Главная
Коллекция "Otherreferats"
Педагогика
Виховання суспільних та моральних якостей людини на основі творів малих фольклорних жанрів
Виховання суспільних та моральних якостей людини на основі творів малих фольклорних жанрів
Аналіз програмових вимог щодо вивчення літературних жанрів у початковій школі. Дитячий фольклор та його жанри. Методи та прийоми роботи з творами малих фольклорних жанрів на уроках літературного читання. Розгляд проблеми в методичній літературі.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 17.01.2014 |
| Размер файла | 86,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Теоретичні основи роботи з творами малих фольклорних жанрів на уроках літературного читання
- 1.1 Розгляд досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній та методичній літературі
- 1.2 Аналіз програмових вимог щодо вивчення літературних жанрів у початковій школі
- 1.3 Дитячий фольклор та його жанри
- Висновки до першого розділу
- Розділ 2. Методика роботи з творами малих фольклорних жанрів на уроках літературного читання в початковій школі
- 2.1 Методи та прийоми роботи з творами малих фольклорних жанрів на уроках літературного читання
- 2.2 Особливості роботи з творами малих фольклорних жанрів на уроках читання
- 2.3 Комплекс творів малих фольклорних жанрів для роботи на уроках літературного читання
- Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми - виховання суспільних та моральних якостей людини на основі творів малих фольклорних жанрів.
Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Актуальність порушеної проблеми, доцільність наукового пошуку шляхів її вирішення зумовили вибір теми: "Особливості роботи з творами малих фольклорних жанрів на уроках літературного читання".
Об'єктом дослідження - навчально-виховний процес в освітніх закладах.
Предмет дослідження - методи, форми та засоби вдосконалення вивчення малих фольклорних жанрів у початковій школі.
Проблема дослідження - підвищення продуктивності вивчення усної народної творчості у навчанні молодших школярів шляхом впровадження нових підходів до їх використання.
Мета дослідження - теоретично розробити, обґрунтувати, експериментально перевірити ефективність використання усної народної творчості на уроках у початкових класах і впровадження оптимальних методів щодо їх використання на практиці в школі.
Визначена тема курсового дослідження зумовила необхідність вирішення таких завдань:
1. Вивчити історичні аспекти походження фольклору та процесу його розвитку.
2. Проаналізувати та узагальнити практику передових учителів, методистів щодо використання творів усної народної творчості.
3. Висвітлити типові недоліки у діяльності вчителів та учнів під час вивчення малих літературних жанрів.
4. Підготувати методичний комплекс творів малих фольклорних жанрів на уроках літературного читання.
Серед науковців можна виокремити праці Г. Мільченко, Л. Осадченко, М. Кучинського "Роль усної народної творчості у розвитку молодших школярів", М. Лановик "Українська усна народна творчість", С. Савельєвої, які вивчали усну народну творчість у різних аспектах її вивчення у початковій школі.
Серед збирачів фольклору: Б. Грінченко, І. Манжура, І. Франко П., М. Носик, П. Чубинський, які уклали хрестоматії з усної народної творчості.
Серед методистів, які займаються вивченням цієї проблеми зараз можна виділити І. Вікторенко, О. Губенко, О. Скіпакевич. Вони досліджують проблеми формування пізнавальної активності молодших школярів засобами усної народної творчості, вивчення прислів'їв, легенд і переказів на уроках української мови і читання у 1-4 класах, подають нові технології вивчення малих фольклорних жанрів і методику їх проведення.
Вивчення творів усної народної творчості у початковій школі має важливе виховне значення. Вони містять великий запас моральних принципів, якими повинна користуватися людина у своєму житті; невичерпне джерело народних традицій, звичаїв, які наповнені естетичним принципом. Твори народного фольклору розповідають про життя і побут нашого народу у різні історичні періоди. Саме це повинно формувати у дитини любов до Батьківщини, до рідної мови і виховувати бережливе ставлення до природи, до людей, сприяти розвитку розумових здібностей дітей, формуванню особистості школяра.
Розділ 1. Теоретичні основи роботи з творами малих фольклорних жанрів на уроках літературного читання
1.1 Розгляд досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній та методичній літературі
Усна народна творчість або фольклор (від англійського слова folklore - народна мудрість), - складова художньої культури народу, його неписана словесність. Вивченням її займається спеціальна філологічна дисципліна - фольклористика. Водночас за своїм змістом і характером поширення та функціонування усна народна творчість тісно пов'язана з різними ділянками побуту, є складовою народної традиційно-побутової культури, а отже, належить і до предметної сфери етнографії.
Уснопоетичне художнє слово супроводжувало людину з її першопочатків, з часів виникнення мови. Воно ввійшло в життя і побут як один із засобів задоволення притаманної людині потреби у прекрасному і як органічний компонент її вірувань та світоглядних уявлень. За своїм походженням воно таке ж давнє, як і примітивні наскельні малюнки первісної людини чи предмети побуту з різноманітними орнаментальними прикрасами. [1; с.26]
Регулярні записи творів усної словесності почались лише у ХVIII-XIXст. Тому багато архаїчних верств фольклорної традиції втрачено. Але збережений матеріал, що записаний пізніше, багатий численними змістовими, образними елементами глибокої давнини. У різних жанрах українського фольклору, особливо обрядового, казкового, дослідники простежують відгомін побутово-звичаєвих відносин родового ладу, історичних подій часів Княжої Русі, багатовікової боротьби українського народу проти чужоземного уярмлення за свободу і незалежність. Найбільшою мірою твори фольклору відображають важливі події, характерні аспекти, явища суспільно-політичного і соціального буття, побуту народу, його переживання, настрої, сподівання саме того часу, коли ці твори збиралися, записувалися з живого народного побуту.
Для фольклору властива і усна форма поширення, і передача між людьми способом безпосередньої комунікації. Його функціонування пов'язане з обрядами, звичаями, трудовими заняттями, дозвіллям, він існує як вираз естетичної потреби і певних переживань та настроїв. У цьому процесі відбувається і власне творення фольклору. Воно бере початок від певних творчо обдарованих індивідуальностей, імена яких втрачені у минулому. Тільки в деяких випадках народні легенди чи писані джерела зберегли прізвища авторів поодиноких пісень.
