Управління початковою освітою в Україні (1917–1930 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний заклад

«Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

УДК 371: 373.31

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Управління початковою освітою в Україні (1917 - 1930 рр.)

13.00.06 - теорія та методика управління освітою

Лебідь Інна Юхимівна

Луганськ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті педагогіки НАПН України (м. Київ).

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, доцент Островерхова Надія Михайлівна, Інститут педагогіки НАПН України (м. Київ), провідний науковий співробітник лабораторії управління освітніми закладами.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Хриков Євген Миколайович, Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», директор Інституту післядипломної освіти та дистанційного навчання;

кандидат педагогічних наук Шевченко Олександра Віталіївна, Комунальний заклад «Луганський навчально-виховний комплекс спеціалізована школа І ступеня - гімназія № 42», директор.

Захист відбудеться 23 червня 2011 року о 9.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 у Державному закладі „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2, ауд. 376.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державного закладу „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Автореферат розіслано 23 травня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.І. Черв'якова

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. У роки інтенсивного реформування системи освіти в Україні надзвичайно важливу роль відіграють пошуки шляхів підвищення ефективності управління якістю функціонування та розвитку її фундаменту - початкової освіти. Усвідомлення особливостей управління початковою освітою в минулому, неупереджений аналіз причин зміни пріоритетів управління, виявлення тенденцій його розвитку є не тільки важливим, але й необхідним для вирішення сьогоденних завдань удосконалення управління початковою освітою, забезпечення її якості в системі неперервної середньої освіти.

З огляду на це актуальним є вивчення й узагальнення досвіду 17 - 30-х років ХХ ст., які відзначалися інтенсивним творенням національної освіти взагалі й управління нею зокрема. Цей історичний період в Україні вирізнявся різноманітністю та плинністю політичних і соціально-економічних подій, гостротою освітніх проблем, зокрема наявністю тотальної неписьменності населення країни, укоріненням авторитарного режиму управління, відсутністю громадського впливу на функціонування освітньої галузі та управління нею. Часті зміни політичних режимів і органів управління в Україні в перші роки її становлення (Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, радянська доба) не могли не впливати на процес формування початкової освіти та управління нею. Саме тому дослідження проблеми управління початковою освітою з урахуванням зазначених вище відмінностей окресленого історичного періоду та більш глибокого вивчення його особливостей є актуальним і педагогічно доцільним.

Окремі аспекти історії української освіти першої половини XX століття досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені: М. Антонець, Н. Антонець, Л. Березівська, А. Бондар, А. Бубнов, М. Грищенко, Н. Дічек, М. Євтух, А. Зільберштейн, В. Кравець, Т. Куліш, В. Курило, Л. Пироженко, Я. Ряппо, С. Сірополко, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Т. Філімонова, М. Ярмаченко, Г. Ясинський та ін.

Розвиток галузі початкової освіти у визначений історичний період дослідження (1917 - 1930 рр.) певною мірою висвітлено в таких колективних працях, як „Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР (1917 - 1941 гг.)” за ред. М. Кузіна, М. Колмакової, З. Равкіна; „Очерки истории педагогических наук в СССР (1917 - 1988 гг.)” за ред. М. Кузіна, М. Колмакової; „Народна освіта і педагогічна наука в Українській РСР 1917 - 1967” за ред. А. Бондаря. Вагомий внесок у розвиток історії педагогіки зроблено педагогами-сучасниками. Так, зокрема праця „Нариси історії українського шкільництва 1905 - 1933 рр.” за ред. О. Сухомлинської дає можливість усвідомити процеси розвитку системи освіти в Україні в перші десятиріччя XX століття. Школознавчий аспект проблеми управління школою в історичному плані частково розкрито в монографії М. Кондакова „Теоретические основы школоведения” (1982 р.). Автор стисло аналізує найбільш відомі школознавчі праці 17 - 30-х років, які видані в Москві (Н. Иорданский „Школоведение”. - М.,1929 г.; М. Веселов, Д. Логинов „Организация работы в советской школе: Практическое школоведение” - М., 1935; А. А. Клепиков „Работа заведующего начальной школой”. - М., 1939), у яких висвітлено теоретико-прикладні засади управління освітою, що мають важливе науково-практичне значення. Однак, неповною мірою розглянуто питання розвитку теорії управління початковою освітою в Україні з урахуванням її специфіки та суспільно-економічних і соціально-педагогічних особливостей кожного етапу окресленого історичного періоду.

У дисертаційних працях з історії управління освітою домінує узагальнення практичного досвіду управління закладами освіти в 17 - 30-ті роки XX ст. (І. Богінська, В. Липинський, Л. Потапова, Н. Самандас, Е. Соф'янц, Ю. Чирва, О. Шевченко та ін.).

Історіографічний аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з проблеми управління початковою освітою в 17 - 30-х роках ХХ ст. дає підставу для висновку, що ця проблема є недостатньо дослідженою. Зокрема, не з'ясовано, які пріоритетні завдання управління початковою освітою були в центрі уваги в ті чи ті роки окресленого історичного періоду й постали як чинники позитивного або негативного впливу на його ефективність. У зв'язку з цим науково-практична необхідність детального та більш глибокого вивчення стану управління становленням і розвитком початкової освіти в Україні є очевидною.

Викладене вище дало підставу для формулювання теми дослідження „Управління початковою освітою в Україні (1917 - 1930 рр.)”.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1917 - 1930 рр. Нижня межа зумовлена соціально-політичними (перемога Лютневої 1917 р. революції) та соціокультурними (зміна духовно-освітніх орієнтирів) чинниками, що призвели до появи нових управлінських завдань, пов'язаних з розвитком української початкової школи.

Верхня межа - кінець 30-х років ХХ століття - зумовлена суттєвими соціально-економічними, культурними, освітніми зрушеннями, пов'язаними з початком Другої світової та Великої Вітчизняної війни, що на значний час порушило перебіг освітніх процесів в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця є складовою частиною науково-дослідної теми лабораторії управління освітніми закладами Інституту педагогіки НАПН України „Організаційно-педагогічні умови управління якістю освіти в загальноосвітньому навчальному закладі” (реєстраційний номер 0105?000201). Тему дисертації затверджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 18.05.2010 р.).

