Договір про створення за замовленням і використанням об’єкта права інтелектуальної власності
Поняття і види договорів про створення за замовленням і використанням об’єкта права інтелектуальної власності. Договори на створення за замовленням і використанням творів науки, літератури і мистецтва. Порядок укладання та правова відповідальність.
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Слід приділити значну увагу також до умов дійсності договорів у сфері інтелектуальної діяльності.
Умови дійсності договорів у сфері інтелектуальної діяльності - це ті ж самі умови дійсності, дотримання яких обов'язкове при укладенні будь-якого цивільно-правового договору. Передусім зміст, умови, форма, порядок укладення таких договорів мають відповідати вимогам ЦК України. Як і в будь-якому договорі, основним має бути законність змісту. Зазначена вимога полягає у тому, що будь-які цивільно-правові дії з приводу об'єктів інтелектуальної власності мають здійснюватися у межах закону, тобто бути законними. Наприклад, Закон України "Про авторське право і суміжні права" у ст. 33 містить припис: "Умови договору, що обмежують право автора на створення майбутніх творів на зазначену у договорі тему чи у зазначеній галузі, є недійсними". Недійсним слід визнати договір на створення чи використання об'єктів промислової власності, що суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності й моралі (п. 1 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"). Незаконним буде договір, якщо він не відповідає іншим умовам, визначеним законом.
Характеризуючи зміст договору, варто зазначити, що згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначення на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Зазначене дозволяє дійти висновку про те, що договір складається з пунктів, які є обов'язковими для виконання сторонами, та з яких у сторін виникають певні права й обов'язки Гура М.В. Істотні умови договору про створення на замовлення і використання інтернет-сайту // Держава і право: Юридичні і політичні науки* : 36. наук, праць. 2005. Вип.27. - 714 с. - С. 348-353.. За своїм юридичним значенням усі умови договору прийнято поділяти на істотні, звичайні та випадкові. До істотних належать такі умови, без яких договір не може набрати чинності. Істотні умови договору визначаються за волевиявленням обох сторін. До таких істотних умов належать визначення об'єкта договору щодо чого укладається цей договір - твору науки, літератури чи мистецтва, об'єкта промислової власності чи будь-якого іншого результату творчості, що охороняється законом. Без такого визначення об'єкта (предмета) договір не виникає. До істотних умов слід віднести також його ціну. Так, наприклад, ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначає, що авторський договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов: строку дії договору, способу використання твору, розміру і порядку виплати авторської винагороди, території, на яку поширюється право, яке передається та інших умов.
Отже, строк чинності договору у сфері інтелектуальної діяльності є його істотною умовою, хоча строк далеко не в усіх договорах є істотною умовою.
Також до істотних умов договору у сфері інтелектуальної діяльності слід також віднести умову про обсяг використання об'єкта. Адже від обсягу використання залежить ціна договору. Обсяг використання може визначатися кількістю, часом або територією.
Істотні умови договору у сфері інтелектуальної діяльності можуть визначати самі сторони якщо вони дійшли висновку, що такі умови мають важливе значення для них.
Визначаючи звичайні умови, слід зазначити, що звичайними умовами договору визнаються ті, що передбачені нормативними актами й автоматично набувають чинності при укладенні договору. Вони не потребують погодження сторін, але це не означає, що такі умови діють проти їх волі, вони також опираються на угоду сторін. Це означає, що сторони, укладаючи договір, погоджуються на такі визнані, усталені й звичайні для такого виду договору, умови. Передбачається, що сторони, які погодилися укласти такий договір, погоджуються його укласти на таких звичайних умовах. Так, наприклад, у договорі на виконання науково-дослідної роботи звичайною умовою цього договору є те, що ризик одержання негативного результату несе замовник.
Звичайні умови договору можуть визначатися типовими договорами, що можуть мати місце в договорах із приводу інтелектуальної власності. Так, ЦК України (ст. 1111) і Законом України "Про авторське право і суміжні права" (п. 4 ст. 33) передбачається, що відповідними відомствами, творчими спілками можуть розроблятися примірні авторські договори. Такі договори можуть містити умови, не передбачені законом, але вони не повинні погіршувати становище автора чи його правонаступників. Авторський договір також може містити умови, яких не передбачає примірний договір. Але в обох випадках, умови, що погіршують становище автора в порівнянні зі становищем, встановленим чинним законодавством, є недійсними.
До звичайних умов договору слід віднести умови про місце укладення договору та місце його виконання, час укладення договору, умови та підстави відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору, що стосуються інтелектуальної власності. За загальним правилом такі умови визначаються цивільно-правовими нормами.
Сучасне цивільне законодавство країн з ринковою економікою до звичайних умов відносить також звичаї ділового обороту.
