Размещено на http://allbest.ru

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК [378.147:371.1] - 057.212

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Теоретико-методичні засади формування управлінської культури вчителя - майбутнього менеджера освіти

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Губа Анатолій Васильович

Луганськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант:дійсний член АПН України, доктор педагогічних наук, професор Прокопенко Іван Федорович, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, ректор.

Офіційні опоненти: член-кореспондент АПН України, доктор педагогічних наук, професор Олійник Віктор Васильович, Державний вищий навчальний заклад „Університет менеджменту освіти Академії педагогічних наук України”, ректор;

член-кореспондент АПН України, доктор педагогічних наук, професор Бойко Алла Микитівна, Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка,

завідувач кафедри педагогіки;

доктор педагогічних наук, професор Харченко Сергій Якович, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи.

Захист відбудеться 24 лютого 2010 року о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2, ауд. 376.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

Автореферат розіслано 22 січня 2010 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. І. Черв'якова

 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення української держав-ності, інтеграція до європейського та світового співтовариств, відмова від тоталітарних методів управління державою й побудова громадянського суспільства зумовлюють відповідні зміни в системі освіти. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті особлива увага приділяється пошуку інноваційних підходів до професійної підготовки педагогічних кадрів, спроможних забезпечити умови для розвитку й самореалізації кожної особистості, навчати й виховувати генерацію нових поколінь, здатних до життєдіяльності за умов ринкових відносин.

Провідним системоутворювальним чинником становлення вчителя є формування його професійно-педагогічної культури, концепція формування якої за сучасних умов зумовлює розробку змісту, технологій, організаційних форм педагогічної освіти, спрямованих на забезпечення особистісного розвитку, здатності створювати й передавати цінності вчительської професії.

Згідно з вимогами до сучасного працівника освіти важливе місце в структурі професійно-педагогічної культури має належати управлінській культурі вчителя, оскільки, з одного боку, він є керівником й організатором життя та діяльності учнів, з іншого, - повинен готувати своїх вихованців до життя за нових економічних умов. Оволодіння основами освітнього (педаго-гічного) менеджменту сприятиме успішному розв'язанню майбутнім учителем багатьох проблем навчання й виховання, формуванню вмінь і навичок саморе-гуляції, раціонального використання часу, кваліфікованої переробки й викорис-тання інформації, здійснення інноваційної професійно-педагогічної діяльності.

Формування управлінської культури вчителя як майбутнього менеджера освіти перебуває на перетині двох проблем: проблеми професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя, формування його професійно-педагогічної культури та проблеми педагогічного менеджменту як виду соціального управління. Тож для розробки концепції формування управлінської культури майбутнього вчителя необхідний аналіз філософської, культурологічної, психологічної й педагогічної літератури в цих двох площинах.

Узагальнення основних положень наукових праць, у яких розглядаються питання професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя, дають підстави визначити значущі для нашого дослідження напрями:

· теоретичні засади підготовки майбутнього вчителя (А. Алексюк, В. Андрущенко, А. Бойко, В. Буряк, М. Васильєва, С. Гончаренко, В. Євдоки-мов, М. Євтух, І. Зязюн, В. Кремень, О. Коваленко, В. Лозова, В. Луговий, О. Пєхота, М. Подберезський, І. Прокопенко, О. Романовський, О. Савченко, С. Сисоєва, Н. Хмель та інші дослідники);

· гуманістичні моделі вищої школи (С. Архангельський, М. Берулава, В. Беспалько, А. Бойко, А. Галаган, Б. Гершунський, І. Зязюн, В. Кларін, М. Лазарев, В. Лозова, Н. Ничкало, О. Попова, В. Сластьонін, А. Сущенко, Г. Шевченко та інші вчені);

· стратегія розвитку вищої педагогічної освіти, інноваційні процеси й реформи у вищій школі (С. Гончаренко, М. Євтух, В. Зінченко, С. Золотухіна, І. Зязюн, В. Лозова, Н. Нікандров, О. Коваленко, О. Попова, І. Прокопенко, Л. Соколова, С. Сисоєва, В. Шадриков та інші науковці);

· загальні основи розвитку професійної культури (Н. Крилова, Н. Ничкало та інші дослідники) і професійно-педагогічної культури в освітньому процесі вищих педагогічних закладів освіти зокрема (В. Андру-щенко, А. Барабанщиков, Є. Бондаревська, В. Буряк, В. Гриньова, І. Зязюн, І. Ісаєв, В. Кремень, Л. Нечепоренко, М. Подберезський, І. Прокопенко, Н. Ткачова, Г. Шевченко, В. Франкл, Е. Фромм, К. Ясперс та ін.).

Аналіз наукової літератури дав підстави свідчити, що достатньо глибоко розробленими є теоретико-методологічні аспекти соціального управління:

· проблеми суті управління (Р. Абдєєв, В. Андреєв, В. Бондар, В. Буряк, М. Вебер, Н. Кузьміна, В. Луговий, В. Маслов, С. Сисоєва, М. Солодка, В. Сухомлинський та ін.);

· психологічні аспекти управління (Б. Ананьєв, І. Бех, Д. Карнегі, Л. Карамушка, О. Леонтьєв, А. Маркова, А. Маслоу, В. Моляко, С. Рубінштейн, В. Семиченко, В. Шпалинський, Д. Ельконін, І. Якиманська, К. Роджерс);

· теоретико-історичні аспекти соціального управління (В. Андрущен-ко, В. Афанасьєв, В. Бегей, А. Берг, І. Блауберг, Д. Гвішіані, Н. Денисенко, Г. Дмитренко, В. Садовський, Е. Юдін; Р. Акофф, М. Альберт, М. Вебер, Г. Кунц, М. Мескон, Е. Мейо, О'Доннел, Ф. Тейлор, А. Файоль, Ф. Хедоурі).

