1

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Тараса ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Польська мемуаристична література Правобережної України доби романтизму: еволюція, проблематика, поетика

10.01.03 - література слов'янських народів

Єршов Володимир Олегович

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор Радишевський Ростислав Петрович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри полоністики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Булаховська Юлія Леонідівна, Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник відділу слов'янських літератур.

доктор філологічних наук, доцент Колошук Надія Георгіївна, Волинський національний університет імені Лесі Українки, професор кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури.

доктор габілітований, професор Фабіановський Анджей, Варшавський університет, керівник закладу літератури романтизму відділу полоністики Інституту польської літератури.

Захист відбудеться " 29 " червня 2010 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий " 28 " травня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.М. Гаєвська

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сучасна українська література й літературознавство відображають стан національної свідомості й культури, виступаючи активним чинником процесу суспільних трансформацій. Це вимагає зосередження уваги на вивченні досвіду регіональних літературних процесів, пов'язаних з відображенням та інтерпретацією етапів розвитку суспільства й літератури. Відтак, мемуаристика українсько-польського пограниччя доби романтизму, розвиток якої було зумовлено загальноєвропейськими художньо-естетичними тенденціями та епохою важливих соціальних, політичних і культурних змін на теренах Правобережжя як лімінального простору, становить інтерес для широкого кола гуманітаріїв. Польська мемуаристична література Правобережної України є органічним сегментом української багатонаціональної літератури й репрезентує низку жанрових модифікацій, зумовлених регіональною специфікою еволюції проблематики, стилю, поетики.

Окремі аспекти дослідження цієї проблеми містять літературознавчі праці Ю. Булаховської, Р. Кирчіва, Л. Оляндер, Н. Поплавської, Р. Радишевського. В Україні з'явились також регіонально виокремлені дослідження: М. Федунь (мемуаристика Галичини), В. Іващенко (мемуари професорів та студентів Харківського університету), І. Жегуц (мемуаристика української еміграції). Вагомий внесок у розвиток теорії мемуарного жанру зробили українські вчені Т. Гажа, О. Галич (еволюція української мемуарної прози), І. Веріго (принципи художньої організації мемуарів), В. Горобець, Г. Мережинська, Л. Мороз, О. Скнаріна (мемуарно-біографічна проза), І. Василенко (літературний портрет), Т. Томіліна (воєнна мемуаристика ХІХ ст.), В. Пустовіт (українська мемуаристика ХІХ ст.), Н. Колошук, (проблема літератури факту), Л. Сучкова (термінологічний апарат), Н. Мазур (мовознавчі проблеми), а також білоруські - О. Билютенко, В. Мархель, В. Тараневський, російські - Л. Гінзбург, Т. Жуковська, С. Мінц, А.Г. Тартаковський та польські - Ю. Бахуж, П. Борек, Я. Камьонкова, А. Ковальчикова, Б. Кубіс, Ст. Маковський, М. Півінська, Ст. Уляш, А. Фабіановський, А. Ценський, Е. Чаплієвич, М. Чермінська.

Однак мемуаристика українсько-польського пограниччя доби романтизму досі залишається маловивченим явищем сучасного літературознавства, що значно звужує уявлення про повноту літературного процесу доби, його полікультурне розмаїття, художній плюралізм та проблемну багатовекторність генезису. Це визначає актуальність вибору теми дисертаційного дослідження "Польська мемуаристична література Правобережної України доби романтизму: еволюція, проблематика, поетика" й зумовлює необхідність аналізу даного літературного феномену як самобутньої та органічної таксономічної складової польської та багатонаціональної української літератури; визначення його ролі у формуванні культурної і національної ідентичності української і польської літератур.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до науково-дослідницької теми "Українсько-слов'янський мовно-літературний дискурс" в рамках комплексного плану "Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації" (06 БФ 044-01). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 11 від 25 червня 2009 р.).

Мета дисертації - здійснити комплексне дослідження та реінтерпретацію польської мемуаристики Правобережної України доби романтизму як феномену культурного пограниччя.

Досягнення мети передбачає реалізацію наступних завдань:

дослідити закономірності й детермінанти еволюції мемуаристики українсько-польського пограниччя;

висвітлити генезис правобережної мемуаристичної літератури доби романтизму в діахронічних і синхронічних площинах, на засадах просторового та особистісно-лідерського принципів її сегментування, з урахуванням періодної, групової та циклічної візій досліджуваного явища;

здійснити аналіз правобережної мемуаристичної таксономії з метою виявлення векторів її розвитку, особливостей диференціювання, виділення канону авторів і текстів;

охарактеризувати особливості наративного мислення й типологічні характеристики мемуаристичного стилю культурного пограниччя;

аргументувати зміст історико-літературної, соціально-історичної та художньо-естетичної проблематики польськомовної мемуаристики Правобережжя доби романтизму;

узагальнити комунікативні та поетичні особливості правобережної мемуаристики.

Об'єктом дослідження є мемуаристична література українсько-польського пограниччя доби романтизму.

Предмет дослідження - процес еволюції польської мемуаристики Правобережжя, її проблематика та поетика.

Методологічною основою дослідження є теоретичні положення про діалектичну єдність національного і загальнолюдського, об'єктивно-закономірний характер суспільних явищ, формування особистості в мультикультурному просторі; загальнонаукові принципи історизму, цілісності та об'єктивності. Дослідження будується на принципах комплексного підходу, узгодженого з вимогами герменевтичного, системного, культурологічного, цивілізаційного, біографічного та власне філологічного методів.

При дослідженні мемуаристичної літератури українсько-польського пограниччя доби романтизму враховувалися світоглядні позиції автора-наратора: матеріалістично-детерміністична (опора на об'єктивні закони й закономірності), трансцендентальна (виявлення релігійної мотивації), екзистенційна (намагання мемуариста зрозуміти сенс існування), культурно-історична (доведення зв'язків, детермінованих досвідом конкретного національного й соціального середовища). Це забезпечує інтертекстуальний, риторичний та структурно-семантичний аналіз літературних текстів і надає можливість системно осмислити еволюцію мемуаристичної літератури Правобережжя доби романтизму, її проблемні, поетичні та жанрово-стилістичні особливості.