Варто зазначити, що випадковими умовами договору визнаються такі, що змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони включаються до тексту договору за погодженням сторін. Відсутність випадкових умов у договорі не робить його недійсним. Слід підкреслити, що відсутність у договорі звичайних умов також не робить договір недійсним, але на відміну від них випадкові умови набувають чинності лише за умови, що вони включені до тексту договору. Звичайні умови є чинними незалежно від того, чи включені вони до тексту договору, чи ні.
Важливою умовою дійсності договору, в тому числі і договору, що стосується інтелектуальної діяльності, є воля сторін і волевиявлення. Воля сторін проявляється в їх намірі укласти договір на створення або використання будь-якого об'єкта інтелектуальної власності. Цей намір сторони можуть виявити будь-яким способом. Чинне цивільне законодавство передбачає багато способів проголосити свій намір на укладення такого договору. Усі вони поширюються і на об'єкти інтелектуальної власності. Це можуть бути оголошення у засобах масової інформації, виставки, ярмарки, вітрини, реклама тощо.
Слід, зазначити, що чинне законодавство України про промислову власність передбачає і спеціальні способи такого волевиявлення. Власник патенту на об'єкт промислової власності має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта. Будь-яка особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником патенту договір про платежі.
Формою волевиявлення наміру про укладення договору є публікації в офіційному бюлетені Установи відомостей про видачу патент.
Для дійсності договору має значення збіг волі та волевиявлення. У сфері інтелектуальної діяльності бувають випадки, коли волевиявлення не відповідає дійсній волі.
У договорах про створення за замовлення та використання об'єкту права інтелектуальної власності виникає необхідність віднести до істотних умов встановлення обсягу відповідних прав, які передаються за договором. У судовій практиці виникає проблема щодо правильного визначення суб'єкта авторських прав на певні твори, для визначення даної проблеми у таких справах виникає необхідність встановити обсяг відповідних прав, переданих за договором. З приводу цього питання варто звернутися до Оглядового листа Вищого господарського суду України від 22.01.2007 № 01-8/25, у якому розглянуто справу: Товариство звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Підприємства компенсації за порушення авторського права та про зобов'язання відповідача опублікувати у засобах масової інформації резолютивну частину рішення з даного спору.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- 24.02.2003 Підприємством та Товариством укладено договір, предметом якого є виготовлення та випуск імідж-календаря;
за умовами цього договору відповідач передав позивачеві право на випуск імідж-календаря за патентом від 31.08.1998, а позивач на підставі договорів із замовниками реклами виготовив оригінал-макети рекламних сторінок імідж-календаря, що являють собою поєднання найменування, логотипу та фотографічних зображень відповідних замовників;
Товариство як роботодавець авторів зазначених оригінал-макетів є суб'єктом авторських майнових прав на ці твори;
на оригіналі випущеного імідж-календаря позивачем було помилково зазначено авторство Підприємства;
у виготовленні іншої друкованої продукції - Календаря "Д." та Календаря "Ф." відповідачем без дозволу позивача було використано оригінал-макети імідж календаря;
Державним департаментом інтелектуальної власності зареєстровано авторські майнові права Підприємства на твір - Календар "Ф.", про що видано свідоцтво від 20.09.2004.
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність порушення майнових авторських прав Товариства на спірні твори.
Суд першої інстанції як на мотив відмови у позові послався на недоведеність позивачем наявності у нього виключних майнових авторських прав на спірні оригінал-макети. Зазначений висновок було спростовано судом апеляційної інстанції посиланням на частину другу статті 16 Закону, за якою виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
Однак наведені висновки попередніх інстанцій слід вважати передчасними як такі, що зроблені за неповної оцінки наявних у матеріалах справи доказів. Так, аналіз змісту договору, предметом якого є випуск імідж календаря, може свідчити про наявність у відповідача авторського права на об'єкт цього договору, складовою частиною якого є спірні оригінал-макети рекламних сторінок. Відтак для правильного визначення суб'єкта авторських прав на спірні твори необхідно встановити обсяг прав інтелектуальної власності, які були передані за названим договором. Проте цей договір як підставу набуття авторських прав на спірні спори судові інстанції не досліджували.
Оскільки касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 111 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а також збирати нові докази або додатково перевіряти докази, Вищий господарський суд України передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
За новим розглядом справи суд першої інстанції одержав вказівки Вищого господарського суду України щодо з'ясування обставин, зазначених у цій постанові та вирішення питання про призначення експертизи об'єктів інтелектуальної власності.
У вирішенні даного спору господарські суди на підставі самостійного порівняння наявних у матеріалах справи примірників календарів дійшли висновку про відтворення відповідачем оригінал-макетів імідж-календаря на сторінках Календарів "Д." та "Ф.", перебравши на себе не притаманні суду функції експерта. Разом з тим, судові інстанції, зокрема апеляційний господарський суд, з належною повнотою не встановили та не ідентифікували, що саме являє собою кожний з оригінал-макетів як об'єкт авторського права.