У побудову системи управління у сфері освіти значний внесок зробили Є. Березняк, В. Бондар, Л. Даниленко, Г. Єльникова, В. Загвязинський, Л. Кара-мушка, Ю. Конаржевський, В. Кричевський, В. Лазарев, О. Лебедєв, В. Маслов, А. Орлов, В. Пікельна, М. Портнов, М. Поташник, В. Распопов, Т. Рогова, М. Сметанський, Т. Сорочан, П. Третьяков, Є. Хриков, Т. Шамова та ін.

Проблему управління як цілісний педагогічний процес розглянуто в працях В. Андреєва, Ю. Бабанського, В. Євдокимова, М. Євтуха, О. Коваленко, Н. Кузьміної, А. Міщенко, А. Орлова, О. Пєхоти, М. Подберезського, А. Прокопенка, І. Прокопенка, В. Сластьоніна, В. Семиченко, Ф. Терегулова та інших науковців.

Різні аспекти підготовки керівників навчально-виховних закладів як менеджерів освіти вивчали М. Аплетаєв, В. Крижко, В. Симоненко, В. Шпалинський та ін. Управлінська культура керівників освітніх організацій стала предметом спеціального дослідження в працях Б. Гаєвського, С. Королюк, О. Мармази, Ю. Палехи, О. Яркового.

Теоретичний аналіз дав підстави свідчити, що на сучасному етапі маємо визначену наукову базу проблеми підготовки менеджерів освіти у вищих педагогічних навчальних закладах. Проте окреслене коло ідей і положень стосується підготовки керівників закладів освіти. Теоретичні засади формування управлінської культури майбутнього вчителя як менеджера освіти не були предметом спеціального наукового дослідження.

Воднораз, тенденції розвитку сучасних педагогічних вищих навчальних закладів, аналіз якості підготовки педагогічних кадрів стали підставою виявлення суперечностей між: сучасним усвідомленням культуровідповідної природи освіти, визнанням ізоморфності систем освіти й культури та провідною соціоорієнтованою парадигмою в методології й теорії, а також у педагогічній практиці вищих навчальних закладів; об'єктивною потребою суспільства в підготовці конкурентноспроможного на ринку праці соціально та професійно мобільного вчителя, готового до постійного професійного вдосконалення, та браком науково обґрунтованої системи формування його управлінської культури; необхідністю оволодіння майбутнім учителем управлінською культурою та нествореністю науково-методичної системи її формування у вищих педагогічних навчальних закладах.

Усунення зазначених суперечностей породжує комплекс проблем, пов'язаних із з'ясуванням питань щодо: психолого-педагогічної підготовки майбутнього вчителя, здатного ефективно виконувати свої управлінські функції для досягнення оптимальних результатів у навчально-виховній діяльності; можливостей окремих складових навчально-виховного процесу в педагогічному університеті щодо вироблення управлінської культури студентів; визначення провідних закономірностей, принципів, педагогічних умов ефективного розвитку управлінської культури майбутніх учителів як менеджерів освіти.

Отже, усунення цих суперечностей та розв'язання спричинених ними проблем потребують теоретико-методологічного обґрунтування проблеми формування управлінської культури майбутніх учителів як менеджерів освіти, розробки й експериментальної перевірки науково-методичної системи формування управлінської культури майбутніх учителів у вищому педагогічному навчальному закладі.

Актуальність, недостатня розробленість проблеми та необхідність усунення зазначених суперечностей зумовили вибір теми дослідження: „Теоретико-методичні засади формування управлінської культури вчителя - майбутнього менеджера освіти”.

Зв'язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою програми науково-дослідної роботи кафедри теорії і методики професійної освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди "Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих навчальних закладах” (державний номер реєстрації 01-200199U004104). Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (протокол № 4 від 12.02.1995 року) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 3 від 20.03.2007 року).

Мета дослідження - на основі історико-логічного, проблемно-цільового, порівняльного, ретроспективного аналізу з'ясувати суть управлінської культури вчителів як менеджерів освіти; розробити, експериментально випробувати модель науково-методичного забезпечення теоретично обґрунтованої системи її формування для підвищення рівня професійної готовності педагогів.

Відповідно до проблеми та мети визначено основні завдання дослідження:

1. Обґрунтувати суть положень, що визначають теоретико-методологічні передумови дослідження.

2. Розкрити суть управлінської культури вчителя як менеджера освіти, схарактеризувати її компоненти.

3. Теоретично обґрунтувати систему формування управлінської культури майбутнього вчителя як менеджера освіти.

4. Розробити та експериментально перевірити модель науково-методичного забезпечення системи формування управлінської культури майбутнього вчителя.

5. Уточнити критерії й показники визначення рівнів сформованості управлінської культури студентів як майбутніх менеджерів освіти.

6. Створити навчальні посібники й виробити методичні рекомендації для студентів і викладачів вищих педагогічних навчальних закладів щодо формування управлінської культури вчителя.

Об'єкт дослідження - процес професійної підготовки вчителя як майбутнього менеджера освіти у вищих педагогічних закладах освіти.

Предмет дослідження - система формування управлінської культури вчителя як майбутнього менеджера освіти в процесі професійної підготовки.

Концепція дослідження полягає в розкритті суті формування управлінської культури майбутніх учителів-менеджерів освіти як складової їхньої професійної підготовки, що передбачає засвоєння студентами знань і способів здійснення управлінської діяльності на професійно-педагогічному, фахово-предметному й методичному рівнях і тим самим зумовлює зміст та етапи педагогічних заходів, що у своїй сукупності створюють цілісну систему формування досліджуваного феномена.

Провідною ідеєю концепції є розуміння управлінської культури сучасного вчителя як невід'ємної складової його професійно-педагогічної культури через необхідність виконання функцій менеджера навчально-виховного процесу.

