Роль української народної казки у моральному вихованні старших дошкільнят

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. К. Д. УШИНСЬКОГО

Факультет дошкільного виховання

Кафедра дошкільної педагогіки

Роль української народної казки у моральному вихованні старших дошкільнят

Курсова робота студентки 3 к. 3 гр., з/в

Матушевської Наталі Костянтинівни

Спеціальність: Дошкільне виховання

Науковий керівник:

Кудрявцева Єлена Альбертівна

2009 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи морального виховання дітей старшого дошкільного віку

1.1 Зміст морального виховання старших дошкільників

1.2 Завдання , мета морального виховання старших дошкільників

1.3 Історія виникнення української народної казки

1.4 Роль української народної казки у моральному вихованні старших дошкільників

Висновки з 1-го розділу

Розділ 2. Експериментальне дослідження морального виховання старших дошкільників

2.1 Діагностика рівнів моральної вихованості дітей старшого дошкільного віку

2.2 Підвищення ефективності моральної вихованості дітей старшого дошкільного віку

2.3 Аналіз результатів дослідження

Висновки з 2-го розділу

Список літератури

Додатки

Вступ

Актуальність роботи

Вихід української освіти на якісно новий рівень визначив сучасні ідеали виховання які повинні стати основою відтворення духовно-морального потенціалу нації. Головна мета виховання, визначена в концепції національного виховання , полягає у передачі молодому поколінню багатств духовної культури народу. Зважаючи на це, найважливішим завданням вітчизняної педагогіки є формування високоморальної особистості, зокрема виховання її моральних почуттів.

Багатогранність і значущість виховання моральних почуттів у становленні особистості зумовили посилену увагу до вивчення цієї проблеми філософів, психологів, педагогів. Це цілком закономірний процес, оскільки мораль як форма суспільної свідомості постійно змінюється під впливом нових чинників, набуває нових якостей; з іншого боку, є спільні риси у моралі різних часів і народів.

Проблема морального виховання особистості розглядається вченими різнопланово, у таких аспектах, виховання моральної свідомості (В.Зибковець, І.Мар'єнко та ін.), виховання моральної культури особистості(В,Бачінін Т.Гуменникова), формування моральної активності дітей (І.Зайцева, Л. Крайнова), характеристика емоцій і почуттів та їх класифікація (Є.Богданов, К.Ушинський, О.Чебикін та ін.), роль почуттів у процесі морального виховання дітей ( М. Стельмахович, В Сухомлинський)

У низці досліджень розглядаються різні засоби морального виховання дітей:

Національний фольклор (А.Богуш, Стельмахович та ін.), художня література (Н Ільїнська, Т. Ружевич), казка (А.Богуш, А. Щерба, В Сухомлинский та ін.)

Останнім часом дошкільна педагогіка зазнає певних змін. Нарешті змінюється підхід до виховання та навчання дітей. Як ключову категорію у Базовому компоненті дошкільної освіти визначено особистість. Пріоритетом нового підходу є всебічний розвиток особистості (фізичний, психічний, соціальний). На відміну від старих підходів, які розглядали розвиток особистості поверхово, в контексті конкретних видів діяльності, Базова програма виділила Змістову лінію "Я сам", в якій окремим підрозділом йде тема "Моральне виховання". Таким чином, сьогодні принципово актуальною постає проблема вивчення, дослідження та діагностика моральної вихованості дошкільників.

Об'єкт дослідження моральне - виховання дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження роль - української народної казки у моральному вихованні старших дошкільників.

Мета дослідження - теоретичне та емпіричне вивчення впливу української народної казки на моральне виховання старших дошкільників.

Завдання дослідження

1. Уточнити поняття "мораль", "моральний розвиток", "моральна культура".

2. Визначити показники моральної вихованості дітей старшого дошкільного віку.

3. Визначити рівень моральної вихованості дітей старшого дошкільного віку.

4. Розробити методичні поради для вихователів дитячого садка.

Методи дослідження: теоретичні - для аналізу і узагальнення наукової і методичної літератури; емпіричні (бесіди, спостереження, вивчення умов виховного процесу) - для визначення індивідуальних особливостей психічного стану дошкільників; статистичний аналіз експериментальних даних для виявлення ефективності процесу виховання моральних почуттів старших дошкільників засобами українських народних казок.

Практичне значення дослідження - полягає в можливості використання їх на курсах підвищення кваліфікації, у спеціальній підготовці працівників дитячих садків.

База дослідження

Дослідження проводилися в Йосипівському дитячому садку " Сонечко" Овідіопольського району Одеської області. В дослідженні прийняло участь 16 дітей: 8 хлопчиків і 8 дівчаток, а також шість вихователів ,середньої та старшої групи.

Практична значимість дослідження : дані курсової роботи можуть бути використані у практиці роботи дитячого навчального закладу.

моральній виховання казка дошкільний

Розділ I. Теоретичні основи морального виховання дітей старшого дошкільного віку

1.1 Зміст морального виховання

На всіх етапах суспільного розвитку мораль, як право, політика, традиції, звичаї, табу, є важливим регулятором людської поведінки, людських відносин, а моральність( моральна практика) - одним із критеріїв оцінки чеснот людини.

Мораль (лат. moralis -- моральний, від mos (moris)-- звичай, воля, закон, властивість)-- система поглядів, уявлень, норм, оцінок, які регулюють поведінку людей; форма суспільної свідомості.[словарь]

Поєднуючи в собі моральну свідомість, моральну практику, моральні відносини, мораль як складний феномен реалізується у реальному бутті людини, її повсякденній взаємодії з соціумом, з природою, аналітичному баченні себе, своїх помислів і дій. Щодо цього однаково важливі й усвідомлення норм і принципів загальнолюдської моралі та моралі середовища, в якому живе людина, і дотримання їх у повсякденній практиці, і послуговування ними в оцінці реалій суспільного буття, людських вчинків, у тому числі своїх. Такі якості не передаються генетично, вони формуються в процесі соціалізації людини під впливом багатьох соціальних інститутів, передусім у процесі виховання і самовиховання.

