Комунікативний потенціал односкладних речень у науковому тексті на матеріалі науково-технічної літератури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут української мови

КУХАРЄВА ВІТАЛІНА ІВАНІВНА

КОМУНІКАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОДНОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ

Науковий керівник - доктор філологічних наук, доцент

Непийвода Наталія Федорівна,

Інститут журналістики Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри мови та стилістики;

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

ІВАНИЦЬКА Ніна Лаврентіївна,

Вінницький державний педагогічний

університет імені Михайла Коцюбинського,

завідувач кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

ПЛЮЩ Надія Прокопівна,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри сучасної української мови.

Провідна організація - Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, відділ загальнослов'янської проблематики та східнослов'янських мов, м. Київ.

Захист відбудеться 11 лютого 2003 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті української мови НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України та Інституту української мови НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 10 січня 2003 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук І.А. Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

комунікативний односкладний науковий текст

Розвиненість мови, її здатність до використання в науковій сфері великою мірою визначаються розвитком синтаксичної будови, оскільки синтаксис забезпечує реальне втілення двох основних функцій мови - комунікативної і пізнавальної (І.Вихованець). Когнітивно-комунікативні аспекти дослідження синтаксичних засобів пов'язані з вивченням семантики й функції мовних одиниць, з прийомами їх композиції у тексті, добором і спеціалізацією в реальних ситуаціях спілкування. У сучасному мовознавстві зазнають нового осмислення такі синтаксичні проблеми, як формальні й семантичні модифікації речення, особливості вираження предикативності, напрями синтаксичного ускладнення речень, функціональні ознаки речення як одиниці тексту, план взаємодії простого речення із складним як мовна категорія і функціональна категорія тексту (І. Вихованець, А. Загнітко, Н. Іваницька, Г. Золотова, Л. Кадомцева, Н. Непийвода).

Серед комунікативно й когнітивно релевантних синтаксичних явищ - односкладність. Цей характерний для української мови феномен специфічно виявляє себе в різних сферах. Зокрема, односкладні речення - відмітна ознака наукового викладу. Вони виконують у науковій мові особливу функцію - максимально об'єктивно (без вказівки на суб'єкт) відображати навколишню дійсність, що відповідає основному комунікативному завданню наукового стилю в цілому - об'єктивно відображати наукову картину світу.

Структура односкладного речення перебуває в центрі уваги лінгвістів, які всі сучасні положення, що стосуються понять "семантика і синтаксис", "семантична і формально-граматична структури речення", з'ясовують через опис простого речення і його граматичної основи - предикативного центру, звертаючи увагу на встановлення мовних типів, зразків, схем. У науковій літературі вже нагромаджено велику кількість праць, де ідеї семантики і синтаксису знайшли багатопланове висвітлення (В. Русанівський, О. Мельничук, С. Єрмоленко, К. Городенська, Н. Арутюнова, В. Гак, О. Митрофанова, І. Кучеренко).

Як правило, просте (в тому числі односкладне) речення описують на трьох (формально-граматичному, семантико-синтаксичному та комунікативному) або чотирьох (власне семантичному, семантико-синтаксичному, формально-граматичному і власне комунікативному (І. Вихованець, К. Городенська, В. Русанівський) рівнях. Семантика речення виступає основним граматичним виявом особливостей структури речення. Проте логічна семантика є лише підґрунтям синтаксичної. Семантико-синтаксичний рівень мови відтворює те, як логічний зміст думки конкретно в кожній національній мові створює семантику власне речення, його значення, що є мовним виразом логічного змісту. Мовоутворення (або факт словесного мислення, за В.Виноградовим) повертається основоположною стороною до опису реальних у кожній мові структур, зокрема найпростіших - елементарно простих речень.

Останнім часом розрізнюють два основні аспекти: конструктивний (статичний) і комунікативний (динамічний). Конструктивний підхід розглядає речення як автономну одиницю та пояснює всі синтаксичні особливості через формально-граматичну будову. Комунікативний підхід передбачає аналіз речення як частини тексту, тобто розглядає речення в тому лінгвальному та екстралінгвальному контексті, в якому воно перебуває (А.Загнітко).