Концепція дослідження охоплює три взаємопов'язані концепти, що сприяють реалізації провідної ідеї:

1. Методологічний концепт відбиває взаємозв'язок і взаємодію різних підходів загальнонаукової й конкретно-наукової методології до вивчення проблеми формування управлінської культури вчителя як майбутнього менеджера в освітньому процесі вищих педагогічних навчальних закладів:

· гуманістичний підхід, у межах якого людина розглядається як неповторна унікальна цінність, яка володіє невичерпними можливостями особистісного розвитку, що можуть бути реалізовані кожним індивідом за умови надання йому необхідної соціальної (психологічної, педагогічної, управлінської) підтримки;

· культурологічний підхід, що передбачає створення умов для самовизначення, самореалізації особистості студента в культурі й дає можливість розглядати управлінську культуру вчителя як майбутнього менеджера освіти в контексті його професійно-педагогічної культури;

· системний підхід, що передбачає розгляд управлінської культури як певної педагогічної системи та дає можливість розкривати закономірні зв'язки між окремими її компонентами (елементами);

· компетентнісний підхід, що дає можливість розглянути управлінську культуру вчителя - майбутнього менеджера освіти - як сукупність певних компетентностей;

· аксіологічний підхід визначає орієнтацію вчителя як майбутнього менеджера освіти на загальнолюдські, громадянські, національні та професійні цінності;

· синергетичний підхід, що дає підстави для розгляду особистості вчителя - майбутнього менеджера освіти - як складної самоорганізованої біосоціальної системи, якій не можна нав'язувати шляхів її розвитку та яка володіє великими власними можливостями для саморозвитку завдяки відкритій взаємодії з навколишнім світом;

· акмеологічний підхід, що передбачає орієнтацію вчителя - майбутнього менеджера освіти - як на особистий акмеорієнтований саморозвиток, так і на здійснення акмеологічного супроводу руху учнів до вершин особистісного розвитку;

· ресурсний підхід передбачає забезпечення умов для найбільш ефективного використання та найбільш повного розвитку внутрішніх і зовнішніх ресурсів кожного студента;

· інноваційно-дослідницький підхід орієнтує на прийняття студентами творчої позиції в професійній діяльності, на необхідність упровадження новітніх технологій педагогічного менеджменту в навчально-виховному процесі.

2. Теоретичний концепт визначає систему вихідних параметрів, дефініцій, оцінок, без яких неможливе розуміння суті управлінської культури вчителя - менеджера освіти - як педагогічного феномена, її компонентів, і включає такі основні положення:

· управлінська культура як невід'ємна складова професійно-педагогічної культури вчителя - майбутнього менеджера освітнього процесу - є особистісним утворенням, інтегрованим єдністю таких компетентностей, як політична, правова, організаційна, соціально-психологічна, дидактична, виховна;

· структура управлінської культури майбутніх менеджерів освіти включає компоненти: мотиваційно-цільовий; інтелектуально-когнітивний; операційно-діяльнісний; особистісний.

3. Технологічний концепт включає як розробку науково-методичної системи цілеспрямованого формування управлінської культури вчителя - майбутнього менеджера освіти, що передбачає використання всіх ресурсних можливостей навчально-виховного процесу вищого педагогічного навчального закладу, так і реалізацію її в системі вищої педагогічної освіти.

Отже, сукупність теоретико-методологічних положень й організаційно-педагогічних заходів, спрямованих на реалізацію системи формування управлінської культури студентів вищих педагогічних навчальних закладів, забезпечує формування управлінської культури вчителів як майбутніх менеджерів освіти.

Загальна гіпотеза дослідження: досягнення оптимального формування управлінської культури вчителя видається можливим, якщо забезпечити цілісність становлення майбутнього фахівця як менеджера освіти впродовж ступеневої підготовки, системність оволодіння ним компонентами управлінської культури.

Загальну гіпотезу конкретизовано в часткових припущеннях, що формування управлінської культури вчителя як майбутнього менеджера освіти буде успішним, якщо:

1) процес формування управлінської культури вчителя як майбутнього менеджера освіти буде реалізовуватися відповідно до науково обґрунтованих автором парадигмально-концептуальних детермінант його здійснення;

2) буде розроблено й упроваджено на всіх етапах навчально-виховного процесу вищого педагогічного навчального закладу науково-методичну систему формування управлінської культури, що передбачає:

· усвідомлення майбутніми вчителями свого призначення як менеджерів освіти, формування потреби в оволодінні управлінською культурою;

· конкретизацію й доповнення змісту та структури освітнього процесу відповідно до завдань й основних компонентів управлінської культури;

· забезпечення наступності процесу формування управлінської культури на всіх етапах професійного становлення майбутнього вчителя як менеджера освіти.

Методологічні засади дослідження:

· на філософському рівні методології: теорія наукового пізнання про єдність процесів, взаємовпливів і взаємозалежності явищ об'єктивної дійсності; ідеї філософії як інтегративної галузі наукових знань, що дає цілісне уявлення про суть найбільш загальних освітньо-виховних проблем; положення філософії, соціології, психології, педагогіки про особистість, її пріоритетність та особливості розвитку, детермінованість її поведінки зовнішніми та внутрішніми чинниками; філософські положення про роль культури у формуванні духовності та професіоналізму особистості (М. Бердяєв, Г. Гегель, С. Гессен, І. Кант, В. Розанов, Г. Сковорода, В. Соловйов, П. Флоренський та ін.);

· на загальнонауковому рівні методології: принципи й методи системного та особистісно-діяльнісного підходів, наукові ідеї про дослідження культури особистості на окремих етапах її соціалізації (К. Абульханова-Слав-ська, І. Бех, А. Здравомислов, І. Зязюн, М. Каган та ін.), а також закони та принципи теорії соціального менеджменту (В. Афанасьєв, О. Берг, І. Блауберг, В. Бондар, Д. Гвішіані, О. Дайнеко, О. Лернер, В. Пікельна, Г. Попов, В. Садовський);