Моральна особливість узгоджує свої дії з інтересами інших людей, керується у своїх помилках критеріями загальнолюдських цінностей, відповідає за свої вчинки не лише перед законом, людьми, а й перед власною совість. Саме на таких вимірах етно - педагогіка. У ній втілені моральні імперативи (веління, настанови), критерії моральності, які проповідують доброту, чесність, щирість, вірність, любов, повагу до людей, відвагу, окреслюють обриси морального розвитку особистості.

Моральний розвиток -- рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки.[словник]

Становлення уявлень особистості про світ, стосунки людей, про себе починається у дошкільному дитинстві одночасно з розвитком почуттів і моральних якостей (гуманізму, колективізму, любові до батьків та ін.). Перші уроки моралі дитина засвоює у сім'ї, опановуючи з допомогою батьків норми порядності, доброти, працьовитості тощо. У процесі морального розвитку протягом дошкільного дитинства під впливом дорослих формується спрямованість особистості -- система мотивів поведінки. С. Русова, вважаючи творення моральної особистості стрижнем усієї виховної роботи, стверджувала, що "моральним вихованням має бути перейняте все навчання, все життя", а головним у цій роботі є "вироблення характеру" [15.С.25]

Моральність людини є результатом засвоєння і внутрішнього прийняття нею моралі, які набувають регулюючої сили, зумовлюють її поведінку, ставлення до світу і себе. Виявляється вона у вільному свідомому виборі способу дії і здатності до моральної поведінки. За твердженням психологів, формування моральної поведінки відбувається у такій послідовності: життєва ситуація - морально-чуттєве переживання - моральне осмислення мотивів поведінки - моральний вибір учинку котрим вольовий стимул - моральний учинок - моральна спрямованість поведінки - моральна якість.

Сформовані в дошкільному віці основи моральної спрямованості особистості значною мірою визначають подальше її життя, а виправити допущені батьками, педагогами помилки у моральному вихованні дітей важко або неможливо.

Моральне виховання -- цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки [словник]

Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги а процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини.

Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості.:

1. цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);

2. багатофакторність (передбачає вираховування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);

3. віддаленість у часі результатів роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);

4. неперервність (полягає в систематичності взаємовпливів вихователя і вихованця);

5. визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);

6. цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).

Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття звички, які спрямовують подальше її вдосконалення . Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядність - підпорядкованість певній вищій меті. Тому неувага до морального виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки.

П. Блонський основою морального виховання вважав стосунки між дитиною і дорослим, моральні впливи на дитину, що ґрунтуються на ласкавому, довірливому ставленні, повазі до її особистості. Педагог виховує насамперед тим, як він мислить і говорить, відчуває та діє. Найефективніше виховання, як правило, апелює до внутрішніх сил дитини, діє на неї через зовнішні чинники,але, так би мовити зсередини.

Певний вплив справили на теорію і практику морального виховання дітей дошкільного віку ідеї А. Макаренка про виховання у колективі. Особливу увагу він приділяв вихованню єдності моральної свідомості і поведінки дітей: " Широка етична норма стає дієвою лише тоді, коли її "свідомий" період переходить у період загального типу, традиції, звички, коли ця норма стає дієвою лише тоді, коли її "свідомий" період переходить у період загального типу, традиції, звички, коли ця норма починає діяти швидко і точно, підтримана громадською думкою і громадським смаком".Дитина має пізнавати моральні норми у системі конкретних і реальних взаємин людей. Засвоєння їх змісту повинно породжувати моральну активність (готовність до свідомої поведінку складних ситуаціях), яка є основою моральної поведінки, а також свідоме і відповідальне ставлення дитини до своїх учинків. Моральному вихованню в колективі сприяє атмосфера ділового співробітництва, добровільної взаємодії, доброзичливості.

Наукова педагогічна думка зосереджувалася на дослідженні таких проблем: моральне виховання у процесі ознайомлення дітей з навколишньою дійсністю (Є.Радіна) ; зв'язок морального і розумного виховання на матеріалі ознайомлення з працею дорослих (Г. Лєскова); моральне виховання у грі (Р.Жуковська, Ф. Левін-Щиріна, Д. Менджерицька );виховне значення трудової діяльності дітей дошкільного віку (З. Борисова, Л. Порембська); виховання колективних взаємин дітей (О. Булатова, Т. Маркова, В. Нечаєва та ін.)

Важливе значення для формулювання наукових засад морального виховання мали проведені у другій половині XX ст. психологічні дослідження з проблем розвитку емоцій у дітей дошкільного віку (О. Запорожець, Я. Неверович) , дитячої соціальної психології (Т. Рєпіна), обґрунтування вченими системи морального виховання дітей дошкільного віку в дитячому садку і сім'ї (А. Виноградова, В Нечаєва, С. Козлова, Р. Буре, Р. Іванова та ін.) .

Процес морального формування особистості відбувається нерівномірно. У кожний період дошкільної пори дитина виходить на якісно нові рівні морального розвитку. Такими рівнями є:

- Уявлення про моральні норми. У молодшому дошкільному віці виникають перші уявлення про те, що добре, а що погано. Це відбувається у процесі формування нового типу стосунків між дитиною і дорослим. Розвиток самостійності дитини у цей час супроводжується потребою співучасті в житті дорослих, спільній діяльності з ними. Прагнення до позитивної оцінки, підтримки і схвалення своїх дій сприяє організації процесу освоєння дитиною моральних норм.

У середньому дошкільному віці яскраво виявляється позиція "захисника" норм поведінки, еталоном яких є дорослий. Як правило , у своїх скаргах діти здебільшого повідомляють, що хтось із однолітків не дотримувався вимог дорослого чи правил поведінки. Перший етап формування у дітей уявлень про добро і зло, про те, як потрібно поводитися з іншими людьми, як відноситися до своїх і чужих учинків, пов'язаних із безпосереднім емоційним ставленням до людей, які пред'являють ці вимоги.

Моральні почуття і мотиви поведінки. У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання пов'язують з почуттям обов'язку. Дитина у цьому віці здатна усвідомлювати моральний смисл своєї поведінки. Виникають внутрішні моральні інстанції (Л.Виготський) --прагнення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі (батьки, вихователі), а тому що це приємно для себе й інших.[10.С.18].