До комунікативного рівня речення безпосередній стосунок має власне семантичний аспект: кожне речення містить у собі певну об'єктивну інформацію, яка зазнає різноманітних модифікацій у певних комунікативних ситуаціях. Поняття семантичної структури речення ґрунтується на ідеї вияву його змісту в певному абстрагуванні від його зовнішнього оформлення. Аналіз синтаксичної семантики здійснювався спочатку на рівні опису значень окремих компонентів речення. І лише згодом у зв'язку з аналізом безпосередньої мовленнєвої діяльності носіїв мови розпочалося систематизоване вивчення значення не лише окремих словоформ, а речення в цілому як окремого висловлення. Це стало можливим передусім за умови наукової переорієнтації мовознавців з проблем пасивного синтаксису на активний, динамічний, коли вивчення семантики мовних одиниць було протиставлене формалізованому синтаксичному аналізу.

Актуальність проблеми зумовлена потребою дослідити комунікативний потенціал односкладних речень у науковому тексті з урахуванням формальних і семантичних параметрів, що дає змогу адекватно описати процес формування наукової картини світу й специфіку відображення цієї картини в писемній продукції - науковій (зокрема науково-технічній) літературі.

Важливим є також те, що сфера застосування наукового стилю розширюється в умовах науково-технічного прогресу. Нині опис системи багатьох європейських мов уже важко уявити без урахування наукового стилю та його ролі в житті сучасного суспільства. Показником цього є вихід у світ кількох монографій (О. Митрофанової, М. Кожиної, А. Коваль, С. Єрмоленко, Н. Непийводи), тематичних збірників статей, численних публікацій у періодичних виданнях. З розширенням функцій науки в сучасному суспільстві помітним стає вплив наукового стилю на інші стилі мови і на літературну мову в цілому. Зокрема й синтаксичні особливості наукового стилю впливають на розвиток нових способів побудови речень і в інших стилях.

Дослідження різних аспектів функціонування односкладних речень у наукових текстах сприяє вдосконаленню самого наукового стилю. Синтаксична організація наукових текстів підпорядкована комунікативному призначенню науки. Фіксуючи й передаючи результат пізнання - наукове знання, мовні засоби різних рівнів, у тому числі й синтаксичного, мають забезпечувати адекватне відображення наукової картини світу. Належне застосування односкладних речень відіграє в цьому надзвичайну роль.

Вивчення односкладних речень у наукових текстах актуальне ще й тому, що до цього часу науковий стиль української мови не зазнав належного нормування. Синтаксис виразно виявляє національний спосіб формування і висловлення думки. Конструкція речень, розподіл смислового навантаження між частинами висловлення, переважання тих чи інших засобів - усе це надає текстам яскравого національного колориту. Національна специфіка виявляється у синтаксичній будові української мови, і це віддзеркалюється й у наукових текстах. Активне використання односкладних речень є однією з виразних особливостей української наукової мови. Вивчення їх доцільного (з пізнавально-комунікативного погляду) використання в наукових текстах забезпечує вироблення власних синтаксичних традицій, допомагає усунути наслідки зумовленого екстралінгвальними чинниками тривалого впливу російської мови.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження має безпосередній зв'язок з науковими розробками кафедри української мови та загального мовознавства Черкаського державного технологічного університету. Тема дисертації становить частину загальної держбюджетної теми “Мова української науково-технічної літератури”, над якою працювали члени кафедри, досліджуючи функціонування мовних засобів різних рівнів у науково-технічних текстах.

Мета роботи. На основі аналізу синтаксичних засобів науково-технічних текстів з'ясувати комунікативний потенціал односкладних речень та їх роль в адекватному фіксуванні результатів наукового пізнання. Досягнення основної мети передбачає виконання таких завдань:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації.