Таким чином, сьогодні існує проблема функціональної структуризації системи судових органів у сфері захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності. Суди загальної юрисдикції у зв'язку з великою обтяженістю та браком спеціальної фахової підготовки суддів не завжди в змозі ретельно займатися справами такої складної категорії. Отже, нагальною є проблема проведення спеціалізації суду та додаткової фахової підготовки суддів щодо питань інтелектуальної власності.
2. Договори на створення за замовленням і використанням творів науки, літератури і мистецтва
2.1 Поняття і особливості авторських договорів на замовлення
У сфері гуманітарної творчості наукова, художньо-літературна і мистецька діяльність за своїми масштабами є чи не найбільшою. Розвиток науки, літератури і культури зумовлює виникнення все нових і нових видів творчості у цій сфері.
Вагомою в Україні, як між іншим і в усьому світі, є наукова діяльність, яка передусім реалізується у друкованій продукції. Для того, щоб довести до громадськості найновіші наукові досягнення, їх треба оприлюднити чи опублікувати. Це можуть бути усні доповіді, інформації, повідомлення тощо. Але основною формою повідомлення наукових досягнень суспільства є їх публікації. Це може бути коротке інтерв'ю або інформація про певне наукове досягнення. Публікація може здійснюватися у формі наукових статей брошур, монографій, узагальнень, збірників статей, підручників навчальних посібників та іншими способами.
Але оприлюднення наукового твору може здійснюватися не тільки шляхом публікації. Це може бути будь-яка дія, що робить твір доступним для громадськості, якими б засобами це не досягалося. Це можуть бути сучасні засоби радіо- і телемовлення та інші технічні засоби фіксації. Науковий твір можна записати на фонограму і розповсюджувати так як і книжку. В останні роки великого поширення набув Інтернет, можливості якого важко переоцінити.
Зростає значення художньої літератури. Вона стала потужним засобом формування як окремої особистості, так суспільства в цілому. Держава має постійно дбати про розвиток художньої літератури, якщо хоче мати морально здорове покоління. Технічні засоби впливу на окремих людей і суспільство не можуть і не зможуть замінити художню літературу Принаймні в недалекому майбутньому. Художня література в гуманітарному значенні є найціннішим капіталом.
Розповсюдження досягнень художньої літератури, як і культури в цілому, реалізується тими самими способами, що і наукової літератури. Це, передусім, публікація різноманітних художніх творів - прози, поезії, історичної літератури, драматичних творів тощо. Але оприлюднення художньої літератури може відбуватися не лише у формі публікації. Художня література може реалізуватися також у радіо- і відеопередачах, спектаклях, постановках, п'єсах тощо. Тобто має місце переробка одного твору в інший. Це може бути виконання, декламація тощо. Використання творів художньої літератури може реалізуватися будь-якими способами. Можливості такого використання зростають із появою нових технічних засобів. Але будь-яке використання може мати місце лише у межах закону.
Велику роль у формуванні світогляду суспільства та його окремих членів відіграють різноманітні види мистецтва і культури в цілому. Держава сприяє розвиткові науки, літератури і мистецтва, що і проголошує ст. 54 Конституції України. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої і технічної творчості. Зазначені види творчості для суспільства не менш вагомі ніж науково-технічна творчість. Значення мистецтва у розвитку суспільства важко переоцінити. Тому розвиткові різних видів мистецтва в усі часи будь-яке суспільство приділяло належну увагу, і не тільки тому, що мистецтво є формою задоволення естетичних потреб людини. Мистецтво є також досить потужним засобом впливу на суспільство, формування шляхів його розвитку та світогляду.
Сукупність цих трьох складових, що утворює містке поняття "авторське право", характеризується надзвичайно великим різноманіттям, яке у свою чергу зумовлює різноманіття правового опосередкування цивільно-правових відносин, що складаються у процесі створення й використання численних об'єктів авторського права і суміжних прав.
Варто зазначити, що основним завданням авторського права є примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є надання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика: у 4 т. / За заг. Ред. О.Д. Святоцького. - К. : ІнЮре, 1999. - С. 19..
До трьох вищеназваних складових варто додати ще і суміжні права, об'єктами яких є численні види виконань, різноманітні фонограми, відеограми та численні програми теле- і радіомовлення. Поняття "суміжні права" є не в усіх правових системах: у країнах англосаксонського права воно не застосовується Черевко Г.В. Інтелектуальна власність: Навч. посіб. - К. : Знання, 2008. - С.189..
Усі цивільно-правові відносини, що складаються у процесі створення і використання численних об'єктів авторського права і суміжних прав, мають бути врегульовані такими самими численними договорами, що об'єднані одним поняттям "авторські договори". Слід підкреслити, що не всі договори, які в тій чи іншій мірі стосуються авторських прав, визнаються авторськими.
Так, Закон України "Про авторське право і суміжні права" авторським договорам присвячує чотири статті, але не дає визначення поняття "авторський договір", тому у роботі вважаємо за доцільне скористатись тими визначеннями, які наводять відомі правники.
