Організаційно-педагогічні засади реформування шкільної освіти в Україні у ХХ столітті
Характеристика ключових принципів та напрямів реформування вітчизняної системи шкільної освіти на різних етапах її розвитку. Аналіз причин, що впливали на проведення освітніх реформ (контрреформ), та їх цілі в обраних хронологічних і територіальних межах.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.08.2015 |
| Размер файла | 88,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ
УДК 37.014.3 (477) «19»
Автореферат дисертації
на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук
Організаційно-педагогічні засади реформування шкільної освіти в Україні у ХХ столітті
13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки
Березівська Лариса Дмитрівна
Київ-2009
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.
Науковий консультант доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Сухомлинська Ольга Василівна, АПН України, академік-секретар відділення загальної педагогіки та філософії освіти.
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, дійсний член АПН України Зязюн Іван Андрійович, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, директор;
доктор педагогічних наук, професор Золотухіна Світлана Трохимівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри загальної педагогіки;
доктор педагогічних наук, професор Зайченко Іван Васильович, Чернігівський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри дошкільної освіти.
Захист відбудеться 11 червня 2009 року о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д).
Автореферат розісланий 7 травня 2009 р.
В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради О.І. Пометун
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. Сучасний процес реформування системи освіти як сфери соціальної практики та конструктивного фактора еволюції суспільства в Україні започатковано наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ ст. в умовах переходу до державного будівництва й культурного відродження. На законодавчому рівні визначено зміст, мету і стратегічні напрями реформування всіх ланок освіти з метою її демократизації, гуманізації, відповідності світовим стандартам. Модернізація освіти стає пріоритетною в сучасному розвитку суспільства, віддзеркалює розвиток держави і є важливою складовою її національної безпеки. Про це, зокрема, йдеться в Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття», 1993), у законах України «Про освіту» (1991, 2006), «Про загальну середню освіту» (1999). У Національній доктрині розвитку освіти (2002) окреслено пріоритетні напрями державної освітньої політики, а саме: особистісна орієнтація освіти; формування національних і загальнолюдських цінностей; створення для громадян рівних можливостей здобуття освіти; постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту й форм організації навчально-виховного процесу; розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя; розширення україномовного освітнього простору; забезпечення освітніх потреб національних меншин та ін. Національна доктрина розвитку освіти // Кремень В. Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації : (Факти, роздуми, перспективи) / В. Г. Кремень. - К. : Грамота, 2003. - С. 180 На шляху реалізації цих напрямів розвитку освіти погляд в історію є доцільним, щоб уникнути помилок, виявити досягнення, інноваційний потенціал сучасної реформи, зберегти і примножити її здобутки. Вивчення історії реформування шкільної освіти сприяє осмисленню й усвідомленню сучасних процесів в освіті та проектуванню її майбутнього.
Розвиток освіти в Україні завжди супроводився змінами, перетвореннями і нововведеннями, що на певному історичному етапі ідеологічних і соціально-економічних реалій та пріоритетів переростали в кардинальні реформи. У нашому дослідженні йдеться про реформування шкільної освіти в Україні (початкова, основна та старша школа). Як соціальний інститут школа на різних історичних етапах формувала особистість відповідно до вимог суспільства. Тому шкільні реформи, а також контрреформи як особливий їх тип у державній політиці завжди були пріоритетними, оскільки безпосередньо впливали на подальший розвиток суспільства.
Історіографічний пошук показав, що реформування шкільної освіти України як окрема наукова проблема комплексно й системно в обраних нами хронологічних межах не досліджувалося. Утім на різних етапах реформування школи публікувалися присвячені проголошеним реформам праці, котрі використовуємо в дисертації як джерела, та пов'язані з попередніми реформами наукові розвідки, що відносимо до історіографічних. Аналіз наукових праць учених, які безпосередньо чи опосередковано торкалися окресленої проблеми, свідчить, що в історико-педагогічній науці немає цілісного й системного дослідження, де висвітлювалися б організаційні основи й педагогічні (процесуально-змістові) засади шкільних реформ та їх вплив на розвиток освіти в Україні, політика урядів щодо реформування української освіти на різних етапах її розвитку в ХХ ст. З огляду на це актуальність нашого дослідження зумовлена в науково-теоретичному аспекті необхідністю подолання фрагментарності історико-педагогічних знань стосовно розвитку шкільної освіти в Україні у контексті різних за масштабністю і змістом реформ з метою обґрунтування цілісного теоретичного знання й визначення його місця в сучасній педагогіці; в соціально-практичному - потребою критичного аналізу історико-педагогічних умов трансформування школи в Україні як певного досвіду для творчого його осмислення в ході сучасної модернізації освіти в нинішній соціально-економічній, суспільно-політичній і культурологічній ситуації.
Отже, нерозробленість зазначеної наукової проблеми в історико-педагогічній науці, її актуальність і відповідність сучасному етапу реформування системи освіти й зумовили вибір теми дослідження «Організаційно-педагогічні засади реформування шкільної освіти в Україні у ХХ столітті». Під організаційними засадами реформування шкільної освіти розуміємо підготовку, розробку і прийняття основоположних документів, здійснення та реалізацію реформи, її організаторів і учасників. До педагогічних (процесуально-змістових) засад відносимо педагогічні причини й цілі, принципи, напрями, результати і наслідки, досвід реформ.
Зв'язок роботи з науковими програми, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової тематики лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України «Педагогічні основи реформування шкільної освіти в Україні (середина ХІХ - перша половина ХХ ст.)» (державний реєстраційний номер № 0103U002325) та «Розвиток новаторських навчально-виховних закладів України у ХХ ст.» (державний реєстраційний номер № 0106U012333). Тему дисертації затверджено вченою радою Інституту педагогіки АПН України (протокол № 5 від 2 квітня 2003 р.), Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 4 від 22 квітня 2003 р.).
Мета дослідження - виявлення і розкриття в контексті суспільно-політичних, економічних та педагогічних детермінант організаційних і педагогічних засад реформування шкільної освіти в Україні протягом ХХ ст. як різнорівневих змін у структурі цілісного історико-педагогічного процесу з певними закономірностями, суперечностями і взаємозв'язками.
Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:
1. Обґрунтувати теоретико-методологічні основи й окреслити історіографію проблеми.
2. Розробити періодизацію реформування шкільної освіти в Україні у досліджуваний період.
