Підготовка майбутніх учителів початкових класів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

УДК 371. 13:373.3:[316.286]

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ УЧНІВ В УМОВАХ ВІДКРИТОЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ

13.00.04 - теорія та методика професійної освіти

Котух Наталія Віталіївна

Кіровоград - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г.Короленка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Хомич Лідія Олексіївна, завідувач кафедри соціальної педагогіки і педагогіки початкового навчання Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Вашуленко Микола Самійлович, академік АПН України, головний науковий співробітник лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки АПН України

кандидат педагогічних наук, доцент, Москаленко Алла Миколаївна, доцент кафедри педагогіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського кафедра педагогіки та методики початкового навчання Міністерство освіти і науки України, м.Вінниця

Захист відбудеться 06 жовтня 2005 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.02 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул.. Шевченка, 1, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (25006, м. Кіровоград, вул.. Шевченка, 1).

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Довга Т.Я.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. У сучасному динамічному українському суспільстві комунікація як найважливіший засіб обміну інформацією посідає особливе місце, еволюціонує від суто теоретичного наукового поняття, від ритуального складника суспільного життя до суттєвого соціального параметра й домінуючого особистісного чинника. Тенденції гуманітарної політики та культури ставлять нові вимоги до мовленнєвої освіти, що визначаються як основною функцією мови - бути засобом спілкування, пізнання, порозуміння, так і суспільним замовленням - сформувати соціально активну україномовну мовленнєву особистість. Такий підхід об'єктивно актуалізує й аргументує проблему фахової підготовки майбутніх учителів загальноосвітньої школи І ступеня до реалізації завдання формування комунікативних умінь школярів як умови успішної їх соціалізації, самореалізації, самоствердження.

Вихідні положення дослідження щодо оновлення змісту педагогічної освіти в Україні ґрунтуються на засадах Конституції України, Закону України „Про освіту”, Національної доктрини розвитку освіти України в XXI столітті, Державної національної програми „Освіта” (Україна XXI століття), цільової комплексної програми „Вчитель”, „Концепції педагогічної освіти”.

Пошук шляхів вирішення проблеми професійної підготовки вчителя до формування мовленнєвої особистості пов'язаний із дослідженням комплексу питань у педагогіці, психології, методиці навчання української мови, з-поміж яких:

- вивчення закономірностей, сутності, функцій, структури, механізму спілкування (Б.Г. Ананьєв, Г.М. Андреєва, О.О. Бодальов, Л.П. Буєва, Л.С. Виготський, А.Б. Добрович, М.С. Каган, Б.Ф. Ломов, Б.Д. Паригін, Є.І. Рогов, В.А. Семиченко); - визначення основних закономірностей розвитку мовлення (Г.О. Балл, М.І. Жинкін, І.О. Зимня, Г.С. Костюк, М.І. Лісіна, О.О. Леонтьєв, А.К. Маркова, С.Л. Рубінштейн, І.О. Синиця, Т.М. Ушакова);

- розробка лінгводидактичних засад мовного компонента загальноосвітньої підготовки учнів (В.І. Бадер, М.С. Вашуленко, М.М. Наумчук, К.М. Плиско, Л.В. Скуратівський, Т.П. Усатенко);

- удосконалення методичної підготовки майбутніх учителів (О.М. Біляєв, С.І. Дорошенко, А.П. Каніщенко, М.І. Пентилюк, С.О. Караман, О.І. Мельничайко, І.С. Олійник, О.Я. Савченко, Г.О. Ткачук);

- дослідження особливостей спілкування молодших школярів (В.А. Авєрін, Г.С. Абрамова, Ш.О. Амонашвілі, І.Д. Бех, В.І. Давидов, Д.Б. Ельконін, В.В. Зеньковський, Г.О. Люблінська, В.С. Мухіна, В.О. Сухомлинський, Г.О. Цукерман);

- формування комунікативних умінь школярів у процесі урочної діяльності (В.В. Андрієвська, Л.О. Варзацька, Т.А. Ладиженська, М.Р. Львов, Є.І. Пассов, О.Н. Хорошковська);

- теоретичне осмислення та психологічне обґрунтування проблеми підготовки педагогів до спілкування з учнями (Я.Л. Коломінський, В.А. Кан-Калик, О.О. Леонтьєв, А.В. Мудрик, Л.О. Савенкова, Т.С. Яценко та інші), зокрема налагодження педагогічної взаємодії (Л.В. Кондрашова, М.М. Рибакова).

Комплексне бачення проблеми навчального спілкування зумовлює різноаспектний розгляд її в дисертаційних дослідженнях останніх років з таких позицій: можливості функціонально-комунікативного підходу в мовній освіті (В.А. Каліш, Л.М. Паламар); удосконалення роботи з розвитку зв'язного мовлення учнів (О.І.Артемова, Г.С.Демидчик, Л.М.Міненко, Ф.І.Мовчун, М.О. Орап, О.Н. Хорошковська); виховання комунікативної культури вчителів (М.П. Васильєва, В.М. Гриньова, І.І. Комарова, О.І. Попова, В.В. Садова, В.Д. Усатий); організація спілкування у процесі навчальної й позанавчальної діяльності (О.С.Березюк, М.Г. Демидова, Т.К. Донченко, О.І. Кіліченко, К.М. Плиско, К.М. Слесик, Л.С. Філатова); формування мовленнєвої культури молодших школярів (С.М. Броннікова, С.Д. Пенькова); виховання гуманних стосунків між учнями в колективі у процесі спілкування (В.А. Киричок, Л.О. Сологуб, А.В. Сущенко, Г.Я. Ясякевич); теоретико-методичні засади професійного педагогічного спілкування (Т.В. Василишина, О.В. Гоголь, В.В. Каплінський, Л.О. Савенкова); специфічні характеристики особистісно орієнтованого спілкування (М.К. Богданова).