Український юрист професор О.А. Підопригора сформулював таке визначення авторського договору - це консенсуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання, або автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом Стройко І. Авторський договір: поняття, умови, форма // Юридичний л^рнал. - 2003. - № 5. - С. 5 - 9..
Відомий російський вчений А.П. Сергєєв зазначає, що за авторським договором автор передає набувачу свої права на використання твору в межах і на умовах, узгоджених сторонами Гражданское прав. Ч. З / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. - М, 1998. - С. 85.
Н.Л. Клик визначає авторський договір як угоду автора та організації - користувача щодо створення та використання твору науки, літератури та мистецтва Клык Н.Л. Охрана интересов сторон по авторскому договору. - Красноярск, 1987. - С. 2..
Отже, за змістом ці визначення є схожими, оскільки передбачають правомочності автора чи особи, яка володіє авторським правом, дозволяти використання твору іншим особам.
Авторський договір є не лише правовою формою реалізації авторських прав. Зазначений договір - один з оптимальних способів доведення твору до широкої аудиторії. Він є способом забезпечення суспільного споживання продукту духовної творчості, найважливіший етап руху наукового чи художнього твору від його творця до широкого споживача - читача, слухача, глядача. Зазначені функції авторського договору тісно пов'язані між собою і здійснення однієї з них на шкоду іншої у межах договірних відносин не допускається Мусіяка В.Л. Авторські договори. / В.Л. Мусіяка - К., 1988. - С.4..
Передача прав на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.
За Цивільним Кодексом України за договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець-письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч.1 ст. 1112 ЦК України). Характерною ознакою договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності (далі авторського договору) є те, що на момент його укладення відповідного об'єкта інтелектуальної власності ще не існує.
Стаття 33 Закону"Про авторське право і суміжні права" присвячена укладанню та змісту авторського договору.
Власне з тих норм, що містяться в Законі, можна зробити висновок, що авторські договори - це консенсуальні угоди, що мають взаємний характер і є оплатними. У даний час панує думка, за якою авторські договори за своєю юридичною природою є цивільно-правовими. Тому норми цивільного права, що стосуються договірних відносин, поширюються також і на авторські договори. Серед цивільно-правових договорів авторські договори складають окрему самостійну групу. Вони близько примикають до деяких цивільно-правових договорів, але мають свої власні, характерні для них, ознаки.
Авторські договори замовлення зобов'язують автора створити твір і передати його для використання, авторські договори на використання готового твору - передати для використання готовий твір.
Поділ авторських договорів можна провести і за видом художньої творчості - договори на створення і використання літературних, музичних, аудіовізуальних, архітектурних та інших творів. Авторські договори поділяються також і за способом використання: видавничі договори, договори про депонування рукопису, постановочні договори, сценарні договори, договори художнього замовлення, договори про використання у промисловості творів декоративного мистецтва тощо.
Характеризуючи вищеназвані авторські договори, також варто підкреслити специфіку кожного з них.
Видавничий договір характеризується специфічним способом використання твору - виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори поділяються за своїм предметом на договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і іноземних.
Останнім часом дедалі більшого поширення набувають комерційні видавничі договори, за якими видання літературного, твору здійснюється видавництвом за рахунок самого автора. На автора також покладається обов'язок розповсюдження твору. Ймовірно, що в умовах ринкової економіки ці договори будуть переважати.
Умови окремих різновидів видавничих договорів багато в чому збігаються, але вони й істотно відрізняються один від одного характером свого предмета. Так, при виданні літературних творів предмет договору визначається видом літератури, її жанром, призначенням. Поданий рукопис має відповідати погодженій заявці, плану, навчальній програмі (для навчальної літератури), обумовленому обсягу. Предмет видавничого договору на видання творів образотворчого мистецтва визначається назвою, темою, сюжетом, видом роботи, її розміром, технікою виконання тощо. Видання музичних творів здійснюється шляхом передавання видавництву нот у вигляді клавіру, партитури.
Видавничий договір може бути укладений на готовий твір і на твір, який буде створено у майбутньому. Цей останній договір називається ще договором замовлення (літературного або художнього).
У випадках, коли твір має вузькоспеціальний характер і треба швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування (депонування означає передавання на зберігання). За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом з рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал і здійснювати інформацію про нього шляхом публікації реферату. Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх заінтересованих осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Найчастіше на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати друкарським способом.
У постановочному договорі особливістю є те, що він укладається лише на неопубліковані твори. Твір може бути випущеній у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору виступають, з одного боку, автор - творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого - видовищний заклад (постановник). За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищному закладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити в межах обумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання твору (випустити його в світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин: одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.
За сценарним договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- чи радіостудії сценарій фільму або теле- чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікований твір - літературний сценарій, який повинен відповідати творчій заявці, що додається до договору. В заявці викладаються основна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.