Теоретичну основу дослідження склали здобутки теоретиків української полоністики І. Франка, Лесі Українки, М. Грушевського, що отримали розвиток у працях В. Гнатюка, М. Дашкевича, М. Євшана, С. Єфремова, Ф. Колеси, Є. Маланюка, М. Марковського, М. Мочульського, Д. Чижевського, В. Щурата, а також у новітніх підходах до вивчення літературних текстів і методології О. Астаф'єва, П. Білоуса, Ю. Булаховської, В. Вєдіної, Г. Вервеса, О. Веретюк, О. Галича, Г. Грабовича, Р. Гром'яка, І. Дзюби, М. Жулинського, М. Зимомрі, М. Ільницького, Р. Кирчіва, Ю. Коваліва, Н. Колошук, М. Корпанюка, І. Лисяк-Рудницького, А. Мережинської, Д. Наливайка, Є. Нахліка, Л. Оляндер, Н. Петриченко, Н. Поплавської, Р. Радишевського, С. Ткачова, П. Хропка, В. Шевчука, що забезпечує міцне теоретико-методологічне підґрунтя вивчення комунікативних аспектів мемуаристики українсько-польського пограниччя і створює необхідні умови для формування її цілісного образу як повноцінної складової польської та української літератур.

Комплекс використаних у дослідженні методів представлено: загальнонауковими методами (аналіз, синтез, аналогія, узагальнення, ідеалізація, систематизація, моделювання), за допомогою яких здійснювалась обробка джерел дослідження; соціологічними (відбір, фіксація, перевірка), що сприяли виокремленню мемуарних текстів українсько-польського пограниччя, правобережних літературних течій та угруповань, канону авторів; психологічними: естопсихологічним (встановлює залежність мемуарного тексту від внутрішнього світу автора), інтроспективним (осмислює мемуарні тексти як результат самоспостереження мемуариста); психоаналітичним (дозволяє розглядати мемуари як спосіб відображення особистісних переживань мемуариста); конкретно-науковими: історико-структурним (членування досліджуваного феномена на складові), конструктивно-генетичним (спостереження за зміною феномена у часопросторі та встановлення його періодизації); порівняльно-зіставним (зіставлення традицій європейської мемуаристики з особливостями формування мемуарного жанру на Правобережжі). Використовуються також: філологічний метод, який забезпечив науковий підхід до використання біографій мемуаристів, літературного аналізу мемуарних текстів, з'ясування їх автентичності, відмежування від пізніших інтерпретації; герменевтичний, який доводить поліфонічність, альтернативність, варіативність досліджуваного феномену, забезпечуючи інтерпретацію мемуарних текстів; ейдологічної редукції, який дозволив дослідити властиве мемуарам явище перемикання уваги з фактів на сенси, де над причинно-наслідковим зв'язком свідомості і світу домінує смисловий, проаналізувати тріаду автор-текст-читач; культурно-історичний, що забезпечив об'єктивність наукового дослідження, враховуючи біографію мемуариста, його психологію, культурне оточення, світобачення, етнічну приналежність, переконання, історичні обставини; інтерпретації міфу, що дозволив пояснити формування відомих у правобережній мемуаристиці міфологем; формальний, який, ревізуючи канонічну формулу єдності змісту і форми, сприяв доведенню унікальності мемуарів як літературного феномену, що містить елементи багатьох інших жанрів, поєднуючи й модифікуючи їхні стильові ознаки; наративний, який застосовувався для визначення специфіки образної системи мемуарів, їх фабули, персонажів, важливих етапів життєпису, тла зображення, наративної ситуації та ролі наратора.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена актуальністю, метою та завданнями дослідження. У дисертації вперше у вітчизняному літературознавстві:

мемуаристичну літературу українсько-польського пограниччя систематизовано та узагальнено крізь призму риторики та комунікативної поетики як самодостатню художню підсистему в макросистемах польської й української літератури доби романтизму;

поетичну атрибуцію правобережної мемуаристичної таксономії досліджено з точки зору регіонально-старожитнього та європейського векторів розвитку;

проаналізовано специфіку жанрового, проблемного, соціального, просторового, гендерного й регіонального диференціювання правобережної мемуаристичної таксономії доби романтизму;

застосовано комплексну диференціацію мемуаристичної проблематики українсько-польського пограниччя доби романтизму: виявлено специфіку сугестивного спрямування, рефлексії минулого й сучасного відображення світу в рустикальному й урбаністичному правобережному просторі;

виявлено характерні особливості наративного мислення в мемуаристичних текстах культурного пограниччя доби романтизму;

на основі новітніх естетичних і літературознавчих концепцій потрактування мемуаристичної літератури Правобережної України розширено уявлення про жанрові особливості мемуаристики доби романтизму, в якій акцентовано її естетичні та художні домінанти;

визначено ключові параметри жанроутворюючої тенденції мемуаристичної літератури українсько-польського пограниччя доби романтизму;

показано загальну тенденцію динаміки художнього факту протягом досліджуваного періоду, позначено зміни його потрактування, розуміння й використання в тексті;

окреслено та систематизовано художню літературну топіку правобережного мемуаристичного простору, виділено центри, уточнено художню семантику, яка має усталений зв'язок з мемуаристичними художніми уявленнями часу;

кодифіковано низку творів польських мемуаристів Правобережної України та реінтерпретовано семантичне насичення жанрів, які раніше не розглядалися в контексті мемуаристичної літератури Правобережжя доби романтизму.

Теоретичне значення отриманих результатів. Дослідження польської мемуаристичної літератури Правобережжя доби романтизму значно поглиблює науково-змістові та часопросторові горизонти культурного пограниччя, збагачує інструментарій історії, теорії літератури, семіотики, герменевтики, філософської та соціальної антропології, суб'єктивні моделі мікро - та макросвітів, що постають з мемуарних текстів. Дисертаційне дослідження є внеском у зазначену сукупність теоретичних знань про структурованість, предметність і цілісність образу узагальнених таксономічних систем польської та української літератур, оригінальним системним сегментом яких є мемуаристична література українсько-польського пограниччя останнього періоду Просвітництва та доби романтизму.