Зазначені наукові дослідження доводять важливість і свідчать про певні здобутки в розкритті проблеми, проте залишається необґрунтованим аспект організації навчальної діяльності з формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи. Доцільність розробки його зумовлена сучасними тенденціями гуманізації, гуманітаризації, відкритості освіти, що детермінує пріоритет методології взаємодії особистостей у педагогічному процесі. Важливо наголосити, що філософія освіти розглядає особистість крізь категорії суб'єкта, свободи, саморозвитку, діяльності, учинкової активності, самоактуалізації, а педагогічний процес, його цілі, завдання, зміст, методи, форми, засоби, результат - як особистісно значущі для учнів, як продукт їх власного досвіду.

Особистісно орієнтована спрямованість освіти передбачає врахування соціально-комунікативної активності учня як суб'єкта не тільки навчання, а й життя. Необхідною умовою реалізації відповідної стратегії діяльності вчителя є залучення до навчального процесу індивідуального суб'єктивного досвіду мовців. Утім на практиці особистісно орієнтований підхід обмежується етико-гуманістичним аспектом у сфері взаємин між учителем і учнем, прагненням взаємної доброзичливості та поваги. Спостерігається суперечність між розумінням педагогами важливості абстрактної гуманізації й реальною готовністю до реалізації цієї ідеї, визнанням необхідності особистісно орієнтованих технологій і неспроможністю до практичного їх утілення, зокрема в мовленнєвому розвиткові учнів. Проголошення принципів особистісно орієнтованого підходу на рівні актуальності проблеми створює своєрідну асиметрію між функціями педагогічної системи (навчальною, виховною, розвиваючою) і реальними комунікативними потребами та запитами особистості. Нагальна необхідність подолання виявлених протиріч вимагає обґрунтування теорії й методики підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування комунікативних умінь учнів на основі розробки механізму трансформації суб'єктивного комунікативного досвіду мовців, здобутого у процесі освоєння соціального простору в різних сферах життєдіяльності, до педагогічного процесу з властивими йому ознаками системності й відкритості. Отже, актуальність проблеми вмотивована передусім об'єктивними соціально-педагогічними умовами, що спричинили сучасне філософське осмислення особистісно орієнтованої освітньої парадигми, зміну мети і функцій мовної освіти в Україні, передбачених Державним стандартом як один із пріоритетів - забезпечення потреб реальної мовленнєвої практики. Соціальна значущість і водночас недостатність обґрунтування теоретико-практичного аспекту зумовили об'єктивну потребу в дослідженні теми: „Підготовка майбутніх учителів початкових класів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри соціальної педагогіки і педагогіки початкового навчання Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, що виконується за темою: „Удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів, вихователів дошкільних закладів, практичних психологів та соціальних педагогів, а також логопедів-дефектологів”. Тему дослідження затверджено вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол №5 від 23 грудня 2002р.), й узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 3 від 25 березня 2003 р.). Об'єкт дослідження - професійна підготовка майбутніх учителів початкових класів. Предмет дослідження - підготовка майбутніх учителів загальноосвітньої школи І ступеня до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи. Мета дослідження - теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити ефективність моделі підготовки студентів до формування комунікативних умінь молодших школярів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи, з'ясувати вплив психолого-педагогічних умов і адекватних змісту підготовки засобів навчання на функціонування цієї моделі.

Концептуальною ідеєю дослідження є положення про те, що підготовка майбутніх учителів початкових класів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи є соціально-педагогічною потребою, базується на здобутках психолого-педагогічної теорії персоналізації особистості, акумулює досвід практики й спрямована на реалізацію особистісно орієнтованого підходу в професійній педагогічній діяльності з формування комунікативних умінь, виявлення та використання резервів мовленнєвого розвитку молодших школярів у педагогічному процесі. Це, з одного боку, дозволяє кваліфікувати традиційну мовленнєву освіту як джерело варіативності, сутність якої полягає в урахуванні специфіки особистісно ціннісної сфери дитини, а з другого - потребує розробки, теоретичного обґрунтування й апробації відповідної моделі підготовки фахівців. Остання передбачає практичне втілення принципів особистісно орієнтованого навчання як у реалізації моделі підготовки студентів, так і в організації навчальної діяльності учнів, спрямованої на виявлення і трансформацію індивідуального суб'єктивного досвіду мовців до педагогічного процесу.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що підготовка майбутніх учителів початкових класів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи буде ефективною за розробки та впровадження моделі підготовки, зміст і структура якої спроможні забезпечити оптимальні психолого-педагогічні умови й залучення сукупності адекватних засобів навчання. Відповідно до предмета, мети, гіпотези визначено завдання дослідження:

1) обґрунтувати теоретичні основи підготовки студентів до формування комунікативних умінь учнів початкової школи в умовах відкритої соціально-педагогічної системи;

2) розробити теоретичну модель підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів - майбутніх учителів початкових класів - до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи, експериментально перевірити її ефективність;

3) схарактеризувати педагогічні засади особистісно орієнтованого підходу до підготовки студентів як методологічної основи майбутньої професійної діяльності з формування комунікативних учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи;

4) визначити, теоретично аргументувати й експериментально перевірити психолого-педагогічні умови й адекватні змістові підготовки результативні засоби навчання;

5) розробити навчальний спецкурс „Актуальні питання комунікації у початковій школі” й апробувати його ефективність у практиці вищої педагогічної школи.

