Договір про створення за замовленням і використанням об’єкта права інтелектуальної власності
Поняття і види договорів про створення за замовленням і використанням об’єкта права інтелектуальної власності. Договори на створення за замовленням і використанням творів науки, літератури і мистецтва. Порядок укладання та правова відповідальність.
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
в) право надання ліцензій на україномовні видання в інших країнах;
г) право на видання мікрокопій;
д) право на інші форми розмноження, у тому числі фотомеханічним чи подібним до нього способом (наприклад, фотокопіюванням);
є) право запису чи знімання на апаратурі для пізнішого повторення у зображенні чи звуку, як і право розмноження та відтворення таких записів;
ж) право надання ліцензій на реалізацію вищезазначених прав.
Наведений текст одного із пунктів видавничого договору свідчить, що видавництво перебирає на себе фактично всі майнові права автора, причому на весь строк чинності авторського права. Цей пункт не суперечить чинному законодавству з авторського права, але він істотно обмежує дії автора щодо твору. Автор відповідно до цього пункту не може передати цей же твір у майбутньому будь-якому іншому видавництву, оскільки він фактично видав видавництву виключну ліцензію на весь строк чинності його авторського права - протягом життя автора і 70 років після його смерті.
Цією умовою видавництво забезпечує собі свободу дій фактично на невизначений строк, а автор обмежений у своєму праві користуватися і розпоряджатися своїм твором на свій розсуд. Автор зобов'язаний передати до видавництва підготовлений відповідно до видавничих вимог підписаний рукопис примірника у вигляді машинописного тексту через два інтервали або принтерного відбитка або дискети. До рукопису додається також список використаної літератури.
Розглянемо обов'язки видавництва. Отже, протягом 6 тижнів від подання автором усього твору видавництво зобов'язане розглянути рукопис і прийняти рішення про прийняття, необхідність доопрацювання чи відхилення, про що повідомляє.
Протягом встановленого у договорі строку видавництво повинно видати твір. При цьому воно бере на себе всю організацію, матеріально-технічні, фінансові та інші витрати щодо підготовки рукопису до друку, виготовлення і розповсюдження тиражу. Видавництво здійснює також художнє та технічне оформлення, встановлює розміри тиражу, термін випуску, порядок розповсюдження видання твору - 6 місяців від дати прийняття рукопису.
Видавництво виплачує авторові гонорар у встановленому договором розмірі протягом місяця після виготовлення тиражу.
Видавництво зобов'язане при виданні твору друкувати в ньому дані про автора відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права".
Перейдемо до розгляду обов'язків автора (авторського колективу). Автор подає видавництву у встановлений договором строк і підготовлений відповідно до видавничих вимог твір. Він відповідає за достовірність і повноту матеріалу та відомостей у рукописі або на магнітному носії (дискеті).
У разі потреби на пропозицію видавництва автор зобов'язаний доопрацювати твір в обумовлений строк, виконати авторське коригування тексту та вичитати верстку. Якщо поданий автором рукопис виявиться неякісним, автор не сумлінно виконав свої обов'язки, видавництво може підняти питання про зменшення суми гонорару. У разі неподання рукопису в обумовлений договором строк видавництво має право на відшкодування автором заподіяних видавництву фінансових та моральних збитків.
Розмір авторського гонорару встановлюється сторонами у гривнях за один авторський аркуш. Кількість авторських екземплярів визначається після виготовлення оригінал-макета Цивільне право України: підручник. У 2-х книгах: Боброва Д.В., Дзера О.В., Довгерт А.С. та інші / Під ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. - К. : Юрінком Інтер 2004. - Кн. 2. - С. 235..
У разі повторного випуску твору авторський гонорар також визначається угодою сторін. Видавництво може встановлювати свої розміри, наприклад 50 і від суми гонорару, виплаченого за перше видання, але лише за згодою автора.
Видавництво може використати твір і в інший спосіб, передбачений договором. У такому разі одержаний внаслідок реалізації додаткових прав прибуток розподіляється між автором і видавництвом за їх угодою. Проте і в цьому разі видавництво може виставити свої умови, наприклад розподілити; прибутки 50 на 50 відсотків між автором і видавництвом, але лише за згодою автора. Після смерті автора право на гонорар переходить до його спадкоємців.
Автор одержує за рахунок видавництва авторські примірники твору: при першому виданні - 10 примірників, при повторних виданнях - по 2 при незалежно від кількості співавторів.
У разі виникнення потреби у повторному виданні твору, воно може бути здійснене лише за згодою автора. Видавництво зобов'язане повідомити про намір перевидати твір. При цьому воно має право перевидати твір будь-яким тиражем.
Авторський договір може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін. Сторони мають право порушувати питання про розірвання авторського договору в разі порушення умов договору однією із них.
В авторському договорі може бути передбачена умова про його конфіденційність, за якою сторона зобов'язується не розголошувати інформацію як щодо самого договору, так і його змісту третім особам.
Авторський договір має бути підписаний сторонами.
Наведений зразок авторського видавничого договору не є обов'язковим для сторін. Вони можуть включати до договору будь-які інші умови, аби лише вони не суперечили чинному законодавству, в тому числі й такі, які не погіршують становище автора.
Спірним є питання, чи може автор укласти договір на видання одного і того ж твору з двома видавництвами водночас, якщо в договорі немає умови, яка б забороняла це.
У типових видавничих договорах, що діяли раніше, була спеціальна умова, за якою автор передавав видавництву рукопис для видання строком на три роки від дня схвалення рукопису видавництвом. З дня укладення договору і до закінчення трьох років після схвалення рукопису автор зобов'язаний не передавати для видання іншим організаціям цей же твір чи його частину без попередньої письмової згоди видавництва, з яким він уклав договір. Чинний Закон України "Про авторське право і суміжні права" не містить норми, яка б забороняла авторові укласти видавничий договір з двома видавництвами водночас на один і той же твір. Хоч з точки зору практичної роботи це недоцільно, оскільки чинність двох видавничих договорів на один і той же твір і в один і той же час безумовно завдає шкоду обом видавництвам. Проте згаданий закон не вважає це порушенням і не встановлює за нього будь-яку відповідальність.