Об'єкт дослідження - управління загальноосвітньою школою в Україні в 17 - 30-х роках ХХ століття.

Предмет дослідження - управління початковою освітою в Україні в 17 - 30-х роках ХХ століття.

Мета дослідження - виявити пріоритетні завдання управління системою початкової освіти в Україні та особливості їх реалізації в 17 - 30-х роках XX століття.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан дослідження проблеми управління системою початкової освіти в Україні в 17 - 30-х рр. XX ст.

2. З'ясувати й охарактеризувати історичні, соціально-економічні та педаго-гічні умови кожного етапу окресленого історичного періоду дослідження як середовища функціонування й управління системою початкової освіти в Україні.

3. Виявити пріоритетні завдання управління початковою освітою в досліджуваний період, розкрити їх сутність як об'єктивних чинників впливу на її функціонування й розвиток.

4. Розкрити особливості управління процесом забезпечення загальної обов'язкової початкової освіти в Україні в 17 - 30-х роках XX ст.

5. З'ясувати критерії оцінювання ефективності управління початковою освітою в 17 - 30-х рр. XX ст. з метою визначення тенденцій її розвитку та перспектив урахування в сучасних умовах управління освітою.

Концептуальні положення дослідження. З'ясування ефективності управління початковою освітою в Україні (1917-1930 рр.) можливе за умов вивчення та аналізу соціально-економічних, суспільно-політичних і педагогічних особливостей кожного етапу окресленого історичного періоду як важливих чинників впливу на нього; виявлення пріоритетних завдань управління системою початкової освіти та з'ясування ступеня їх прояву в конкретних умовах її функціонування; розробки параметрів та критеріїв оцінки ознак прояву пріоритетних завдань управління за кожної доби окресленого історичного періоду дослідження.

Методологічні засади дисертаційної праці становлять: теорія наукового пізнання, діалектико-матеріалістичні положення про соціальну зумовленість розвитку педагогіки, теорії управління, філософські концепції освіти, основні положення загальної теорії систем та системного підходу, структурно-функціональний підхід як спосіб пізнання управління соціально-педагогічними системами.

Теоретичну основу дослідження становлять: наукові ідеї й положення теорії управління, зокрема освітніми системами різних рівнів (Л. Даниленко, Г. Єльнікова, Л. Калініна, В. Луговий, В. Олійник, Н. Островерхова, В. Пікельна, Т. Сорочан, Є. Хриков), початкової освіти (Н. Бібік, М. Вашуленко, О. Савченко), методології історико-педагогічних досліджень (О. Адаменко, М. Богуславський, Л. Ваховський, Н. Гупан, М. Корнетов, З. Равкін, О. Сухомлинська), наукових розвідок, присвячених історико-педагогічним проблемам розвитку освіти половини XX століття, зокрема початкової (М. Антонець, Н. Антонець, Л. Березівська, А. Бондар, М. Грищенко, Н. Дічек, М. Євтух, В. Курило, І. Майборода, Я. Ряппо, С. Сірополко, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко, Г. Ясинський), дисертаційних праць історико-педагогічних проблем управління освітою (І. Богінська, А. Дмитрієв, В. Липинський, Л. Потапова, Н. Самандас, Е. Соф'янц, Ю. Чирва, О. Шевченко ), а також управління початковою школою (A. Бєлявський, С. Гачинський, Н. Дебольський, М. Равський, О. Смирнова).

Дослідження здійснювалося в контексті основних положень Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Законів України „Про освіту” та „Загальну середню освіту”, інших нормативно-правових актів сьогодення.

Методи дослідження. У процесі роботи використано такі методи: загальнонаукові - аналіз, синтез, систематизація, узагальнення з метою систематизації управлінських завдань та узагальнення досвіду їх реалізації в досліджуваний термін; історичні (історико-структурний, хронологічний, ретроспективний, типологічний), що дозволили простежити в динаміці розвиток управління початковою школою, з'ясувати типове й відмінне, загальне, окреме й одиничне в цьому процесі; порівняльно-зіставний, що дав змогу проаналізувати інформаційно-методичні та інструктивні архівні матеріали, нормативні документи, монографії, посібники, статті, періодичні видання, дисертації, автореферати, методичні листи та рекомендації, порівняти події, явища, процеси, факти, погляди на управління початковою освітою.

Джерельна база дослідження: архівні державні (постанови Ради Народних Комісарів УРСР, накази Міністерства освіти УРСР), партійні, директивні й нормативні, інформаційно-методичні та інструктивні матеріали керівних органів управління освітою різного рівня, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Державного архіву Хмельницької області, архіву Державної Академії керівних кадрів; публікації в періодичних педагогічних виданнях („Радянська школа”, „Комуністична освіта”, „Вільна Українська школа”); статті, монографії, посібники, автореферати й дисертації різних років з проблем управління освітою із фондів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Національної Парламентської бібліотеки України, Державної науково-педагогічної бібліотеки ім. В. О. Сухомлинського, Книжкової палати України; Державної Академії керівних кадрів.