3. Визначити причини, що впливали на проведення освітніх реформ (контрреформ), та їх цілі в обраних нами хронологічних і територіальних межах.
4. Схарактеризувати ключові принципи та напрями реформування вітчизняної системи шкільної освіти на різних етапах її розвитку.
5. Висвітлити організаційні аспекти шкільних реформ (контрреформ).
6. Розкрити результати і наслідки різних за характером і масштабністю шкільних реформ (контрреформ) та взаємовпливи між ними.
7. З'ясувати вплив реформ різного спрямування на розвиток української школи.
8. Узагальнити досвід реформування шкільної освіти в досліджуваний період як фактор подальшого розвитку реформаторських процесів в освітній галузі України.
Об'єкт дослідження - розвиток шкільної освіти в Україні у ХХ ст.
Предмет дослідження - організаційні та процесуально-змістові основи реформування шкільної освіти у контексті соціально-педагогічних трансформацій в Україні у 1899-1991 рр.
Хронологічні рамки дисертації охоплюють період з 1899 р. по 1991 р. Визначення вихідної хронологічної межі дослідження пов'язане з декларуванням Міністерством народної освіти (МНО) на чолі з М.П. Боголєповим (1899) проведення шкільної реформи на демократичних засадах під тиском громадсько-педагогічного руху в Російській імперії, до якої уходила більшість українських земель. Завершується дослідження 1991 р., що пов'язано з розпадом СРСР, проголошенням незалежності України, яка потребувала нової освітньої системи, початком формування національної державної політики в галузі освіти, схваленням Закону України «Про освіту» (1991), визріванням національно спрямованої реформи школи в контексті відродження демократичних принципів в освіті.
Територіальні межі дослідження. Оскільки освіта на різних етапах історичного розвитку реформувалася в умовах роз'єднаності українських земель, у складі держав, до яких належала та чи інша частина України, існували значні розбіжності і у системах освіти, і відповідно у їх реформуванні. Тому у своїй роботі розкриваємо процес реформування системи шкільної освіти з початку ХХ ст. до 40-х років ХХ ст. лише в Центральній, Південній і Східній Україні, тобто в Наддніпрянській Україні, що спочатку входила до Російської імперії, згодом - до Української Народної Республіки (УНР), а потім увійшла у статусі УСРР (з 1937 - УРСР) до СРСР. Починаючи з 40-х років ХХ ст., коли Україна територіально стала єдиною республікою у складі Радянського Союзу, висвітлюємо процес реформування єдиної системи шкільної освіти. Ми не розглядаємо змін шкільної освіти на території західноукраїнських земель як складової частини Австро-Угорщини до 1917 р., а також у 20-30-х роках ХХ ст., коли вони входили до Польщі, Румунії, Чехословаччини. Це може бути предметом окремого дослідження.
Концептуальні засади дослідження. В основу дослідження покладено системно-хронологічний підхід до розгляду реформування шкільної освіти в Україні як складного і суперечливого, неперервного і хвилеподібного процесу, що відбувався під впливом суспільно-політичних, економічних і педагогічних (стан і потреби шкільної освіти, розвиток педагогічної думки) детермінант. Ми спираємося на положення, які є визначальними домінантами реформування шкільної освіти, а саме:
- невід'ємною складовою діяльності будь-якої держави є освітня політика, покликана задовольняти освітні потреби широких верств населення, сприяти цілеспрямованому розвитку освіти, школи. Влада ініціює різні за масштабністю, змістом і характером освітні реформи та контролює їх перебіг, визначає стратегічні напрями, мету і принципи розвитку шкільної освіти через відповідне законодавство, а отже, є стратегічним чинником змін у шкільній освіті;
- логіка розвитку освітніх змін залежить від конкретної особи (керівника держави, вищого органу освіти), яка виступає від імені держави, але вносить у цей процес свій духовний світ, власне бачення, передові чи регресивні (реакційні) погляди. Водночас суперечливий характер розвитку суспільства сприяє висуненню тієї чи іншої особистості на роль репрезентанта влади;
- перебіг і результати реформування шкільної освіти залежать безпосередньо від взаємодії держави та суб'єктів історії - громадськості, передусім педагогічної, об'єднаної інтересами й цінностями щодо розвитку шкільної освіти, які втілювалися в індивідуальних і групових проектах шкільного реформування в конкретних історичних умовах певного етапу розвитку суспільства;
- науково-методичне підґрунтя реалізації реформ забезпечувала офіційна педагогічна наука, що була передусім ідеологічною складовою державної освітньої політики, а не живильним середовищем реформування на всіх його етапах (підготовка, розробка основоположних документів, їх прийняття і реалізація).
Отже, генералізуюче положення дисертації полягає в тому, що на кожному з етапів розвитку вітчизняної освіти шкільне реформування залежало від взаємодії державної освітньої політики, громадсько-педагогічного руху, великою мірою від особистостей, які очолювали ці процеси, стану шкільної системи освіти та педагогічної науки в їх єдності. Такий підхід дає змогу показати наступність і взаємозв'язок, характер і масштабність, результативність і перспективність шкільних реформ.
Інструментом аналізу змін у шкільній освіті стала розроблена нами логіко-структурна модель, що включає такі взаємопов'язані між собою наукові складові:
- причини: суспільно-політичні, економічні та педагогічні (стан шкільної освіти, потреби шкільної практики, розвиток педагогічної науки) і цілі (політичні та педагогічні);
- принципи (основоположні або ключові ідеї, на яких ґрунтувалися реформи);
- напрями (зміни в структурі, змісті шкільної освіти, організації навчально-виховного процесу, методах навчання, системі управління);
- перебіг (підготовка, розробка і прийняття основоположних документів, здійснення та реалізація реформи; організатори та учасники);
- результати і наслідки шкільних реформ (офіційно зафіксовані зміни в структурі, змісті шкільної освіти, організації навчально-виховного процесу, методах навчання, системі управління) крізь призму оцінок та альтернативних проектів української педагогічної громадськості;
- досвід реформування (негативний та позитивний; закономірності підготовки й реалізації реформ).
Використання моделі дає змогу досягнути динамічності й повноти розкриття проблеми.
