Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Предикатна основа та семантико-граматична диференціація дієслівних зв'язок в українській мові

10.02.01 - українська мова

Косенко Катерина Олександрівна

Київ - 2010

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у відділі граматики Інституту української мови Національної академії наук України, м. Київ.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор Городенська Катерина Григорівна, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу граматики.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Ожоган Василь Михайлович, Інститут повітряного і космічного права та масових комунікацій Національного авіаційного університету, професор кафедри українознавства;

кандидат філологічних наук, доцент Дудко Ірина Володимирівна, Інститут української філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, доцент кафедри української мови.

Захист відбудеться " 25 " лютого 2010 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано " 19 " січня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук В.М. Фурса

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Теоретичне вивчення зв'язок розгорталося в кількох аспектах. Перший був спрямований на встановлення їхнього статусу та місця в частиномовній класифікації слів. У відомих класифікаціях, виконаних на різних засадах, зв'язки є не-частиномовним класом одиниць: у російському мовознавстві В.В. Виноградов зарахував їх до часток мови в особливу категорію часток, названу частками-зв'язками; в українському мовознавстві І.Р. Вихованець виділив їх спочатку в окремий клас аналітичних синтаксичних морфем - не-частиномовних одиниць, які протиставив чотирьом кардинальним частинам мови - дієслову, іменникові, прикметникові та прислівникові, а згодом - в окремий і особливий тип слів-морфем, де вони постали як не-частиномовні одиниці, що виявляють ознаки аналітичної синтаксичної морфеми і більшою мірою - ознаки слова.

Другий аспект передбачав пошуки критеріїв виділення зв'язок, від яких залежав їх кількісний та якісний склад. За основний критерій обрано втрату дієсловом лексичного значення і перетворення його на показника граматичних значень часу, способу, особи, роду (для форм минулого часу та умовного способу), виду. Проте в сучасному мовознавстві не досягнуто одностайності з приводу думки Л.В. Щерби про справжній характер лише зв'язки бути та про решту зв'язок як гібридних слів, що поєднують ознаки дієслова та зв'язки. Саме тому досі не запропоновано чіткого кількісного та якісного складу дієслівних зв'язок ні в російській, ні в українській мовах.

Третій аспект - історичний. У межах нього з'ясовували розвиток зв'язок залежно від розвитку структури складеного присудка і структури речення, впливу різних мов та інших чинників від праслов'янського періоду до періоду формування національних літературних слов'янських мов. Дослідження таких відомих мовознавців, як О.О. Потебня, Д.М. Овсянико-Куликовський, О.О. Шахматов, О.М. Пєшковський та ін., виявили, що роль зв'язок у складеному присудкові первісно виконували дієслова з конкретним значенням, що зумовлено тодішнім типом мислення і переважанням складених присудків та зв'язкових речень. Вони установили чинники, які посприяли абстрагуванню конкретних значень зв'язкових дієслів та скороченню їх кількості, змінили навантаження компонентів у структурі складеного присудка.

Четвертий аспект називають формально-граматичним, оскільки проблеми дієслівних зв'язок складеного присудка тут поставали передусім як проблеми формально-граматичної категорії присудка. В українському мовознавстві зв'язки найчіткіше систематизовані в дослідженнях складених присудків. Визначено диференційні формальні та семантичні ознаки складеного присудка, на основі яких послідовно виділяють дієслівний та іменний складений присудки (Н.Л. Ковбаса (Іваницька), А.О. Пискун, А.П. Загнітко, М.О. Вінтонів та ін.), прислівниковий складений присудок виокремлюють лише деякі мовознавці (Б.М. Кулик, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, Н.В. Кавера).

У зв'язку з обґрунтуванням речення як багатовимірної синтаксичної одиниці і виокремленням його чотирьох рівнів - власне-семантичного, семантико-синтаксичного, формально-синтаксичного та комунікативного з'явився новий аспект дослідження складених присудків і їхніх зв'язкових компонентів. В останні десятиріччя розгортаються дослідження співвідношень між одиницями різних рівнів речення, передусім формально-синтаксичного та семантико-синтаксичного (І.Р. Вихованець, Т. Є. Масицька, І.А. Пасічник, Н.М. Костусяк, О.Г. Межов, А.П. Загнітко, М.В. Мірченко, К.Г. Городенська, В.А. Тимкова, Н.М. Попович, Н.В. Кавера та ін). У цьому зв'язку важливим і перспективним видається дослідження співвідношень між різними типами складених присудків та складених головних членів односкладних речень з їхніми базовими семантичними предикатами, оскільки граматично і семантично навантажені компоненти обох типів головних членів неоднаково реалізують значення співвідносних предикатів семантично елементарних речень. Саме в розв'язанні цих та багатьох інших теоретичних питань міжрівневих співвідношень вбачаємо актуальність пропонованого дослідження. З огляду на це обрано тему дисертаційної праці.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.