Вагоме місце в нашому дослідженні посіли наукові праці відомих українських учених з історії педагогіки та управління освітою у ХХ столітті -О. Адаменко, Л. Березівської, А. Бондар, Я. Бурлаки, М. Грищенка, Н. Гупана, Н. Дічек, В. Кравця, Т. Куліша, В. Курила, С. Сірополка, Б. Ступарика, Є. Хрикова, О. Сухомлинської, Т. Філімонової, М. Ярмаченка та ін., які ввійшли до освітньо-національної скарбниці наукових досягнень. Але у своїх працях автори розглядають лише окремі напрями теорії та практичного досвіду управління системою освіти й навчально-виховними закладами у ХХ ст. Унаслідок історіографічного аналізу низки праць з теми дослідження робимо висновок про те, що в Україні бракує досліджень з проблеми управління початковою освітою в Україні 1917-1930 рр. Проте аналіз внутрішніх та зовнішніх чинників і логіки розвитку теорії управління, виявлення переваг і механізмів її впливу на освітню практику має велике значення для розвитку цієї галузі педагогічної науки в наш час.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше: на основі з'ясування соціально-економічних, суспільно-політичних і педагогічних умов та особливостей становлення й розвитку управління початковою освітою в Україні (у 17 - 30-і роки ХХ ст.) визначено пріоритетні завдання управління системою початкової освіти досліджуваного періоду (ліквідація неписьменності народу України; українізація системи початкової освіти, демократизація, централізація й децентралізація управління; удосконалення змісту початкової освіти; забезпечення початкових шкіл учительськими кадрами; матеріально-технічне забезпечення початкових шкіл; управління процесом упровадження загальної обов'язкової початкової освіти; уніфікація системи освіти в Україні за радянської доби) та виявлено організаційно-педагогічні умови їх реалізації в практичній діяльності органів управління освіти;

- доведено педагогічну доцільність і практичну значущість використання принципу домінантності в дослідженні історико-педагогічних проблем залежно від специфіки кожного етапу окресленого історичного періоду дослідження з метою з'ясування тенденцій їхнього розвитку та перспектив урахування в сучасних умовах управління освітою;

- визначено моделі ієрархічної системи управління початковою освітою кожного етапу окресленого періоду (Українська Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, радянська доба), з'ясовано їхні позитивні та негативні впливи на результативність управління початковою освітою; уточнено особливості кожного з пріоритетних завдань управління початковою освітою в Україні на основі розроблених критерії та параметрів їхнього оцінювання („тенденція до прогресу”, „тенденція до стабільності”, „тенденція до регресу”) за станом реалізації в практичній діяльності органів управління початковою освітою, узагальнено показники реалізації пріоритетних завдань управління початковою освітою за домінантною ознакою їх прояву, доведено доцільність використання порівняльно-історичного методу в межах окресленого історичного періоду; дістали подальшого розвитку: класифікація характерних ознак пріоритетних завдань управління початковою освітою в Україні залежно від особливостей кожного етапу окресленого історичного періоду; тлумачення ефективності управління початковою освітою залежно від забезпечення організаційно-педагогічних умов її функціонування й розвитку.

У науковий обіг уведено нові й маловідомі факти, методичні матеріали, які збагачують і розширюють наукові уявлення про управління початковою освітою в Україні в 17-30-х роках ХХ століття.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що узагальнено та систематизовано історико-педагогічний матеріал з проблем управління початковою освітою в Україні в 17 - 30-х роках ХХ століття, запропоновано методику вивчення стану управління початковою освітою, аналізу та синтезу його результативності, педагогічний інструментарій для подальших досліджень проблем з історії педагогіки, розширення діапазону історико-педагогічних знань з управління початковою освітою, можливостей їхнього використання в сучасних умовах її становлення та розвитку.

Матеріали дослідження можуть бути використані в процесі управління освітою загальноосвітніх закладів освіти рівного рівня, підготовки та підвищення кваліфікації працівників органів управління освітою, керівників навчально-виховних закладів, у викладанні курсів з історії педагогіки, управління закладами освіти, менеджменту в освітній галузі у вищих навчальних закладах різного рівня акредитації, у навчальному процесі магістратур „Управління навчальними закладами”, „Державне управління”, працівниками системи післядипломної освіти та науково-методичних центрів, для подальшої наукової розробки проблем управління початковою освітою.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційної роботи доповідалися на Міжнародному науковому симпозіумі „Просвітницька діяльність Софії Русової” (Кам'янець-Подільський, 2006); ІV Міжнародній науково-практичній конференції „Стратегія управління закладами освіти в умовах формування інформаційного суспільства” (Київ - Чернігів - Ніжин, 2005); Всеукраїнській Інтернет-конференції „Стратегія управління закладами освіти в умовах формування інформаційного суспільства” (м. Київ, 2007); звітній науковій конференції викладачів та аспірантів Кам'янець-Подільського державного університету (Кам'янець-Подільський, 2005 - 2009 рр.), на засіданнях лабораторії управління освітніми закладами Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, кафедри педагогіки та методик дошкільної та початкової освіти Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено в 11 одноосібних наукових працях, з них 9 статей у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (301 назва), 5 додатків на 5 сторінках. Робота містить 16 таблиць, 4 рисунки. Загальний обсяг роботи - 230 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність, вибір теми дисертаційної праці та її хронологічні межі; визначено об'єкт, предмет, мету й завдання; представлено концепцію, методологічні й теоретичні засади, наукову новизну та практичне значення, методи й джерельну базу дослідження; висвітлено апробацію основних результатів дисертації.

У першому розділі - „Організаційно-педагогічні засади управління початковою освітою в 17 - 20-х роках ХХ століття” - подано історичну довідку щодо перемоги Лютневої 1917 р. революції, яка зумовила створення на теренах колишньої російської імперії нової політичної ситуації та суспільної атмосфери; проаналізовано стан дослідження проблеми управління системою початкової освіти в Україні в 17 - 30-х рр. XX ст.; охарактеризовано історичні, соціально-економічні та педагогічні умови кожного етапу окресленого історичного періоду дослідження як середовища функціонування та управління системою початкової освіти в Україні.

Розвиток системи освіти зумовлений історичним контекстом змін, що відбуваються в економічній, соціально-політичній, соціокультурній ситуації роз-витку держави на різних історичних етапах. У наукових працях широкого кола вчених-методологів зазначено, що в історичному процесі існують постійно діючі чинники, завдяки яким відбувається зв'язок історії із сучасністю. Виявлення та аналіз таких чинників, „які прокреслюють наскрізні лінії в історичному просторі”, дозволяє пізнати закономірність, визначити оптимальну систему освіти, зокрема її початкової ланки, на кожному етапі суспільного поступу.