Чинником виявлення характерних особливостей реформування, зокрема організаційних аспектів та змістових складових змін у шкільній освіті, стали критерії типологізації вітчизняних реформ (суспільно значущий вимір реформ, персоніфікована їх характеристика, масштабність і перспективність, змістова характеристика реформ, процесуальні зміни, усталені назви за іменами керівників реформ), на основі якої була розроблена періодизація реформування шкільної освіти. Контрреформу шкільної освіти розглядаємо як особливий тип законодавчо-адміністративних змін, спрямованих на гальмування, знищення, нейтралізацію здобутків попередньої реформи, що починали вступати в суперечність з державною освітньою політикою, як засіб для підпорядкування школи потребам ідеології держави.
Основоположною ідеєю дослідження стало висвітлення впливу тих чи інших реформ на розвиток української системи шкільної освіти (головного чинника самоідентифікації та єдності нації) через запровадження української мови викладання й українознавчих предметів як життєвотворчих складових української цивілізації.
В основу дослідження покладено обґрунтовану нами періодизацію реформування шкільної освіти в Україні 1899-1991 рр., що забезпечило його розгортання в логіко-проблемній послідовності.
Методологічну основу дослідження становлять:
- історіографічний підхід - допомагає виявити стан проблеми в історико-педагогічній науці;
- системний підхід - дає змогу розглядати шкільне реформування як неперервний процес змін шкільної системи освіти, її складових, що є взаємопов'язаними компонентами (структура, зміст освіти, організація навчально-виховного процесу, управління освітою, методи навчання) в єдності із суспільними та педагогічними змінами;
- хронологічний підхід - допомагає простежити зміни в різні історичні періоди та розробити періодизацію реформування шкільної освіти в Україні;
- цивілізаційний (індивідуалізуючий) підхід - уможливлює розгляд реформування шкільної освіти як нелінійного процесу в складі самобутніх цивілізацій (української, російської, радянської);
- формаційний (узагальнюючий) підхід - дає змогу розглядати реформування шкільної освіти як лінійний процес її перетворень у складі послідовно змінюваних соціально-економічних формацій, епох (імперської, національної, радянської);
- синергетичний підхід - дає можливість зіставити та показати еволюцію і динаміку реформування школи як інтегрованого, складного, суперечливого і хвилеподібного процесу, що здійснюється під впливом багатьох чинників і проявляється в різних цивілізаціях для установлення діалогічності, виявлення самобутності тих чи інших змін;
- загальнонаукові гносеологічні принципи історизму, об'єктивності, активності, поєднання логічного та історичного, системності;
- наукова джерелознавча критика, яка включає джерелознавчий аналіз і джерелознавчий синтез архівних та опублікованих джерел, забезпечує можливість отримати сукупність науково перевірених фактів з досліджуваної проблеми.
Теоретичною основою дисертації є:
- філософські концепції українських учених щодо трансформування освітніх систем (В.П. Андрущенко, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, В.С. Лутай, В.О. Огнев'юк);
- концептуальні положення методології сучасної історико-педагогічної науки українських учених (А.М. Бойко, Віт.І. Бондар, Л.Ц. Ваховський, Л.П. Вовк, Н.М. Гупан, Н.М. Дем'яненко, Н.П. Дічек, М.Б. Євтух, Т.К. Завгородня, І.В. Зайченко, С.Т. Золотухіна, Я.П. Кодлюк, В.С. Курило, В.К. Майборода, Н.Г. Ничкало, Н.С. Побірченко, О.І. Пометун, А.А. Сбруєва, О.В. Сухомлинська, М.Д. Ярмаченко) і російських (М.В. Богуславський, О.Н. Джуринський, Е.Д. Днєпров, В.В. Краєвський);
- загальнопедагогічні підходи до аналізу й висвітлення сучасних реформаторських процесів у галузі освіти, зокрема українських (В.П. Андрущенко, Вол.І. Бондар, М.І. Бурда, А.В. Василюк, І.Д. Бех, Н.М. Бібік, С.У. Гончаренко, Д.І. Дзвінчук, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, Н.М. Лавриченко, В.І. Луговий, О.І. Ляшенко, В.М. Мадзігон, О.Я. Савченко, А.А. Сбруєва, Г.Г. Філіпчук) і зарубіжних учених (Е.Д. Днєпров, Р.В. Шакіров, Майкл Фуллан, Сеймур Сарасон, Томас Б. Тімар, Дейвід Л. Кірп).
У ході дослідження використано комплекс методів, а саме:
- загальнонаукові (історико-педагогічний аналіз, синтез, узагальнення, ретроспективний, хронологічний) стали основою вивчення організаційних аспектів та процесуально-змістових складових шкільних реформ;
- історико-генетичний дав змогу здійснити структуризацію нагромадженої вітчизняної педагогічної літератури, проаналізувати суспільно-педагогічні, економічні та культурологічні умови проведення шкільних реформ;
- проблемно-генетичний забезпечив ретроспективне висвітлення і реконструкцію реформування шкільної освіти в Україні з початку ХХ ст. до 1991 р. як синтезу онтологічного, гносеологічного та аксіологічного аспектів;
- конструктивно-генетичний дав змогу створити періодизацію (періоди, етапи) реформування шкільної освіти в Україні у досліджуваний період, узагальнити досягнення і прорахунки, досвід реформ;
- історико-структурний сприяв розробці структури дослідження, визначенню етапів реформування школи, організаційних та процесуально-змістових особливостей на кожному з них;
- термінологічний аналіз спеціальної літератури забезпечив визначення окремих термінів відповідно до предмета дослідження в педагогічному аспекті;
- метод моделювання сприяв розробці логіко-структурної моделі аналізу шкільних реформ;
- історико-компаративістський, або порівняльно-зіставний, дав можливість розробити періодизацію, типологію реформ і виявити організаційні та процесуально- змістові аспекти реформування шкільної освіти, сформулювати відповідні висновки;
- парадигмальний забезпечив аналіз і порівняння проектів реформ, основоположного законодавства, що акумулювали нові моделі, парадигми шкільної освіти;
- конкретно-історичний дав змогу проаналізувати й висвітлити виявлені факти з історії шкільних реформ, основоположне законодавство в широкому соціально-педагогічному аспекті;
- історико-типологічний сприяв розробці типології вітчизняних реформ.