Для реалізації поставлених завдань і перевірки гіпотези використано комплекс методів дослідження: теоретичні - вивчення, аналіз педагогічної, психологічної, навчально-методичної літератури з метою узагальнення здобутків із проблеми дослідження, наукового обґрунтування теоретичних основ підготовки; емпіричні - діагностичні: анкетування, інтерв'ювання, усне й письмове опитування, вивчення шкільної документації та навчально-методичного забезпечення процесу формування комунікативних умінь в умовах відкритої соціально-педагогічної системи, цілеспрямоване спостереження за педагогічним процесом, бесіди з учителями початкових класів на етапі аналізу педагогічної практики й досвіду діяльності педагогів із формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи; анкетування, тестування, самооцінка, взаємооцінка, моделювання й аналіз результатів діяльності студентів; опитування молодших школярів і їхніх батьків, протоколювання його результатів; експериментальні - педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний), який передбачав якісний та кількісний аналіз, порівняння експериментальних даних із вихідними й контрольними; методи математичної статистики з метою забезпечення вірогідності та об'єктивності результатів дослідження.

Методологічною основою дослідження є теорія наукового пізнання; концептуальні ідеї філософії освіти як інтегративної галузі наукових знань про єдність найважливіших освітньо-виховних проблем, взаємозв'язок і взаємозумовленість особистості та суспільства в контексті сучасних суспільних і освітніх тенденцій; філософські, психологічні й педагогічні положення про діяльність і спілкування особистості як основні фактори її розвитку, про єдність мови, мислення, мовлення, діяльності; провідні ідеї філософії гуманізму та принципи особистісно орієнтованого підходу до підготовки студентів у вищій школі й організації навчальної діяльності учнів; системний підхід до аналізу педагогічних явищ і процесів; принцип єдності теорії і практики.

Теоретичну основу дослідження становлять праці з таких питань: теоретико-методологічні аспекти філософії освіти (В.П. Андрущенко, Б.С. Гершунський, І.А.Зязюн, В.Г. Кремень, В.С. Лутай ); концепції розвитку особистісно орієнтованої освіти, виховання та навчання в сучасних умовах (І.Д. Бех, Є.В. Бондаревська, С.І. Подмазін, В.В.Сєріков, І.С. Якиманська ); професійної підготовки майбутніх учителів (О.О.Абдулліна, В.І. Бондар, С.У. Гончаренко, М.Б. Євтух, О.М. Пєхота, С.О.Сисоєва, П.М. Щербань), зокрема вчителя початкових класів (Ш.О. Амонашвілі, Н.М. Бібік, Л.В. Занков, О.Я. Савченко, В.О. Сухомлинський, Л.О. Хомич); сутність, закономірності та механізми спілкування (К.А. Абульханова-Славська, Г.М. Андреєва, М.Р. Бітянова, О.О. Бодальов, Л.С. Виготський, Б.Д. Паригін, Є.І. Рогов, С.Л. Рубінштейн, В.А. Семиченко ); специфіка професійного педагогічного спілкування ( В.А. Кан-Калик, О.О. Леонтьєв, А.В. Мудрик, Л.О. Савенкова); зміст і методика розвитку зв'язного мовлення (В.І. Бадер, О.М. Біляєв, Л.О. Варзацька, М.С. Вашуленко, А.П. Каніщенко, Т.О. Ладиженська, М.Р. Львов, І.О. Синиця ); вікові особливості учнів початкових класів (Г.С. Абрамова, В.А. Авєрін, Л.І. Божович, Г.О. Люблінська, В.С. Мухіна, Д.Б. Ельконін); концепції особистісної ціннісності ( М.Є. Котова, Н.І. Непомняща, Т.М. Овчинникова, Є.Г. Самсонова ).

Організація дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася в три етапи протягом 2001-2005рр.

На першому етапі (2001-2002 рр.) проаналізовано філософську, педагогічну, психологічну, навчально-методичну літературу з проблеми дослідження; обґрунтовано концептуальну ідею, мету, об'єкт, предмет, гіпотезу, конкретизовано завдання, логіку організації та розроблено структуру дослідження.

На другому етапі (2002-2003 рр.) проведено констатувальний експеримент, сутність якого згідно з розробленою програмою полягала в поетапному вивченні сучасного стану роботи з формування комунікативних умінь молодших школярів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи за такими напрямами: виявлення можливостей шкільних програм і підручників щодо організації такої діяльності та реальної готовності вчителів до її реалізації; з'ясування результативності роботи шляхом встановлення рівнів сформованості комунікативних умінь учнів; визначення рівнів підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів до формування комунікативних умінь школярів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи за розробленими критеріями; теоретично обґрунтовано модель підготовки студентів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи; виявлено і схарактеризовано психолого-педагогічні умови та сукупність засобів навчання, адекватних змісту підготовки; розроблено спецкурс „Актуальні питання комунікації у початковій школі”, опрацьовано його навчально-методичне забезпечення.

На третьому етапі (2003-2005 рр.) здійснено експериментальну перевірку ефективності пропонованої моделі підготовки в єдності методологічного, діагностичного та конструктивно-транспозиційного компонентів, функціонування яких на змістово-процесуальному й рефлексивно-творчому етапах реалізації моделі акумулює спецкурс; теоретично обґрунтовано пропедевтичну ланку; перевірено й підтверджено ефективність психолого-педагогічних умов і результативність адекватних змісту підготовки засобів навчання; у ході проведення формувального експерименту здійснено вихідний, контрольний і підсумковий діагностичні зрізи, якісну та кількісну обробку результатів; узагальнено експериментальні дані, сформульовано загальні висновки й перспективи дослідження проблеми.