Однією з характерних ознак фольклору є анонімність, тобто втрата авторства в процесі побуту, що водночас є і процесом колективного творення - додавання "до чужого прекрасного свого кращого".
Яскравим виявом колективності творення у фольклорі, досить вільного ставлення до тексту є наявність різновидів тих чи інших творів. Збирачами фольклору записано в різних місцевостях численні варіанти широко популярних і менш популярних пісень, казок, легенд, переказів, прислів'їв.
Варіантність як одна з головних ознак фольклору стосується всіх його родів і видів: віршових, поетичних і прозових, оповідних.
Багатоваріантність фольклорних творів зумовлена і такою специфічною рисою народнопоетичної творчості, як імпровізаційність, тобто співтворчість у процесі виконання. Співаючи чи розповідаючи фольклорний твір, виконавець не просто повторює готовий текст, поетичні форми, а нерідко пристосовує їх до певної ситуації, події, додає своє - імпровізує. [26]
Ще однією специфічною особливістю фольклору є його усність - усна форма творення, побутування, синхронна і діахронна передача, тобто поширення творів фольклору в певний час і його різночасова передача від покоління до покоління. Визначну роль при цьому відіграє пам'ять. Саме в пам'яті носіїв фольклору, його індивідуальних і колективних виконавців фіксується весь багатоплановий обсяг фольклорної інформації, її сюжети, тексти, форми.
Отже, характерними особливостями усної народної творчості, що відрізняють її від інших ділянок народної культури і, зокрема, від такої спорідненої з нею сфери художньої словесності, як література, є усність і значимість пам'яті у творенні, побутуванні й передачі фольклорних творів, колективний характер народної творчості, а отже, й невизначеність індивідуального авторства - анонімність, пов'язаність побутування і розвитку з певними народними традиціями, усталеними стереотипами, естетичними нормами, формами тобто традиційність у поєднанні з поповненням у процесі виконання додатковими елементами - імпровізаційність, чим у свою чергу зумовлюється і така специфічна риса, як різноманітність текстів, мелодій більшості фольклорних творів - їх варіантність. [57]
Залежно від розмаїття змісту і формальних ознак багатогранний і багатоплановий національний фольклорний масив класифікується за типами, родами, видами. Український фольклор складається з двох великих підрозділів: поетичного (віршового), що найяскравіше виражений у пісенності, прозового, що об'єднує різні оповідні види художньої народної творчості: казки, легенди, перекази, усні оповідання, анекдоти.
Поетичний фольклор. Характерною ознакою цього різновиду українського фольклору є віршована форма. Він складається з різних видових груп. Це передусім народні пісні. Вони опубліковані у численних збірках українських народних пісень. За походженням, змістом, часовою і функціональною прив'язкою весь цей багатий і різноманітний народнопісенний матеріал, у свою чергу, поділяється на низку груп і циклів. До найбільшої з них належать обрядові пісні, тобто пісні, виконання яких пов'язане з обрядами, особливо з календарними і сімейними.
Календарно-обрядові пісні тісно пов'язані з трудовою діяльністю людей, господарськими сезонами, календарними циклами у природі, святами, що в давнину мали на меті задобрювання божеств, сил природи. Найвиразніше виділяються в українському фольклорі календарні пісні зимово-новорічного циклу - колядки і щедрівки, весняного - веснянки, літнього - купальські, жниварські пісні.
Колядки і щедрівки - величальні пісні, які своїм корінням сягають глибокої передхристиянської давнини. Вони були приурочені до одного з головних свят наших предків - дня зимового сонцестояння. Багата урочистість, обрядовість і пов'язані з цим святом звичаї і вірування в християнський час були значною мірою перенесені на Різдвяні свята, Новий рік, аж до Богоявлення.
З давніх-давен зберегли народні колядки і щедрівки свою магічно - побажальну сутність, величальний пафос. Звичаєм народного колядування охоплювалися всі члени сім'ї. Окремі колядки адресувалися господареві, господині, хлопцеві, дівчині, малим дітям. [1]
У наш час з'явилися колядки та щедрівки, які ґрунтувалися на біблійних сюжетах. У них йшлося про народження, життя, муки і смерть Христа.
Народні звичаї і обряди, пов'язані з весняним пробудженням природи, супроводжувалися співом, іграми і хороводами, що мають в Україні загальну назву - веснянки.
Веснянки та гаївки зберегли давній хоровий та ігровий характер. Вони виконувалися разом з іграми, поділом на хори, які переспівувалися між собою; часто пісні хору перепліталися прозовими діалогами, супроводжувалися багатою мімікою, жестами.
Купальські пісні були поєднані з обрядами, приуроченими до літнього повороту Сонця, розквіту природи, буяння зелені. У купальських піснях йдеться про розпалювання обрядового вогнища і перестрибування через нього, сплітання вінків і пускання їх на воду, палення і топлення купальського деревця, молодіжні ігри.
Сімейно-обрядові пісні - це поетичний супровід різних урочистостей і обрядів сімейного плану: народження дитини, одруження, весілля і смерті.
До обрядового фольклору належать також різні приповідки, традиційні прозові формули, побажання, промови. Але основне його багатство становлять пісні.
Необрядові пісні - це друга велика група поетичного фольклору. До них належать народні думи, історичні пісні, балади, соціальне - побутові, ліричні пісні з особистого і родинного життя, жартівливі й танкові пісні, колискові й дитячі, набожні пісні.
Пісенний фольклор відображає традиційне піклування людей про дітей, їх виховання. Воно виявляється в численних колискових піснях і забавлянках, які виконуються для дітей дорослими, а також у піснях і приспівках, що їх співають самі діти. Сюди належать і р ігрові дитячі пісні та вірші (заклички, примовки, лічилки, скоромовки). [15]
Прозовий фольклор. Однією з найважливіших складових фольклорної прози є казки. Вони сягають своїм корінням міфологічної свідомості давньої людини. Оповідання, які називаємо казковими, трактувалися нашими далекими предками так, як їх сьогодні сприймають діти, - вважалися реальністю. Упродовж століть казкові сюжети передавалися від народу до народу, набуваючи на конкретному національному ґрунті власного забарвлення і зазнаючи змін.
Народні казки поділяються на три групи:
1) казки про тварин, в яких головними дійовими особами
виступають тварини.