Почуття сорому . Виявляється у ніяковості, яку дитина відчуває невдалого вчинку , власної провини -- спочатку під впливом зауважень дорослого ("Як тобі не соромно!"),а в старшому дошкільному віці воно поєднується з почуттям власної гідності і стає стійким ("Погано синити не слід не тому, що покарають, а тому, що соромно"). Дитині також соромно, коли принижують її гідність. Щоб уникнути сорому, докорів дорослих, вона може утриматися від учинків, які викликатимуть осуд;

Почуття обов'язку. Виявляється воно у формі емоційних станів, розвиваючись у діапазоні від задоволення, яке 3-4-річна дитина відчуває при схваленні дорослими її поведінки, до радості за добрий вчинок, допомогу товаришеві, виконане доручення (у 5-6 років). Як стверджують дослідники, у 6-7-літній дітей почуття обов'язку є мотивом їхніх учинків, переживається глибоко, стає стійким. Це почуття впливає на поведінку, спонукає до вияву турботи про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяє подоланню егоїстичних тенденцій у поведінці. Однак у цьому віці воно властиве ще не всім дітям.

У дошкільному віці починається формування ієрархії (підпорядковування) мотивів поведінки, які є свідченням моральної вихованості. Адже один той самий учинок може бути зумовлений різними мотивами і свідчить про різні рівні засвоєння певних норм. Наприклад, одна дитина допомагає однолітку, сподіваючись на його підтримку і вдячність в майбутньому; інша - щоб її добрий учинок помітив і відзначив педагог; третя - тому що у складному становищі опинився її друг; четверта -керуючись почуттям співпереживання.

Моральне виховання передбачає становлення у дитини системи домінуючих мотивів, що відповідають моральним нормам і визначають її стосунки з оточуючими людьми. Важливим аспектом розвитку мотивів поведінки у дошкільному віці є підвищення рівня їх усвідомленості: дитина починає розуміти, чим зумовлені її вчинки, як пов'язані вони з наслідками поведінки. Це стає можливим завдяки розвитку в дошкільника самосвідомості - розуміння того, ким він є, якими якостями наділений, як ставляться до нього інші і чим зумовлене це ставлення. Самосвідомість виявляє себе через самооцінку - вміння оцінювати свої досягнення і невдачі, якості і можливості. Розвиток самосвідомості не означає, що дитина вже не потребує виховних впливів дорослого. За твердженням Французького психолога Анрі Валлона (1879-1962), для розвитку особистості дитини віком від 3 до 6 років украй необхідна прихильність людей. Без неї дитина може стати жертвою страхів і тривожних переживань, її може вразити психічна атрофія, слід від якої нерідко зберігається протягом усього життя і позначається на смаках і волі індивіда[12.С.34].

У ранньому віці починає формуватися " базисна довіра до світу" (Е. Еріксон) [12. С.38].- уявлення дитини про надійність дорослих, емоційна близькість із ними. За правильного виховання вона переростає у відкритість до соціальних впливів, готовність сприймати інших людей, інтерес до спілкування. У Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні ці якості означені як основа соціальної компетентності дитини, що охоплює:

1. уміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі, різної статі, віку, роду занять та ін.);

2. здатність розуміти іншу людину, її настрій, потреби, особливості поведінки;

3. уміння поважати інших людей, допомагати, турбуватися про них;

4. спроможність обирати відповідні ситуації спілкування і спільної діяльності.

Соціально компетентна дитина здатна відчувати своє місце у системі стосунків людей, адекватно поводити себе.

Отже, цілеспрямований процес залучення дитини до моральних цінностей людства і конкретного суспільства починається у ранньому дитинстві. Успішність цього процесу залежить від єдності моральної свідомості і поведінки. Визначальною у ньому є роль дорослого як "соціального провідника", зразка для наслідування, організатора соціального досвіду дитини.

1.2 Завдання, мета морального виховання

Виховання - це прилучення дитини до світу людських духовних цінностей. Особливої уваги сьогодні набувають такі загальнолюдські цінності, як гуманізм, честь, справедливість тощо. Моральні норми - основні правила всякого, людського співжиття, вироблені протягом тисячоліть морального розвитку суспільства, є складовою загальнолюдської моралі.

Моральні норми як засоби і форми регуляції поведінки виконують у суспільстві важливі й різноманітні функції. Вони утворюють нормативно-цінісну систему культури суспільства, покликану забезпечити стабільність і стійкість соціальної системи, упорядковують відносини людей.

Ніцше вважав: "Бути моральним, етичним - означає бути покірним давно встановленому закону чи звичаю","Мораль - це перевага людини перед природою".[11]. Морально виховану особистість характеризують саме усвідомлене прийняття моральних принципів і норм власної поведінки, почуття морального обов'язку, честі, коли вимоги суспільства до особистості стають внутрішніми вимогами особистості до себе. Особистість не лише засвоює, а й активно створює цінності. " В ході виховної роботи, - зауважує С. Л. Рубінштейн, - звичайно виходять з вимог, які представляються суспільством, суспільною мораллю [12,С.6]. Проте суспільні вимоги не працюють на людину механічно, ефект усіх зовнішніх впливів, у тому числі й суспільних, залежить від внутрішніх умов, від того "ґрунту", на який ці впливи падають.

Основою морального вибору є мотиви поведінки; моральний вчинок визначається не лише розумінням обов'язковості тієї чи іншої поведінки, а й усвідомлення її необхідності для інших і для себе.

Роль морального виховання в розвитку і формуванні особистості усвідомлювалась з давніх-давен. Багато хто з видатних педагогів минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку. І на перший план у4 вихованні висували моральне формування особистості. Відомий давньоримський філософ Сенека радив: " Навчи спершу добрим правилам моралі, а потім - мудрості, бо без перших важко навчитися останніх" [16, С.67].

Важливо забезпечити єдність моральності і знань, духовної культури і освіченості. Мораль є найдавнішою формою людської свідомості, яка становить сукупність норм, правил, принципів, що визначають поведінку людей, їх обов'язки одного перед суспільством, державою.

