Теоретичне значення роботи полягає в тому, що запропоновані в дисертації принципи аналізу семантико-синтаксичної структури речень поглиблюють теорію семантичного синтаксису з проблем кваліфікації синтаксичних зв'язків в аспекті кваліфікації синтаксичних зв'язків іменних компонентів з дієслівним предикатом; доповнюють наукові студії, присвячені категорійному описові відмінків залежно від валентних характеристик дієслів-предикатів; збагачують новими положеннями теоретичну граматику української та інших слов'янських мов. Здобуті теоретичні висновки й узагальнення матимуть застосування в подальших наукових працях із проблем валентності та сполучуваності дієслів.

Практична цінність дослідження. Отримані результати можуть бути використані для написання підручників і навчальних посібників з семантичного та функціонального синтаксису сучасної української мови, у викладанні спецкурсів, проведенні спецсемінарів та у лексикографічних роботах із семантико-синтаксичної валентності предикатів. Матеріали дослідження знайдуть застосування у практиці написання кваліфікаційних робіт студентами та магістрантами вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднені на Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій пам'яті професора С.П. Бевзенка (Одеса, 2005 р.), на XV Міжнародній науковій конференції “Мова і культура” (Київ, 2006 р.), на I Міжнародній науково-практичній конференції “Мова і мовний потенціал особистості в поліетнічному середовищі” (Мелітополь, 2007 р.) та на наукових конференціях викладачів і аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2004 - 2006 рр.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 7 одноосібних публікаціях, затверджених ВАК України як фахові.

Обсяг і структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (274 позиції), списку використаних джерел (66 позицій) та додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 257 сторінок, з них основного тексту - 218 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, встановлено об'єкт, предмет і методи дослідження, поставлено мету і завдання, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами та планами, з'ясовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення результатів дисертаційного дослідження, подано інформацію про апробацію результатів дослідження та публікації, окреслено структуру роботи.

У першому розділі - “Предикат у семантико-синтаксичній структурі речення” - з'ясовано поняття пропозиційного предиката, поняття валентності як особливої мовної категорії, роль дієслівного предиката як центрального компонента семантико-синтаксичної структури простого речення, виділено лексико-семантичні групи двовалентних дієслів.

На сучасному етапі розвитку мовознавства у центрі уваги семантичного синтаксису перебуває референційний підхід, важливим положенням якого є вивчення семантики, що пов'язано з поняттям моделювання пропозиції, яка лежить в основі семантичної структури речення.

Переважна більшість граматистів (Й.Ф. Андерш, І.Р. Вихованець, К.Г.Городенська, А.П. Загнітко, М.В. Мірченко) визначають речення як багаторівневу структуру, в якій предикат, як центральний компонент його структури, своєю семантикою виражає характер пропозиції і прогнозує кількість та якість непредикатних компонентів.

Пропозиція як узагальнена абстрактна ситуація є схемою у процесі осмислення позамовної дійсності і відображення об'єктивних явищ та логічних відношень між ними. Пропозиційний предикат - головний конститутивний компонент абстрактної типової ситуації з типовими відношеннями між її елементами, поняття, пов'язане з мисленнєвою діяльністю. Предикат пропозиції існує лише в свідомості мовця, і отримує відображення у мові через взаємозв'язок із певними класами слів, словосполучень чи речень. Пропозиційний предикат формує вербальну структуру речення, у згорнутому вигляді виражає типову ситуацію. Валентність визначає учасників пропозиції та логіко-семантичні відношення між ними.

Семантичний предикат як основний носій валентності прогнозує кількісний і якісний склад предметних актантів. Особливим визначником для предиката є валентність, оскільки вона спрямована на відображення всіх компонентів пропозиції, які відповідно до ситуації можуть бути реалізовані в реченні. Валентність кваліфікують як лексико-граматичну властивість повнозначних слів, яка виявляється в їхній потенційній здатності вступати в семантичні зв'язки з іншими словами та поєднуватися з певною кількістю залежних іменникових компонентів (актантів, аргументів, партнерів) у реченні. Валентність є міжрівневою категорією, в якій взаємодіють чинники лексичного, морфологічного, семантичного та синтаксичного рівнів.