2) чарівні, героїко-фантастичні казки про надзвичайні події, предмети і уявних людей, велетнів, силачів їх своєрідне походження, пригоди, різні перетворення.
3) побутові казки, присвячені різним подіям родинного і громадського побуту.
Легенди і перекази становлять другу велику частину фольклорної прози. Легенди за змістом подібні до фантастичних казок: у них також головну роль відіграє чарівний, фантастичний елемент.
Перекази - це народні оповідання про історичні події й особи. Від легенд вони відрізняються тим, що в них меншу роль відіграє фантастика і оповідь має здебільшого реалістичний характер, оперта на історичні факти.
З переказами споріднені усні народні оповідання - короткі оповіді здебільшого у формі повідомлення, спостереження оповідача, спогаду про незвичайну пригоду, зустріч, повчальну історію. [48]
Проміжне місце між поетичним і прозовим фольклором займають короткі народні влучні вислови - афоризми, які в образній, зручній для запам'ятовування формі передають глибокі й цікаві за змістом та яскраві за звучанням думки.
До них належать прислів'я і приказки, загадки, формули побажань, привітання.
Прислів'я і приказки - стислі крилаті вислови, в яких сконцентровано життєву мудрість і філософію народу. Своїм мовним багатством і змістовим розмаїттям українські прислів'я і приказки охоплюють усі сторони життя людини, її погляди на світ, суспільні явища, громадські та родинні взаємини.
Загадки (від слова "гадати" - думати, розмірковувати) - дуже давній і розповсюджений вид народної творчості. Це стислий вислів віршем або ритмізованою прозою з дотепним запитанням, відповідь на яке міститься в образних натяках на нього.
Образним художнім мисленням позначені різні словесні формули привітання, прощання, що здавна були неодмінним компонентом побуту, взаємин, звичаїв і обрядів українського народу, відбивали його морально - етичні засади і рівень духовності. [33]
1.2 Аналіз програмових вимог щодо вивчення літературних жанрів у початковій школі
Усна народна творчість виникла за багато століть до того, як розвинулася писемна література. До неї увійшли твори різних жанрів: пісні, загадки, прислів'я, приказки, лічилки, мирилки, дражнилки, забавлянки і казки.
Кожен із цих жанрів має свої особливості, а всі разом вони складають духовну культуру наших предків, яку ми повинні вивчати. Бо недарма говориться: "Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього". Завдяки образності, афористичності, глибокому змісту перлин народної творчості, їх високій мудрості вони з давніх-давен були улюбленими в народі і бережливо передавалися з покоління в покоління. Як неписаний моральний кодекс, як принцип народної педагогіки, як самобутність самого життя - таке значення мали малі жанри у формуванні характерів і почуттів молодого покоління. Завдяки цьому виду народної творчості учні дістають уявлення про багатство мови, розвивають своє образне мислення, естетичні почуття. [18]
Навчальний предмет "Читання" - багатофункціональний. У процесі його вивчення здійснюється мовленнєвий, морально-естетичний, літературний, інтелектуальний розвиток школярів, виховується дитяча особистість. Під час читання формуються ставлення дитини до навколишньої дійсності, її громадянська позиція, збагачуються почуття, розвивається творча уява, значною мірою задовольняються пізнавальні інтереси молодшого школяра.
Зміст читання визначається на основі таких принципів: тематично-жанрового, художньо-естетичного, літературознавчого.
Тематично-жанровий та художньо-естетичний принципи є визначальними у виборі творів для читання. Коло читання охоплює доступні цій віковій групі учнів жанрово-родові форми художніх, науково-пізнавальних, фольклорних творів української та зарубіжної літератури, періодики, довідкової літератури. Тематика і зміст творів відображають різні сторони життя і діяльності школярів, розширюють їхній світогляд, уточнюють і збагачують знання, сприяють засвоєнню найважливіших загальнолюдських цінностей, вихованню найкращих почуттів: любові до рідної землі, мови, природи, доброти, шанобливого ставлення до батьків, людей старшого покоління, національних традицій українського народу.
Літературознавчий принцип передбачає введення до системи підготовки дитини-читача елементарних літературознавчих уявлень і понять. Він реалізується в процесі практичного елементарного аналізу літературного тексту. Впровадження цього принципу передбачає усвідомлення учнями на практичному рівні таких понять, як тема, ідея, жанрові особливості твору, його персонажі, засоби художньої виразності. [37]
Під час навчання молодші школярі ознайомлюються зі значущими одиницями художніх текстів, оволодівають практичними уміннями впізнавати, розрізнювати та називати окремі літературні жанри: казку, оповідання, вірш, байку, малі фольклорні форми (загадку, прислів'я); ігровий фольклор (скоромовка, лічилка).
У 2 класі у змісті навчальної програми передбачені для вивчення такі форми усної народної творчості, як загадки, скоромовки, лічилки, дитячий ігровий фольклор, казки про тварин, прислів'я та приказки. Учні мають усвідомлювати жанрову специфіку творів - впізнавати і називати жанр твору. Ознайомлюються із зразками дитячого фольклору, поезії, розучують і відтворюють їх в ігровій формі, з опредмечуванням змісту, ілюструванням, ліпленням, інсценізацією.
Другокласники ознайомлюються з найпростішими жанровими особливостями казки на матеріалі казок про тварин, оскільки вони є найпростішими і найдоступнішими для сприймання і розуміння порівняно з іншими видами. Героїко-фантастичні казки, які мають складнішу будову, більші за обсягом, складаються з багатьох епізодів, відзначаються особливою вигадливістю, містять потужний фантастичний елемент, доцільно починати вивчати з 3 класу. [43]. У 3 класі коло читання розширюється за жанрами і персоналіями, охоплюючи доступні, цікаві для цього віку твори. Із усної народної творчості починають вивчатися такі малі фольклорні форми, як народні дитячі пісенні ігри, лічилки, народні усмішки, чарівні казки, легенди, народні пісні. У 4 класі до цього переліку додаються соціально-побутові казки, притчі, народні пісні, міфи про створення світу і людей. Коло читання розширюється і систематизується шляхом упорядкування і узагальнення знань про раніше відомі жанри і авторів, а також залучення нових жанрів, творів. Учень має розрізняти казку народну і літературну, знає назви, сюжети 6-7 фольклорних казок, знає напам'ять і розуміє зміст прислів'їв, вміє вживати їх у життєвих ситуаціях. [37]
Проаналізувавши підручники початкової школи з української мови і читання, можна побачити, що найчастіше зустрічаються прислів'я та приказки, загадки. Вони часто використовуються на уроках для закріплення вивченого матеріалу, при актуалізації опорних знань учнів і вивченні нової теми. Рідше можна зустріти лічилки і скоромовки, колискові пісні (лише у 2 класі).