Джерельну базу дослідження становлять документи (опубліковані та неопубліковані), що регулювали реформування шкільної освіти в Україні у ХХ ст.: інформаційні повідомлення, циркуляри, закони, накази, постанови, резолюції державних структур (Державної думи Російської імперії, Центральної Ради (ЦР), Гетьманату П.П. Скоропадського, Директорії УНР, ЦК ВКП (б), ЦК КПРС, ЦК КП України, РНК СРСР, РНК УРСР, Верховної Ради СРСР, Верховної Ради УРСР) та реалізаторів урядової освітньої політики - Міністерства народної освіти Російської імперії, Генерального секретаріату освіти, Міністерства народної освіти УНР, Міністерства освіти та мистецтва Української держави, Міністерства народної освіти Директорії УНР, Народного комісаріату освіти УРСР, Міністерства освіти УРСР; протоколи засідань підструктурних частин, спеціальних комісій при керівних органах освіти для розробки проектів реформ, основоположного законодавства; опубліковані звіти керівних органів освіти, збірники учительських з'їздів, освітянських нарад, де обговорювалися змістові та процесуальні аспекти шкільних реформ.
Основою для написання дисертації стали документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (фонди: № 166 - Народний комісаріат освіти УСРР (1919-1991); № 1063 - Генеральне секретарство Української Центральної Ради (1917-1918); № 2201 - Міністерство освіти Української держави; № 2581 - Народне міністерство освіти УНР; № 2582 - Міністерство освіти УНР); Центрального державного архіву громадських об'єднань (фонд № 1 - ЦК Компартії України); Центрального державного історичного архіву в м. Києві (№ 707 - Управління попечителя Київського учбового округу); Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (фонд № 66 - І.В. Лучицький), більшість з яких ми вводимо вперше до наукового обігу.
Важливу роль у процесі написання дисертації відіграли праці монографічного характеру, брошури, статті ініціаторів та очевидців тих чи інших шкільних реформ протягом досліджуваного періоду.
У ході дослідження проаналізовано періодичні видання, на сторінках яких публікувалися освітні документи, праці педагогів і громадськості щодо реформування освітньої галузі, а саме: «Журнал Министерства народного просвещения» (1834-1917), «Украинский вестник» (1906-1907), «Рідна справа. Вісті з думи» (1907), «Світло» (1910-1914), «Украинская жизнь» (1912-1917), «Русская школа» (1890-1917), «Вестник воспитания» (1890-1917), «Вільна українська школа» (1917-1920), «Школа и жизнь» (1914-1916), «Вестник Европы» (1866-1903), «Вісник Генерального Секретаріату УНР» (1917), «Вісти з Української Центральної Ради» (1917), «Вісник педагогічного професійного з'їзду» (1917), «Вісник УНР» (1917-1918), «Вісник Державних Законів для всіх земель УНР» (1919), «Порадник по соціальному вихованню дітей» (1921, 1924), «Пролетарська освіта» (Вінниця, 1921, газета), «Виробнича думка. Тижневий додаток до газети «Народний учитель» (1928), «Радянська освіта» (1923-1931), «Шлях освіти» («Путь просвещения») (1922-1930), «Комуністична освіта» (1931-1941), «Радянська школа» (1945-1991), «Рідна школа» (1991-2008), «Шлях освіти» (1997-2008), «Бюлетень НКО УСРР» (1922-1934), «Збірник наказів НКО УРСР» (1936-1939) «Збірник наказів та розпоряджень НКО УРСР» (1939-1961), «Збірник наказів та інструкцій Міністерства освіти УРСР» (1962-1988) та ін.
Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягають у тому, що вперше:
- обґрунтовано логіко-структурну модель аналізу шкільних реформ, яка включає взаємопов'язані наукові складові (причини, принципи, напрями, хід, результати і наслідки, досвід шкільних реформ), що уможливило системну та логічну структуризацію і реконструкцію реформування шкільної освіти в Україні у визначених хронологічних та територіальних межах як цілісний, неперервний і хвилеподібний соціально-педагогічний процес, що в цілому дає нове історико-педагогічне знання;
- розроблено з урахуванням суспільно-політичних, економічних та педагогічних детермінант періодизацію реформування шкільної освіти в Україні у 1899-1991 рр.; установлено суть, характерні тенденції й суперечності кожного з етапів, наступність і взаємозалежність між ними: І період (1899-1917) - спроби реформування шкільної освіти в імперську добу; ІІ період (1917-1920) - національна реформа шкільної освіти в період Української національно-демократичної революції (УНДР) та діяльності українських урядів; ІІІ період (1919-1930) - національна радянська реформа школи в УСРР; ІV період (1930-1991) - внутрішньосистемне реформування загальноосвітньої школи в УРСР в умовах авторитарного суспільства;
- на основі історико-компаративістського підходу встановлено причини та цілі різномасштабних шкільних реформ, що визначалися передусім політичними (зміна або забезпечення функціонування суспільної системи, політичних режимів на засадах провідних ідеологій), соціально-економічними (зміна економічної політики, виникнення соціальних і національних конфліктів), а потім і педагогічними чинниками (стан і потреби шкільної освіти, розвиток громадсько-педагогічної думки, педагогічної науки); доведено відповідність виключно планам керівних партійно-державних структур контрреформи 30-х - початку 50-х років; відповідність суспільним потребам національної реформи шкільної освіти 1917-1920 рр., радянської національної реформи школи 20-х років, демократичних освітніх перетворень 1985-1991 рр.;
- системно і в порівняльно-зіставному аспекті розкрито принципи, тобто ключові складові шкільних реформ, добір яких визначався потребами держави, політичними, соціальними, економічними змінами, педагогічними детермінантами; зокрема, показано трансформування змісту таких принципів: рівний доступ до освіти, національний (українізація), демократичний, гуманістичний, єдиної школи, трудовий, ідеологізації, або політизації, русифікації, світський характер, безплатність і обов'язковість освіти та ін. Поєднання або ігнорування тих чи інших принципів створювало парадигму освіти, згідно з якою змінювалися зміст, структура, управління, організаційно-педагогічні засади, методи навчання;
- доведено, що національну складову реформування шкільної освіти ігнорували самодержавний уряд Російської імперії (відкрита заборона української мови, літератури, історії та географії України, української школи, змісту освіти й виховання на національних засадах) та радянсько-партійний уряд (прихована русифікація змісту шкільної освіти, сприяння обов'язковому вивченню українськими учнями російської мови, збільшенню кількості російських шкіл; фальсифікація курсів історії, географії, літератури України; запровадження інтернаціонального радянського виховання), за винятком 20-х років - широкомасштабної українізації, розвитку рідномовної освіти та освіти національних меншин;