Напрямок і проблематика дослідження пов'язані з темою "Структура граматичних категорій української мови”, над якою працюють співробітники відділу граматики Інституту української мови НАН України (НДР № 0101U003941).

Її мета - комплексно дослідити дієслівні зв'язкові компоненти складених присудків та складених головних членів односкладних речень, установити їхню предикатну основу, простежити процеси десемантизації нових дієслів української мови і перетворення їх на дієслівні невласне - та контекстуальні зв'язки.

Для досягнення цієї мети потрібно розв'язати такі основні завдання:

1. З'ясувати можливі зв'язкові транспонування частиномовних класів слів у синтаксичну сферу дієслова та виділити на цій основі типи складених присудків і складених головних членів односкладних речень.

2. Розмежувати дієслівні власне-, невласне - та контекстуальні зв'язки, визначити функціональні еквіваленти дієслівних контекстуальних зв'язок серед власне - і невласне-зв'язок.

3. Обґрунтувати ідею зв'язкового компонента іменникового різновиду іменного складеного присудка як самостійного формально-граматичного репрезентанта предиката стану семантично елементарного речення.

4. Визначити набір дієслівних власне - і невласне-зв'язок, що самостійно репрезентують значення предикатів стану в структурі іменного складеного присудка; установити причини асиметричних співвідношень між семантично елементарним і формально-синтаксичним двоскладним реченням.

5. Умотивувати об'єднання предикатів класифікації і кваліфікації в один значеннєвий підклас предикатів входження/невходження, з'ясувати особливості реалізації цих предикатів у формально-синтаксичній структурі речення.

6. Окреслити коло значень предикатів стану, які у формально-синтаксичній структурі речення реалізують складені присудки.

7. З'ясувати особливості формально-граматичної репрезентації одно - та двовалентних предикатів якості, умови поєднання зв'язкового компонента і прикметникової основної частини в складеному присудку.

8. Визначити семантичні різновиди предикатів кількості, які реалізує у формально-синтаксичній структурі двоскладного речення складений присудок, а в структурі односкладного речення - складений головний член з основною числівниковою частиною, установити потенціал їхніх дієслівних зв'язкових компонентів.

9. Простежити нові тенденції в поповненні корпусу дієслівних зв'язок, визначити особливості поєднання їх з основною частиною складеного присудка і складеного головного члена односкладного речення, а також із формою підмета двоскладного речення.

Об'єкт дослідження - дієслівні зв'язкові компоненти у структурі складених присудків двоскладних речень та складених головних членів односкладних речень.

Предмет дослідження - реалізація предикатної семантики дієслівними власне-, невласне - та контекстуальними зв'язками у формально-синтаксичній структурі простих елементарних і неелементарних речень, визначення параметрів зв'язкової і присудкової експлікації цієї семантики в українській мові.

Матеріалом для дослідження слугувала картотека простих двоскладних речень з іменним та прислівниковим складеним присудком і односкладних речень зі складеним головним членом, дібраних з текстів художніх творів, сучасної періодики, наукових та науково-популярних праць. Картотека налічує понад 8 тисяч речень.

дієслово складений присудок речення

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та розв'язання визначених завдань використано кілька методів. Основним був описовий метод, що дав змогу ґрунтовно проаналізувати граматичні та семантико-граматичні функції дієслівних зв'язок у двоскладному та односкладному реченнях. Використано також:

1) метод спостереження за особливостями функціонування нових дієслівних зв'язок у структурі складеного присудка та складеного головного члена односкладних речень;

2) метод порівняння - для встановлення симетричних та асиметричних співвідношень між формально-синтаксичною та семантико-синтаксичною структурою речення, між зв'язковим компонентом складеного присудка чи складеного головного члена односкладного речення і семантичним предикатом;

3) метод моделювання - для побудови речень з достатнім набором компонентів, за допомогою яких проілюстровано вживання зв'язок із різними за морфологічним вираженням частинами складених присудків;

4) прийоми трансформації - для аналізу процесів перетворення семантично елементарних речень, породжених предикатами стану, у формально-синтаксичні двоскладні та односкладні речення.