Експериментальна база дослідження. Експериментальна робота виконувалася на базі Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, середніх шкіл №№ 6, 10, 11, 14, 17, 19, 34 м. Полтави. Усього до експерименту залучено 626 студентів, 177 учителів початкових класів, 540 молодших школярів, 115 батьків учнів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: вперше розроблено авторську модель підготовки майбутніх учителів загальноосвітньої школи І ступеня до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи, визначено й схарактеризовано основні психолого-педагогічні умови та комплекс засобів навчання, що забезпечують результативність підготовки; удосконалено методичні засади особистісно орієнтованої підготовки майбутніх педагогів до формування комунікативних умінь учнів початкової школи; подальшого розвитку набули наукові знання про комунікативні вміння, положення щодо визначення критеріїв, ознак та рівнів підготовки студентів, систематизація автентичних особливостей мисленнєво-мовленнєвого розвитку молодших школярів відповідно до особистісно ціннісної типології.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних основ підготовки майбутніх фахівців початкової школи до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи, визначенні сутності, специфіки, змісту, структури, етапів підготовки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в удосконаленні підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи завдяки обґрунтуванню відповідної моделі підготовки, створенню оптимальних психолого-педагогічних умов і забезпеченню сукупності адекватних засобів. Упровадження розробленої моделі сприяє самоактуалізації, професійній та особистісній активізації пізнавальної, творчої, комунікативної діяльності студентів, уможливлює в майбутній практичній діяльності з формування комунікативних умінь школярів виявлення і розвиток в індивідуально значущому і водночас просоціальному напрямах особистісного мисленнєво-мовленнєвого потенціалу кожного учня. Дослідження дає підстави констатувати, що цей потенціал є для індивіда оптимальним шляхом комунікативної та соціальної самореалізації.

Результати роботи можуть бути введені до курсу лекцій із педагогіки, психології, методики початкового навчання в закладах педагогічної освіти, використані при розробці навчальних нормативних і елективних курсів, організації всіх видів неперервної педагогічної практики та науково-методичної роботи студентів. Вони знайдуть застосування в діяльності вчителів початкових класів, соціальних педагогів, вихователів дошкільних закладів і груп продовженого дня, а також в системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Результати дослідження впроваджено в практику роботи психолого-педагогічного факультету Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (довідка № 0939/01-37/03 від 24.02.05), їх використано в навчальному процесі Житомирського державного університету імені Івана Франка (довідка № 42 від 15.03.05), Кременчуцького педагогічного училища імені А.С. Макаренка (довідка № 113 від 25.02.05), на курсах підвищення кваліфікації вчителів у Полтавському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних працівників імені М.В. Остроградського (довідка № 88 від 2.02.05).

Особистий внесок автора полягає в одержанні наукових результатів щодо оновлення змісту підготовки майбутніх учителів загальноосвітньої школи І ступеня до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи, зокрема у виявленні оптимальних умов і засобів фахового становлення; визначенні критеріїв і рівнів; розробці спецкурсу „Актуальні питання комунікації у початковій школі”, його впровадженні в навчальний процес ВНЗ; модифікації та україномовній адаптації діагностичних методик виявлення особистісної ціннісності дитини.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретико-методологічною обґрунтованістю його вихідних положень, застосуванням взаємодоповнюючих методів, адекватних об'єктові, предмету, меті, гіпотезі та завданням дослідження, кількісним і якісним аналізом та математичною обробкою емпіричних даних результатів педагогічного експерименту, а також позитивними наслідками їх апробації та впровадження.

На захист виносяться:

1.Теоретично обґрунтовані положення щодо доцільності й необхідності підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи.

2. Розроблена й експериментально перевірена модель підготовки студентів до формування комунікативних умінь молодших школярів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи.

3. Виявлені, схарактеризовані й експериментально підтверджені оптимальні психолого-педагогічні умови підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи й адекватні змісту підготовки засоби навчання, що забезпечують її ефективність. Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки й результати дослідження обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях „Через опанування іноземних мов, культур і демократичний вибір до взаєморозуміння, співробітництва та стабільності на планеті XXI століття” (Полтава, 2002); „Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми” (Вінниця, 2004); „Підготовка вчителя початкової школи в умовах нової парадигми освіти” (Київ, 2004); „Початкова школа на перехресті проблем” (Тернопіль, 2004), „Підготовка майбутнього вчителя природничих дисциплін в умовах моделювання освітнього середовища” (Полтава, 2004), Других міжнародних педагогічних читаннях „Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю” (Кіровоград, 2003); всеукраїнських науково-практичних конференціях „Психолого-педагогічні проблеми підвищення якості підготовки педагогічних кадрів у вузі: стан, проблеми, перспективи” (Чернівці, 2003), „Соціальний захист дітей: традиції та сучасність” (Полтава, 2003), „Професіоналізм педагога” (Ялта, 2004) та Х Всеукраїнських читаннях „Василь Сухомлинський і сучасність: особистість учителя” (Кіровоград, 2003); регіональній науково-практичній конференції „Самостійна робота студентів у структурі сучасної освіти” (Полтава, 2004); доповідалися на засіданнях кафедри соціальної педагогіки і педагогіки початкового навчання Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (2002-2005 рр.), реалізувалися у процесі викладацької діяльності автора.