Практичне значення результатів дослідження. Матеріали і висновки роботи можуть використовуватися при підготовці лекцій, дипломних і курсових робіт з історії слов'янських літератур, української і польської зокрема, спецкурсів і спецсемінарів, присвячених проблемам генології, комунікативної поетики, аналізу літературних процесів доби Просвітництва й романтизму, а також історії української та польської літератур.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Всі результати отримані безпосередньо автором, а наукові праці виконано без участі співавторів.

Апробація результатів дослідження. Розділи і повний текст дисертації обговорювались на спеціальному засіданні кафедри полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Положення дисертації були апробовані під час виступів і доповідей, які автор виголошував на наукових конференціях:

міжнародних - "Zwi№zki miкdzy literaturami narodуw sіowiaсskich w XIX - XX w." (Lublin, 1993); "Волинь і Волинське зарубіжжя" (Луцьк, 1994); "Велика Волинь: минуле і сучасне" (Хмельницький-Ізяслав-Шепетівка, 1994); "Stosunki kulturowe polsko-wschodniosіowiaсskie" (Rzeszуw, 1994); "Pisarz i wіadza. Od Awwakuma do Soіїenicyna" (Јуdџ, 1996); "Польська культура в житті України. Історія, сьогодення" (Київ, 1997); "Європейський вимір української полоністики" (Київ-Умань-Ірпінь, 2007); "Польська, українська, білоруська та російська літератури в європейському контексті" (Луцьк, 2007); "Skoіa ukraiсska w romantyzmie polskim" (Warszawa, 2007); "Актуальні проблеми філології та перекладознавства" (Луцьк, 2008); "Miкdzynarodowa Konferencja Naukowa „Piкkno Sіowackiego”" (Biaіystok, 2009);

республіканських - "ІХ республіканська славістична конференція" (Одеса, 1987); "Пушкинские чтения, посвященные 190-летию со дня рождения великого русского поэта" (Кіровоград, 1989); "Актуальные проблемы изучения и преподавания литературы. Историко-литературный процесс и творческая индивидуальность писателя" (Вологда, Російська Федерація, 1988); "Велика Волинь: минуле і сучасне" (Житомир, 1993); "Історичне краєзнавство у відродженні духовності, культури, багатовікових національних традицій України" (Луцьк, 1993); "Житомир в історії Волині і України" (Житомир, 1994); "Діяльність бібліотек по збереженню культурної спадщини і відродження духовності народу" (Житомир, 1996); "Актуальні проблеми історії і літератури Волині та Київщини" (Коростишів Житомирськой обл., 1999); "Літературне краєзнавство в школі та вузі в контексті розвитку української культури і літератури" (Житомир, 2000); "Ю.І. Крашевський як явище світової культури" (Житомир, 2002); "Проблеми аналізу тексту" (Житомир, 2002); "Музейна справа на Житомирщині: історія, досвід, проблеми" (Житомир, 2005); "Бердичівська земля в контексті світового та регіонального розвитку: від найдавніших часів до сьогодення", присвячена 150-річчю від дня народження Джозефа Конрада (Бердичів Житомирської обл., 2007); "Проблеми педагогічної освіти в полікультурному просторі України" (Житомир, 2007); "Проблеми українського державотворення: історія і сучасність", присвячена 100-річчю від дня народження О. Ольжича (Житомир, 2007); "Україна від епохи УНР до початку ХХІ століття", присвячена 125-річчю від дня народження І.А. Фещенка-Чопівського (Житомир, 2009); "Житомиру - 1125" (Житомир, 2009).

Кандидатська дисертація на тему "Політична драма: становлення теорії і особливості поетики" захищена в 1992 р. в Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України; її матеріали в тексті докторської дисертації не використовуються.

Публікації. За темою дисертації видано 2 монографії, опубліковано 22 статті в провідних наукових фахових виданнях України і за кордоном, 26 статей в інших наукових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків і списку використаних джерел (1086 позицій). Основний зміст дослідження виконано на 399 сторінках. Повний обсяг дисертації - 500 с.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету й завдання, принципи вибору матеріалу, об'єкт, предмет і термінологічний апарат дослідження, вказано концептуально значущі теоретичні джерела й методологічні підходи, проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми, охарактеризовано її наукову новизну та практичне значення.

Розділ перший "Генезис мемуаристики українсько-польського пограниччя доби романтизму в контексті сучасної культурної рецепції" - присвячено аналізу наукових рецепцій проблем, дефініцій, інтерпретації й трансформації польської мемуаристичної літератури Правобережної України та форм її художньої реінтерпретації.

Підрозділ 1.1 "Формування Правобережжя як лімінального літературного простору доби романтизму: мемуаристичний концепт культурного пограниччя" присвячено аналізу літературного регіону в умовах антиномного існування. Проблема визначення поняття Правобережжя як категорії літературного пограниччя, попри свою актуальність, досі залишається суб'єктом висвітлення лише численних краєзнавчих розвідок. Однією з актуальних проблем регіонального літературознавства є поділ національної таксономії на складові залежно від пріоритету домінант. Такими сегментами регіональних досліджень у системі загальнонаціональної літератури автор пропонує називати літератури, створені регіональними мовами національних меншин, виокремлені із загального в окремий часопростір, а також спеціальні дослідження літератури культурного пограниччя, зокрема правобережної мемуаристичної літератури доби романтизму. Метод локалізації культурних і літературних об'єктів (Й.Г. Гердер) та територіальної диференціації при висвітленні певного явища з визначенням його зв'язків з іншими художніми структурами створив теоретичне підґрунтя для мультикультуралізму - бурхливого розвитку цілеспрямованих регіональних досліджень лише в кінці ХІХ - на початку ХХ століття. Важливість такого підходу визначав, зокрема, І. Франко ("Теорія і розвій історії літератури").

Враховуючи те, що в Україні відсутня узагальнена й комплексна історія національних літератур, на першому етапі створення історії літератури культурного пограниччя особливу роль мають відіграти саме мемуаристично-щоденникові жанри. Мемуаристика українсько-польського пограниччя доби романтизму розглядається як цивілізаційно, культурно та історично змінна структура, яку пропонується сприймати як конкретно-історичний текст з нарацією від першої особи з певної часової дистанції про враження від подій, у яких автор був учасником або свідком на визначеній території у певний час. Особливої ваги для регіонального дослідження набуває вичленування таксономічної парадигми мультикультуралізму, окреслення його меж, частин і центрів, векторів поступу, тенденцій, поєднання епізодів літературно-історичного процесу з художнім текстом, виокремлення або вплітання текстуальних та онтологічних рецепцій у ньому, прочитання алюзій та інтердисциплінарних підтекстів.