Наукова новизна виконаного дослідження полягає в тому, що воно є першою в українському мовознавстві спробою цілісного дослідження дієслівних зв'язкових компонентів в між'ярусних співвідношеннях, на тлі базових семантичних предикатів елементарних речень і складених присудків двоскладних речень та складених головних членів односкладних речень. У ньому на нових теоретичних засадах зв'язки як окремого типу службових слів-морфем проаналізовано процеси транспонування одиниць різних частиномовних класів у синтаксичну сферу дієслова, з'ясовано граматичні функції дієслівних власне-зв'язок та семантико-граматичні функції дієслівних невласне-зв'язок, простежено динамічні процеси в корпусі дієслівних контекстуальних зв'язок.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його узагальнення поглиблюють теорію предикації та предикативності, збагачують формально-граматичний і семантичний синтаксис речення, сприяють ускладненню граматичної та семантичної диференціації дієслівних невласне-зв'язок, виявляють нові тенденції в розвитку дієслівних зв'язкових компонентів складених присудків двоскладних речень та складених головних членів односкладних речень, дають матеріал для типологічних студій.

Практична цінність одержаних результатів. Матеріали дисертації, спостереження та висновки можна використати для створення нових граматичних описів української літературної мови, написання підручників та навчальних посібників із синтаксису, читання спецкурсів, а також у науково-пошуковій роботі аспірантів та студентів.

Для практичного користування викладачам, студентам та вчителям прислужаться матеріали додатків, у яких уперше запропоновано склад дієслівних власне-, невласне - та контекстуальних зв'язок і розподіл їх між частиномовними різновидами складених присудків та складених головних членів односкладних речень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладено на ІІІ Всеукраїнській науковій конференції "Сучасні орієнтири філологічної науки" (м. Херсон,20 - 21 листопада 2008 р.) та Міжнародній науково-теоретичній конференції "Граматичні читання - V" (м. Донецьк, 5 - 6 лютого 2009 р.).

Публікації. Основні положення роботи викладено в чотирьох статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, затверджених ВАКом України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (261 найменування) та додатків: Додаток А. Розподіл дієслівних власне-зв'язок між частиномовними різновидами складених присудків двоскладних речень та складених головних членів односкладних речень; Додаток Б. Розподіл дієслівних невласне-зв'язок між частиномовними різновидами складених присудків двоскладних речень та складених головних членів односкладних речень; Додаток В. Розподіл дієслівних контекстуальних зв'язок між частиномовними різновидами складених присудків двоскладних речень та складених головних членів односкладних речень. Повний обсяг дисертації - 192 сторінки, основного тексту - 161 сторінка.

Основний зміст дисертаційної праці

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, окреслено його джерельну базу, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі "Зв'язки як окремий тип слів-морфем" узагальнено основні підходи до витлумачення статусу зв'язок у теоретичному мовознавстві, схарактеризовано граматичну спеціалізацію дієслівних зв'язок, проаналізовано проблему їхнього кількісного та якісного складу в сучасній українській літературній мові.

Різні підходи до визначення статусу зв'язок об'єднує те, що незалежно від їхніх теоретичних засад, зв'язкові дієслова потрапляли до не-частиномовних класів одиниць. Їх виокремлювали спочатку в особливу категорію часток-зв'язок, які разом із власне-частками, прийменниками та сполучниками утворювали систему ч а с т о к мови, що поєднувалася із семикомпонентною системою основних частин мови (В.В. Виноградов).

Відповідно до другого підходу, що був панівним у традиційному мовознавстві, зв'язки - це позбавлений лексичного значення та граматично навантажений дієслівний зв'язковий компонент складеного присудка.

В українському мовознавстві набув поширення новий науковий підхід до з'ясування статусу зв'язок, що спирався на різнорідні критерії - семантичний, синтаксичний, морфологічний та логічний (І.Р. Вихованець), згідно з яким вони постали спочатку як аналітичні синтаксичні морфеми, а згодом - як окремий тип слів-морфем поряд із трьома іншими типами слів-морфем - прийменниками, сполучниками та частками, спеціалізованими на вираженні релятивної семантики, або семантики відношень (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська). У морфемній та слівно-морфемній концепції основне функціональне призначення зв'язок полягає в транспонуванні іменників, прикметників, числівників та прислівників у синтаксичну дієслівну позицію - позицію присудка двоскладного речення або позицію співвідносного з присудком головного члена односкладного речення.

Представники різних підходів до визначення статусу та складу зв'язок одностайні в питанні про їхню граматичну спеціалізацію, яка в новітніх дослідженнях українських мовознавців конкретизована в трьох граматичних виявах:

1) зв'язки переводять іменники, прикметники, числівники та прислівники в синтаксичну сферу дієслова;

2) надають синтаксичним дієсловам, що мають аналітичну будову, визначальних граматичних дієслівних категорій часу і способу, а також інших граматичних категорій дієслова;

3) поєднують основну частину складеного присудка з підметом у його типовій формі вираження та в нетиповій формі родового відмінка (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська).