Розділ перший “Комунікативні параметри синтаксичної організації науково-технічного тексту” присвячено з'ясуванню ролі односкладних речень в адекватному фіксуванні результатів наукового пізнання. У розділі показано, що синтаксична організація висловлення узгоджується з функцією наукового мислення, спрямованого на усвідомлення світу через логічне освоєння його шляхом розуміння і перетворення фактів пізнання в смислові (логічні) категорії, поняття, позбавлені експресивного забарвлення та емоційного навантаження (В.Виноградов).

У дослідженні розглянуто функціональний (комунікативний) аспект односкладних речень у науковому тексті. Функціональним аспектом речення є його актуальне членування, що відображає інформативне спрямування висловлення. Цей аспект стосується розгортання темо-ремних відношень у висловленні: при перетворенні речення у висловлення набуває великої ваги смислове членування, істотне для певної ситуації. Актуальне членування (В. Матезіус) організується відповідно до комунікативного завдання (розроблена Ш. Баллі теорія граматичних актуалізаторів також віддзеркалює комунікативну функцію мови).

Науковий стиль характеризується не просто логічністю викладу як такою, а експліцитно вираженою логічністю, підкресленою спеціальними засобами (М.Кожина). Значущість цієї стильової риси зумовлена екстралінгвальною основою наукової мови, специфікою її змісту, який відображається в таких способах викладу, як пояснення, роздум, що вимагають логічності, зв'язності та послідовності викладу. Ці якості мови досягаються відбором типів речень, використанням виразних можливостей порядку слів, повторів і спеціальних засобів зв'язку.

У дисертації розглянуто комунікативний аспект функціонального синтаксису. Комунікативно-синтаксичне функціонування визначається актуальним членуванням речення. Формально-синтаксичні функції граматичних одиниць регулюються синтаксичними зв'язками. У системі функцій синтаксичних одиниць велику роль відіграють синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення, які впливають на розподіл функцій на два типи: формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні. Ці два типи функцій спрямовані у сферу мови, тоді як комунікативно-семантичні - у сферу мовлення.

Поглиблений аналіз формально-граматичної і семантичної природи синтаксичних одиниць, що його здійснюють останнім часом в українському мовознавстві І. Вихованець, Н. Іваницька, А. Загнітко, К. Шульжук, К. Городенська з урахуванням функціонально-комунікативних характеристик мовних засобів, а також референційно-денотативна концепція семантики речення, представлена у працях Т. Ломтєва, В. Гака, О. Падучевої, Н. Арутюнової, Т.Шмельової поставили на часі потребу по-новому висвітлити і проблему змістової організації речення.

Комунікативно-референційний зміст висловлення не є сумою референтних значень складових його компонентів. Окремі компоненти створюють комплексно нову змістову єдність “згорнутих” і “розгорнутих” змістів, які відображають позамовну сутність ситуацій з найрізноманітнішими значеннєвими відтінками й нюансами. Саме через комунікативно-прагматичні інтенції мовця на узагальнене уявлення актуального об'єкта мовлення проектується значення ідентифікації чи характеризації даного об'єкта з боку мовця.

У дисертації проаналізовано функціонально-стилістичні особливості односкладних синтаксичних конструкцій, які в науковому тексті мають спеціальне комунікативне призначення. Комунікативний аспект, поряд із когнітивним, є важливою характеристикою наукового викладу.

Односкладні речення в наукових текстах розглянуто з погляду їхньої комунікативної доцільності. Відзначено, що саме за допомогою односкладних речень створюється своєрідний соціокультурний механізм впливу у вступній частині наукового дискурсу, оскільки вступна частина у науковому тексті ототожнюється з моделлю мовленнєвої (інтелектуальної) діяльності автора.

У наукових текстах нерідко виникає потреба акцентувати певні моменти змісту. Односкладні речення допомагають поставити акцент. Характеристика наукового факту як важливого чи актуального передбачає імпліцитну апріорність для самого автора й тому не потребує окремої мотивації. Свідчення актуальності є одночасно і прогнозуванням того, що читач не помилиться у своїх сподіваннях, коли звернеться до цієї статті. Зміст висловлення не зводиться до характеристики певного явища мови, в ньому міститься прихований прескриптивний компонент, наприклад: актуальний - дуже важливий для сьогодення потрібно розглянути, осмислити. Семантика можливості, необхідності трансформована тут у семантику якості, властивості. Для автора важливо акцентувати увагу на ідеї комунікативної значущості предмета дослідження.