Література українсько-польського пограниччя з XVI ст. і до часу здобуття Україною незалежності залишалась практично terra incognita як для російсько-радянської і польської сторін, так і для української, де кожна з держав визнавала літературу пограниччя надбанням "сусідів". Є підстави вважати це засобом прихованої боротьби імперських урядів з "ополяченою" правобережною літературою, яка докорінно відрізнялась від ідеології літератури великоросів. Тому явище, що не вписувалось у традиційні методи літературознавства як Російської імперії, так і СРСР, штучно було витіснене в лімінальний простір і, як результат, опинилось на маргінесі національної історії літератури.

Складність визначення мемуаристики українсько-польського пограниччя зумовлена ідеологічним концептом. Якщо в художньому тексті ідеологічні "викривлення" автора можна пояснити особливостями художньої уяви митця, то в мемуаристичному тексті, який концептуально зав'язаний на субстанціональності факту з потужним сугестивним впливом, такі випадки коментувати значно складніше, враховуючи, що подія мала протофакт, мегатекстуальний простір та виразний патерн. Саме в цьому контексті мемуаристика Правобережжя доби романтизму, яка рефлектувала протест проти імперської політики, ставала непереборною перешкодою наукового дискурсу, що, в свою чергу, створило лакуну серед мемуаристичних досліджень східнослов'янської, у тому числі вітчизняної полоністики.

Другий "незручний" структурний компонент жанру залежить від гібридної природи мемуаристики. Досить потужна верства вчених-літературознавців вбачає її лише в системі паралітературних таксономій, де художні цінності мемуаристичного тексту розглядаються лише як перестворення історичних, а не художніх фактів. Стрімкий розвиток сучасної теорії літературознавства, зокрема історичної генології, еволюція естетичних поглядів, поглиблення методології досліджень дозволяє сьогодні визнати мемуаристичний текст рівноправною складовою художньої літератури з усіма властивими їй поетичними особливостями.

Наступна проблема пов'язана з появою "боротьби" за спадщину українсько-польського пограниччя та її приналежність до польської або української національних літератур. Польські літературознавчі студії мемуаристики Правобережжя представляють правобережну мемуаристику як органічну складову польської літератури, визначаючи окрему просторову дефініцію - Креси, яка вже аксіологічно виокремлюється з простору загальнопольської літератури. Важливо підкреслити, що українська полоністика впевнено відмовилась від мовної антиномії в національній літературі, що дало можливість виокремити її в романтичну літературу української школи.

Варто наголосити, що розгляд мемуаристичної літератури Правобережжя як українсько-польського пограниччя правочинний при врахуванні особливостей художньої ідентичності тексту, зумовленої спільністю історичного розвитку, світосприйняттям, єдністю літературної мови, каноном літературних текстів, їх жанровими пріоритетами. Це, в свою чергу, репрезентує контактно-типологічну художню спільність і, як наслідок, є приводом для виокремлення системи мемуарно-щоденникових жанрів та наративно-хронологічного стилю як самодостатніх складових та організуючих критеріїв польськомовної мемуаристики Правобережжя.

У підрозділі 1.2 "Утворення правобережної мемуаристичної таксономії, канону авторів і текстів" мемуаристику українсько-польського пограниччя доби романтизму виокремлено як самодостатню підсистему в загальноукраїнській літературній таксономії. Художня література Волині, Київщини та Поділля має також бінарні властивості, виступаючи як частина Правобережної літератури і як самодостатнє явище щодо власних складових.

Важливе місце в окресленні таксономічного простору займає обґрунтування меж романтизму на Правобережжі. Нижня межа доби пов'язана з 1820 роками - періодом активного розвитку Кременецького ліцею та Уманської школи, де відбулося визрівання романтичних ідей (М. Грабовський, С. Гощинський, Б. Залеський). Верхньою таксономічною межею слід вважати 1860-ті рр., відзначені січневим повстанням (Г. Жевуський, Ю.І. Крашевський, Г. Олізар). Окремо виділено проблеми ситуативно-локалізованих явищ (кременецька школа, Волинсько-литовська котерія, оточення Ю.І. Крашевського, Товариство з видання польських книг за зниженими цінами, література правобережних резиденцій). Важливою складовою дослідження доби романтизму є осмислення мемуаристики як літературного феномену, що відображає перебіг і важливість історичних подій (війна 1812 р., декабристський рух, діяльність Товариства польського народу, повстання 1831 та 1863 рр.) через призму світогляду автора.

Таксономічну систему польської літератури Правобережжя доби романтизму характеризують: територія компактного проживання польськомовного населення, спільність літературних, культурних і національних традицій, духовна та аксіологічна тотожність. Таке бачення літературного процесу знаходить підтвердження у функціонуванні низки літературних категорій, серед яких проблемно-тематична повторюваність, внутрішня змістовність, а також об'єктно-суб'єктна визначеність рецепцій, єдність духовних запитів, рефлексій, діалогічні стосунки з українською, російською, німецькою та ін. літературами, що підтверджує системні взаємодії елементів таксономії. Літературі Правобережжя притаманна також амбівалентність, що виявляється через наявність ознак мемуаристичності в різних жанрах генологічного пограниччя. Так, мемуаристичні риси містить публіцистичний твір "Моралеописова мішанина Яроша Бейли" Г. Жевуського, біографічний роман "Пан Стольникович" Ю. Коженьовського, історичний "Овручанин" М. Чайковського, які за певних умов можуть бути включені до канону мемуаристики. За певних обставин мемуаристичний текст може займати місце в іншому сегменті, як це відбувається, наприклад, з "Мемуарами Варфоломія Міхаловського" Г. Жевуського.