Проблему кількості та якісного складу дієслів, що можуть виконувати зв'язкову функцію, тобто корпусу дієслівних зв'язок, в українському мовознавстві досі однозначно не розв'язано. В останні десятиріччя узвичаївся поділ дієслівних зв'язок на власне - та невласне-зв'язки (напівзв'язки) за ступенем семантичного зневиразнення та граматизації їх. Ідею про одну зв'язку бути та про решту зв'язкових одиниць як контамінацію дієслова і зв'язки замінила ідея про три дієслівні власне-зв'язки - бути, становити та являти собою, що цілком позбавлені лексичного значення свого вихідного дієслова і функціонують як виразники граматичних дієслівних значень, передусім часу і способу, та про кількісно не визначений набір дієслівних невласне-зв'язок, або напівзв'язок, у яких граматична функція невіддільна від семантичної, бо вони водночас виражають згадані граматичні дієслівні значення і модифікують семантику основної частини складеного присудка. У різних граматичних описах української мови виділяли переважно 12 - 14 дієслівних невласне-зв'язок, які називали ще напівповнозначними або повнозначними зв'язками.

Крім дієслівних власне - і невласне-зв'язок, закріплених у формально-синтаксичній структурі речення відповідно із суто граматичною та семантико-граматичною функцією, в окремий тип деякі мовознавці (І.Р. Вихованець) виділяють контекстуальні дієслова-зв'язки, у ролі яких вживаються повнозначні дієслова зі значеннями стану або дії, що лише в певному семантичному контексті формально та функціонально уподібнюються до власне - чи невласне-зв'язок. Від дієслівних невласне-зв'язок контекстуальні дієслова-зв'язки відрізняються своєю обмеженішою сполучуваністю з предикативними іменниками і прикметниками та виразнішим вихідним лексичним значенням.

У другому розділі "Граматичні параметри дієслівних власне-зв'язок” диференційовано дієслівні власне-зв'язки залежно від частиномовного вираження основної частини складеного присудка, визначено їхні часово-особові та способові форми для іменникової, прикметникової, числівникової та прислівникової частин, обґрунтовано універсальний характер дієслівної власне-зв'язки бути і функціональну обмеженість інших дієслівних власне-зв'язок.

Поділ дієслівних зв'язок на власне - і невласне-зв'язки зумовлений потребою термінологічно диференціювати їх за ступенем семантичного зневиразнення та граматизації, тобто за виявом у них граматичної і семантико-граматичної функцій. Дієслівну власне-зв'язку визначають переважно як зв'язковий компонент складеного присудка, який цілком утратив лексичне значення свого вихідного дієслова і надає основній частині такого присудка лише граматичних дієслівних значень - часу, способу, особи, роду та ін. Справжньою власне-зв'язкою в сучасній граматиці вважають бути, тому що вона найбільш здесемантизована, граматизована з-поміж усіх дієслівних зв'язкових компонентів, є виразником модально-часової характеристики присудка і речення загалом.

У 70-х роках минулого століття дослідники розширили склад дієслівних власне-зв'язок за рахунок двох зв'язкових одиниць - становити та являти собою, які в нових граматиках української мови подають переважно в одному ряду з бути, тобто як рівноправні з нею власне-зв'язки, або як власне-зв'язки, що наближаються до бути (А.П. Загнітко).

Дієслівні власне-зв'язки диференційовані за частиномовним різновидом основної частини складеного присудка або головного члена односкладного речення. Лише бути транспонує в ці формально-синтаксичні позиції дієслова одиниці будь-яких частиномовних класів і надає їм визначальних дієслівних граматичних категорій, на підставі чого їй надано статус універсальної власне-зв'язки.

Використання дієслівних власне-зв'язок становити та являти собою обмежене переважно іменниковим різновидом іменного складеного присудка, а в межах цієї синтаксичної транспозиції - безприйменниковим знахідним відмінком: Сполучники становлять окремий тип слів-морфем… (К. Городенська); Збірні числівники являють собою специфічну групу означено-кількісних числівників (І. Вихованець). Між собою ці власне-зв'язки розрізняються тим, що становити може транспонувати ще й числівник або числівниково-іменникову сполуку у формально-синтаксичну позицію складеного присудка двоскладного неелементарного речення: Частка США у світовому товарообігу становить 15%. (Літературна Україна, 25.06.2009).

Із-поміж трьох дієслівних власне-зв'язок, поєднуваних з іменниковою частиною іменного складеного присудка, помітну перевагу мають форми власне-зв'язки бути.