Формування моральної свідомості (уявлень про моральні норми). Моральна свідомість індивіда існує в уявленнях, поняттях, переконаннях, ідеалах. У дошкільному віці формуються елементарні уявлення про мораль, судження про те, що добре і що погано, що можна робити і чого слід уникати. У цьому процесі дитина вчиться правильно оцінювати вчинки, обирати адекватну ситуації форму поведінки, усвідомлювати свої дії. Оцінювання вчинків відбувається за способом їх здійснення(як вчинив), результатами (які наслідки вчинку) і мотивами (чому так вчинив).

Психолог Ж.Піаже, проаналізувавши генезис моральних суджень на різних етапах дошкільного періоду, стверджував, що дітям молодшого, середнього і навіть старшого дошкільного віку властиві автономна мораль, некритичне ставлення до вимог дорослих. Свої вчинки вони оцінюють

переважно за результатом. Приділяючи значну увагу розвитку логіки у моральних судженнях дітей, Ж. Паже значно нижче оцінював значення моральних почуттів, що дало підстави визначити обґрунтовану ним теорію як моральний реалізм дитини[ 19. С.7].

Моральний реалізм дитини -- концепція, згідно з якою у дітей дошкільного віку значно вище розвинута логіка моральних суджень, ніж моральні почуття.

Моральним уявленням і судженням дітей дошкільного віку властиві елементарність, конкретність, зв'язок із почуттями. "Щоб виховання могло створити для людини "другу людини" - вважав К.Д. Ушинський - необхідно, щоб його ідеї трансформувалися у переконання вихованців, переконання - у звички, а звички - в нахили."[16.С.21]. Недостатній розвиток уявлень про норми і правила поведінки знижує рівень моральних мотивів, обмежує моральну поведінку.

Навички моральної поведінки є невід'ємною складовою розвитку дитини, визначають її вчинки, зумовлюють ставлення до навколишньої дійсності, дорослих і однолітків. Адже важливо не лише те, як дитина поводиться, а й те, як вона приймає рішення про певний вчинок: самостійно чи під впливом дорослих. Звична поведінка дошкільників формується поступово, з набуттям досвіду.

У дошкільному віці рушійною силою поведінки дитини є моральні почуття, які виражають бажання та емоційні стани, забарвлюють психічні процеси. Моральні почуття - стійкі переживання у свідомості людини, які зумовлюють її вольові реакції, ставлення до себе, інших людей, явищ суспільного буття.

Розвиток моральних почуттів дитини має супроводжуватися відповідними вчинками. Відповідність переживання і вчинку свідчить про моральну спрямованість поведінки дитини. У процесі морального виховання дітей почуття починають відігравати роль мотивів поведінки. Справжній моральності властива стійкість моральних мотивів, потреба у моральній поведінці. Якщо дитина здійснює вчинок з примусу чи страху перед покаранням, то моральною її вважати не можна. Сила моральних мотивів у старшому дошкільному віці може бути не меншою, ніж сила природних потреб дитини. Вже 3-4-річні діти здатні виконувати мало привабливі для них, зовні нецікаві справи, керуючись важливою для них метою, а також можуть відмовитися від того, що їх безпосередньо приваблює (наприклад, від нової цікавої іграшки), щоб принести задоволення товаришеві. Однак постійно вимагати від дитини такої поведінки ще рано, оскільки це може спричинити штучну, показну "вихованість". Виховання мотивів поведінки повинно відбуватися в єдності з вихованням свідомого ставлення до задоволення власних потреб.

Результатом морального виховання є соціальна компетентність - дитини відкритість до світу людей як потреба, навички соціальної поведінки, готовність до сприймання соціальної інформації, бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки.

1.3 Історія виникнення української народної казки

Благословенна для кожної людини та мить, коли вона вперше почула з маминих уст казку. Від "Курочки рябої" починається наша мандрівка в країну рідної словесності, яка творилася впродовж тисячоліть невтомним генієм українського народу.

В історичному плані казки - явище досить пізнє. Передумовою їх створення у кожного народу був розклад первісно-общинного ладу та занепад міфологічного світогляду, колив свідомості людей відбувся "художній вибух", внаслідок якого релігійно-магічний зміст обрядів та міфів еволюціонував у поетичну форму казок. Визначити історичні межі народження казок неможливо, оскільки вони "належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких віл нас часів, яких не досягає жодна людська історія"[9. С.12].

У ті далекі часи казку розказували з магічною метою - накликати долю, достаток, щасливі лови, забезпечити перемогу в бою, уберегтися від смерті чи хвороби. Розповідь казки була елітарною справою, яку натхненно виконували волхви, Валесові внуки, діти Боянові з непохитною вірою в магію рідного священного слова, перед яким трепетали духи зла, зупинялася смерть, розверзалися небеса, німіли звірі. Незвичайні герої тут діють у вирі незвичайних подій та явищ природи . казка сприймалася пращурами як священнодійство; ймовірно, що вона "була у ті далекі часи певною мірою зв'язана з міфами, з різними соціальними інститутами, ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, відзначалася своїми жанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, як вона відома нам нині" [6. С.10-11]. Згодом втратився ритуальний характер, магічний зміст казки, і вона почала виконувати естетично-розважальну чи інформативно -дидактичну функцію в житті людей.

Казка - поняття видове, оскільки об'єднує декілька жанрів: про тварин, чарівні і побутові, між якими часом важко провести чітку межу, оскільки їх сюжети здатні змінювати свою жанрову належність. Походження казкових жанрів сягає різної історичної глибини. Найдавніші казки про тварин, оскільки зв'язані з тотемічними уявленнями, далі--чарівні, і вже потім - побутові.

Походження народної казки почали досліджувати автори знаменитих "дитячих і домашніх казок", брати Грімм 1813 року. Раніше панувала думка, що народна казка прийшла в Європу зі Сходу, з Індії й арабського світу. А як же казки виникли на Сході? Мабуть, над цим ніхто не замислювався [25.С.7].

Брати Грімм першими в Європі висунули так звану міфологічну теорію походження народної казки. Вони вважали, що в народних казках віддзеркалені первісні міфологічні уявлення індоєвропейців народів про світ(міфи про Сонце, Місяць, зірки, а також про такі природні явища , як грім і блискавка, вітер, дощ, мороз, про боротьбу світла з пітьмою і т. ін.)

