Становлення і розвиток в Україні сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (40-і роки ХХ ст. – поч. XХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

УДК 37.018.1:376.64

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Становлення і розвиток в україні сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (40-і роки XX ст. - поч. XXI ст.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Ченбай Інна Володимирівна

Переяслав-Хмельницький - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:кандидат педагогічних наук, професор, Архипова Світлана Петрівна, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, завідувач кафедри соціальної роботи

Офіційні опоненти:доктор педагогічних наук, доцент, Шпак Валентина Павлівна, Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, завідувач кафедри соціальної і корекційної педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент, Янченко Тамара Василівна, Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка доцент кафедри соціальної педагогіки

Захист відбудеться «15» листопада 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.053.03 у ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», за адресою: 08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, зал В.О. Сухомлинського.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30).

Автореферат розісланий «14» жовтня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиГ.М. Черненко

сімейний виховання дитина сирота

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Однією із найважливіших тенденцій у сфері захисту дитинства на даному етапі розвитку світового співтовариства є перехід від дитячих інституційних закладів до безперервного виховання дитини в сім'ї. В українській державі процес розвитку та вдосконалення всіх сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відбувається досить активно: вдосконалюється нормативно-правова база, підвищується професійний рівень сім'ї, що приймає на виховання дитину, та спеціалістів, що здійснюють соціальний супровід. Орієнтація України на європейську інтеграцію передбачає реформування всієї системи виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, приведення національного законодавства у відповідність до вимог, що декларуються міжнародними документами, та забезпечення відповідного рівня захисту і допомоги дитині з боку держави.

Водночас ситуація із поширенням сирітства залишається досить критичною. Тому питання влаштування, виховання та забезпечення сиріт залишаються проблемними. Сирітство потребує системного вивчення та аналізу історичних, теоретичних та практичних аспектів, розробки та впровадження найбільш ефективних технологій та методів вирішення існуючих проблем.

Звернення до історичного контексту становлення та розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, обумовлено розумінням сучасності як результату історичного розвитку, що втілює в собі різносторонні складні зв'язки минулого, сьогодення та майбутнього.

Кожна із сімейних форм виховання - усиновлення, опіка, піклування, патронат, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) - з 40-х років до теперішнього часу мали власний шлях розвитку, видозмінювалися в конкретних умовах. За досліджуваний час періодично змінювались склад та пріоритетність сімейних форм виховання, співвідношення кількості дітей, охоплених кожною із форм.

Проблема сирітства є досить багатоаспектною. У науковій літературі представлений досить різноманітний спектр досліджень проблеми сирітства та сімейних форм виховання. Історіографію проблеми можна поділити на два періоди: радянський (початок 1940-х - 1991 рр.) і сучасний (1991 - 2009 рр.). Різні аспекти сирітства знайшли своє відображення в працях з педагогіки, психології, права, історії, соціології, медицини.

Аналіз наукових досліджень радянського періоду дає підстави стверджувати, що рівень наукової розробки питання функціонування сімейних форм виховання є низьким. Дослідженню цих питань присвячені педагогічні праці А.Довгалевської, А.Ліханова, Н.Іванової, О.Заводілкіної, праці з радянського сімейного права В.Ряcенцева, Є.Ворожейкіна, Г.Свердлова, серед яких особливо відзначимо внесок О.Пергамент.

Наукові дослідження сучасних учених розкривають широкий спектр питань цієї проблематики. Педагогічні аспекти функціонування дитячих будинків сімейного типу розкривають В.Яковенко, М.Василькова, О.Ігнатова, І.Пєша, І.Трубавіна, юридичні - В.Москалюк. Правові аспекти системи міжнародного усиновлення висвітлюються в працях О.Грабовської, Х.Лисенко.

У створенні теоретичних основ інституту прийомної сім'ї значну роль відіграв авторський колектив Українського інституту соціальних досліджень, до складу якого входили О.Антонова-Турченко, Г.Бевз, Л.Волинець, Л.Долинська, І.Іванова, А.Капська, Н.Комарова, Р.Левін, І.Пєша, Н.Салабай, О.Яременко. Психологічним аспектам функціонування прийомної сім'ї присвячені дослідження Г.Бевз.

Проте наведений перелік наукових розробок указує на недостатню дослідженість історичних аспектів проблеми. Серед педагогічних та історичних праць у контексті досліджуваної проблеми можна виділити такі аспекти: питання розвитку інституційних закладів (А.Аблятипов, В.Покась, Л.Голиш), аналіз наслідків суспільно-політичних подій, у тому числі сирітства (Г.Голиш), опікунсько-виховна робота з усіма дітьми та, зокрема, з дітьми-сиротами (І.Плугатор), історичні аспекти розвитку окремих сімейних форм виховання (І.Курбацький, Є.Чернишова), історія розвитку педагогічної науки (О.Адаменко, Л.Штефан, О.Сухомлинська, Л. Ваховський, В. Галузинський, М.Євтух).

Представлений аналіз наукових досліджень щодо проблем сирітства свідчить, що в більшості з них питання становлення та розвитку сімейних форм виховання відображені лише частково. Указані недоліки педагогічної теорії і практики породжують певні суперечності: між станом розвитку сімейних форм виховання в досліджуваний період та ступенем їх вивчення і наукового обґрунтування; між пріоритетністю певної сімейної форми виховання за кількістю влаштованих дітей та рівнем її методичного забезпечення; між наявністю значної кількості програм сучасних неурядових організацій з підтримки сімейних форм виховання та рівнем узагальнення їх діяльності.

Актуальність проблеми, виявлені суперечності та необхідність їх вирішення зумовили вибір теми дослідження «Становлення і розвиток в Україні сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (40-і роки XX ст. - поч. XXI ст.)».