- схарактеризовано напрями реформ та рівень їх реалізації, тобто результативність змін шкільної освіти, зокрема в структурі, змісті, методах навчання, організації навчально-виховного процесу, у системі управління;
- з позиції періодизації як методологічного інструментарію висвітлено організаційні основи реформування школи крізь призму діяльності Міністерства народної освіти Російської імперії, Генерального секретаріату освіти, Міністерства народної освіти УНР за часів Центральної Ради та Директорії, Міністерства народної освіти і мистецтва Української держави у період Гетьманату П.П. Скоропадського, Наркомосу УСРР (УРСР), Міністерства освіти УРСР як репрезентантів державної освітньої політики, спеціальних комісій при них для розробки проектів реформ, законодавчих, нормативних документів;
- узагальнено результати та наслідки реформ, зокрема доведено, що більшість з них (реформи початку ХХ ст. - 1930 р.) в цілому не були повністю реалізовані передусім через суспільно-політичні умови, непродуманість їх педагогічного, фінансового і правового забезпечення (реформи 1956-1964, 1984 рр.), що й призводило до гальмування і згортання реформ; утім було реалізовано контрреформу 30-х - початку 50-х років у контексті загальнодержавних карально-репресивних методів і ціною величезних людських жертв, шляхом суцільного одержавлення та ідеологізації школи, підпорядкування педагогічної науки правлячій ідеології, що заклало фундамент розвитку радянської школи до 1991 р.; часткові зміни в шкільній освіті 60-х - початку 80-х років як засіб збереження радянської системи шкільної освіти, радянської суспільної системи в цілому;
- висвітлено ідеї науковців і освітян (П.П. Блонський, М.І. Демков, В.В. Зенковський, Т.Г. Лубенець, О.Ф. Музиченко, О.Г. Лотоцький, С.О. Єфремов, Г.М. Іваниця, Я.Ф. Чепіга, М.С. Грушевський, К.Ф. Лебединцев, В.П. Науменко, Я.А. Мамонтов, І.І. Огієнко, А.В. Крушельницький, С.П. Постернак, В.П. Родніков, С.Ф. Русова, А.С. Синявський, С.О. Сірополко, І.М. Стешенко, П.І. Холодний, С.Ф. Черкасенко, В.О. Арнаутов, Г.Ф. Гринько, В.П. Затонський, О.І. Попов, О.Я. Шумський, О.М. Скрипник, Я.П. Ряппо, А.С. Макаренко, А.Д. Бондар, М.М. Грищенко, Б.С. Кобзар, Г.С. Костюк, М.М. Лисенко, О.М. Русько, В.О. Сухомлинський, М.В. Фоменко, С.Х. Чавдаров, В.І. Чепелєв, С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн ін.) протягом досліджуваного періоду стосовно тих чи інших реформ школи, що віддзеркалювали рівень відповідності державного реформування й потреб суспільства, особистості, школи (крім періоду 30-х - початку 50-х років) і створювали теоретичне підґрунтя змін (поточних або перспективних) як фактор неперервності розвитку національної системи шкільної освіти в Україні, а також інтегрувались у суспільну свідомість, що виконувала не лише пізнавальну, а й прогностичну функцію;
- на основі наслідків реформування узагальнено вітчизняний досвід (позитивний і негативний) і запропоновано модель проведення шкільної реформи для творчого осмислення сучасної модернізації української освіти.
Подальшого розвитку в дослідженні набули:
- систематизація та характеристика історіографії проблеми за групами (історико-педагогічна - українська, українська діаспорна, радянська вітчизняна, російська; інших наукових сфер - історія України, державне управління);
- класифікація, систематизація та аналіз опублікованих і неопублікованих документів (закони, постанови, розпорядження, обіжники, навчальні плани тощо) державних та керівних освітніх органів, що змінювали розвиток шкільної освіти (структуру, зміст, організаційно-педагогічні засади, методи навчання, систему управління) в Україні;
- типологія вітчизняних шкільних реформ за визначеними критеріями, що дало змогу виявити зовнішні та внутрішні характеристики тих чи інших змін, їх значення в розвитку шкільної освіти;
- висвітлення участі українських освітян у різних з'їздах, нарадах, зібраннях з метою розробки перспективних шляхів розвитку шкільної освіти.
У процесі дослідження уточнено:
- поняттєво-категорійний апарат (шкільна реформа (контрреформа), реформування шкільної освіти, державна освітня політика, трансформування шкільної освіти, інноваційний потенціал реформи);
- конкретні дати реформ, їх авторів, організаторів, учасників;
- історію створення тих чи інших законодавчих актів та нормативних документів, що визначали розвиток шкільної освіти;
- статистичну картину змінюваності мережі шкільної освіти в ході реформаторських процесів.
До наукового обігу уведено маловідомі та невідомі архівні документи, історичні факти, пов'язані з історією реформування шкільної освіти в Україні у 1899-1991 рр., теоретичні ідеї та підходи до аналізу освітніх реформ.
Теоретичне значення дослідження полягає в розробці методології вивчення історії реформування освітньої галузі (системно-хронологічний аналіз, періодизація як методологічний інструментарій, логіко-структурна модель аналізу, типологія реформ за критеріями як дослідницьке знаряддя), що може бути використана для висвітлення інших освітніх реформ; в отриманні цілісного теоретичного знання про трансформування шкільної освіти в Україні у ХХ ст. в контексті освітніх реформ; в обґрунтуванні такого перспективного напряму в історії педагогіки України, як реформування освіти, тобто історія освітніх реформ і контрреформ, розвиток державної освітньої політики.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його положення використані у процесі підготовки посібників «Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ-ХХ ст.)», «Українська педагогіка в персоналіях» (гриф МОН України), «Чепіга Я.Ф. Вибрані педагогічні твори».
Теоретичні результати й висновки дослідження можуть бути використані в ході розв'язання наукових і практичних завдань реформування української освіти, формування національної освітньої політики. Систематизовані та узагальнені положення, фактологічний матеріал, представлений у додатках окремою книгою, джерельна база можуть стати основою для подальших наукових розвідок з історії реформування освіти, історії педагогіки, історії України, історії державного управління; для розширення, доповнення та оновлення змісту навчального курсу історії педагогіки; розробки спецкурсів з історії освіти України в педагогічних вищих навчальних закладах, у системі перепідготовки педагогічних кадрів, при написанні підручників та посібників з історії педагогіки.
Результати дослідження упроваджено в навчальний процес Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини (довідка про впровадження № 1408/03 від 17. 12. 2008 р.), Херсонського державного університету (довідка про впровадження № 04-10 /1775 від 17. 12. 2008 р.).