Розглянувши зміст видавничої угоди варто приділити увагу загальному порядку укладання та відповідальності сторін за авторським договором.
2.3 Порядок укладання та цивільно-правова відповідальність сторін за авторським договором
За Цивільним Кодексом України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).
Порядок укладення договору зумовлюється ступенем готовності твору. Так, за договором на готовий твір автор передає готовий твір, а за договором замовлення автор приймає на себе зобов'язання створити твір в майбутньому. Закони України "Про авторське право і суміжні права" не передбачає процедуру укладення договору, тому порядок визначається Главою 53 ЦК України "Укладення, зміна і розірвання договору". Вважаю за доцільне розглянути дане питання з урахуванням практики, що склалася.
Готовий твір, представлений у видавництво, кіностудії і т.д. до укладення договору з автором, рецензується, обговорюється. Організація (фізичні особи, що займаються використанням) ухвалює рішення про придатність цього твору до видання Чернышева С.А. Авторский договор в гражданском праве России. - М., 1996. - С. 44.. Якщо твір буде схвалений, то це є підставою для укладення договору. Таким чином, попередня робота організації над готовим твором закінчується, а в тексті договору повинно бути вказано, що твір представлений і схвалений. Слід враховувати, що на цій стадії твір може не дістати схвалення організації. В цьому випадку він передається авторові на доопрацювання, а договір на готовий твір буде укладено лише після його схвалення організацією.
Як вже наголошувалося, до моменту укладення договору замовлення (літературного, художнього і т.д.) твору ще не існує, а характер відносин між сторонами зовсім інший.
Так, автор майбутнього твору повинен представити заявку, план або проспект, в яких він дає опис свого творчого задуму, форми його здійснення і використання матеріалу. Організація має право пред'явити до заявки свої вимоги. Вступаючи у відносини з театром, автор представляє творчу заявку або фрагмент майбутнього твору, який прирівнюється до творчої заявки. Театр надає авторові творчу допомогу у створенні твору, знайомить автора зі складом трупи і технічною частиною театру, надає йому консультації по темі твору. З відома автора в театрі проводиться обговорення попередніх варіантів твору.
У творчій заявці, кіностудії, що представляється, повинні змалюватися основна ідея, сюжетний задум, надаватися характеристика головних дійових осіб майбутнього сценарію, міститися повний і послідовний опис дії, а також діалоги, титри. Від автора потрібно враховувати виробничо-економічні показники, тобто число об'єктів, що знімаються, масових сцен і т.д.
Видавництво також проводить попередню, переддоговірну роботу з автором, яка складається із співбесіди, вивчення і оцінки плану, проспекту або плану-проспекту твору (переліку розділів і підрозділів з викладом змісту кожного), а також з вивчення і оцінки одного з розділів майбутньої книги. Одночасно уточнюється тип видання, жанр твору, основний круг читачів, на яких буде розраховано видання. Авторська заявка, план, проспект або окремий розділ розглядаються видавництвом, після чого авторові повідомляється, чи прийнятий його твір, відхилено або продовжує вивчатися. При позитивній оцінці, авторська заявка затверджується, включається в тематичний план, а з автором укладається договір літературного замовлення.
Очевидно, що організація за договором замовлення зацікавлена отримати доброякісний твір, тому при вивченні і обговоренні авторської заявки вона визначає параметри твору. Затвердження творчої заявки означає узгодження автором і організацією всіх вимог, що пред'являються до майбутнього твору, а також позбавляє організацію права виходити за рамки творчої заявки, узгодженої з автором. Крім всього іншого, для організації, що укладає договір з автором, що створює твір, існує відомий ступінь ризику. Ніхто не застрахований від того, що автора може осягнути творча невдача, а його твір не можна буде використовувати. У таких випадках організація (видавництво, театр і ін.) зазнає матеріальні збитки, оскільки відповідно до ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" вона зобов'язана виплатити авторові аванс. Тому закономірна вимога організації до автора про надання розгорненого плану-проекту.
Що стосується автора, то план-заявка породжує його основний договірний обов'язок - створити твір відповідно до умов договору. Недотримання автором вимог, що пред'являються до створюваного твору, позначених в плані-заявці, приводить до порушення умов договору і відповідальності автора за ст. 34 Закону України "Про авторське право і суміжні права".
При укладенні договору необхідно не тільки чітко визначати узгоджені умови, але і правильно їх оформляти.
Авторський договір укладається, як правило, між автором і організацією, що здійснює підготовку твору до видання і його розповсюдження. Це не виключає того, що стороною договору можуть бути спадкоємці.
Найбільш поширеним є авторський договір, по якому однією із сторін є видавництво.
Об'єм правомочності видавництва як сторони договору визначається узгодженими з автором умовами. Як і автор, видавництво зобов'язане належно виконувати покладені ybм на себе зобов'язання.
Сторони авторського договору визначаються при його укладені, оскільки кожна з них повинна виразити своє волевиявлення. Згідно ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єктивний склад авторського договору в окремих випадках може змінюватися. Підставами для заміни автора як сторони договору можуть бути смерть, тривала хвороба або відрядження.
Розглянувши порядок укладання варто приділити увагу цивільно-правовій відповідальності сторін за договором.
Цивільно-правова відповідальність має місце, коли одна із сторін не виконує або неналежним чином виконує договірні зобов'язання (ст. 34 Закони України "Про авторське право і суміжні права"). Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, заподіяна неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному об'ємі особою, що завдала даної шкоди. Особа, яка завдала збитку, звільняється від його відшкодування, якщо вона доведе, що шкода заподіяна не з її провини.