Іменний складений присудок вирізняється великою різноманітністю морфологічних форм його основної іменникової частини, оскільки вона може бути виражена іменем у різних відмінкових формах, проте вибір лише деяких із них залежить від форм власне-зв'язки бути. Це - форма називного відмінка предикативного іменника, що поєднується переважно з її нульовою формою теперішнього часу, що зумовлено "функціональним призначенням присудкового називного виражати постійну ознаку предмета”: Ти - правдолюб і я - правдолюб (Є. Дудар). Присудковий називний та орудний відмінки іменників, що вживаються з формою теперішнього часу є власне-зв'язки бути, з її формами минулого і майбутнього часу та наказового й умовного способів, не мають такого чіткого закріплення: Мазепа для України був і є великий патріот (І. Дзюба); Мова… є …історичною пам'яттю її народу (С. Ґеник); …мій батько був ткач (Експедиція ХХІ. - 2009. - № 6); Не всі були афродітами, геркулесами, апполонами (О. Довженко). З приводу вживання призв'язкового орудного відмінка українські мовознавці не мали і не мають єдиної думки: одні з них констатують дедалі ширше використання цієї відмінкової форми в присудковій позиції, інші вважають її неорганічною для української мови, такою, що поширилася в ній під впливом польської мови.

Прикметникова частина іменного складеного присудка, на відміну від іменникової, поєднується лише з дієслівною власне-зв'язкою бути, але у використанні її форм не має відмінностей: із нульовою формою теперішнього часу так само вживається називний відмінок прикметників, а з формою теперішнього часу є та з формами минулого і майбутнього часу, наказового й умовного способу - називний та орудний відмінки без істотної переваги одного з них, пор.: Чорні очі… святі і гріховні (М. Стельмах); Марсіанська вода… є дуже чистою (Науковий світ. - 2009. - № 6); Ймовірніше, Д. Нечай народився на початку ХVІІ ст. і був найстаршим серед братів (В. Степанков); Я ж думала, що ти будеш мій (Укр. нар. пісня).

Числівникова частина іменного складеного присудка також має одну власне-зв'язку бути, але на противагу іменниковій та прикметниковій частинам вживається лише в називному відмінку і за допомогою часових та способових форм цієї власне-зв'язки поєднується (в концепції І.Р. Вихованця та інших дослідників) з підметом двоскладного речення в нетиповій для нього формі родового відмінка: Тут… їх [воїнів] дванадцять тисяч (І. Багряний); …а вас двадцятеро (Ю. Смолич).

Граматичне дієслівне оформлення прислівникового складеного присудка двоскладного речення та складеного головного члена прислівникового односкладного речення так само виконує лише власне-зв'язка бути. У двоскладному реченні вона поєднує:

1) предикативний прислівник якісно-оцінної семантики або утворений від нього компаратив чи суперлатив з інфінітивним чи займенниковим підметом: Однак на грішній цій землі Послухать критику корисно всяку… (М. Годованець); І як то добре на узліссі згубити стежку лугову… (В. Стус); Як це звично (В. Симоненко);

2) предикативний компаративний чи суперлативний прислівник міри й ступеня з підметом у формі родового відмінка: Коренів… більше, ніж афіксів (Н. Клименко); Жінок найбільше серед учителів.

У позицію головного члена односкладного прислівникового речення власне-зв'язка бути, ужита в певній часовій або способовій формі, переводить лише прислівники із семантикою стану істоти та стану довкілля: Федькові було дуже холодно… (В. Винниченко); Було так людно, літньо, сутінково (І. Жиленко).

Проблематика третього розділу "Семантико-граматичні функції дієслівних невласне-зв'язок в українській мові" охоплює питання критеріїв виокремлення дієслівних невласне - і контекстуальних зв'язок, простеження процесів семантичного зневиразнення дієслів у сучасній українській літературній мові, визначення типових і нетипових невласне-зв'язок для всіх різновидів складених присудків та складених головних членів односкладних речень.

В українській граматичній науці вже узвичаїлася традиція виокремлювати дієслівні невласне-зв'язки, або дієслівні напівзв'язки, за двома основними критеріями: ступенем зневиразнення лексичного значення дієслова та використанням його в ролі виразника граматичних дієслівних категорій. За цими критеріями до невласне-зв'язок належать ті зв'язкові дієслова, які одночасно є синтаксичними виразниками граматичних дієслівних значень часу, способу, особи, виду та роду і модифікаторами семантики основної частини складеного присудка або складеного головного члена односкладного речення. В українській мові в ролі невласне-зв'язок, за нашими спостереженнями, уживається 40 дієслів.

