Педагогічні ідеї М.І. Костомарова у контексті просвітницького руху в Наддніпрянській Україні ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ НАПН УКРАЇНИ

УДК 37.01(477)"18"(092)(043.3)

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Педагогічні ідеї М.І. Костомарова у контексті просвітницького руху в Наддніпрянській Україні ХІХ століття

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Дутко Олена Миколаївна

Київ-2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор педагогічних наук, старший науковий співробітникДічек Наталія Петрівна, Інститут педагогіки НАПН України, завідувач лабораторії історії педагогіки.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Дем'яненко Наталія Миколаївна,Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, завідувач кафедри педагогіки і психології вищої школи;

кандидат педагогічних наук, Кравченко Оксана Олексіївна, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, старший викладач кафедри соціальної педагогіки та історії педагогіки.

Захист відбудеться 10 червня 2010 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки НАПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки НАПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д).

Автореферат розісланий 8 травня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л. Д. Березівська.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Зміни, що відбуваються в житті сучасного українського суспільства, благотворно впливають на реформування освітнього простору. Відповідно до визначених у Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) стратегій розвитку освітньої галузі пріоритетним завданням стала розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян України. Серед основних завдань реформування освіти названо необхідність “подолати девальвацію загальнолюдських гуманістичних цінностей та національний нігілізм, відірваність освіти від національних джерел”¹Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) // Освіта. - 1993. - № 44-46. - С. 2.. Ця ідейна спрямованість знайшла відображення і в Законі України “Про освіту”, і в Національній доктрині розвитку освіти. Орієнтація на національний вектор освіти, її органічне поєднання з історією і традиціями, на збереження та збагачення культури нашого народу актуалізує розробку історико-педагогічної тематики, що дає змогу обґрунтувати взаємодію традиційного й унікального в педагогіці, встановити взаємозв'язок ідей минулого та сучасних інноваційних освітніх пошуків.

З'ясування достовірних фактів історії української освіти, становлення та розвитку педагогічної думки, систематизація й узагальнення корисного практичного досвіду та інноваційних ідей, висунутих представниками суспільно-педагогічної думки в минулому, зокрема здійснення системного аналізу спадщини видатних педагогів та суспільно-культурних діячів, дають змогу осмислити хід загального історико-педагогічного процесу в Україні, визначити роль окремих освітян у зміні педагогічних парадигм, формуванні національного і загальнолюдського компонента сучасної філософії української педагогіки.

У контексті досліджень розбудови національної освіти надзвичайного значення набуває вивчення періоду ХІХ ст., коли формувалася і розвивалася українська культурно-національна ідея й відбувався духовний ренесанс. Цей час характеризувався складними ідейними пошуками шляхів відродження етнічного самоусвідомлення українців через розвиток мови і літератури, етнографії і насамперед через суспільну боротьбу за рідномовну школу. Академік О. Сухомлинська характеризує ХІХ ст. як важливий період розвитку педагогічної думки в Україні, основною метою якого було формування національної ідеї та національної ментальності, сприяння збереженню української культури як окремого, специфічного культурно-духовного утворення. Серед тогочасних представників громадськості, науки і культури, з якими пов'язують початок розвитку сучасної національної педагогічної думки, - імена В. Антоновича, В. Білозерського, М. Гулака, П. Житецького, О. Кістяківського, О. Кониського, М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка, П. Чубинського та ін. Вони “спиралися на етнографічно-культурницьку, народно світоглядну парадигму й мислили в контексті натурфілософії єдності людини і природи, людини і Бога. Тип мислення, межі їхніх наукових педагогічних інтересів лежали в українській мові, історії, літературі, фольклорі, народній міфології, черпалися із здобутків Київської Русі, Козаччини” Сухомлинська О. В. Періодизація педагогічної думки в Україні: кроки до нового виміру / Ольга Сухомлинська // Історико-педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем. - К. : А.П.Н., 2003. - С. 57..

У сучасній українській історико-педагогічній науці вже представлено з оновлених методологічних позицій творчу спадщину О. Барвінського, Б. Грінченка, М. Драгоманова, П. Житецького, О. Кониського, П. Куліша, В. Науменка, О. Потебні. Однак донині ще не введено обґрунтованого наукового знання про просвітницько-педагогічну спадщину Миколи Івановича Костомарова (1817-1885) - видатного вченого-історика, просвітника, етнографа, фольклориста, педагога. Він залишив по собі пам'ять як один з організаторів та активний учасник Кирило-Мефодіївського товариства, член Петербурзької громади, як відомий дослідник історії українців і громадський діяч. Водночас понад 30 років життя М. Костомаров вів плідну наукову та викладацьку діяльність у середніх і вищих навчальних закладах імперської Росії, а головне - докладав чимало зусиль для активізації руху за просвіту народу. Спадщина видатного діяча репрезентує його внесок у розвиток української літератури, етнографії, історіографії, педагогіки. Звернення до постаті М. Костомарова насамперед зумовлене його непересічною роллю в розгортанні культурно-освітнього руху, що відбувався на теренах Наддніпрянської України у ХІХ ст., наявністю у працях дослідника глибинних пластів знань, які донині чекають свого прочитання та оцінки.

Аналіз літератури про життя і діяльність М. Костомарова свідчить, що його біографію і творчий шлях почали висвітлювати ще сучасники вченого (М. Барсуков, Н. Білозерська, В. Беренштам, Г. Вашкевич, М. Ге, Є. Гвоздиков, П. Куліш, Д. Мордовцев, М. Сухомлинов). Деякі аспекти історико-літературної діяльності просвітителя розкрито в статтях В. Антоновича, М. Грушевського, О. Пипіна. Педагогічній та викладацькій діяльності Миколи Івановича присвятили свої публікації О. Багалій, Є. Бобров, О. Попов, І. Ремезов, В. Семевський, Н. Стороженко. Про ученого як активного учасника національно-просвітницького руху ХІХ ст. згадується в дослідженнях таких науковців як О. Барвінський, В. Батуринський, Д. Дорошенко, С. Єфремов, В. Міяковський, Л. Сокальський та ін. Його соціально-політичні погляди, історіософську концепцію в 30-50-ті роки ХХ ст. розглядав відомий учений-філософ Д. Чижевський.