Перемога Лютневої 1917 р. революції спричинила створення нової політичної та суспільної ситуації: тимчасовий вакуум легітимної (законної) влади; поява конкуруючих владних структур (Тимчасовий уряд - Ради); широкомасштабне втягнення в орбіту революційної діяльності неосвічених і недосвідчених народних мас; активний вихід армії на авансцену внутрішньополітичної боротьби; посилення в народній свідомості орієнтації на силові методи вирішення суспільних проблем; зростання ролі політичних партій, пошуки політичними силами нових шляхів суспільного розвитку; активізація національних рухів. Усі ці тенденції та процеси позначилися на історичному розвитку України не тільки на початку, а й протягом усього 1917 р. Це уможливило в окресленому історичному періоді дослідження виокремити чотири специфічні доби: Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського, Директорії, Будівництва УРСР.

Освіта, зокрема початкова, як соціальний феномен пройшла у своєму розвитку тривалий історичний шлях, віддзеркалюючи процеси, які мали місце в суспільстві й можуть розглядатися як рушійні сили його переходу на більш високий якісний рівень. Основним засобом реалізації останнього, як відомо, є зміст, завдання, функції, структура освітньої галузі, серед яких вагома роль належить управлінню.

Теоретичним підґрунтям для аналізу проблеми управління освітою визначено науковий доробок вітчизняних учених (Л. Даниленко, Г. Єльнікова, В. Луговий, В. Олійник, Н. Островерхова, В. Пікельна, Т. Сорочан, Є. Хриков), які виокремлюють такі характерні ознаки управління: наявність керуючої й керованої підсистем, вплив на керовану підсистему зовнішнього й внутрішнього середовища, вплив на керовану підсистему для зміни стану або поведінки залежно від зміни обставин з метою її ефективного функціонування й розвитку. Управління визначається також як створення оптимального середовища для розвитку керованої підсистеми, що спрямовується на досягнення поставленої мети. Саме таке бачення управління в соціальних системах, до якої належить освіта, є найбільш перспективним. Ми дотримуємося наукової позиції Є. Хри-кова, який зазначає, що управління має бути спрямованим на створення цілісного комплексу умов, що підкоряють усю діяльність організації визначеній меті.

Дослідження проблеми управління початковою освітою в Україні в 17 - 20 рр. ХХ ст. дало підстави для таких узагальнень: це був період влади російського Тимчасового уряду, формування Української Центральної Ради, утворення й функціонування „першої” Української Народної Республіки, доба Гетьманату та Директорії, поступового переходу до забезпечення українському народу обов'язкової безплатної початкової (нижчої) освіти, становлення й розвиток уніфікованої системи початкової освіти в Україні в роки радянської влади, формування й апробація різних варіантів державного й громадського управління системою освіти. Критерієм аналізу стану управління початковою освітою кожного етапу цього історичного періоду були пріоритетні аспекти, органічно притаманні кожній з них.

Під час функціонування Української Центральної Ради домінантними з-поміж пріоритетних аспектів управління системою початкової освіти були: ліквідація неписьменності українського народу, українізація шкіл, демокра-тизація, децентралізація. Основними демократичними принципами розбудови початкової освіти стали: школа має бути єдиною семирічною, у складі якої 1 - 4 класи, що забезпечують повну початкову освіту; усі громадяни мають право на безплатну нижчу (початкову освіту); освіта має бути обов'язковою й світською. Ієрархічна структура управління початковою освітою за доби УЦР мала явно виражений демократичний характер і включала такі ланки: Генеральний Секретаріат Освіти (очолював І. Стешенко), Народний Комісаріат Освіти, Губернський відділ освіти, Повітовий відділ освіти, Волосний відділ освіти.

Зусилля уряду УЦР та органів управління освітою дали позитивні результати: було відкрито низку початкових шкіл першого ступеня, які утримувалися за державні кошти для безпритульних дітей та дітей малозабезпечених родин, закладено підґрунтя для українізації початкових шкіл (зокрема, було українізовано 262 вищі початкові школи в різних регіонах України), розширено мережу курсів підготовки національних педагогічних кадрів, започатковано видання підручників і навчальних посібників українською мовою; демократичні принципи управління початковою освітою реалізувалися завдяки правильно вибудуваній ієрархічній структурі та надання широких повноважень шкільним радам, що свідчило про його децентралізацію.

Гетьманат П. Скоропадського позначався формальним спрямовуванням зусиль уряду та органів управління освіти на розв'язання її актуальних проблем. Зокрема, було створено Видавничий відділ українськомовних підручників та наочності. Водночас, на відміну від доби УЦР, у практичній діяльності та діловодстві органів управління освіти утверджувалися бюрократичні тенденції. На різних вертикалях влади швидкими темпами вкорінювалися централізм і авторитаризм, школи розпорошувалися між різними відомствами, унаслідок цього нерідко російськомовні навчальні заклади перебували в кращому становищі, ніж українські, що призвело до зниження темпів українізації навчання. У складній ситуації опинилися навчальні заклади національних меншин (закривалися єврейські, польські, угорські школи). Шкільному управлінню значною мірою зашкодила ліквідація педагогічних рад як колективних органів управління. Ієрархічна структура управління системою освіти в період Гетьманату була жорстко централізованою і включала: Міністерство Народної Освіти і Мистецтва (при ньому департаменти й відділи), яке очолював М. Василенко, комісаріати шкільних округів, губернські комісари освіти, повітові комісари освіти. Це було однією з причин того, що Гетьманат та підвладне йому МНОМ не забезпечили глибоких змін у соціумі щодо реформування галузі освіти загалом та управління початковою освітою зокрема. освіта початковий україна