Вони розрізняються за можливістю переводити одиниці різних частиномовних класів у формально-синтаксичні позиції дієслова. Домінанту невласне-зв'язок становлять ті, що транспонують у ці позиції одиниці чотирьох частиномовних класів - іменники (займенникові іменники), прикметники (займенникові прикметники), числівники та прислівники і поєднуються з призв'язковою іменниковою, прикметниковою, числівниковою частинами іменного складеного присудка та з прислівниковою частиною прислівникового складеного присудка і складеного головного члена прислівникового односкладного речення. Це - невласне-зв'язки ставати/стати, лишатися/лишитися, залишатися/залишитися, зоставатися/зостатися, виявлятися/виявитися та бувати: …потім [я] стала просто мамою і переконалася у важливості цієї професії (Голос України, 18.05.2006); Дивним і незбагненним став Андрій (Сільські вісті, 16.12.2004); Сучасних дитячих майданчиків у столиці стало десять (Вечірній Київ, 11.10.2007); Спати стало зручно; Йому стало тепло на серці (В. Шевчук).

Одиниці трьох частиномовних класів - іменників (займенникових іменників), прикметників (займенникових прикметників) та прислівників - транспонує в синтаксичну сферу дієслова невласне-зв'язка робитися/зробитися: Навіть чужинці робляться українцями під впливом неймовірної виховної сили нашої пісні (Літературна Україна, 7.02.2008); …їх говірка зробилася повільною… (Ю. Іздрик); На подвір'ї зробилося темно.

Два частиномовних класи - іменники та прикметники (займенникові іменники та прикметники) - потрапляють у синтаксичні позиції дієслова за допомогою невласне-зв'язок здаватися/здатися, видаватися/видатися, уявлятися, рости, зростати: Хлопець видався дотепником (Україна молода, 12.09.2009); Варіант синьо-жовтого двокольору комусь видався надто довільним… (Україна молода, 27.08.2009); Діти ростуть боязкими; Діти ростуть боягузами.

Решта дієслівних невласне-зв'язок обмежена одним частиномовним різновидом основної частини іменного складеного присудка: іменниковим (називатися, зватися, іменуватися, величатися, доводитися) і числівниковим у двоскладному елементарному реченні з підметом у формі називного (мати, досягти) і родового відмінка (налічуватися, нараховуватися, зібратися, назбиратися, накопичитися) та в двоскладному неелементарному реченні (налічувати, нараховувати, дорівнювати, сягати/сягнути) або лише числівниковою частиною складеного головного члена односкладного речення (виповнюватися/виповнитися, сповнюватися/сповнитися, минати/минути, стукнути, перевалити, зрівнятися, кінчатися/кінчитися, добігати): - Мій дід теж Матвієм звався (М. Стельмах); Ольга доводиться мені сестрою; Тоді він мав 40 років; Проблемних листів назбиралося чимало; У грудні 2008 року вартість золотої сировини в Україні дорівнювала 204 грн. за грам, а в роздрібній мережі ювелірні вироби сягнули 180-250 грн. за грам (Главред, 1.02.2009); Нашій новітній державі, нашій рідній Україні виповнюється вісімнадцять років (Урядовий кур'єр, 22.08.2009); …на початку цього тисячоліття 40 тисячам японців уже перевалило за 100 (Україна молода, 15.09.2009).

За допомогою дієслівних невласне-зв'язок основна частина складеного присудка та складеного головного члена односкладного речення може зазнавати шістьох значеннєвих модифікацій: "ставати/стати кимсь, якимсь за якісною або кількісною ознакою”, ”уподібнюватися/уподібнитися до когось, чогось” (ставати/стати, робитися/зробитися), "констатація збереження попереднього стану" (лишатися/лишитися, залишатися/залишитися, зоставатися/зостатися, оставатися/остатися), "надання позірності процесові набування/набуття стану" (здаватися/здатися, видаватися/видатися, уявлятися), "виявлення стану" (виявлятися/виявитися), "фіксація кількісного стану через визначення кількості кого-, чого-небудь (налічувати, нараховувати, дорівнювати, сягати/сягнути, налічуватися, нараховуватися, зібратися, назбиратися та ін.) або кількісно-вікової ознаки істоти чи предмета (мати, досягти, виповнюватися/виповнитися, сповнюватися/сповнитися, минати/минути, стукнути, перевалити, зрівнятися, кінчатися/кінчитися, добігати).

За нашими спостереженнями, у відповідних контекстах функції зв'язкового компонента іменного складеного присудка можуть виконувати 26 дієслів української мови. Дієслівні контекстуальні зв'язки, поєднувані з іменниковою основною частиною такого присудка, функціонально уподібнюються до власне-зв'язок бути (виступати, поставати/постати, слугувати, правити, вживатися, функціонувати, жити, народитися, іти, піти, працювати та ін.) і становити (утворювати, формувати, репрезентувати тощо) та до невласне-зв'язки ставати/стати (повернутися, перетворитися, вмерти, померти, вийти та ін.). Напр.: Стилістично маркованими мовними засобами постають (= є) і деякі вставні конструкції… зі значенням невпевненості, припущення, сумніву (І. Завальнюк); У пам'яті народу гетьман Мазепа живе… (= є) не як зрадник і ворог., а як визначний політичний діяч, державотворець, дипломат (Літературна Україна, 20.09.2007); Це - власне-градаційні сполучники, які утворюють (= становлять) основну семантичну підгрупу градаційних сполучників… (К. Городенська); …з доброї і люблячої людини він на очах перетворився на чудовисько (= став чудовиськом) (Київ на долонях, 18.08.2009).

