82

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання 1. Нова парадигма організації управління в Україні

1. Особливості попередньої парадигми управління

Колишня парадигма управління базувалася на марксистському трактуванні економічного розвитку. Роль економічного фундаменту справедливого розподілу за результатами праці виконувала суспільна власність на засоби виробництва, план виступав як регулятор виробництва. Економічна теорія соціалізму обґрунтувала необхідність реалізації таких принципових положень, як концентрація виробництва, його монополізація на державних підприємствах, орієнтація виробничої спеціалізації на народногосподарську ефективність, закритість єдиного народногосподарського комплексу країни.

Відповідно до цього управлінська наука розвивала фундаментальні положення, що обґрунтовують необхідність централізації управління, моноцентричної системи господарювання, прямого управління підприємствами з боку держави, обмеження господарської самостійності, жорсткої системи розподілу і зв'язків між підприємствами. Управління економікою СРСР будувалося по принципу керування однією великою фабрикою з підрозділами і філіями.

2. Основні положення нової парадигми управління

Проведення ринкових реформ в Україні вимагає формування нової управлінської парадигми. Її основні положення:

децентралізація системи управління на базі поєднання ринкового і державного регулювання соціально-економічними процесами. Держава повинна встановлювати загальні правила функціонування ринку, використовуючи такі форми втручання, як законодавство, держзамовлення, ліцензування експорту й імпорту, встановлення кредитних ставок;

перехід до поліцентричної системи господарювання. З одного боку, це приводить до збільшення кількості і складності розв'язуваних у регіонах завдань, з іншого боку - спрощує систему управління народним господарством;

поєднання ринкових і адміністративних методів управління підприємствами державного сектора.

Перевага тієї чи іншої групи методів залежить від статусу підприємств в економічній системі країни; формування і функціонування ринкових суб'єктів, що господарюють, як відкритих, соціально орієнтованих систем. Кожна організація повинна вирішувати питання, що стосуються взаємодії з зовнішнім середовищем. Соціальна орієнтація розглядається в двох аспектах: орієнтація на споживача, задоволення потреб суспільства; рішення соціальних проблем трудового колективу і внутрішнього середовища організації.

Питання 2. Організація як основа менеджменту

1. Поняття організації

Організація - соціальна спільність, яка складається з групи людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної цілі або системи цілей. Звідси випливають вимоги до організації:

наявність принаймні двох людей, що вважають себе частиною групи;

наявність принаймні однієї цілі, яку приймають як загальну всі члени групи;

наявність членів групи, що свідомо працюють разом, щоб досягти значиму для усіх мету.

2. Формальні і неформальні організації

Наведене визначення справедливо для формальної організації. Існують також неформальні організації, - групи, що виникають та функціонують спонтанно. Утворюються, як правило, у формальних організаціях, за винятком дуже малих.

3. Життєвий цикл організації

Відповідно до концепції життєвого циклу організації її діяльність проходить п'ять основних стадій:

народження організації: головна мета полягає у виживанні; керівництво здійснюється однією особою; основне завдання - вихід на ринок;

дитинство і юність: головна мета - одержання прибутку в найближчій перспективі і прискорений ріст; стиль керівництва жорсткий; основне завдання - зміцнення позицій і захоплення ринку; завдання в сфері організації праці - планування прибутку, збільшення заробітної плати, надання різних пільг персоналу;

зрілість: головна мета - систематичний збалансований ріст, формування індивідуального іміджу; ефект керівництва досягається за рахунок делегування повноважень; основне завдання - ріст у різних напрямках діяльності, завоювання ринку; завдання в сфері організації праці - поділ і кооперація праці, преміювання за індивідуальні результати;

старіння організації: головна мета - збереження досягнутих результатів; ефект керівництва досягається за рахунок координації дій; основне завдання - забезпечити стабільність, вільний режим організації праці, участь у прибутках;

відродження або зникнення: головна мета полягає в забезпеченні пожвавлення усіх функцій; ріст організації досягається за рахунок згуртованості персоналу, колективізму; головне завдання - омолодження, впровадження інноваційного механізму, впровадження наукової організації праці і колективного преміювання.

Питання 3. Загальні характеристики організацій

1. Ресурси

Будь-які організації для досягнення намічених цілей необхідні ресурси, які підлягають перетворенню в процесі виробничої діяльності. Основні ресурси, які використовуються організацією, - це люди (людські ресурси), основний і оборотний капітал, технологія й інформація. Головне завдання організації в сфері використання ресурсів - досягнення цілей при мінімумі витрат і максимумі ефективності.

2. Залежність від зовнішнього середовища

Організації цілком залежні від навколишнього світу як у відношенні своїх ресурсів, так і у відношенні споживачів. Під терміном зовнішнє середовище слід розуміти економічні умови, споживачів, профспілки, урядові акти, законодавство, організації, що конкурують, систему цінностей у суспільстві, техніку і технологію.

3. Горизонтальний поділ праці

Поділ усієї роботи на складові компоненти між учасниками трудового процесу - горизонтальний поділ праці. Робота розподіляється за професійними ознаками. Класичним зразком горизонтального поділу праці на виробничому підприємстві є виробництво, маркетинг і фінанси. Вони являють собою основні види діяльності, що повинні бути успішно виконані, щоб фірма досягла поставлених цілей.