Науковий стиль української мови у процесі розвитку вибирав серед набору засобів коментування ті, які відзначалися максимальною прихованістю суб'єкта і компресією змісту, безособові, пасивні конструкції (С. Богдан). Для того, щоб ідентифікувати в тексті сигнали адресованості чи введення референції мовця замість семантичної референції, адресат повинен мати відповідну мовну компетенцію і вміти переструктурувати ту чи іншу синтаксичну конструкцію, наприклад “Відомо, що для поділу молекули на атоми … слід подолати сили притягання між атомами” відомо я говорю про відоме. “Як уже зазначалось, лінійне теплове розширення незначне” зазначалось ми уже зазначали. Саме такі модифікації дають змогу виявити суб'єкта наукового повідомлення.

В українських наукових текстах перевагу віддають формі обережного й неупередженого висловлення думки: пропонуємо використовувати, сподіваємося, гадаємо. Суб'єкт такого повідомлення виступає немовби спостерігачем зовнішнього боку ситуації й уникає категоричності в позначенні того, що певна ідея, підхід належать саме йому.

Слід також відзначити, що в українських наукових текстах функціонально-стильові і жанрові нормативи вимагають саме контактновстановлюючої форми “ми” з узагальненим або неозначено-особовим значенням.

Пошук адекватного опису предмета дослідження чи його результату в українському науковому дискурсі можна представити як парадигму “виправдовування”, а не доведення чи переконування. У вступі наукових текстів використовуються так звані двомодальні висловлення або предикати “поступового здійснення”. Перший компонент такої конструкції (дієслово у формі 1-ої ос. мн. або словосполучення “дієслово + віддієслівний іменник”) позначає частково контрольовану настанову, а другий (інфінітив) - мовленнєву дію, яку ще не здійснено, ймовірний результат: спробуємо розглянути (проаналізувати, дослідити, оцінити): “Спробуємо оцінити стан будівельної індустрії, наприклад, через призму підприємств повнозбірного домобудування”. Введення в комунікативний фокус дієслова спробуємо вносить у висловлення відтінок некатегоричності, стриманості. Автор інформує насамперед про певну теоретичну можливість альтернативного рішення. Уникаючи суб'єктивності, дослідник свідомо вдається до об'єктивної невизначеності, яка дає читачеві певну міру свободи сприйняття і дозволяє авторові зберегти соціальну рівновагу (стосунки колегіальності з адресатом). Крім того, оцінювання автором власного пізнавального досвіду дає читачеві змогу перевірити спосіб отримання нових знань і переконатися в обґрунтованості саме такого підходу.

У вступі українських наукових текстів автори використовують групу ментальних дієслів, які допомагають позначити характер пізнавального процесу і його спрямованість: “У доповіді проаналізуємо додаткове навантаження на мережу загального користування, що створюється запитами до інтелектуальної платформи”. У будь-якому науковому тексті вони потребують “ментального” (інтенсіонального) прочитання: розглянути сприйняти розумом і описати; досліджувати виявити і викласти. Слова розглянемо, проаналізуємо пов'язанні насамперед з організацією структури міркування. Вони використовуються, коли потрібно позначити початок основної змістової частини тексту чи сформулювати предмет (конкретні завдання, мету, проблеми):

“Розглянемо загальну задачу теорії пружності та пластичності - просторову задачу, що визначає напружено-деформований стан тривимірного тіла”.

Десуб`єктивація в науковому тексті вимагає від автора особливих засобів і прийомів, за допомогою яких він визначає своє ставлення до предмета дослідження і пропонує спосіб розв'язання проблеми. Формули я вважаю, я змушений, я доведу набувають додаткових оцінних і кваліфікаційних смислів, редукуються в моделі зі значенням логічної необхідності чи модальності умовиводу: необхідно створити, бажано запам'ятати, корисно зробити: “Для цього необхідно створити методику формування адекватної математичної моделі ...”; “Бажано запам'ятати характерні значення питомих опорів металів та ізоляторів”. Це підкреслює об'єктивний, позаособистісний характер наукового повідомлення.