Із власне-зв'язкою бути у формі теперішнього та минулого часу як контекстуальні зв'язки корелюють дієслова стояти, сидіти, лежати, поєднувані з прикметниковою основною частиною іменного складеного присудка, і дієслова виглядати, почуватися, ужиті з прикметниковою та іменниковою частинами такого ж присудка, напр.: Осінь стояла тепла (= була тепла); Дерево лежало гниле (= було гниле); Вона виглядала (= була) безпорадною… (С. Андрухович); Кобилянська почувалась би… (= була б) щасливою, якби стала піаністкою (Вітчизна. - 1962. - № 3).

Із цих дієслів лише стояти має найвиразніші ознаки зв'язкового компонента.

Четвертий розділ "Предикатна основа дієслівних зв'язок” присвячено дослідженню тих семантичних класів і підкласів предикатів, з якими співвідносяться дієслівні власне-, невласне - та контекстуальні зв'язки або цілі складені присудки чи складені головні члени односкладних речень.

Предикатну основу дієслівних власне-, невласне - та контекстуальних зв'язок української мови становлять різні значення предикатів стану. За способом їх вираження зв'язки неоднорідні: значення одних предикатів семантично елементарних речень вони репрезентують самостійно, безпосередньо, значення інших предикатів - разом з основною частиною складеного присудка або складеного головного члена односкладного речення. Це дає підстави виокремити дві кореляції:

1) дієслівний зв'язковий компонент складеного присудка - предикат стану і 2) складений присудок (складений головний член односкладного речення) - предикат стану. Перша кореляція засвідчує значущість дієслівних зв'язок у формально-граматичній реалізації предикатної семантики. Із семантичними предикатами безпосередньо корелюють дієслівні власне - і невласне-зв'язки, що формують складений присудок разом з іменниковою основною частиною. Вони реалізують значення предикатів входження/невходження, тотожності, називання та подібності, а іменникова основна частина - семантичні функції непредикатних компонентів семантично елементарного речення, відповідно композитива, ідентифікатива та об'єкта порівняння. Основним виразником цих значень предикатів є нульова форма власне-зв'язки бути, зрідка може вживатися форма теперішнього часу є цієї власне-зв'язки: Орел - птах; Вовк є ссавцем; Павло Губенко - це Остап Вишня; Інфінітив - це неозначена форма дієслова; Дівчина - Оксана; Він є Остап; Голова без ума - що ліхтар без світла (Укр. прислів'я); Життя - як вокзал. Хтось приїжджає, хтось - від'їжджає (Л. Костенко). Свої невласне-зв'язки мають лише предикати називання (називатися, зватися, іменуватися, величатися): Ментом я звусь, Анхіала премудрого я величаюсь Сином і правлю тафійським народом (Гомер, перекл.Б. Тена). Предикати входження/невходження вирізняються тим, що їх експлікують також формально-граматичні репрезентанти перехідного типу, які посідають проміжне місце між зв'язковим компонентом іменного складеного присудка і простим дієслівним присудком (належати / не належати, входити до складу / не входити до складу, зараховувати / не зараховувати, складатися, об'єднувати, охоплювати, містити та ін.): Плазуни належать до хребетних (Із підручника); Членистоногі об'єднують 10 класів (Із підручника); Стоматодин містить гекситидин, лимонну кислоту, ментол та етиловий спирт (З інструкції).

Кореляція "складений присудок (складений головний член односкладного речення) - предикат стану" домінує у співвідношеннях формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної структури простого речення. Її репрезентують чотири види:

1) іменний складений присудок з прикметниковою основною частиною - предикати якості: Тут люди говіркі та добрі… (В. Крищенко); Небо зробилося свіжим і чистим (Г. Тютюнник); Тигриця стала агресивнішою (Україна молода, 5.09.2009);

2) іменний складений присудок та складений головний член односкладного речення з числівниковою (числівниково-іменниковою) основною частиною - предикати кількості: Загалом площа Качанівського садибного парку становила 732 га (Урядовий кур'єр, 9.09.2009); Гурт налічує 8 осіб; Юнак уже досяг 25 років і може балотуватися кандидатом у депутати Верховної Ради України (Україна молода, 4.10.2008); Геніїв між нами небагато (В. Симоненко); …зосталось їх у таборі тільки двоє… (О. Гончар); 8 січня 2010 року Василеві Симоненку виповнилося 75;