Організаційну роль у семантико-синтаксичній структурі речення, у його внутрішній і зовнішній структурі виконує переважно дієслівний предикат, який є організаційним (конститутивним) центром дієслівного речення, він концентрує в собі синтаксичні категорії, властиві реченню, які у своїй сукупності становлять предикативність - головну ознаку речення. Домінантними у семантико-синтаксичній структурі речення є основні типи дієслівних предикатів: дії, руху, процесу, стану та ін.

На основі здійсненого семантичного аналізу двовалентні дієслівні предикати поділено на дев'ять лексико-семантичних груп:

1) конкретної фізичної дії, спрямованої на об'єкт (1030 лексем) (екранізувати, ламати, механізувати, ремонтувати, реформувати та ін.). Напр.: Хлопець і співає, пише вірші і музику, і декламує … Ремонтує автомобілі усіх марок (О.Чорногуз);

2) активної діяльності агенса, спрямованої на об'єкт (830 лексем) (дресирувати, масажувати, одурманювати, плекати, українізувати і под.). Напр.: Київ облетіла звістка: князь хоче охрестити киян (К. Мотрич);

3) мовленнєвої діяльності (180 лексем) (гукати, дебатувати, декламувати, казати, цитувати та ін.). Напр.: Не говорять про це, не співають про це - це не можна в словах передати (В. Сосюра);

4) мисленнєвої діяльності (210 лексем) (вірити, забувати, придумувати, опрацьовувати, розшифровувати і под.). Напр.: Згадала все, кожнісіньку дрібничку (Л. Костенко);

5) ставлення суб'єкта до об'єкта (490 лексем) (божествити, кохати, нехтувати, славити, шанувати та ін.). Напр.: Він [батько] шанував мистецтво (О.Довженко);

6) емоційно-психічного та фізіологічного стану (270 лексем) (насолоджуватися, нудьгувати, радіти, сумувати, шкодувати і под.). Напр.: Олесеві не хотілось пирога, але він зрадів примиренню … (Г. Тютюнник);

7) сприймання та фізіологічної дії (70 лексем) (бачити, нюхати, чути, їсти, пити та ін.). Напр.: Командири розглядали мапу (Ю. Яновський); А розбійник, розтрощивши колоду, відійшов геть, сів на кедрині і смакував горіхи (І.Багряний);

8) локативного стану (110 лексем) (висіти, лежати, оселятися, сидіти, стояти і под.). Напр.: Над чорнобривцями в саду Останнє яблуко висить (М.Вінграновський);

9) із загальним значенням надання руху або певної форми об'єктові (160 лексем) (бряжчати, вертіти, здвигати, кивати, махати та ін.). Напр.: Берта струснула головою, поправляючи кучері своєї модної зачіски … (В. Собко).

У другому розділі - “Інтенційні характеристики двовалентних дієслівних предикатів” - охарактеризовано лексико-семантичні групи двовалентних дієслівних предикатів у сучасній українській літературній мові, описано семантику двовалентних предикатів за їх внутрішньою інтенцією.

Характерною особливістю двовалентних дієслівних предикатів є те, що вони своєю семантикою передбачають обов'язкову актуалізацію в структурі речення двох арґументів. За відсутністю одного з них семантика дієслова може сприйматися як не повністю реалізована, хоча наявність об'єктного компонента у конкретному реченні-висловлюванні не завжди є облігаторною.

У семантичному плані двовалентні дієслівні предикати утворюють неодновимірну площину, охоплюючи лексеми різноманітних лексико-семантичних груп. За основу виділення ЛСГ двовалентних дієслівних предикатів узято семантичну ознаку, яка становить основу кожного слова. Групи деяких дієслів мають індивідуальне значення, а тому не створюють груп, об'єднують дієслова, які за семантикою можна поділити на менші підгрупи.

Двовалентні дієслівні предикати виділено за ознакою спрямованості/неспрямованості дії на об'єкт, що знаходить вияв у категорії перехідності / неперехідності.

Семантико-синтаксична валентність предиката визначає кількість субстанціальних (іменникових) синтаксем, вказує на їхні семантичні функції, відношення між ними та відношення до відповідного класу предикатів.