Зв'язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького та є складовою комплексної наукової теми «Теоретико-методологічні засади професійної підготовки соціальних педагогів та соціальних працівників», над якою працює кафедра (2005-2010 рр.).

Тему дослідження затверджено Вченою радою Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (протокол № 11 від 14.06.07 р.) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №7 від 25.09.07 р.).

Мета дослідження - здійснити теоретичний аналіз і узагальнити досвід становлення та розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні з 40-х років ХХ ст. до поч. ХХІ ст., обґрунтувати тенденції їх вдосконалення в сучасних умовах.

Для досягнення поставленої мети визначені завдання дослідження:

1) розкрити суть поняття сирітства та проаналізувати стан дослідження проблеми;

2) проаналізувати зміст сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в досліджуваний період;

3) визначити етапи становлення та розвитку сімейних форм виховання з 40-х років ХХ ст. до поч. ХХІ ст., охарактеризувати особливості їх функціонування на кожному з етапів;

4) виявити особливості соціально-педагогічної роботи з сім'ями, де виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, з 1940-х років до теперішнього часу;

5) узагальнити історичний та сучасний досвід роботи неурядових організацій щодо створення та розвитку сімейних форм виховання.

Об'єктом дослідження є трансформація системи виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні з 1940-х років до теперішнього часу.

Предмет дослідження: процес становлення і розвитку в Україні сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з 40-х років ХХ ст. до поч. ХХІ ст.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 40-і роки XX ст. - поч. XXI ст. Нижня хронологічна межа - 40-і роки - пов'язана з тим, що в цей час сімейні форми виховання розглядались як пріоритетна форма боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю, відбувалось активне регулювання їх діяльності, пов'язаної із соціальним забезпеченням та інспектуванням. Тому патронат, опіка та усиновлення набули значного поширення і охоплювали найбільшу за весь досліджуваний період кількість дітей. Верхня хронологічна межа - поч. XXI ст. з 2009 роком включно, обґрунтовується суттєвими трансформаціями, що відбуваються в системі сучасних сімейних форм виховання з кінця 90-х років, впровадженням наукових підходів до їх створення та функціонування, адаптацією та використанням міжнародного досвіду.

Методи дослідження:

- загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння) слугували для аналізу наукової літератури з проблеми;

- теоретичні (ретроспективний, історико-генетичний та порівняльний аналіз) дозволили проаналізувати нормативно-правові документи та архівні матеріали; хронологічний дав змогу розглянути процес становлення та розвитку сімейних форм виховання в динаміці й часовій послідовності; предметно-цільовий аналіз матеріалів періодичних видань, законодавчих актів використовувався з метою з'ясування етапів розвитку і виявлення особливостей функціонування сімейних форм виховання на кожному з етапів;

- емпіричні (діагностичні, обсерваційні, прогностичні) дозволили вивчити соціально-педагогічну практику, провести спостереження та проаналізувати передовий соціально-педагогічний досвід.

Джерельною базою дослідження виступили:

1. Матеріали з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (вивчено 58 справ з фондів 166 - Міністерство народної освіти Української РСР (1917-1999 рр.); 342 - Міністерство охорони здоров'я Української РСР (1919-1981 рр.)), Центрального державного архіву громадських об'єднань (вивчено 5 справ з фондів 1 - Центральний комітет Компартії України (1917-1991 рр.); 7 - Центральний комітет ЛКСМУ (1919-1991рр.)), Державного архіву Черкаської області (вивчено 10 справ з фондів Р-80 - Виконавчий комітет Черкаської районної Ради депутатів трудящих (1943-1980 рр.); Р-630 - Відділ народної освіти виконавчого комітету Золотоніської районної Ради депутатів трудящих (1943-1980 рр.); Р-2567 - Відділ народної освіти виконавчого комітету Черкаської обласної Ради депутатів трудящих (1946-1989 рр.); Р-2570 - Обласний відділ охорони здоров'я виконавчого комітету Черкаської обласної Ради депутатів трудящих (1946-1989 рр.); Р-4313 - Виконавчий комітет Черкаської обласної Ради депутатів трудящих (1944-1989 рр.)).

2. Нормативно-правові документи, що регламентують функціонування сімейних форм виховання, з 40-х років до теперішнього часу.

3. Матеріали педагогічних, психологічних, історичних, правових досліджень (автореферати, монографії); словниково-довідкова література з питань сімейного виховання, соціальної роботи, права; навчально-методична література; періодичні видання досліджуваного періоду: «Вісник прокуратури», «Вопросы психологии», «Народное образование», «Педагогика», «Право України», «Практична психологія та соціальна робота», «Радянська (рідна) школа», «Радянське право», «Социологические исследования», «Советская педагогика», «Український соціум»; база даних Інтернету.

4. Звіти профільних міністерств про влаштування дітей і підлітків, які залишилися без батьків (1944-1999 роки), дані статистичних збірників Держкомстату (2002-2009 роки).

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

- вперше здійснено комплексне дослідження процесу становлення і розвитку сімейних форм виховання (усиновлення, опіки, піклування, патронату, прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу), з 40-х років ХХ ст. до поч. ХХІ ст., та на основі цього створено схему з узагальнення досвіду; визначено суть поняття «сімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та розроблено їх класифікацію; окреслено етапи процесу становлення та розвитку сімейних форм виховання (етап мобілізації - 1940-1956 роки, командно-адміністративний - 1956-1988 роки, інноваційний - 1988-2009 роки); обґрунтовано склад та трансформацію сімейних форм виховання на кожному з етапів; узагальнено досвід діяльності неурядових організацій;

- уточнено дефініції «сирота», «сирітство», «усиновлення», «опіка», «піклування», «прийомна сім'я», «патронат», «дитячий будинок сімейного типу», «сімейні форми опіки»;

- подальшого розвитку набули положення щодо обумовленості педагогічних процесів політичними, економічними та соціальними чинниками, пріоритетності сімейного виховання сиріт перед інституційним; змісту основних видів соціально-педагогічної роботи державних та неурядових організацій з сім'ями, де виховуються сироти: соціальне забезпечення, інспектування та супровід.