Особистий внесок здобувача в навчальних посібниках, написаних у співавторстві з О.В. Сухомлинською, Н.Б. Антонець, Л.С. Бондар, Н.Я. Бугаєнко, Н.П. Дічек, Т.К. Завгородньою, Т.О. Ляпіною, І.П. Манохою, Л.В. Пироженко, Н.С. Побірченко, Т.О. Самоплавською, Б.М. Ступариком, В.В. Тригубенком, О.А. Удодом, Т.В. Філімоновою, полягає у висвітленні в одноосібних статтях ролі українських педагогів (К.Д. Ушинський, І.Я. Франко, Є.Х. Чикаленко, С.Ф. Русова, Я.Ф. Чепіга, Л.А. Булаховський, П.Р. Чамата, В.І. Помагайба, А.П. Медушевський, В.І. Масальський, П.К. Волинський, А.Д. Бондар, А.І. Зільберштейн, В.О. Онищук, І.Г. Ткаченко, О.Р. Мазуркевич, Н.Ф. Скрипченко, Д.О. Тхоржевський) у розвитку шкільної освіти України другої половини ХІХ-ХХ ст.
Вірогідність та об'єктивність наукових результатів і висновків дослідження забезпечуються теоретичним та методологічним обґрунтуванням на основі сучасних наукових підходів його вихідних положень; використанням адекватного об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження комплексу методів; опорою на сучасні досягнення історико-педагогічної науки; проведенням історіографічного аналізу досліджуваної проблеми; системним з використанням методу наукової джерелознавчої критики аналізом широкої джерельної бази, зокрема численних архівних документів; апробацією у виступах на наукових конференціях, у лекціях для студентів.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження висвітлювалися у виступах на всеукраїнських, міжнародних конференціях і семінарах, а саме: Всеукраїнському науково-практичному семінарі «Історія педагогіки у структурі професійної підготовки вчителя» (Київ, 2001); Міжнародній науково-практичній конференції «Іван Огієнко і розвиток національної освіти, науки і культури» (Київ-Житомир, 2002); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми вищої педагогічної освіти в світлі рішень ІІ Всеукраїнського з'їзду працівників освіти і виступу Президента України Л.Д. Кучми» (Київ, 2002); Всеукраїнській науково-практичній конференції «До витоків становлення української педагогічної науки» (Умань, 2002); ІІ Міжнародних педагогічних читаннях «Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю» та Х Всеукраїнських педагогічних читаннях «Василь Сухомлинський і сучасність: особистість учителя» (Київ, Кіровоград, Павлиш, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема» (Чернівці, 2003); Одинадцятих Всеукраїнських педагогічних читаннях «Василь Сухомлинський і сучасність: особистість у навколишньому середовищі» (Миколаїв, 2004); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Ідеї гуманізації в педагогічній спадщині В. Короленка, А. Макаренка, В. Сухомлинського (Полтава, 2004); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Профільне навчання: історія, теорія, практика» (Вінниця, 2004); VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта-2005» (Дніпропетровськ, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток освіти в поліетнічних регіонах» (Ялта, 2005); VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень - 2005» (Дніпропетровськ, 2005); Дванадцятих педагогічних читаннях «Василь Сухомлинський і сучасність» (Полтава, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції «Історико-педагогічні дослідження: методологія, періодизація, методика» (Херсон, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції «Церква і Держава у служінні народові» (Хмельницький, 2005); Всеукраїнському методологічному семінарі «Теоретико-методичні проблеми профілізації старшої школи» (Київ, 2005); Всеукраїнській науковій конференції «Педагогічна і громадська діяльність Софії Русової в контексті сучасності» (Чернігів, 2006); Міжнародному науковому симпозіумі «Просвітницька діяльність Софії Русової» (Кам'янець-Подільський, 2006); Міжнародній конференції «Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону» (Ялта, 2006); круглому столі «Українська педагогічна преса у становленні національного шкільництва: на перехресті століть» (Умань, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Історико-педагогічні дослідження: регіональний вимір» (Луганськ, 2006); Міжнародній науково-практичної конференції «Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку-2006» (Дніпропетровськ, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Новаторські навчально-виховні заклади в історії розвитку освіти в Україні» (Житомир, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції «К.Д. Ушинський: актуальні проблеми української освіти і педагогічної науки» (Чернігів, 2008); ІІІ Міжнародних і ХV Всеукраїнських педагогічних читаннях «Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: ідеї, пошуки, перспективи» (Кіровоград, Павлиш, Київ, 2008); на звітних науково-практичних конференціях Інституту педагогіки АПН України (Київ, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в 54 наукових працях (з них 52 - одноосібні), серед яких: 1 монографія, 3 посібники, 32 статті в наукових фахових виданнях, 6 наукових статей і 12 тез доповідей у збірниках матеріалів наукових конференцій. Кандидатську дисертацію на тему «Проблеми освіти та виховання в діяльності київських просвітницьких товариств (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)» захищено в 1998 р. за спеціальністю 13.00.01 - теорія та історія педагогіки, її матеріали в тексті докторської дисертації не використано.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків, оформлених окремою книгою. Повний обсяг дисертації - 871 сторінку (422 сторінки -основний текст). Список використаних джерел - 862 назви (з них 299 - архівні джерела) на 83 сторінках Основний текст дисертації містить 6 таблиць, 1 рисунок. Робота має 62 додатки (на 366 сторінках).
шкільний освітній реформа
Основний зміст дисертації
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено хронологічні та територіальні межі, мету, об'єкт, предмет і завдання роботи; аргументовано концепцію, методологічні й теоретичні засади, методи дослідження; подано джерельну базу роботи; розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів дослідження; представлено їх апробацію.
У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження» на основі вивчення та поняттєво-термінологічного аналізу наукової літератури визначено ключові поняття дослідження. Зокрема, запропоновано авторське тлумачення поняття «шкільна реформа», або «реформування шкільної освіти»: в широкому розумінні - це здійснення різних за масштабністю та характером перетворень системи шкільної освіти в цілому чи окремих її складових, ініційованих та поширюваних як «згори вниз» (урядовий рівень), так і «знизу вгору» (громадсько-педагогічний рівень) у контексті взаємозалежних зовнішніх (суспільно-політичних, соціально-економічних) та внутрішніх (педагогічних) детермінант на організаційному і змістовому (педагогічному) рівнях; у вузькому розумінні - неперервний потік різномасштабних змін у системі шкільної освіти як складових державної освітньої політики, закріплених на законодавчо-адміністративному рівні. У розділі обґрунтовано методологічні засади дослідження, а саме: теоретичні підходи, загальні методи та принципи.