Науково-історичний доробок М. Костомарова вивчали й сучасні вчені О. Гончар, О. Кіян, Ю. Пінчук, В. Сарбей, В. Смолій. Художню та науково-публіцистичну творчість просвітителя розглядали у своїх працях Н. Буторіна, О. Горленко, Я. Козачок, Л. Підгорна, В. Скуратівський, В. Смілянська, О. Ясь. Етнографічна діяльність вченого була предметом студій В. Качкана, Б. Литвака, П. Попова, В. Терлецького, Т. Шамберко, І. Шульги. Його історико-філософські ідеї досліджували І. Огородник, А. Сініцина, політичні погляди діяча вивчали Н. Фокіна, Т. Чалая.

У сучасній українській гуманітарній думці громадську діяльність М. Костомарова, зокрема його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, досліджували Г. Гучко, Є. Луняк. Про нього як про учасника громадівського руху 60-х років ХІХ ст. згадується у працях М. Антоновича, С. Дмитренко, В. Омельчук, Н. Побірченко. Однак викладацькій роботі діяча, його педагогіч-ним поглядам ці вчені присвятили лише окремі фрагменти своїх досліджень.

Слід також зазначити, що з'явився ряд ґрунтовних досліджень з історії української педагогіки ХІХ ст. - розвідки Л. Березівської, А. Бойко, Л. Вовк, Н. Дем'яненко, І. Зайченка, О. Коновця, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка. У них аналізується діяльність культурно-освітніх товариств, навчальних закладів згаданого періоду, висвітлюється творча спадщина окремих українських педагогів, з якими співпрацював М. Костомаров. Значний внесок у розвиток знання про просвітницький рух на українських землях у ХІХ ст. зробила Н. Побірченко. Проте в більшості праць лише побіжно розглядається постать М. Костомарова, значення його творчого доробку для розвитку культурно-освітнього руху. Як засвідчує історіографічний аналіз літератури, донині немає цілісного дослідження педагогічної складової творчої спадщини М. Костомарова, недостатньо вивчено та представлено його внесок у розвиток української педагогічної думки.

Отже, актуальність дослідження феномена М. Костомарова як просвітителя і педагога полягає в необхідності визначити й узагальнити провідні педагогічні погляди діяча з метою уведення їх до загальнонаціонального історико-педагогічного контексту; схарактеризувати вплив його діяльності на освітні процеси ХІХ ст. для поглиблення знань про їх перебіг; заповнити прогалину в історико-педагогічній картині розгортання національно-культурного руху на землях Наддніпрянської України у ХІХ ст. Це й зумовило вибір теми наукового дослідження “Педагогічні ідеї М. І. Костомарова у контексті просвітницького руху в Наддніпрянській Україні ХІХ століття”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах держбюджетної теми “Інноваційні технології формування фахівця в умовах особистісно орієнтованого навчання та ступеневої освіти” (реєстраційний номер 0107U004349), що розроблялася на базі Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Тему дисертації затверджено рішенням ученої ради Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (протокол № 11 від 26.12.2006 р.) та узгоджено на засіданні бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 1 від 23.01.2007 р.).

Мета дослідження - на основі системного ретроспективного аналізу педагогічних поглядів і науково-просвітницької діяльності М. Костомарова визначити його внесок у культурно-освітній рух Наддніпрянської України ХІХ ст. для доповнення знання про перебіг національного історико-педагогічного процесу.

Для досягнення мети дослідження, визначено такі завдання:

1. Обґрунтувати провідні чинники формування педагогічних поглядів і світоглядних позицій М. Костомарова та схарактеризувати основні періоди його педагогічної і науково-просвітницької діяльності в контексті просвітницького руху на українських землях імперської Росії.

2. Виокремити і проаналізувати загальнопедагогічні погляди вченого.

3. Реконструювати портрет М. Костомарова як педагога і викладача.

4. Розкрити зміст просвітницької діяльності М. Костомарова, спрямованої на утвердження української мови в умовах царату.

5. Визначити внесок Костомарова-історика у створення історії освіти на українських землях.

6. Узагальнити погляди М. Костомарова на проблеми поліпшення університетської освіти.

Об'єкт дослідження - розвиток педагогічної думки у просвітницькому русі Наддніпрянської України XIX ст.

Предмет дослідження - педагогічна спадщина та науково-просвітницька діяльність М. Костомарова.

Для розв'язання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:

– пошуково-бібліографічний метод вивчення архівних та друкованих матеріалів, зокрема листування, спогадів учнів та сучасників М. Костомарова, праць ученого, які дають підстави для наукових узагальнень;

- теоретичний, хронологічно-системний та логічний аналіз, синтез, класифікація друкованих джерел з розглядуваної проблеми для встановлення стану дослідження феномена М. Костомарова на сучасному етапі;

- біографічний метод, що дав змогу розкрити життєвий і творчий шлях М. Костомарова, з'ясувати вплив суспільно-політичних, культурно-освітніх чинників, а також окремих історичних діячів на формування його наукових та педагогічних поглядів, на спрямування просвітницької діяльності;

- історико-ретроспективний метод, за допомогою якого розроблено й обґрунтовано основні періоди педагогічної та науково-просвітницької діяльності Миколи Івановича в динаміці змін і часовій послідовності;

- історико-педагогічний метод у поєднанні із системно-структурним, що дав можливість систематизувати педагогічні ідеї та досвід просвітницької діяльності вченого в контексті просвітницького руху Наддніпрянської України ХІХ ст.;

- метод теоретичного узагальнення для формулювання й обґрунтування висновків за результатами здійсненої науково-пошукової роботи.

