Дипломна робота

Органи виконавчої влади України

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Кабінет Міністрів України у системі органів виконавчої влади України

1.1 Поняття та принципи діяльності Кабінету Міністрів України

1.2 Структура Кабінету Міністрів України

1.3 Функції та компетенція Кабінету Міністрів України

1.4 Форми діяльності Кабінету Міністрів України

1.5 Організація роботи органів, що утворюються Кабінетом Міністрів України

1.6 Апарат Кабінету Міністрів України

Розділ 2. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади

2.1 Система, порядок формування і основи діяльності центральних органів виконавчої влади

2.2 Структура центральних органів виконавчої влади

2.3 Функції та компетенція центральних органів виконавчої влади

Розділ 3. Місцеві державні адміністрації - місцеві органи виконавчої влади

3.1 Система і основи правового статусу місцевих державних адміністрацій

3.2 Завдання, принципи та основи діяльності місцевих державних адміністрацій

3.3 Структура місцевих державних адміністрацій

3.4 Порядок формування місцевих державних адміністрацій

3.5 Функції та компетенція місцевих державних адміністрацій

3.6 Апарат місцевих державних адміністрацій

Висновки

Нормативно-правові акти та список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Діяльність виконавчої влади зорієнтована на безпосереднє надання суспільству якісних управлінських послуг. Функція виконання випливає з характеристики виконавчої влади як підзаконної, оскільки її діяльність спрямована, насамперед, на реалізацію законів України. Інша функція, що реалізується органами виконавчої влади - це функція розпорядча. Вона пов'язана з правом здійснення розпорядження загальнодержавними ресурсами та коштами і реалізується через прийняття нормативно-правових актів, які є обов'язковими для виконання особами, яких вони стосуються.

Враховуючи важливість вказаних функцій даної гілки влади, благополуччя українського народу в значній мірі залежить від ефективності її функціонування.

Виконавча влада в Україні, як і взагалі в інших державах, є найбільш громіздкою, складається зі значної кількості державних органів та службовців, тому, на нашу думку, на сьогодні існує ряд проблем, пов'язаних із правовим статусом її органів. Однією з них є велика різноманітність нормативно-правових актів, положення яких часто не узгоджуються між собою. Сотні або навіть тисячі з них приймаються щорічно. У зв'язку з цим періодично виникає необхідність систематизації документів, що регулюють діяльність державних органів у різних сферах життєдіяльності.

Актуальність вказаних проблем підтверджують положення Концепції адміністративної реформи в Україні, де поруч з іншими завданнями провідне місце відводиться таким, як:

- формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;

- формування сучасної системи місцевого самоврядування;

- запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг [Концепція адміністративної реформи в Україні, затверджена Указом Президента України 22 липня 1998 року № 810/98];

Мета дослідження. Враховуючи вищезазначене, головними напрямками дослідження є: 1) з'ясування відповідності Конституції України існуючої системи органів виконавчої влади у нашій державі; 2) систематизація основних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність виконавчої гілки влади.

Основними завданнями дослідження є:

- визначити поняття органів виконавчої влади України;

- здійснити аналіз норм чинного законодавства України, що регулює діяльність у цій сфері державної діяльності;

- розглянути структуру виконавчої вертикалі влади;

- висвітити порядок формування органів виконавчої влади;

- окреслити та розмежувати компетенцію вищого, центральних та місцевих органів виконавчої влади;

Об'єктом дослідження є правовий статус органів виконавчої влади в Україні, їх структура та порядок формування.

Предмет дослідження - органи виконавчої влади, їх види, структурні підрозділи, нормативно-правові акти, що регулюють їх діяльність.

Теоретичною основою дипломної роботи є норми чинного законодавства України, праці вітчизняних вчених у галузі конституційного адміністративного права, державного будівництва та місцевого самоврядування в Україні, серед яких: В.Б. Авер'янов, А.М. Цвєтков, Ю.М. Тодика, В. Медведчук, Ш. Коліушко, В.О. Величко, Ю.П. Битяк та ін., окремі рішення Конституційного Суду України.

Методологічна основа роботи ґрунтується на використанні таких методів, як діалектичний метод пізнання соціально-правових явищ. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовано логіко-семантичний метод (для визначення та поглиблення понятійного апарату “органи виконавчої влади”, “місцеві державні адміністрації”); метод порівняння (використовувався для зіставлення повноважень центральних органів виконавчої влади у різних сферах суспільного життя). структурний (застосовувався для дослідження системи органів виконавчої влади) статистичний (для з'ясування чисельності працівників органів виконавчої влади на окремих етапах державотворення) та інші. Конкретними методами дослідження були аналіз та синтез.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що автором здійснено систематизацію нормативно-правових актів, які регулюють функціонування органів виконавчої влади України та наведені власні пропозиції щодо усунення недоліків у їх діяльності.

Розділ 1. Кабінет Міністрів України у системі органів виконавчої влади України

1.1 Поняття та принципи діяльності Кабінету Міністрів України

Уряд є найважливішою складовою частиною і центральною ланкою всього державного механізму. Він виступає як основний державний орган, що забезпечує проведення внутрішньої й зовнішньої політики держави, під його керівництвом знаходиться державний апарат, фінанси країни, іноземні справи [Органи державної влади в Україні: структура, функції та перспективи розвитку. Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р. Нижник. - К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2003. - c. 76].

Статус і роль уряду залежать від форми правління. В президентських республіках, а також країнах, що поєднують риси абсолютної і дуалістичної монархії, уряд розглядається як сукупність радників при главі держави, повноваження яких залежать від повноважень останнього, оскільки він виступає главою уряду. Таким чином, уряд тут, як правило, не складає єдиного колегіального органу. В країнах з парламентарними формами правління уряд виступає колегіальним носієм виконавчої влади, який є відповідальним перед парламентом за політичний курс, який він проводить [Сравнительное конституционное право / Ред. кол.: А. И. Ковлер, В. Е. Чиркин (отв. ред.), Ю. А. Юдин. -- М.: Манускрипт, 1996. -- С. 623--624.].

Аналізуючи конституційний статус уряду -- Кабінету Міністрів України, можна дійти висновку, що загалом він обумовлений змішаною формою правління в нашій державі, оскільки уряд є відповідальним перед Президентом України і одночасно підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом загальної компетенції у системі органів виконавчої влади, який спрямовує, координує і контролює діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій [Чикурлій С. О. Конституційно-правове регулювання системи органів виконавчої влади України // Держава і право: 36. наук, праць. -- Випуск 19. -- К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. -- С. 219--225.].

До основних урядових завдань, закріплених у ст. 116 Конституції України, належать:

-- забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності;

-- здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави;

-- виконання Конституції й законів України, актів Президента України;

-- забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

-- забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури;

-- забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

-- вжиття заходів щодо гарантування обороноздатності й національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

-- забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів [Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 26 червня 1996 р. за № 254К - 96 ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.].

Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах:

1. Поділу державної влади -- уряд здійснює виконавчу владу встановлених Конституцією межах незалежно від органів законодавчої та судової влади, крім випадків, передбачених Конституцією України. Неправомірне втручання будь-яких органів, посадових осіб, об'єднань громадян у вирішення питань, віднесених до відання уряду, не допускається.

2. Верховенства права -- Кабінет Міністрів у своїй діяльності дотримується вимог утвердження та гарантування прав і свобод людини, відповідальності держави перед громадянами за забезпечення їм гідних умов життя.

3. Законності -- він здійснює свої повноваження на основі та відповідно до Конституції та законів України, указів Президента України.

4. Колегіальності -- Кабінет Міністрів є колегіальним органом, що приймає рішення після вільного демократичного обговорення питань на своїх засіданнях.

5. Науковості -- уряд України у своїй діяльності спирається на наукове обґрунтування здійснюваної ним державної політики, активно використовує новітні досягнення наукових досліджень, організаційно-технічні засоби та інформаційні технології.

6. Гласності -- Кабінет Міністрів регулярно інформує громадськість про свою діяльність, працює у режимі постійного діалогу з населенням; прийняття таємних рішень можливе лише у випадках, визначених законом [Журавський В.С., Серьогін В.О., Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. - К: Концерн „Видавничий Дім Ін Юре”, 2003. - С. 320-321].

Процес формування Кабінету Міністрів складається з кількох етапів, на першому з яких здійснюється попереднє узгодження кандидатури на посаду Прем'єр-міністра, для чого Президент проводить відповідні консультації з Головою Верховною Ради та головами депутатських груп і фракцій. Узгоджена кандидатура вноситься главою держави на розгляд парламенту. Одночасно з письмовою пропозицією до Верховної Ради подаються інформаційні матеріали щодо кандидата на посаду Прем'єр-міністра: відомості про освіту, фах; виписка з трудової книжки про трудову діяльність; автобіографія з висвітленням найбільш істотних результатів трудової діяльності; декларація про доходи, зобов'язання фінансового характеру, відомості про нерухоме та інше цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери відповідно до вимог, встановлених для державного службовця першої категорії; відомості щодо самостійного входження кандидата до складу керівних органів підприємств, організацій, господарських товариств тощо.