Безперечно, у казці вчувається відгомін прадавніх міфів, але прихильники цієї теорії шукали у міфах паралель мало не до кожної казкової події, намагалися втиснути у прокрустове ложе міфологічної теорії мало не кожен казковий мотив.

Позаяк стало зрозуміло, що міфологічна теорія не дає вичерпної відповіді на питання про походження народної казки, в середині XIX ст. з'явилася міграційна теорія німецького філолога Теодора Бенфея. Проаналізувавши і видавши 1859 року індійські казки "Панчататра" Бенфей дійшов висновку, що більшість казкових сюжетів прийшла в Європу з Індії. Міграційна теорія зводила завдання фольклористів до того, щоб простежити, коли і якими шляхами той чи інший сюжет мігрував з Індії до Європи. А як же виникли казки в Індії? Прихильники міграційної теорії вважали, що спочатку сюжети казок звідусіль стікалися в Індію, визрівали там, а відтак з Індії поширилися по всьому світі. Таке твердження наводить на думку про полігенічність казко творення. Французький історик літератури Жозеф Бедье висунув теорію полігенізму, згідно з якою казки створенні різними народами. Часто той самий мотив виникав одночасно у різних народів, наприклад у європейців та американських індіанців. Про запозичення тут і не може бути мови через ізольованість Америки від інших материків [25. С.9] .

Нарешті, четвертою теорією походження казок є антропологічна теорія, яку започаткував англійський учений Едвард Тейлор у своїх книгах "Первісна культура" й "Антропологія". Тейлор виводить народну казку з анімістичних уявлень первісних людей, тобто з одухотворення живих істот і предметів природи. Анімістичні уявлення на певному етапі розвитку були притаманні всім народам, тому в різних народів могли одночасно виникати подібні або й однакові казки мотиви. Антропологічна теорія поєднується з теорією міфологічною, також з теорією полігенізму [25.С.13].

Будь-яка нова теорія походження народної казки не спростовувала попередньої, а тільки доповнювала її. У кожної теорії було своє раціональне зерно.

Процес казко творення і міграції казок тривав безперервно впродовж тисячоліть. У давньоєгипетських похованнях, яким кілька тисяч років, знайдені папіруси з текстами народних казок, що сюжетно подібні до записаних порівняно недавно в різних місцевостях нашої планети. Казкові елементи, витворені на всій планеті різними племенами і народами, постійно змішувалися і поєднувалися. На стару основу лягли нові нашарування, суголосні новому часові й новому ареалу існування тої чи іншої казки. А буває й так, що казки поступово стирається, корінь її всихає і виникає нова казка, побудована на реаліях й менталітеті народу, серед якого побутує.

І тут постає питання :як відрізнити запозичення від паралелізму? Це нелегко, бо тут нічого не можемо довести. Можна говорити тільки про велику вірогідність того чи іншого - і не більше.

Якщо сто-двісті років тому кожне плем'я Центральної Африки мало свої казки, то чому не могли їх мати наші предки, предки багатьох народів, які перебували на такому ж ступені розвитку кілька тисяч років тому? Якщо корені етногенезу європейських народів губляться в глибині тисячоліть, то на цю ж глибину проросли й корені їхнього культурогенезу, зокрема казко творення.

Отже, жоден народ не творив своїх казок цілком ізольовано від інших народів. Казки нашої планети - це спільне духовне надбання всього людства. У творенні цього духовного скарбу взяли участь усі народи, як нині сущі, так і давні.

Українська народна казка. Якщо народні казки створені сукупним творчим генієм всіх народів світу, то чи варто говорити про самобутність українських казок? Варто. Українські народні казки існують так само, як казки німецькі, французькі та інші.. Адже не казки мігрують по світу, а лиш казкові мотиви й сюжети. І кожен народ із тих мандрівних мотивів будує свої казки, як вправний майстер зводить будинки з окремих цеглин чи каменів. Дім кожного з них відповідає природним умовам його країни і , що головне, його психологічному складові. Так і казки. Народ від іншого народу бере не казку в цілому, а лише сюжетну основу, той кістяк , на який поступово нарощує власну оригінальну казку, яка відповідає реаліям його життя і його менталітетові. А ця казка з часом розгалужується на варіанти, але в жодному з них не збережені реалії та характер народу, від якого прийшла казка.

Якщо той чи інший сюжет незбагненними шляхами примандрував на Україну, то все неукраїнське від нього відпало, а залишилося тільки загальлюдська основа, на якій наростало все суто українське, те, що було зрозуміле і близьке кожному нашому розповідачеві казок і кожному їх слухачеві.

Інший приклад. Арабська казка, потрапивши до українських селян -- а саме вони були творцями й носіями української народної культури ,- швидко втрачала всі арабські елементи наприклад ,яскравого азійського павича замінив бадьорий український півень. Складніше с персонажами казок. Буває так , що персонаж із казки викинути неможливо, скажімо халіфа ,царя або короля, бо розсиплеться сюжет. Цар, звичайно, в казці зоставався, але що це був за цар? Це -- заможний селянин.

Цілі легіони невідомих казкотворців-розповідачів працювали над українським казкотворення, і кожен вніс свою частку в цей процес залежно від рівня свого таланту й обставин життя . Таким чином, українська народна казка є надбанням колективного творчого генія української нації.

Чи має українська казка свої особливості, чим вона різниться від інших казок?

Характер нації та обставини її життя відображаються в народних казках, і українські казки відрізяються від тих самих казок братів Грімм, як відрізняється українець від німця. Михайло Грушевський цілком слушно говорив про "органічне засвоєння інтернаціональних, мандрівних тем українським елементом" [8. С. 367].Цей український елемент наповнював інтернаціональну тему українським змістом і українським духом.