Суб'єктну синтаксему у двовалентних конструкціях можуть заповнювати:

1) власні назви осіб: Колись повернеться Еріка Штальберг із Америки і не впізнає знайомих вулиць (В. Собко);

2) загальні назви осіб за статтю, національністю, професією, родом занять, класовою або становою належністю: Всі чумаки братались з ним [Охрімом] (І.Котляревський);

3) назви угруповань об'єднань людей і тварин: Українська ж держава стоїть перед зовсім іншою перспективою та завданнями …(І. Дзюба);

4) назви тварин: Собаки ляпотіли вухами, люто клацали зубами (І. Багряний);

5) назви стихійних сил та явищ природи: Сонце тим часом сховалось за кущем дерев, які оточували ковалівську церкву, потягло вечірньою прохолодою (Ю.Збанацький);

6) назви предметів: І лише десь на четвертому чи п'ятому курсі глина та камінь почали коритися Федорові (Ю. Мушкетик);

7) назви знарядь, механізмів, технічних приладів, які замінюють або доповнюють працю людини: Під час будівництва дороги Васильків - Обухів, коли насипали нове полотно, бульдозери розрили дуже давнє кладовище … (П. Мовчан).

Об'єктна синтаксема у семантично елементарному реченні має значення предметності і залежить від предиката, функціонуючи як необхідний компонент речення. Основним засобом вираження об'єктного безприйменникового (прийменниково-відмінкового) є знахідний відмінок. Об'єктної синтаксеми вимагають дієслова конкретної фізичної дії, спрямованої на об'єкт, напр.: Згодом уже хтось (не я, не я) пояснив, що то в них раніше почалося, коли Могол не захотів свою хату застрахувати (В. Яворівський); активної діяльності агенса, спрямованої на об'єкт, напр.: Він [Панас Григорович] уміє бути в курсі всіх подій, знає всі історії, всіх робітників, …хто записався в загсі, хто христив дитину…(В. Домонтович); мовленнєвої дільності, напр.: Дівчина сказала неправду (В. Собко); мисленнєвої діяльності, напр.: Хіба вони розуміють справжній повітряний бій? (Ю. Яновський); ставлення суб'єкта до об'єкта, напр.: Та я на тебе лиш молився, Тебе одну боготворив (Д. Луценко); емоційно-психічного стану, напр.: Радію за тепло прожитих літ, Що вивершились в праці і тривогах (Д.Луценко); сприймання, напр.: Ничіпір пішов, а Марія ще довго розглядає ордени, ніжно гладить рукою емаль прапорця (М. Зарудний); із загальним значенням надання руху або певної форми об'єктові, напр.: Дівчина задерла голову (В. Симоненко).

Об'єктна синтаксема при двовалентних дієслівних предикатах може бути вербалізована також і формою родового відмінка. Об'єктної синтаксеми вимагають дієслова мовленнєвої діяльності, напр.: Та з'явилася ти і до когось гукала …(А. Охрімович); мисленнєвої діяльності, напр.: Ще раз пробач, - я не уявляю твого обличчя (Ю. Яновський); ставлення суб'єкта до об'єкта, напр.: Зовні студенти сприймають усе це як належне, розстаються з чубами нібито легко, кепкують один з одного … (О. Гончар); емоційно-психічного стану, напр.: …Справжній педагог завжди боїться своїх перших уроків, а вже на всі інші йде з трепетом …(М. Стельмах); сприймання, напр.: А він [Штефан], як завжди, пильно приглядався до Марійки, чи не змарніла вона за день або за ніч (Р.Іваничук).

Адресатна синтаксема вказує на істоту, якої стосується названа предикатом дія або стан, тобто того, кому приписано цей стан, на користь або на шкоду кому відбувається дія. Основним засобом вираження адресатної синтаксеми є давальний відмінок. Адресатної синтаксеми вимагають дієслова активної діяльності агенса, спрямованої на об'єкт, напр.: А взагалі я не хочу їм перешкоджати (Ю. Яновський); ставлення суб'єкта до об'єкта, напр.: Ви лестите йому [Комасі] (В. Домонтович); емоційно-психічного стану, напр.: …Немовля омивається купеллю і радіє лагідності й спорідненості літепла, налитого в ночви…(П.Мовчан).