Другий етап включає безпосередній розгляд кандидатури на посаду Прем'єр-міністра у парламенті. Порядок розгляду цього питання детально регламентується Постановою Верховної Ради України від 10 липня 1996 р. № 287/96-ВР «Про процедуру надання згоди на призначення Прем'єр-міністра України» (із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради України № 1326-XIV від 22.12.1999 p.), відповідно до якої перед внесенням на розгляд Верховної Ради України питання про надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України проводяться зустрічі кандидата на цю посаду з групами (фракціями) народних депутатів України. Потім на пленарному засіданні парламенту кандидат на посаду Прем'єр-міністра України виступає з доповіддю про основні напрями діяльності нового складу Кабінету Міністрів України (до 30 хв.), після закінчення якої надається час (до 45 хв.) на запитання народних депутатів та відповіді на них. Після цього проводиться обговорення запропонованої кандидатури (до 45 хв.), включаючи виступи представників груп (фракцій) народних депутатів України. Під час розгляду кандидатури Прем'єр-міністра у засіданні Верховної Ради може брати участь Президент України. Він може зняти з розгляду запропоновану ним кандидатуру в будь-який момент її обговорення, але тільки до початку процедури голосування щодо неї [Постанова Верховної Ради України «Про процедуру надання згоди на призначення Прем'єр-міністра України» від 10 липня 1996 р. № 287/96-ВР].

На третьому етапі Верховна Рада України дає згоду на призначення глави уряду більшістю від конституційного складу і оформлює своє рішення відповідною постановою. Вказане рішення приймається у режимі поіменного голосування. У разі, коли запропонована главою держави кандидатура на посаду Прем'єр-міністра не дістала підтримки необхідної більшості депутатів, Президент представляє Верховній Раді у 10-денний строк іншу кандидатуру, щодо якої проводиться нове обговорення і голосування. Повторне подання відхиленої кандидатури не допускається.

Після цього Президент підписує Указ про призначення Прем'єр-міністра України, який подає главі держави кандидатури до складу уряду: Першого віце-прем'єр-міністра, трьох віце-прем'єр-міністрів, міністрів. Президент приймає рішення про призначення кандидатів, поданих прем'єром, на відповідні посади в уряді і видає указ номінаційного характеру.

Конституція встановила певні обмеження щодо входження до складу уряду. Члени Кабінету Міністрів України не можуть бути народними депутатами або мати інший представницький мандат, не мають права поєднувати свою діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової або творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу підприємства, установи, організації, метою яких є одержання прибутків.

Склад Кабінету Міністрів України формується в термін, що не перевищує 60 днів після припинення повноважень попереднього уряду. Кожен склад Кабінету Міністрів утворюється на строк повноважень діючого Президента України і складає повноваження перед новообраним главою держави.

Не пізніше 30 днів після утворення Кабінет Міністрів України подає Верховній Раді України для затвердження Програму своєї діяльності на весь термін повноважень, що містить концептуальний виклад стратегії діяльності і засобів виконання завдань уряду України. До Програми діяльності додається схема структури Кабінету Міністрів України з інформацією про його персональний склад. Програма вважається затвердженою, якщо за неї проголосували більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів припиняє свої повноваження у випадку обрання нового Президента України, заяви про відставку або смерті Прем'єр-міністра України, звільнення Прем'єр-міністра Президентом України або прийняття парламентом резолюції недовіри уряду.

Президент має право у будь-який час звільнити з посади будь-якого члена уряду. Водночас кожен член Кабінету Міністрів України має право з політичних чи особистих мотивів заявити Президентові про свою відставку. Заява щодо відставки на ім'я Президента подається через Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр зобов'язаний невідкладно доповісти про заяву Президентові та повідомити свої міркування щодо прийняття чи неприйняття відставки.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України Верховна Рада може розглянути за пропозицією не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу і прийняти резолюцію недовіри більшістю від конституційного складу. Однак питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховної Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом одного року після схвалення програми діяльності уряду.

Кабінет Міністрів, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого уряду, але не довше ніж 60 днів.

1.2 Структура Кабінету Міністрів України

Здійснення адміністративної реформи призводить до відповідних змін у структурі уряду. Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1574/99 «Про склад Кабінету Міністрів України» (із змінами, внесеними указами Президента від 29.05.2001 р. № 345/2001, від 05.06.2001 р. № 405/2001, від 21.08.2001 р. № 724/2001, від 25.03.2003 р. № 267/2003, від 3 червня 2003 р. № 464/2003) до складу Кабінету Міністрів України входять 23 посадові особи:

-- Прем'єр-міністр України;

-- Перший віце-прем'єр-міністр України;

-- три віце-прем'єр-міністри України (з питань паливно-енергетичного комплексу, промислової політики та екології; з питань агропромислового комплексу; з гуманітарних питань);

-- Міністр аграрної політики України;

-- Міністр внутрішніх справ України;

-- Міністр екології та природних ресурсів України;

-- Міністр економіки та з питань європейської інтеграції України;

-- Міністр палива і енергетики України;

-- Міністр закордонних справ України;

-- Міністр культури і мистецтв України;

-- Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

-- Міністр оборони України;

-- Міністр освіти і науки України:

-- Міністр охорони здоров'я України;

-- Міністр праці та соціальної політики України;

-- Міністр промислової політики України;

-- Міністр транспорту України;

-- Міністр фінансів України;

-- Міністр юстиції України;

-- Міністр України у зв'язках з Верховною Радою України;

-- Міністр Кабінету Міністрів України [Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572/99].

Посади Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів за характером повноважень, порядком призначення на посади та звільнення з посад належать до політичних і не відносяться до категорій посад державних службовців, визначених Законом України «Про державну службу». Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри забезпечують виконання покладених на них завдань відповідно до розподілу функціональних повноважень, які були встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2002 р. № 1904 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2003 р. № 238) [Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2002 р. № 1904].

У разі відсутності Прем'єр-міністра України його обов'язки виконує Перший віце-прем'єр-міністр України. У разі відсутності Першого віце-прем'єр-міністра України чи одного з віце-прем'єр-міністрів України здійснення їх повноважень забезпечується посадовими особами згідно з додатком 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2002 р. № 1904.

Згідно з названою постановою, Прем'єр-міністр України як глава уряду керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, забезпечення проведення внутрішньої і зовнішньої політики держави. До повноважень Прем'єр-міністра України належить спрямування та координація діяльності Першого віце-прем'єр-міністра і віце-прем'єр-міністрів України, міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Крім цього, він веде переговори і підписує в установленому порядку міжнародні договори; здійснює керівництво відповідними колегіальними органами (комітетами, комісіями, радами); координує роботу з проведення адміністративної реформи.

У межах своїх повноважень Прем'єр-міністр України спрямовує, координує та контролює діяльність МЗС, Міноборони, МВС, СБУ, Держкомкордону та Управління державної охорони, очолює Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності, організовує роботу з реалізації державної політики з питань євроатлантичної інтеграції України.

Прем'єр-міністр України спрямовує, координує та контролює діяльність: Мін'юсту і через нього -- Держкомрелігій; МНС (у частині, що стосується питань цивільної оборони); НКАУ; Державного департаменту з питань виконання покарань; Держекспортконтро-лю; Державної судової адміністрації; Національного координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів; Представництва України при Європейських Співтовариствах (Європейському Союзі).

Перший віце-прем'єр-міністр і віце-прем'єр-міністри України в межах своїх функціональних повноважень:

забезпечують виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, реалізацію повноважень Кабінету Міністрів України у відповідних напрямах діяльності;

очолюють відповідні урядові комітети, які забезпечують розроблення проектів урядових рішень відповідно до стратегії державної політики, розгляд та узгодження проектів нормативно-правових актів;

відповідають згідно з розподілом повноважень за підготовку питань для розгляду на засіданнях Кабінету Міністрів України, вносять пропозиції щодо порядку денного цих засідань;

забезпечують згідно з розподілом функціональних повноважень взаємодію Кабінету Міністрів України з Президентом України та Верховною Радою України в процесі підготовки, прийняття і реалізації законодавчих та інших нормативних актів, а також поточну діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

беруть участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів України, в роботі відповідних колегіальних органів, що утворюються Президентом України і Кабінетом Міністрів України, колегій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, у засіданнях Ради міністрів АРК, роботі обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

ведуть переговори і підписують в установленому порядку міжнародні договори згідно з наданими повноваженнями;

здійснюють керівництво відповідними колегіальними органами (комісіями, радами тощо).

Досить широке коло повноважень покладено на Першого віце-прем'єр-міністра України, який: виконує обов'язки Прем'єр-міністра України у разі його відсутності; за дорученням Прем'єр-міністра України представляє Кабінет Міністрів у відносинах з іншими органами та організаціями в Україні та за її межами; організовує роботу з підготовки та виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України; організовує роботу з формування і реалізації державної внутрішньої та зовнішньої економічної політики, а також державної політики з питань інтеграції України до Європейського Союзу; організовує роботу з формування і реалізації державної бюджетної, податкової, цінової політики, а також з питань державного матеріального резерву; організовує розроблення та здійснення заходів, спрямованих на удосконалення системи функціонування банківських і небанківських фінансових установ, розвиток ринку капіталу та його інфраструктури; організовує розроблення та здійснення заходів, спрямованих на розвиток економічних реформ; забезпечує планування і прогнозування заходів щодо економічного розвитку країни, активізації зовнішньоекономічних зв'язків та інвестиційних процесів; забезпечує формування і реалізацію державної регуляторної політики з питань розвитку конкуренції на внутрішньому товарному ринку, демонополізації та розвитку підприємництва; координує роботу з проведення приватизації; вносить на розгляд Уряду пропозиції щодо визначення стратегії і тактики розвитку макроекономічних процесів; координує роботу з розроблення і реалізації державної регіональної політики; здійснює контроль за підготовкою та реалізацією пропозицій щодо практичного впровадження положень Концепції адміністративної реформи в Україні в частині реформування органів виконавчої влади та вживає заходів забезпечення ефективного функціонування системи державної служби; організовує розроблення та здійснення заходів, спрямованих на збільшення експортного потенціалу, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринку.

Перший віце-прем'єр-міністр України очолює Міністерство фінансів України, а також у межах своїх функціональних повноважень спрямовує, координує та контролює діяльність: Мінекономіки; ГоловКРУ, Державного казначейства -- через Мінфін; Фонду державного майна; Держмитслужби; Державної податкової адміністрації; Держкомрезерву; Держпідприємництва; Держкомстату; Ан-томонопольного комітету; Головдержслужби; Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг; Національного депозитарію.

Перший віце-прем'єр-міністр України координує в межах своїх функціональних повноважень діяльність Міноборони, Пенсійного фонду; з питань європейської інтеграції -- діяльність МЗС, Мінюсту, МВС, інших органів виконавчої влади [Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2002 р. № 1904].

У межах своїх функціональних повноважень Перший віце-прем'єр-міністр України забезпечує зв'язок Уряду з Національним банком, ВАТ «Державний ощадний банк», ВАТ «Укрексімбанк» та іншими комерційними банками, Європейським Союзом і міжнародними фінансовими організаціями, Торгово-промисловою палатою, фондовими та валютними біржами, HACK «Оранта», а також взаємодію органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування, їх добровільними об'єднаннями.

Віце-прем'єр-міністр України з питань паливно-енергетичного комплексу, промислової політики та екології: організовує формування та реалізацію державної політики у паливно-енергетичному комплексі, зокрема щодо забезпечення енергетичної та ядерної безпеки держави, розв'язання проблеми розрахунків в енергетичному секторі, диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, вирішення питань енергозабезпечення та формування державної політики у будівництві; забезпечує розроблення пропозицій щодо реформування енергоринку, розвитку енергетики, вугільної, газо- та нафтодобувної галузей; організовує формування та реалізацію державної промислової політики; забезпечує розроблення та здійснення заходів, спрямованих на збільшення вітчизняного потенціалу з експорту продукції, що виробляється в промисловому секторі та паливно-енергетичному комплексі, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринку; організовує формування та реалізацію державної політики у сфері екологічної безпеки, використання та охорони природних ресурсів, з питань ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Віце-прем'єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу, промислової політики та екології у межах своїх функціональних повноважень спрямовує, координує та контролює діяльність: Мін-паливенерго; Мінпромполітики; Мінекоресурсів; МНС; Мінтрансу і через нього -- Укравтодору; Держбуду; Держжитлокомунгоспу; Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики; Держнаглядохоронпраці; Держкоменергозбереження; Держкомзв'язку; Держатомрегулювання; НКРЕ; НАК «Надра України», НАК «Нафтогаз України»; об'єднань підприємств, яким делеговано функції з управління державним майном.

Віце-прем'єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу, промислової політики та екології в межах своїх функціональних повноважень координує діяльність НКАУ та Держкомрезерву.

Віце-прем'єр-міністр з питань агропромислового комплексу: організовує роботу з розроблення та реалізації стратегії функціонування агропромислового комплексу, зокрема з питань забезпечення продовольчої безпеки держави, проведення реформування земельних та майнових відносин на засадах приватної власності, створення інфраструктури продовольчого ринку, забезпечення на ринкових засадах агропромислового виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами і сировиною; організовує розроблення та реалізацію державної політики у сфері агропромислового та лісогосподарського комплексів, земельних і водних ресурсів.

Віце-прем'єр-міністр з питань агропромислового комплексу в межах своїх функціональних повноважень спрямовує, координує і контролює діяльність: Мінагрополітики; Держкомлісгоспу; Держводгоспу; Держкомзему; Держкомрезерву в частині продовольчих ресурсів; ДАК «Хліб України»; НАК «Украгролізинг»; Державної компанії «Укрекокомресурси»; Української академії аграрних наук (в межах, визначених законодавством); Національного аграрного університету (в межах визначених законодавством).

На віце-прем'єр-міністра з питань агропромислового комплексу покладено забезпечення взаємодії органів виконавчої влади з добровільними формуваннями і громадськими організаціями, діяльність яких безпосередньо пов'язана з агропромисловим виробництвом.

Віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань: організовує роботу з формування і реалізації державної політики в гуманітарній, науково-технічній та політико-ідеологічній сфері; з питань сім'ї та молоді, охорони здоров'я, освіти, науки, виставкової та інноваційної діяльності, культури і мистецтва, преси та інформації, фізичної культури і спорту, туризму, міжнаціональних і конфесійних відносин; координує здійснення заходів щодо реалізації державної мовної політики; організовує роботу з формування і реалізації державної соціальної політики (з питань реформування системи соціального і пенсійного забезпечення, загальнообов'язкового державного соціального страхування; удосконалення та реалізації державної житлової політики, політики доходів і зайнятості населення, нагляду за додержанням законодавства про працю; благодійництва та гуманітарної допомоги; функціонування громадських організацій).

Віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань в межах своїх функціональних повноважень спрямовує, координує та контролює діяльність: Мінкультури; МОН; МОЗ; Мінпраці і через нього -- Державного комітету у справах ветеранів; Держкомархіву; Держко-мінформу; Держкомспорту; Держкомсім'ямолоді; Держкомнацміграції; Держтурадміністрації; Пенсійного фонду; ВАК; Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення»; Національної телевізійної компанії; Національної радіокомпанії; Українського національного інформаційного агентства; Української державної інноваційної компанії; Національної академії наук; Академії педагогічних наук, Академії медичних наук, Академії правових наук, Академії мистецтв (у межах, визначених законодавством); Української академії аграрних наук (у частині координації державних науково-технічних пріоритетів).

Віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань: координує в межах своїх функціональних повноважень діяльність Держжитлокомунгоспу, Держкомрелігій та Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики; забезпечує взаємодію органів виконавчої влади з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення, Національною радою соціального партнерства, Національною службою посередництва і примирення, Українським координаційним комітетом сприяння зайнятості населення, профспілковими об'єднаннями, політичними партіями та громадськими організаціями.

Міністри України очолюють міністерства, забезпечують формування і проведення державної політики у доручених їм сферах, а також несуть політичну відповідальність перед Президентом і Верховною Радою України за виконання покладених на них завдань і повноважень. Вони не можуть діяти всупереч офіційній позиції Кабінету Міністрів.

Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства. Прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром не допускається. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.

У зв'язку із введенням посад державних секретарів міністерств, їх перших заступників та заступників інститут перших заступників та заступників міністра ліквідовано. Порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.

Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри представляють Україну в міжнародних і міждержавних організаціях, ведуть міжнародні переговори, беруть участь в інших міжнародних заходах, підписують в установленому порядку міжнародні договори України. Прем'єр-міністр і Міністр закордонних справ мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень. Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів, які укладаються від імені Кабінету Міністрів, іншим членам Кабінету Міністрів надаються розпорядженням Кабінету Міністрів або за його дорученням -- актом Міністерства закордонних справ.

Члени Кабінету Міністрів здійснюють інші функції та повноваження, передбачені законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів [Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2002 р. № 1904].

1.3 Функції та компетенція Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів України є органом загальної компетенції, тому його об'єктні функції є численними і різноманітними. Серед них можна відзначити політичну, економічну, бюджетну, гуманітарну, екологічну, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, адміністративно-організаційну, забезпечення державного суверенітету і національної безпеки [Андрійко О. Ф. Адміністративна реформа і державний контроль у системі органів виконавчої влади // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Вип.12. -- К., 2001. -- С. 300--308.].

Економічна функція уряду полягає у забезпеченні проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; організації і забезпеченні здійснення зовнішньоекономічної діяльності і митної справи; управлінні об'єктами державної власності. З цим напрямом урядової діяльності тісно пов'язана бюджетна функція, в межах якої Кабінет Міністрів розробляє проект Закону про Державний бюджет, забезпечує його виконання і подає Верховної Раді України звіт про його виконання. Політична функція уряду полягає у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики держави, засади якої визначені парламентом, гуманітарна -- у забезпеченні проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, науки, освіти, культури, а екологічна -- у забезпеченні охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування [Битяк Ю. Оновлення змісту діяльності органів виконавчої влади -- головна мета адміністративної реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. -- 2000. -- № 4(19). -- С. 10--19.].

Конституційне проголошення людини вищою соціальною цінністю обумовлює пріоритетність забезпечення прав і свобод людини і громадянина у діяльності Кабінету Міністрів України. В межах цієї функції уряд втілює в життя закони, що закріплюють основи правового статусу особи, здійснює заходи щодо забезпечення громадського порядку і боротьби зі злочинністю тощо [Волощук А. М. Державне управління та реалізація окремих функцій державної влади // Держава і право: 36. наук, праць. -- Випуск 19. -- К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. -- С. 300--308.]. Адміністративно-організаційна функція уряду полягає у спрямуванні і координації роботи Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій; забезпеченні виконання Конституції, законів, актів Президента і Кабінету Міністрів України; контролі за поточною діяльністю органів виконавчої влади.

Функція забезпечення державного суверенітету і національної безпеки передбачає здійснення урядом низки заходів щодо відвернення внутрішніх і зовнішніх загроз національній безпеці, підтримання обороноздатності держави, створення належних умов для розбудови суверенної держави.

За формами діяльності можна виділити нормотворчу, правозастосовчу, контрольну та інтерпретаційну функції Кабінету Міністрів України. Прерогативною функцією уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади є правозастосовча, яка полягає у втіленні в життя рішень і актів парламенту та глави держави, в реалізації внутрішньої та зовнішньої політики держави [Іващенко В. І. Про деякі аспекти правового статусу Кабінету Міністрів України // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Вип. 12. -- К., 2001. -- С. 343-- 348.].

Компетенція Кабінету Міністрів України є дуже об'ємною, його повноваження стосуються майже всіх сфер державного і суспільного життя, а тому обмежимося лише переліком його найбільш суттєвих повноважень:

У сфері державного будівництва та законодавчої діяльності:

-- має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України;

-- розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, соціально-економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку України;

-- направляє Президентові України подання щодо призначення і звільнення з посад голів місцевих державних адміністрацій;

-- розробляє і затверджує пропозиції щодо змін у системі центральних органів виконавчої влади України;

-- спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

-- здійснює матеріально-технічне забезпечення діяльності центральних органів виконавчої влади, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, місцевих державних адміністрацій;

-- утворює урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), які діють у складі відповідних центральних органів виконавчої влади та їм підпорядковуються;

-- затверджує Положення про ведення Державного реєстру документів страхового фонду документації України.

У сфері забезпечення конституційної законності:

-- має право на конституційне подання до Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також дачі висновків про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для ратифікації.

У сфері забезпечення основних прав і свобод громадян:

-- здійснює контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян; встановлює порядок ведення діловодства щодо звернень громадян;

-- приймає рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами тих іноземних держав, які встановили обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України на своїй території;

-- встановлює порядок пересування іноземців на території України;

-- визначає порядок формування квоти імміграції і встановлює квоту імміграції на кожний календарний рік; визначає порядок провадження за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями про скасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень;

-- затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.

-- затверджує положення про посвідчення біженця, про проїзний документ біженця для виїзду за кордон та інші необхідні документи;

-- затверджує порядок працевлаштування, навчання, надання медичної допомоги особам, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, порядок виплати особам, яким надано статус біженців, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення;

-- встановлює порядок видачі в'їзних віз членам сім'ї осіб, яким надано в Україні статус біженців;

-- встановлює порядок державної реєстрації баз даних, що містять інформацію про особу;

-- затверджує правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію; затверджує правила оформлення іноземцям віз;

-- забезпечує проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері;

-- звітує Верховній Раді України про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень;

У сфері забезпечення обороноздатності та національної безпеки України:

-- контролює виконання законів у сфері оборони, здійснює відповідно до законів інші заходи щодо забезпечення обороноздатності України, координує і контролює їх виконання та несе, в межах своїх повноважень, відповідальність за забезпечення оборони України;

-- організує підготовку та реалізацію загальнодержавних програм розвитку Збройних Сил України, озброєння та військової техніки, інших державних програм щодо Збройних Сил України, державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних Сил України, створення недоторканних та мобілізаційних запасів;

-- забезпечує постачання Збройним Силам України озброєння, військової техніки, енергетичних, матеріально-технічних та інших ресурсів і майна, надання послуг та їх фінансування в обсягах, що необхідні для ефективного виконання Збройними Силами України покладених на них завдань і функцій;

-- забезпечує комплектування Збройних Сил України особовим складом, їх мобілізаційне та оперативне розгортання в особливий період, здійснює заходи, пов'язані з підготовкою та призовом громадян на військову службу;

-- встановлює порядок надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів, фондів і майна, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів, об'єктів інфраструктури держави, інформації, необхідних для виконання покладених на Збройні Сили України функцій та завдань;

-- визначає потреби в оборонних витратах, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сфері оборони у визначених обсягах;

-- здійснює передбачені законодавством заходи щодо формування, розміщення, фінансування та виконання державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;

-- здійснює згідно із законодавством України заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, створення державного матеріального резерву, резервного фонду грошових коштів, інших резервів для забезпечення потреб оборони держави;

-- організовує підготовку населення і території держави до оборони;

-- вирішує питання щодо врегулювання діяльності місцевих органів військового управління (військових комісаріатів), допризовної та призовної підготовки, підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей, ведення військового обліку військовозобов'язаних і призовників, виконання військово-транспортного обов'язку;

-- утворює, реорганізовує, ліквідовує науково-дослідні установи Збройних Сил України, інших військових формувань і військові навчальні заклади та військові кафедри (відділення, факультети) інших державних вищих навчальних закладів;

-- здійснює у визначених законом випадках регулювання господарської діяльності у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

-- забезпечує здійснення передбачених законодавством заходів щодо цивільної оборони України, надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, допуску та умов перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України та участі України в міжнародних миротворчих операціях;

-- визначає порядок застосування зброї і бойової техніки військовими частинами Збройних Сил України у мирний час в умовах надзвичайного стану.

У сфері зовнішньої політики та міжнародних відносин: , -- від свого імені укладає міжнародні договори України;

-- приймає рішення про проведення переговорів І підписання міжнародних договорів, що укладаються від імені Уряду України;

-- безпосередньо надає повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, або дає доручення Міністерству закордонних справ надати такі повноваження відповідним посадовим особам;

-- подає до Верховної Ради України міжнародні договори України, які укладені від імені Уряду України і потребують ратифікації;

-- затверджує міжнародні договори України, які укладаються від імені Уряду України і не потребують ратифікації;

-- визначає порядок затвердження міжнародних договорів України міжвідомчого характеру;

-- ухвалює рішення про приєднання України до міжнародних договорів або їх прийняття -- щодо договорів, які не підлягають ратифікації і приєднання до яких або прийняття яких провадиться від імені Уряду України;

-- визначає порядок ухвалення рішень про приєднання до міжнародних договорів міжвідомчого характеру або їх прийняття;

-- вносить пропозиції Президенту або Верховній Раді України про денонсацію міжнародних договорів України.

У сфері управління економікою:

-- організовує підготовку прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди, розробляє і здійснює Державну програму економічного і соціального розвитку України на наступний рік, організовує підготовку прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період і програм розвитку окремих галузей економіки;

-- схвалює проект Державної програми економічного і соціального розвитку України на наступний рік та подає її на розгляд Верховної Ради України;

-- схвалює прогнози економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди, прогнози розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період, затверджує програми розвитку окремих галузей економіки;

-- забезпечує та контролює виконання Державної програми економічного і соціального розвитку України і програм розвитку окремих галузей економіки.

-- забезпечує здійснення державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, відносно яких здійснюється фіксування та регулювання цін;

-- визначає умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств;

-- визначає умови оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету;

-- визначає перелік підприємств-монополістів;

-- подає на затвердження Верховній Раді України перелік видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню;

-- сприяє розвитку малого підприємництва, спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його підтримки;

-- подає на затвердження Верховній Раді України перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

-- затверджує методику оцінки вартості майна під час приватизації;

-- надає згоду на передачу об'єктів з комунальної у державну власність щодо нерухомого майна, цілісних майнових комплексів та акцій;

-- виступає арендодавцем земельних ділянок, що перебувають у державній власності, у межах своїх повноважень; виступає арендодавцем земельних ділянок для державних потреб;

-- визначає характер і умови урядових боргових зобов'язань;

-- приймає рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик;

-- вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності;

-- встановлює порядок обов'язкової реєстрації лізингових договорів, якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір лізингу передбачає залучення державних коштів;

-- встановлює порядок придбання матеріальних цінностей з метою їх закладення до державного резерву та порядок реалізації матеріальних цінностей з матеріального резерву;

-- здійснює управління Єдиною національною системою зв'язку;

-- визначає порядок державної реєстрації іноземних інвестицій;

-- визначає форми типового договору, порядок проведення і особливі умови ліцензування обов'язкового страхування;

-- встановлює терміни дії сезонних мит на сільськогосподарську продукцію та щорічні квоти на ввезення сільськогосподарської про-дукції;

-- затверджує Список сезонних робіт і сезонних галузей;

-- забезпечує реалізацію містобудівної політики України, а також розробку державних, міждержавних, найважливіших регіональних містобудівних програм і проектів;

-- забезпечує розроблення Генеральної схеми території України, схем планування окремих частин території України;

-- забезпечує виконання фундаментальних і пріоритетних науково-дослідних робіт з питань містобудування, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів та науково-реставраційних робіт;

-- визначає порядок розробки і затвердження державних стандартів, норм і правил у сфері містобудування, а також порядок ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві;

-- затверджує порядок проведення державного контролю, сертифікації товарів і послуг на автомобільному транспорті;

-- затверджує Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту і Правила міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом по території України;

-- визначає центральні органи виконавчої влади з питань технічного регулювання у відповідних сферах діяльності, затверджує технічні регламенти з підтвердження відповідності;

-- встановлює вимоги до спеціалізованих об'єктів роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів чи фонограм та правила такої торгівлі.

У фінансово-бюджетній сфері:

-- розробляє структуру бюджетної класифікації і подає її на затвердження до Верховної Ради України;

-- встановлює порядок затвердження правил складання і виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України;

-- розробляє проект закону про Державний бюджет України і подає його на розгляд парламенту;

-- забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України;

-- подає Верховній Раді України звіт про виконання Державного бюджету.

У соціально-культурній сфері:

-- встановлює прожитковий мінімум та подає його на затвердження Верховній Раді України;

-- вирішує питання, пов'язані з реалізацією і додержанням гарантій, передбачених Законом «Про пенсійне забезпечення»;

-- за участю громадських організацій розробляє систему заходів щодо підтримання та зміцнення здоров'я населення у соціально-побутовій сфері та забезпечує умови для її впровадження в життя, використання фізичної культури і спорту як засобу профілактики і лікування захворювань;