Зміст відповідальності полягає у тому, що до порушника застосовуються встановлені законом або договором заходи, що призводять до негативних, економічно невигідних наслідків майнового характеру Большой юридический словарь. / Под ред. А.Я. Сухарева. - М., ИНФРА. - 1998. - С. 463..
Робиться це не тільки заради покарання винного, але і на користь іншої сторони.
Питання про поняття цивільно-правової відповідальності протягом років є спірним в юридичній науці. Одні автори розуміють під відповідальністю виконання обов'язку під примусом Грибанов В.П. Гражданское право. / Под ред. Е.А. Суханова. - М., БЕК. - 1993. - С. 172., інші - настання несприятливих наслідків для правопорушників. Виходячи із загальної характеристики авторів-науковців, відповідальність є наслідок правопорушення. По-друге, для її настання необхідно встановити винну поведінку правопорушника. По-третє, відповідальність пов'язана з несприятливими наслідками для правопорушників.
У юридичній літературі підставою цивільно-правової відповідальності традиційно визнається правопорушення, під яким прийнято розуміти таку, що суперечить закону дію або бездіяльність, що іноді об'єднується одним терміном "протиправна поведінка".
Протиправність поведінки, тобто порушення відповідними діями або бездіяльністю норм права, розглядається як абсолютно необхідна ознака будь-якого порушення, що призводить до цивільно-правової відповідальності.
Цілком очевидно, що особа, що допустила порушення суб'єктивного цивільного права, може нести відповідальність лише за наслідки, заподіяні саме цим порушенням, тобто однією з умов відповідальності є наявність причинного зв'язку між порушенням і негативними наслідками, що настали. Причому, як відзначає М.І. Брагинський, "встановлення причинного зв'язку має правове значення, а сам причинний зв'язок набуває характеру необхідної умови договірної відповідальності лише тоді, коли йдеться про відшкодування збитків" Егоров Н.Д. Гражданское право. / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. - Ч. 1. - М., 1996. - С. 480. Брагинский М.И. Договорное право. / М.И. Брагинский. - М., 1997. - С. 575..
Як загальне правило, необхідною умовою для притягнення сторони до відповідальності за порушення договірного зобов'язання є провина.
Слід зазначити, що в сучасній юридичній літературі практично відсутній теоретичний аналіз провини як умови цивільно-правової відповідальності. А доктрина цивільного права використовує визначення провини по аналогії з кримінальним правом, формулюючи поняття провини як гіпотетичне психічне відношення правопорушника до своїх дій і їх наслідків Толстой Ю.К., Сергеев А.П. Гражданское право. Учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. - Ч. 1. - М., 1996. - С. 498..
Аналіз всіх норм ЦК, що як передбачають положення про відповідальність за невиконання або неналежного виконання зобов'язань, так і встановлюють заходи відповідальності, що підлягають застосуванню за різні порушення конкретних видів зобов'язань, дозволяє зробити висновок про те, що українське цивільне право, а відповідно і авторське, виходить з наявності двох форм провини: умисел та необережність. Ст. 1193 ЦК України виділяє поняття грубої необережності і ступеня провини правопорушника. Ч. 1 ст. 1167 ЦК України передбачає наявність провини, як необхідної підстави для відповідальності.
Як вже наголошувалося, норми цивільного права безпосередньо розповсюджуються на авторські відносини. У питаннях відповідальності за порушення зобов'язань законодавець як раніше, так і нині дотримується правила, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові заподіяні цим збитки. Що ж до визначення розміру збитків, то тут застосовуються правила про співвідношення збитків і неустойки, про відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, про провину боржника, про провину кредитора та ін.
Для автора настання несприятливих наслідків пов'язане з його винною поведінкою: непредставлення організації твору у встановлений договором термін; виконання замовленої роботи не відповідно до умов договору або недобросовісно; відмова від внесення виправлень, запропонованих авторові в порядку і межах, встановлених договором; порушення обов'язку особисто виконати роботу; передача твору третім особам за наявності укладеного договору.
Як наслідки цих порушень передбачається розірвання авторського договору і покладання на автора обов'язку повернути отриману за договором авторську винагороду. Цей обов'язок автора можна вважати мірою відповідальності, оскільки її суть виражається ознакою несприятливості передбачених санкцією правової норми наслідків для правопорушника, а це у свою чергу дозволяє впливати на відповідні інтереси порушника з метою спонуки його до правомірної поведінки Клык Н.Л. Охрана интересов сторон по авторскому договору. / Н.Л. Клык. - Красноярск, 1987. - С. 144..
Згідно іншої точки зору, обов'язок повернення автором отриманої за договором винагороди не може розглядатися як відповідальність, бо вона не виходить за рамки власного змісту порушеного правовідношення і виступає як оборотна сторона невиконання або неналежного виконання автором прийнятого на себе за договором обов'язку.
На відміну від раніше діючого законодавства, яке хоч якось конкретизувало випадки відповідальності сторін, Закон України "Про авторське право і суміжні права" містить тільки одну статтю про відповідальність за авторським договором (ст. 34). Так, п. 1 ст. 34 Закону встановлює, що сторона, яка не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання за авторським договором, зобов'язана відшкодувати збитки, заподіяні іншій стороні, включаючи упущену вигоду.
Оскільки закон є частиною цивільного законодавства, тлумачення понять збитків, упущеної вигоди і правил їх відшкодування можна знайти у ЦК України.
Звідси очевидно, що зобов'язання з авторських договорів не віднесені до тих зобов'язань, розмір відповідальності по яких обмежений.
Разом з тим, виходячи із загальних норм ЦК, слід зазначити, що в конкретному авторському договорі сторони можуть обмежити розмір відповідальності.