4. Вертикальний поділ праці

Оскільки робота в організації ділиться на складові частини, хтось повинен координувати роботу групи. Вертикальний поділ праці відокремлює роботу з координування дій від самих дій. Діяльність по координуванню роботи інших людей складає суть управління. Вертикальний поділ праці здійснюється таким чином:

загальне керівництво - розробка і реалізація основних перспективних напрямків діяльності організації;

технологічне керівництво - розробка і впровадження прогресивних технологій; раціоналізація виробничих процесів на основі впровадження сучасних методів управління, комплексної механізації й автоматизації виробництва;

економічне керівництво - стратегічне й оперативне планування, аналіз економічної діяльності організації, організація маркетингу, фінансової діяльності, стимулювання праці;

оперативне управління - укладання оперативних планів, розміщення виконавців на робочих місцях, інструктаж працівників, організація систематичного контролю за ходом виробничого процесу і його результатів;

управління персоналом - відбір, розміщення, мотивація і розвиток персоналу (людського капіталу) організації.

5. Структура організації

Всі організації незалежно від сфер діяльності мають структуру, яка надає їм цілісності і здатності реалізувати свою місію (призначення). Структура організації - сукупність зв'язків і взаємовідношень рівнів управління і функціональних областей, побудованих у такій формі, що дозволяє найбільш ефективно досягти цілей організації. Елементи організації одержали назви департаментів, управлінь, відділів. Структурні підрозділи організації являють собою групи людей, діяльність яких свідомо направляється і координується для досягнення загальної цілі.

6. Необхідність управління

Для того щоб організація могла домогтися реалізації своїх цілей, діяльність усіх структурних елементів повинна бути скоординована за допомогою вертикального поділу праці. Тому управління є особливо важливою діяльністю для організації. Управлінська праця в ході тривалої еволюції виділилася в особливу категорію суспільної праці.

Питання 4. Внутрішнє середовище фірми й її основні елементи

1. Необхідність аналізу внутрішнього середовища

Інформація про внутрішнє середовище фірми необхідна менеджеру, щоб визначити внутрішні можливості, потенціал, на які фірма може розраховувати в конкурентній боротьбі для досягнення поставлених цілей. Аналіз внутрішнього середовища дозволяє також краще усвідомити мету і завдання організації. Важливо те, що крім виробництва продукції, надання послуг організація забезпечує можливість існування своїм працівникам, створює визначені соціальні умови для їхньої життєдіяльності.

2. Елементи внутрішнього середовища

Аналіз внутрішнього середовища проводять по наступними напрямками:

виробництво: обсяг, структура, темпи виробництва; номенклатура продукції підприємства; забезпеченість сировиною і матеріалами, рівень запасів, швидкість їхній використання, система контролю запасів; наявний парк устаткування і ступінь його використання, резервні потужності, технічна ефективність потужностей; місцезнаходження виробництва і наявність інфраструктури; екологія виробництва; контроль якості, витрати і якість технологій; патенти, торгові марки і т.п.;

персонал: структура, потенціал, кваліфікація, кількісний склад працівників, продуктивність праці, плинність кадрів, вартість робочої сили, інтереси і потреби працівників;

організація управління: організаційна структура, система управління; рівень менеджменту, кваліфікація, здатності й інтереси вищого керівництва; фірмова культура; престиж і імідж фірми; організація системи комунікацій;

маркетинг: товари, виготовлені фірмою, частка на ринку; можливість збирати необхідну інформацію про ринки; канали розподілу і збуту; маркетинговий бюджет і його виконання; маркетингові плани і програми; нововведення; імідж, репутація і якість товарів; стимулювання збуту, реклама, ціноутворення;

фінанси й облік: фінансова стійкість і платоспроможність; прибутковість і рентабельність (по товарах, регіонах, каналах збуту, посередниках); власні і позикові засоби і їхнє співвідношення; ефективна система обліку, у тому числі обліку витрат, формування бюджету, планування прибутку.

Питання 5. Зовнішнє середовище фірми: характеристика, основні елементи

1. Зовнішнє середовище й організація

У даний час менеджерам необхідно враховувати дію чинників, що знаходяться поза організаціями, оскільки організація як відкрита система залежить від зовнішнього світу у відношенні постачань ресурсів, енергії, кадрів, споживачів. Менеджер повинен уміти виявляти істотні чинники в оточенні, що вплинуть на його організацію, підбирати методи і способи реагування на зовнішні впливи. Організації змушені пристосовуватися до середовища, щоб вижити і зберегти ефективність.

2. Характеристики зовнішнього середовища

Виділяють наступні основні характеристики зовнішнього середовища:

взаємозв'язаність чинників зовнішнього середовища - рівень сили, із якої зміна одного чинника впливає на інші чинники. Зміна якогось чинника оточення може обумовлювати зміну інших;

складність зовнішнього середовища - число чинників, на які організація зобов'язана реагувати, а також рівень варіативності кожного чинника;

рухливість середовища - швидкість, із якою відбуваються зміни в оточенні організації. Оточення сучасних організацій змінюється з наростаючою швидкістю. Рухливість зовнішнього оточення може бути вищою для одних підрозділів організації і нижчою для інших. У високоподвижному середовищі організація або підрозділ повинні опиратися на більш різноманітну інформацію, щоб приймати ефективні рішення;

невизначеність зовнішнього середовища - співвідношення між кількістю інформації про середовище, якою розташовує організація, і впевненістю в точності цієї інформації. Чим менш визначене зовнішнє оточення, тим важче приймати ефективні рішення.

3. Зовнішнє середовище прямого і непрямого впливу

Середовище прямого впливу включає чинники, що безпосередньо впливають на діяльність організації. До них відносять постачальників, акціонерів, трудові ресурси, закони й установи державного регулювання, профспілки, споживачів і конкурентів.

Під середовищем непрямого впливу розуміють чинники, що можуть не робити прямого негайного впливу на організацію, але позначаються на її функціонуванні. Мова йде про такі чинники, як стан економіки, науково-технічний прогрес, соціокультурні та політичні зміни, вплив групових інтересів і істотні для організації події в інших країнах.