Мета вивчення цих творів - сформувати у молодших школярів елементарні уявлення про усну народну творчість як особливу форму народного мистецтва, збагатити і певною мірою систематизувати розрізнені знання і враження від прочитаних творів. Ознайомлення учнів з різними жанрами усної народної творчості сприятиме глибшому усвідомленню змістових і образних засобів творів, вихованню почуття справедливості, доброти, любові до рідного краю, розвитку мовного чуття, збагаченню словника влучними висловами. [30]
1.3 Дитячий фольклор та його жанри
Дослідники і збирачі фольклору давно спостерегли, що усі фольклорні жанри діляться на дві великі групи:
1) твори, які виконуються і побутують у середовищі дорослих;
2) твори, які побутують серед дітей.
Між цими групами є суттєва різниця: усна словесність дорослих не завжди доступна дітям, вони починають її розуміти і сприймати лише в підлітковому віці. У свою чергу, дитяча творчість не завжди цікава для дорослих, які намагаються у всьому керуватися розумом, і їм важко осягнути тексти, витворені дитячою фантазією, уявою, проте діти їх підхоплюють, і вони поширюються у дитячому середовищі.
Термін "дитячий фольклор" з'явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього специфічного виду творчості. Однак до цього часу теорія дитячого фольклору не сформована. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне "дитячими". Так, Г.С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін "дитячий фольклор", наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей). Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення і сакральне значення, у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складеш дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.
Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатомірне не лише за тематикою та образною системою, а й за призначенням, способом і часом виконання. Кожен жанр має своє джерело походження - усі вони виникли в різні історичні періоди і проникли в дитячу словесність різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинників усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:
1) тексти, створені дорослими для дітей;
2) твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;
3) твори самих дітей.
В окремих випадках чітка межа між ними стирається, тобто є жанри, яких не можна однозначно зарахувати в ту чи іншу групу. Кожна з цих груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи і цикли відповідно до інших рис (наприклад, час чи мета виконання твору, його структура, поетика і т.п.). Спільна риса їх усіх - дитяча тематика, вони виконуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4-5 років.
Твори дорослих для дітей поділяються на дві частини:
1) пісенна лірика для дітей (колискові пісні);
2) поезія пестування (пестушки, утішки, забавлянки).
Висновки до першого розділу
На основі аналізу сучасної філософської, психологічної та педагогічної літератури з дослідженої проблеми нами було встановлено:
· Твори малих фольклорних жанрів мають важливе значення у вихованні підростаючого покоління до майбутнього життя в умовах соціалізації.
· Проблема виховання через усну народну творчість постійно упродовж історії була в полі зору філософів, психологів, просвітителів і педагогів.
Розкрито сутність важливих для нашого дослідження понять:
дитячий фольклор літературне читання
· Фольклор - художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.
· Дитячий фольклор - це сукупність зразків усної народної творчості, яка складається із класичних та сучасних фольклорних форм і функціонує у дитячому середовищі або виконується спеціально для дітей.
Розділ 2. Методика роботи з творами малих фольклорних жанрів на уроках літературного читання в початковій школі
2.1 Методи та прийоми роботи з творами малих фольклорних жанрів на уроках літературного читання
Підручники з читання для всіх початкових класів будуються за тематичним принципом і враховують час вивчення матеріалу у певні пори (сезони) року. Провідними темами програм і підручників з читання для всіх класів є: усна народна творчість, твори письменників-класиків та сучасних письменників, в яких зображено ставлення людини до Вітчизни, народу, праці, природи, рідної мови і літератури; картини природи і інші теми. Різноманітна тематика текстів для читання представлена художніми творами різних жанрів: оповіданнями, віршами, казками, байками і нарисами.
Методика початкового навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих фольклорних жанрів, таких як загадки, прислів'я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал, хоч і важливий, необхідний для роботи з молодшими школярами.
Загадки, прислів'я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносяться до навчального процесу елементи гри, що психічно виправдано в навчанні дітей 6-10 років, їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Нарешті, вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення. [36]
"Прислів'я, - за словами К. Ушинського, - являє собою маленьку розумову задачу". Зміст кожного прислів'я відображає погляди народу на природу, людей, значення всіх явищ життя. Учням визначення прислів'я треба дати у загальних рисах, наголошуючи на тому, що прислів'я - це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого речення передає багатовікові спостереження народу над поведінкою людей і навколишньою природою, виражаючи їх у вигляді мудрого узагальненого повчання, наприклад: "Друзі пізнаються в біді", "Під лежачий камінь вода не тече". [59]. Розкрити таку властивість прислів'я можна на багатьох прикладах. Так, в азербайджанській народній казці "Сім лозин" йдеться про те, як в одного чоловіку було семеро синів. І були вони нерозлийвода. А коли поженилися, кожен звив своє гніздо й відцурався від інших. Тоді батько, зібравши їх, попросив принести по гранатовій лозині. Принесені лозини батько зв'язав і дав їм, щоб кожен спробував переламати пучок. Ніхто цього зробити не зміг. Тоді батько дав кожному по лозині. Окремі лозини, звичайно, були поламані. Батько зробив висновок: "Якщо ви триматиметеся купи, ніхто вас зламати не зможе, як оці сім лозин".
Так в житті буває завжди, - говорить вчитель. - Дружба дає щастя людям. У народі тому й говорять: "Щасливо там жити, де вміють дружити". Такий вислів називають прислів'ям. Прислів'я - це народна мудрість. [26]
Із скоромовками і загадками діти ознайомлюються ще в дошкільному віці. Скоромовки вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, від якого залежить виразність читання і декламування. Скоромовку прочитують кілька разів: мовчки для ознайомлення; вголос - для колективної роботи над усвідомленням змісту. Спочатку читають повільно, щоб усі звуки називалися правильно, потім швидше, щоб подумати над правильним диханням, і, нарешті, максимально швидко - це вже весела гра, у якій кожен намагається не збитися і не зіпсувати скоромовку.