Джерельна база дослідження. Джерельну основу дисертаційного дослідження становлять історична, історико-педагогічна, педагогічна, методична література, творча спадщина М. Костомарова (наукові праці, публікації в періодичній пресі, рукописні праці, епістолярій). Фактологічний матеріал дисертації базується на:

- документах і матеріалах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ф. № 707 - Управління Київського навчального округу, ф. № 442 - Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора, ф. № 275 - Київське охоронне відділення); Державного архіву міста Києва (ф. № 16 - Київський університет, ф. № 81 - Київська 2-а чоловіча гімназія), Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (ф. № 1 - Літературні матеріали, ф. № 3 - Листування, ф. № 22 - М. Костомаров); Національного архіву республіки Татарстан (ф. № 977 - Казанський університет);

- історико-педагогічній літературі з фондів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського; Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України імені В. Сухомлинського, Національної парламентської бібліотеки України; відділу культури Кам'янець-Подільської міської ради;

- матеріалах періодичної преси другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст.;

- матеріалах дисертаційних досліджень, монографій, довідково-бібліографічної літератури.

Фрагменти автентичних текстів М. Костомарова, написаних ним російською мовою, подано в дисертації у перекладі сучасною українською мовою. Однак слова “малоросійський”, “малоруський”, “південноруський”, “руський”, що їх учений та його сучасники вживали синонімічно до терміна “український”, збережено згідно з науковими традиціями ХІХ ст. Цитати з праць, спогадів, епістолярію, написаних українською мовою, подано із збереженням правопису, характерного для ХІХ ст.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше на основі цілісного ретроспективного аналізу педагогічної спадщини і просвітницької діяльності М. Костомарова розкрито його внесок у розвиток освіти українців у ХІХ ст.; з'ясовано провідні чинники формування світогляду діяча (родина, культурно-освітнє середовище, історична і фольклорна спадщина українського народу як джерело виникнення наукових інтересів), що дало змогу обґрунтувати пояснення його суспільної позиції і просвітницьких думок; визначено і схарактеризовано у сув'язі з просвітницьким рухом п'ять основних періодів педагогічної та науково-просвітницької діяльності вченого, а саме: формування світогляду вченого й визначення кола наукових інтересів (1817-1843), набуття педагогічної майстерності й розширення наукової діяльності (1844-1847), наукові пошуки в засланні (1847-квітень 1859), розквіт науково-педагогічної і громадсько-просвітницької діяльності (1859-1863), реалізація наукових задумів (1864-1885). педагогічний освіта костомаров

Новаційним здобутком є реконструкція особистості М. Костомарова як педагога і викладача, а також презентація та обґрунтування його внеску в дослідження історії освіти на українських землях у Х-ХІ і у ХVІ-ХVІІІ ст.

Подальшого розвитку набуло з'ясування ролі вченого у формуванні українського просвітницького руху досліджуваного періоду, що дало підстави стверджувати про його вагоме значення в генеруванні й поширенні етнонаціональних ідей, зокрема й ідеї про народну школу.

Уточнено і розширено знання про просвітницько-педагогічну спадщину М. Костомарова і про хід національно-культурного процесу в Наддніпрянській Україні ХІХ ст. Розширено також джерельне поле досліджуваної проблеми, до наукового обігу уведено маловідомі архівні документи, що сприяло поглибленому висвітленню педагогічних ідей діяча та визначенню їх впливу на освітні процеси ХІХ ст.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що висновки й узагальнення фактологічного матеріалу, поглиблюючи та уточнюючи історико-педагогічне знання про розвиток в ХІХ ст. українського шкільництва в цілому, уможливлюють їх творче використання у процесі створення сучасних історико-педагогічних і культурологічних студій і є дієвим засобом залучення молоді до національних надбань, оскільки ознайомлення підростаючих поколінь з діяльністю М. Костомарова як прихильника і пропагандиста української ідеї має виховне значення.

Матеріали і результати дослідження використовувалися у процесі викладання педагогіки в Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка (довідка про впровадження № 9 від 15.02.2010). Теоретичні здобутки дисертації можуть бути введені до змісту курсу педагогіки у педагогічних ВНЗ, а також стати в пригоді дослідникам (історики, літератори, педагоги).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданні лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України, на засіданнях кафедри педагогіки Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, звітних наукових конференціях Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (2007, 2008, 2009) та Інституту педагогіки АПН України (2007, 2008, 2009); повідомлялися на міжнародних науково-практичних конференціях “Роль едукаційного середовища у підготовці вчителя сільської школи” (м. Умань, 2007), “Новаторські навчально-виховні заклади в історії розвитку освіти України” (м. Житомир, 2007), “1020-річчя історії шкільної освіти в Україні: традиції, сучасність та перспективи” (м. Київ, 2009); на всеукраїнських науково-практичних конференціях “К. Д. Ушинський: актуальні проблеми української освіти і педагогічної науки” (м. Чернігів, 2008), “Видатні педагоги ХІХ ст. про виховання “нової людини” (М. Демков, М. Корф, К. Ушинський, М. Пирогов, С. Русова, М. Костомаров, М. Драгоманов та ін.)” (м. Ніжин, 2009), “Проблеми дошкільного виховання у педагогічній спадщині Софії Русової” (м. Чернігів, 2009); всеукраїнському круглому столі, присвяченому 145-річчю від дня народження Б. Д. Грінченка (м. Київ, 2008).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в 11 одноосібних публікаціях автора, з них 6 - у фахових науково-педагогічних виданнях, затверджених ВАК України, 5 - у формі тез доповідей.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 272 с.: основний текст - 202 с., 6 додатків, розміщених на 35 с., список використаних джерел - 34 с. (351 назва).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, аргументовано її актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, розкрито методи роботи, схарактеризовано джерельну базу, наукову новизну, практичне значення, відображено апробацію, впровадження результатів дисертаційного дослідження, вміщено відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі “Педагогічна і просвітницька діяльність Миколи Костомарова як науково-педагогічна проблема” систематизовано наукову, публіцистичну, мемуарну літературу, архівні матеріали з теми дослідження. Обґрунтовано виокремлення ключових періодів у педагогічній та науково-просвітницькій діяльності М. Костомарова, з'ясовано провідні чинники, що зумовили формування його особистості, світогляду і просвітницьких переконань; схарактеризовано особистість М. Костомарова-педагога та викладача.