За часів Директорії в Україні як владної структури управління країною визначалося відновленням „другої” Української Народної Республіки. Управління освітою, зокрема початковою, здійснювалося відповідно до „Закону про шкільне управління” (від 25 квітня 1919 р.), який зберіг принципи децентралізації та демократизації як найважливіші його пріоритети. МНО України взяло курс на відновлення та посилення українізації початкових шкіл. За цієї доби функціонувала така ієрархічна структура управління освітою: Міністерство Народної Освіти (спочатку очолював П. Холодний, а згодом І. Огієнко), Головна шкільна Рада, губернська шкільна Рада, повітова шкільна Рада, волосна шкільна Рада, губернська шкільна управа, повітова шкільна управа, во-лосна шкільна управа. Значним досягненням за правління Директорії було покра-щення науково-методичного забезпечення шкіл, зокрема українськомовними підручниками та посібниками. На їх видання було виділено 50 млн. крб. з коштів державної скарбниці. Визначною подією в галузі освіти цієї доби було запровадження Закону „Про безплатне і обов'язкове навчання всіх дітей шкільного віку громадян України” (від 9 квітня 1919 р.), що сприяло ліквідації неписьменності та українізації початкових шкіл.

У період будівництва УРСР ( 20-ті роки ХХ ст.) в Україні відбувалися радикальні зміни суспільного, соціально-економічного й політичного характеру, що зумовило відповідні зміни в її освітньому просторі. Зокрема, вони позначи-лися інтенсивним удосконаленням змісту початкової освіти. Свідченням цього є навчальний план для початкових шкіл на 1927 - 1928 н.р., яким передбачалося вивчення таких предметів: розвиток мови і письма, російська мова (3 - 4 кл), лічба, фізичні вправи, співи, практичні роботи в майстерні, громадська і полі-тична робота. Відбувалися суттєві зміни в політиці влади й Наркомосу стосовно вчительства України. Її суть полягала в підготовці нових кадрів педагогічного персоналу в системі середніх та вищих педагогічних закладів, вищих 3-річних педагогічних курсів. Наркомос поставив завдання (у 1927-1928 н. р.) підготувати протягом п'яти років 34 тис. педагогів, у той час як за попередні роки було підготовлено лише 10 тис. учителів. Завдяки успіхам у розвитку економіки країни неухильно зміцнювалась матеріальна база початкових шкіл (асигнування на їх утримання було збільшено вдвічі порівняно з попередніми періодами).

Органами управління освіти ефективно проводилася робота з упровадження в Україні загального обов'язкового початкового навчання та українізації початкової школи. У результаті на перше вересня 1927 р. до початкових шкіл з українською мовою навчання було зараховано 94% від загальної кількості українських дітей шкільного віку, а в 1929 р. - 97,2%. Ці та інші чинники сприяли ліквідації неписьменності населення країни, яка зменшилась з 47% у 1924 р. до 8% у 1934 р. За цей період була сформована під егідою Комуністичної партії та Верховної Ради України така ієрархічна структура управління початковою освітою: Народний Комісаріат Освіти, який очолював М. Скрипник, обласні та районні органи управління освітою, управління діяльністю загальноосвітнього навчального закладу (директор, заступник директора школи з навчально-виховної роботи). У цей період актуалізувалася проблема уніфікації освітньої системи Росії та України, ідея якої була продукована ХІ Всеукраїнським з'їздом Рад (травень 1929 р.) і прийнята ІІ Всесоюзною партійною нарадою з питань освіти (квітень 1930 р.) за підтримки Наркома М. Скрипника.

Отже, 20-і роки ХХ ст. позначилися стабільним прогресом управління початковою освітою в Україні за її пріоритетними аспектами (українізація, забезпечення загальної обов'язкової початкової освіти, учительськими кадрами, матеріально-технічного оснащення початкових шкіл).

У другому розділі - „Управління початковою освітою в Україні на засадах пріоритетності соціально-педагогічних проблем (30-і роки ХХ ст.)” - охарактеризовано пріоритетні завдання управління початковою освітою в досліджуваний період, розкрито його особливості; на основі з'ясованих критеріїв оцінювання ефективності управління початковою освітою в 17 - 30-х рр. XX ст. визначено тенденції її розвитку та перспективи їхнього врахування в сучасних умовах управління початковою освітою.

На основі розгляду діалектичних взаємозв'язків початкової освіти із зовнішнім середовищем, соціальною, виробничою, духовною сферами суспільства з'ясовано, що її функціонування та розвиток значною мірою залежить від пріоритетних завдань, а саме: ліквідація неписьменності народу України; українізація системи початкової освіти, демократизація, централізація й децентралізація управління; удосконалення змісту початкової освіти; забез- печення початкових шкіл учительськими кадрами; матеріально-технічне забез-печення початкових шкіл; управління процесом упровадження загальної обов'яз-кової початкової освіти; уніфікація системи освіти в Україні за радянської доби.

Ліквідація неписьменності. Радикальні зміни в суспільно-політичному та економічному житті України у 30-х роках ХХ ст. зумовили позитивні зміни в освітньому просторі країни, зокрема в управлінні початковою освітою. Це стало підґрунтям для широкомасштабної роботи освітян щодо ліквідації неписьменності українського народу, що підтверджується такими результатами: у 1930 р. в Україні було 78,6% письменних чоловіків і 52,8% - жінок. Продовжувала інтенсивно здійснюватися українізація системи початкової освіти та управлінського апарату. Так, на початку 1932 - 1933 н.р. 89,4% учнів початкових класів навчалися в українськомовних школах, що також сприяло ліквідації неписьменності, яка зменшилась з 47% у 1924 р. до 8% у 1934 р. Удосконалення змісту освіти на засадах українізації початкової освіти, її політехнізації. Характерним для цього періоду було розроблення та апробація нових навчальних планів і програм на засадах розширення палітри основ наук. Зокрема, у початковій школі передбачалося вивчення: рідної мови і літератури, російської мови і літератури в 3 - 4 кл., математики, природознавства, географії в 3 - 4 кл., іноземної мови з 4-го кл., суспільствознавства в 3 - 4 кл., праці, музики і співів, фізкультури. Вивчення цих предметів забезпечувало учням систему наукових знань, сприяло розвитку їхньої активності в навчальному процесі, набуттю практичних навичок й умінь. Відповідно до вимог навчальних планів створювалися українськомовні підручники. Цій справі сприяла постанова ЦК ВКП(б) „Про підручники для початкової і середньої школи” (1933 р.). Політехнізація навчання, зумовлена подальшим розгортанням соціалістичного будівництва в роки другої п'ятирічки, вимагала нового піднесення рівня освіти трудящих. ХVІІ з'їзд ВКП(б) (1934 р.) поставив перед органами народної освіти завдання здійснення загального обов'язкового політехнічного навчання в обсязі семирічки, у першу чергу на селі, оскільки в містах це завдання було вже в основному розв'язано протягом першої п'ятирічки.