Аксіологічні пріоритети певного дослідника сприяють варіативності, рухливості, амбівалентності таксономічних систем і канонів, зумовлюючи номенклатуру та кореляцію текстів, ранжир авторів, місце в таксономії тощо. Вперше цілісно й водночас предметно література Правобережжя доби романтизму була представлена в дисертації В. Гнатюка (1938 р.), де імена Е.М. Галлі, М. Грабовського, А. Грози, Г. Жевуського, Є. Івановського, Ю.І. Крашевського, Т. Олізаровського, С. Осташевського, Я.Д. Охоцького, Т. Падалиці, М. Чайковського, А. Є. Чарториського та ін. утворюють ієрархію або свого роду канон авторів українсько-польського пограниччя. Однак на різних часових зрізах такі канони, збігаючись центрами, кардинально відрізнялися периферією.

Метою формування канону письменників і текстів певної доби є не тільки позначення центру таксономічної парадигми, але й виявлення її периферії (Д. Перкінс). Ядро романтичної мемуаристики включає тексти А. Анджейовського, Т. Бобровського, Е.М. Галлі, М. Грабовського, А. Грози, Т.Т. Єжа, А. Єловіцького, Г. Жевуського, Є. Івановського, Ф. Карпінського, Ю. Коженьовського, Вл. Міцкевича, Г. Олізара, Н. Олізара, Т. Олізаровського, С. Осташевського, Т. Падалиці, А. Пшездзєцького, Р. Піотровського, Г. Пузиніної, К. Ружицького, З. Щ. Фелінського, Є. Фелінської, А. Хжонщевського, М. Чайковського. Периферія романтичного канону представлена мемуаристикою просвітництва й сентименталізму (С. Букар, Ю.У. Немцевич, Я.Д. Охоцький, Ю. Охоцький, А. Є. Чарториський) та затухання романтизму, а також позитивізму та реалізму (Ш. Аскеназі, М. Дубецькй, Ю. Дунін-Карвіцький, Ф. Равіта-Гавронський). Однак місце в каноні не буває константним. Так, мемуари С. Букара чи Я.Д. Охоцького відображають останні десятиліття доби Просвітництва і, відповідно, входять до периферії канону, виступаючи передвісниками романтизму. Проте якщо враховувати час, коли хронікер працював над текстом (С. Букар почав писати мемуари у 1845 р., а Я.Д. Охоцький близько 1843 р.), то розглядати ці твори лише в парадигмі Просвітництва значило б штучно звужувати проблематику, звертати увагу лише на одну вартість тексту, не враховуючи, що згодом навіть віяння романтизму набули іншого характеру. Це дає змогу відчути в названих мемуарах сенсуальність романтизму і "науковість" позитивізму. У мемуаристичному каноні українсько-польського пограниччя доби романтизму представлено також кілька суміжних параканонів, які утворюються: мемуарами, написаними не польською мовою - французів О. де Бальзака та Д. де ла Фліза, німців В. Куна та К.Д. фон Роммеля, росіян А. Глаголєва, Є. Комаровського, В. Короленка, М. Мамаєва, російськомовних українців Б. Галушка, Г.О. Осовського, А. Рафальского, та мемуаризованими нарисами - етнографічними Л. Голембійовського, фольклорними З. Доленги-Ходаковського, історичними А. Яблоновського, політичними Н. Олізара.

Взаємодія тріади "канон - периферія - параканон" зумовлює дифузію текстів, жанрів, наративу, поетики, робить взаємодії між сегментами канону відкритими в часі та ситуативно змінними феноменами правобережної мемуаристики. Така динамічна структура узагальненого канону мемуаристичної літератури українсько-польського пограниччя доби романтизму ілюструє життєздатність мемуаристики, дозволяє розглядати її як об'єкт інтерпретації й категоризації, закріплює за нею правомірне існування в художньому просторі правобережної літератури, рецепції якої є актуальними і для сучасності.

Правобережна мемуаристична таксономія була підготовлена епохою Просвітництва: К. Козьмян, Я.Д. Охоцький, А. Є. Чарториський (історична та політична впливовість авторів, аристократичний характер стильових манер, автор-наратор як монументалізатор історичного факту, домінування раціонального над сенсуальним осмисленням регіонального простору, повчальна спрямованість змісту). У подальшому мемуаристика трансформувалась під упливом ідей романтизму: М. Грабовський, А. Єловіцький, К. Качковський (автор-наратор, як сакралізатор минувшини, підвищення чуттєвості та сугестивності рефлексій). Вершини розвитку мемуаристична таксономія досягла в середині століття: Ю.І. Крашевський, З. Щ. Фелінський, М. Чайковський (приналежність правобережних мемуаристів до різних соціальних верств, урізноманітнення стильових манер, деканонізація "класичної" таксономії, взаємодія мемуарів з іншими епічними жанрами, унікальна демонстрація атракції як взаємного тяжіння персонажів з яскравою гамою почуттів від неприязні до симпатії і навіть любові, зумовлена відсутністю щирої прихильності до Правобережного регіону як з боку великопольської, так і великоруської верхівки).

Підрозділ 1.3 "Динаміка жанрової парадигми правобережної мемуаристики" представляє мемуаристичні жанри Правобережжя як ускладнено структуровану генологічну систему, яка завдяки родово-жанровим дифузіям сформувалася в динамічну таксономію, здатну змінювати генологічну структуру залежно від домінуючого критерію, з притаманною розмитістю класичних жанрових ознак і нестійкістю зазвичай усталених понять.

Підрозділ демонструє, що мемуаристика Правобережжя розвивалась у двох напрямах: регіонально-старожитньому та європейському. Перший характеризується регіональною екзотичністю ("Мемуари конторника Потоцьких з Тульчина" А. Хжонщевського), натуралістичною деталізованістю ("Мемуари" Я.Д. Охоцького), відсутністю авантюрних сюжетів ("Мемуари" З. Щ. Фелінського), підвищеною увагою до регіональних відмінностей ("Спогади про польські часи давні та пізніші" Є. Івановського). Другому притаманні: "легкість" сюжету ("Мемуари" Г. Олізара), підвищений рівень психологізму ("Спогади. Мемуари" Ф. Ковальського), емоційність та індивідуалізм ("Спогади" Т. Олізаровського), наявність втаємничення і пригодницької інтриги ("Мої пригоди в 1863 - 1864 роках у Києві" Ф. Равіти-Гавронського, "Дивовижне життя поляків і польок" М. Чайковського).