Дослідження історіографії праць про життя і наукові досягнення М. Костомарова дає підстави стверджувати, що майже 150 років його постать і наукова спадщина були предметом вивчення фахівців багатьох галузей гуманітарних знань (історики, філософи, літературознавці, культурологи, суспільствознавці, етнологи). В історії досліджень життєдіяльності просвітителя виділяємо періоди активізації студій (кінець ХІХ ст. - початок ХХ ст., 90-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст.), періоди забуття через ідеологічні пріоритети (30-50-ті роки ХХ ст.) або тлумачення його ідей як буржуазно-націоналістичних (60-70-ті роки ХХ ст.). У сучасних розвідках характерною тенденцією є посилення інтересу до особи М. Костомарова і прагнення об'єктивно оцінити його роль і значення для історії розвитку українства.

Серед праць про вченого предметом нашого вивчення стали переважно ті з них, які стосуються його просвітницької діяльності й науково-педагогічної спадщини. У ході історіографічного дослідження встановлено основні напрями, згідно з якими розглядувані праці тематично згруповано в такі рубрики:

І. Публікації про особистість діяча і його біографію. Перші такі розвідки з'явилися ще за життя М. Костомарова (В. Григор'єв, В. Іконников, М. Сухомлинов). Після його смерті завдяки численним дослідженням сучасників вченого громадськість дістала можливість ознайомитися з різними аспектами життя і діяльності Миколи Івановича, а також з його науковою спадщиною. Тоді ж з'явилися розвідки, джерельну базу яких становили мемуарна спадщина самого М. Костомарова, його листування з різними громадськими діячами.

ІІ. Праці про суспільно-просвітницьку діяльність. На початку ХХ ст. активізувалося створення культурологічних розвідок на тему розвитку української національної ідеї в Російській імперії, що зумовило появу праць про М. Костомарова як активного громадського діяча, як представника національно-просвітницького руху 60-х років ХІХ ст. Культурно-освітні погляди вченого щодо розвитку української мови, його участь у просвітницькому русі ХІХ ст. досліджували О. Барвінський, В. Батуринський, О. Гермайзе, Д. Дорошенко, С. Єфремов, Л. Сокальський. Про М. Костомарова як члена Кирило-Мефодіївського братства писали О. Грушевський, С. Єфремов, В. Міяковський. У 30-50-ті роки ХХ ст., у період сталінського тоталітаризму, радянські науковці практично не згадували про постать Миколи Івановича. Лише з 60-х років ХХ ст. почався певний поступ у вивченні науково-історичної спадщини вченого. Однак, по-перше, зміст і напрями його творчості оцінювалися з позицій радянської історіографії, що керувалася класово-ідеологічним підходом до вивчення здобутків дореволюційного часу (Г. Сергієнко). Тому М. Костомарова тлумачили як виразника буржуазно-ліберальних ідей і протиставляли постаті Т. Шевченка, котрий уособлював революційного демократа. По-друге, просвітницькі погляди не були предметом аналізу радянських науковців. У 90-х роках ХХ ст. формуються нові оцінні й дослідницькі судження про діяльність ученого-просвітителя. З позиції сучасної науки їх вивчали Н. Побірченко, Я. Козачок.

ІІІ. Публікації про викладацьку і педагогічну роботу. На початку ХХ ст. цей аспект життєтворчості просвітителя вивчали А. Анципо-Чикунський, Є. Бобров, І. Житецький, А. Попов, М. Стороженко. На сучасному етапі педагогічну діяльність ученого побіжно розглядали Я. Козачок, В. Омельчук.

ІV. Публікації, що опосередковано стосуються просвітницько-педагогічних аспектів спадщини М. Костомарова, але містять важливі міркування про його внесок у розвиток культурно-освітнього поступу українців. Нині в Україні розгорнувся процес дослідження творчого доробку М. Костомарова, зокрема з'явилися розвідки про історично-дослідницьку діяльність ученого (М. Балагутрак, В. Замлинський, О. Кіян, Ю. Пінчук, В. Сарбей, В. Смолій), етнографічну (В. Качкан, В. Терлецький, Т. Шамберко, І. Шульга), літературну (Н. Буторіна, О. Горленко, Я. Козачок, Л. Підгорна, В. Скуратівський), просвітницьку (М. Антонович, С. Дмитренко, Н. Побірченко).

Розроблено авторський варіант періодизації життєвого шляху М. Костомарова з акцентуванням уваги на розвитку його педагогічних поглядів і просвітницької роботи. Це дає змогу концентрованіше представити становлення і рух освітніх ідей ученого, узагальнити його науково-просвітницьку діяльність, виокремивши в ній п'ять ключових періодів.

Дослідження мемуарної спадщини сучасників М. Костомарова дало можливість розкрити своєрідність його педагогічної і викладацької діяльності, тобто відтворити ретроспективний портрет Костомарова-педагога. Спираючись на зібрані по крихтах відомості, вважаємо, що М. Костомаров мав непересічний талант викладача. Уроки і лекції вченого вирізнялися глибокою науковістю, навчальний матеріал викладався в логічній послідовності, підкріплювався й урізноманітнювався конкретними фактами і подіями з літописів та інших архівних документів. Його ставлення до учнів було пройняте гуманізмом, прагненням будувати з ними стосунки на засадах довіри і поваги. Просвітник уважав однією з пріоритетних вимог до вчителя, якої і сам дотримувався, уміння викликати в учнів непідробний інтерес до свого предмета, спонукати їх до самостійного здобуття додаткової інформації, до вироблення власних суджень і оцінок, що було педагогічним новаторством для тієї історичної доби.