Навчально-методичне забезпечення початкових шкіл здійснювалося шляхом розробки українськомовних підручників. Для цього було залучено відомих українських учених-методистів того часу - П. Волинського, Т. Горбунцову, В. Помагайбу, Г. Савицьку, С. Чавдарова та ін.

Підвищення кваліфікації вчителів. Особливу увагу було приділено підвищенню кваліфікації вчителів, зокрема, історії, географії, мови та літератури. У наказі Наркомосу УРСР від 9 квітня 1935 р. відзначалось, що в результаті недостатньої кваліфікації вчителів найбільш відсталою ділянкою в роботі школи залишається викладання саме цих предметів. У зв'язку з цим за рахунок держав-ного та місцевого бюджету заходи були спрямовані на підвищення фахового рівня вчителів зазначених предметів, а також учителів початкових класів.

Розширення мережі початкових шкіл. Одним з найважливіших досягнень радянської школи в Україні було розширення мережі шкіл з українською мовою навчання й забезпечення дітям інших національностей можливості вчитися в школах їх рідною мовою. Про це свідчать такі дані: у 1937 - 1938 н. р. 82,4 % дітей навчались у школах з українською мовою викладання, 14,2 % - у школах з російською мовою викладання і 3,4 % дітей - іншими мовами. Цьому сприяло розширення мережі початкових шкіл за рахунок побудованих нових та ремонту старих приміщень (у 1932 - 1933 н.р. в Україні функціонували 22632 школи, зокрема початкових - 14177, семирічних - 8086, середніх - 273). Інтенсивній підготовці та перепідготовці вчительських кадрів сприяли: система самоосвіти, педагогічні курси, педтехнікуми, вищі навчальні педагогічні заклади, створення інститутів підвищення кваліфікації кадрів народної освіти (у 1932 р. їх було 5, а в 1934 р. їхня кількість зросла до 19).

Матеріальне забезпечення вчителів покращилося: за період з 1928 р. до 1932 р. заробітна плата вчителів початкової школи зросла вдвічі. Окрім того, державні органи, громадські організації та фонди опікувалися матеріальним достатком учителів: забезпечували їх житлом, продуктами харчування та промисловими товарами, путівками на відпочинок, пільгами для вчителів-заочників, уведенням системи заохочення - присвоєння „звання вчителя” в результаті атестації. Матеріальне забезпечення учнів. Успішній реалізації змісту початкової освіти в окреслений період сприяла низка урядових постанов щодо матеріальної підтримки дітей незаможних верств населення (Постанова РНК УСРР „Постанова про фонди загального навчання” від 13 жовтня 1930 р.). На її виконання були створені спеціальні фонди допомоги дітям наймитів та бідноти, які забезпечували їх взуттям, одягом, гарячими сніданками та безплатними підручниками. Місцева промисловість зобов'язувалася випускати 20% свого виробництва для дітей шкільного віку, а промислова й інвалідна кооперації - виробляти не менше 70% своєї продукції для потреб шкіл. Матеріально-технічне забезпечення шкіл є наріжним каменем в управлінні початковою освітою в 30-х р. ХХ ст. Бурхливе зростання учнівських контингентів вимагало перш за все розширення будівництва шкіл, зміцнення їхньої навчально-матеріальної бази. Шкільне будівництво було одним з найважливіших політичних завдань, від успішного розв'язання якого залежало охоплення дітей шкільним всеобучем. У березні 1935р. було проведено Всеукраїнську партійну нараду із шкільного будівництва за участю секретаря ЦК КП(б)У П. П. Постишева. Обкоми партії безпосередньо займалися питаннями своєчасного комплектування шкільних об'єктів учителями та учнівським контингентом, забезпечення їх необхідними навчально-методичними матеріалами. Однак, нестача шкільних приміщень не дозволяла відкривати навчальні кабінети і спортзали. Основна площа відводилася під класні кімнати. У постанові РНК УСРР від 26 жовтня 1932 р. „Про перебіг шкільного будівництва” констатувався незадовільний стан будівництва нових шкільних приміщень. Тільки шляхом установлення змінності навчання було подолано проблему тісноти в школі й досягнуто припустимого шкільною гігієною коефіцієнта щільності в класних кімнатах (у 42% шкіл норма класної площі на одного учня становила 0,99 мІ, у 25% - від 1 мІ до 1,24 мІ, у 33% - від 1,25 мІ і більше). За кошти, зібрані трудящими, надані підприємствами, колгоспами, профспілками, широко розгорнувся рух за надання допомоги школам, виготовлення наочних посібників, устаткування, майстерень, кабінетів. Зважаючи на актуальність цієї проблеми й реальне становище, державні й директивні органи до будівництва шкільних приміщень залучали громадськість, підшефні організації та колгоспи.

Пріоритетного значення в управління початковою освітою набувають такі принципи, як демократизація, централізація й децентралізація. Демократичні принципи управління початковою освітою в Україні реалізувалися відповідно до Конституції СРСР. Вони втілювалися в життя з незначними корективами протягом 30-х років ХХ ст. на всіх рівнях ієрархічного ланцюга управління: Комуністична партія України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Народний Комісаріат Освіти, обласні й районні державні органи управління освітою, управління закладами освіти. Уніфікація народної освіти. Характерною ознакою управління початковою освітою в 30-х роках була уніфікація систем народної освіти в СРСР, зокрема Україні як її складника. Це питання розглядалося на II Всесоюзній партійній нараді з народної освіти (квітень 1930 р.). У прийнятій постанові відзначалося, що подальше існування різних систем народної освіти не може бути виправданим. Але своєрідність національної культури та національних умов повинні бути враховані в єдиній системі народної освіти. Ідею щодо уніфікації системи освіти в країні гаряче підтримував М. Скрипник.