Важливим сегментом розвитку правобережної мемуаристики представлено риторичні жанри, які виявили ознаки мемуаризації регіонального хронотопу. Казання та промови вперше вміщують прямі рефлексії вітчизняного простору й часу. Автор наголошує, що жанри мали розгалужені піджанрові системи (ювілейні, урочисті, повчальні, декларативні), об'єднувались у жанрові цикли (Кременецькі, Житомирські, Київські, костьольні, губернські, світські). У підрозділі показано, що з поступом романтизму розвиток жанру набув нової якості, свідченням чому є казання Г. Олізара (1847) чи А. Єловіцького (1859).

Мемуаристику Правобережжя як вид головним чином репрезентують - мемуари і спогади: домашні (М. Грабовський), військові (К. Ружицький), історично-політичні (А. Є. Чарториський), сімейні (Є. Фелінська), сибірські (Р. Піотровський"); щоденники: власне щоденник (А. Павша), щоденник подорожі (К. Сенкевич), записки (С. Букар); подорожі: пілігримка (І. Головінський), подорожування (Е. Хоєцький), орієнтальна (К. Качковський), примусова (Ю. Охоцький), рідним краєм (С. Холоневський), наукова (А. Пшездзєцький), митця по Європі (М. Валевська), кореспонденція з подорожі (Є. Івановський); нариси: подорожній (Т. Падалиця), натуралістичний (М. Балінський), історичний (М. Дубецький), характерів (М. Чайковський), моральний (Ф. Новицький), картинки (А. Гроза), замальовки (Т. Падалиця); портрет: літературний (Т.Т. Єж), військового діяча (З. Анджейовський), пересічної людини (Г. Жевуський); казання (А. Єловіцький). Зазначається також, що ознаки мемуаристичного стилю зустрічаються практично в усіх інших родових категоріях. Найбільш насиченими мемуаристичними експлікаціями виявились епічні жанри ("Пан Стольникович" Ю. Коженьовського, "Тетерев'янки" Г. Жевуського). Ознаки мемуаристичного стилю також яскраво виявляються як у ліричних творах ("Пілігримки" Г. Олізара), так і в драматургічних ("Тогочасна молодь" К. Гейнча, "Для милого гроша" А.Н. Коженьовського).

польська мемуаристична література правобережна україна

У підрозділі зроблено висновок про те, що жанрова таксономія правобережної мемуаристики за соціальною диференціацією репрезентує практично всі прошарки населення краю: мемуаристику шляхетську (Г. Жевуський, А. Є. Чарториський), дрібно шляхетську (А. Гроза, С. Осташевський), клерикальну (Т. Добшевич, І. Холоневський), військову (К. Ружицький, Ю. Дверницький). За цеховою (компаративною) приналежністю виділяють мемуари письменницькі (Ю.І. Крашевський), палестранські (Я.Д. Охоцький), кременецькі (А. Словіковський), декабристські (Й. Руліковський). За просторовим критерієм мемуаристика поділяється на кременецьку, житомирську, волинську, кам'янець-подільську, київську, сибірську. За гендерною дефініцією мемуаристика виступає як жіноча (Г. Блендовська, С. Духінська, Є. Фелінська) та чоловіча. Дисертант наголошує, що всі піджанрові утворення за соціальною ознакою мають яскраво виражені тотожні жанрові прикмети. Як синтетичний продукт мемуаризації часопростору виокремлюється група конволютних мемуарів (Є. Івановський, Ю. І Крашевський). У висновках зазначено, що ці види таксономії не можна вважати назавжди сталими й непорушними.

У підрозділі окремо розглянуто конволютні "Мемуари" Ю.І. Крашевського, що становлять сукупність відносно відчужених частин сюжетно завершених текстів: шляхетські мемуари, що відображають концепт соціальних запитів автора та коло його оточення; автобіографічні, головним об'єктом висвітлення в яких є особисте життя; щоденникові, котрі містять великі сегменти тексту репортажно-хронологічного стилю з точною атрибуцією; волинські та дрезденські, які віддзеркалюють регіональну проблематику; а також політично-тенденційні, власне мемуари та спогади, щоденник і подорож, записки й листи, нариси та новели. Композиції мемуарів властивий фабульний характер, конституція - дискретна, текст має лакуни, хронологічні експлікації, лірично-медитативні рефлексії, химерну сповідь, діалоги та полілоги, вставні конструкції. Це повно ілюструє генезис типів художнього мислення автора, від ліро-епічних у юності до епічно-монументальних у старості. У підсумках констатується, що Ю.І. Крашевський, як ґрунтовний теоретик і практик правобережної мемуаристики, створив текст, який не вписувався в жодні жанрові канони доби романтизму.

У дослідженні серед розмаїття аналізованих мемуаристичних жанрів доби романтизму жанр домашніх мемуарів, введений у науковий обіг М. Грабовським, окреслюється як винятково правобережний ексклюзив, жанровою ознакою якого, на думку вченого, була аксіологічна домінанта, що полягала в особистісних родинних спогадах, у фіксації місцевих легенд, побуту і звичаїв народу. Зразком домашніх мемуарів М. Грабовський вважав мемуари В. Борейка та К. Міцовського, а також включив до цього жанру свій твір "Джерела до польської історії", написаний спільно з А. Пшездзєцьким, та весь творчий доробок Л. Голембійовського. Останні сьогодні сприймаються швидше як етнографічні, краєзнавчі та історичні паратаксономічні тексти, однак, з точки зору теоретика домашніх мемуарів, є рівноправним сегментом правобережної мемуаристики.