Публікації. Результати дослідження й основний зміст дисертації висвітлено в 16 одноосібних публікаціях, із яких 7 - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України; публікації у збірниках наукових праць і матеріалів конференцій; робочий навчально-тематичний план, робоча програма та комплекс науково-методичних матеріалів до спецкурсу „Актуальні питання комунікації у початковій школі”. Загальний обсяг особистого внеску складає 6,6 авторських аркушів.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел з 342 найменувань і додатків. Загальний обсяг дисертації - 265 сторінок: основний зміст дослідження викладено на 187 сторінках, куди входить 6 таблиць, 5 рисунків, 5 діаграм; методичний апарат деталізовано в 20 додатках, представлених на 51 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

педагогічний студент комунікація школа

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з'ясовано чинники, що зумовили вибір проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, концептуальну ідею, завдання, методи дослідження, висвітлено основні його етапи, сформульовано гіпотезу, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів наукової роботи.

У першому розділі „Теоретичні основи формування комунікативних умінь молодших школярів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи” аналіз проблеми здійснено за трьома напрямами: на основі параметру відкритості суспільства й освіти, узагальнення тлумачень термінів „система” та „педагогічна система”, урахування соціальної зумовленості педагогічного процесу й особистісного розвитку індивіда обґрунтовано поняття „відкрита соціально-педагогічна система”; шляхом узагальнення визначень родового поняття „уміння” та видового поняття „комунікативні” уточнено значення терміна „комунікативні уміння”; розкрито особливості формування комунікативних умінь у молодшому шкільному віці.

На основі провідного принципу існування систем відкритого типу - постійного активного обміну системи із довкіллям (Л. Берталанфі, Л.М. Гумільов, Ф.Ф. Корольов, Є.О. Клімов, Г.А. Ковальов, Н.Луман), у дослідженні конкретизовано впливові сили й можливості середовища до інтеріоризованого індивідуального суб'єктивного соціально-комунікативного досвіду суб'єктів навчання, набутого ними в діяльності й спілкуванні. Залучений до навчальної сфери і спроектований на координати педагогічного процесу досвід визначає зміст діяльності вчителя з формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи. Організація такої діяльності спирається на соціальний детермінізм розвитку особистості, осмислений у ракурсі індивідуального сприйняття, бачення й розуміння світу речей і людей. Структура моделі відкритої соціально-педагогічної системи включає суб'єктів педагогічного процесу, мету, зміст, засоби, завдання, форми, методи організації діяльності та її результат.

У розділі встановлено, що соціальне освоєння дійсності відображає аспект унікальної залежності між індивідом і середовищем, яка є результатом взаємодії об'єктивних обставин із суб'єктивним світом особистості, що й зумовлює специфіку трансформації життєвого досвіду в особистісні якості, світоглядні орієнтації, мисленнєво-мовленнєві характеристики. Це дає підстави кваліфікувати склад відкритої соціально-педагогічної системи як упорядковану сукупність вузлових компонентів педагогічного процесу, внутрішньосистемні зв'язки між якими встановлюються на основі інтерпретації змісту складників з урахуванням рівня реального мисленнєво-мовленнєвого освоєння дійсності конкретною дитиною. Цей рівень відтворює актуальні для неї сфери життєдіяльності й адекватну мовленнєву практику. З огляду на сказане й на те, що у структурі спілкування взаємодіють комунікативний, інтерактивний та перцептивний компоненти, у дослідженні увага акцентується на інформаційній складовій мовленнєвої діяльності адресанта спілкування. Це передбачає тлумачення комунікативних умінь як змістового аспекту соціальної взаємодії, що дозволяє доводити до відома іншого інформацію добре знайому ініціаторові мовлення, тобто реалізувати суб'єктивну інформативність (Г.О. Балл, Г.С. Костюк, Я.Л. Коломінський). Комунікативні вміння включають знання, навички, елементи досвіду особистості, які в сукупності визначають здатність презентувати індивідуальний суб'єктивний соціально-комунікативний досвід, що є віддзеркаленням власного інтелектуального потенціалу та відповідного мовленнєвого ресурсу в умовах розширення мовного діапазону, які надає відкрита соціально-педагогічна система. Посилаючись на теорію мовленнєвої діяльності О.О. Леонтьєва, який виділяє основні її фази (орієнтація, планування, реалізація, контроль), ми зосереджуємо увагу на формуванні вмінь, співвідносних з виокремленими етапами, а саме: інформаційно-змістових, структурно-композиційних, граматико-стилістичних і вміннях редагування власного мовлення. Процес формування комунікативних умінь розглядаємо як засіб організації вербального самовираження особистості внаслідок трансформації індивідуального, суб'єктивного соціально-комунікативного досвіду мовців у навчальну сферу, що спрямовує діяльність учителя на забезпечення можливостей кожної дитини передавати адекватну інтерпретацію власної особистості - „самопрояснюватися” в оптимальних умовах.

Аналіз особливостей дітей молодшого шкільного віку, здійснений на основі психолого-педагогічних досліджень (В.А. Авєрін, Г.С. Абрамова, Ш.О. Амонашвілі, І.Д. Бех, В.В. Зеньковський, Г.О. Люблінська, В.С. Мухіна, В.О. Сухомлинський) і специфіки усного мовлення (В.В. Андрієвська, С.І. Дорошенко, Т.А. Ладиженська, М.Р. Львов, Є.І. Пассов, І.О. Синиця, Т.М. Ушакова) дає змогу констатувати, що легкість і адекватність відтворення думки у слові залежить від багатьох психологічних і лінгвістичних обставин, серед яких першочергове значення мають, пов'язані з компетенцією існування дитини прозорість думки для самого мовця й обсяг його активного словника.