· на конкретно-науковому рівні методології:

ь теорія діяльності й розвитку особистості (Б. Ананьєв, Г. Балл, Л. Виготський, П. Гальперін, О. Леонтьєв, В. Мясищев, В. Моляко, А. Петровський, К. Платонов, С. Рубінштейн, Н. Тализіна);

ь праці, присвячені професійній підготовці майбутніх учителів (А. Алексюк, В. Буряк, М. Васильєва, І. Зязюн, Н. Кузьміна, О. Пєхота, В. Семиченко, В. Сластьонін);

ь методичні пошуки шляхів і засобів ефективного професійного становлення вчителя у вищих педагогічних закладах освіти (В. Бондар, С. Гончаренко, О. Микитюк, І. Прокопенко, Г. Троцко);

ь різні аспекти дослідження професійної культури майбутнього вчителя: педагогічної культури як цілісного утворення (В. Гриньова), етичного, правового (М. Васильєва, Г. Васянович, М. Подберезський, М. Фіцула), управлінського (Б. Гаєвський, С. Королюк, О. Мармаза, Ю. Палеха, О. Ярковий), історико-педагогічного (М. Євтух, В. Луговий), психологічного (В. Войтко, Н. Чепелєва);

ь дослідження проблем освітнього менеджменту (В. Бондар, Л. Да-ниленко, Г. Єльникова, Л. Калініна, Л. Карамушка, Ю. Конаржевський, В. Маслов, В. Пікельна, С. Подмазін, М. Поташник, І. Прокопенко, Т. Рогова, М. Сметанський, М. Сунцов, П. Третьяков, Є. Хриков, В. Якунін та ін.);

ь праці, присвячені підготовці менеджерів освіти (М. Аплетаєв, В. Крижко, В. Симоненко, В. Шпалинський).

Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези запроваджено комплекс методів, адекватних природі феномена, що вивчається: методи аналізу (історико-логічний, проблемно-цільовий, порівняльний, ретроспективний) для порівняння та зіставлення різних поглядів у філософії, соціології, психології, педагогіці на різні аспекти досліджуваної проблеми, розгляду теоретичних питань з метою визначення поняттєво-категоріального апарату, розробки моделі управлінської культури майбутнього менеджера освіти та науково-методичної системи її реалізації; емпіричні методи: прогностичні (експертне оцінювання, узагальнення незалежних характеристик), діагностичні (анкетування, опитування, інтерв'ю, тестування, бесіда, діалог, дискусія), обсерваційні (спостереження, самоспостереження, метод рейтингу, самооцінка) для виявлення рівня сформованості компонентів управлінської культури; педагогічний експеримент для визначення ефективності реалізації системи формування управлінської культури; кількісний і якісний аналіз емпіричних даних із запровадженням методів математичної статистики (статистична обробка даних, графічне відображення результатів тощо).

Експериментальна база дослідження. Експериментальна робота проводилася в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди, Сумському державному педагогічному університеті імені А. С. Макаренка. У дослідженні взяли участь 1736 студентів - майбутніх учителів та 218 викладачів різних педагогічних ВНЗ, а також 36 керівників закладів освіти України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

· уперше визначено управлінську культуру вчителя ? майбутнього менеджера освіти - як динамічне системне особистісне утворення, що включає педагогічні цінності, спеціальні знання й уміння, особистісні якості, що забезпечують ефективність здійснення управлінської професійно-педагогічної діяльності; теоретично обґрунтовано систему формування управлінської культури майбутніх учителів як менеджерів освіти й розроблено та експериментально перевірено модель її науково-методичного забезпечення в процесі професійної підготовки студентів у вищому педагогічному навчальному закладі, що ґрунтується на гуманістичному, культурологічному, системному, особистісно-діяльнісному, компетентнісному, аксіологічному, синергетичному, акмеологічному, ресурсному, інноваційно-дослідницькому концептуальних підходах і передбачає: здійснення технологічних етапів процесу формування управлінської культури майбутнього вчителя в навчально-виховному процесі (підготовчого, мотиваційно-інформаційного, інтелектуально-когнітивного, операційно-діяльнісного, аналітико-рефлексивного), запровадження відповідного методичного інструментарію (методів, форм, засобів, методик); створення необхідних педагогічних умов (підготовка професорсько-викладацького складу до формування управлінської культури майбутніх учителів; цілеспрямоване коригування навчальних планів і програми, планів виховної роботи; створення сприятливого освітнього середовища у навчальному закладі); проведення безперервного педагогічного моніторингу якості професійної підготовки студентів;

· уточнено й конкретизовано поняття управління”, менеджмент”, організація”, механізми освітнього менеджменту”; критерії (мотиваційно-ціннісний; інтелектуально-когнітивний; операційно-діяльнісний; особистісний) і показники (професійні мотиви, професійно-педагогічний інтерес до професійної діяльності вчителя як менеджера освіти, ціннісне ставлення до управлінської культури вчителя, ставлення до оволодіння методикою освітнього менеджменту; обсяг, глибина, дієвість знань з теорії освітнього менеджменту; професійні вміння менеджера освіти ? інтелектуальні, організаторсько-комунікативні, проективно-прогностичні, рефлексивні; професійні особистісні якості й здібності); рівні сформованості управлінської культури вчителів як майбутніх менеджерів освіти (високий, достатній, елементарний);

· подальшого розвитку набули положення освітнього менеджменту, проблеми професійної підготовки майбутнього вчителя з метою формування його управлінської культури.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні понять і категорій, що розкривають наукові аспекти менеджменту освітнього процесу та доповнюють теорію професійно-педагогічної підготовки педагога: у понятійно-категоріальний апарат педагогіки введено поняття освітній менеджмент”, управлінська культура вчителя як майбутнього менеджера”; у розробці й обґрунтуванні на культурологічних засадах науково-методичної системи формування управлінської культури вчителя як майбутнього менеджера освіти в процесі професійної підготовки у вищих педагогічних навчальних закладах; подано науково обґрунтовані варіанти (моделі) її впровадження.