Інструментальна синтаксема займає в семантико-синтаксичній структурі речення периферійну позицію і поєднана з предикатами дії слабким підрядним зв'язком. Вона диференційована на два семантичних варіанти: знаряддя дії і засобу дії. Спеціалізованими формами вираження інструментальної синтаксеми виступає орудний відмінок і ряд прийменниково-відмінкових іменних форм. Інструментальної синтаксеми вимагають двовалентні дієслова конкретної фізичної дії, спрямованої на об'єкт, напр.: Конем правив Ариспид Киндзя, то перед самим селом повернув до млина (В. Земляк); активної діяльності агенса, спрямованої на об'єкт, напр.: …Я хотів би одружитись з дівчиною, яку покохав…(В. Домонтович); мовленнєвої діяльності, напр.: Червона, сердита й од того дуже рішуча, вона [баба Мотя] голосно командувала Ритою, Дімою та їхньою завжди мовчазною мамою… (А. Дімаров); мисленнєвої діяльності, напр.: Снив, марив [Лука] нею [Настусею] (К. Мотрич); ставлення суб'єкта до об'єкта, напр.: Домаха тішилася подарунком, Але до чобіт треба співати …(У. Самчук); емоційно-психічного стану, напр.: Було, шляхта, знай, чваниться, День і ніч гуляє Та королем коверзує…(Т. Шевченко); сприймання, напр.: Лука теж вражено спостерігав за несподіваним пожвавленням, веремією (К. Мотрич); із загальним значенням надання руху або певної форми об'єктові, напр.: Шуляк ворухнув нагаєм, жеребець скинувся і поскакав до села (В. Дрозд).

Локативна синтаксема сполучається з дієсловами, що вказують на місцеперебування суб'єкта, напр.: бути, жити, лежати, сидіти, стояти тощо. При двовалентних дієслівних предикатах вона вербалізована у формі родового відмінка з прийменниками біля, вздовж, довкола, збоку, край, навколо та ін., напр.: Ми посідали до столу (Ю. Яновський); орудного відмінка з прийменниками за, над, під, поза, поруч з та ін., напр.: Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем (М. Коцюбинський); місцевого відмінка з прийменниками в, на, по, при, напр.: Почекавши хвилин кілька, і сам сів на ґанкові (В. Підмогильний).

Спільним параметром для дієслів конкретної фізичної дії, спрямованої на об'єкт, є інтегральна сема `здійснювати процес дії, діяльності'. Конститутивною ознакою дієслівної дії виступає екстравертивність: результатом конкретної фізичної дії стає зміна зовнішнього (стосовно суб'єкта дії) середовища. Дієслівні предикати екзистенційності об'єктів відкривають дві обов'язкові позиції: виконавця дії і прямого об'єкта. Напр.: Варвара варить борщ на примусі, а Андрій чистить картоплю (М. Хвильовий). У них релевантними можуть бути актанти зі значенням матеріалу, з якого що-небудь створюється, і знаряддя, за допомогою якого здійснюється процес створення. Таким чином дієслова названої групи репрезентують дво-, тривалентний пропозиційний предикат, який на поверхневому рівні може бути вербалізований як двовалентний. Напр.: А бачилися [пращури] справжніми інтелектуалами, які вирубували ліси, орали перелоги, вирощували збіжжя, будували житло, ліпили горщики, творили епоси та пісні, лагодили тулумбаси зі шкур забитих звірів, різьбили сопілки…(П.Мовчан). Деякі дво-, тривалентні дієслова здатні вживатися абсолютивно - тільки із суб'єктом - і виконувати ситуативно функцію одновалентних предикатів. Явище “абсолютивації дієслівної лексики” можна спостерігати в “дієсловах відносно релятивної семантики” на зразок читати, співати, варити тощо. Напр.: Як би не хотілося нам, щоб жінки й дівчата творили свої хати з піснями, вони роблять це мовчки - місять глину, укладають вальки, фарбують, білять (О. Довженко).