У другому розділі “Внесок М. Костомарова у розвиток просвітництва на землях Наддніпрянської України (40-ві-80-ті роки ХІХ ст.)” схарактеризовано загальнопедагогічні погляди вченого; розкрито зміст його культурно-етнографічного доробку і просвітницької діяльності; визначено внесок М. Костомарова-дослідника в розкриття історії розвитку освіти на українських землях Х-ХІ ст. і ХVІ-ХVІІ ст.; узагальнено його погляди на проблеми покращення університетської освіти в Російській імперії ХІХ ст.

Установлено, що під впливом демократично налаштованих прихильників української ідеї у 40-ві роки ХІХ ст. у М. Костомарова сформувалися просвітницькі переконання щодо важливості широкого залучення народу до грамоти. У 60-ті роки ХІХ ст. з політичним пожвавленням громадського життя Російської імперії просвітницькі ідеї вченого поступово переросли в загальнопедагогічні, з якими він відкрито виступав зі сторінок періодичних видань та які пропагував у процесі активної викладацької і громадсько-освітньої діяльності.

Уперше погляди М. Костомарова на просвіту народу та її значення для його культурного розвою проявилися в підготовці програмових документів Кирило-Мефодіївського братства - “Статут слов'янського товариства Св. Кирила і Мефодія” та “Книги буття українського народу”. Провідними освітніми цілями члени братства проголошували широку просвіту народу, повну свободу думки, освіти і друкованого слова, а також викладання відповідних слов'янських мов та літератур у навчальних закладах усіх слов'янських народів.

Питання широкої просвіти українського народу вчений розкрив у публіцистичних творах “Две русские народности” (1861), “О преподавании на южнорусском языке” (1862), “О преподавании на народном языке в Южной Руси” (1863), “Правы ли наши обвинители?” (1863), “О некоторых фонетических и грамматических особенностях южнорусского (малорусского) языка, несходного с великорусским и польским” (1863), “Письмо в редакцию” (1882), у літературних творах “Воспоминание о двух малярах” (1861), “Холуй” (1878). Крім просвітницької ідеї залучення народу до освіти, М. Костомаров у працях “Воспоминание о двух малярах” (1861), “Замечание о наших университетах” (1861), “Тысячелетие” (1862), “О преподавании на южнорусском языке” (1862), “О преподавании на народном языке в Южной Руси” (1863), “Об отношении русской истории к географии и этнографии” (1863), “Русская историческая литература в 1876 году” (1877), “Автобіографія” (1877-1881) висловив міркування щодо загальнопедагогічних питань, які актуалізувалися у зв'язку з нагальними потребами культурного розвитку народу. Загальнопедагогічні погляди Миколи Івановича умовно поділяємо на три групи - вдосконалення народної освіти, зміна ставлення до неї в суспільстві й необхідність доцільного початкового родинного виховання дітей. Конкретизуємо зазначені думки М. Костомарова. Так стосовно покращення загального стану освітньої справи він проголошував і обґрунтовував необхідність:

- поширення ідеї виняткового значення освіти для розвитку всіх верств населення й суспільства в цілому;

- здобуття кожною людиною освіти протягом усього життя, видання необхідної наукової літератури для постійної самоосвіти, забезпечення свободи у виборі життєвої позиції;

- підвищення вимогливості до особистості учителя й викладача.

Щодо створення умов для розвитку освіти народу, то просвітитель обстоював: якнайширшу просвіту народних мас; запровадження рідномовної освіти; видання рідномовних підручників для початкового навчання з додержанням таких дидактичних вимог: науково виважений виклад навчального матеріалу, його доступність, чіткість і ясність, що не вимагав би додаткових пояснень, а знайомив з невідомим та спонукав до роздумів.

У сфері виховання вчений прагнув визнання необхідності поширення педагогічно доцільного початкового родинного виховання.

Свої думки про рідномовну освіту українського народу М. Костомаров оприлюднив наприкінці 50-х - на початку 60-х років ХІХ ст. в часописі “Основа”. Реалізовувати проголошену вимогу він розпочав з організації видання науково-популярних книжок для простолюддя. У цей час учений співпрацював з українською інтелігенцією, шукав підтримки своїх ідей серед української молоді. За його ініціативи українською мовою побачили світ “Оповідання із Св. Писання” (укладені С. Опатовичем), “Арифметика або Щотниця” О. Кониського, до друку готувалися й інші україномовні книжки.

Незважаючи на утиски української мови, літератури, культури з боку царської влади, М. Костомаров виступав з важливими культурницькими ідеями, висловленими в публіцистично-культурологічних статтях (“Обзор сочинений писаных на малорусском языке” (1843), “Две русские народности” (1861), “О некоторых фонетических и грамматических особенностях южнорусского (малорусского) языка, несходного с великорусским и польским” (1863). Він перший в історії суспільної думки імперської Росії обґрунтував самобутність українського народу, його культури й мови.

Після повернення М. Костомарова із заслання його громадська національно зорієнтована діяльність була пов'язана з Петербурзькою громадою. Питання щодо збереження українського етносу, просвіти народу розглядалися також на систематичних літературних зібраннях української інтелігенції в С.-Петербурзі, які за власною ініціативою влаштовував М. Костомаров. Ці публічні обговорення відіграли важливу роль у пожвавленні національно-культурного життя українців і в історію української культури увійшли як Костомаровські вівторки.

Громадсько-просвітницька діяльність ученого у 1861-1863 рр., спрямована на утвердження української літературної мови, уведення її як викладової в українські народні школи, полягала в:

- проведенні публічних виступів просвітницького характеру;

- організації акції зі збирання коштів на видання науково-популярних книжок для народу рідною мовою;

- листуванні Миколи Івановича з українськими громадськими діячами і педагогами (В. Гнилосиров, О. Кониський, Д. Мороз), які могли допомогти у здійсненні запланованого;

- популяризації творів українських письменників (Марко Вовчок, П. Куліш, Г. Квітка-Основ'яненко, Г. Сковорода, Т. Шевченко та ін.), відображеній у численних відгуках-рецензіях на їхні праці;

- залученні молоді до спільної справи народної просвіти, про що свідчать листи до харківських громадян-українців, до громади семінаристів;

- організації культурних вечорів, Костомаровських вівторків для активізації культурно-національної роботи.