Таким чином, на основі аналізу праць вчених встановлено, що особливості мовленнєвого самовираження особистості через вербалізацію набутого досвіду детерміновані специфікою такого етапу її становлення, як „соціалізація-інтеріоризація”. Тому в підготовці вчителя важливою є не генеральна стратегія абстрактної комунікації, а готовність до впровадження гнучких варіативних тактик, які враховують автентичні особистісні комунікативні прояви молодших школярів, переважно соціально активних, вербально контактних, емоційних.

У другому розділі „Підготовка майбутніх учителів початкових класів до роботи з формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи” обґрунтовано методологічні та психолого-педагогічні засади підготовки, описано її модель, визначено етапи, критерії та рівні, розкрито зміст і структуру спецкурсу „Актуальні питання комунікації у початковій школі” як домінантної складової моделі підготовки.

Методологічною основою підготовки студентів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи визначено особистісно орієнтований підхід, з метою реалізації якого необхідно розглядати педагогічний процес у світлі системного перегляду його компонентів: цільових, змістових, процесуальних аспектів навчання, що мають бути значущими для школяра, становити динамічну сферу його особистісного вербального самоствердження.

Теоретичний аналіз проблеми дослідження й узагальнення результатів констатувального експерименту підтвердили висновок про практику як форму реалізації теоретичних знань у педагогічній діяльності, що зумовило необхідність інтеграції двох вагомих взаємопов'язаних складових підготовки студентів - теоретичної і практичної. Цим пояснюється необхідність виділення гностичного і операційного критеріїв. Перший поєднує ознаки теоретичної готовності, а другий - дозволяє здійснити цільове емпіричне втілення отриманих знань у педагогічному процесі.

За основу визначення ступеня оволодіння критерієм взято міру засвоєння знань (В.П. Беспалько) і виокремлено відповідні рівні підготовки:

- низький - знання- знайомства (елементарний);

- базовий - знання- копії (алгоритмічний);

- достатній - знання- уміння (евристичний);

- високий - знання- трансформації (творчий).

У дисертації з'ясовано, що підготовка студентів має системний характер, представлений єдністю методологічного, діагностичного, конструктивно-транспозиційного компонентів. Методологічний компонент забезпечує оволодіння загально-гуманістичними науково-теоретичними основами особистісно орієнтованого підходу до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи. Діагностичний компонент включає спеціальну теоретичну підготовку, зміст якої сконцентровано навколо базового поняття „особистісна ціннісність”, та методику практичної діагностики особистісно ціннісної сфери дітей. Конструктивно-транспозиційний компонент уможливлює застосування набутих у ході підготовки знань у процесі педагогічної практики та поширення їх на подальшу професійну діяльність. Він розрахований на рефлексивну діяльність студентів з метою набуття емпіричного досвіду у використанні та модифікації методик, наукової інтерпретації діагностичних фактів, творче втілення отриманих знань.

Реалізація моделі підготовки передбачає поетапну організацію навчальної діяльності: від пропедевтичних заходів на рівні доповнень традиційних курсів психолого-педагогічних дисциплін до рефлексивно-творчої самостійної роботи студентів, забезпеченої науковим супроводом.

Передумовою створення та розробки експериментальної моделі підготовки студентів є визнання особистісної ціннісності як вихідного механізму самореалізації особистості. Особистісна ціннісність, за концепцією Н.І. Непомнящої, - це сфера дійсності, через ставлення до якої дитина виділяє, а на певних етапах усвідомлює себе як особистість. У ході дослідження з'ясовано, що тип особистісної ціннісності впливає на процеси навчання, виховання, розвитку, а також на характеристики мислення, віддзеркалюється на показниках мовленнєвого розвитку, спричиняє суб'єктивні комунікативні орієнтири мовців.

Загально-психологічний закон про органічний зв'язок мислення, мовлення, мови, діяльності дозволяє простежити реалізацію типу особистісної ціннісності в мисленнєво-мовленнєвій діяльності учнів, і, виходячи зі специфіки, властивої дітям, виокремити такі типи особистісної ціннісності:

- реального практичного функціонування;

- „свого світу” (уяви, гри, фантазії);

- пізнання й навчальної діяльності;

- спілкування і взаємин з оточуючими.

Представникам кожного типу притаманні характерні мисленнєво-мовленнєві ознаки, які ми, спираючись на наукові доробки Н.І. Непомнящої та Т.М. Овчинникової, систематизували за напрямами: тематика, словник, синтаксис, тип мислення, стратегія пошуку рішень, контактність, рівень навчальних досягнень.

Пропонована модель підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи спрямована на забезпечення здатності студентів до суб'єкт-суб'єктної взаємодії й реалізації принципів особистісно орієнтованого навчання на основі урахування особистісної ціннісності дитини як показника її суб'єктності, що втілює об'єктивний та суб'єктивний досвід діяльності й спілкування. Тому пріоритетним завданням у підготовці вчителів вбачаємо впровадження механізму трансформації здобутків мовців в особистісно ціннісній сфері до навчальної діяльності. Функціональний аспект процесу проекції забезпечувався використанням діагностичних методик, науковою інтерпретацією результатів обстеження особливостей комунікативних умінь представників різних типів особистісної ціннісності, що дало змогу отримати якісні характеристики мисленнєво-мовленнєвого розвитку учнів.

Отже, успіх особистісно орієнтованого навчання в процесі формування комунікативних умінь школярів пов'язаний із підготовкою вчителя, здатного творчо переосмислювати програмний матеріал, знаходити в ньому „точки перетину” з особистістю дитини (особистісно ціннісною сферою) та перетворювати значущий зміст в особистісно орієнтовані навчально-мовленнєві ситуації, продуктом яких є реальний мисленнєво-мовленнєвий досвід учня.