У ході дослідження виявлено організаційно-педагогічні умови реалізації пріоритетних завдань управління початковою освітою в практичній діяльності органів управління освіти досліджуваного періоду. З цією метою було визначено моделі ієрархічної системи управління початковою освітою кожного етапу окресленого періоду (Українська Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, радянська доба), з'ясовано їхні позитивні та негативні впливи на результативність управління початковою освітою.

Для забезпечення глибокого та об'єктивного аналізу управління початковою освітою в Україні (17 - 30 рр. ХХ ст.) було обґрунтовано систему критеріїв оцінювання стану реалізації пріоритетних завдань управління початковою освітою, при розробці яких ми спиралися на критерії, розроблені Є. Хриковим і В. Курилом. У процесі дослідження окреслено такі параметри та критерії оцінювання: ліквідація неписьменності українського народу, українізація системи початкової освіти, демократизація, гуманізація, централізація й децентралізація управління початковою освітою, удосконалення змісту початкової освіти, забезпечення кваліфікованими вчительськими кадрами, матеріально-технічне забезпечення початкових шкіл, управління процесом упровадження Закону про загальну обов'язкову початкову освіту, уніфікація системи освіти. Критеріями стали судження щодо їхньої „прогресивності”, „стабільності”, „регресивності”.

З'ясовано, що за окреслений період (30-і роки ХХ ст.) у ракурсі розбудови єдиної системи радянської освіти здійснено загальне обов'язкове початкове навчання. Напередодні Великої Вітчизняної війни Українська РСР за рівнем культури й освіти знаходилася на одному з перших місць у СРСР. Було завершено в основному загальне обов'язкове семирічне навчання в місті й на селі, узято курс на розвиток середньої освіти.

Висновки

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми управління початковою освітою в Україні (17 - 30 рр. ХХ ст.). Актуальність дослідження зумовлена його спрямованістю на розв'язання суперечності між потребою використання прогресивного історичного досвіду управління початковою освітою в Україні в період 1917 - 1930 рр. та відсутністю наукових робіт, у яких систематизовано й узагальнено цей досвід.

2. На основі аналізу літературних джерел, архівних матеріалів з'ясовано історичні, соціально-економічні та педагогічні особливості кожного етапу окресленого періоду дослідження як фактичного середовища функціонування системи початкової освіти в Україні та управління нею. Особливою плинністю й нестабільністю владних структур управління розбудовою самостійної України та початкової освіти вирізнялися 1917 - 1920 рр. за доби Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського, Директорії.

За доби УЦР актуальними проблемами початкової освіти й управління нею були: ліквідація неписьменності народу, українізація шкіл, демократизація, децентралізація. Державна політика щодо розбудови початкової освіти здійснювалася з позицій демократичних принципів, які проголошували, що школа має бути єдиною семирічною, у складі якої 1- 4 класи, що забезпечують повну початкову освіту; усі громадяни мають право на безплатну нижчу (початкову освіту); освіта має бути обов'язковою й світською.

Доба Гетьманату П. Скоропадського позначилася спрямовуванням зусиль уряду та органів управління освіти на розв'язання однієї з актуальних її проблем - створення Видавничого відділу українськомовних підручників та наочності, що сприяло українізації навчання й боротьбі з неписьменністю. Водночас, на відміну від доби УЦР, у практичній діяльності та діловодстві органів управління освіти цілеспрямовано утверджувалися бюрократичні тенденції. На різних вертикалях влади швидкими темпами вкорінювалися централізм і авторитаризм, початкові школи розпорошувалися між різними відомствами.

За доби Директорії управління освітою, зокрема початковою, здійснювалося відповідно до „Закону про шкільне управління” (від 25 квітня 1919 р.), який зберіг найважливіші його принципи - децентралізацію та демократизацію. Центр ваги переносився цим Законом на утворення сталих невеликих органів - шкільних управ. Самодержавство управляючих та їхніх помічників замінилося діяльністю колегіальних органів - шкільних управ, де були представлені три складники: земля (члени земських управ), влада (комісари) й організоване вчительство (виборні члени шкільних управ). У своїй діяльності вони керувалися принципом автономії, який визнавався і пропагувався МНО. Педради, зокрема, мали право „на остаточне вирішення” багатьох освітніх справ. Але МНО застерігало від того, щоб „під назвою автономії” не розумілася „відміна всіх законів щодо школи”.

За Радянської доби в Україні відбувалися радикальні зміни соціально-економічного, політичного та суспільного характеру. Успіхи п'ятирічок розвитку народного господарства зміцнили економіку країни, що зумовило позитивні зміни в її освітньому просторі. Значно збільшилося фінансування на освіту, зокрема на побудову нових приміщень початкових шкіл, підготовку нових кадрів педагогічного персоналу в системі середніх та вищих педагогічних закладів, вищих 3-річних педагогічних курсів. Органами управління освіти наполегливо продовжувалася робота з упровадження в Україні Закону про загальну обов'язкову початкову освіту, українізацію початкової школи. Це вимагало широкомасштабного зміцнення навчально-матеріальної бази, забезпечення підручниками та навчальними посібниками вчителів, політехнізації навчання, удосконалення навчальних планів і програм з основ наук. Навчальні плани були уніфікованими для початкових шкіл РРФСР і УРСР. Настав період уніфікації, русифікації, жорсткої централізації управління освітою.