Практичне значення дослідження. Одержані результати можуть бути використані при викладанні курсів «Історія педагогіки», «Історія соціальної педагогіки», «Соціальна педагогіка», «Соціально-педагогічні технології» та спеціальних курсів, де вивчається система соціально-педагогічної роботи з сиротами, організація соціального супроводу; організації різних етапів соціально-педагогічної практики, позааудиторної волонтерської діяльності студентів. Результати будуть корисними при розробці методичних рекомендацій стосовно проблем становлення і розвитку сімейних форм виховання шкільним соціальним педагогам, працівникам центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ), служб у справах дітей, громадських організацій, а також для розробки стратегічних регіональних планів розвитку.

Особистий внесок здобувача. У статті «Створення та соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (на матеріалі Черкаської області)» дисертантом охарактеризовано особливості соціального супроводу за результатами проведеного анкетування прийомних батьків та батьків-вихователів. Визначено особливості і проблеми розвитку прийомної дитини та дитини-вихованця, вплив соціального середовища на прийомну сім'ю в навчально-методичному комплексі «Створення та соціальний супровід прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу». У тренінговому курсі «Право дитини на сім'ю» - методику проведення окремих вправ, запитання для обговорення та методичні вказівки для тренера в частині «Попередження насильства над дітьми в сім'ї». Дисертантом здійснено підбір методичних матеріалів до частин «Посилення сімейних зв'язків», «Планування стабільності життя дитини та сім'ї», які викладено в посібнику «Книга для батьків».

Апробація і впровадження результатів дисертації здійснювалася на науково-практичних конференціях:

- Міжнародних: «Виховання, освіта, психологія, право: історичний аспект» (Євпаторія, 2009 р.); «Соціальна робота і сучасність: теорія і практика» (Київ, 2008 р.); «Підготовка соціальних педагогів та соціальних працівників в Україні в контексті Болонського процесу» (Чернівці, 2007 р.); «Сучасні педагогічні технології і освітні системи XXІ століття» (Кіровоград, 2007 р.);

- Всеукраїнських: «Інноваційні підходи до застосування технологій у соціально-педагогічній роботі» (Черкаси, 2009 р.); «Соціально-педагогічні засади виховання морально гармонійної особистості» (Київ, 2008 р.); «Соціально-педагогічні проблеми виховання дітей в дистантних сім'ях і методично-теоретичні засади підготовки спеціалістів до роботи з ними» (Чернівці, 2008 р.); «Вища школа України в умовах глобалізації та інтеграції» (Черкаси, 2008 р.); «Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи з різними категоріями населення» (Черкаси, 2008 р.); «Вища школа України: поступ у майбутнє» (Черкаси, 2007 р.);

- Обласних: «Соціально-педагогічна робота з сім'ями, які перебувають у кризовому стані» (Черкаси, 2007 р.); «Гендерні основи духовного розвитку сім'ї» (Черкаси, 2006 р.).

Результати дослідження впроваджено в навчальний процес ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (довідка № 610/1 від 12.09.2008 р.), Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» (довідка №1/2951 від 22.10.2009 р.), Черкаського національного університету (акт №216/03-а від 20.04.2010 р.), в діяльність Черкаської обласної громадської організації «Ресурсний центр АНГО» (акт № 26 від 14.05.2010 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в 25 наукових публікаціях, серед яких 10 одноосібних статей та 1 стаття у співавторстві в наукових фахових виданнях, 11 статей та тез у збірниках матеріалів конференцій, 3 методичні розробки у складі авторських колективів. Загальний обсяг публікацій становить 7,34 др. арк.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, переліку скорочень і термінів, трьох розділів із висновками, загальних висновків, додатків (15) та списку використаних джерел (325 найменувань, з них 73 - архівні матеріали). Загальний обсяг дисертації - 261 сторінка, з них 190 сторінок основного тексту. Робота містить 6 таблиць, 5 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, простежується зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, конкретизуються об'єкт і предмет дисертації, окреслюються хронологічні межі, формулюються мета та основні завдання, викладаються методи дослідження, розкривається наукова новизна й практична значущість одержаних результатів, особистий внесок здобувача, містяться відомості про апробацію результатів дослідження, структуру і обсяг роботи.

У першому розділі «Наукові засади функціонування в Україні сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» охарактеризовано провідні дефініції, пов'язані з проблематикою сирітства і сімейних форм виховання та проаналізований стан досліджуваної проблеми в педагогічній, психологічній, юридичній, соціологічній, медичній, історичній літературі.

Проведене дослідження дозволило встановити, що традиційно сиротами вважали дітей та підлітків, що втратили батька й матір або одного з них. Крім того, сиротами могли називати людей самотніх, убогих. У сучасних умовах поняття втрати батьків дитиною розглядається з двох сторін: як смерть батьків та як обумовлена різними причинами відсутність піклування над дітьми з боку батьків. Для розрізнення цих категорій дітей використовуються терміни «діти-сироти» та «діти, позбавлені батьківського піклування», а також ряд синонімічних термінів, найбільш уживаним із яких є «біологічні та соціальні сироти». У якості родового поняття для визначення всіх видів сирітства в науковій літературі другої половини XX століття використовувались терміни: «діти без сім'ї», «діти, які залишилися без піклування батьків», «сироти» та ін. Наявність у суспільстві сиріт обумовлює існування явища сирітства, складовою частиною якого виступає соціальне сирітство - найбільш поширене на сьогоднішній день.