Усні оповіді про тварин зародилися у праслов'янських племенах у період зародження мисливства та рибальства , тобто за кам'яної доби . В цей же час люди починали приручати диких тварин, тотемних предків, вважаючи їх священними. В Гнатюк називає тотемом " той клас звірів, від которої первісних чоловік, на його думку, походить уважає її за посвоячену з собою, або стоїть із нею в окремому таємничому зв'язку та окружає її часто релігійними прочитаннями"[9.С.182]

Соціально-побутові казки в дитячому середовищі менш активні, ніж героїко-фантастичні та казки про тварин. За своїм походженням вини значно молодші, оскільки виникли за розвинених суспільних відносин, їм притаманне реалістичне зображення дійсності. Вони іноді мають сатиричне спрямування, оскільки викривають хиби реального життя

Нині з усього побутування казку витісняють технічні засоби інформації. Однак і в них казка залишається популярною, бо людям, а особливо дітям, притаманний потяг до незвичайного і водночас простого. У нашому суспільстві казка потрібна, як потрібне людині, що живе у місті, спілкування з живою природою. Чудова народна казка на телеекрані може протистояти негативному впливу отого масового культурного шир потребу, який каламутними хвилями напливає з-за кордону. Людство долатиме все нові рубежі і науково-технічного прогресу, та стара, як світ народна казка не загубиться в модерному суспільстві.

1.4 Роль української народної казки у моральному вихованні старших дошкільників

Провідним засобом виховання дітей дошкільного віку є казка. В духовному збагаченні підростаючого покоління велике значення, на думку

К. Д. Ушинського, має ознайомлення з художньою літературою, зокрема з фольклором, в якому відбито народній ідеал. У фольклорі живе народне слово виступає у найдовершенішому вигляді. "Ідеал людини, яким він постає у фольклорі, позначений всіма кращими якостями душі народної : чесністю, правдивістю, співчуттям , прихильністю до краси" [23. С. 359].

В.О. Сухомлинський також вважав казки духовним багатством народної педагогіки, вважав їх одним із засобів духовного виховання дітей. Він наголошував на необхідності розповідати й читати дітям народні казки, "бо а них не тільки мудра думка, а й найтонше емоційне забарвлення слова емоційна схвильованість, радість та смуток, захоплення чи подив, викликанні яскравим повнокровним образом казки, ті найточніші душевні поштовхи, які ми пробуджуємо в дитині…" [22. С.522 ].

Казка вдихає в душу дитини чутливість до найтонших відтінків думки інших людей. Образна мова казок зворушує дитину, пробуджує почуття власної гідності, стверджує поняття про добро й зло, справедливість і несправедливість.

Витоки духовного виховання - у розповіданні та читанні казок , виховання через серце, виховання через душу дитини. Казка завдяки своїй невимушеності викладу, прозорості образів, назавжди залишає невиправний слід у дитячій душі.

Казка супроводжує людину все життя. Вона приходить до нас із настояної космічної мудрості віків, промовляє голосами предків, співає малиновими дзвонами любові у нашій душі. Саме казка покликала до життя могутній талант Тараса Шевченка та Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя та Агатангела Кримського, Максима Рильського та Павла Тичини, Івана Франка та Лесі Українки, і пізніше відгукнулася у їхній творчості голосом лісової пісні, сонячними кларнетами, мелодією ночі, сумом кленового листя та хором лісових дзвіночків.

Народна педагогіка активно використовувала дидактичний потенціал українського казкового епосу, тому казка посіла друге місце після колискової у материнській школі. Казка використовувалася у родинному вихованні не лише з розважальною метою, а й для заспокоєння, заколисування дитини, для тренування пам'яті , вона була першим "підручником", енциклопедією народної мудрості, з якої дитина пізнавала світ і себе в світі. Казка передавалася з вуст в вуста і є пульсуючою артерією живого Божого Слова, що єднала українців у часті і просторі і живих , і мертвих, і ненароджених, була листом у вічність навіть тоді, коли в безнадії склалися руки, бо заборонялося писати та читати рідною мовою. Вона як Фенікс невмируща, вона як Правда, вона жива, як саме життя.

Великі педагоги минулого відзначали не пересічність народного українського казкового епосу у вихованні дітей. Зокрема К. Д. Ушинський писав: " Багато з них , мабуть, народ переробив або наново склав спеціально для дітей. Це - перші і блискучі спроби народної педагогіки, і я не думаю, що хто-небудь був спроможний змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу. Народну казку діти читають легко вже тому, що в усіх дитячих народних казках безперервно повторюються дитячі слова та звороти, і з цих безперервних повторень, що якнайбільше задовольняють педагогічне значення оповідання, складається оповідання, складається щось ціле, струнке, що легко оглянути, сповнене руху, життя й інтересу. Ось чому народна казка не тільки цікавить дитину, не тільки становить прекрасну вправу в самому початковому читанні, весь час повторюючи слова й звороти, але надзвичайно швидко відбивається в пам'яті дитини з усіма своїми деталями й народними висловами. Моральний зміст казки тут не має значення, та його часто зовсім немає. Природні російські педагоги - бабуня, мати, дід, що не злазять з печі, - розуміли інстинктивно й знали з досвіду, що моральні сентенції дають дітям шкоди, ніж користі, та що мораль полягає не в словах, а в самому житті, що охоплює дитину з усіх боків і звідусіль щохвилини проникає в її душу. Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних навмисне для дітей освіченою літературою. В цих оповіданнях освічена доросла людина силкується спуститися до дитячого розуміння, фантазує по-дитячому й не вірить сама ні в одно слово, написане нею. Хоч би як добре підробити таке оповідання, це все-таки підробка: дитяча гримаса на старечому обличчі. В народній казці велика, сповнена поезії дитина - народ--розповідає дітям свої мрії та принаймні, наполовину вірить сам у ці мрії"[23. С.456 ].

На педагогічному значенні народних казок акцентував увагу І. Я. Франко, який у передмові до збірки " Коли ще звірі говорили" зазначив : " Я бажав би, щоб наші діти в інтересі здорового і морального розвою якнайдовше витали фантазією в тім світі простих характерів і простих відносин … відси вони винесуть перші і міцні основи замилування до чесності, правдомовності і справедливості, а надто любов до природи і охоту - придивлятися близько її творам…" [28. С. 143]. А у статті "Байка про байку" письменник говорив про незабутність дитячих вражень від казки, про її роль у зміцненні любові дитини до рідного слова.