3) прислівниковий складений присудок, зокрема й із прислівниковою компаративною та суперлативною частиною - предикати оцінного стану (оцінного стану-відношення): Сякі-такі вареники все ж краще варяниць (Укр. прислів'я); Дихати тут легко; Знайти інструмент виявилося непросто, адже Макартні - шульга (Україна молода, 19.06.2008); Купити землю стає складніше, ніж авто;

4) складений присудок з прислівниковою компаративною та суперлативною основною частиною - предикати кількості-відношення: Дівчаток більше за хлопчиків; Абрикосів стало менше, ніж вишень; Журналістів виявилося найменше серед запрошених;

5) складений головний член прислівникового односкладного речення - предикати внутрішнього стану істоти та стану довкілля: Федькові досадно… (В. Винниченко); …їй стало зовсім млосно (В. Шевчук); Було сонячно і тихо… (І. Багряний).

Складені присудки з прикметниковою та прислівниковою основною частиною мають переважно спільний набір дієслівних власне - і невласне-зв'язок (бути, ставати/стати, виявлятися/виявитися, здаватися/здатися, вважатися та ін.), в іменному складеному присудку та складеному головному членові односкладного речення з числівниковою основною частиною його розширено за рахунок вживання властивих лише їм дієслівних невласне-зв'язок. Це - налічувати, нараховувати, дорівнювати, сягати/сягнути у двоскладному неелементарному реченні (Стадо налічувало 200 голів; Площа дорівнює 120 га; Щупальці… часом сягають 30 м (Науковий світ. - 2009. - № 6), мати, досягти у двоскладному елементарному реченні з підметом у формі називного відмінка (Юнак досяг 18 років), налічуватися, нараховуватися, зібратися, назбиратися, накопичитися, нагромадитися та ін. у двоскладному елементарному реченні з підметом у формі родового відмінка (Фабричних робітників у Одесі нараховувалося п'ять відсотків (Україна молода, 3.10.2008); Таких назбирається близько тисячі (Україна молода, 5.08.2009).

Складений головний член безособового речення, що є формально-граматичним репрезентантом предикатів кількісно-вікової ознаки, вирізняється відмінним набором дієслівних зв'язкових компонентів, у якому невласне-зв'язки виповнюватися/виповнитися, сповнюватися/сповнитися, минати/минути, стукнути, перевалити, кінчатися/кінчитися, зрівнятися, добігати, які уможливлюють різноманітну семантичну модифікацію вікової ознаки, окресленої числівниковою (числівниково-іменниковою) частиною, та її стилістичну диференціацію: Наприкінці серпня виповнилося 153 роки великому українцеві - Іванові Франку (Україна молода, 11.09.2009); …1935 року Дмитрові Івановичу [Яворницькому] минуло 80 років (І. Шаповал); Скоро [кобзареві] сто стукне (О. Бердник); Зрівнялось їй [Оксані] дванадцять годочків… (Марко Вовчок).

У висновках узагальнено результати виконаного дослідження.

Дієслівні зв'язки вирізняються своєю граматичною спеціалізацією, що виявляється в їхній здатності виконувати три граматичні функції:

1) переводити іменники (займенникові іменники), прикметники (займенникові прикметники), числівники та прислівники в синтаксичну сферу дієслова - у формально-синтаксичну позицію присудка двоскладного речення та у формально-синтаксичну позицію співвідносного з присудком головного члена односкладного речення;

2) надавати синтаксичним дієсловам визначальних граматичних дієслівних категорій часу і способу, а також інших граматичних категорій дієслова;

3) поєднувати основну частину складеного присудка з підметом у його типовій та нетиповій формі вираження.

У сучасному українському мовознавстві домінує поділ дієслівних зв'язок на власне - і невласне-зв'язки. Дієслівна власне-зв'язка - це зв'язковий компонент складеного присудка та складеного головного члена односкладного речення, який цілком утратив лексичне значення свого вихідного дієслова і вживається лише як виразник його граматичних значень часу, способу, особи та роду. Найбільш здесемантизованими та граматизованими є форми власне-зв'язки бути. Вони вирізняються також своєю універсальністю, бо транспонують у синтаксичну сферу дієслова одиниці будь-яких частиномовних класів і надають їм граматичних дієслівних значень. Дві інші власне-зв'язки - становити та являти собою - поступаються перед нею сферою свого використання: перша обслуговує іменниковий та числівниковий різновиди іменного складеного присудка, друга - лише іменниковий. У межах спільного іменникового різновиду поєднуються з однією формою іменника - безприйменникового знахідного відмінка.