Практичне значення наукового дослідження полягає в тому, що монографіями, навчальними посібниками, науково-методичними рекомендаціями можна послуговуватися в системі вищої педагогічної освіти для розробки навчальних курсів з метою формування управлінської культури вчителя як менеджера освіти, її видів та компонентів в освітньому процесі у вищих педагогічних навчальних закладах України, під час викладання психолого-педагогічних курсів на факультетах підготовки менеджерів освіти, модернізації чинних навчальних планів і програм підготовки вчителів як майбутніх менеджерів освіти. Теоретичні положення та висновки дослідження створюють основу для формування управлінської культури вчителів, що може бути теоретичною основою для розробки проблем неперервної педагогічної освіти та освітянських програм, стандартів; для укладання навчально-методичних посібників, інноваційних програм і розробки інноваційних педагогічних технологій професійної підготовки.

Укладені та апробовані автором програми спецкурсів "Основи менеджменту”, "Менеджмент організацій”, "Менеджмент в освіті”, "Педагогічна деонтологія” можуть бути безпосередньо використані для підготовки спеціалістів та магістрів у вищих педагогічних навчальних закладах, а також у процесі післядипломної освіти вчителів і керівників шкіл.

Теоретичними й методичними результатами дослідження можуть послугуватися викладачі в навчальній діяльності з метою формування управлінської культури майбутніх учителів, у позанавчальній і самостійній діяльності студентів з метою підвищення рівня сформованості їхньої управлінської культури, написанні студентами курсових і дипломних робіт, при підвищенні кваліфікації педагогічних кадрів.

Матеріали дослідження впроваджено в навчальний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (довідка № 22 від 04.03.2009 р.); Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (довідка № 242-33/03 від 04.03.2009 р.); Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (довідка № 34 від 10.03.2009 р.); Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка (довідка № 364 від 18.03.2009 р.), Криворізького державного педагогічного університету (довідка № 01-122 від 02.04.2009 р.).

Особистий внесок автора в працях, написаних у співавторстві, полягає в теоретичному обґрунтуванні проблеми формування управлінської культури вчителя як менеджера освіти, у розробці концепції й теоретичному обґрунтуванні провідних ідей і положень досліджуваної проблеми.

Апробація результатів. Основні положення й результати дослідження доповідалися на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: „Личность современного подростка: проблемы развития, формирования и воспитания” (Санкт-Петербург, 1991), „Краєзнавство і учитель” (Харків, 2006, 2007, 2008, 2009), "Освіта і доля нації: Учитель у соціокультурних контекстах суспільних знань” (Харків, 2007), "Освіта і доля нації: Український вимір педагогічного поступу” (Харків, 2008), "Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність” (Харків, 2008), "Філософія освіти і формування національної управлінської гуманітарно-технічної еліти” (Харків, 2008), "Права человека в контексте развития Российского конституционализма: проблемы теории и практики” (Бєлгород, 2008) і всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних конференціях: "Розвиток наукової думки - 2008” (Миколаїв, 2008), "Сучасний соціокультурний простір 2008” (Київ, 2008).

Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії і методики професійної освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (1997 - 2009 рр.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено в 44 друкованих працях, з них 41 одноосібна, серед них: 3 - монографії (2 одноосібні), 2 - навчально-методичні посібники (у співавторстві), 27 - статей у провідних фахових наукових виданнях, 1 стаття - в інших наукових видання, 11 - матеріали конференцій. Загальний обсяг особистого внеску - 82,3 друкованих аркушів.

Кандидатська дисертація на тему" Участь молоді у вирішенні завдань науково-технічного прогресу у 80-ті роки ХХ століття” захищена в 1991 році. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської не використовувалися.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (789 найменувань), 3 додатків на 54 сторінках. Повний обсяг тексту становить 511 сторінок (основного тексту 385 сторінок). Робота містить 22 таблиці на 24 сторінках, 9 рисунків на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дисертаційної роботи, визначено проблему, мету, об'єкт, предмет, завдання та методологічну основу, розкрито наукову новизну та практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дисертації.

У першому розділі "Освітній менеджмент як науково-педагогічна проблема” на підставі аналізу філософської, психологічної, педагогічної літератури, праць з теорії управління та менеджменту, соціального й освітнього менеджменту розкрито суть понять "менеджмент”, "освітній менеджмент”, "педагогічний менеджмент”, "менеджер освіти”; досліджено генезис теорії освітнього менеджменту, з'ясовано його функції, принципи й механізми, визначено особливості професійної діяльності вчителя як суб'єкта освітнього менеджменту.

Аналіз наукової літератури дав підстави свідчити, що на сьогодні немає єдиного, однозначного визначення поняття "менеджмент”. Розбіжності у визначенні терміна пов'язані з різноманіттям концепцій менеджменту, сфер його реалізації, мети та завдань, що ним вирішуються в тому чи іншому випадку.

Термін "менеджмент” (від лат. "manus” - рука та англ. "to manage” - управляти, керувати), що буквально означає "керівництво людьми”, - полісемічний. У сучасних наукових дослідженнях під менеджментом розуміють: вид діяльності щодо керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях; активне використання ціннісних соціокультурних чинників для підвищення ефективності економічної діяльності; інтегративну науку, специфічну галузь людського знання, завдяки якій здійснюється функція керівництва людьми; фах певної категорії людей, соціальної верстви тих, хто здійснює роботу з управління.

Аналіз суті понять "менеджмент” і "управління” дає підстави визначити їх співвідношення: з одного боку, тотожність на підставі загальної семантики; з іншого, - суттєва відмінність як у тлумаченні суті, так і в застосуванні цих понять. Від управління менеджмент відрізняється тим, що передбачає свободу прийняття рішень керівників і підлеглих за умов невизначеності ситуації. Поняття "управління” з позиції вітчизняної науки сформувалося в надрах адміністративної системи, ґрунтується на обмеженні такої свободи й визначеності основних подій і процесів через централізоване планування.

Вивчення генезису теорії управління та менеджменту дало можливість виокремити три історичні періоди: стародавній (починаючи з ІХ - VІІ століття до н.е. й орієнтовно до початку ХVІІІ століття), що характеризується накопиченням досвіду управління та менеджменту, які ще не були виокремлені в самостійну галузь знань; індустріальний (1776 - 1910 рр.), для якого властиві пошуки принципів ефективного менеджменту виробництва, виникнення перших теорій наукового управління й менеджменту; системний (1911 - донині), що передбачає визнання менеджменту як самостійної науки й характеризується як період систематизації й інформатизації наукових знань.

Визначено базові соціокультурні типи менеджменту: західноєвропейський, північноамериканський (американський), азійський (японський), радянський, пострадянський (український).

У дослідженні освітній менеджмент розглянуто як теорію та практику управління освітніми системами з метою забезпечення кінцевого результату (становлення, саморозвиток особистості) на підставі розвитку науково-педагогічного потенціалу, високої якості освітнього процесу на шляху перетворення системи від традиційного управління до самоорганізації.

На підставі теоретичного аналізу наукової літератури з проблеми дослідження встановлено, що методологічними засадами менеджменту в сучасній системі освіти є інтегровані фундаментальні філософські ідеї, різні підходи до вивчення педагогічних явищ і технологічні прийоми, що є значущими як для ефективної роботи педагогічних систем, так і для їх ефективного менеджменту. Суб'єктом освітнього менеджменту є вчитель як менеджер освіти, діяльність якого має на меті самоорганізацію керованої системи та створення умов для перетворення всіх учасників освітнього процесу на суб'єктів менеджменту.

У дисертації з'ясовано, що для освітнього менеджменту властиві такі закони соціального управління: закон інтеграції управління, що передбачає об'єднання в управлінні різних спеціалізованих дій на різних рівнях і напрямах управління в єдиний управлінський процес у межах єдиного соціального організму - системи; закон пріоритетності соціальних цілей, що визначає провідною метою розвитку суспільства й умовою забезпечення його рівноваги й розвитку не виробництво, політику, економіку, а постійне підвищення якості життя його членів, їхнього добробуту, соціального самопочуття, безупинне вдосконалення способу життя; закон необхідного різноманіття, що вимагає від керівної підсистеми володіння достатнім різноманіттям керівних впливів для того, щоб успішно влаштовуватися в різноманітті керованої системи та забезпечувати її функціонування й розвиток відповідно до заданої програми; закон спеціалізації управління, який передбачає, що управління сучасними суспільними справами призводить до розчленування його функцій, до специфічного виявлення за конкретних умов, на різних рівнях управління, різних напрямах, тому управління вимагає наявності високого професіоналізму в різних сферах діяльності, включаючи й освітньо-педагогічну; закон посиленої суб'єктивності й інтелектуальності в управлінні, яким стверджується, що чим вищим є рівень управління, якого досяг суб'єкт управління, окремий лідер, тим більшим є простір для виявлення як позитивної, так і негативної суб'єктивності.

Визначено закономірності освітнього менеджменту на чотирьох рівнях: на рівні загальнопроцесуальних зв'язків в управлінській діяльності (залежність ефективності функціонування системи управління від рівня структурно-функціональних зв'язків між суб'єктом та об'єктом управління в педагогічній системі; від урахування замкненості й повторюваності циклів управління в педагогічній системі; від рівня забезпеченості суб'єкта управлінської діяльності інформацією; від детермінованості цілями функціонування, змістом, структурою об'єкта); нарівні зв'язків між педагогічним процесом та управлінням (залежність ефективності управління навчально-виховною роботою від зовнішніх і внутрішніх умов; змісту й методів управління навчально-виховною роботою - від змісту й методів організації педагогічного процесу); на рівні зв'язків управління із системами, що пов'язані з середніми загальноосвітніми закладами (залежність ефективності внутрішнього управління від урахування особливостей впливу зовнішнього середовища та якості прогнозування змін; від можливостей реалізації умов, які створює держава для функціонування загальноосвітнього закладу); на рівні зв'язку управління з виявленням людського чинника (залежність ефективності управління від рівня професійної компетентності вчителя як менеджера освіти, від повноти реалізації його творчого потенціалу в педагогічній діяльності; від можливостей самоменеджменту вчителя, що сприяє підвищенню мотивації інших учасників педагогічного процесу).

Установлено, що в управлінні освітою останнім часом усе більше уваги приділяється творчому впровадженню технології стратегічного менеджменту (який передбачає аналіз і планування стратегії організації, а також менеджмент стратегічних проблем) та інноваційного менеджменту, пов'язаного з інноваційними інфраструктурами.

У дослідженні визначено основні тенденції сучасного етапу розвитку менеджменту в галузі освіти: "людська спрямованість” процесу управління; сприйняття учасника педагогічного процесу як цілісної особистості, "олюднення” технології управління; широке делегування повноважень, колективне прийняття рішень, прагнення створити єдиний статус для всіх; створення адаптивних умов для організації колективного цілепокладання й безпосередньої участі всіх у визначенні способів досягнення поставлених цілей.

Вищезазначені тенденції зумовили формування нової парадигми освітнього менеджменту, що характеризується відмовою від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, які посилаються на те, що успіх управління залежить від правильного вибору впливу на внутрішні чинники організації. У процесі сучасного реформування освіти на перший план висуваються такі функції менеджменту, як підтримка освітніх ініціатив і нововведень, створення умов, що забезпечують стабільне функціонування й розвиток освітніх систем, розвиток і самореалізацію учасників освітнього процесу, правовий та економічний захист освіти та її суб'єктів, прогнозування та прийняття оптимальних рішень.

Вивчення й аналіз наукової літератури, пов'язаної з управлінням освітою (Р. Абдєєв, М. Артюхов, Г. Герасимов, Л. Даниленко, М. Дарманський, М. Дробноход, Г. Єльникова, Ю. Конаржевський, В. Крижко, О. Мармаза, Є. Хриков та ін.), дають підстави для висновку, що в освітньому менеджменті виокремилися такі напрями: управління територіальними системами освіти; управління освітніми установами; управління педагогічним процесом (навчанням, вихованням).

Останній напрям становить складову освітнього менеджменту, яку вчені (Ю. Васильєв, В. Кукушин, О. Курепін, К. Хоруженко та ін.) називають педагогічним менеджментом і визначають його як цілеспрямовану соціальну взаємодію учасників цілісного педагогічного процесу на основі пізнання його об'єктивних закономірностей з метою досягнення оптимального результату. Суб'єктами педагогічного менеджменту є вчителі, класні керівники, керівники освітньої установи. Об'єктом педагогічного менеджменту - учні, учнівський колектив.

У дисертації встановлено, що діяльність учителя як суб'єкта менеджменту полягає в оперативному коригуванні способів і методів виховання та навчання, що забезпечують дитині успіх в опануванні навчального матеріалу, в освоєнні процедур навчально-пізнавальної діяльності, в особистісному розвитку й самореалізації. Ефективність організаційного регулювання вимірюється насамперед тим, наскільки раціонально вдалося здійснити корекцію навчально-виховної діяльності учнів. Стрижнем менеджера освіти є глибоке засвоєння ним педагогічних концепцій, теорій виховання, організації навчального процесу.

Доведено, що завдання педагогічного менеджменту як комплексу принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління педагогічним процесом полягають у розробці оптимальної конструкції модулів менеджменту процедурами навчально-пізнавальної діяльності учнів під час засвоєння ними теорії курсу дисципліни, що вивчається.

Узагальнену менеджерську діяльність учителя в оптимальному варіанті представлено як конструкцію модулів менеджменту навчально-пізнавальною діяльністю учнів на уроці за такими напрямами: мета і зміст, спільна діяльність педагога й учнів, способи досягнення мети, очікувані результати роботи.

З'ясовано, що вчитель як суб'єкт освітнього менеджменту здійснює такі функції: інформаційно-аналітичну, мотиваційно-цільову, розвивально-виховну, планово-прогностичну, організаційно-виконавчу, контрольно-діагностичну, регулятивно-корекційну.

У другому розділі "Теоретико-методологічне обґрунтування сутності й компонентів управлінської культури вчителя як менеджера освіти” проаналізовано професійну підготовку сучасного вчителя з позицій культурологічного підходу, розкрито роль і значення управлінської культури вчителя як складової його професійної культури, визначено сутність управлінської культури вчителя та схарактеризовано структурні компоненти управлінської культури вчителів як майбутніх менеджерів освіти.

На основі аналізу сучасних філософських, психолого-педагогічних досліджень (В. Гриньової, І. Зязюна, І. Ісаєва, М. Подберезського, І. Проко-пенка, П. Решетникова, В. Сластьоніна, Н. Ткачової, М. Фіцули та ін.) культурологічний підхід визначено одним з найбільш плідних підходів до професійної підготовки сучасного вчителя, проектування її змісту, оскільки він спрямований на діалог з культурою людини як її творця й суб'єкта, здатного до культурного саморозвитку й самовдосконалення.

Доведено, що звернення до культури як основи підготовки майбутнього вчителя - менеджера освіти - позитивно впливає на розвиток і формування особистості, у певних складних проблемах підготовки майбутнього педагога посідає особливе місце й вимагає активізації теоретичних досліджень. Культурологічний підхід до професійної підготовки вчителя як майбутнього менеджера освіти дає можливість на високому рівні внутрішньо детермінованої активності та свідомості здійснювати освоєння та споживання здобутків педагогічної, професійної, корпоративної, управлінської культури, створити умови для самостійно усвідомленого вибору кожною особистістю стратегії своєї поведінки, способу існування, напрямів самореалізації й самовдосконалення в контексті людської культури. У дисертації культуру розглянуто як ознаку високого рівня діяльності з орієнтацією на самоцінність людини як унікальності, як особистості, єдиного джерела продуктивної дії.

У результаті наукового пошуку визначено способи побудови змісту професійної підготовки вчителя як майбутнього менеджера освіти за культурологічними принципами: описово-феноменологічний (навчальний матеріал розглядається як певна частина культури, сфера духовного виробництва або форма суспільної свідомості); нормативно-технологічний (студент одержує чіткі зразки, пам'ятки, інструкції, що допомагають йому оволодіти духовними, моральними та правовими нормами й алгоритмами педагогічної та управлінської діяльності й поведінки, найчастіше безвідносно до їх теоретичного обґрунтування); семіотичний (навчальний матеріал розкриває не тільки символи конкретного знання, а також роль і значення знаків культури для професійної діяльності людини); ціннісно-орієнтаційний (передбачає плюралістичність викладу, коли за студентом залишається право вибору ставлення до викладеного); сенсопошуковий (вимагає формування творчого ставлення студента до знання, яке здобувається).