У третьому розділі „Експериментальна робота з упровадження моделі підготовки студентів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи” розглянуто ключові позиції організації, зміст, основні результати педагогічного експерименту, проведеного для перевірки висунутого в дослідженні припущення.

У процесі формувального експерименту виявлено, обґрунтовано, перевірено, підтверджено й систематизовано за зовнішніми (педагогічними) та внутрішніми (психологічними) напрямами сукупність умов, які забезпечують ефективність підготовки студентів. У дослідженні з'ясовано, що до педагогічних належать пізнавально-змістові та процесуально-організаційні умови: 1) усвідомлення студентами змісту й сутності поняття „відкрита соціально-педагогічна система”, засвоєння психолого-педагогічних особливостей комунікативних умінь, розуміння специфіки їх формування в молодших школярів і особливостей організації діяльності, спрямованої на формування комунікативних умінь учнів на особистісно орієнтованих засадах; 2) розуміння студентами базового поняття „особистісна ціннісність”, розробка та впровадження на цій основі особистісно орієнтованих навчально-мовленнєвих ситуацій з метою формування й удосконалення комунікативних умінь школярів; 3) особистісно орієнтована організація навчання студентів; 4) здійснення процесу підготовки в єдності, педагогічно доцільному взаємозв'язку теоретичної і практичної ланок; 5) забезпечення педагогічних умов ефективної організації самостійної роботи студентів (мотивація діяльності, постановка конкретних завдань, вибір способів їх реалізації, виконавчий етап, контроль); 6) відповідність інноваційного змісту засобам підготовки; 7) орієнтація студентів на самоосвіту та самовдосконалення рівня підготовки шляхом використання елементів проблемного навчання, що спрямоване на самоактуалізацію й активізацію пошуку нестандартних рішень виконання завдань, критичне осмислення теоретичного та практичного доробку, творчу його інтерпретацію і рефлексію діяльності з метою створення власного мовленнєвого ресурсу на базі сучасних реалій відкритої соціально-педагогічної системи. Незаперечне значення для підвищення результативності підготовки, як показали результати дослідження, мають психологічні умови: мотиваційні, креативні, когнітивні.

У дослідженні доведено адекватність і доцільність засобів забезпечення підготовки студентів: комплексу діагностичних методик виявлення особистісно ціннісної сфери дитини, різнорівневих завдань, диференційованих за обсягом, ступенем складності, рівнем творчого вирішення і призначених для організації самостійної роботи студентів, а також алгоритмів і методичних рекомендацій щодо виконання завдань.

У ході формувального експерименту простежено динаміку рівнів підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи. Узагальнююча таблиця відбиває динаміку росту. Одержані результати дозволяють стверджувати, що експериментальна підготовка студентів має перевагу над традиційною системою навчання в контрольних групах.

Порівняльні дані про рівні підготовки студентів експериментальних і контрольних груп проілюстровано на діаграмі. Її дані свідчать про перевагу в контрольних групах низького (знання-знайомства) та базового (знання-копії) рівнів, що дозволяє здійснювати діяльність із формування комунікативних умінь учнів шляхом використання стереотипних вправ.

В експериментальних групах домінуючим є достатній рівень, оволодіння яким забезпечує свідоме, зацікавлене, творче ставлення студентів до організації роботи з формування комунікативних умінь школярів. Успішність експериментального навчання, підтверджена даними статистичного аналізу, переконливо демонструє педагогічну доцільність пропонованої моделі підготовки студентів.

Таблиця 1 Динаміка рівнів підготовки студентів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи за результатами формувального експерименту ( дані у %)

Рис. 1. Порівняльні дані рівнів підготовки студентів ЕГ і КГ до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи за результатами підсумкового зрізу формувального експерименту

ВИСНОВКИ

У загальних висновках викладено основні результати теоретичного та експериментального дослідження.

1. У дисертації розроблено й обґрунтовано теоретичні засади підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи. Згідно з проведеним дослідженням педагогічний процес є цілісною, динамічною, відкритою системою, організація якої спирається на соціальний детермінізм розвитку особистості, осмислений у світлі індивідуального сприйняття, бачення й розуміння світу. Встановлено, що до структури відкритої соціально-педагогічної системи входять такі компоненти: суб'єкти педагогічного процесу, зміст, мета діяльності та шляхи її досягнення - форми, методи, завдання, засоби організації роботи з формування комунікативних умінь учнів, результат. Визначено межі відкритої соціально-педагогічної системи, що окреслені діяльністю з формування комунікативних умінь учнів у рамках педагогічного процесу на уроці. Організація діяльності будується на особистісно орієнтованих засадах і передбачає трансформацію індивідуального суб'єктивного досвіду мовців, набутого поза межами системи, до навчальної сфери. Основним параметром системи обрано відкритість, що визначає її інші характеристики: гуманістичні основи діяльності вчителя, використання комунікативного досвіду учнів у процесі навчання, спрямованість педагогічної діяльності на становлення, підтримку та розвиток суб'єктності дитини в плані мовленнєвого самовираження. З'ясовано, що реалізація внутрішніх зв'язків між компонентами відкритої соціально-педагогічної системи зумовлена використанням базового особистісно орієнтованого підходу, що спирається на категорію особистісно ціннісної сфери дитини як резерв її мовленнєвого розвитку. Залучення останнього є підґрунтям взаємозв'язку й взаємообумовленості системи й середовища. Запропоновано дефініцію поняття „комунікативні уміння” учнів як інформаційного складника мовленнєвої діяльності, що забезпечує змістовий аспект соціальної взаємодії, дозволяє здійснити процес спілкування на оптимальному для мовців рівні. Обґрунтовано специфіку формування комунікативних умінь молодших школярів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи. Вона полягає в тому, що спрямована на виявлення і розвиток особистісного мисленнєво-мовленнєвого потенціалу кожного учня в індивідуально значущому й водночас просоціальному планах, унаслідок чого формування й корекція комунікативних умінь відбувається в тому напрямі, який є оптимальним шляхом комунікативної самореалізації суб'єктивної інформативності та самовдосконалення особистості. Такий підхід унеможливлює шаблон середньостатистичного учня в умовах масової освіти, сприяє практичному втіленню ідей гуманізації педагогічного процесу, створенню адекватних умов, які ґрунтуються на діях в інтересах дитини, передбачають побудову мовленнєвої діяльності на діагностичній основі з метою максимальної реалізації й розвитку комунікативних потреб, різноманітних специфічних якостей та здібностей учнів.