Питання 6. Моделі організацій як об'єктів управління: закриті системи

1. Механістична модель

Теоретичною базою моделі "механістичної конструкції" організації є положення школи наукового управління. Підприємство - це механізм, що представляє комбінацію основних виробничих чинників: засобів виробництва, робочої сили, сировини і матеріалів. Його цілями частіше усього є максимізація прибутку, рентабельності, капітальних вкладень, загального обороту капіталу. Для їхнього досягнення при мінімальних витратах необхідно оптимально використовувати усі види ресурсів. Тому менеджмент організації повинен бути орієнтований на оперативне управління, за допомогою якого оптимізується структура чинників виробництва і усього виробничого процесу.

Оцінка ефективності функціонування організації здійснюється за економічним показником, обумовленим як співвідношення випущеної продукції і використаних ресурсів. Механістична модель дозволяє установити техніко-економічні зв'язки і залежності між різними чинниками виробництва, що складає її позитивний бік. Але в моделі недостатньо враховується роль людського чинника в ефективній роботі організації.

2. Організація - колектив, побудований на поділі праці

Розробки моделі здійснювалися представниками школи людських стосунків та поведінських наук (біхевіоризм). Модель будується виходячи з головного положення про те, що найважливішим чинником продуктивності на підприємстві є людина. Звідси виникли такі елементи моделі, як увага до працюючих, їхня мотивація, комунікації, участь у прийнятті рішень.

Моделюється система підтримки людських взаємовідносин усередині організації. Перевага віддається демократичному стилю управління, що забезпечує найбільш повне розкриття здібностей працюючих за рахунок їх залучення до процесу розробки управлінських рішень.

Головні завдання менеджерів полягають в організації і керуванні персоналом. Організація забезпечує відповідні структури, регулює взаємостосунки між працюючими, координує процеси, необхідні для виконання поставлених завдань. Управління припускає особистий і конкретний вплив на співробітників, необхідне для своєчасного прийняття рішень і успішної реалізації намічених планів.

Як критерій успішності роботи за даною моделлю приймається підвищення ефективності організації за рахунок удосконалення її людських ресурсів. Увага концентрується тільки на одному внутрішньому чиннику, всі інші чинники підпорядковані йому.

Питання 7. Моделі організацій як об'єктів управління: відкриті системи

1. Організація як складна ієрархічна система

Підприємство представляється у вигляді складної ієрархічної системи, що тісно взаємодіє з оточенням. Основу складає загальна теорія систем. Головна ідея полягає у визнанні взаємозв'язків і взаємозалежностей елементів, підсистем і всієї системи в цілому з зовнішнім середовищем. Ключові чинники успіху організації знаходяться в двох сферах: у зовнішній (із якої вона одержує усі види ресурсів) і з внутрішньої (сильні і слабкі сторони якої створюють передумови для перетворення ресурсів у продукцію і послуги).

У даній моделі головним напрямком діяльності менеджерів стає стратегічне управління. Модель стверджує єдність системної багатоплановості і складності зовнішнього середовища. Ефективність організації при цьому оцінюється як системна доцільність, що враховує її здатність до саморегулювання і самоорганізації, а також до досягнення цілей при зміні зовнішніх умов. У центрі уваги при оцінці ефективності виявляються ресурси, одержувані з навколишнього середовища.

2. Організація, що реалізує концепцію зацікавлених груп

Модель представляє підприємства як громадські організації, у діяльності яких зацікавлені різні групи як усередині, так і поза їхніми межами. Взаємозв'язок підприємств виявляється в тому, що вони для виробництва товарів і послуг використовують ресурси, надані постачальниками, інтереси яких також задовольняються продукцією інших підприємств.

Цілі підприємства трактуються з позицій задоволення запитів зв'язаних із ним груп (споживачів, постачальників, інвесторів, суспільства в цілому). Основу моделі складає теоретична концепція зацікавлених груп, відповідно до якої організації повинні брати до уваги різні інтереси партнерів. Підхід означає прийняття стратегії обмеженої оптимізації, при якій досягнення якоїсь однієї цілі лімітується вимогою виконувати інші. Це приводить до необхідності дотримання балансу між такими різними за значенням цілями, як обсяг продаж, прибуток, інтереси персоналу і місцевих органів влади, захист навколишнього середовища.

Головними функціями менеджменту стають: досягнення високої продуктивності й ефективності шляхом зміцнення духу співробітництва і залучення працівників до справ організації, а також постійного балансування інтересів основних груп, залучених до справ організації осіб, що є необхідним для зміцнення позицій підприємств у суспільстві.

Визначення ефективності базується на виборі цінностей і визначенні політичної орієнтації організації. Тому поряд із використанням критеріїв соціально-економічної ефективності робота організації оцінюється і за такими напрямками, як політика поєднання власних інтересів з інтересами партнерів по бізнесу, а також відповідність соціально-культурної політики нормам і цінностям суспільства.

Питання 8. Місія організації: сутність, зміст

1. Сутність місії організації

Формулювання цільової функції починається з установлення місії підприємства, що виражає філософію і зміст його існування. У ній звичайно деталізується статус підприємства, декларуються принципи його роботи, заяви і наміри керівництва, дається визначення найважливіших характеристик організації. Місія не повинна залежати від поточного стану організації, форм і методів її роботи. У цілому вона виражає спрямованість у майбутнє, показуючи, на що будуть направлятися зусилля і які цінності будуть при цьому пріоритетними. Тому в місії не прийнято вказувати як головну - мету одержання прибутку, хоча прибуток - визначальний чинник у функціонуванні підприємства. Прибуток, як місія, істотно обмежує спектр розглянутих організацією шляхів і напрямків розвитку, може привести до неефективної роботи. Місія формується вищим керівництвом, що несе повну відповідальність за її втілення в життя шляхом визначення і реалізації цілей організації.