Особливість договору художнього замовлення полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника тому він може це зробити, а може і не робити. За цим договором автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва (скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього дизайну), а замовник зобов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це поки що єдиний з авторських договорів, в якому контрагентом автора може виступати не тільки юридична особа, а й громадянин. Предметом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Це твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів образотворчого мистецтва невичерпний, оскільки досягнення науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права, отже, і нових об'єктів художнього замовлення.
Варто зазначити, що твір образотворчого мистецтва, існує, як правило, лише в єдиному примірнику і тісно пов'язаний з матеріальним об'єктом, в якому його втілено. Згідно із ч.3 ст. 1112 ЦК оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. В даному випадку власністю замовника стає матеріальний об'єкт, в якому втілено твір образотворчого мистецтва (наприклад якщо договір передбачає написання художником картини, то у власність замовника переходить картина як матеріальний об'єкт (річ). Водночас, авторське права і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного (ч.1 ст. 12 Закону України "Про авторське право і суміжні права"). Тому, щодо творів образотворчого мистецтва, які створюються за даним договором, визначено, що у власність замовника передається тільки оригінал твору, а виключні майнові права на створюваний твір залишаються у власності автора Нестеренко О., Солощук М. Деякі аспекти передачі прав на об'єкти права інтелектуальної власності в умовах дії нового Цивільного кодексу // Право України. - 2004. - № 3. - С. 67-71..
Характеризуючи договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва, слід зазначити, що законодавство не визначає, що слід розуміти під творами декоративно-прикладного мистецтва. Є тільки приблизний перелік таких творів, які можуть бути предметом вказаного договору. Це, наприклад, твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне призначення і вирізняються оригінальними художньо-естетичними властивостями. Це можуть бути художні вироби побутового призначення, які задовольняють практичні потреби, а також є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії відносять серветки, килими, хустки, одяг, взуття; вироби з шкіри, кісток, пластмаси; іграшки, значки, сувеніри; вироби з скла, фарфору, металу; ювелірні і галантерейні вироби тощо.
Особливістю вказаного договору є те, що контрагентом автора завжди виступає промислове підприємство, яке зобов'язується випустити у світ твір на промисловій основі. Отже, за цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати неопублікований твір декоративно-прикладного мистецтва підприємству, яке зобов'язується випустити його у світ на промисловій основі. Твір повинен бути придатним для використання в промисловості і відповідати певним художньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, і, отже, його придатності для використання в промисловості здійснюють спеціалісти (художні ради).
Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає ще один вид авторських договорів - договори на виконання випущених у світ творів і на створення звуко- і відеозаписів та дві групи нових авторів: виконавців і виробників фонограм.
Характеризуючи вищеназвані договори, слід зазначити, що виконавцями у цих договорах є актори, диригенти, співаки, танцюристи, музиканти. Виконавці мають право на ім'я, право на захист постановки і виконання від перекручень, право здійснювати і дозволяти використання, право на винагороду. Запис виконання, трансляція постановки і виконання, виконання по радіо і телебаченню, трансляція запису виконання або будь-яке інше використання можуть здійснюватися лише з дозволу виконавця на підставі відповідного договору. Виконавці здійснюють свої права з дотриманням прав авторів творів, що виконуються ними.
Особи, що зробили звуко- і відеозапис, мають право використовувати його або дозволяти відтворювати. Використання цих записів іншими особами може мати місце лише з дозволу автора запису або його правонаступників на основі договору.
Право на звуко- і відеозапис включає: право на відтворення будь-яким способом; право на публічне розповсюдження, в тому числі передачу за кордон; право на захист від імпорту і розповсюдження примірників запису без дозволу правоволодільця. При цьому право комерційного прокату зберігається за автором звуко- чи відеозапису і в тому випадку, коли право власності на примірник цього запису належить не його творцю.
Творці звуко- чи відеозапису, організації ефірного мовлення здійснюють свої права в межах договору з автором твору і виконавцем. Організації ефірного мовлення мають право дозволяти іншим організаціям ретрансляцію, запис і відтворення їхніх передач.
Права, передбачені розділом III Закону "Про авторське право і суміжні права", діють протягом п'ятдесяти років від дати першого виконання або постановки, першої публікації звуко- чи відеозапису або першої трансляції в ефірі.
Визначивши поняття і види авторських договорів, варто приділити увагу особливостям, які характерні для всіх договорів про створення за замовленням і використання об'єкту інтелектуальної власності. Отже, певною специфікою у договорах про створення за замовленням і використання є суб'єктний склад договору. Суб'єктами вказаних договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або їхні правонаступники, а з іншого боку, як правило, певна організація, яка за родом своєї діяльності може використати твір обумовленим у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право використання твору. Це, наприклад, законні представники автора - батьки або опікуни і піклувальники, якщо з будь-яких причин сам автор не може скористатися своїм правом на використання твору. Як уже зазначалося, здатність до творчої діяльності не збігається з цивільно-правовою дієздатністю. Нерідко авторами можуть бути неповнолітні і навіть малолітні.
Якщо на боці автора виступають дві або більше осіб (співавтори, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то для укладення договору необхідна згода усіх цих суб'єктів, незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не можна використовувати. Вказані особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а інколи й подальшу роботу з автором комусь одному з них. Проте таке доручення має бути оформлене письмово, воно становить частину авторського договору.
При укладенні авторського договору з кількома співавторами слід з'ясувати характер співавторства - роздільний чи неподільний. У першому випадку в договорі може бути зазначено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один авторський договір.
У випадку використання кількох колективних творів на кожний з них укладається окремий авторський договір. Наприклад, з співавторами слів пісні - один договір, а з співавторами музики - другий договір. У даному випадку це окремі види творів, а не співавторство.
Спори, які виникають з питань співавторства, відображені в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 27.06.2008 № 01-8/383/1. Висновки розглянутих спорів сформульовано таким чином: у разі передачі одним з авторів створеного у співавторстві твору майнових авторських прав на цей твір організації колективного управління авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам, а тому у вирішенні пов'язаних з цим спорів господарському суду належить з'ясовувати, чи визначено відносини між співавторами укладеною ними угодою.
Слід зазначити, що автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за кордоном будь-яким громадянам і юридичним особам, у тому числі й іноземним. У більшості випадків контрагентами авторів (співавторів та їхніх правонаступників), як правило, виступають юридичні особи - державні, громадські, кооперативні та інші організації, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. Проте в деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, наприклад, замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір з художником або скульптором про створення такого твору. Проте у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагентами авторів виступають юридичні особи. Авторські договори з іноземними авторами укладаються за участю Державного агентства України з авторських і суміжних прав.
Важливою особливістю авторських договорів є те, що об'єктами (предметами) їх виступають нематеріальні блага - твори науки, літератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови, якщо вони виражені в такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом авторського договору можуть бути твори, вже створені на момент укладення договору, а також твори, які автор (співавтори) зобов'язується створити і передати для використання.
Важливою творчою ознакою об'єкта договірних відносин є новизна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і в формі викладу нового змісту, або тільки у формі викладу вже відомого змісту.
Ще однією особливістю є те, що авторський договір має передбачати способи використання твору (конкретні права, що передаються за договором). Так, стосовно об'єктів авторського права способи використання твору визначені ст. 441 ЦК, яка відносить до них зокрема, опублікування (випуск у світ), відтворення, переклад, публічне виконання та ін. Так, якщо твір передається для використання тільки шляхом видання, його можна використати лише у такий спосіб. Це означає, що видавець не має права розповсюджувати твір будь-яким іншим способом, публічно виконувати чи показувати його. Якщо в авторському договорі не передбачено умову про спосіб використання твору (конкретних прав, що передаються за авторським договором), договір вважається укладеним на такі способи використання твору, які можуть вважатися необхідними для досягнення наміру сторін, які вони мали в момент укладення договору. Наприклад, передача права на відтворення літературного твору може передбачати і його розповсюдження.
Авторський договір повинен бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше. Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках(ч. 2 ст. 1107 ЦК).
Слід також зазначити, що важливим елементом в авторських договорах є строк. Сторони самі визначають строк авторського договору на використання твору і строк самого використання. Безперечно, строк авторського договору не може перевищувати строк правової охорони твору. У договорі має бути чітко визначено строк, на який передається авторське право на твір. Це означає, що авторський договір може бути укладений і на повний строк правової охорони твору. У договорі можуть бути визначені умови і підстави дострокового розірвання договору. Якщо за авторським договором користувачеві передано виключне право на використання твору, то це означає, що лише один користувач має право користуватися твором протягом строку чинності договору. Закінчення строку договору або його дострокове розірвання надає автору можливість розпорядитися своїм твором на свій розсуд. В авторському договорі мають бути визначені й інші строки - строки подання твору, усунення зауважень, з якими погодився автор, строки вичитки коректури і верстки, строки виплати винагороди тощо. Обов'язковим є строк у договорі, протягом якого користувач зобов'язаний використати твір. Якщо протягом зазначеного строку твір не буде використаний, автор має право розірвати договір і використати твір на свій розсуд.
Підкресливши особливості авторських договорів варто зазначити, що авторський договір слід чітко відрізняти від інших форм договірного регулювання відносин, що виникають у процесі створення і використання творів. У зв'язку з наділенням певними правами роботодавця може постати питання про природу договірних відносин між автором і роботодавцем. Якщо йдеться про створення твору в порядку виконання трудового договору, то, зрозуміло, право на використання твору належить роботодавцю. Тому роботодавці часто бувають заінтересовані в тому, щоб їхні відносини з автором розглядалися як трудові. У такому разі їм належить право на використання твору, оскільки він визнається службовим, створеним у порядку виконання трудового договору. Але на відміну від роботодавця та його працівника, замовник та виконавець при укладенні відповідного цивільно-правового договору, пов'язаного із здійсненням творчої інтелектуальної діяльності, в результаті якої може бути створено об'єкт права інтелектуальної власності, перебувають у рівному положенні. Ніхто з них не може примусити іншого укласти договір на вигідних лише для себе умовах та невигідних для свого контрагента В.В. Соловйова Проблеми спільного володіння майновими правами на об'єкт права інтелектуальної власності // Актуальні проблеми цивільного та господарського права. Журнал 2007. - № 1. - С. 12-22..
Охарактеризувавши поняття авторських договорів на замовлення та їх особливості вважаємо за доцільне перейти до характеристики сторін вищеназваних договорів.
2.2 Суб'єкти, об'єкти, зміст авторських договорів
Характеризуючи сторони в авторському договорі, варто зазначити наступне. Сторонами в авторському договорі можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Стороною у такому договорі є передусім сам автор - тільки фізична особа. Варто зауважити, що суб'єктом авторських прав може бути і юридична особа, але не автор. Автором можуть бути громадянин України, іноземний громадянин чи особа без громадянства, при цьому незалежно від віку.
Проте суб'єкт авторських правовідносин - це не тільки автор, а й інші особи, яким належать авторські права. За законом до них належать спадкоємці та інші правонаступники, до яких авторські права перейшли відповідно до закону. Ними можуть бути будь-які юридичні особи, у тому числі іноземні юридичні особи, а також держава.
Таким чином, суб'єктом авторських правовідносин є сам автор або ж правонаступники - спадкоємці, інші особи, до яких авторське право перейшло відповідно до закону, - з однієї сторони. Ця сторона в авторському договорі має спеціальної назви, її прийнято називати "автор або його правонаступники".
Автор - це особа, творчою працею якої створено той чи інший твір. Автором можуть бути і неповнолітні діти. При цьому неповнолітні віком від 14 до 18 років укладають авторські договори самостійно, а за малолітніх віком до 14 років договори укладають від їх імені батьки або опікуни.
Нерідко буває так, що на стороні автора виступають кілька осіб (співавторів). Співавторами є особи, спільною творчою працею яких є твір. Відносини між ними визначаються угодою, укладеною між ними, право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірі співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. Якщо авторський договір укладається від імені співавторів, то його підписують усі співавтори. Співавторство може бути неподільним - коли твір, створений кількома авторами, є єдиним цілим і його неможливо розділити (право на використання твору належить співавторам на праві сумісної власності) та подільним, що виникає, коли твір складається з окремих частин, які мають самостійне значення (кожен із співавторів може використовувати створену ним частину твору, яка має самостійне значення, на свій розсуд, якщо інше не передбачено угодою між ними). Тут також треба додати, що частина спільного твору визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин твору.
Якщо твір повторює або включає в себе певні елементи, прикладом, є твір декоративно-прикладного мистецтва, авторські права на які належать іншій особі, відповідно до ст. 3 Закону України "Про авторське право і суміжні права" такий твір буде похідним твором - продуктом інтелектуальної творчості, заснованим на іншому існуючому творі (переробка, адаптація). Безумовно, автор похідного твору повинен зробити свій творчий внесок, а не копіювати вже існуючий твір.
Не виключено, що може постати питання, чи має місце співавторство у створенні похідного твору. Відповідно до ст. 29 Закону використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право. Стаття 14 цього ж нормативно-правового акта серед форм використання наводить переробку, адаптацію, які створюють похідний твір. Таким чином, похідний твір може бути створено лише за згодою автора твору декоративно-прикладного мистецтва.
Специфіка колективного авторства полягає у суспільному володінні об'єктом інтелектуальної власності. Задля уникнення непорозумінь та конфліктів у колективі авторів варто чітко формулювати права та обов'язки суб'єктів авторського права згідно з чинним законодавством, а також враховувати наведені критерії співавторства та норми етики професійних авторів Моцяк О. Колективне авторство у видавничій справі: до питань інтелектуальної власності / Інтелектуальна власність та інновації в контексті формування стратегії розвитку малого і середнього бізнесу: Матеріали конференції. - Л. : Львівтехнополіс, 2006. - С. 55-56..
Отже, у разі якщо передаються права на твір, створений у співавторстві, така передача має відбуватися за згодою співавторів.
Не визнаються співавторами особи, які надали автору виключно технічне, організаційне, матеріальне або інше сприяння, що не є творчою діяльністю.
Другою стороною в авторському договорі, як правило, є юридична особа - організація чи підприємство, яке має можливість використати твір у інший спосіб. Це можуть бути юридичні особи, засновані на будь-якій формі власності, державні, приватні, іноземні тощо. Але цією стороною авторського договору є не тільки ті організації, що можуть використовувати твір. Цією стороною може бути роботодавець, набувач авторських прав за договором про передачу (відступлення) майнових прав автором або іншою особою, що має авторське право, організація, що управляє авторськими правами на колективній основі.
Цією другою стороною авторського договору може бути й фізична особа, що, як правило, виступає замовником на створення, наприклад, твору живописно-скульптурного. Фізична особа може виступати і як користувач твору.
Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає чимало випадків бездоговірного використання творів, тобто коли використання твору іншими особами можливе без згоди автора і без укладення авторського договору. Закон називає такі випадки вільним використанням твору (ст. 21). За цією статтею без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається використання твору без укладення авторського договору і без виплати авторської винагороди, крім випадку, передбаченого статтями 22--25 Закону.
Випадки бездоговірного використання творів передбачають ст. 444 ЦК та статті 22--25 Закону. Вони досить численні, але це виправдовується метою використання. Так, закон передбачає бездоговірне використання цитат, уривків творів як ілюстрацій, відтворення у пресі опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань, відтворення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих, публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів, відтворення твору для особистого користування.
Перелік, наведений у ст. 21 Закону, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Крім цього переліку, закон передбачає вільне використання твору бібліотеками та архівами, репрографічне відтворення для власних потреб; вільне відтворення примірників творів для навчання; вільне відтворення комп'ютерних програм, а також вільне відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- та відеозаписах.
Завершуючи характеризувати суб'єкти авторських договорів варто приділити увагу об'єктам вище характеризованих договорів.
Отже, об'єктом авторського права (договору) є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір - це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті 5 Закону про авторське право надано перелік об'єктів авторського права та загальні ознаки їх. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.
Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені законом, ознаки:
а) творчий характер;
б) вираження в об'єктивній формі.
Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка - редагування, коректура тощо).
Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.
Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми; збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо. Авторське право у цих випадках виникає на творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.
Самостійним об'єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається творчою.
До об'єктів авторського права відносять різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні - симфонії, сонати, квартети і вокальні -- пісні, романси тощо), а також музично-драматичні - опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.
Авторське право визнається за будь-яким твором в галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).
Зміст художнього чи наукового твору також може бути виражений в тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми - карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш різноманітними є форми художніх творів - література, музика, живопис, архітектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад, музично-драматичні твори (музика і текст або музика і танець).
Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору.
Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Проте авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ - рукопис, картину, примірник книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав (ст. 10 Закону про авторське право).
Розглянемо зміст авторського договору на прикладі видавничої угоди.
За видавничим договором автор передає видавництву на погоджений сторонами строк виключне чи не виключне право на відтворення і розповсюдження твору. Іноді цей обов'язок у видавничому договорі формулюється так: "Автор передає видавництву на визначений законом час дії авторського права виключне, без територіальних обмежень, право розмноження і розповсюдження твору для всіх видань і тиражів без обмеження кількості примірників і будь-якою мовою".
Крім того, автор може передати видавництву на час тривання основного права ще й додаткові права:
а) право попередньої публікації чи пізнішого передруку повністю або частково, в точу числі в газетах або часописах;
б) право перекладу іншими мовами;
Подобные документы
Договір про створення та використання об'єкта права інтелектуальної власності. Обов'язки автора твору. Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Використання об'єкта права інтелектуальної власності.
контрольная работа [41,2 K], добавлен 03.12.2013
Поняття інтелектуальної власності. Загальні відомості про патентну інформацію та документацію. Відповідальність за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері інтелектуальної власності.
учебное пособие [1,2 M], добавлен 12.12.2011
Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.
презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014
Договори про захист інтелектуальної власності. Глобальні договори системи охорони та міжнародні організації: всесвітня організація інтелектуальної власності, Європейська патентна організація. Визнання ролі України в розвитку міжнародної співпраці.
реферат [30,6 K], добавлен 23.12.2015
Аналіз правового регулювання договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Елементи ліцензійного договору, порядок його укладення і припинення. Види відповідальності за порушення майнових прав інтелектуальної власності в Україні.
дипломная работа [142,5 K], добавлен 11.01.2011
Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".
реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009
Історичні умови виникнення авторського права в країні. Перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні. Правова охорона творів у галузі літератури. Запровадження кримінальної, адміністративної відповідальності за порушення норм авторського права.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 06.05.2015
Цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий спосіб захисту права інтелектуальної власності. Судовий порядок юрисдикційного захисту права інтелектуальної власності. Застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права.
презентация [47,3 K], добавлен 10.05.2019
Розподіл прав на об'єкт права інтелектуальної власності. Правовідносини між замовником і виконавцем, виконавцем і користувачем. Особливості розподілу прав між творцями-співавторами. Види договорів, на підставі яких здійснюється розпорядження правами.
реферат [67,1 K], добавлен 03.08.2009
Поняття права творчої діяльності. Особливості охорони об’єкта та суб’єкта права інтелектуальної власності, їх класифікація. Патентна система, охорона товарних знаків, фірмових найменувань, знаків обслуговування, комерційних позначень та авторського права.
курсовая работа [53,9 K], добавлен 06.12.2014