За результатами вивчення наукових джерел радянського періоду визначено, що в 40-х роках проблема сирітства майже не висвітлювалась, за винятком А.Довгалевської, яка вперше на теренах Радянського Союзу порушує проблему сімейного виховання прийомних дітей.

З початку 50-х років у міжнародних психологічних дослідженнях базовими для вивчення проблем сирітства виступають теорії розвитку, що містять питання впливу розлуки з матір'ю на психічний розвиток дитини. Натомість національні дослідження майже повністю присвячені питанням суспільного виховання (С.Литвинов, А.Бондар, Б.Кобзар), організаційним та психолого-педагогічним аспектам діяльності інституційних закладів.

Правові аспекти функціонування окремих сімейних форм виховання визначені досить ґрунтовно протягом усього досліджуваного періоду (В.Бошко, К.Граве, В.Рясенцев, Є.Ворожейкін, Н.Єршова, А.Сухарєв), але переважно виступали складовою частиною комплексного дослідження з сімейного права. Основним об'єктом досліджень сімейні форми виховання у 50 - 80-х роках виступають лише у працях О.Пергамент.

Центральною подією початку 80-х років стала розробка чеськими психологами І.Лангмейєром та З.Матейчеком теорії депривації, яка мала визначальний вплив на визначення напрямів досліджень російських та українських науковців з 90-х років.

У працях пострадянського періоду активізувалась наукова розробка проблеми сирітства та розширились напрями досліджень, серед яких виділено три основних:

1. Виховання сиріт в інституційних закладах та його наслідки: адаптація до інтернатного закладу й виховання в його умовах (В.Яковлєва, Л.Канішевська, Л.Дробот, М.Комісарик, С.Нечай, К.Хлєбцевич, Л.Чумак, В.Шкуркіна, О.Ващенко та ін.), негативний вплив на формування особистості (А.Прихожан, Н.Толстих, І.Дубровіна, А.Рузька, В.Шохін, П.М'ясоїд, Л.Галігузова, С.Мещерякова, Л.Царегородцева, В.Мухіна, Я.Гошовський та ін.), адаптація випускників інтернатів (І.Назарова, О.Кізь, Т.Кузнєцова, Ж.Петрочко, О.Безпалько, О.Денисюк), оптимізація діяльності закладів (В.Комаров, В.Москвіна, Л.Одінцова, Н.Шамахова).

2. Виховання сиріт у сім'ях громадян: правові засади та технологічні аспекти функціонування сімейних форм виховання (В.Москалюк, О.Грабовська, Х.Лисенко, А.Капська, Н.Комарова, Л.Волинець, О.Яременко), зарубіжний досвід прийомного виховання (С.Бадора, О.Романовська), виховання та соціалізація сиріт у сім'ях громадян (В.Яковенко, М.Василькова, О.Ігнатова, Г.Бевз, І.Трубавіна, І.Пєша, В.Костів, Б.Ковбас), підготовка осіб, залучених до прийомного виховання (Т.Алєксєєнко, Г.Лактіонова).

3. Праці з історії розвитку педагогічної (О.Адаменко, О.Сухомлинська) та соціально-педагогічної (Л.Штефан, В.Шпак, О.Карпенко, Т.Янченко) науки, історико-педагогічні дослідження системи виховання сиріт: інституційної (Л.Голиш, А.Аблятипов, В.Покась), і сімейної (І.Курбацький, І.Плугатор).

Система сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що функціонували в досліджуваний період, була представлена в різний час такими формами: усиновлення, опіка, піклування, патронат, ДБСТ, прийомна сім'я. Сімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розуміємо як нормативно закріплені та контрольовані державою форми організації життєдіяльності дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ях громадян, основною метою яких виступає виховання дитини.

Проведений теоретичний аналіз праць із проблем сирітства дозволив виокремити різні підходи до тлумачення означених понять. Зокрема, усиновлення розуміється як юридичний акт, прийняття дитини в сім'ю або форма виховання дітей.

У значенні термінів «опіка» та «піклування» виділено підходи: загальний - автентичне значення догляду, турботи; юридично-педагогічний - опіка розглядається з одного боку як форма захисту всіх дітей, з іншого - як форма захисту і виховання сиріт; юридичний - правові інститути, метою яких є забезпечення реалізації майнових та особистих прав дітей.

У змісті поняття «прийомна сім'я» виділяється широке розуміння (сім'я, в якій виховується біологічно нерідна дитина) та вузьке педагогічне, сімейно-правове розуміння (одна із встановлених законом форм влаштування, соціальний інститут, або сім'я, створена на основі строкового договору).

Дискусійним питанням відносно ДБСТ стало визначення його статусу: сім'ї або закладу. Однак більшість науковців виділяє особливий статус ДБСТ, в якому поєднуються функції сім'ї та закладу, хоча він не є ні тим, ні іншим у чистому вигляді.

Специфічними особливостями патронату є: договірна основа, надання патронатному вихователеві допомоги на утримання дитини та консультування з питань виховання. Наукове обґрунтування теоретичних засад визначених сімейних форм виховання дало можливість розробити їх класифікацію за такими ознаками: наявність державної підтримки (В.Москалюк), співвідношення з біологічною сім'єю (Г.Бевз, Л.Тарусова), ступінь професійності сім'ї (Н.Хрусталькова), ступінь новизни (І.Плугатор), довготривалість сімейних стосунків, використання міжнародного досвіду, забезпечення соціальним супроводом, ступінь зв'язків з біологічною сім'єю, кількість дітей-сиріт, що перебувають на вихованні, підстава створення, ступінь відкритості, представленість у досліджуваний період.

У другому розділі «Еволюція сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні з 40-х років ХХ ст. до поч.

ХХІ ст.» визначено особливості функціонування окремих сімейних форм виховання протягом досліджуваного періоду. На основі аналізу статистичних даних з 1943 до 2009 року визначено сімейні форми виховання, що були найбільш поширеними в окремі проміжки часу (рис. 1).