На основі аналізу підходів українських та зарубіжних учених до вивчення реформ розроблено логіко-структурну модель аналізу реформування шкільної освіти протягом досліджуваного періоду; обґрунтовано критерії типологізації вітчизняних реформ; представлено періодизацію реформування шкільної освіти в Україні, яку покладено в основу структури дослідження для забезпечення логіки його викладу.
Історіографічний пошук показав, що на всіх етапах реформування школи вчені, учителі, освітні діячі оприлюднювали присвячені чинним реформам праці, котрі оцінюємо як джерела, а праці, пов'язані з попередніми реформами, визначаємо як історіографічні. Деякі з них розглядаємо водночас як історіографічні і як джерела з досліджуваної проблеми.
У дисертації на основі розробленої нами періодизації феномену реформування шкільної освіти в Україні історіографію проблеми представлено як історико-педагогічну історіографію та історіографію інших наук (історія України, державне управління). Відповідно до цього в історико-педагогічній історіографії виділено шість етапів (І - 1900-1917 рр.; ІІ - 1917-1920 рр.; ІІІ - 20-ті - початок 30-х років; ІV - 30-ті - середина 50-х років; V - друга половина 50-х - 80-ті роки; VІ - 1990 р. - донині) і проаналізовано її за такими групами: українська, українська діаспорна, радянська, сучасна російська.
Виявлено, що в імперську добу (І етап) сучасники реформ (П.П. Блонський, М.І. Демков, П.Ф. Каптєрев, О.Г. Лотоцький, Я.А. Мамонтов, В.П. Науменко, С.В. Рождественський, С. Степанов, С.Ф. Русова, В.І. Чарнолуський, Я.Ф. Чепіга та ін.) намагалися не просто їх осмислити, а передусім розкривали причини, хід та наслідки. Критично оцінюючи освітню політику самодержавного уряду, учасники реформи 1917-1920 рр. (ІІ етап) О.Ф. Музиченко, Г.М. Іваниця, К.Ф. Лебединцев, С.П. Постернак та ін. висвітлювали її причини, хід та результати.
Наступний історіографічний етап (ІІІ) - це реформування шкільної освіти УСРР у 20-х роках. Учасники побудови української радянської шкільної системи освіти (Г.Ф. Гринько, Я.П. Ряппо, М.О. Скрипник та ін.) відносно вільно, але з урахуванням ідеологічних реалій розкривали хід реформи, зокрема українізації, доводили ефективність української системи освіти, її відмінність від російської тощо. Утім діяльність попередників, зокрема українських національних урядів, характеризувалася в критичному та негативному вимірах або не згадувалася взагалі, водночас звеличувалася роль більшовицької партії в розвитку освіти. Зі встановленням та зміцненням радянської влади на теренах України, особливо наприкінці 20-х років ХХ ст., ідеї щодо реформування школи набували ідеологічного забарвлення, наповнювалися класовим підходом. У ці роки не було створено праць стосовно попередніх реформ.
Освітяни, які творили в умовах формування та утвердження тоталітарного режиму в 30-х-першій половині 50-х років (ІV етап) (С.М. Бухало, М.Ф. Даденков, М.М. Грищенко, А.С. Макаренко та ін.), сталінської системи цензури, писали праці на засадах марксистсько-ленінської методології, партійно-класового підходу з чітко вираженим ідеологічним забарвленням. У їхніх працях, які мають багато фактологічного матеріалу для аналізу, не згадуються державно-громадські демократичні проекти реформування, національно спрямовані реформи освітньої галузі минулих років (початку ХХ ст. - 1930 р.), українізація як їх складова. Ініціаторів і керівників реформ проголошено «буржуазними націоналістами», «українськими фашистами», а забезпечення навчання дітей українською мовою віднесено виключно до здобутків радянської влади. У цей період перестає існувати українська та формується радянська історико-педагогічна історіографія, в т.ч. щодо шкільних реформ.
Окресленої проблеми певною мірою торкалися радянські вчені у другій половині 50-80-х років (V етап) (І.К. Білодід, А.Д. Бондар, М.М. Грищенко, М.С. Гриценко, О.Г. Дзеверін, Б.С. Кобзар, Г.С. Костюк, О.Р. Мазуркевич, В.І. Масальський, В.І. Помагайба, К.Ф. Присяжнюк, О.М. Русько, В.І. Чепелєв та ін.). Їхні праці написані на основі радянської періодизації, яка базується на історії комуністичної партії. Однак з початком «хрущовського» періоду спостерігалися певне послаблення ідеологічного тиску, загальна тенденція подолання культу особи Сталіна, що позитивно вплинуло на українську педагогічну думку як складову радянської. Проголошена реформа загальноосвітньої і професійної школи 1984 р. спричинила появу низки праць, присвячених її теоретичним засадам, стратегічним завданням, напрямам і перебігу (Ю.К. Бабанський, М.В. Фоменко та ін.). У руслі «горбачовської» перебудови у працях учасників демократичних змін у шкільній освіті другої половини 80-х років (С.У. Гончаренко, М.Ф. Кучернюк та ін.) спостерігалося превалювання об'єктивного висвітлення проблеми розвитку школи над ідеологічними нашаруваннями.
У дисертації доведено, що в наукових розвідках радянської доби реформи шкільної освіти об'єктивно не аналізувалися. До їх надбань віднесено централізацію в управлінні, регламентацію, уніфікацію, ідеологізацію, русифікацію, радянізацію навчально-виховного процесу, змісту освіти та ін. Однак ці розвідки мають певну наукову цінність, оскільки містять значний фактичний матеріал, зокрема про зростання мережі навчальних закладів, охоплення учнів освітою, зміст навчальних планів, програм, організацію навчально-виховного процесу тощо.