2. Зміст місії організації

Існує безліч підходів до визначення місії та її змісту. Центральним моментом місії є відповідь на питання: яка головна мета організації? На першому місці, як правило, стоять інтереси, очікування і цінності споживачів, орієнтовані на перспективу. Як приклад можна навести формулювання місії компанії "Форд": надання людям дешевого транспорту.

Виділяють підхід, у центрі уваги якого знаходиться якість - поняття, що розкривається з різних сторін, даючи уявлення про компанію, її продукцію, стиль керівництва і менеджменту, характері роботи. Наведемо приблизне формулювання такої місії:

досягнення високої майстерності в усіх сферах - у меті, продукції, послугах, людях і стилі життя;

мета - стати високотехнологічною компанією;

якість - невід'ємна частина продукції, робочого оточення і людей;

професіональний менеджмент, повна довіра до людей, підтримка творчості, обґрунтованого ризику;

прийняття управлінських рішень менеджерами всіх рівнів при чітко визначених повноваженнях і відповідальності;

чесність і відкритість, робота в єдиній команді;

ми хочемо, щоб люди мали можливість сказати, що наша компанія - чудове місце для роботи, що вона підтримує і визнає індивідуальні досягнення.

Питання 9. Мета та завдання в системі сучасного менеджменту

1. Поняття мети та цілей організації

Мета - це кінцевий стан, бажаний результат, що прагне досягти будь-яка організація у майбутньому. Згідно з метою визначаються цілі менеджменту. Поставлені менеджментом цілі фірми використовують для встановлення стандартів для оцінки ефективності організації, дають загальний орієнтир для діяльності. Метою може бути або придбання, або збереження визначених чинників. Цілі завжди ґрунтуються на гіпотезах розвитку в майбутньому, тому їхня обґрунтованість залежить від точності цих гіпотез. Чим більш віддалений період розглядається, тим вища невизначеність майбутнього, тим у більш загальній формі повинні ставитися цілі.

2. Характеристики цілей

Цілі мають такі характеристики:

конкретність та вимірованість. Виражаючи цілі у конкретних вимірних формах, керівництво створює чітку базу відліку для наступних рішень і оцінки ходу роботи. Це дає можливість визначити, наскільки добре працює організація в напрямку здійснення цілей;

орієнтація цілей у часі. У першу чергу формулюють довгострокові цілі, потім виробляються середньо- і короткострокові цілі для забезпечення довгострокових;

досяжність. Цілі встановлюють так, щоб вони не перевищували можливості організації;

взаємно підтримуючі цілі. Дії і рішення, необхідні для досягнення однієї цілі, не повинні заважати досягненню інших.

3. Завдання в системі менеджменту

Поняття "завдання" відрізняється від поняття "ціль" таким чином: завдання - це цілі, досягнення яких бажане до визначеного моменту часу в межах періоду, на який розраховане управлінське рішення. Завдання вказує на безпосередні цілі організації, що піддаються кількісній характеристиці.

Завдання часто визначають як прописану роботу, серію робіт, що повинні бути виконані у визначений термін. З технічної точки зору, завдання пропонується не працівнику, а його посаді. Кожна посада включає низку завдань, що розглядаються як необхідний внесок у досягнення цілей організації.

Завдання організації діляться на три категорії. Це робота з людьми (наприклад, завдання майстра), предметами (наприклад, завдання робітника в цеху), інформацією (наприклад, завдання оператора ЕОМ).

Питання 10. Цілі організації: типологія, вимоги

1. Вимоги, що ставляться до цілей у менеджменті

До цілей організації пред'являють наступні вимоги:

необхідність виведення цілей із наступних питань: У чому полягає наш бізнес? Чим він буде? Чим він повинен бути? Цілі не повинні бути абстрактними;

операціональність цілей. Цілі повинні перетворитися в конкретні робочі завдання. Вони повинні виступати в якості організаційного базису та мотивації для виконання;

націленість на концентрацію ресурсів і зусиль. Серед численних цілей необхідно вибирати фундаментальні з тим, щоб зосередити на їх виконанні наявні ресурси;

множинність цілей. Організації покликані вирішувати велику кількість проблем. Отже, метою може бути не тільки одержання прибутку, але і нагромадження засобів, необхідних для продовження діяльності організації, надання можливості співробітникам реалізувати себе, досягнення передових позицій на ринку;

формулювання цілей у всіх сферах, від яких залежить виживання організації. Як правило, ці сфери є однаковими для всіх організацій (виробництво, маркетинг, фінанси, інновації, персонал, менеджмент). Цілі ж у цих напрямках залежать від конкретної стратегії. В сфері інновацій пріоритетними цілями можуть бути завоювання передових позиції по виробництву нових видів продукції та послуг. В сфері маркетингу - вихід на перше місце з продажу певного товару, створення оригінального іміджу товару. У сфері виробництва - досягнення найвищої продуктивності праці, підвищення ефективності. У фінансовій сфері - збереження і підтримки на необхідному рівні усіх видів фінансових ресурсів, їхнє раціональне використання. В управлінні персоналом - забезпечення умов, необхідних для розвитку творчого потенціалу працівників, підвищення рівня їх зацікавленості та задоволеності. У сфері менеджменту - визначити критичні моменти управлінського впливу.