Ч. 2 ст. 34 Закону України "Про авторське право і суміжні права" містить норму, що встановлює відповідальність автора у разі не пред'явлення ним замовленого твору відповідно до умов договору: він зобов'язаний відшкодувати реальний збиток, заподіяний замовникові, включаючи упущену вигоду.
Формулювання ст. 34 Закони України "Про авторське право і суміжні права" мало що дає особам, які вступають у договірні відносини, що будуються в даний час за принципом свободи, коли сторони самі погоджують умови, в рамках яких вони взаємодіятимуть, а також зобов'язання, які приймає на себе кожна з них. При такому підході забезпечується рівноправність сторін договору, бо їм надана можливість вільного волевиявлення. І судячи з усього, саме свобода волевиявлення є субстратом виникнення абсурдних ситуацій: у авторських договорах, що укладаються нині, можна зустріти парадоксальні записи на зразок того, що відповідальність за авторським договором наступає у разі непереборної сили. За доцільне вважаємо, що слід включити в авторське законодавство диспозитивну норму про зобов'язання, що визначає умови взаємодії сторін для уникнення подібних непорозумінь.
Відповідальність за авторським договором є одним із видів цивільно-правової відповідальності Дроб'язко В.С., Дроб'язко В.Р. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - С.220..
Отже, за доцільне вважаємо навести приклад з судової практики за справою 22-Ц-3373/2006 р., розглянутою Судовою колегією судової палати по цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2006 року: у 2006 р. А.І. звернувся до суду з позовом до Ю.Ю. та З.Р. про захист авторських прав, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що відповідачами були порушені його авторські права на підручник "Основи інформатики" (А.І. "Основи інформатики": Підручник -Харків: Легас, 2001) шляхом часткового опублікування його твору під своїм іменем (плагіат), т.к. на протязі 2003-2005 р.р. З.Р. за допомогою Ю.Ю. були виготовлені контрафактні примірники посібника під назвою З.Р. "Основи інформатики", в якому протиправно використана частина його літературного твору "Основи інформатики" без оформлення посилань та за відсутності його згоди як автора.
Відповідач З.Р. посилався на те, що посібник "Основи інформатики" є його оригінальним твором. В його посібнику та в творах А.І. співпадають тільки наведені норми діючого законодавства, ним не порушувались авторські права позивача. До посібника видавництва "Шанс", 2003 р. видання, він не має ніякого відношення, т.к. видавець без погодження з ним роздрукував та реалізував зазначений посібник. Відповідач Ю.Ю. посилався на те, що він не може нести відповідальність за опублікування плагіату, оскільки як видавець він не повинен з'ясовувати авторство замовника.
Суду надані примірники творів З.Р. "Основи інформатики". Відповідно висновків судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності НОМЕР_1 від 06.02.2006 р. судом встановлено, що З.Р. був здійснений плагіат підручників А.І., тобто часткове опублікування твору під іменем особи, яка не є автором цього твору, тому висновок суду про порушення майнових та особистих немайнових прав А.І., є правильним.
Посилання З.Р. на те, що він не несе відповідальність за підручник (З.Р. "Основи інформатики" - Харків; Шанс, 2003), так як даний підручник був опублікований без його участі та згоди, не може бути прийнятий до уваги, оскільки зазначений підручник був надрукований і розповсюджений під іменем відповідача, чим порушуються майнові та особисті немайнові права автора А.І. Дії ТОВ "Шанс" З.Р. не оскаржив.
Також не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про те, що він тільки цитував твір з посиланням на автора, так як відповідно до наданого підручника: З.Р. "Основи інформатики" - Харків; Шанс, 2003) посилання на автора твору повністю відсутні.
Наявність видавницького договору, який укладений між відповідачами 01.06.2004 р., не свідчить про те, що Ю.Ю. знав про порушення авторських прав з боку З.Р.
При таких обставинах суд вважає, що вина Ю.Ю. в порушенні авторського права А.І. відсутня.
Суд прийшов до висновку про необхідність стягнути з З.Р. на користь А.І. грошову компенсацію за порушення авторського права в сумі 10000 грн., моральну шкоду в сумі 5000 грн. та судові витрати в сумі 1342 грн. 51 коп.
Таким чином, на сьогоднішній день існує велика кількість таких справ щодо захисту авторських прав. Аналіз судової практики свідчить про належний захист авторських прав та відшкодування матеріальної та моральної шкоди за неправомірне використання авторських творів.
3. Договори на створення на замовлення об'єктів промислової власності та на їх використання
3.1 Поняття та особливості договірних відносин (договорів) у сфері науково-технічної діяльності
В епоху інтелектуальної власності, якою практично всі країни світу, що прагнуть покращення добробуту свого населення, визнали третє тисячоліття, винахідництву належить пріоритетне місце. Саме отримання науково-технічних результатів, їх надійна правова охорона та ефективне використання дають можливість забезпечити стабільний економічний розвиток країни на основі постійного удосконалення технологічних процесів, що характеризують сучасне виробництво та забезпечують випуск конкурентоспроможної продукції, яка задовольняє постійно зростаючі потреби населення.
Іншими словами, стабільний економічний розвиток нашої країни неможливий без удосконалення правової охорони результатів інтелектуальної діяльності людини, максимальної гармонізації відповідного національного законодавства з міжнародними правовими нормами, накопичення інформаційних ресурсів, створення і ефективного використання механізмів залучення інтелектуальної власності в господарський оборот, тобто усього того, що сприяло б розвитку винахідницької діяльності в Україні Марченко С. Від заявника до винахідника- разом. / С. Марченко // Інтелектуальна власність. - 2007. - № 8. - С. 8-14. .