З 90-х років ХХ і на початку ХХІ ст. (VІ етап) поступово відроджується українська історико-педагогічна історіографія, з'являються праці українських учених, де в рамках сучасної історико-педагогічної парадигми серед інших проблем побіжно згадуються ті чи інші освітні реформи, законодавчі документи, а саме: розвиток української національної школи (С.У. Гончаренко, М.Б. Євтух, Н.П. Калениченко, В.К. Майборода, С.В. Майборода, Г.Г. Філіпчук, С.М. Філоненко, М.Г. Кукурудзяк, Л.В. Потапова, М.М. Собчинська, Б.М. Ступарик, М.Д. Ярмаченко); розвиток освіти і педагогічної науки в Україні (О.В. Адаменко, Н.М. Гупан, Н.А. Калініченко, В.С. Курило, О.О. Любар, О.І. Пометун, О.В. Попова, А.А. Сбруєва, М.Г. Стельмахович, О.В. Сухомлинська, Д.Т. Федоренко, М.Д. Ярмаченко); педагогічна преса про реформування школи й освіти в Україні (друга половина ХІХ-поч. ХХ ст.) (І.В. Зайченко); реформування змісту шкільної освіти (Я.П. Кодлюк, О.Я. Савченко, О.В. Сухомлинська); роль міністрів освіти в реформуванні школи в період діяльності українських урядів (1917-1920) та в радянську добу (1919-1943) (І.Л. Лікарчук); внесок вітчизняних педагогів у розвиток української освіти (М.Я. Антонець, Н.Б. Антонець, А.М. Бойко, Л.С. Бондар, Н.П. Дічек, Т.К. Завгородня, С.Т. Золотухіна, Є.І. Коваленко, М.В. Левківський, Н.Г. Ничкало, Л.В. Пироженко, Н.С. Побірченко, Т.О. Самоплавська, О.В. Сухомлинська, Т.В. Філімонова та ін.).
Аналіз праць науковців української діаспори (Г.Г. Ващенко, Г. Васькович, І.В. Коляска, І. Крилов, С.О. Сірополко) показав, що вони ґрунтуються на вузькій джерельній базі, тому містять хронологічні неточності, характеризуються описовістю, акцентуванням уваги насамперед на суспільно-політичних аспектах реформування, перебільшенням досягнень українських урядів у творенні національної системи освіти, переважно критичними оцінками освіти радянської доби. Проте ці праці допомагають відтворити наступність змін у шкільній освіті України і є цінними через наявність протилежних радянським дослідникам суджень про ті чи інші реформи.
У руслі окресленої проблеми проаналізовано дисертації українських істориків (В.Л. Борисов, В.В. Липинський, Н.Г. Красножон, Л.В. Кузнєцова, О.П. Машевський, Н.Ю. Ротар, Н.А. Сорочан, Ю.В. Телячий та ін.), де розкрито проблеми розвитку освітньої галузі в Україні; праці українських дослідників у сфері державного управління, де схарактеризовано становлення і розвиток системи державних органів управління освітою в Україні у 1917-1941 рр. (Н.В. Самандас); освітню політику, основні тенденції та особливості, періодизацію розвитку державного управління освітою в Україні у 1946-2001 рр. (О.В. Жабенко); розвиток системи управління освітою в Україні на різних етапах суспільно-політичного розвитку в ХХ ст. (Л.А. Шульга). Відзначаючи доробок науковців у галузі історичної науки, державного управління, вважаємо, що їхні праці передусім збагатили історіографію відповідних наук, а для історії педагогіки є цінними з огляду на представлені там факти, які лягли в основу порівняльно-змістового аналізу під час оцінювання тих чи інших освітніх перетворень. Вони присвячені лише окремим аспектам реформування шкільної освіти в Україні, деяким його періодам і не містять комплексного та системного аналізу організаційно-педагогічних засад реформування в досліджуваних нами хронологічних межах.
Подобные документы
Реформування системи вищої освіти в Україні та розробка перспективних моделей підготовки фахівців з кібербезпеки для розвитку вітчизняної системи вищої освіти. Організаційно-педагогічні засади навчання бакалаврів з кібербезпеки в університетах США.
статья [26,4 K], добавлен 18.07.2017Специфіка освіти як соціального інституту. Болонський процес та реформування вищої освіти в Україні: ризики та перспективи. Якість освіти як мета реформування в контексті демократизації освітнього простору. Розширення масштабів підготовки спеціалістів.
дипломная работа [814,9 K], добавлен 23.10.2011Експертна оцінка освіти Італії на рівнях дошкільної, шкільної і вищої системи освіти. Напрями вдосконалення і розвитку системи освіти Італії: негативні і позитивні тенденції. Вплив і значення розвитку італійської освіти для освіти України.
реферат [14,3 K], добавлен 10.02.2011Цілі розвитку освіти. Необхідність безперервного навчання. Головні принципи управління освітою. Подолання войовничого провінціоналізму як одне із важливих завдань освітніх систем. Українська педагогічна освіта як конгломерат дисциплінарних знань.
статья [13,0 K], добавлен 05.05.2010Болонський процес - процес перебудови вищої освіти, який є складовою історичного розвитку Європейського Союзу. Введення у навчання системи переведення і накопичення кредитів. Гармонізація системи європейської вищої освіти. Реформування освіти України.
контрольная работа [99,7 K], добавлен 16.02.2011Реформування освітньої системи в незалежній Україні. Нова законодавча і нормативна бази національної освіти. Проблеми наукової діяльності, управління освітою. Посилення гуманітарного компоненту освіти, пріоритетні напрями державної політики в її розвитку.
реферат [41,5 K], добавлен 09.02.2011Нормативно-правова база реформування освітніх систем України та Великобританії, їх порівняльна характеристика та визначення позитивних і негативних сторін. Можливості та умови пристосування англійського досвіду з даної проблеми в сучасній Україні.
курсовая работа [55,7 K], добавлен 09.10.2010Запровадження Болонських принципів як важливий крок на шляху до євроінтеграції України та засіб полегшення доступу громадян до якісної освіти. Знайомство з особливостями процесу реформування системи вищої освіти України та Росії у пострадянський період.
статья [29,0 K], добавлен 11.09.2017Вивчення першочергових завдань освітньої політики держави. Дослідження механізму сталого розвитку системи освіти. Аналіз особливостей розвитку освіти з урахуванням сучасних вимог. Аналіз парадигмальних аспектів модернізації системи освіти в Україні.
статья [22,6 K], добавлен 22.02.2018Визначення та характеристика актуальності проблеми реформування післядипломної педагогічної освіти на тлі вітчизняного соціокультурного розвитку. Ознайомлення з необхідною умовою сучасного реформування післядипломної освіти та освіти дорослих загалом.
статья [24,3 K], добавлен 24.04.2018