У підрозділі 1.4 "Еволюція типологічних характеристик мемуаристичного стилю культурного пограниччя доби романтизму" проаналізовано стильові особливості наративного мислення: просторово-часові кореляції історичних фактів для підсилення їх сугестивного впливу; національно-патріотична тенденційність, забезпечена присутністю авторського "я-поляк", "я-волиняк" тощо; романтично-суб'єктивне сприйняття подій, виражене через ретроспективний час; шляхетний літературний етикет; жанрова деканонізація, що виявилась у поширенні мемуаристичного стилю на інші літературні жанри; міфологізація наратора та героїв тексту з яскраво вираженою героїко-патріотичною акцентуацією; дихотомічне протиставлення "тоді - тепер", спрямоване на ідеалізацію минувшини; домінування асоціативного способу організації композиції певного сюжету над причинно-наслідковим; органічне поєднання різних стильових манер, що віддзеркалюють сільську впорядкованість минулого й міську хаотичність сучасного часопростору.

У роботі здійснено обґрунтування часової процесуальності та етапів розвитку романтичного стилю правобережної мемуаристики. У першій третині ХІХ ст. мемуари ще містили стильові рудименти епохи просвітництва (С. Букар, К. Міцовський, Я.Д. Охоцький, А. Хжонщевський, Л. Цешковський). Згодом романтичний стиль став домінувати і виявив себе в щоденниках (К. Качковський, А. Павша) та подорожах (Ю.І. Крашевський, А. Пшездзєцький, К. Сенкевич). Чітких ознак романтичного стилю мемуари набули лише в 30-60-х рр. (А. Гроза, Є. Івановський, Ф. Ковальський, Н. та Г. Олізари, Є. Фелінська, М. Чайковський). Типовою стильовою особливістю правобережної мемуаристики є жанрові дифузії. Наприклад, у канву "Щоденника подорожі по Англії" К. Сенкевича органічно вписані власне щоденникові замітки та листи, в "Спогадах подорожі до Сибіру й перебування в Березові" Є. Фелінської мирно вживаються "Виписки з листа Паулінки" та фольклорні вставки з "Остяцьких байок", М. Чайковський вказував на мемуаристичний характер свого історичного роману "Овручанин".

Окремо в дослідженні розглянуто проблему стильового розмежування романтизму і просвітництва. Наголошується, що типологічні характеристики романтичного стилю мемуарів мають три фундаментальні домінанти, які легко інтегрують між собою: історичний час (про який написано), сучасний (коли писався текст) та епохальний (який упливав на два перших). Ця часова особливість безпосередньо стосується художнього методу, що визначає генетичні та контактні зв'язки певної доби. Зокрема, "Мемуари" К. Козьмяна рефлектують історичний час в межах 1780-х - 1830-х рр., створювались на початку п'ятдесятих років ХІХ ст., а почали видаватись через два роки після смерті автора (1858). В результаті праця має ознаки як просвітництва, так і романтизму.

Аналіз особливостей стилю польськомовних мемуарів доби романтизму дозволяє стверджувати, що на Волині, Київщині та Поділлі розвиток романтичних тенденцій був вторинним не тільки щодо провідних літератур Англії чи Німеччини, але й щодо польської, російської чи французької. Романтизм проникав сюди дуже повільно, зазнаючи впливів найближчих сусідів та регіональних потрактувань. У добу романтизму на Правобережжі мирно співіснував увесь репертуарний арсенал художніх методів, успадкованих від попередньої епохи. Відтак, виокремлення власне романтичних мемуарів серед усього репертуару правобережної мемуаристики потребує певних методологічних компромісів.

У роботі доводиться, що романтичний стиль правобережної мемуаристики виявлявся у формах відмови автора від ідей механічного матеріалізму. Мемуарист відтворював добу як живий, взаємопов'язаний та динамічний всесвіт, що складався з ексклюзивних систем ("Волинські вечори" Ю.І. Крашевського). Перестворення правобережного часопростору мало яскраво виражений креативний характер, сформований на ідеї збереження духу часу. Це зумовлювало паралельне функціонування в текстах різних художніх стилів навколо домінуючого романтичного. У цей період активно розвиваються нові жанри, серед яких - подорож рідним краєм ("Контрактова мозаїка" А. Грози, "Спогади Волині, Полісся та Литви" Ю.І. Крашевського) та конволютний ("Домашні мемуари" М. Грабовського, "Спогади минулих років" Є. Івановського). Прояви мемуаристичного стилю яскраво виявляються у відтворенні особливостей правобережного рустикального чи урбаністичного просторів. Характерною рисою романтичного стилю була глорифікація периферійності та провінційності як протиставлення регіональної автентичності Правобережжя іншому світові, що репрезентує вияв романтичної ідеї народності літератури і надання зразків регіональних аксіологічних пріоритетів.

Виявом романтичного стилю в мемуаристичному тексті є акцентуація уваги на внутрішньому стані наратора ("Спогади" К. Качковського). Психологічні рефлексії мемуариста ілюструють його винятковість, стосунки між особистістю та суспільством. У розділі констатується, що правобережна мемуаристика репрезентувала перші спроби інтроспекції ("Мемуари оригінала" Н. Олізара), де використовувались індивідуальна та спонтанна експресія, поглиблення чуттєвості і непересічної художньої та творчої уяви, завдяки чому мемуаристичний текст переставав бути лише документом епохи і набував естетичної емоційності.

У підрозділі зазначається, що правобережним мемуарам притаманна виразна позатекстова особливість: вони часто видавались уже після смерті автора і зазнавали впливу редакторів (мемуари Т. Бобровського, М. Будзинського, С. Букара, Е.М. Галлі, Т. Добшевича, К. Качковського, К. Козьмяна, Г. Олізара, С. Осташевського, Ю. Охоцького, А. Павши, А. Хжонщевського). Так, "Мемуари" Я.Д. Охоцького були видані в редагованому вигляді Ю.І. Крашевським майже через десять років після смерті автора, в результаті чого деякі імена відомих осіб були вилучені, текст насичувався діалогами, зазнавав іншої композиції матеріалу, стилізації під епоху, що породило проблему автентичності та канонічності тексту. Нашарування авторського й редакторського стилів та стилю відповідних епох у сукупності формують специфічний багатовимірний простір тексту, що демонструє колоритність і унікальність мемуарного стилю. Проаналізовані в роботі властивості мемуарного стилю не вичерпують проблему, однак визнаються домінантними та визначальними тенденціями, що мають жанроутворюючий характер тексту, який набув регіональної специфічності та відмінності.