У 20-х роках XX століття на сторінках журналу "Радянська освіта" розгорнулася дискусія щодо права української казки на участь у духовному та інтелектуальному житті дитини. Це були роки, коли велася войовнича антирелігійна пропаганда і до анахронізму минулого було зараховано казку. Так, В.Бусло на сторінках журналу ставить про недоцільність використання казки в умовах радянського виховання: "Викинути треба не казку взагалі, як форму літературну, а певну низку казок із ворожою нам ідеологією, зробити саме те, що зроблено з літературними казками, вкласти в неї потрібний нам і корисний зміст. В доборі казок треба дотримуватися ідеологічних вимог"[7. С.41-44]. Е.Яновські взагалі стверджувала, що казка непотрібна пролетарській дитині.

На захист казки виступила Софія Русова. В статті "В оборону казці" вона писала : "Тепер, коли переглядають усю літературу, щоб якнайкраще впорядкувати дітей, виникає дуже часто питання чи придатні для раціонального розвитку душі й розуму дитини казка, чи фантастичні уяви казкового світу не шкодливо вражають й без того розвинену фантазію дітей, чи не слід якнайбільш обмежити вплив казки й вносити в матеріал дитячого читання більше реального, правдивого… Так само, як у думках дитини, так і казці наче нема нічого надзвичайного, але все надзвичайно, нема обмеженого часу ані простого. Зате все живе, все має почуття, знає ласку, знає правду, усе повне якогось чарівного життя - й квітка, й береза, й пташки, звірі, й вітер, і вода…

Дитина захоплена цим життям, колись вона буде, може, так само з увагою прислухатися до наукових законів біології, хімії, які розкажуть їй справжнє, теж повне краси життя природи. Але збудила першу думку, познайомила дитину зі світом життям не одна увага та спостережливість, а й казка-чарівниця. Ось через це й не можна вважати казку шкодливою задля духовного розвитку дитини, навпаки - вона кілька літ має рішучий вплив на думки дитячі й навчає дитину з книжки вибирати радість, розвиває естетичний смак, який і надалі одверне дитину від погані лубочної"[ 15. С.11]

В. О. Сухомлинський назвав казку " свіжим вітром, що роздмухує вогник дитячої думки й мови". Про виховне значення казки видатний педагог писав у багатьох своїх статтях, зокрема таких, як " Кімната казки", "Школа під блакитним небом", "розумове виховання і всебічний розвиток особистості", " Творчість у колективі. Роль казки в колективному житті дітей", " Естетичні почуття молодших школярів" та ін.

Оскільки у наш час актуальною є проблема національного виховання, виховання національно свідомих громадян, то казка - найбільш благородний матеріал для цієї мети.

Висновки до І розділу

Мораль - система поглядів, уявлень, норм, оцінок, які регулюють поведінку людей; форма суспільної свідомості.

Сформованість в дошкільному віці основи моральної спрямованості особистості значною мірою визначають подальше її життя, а виправити допущені батьками, педагогами помилки у моральному вихованні дітей важко або неможливо.

У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання пов'язуються з почуттям обов'язку. Дитина в цьому віці здатна усвідомлювати моральний смисл своєї поведінки. Виникають внутрішні моральні інстанції - прагнення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі, а тому, що це приємно для себе і інших.

Особливе місце у формуванні моральних потреб дошкільників посідають народні казки, оповідання з усталеною побудовою про вигадані і фантастичні події. Саме завдяки питомій вазі в духовному житті народу набувають усталених форм і виокремлюються у самостійний пласт фольклористики. Не викликає сумніву, що казка справляє глибоке емоційне враження на дитину, сприяє розквіту її духовних сил.

Розділ II. Експериментальне дослідження морального виховання старших дошкільників

2.1 Діагностика рівнів моральної вихованості дітей старшого дошкільного віку

Моє дослідження проводилося в селі Йосипівка Овідіопольського району Одеській області на базі дошкільного навчального закладу ясел-садку "Сонечко". В дослідженні приймали участь діти старшої групи "Яблунька" в кількості шістнадцяти осіб, серед яких 8 хлопчиків і 8 дівчаток. Найстаршій з обстежених дітей - 7років, наймолодшій - 5 років 5 місяців. Для наочності дані про дітей подані у вигляді таблиці (Див. додаток № 2)

Для подальшої роботи нам потрібно виявити показників моральної діяльності і провести по ним діагностику з групами дітей. Для діагностування дітей візьмемо такі показники: доброзичливість, щирість, чесність, повагу.

Характеристика рівнів моральної вихованості старших дошкільників.

Моральна свідомість індивіда існує в уявленнях, поняттях, переконаннях ідеалах. У дошкільному віці формуються елементарні уявлення про мораль, судження про те, що добре і що погано, що можна робити і чого слід уникати. У цьому процесі дитина вчиться правильно оцінювати, обирати адекватну ситуації форму поведінки, усвідомлювати свої дії. Оцінювання вчинків відбувається за способом їх здійснення (як вчинив), результатами (які наслідки вчинку) і мотивами(чому так вчинив).

До високого рівня ми відносимо доброзичливість(щирість, чесність, повагу) у вільному спілкуванні з однолітками без сторонньої допомоги.

До середнього рівня відносяться діти які доброзичливо ( чесно, щиро з повагою ) спілкуються один з одним, але іноді виникають труднощі при спілкуванні, в які втручається вихователь. До низького рівня відносяться діти в яких постійно виникають труднощі у спілкуванні. Моральні уявлення і судження дітей дошкільного віку властиві елементарність,конкретність, зв'язок із почуттями. Щоб виховання могло створити для людини "другу природу" (К.Ушинський), необхідно, щоб його їдеї трансформувалися у переконання вихованців, переконання - у звички, а звички - в нахили. Недостатній розвиток уявлень про норми і правила поведінки знижує рівень моральних мотивів, обмежує моральну поведінку. За допомогою метода спостереження ми з вами зможемо виявити на якому рівні у дітей ті показники моральності які нас цікавлять в цьому нам допоможуть бесіди і картки морального вибору (Див. додаток №5). Але спочатку нам треба поділити дітей на групи(Див. додаток № 3) Для наочності дані про дітей наведені у таблиці №2 (див. у дод.)

Доброзичливість

Характеризуємо доброзичливість у спілкуванні дітей за допомогою рівнів, які я згадувала на початку - високий , середній, низький. Використовуємо метод спостереження і бесіди.