Враховуючи позитивну роль скоромовок у навчанні молодших школярів, слід розширювати застосування їх у навчальному процесі, не обмежуючись лише тими зразками скоромовок, що представлені у читанках.
Загадка - це мальовничий опис предметів, який треба впізнати, відгадати.
Для першокласників читання загадок і прислів'їв не тільки засіб розвитку мислення, а й предмет дидактичних вправ. Так, у роботі з шестилітками загадку "Що за диво прилетіло - поле зразу почорніло? Не живий, а помагаю, замість тисячі лопат я копати землю рад" можна використати для вироблення правильної вимови, а також для вироблення навички "читати" розділові знаки. Як дидактичну вправу на вироблення правильної вимоги звука [дж] доцільно застосовувати прислів'я "Раді люди літу, бджола - цвіту".
Над загадками і прислів'ями корисно працювати як на уроках пояснення нового матеріалу, так і на уроках узагальнення опрацьованого. Помилково вважати, що оскільки загадки і прислів'я у читанках розміщені після текстів художніх творів і нарисів, то й залучати їх до аналізу слід по завершенні роботи над ними. Зміст і форми прислів'їв різноманітні, а тому дають змогу звертатися до них на уроках опрацювання різних жанрів. [Чому б, наприклад, не почати роботу над віршем Д. Павличка "Нічний гість" із загадки "Влітку сіренький, взимку біленький, довгі вуха має, швидко в ліс стрибає". Здається, що такий варіант переходу до вивчення нового матеріалу цілком прийнятий, педагогічне виправданий.] У ньому - елемент гри, зацікавленості і тематичної підготовки до слухання тексту поезії. [33]
Загадкою "Язика не має, а розуму навчає" і прислів'ям "Книжка мовчки все розкаже" можна розпочати читання вірша Я. Щоголіва "Вчіться, діти!". А ось аналіз художнього твору О. Клубкова "Мій перший хліб" логічно завершити приказкою "Хочеш їсти калачі, не сиди на печі".
І все ж вивчення прислів'їв цим не обмежується. Важливо проводити роботу так, що переконати і навчити учнів вводити прислів'я до свого мовлення. Обґрунтування: прислів'я стали надбанням учнівського мовлення, треба постійно заохочувати дітей до заучування їх напам'ять, час від часу згадувати про них, відновлювати в пам'яті і спонукати до введення в усне мовлення. Заучуючи прислів'я напам'ять, учні тим самим збагачують свій словник влучними висловами Загадки, як і прислів'я та приказки, можна використовувати щоуроку, особливо на тому етапі, коли діти втомились і потрібний невеличкий відпочинок, зміна видів діяльності. [35]
Одне із завдань сучасної початкової школи - формувати в учнів уміння і навички вільно володіти мовою. Тобто навчити учнів чітко і послідовно логічно будувати речення, вміти відстоювати власну думку, вміло вести діалог та монолог. Крім того, слід навчити дітей пробуджувати, висловлювати свою уяву та фантазію. Цьому сприятиме складання загадок, скоромовок та інших жанрів народнопоетичної творчості.
Такі види завдань можуть бути використані і на уроці під час виконання вправ, складання підписів до ілюстрацій,
закріплення матеріалу та як окремий вид творчих робіт, як творче домашнє завдання. Складання загадок:
за описом, розглядаючи сам предмет чи його ілюстрацію та складаючи опис згідно з планом.
За аналогією: розглянувши і проаналізувавши подану загадку, скласти аналогічну вже про інше.
Робота над складанням загадок за описом поділяються на три етапи: формувальний (формуються навички складати загадку),
основний (учні вправляються у складанні загадок, прискорюється темп роботи над загадкою),
практичний (загадки складаються швидко, без попереднього аналізу предмета, суттєві ознаки підбираються миттєво).
Найкраще роботу над складанням загадок розпочати ще у 1 класі. Вона проходить у 3 етапи:
I етап
Уважно розгляньте предмет, про який будемо складати загадку.
Опишіть його за планом:
а) предмет (форма, колір, смак, розмір)
б) явище (для чого воно, коли відбувається)
в) рослина (тварина) - назва, розмір, колір)
Зробіть висновок про суттєві особливості предмета.
За висновком складіть загадку.
II етап
Розгляньте предмет, про який будемо складати загадку.
Який він? (підібрати влучні вислови)
Висновок про суттєві ознаки предмета.
III етап
Розгляньте предмет
Складіть про нього загадку.
Червоне коромисло, через річку повисло (веселка).
Не вогонь, а обпікає (кропива).
Влітку наїдається, взимку висипляється (ведмідь).
Методика складання скоромовок має 3 види:
За поданою темою
За аналогічною скоромовкою
Із словом
Перед складанням скоромовок слід проаналізувати декілька скоромовок та з'ясувати, чим вона відрізняється від римованих рядків.
Як складають скоромовки?
Добором рими до слова
Добором спільнокореневих слів (за допомогою префіксів і суфіксів)
Добором слів із повторюваними звуками
Добором слів із звуковими парами: дзвінкий - глухий, твердий м'який, для ускладнення вимови.
Добором важковживаних слів.
Сів шпак на шпаківню,
Заспівав шпак півню:
Ти не вмієш так, як я
Так, як ти, не вмію я!
Складаючи скоромовки чи загадки, учні повинні уявляти той предмет, про який вони складають загадку, знати всі властивості цього предмета, вміти охарактеризувати його. Ці знання і вміння потрібні учням для розвитку мовлення, пам'яті, уваги і мислення.
Методика роботи над скоромовками розвиває дикцію, зміцнює голос, вчить регулювати дихання, бо найчастіше саме цим гальмується оволодіння технікою читання. [35]
Методика роботи з загадками передбачає, що навчати дітей відгадувати загадки слід починати не з загадування, а з виховання уміння сприймати предмети і явища з різних боків, бачити світ у різноманітних зв'язках і залежностях, у кольорах, звуках, русі, змінах. Ці знання висловлюються влучним, образним словом. Під час спостереження дітей спонукають до пошуку потрібних слів, які б точно відбивали побачене.