2. Типологія цілей

Уся багатогранність цілей, які організація має досягти у своїй діяльності, може бути типізована за наступними критеріями:

період встановлення: стратегічні, тактичні, оперативні;

зміст: економічні, соціальні, організаційні, політичні, наукові;

сфера дії: маркетингові, виробничі, інноваційні, фінансові, кадрові, адміністративні;

середовище: внутрішні, зовнішні;

пріоритетність: особливо пріоритетні, пріоритетні та інші;

вимірність: кількісні, якісні;

повторюваність: постійні, разові;

ієрархія: цілі організації, структурних підрозділів;

стадія життєвого циклу: проектування і створення об'єкта, ріст, зрілість, завершення.

Питання 11. Школа наукового управління як етап у розвитку менеджменту

1. Використання наукового аналізу в дослідженнях

Школа наукового управління (1885 - 1920) пов'язана з роботами Ф. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет і Генрі Гантта. Творці школи вважали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці. Першою фазою методології були аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. Так, Гілбрети вивчали операції, використовуючи кінокамеру в сполученні з мікрохронометром, що фіксували інтервали часу, щоб визначити час, необхідний на конкретний рух при виконанні роботи. Тейлор заміряв кількість руди і вугілля, що людина може підняти на лопатах різного розміру.

2. Відношення до людського чинника

Характерним для школи наукового управління було систематичне використання стимулів з метою зацікавити працівників у збільшенні продуктивності й обсягу виробництва. Передбачалася можливість перерв у виробництві, у тому числі і для відпочинку.

Кількість часу, що виділяється на виконання визначених завдань, було реалістичним, що давало керівництву можливість установлювати норми виробництва, що були здійснені, і платити додатково тим, хто перевищував ці норми. При цьому люди, що робили більше, винагороджувалися більше. Автори теоретичних розробок також визнавали важливість добору людей, що фізично й інтелектуально відповідали виконуваній роботі; підкреслювалося велике значення навчання.

3. Відділення функцій управління від роботи

Школа наукового управління виступала за виділення управлінських функцій обмірковування і планування від фактичного виконання роботи. Робота з управління - це визначена спеціальність, і організація в цілому виграє, якщо кожна група працівників зосередиться на тому, що вона робить з більшим успіхом (при старій системі робітники самі планували свою роботу). У результаті управління стало широко визнаватися як самостійна сфера наукових досліджень. При цьому представники школи займалися проблемами підвищення ефективності праці на рівні нижче управлінського.

Питання 12. Адміністративна (класична) школа в управлінні

1. Особливості адміністративної школи

Представники класичної (1920 - 1950) школи, а саме - Анрі Файоль, Ліндан Ірвік, Дж. Муні, мали безпосередній досвід роботи в якості керівників вищої ланки управління у великому бізнесі. Їхньою головною турботою була ефективність стосовно до роботи всієї організації. "Класики" (роботи яких у значній мірі виходили з особистих спостережень, а не ґрунтувалися на науковій методології) розглядали підприємства з погляду широкої перспективи, намагаючись визначити загальні характеристики і закономірності організацій. Метою школи було створення універсальних принципів управління, виконання яких безсумнівно приведе організацію до успіху.

Ці принципи були пов'язані з двома аспектами. Одним із них була розробка раціональної системи управління організацією. Визначаючи основні функції бізнесу як фінанси, виробництво і маркетинг, "класики" були упевнені, що можуть визначити кращий засіб поділу організації на підрозділи або групи. Файоль розглядав управління як універсальний процес, що утворюється з декількох взаємозалежних функцій.

Друга категорія принципів стосувалася побудови структури організації і управління працівниками.

2. Принципи управління Анрі Файоля

А. Файоль сформулював 14 принципів управління:

Поділ праці. Метою поділу є виконання роботи, більшої за обсягом і кращої за якістю при тих же зусиллях. Це досягається за рахунок скорочення числа цілей, на які повинні бути спрямовані увага і зусилля.

Повноваження і відповідальність. Повноваження надають право віддавати наказ, відповідальність - її протилежність.

Дисципліна. Припускає слухняність і повагу до досягнутих угод між фірмою і її працівниками. Дисципліна передбачає справедливе застосування санкцій.

Єдиноначальність. Працівник повинен одержувати накази тільки від одного безпосереднього керівника.

Єдність напрямку. Кожна група, що діє в рамках однієї цілі, повинна бути об'єднана єдиним планом і мати одного керівника.

Підпорядкованість особистих інтересів загальним. Інтереси одного працівника не повинні превалювати над інтересами компанії.

Винагорода персоналу. Для того щоб забезпечити вірність і підтримку працівників, вони повинні одержувати справедливу зарплату.

Централізація. Необхідно забезпечити найбільш правильне співвідношення між централізацією і децентралізацією в залежності від конкретних умов.

Скалярний ланцюг (ієрархія управління), тобто ряд осіб, що працюють на керівних посадах, починаючи від першої особи, що обіймає найвищу посаду, і далі униз, до керівника низової ланки. Не варто відмовлятися від ієрархічної системи без необхідності, але підтримка ієрархії шкідлива, коли вона завдає шкоди бізнесу.

Порядок. Місце: всі,усе для усього - на своєму місці.

Справедливість - сполучення доброти і правосуддя.

Стабільність робочого місця для персоналу. Висока плинність кадрів знижує ефективність організації.

Ініціатива. Означає розробку плану і забезпечення його успішної реалізації.

Корпоративний дух. Союз - це сила, а вона є результатом гармонії персоналу.