Загальне значення дієслів активної діяльності агенса - “спрямовувати дію на об'єкт з метою зовнішнього (морального чи фізичного) впливу на економічний, політичний, соціальний, емоційний стан, здоров'я особи”. Такі двовалентні дієслова можуть вказувати на результативну дію - позитивну чи негативну. За значенням можна виділити кілька семантичних підгруп дієслів активної діяльності агенса із базовою семою: 1) `діяти на об'єкт, не видозмінюючи його': госпіталізувати, допомагати, реабілітовувати, опікуватися та ін.; 2) `завдавати якоїсь шкоди об'єкту або знищувати його': гнобити, катувати, знущатися, обездолювати і т.д.; 3) `здійснювати моральний вплив на об'єкт': а) `впливати на волю, почуття або розум об'єкта': виховувати, гіпнотизувати, дисциплінувати, дресирувати та ін.; б) `позитивний емоційний вплив': тішити, осмілювати, ощасливлювати, розчулювати і т.д.; в) `негативний емоційний вплив': дратувати, лякати, непокоїти, ображати та ін.; 4)`змінювати зовнішній вигляд або стан об'єкта': будити, виснажувати, знесилювати, ожвавлювати і т.д.

Окрему групу становлять дієслова зі значенням `впроваджувати культуру, мову, релігію однієї країни в іншій': англізувати, германізувати, ополячувати, офранцужувати, русифікувати, українізувати тощо.

Дієслова названої групи за ознакою взаємноспрямованої активності було поділено на декілька підгруп: 1) комунікативно-контактної дії та взаємноспрямованого прояву емоцій: дружити, знайомитися, листуватися, цілуватися і т.д.; 2) зі значенням `об'єднуватися або роз'єднуватися': миритися, одружуватися, родичатися, розлучатися та ін.; 3) ті, що позначають боротьбу, ворожнечу з проявом взаємноспрямованої активності: битися, воювати, конкурувати, конфліктувати і т.д.

Спільним критерієм для дієслів мовленнєвої діяльності є інтегральна сема `мати здатність володіти мовою', яка визначається як семантичний варіант денотативної семи `дія'. Мовленнєва діяльність передбачає, що з двох основних “учасників” дії один є суб'єктом, інший - прямим об'єктом. Напр.: І ніхто мене не чує, і ніхто мені не пише, І ніхто мене не жде і не гука (Б. Олійник).

За семантикою дієслівні предикати мовленнєвої діяльності поділено на кілька груп: 1) зі значенням загального процесу говоріння, мовлення: говорити, мовити, називати, промовляти і т.д.; 2) дієслова, що характеризують зовнішній бік мовлення: а) зі значенням характеру передачі повідомлення: декламувати, коментувати, повторювати, характеризувати та ін.; б) дієслова, які визначають манеру і спосіб говоріння: гомоніти, кричати, шептати і т.д.; 3) дієслова, що передають зміст думки: а) комунікативний аспект мовлення: диспутувати, екзаменувати, консультувати, розмовляти та ін.; б) зі значенням спонукання: вчити, допитувати, інструктувати, командувати і т.д.; 4) зі значенням `нарікання': жалітися, нарікати, ремствувати, скаржитися та ін.

Дієслівні предикати мисленнєвої діяльності об'єднані на основі архісеми `розумова діяльність' у вигляді поглядів суб'єкта на світ. Мислення є цілеспрямованим і позначається дієсловами зі значенням `здійснювати процес мислення, скеровуючи його зусиллям волі на який-небудь об'єкт або зосереджувати свої думки на кому-небудь, чому-небудь'.

Ці дієслівні предикати передбачають не лише об'єкт, на який поширюється процес, а й виконавця цього процесу - суб'єкт, який може бути представлений назвою людини, а в переносному значенні - і назвою неістоти: людина каже - інтуіція каже, людина знає - історія знає; учень прочитав книжку, воротар прочитав ситуацію - комп'ютер прочитав хід ферзем.