2. Розроблено, науково обґрунтовано й експериментально перевірено ефективність функціонування моделі підготовки майбутніх учителів загальноосвітньої школи І ступеня до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи; в основу моделі покладено концепцію особистісної ціннісності; схарактеризовано та підтверджено оптимальність і доцільність складу моделі в єдності методологічного, діагностичного, конструктивно-транспозиційного компонентів, визначено етапи, критерії, рівні підготовки.

3. На основі принципів особистісно орієнтованої освіти теоретично обґрунтовано педагогічні засади формування комунікативних умінь школярів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи, підтверджено необхідність їх дотримання в процесі формувального експерименту.

4. На основі єдності внутрішньої (психологічної) і зовнішньої (педагогічної) сторін діяльності вчителя з'ясовано, схарактеризовано й експериментально перевірено психолого-педагогічні умови, що забезпечують ефективність підготовки студентів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи. Виявлено й експериментально доведено адекватність і доцільність сукупності засобів забезпечення підготовки студентів: діагностичних методик виявлення особистісно ціннісної сфери дитини, диференційованих різнорівневих завдань для організації самостійної роботи студентів, алгоритмів і методичних рекомендацій щодо способів вирішення завдань; підтверджено їх безпосередній вплив на результативність реалізації пропонованої моделі. Синтез умов і засобів навчання дозволяє забезпечити усвідомлене використання психолого-педагогічної теорії як дієвого інструменту педагогічної практики, рефлексивний характер засвоєння знань, необхідних для удосконалення професійного становлення шляхом самоаналізу й самооцінки, стимулювання пізнавального інтересу студентів оптимальним добором різнорівневих диференційованих завдань, спрямованих на розуміння позиції дитини у ставленні до оточуючого світу, утілену в мовленнєвому самовираженні.

5. У процесі впровадження моделі підготовки студентів до формування комунікативних умінь учнів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи розроблено й апробовано спецкурс „Актуальні питання комунікації у початковій школі”, підтверджено його ефективність, виявлено основні чинники активізації самостійної роботи студентів: узгодження інноваційного змісту підготовки і засобів; педагогічно доцільне співвідношення між теоретичною й емпіричною складовими підготовки; опора на самоаналіз, самооцінку і самовдосконалення студентами власного рівня підготовки; застосування особистісно орієнтованого підходу й елементів проблемного навчання з метою активізації самостійних творчих індивідуально-особистісних пошуків студентів щодо організації роботи, спрямованої на формування комунікативних умінь школярів в умовах відкритої соціально-педагогічної системи.

Дослідження не вичерпує порушеної проблеми, що дозволяє окреслити коло питань, які потребують додаткового вивчення. Перспективи подальшої наукової роботи пов'язуються з такими напрямами: дослідження можливостей наступності, послідовності, організації спільної діяльності з формування комунікативних умінь дітей в умовах відкритої соціально-педагогічної системи дошкільного закладу і загальноосвітньої школи I ступеня; порівняльне вивчення комунікативних умінь, зумовлених специфікою особистісно ціннісної сфери учнів сільських і міських шкіл; адаптація пропонованого підходу до вивчення іноземної мови; встановлення особливостей особистісно ціннісної сфери, що віддзеркалюються на мовленнєву діяльність і поведінку учнів, у зв'язку зі специфікою проведення індивідуальної та колективної виховної роботи, організацією дозвілля, адаптацією дітей до школи, характером сімейного виховання, статусом у соціометричній структурі колективу, соціалізацією та соціальною реабілітацією особистості, ґендерним аспектом мисленнєво-мовленнєвих ознак особистісно ціннісної типології. Отже, перспективність проблеми формування комунікативних умінь молодших школярів пов'язана з новими важливими аспектами в професійній підготовці педагогічних кадрів.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях

1. Котух Н.В. Актуальні питання комунікації у початковій школі: Навчально-тематичний план, програма та комплекс діагностичних методик до курсу. - Полтава: ПДПУ, 2004. - 22 с. - 1 авт. арк.

Наукові статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України

2. Котух Н.В. Сучасна комунікативна практика молодших школярів та її соціокультурний потенціал // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка. - Випуск 5/6. - Серія „Педагогічні науки”. - Полтава, 2002. -- С. 40-45. - 0,4 авт. арк.

3. Котух Н.В. Особистість: від самоідентифікації до толерантності // Імідж сучасного педагога. - Полтава: АСМІ, 2003. - №2. - С. 3-6. - 0,6 авт. арк.

4. Котух Н.В. Педагогічна діяльність в умовах відкритої соціально-педагогічної системи // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. - Вип. 177: Педагогіка та психологія. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 96-102. - 0,5 авт. арк.

5. Котух Н.В. Педагогічна комунікація: зв'язок у просторі й часі // Наукові записки. - Випуск 52. - Частина 2. - Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2003. - С. 106-109. - 0,4 авт. арк.