У період посилення реакції царського уряду проти національного розвитку українців (70-80-ті роки ХІХ ст.) М. Костомаров у статтях “Малорусская литература” (1871), “Украинофильство” (1880), “Малорусское слово” (1881), “Еще по-поводу малорусского слова “Московским ведомостям” (1882), “Задачи украинофильства” (1882), “По-поводу статьи де-Пуле об украинофильстве” (1882) продовжував обстоювати необхідність запровадження рідномовної освіти українського народу, пояснюючи це окремішністю української мови і культури. У цей період через притаманний ученому глибоко релігійний (православний) світогляд він зробив особливий наголос на ролі церкви в розвитку та розширенні сфери вживання української мови. Тому виступав за видання й поширення серед народу україномовного перекладу Святого Письма, вважав за потрібне домогтися дозволу влади на читання церковних проповідей українським парафіянам їхньою рідною мовою, що викликало незгоду царату.

Окрім плідної громадсько-просвітницької роботи, М. Костомаров зробив вагомий внесок у вітчизняні науково-історичні дослідження. Як концептуальну основу своїх студій він використав новаторський народницький принцип розкриття історії держави, тобто її відтворення крізь історію народних мас. Виокремлено і проаналізовано матеріал, де просвітитель відобразив різні аспекти освітнього процесу на українських землях у найдавніші часи (Х-ХІ ст.) та в ХVІ-ХVІІІ ст., що дає підстави віднести його до плеяди тих вітчизняних учених, які першими відтворили історію розвитку освіти України.

Вивчення історичних творів М. Костомарова (“Черты народной южнорусской истории”, “Южная Русь в конце ХVІ века”, “Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей”) уможливило характеристику його методологічних підходів до трактування історичних процесів і їх оцінки. Можна стверджувати, що він не обмежувався хронологічним описом подій і фактів, а обґрунтовував причинно-наслідкові зв'язки історичних явищ і пояснював основні чинники їх виникнення та розвитку. Установлено, що до причин, які впливали на розвій освіти українців, учений відносив: географічне положення; віросповідання; соціально-культурний вплив сусідніх держав. Істотними негативними факторами, що визначали шлях розвитку освіти в Україні ХVІ-ХVІІ ст., М. Костомаров вважав відсутність рідномовних учителів, низький рівень загальноосвітньої підготовки вітчизняних учених; відсутність наукової літератури рідною мовою; зумовлену політичними й суспільно-освітніми обставинами престижність католицьких навчальних закладів та польської мови, відповідно, зневажливе ставлення української шляхти до рідної мови, що призводило до ополячення українців; поширення єзуїтського виховання на українських землях, яке спричиняло відхід населення від православ'я і рідної мови; втрату зв'язку між українською шляхтою (освіченими людьми) та простим народом; схоластичний спосіб навчання в освітніх закладах. До чинників, які позитивно вплинули на розвиток освіти українського народу, М. Костомаров відносив: прийняття християнства, появу літописання, діяльність братських шкіл, розвиток книгодрукування, створення перших навчальних посібників, наукових праць, філософської літератури, поезії українською мовою.

У своїх книжках видатний історик наголошував також на культуротворчому значенні просвітницької діяльності на українських землях ряду історичних осіб - князів Володимира Святого, Володимира Мономаха, К. Острозького, київського митрополита Петра Могили. Особливо важливим є те, що він виокремив діяльність таких українських просвітників ХVІІ ст., як І. Галятовський, А. Радивиловський, З. Копистянський, І. Копинський, К. Транквіліон. Більшість з них М. Костомаров уперше увів до системи науково-історичного знання, що заклало основи для створення історії України, зокрема її освіти.

Установлено, що на основі власного досвіду викладання в університетах учений розробив варіант удосконалення діяльності вищої школи. У ряді статей, опублікованих у газеті “Санкт-Петербургские ведомости” (1861-1862), він обґрунтував новаторські ідеї щодо створення нового типу вищого навчального закладу - “відкритого університету”. М. Костомаров пропонував перетворити діючі університети у відкриті заклади, щоб усі бажаючі могли здобути знання, закликав створити умови для вільного викладання наук, забезпечити позацензурне набуття студентами наукових знань, запропонував нові організаційні умови здобуття наукових ступенів.

Висновки

1. На основі ретроспективного аналізу педагогічної спадщини та науково-просвітницької діяльності М. Костомарова з'ясовано, що основними чинниками, які сприяли формуванню світоглядних переконань та життєвих цінностей ученого-просвітника, були: родина (етнічне і соціальне середовище, з якого він вийшов, вольтер'янські погляди батька, релігійний світогляд матері); культурно-освітнє середовище (вплив освіти, здобутої у навчальних закладах (приватний Воронезький пансіон, Воронезька чоловіча гімназія, Харківський університет), спілкування з українськими демократично налаштованими громадськими діячами); історична і фольклорна спадщина українського народу як джерело наукових інтересів (старовинні духовні повчання, твори, літописи, архівні джерела, народні пісні, звичаї, традиції, що їх учений збирав у ході етнографічних подорожей, а також збірки етнографічних творів його сучасників).