ЛСГ двовалентних дієслів мисленнєвої діяльності поділено на такі семантичні підгрупи: 1) дієслова, що позначають власне процес мислення: думати, мислити, омріювати, уявляти і т.д.; 2) дієслова, що позначають окремі операції розумової діяльності: а) розуміння: знати, пізнавати, розуміти, усвідомлювати і под.; б) пам'яті: забувати, запам'ятовувати, згадувати, пам'ятати і т.д.; в) пов'язаних із процесами оволодіння певною інформацією: вивчати, оволодівати, опановувати, учити і под.; г) пов'язаних із логічними операціями: вирішувати, обчислювати, рахувати, розв'язувати і т.д.; 3) дієслова, що позначають процеси творчої діяльності людини: а) дослідницької: аналізувати, досліджувати, опрацьовувати, узагальнювати і под.; б) мисленнєвої творчості: винаходити, імпровізувати, придумувати, складати і т.д.

Група дієслівних лексем, що репрезентують ставлення суб'єкта до об'єкта досить значна за обсягом і неоднорідна за своєю семантикою. Позицію предиката переважно займають дієслова, що виражають відношення між суб'єктом-істотою та об'єктом-істотою або об'єктом-неістотою і містять у своєму значенні базову сему `мати певне ставлення до кого-небудь або чого-небудь, виявляти певне ставлення до кого-небудь або чого-небудь'. Це дієслова, які виражають любов, жаль, повагу або ненависть, огиду та інші почуття, відчуття до когось / чогось.

Дієслова ставлення є семантично недостатніми і зазвичай не вживаються абсолютивно. Лише за умови абсолютивного вживання, коли дієслова не мають при собі об'єкта, на який спрямовано ставлення, вони не належать до ЛСГ ставлення. Напр.: Такі люди ненавидять так же палко, як і люблять (А.Дімаров). Водночас дієслівні предикати ставлення суб'єкта до об'єкта здатні виявляти і тривалентність, відкриваючи позицію для об'єктної синтаксеми із семантикою уточнення або обмеження. Напр.: Я люблю її за все. За рвійність, гостроту, навіть за лукавство і мінливість (Ю. Мушкетик).

За релятивними особливостями ЛСГ двовалентних дієслів ставлення суб'єкта до об'єкта поділена на підгрупи, лексеми яких позначають: 1) позитивне ставлення: дорожити, любити, поважати, симпатизувати та ін.; 2) негативне ставлення: висміювати, зневажати, недовіряти, принижувати і под.; 3)зовнішній вияв ставлення у мовленні: а) позитивне ставлення: благословляти, жартувати, прославляти, хвалити та ін.; б) негативне ставлення: глузувати, лаяти, ображати, сварити і под.; 4) спрямування інтересу на об'єкт: догоджати, загравати, запобігати, цікавитися та ін.; 5) втрату інтересу до об'єкта з подальшим припиненням контакту: ізолюватися, сторонитися, уникати, цуратися і под.; 6) вихваляння, нахваляння з певної причини, прославлення об'єкта: вихвалятися, зазнаватися, хвастати, хизуватися та ін.

Окрему групу становлять предикати різної семантики, що межує з семантикою ставлення суб'єкта до об'єкта: визнавати, зважати, наслідувати, ризикувати, чекати і под.

Предикати емоційно-психічного стану виражають психічний, морально-етичний чи інший стан особи як позитивний або негативний в усіх його різновидах і відтінках. Семантична ознака, що об'єднує дієслова цієї ЛСГ, - це значення `перебувати в якомусь емоційно-психічному стані', опорним словом-ідентифікатором якого є `відчувати'. Особливістю семантики таких дієслів є те, що вони позначають не зміни у відчуттях суб'єкта, а різноманітні його внутрішні переживання. Семантична структура таких дієслів передбачає перебування людини впродовж певного часу в стані емоційного переживання.

Дієслівні предикати емоційно-психічного стану представляють досить різнорідну за морфологічним складом групу, що об'єднана спільним значенням замкнутості дії у сфері суб'єкта. ЛСГ двовалентних дієслів емоційно-психічного стану об'єднує три групи лексем, що позначають: 1) позитивний стан: веселитися, радіти, торжествувати, тішитися і под.; 2) негативний стан: боятися, журитися, нервувати, тужити та ін.; 3) нейтральний стан з вольовим компонентом: гамувати, зазнавати, обмежуватися, перейматися і под.