Роки

Рис.1. Співвідношення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що перебували на вихованні в сім'ях громадян

За результатами аналізу наукових досліджень, статистичних матеріалів, нормативно-правових документів та архівних джерел визначено основні етапи становлення і розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з 40-х років XX ст. до теперішнього часу: І етап - мобілізації - 1940-1956 роки, ІІ етап - командно-адміністративний - 1956-1988 роки, ІІІ етап - інноваційний - з 1988 року до теперішнього часу.

На кожному з етапів визначена специфіка розвитку сирітства та особливості функціонування сімейних форм виховання.

Специфічними характеристиками етапу мобілізації стали максимальна за весь досліджуваний період кількість дітей, що залишились без піклування батьків, у воєнні та перші повоєнні роки; підвищена увага до розвитку сімейних форм виховання як форми боротьби з безпритульністю та бездоглядністю; активна регламентація діяльності державних органів з підвищення рівня соціальної захищеності патронованих та підопічних, що дозволило стабілізувати ситуацію на початку 50-х років.

У ході дослідження виділено такі особливості функціонування сімейних форм виховання на цьому етапі:

- патронат домінував за кількістю влаштованих дітей (рис. 1), його розвиток стимулювався державними органами. На патронування родинної, індивідуальної та колективної форм передавалися сироти, напівсироти та діти, що фактично перебували без догляду. Договір укладався в тих випадках, коли особа не мала достатніх власних засобів для утримання дитини, яка не отримувала пенсії або аліментів та не мала майна. Патронатним вихователям видавалась щомісячна допомога;

- опікою було охоплено від 26% дітей на початку 40-х до 19% на початку 50-х років (рис. 1). Вона призначалась у випадках наявності в дитини майна, опікунські обов'язки виконувались безкоштовно, крім управління майном підопічного, за яке встановлювалась винагорода не вище 10% доходу від його використання. Опіка встановлювалась у тому випадку, якщо неповнолітнім не опікувався хоча б один з батьків. Піклування існувало як форма, що доповнює опіку, нормувалось правилами про опіку, встановлювалось лише над повнолітніми особами;

- усиновлення не набуло поширення в воєнний та повоєнний час. Перевага усиновлення мала регіональні особливості та вікову обумовленість - поширеним було усиновлення дітей віком до 4 років.

Командно-адміністративний етап - 1956-1988 роки - характеризується централізацією законодавчої влади та адміністративного управління, розвитком системи забезпечення соціально-економічних прав та захисту дитинства. Його верхня хронологічна межа пов'язана з початком створення системи шкіл-інтернатів та встановленням пріоритетності державної системи виховання сиріт. Важливою подією цього етапу стало прийняття нового Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР 1969 року, який остаточно припинив існування патронату. Зважаючи на суперечний характер цих тенденцій, у рамках командно-адміністративного етапу виділено два підетапи: соціальних змін у системі сімейних форм виховання - 1956-1969 роки та сталого функціонування системи сімейних форм виховання - 1969-1988 роки.

Дослідження дозволило визначити ряд тенденцій, притаманних цьому етапу:

- від постійного зменшення кількості дітей-сиріт, уперше виявлених та взятих на облік, на початку етапу та стабільних показників протягом 1962-1969 років, найнижчих за весь досліджуваний період, до постійного збільшення чисельності з 1969 до 1988 року;

- від зменшення відсотку дітей, влаштованих у сім'ї громадян, у 50-х роках до найбільш сприятливої ситуації з середини 60-х до кінця 70-х років (79,5% у 1970 році, 83% - у 1979) та зменшення за 1981-1985 роки влаштування в сім'ї до 72%.

У процесі розвитку сімейних форм виховання виділено такі особливості:

- патронат залишається пріоритетною за кількістю влаштованих дітей формою до кінця 50-х років, після чого відсоток дітей стрімко знижується: з 48% до 15%, і до кінця 60-х років ця форма фактично припиняє існування (рис. 1). Зменшення кількості патронованих дітей відбувалось за рахунок зняття з обліку напівсиріт, усиновлення, переведення на опіку та до шкіл-інтернатів;

- усиновлення набуває значного поширення вже в кінці 50-х років, і до середини 70-х домінує за кількістю дітей (рис. 1). Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР значно розширив положення щодо усиновлення (охорона таємниці усиновлення, час виникнення, права неповнолітніх, що отримували пенсію або допомогу, підстави, порядок та наслідки визнання всиновлення недійсним та скасування усиновлення). Уперше встановлена державна підтримка всиновлення, зокрема, призначення ряду пільг при всиновленні новонародженої дитини;

- опіка та піклування починають переважати з кінця 70-х років. З 1969 року був офіційно закріплений інститут піклування над неповнолітніми, між цими формами існує така відмінність: опіка встановлюється над дітьми до 15 років, а піклування - віком від 15 до 18 років. Значну роль у нормуванні інституту відіграло прийняття Правил опіки та піклування в УРСР 1971 року, які визначають сутнісні особливості їх функціонування. Зміцненню опіки та піклування і зменшенню кількості усиновлень сприяли закріплені в 1977 році норми, де обмежувалась можливість усиновлення дітей з вадами розвитку, роз'єднання братів і сестер.

Інноваційний етап - з 1988 року до цього часу. На відміну від двох попередніх, протягом цього часу розроблялись та впроваджувались нові сімейні форми виховання - ДБСТ та прийомна сім'я, появою яких зумовлені хронологічні межі підетапів: 1988-1998 роки - підетап інноваційних змін, 1998 рік - до цього часу - підетап науково обґрунтованого впровадження і розвитку сімейних форм виховання.

З'ясовано особливості функціонування сімейних форм виховання:

- опіка та піклування є найбільш поширеними формами протягом усього етапу (рис. 1), але рівень їх методичного забезпечення досить низький;

- ДБСТ на початковому етапі швидко набули поширення, але після розпаду СРСР їх розвиток уповільнився;

- трансформація інституту усиновлення пов'язана, насамперед, із розвитком міжнародного усиновлення, яке з початку 2000-их років починає переважати над національним. Для підтримки національного усиновлення на даний час демократизується його процедура, забезпечується надання матеріальної допомоги та психолого-педагогічної підтримки таких сімей;

- процес становлення інституту прийомної сім'ї відзначається наявністю наукового супроводу та етапністю впровадження. Створення прийомних сімей стимулювало посилення уваги до питань ДБСТ: удосконалювалася система функціонування цих форм виховання, збільшувалась їх кількість та кількість дітей, прийнятих на виховання. Прийомні сім'ї та ДБСТ стали базовими для розробки системи соціального супроводу. Встановлено, що цими формами охоплена незначна частка дітей.

У третьому розділі «Діяльність державних та неурядових організацій з підтримки сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначені основні напрями соціально-педагогічної діяльності з надання допомоги сім'ям, де виховуються сироти.

У ході дослідження встановлено, що у визначенні мети виховання до 90-х років спостерігається значна заполітизованість та ідеологізація, яку надалі змінила орієнтація на загальнолюдські цінності.

Проведений аналіз дозволив визначити характерні особливості соціального забезпечення, інспектування та супроводу.

Дослідження дозволяє відзначити активну діяльність із налагодження грошового та натурального забезпечення патронованих дітей у 40-х роках: збільшено рівень матеріальної допомоги, розроблено норми речового забезпечення, створено спеціальні продуктові та речові фонди, започатковано проведення місячників зі збору коштів, речей та продуктів харчування у фонд допомоги дітям-сиротам. З кінця 40-х років відмінності між опікою і патронатом поступово скасовуються, тому забезпечення поширюється і на підопічних. У 50-х роках питання соціального забезпечення стали остаточно врегульовані. Допомога надавалась через відділи освіти та охорони здоров'я, колгоспи (каси грошової взаємодопомоги), фонди загального обов'язкового навчання. Незважаючи на зменшення ролі патронату, допомога дітям надавалася впродовж усього часу його існування. Соціальне забезпечення підопічних дітей з 60-х років продовжує традиції забезпечення патронованих.

Створення в кінці 80-х років системи ДБСТ обумовило розвиток нових форм соціального забезпечення, зокрема, забезпечення житлом та виділення коштів на оплату потреб вихованців. Подібна система матеріального забезпечення з 1989 року була поширена і на прийомні сім'ї.

Система соціального супроводу розроблялась при впровадженні інституту прийомної сім'ї з кінця 90-х років. Складовою частиною супроводу виступає соціальне інспектування, яке відбувалось на етапах створення та функціонування сімейних форм виховання. Впродовж усього досліджуваного періоду влаштуванню сироти в сім'ю передувало дослідження умов життя особи, що бере її на виховання. Обґрунтування цього процесу мало таку хронологію: 50-ті роки - регламентація діяльності, 70-ті роки - визначення вимог до документального оформлення, кінець 90-х років - уведення вимоги щодо надання висновку про можливість виконувати опікунські обов'язки. На етапі функціонування було впроваджено контроль за умовами життя і виховання дітей, систематичність та порядок якого формувались у 40-х роках, були остаточно встановлені в 50-60-х роках та дотримувались у наступні десятиліття.

У дослідженні з'ясовано, що значну роль у процесах становлення і розвитку сімейних форм виховання відіграють неурядові організації, специфічними особливостями яких є відокремленість від держави, наявність організаційної структури, самокерованість, неприбутковість та добровільність.

З 40-х років вони використовували такі форми роботи, як надання матеріальної допомоги сім'ям, в яких виховуються сироти, індивідуальне та колективне шефство. Організація, для якої допомога дітям-сиротам стала одним із провідних видів діяльності, виникла лише в кінці 80-х років - Всесоюзний дитячий фонд імені В.Леніна. На сучасному етапі в Україні представлена широка мережа неурядових організацій організацій, що реалізують програми з підтримки сімейних форм виховання. У процесі дослідження розроблено їх класифікацію за такими ознаками: структура, статус, об'єкт, суб'єкт та зміст діяльності.

У ході аналізу програм сучасних неурядових організацій (представництв міжнародних: Дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ, Холт Інтернешнл, «Надія і житло для дітей», «Кожній дитині», Християнський дитячий фонд; всеукраїнських: Фонд Р.Ахметова, «Магнолія», «Суспільство рівних можливостей»; місцевих: «Віра в майбутнє» (Івано-Франківськ), Ліга прийомних сімей (Київ), «Братерство сиріт» (Тернопіль) та ін.) було виділено ряд напрямів їх діяльності:

- підготовка соціальних працівників, пов'язана з розробкою та впровадженням навчальних курсів для студентів, працівників служби у справах дітей, ЦСССДМ, соціальних педагогів навчальних закладів;

- методичне забезпечення, що передбачає розробку та видання літератури з питань функціонування окремих сімейних форм виховання;

- матеріальна допомога сім'ям;

- проведення соціологічних досліджень;

- підтримка кандидатів та осіб, що виховують у своїх сім'ях сиріт: проведення навчальних курсів, індивідуальне консультування, групи взаємодопомоги, курси підвищення кваліфікації;

- підтримка дітей-сиріт на етапі взаємопідбору, влаштування, адаптації та подальшої життєдіяльності: індивідуальне консультування, розвиток життєвих навичок, оздоровлення, складання індивідуального плану розвитку та розробка системи соціального супроводу, повернення дитини в біологічну сім'ю;

- формування громадської думки та сприяння встановленню позитивного іміджу сімейних форм виховання;

- участь у розробці нормативно-правового забезпечення.

У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення і розкрито нове вирішення проблеми трансформації системи виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з 40-х років ХХ ст. до поч. ХХІ ст., що дало підстави до таких висновків:

1. Теоретичний аналіз дозволив з'ясувати, що сирітство - це явище, обумовлене існуванням соціальної групи «сироти». У ході дослідження визначено історичні трансформації дефініції та уточнено суть поняття «соціальне сирітство», введеного в національний науковий обіг з кінця 80-х років. Аналіз стану наукової розробки теми свідчить про те, що питання сирітства висвітлювалися в працях з педагогіки, психології, права, соціології, історії, медицини. Встановлено, що з 40-х років ХХ ст. найбільш дослідженими є правові аспекти функціонування окремих сімейних форм виховання. Основними тенденціями психолого-педагогічних досліджень України є розробка методологічних та теоретичних основ виховання і розвитку дитини в умовах інституційних закладів. Сімейні форми виховання стали об'єктом наукового інтересу з кінця 80-х років.

2. Розкрито суть поняття «сімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» в такому формулюванні: це нормативно закріплені та контрольовані державою форми організації життєдіяльності дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ях громадян, основною метою яких виступає виховання дитини. Встановлено, що в досліджуваний період протягом різного часу функціонували такі сімейні форми виховання: усиновлення, опіка, піклування, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу, патронат. У дослідженні уточнено ці поняття, виділено підходи до їх трактування, представлено історичні довідки щодо становлення кожної із форм та розроблено їх класифікацію. Визначено спільні риси та відмінність окремих сімейних форм виховання, особливо вказується на риси, притаманні інституту патронату в 40-60-х роках та сучасній прийомній сім'ї.

3. На основі узагальнення статистичних даних за 1944-2009 роки обґрунтовано основні тенденції трансформації сирітства. Найбільша кількість дітей, виявлених та взятих на облік протягом року, обліковувалась у воєнні та перші повоєнні роки. Найнижчі показники спостерігались у кінці 60-х років, а з 80-х і до цього часу кількість дітей постійно зростала. Аналіз співвідношення кількості дітей, охоплених кожною із наявних на той час сімейних форм виховання, виявив такі закономірності: домінуючою формою в 40-50-х роках був патронат, у 60-70-х роках - усиновлення, з 80-х років переважають підопічні діти.

У результаті аналізу особливостей соціально-економічної, політичної ситуації, нормативно-правової бази, наукових праць і архівних документів із звітами про влаштування сиріт визначено етапи становлення і розвитку сімейних форм виховання з 40-х років ХХ ст. до поч. ХХІ ст.:

І - етап мобілізації - 1940-1956 роки. Специфікою була пріоритетність сімейних форм виховання, що виконували основні завдання порятунку та захисту, використовувались для боротьби з безпритульністю та бездоглядністю.

ІІ етап - командно-адміністративний - 1956-1988 роки. Встановлено, що цьому етапові притаманні значні протиріччя: у 1956-1969 роках - пріоритетність розвитку шкіл-інтернатів, фактичне знищення інституту патронату, а в кінці 60-х найбільш сприятлива ситуація щодо сирітства з домінуванням усиновлення. У 1969-1988 роках стало функціонували усиновлення, опіка та піклування.

ІІІ етап - інноваційний - з 1988 року до теперішнього часу. Характеризується введенням у практику нових сімейних форм виховання (ДБСТ, прийомної сім'ї) та активним розвитком міжнародного усиновлення на фоні загального погіршення ситуації зі станом сирітства.

Визначено такі тенденції вдосконалення сімейних форм виховання в сучасних умовах: підвищення рівня методичного забезпечення, використання міжнародного досвіду, забезпечення ефективної взаємодії між сім'ями, державними та неурядовими організаціями, впровадження принципу фінансування «гроші ходять за дитиною».

4. Виявлено особливості соціально-педагогічної роботи із забезпечення, інспектування та супроводу сімей, що виховують сиріт. Встановлено, що система соціального забезпечення та інспектування патронованих і підопічних формувалася в 40-х роках, була регламентована в 50-60-х та активно використовувалася у наступні десятиліття. Відзначено державне регулювання цих процесів через уповноважені органи. Створення системи ДБСТ обумовило розширення напрямів соціального забезпечення. На сучасному етапі різні види соціальної допомоги надаються при влаштуванні дитини в усі сімейні форми виховання.

З'ясовано, що основні критерії соціального супроводу було розроблено при впровадженні інституту прийомної сім'ї. У подальшому ця діяльність поширилась на ДБСТ, на теперішній час актуальним є питання її використання щодо підопічних дітей. Соціальний супровід здійснюється спеціалістами ЦСССДМ, його порядок та методичне забезпечення постійно вдосконалюються.

5. Узагальнення досвіду роботи неурядових організацій дозволило визначити їх специфіку в радянський період: здійснення діяльності в співпраці та під керівництвом партійних та державних органів. Поширеною формою роботи комсомольських організацій був збір коштів для потреб дітей, індивідуальне та колективне шефство.

Аналіз діяльності сучасних неурядових організацій дозволив визначити характерні ознаки, розробити класифікацію та виділити ряд напрямів діяльності. У ході дослідження встановлено, що вони впроваджують ряд інноваційних програм, у яких міжнародний досвід адаптується до національних умов. Неурядові організації на різних рівнях співпрацюють з державними в напрямах мультиплікації розроблених технологій із вдосконалення існуючої системи виховання сиріт.