Враховуючи зміни у діяльності та поглядах ученого, визначено п'ять головних періодів життєдіяльності М. Костомарова:

І - (дитинство-1843) - формування світогляду вченого і визначення кола наукових інтересів, завдяки яким склалися його самобутні ідейні переконання щодо цінності українського фольклору, необхідності дослідження історичного процесу крізь історію буття народу, важливості вивчення народної мови як характерної ознаки етнічної окремішності;

ІІ - (1844-1847) - набуття педагогічної майстерності й розширення наукової діяльності, що характеризувалися усталенням просвітницьких ідей і формуванням прагнень їх реалізації задля національного відродження українців (організація Кирило-Мефодіївського братства), а також розвитком особистого педагогічного досвіду (Рівненська і Київська гімназії, Київський університет св. Володимира);

ІІІ - (1847-квітень 1859) - наукові пошуки у засланні, спричиненому участю у Кирило-Мефодіївському братстві, й подальше студіювання історії українського і російського народів у поєднанні з інтенсивною самоосвітою;

ІV - (1859-1863) - розквіт наукової, педагогічної, просвітницької діяльності, що характеризувалася активізацією різноаспектної громадської роботи в Петербурзькій громаді, спрямованої на реалізацію просвітницьких проектів для розвитку українства, поширення ідей щодо необхідності реформування тогочасної освіти народу і змін в організації діяльності університетів;

V - (1864-1885) - реалізація наукових задумів, створення ґрунтовних праць з вітчизняної історії, відхід від активної громадської діяльності й зосередження на відстоюванні своїх просвітницьких ідей шляхом публіцистичних виступів.

Установлено, що кожний із періодів був зумовлений впливом переважно зовнішніх (політичні, суспільні) чинників, які змінювали життєві обставини ученого, а також особистісних причин: переконання (віра у самобутність українців, сповідування православ'я), особливості характеру (наполегливість, цілеспрямованість попри вплив політичної кон'юнктури, уміння хоча й відступати від переконань, але не відмовитися від них). Доведено, що спільними, характерними для всіх періодів рисами були велика працездатність М. Костомарова, наукова вимогливість до себе та незмінне бажання посприяти покращенню долі українського народу через його просвіту.

2. Аналіз творчої спадщини вченого дав змогу схарактеризувати й узагальнити суть його загальнопедагогічних поглядів, провідними серед яких були:

- думки про необхідність удосконалення освітньої справи через обґрунтування і поширення ідеї виняткового значення освіти для розвитку суспільства; забезпечення високого професійного рівня вчителя, під яким просвітитель розумів: володіння методикою викладання навчального матеріалу, високий загальний рівень знань, дотримання культури поведінки і спілкування з учнями, уміння висловлювати думку, здатність доповнювати програмовий матеріал додатковими науковими відомостями задля розширення знань учнів; створення сприятливих умов для неперервної освіти людини протягом життя (доступність освіти, видання відповідної науково-популярної літератури);

- міркування про розвиток народної освіти (широка просвіта українського народу; обстоювання необхідності надання освіті народу національного спрямування, що передбачало розвиток української мови та введення її як викладової у народну школу; творення та поширення рідномовної навчальної літератури);

- пропагування педагогічно доцільного початкового родинного виховання, що готувало б дітей до навчання та освоєння знань.

Доведено, що педагогічні ідеї вченого, які формувалися в процесі активної учительської і викладацької роботи, просвітницької діяльності, виникали на основі ґрунтовних етноісторичних досліджень минулого, особливо історії українських земель, і характеризувалися новаторством, об'єктивністю, мали виразну спрямованість на захист православних, християнських цінностей.

3. Вивчення мемуарної спадщини, присвяченої М. Костомарову його сучасниками, свідчить, що педагогічній та викладацькій діяльності вченого була притаманна яскраво виражена гуманістична спрямованість: повага до учнів, студентів, увага до їхніх пізнавальних успіхів, створення позитивного емоційного фону на уроках і лекціях. Навчаючи історії, М. Костомаров використовував різноманітний фактологічний матеріал, чітко і послідовно висловлював думки, підкріплював викладений матеріал автентичними фрагментами літописів, архівних документів і свідчень, поєднував наукові поняття та живу розмовну мову, що полегшувало сприйняття його лекцій; уводив таку історичну інформацію, яка давала слухачам підстави для роздумів і спонукала до формування самостійних висновків.

4. Виокремлено та обґрунтовано провідні напрями просвітницької і громадсько-освітньої діяльності М. Костомарова: громадсько-просвітницька робота (активна участь в організації Кирило-Мефодіївського братства й розробці його програмових матеріалів, у діяльності Петербурзької громади, співпраця з членами Харківської, Полтавської громад, організація культурних вечорів як форми громадських обговорень питань, пов'язаних насамперед з національним відродженням українців), спрямована на запровадження рідномовної освіти (народних шкіл) для населення на українських землях, просвіти дорослого населення та забезпечення його рідномовною науково-популярною літературою; науково-публіцистичні виступи в періодичних виданнях за відродження і збереження української культури, за важливість рідномовної освіти народу, за введення української мови у церковні відправи, популяризація творів українського письменства - Т. Шевченка, Марка Вовчка, П. Куліша, Г. Квітки-Основ'яненка, Г. Сковороди та ін.; етнографічно-культурницькі пошуки, спрямовані на дослідження і оприлюднення культурної спадщини українців.

5. У науково-історичних працях М. Костомарова, де відображено важливі історичні процеси, життя і побут народу на українських землях у Х-ХІ ст. та ХVІ-ХІХ ст., особливе місце займають матеріали з історії розвитку освіти на українських землях. Історико-педагогічна фактографія, представлена в наукових студіях ученого, дає підстави вважати його одним із фундаторів створення історії розвитку освіти в Україні й першопрохідцем у відображенні освітніх процесів. Він уперше висвітлив загальні причини розвою освіти на українських землях: географічне положення, віросповідання, соціально-культурний вплив сусідніх держав та іноземної освіти. До часткових причин історик відносив відсутність рідномовних учителів і рідномовної літератури, активне поширення єзуїтських навчальних закладів і католицького виховання, втрату зв'язку між українською шляхтою і народом. Для розвитку освіти українців, на переконання М. Костомарова, виняткове значення мали прийняття християнства, поява літописання, утворення і діяльність братських шкіл, розвиток книгодрукування.