Дієслівні предикати фізіологічного стану уточнюють стан, пов'язаний із життєдіяльністю організму. Їх об'єднує інтегральна сема `перебувати в певному фізіологічному стані або виходити з нього'. Дієслівні предикати фізіологічного стану об'єднані у підгрупи за диференційними семами: `нормальний стан', `порушення нормального стану', `хвороба'. Об'єкт фізіологічного стану позначають семи `предмет', `абстрактне поняття', `явище навколишнього середовища' тощо. Напр.: Спека його виснажує; Робота її дуже стомила.

Дієслівні предикати фізіологічного стану виявляють своє значення самостійно, незалежно від інших слів, отже, мають достатнє семантичне наповнення, хоча за комунікативної потреби можуть бути поширеними іншими словами, присутність яких факультативна, не зумовлена змістом дієслова. Напр.: зітхати через невдачі. Особливістю двовалентних дієслівних предикатів фізіологічного стану є здатність виражати каузацію стану. Напр.: Як же я червонів од тих справедливих заячих слів (О. Вишня); Чи я просто втомився од роботи? (О. Довженко).

Дієслова сприймання позначають відображення органами чуття людини зовнішнього середовища, властивостей і предметів навколишнього світу. Суб'єктом сприймання є завжди істота (переважно особа), здатна сприймати реальність за допомогою органів чуття, вона виступає не активним виконавцем дії, спрямованої на адресата, а пасивним споглядачем іншої особи або предмета. Об'єкт сприймання не піддається активному впливові, а сам впливає на пам'ять людини, зір, слух.

ЛСГ двовалентних дієслів, які представляють предикат сприймання репрезентовані лексемами: 1) зорового сприймання: бачити, дивитися, розглядати, спостерігати і т.д.; 2) слухового: слухати, підслуховувати, чути та ін.; 3) нюхового: вдихати, нюхати, обнюхувати і т.д.; 4) тактильного: мацати, торкатися та ін.

Серед дієслівних предикатів фізіологічної дії виділено групу предикатів, об'єднаних за ознакою `фізіологічні потреби організму', основною з яких є `їжа'.

Двовалентні дієслівні предикати зі значенням споживання представлені лексемами: їсти, куштувати, ласувати, пити, споживати і т.д. Напр.: Сиджу на черешні і ласую ягодами, радий, що дочекався спілих (Є. Гуцало).

Дієсловам на позначення локальної характеристики предмета та сприймання його ознак органами зору властива денотативна сема `стан' та інтегральна сема `бути в якомусь стані'. Конкретизація можлива у двох напрямках: 1) `локальний стан'; 2) `оптичне сприймання'.

Для лексем із значенням `місцеперебування у просторі' властива інтегральна семантична ознака `положення у просторі' і диференційна - `характер положення': `по вертикалі' / `горизонталі', `сидить' / `висить'. До підгрупи двовалентних дієслів із загальним локативним значенням належать: бути, жити, залишатися, мешкати, опинятися та ін.

До підгрупи двовалентних дієслів, що вказують на місцеперебування об'єкта, належать: висіти, лежати, сидіти, стояти та ін. Дієслова підгрупи за ознакою `виділятися висотою, здійматися над чим-небудь' вказують на положення предмета над рівнем, поверхнею якоїсь площини. До них належать лексеми: видаватися, височіти, підвищуватися.

Дієслова зі спільною ознакою `оптичне сприймання' передають статичну дієслівну характеристику предмета, яка відображена в свідомості на основі сприймання зором.

Дієслова з загальним значенням надання руху або певної форми об'єктові - лексеми вузької сполучуваності, значення яких відрізняє здатність сполучатися з однією або тільки кількома іншими лексемами. Словоформа зі знахідним об'єкта передає дію як мотивовану бажанням змінити положення частини тіла, що не можна передати орудним об'єкта. Пор.: розставляти ноги - дригати ногами; жмурити очі - кліпати очима; щулити вуха - ворушити вухами.

У третьому розділі - “Структурно-семантичні типи речень з двовалентними дієслівними предикатами” - охарактеризовано основні типи мінімальних реченнєвих структур із двовалентними дієслівними предикатами, з'ясовано засоби вираження іменних арґументів (об'єкта, адресата, інструмента, локатива).

Враховуючи кількість та якість компонентів речення з погляду валентнісно-інтенційних характеристик двовалентних дієслів, було виділено такі валентні структури: