Договір про створення за замовленням і використанням об’єкта права інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет "Одеська юридична академія"

• Судово-адміністративний факультет
• Кафедра права інтелектуальної власності
• та корпоративного права
• Магістерська робота
• Договір про створення за замовленням і використанням об'єкта права інтелектуальної власності
• Одеса - 2012
• Зміст
• Вступ
• 1. Поняття і види договорів про створення за замовленням і використанням об'єкта права інтелектуальної власності
• 1.1 Поняття і особливості договорів про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності
• 1.2 Класифікація договорів про створення за замовленням і використанням об'єкта права інтелектуальної власності
• 1.3 Форма, умови дійсності та зміст договорів у сфері інтелектуальної діяльності
• 2. Договори на створення за замовленням і використанням творів науки, літератури і мистецтва
• 2.1 Поняття і особливості авторських договорів на замовлення
• 2.2 Суб'єкти, об'єкти, зміст авторських договорів
• 2.3 Порядок укладання та цивільно-правова відповідальність сторін за авторським договором
• 3. Договори на створення на замовлення об'єктів промислової власності та на їх використання
• 3.1 Поняття та особливості договірних відносин (договорів) у сфері науково-технічної діяльності
• 3.2 Договори на створення об'єктів права промислової власності
• 3.3 Договори на використання об'єктів промислової власності
• Вступ
• Проголошення державної самостійності України, визнання чинності на її території міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності, входження нашої держави у міжнародний трансфер технологій сприяло створенню національної патентної системи України, розробці й прийняттю великої кількості нормативно-правових актів щодо захисту результатів наукової діяльності, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, селекційних досягнень, об'єктів авторського права і суміжних прав.
• Проблематика захисту та охорони авторського права є невирішеною, оскільки спроможність забезпечити належну охорону прав інтелектуальної власності є сьогодні одним із основних показників цивілізованого суспільства, гарантією економічного та соціального розвитку будь-якої країни та необхідною умовою для зайняття нею належного місця у світовому співтоваристві Венедиктова І.В., Розгон О.В. Цивільно-правовий захист та охорона авторського права // Форум права. - 2007. - № 2. - С. 24-29.. власність правовий інтелектуальний
• Актуальність дослідження питань даної тематики зумовлюється тим, що в наш час новації складають більшу частину людського життя. Новації вже стають вигідним товаром, тому що їх можна на певних умовах передавати для використання іншим людям або навіть продавати. Це часто призводить до виникнення правопорушень у сфері інтелектуальної власності, тому вона потребує охорони та захисту.
• Вирішення надважливого завдання - формування в Україні економіки інноваційного типу та забезпечення належних позицій в світовій спільноті - неможливе без розвитку і вдосконалення відносин в галузі управління інтелектуальною власністю згідно світових тенденцій, аналізу світового досвіду державного регулювання в галузі правової охорони інтелектуальної власності, передачі і комерціалізації ІВ.
• Виходячи з вищезазначеного, безпосередніми об'єктами дослідження є поняття, особливості, класифікація договорів у сфері інтелектуальної діяльності, їх юридичний захист, включаючи судову практику у вказаній сфері.
• Слід зазначити, що проблеми права інтелектуальної власності досліджувалися багатьма як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями, такими як: Ч.Н. Азімов, І.А. Безклубий, Ю.Л. Бошицький, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, Р.В. Дроб'язко, О.В. Кохановська, Б.В. Носик, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, О.І. Харитонова, Є.О. Харитонов, Р.Б. Шишка, О.О. Штефан та ін. Однак і сьогодні не створено єдиної прийнятої всіма науковцями теорії права інтелектуальної власності Харитонова О.І. Деякі проблемні питання визначення змісту права інтелектуальної власності / О.І. Харитонова // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук., праць. - 2008, Вип. 42. - С. 7-12..
• Аналізуючи вказану проблематику, ми спиралися на загальні дослідження та публікації провідних учених-цивілістів: О. Святоцького, А. Бойченка, Ю. Шемшученка, О. Мельника, де окреслені шляхи розв'язання проблеми цивільно-правового захисту та охорони авторського права. Безперечно, є наукові праці, які присвячені розв'язанню питань щодо захисту та охорони авторського права. Однак швидкий розвиток технологій йде попереду вдосконалення норм, які спрямовані на охорону та захист авторського права.
• Саме цій проблематиці присвячена магістерська робота, головна мета якої - узагальнення вже існуючих точок зору науковців щодо охорони та захисту авторського права. Новизна роботи полягає в деталізації підзаконних та інших відомчих нормативних актів про інтелектуальну власність. При розкритті тематики магістерської роботи видалось доцільним побудувати роботу за принципом переходу від загального до конкретного: від загальнотеоретичних аспектів договірних відносин у сфері права інтелектуальної власності, тобто визначення основних термінів, принципів і особливостей укладання договорів у сфері інтелектуальної діяльності, до характеристики окремих видів договорів та принципів судового захисту сторін в разі порушення їх умов.
• При написанні даної роботи і дослідженні принципів і особливостей договірних відносин у сфері інтелектуальної діяльності та їх ефективності були використані загальнонаукові і спеціальні методи.
• Як загальні методи були використані, насамперед, історичний та логічний, адже договірний механізм, закріплений в законодавстві України, не можна вивчати у відриві від процесу становлення демократичних інститутів та управлінської структури України.
• В якості спеціальних методів використовувались системний та функціональний методи. Ці два взаємопов'язані методи дали можливість представити договори у сфері інтелектуальної діяльності як цілісну впорядковану систему.
• Зрозуміло, що стабільний економічний розвиток нашої країни неможливий без удосконалення правової охорони результатів інтелектуальної діяльності людини, максимальної гармонізації відповідного національного законодавства з міжнародними правовими нормами, накопичення інформаційних ресурсів, створення і ефективного використання механізмів залучення інтелектуальної власності в господарський обіг, тобто усього того, що сприяло б розвитку права інтелектуальної власності в Україні.
• Наскільки дієвим буде механізм захисту учасників договірних відносин у сфері, що є предметом нашого дослідження, стане відомо через певний час, коли процес судового захисту запрацює на повну силу і складеться загальна практика розгляду таких справ. В даній роботі робиться спроба з'ясувати, наскільки ефективним і стабільним є регулювання цих відносин за сучасних умов.
• 1. Поняття і види договорів про створення за замовленням і використанням об'єкта права інтелектуальної власності
• 1.1 Поняття і особливості договорів про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності
• Протягом всієї історії людства традиційним об'єктом економічного обігу були матеріальні речі - об'єкти природи та результати матеріального виробництва. І хоча результати творчої діяльності відомі не одне тисячоліття, вони не були об'єктом ринкових відносин, оскільки реалізація таких результатів, попри їх велике значення для розвитку людства, здійснювалася вельми повільно. Лише на початку XII ст. охорона цих об'єктів починає набувати якогось правового оформлення. Оскільки з розвитком науково-технічного прогресу результати інтелектуальної діяльності почали відігравати у житті спільноти все більшу роль, а їх реалізація дала можливість отримання стабільних і досить великих прибутків, традиційний ринок майнових цінностей зазнав змін: поруч з традиційними його об'єктами виникли результати інтелектуальної діяльності Харитонова О.І. Правова природа права інтелектуальної власності / О.І. Харитонова // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. 2002. - Т. 7, 2008. - С. 144-151..
• Останнім часом все більше зростає інтерес до інтелектуальної власності, а XXI ст. взагалі оголошене Організацією Об'єднаних Націй ерою інтелектуальної власності Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект: Монографія. - Х. : Вид-во нац. ун-ту внутр. Справ, 2002. - С. 3..
• Стосовно визначення правової природи категорії "результати інтелектуальної діяльності" у науковій літературі точаться гострі дискусії. Відомий російський цивіліст Г.Ф. Шершеневич зазначав, що з самого моменту, як позитивне законодавство сприйняло це злоключне право під свій захист, воно носиться по обрію науки без якогось певного визначення, подібно до птаха, який виглядає, куди б йому було зручніше спуститися Шершеневич Г.Ф. Авторское право на литературные произведения. - Казань, 1981. - С. 254..
• Загальні засади охорони прав громадян на творчу діяльність містяться у ст. 41 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, та у ст. 54 Конституції України, яка гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
• Разом з тим в Україні цей інститут переживає становлення, оскільки радянська доктрина цивільного права ґрунтувалася на визнанні та регулюванні авторських прав авторів творів літератури і мистецтва, відкриттів, винаходів та раціоналізаторських пропозицій, як таких, що мають, головним чином, відносний (зобов'язально-правовий), а не абсолютний характер. Справа в тому, що в радянські часи навіть нерішучі спроби скористатися так званою "пропрієтарною моделлю" стосовно результатів інтелектуальної діяльності, навіть з метою наукового аналізу, розцінювали як некритичне перенесення на радянський ґрунт буржуазних юридичних конструкцій Йоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР. - Ленинград, 1975. - Ч.1. - С. 23.. Відповідно радянському законодавстві не вживався такий термін, як "інтелектуальна власність". Вперше він був використаний в останні роки існування СРСР - у Законі СРСР "Про власність в СРСР" від 6 березня 1990 р.
• Початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняття Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. (втратив чинність), який містив спеціальний розділ "Право інтелектуальної власності".
• У ЦК України праву інтелектуальної власності присвячена книга четверта, розміщенням якої за кригою третьою "Право власності та інші речові права" розробники кодексу мали намір підкреслити соціально-економічну значимість інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А.С. Довгерта. - К. : 2000. - С.16..
• Поняття "інтелектуальна власність" має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.
• Слід зазначити, що право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інститут - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.
• Суб'єктивне право інтелектуальної власності - це право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності.
• Слід зазначити, що одним з основних прав власника об'єкта інтелектуальної власності є його право на розпорядження майновими правами на цей об'єкт Цивільне право України: Підручник: У 3-х кн. Книга 3. / За ред. Харитонова Є.О. - Одеса, "Юрид. література", 2006. - С. 651. . Про важливість цього права, а також його здійснення свідчить наявність гл. 75 ЦК України, норми якої присвячено способам та порядку розпорядження майновими правами на об'єкти творчої діяльності.
• Ст. 420 ЦК України містить загальний перелік об'єктів інтелектуальної власності, який конкретизується в окремих законах.
• Перелічені в цій статті об'єкти можна умовно диференціювати на такі групи:
• об'єкти авторського права та суміжних прав, до перших належать
• літературні та художні твори, комп'ютерні програми, бази даних. Особливості перелічених об'єктів встановлюються Законом України
• "Про авторське право і суміжні права" названим законом регулюються також зазначені в коментованій статті об'єкти суміжних прав: виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організації мовлення;
• об'єкти патентного права - винаходи, корисні моделі,
• промислові зразки. Правовою основою зазначених об'єктів інтелектуальної власності є Закони "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки";
• правові засоби індивідуалізації виробників та виготовленої ними
• продукції комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для
• товарів і послуг);
• географічні зазначення походження товару. Правовою основою
• прав на перелічені об'єкти є Закони України "Про охорону прав на знаки
• для товарів і послуг", "Про охорону прав на зазначення походження
• товарів".
• Що стосується комерційних (фірмових) найменувань, то на сьогодні в Україні відсутній спеціальний закон про охорону прав на вказаний об'єкт;
• 5) інші об'єкти права інтелектуальної власності (у літературі їх іноді
• називають нетрадиційними об'єктами інтелектуальної власності):
• -- компонування (топографії) інтегральних мікросхем є відносно новим інститутом права інтелектуальної власності і регулюється Законом України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем";
• -- раціоналізаторські пропозиції спеціальним законом не регулюються. Водночас у частині створення і використання раціоналізаторських пропозицій діє "Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій", затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 р. №479/92;
• -- сорти рослин і породи тварин є результатом селекції у галузі рослинництва і тваринництва. Правовою базою зазначених об'єктів є Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" та Закон України "Про племінне тваринництво" ;
• -- ЦК відносить до переліку об'єктів права інтелектуальної власності комерційну таємницю. Окремі положення щодо регуляції названого об'єкта містяться в Законі України "Про інформацію", Законі України "Про господарські товариства" та ін.;
• -- об'єктами права інтелектуальної власності є наукові відкриття.
• Спеціального закону про вказаний об'єкт на сьогодні в Україні не прийнято.
• Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі договорів.
• Характеризуючи поняття договорів у сфері інтелектуальної діяльності, варто приділити увагу загальній характеристиці договору.
• В цивілістичній літературі цивільно-правовий договір розглядається як взаємна угода або як угода сторін, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільного правовідношення Новицкий И.Б. Обязательство заключить договор. - М., 1947. - С.8..
• У літературі не існує єдиної думки щодо визначення поняття договору. Так, з точки зору М.И. Бару, договір - це вольовий акт, заснований на взаємному погодженні сторін, спрямованому на виникнення, зміну або припинення юридичних відносин Советское гражданское право. - Киев, 1977. - Ч.1. - С. 76.. Аналогічне визначення дає Ф.И. Гавзе, з тою лише різницею, що він називає ціль договору: найкраще задоволення потреб всього суспільства та окремих його представників Гавзе Ф.И. Обязательственное право. - Минск, 1968. - С. 17..
• Визначення договору, які не відрізняється суттєво від вищевикладених, зустрічаються і у сучасній літературі. Так, Н.Д. Єгоров під договором розуміє документ, який закріплює факт встановлення зобов'язального правовідношення Гражданское право / Под ред. Сергеева А.П. - СПб., 1996. - С. 428..
• З точки зору В.А. Ойгензихта вольовий момент у погодженні є основним. Виходячи з цього, у договорі повинна бути виражена воля сторін, і тільки при цій умові він являє собою погодження Ойгензихт В.А. Воля и волеизьявление. - Душанбе, 1983. - С. 123..
• При укладанні договору волевиявлення спрямоване на досягнення певних правових наслідків. Абсолютно недостатньо вираження волі одною стороною. Ця воля має бути доведена до відома другої сторони та сприйнята нею.
• Як результат прийняття зробленої пропозиції друга сторона виражає свою волю. Погодження воль призводить до укладання договору.
• Сфера дії цивільно-правових договорів досить широка. Вона охоплює майнові відносини між різними суб'єктами.
• Договори, пов'язані із створенням та використанням творів інтелектуальної творчості, складають самостійну групу цивільно-правових договорів.
• Вимоги, встановлені чинним законодавством до договірних відносин, стосуються і договорів, що укладаються у сфері інтелектуальної власності.
• Ст. 1107 ЦК України встановлює такий перелік видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності:
• - ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
• - ліцензійний договір;
• договір про створення за замовленням і використання об'єкта
• права інтелектуальної власності;
• договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної
• власності;
• - інший договір щодо розпорядження майновими правами
• інтелектуальної власності.
• Слід зазначити, що договори щодо розпорядження правами інтелектуальної власності є групою договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності Крижна В. Загальна характеристика договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності // Право України: Юрид. журн. - 2004. - № 9. - С. 68-71..
• Законодавець передбачає можливість укладання договорів у сфері інтелектуальної власності на розсуд сторін, тобто таких, що не передбачені ЦК та іншим законодавством України.
• Договори у сфері інтелектуальної власності набагато складніші від звичайних цивільно-правових договорів. Пояснюється це такими причинами, як: складність визначення вартості й цінності об'єкта договору, його можливої економічної ефективності, складність передбачення можливого доходу від використання об'єкта, іншими чинниками.
• Розглядаючи особливості договорів у сфері інтелектуальної власності, варто приділити увагу їх об'єктам та суб'єктам.
• Об'єктом (предметом) договірних відносин, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності, можуть бути дії, спрямовані на створення об'єктів інтелектуальної власності або самі об'єкти цієї власності. Група договорів, що мають своєю метою врегулювати порядок і умови використання об'єкта інтелектуальної власності, своїм об'єктом будуть мати результати інтелектуальної діяльності. Об'єктами таких договорів будуть об'єкти авторського права, суміжних прав, об'єкти промислової власності, об'єкти, що є засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг та інші результати інтелектуальної діяльності. Також об'єктами договорів можуть бути і такі результати інтелектуальної діяльності, які ще мають бути створені. Це об'єкти договорів на виконання певних робіт. За своєю юридичною природою такі договори наближені до підрядних договорів, хоча між ними є істотна відмінність. Це можуть бути договори на створення будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Об'єктом такого договору може бути створення певного науково-технічного об'єкта та досягнення будь-якої іншої науково-технічної мети.
• Об'єктами договорів у сфері інтелектуальної діяльності можуть бути дії обслуговуючого характеру, наприклад, здійснення патентного пошуку, акумуляція певної науково-технічної та будь-якої іншої інформації, необхідної для успішної науково-технічної розробки тощо. Нарешті, об'єктом договорів у сфері інтелектуальної діяльності можуть бути певні юридичні послуги, що надаються авторам творів та інших розробок.
• Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності також є те, що об'єктом зазначених договорів, спрямованих на використання об'єктів інтелектуальної власності, можуть бути тільки ті результати інтелектуальної діяльності, що стали об'єктом правової охорони Мельник О.М. Договори у сфері інтелектуальної власності за новим Цивільним кодексом України // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 9. - С. 6-9.. Тобто, коли зазначені результати визнані об'єктами інтелектуальної власності в установленому порядку. Сюди належать і об'єкти авторського права, які спеціального визнання не потребують, але мають відповідати обов'язковим вимогам закону.
• Варто зазначити, що об'єктами права інтелектуальної власності є нематеріалізовані результати цієї діяльності. Усі ці результати можуть бути матеріалізовані, втілені в будь-який матеріальний носій, але об'єктом права інтелектуальної власності є тільки певний нематеріальний результат інтелекту. Слід враховувати й те, що об'єктом договору у сфері промислової власності може бути тільки об'єкт, що має охоронний документ. За відсутності такого документа об'єкт не може вважатися об'єктом промислової власності.
• Варто зазначити певні особливості і щодо суб'єктів договірних відносин у сфері інтелектуальної діяльності. Сторонами у такому договорі можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи. До фізичних осіб належать громадяни України, громадяни зарубіжних країн, а також особи без громадянства. Сторонами у договорі можуть бути будь-які юридичні особи незалежно від форм власності; юридичні особи з місцем постійного місцезнаходження в зарубіжних країнах.
• Автор - творець - це узагальнююче поняття, яке використовується у ЦК для позначення суб'єкта, творчою працею якого створено відповідний об'єкт права інтелектуальної власності. Творцями окремих об'єктів інтелектуальної власності є, наприклад, автор твору, виконавець, винахідник, автор промислового зразка, автор раціоналізаторської пропозиції (раціоналізатор), автор сорту рослин (селекціонер) та ін.
• Неодмінною ознакою творця як суб'єкта прав інтелектуальної власності є творчий характер його праці, результатом якої є певний об'єкт права інтелектуальної власності. Вжите у коментованій статті формулювання "творець (творці)" означає, що об'єкт права інтелектуальної власності може бути результатом творчої праці одного творця (наприклад, винахід, створений винахідником одноосібно) чи результатом спільної творчої праці 2 та більше творців (наприклад, наукова стаття, написана 2 вченими у співавторстві). Права авторів результатів творчої діяльності трактуються як виключні права, які не є правами власника Рузакова О. Юридическая природа прав на результаты интеллектуальной деятельности с учетом нового законодательства // Авторское и смежные права. - 2007. - № 12. - С. 8-10.; Сіренко І. Юридична природа прав на об'єкти інтелектуальної власності // Українське право. - 1997. - Ч. 3. - С. 133..
• Вважається, що здатністю до творчості наділена тільки людина. Це положення знаходить свій вияв у законодавстві про інтелектуальну власність, де прямо передбачається, що творцями різних об'єктів інтелектуальної власності виступають фізичні особи. Наприклад, з визначення автора у ст.1 Закону "Про авторське право і суміжні права" випливає, що ним може бути тільки фізична особа. Відповідно до ст.1 Закону "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" винахідник - це завжди фізична особа.
• Здатність фізичної особи бути творцем і набувати у зв'язку із цим прав інтелектуальної власності на створений нею об'єкт не ставиться у залежність від її віку, психічного стану, освіти тощо. В передбачених законом випадках стороною в такому договорі може бути неповнолітня особа. Як відомо, авторами творів науки, літератури і мистецтва, а також винаходів та інших об'єктів промислової власності можуть бути неповнолітні особи віком від 14 до 18 років.
• У ст. 32 Кодексу (підпункт 2, ч. 1) проголошується, що особи віком від 14 до 18 років (неповнолітні) мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати творчої діяльності, що охороняються законом. Самостійно здійснювати свої авторські права та права на об'єкти промислової власності означає, що майновими правами авторів творів та суб'єктів права на об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, які належать особам віком від 14 до 18 років, зазначені особи можуть розпоряджатися на свій розсуд.
• Визначивши загальні положення та особливості договорів у сфері інтелектуальної діяльності, слід зазначити, що реалізувати свої повноваження власник може за допомогою договору про створення за замовленням і використання об'єкту права інтелектуальної власності.
• Виходячи з поняття договору, передбаченого ст. 1112 ЦК, а саме: "за договором про створення за замовленням і використання об'єкту права інтелектуальної власності одна сторона (автор - письменник, художник і тому подібне) зобов'язалася створити об'єкт права інтелектуальної власності, відповідно до вимог другої сторони (замовника) і в установлений термін", можна стверджувати, що сторонами цього договору є замовник (юридична або фізична особа) і автор. Стаття 421 ЦК, яка дає визначення творця, вказує, що це "автор, виконавець, винахідник і тому подібне", тобто фізична особа, творчою працею якої створений результат творчості. Імперативний характер ч. 2 ст. 1112 ЦК про те, що "договір про створення за замовленням та використання об'єкту права інтелектуальної власності повинен визначати способи і умови використання цього об'єкту замовником", дає підстави вважати, що способи і умови використання створеного об'єкту замовником є істотними умовами цього договору, тобто якщо ними не досягнута згода і воно не закріплене в договорі, то такий договір вважається не укладеним. Таким чином, майнові права інтелектуальної власності належать виконавцеві, тобто авторові, а замовник має право використовувати створений об'єкт за умов, передбачених в договорі. Такий висновок підкріплюється і формулюванням назви договору, визначеного в ч. 1 ст. 1112 як "договір на створення і використання". Для визначення суб'єкта майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт створений за замовленням, існує спеціальна норма, передбачена ч. 2 ст. 430, яка регулює права інтелектуальної власності на вказаний об'єкт. Ця норма встановлює презумпцію, що майнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт належать авторові і замовникові спільно. Це правило може бути змінене договором. Отже, якщо інше розділення не встановлене в договорі між замовником виконавцем-автором, то майнові права інтелектуальної власності на об'єкт належать їм спільно. Право на представлення заявки на здобуття патенту також належить їм спільно (оскільки, згідно ч. 1 ст. 462 ЦК, права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки засвідчуються патентом).
• Здебільше створення об'єкту замовляється спеціалізованими організаціями (науково-дослідницькими установами, вищими учбовими закладами, де здійснюється науково-дослідницька діяльність, і тому подібне). Отже, виконавцем виступає не автор, а юридична особа, у зв'язку з чим такі стосунки не підпадають під регулювання ст.ст. 1112 і 430 ЦК. Також не можна застосовувати ці статті, якщо виконавцем виступає фізична особа -- не автор (наприклад, суб'єкт підприємницької діяльності, в якого працює автор). Найбільш близьким по своєму предмету до стосунків з приводу створення об'єкту не автором є договір на виконання науково-дослідницьких, опитно-конструкторських і технологічних робіт, врегульований главою 62 ЦК. Такі види робіт передбачають інтелектуальну творчу діяльність.
• Спеціальне законодавство, а саме ст.ст. 8-10 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", ст.ст. 7-9 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", передбачає, що право на здобуття патенту мають три категорії осіб: творець (винахідник, автор), роботодавець та правонаслідувач творця або роботодавця. Заявник повинен підпадати під одну з цих категорій. Тому слід вважати, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за цивільно-правовим договором виконавцем, належать виконавцю. Якщо сторони бажають встановити інше розділення, то вони повинні передбачити це в договорі.
• Визначивши поняття договорів про створення за замовленням і використання об'єкту права інтелектуальної власності доцільно буде перейти до класифікації договорів у сфері інтелектуальної діяльності.
• 1.2 Класифікація договорів про створення за замовленням і використанням об'єкта права інтелектуальної власності
• Проблеми, які пов'язані із класифікацією договорів, входять до числа найдавніших проблем цивілістики. Наявність у всіх договорів загальних ознак - збіг волі та волевиявлення, правомірність дії, дії принципу допустимості та свободи договору - не виключає можливості їх класифікації. Класифікація договорів дозволяє вирішувати ряд важливих завдань. Виявлення східних типових рис договорів та відмінностей між ними полегшує для суб'єктів зробити вірний вибір виду договору, забезпечує його відповідність до змісту діяльності, яка регулюється, створює можливість на науковій основі систематизувати законодавство про договори, підвищувати узгодження нормативних актів. Відповідно до різних підстав класифікації договори можна поділити на різні види.
• При всьому розмаїті видів договорів необхідно констатувати, що незалежно від суб'єктного складу, змісту, сфери застосування, або іншої підстави класифікації сутність договору як цивільно-правового інституту та різновиду цивільно-правової угоди не змінюється.
• Згідно з принципом свободи договору сторони можуть укласти договір, як передбачений, так і не передбачений законом або іншими правовими актами. Держава забезпечує силою державного примусу також договори, сконструйовані самими сторонами і не відомі діючому законодавству. Головне, щоб умови цих договорів не протирічили законодавству.
• Варто зазначити, що специфіка предмету цивільно-правового регулювання обумовила те, що більшість договорів, охоплених цією галуззю, є двосторонніми, оплатними та консенсуальними.
• Характеризуючи розподіл договорів у сфері інтелектуальної діяльності, варто зазначити, що кожний вид договору має свої особливості, обумовлені як специфікою творів, які є їх предметом, так і способами їх використання.
• Основні договори у сфері інтелектуальної діяльності можна поділити на договори, спрямовані на створення об'єктів інтелектуальної власності, і на договори, що регулюють порядок використання об'єктів інтелектуальної власності.
• Цивільно-правові відносини, що складаються у процесі створення і використання чисельних об'єктів авторського права і суміжних прав мають бути врегульовані такими самими численними договорами, що об'єднані одним поняттям "авторські договори", відносини, що складаються у процесі створення і використання об'єктів промислової власності регулюються договорами про створення та договорами на використання об'єктів промислової власності.
• Розподіл авторський договорів можна провести за призначенням, змістом, метою та іншими характеристиками. Так авторські договори поділяються на окремі групи, а саме: авторські договори замовлення і авторські договори на використання готового твору (ст. 1112 ЦК України). Авторські договори - це договори на створення і передачу творів для використання. Часто це може бути один і той самий договір - договір на створення і передачу твору для використання.
• Серед усіх класифікацій авторських договорів за критеріями характеру об'єкта договору, способу використання твору тощо найбільше практичне значення має поділ за ознакою обсягу прав, що надаються. Остання класифікація закріплена на законодавчому рівні. Так, ч. 2 ст. 32 Закону про авторське право і суміжні права встановлює, що передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання хвору.
• За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, й надає їй право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються. Таким чином, за цим договором тільки одна особа набуває авторських майнових прав у межах, встановлених авторським договором, на вказаній території та на визначений строк.
• Варто зазначити, що за видом художньої творчості авторські договори поділяються на: договори на створення і використання літературних, музичних, аудіовізуальних, архітектурних та інших творів. За способом використання авторські договори поділяються на: видавничі договори, договори про депонування рукопису, постановочні договори, сценарні договори, договори художнього замовлення, договори про використання у промисловості творів декоративного мистецтва тощо.
• Видавничі договори, у свою чергу, поділяються на видання літературних, музичних творі та творів образотворчого мистецтва.
• Характеризуючи класифікації різних авторських договорів, доцільним вважаю приділити увагу основним їх видам.
• Найбільш поширеним авторським договором є договір на видання твору, тобто на його опублікування, випуск твору у світ.
• За договором літературного замовлення автор зобов'язується створити твір і передати його видавництву для використання шляхом його видання.
• Договір про депонування рукописів доводить до відома громадськості про те чи інше досягнення у сфері інтелектуальної діяльності як і видавничий договір. Депонування означає передачу на зберігання. Належним чином оформлений твір передається певній організації для зберігання з метою ознайомлення з твором будь-кого, хто цього бажає. Специфічною особливістю зазначеного договору є те, що сторонами у ньому є поки що лише юридичні особи. Варто зазначити, що немає нормативного акта, який би регулював відносини депонування Інструкція про порядок депонування наукових робіт у ДНТБ України. - К., 1993..
• Розглядаючи постановочний договір варто зазначити, що постановочний договір - це договір, за яким автор зобов'язується передати або створити і передати видовищному закладу свій драматичний, музично-драматичний, музичний, пантомімний або хореографічний твір, а видовищний заклад обов'язується у визначений договором строк здійснити постановку і публічне виконання цього твору і сплатити автору належну винагороду.
• Для здійснення будь-якого задуманого масового видовища, кіно, або телефільму, радіо чи телебачення використовують сценарний договір -договір про створення (розробку технології здійснення твору (і не тільки сценічного), його режисури, визначення змісту, характеру і порядку дій).
• Розглядаючи договір художнього замовлення, слід зазначити що даний договір є угодою, за якою автор зобов'язується створити і передати замовнику в установлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язується сплатити автору обумовлену винагороду. Особливість договору полягає в тому, що його сторонами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
• Договір про використання у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва - це договір, за яким автор зобов'язується передати або створити і передати твір декоративно-прикладного мистецтва для використання промисловому підприємству, яке зобов'язується виплатити автору обумовлену договором винагороду.
• Розподіл договорів у сфері інтелектуальної діяльності також можна провести за змістом інтелектуальної діяльності. Велику групу складають договори у галузі наукової, літературної, художньої та мистецької діяльності. Договори, пов'язані із використанням об'єктів суміжних прав - виконавської діяльності, виробництва фонограм, відеограм та сфери мовлення також мають важливе значення.
• Характеризуючи договори у сфері у сфері науково-технічної діяльності, варто зазначити, що договори на створення та договори на використання об'єктів промислової власності мають особливість - вони можуть укладатися лише за умови, що результати науково-технічної діяльності визнані в установленому порядку об'єктами промислової власності, і, отже об'єктами правової охорони. Тобто предметом договору на використання того чи іншого об'єкта може бути лише той об'єкт, на який є охоронний документ - патент чи свідоцтво.
• Варто звернути увагу на те, що договори у сфері науково-технічної діяльності складаються, як правило, окремо - окремий договір на створення об'єкту промислової власності і окремий договір на використання цього об'єкта.
• Доцільним вважаю приділити увагу розгляду окремих видів договір на створення об'єктів промислової власності.
• Одним із видів даних договорів є договори на інформаційне забезпечення науково-технічної діяльності. Варто зазначити, що поняття науково-технічної інформації охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення. Особливість науково-технічної інформації полягає в тому, що вона, з одного боку, є результатом науково-технічної творчої діяльності, а з іншого - забезпечує ту ж саму науково-технічну творчу діяльність необхідними відомостями, даними. Складається постійно діючий процес самовідтворення. Об'єктом договору на інформаційне забезпечення є документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація.
• Науково-технічна інформація відповідно до чинного законодавства є об'єктом права власності. Підставою виникнення права власності на науково-технічну інформацію є створення науково-технічної інформації своїми силами і за свій рахунок; виконання договору про створення науково-технічної інформації; виконання будь-якого договору, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.
• До договору на інформаційне забезпечення розробників об'єктів промислової власності близько примикають договори на здійснення патентного пошуку. Патентний пошук - це дослідження патентів чи інших охоронних документів, виданих до цього часу у тій чи іншій сфері. Цей пошук має охопити патенти, видані в усьому світі. Зрозуміло, що такий пошук є досить складною і тривалою роботою, яка здійснюється на договірній основі і за визначену винагороду. Об'єктом даного договору є не лише патенти та охоронні документи, а й інші джерела інформації, що можуть містити в собі відомості про будь-який об'єкт. Це численні джерела - наукова та спеціальна література, дисертації, матеріали наукових конференцій, виставки тощо. Патентний пошук обов'язковий і при проведенні експертизи заявок по суті на об'єкти промислової власності. Як відомо, кваліфікаційна експертиза заявок здійснюється на прохання заявника чи іншої заінтересованої особи і за їх рахунок.
• Патентний пошук необхідний також при здійсненні будь-яких науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших подібних робіт.
• Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт регулюють відносини між замовником і виконавцем науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт. Результати цих робіт часто бувають такі, що виконані на рівні винаходів чи інших об'єктів промислової власності і тому вони стають об'єктами правової охорони. Одночасно договори на виконання зазначених робіт є також необхідною передумовою створення об'єктів промислової власності, а також формою своєрідного замовлення на створення об'єкта промислової
• власності. Отже, у договорі на виконання науково-дослідних чи інших науково-технічних робіт предметом договору є творчий пошук, результат якого заздалегідь передбачити неможливо. Особливість договорів на виконання науково-технічних робіт полягає в тому, що у процесі виконання цих робіт можуть бути одержані результати які можуть бути об'єктами права інтелектуальної власності: це наукові твори (об'єкти авторського права), винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо (об'єкти промислової власності), умови використання яких визначаються законодавством, а не договорами.
• Розглядаючи договори у сфері науково-технічної діяльності, варто зазначити, що чинне законодавство про промислову власність не передбачає спеціальних договорів на створення об'єктів промислової власності. Вважається, що достатньо договорів на виконання науково-технічних робіт, які мають своєю метою створення таких об'єктів. Не було розроблено і будь-яких типових чи зразкових договорів на створення об'єктів промислової власності. Але такі договори у практиці існують і вони потребують свого правового опосередкування.
• Характеризуючи договори у сфері науково-технічної діяльності, варто також приділити увагу розгляду договорів на використання об'єктів промислової власності.
• Найбільш поширеними договорами на використання об'єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори. Слід мати на увазі, що ліцензійні договори не єдина правова форма використання об'єктів інтелектуальної власності, але всі договори на використання мають відповідати певним принциповим умовам, визначеним чинним законодавством. ЦК України передбачає надання ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності окремо або в ліцензійному договорі. У ЦК України передбачені такі види ліцензій: виключна, одинична, невиключна, а також інші види, що не суперечать закону.
• Близьким до ліцензійного договору є договір комерційної концесії (франчайзинг). Цей договір в останні роки набуває в міжнародній практиці все більшого застосування. В Україні зазначений договір передбачений у ЦК України. З франчайзингу інших нормативних актів Україна немає.
• За договором франчайзингу одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, належних правоволодільцеві, у тому числі право на комерційне найменування і (або) комерційне позначення правоволодільця, на комерційну інформацію, що охороняється, а також інші передбачені договором об'єкти виключних прав - торговельну марку тощо.
• Договором франчайзингу може бути передбачено право користувача видавати дозвіл іншим особам на використання комплексу виключних прав або частки цього комплексу на умовах субфранчайзингу.
• Розглянувши класифікацію договорів у сфері інтелектуальної діяльності, доцільно буде перейти до форми, умов дійсності та змісту договорів у сфері інтелектуальної діяльності.
• 1.3 Форма, умови дійсності та зміст договорів у сфері інтелектуальної діяльності
• Характеризуючи поняття форми, умов дійсності та змісту договорів у сфері інтелектуальної діяльності, варто приділити увагу тому, що правила щодо форми цивільно-правових договорів поширюються і на договори у сфері інтелектуальної власності. Проте з цього загального правила є винятки, передбачені законом. Усі договори, що укладаються у сфері інтелектуальної діяльності, мають укладатися у письмовій формі (ст. 1107 ЦК України). Чинне цивільне законодавство України не передбачає обов'язкового нотаріального засвідчення зазначених договорів. Проте за бажанням сторони можуть свій договір засвідчити нотаріально.
• Закон України "Про авторське право і суміжні права" приписує авторські договори укладати у письмовій формі, якщо законодавством про авторське право і суміжні права не передбачено інше. Чинне законодавство іншого не передбачає. Але п. 1 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачене правило, за яким договори на створення чи використання невеликих за обсягом творів (газет, журналів та інших періодичних видань) можуть укладатися в усній формі. ЦК України передбачає можливість укладання авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках в усній формі.
• У судовій практиці виникають спірні питання, пов'язані з формою укладання договору. Прикладом питання щодо форми укладання договору є справа №2-4760/06 від 22 січня 2007 року, розглянута Оболонським районним судом м. Києва: Позивач звернувся з позовом до відповідача ТОВ "Телерадіокомпанія "Киевские ведомости" - Телерадіоефір" про захист авторських прав та відшкодування моральної шкоди.
• Позивачу належить авторське право на створені ним пісні "Циганочка" та "Тумани Петра", на які Державним департаментом інтелектуальної власності видане свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір за НОМЕР_1. Восени 2004 року позивач передав програмному директору відповідача Євгену Жигуну свій твір пісню "Тумани Петра" та була досягнута домовленість про подальше погодження часу трансляції твору в прямому ефірі, буде укладено договір на публічне використання твору та погоджено винагороду за використання твору. 24 грудня 2004 року позивач почув свій твір у прямому ефірі на радіостанції 106 FМ (радіо "Шансон"), але його ніхто не сповіщав про публічне використання твору, та не укладав угоди на його використання. Вважає, що відповідач порушив авторські права та просив винести рішення, яким стягнути на користь позивача 10 мінімальних заробітних плат в порядку відшкодування матеріальних збитків та 6000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди. Було укладено усний договір між позивачем та відповідачем про пробне, одноразове, безкоштовне розміщення в грудні 2004 року пісні позивача "Тумани Петра". Умови цього усного договору були виконані обома сторонами. В частині відшкодування моральної шкоди суд вважає, що вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем не було вчинено дій, які б спричинили моральні страждання, а позивачем не надано доказів на підтвердження визначеного розміру моральної шкоди. Позивач не надавав згоду на безкоштовне використання його твору, без повідомлення про час трансляції, крім того, зазначив, що при використанні твору його ім'я, як автора, зазначено не було.
• З огляду на наведене, враховуючи вимоги закону про обов'язкову письмову форму договору щодо використання твору та розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, суд доходить висновку, що доводи представника відповідача про укладення такого договору в усній формі не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, та вважає, що використання твору без письмового договору є порушенням авторських прав позивача.
• Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та розміру такої шкоди, підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у суда не має.
• Особливість форми договорів у сфері інтелектуальної діяльності стосується також об'єктів промислової власності. Відповідно до п. 8 ст. 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" договори про передачу права власності на винахід (корисну модель) і ліцензійний договір набувають чинності за умови, що вони укладені в письмовій формі і підписані сторонами.
• ЦК України в ст. 1114 передбачає, що ліцензія на використання об'єкту права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об'єкту права інтелектуальної власності, а також договір про передачу виняткових майнових прав інтелектуальної власності, не підлягають обов'язковій державній реєстрації. Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата в порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на дію прав, наданих за ліцензією або іншим договором, і інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальній власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом порушених прав. Факти передачі виняткових майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК або іншого закону є дійсними після їх державної реєстрації, підлягають державній реєстрації.
• Процедура реєстрації зазначених договорів регулюється Інструкцією про розгляд та реєстрацію договору про передачу права власності на винахід (корисну модель) та ліцензійного договору на використання винаходу (корисної моделі) від 21 червня 1995 р. В Інструкції, зокрема, зазначається, що ці договори можуть укладатися лише у межах строку чинності патенту, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту в офіційному бюлетені. Такі норми містяться і в законодавстві України про промислові зразки. Зазначені інструкції чітко визначають порядок розгляду договорів про передачу права власності на об'єкт промислової власності та ліцензійного договору на його використання та їх реєстрацію Право інтелектуальної власності. Академічний курс / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - К. : Ін Юре, 2004. - С. 369.. Розгляд та реєстрація цих договорів в Установі має своєю метою облік та контроль за їхнім змістом, що необхідно для належного захисту інтересів суб'єктів права промислової власності.
• Дії, пов'язані з реєстрацією договору (ліцензійного договору), за дорученням власника патенту може здійснювати представник у справах інтелектуальної власності або інша довірена особа. Але при цьому слід пам'ятати, що за договором виключної ліцензії ліцензіат має право видавати субліцензію на використання об'єкта промислової власності. Договір субліцензії також підлягає розгляду та реєстрації в Установі.
• У разі виконання зазначених дій представником у справах інтелектуальної власності до заяви про розгляд і реєстрацію договору має бути додано доручення, оформлене належним чином.
• Сучасні технічні засоби зв'язку впроваджують у практику ще одну форму укладання договорів, яка є і не усною, і не письмовою. Це може бути просто обмін документами через засоби поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного чи інших видів зв'язку. При цьому перелік засобів зв'язку не є вичерпним, можуть з'являтися й нові. За таким способом обміну документами з метою недопущення будь-якого втручання третіх небажаних осіб користуються спеціальними засобами захисту такого з'язку. Наприклад, спеціальне кодове ім'я, що відоме обмеженому колу осіб, факсимільний зв'язок, за яким контрагенту направляється проект підписаного ним договору. Інша сторона, одержавши договір і погодившись із його умовами і змістом, підписує і направляє таким самим способом першій стороні. Отже, перша сторона має підписаний нею оригінал і факсимільне відтворення тексту договору, підписаного другою стороною. При виникненні спору кожна зі сторін має документ, що ідентично відображає зміст договору, з дійсними підписами сторін, що підтверджують факт укладення договору.