Внесок М. Костомарова як історика у вивчення розвитку освіти України слід вважати вагомим, бо, по-перше, праці ученого (“Черты народной южнорусской истории”, “Южная Русь в конце ХVІ века”, “Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей” (Володимир Святий, князь Володимир Мономах, князь К. Острозький, київський митрополит Петро Могила) містять зібрані вперше в системному вигляді історичні відомості про розвиток українського етносу, чия історія до того часу не була впорядкована й перебувала в науковому забутті; по-друге, у контексті створення зазначених праць учений представив шлях освітньо-культурного поступу українців, уперше увів в історичне вітчизняне знання здобутки ряду українських просвітників ХVІ-ХVІІ ст.; по-третє, ці науково-історичні праці сприяли просвіті українців, формуванню національної самосвідомості, оскільки через брак у ХІХ ст. спеціальних навчальних посібників з історії українського етносу вони своєрідно виконували функцію альтернативних підручників, посібників для самоосвіти.

6. Новаторськими за змістом були оприлюднені М. Костомаровим ідеї щодо реорганізації університетської освіти, яка, на його думку, була покликана сприяти добробуту та розвитку і окремої людини, і суспільства в цілому. Вважаючи російську систему вищої освіти недосконалою, М. Костомаров у 60-х роках ХІХ ст. зі сторінок газети “Санкт-Петербургские ведомости” виступав з програмою реорганізації університетів в імперії, основними складовими якої були:

- забезпечення доступності університетської освіти для всіх громадян;

- створення умов для вільного викладання наук та слухання лекцій в університетах (знищення цензурних переслідувань щодо змісту лекцій і сповідування наукових поглядів);

- постійне підвищення якості освіти, розширення її змісту, введення нових навчальних предметів, зокрема курсу вивчення вітчизняних старожитностей;

- підвищення якості фахової підготовки викладачів на основі конкуренції знань і вмінь.

У підсумку зазначимо, що поставлена в дисертації мета досягнута, а визначені завдання - розв'язані. Здійснене дослідження однак не вичерпує всієї проблематики педагогічної і науково-просвітницької спадщини М. Костомарова. Предметом окремої наукової розвідки може бути порівняльний аналіз педагогічних ідей М. Костомарова та інших вітчизняних педагогів розглядуваної історичної доби, дослідження трансформації ідей ученого у вітчизняному освітньо-культурному процесі.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Дутко О. М. М. І. Костомаров про історію розвитку освіти на українських землях / Олена Дутко // Історико-педагогічний альманах / редкол.: О. В. Сухомлинська (голов. ред.) [та ін.]. - Умань, 2007. - Вип. 2. - С. 62-69.

2. Дутко О. М. М. І. Костомаров як викладач і педагог у спогадах сучасників / Олена Дутко // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи : зб. наук. праць / редкол.: Н. С. Побірченко (гол. ред.) [та ін.]. - Умань, 2007. - Вип. 23. - С. 158-168.

3. Дутко О. М. Ідея вільного університету у спадщині М. Костомарова (1817-1885) / О. М. Дутко // Педагогічні науки : зб. наук. праць. - Херсон, 2007. - Вип. 46. - С. 18-22.

4. Дутко О. М. М. Костомаров - подвижник рідномовної освіти українського народу / Олена Дутко // Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського національного університету. Серія педагогічна. - Кам'янець-Подільський, 2008. - Вип. 15. - С. 10-14.

5. Дутко О. М. Педагогічні погляди М. Костомарова в контексті його світоглядних пріоритетів / О. М. Дутко // Освіта Донбасу. Науково-методичне видання / голов. ред. В. С. Курило. - Луганськ, 2009. - № 3-4 (134-135). - С. 100-109.

6. Дутко О. М. Постать М. Костомарова в історіографії історико-педагогічної науки в Україні / Олена Дутко // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Серія педагогічні науки. - Чернігів, 2009. - Вип. 71. - С. 118-123.

7. Дутко О. М. М. І. Костомаров та культурно-освітнє відродження ХІХ ст. в Наддніпрянській Україні / О. М. Дутко // Наукові праці Кам'янець-Подільсь-кого державного університету : зб. за підсумками звітної наук. конф. викладачів і аспірантів. - Кам'янець-Подільський, 2007. - Вип. 6. - Т. 2. - С. 180-181.

8. Дутко О. М. М. І. Костомаров як представник українського культурно-освітнього відродження ХІХ ст. на теренах Наддніпрянської України / О. М. Дутко // Анотовані результати НДР Інституту педагогіки за 2006 р. - К., 2007. - С. 28-29.

9. Дутко О. М. Ідеї М. І. Костомарова про народну просвіту / О. М. Дутко // Анотовані результати наук.-досл. роб. Інституту педагогіки за 2007 рік. - К., 2008. - С. 53-54.

10. Дутко О. М. Внесок М. Костомарова у становлення української етнографії / О. М. Дутко // Анотовані результати наук.-досл. роб. Інституту педагогіки за 2008 рік. - К., 2009. - С. 37-38.

11. Дутко О. М. Розвиток особистості Миколи Костомарова в умовах соціокультурного середовища ХІХ століття / О. М. Дутко // Зб. наук. праць молодих вчених Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. - Кам'янець-Подільський, 2009. - Вип. 1. - С. 251-253.

Анотації

Дутко О. М. Педагогічні ідеї М. І. Костомарова у контексті просвітницького руху в Наддніпрянській Україні ХІХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Інститут педагогіки НАПН України. - Київ, 2010.

У дисертації здійснено всебічний ретроспективний аналіз педагогічних поглядів і науково-просвітницької діяльності М. Костомарова (1817-1885) - просвітника і педагога, історика й етнографа, активного громадського діяча.

З'ясовано і проаналізовано основні чинники, які сприяли формуванню особистості М. Костомарова та його педагогічних поглядів; обґрунтовано авторську періодизацію педагогічно-просвітницької діяльності ученого, згідно з якою виділено п'ять періодів життєдіяльності діяча.