Проведене теоретичне дослідження культурологічних засад професійної підготовки сучасного вчителя як менеджера освіти дало можливість стверджувати, що цінності й цілі сучасної педагогічної освіти мають центруватися в образі випускника, здатного здійснювати менеджерські функції, будувати свою життєдіяльність у культурних формах й організовувати педагогічний простір навколо себе так, щоб культуровідповідне буття актуалізувалось і для інших суб'єктів, залучених до цього простору.

Управлінську культуру вчителя як менеджера освіти схарактеризовано як вид його професійно-педагогічної культури, що зумовило обґрунтування суті таких дефініцій, як "професійна культура вчителя”, "педагогічна культура вчителя”. управління учитель менеджер

Професійна культура як сукупність особистісних професійних настанов, принципів, прийомів, вироблених на основі життєвого й педагогічного досвіду, є необхідною умовою вступу суб'єкта праці в суспільні відносини та мірою виявлення його базової культури в галузі професійної діяльності.

У дослідженні поняття "професійна культура вчителя” визначено як більш широке, ніж поняття "педагогічна культура”, оскільки професійна культура складається й із загальної (базової) культури особистості, і з різних видів професійної культури (громадянської, педагогічної, аксіологічної, рефлексивної, правової, управлінської тощо). Поняття "професійна культура вчителя” і "професійно-педагогічна культура” в дисертації вживаються як тотожні.

Професійно-педагогічну культуру визначено як систему професійних знань і вмінь, особистісних якостей, мотивів та цінностей, що реалізуються в різноманітних видах професійної діяльності та спілкуванні педагога. У межах системного підходу професійну культуру менеджера освіти розглянуто як систему, що складається та функціонує у взаємодії: об'єктивних (педагогічні явища та процеси як культурні об'єкти) і суб'єктивних (інтеграції духовної, правової, педагогічної, екологічної й іншої культур у свідомості) форм; раціональних й емоційно-почуттєвих складників; процесів присвоєння й поширення (трансляції) культурно-педагогічних цінностей.

Установлено, що професійно-педагогічна культура пов'язана з усіма елементами особистісної культури, оскільки вона є інтегральним показником інших видів культур, їх складовою і воднораз охоплює їх.

Посилаючись на функціональні принципи культурологічного підходу й осмислення професійної та професійно-педагогічної культури вчителя в єдності її особистісних і діяльнісних характеристик, управлінську культуру вчителя як менеджера освіти визначено як динамічне системне особистісне утворення, що включає педагогічні цінності, спеціальні знання й уміння, особистісні якості, які забезпечують ефективність здійснення управлінської професійно-педагогічної діяльності.

Аналіз педагогічних цінностей, спеціальних знань і вмінь, а також професійно значущих якостей учителя як менеджерів освіти дав підстави умовно виокремити складники структури його управлінської культури: мотиваційно-цільовий; інтелектуально-когнітивний; операційно-діяльнісний; особистісний.

Мотиваційно-цільовий складник управлінської культури становить сукупність інтеріоризованих суспільно-педагогічних і професійно-групових педагогічних мотивів, норм і цінностей, на які вчитель як менеджер освіти орієнтується у своїй професійній діяльності, суб'єктивує їх, транслює в систему міжсуб'єктних освітніх відносин. Серед основних мотивів, що лежать в основі формування управлінської культури вчителів - майбутніх менеджерів освіти, визначено такі: ставлення до педагогічної діяльності в цілому та управлінської діяльності зокрема як до цінностей; прагнення зайняти в професійній діяльності та інших сферах життєдіяльності позицію лідера; інтерес і бажання реалізовувати свої знання, досвід у професійно-педагогічній діяльності творчого характеру; прагнення вдосконалювати свою професійно-педагогічну компетентність; професійні наміри як перспективу самоствердження, самореалізації.

З'ясовано, що мотиваційно-цільовий складник управлінської культури майбутніх учителів може бути реалізований шляхом переконання їх у необхідності оволодіння знаннями й уміннями для здійснення менеджерських функцій у майбутній професійно-педагогічній діяльності та створення для цього сприятливого освітнього середовища (організація навчально-виховного процесу у ВНЗ на засадах гуманізації, гуманітаризації, демократизації, інноваційності).

Інтелектуально-когнітивний складник передбачає сформованість спеціальних знань, необхідних майбутньому вчителю для здійснення своїх менеджерських функцій, до яких віднесено знання: основних положень теорії управління навчально-виховним процесом; основ організаторської діяльності; методики роботи класного керівника; способів здійснення педагогічної комунікації; педагогічної конфліктології та деонтології; алгоритму прийняття управлінського рішення; методики діагностики особистісних якостей і можливостей учнів тощо.

Операційно-діяльнісний складник управлінської культури вчителів - майбутніх менеджерів освіти охоплює необхідні для здійснення професійної діяльності практичні вміння й навички, тобто забезпечує взаємозв'язок теорії та практики, формування окремих компетенцій (інтелектуально-творчої, дієво-творчої, організаційно-комунікативної, регулятивної).

Установлено, що для успішного формування вмінь, необхідних для здійснення менеджерської діяльності майбутнім учителем, викладачам слід організовувати навчально-виховну діяльність студентів у такий спосіб, щоб це стало певним еталоном управління освітніми процесами для майбутніх учителів, стимулювало б їхні прагнення, потреби до особистісного розвитку.

На підставі аналізу наукових праць, у яких досліджуються різні аспекти проблеми формування творчих умінь (В. Андреєва, Н. Кузьміної, В. Лазарева, В. Моляко, О. Попової, Н. Семченко, С. Сисоєвої, І. Якиманської та ін.), й екстраполюючи їх на діяльність учителя як менеджера освіти, виокремлено чотири групи вмінь, що входять до складу визначених компетенцій (інтелектуальні, організаторсько-комунікативні, проективно-прогностичні, рефлексивні).