Таким чином, з одного боку - ментальні відмінності (часопросторова лімінальність, окремішність, етнічна толерантність) та естетичні домінанти (гармонійність минувшини, драматичність сучасності) правобережного митця слова сприяли розвитку розгалуженої системи мемуаристичної таксономії та виникненню регіональних новацій (домашні мемуари, волинські вечори й ґавенди). З іншого - рухливість кордонів мемуаристичних жанрів та здатність до дифузії, переходів, міграції генологічних домінант, втілення різноманітних романтичних типів художнього конфлікту та ситуативної варіативності групування персонажів, відбору та систематизації подій у сюжетотворенні - відображають типи художнього мислення митця Правобережжя. Притаманна мемуаристиці українсько-польського пограниччя генологічна поліфонічність реальної дійсності та творчої уяви, сприяє формуванню специфічного художнього світу літератора й розвитку часопросторових відмінностей розгалуженої багатошарової системи жанрів Правобережжя як літературного регіону.

Другий розділ "Проблематика польської правобережної мемуаристики доби романтизму як складова літературознавчого контекстуалізму".

Підрозділ 2.1 "Історико-літературознавча структура проблематики мемуаристичної літератури українсько-польського пограниччя" - висвітлює розвиток мемуаристики з точки зору формування циклів, періодів та угрупувань правобережного мемуаристичного тексту. До історичних циклів правобережної польськомовної мемуаристики віднесено твори, пов'язані з війною 1812 р. (В. Гіжицький, Ф. Дубецький, А. Анджейовський, Т. Бобровський, М. Чайковський), повстанням декабристів 1825 р. (Г. Олізар, Й. Руліковський), рухом Ш. Конарського (Т. Бобровський, М. Дубецький, З. Міяковський, З. Щ. Фелінський), інсурекцією 1831 р. (М. Будзинський, Ф. Вротновський, М. Грабовський, Т.Т. Єж, Є. Івановський, К. Качковський, К. Козьмян, Ю.І. Крашевський, Н. Олізар, С. Осташевський, А. Павша, К. Ружицький, Л. Семенський, М. Чайковський), а також подіями 1863 р. (Вл. Міцкевич, Є. Івановський, Т. Падалиця, Ф. Равіта-Гавронський). Крім того, цикл листопадової мемуаристики містить підрозділ, який умовно названо "мемуари проти мемуарів". Це своєрідні мемуаристичні рефлексії К. Ружицького, А. Єловіцького, Ю. Дуніна-Карвіцького на "Мемуари генерала Ю. Дверніцького".

Запропоновані цикли польськомовної мемуаристики Правобережжя не можуть бути сталими, повними та однотипно проблемними, мають по-своєму складну конституцію та власне семантичне поле. Так, порівняння правобережної мемуаристики 1812 р. з російською чи польською (А.Г. Тартаковський, Ю. Грабовський, Д. Наврот) доводить, що, на відміну від героїки битв і походів, традиційно притаманної військовим мемуарам, правобережна мемуаристика відобразила війну через звичайні побутові проблеми й події пересічного життя. Натомість верхня межа полистопадової мемуаристики 1831 р. й досі залишається відкритою. Навіть мемуари З. Анджейовського та А. Голинського, надруковані відповідно в 1963 та 1979 рр., не змогли "закрити" цикл у ХХ столітті, оскільки ще й досі чекають на видання "Мемуари" А. Боговітина-Козерацького та "Польська революція" О.А. Коженьовського. Така екстраполяція минулої події в майбутнє сприяє окресленню мемуаристики 1831 р. як відкритого в діахронії циклу. Таким чином, наголошується, що фіксувати наявність визначених кордонів певного циклу можна лише умовно.

Еволюція правобережної мемуаристичної проблематики доби романтизму - явище багатовекторне та ускладнено структуроване, в діахронії умовно поділене на два періоди: кременецько-межиріцький (кінець XVIII ст. - 1830 рр.) та житомирський (1840 - 1860 рр.). У синхронії виділяється мемуаристика шляхетських резиденцій та еміграції. У дослідженні кременецького періоду особлива увага приділяється Т. Чацькому, який згуртував найталановитіших літераторів Правобережжя і сприяв становленню майбутніх митців, які в літературознавстві традиційно іменуються "група кременчан" (М. Будзинський, Е.М. Галлі, Є. Івановський, К. Качковський, Ф. Ковальський, Ю. Коженьовський, А. Мальчевський, Т. Падура, А. Пшездзєцький, К. Сенкевич, Ю. Словацький, Ф.М. Собєщанський, Ю. Совінський, Г. Олізар, Т.А. Олізаровський, С. Осташевський). Мемуаристика кременецько-межиріцького періоду аналізується як література останнього періоду Просвітництва й раннього романтизму - часу, якому притаманні зміни й удосконалення системи та поетики жанрів. У цей період активізуються промови, казання, заповіти, мемуари, спогади, характерними особливостями яких є поєднання ідеалізації минувшини, високого духу просвітництва з наявністю романтичного тяжіння до інтроспекції та самоаналізу, підвищеної чуттєвості, ідеалізації рустикального простору тощо.

Після 1831 р. у польськомовній літературі Правобережжя розпочався період активної діяльності, спрямованої на збереження національної ідентичності, формування аксіологічних і поетичних традицій, сакралізації аркадійського простору й предметного світу, звертання до українського фольклору, літератури, історії та міфології. Яскраві ознаки мемуаризації виявляються також у інших суміжних жанрах (шляхетська та народна ґавенда, картина, нарис, лист, щоденник, побутова й натуралістична повість). У цей період стає очевидним антиномне становище правобережного літератора не тільки щодо східного сусіда, але й західного, що підкреслює регіональні особливості та властиву зрілому романтизму автономність культури. У дисертації розглядається червневий з'їзд правобережного письменства в чуднівському маєтку Г. Жевуського (1841), учасниками якого були М. Грабовський, І. Головінський, Ю.І. Крашевський, Г. та В. Будзинські, Т. Букар, яких поєднувало сакральне ставлення до вітчизняної минувшини та старожитностей. Результатом єдності інтересів стало видання мемуаристичних творів С. Букара, В. Борейка, Г. Жевуського, К. Міцовського, Ю. Охоцького, Я.Д. Охоцького, А. Хжонщевського, Л. Цешковського.