Тематичний принцип подання загадок полегшує відгадування. Не слід під час одного заняття пропонувати учням загадки різної тематики. Головною умовою, що забезпечить правильне розуміння загадок і їх відгадування, попереднє ознайомлення дітей з тими предметами і явищами, про які йдеться у загадках. [31]
У роботі над прислів'ями та приказками слід розвивати усне зв'язне мовлення за допомогою евристичної бесіди, яка формує усне мовлення, розвиває уяву, логічне мислення, спостережливість учнів.
Роботу над опрацюванням змісту прислів'їв починаємо з 1 класу. Тут доцільно використовувати прислів'я та приказки про пори року, явища природи, про взаємини між людьми. У 2 класі ця робота ускладнюється. Учні вже самостійно добирають, вивчають напам'ять прислів'я на задану тему із додаткової літератури. Іншим видом роботи над прислів'ями та приказками є добір їх до твору. Можна запропонувати учням декілька прислів'їв і визначити, котре з них підходить найкраще. В опрацюванні прислів'їв основними методичними вимогами є:
· розуміння учнями прямого і переносного значення смислу прислів'я;
· вміння зіставляти зміст прислів'я з конкретним змістом прочитаного або із своїм досвідом;
· добирати прислів'я відповідно до головної думки твору;
· виховувати бажання і вміння застосовувати прислів'я у своєму мовленні;
· розвивати вміння придумувати коротку розповідь за прислів'ям.
У 3 класі вчитель може ускладнити роботу над прислів'ями та приказками. Крім вивчення напам'ять і витлумачення їх змісту, акцентується увага на будові прислів'їв. Стилістичну побудову урізноманітнюють такі прийоми, як ведення діалогу, звертання, запитання, що потребує заперечення або саме заперечення. Для прислів'їв характерне римування - від співзвучності до послідовного витриманого ритму. Розгорнуті римовані прислів'я можуть ставати пісенними строфами.
"Одна, тисячі, навчає, книга, людей".
"Мудре, добрий, слово - у, біді друг. "
У 4 класі можна запропонувати учням самостійно підбирати прислів'я до казки чи оповідання. На уроках розвитку зв'язного мовлення вчитися складати твори на основі прислів'їв, це дасть змогу учневі розвивати свої розумові здібності, вчитися логічно мислити і розвивати усне мовлення. За допомогою прислів'їв учні вивчають і поглиблюють свої знання про частини мови, про речення, будову слова. Це дає змогу вчителеві робити цікавішими і насиченішими уроки рідної мови і читання. [30]
Слід пам'ятати, що робота з прислів'ями та приказками дасть певні результати тоді, коли проводити її постійно на уроках не лише читання, але й письма, використовуючи вивчені прислів'я як дидактичний матеріал до вправ. Коли учитель систематично, творчо, послідовно ускладнюючи завдання, використовуватиме твори народного фольклору в зв'язку з іншими навчальними предметами, починаючи з перших днів навчання дитини у школі, то в підсумку його вихованці вмітимуть чітко, логічно передавати думки, і мовлення їхнє буде виразне, багате стилістично, орфографічне правильне. [57]
Види роботи з прислів'ями на уроках читання.
§ дібрати прислів'я - заголовок до твору;
§ переказати твір використавши прислів'я;
§ скласти план з використанням прислів'їв;
§ вибірковий переказ (опис природи) з включенням прислів'я;.
§ прочитати уривок до певного прислів'я;
§ дібрати прислів'я, що характеризують певного героя;
§ дібрати прислів'я на задану тему;
§ дібрати прислів'я до певної ілюстрації;
§ дібрати прислів'я до епізоду, що ілюструє головну думку твору;
§ інсценізація прислів'я.
2.2 Особливості роботи з творами малих фольклорних жанрів на уроках читання
Методика роботи над скоромовками
Із скоромовками і загадками діти ознайомлюються ще в дошкільному віці. Скоромовки вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, від якого залежить виразність читання і декламування. Скоромовку прочитують кілька разів: мовчки для ознайомлення; вголос - для колективної роботи над усвідомленням змісту. Спочатку читають повільно, щоб усі звуки називалися правильно, потім швидше, щоб подумати над правильним диханням, і, нарешті, максимально швидко - це вже весела гра, у якій кожен намагається не збитися і не зіпсувати скоромовку.
Враховуючи позитивну роль скоромовок у навчанні молодших школярів, слід розширювати застосування їх у навчальному процесі, не обмежуючись лише тими зразками скоромовок, що представлені у читанках.
Скоромовка - навмисне придумана фраза з важким для вимови набором звуків, яку треба промовити швидко, не помиляючись.
З дитинства нас захоплює магія слів, наприклад у таких текстах:
Кипів окріп, як був Прокіп, і так кипить без Прокопа, як кипів при Прокопі.
Скоромовки є короткі і довгі, з римою і без рими, сюжетні і безсюжетні, з повторенням одного звука чи сполучень звуків і без повторів.
Необхідно організувати спостереження за тим, які букви повторюються, як у деяких текстах ускладнюються слова (мокра погода розмокропогодилася), як дібрані слова з перестановкою букв: пік біля кіп картоплю Прокіп.
Далі - які слова підтверджують, що скоромовки прийшли до нас з давнини; формувати вміння ясно і чітко промовляти слова, прислухатися до їх звучання, запам'ятовувати, складати скоромовки за аналогією до прочитаних, дати можливість переконатися, що складати їх непросто, треба проявити стільки кмітливості, щоб дібрати слова і так їх розставити, щоб важко було вимовляти. Непросто, але цікаво. Створенням скоромовок цікавилися і подарували їх дітям письменники Грицько Бойко, Володимир Лучук, Анатолій Костецький та інші.
Робота зі скоромовками починається з обдумування першого слова. Що означає слово скоромовка? Чим воно цікаве?
Оскільки скоромовка не лише допомагає виробляти чітку вимову, а й відкриває дитині шлях у світ звукової образності поетичної мови, необхідно зацікавити її промовлянням, визначенням повторюваних звуків, відшукуванням скоромовок, вивченням їх.
Методика роботи над загадками
Загадки - це короткий образний опис якогось предмета чи явища. У них загадані предмети зображено за допомогою інших, що мають певну подібність з тими, які треба відгадати. Загадка вимагає від дитини кмітливості, спостережливості, уміння аналізувати, порівнювати,
узагальнювати. Вона навчає образно мислити, розуміти переносне значення слів, виразів.