Дослідження процесу становлення та розвитку в Україні сімейних форм виховання набуває особливої актуальності в ситуації реформування системи опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Висновки й узагальнення, зроблені в роботі, можуть бути використані в навчально-виховній роботі закладів освіти; програмах підвищення кваліфікації працівників державних та неурядових організацій; проектах, що передбачають створення нових сімейних форм виховання, реорганізацію та реформування інтернатних закладів; навчальних курсах з підготовки кандидатів у прийомні батьки, батьки-вихователі ДБСТ, опікуни, піклувальники, усиновителі; діяльності неурядових організацій; при розробці нормативно-правового забезпечення.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Подальшими напрямами наукових пошуків можуть бути визначення критеріїв та аналіз ефективності сімейних форм виховання в історичній ретроспективі, порівняльно-зіставний аналіз національного та зарубіжного досвіду в ракурсі цієї проблематики.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Статті у наукових фахових виданнях

1. Ченбай І.В. Профілактика алкогольної залежності у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування / І.В. Ченбай // Вісник Черкаського університету. - 2008. - Вип. 123. - С. 131-136.

2. Ченбай І.В. Підготовка майбутніх фахівців соціальної сфери до діяльності в умовах реформування системи опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування / І.В. Ченбай // Вісник Черкаського університету. - 2008 - Вип. 124. - С. 27-31.

3. Ченбай І.В. Питання сирітства в народній педагогіці / І.В. Ченбай // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2008. - № 3. - С. 65-71.

4. Ченбай І.В. Причини дитячого сирітства в 40-х роках / І.В. Ченбай // Вісник Черкаського університету. - 2009 - Вип. 144. - С. 168-172.

5. Ченбай І.В. Захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у структурі професійної діяльності соціального педагога / І.В. Ченбай // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія «Педагогіка та психологія»: [збірник наукових праць]. - Вип. 405. - Чернівці: «Рута», 2008. - С. 196-201.

6. Ченбай І.В. Виховання дітей-сиріт у народній педагогіці / І.В. Ченбай // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2009. - № 1. - С. 85-92.

7. Виховання дітей-сиріт у родинах громадян 40-50-х років ХХ століття / І.В. Ченбай // Імідж сучасного педагога. - 2008. - № 9-10. - С. 75-78.

8. Ченбай І.В. Патронат як форма виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: історичний аспект / І.В. Ченбай // Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: [збірник наукових праць]. - Вип.12. - Кн.II. - К.: ПП Мошак М.І., 2008. - С. 447-457.

9. Ченбай І.В. Особливості процесу передачі патронованих дітей до дитячих будинків та шкіл-інтернатів на початку 60-х років / І.В. Ченбай // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія «Педагогіка та психологія»: [збірник наукових праць]. - Вип. 444. - Чернівці: ЧНУ, 2009. - С. 179-189.

10. Ченбай І.В. Підготовка студентів спеціальності «Соціальна педагогіка» до роботи з сім'ями, де виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування / І.В. Ченбай // Вісник Черкаського університету. - 2007. - Вип. 101. - С. 127-131.

Статті в інших виданнях та матеріали конференцій

11. Ченбай І.В. Про особливості процесу передачі патронованих дітей до дитячих будинків та шкіл-інтернатів на початку 60-х років / І.В. Ченбай // Соціально-психологічні проблеми виховання дітей в дистантних сім'ях і методично-теоретичні засади підготовки спеціалістів до роботи з ними: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 30-31 жовтня 2008 року. - Чернівці: Технодрук, 2008. - С. 168-170.

12. Ченбай І.В. Інноваційна діяльність Радянського дитячого фонду імені В.І.Леніна в 80-90-х роках у сфері захисту прав дітей-сиріт та дітей, що залишились без піклування батьків / І.В. Ченбай // Інноваційні підходи до застосування технологій у соціально-педагогічній роботі: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 15-16 січня 2009 року. - Черкаси: Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2008. - С. 203-207.

13. Ченбай І.В. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, як об'єкт фахової практики майбутніх спеціалістів соціальної сфери / І.В. Ченбай // Сучасні педагогічні технології і освітні системи XXІ століття: матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції, 15-16 листопада 2007 року. - Кіровоград : Вид-во КІРол «Україна», 2007. - С. 88-93.

14. Ченбай І.В. Захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в структурі професійної діяльності соціального педагога / І.В. Ченбай // Підготовка соціальних педагогів та соціальних працівників в Україні в контексті Болонського процесу: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 13-14 грудня 2007 року. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 372-374.

15. Ченбай І.В. Діяльність соціальних працівників на етапі створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (на матеріалі Черкаської області) / І.В. Ченбай // Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи з різними категоріями населення: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 27-28 лютого 2008 року. - Черкаси: ПП Чабаненко Ю.А., 2008. - С. 181-184.

16. Ченбай І.В. Підготовка майбутніх фахівців соціальної сфери до діяльності в умовах реформування системи опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування / І.В. Ченбай // Вища школа України в умовах глобалізації та інтеграції: збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, 27-28 березня 2008 року. - Черкаси: Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2008. - С. 41-43.

17. Ченбай І.В. Використання методики «Книга життя» в роботі з прийомними дітьми / І.В. Ченбай // Соціальна робота і сучасність: теорія і практика: матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції, 22-23 травня 2008 року. - К.: Видавництво «Політехніка», 2008. - С. 83-84.

18. Ченбай І.В. Пріоритетність сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з 40-х років ХХ століття до початку ХХІ століття / І.В. Ченбай // Виховання, освіта, психологія, право: історичний аспект: матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих учених, 16-18 вересня 2009 року. - Євпаторія: РІО РВНЗ КГУ, 2009. - С. 78-82.

19. Ченбай І.В. Про підготовку студентів спеціальності «Соціальна педагогіка» до роботи з сім'ями, де виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування / І.В. Ченбай // Вища школа України: поступ у майбутнє: збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, 25-26 квітня 2007 року. - Черкаси: Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2007. - С. 99-100.