Питання 13. Школа людських стосунків і науки поведінки: загальна характеристика

1. Особливості школи людських стосунків

Рух за людські стосунки зародився у відповідь на нездатність з боку представників наукового управління і класичної школи цілком усвідомити людський чинник як основний елемент ефективної організації. Найбільший внесок у розвиток школи людських взаємостосунків (1930 - 1950) внесли два вчені - Мері Паркер Фоллет та Елтон Мейо.

Експерименти Е. Мейо відкрили новий напрямок у теорії управління. Він виявив, що чітко розроблені робочі операції і гарна заробітна плата не завжди вели до підвищення продуктивності праці. Сили, що виникали в ході взаємодії між людьми, часто перевершували зусилля керівників.

Пізніше дослідження, проведені Абрахамом Маслоу й іншими психологами, допомогли зрозуміти причини цього явища. Мотивами вчинків людей, на думку Маслоу, є, в основному, не економічні сили, а різні потреби, що можуть бути лише частково і непрямо задоволені за допомогою грошей. Базуючись на цих висновках, дослідники вважали, що якщо керівництво виявляє велику турботу про своїх працівників, то і рівень задоволеності повинен зростати, що буде вести до збільшення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими стосунками, що включають більш ефективні дії начальників, консультації з працівниками і надання їм більш широких можливостей взаємного спілкування на роботі.

2. Розвиток поведінських стосунків

Серед найбільш значних фігур пізнішого періоду напрямку розвитку науки (із 1950 р. по даний час) такі вчені, як К.Арджиріс, Р.Лайкерт, Д.Мак-Грегор, Ф.Герцберг. Ці й інші дослідники вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, лідерства, організаційної структури, комунікації в організаціях, зміни змісту роботи і якості трудового життя.

Новий підхід давав змогу в значній мірі надати допомогу працівнику в усвідомленні власних можливостей на основі застосування концепцій науки про поведінку до побудови і управління організаціями. Основною метою школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів. Головний постулат полягає в тому, що правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності і працівника, і організації. Однак у деяких ситуаціях даний підхід виявлявся неспроможним.

Питання 14. Сучасні школи менеджменту: загальна характеристика

1. Особливості школи науки управління

Формування школи науки управління (із 1950 р. по даний час) зв'язано з виникненням кібернетики і досліджень операцій. Спочатку дослідження операцій зводилося до розробки способів кількісного аналізу завдання як цілого, без виділення її частин. За своєю суттю, дослідження операцій - це застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації.

Після постановки проблеми група фахівців із дослідження операцій розробляє модель ситуації. Модель - форма подання реальності, що спрощує цю реальність, і полегшує розуміння її складностей. Після створення моделі перемінним задаються кількісні значення. Це дозволяє об'єктивно порівняти й описати кожну перемінну і відношення між ними.

Ключовою характеристикою науки управління є заміна словесних міркувань моделями, символами і кількісними значеннями. Комп'ютер дозволив дослідникам операцій конструювати моделі зростаючої складності. Вченими будувалися моделі, які найбільш часто зустрічаються в менеджменті, а саме: розподіл ресурсів, управління запасами, масове обслуговування, вибір стратегії розвитку.

2. Розвиток школи

Надалі в школі сформувалася теорія прийняття рішень. У даний час дослідження в сфері управлінських рішень спрямовані на розробку:

методів математичного моделювання процесів вироблення і прийняття рішень в організаціях;

алгоритмів виробітки оптимальних рішень із застосуванням теорії статистичних рішень, теорії ігор та ін.;

кількісних прикладних і абстрактних моделей економічних явищ, у тому числі моделей відтворення (у масштабі суспільства і на окремих фірмах), моделей балансу витрат і випуску продукції, моделей прогнозування науково-технічного й економічного розвитку.

Питання 15. Процесний підхід до менеджменту

1. Особливості процесного підходу

Процесний підхід був уперше запропонований прихильниками школи адміністративного управління, що намагалися визначити функції менеджменту. Однак вони розглядали ці функції як незалежні один від одного. На противагу цьому процесний підхід розглядає функції управління як взаємозалежні.

Управління розглядається як процес, тому що робота з досягнення цілей за допомогою інших - це серія безупинних взаємозалежних дій. Ці дії, кожне з яких також є процесом, називають управлінськими функціями. Сума усіх функцій являє собою процес управління.

2. Функції менеджменту

А. Файоль виділяв п'ять функцій управління. За його словами, "управляти означає пророкувати і планувати, організовувати, розпоряджатися, координувати і контролювати".

Огляд сучасної літератури дозволяє виявити наступні функції управління:планування, організація, мотивація, керівництво, контроль, координація, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, регулювання.

У загальному вигляді процес управління можна зобразити як таким,що складається з планування (підготовки і прийняття управлінських рішень), організації, мотивації і контролю. Ці функції об'єднані сполучними процесами комунікації й ухвалення рішення. Керівництво (лідерство) розглядається як самостійна діяльність. Воно допускає можливість впливу на окремих працівників і групи таким чином, щоб вони працювали в напрямку досягнення цілей, які необхідні для успіху організації.

Питання 16. Системний підхід до менеджменту

1. Системи: визначення, види

Теорія систем уперше була застосована в точних науках і в техніці.

Застосування теорії систем у менеджменті наприкінці 50-х рр. з'явилося найважливішим внеском школи науки управління. Системний підхід - це не набір яких-небудь принципів для керуючих, а спосіб мислення стосовно організації й управління.

Система - це деяка цілісність, що складається із взаємозалежних частин, кожна з який вносить свій внесок у характеристики цілого. Всі організації є системами. Існує два основних типи систем: закриті і відкриті.

Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії незалежні від середовища, що оточує систему. Відкрита система характеризується взаємодією з зовнішнім середовищем.