Загадка часто сприймається як щось беззмістовне. У процесі відгадування беззмістовне зникає, а предмет розкривається.
У загадках загаданий предмет чи явище можуть бути зображені за зовнішніми ознаками, за дією, яку виконує предмет, за властивостями. Подаються загадки у формі розповідного речення або запитання, але найчастіше - у формі вірша.
Загадка має три "таємниці":
предмет, про який вона складена, не називається;
йдеться про схожий на нього предмет;
називаються ознаки загаданого предмета, за якими можна його визначити.
Загадки - коштовні згустки думки і почуттів, що хвилюють уяву людей. У загадках відбивається душевна краса народу, його розум, спостережливість, дотепність і художня обдарованість.
Загадки - багатий матеріал для опанування учнями навички читання. Вони мають співзвучні закінчення, а це розвиває в дитини чуття ритму, сприяє виникненню здогадки під час читання, позитивно впливає на пришвидшення темпу читання.
Загадка - зразок багатої поетичної уяви народу, який знаходив у цих творах втіху і розвагу під час дозвілля.
Загадки - жанр для дорослих. Виникнення загадок ніколи не пов'язувалося з дітьми. Але діти їх дуже люблять. Чому? Італійський письменник Джанні Родарі вважав, що загадки в концентрованій, майже символічній формі відображають дитячий досвід пізнання дійсності, тому що навіть сама присутність дитини у світі - таємниця, яку їй треба розкрити, загадка, яку ще треба відгадати за допомогою прямих і допоміжних запитань.
Загадки пов'язані з іншими фольклорними жанрами. Вони присутні в казках, деякі загадки текстуально збігаються з прислів'ями і відрізняються від них виключно наявністю відгадки.
Мова у весільних обрядах нагадує ланцюжок загадок. Згадаймо заручини, з їх загадковою мовою сватів про порошу та куницю - вони фактично були повністю побудовані на загадках.
У літописах збереглися дані про те, що загадками користувалися державні діячі та дипломати Київської Русі, надаючи своїй мові, подібно до мови загадки, лаконізму, метафоричності, уникаючи зайвої прямоти у відповідях.
Простежується певна спорідненість загадок із казками.
"Справді, чимало загадок за характером свого образу є, по суті, стислим, гранично сконденсованим викладом ознак того чи іншого явища, яке б могло бути в такому ж плані предметом відтворення значного за розміром художнього полотна. Саме тому часом один і той самий художній образ фігурує і в казці, і в загадці, знаходячи різний ступінь деталізації, в різній мірі розгортаючи закладене в ньому розповідне начало відповідно до можливостей кожного жанру зокрема". Ця особливість загадки дає можливість на уроці будувати казки на основі загад - киіносказання. Походження загадки, її початкове життєве призначення багато дослідників пов'язують з тайним мовленням (іносказанням). У древні часи людина вважала звірів, птахів розумними істотами, які розуміють мову. Мисливці таємно готувались до полювання. Вважалося, що варто назвати птахів, звірів, знаряддя для ловлі, як вся таємниця буде відкрита, і звірі, зрозумівши з людської мови, що на них чекає, заховаються в глибокі нори, а птахи полетять. Пізніше, коли склалися міфологічні уявлення про господарів лісів і вод, мисливець і рибалка почали приховувати приготування і від уявлюваних володарів лісів і річок. Залежність від природних стихій змушувала мисливця, плугатаря думати про те, що в полі, лісі, на воді, хаті - скрізь зустрічаються люди з ворожою свідомою силою, яка насилає невдачу, нещастя, розорення. Ворожу силу стихій треба було перехитрити. Так виникли мовні, підставні назви - іносказання. В умовних назвах брались до уваги найбільш примітні ознаки.
Д. Садовников вважав іносказання залишками древньої таємничої мови, від якої веде свій початок загадка. Адже є в українському фольклорі такі твори з цікавими іносказаннями, які вимагають кмітливості для їх розгадування.
Наприклад: Прийшов Саврадим, у ворота грим! Питається лепеті, чи дома понура? (Вовк, собака, свиня.)
Бігла моргуля, питала крикуля, чи є вдома хапуля? (Миша, півень, кіт.)
Серед творів цього циклу є загадки, побудовані у формі діалогів. Наприклад:
Одне каже: Світай, Боже!
Друге каже: Не дай Боже!
Третє каже: Мені байдуже.
(Вікна, двері, сволок. Вікна хочуть, щоб їх освітило сонце. Двері не хочуть, щоб їх вдень замикали. А сволоку лежати все одно - чи вночі, чи вдень).
Розглядаючи побудову загадки, треба зуміти побачити, як вона загадується, тобто як створюється загадковість, незрозумілість і як дається ключ до їх відгадування. Центральний прийом загадки - метафора. Відгадати загадку - означає розшифрувати метафору. Метафора в загадках створюється на співвіднесенні окремих ознак, які виділяються загадкою, з предметом порівняння, тобто метафоричним образом.
Багато творів цього жанру мають характер простого запитання. Характерним для них є ускладнення предмета загадки шляхом використання омонімів, які примушують замислюватися, всебічно аналізуючи предмет, щоб знайти відгадку. Наприклад: Від чого в гуски ноги червоні? (Від коліна.) Від чого качка пливе? (Від берега.)
Є загадки, які побудовані прийомом послідовного виключення окремого із загального. Наприклад: Рідке, а не вода, біле, а не сніг. (Молоко.)
Іноді в загадці змальована картина в статиці, що відображає характер предмета відгадки (Сидить Марушка в семи кожушках.), або набуває динамічних рис (Без рук, без ніг, а пнеться на батіг).
Широко застосовується у загадках рима (Сімсот соколят на одній подушці сплять).
Методичний аналіз загадки
Оскільки рівень читацького сприймання тексту визначається увагою до всіх слів, то перше слово - загадка. Необхідно дати можливість дітям поміркувати, що воно означає, від яких слів утворене.
Через те що загадки - жанр для дорослих, у дітей недостатньо життєвого досвіду для їх відгадування: на щось вони не звертали уваги, чогось не бачили, деякі слова є незрозумілими. Тому потрібна ґрунтовна підготовча робота, під час якої відкриється шлях до таємниці (перенести дітей в уяві на місце, де будемо шукати відгадку; пригадати ознаки предметів, про які загадка, провести словникову роботу).