Модальні вислови, пов'язані з організацією міркування, є в кожному науковому тексті, а їх вибір здійснюється інтуїтивно і залежить від наміру, власних уподобань автора, навичок організації й оформлення наукового повідомлення (Н. Непийвода). Як стереотипні засоби викладу, модальні вислови є нейтральними і, лише вступаючи у взаємодію з іншими риторичними засобами, набувають певного значення. Ці та інші засоби і риторичні фігури наукового викладу обслуговують одну й ту саму прагматичну настанову - підготувати читача до сприйняття наукового тексту. Однак специфіку комунікативної поведінки автора - суб'єкта наукового повідомлення визначають відмінності культурних конвенцій, що ґрунтуються на когнітивних і соціально-психологічних факторах.

В українському науковому тексті ментальний модус, пов'язаний із присутністю в тексті суб'єкта викладу, формально трансформується в безсуб'єктний, чи безособовий. Організація висловлення підпорядкована необхідності точно і повно відобразити процес міркування. Отже, вступна частина становить послідовне розгортання певного смислу шляхом логічних дій. Поступова підготовка читача до сприйняття наукового тексту пов'язана з використанням описових і пояснювальних засобів і є за своєю суттю тактикою залучення читача, зрівнювання комунікантів у комунікативному статусі і текстовій компетенції.

Односкладні речення виконують у науковій мові особливе “соціальне замовлення” - описувати без вказівки на дійову особу (О.Митрофанова), що відповідає основному комунікативному завданню наукового стилю - повідомленню наукової інформації в об'єктивній і узагальненій формі.

Найуживанішими в наукових текстах є безособові речення. Це природно, оскільки граматична безособовість найбільше відповідає об'єктивному характерові наукового викладу, стильовій рисі “об'єктивність”. Частка означено-особових, неозначено-особових та номінативних речень порівняно невелика. Інфінітивні конструкції вживаються в наукових текстах епізодично (табл.1).

Таблиця 1. Частота використання односкладних речень різних типів у сучасних українських науково-технічних текстах (округлено до цілих чисел)

І все ж таки кількісні показники (хоча деякі закономірності тут і простежуються) ще не свідчать про реалізацію у функціонуванні односкладних речень тенденції до кристалізації наукового стилю. Обґрунтовані висновки можна зробити лише на підставі функціонально-семантичного аналізу цих конструкцій. Цей аналіз дає змогу з'ясувати, яким чином і коли функції односкладних простих речень пристосовуються до потреб вираження стильових рис наукової мови.

У другому розділі, який має назву “Комунікативні функції односкладних речень різних типів”, проаналізовано, як за допомогою односкладних речень втілюються специфічні стильові риси. Комунікативну характеристику односкладних речень різних типів здійснено на основі узагальнення теоретичних відомостей з праць вітчизняних та зарубіжних мовознавців - О. Шахматова, О. Пєшковського, Л. Булаховського, О. Мельничука, А. Коваль, О. Митрофанової, М. Кожиної, О. Лаптєвої та ін.

Кількісно-якісний аналіз функціонування односкладних речень у сучасних наукових текстах засвідчує, що зазначені конструкції виконують ряд важливих комунікативних функцій, які оптимізують спілкування у науковій сфері, забезпечуючи тим самим повну реалізацію когнітивної функції.

Означено-особові (в тому числі узагальнено-особові) речення активізують увагу читача; спонукають до спільних дій; забезпечують наочність викладу: “Візьмемо 1л води та 1л спирту. Зіллємо ці рідини у двохлітрову посудину”; “Нагріватимемо трубку на спиртівці”; “Спробуємо тепер знайти електромагнітну масу ферміона”.

Неозначено-особові конструкції зосереджують увагу на дії; описують закономірності, загальноприйняті факти та явища певної науки; мають значення рекомендації для здійснення тієї чи іншої операції: “Верхні електрони називають вільними електронами”; “Відрізняють ендогенні ритмічні процеси…”; “Елемент заповнюють спеціальною сумішшю. Для виготовлення суміші старанно промивають у воді дрібний річковий пісок, висушують, додають до нього насиченого розчину кухонної солі, щоб пісок став трохи вологим”.

Високим комунікативним потенціалом у науковому стилі відзначаються безособові речення. У дисертації проаналізовано погляди на ці структури О. Потебні, О. Курило, О. Троянської, Н. Ларіохіної та інших мовознавців. Безособові речення позначають дію людей взагалі або їх невизначеної кількості; спрямовують увагу читача на об'єкт або дію; виражають некатегоричність викладу: “...За рахунок механічної роботи вдається змінити внутрішню енергію тіл”; “Дозволяється редагувати лише примітиви, характеристики вставки та атрибути блоків першого рівня вкладення”; “Можна розточувати отвори на токарному верстаті без попередньої розмітки”; “Доцільно використовувати також універсальні переналагоджувані затискачі”.

Предикативні форми на -но, -то (їх вивченню присвячено праці М. Гладкого, П. Залозного, В. Сімовича, С. Смеречинського, Ю. Шевельова, Д. Вечорек, А. Даниленка) усувають з викладу суб'єкт дії; спрямовують увагу читача на об'єкт або дію; виражають некатегоричність викладу: “На таких екранах також передбачено зображення повідомлень про несправності з індикацією місця та часу їх виникнення”; “У роботі розглянуто негладкі задачі оптимального керування...”; “Внизу показано вигляд шести дисків”.

Певна комунікативна навантаженість властива й інфінітивним реченням (О. Шахматов, О. Пєшковський, В. Бабайцева, П. Лекант, Б. Кулик, Г. Арполенко, В. Забєліна, П. Дудик, Н. Шведова, Г. Золотова), які зрідка трапляються в наукових текстах. Такі конструкції виражають діалогічність наукової мови; активізують увагу читача, передають заклик до дії: “Як обчислити кількість теплоти, що виділяє провідник зі струмом?”; “Якщо ж тіло внести в магнітне поле, то атоми (молекули) повертатимуться”.

Комунікативна роль номінативних речень (О. Пєшковський, О.Попов, Є. Галкіна-Федорук, Л. Булаховський, Б. Кулик, Л. Біятенко, Н. Шведова, П. Дудик, І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська) полягає в тому, що вони організовують процес сприймання тексту реципієнтом; розмежовують інформацію на основну й допоміжну; реалізують діалогічність наукового стилю і зв'язність викладу: “Це рівняння так званих вимушених коливань”; “Ось приклади задач цього типу”; “Ефект Штарка для атома водню”; “Сили Ван-дер-Ваальса. Резонансна взаємодія між атомами”; “Явище резонансу в колах несинусоїдного струму”.

У науковому тексті номінативні речення, які є компонентами заголовкового комплексу, побудовані на ключових словах. Логічна ієрархія ключових елементів змісту відображена в кількох моделях заголовків, що їх переважно використовують у сучасній науково-технічній літературі:

1) номінативне речення, яке складається з одного слова найвищого ступеня узагальненості: Інформатика. Трапляються випадки поєднання двох заголовків (а відповідно, двох номінативних речень) в одному семантичному просторі: Фізика. Астрономія;

2) номінативне речення містить семантичні конкретизатори: Залізобетонні конструкції; Конструкції з дерева і пластмас;

3) семантичним центром номінативного речення у функції заголовка може виступати лексема з узагальненим атрибутивним значенням: Точність засобів вимірювань;

4) віддієслівні іменники у складі номінативних речень надають конструкції потенційної процесуальності: Застосування електронного процесора EXCEL для розв'язування інженерних і економічних задач;

5) номінативні речення, оформлені у сполученні заголовків з підзаголовками-конкретизаторами: Вища математика: основні означення, приклади і задачі; Теоретична електротехніка: Лінійні кола; Геометрія: Планіметрія;

6) комунікативним спрямуванням відзначаються назви, до складу яких входять родові поняття: Фізичний словник; Довідник для курсового та дипломного проектування; Лекції з квантової статистики; Математичні задачі електроенергетики;

7) конкретизатори, які містять указівку на обсяг і аспект науки, налаштовують потенційного реципієнта на певний різновид інтелектуальної діяльності, а отже, виконують комунікативну функцію: Основи квантової механіки; Теорія автоматичного керування;

8) експлікація кола потенційних читачів у номінативному реченні - назві наукового твору реалізує комунікативний потенціал аналізованих конструкцій: Шкільний астрономічний довідник; Збірник задач з математики для вступників до ВТУЗів; Фізика: Для вступників до вищих навчальних закладів.

Отже, функції номінативних речень у науковому стилі відповідають його якісній специфіці - підкресленій логічності і зв'язності викладу. Вони містять імпліцитне налаштування автора на постійне залучення читацької уваги до викладеного. Номінативні речення виконують також когнітивно-комунікативну функцію - допомагають реципієнтам сформувати адекватну до реальної дійсності систему наукового знання.

У третьому розділі “Комунікативна роль ускладнення односкладних речень у науковому стилі” з'ясовано, що комунікативний потенціал односкладних речень у науковому стилі підсилюють ускладнення різних типів. Комунікативний аналіз ускладнених конструкцій здійснено на основі узагальнення теоретичних праць Є. Істріної, І. Кучеренка, А. Коваль, Л. Кадомцевої, І. Вихованця, К. Городенської, А. Грищенка, Н. Плющ, А. Загнітка та ін. Функціонування ускладнених конструкцій у наукових текстах має свою специфіку, зумовлену тим, що тут діє принцип максимальної смислової компактності конструкцій, а саме: усе, що логічно пов'язується з головною парою, має міститися в даному реченні; крім того, в реченні повинні бути збережені смислові зв'язки компонентів, а також ієрархія відношень між ними. Завдання це здійснюється найчастіше за допомогою вставних і вставлених конструкцій. Ці конструкції ускладнюють структуру речення, тому ускладненість речення можна виділити в особливу стилістичну категорію, яка характеризує, зокрема, науковий стиль у граматичному (синтаксичному) плані.

Специфіка комунікативної організації односкладних речень з ускладненнями різних типів полягає в тому, що в них поєднано, з одного боку, оптимальну для сприймання і розуміння синтаксичну структуру (усунення з речення суб'єкта дії спрямовує увагу реципієнта на саму дію і на об'єкт), а з другого боку, однорідні члени речення, відокремлені, а також вставні й вставлені конструкції забезпечують реалізацію когнітивного складника процесу спілкування, а саме - дають змогу передати наукове знання в усіх його деталях і аспектах. Отже, важливу для наукової сфери когнітивну функцію забезпечує належне втілення функції комунікативної, що відповідає сутності наукової сфери, в якій пізнання навколишнього світу відбувається і шляхом індивідуального осмислення явищ, і шляхом постійного обміну інформацією через посередництво текстів.

Відокремлені члени речення (обставини) оформляють довідкові, уточнювальні повідомлення; розмежовують основну і другорядну інформацію; підсилюють комунікативне спрямування повідомлення; збільшують інформативність, компресовано відображаючи зміст; організовують процес сприймання тексту реципієнтом: “Тепер, подіявши ще раз оператором перестановки, знайдемо...”; “У другому граничному випадку... можна знехтувати електричною провідністю, відкинувши в схемі ... елемент ri та перейшовши до схеми...”; “Порівнявши цю рівність з (6.16), переконуємось у єдиній можливості”.

Важливі комунікативні функції виконують однорідні члени речення. Вони забезпечують оптимальне сприймання тексту реципієнтом, лінійно організовуючи мовлення; формують наукову картину світу, передаючи співвідношення між явищами дійсності - одночасність і одноактність дій; протиставлення тощо: “Цей тип можна використовувати для цілочислових і символьних даних в описах, а також як позначення оператора варіанта”; “Арматуру вкладають у пази, в які заливають епоксидний клей з наповнювачем, і пакет запресовують”; “З досвіду відомо, що порожнього візка легше зрушити з місця або пригальмувати, ніж навантаженого”; “Для кожного із значень і точки [МН, n1] наносять на графік (рис.10.15,а) і з'єднують плавною лінією”.