3. Пріоритетними завданнями управління початковою освітою в Україні в досліджуваний період, які тією чи тією мірою впливали на її стан, були: ліквідація неписьменності українського народу, українізація початкової освіти, демократизація, гуманізація, централізація й децентралізація управління, удосконалення змісту початкової освіти, забезпечення вчительськими кадрами, матеріально-технічне забезпечення початкових шкіл, організаційно-педагогічні умови впровадження загальної обов'язкової початкової освіти, уніфікація систем освіти УРСР та РСФРР.

4. Організаційно-педагогічні умови управління початковою освітою в Україні в окреслений історичний період постійно змінювалися. Так, у 1917 - 1920 рр. уряди України виборювали її самостійність і незалежність у несприятливих умовах на політичній і міжнародній арені, критичного стану економічного розвитку, фінансової скрути, тотальної неписьменності населення країни, бідності простого люду. За таких умов інтенсивний розвиток початкової освіти в Україні, зокрема реалізація Закону про забезпечення загальної початкової освіти дітей шкільного віку, не міг реалізуватися передбачуваними темпами. Це стало можливим лише в 30-ті роки ХХ ст. завдяки успіху економічного розвитку країни, суттєвого збільшення фінансування освітньої галузі, неухильного дотримання державно-політичного курсу щодо забезпечення загального обов'язкового навчання дітей України. Однак, на перших порах виникли суперечності між масштабністю державного курсу та матеріальними й кадровими можливостями країни. Не вистачало шкільних приміщень і вчителів, унаслідок чого почалася „чистка” учнів за соціальною ознакою. На цей негатив зреагувала Державно-партійна Постанова, яка категорично заборонила таку ганебну практику. Зусилля держави та громадськості були спрямовані на підготовку й перепідготовку педагогічних кадрів, побудову й ремонт шкільних приміщень.

Постійно вдосконалювався зміст освіти, реалізація якого значною мірою залежала від професійного управління цією справою відповідними органами освіти (міністерство, обласні, районні відділи освіти, керівники шкіл) і понад усе - від кваліфікації вчителів. У 1933 р. число вчителів початкової школи становило понад 230 тис. осіб, з-поміж яких середню й вищу освіту мали 56%.

За радянського періоду негативними явищами стали уніфікація, русифікація та жорстка централізація управління початковою освітою.

5. Завдяки зіставленню ознак „тенденції до прогресу”, „тенденції до стабільності”, „тенденції до регресу” з конкретними заходами щодо управління початковою освітою в ті чи ті часи зроблено порівняльний аналіз стану реалізації пріоритетних завдань управління початковою освітою в Україні за кожного етапу досліджуваного періоду.

6. Становлення й розвиток початкової освіти в період з 1917 по 30-ті рр. ХХ ст. мали дискретний і водночас прогресивний характер. Унаслідок цього напередодні Великої Вітчизняної війни (1941 р.) Українська РСР за рівнем культури і освіти стояла на одному із перших місць у СРСР. В Україні було завершено в основному загальне обов'язкове семирічне навчання в місті й на селі, узято курс на розвиток середньої освіти.

Перспективним видається системне дослідження пріоритетних завдань управління середньою освітою у визначений історичний період.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях

1. Лебідь І. Ю. Управління становленням національної початкової освіти в Україні (1917-1920 рр.) / І. Ю. Лебідь // Наук. зап. Ніжин. держ. ун-ту : Психолого-педагогічні науки. - Ніжин: Вид-во Ніжин. держ. ун-ту імені Миколи Гоголя, 2005. - № 6. - С. 98 -101.

2. Лебідь І. Ю. Стан початкової освіти в Україні на початку ХХ ст. / І. Ю. Лебідь // Зб. наук. пр. Кам'янець-Подільського держ. ун-ту. Сер. педагогічна. - Вип. VІ. - Кам'янець-Подільський : ПП Мошак М. І., 2005. - С. 33 - 35.

3. Лебідь І. Ю. Управління процесом українізації початкової освіти (1917-1920 рр.) / І. Ю. Лебідь // Освіта і управління. - 2006. -Т. 9. - № 3 - 4. - С. 206 - 213.

4. Лебідь І. Ю. Навчально-методичне забезпечення початкової школи в Україні (1917 - 1920 рр.) / І. Ю. Лебідь // Зб. наук. пр. Кам'янець-Подільського держ. ун-ту. Сер. педагогічна. - Вип. ХІІІ.- Кн. ІІ. - Кам'янець-Подільський : ПП Мошак М. І., 2007. - С. 27 - 32.

5. Лебідь І. Ю. Матеріальне забезпечення початкових шкіл і учнів в Україні (1930-ті роки) / І. Ю. Лебідь // Педагогічна освіта: теорія і практика : зб. наук. пр. Кам'янець-Подільського нац. ун-ту імені Івана Огієнка.- Вип. 1. - Кам'янець-Подільський : ПП „Медобори - 2006”, 2009. - С. 50 -53.

6. Лебідь І. Ю. Специфіка навчального процесу початкової школи в Україні (1917 - 1920 рр.). / І. Ю. Лебідь // Зб. наук. пр. Кам'янець-Подільського держ. ун-ту. Сер. педагогічна. - Вип. ХІІІ.- Кн. ІІ. - Кам'янець-Подільський : ПП Мошак М. І., 2007. - С. 33 - 35.

7. Лебідь І. Ю. Уніфікація системи початкової освіти в Україні: історичний аспект / І. Ю. Лебідь // Педагогічна освіта: теорія і практика : зб. наук. пр. Камянець-Подільського нац. ун-ту імені Івана Огієнка. - Вип. 4. - Кам'янець-Подільський : Вид. ПП Зволейко Д. Г., 2010. - С. 81 - 85.

8. Лебідь І. Ю. Генезис класифікацій методів, засобів і форм організації навчання у початковій школі в Україні (1917 - 1933 рр.) / І. Ю. Лебідь // Зб. наук. пр. Кам'янець-Подільського держ. ун-ту. Сер. педагогічна. - Вип. V.- Т. 1 - Кам'янець-Подільський : ПП Мошак М. І., 2006. - С. 147 - 149.