Великі складові складних систем часто самі є системами. Ці частини називаються підсистемами. В організації підсистеми - це різні відділи, рівні управління, соціальні і технічні складові організації.

2. Системний підхід і організація

Розуміння того, що організації являють собою складні відкриті системи, що складаються із декількох взаємозалежних підсистем, допомагає пояснити, чому кожна із шкіл управління виявилася практично прийнятною лише в обмежених межах. Вони прагнули зосередити увагу на якійсь одній підсистемі організації: школа людських стосунків займалася соціальною підсистемою, школи наукового управління - технічними. Жодна із шкіл серйозно не замислювалася над впливом середовища на організацію.

3. Модель організації як відкритої системи

Організація одержує з зовнішнього середовища інформацію, капітал, людські ресурси, матеріали. Ці компоненти називаються входами.

У процесі діяльності організація обробляє ці входи, перетворюючи їх у продукцію або послуги. Ця продукція і послуги є виходами організації, що вона виносить у навколишнє середовище.

Якщо система управління ефективна, то в ході процесу перетворення утворюється додаткова вартість входів. У результаті з'являється багато додаткових виходів, такі як прибуток, збільшення частки на ринку, збільшення обсягу продажів, ріст організації.

Питання 17. Ситуаційний підхід до менеджменту

1. Визначення ситуаційного підходу

Ситуаційний підхід вніс значний внесок у теорію управління - можливість прямого використання науки до конкретних ситуацій і умов. Центральним моментом ситуаційного підходу є ситуація, тобто конкретний набір обставин, що впливають на організацію тепер.

Використовуючи даний підхід, керівники можуть краще зрозуміти, які прийоми будуть більшою мірою сприяти досягненню цілей. організації в конкретній ситуації. Як і системний, ситуаційний підхід не є простим набором керівництв, що наказуються, це спосіб мислення про організаційні проблеми і рішення. У ньому також збережена концепція процесу управління. Отже, ситуаційний підхід намагається зв'язати конкретні прийоми і концепції з визначеними конкретними ситуаціями для того, щоб досягти цілей організації найбільш ефективно.

2. Ситуаційний підхід і процес управління

Ситуаційний підхід використовує ситуаційні різниці між організаціями й усередині самих організацій. Менеджеру необхідно визначити, які з перемінних важливі у даній ситуації і як вони впливають на ефективність організації. Методологію підходу можна пояснити як чотирикроковий процес:

менеджер повинен бути знайомий із засобами професійного управління, що довели свою ефективність. Це припускає знання процесу управління, індивідуальної і групової поведінки, системного аналізу, методів планування і контролю і кількісних методів прийняття рішень;

менеджер повинен уміти передбачати ймовірні наслідки (як позитивні, так і негативні) від застосування даної методики або концепції в конкретній ситуації;

менеджер повинен уміти правильно інтерпретувати ситуацію. Необхідно правильно визначити, які чинники є найбільш важливими в даній ситуації і який ймовірний ефект може спричинити за собою зміна однієї або декількох перемінних;

менеджер повинен уміти відбирати конкретні прийоми, що викликали б найменший негативний ефект, для конкретних ситуацій, тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом.

Питання 18. Нова система поглядів на управління за кордоном

1. Причини виникнення нової системи поглядів

Сучасна система поглядів на управління сформувалася під впливом об'єктивних змін у світовому суспільному розвитку. Головними чинниками цих змін стали науково-технічний прогрес і концентрація наукового і виробничого потенціалу. У післявоєнний період у світовій економіці помітну роль стали відігравати галузі, що безпосередньо задовольняють потреби людей, а також галузі, засновані на прогресивних технологіях. Виробництво усе більше орієнтувалося на спеціалізовані запити споживачів, тобто на невеликі за ємкістю ринки, що привело до утворення великого числа малих і середніх підприємств, до ускладнення системи зв'язків між організаціями, до високої значимості таких критеріїв бізнесу, як гнучкість, динамічність та адаптивність до вимог зовнішнього середовища.

2. Основні положення нової парадигми управління

Основні положення нової системи поглядів були сформульовані в 70 - 80-і роки. Полягають вони у слідуючому:

підприємство - це відкрита система, яка розглядається в єдності чинників внутрішнього і зовнішнього середовища;

орієнтація не на обсяги випуску, а на якість продукції і послуг, на задоволення споживачів;

ситуаційний підхід до управління, визнання важливості швидкості й адекватності реакції;

головне джерело прибутку - люди, що володіють знаннями, і умови для реалізації їхнього потенціалу,

система управління, орієнтована на підвищення ролі організаційної культури і нововведень, мотивацію працівників і демократичний стиль керівництва.

3. Принципи управління в новій парадигмі

Нова парадигма вимагає перегляду принципів управління. Були сформульовані нові принципи:

лояльність до працюючих;

відповідальність як обов'язкова умова успішного менеджменту;

комунікації, що пронизують фірму по горизонталі і по вертикалі;

атмосфера у фірмі, що сприяє розкриттю здібностей працюючих;

установлення пайової участі кожного працюючого в загальних результатах;

своєчасна реакція на зміни в навколишньому середовищі;

методи роботи з людьми, що забезпечують їхню задоволеність роботою;

особиста участь менеджерів у роботі груп на всіх етапах як умова узгодженої роботи;

уміння слухати всіх, з яким контактує у своїй роботі менеджер;

етика бізнесу - золоте правило менеджменту;

чесність і довіра до людей;

опора на фундаментальні основи менеджменту: якість, витрати, сервіс, нововведення, контроль ресурсів, персонал;

якість особистої роботи і її постійне удосконалення.