Значна більшість об'єктів промислової власності створюється на підставі договорів замовлення. Перед тим як перейти до розгляду договірних відносин у сфері науково-технічної діяльності, слід зазначити, що Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" визначає поняття наукового результату (нове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу; монографічного дослідження) та науково-прикладного результату (нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, розробка. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка. Таким чином, можна сказати, що результатом науково-технічної діяльності є нове знання, нове конструктивне чи технологічне рішення, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена у суспільну практику. Це може бути: звіт, наукова праця, наукова доповідь, наукове повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічне дослідження, ескізний проект, конструкторська або технологічна документація на науково-технічну продукцію, натурний зразок тощо.
Науково-технічна діяльність, здійснюється переважно на договірних засадах. З усіх об'єктів вказаної власності знову таки переважна більшість створюються їх авторами у порядку виконання службових обов'язків. Але створення об'єктів промислової власності в такому порядку і є створенням цих об'єктів на замовлення Мельник О.М. Загальна харакеристика договорів у сфері науково-технічної діяльності / О.М. Мельник // Право України. - 2003. - № 11.- С. 72-75.. Питання про те, на підставі якого договору створюються зазначені об'єкти - трудового чи цивільно-правового, - потребує дослідження. Більшість дослідників приходять до висновку, що створення об'єкта промислової власності у порядку виконання службового обов'язку чи завдання все ж слід визнати створенням на замовлення Азимов Ч.Н. Договорные отношения в области научно-технического прогресса / Ч.Н. Азимов. - Харьков, 1981. - С. 136.. Значно менша частина названих об'єктів створюється за ініціативою винахідників та авторів інших науково-технічних досягнень.
Отже, особливістю договірних відносин у сфері науково-технічної діяльності є те, що переважна більшість об'єктів промислової власності створюється на підставі договірних відносин. Твори науки, літератури і мистецтва у значній частині створюються за ініціативою авторів. Використання об'єктів названої власності, так само як і творів науки, літератури і мистецтва, можливе лише на підставі відповідних договорів. Проте договори на використання останніх відрізняються від подібних договорів у сфері науково-технічної діяльності. Особливістю договірних відносин, змістом яких є саме використання зазначених об'єктів, є те, що договори на використання об'єктів промислової власності можуть укладатися тільки за умови, що результати науково-технічної діяльності визнані в установленому порядку об'єктами цієї власності і, отже, об'єктами правової охорони. Іншими словами, предметом договору на використання того чи іншого об'єкта може бути лише той об'єкт, на який є правоохоронний документ - патент чи свідоцтво.
Це не означає, що предметом договору на використання будь-якого іншого результату науково-технічної творчості, не захищеного правоохоронним документом, бути не може. Предметом такого договору може бути будь-який результат науково-технічної творчості: захищений він правоохоронним документом чи ні. Але при цьому слід мати на увазі, що незахищений результат названої творчості може використовуватися і без договору з патентовласником, і без виплати йому належної винагороди. Такий результат правом інтелектуальної власності не захищається. Результат творчої діяльності, не захищений правоохоронним документом, є об'єктом права власності його творця. Використання цього результату без дозволу його власника буде порушенням цивільного права.
Особливою ознакою договорів у сфері науково-технічної діяльності є те, що вони обов'язково мають укладатися у письмовій формі. Але йдеться лише про договори на створення і використання об'єктів промислової власності. Чинне законодавство про останнє не містить вимог щодо нотаріального засвідчення зазначених договорів (ст. 1107 ЦК).
На відміну від авторських договорів договори на створення і використання об'єктів промислової власності є договорами на створення і передання творів для використання. Тобто, часто це може бути один і той же договір - на створення і передачу твору для використання. Подібні договори у сфері науково-технічної діяльності укладаються, як правило, окремо на створення об'єкта промислової власності і окремо на його використання. Результат науково-технічної творчості не може стати предметом договору на використання до його відповідної кваліфікації належним державним органом. Договір на використання має спиратися на правоохоронний документ.
Чинне законодавство України про промислову власність питання щодо визначення розміру, порядку обчислення та строків виплати винагороди за використання об'єкта вказаної власності віддало на розсуд сторонам у договорі. Вони самі мають визначати розмір винагороди, порядок її обчислення та строки виплати. У договорі важко визначити розмір винагороди через те, що на момент укладення договору ще не відомо, який позитивний ефект принесе використання об'єкта вказаної власності. А саме даний факт є визначальним для визначення розміру винагороди. Невідомо, який масштаб використання об'єкта та інші параметри використання, котрих ще не існує. Слід зазначити, що це питання має певні складнощі, тому для визначення розміру винагороди за використання об'єкта промислової власності мають бути вироблені певні критерії.
Варто звернути увагу на те, що за загальним визнанням договори про створення і використання об'єктів промислової власності, безперечно, є цивільно-правовими. Проте з приводу того, до якого виду цивільно-правових договорів належать договори на створення і договори на використання об'єктів промислової власності, у спеціальній літературі точиться дискусія до цього часу. Одні вчені їх розглядають як підрядні, інші - як авторські, треті - ліцензійні, а також як абсолютно новий вид договорів. Не заглиблюючись у дискусію, все ж слід визнати: договори на створення об'єкта названої власності та супутні їм договори за своєю юридичною природою не є ліцензійними, також як і договори на використання цих же об'єктів не є підрядними.
До особливостей договорів на створення об'єкта промислової власності слід віднести й те, що їм передують інші договори, які є необхідною передумовою укладення договорів на створення об'єкта вказаної власності. До них слід віднести, наприклад, пошук необхідної науково-технічної інформації та деякі інші.
Жоден розробник будь-якої науково-технічної проблеми, якщо йому доручено розробити за договором чи за службовим завданням, не приступить до його виконання, поки не матиме належної інформації, що стосується даної проблеми. Якщо виконання такого завдання почнеться без належного інформаційного забезпечення, то результатом може бути винайдення велосипедного колеса. Розробник має ознайомитися з тим, що було зроблено у цій сфері до нього, які досягнення є і чим вони не задовольняють замовника. Адже замовник на створення об'єкта промислової власності видає виконавцю завдання, у якому повинні бути сформульовані його сутність, параметри, котрим має відповідати майбутній об'єкт, визначаються основні техніко-економічні характеристики останнього, очікувані результати від його використання, галузь і масштаби застосування тощо.