Таблиця 3

№	Ім'я дитини	Рівні моральності
1	Рома У.	високий
2	Ярослав М.	середній
3	Владислав У.	середній
4	Артем М.	середній
5	Юля Л.	високий
6	Наталі Г.	низький
7	Наташа П.	середній
8	Валерія Ч.	високий
9	Владислав Т.	високий
10	Дмитро О.	низький
11	Данило Ш.	низький
12	Дмитро К.	середній
13	Юля Ф.	високий
14	Даша Ф.	середній
15	Сніжана З.	середній
16	Віталіна М.	середній

За результатами дослідження 5 дітей спілкуються доброзичливо, більшість дітей 10 певними ускладненнями і 3-ом дітям важко знайти спільну мову з однолітками.

Чесність

Результати за даним рівнем моральності представленні в таблиці 4

Таблиця 4

№	Ім'я дитини	Рівень моральності
1	Рома У.	середній
2	Ярослав М	середній
3	Владислав К	високий
4	Артем М.	високий
5	Юля Л	високий
6	Наталі Г.	середній
7	Наташа П.	низький
8	Валерія Ч	Високий
9	Владислав Т	середній
10	Дмитро О	низький
11	Данило Ш	середній
12	Дмитро К.	середній
13	Юля Ф.	високий
14	Даша Ф.	середній
15	Сніжана З	високий
16	Віталіна М.	низький

6 дітей з 16 чесно спілкуються один з одним ,7 дітей спілкуються на середньому рівні ,інколи дозволяють собі сказати неправду , та троє дітей

Повага

Результати за даним рівнем моральності наведені в таблиці № 5

Таблиця №5

№	Ім'я дитини	Рівень моральності
1	Рома У	середній
2	Ярослав М	середній
3	Владислав К	середній
4	Юля Л.	середній
5	Наталі Г	середній
6	Наташа П.	низький
7	Артем М	низький
8	Валерія Ч.	високий
9	Владислав Т	високий
10	Дмитро О	низький
11	Данило Ш	середній
12	Дмитро К	середній
13	Юля Ф.	середній
14	Сніжана З	середній
15	Даша Ф	високий
16	Віталіна М	середній

Це спостереження дало зрозуміти що поважають себе і інших на високому рівні тільки 3-оє дітей, 10 дітей відносяться до середнього рівня моральності, і 3 дітей не поважають ні себе ні інших.

Щирість

Результати цього спостереження показують наскільки діти старшої групи щирі між собою і з дорослими. Результати показані в таблиці №6.

Таблиця №6

№	Імя дитини	Рівень моральності
1	Рома У	середній
2	Ярослав М.	середній
3	Владислав К.	високий
4	Артем М	високий
5	Юля Л.	високий
6	Наталі Г.	високий
7	Наташа П	високий
8	Валерія Ч	високий
9	Владислав Т.	високий
10	Дмитро О	середній
11	Данило Ш	середній
12	Дмитро К.	середній
13	Юля Ф.	середній
14	Даша Ф	середній
15	Сніжана З	високий
16	Віталіна М.	середній

Половина дітей 4 хлопчики і 4 дівчинки завжди щирі між собою діляться своїми секретами і таємницями, інші 8 дітей інколи соромляться , тому ненастількі щирі. Але загалом результати непогані. спостереження

Висновки: аналіз даних таблиць

Рівні моральності	Група №1	У %	Група №2	У %
Високий	1	12,5 %	1	12,5%
Середній	5	62,5%	3	37,5%
Низький	2	25%	4	50%

У зв'язку з тим, що ми отримали приблизно однакові результати ми можемо брати ці дві групи для дослідження. Беремо групу №2 вона буде експериментальною ,а група №1 буде контрольною.

2.2 Підвищення ефективності моральної вихованості дітей старшого дошкільного віку

Я розробила систему занять з художньої літератури з ознайомлення з українською народною казкою. (Заняття № 2,3,4 див. у дод.)

Заняття №1

" Казка заблукала"

Мета: вчити дошкільнят по-новому сприймати казки "Ріпка" та "Червона Шапочка",в яких переплутано сюжет і змінено характер героя, впізнати казку за схемою, працювати з казковими лабіринтами. Формувати художню виразність мовлення. Виховувати моральні якості, любов до казки.

Матеріал: велика й гарно оформлена саморобна "Чарівна книжка казок" - на першій сторінці вміщена ілюстрація до казки "Ріпка" з плутаниною в сюжеті. Хід заняття

--Діти, я принесла вам "Чарівну книжку казок". Хочете помандрувати по її сторінках? Тож сідайте зручно, і я розгорну першу сторінку цієї чудової книжки. Але що це - я не можу її розгорнути! Мабуть, до цієї книжки є якийсь незвичайний ключик. Знаю: цим ключиком будуть ось такі запитання: "Як можна розпочати казку? Хто скаже найбільше початків казок?"

Звучить мелодія на мелафоні - це позивні казки. Книжечка розгортається. На першій сторінці - ілюстрації до казки "Ріпка".Запитання до дітей : " Яка це казка?Які персонажі?Назвіть по порядку , кого кликали на допомогу?"

--А тепер послухайте. Виявляється, Мишка відмовилася тягнути Ріпку. Що тоді станеться з Ріпкою і що станеться з казкою? Діти пропонують свої варіанти казки, коли Мишка не захотіла прийти на допомогу. Звучить металофон - розгортається друга сторінка книжки : в кишеньці - картки (для кожної дитини)зі схематичним зображенням коротеньких сюжетів казок або знайомих персонажів .Діти впізнають казку, розповідають, який сюжет зображено, називають моральні якості героїв тощо. Звучить металофон -розгортається третя сторінка: на ілюстрації до казки "Червона Шапочка" зображеного доброго Вовка. Діти складають свої варіанти казки, коли Вовк добрий. Вихователь оцінює розповіді. Знову звучить металофон, і розгортається четверта сторінка "Чарівної книжки казок".

-- Ой,що тут діється ? Всі гомонять, метушаться всі казкові герої переплуталися і не можуть потрапити у свою казку. Давайте допоможемо їм.

Діти отримують казкові лабіринти й оселяють казкових мешканців, які заблукали у своїх казках, а потім розповідають про це.