Питання 19. Методологічні підходи в сучасному менеджменті: системно-комплексний та програмно-цільовий підходи

1. Сутність системно-комплексного підходу

Об'єктивною основою системно-комплексного підходу є принцип наукової обґрунтованості й ефективності управління. Зміст підходу складають такі риси, як об'єктивність, конкретність, повнота охоплення досліджуваних явищ, облік детермінізму. Сутність розкривається у вимозі загальної теорії систем: кожний об'єкт повинний розглядатися як деяка складна система і як елемент системи більш складної.

2. Складові підходу

Існує декілька аспектів підходу до аналізу якоїсь органічної єдності (системи):

елементний - виявлення елементів, що входять до складу системи;

структурний - виявлення внутрішніх зв'язків і залежностей між елементами системи;

функціональний - виявлення функцій, для виконання яких існує досліджуваний об'єкт;

комунікативний - виявлення зовнішніх зв'язків даного об'єкта з іншими;

інтегративний - розкриває джерела, чинники збереження, удосконалення і розвитку системи;

історичний, що дозволяє виявити умови виникнення системи, пройдені етапи, можливі перспективи росту;

цільовий - наукове визначення цілей розвитку системи;

ресурсний - виявлення обсягу і структури ресурсів, необхідних для вирішення конкретної проблеми.

3. Особливості програмно-цільового підходу

Програмно-цільовий (або системно-програмний) підхід тісно зв'язаний із системно-комплексним. Його часто розглядають як додаток комплексного до вирішення окремих проблем. Програмний підхід являє собою сувору єдність цільової орієнтації, комплексності заходів, що намічаються, адресності завдань, їхньої обов'язковості, визначеності строків здійснення заходів, визначеності основних джерел ресурсів. Реалізується в процесі програмування, використовується для розробки цільових комплексних програм. Підхід вимагає:

чіткого визначення проблеми;

однозначного формулювання цілі;

забезпечення всебічного комплексного врахування термінів і ресурсів, необхідних для досягнення поставленої цілі.

4. Процес реалізації підходу

У процесі реалізації програмно-цільового підходу необхідно забезпечити:

наукове визначення цілей;

розробку варіантів досягнення цілей;

визначення обсягу і структури ресурсів, необхідних для реалізації поставлених цілей;

розробку моделі функціонування системи, що показує, у яких сполученнях можуть бути використані реально існуючі та ті, що зявляться в майбутньому ресурси;

пошук критерію для вибору з декількох альтернатив базисного рішення.

Питання 20. Менеджмент: наука або мистецтво?

1. Менеджмент як мистецтво

Менеджмент, розглянутий із погляду конкретних управлінських дій, - це форма суспільної практики людей, за допомогою якої забезпечується функціонування і розвиток підприємств, реалізація завдань, які стоять перед ними. Високий ступінь оволодіння практикою управління підприємствами може оцінюватися як мистецтво.

Розуміння менеджменту як мистецтва управління базується на тому, що організації - це складні соціально-технічні системи, на функціонування яких впливають численні чинники зовнішнього і внутрішнього середовища. Люди, що працюють в організаціях, - це головний чинник, врахування якого вимагає не тільки використання наукового підходу, але і мистецтва його застосування в конкретних ситуаціях. Більшість фахівців вважає, що управління є мистецтвом, якому можна навчитися тільки через досвід і яким у досконалості опановують люди, що мають талант. Менеджмент нерідко розглядається як мистецтво, що повинне спиратися на концепції, теорії, принципи, методи, що лежать в його основі.

2. Менеджмент як наука

На базі практичної діяльності по керуванню організаціями виникла наука управління, що має свій предмет вивчення, свої специфічні проблеми і підходи до їх вирішення. Наукову основу цієї дисципліни складає вся сума знань про управління, накопичена за сотні років практики і подана у вигляді концепцій, теорій, принципів, способів і форм управління.

Зусилля цієї науки направляються на пояснення природи управлінської праці, встановлення зв'язків між причиною і наслідком, виявлення чинників і умов, при яких спільна праця людей стає більш корисною і ефективною. Вони дозволяють не тільки вчасно і кваліфіковано управляти поточними справами, але і прогнозувати розвиток подій і відповідно до цього будувати стратегію і політику організацій. У самостійну галузь людських знань, як науку менеджмент виділився наприкінці XIX століття.

Питання 21. Основні види поділу управлінської праці: сутність, зміст

1. Необхідність поділу праці менеджерів

Одна з проблем менеджменту - підвищення результативності праці керівників. Вирішується ця проблема насамперед на основі поділу праці менеджерів, тобто спеціалізації управлінських працівників на виконанні визначених видів діяльності, розмежуванні повноважень прав і сфер відповідальності.

2. Функціональний поділ праці

Поділ ґрунтується на формуванні груп працівників управління, що виконують однакові функції менеджменту (планування, організація, мотивація, контроль). Відповідно, в апараті управління з'являються фахівці, що займаються своїми конкретними питаннями.

3. Структурний поділ праці

Структурний поділ управлінської праці виходить із таких характеристик об'єкта управління, як організаційна структура, масштаби, сфери діяльності, галузева, територіальна специфіка. В силу різноманітності чинників, що впливають на структурний поділ праці, він специфічний для кожної організації. Можна виділити загальні риси, що стосуються вертикального і горизонтального поділу праці менеджерів. Вертикальний побудований на виділенні трьох рівнів управління - нижнього, середнього і вищого. До нижнього рівня відносяться менеджери, що мають у своєму підпорядкуванні працівників переважно виконавчої праці. Здійснюють управління такими первинними підрозділами, як бригади, зміни, ділянки.