Від якості розроблення такого техніко-економічного завдання залежить успіх розробників, які мають чітко уявляти, чого від них чекають.
Виходячи з поставлених перед розробниками завдань, повинні сформулюватися цілі інформаційного забезпечення Брыжко В.М., Цимбалюк В.С.,Орехов А.А., Кальченко О.Н. Будущее и информационно право / В.М. Брыжко, В.С. Цимбалюк, А.А. Орехов. - К., 2002. - С. 264.. Вони можуть бути різні - виявлення дійсного стану, технічного рівня, ефективності від використання, недоліки тощо; які науково-технічні досягнення є у цій галузі, захищені патентами чи іншими правоохоронними документами. Інформаційне забезпечення може мати завданням й інші цілі. Головне у тому, щоб інформація повністю задовольняла розробника.
Інформаційне забезпечення даної науково-технічної розробки може здійснюватися силами самого розробника. Проте у більшості випадків такі роботи виконуються за договором із спеціальними установами. Назване забезпечення на договірній основі регулюється спеціальним Законом "Про науково-технічну інформацію" від 25 червня 1993 р. Сторонами у договорі на інформаційне забезпечення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, котрі виступають як виконавці, так і замовники-споживачі. На боці виконавця можуть бути фізичні та юридичні особи як творці і накопичувачі науково-технічної інформації, виробники, власники, зберігачі. На стороні замовника - споживачі (фізичні та юридичні особи) і посередники.
Об'єктом договору на інформаційне забезпечення є документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація. Поняття останньої охоплює отримувані у процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення. Особливість науково-технічної інформації полягає у тому, що вона, з одного боку, є результатом науково-технічної творчої діяльності, а, з другого - забезпечує ту саму науково-технічну творчу діяльність необхідними відомостями, даними Брижко В.М., Кальченко О.М., Цимбалюк О.С., Орехов О.А., Чернобров А.М. Інформаційне суспільство. / В.М. Брижко, О.М. Кальченко, О.С. Цимбалюк, О.А. Орехов, А.М. Чернобров. - К., 2002. - 220 с.. Утворюється постійно діючий процес самовідтворення.
Науково-технічна інформація відповідно до чинного законодавства є об'єктом права власності. Підставою виникнення вказаного права є створення науково-технічної інформації своїми силами і за свій рахунок; виконання договору про створення названої інформації; виконання будь-якого договору, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи. Право власності на науково-технічну інформацію, створену на кошти державного бюджету, визначається державою як прийняттям загальних рішень, так і встановленням форм договорів між фінансуючим державним органом і виконавцем робіт із створення такої інформації Кохановська О.В. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин. / О.В. Кохановська. - К., 2001.. Науково-технічна інформація, що є об'єктом права приватної власності або інших форм власності, може переходити у державну власність у разі передачі її до відповідних державних банків даних, фондів або архівів на договірній основі. Споживач за договором несе відповідальність за дотримання прав власності власника цієї інформації. Він немає права передачі одержаної науково-технічної інформації третім особам, якщо це не обумовлено договором між власником і споживачем даної інформації. Якщо науково-технічна інформація не відповідає визначеним договором параметрам, технічному рівню або якості, споживач має право вимагати від власника або посередника безплатного усунення недоліків протягом погоджених строків Тимофієнко Л.П., Лінник Л. Правова охорона комп'ютерних програм / Л.П. Тимофієнко., Л. Лінник // Інтелектуальна власність. - 2001.- № 4.- С. 3-12..
До договору про інформаційне забезпечення розробників об'єктів промислової власності близько примикають договори на здійснення патентного пошуку. Патентний пошук - це дослідження патентів чи інших правоохоронних документів, виданих до даного часу в тій чи іншій сфері. Цей пошук має охопити патенти, видані в усьому світі. Зрозуміло, такий пошук є складною і тривалою роботою, яка здійснюється на договірній основі і за визначену винагороду. Сторонами у цьому договорі можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Як правило, виконавцем за вказаним договором можуть бути як окремі висококваліфіковані фахівці, так і спеціалізовані установи.
Патентний пошук також є необхідною стадією або, навіть, передумовою створення об'єкта промислової власності. Без названого пошуку починати розроблення будь-якої науково-технічної проблеми неприпустимо Патентні дослідження. Методичні рекомендації / За ред. В.Л. Петрова - К., 1999.- 264с.. Адже без такого пошуку можна не тільки винайти уже запатентований об'єкт промислової власності, а й порушити чужі патентні права, що тягне негативні наслідки. Тому, не зважаючи на дорожнечу і тривалість зазначеного пошуку, обійтися без нього ніяк не можна.
Об'єктом даного пошуку є не тільки патенти та інші правоохоронні документи, а й інші джерела інформації, які можуть містити відомості про той чи інший об'єкт. Це численні джерела - наукова та спеціальна література, дисертації, матеріали наукових конференцій, виставки тощо. Замовник патентного пошуку в договорі має визначити його глибину, адже патенти повинні досліджуватися не за весь час існування патентної охорони об'єктів промислової власності. Такі дослідження мають бути здійснені тільки за визначений замовником період від дати укладення договору і 20-30 чи більше років тому. Враховуючи досить високу ціну договору, період, який повинен бути охоплений патентним пошуком, не може бути невиправдано тривалим. Ціна договору визначається угодою сторін Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності / В.В. Луць. - К., 1999.- С. 27.. Патентний пошук обов'язковий і при проведенні експертизи заявок по суті на об'єкти промислової власності. Кваліфікаційна експертиза заявок здійснюється на прохання заявника чи іншої заінтересованої особи і за їх рахунок. Патентний пошук необхідний також при здійсненні будь-яких науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших подібних робіт.
3.2 Договори на створення об'єктів права промислової власності
Розглядаючи сутність та особливості договорів на створення об'єктів права промислової власності, слід зазначити, що чинне законодавство України про інтелектуальну власність не передбачає спеціальних договорів на створення об'єктів промислової власності, але такі договори існують на практиці.
Необхідною передумовою створення об'єктів промислової власності, а також формою своєрідного замовлення на створення об'єкта промислової власності є договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт.
Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт регулюють відносини між замовником і виконавцем науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт. Результати цих робіт часто бувають такі, що виконані на рівні винаходів чи інших об'єктів промислової власності і тому вони стають об'єктами правової охорони. Предметом договору є творчий пошук, результат якого заздалегідь передбачити неможливо. Безумовно, сторони у зазначених договорах можуть і зобов'язані чітко формулювати основні вимоги, яким має відповідати наукова розробка, зразки чи технологія, що створюються відповідно до укладених договорів. Проте виконавці зазначених робіт не можуть гарантувати досягнення очікуваних результатів. Одержання внаслідок здійснення обумовлених договором робіт не того результату, який був запрограмований, не є порушенням договору. Цей негативний результат має розглядатися як один із можливих варіантів виконання договору.
Наведені чинники зумовлюють різний зміст прав та обов'язків цих двох типів договорів, а також різну відповідальність сторін. У договорах на виконання науково-дослідних робіт за ризик неможливості одержати очікуваний результат відповідає замовник.
Ще одна досить важлива особливість договорів на виконання науково-технічних робіт полягає в тому, що у процесі виконання цих робіт можуть бути одержані результати, які можуть бути об'єктами права інтелектуальної власності: це наукові твори (об'єкти авторського права), винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо (об'єкти промислової власності), умови використання яких визначаються законодавством, а не договорами.
Зазначені договори досить чітко врегульовані ЦК України (глава 62 "Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт"). У ст. 892 ЦК України зазначено: "За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.
Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи".
Істотними умовами договору на виконання науково-технічних робіт є предмет, сторони, ціна та строки. Сторони можуть передбачати й інші умови аби лише вони не суперечили чинному законодавству. Такі умови можуть бути найрізноманітнішими, але вони головним чином зумовлюються характером науково-технічних робіт. Так, у договорах на виконання дослідно-конструкторських робіт мають бути передбачені технічні параметри, яким відповідатиме та чи інша розробка.
Великі за обсягом роботи можуть виконуватися поетапно, що також має бути передбачено у договорі.
Предметом договорів на виконання науково-технічних робіт є не процес роботи, а її результат. Мета зазначених договорів - досягти бажаного результату і передати його замовникові.
Слід зазначити, що результатами виконання науково-технічних робіт є також звіти про виконання наукових досліджень, зразки нового виробу, нової техніки, конструкторська документація до них, створення нової технології та інші науково-технічні досягнення.
Сторонами у договорі на виконання науково-технічних робіт є замовник і виконавець, якими може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Виконавцями виступають науково-дослідні, проектно-конструкторські, конструкторські і технологічні організації, наукові центри, навчальні заклади, академічні наукові установи. Виконавцями можуть бути також будь-які підприємства будь-якої форми власності, що мають у своєму складі наукові, конструкторські та інші подібні підрозділи.
Однією з істотних умов договору на виконання науково-технічних робіт є його ціна, що визначається угодою сторін. Найчастіше ціна встановлюється шляхом складання кошторису, який, за загальним правилом, розробляє виконавець. Кошторис має передбачати всі витрати виконавця на здійснення робіт (придбання матеріалів, устаткування, інструментів та інших засобів, необхідних для виконання договору), належну виконавцеві винагороду, передбачені чинним законодавством обов'язкові платежі та інші необхідні витрати.
Крім того, в ціну мають бути включені певні суми у вигляді прибутку (доходу). Розмір цих сум може передбачатися у договорі залежно від розміру економічного (чи будь-якого іншого) ефекту, який може одержати замовник при використанні результату виконаної роботи. Ціна у договорі визначається точно або приблизно, враховуючи невизначеність витрат при виконанні договору.
Важливим є положення, що передбачає обов'язок замовника оплатити вартість робіт у разі неможливості досягти передбачуваного результату. Якщо в процесі науково-дослідних робіт виявляється неможливість досягти результату через обставини, що не залежать від виконавця, замовник зобов'язаний оплатити вартість робіт, виконаних до виявлення неможливості отримати очікувані результати. Однак оплата не може перевищувати відповідну частину ціни, передбаченої договором.
Строки у договорах на виконання науково-технічних робіт мають бути чітко визначені. Вони визначаються угодою сторін залежно від обсягу, складності, матеріального та фінансового забезпечення та інших чинників. На виконання договору складається календарний план виконання окремих етапів та елементів роботи, що є невід'ємним додатком до договору. Виконавцеві надається право дострокового виконання договору.
Варто зазначити, що проста письмова форма укладання є обов'язковою для даного договору. У ньому мають бути необхідні реквізити - адреси сторін, банківські рахунки тощо. Часто предмет договору не можна конкретно визначити, невідомі очікувані результати, не завжди можуть бути чітко визначені витрати, є можливість появи непередбачуваних втрат тощо. Тому в договорі мають бути визначені лише наслідки настання можливих чинників у процесі його виконання.
За договором на виконання науково-технічної роботи виконавець зобов'язаний виконати відповідно до технічного завдання замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу (нової техніки) та конструкторську документацію до нього, нову технологію виробництва або іншу науково-технічну розробку і передати одержаний результат замовникові, який зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її (ст. 892 ЦК України).
Поняття "договори на виконання науково-технічних робіт" об'єднує два види договорів - договір на виконання науково-дослідних робіт і договір на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт. Ці два договори близькі між собою. Обидва вони мають творчий характер.
Варто зазначити, що результатом науково-технічної діяльності є різноманітна науково-технічна продукція, види якої зумовлюються численними потребами суспільного виробництва.
Між цими договорами багато спільного, але є й істотні відмінності. Так, за договором на виконання науково-дослідних робіт, за загальним правилом, виконавець не може залучати до виконання договору третіх осіб, якщо це не передбачено договором. У договорі на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт виконавець має право, якщо інше не передбачено договором, залучати до їх виконання третіх осіб як субвиконавців.
У зазначених договорах настають різні правові наслідки у разі неможливості досягти передбачуваного результату. У договорах на виконання науково-дослідних робіт у такому разі виконана частина роботи підлягає оплаті. У договорах на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт за такої ситуації замовник зобов'язаний оплатити лише витрати виконавця, але не частину виконаної роботи. Не збігаються у зазначених договорах їх предмети, про що йшлося раніше, а те спільне, що є між ними, дає підставу розглядати ці договори як однотипні.
Важливим питанням, що потребує чіткого визначення у договорі, є правовий статус одержаного в процесі виконання договору результату, особливо коли таким результатом можуть стати об'єкти права інтелектуальної власності.
Слід мати на увазі, що коли об'єкт права інтелектуальної власності створює особа, яка перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, питання розв'язується відповідно до законодавства про інтелектуальну власність. Договори, які розглядаються, породжують не трудові, а цивільно-правові відносини, тому загальні правила законодавства про інтелектуальну власність до них застосовуватися не можуть. Отже, питання про те, кому належить право на об'єкт інтелектуальної власності, створений у процесі виконання договору на науково-технічні роботи, залишається відкритим. Немає прямої відповіді на нього і в ЦК України (ст. 896).
Проблема досить складна, оскільки має місце колізія між інтересами сторін. Виконавець має право претендувати на результати, оскільки він є творцем цих результатів. У замовника також є підстави для визнання за ним права на ці самі результати, оскільки вони створені на його кошти. Тому найкращий вихід із цієї ситуації - взаємний розподіл прав та обов'язків з використання і розпорядження зазначеними результатами.
Відповідно до цієї самої статті ЦК України замовник має право використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, передбачених договором. Виконавець також має право використовувати ці результати для себе. Зазначена стаття не розкриває, що означає "для себе". У договорі може передбачатися право виконавця реалізувати ці результати третім особам. Проте в усіх цих випадках не йдеться про результати робіт - об'єкти права інтелектуальної власності.
Беручи до уваги наведене вище, найкраще було б у договорі передбачити правовий режим результатів робіт, що можуть бути визнані об'єктами права інтелектуальної власності, виходячи зі збалансованих інтересів сторін договору.
Одним із важливих обов'язків сторін при використанні будь-яких результатів виконаних робіт є збереження їх конфіденційності. Так, відповідно до ст. 895 ЦК України сторони зобов'язані забезпечити конфіденційність відомостей щодо предмета договору, ходу його виконання та змісту одержаних результатів. Обсяг відомостей, що визнаються конфіденційними, визначається у договорі. У цьому самому договорі можуть бути передбачені й інші умови конфіденційності щодо договору.
Слід зазначити, що договори на виконання науково-технічних робіт не можуть замінити чи поглинути договори на створення об'єктів промислової власності. Ці два договори істотно відрізняються один від одного передусім своїм предметом. Якщо у договорі на виконання науково-технічних робіт його предметом є будь-які результати, одержані процесі виконання зазначених робіт, то у договорі на створення об'єктів промислової власності його предметом є не будь-який результат, а лише об'єкт промислової власності. Не буде такого об'єкта - договір не виконаний.
Чинне законодавство про промислову власність у цьому плані нечітке неоднозначне. У ньому в основному йдеться про права роботодавця та про договори на використання зазначених об'єктів.
Подобные документы
Договір про створення та використання об'єкта права інтелектуальної власності. Обов'язки автора твору. Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Використання об'єкта права інтелектуальної власності.
контрольная работа [41,2 K], добавлен 03.12.2013
Поняття інтелектуальної власності. Загальні відомості про патентну інформацію та документацію. Відповідальність за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері інтелектуальної власності.
учебное пособие [1,2 M], добавлен 12.12.2011
Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.
презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014
Договори про захист інтелектуальної власності. Глобальні договори системи охорони та міжнародні організації: всесвітня організація інтелектуальної власності, Європейська патентна організація. Визнання ролі України в розвитку міжнародної співпраці.
реферат [30,6 K], добавлен 23.12.2015
Аналіз правового регулювання договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Елементи ліцензійного договору, порядок його укладення і припинення. Види відповідальності за порушення майнових прав інтелектуальної власності в Україні.
дипломная работа [142,5 K], добавлен 11.01.2011
Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".
реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009
Історичні умови виникнення авторського права в країні. Перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні. Правова охорона творів у галузі літератури. Запровадження кримінальної, адміністративної відповідальності за порушення норм авторського права.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 06.05.2015
Цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий спосіб захисту права інтелектуальної власності. Судовий порядок юрисдикційного захисту права інтелектуальної власності. Застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права.
презентация [47,3 K], добавлен 10.05.2019
Розподіл прав на об'єкт права інтелектуальної власності. Правовідносини між замовником і виконавцем, виконавцем і користувачем. Особливості розподілу прав між творцями-співавторами. Види договорів, на підставі яких здійснюється розпорядження правами.
реферат [67,1 K], добавлен 03.08.2009
Поняття права творчої діяльності. Особливості охорони об’єкта та суб’єкта права інтелектуальної власності, їх класифікація. Патентна система, охорона товарних знаків, фірмових найменувань, знаків обслуговування, комерційних позначень та авторського права.
курсовая работа [53,9 K], добавлен 06.12.2014