Основною особливістю загадки є таємничість, метафоричне зображення предмета. Дітей треба зацікавити пошуком, відкриттям, як ця загадковість створена. Результатом цього відкриття буде знайдена відгадка. Наприклад: Сидить Марушка в семи кожушках, хто її роздягає, той сльози проливає. У ході міркування звертаємо увагу на кожне слово. Про кого йде мова у тексті загадки? (Про Марушку, це ім'я людини.) Але таємниця загадки в тому, що те, що є відгадкою, ніколи не називається. Отже, відгадкою ні бабуся, ні дівчина бути не може. Це щось те, що чимось схоже на людину. Чим? (Одягнене, в семи кожушках, сидить.) Ще що сказано про загаданий предмет? (Коли роздягають, то плачуть.) Це цибуля (і не часник, не капуста, бо…).
Під час міркування визначаються основні ознаки предмета і за ними впізнається сам предмет, діти бачать, що предмет - відгадка зображений образно: названий Марушкою, порівнюється з нею одягом, наділений такими діями, які може виконувати жива істота, - сидить. А ще слово сидить підказує, що предмет-відгадка сам не рухається.
Якщо дитина знає відгадку чи швидко її знаходить, тоді треба їй запропонувати довести правильність знайденої відгадки. Це вдається зробити, коли дитині зрозуміла побудова загадки, її таємниці.
У процесі роботи із загадкою потрібно викликати в дітей захоплення народною кмітливістю, спостережливістю, красою.
Учні виразно читають загадки, пробують їх самі складати, шукають у збірках усної народної творчості, запам'ятовують їх, загадують іншим, розгадують.
Розвиває творчі здібності учнів, допомагає їм зрозуміти такі ознаки загадки, як стислість викладу ознак загаданого предмета чи явища, прийом складання казки на основі загадки - іносказання.
Пізніше учні познайомляться з авторськими загадками, навчатимуться їх порівнювати з народними, побачать, що автор вніс свого, зустрінуться із загадками у скоромовках, казках, віршах.
Робота над прислів'ями та приказками
У дуже давні часи в прислів'ях наші предки передавали наступним поколінням правила моралі, досвід минулого життя та набуті спостереження за природою. У прислів'ях, як у дзеркалі, відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісова, громадська, його потреби, звички, погляди на природу, на значення всіх явищ життя. Прислів'я та приказки живуть разом з народом, його турботами й болями, радіють його успіхам, захищають і стверджують добро, засуджують зло.
Прислів'я - це короткий образний вислів, переважно ритмічний, з повчальним змістом. У прислів'ях висловлені глибокі думки.
Прислів'я передають ці думки дітям, допомагають їм самим учитися образно висловлюватися, вчать любити влучне, дотепне слово. Над кожним з них треба добре подумати: кожне з них - своєрідна задача.
Необхідно показати дітям прислів'я як художній твір, багатий на художні засоби зображення: ритмізована мова, звукопис (алітерація, асонанс), епітети, порівняння, метафори. Спостереження за побудовою, розкриття узагальнено-метафоричного образу - спосіб аналізу прислів'я як особливої художньої форми.
Подобные документы
Літературознавчий аспект вивчення фольклорних творів у початковій школі. Український фольклор як джерело народної мудрості. Програмові вимоги до вивчення літературних жанрів у початковій школі. Проблемний підхід до вивчення малих фольклорних жанрів.
дипломная работа [110,7 K], добавлен 24.09.2009Характеристика прозових та поетичних жанрів українського фольклору. Особливості роботи над казкою, легендою і переказом. Освітнє і виховне значення уроків читання. Методи опрацювання загадок, прислів'їв та скоромовок з метою вдосконалення техніки читання.
курсовая работа [77,0 K], добавлен 20.10.2015Психолого-педагогічні передумови формування читацьких умінь і навичок у молодших школярів. Основні лінгво-методичні проблеми навчання виразному читанню. Ефективність і зміст експериментального дослідження розвитку умінь і навичок виразного читання.
дипломная работа [7,7 M], добавлен 22.09.2009Практичне значення народної педагогіки. Жанровий поділ дитячого фольклору. Особливості сприйняття дошкільниками раннього віку малих фольклорних форм. Казки, пісеньки, потішки як засоби розвитку мовлення та пробудження пізнавальної активності малюків.
курсовая работа [28,5 K], добавлен 20.04.2016Поняття про увагу як психологічне явище. Керування увагою школярів у процесі виконанння навчальних завдань. Шляхи подолання дитячої неуважності. Засоби формування уваги на уроках читання у початкових класах. Особливості вивчення творів різних жанрів.
дипломная работа [76,7 K], добавлен 03.11.2009Характеристика літературного розвитку молодших школярів. Дидактична гра в навчально-виховному процесі. Особливості використання літературних ігор на уроках читання в початковій школі. Проведення заміру читацького кругозору дітей молодшого шкільного віку.
дипломная работа [89,1 K], добавлен 22.10.2013Аналіз музичних творів як наукова проблема. Сутність художньо-педагогічного аналізу творів на уроках музики у школі. Вікові особливості молодших школярів. Методичні рекомендації щодо проведення художньо-педагогічного аналізу творів у початковій школі.
курсовая работа [70,7 K], добавлен 13.05.2012Поняття казки у фольклористиці. Жанрова й сюжетно–композиційна своєрідність фольклорної та літературної казки в початковій школі. Аналіз текстів, представлених у програмах та підручниках із читання в початковій школі. Методика роботи над казкою на уроках.
курсовая работа [46,2 K], добавлен 28.10.2014Теоретичні засади формування читацьких інтересів молодих школярів. Читання як мовленнєва діяльність. Загальна характеристика малюнків та ілюстрацій як засобів наочності. Використання малюнків та ілюстрацій під час вивчення творів різних жанрів для дітей.
дипломная работа [109,0 K], добавлен 20.10.2009Теоретичний аналіз змісту морального виховання дошкільників. Методи виховання моральних якостей дітей. Сюжетно-рольова гра як засіб виховання. Результати констатувального експерименту. Відображення у рольовій грі предметно-трудової діяльності дорослих.
курсовая работа [56,0 K], добавлен 18.09.2013