Вставні й вставлені конструкції також характеризуються помітним комунікативним навантаженням - надають викладові переконливості; регулюють процес сприймання; акцентують увагу на основних моментах змісту; привертають увагу до повідомлення: “Очевидно, всякий тілесний кут можна наперед заданою точністю апроксимувати достатньою сукупністю малих тілесних кутів прямокутного перерізу”; “Як видно зі сказаного, сподіваємося, зрозуміло, чому лазери називають ще квантовими генераторами”; “Фрагмент такої моделі зображено на рис. 5 (для простоти подано лише “зростаючу” частину операції, що не містить операцій розподілу)”; “В разі відсутності попередньо напружених хомутів та відігнутих стержнів (перших практично не застосовують, а другі використовують дуже рідко)”; “Цей курсор можна встановлювати в будь-якому місці тексту підвищенням курсора мишки (він має вигляд тонкої вертикальної палички з рисками)” .

Розділ четвертий “Комунікативна специфіка неповних конструкцій у науковому тексті” (М. Греч, Ф. Буслаєв, О. Пєшковський, О. Шахматов, Н. Москаленко, В. Сімович, М. Левицький, Ю. Шерех, Л. Булаховський, Б. Кулик, І. Вихованець, С. Єрмоленко, П. Дудик, Є. Ширяєв, В. Гак) містить функціональний аналіз логіко-граматичного еліпсиса допоміжної інформації та механізму її відновлення. Показано монолінгвістичне відновлення логіко-граматичного суб'єкта під час редагування українських науково-технічних текстів.

Характерною особливістю мови сучасної науково-технічної літератури є її формально-логічний (колективний) стиль, зумовлений жорсткою, майже математично строгою логікою опису, роз'яснення і доведення наукових і технічних об'єктів дослідження та наведених фактів. У зв'язку з цим при відновленні елементів логіко-граматичного суб'єкта не можна виходити з одного ізольованого речення, необхідно розглядати кожне речення як невіддільну частину складного синтаксичного цілого, в якому всі речення пояснюють, підтверджують, спростовують або розвивають думки, висловлені в попередньому контексті.

Механізм відновлення логіко-граматичного еліпсиса забезпечує високу якість редагування наукових текстів (під час монолінгвістичної мовленнєвої діяльності). Латентні компоненти допоміжної інформації відновлюються з лінгвального контексту або екстралінгвального макроконтексту (суми наукових і технічних знань редактора). Дію механізму відновлення еліптичних елементів можна показати на прикладі науково-технічних текстів:

1. Відновлюються суб'єктні слова, які вводять логічний контекст: “Разом з тим, при поздовжньому та поперечному армуванні повинні дотримуватись конструктивні вимоги”; “Таким чином, запропоновано алгоритм розрахунку похибки вимірювання оригінальної двоканальної координатно-вимірювальної машини”.

2. Відновлюються суб'єктні слова, які вводять обставинний контекст місця, часу, мети, причини, способу дії, умови (суб'єктні обставини): “З цією метою до епюри опорних моментів додають з протилежним знаком надопорні ординати трикутних епюр”; “Для цього опустіть у колбу до дна паровідвідну трубку від склянки і пропустіть СО₂ з апарата Кіппа протягом 3-4 хвилин”.

3. Відновлюються модальні суб'єктні слова, що характеризують ступінь об'єктивності науково-технічного висловлення: “Як правило, тут застосовують двопрогонові балки”.

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що механізм монолінгвістичного відновлення логіко-граматичного суб'єкта під час редагування науково-технічних текстів істотно підвищує надійність розуміння їхнього змісту, а отже є одним із чинників комунікативного вдосконалення наукового викладу. Слід, однак, зазначити, що різні види проаналізованого механізму на практиці використовуються з неоднаковою частотністю. Найпоширенішими є суб'єктні слова, які вводять обставинний контекст місця, часу, мети, причини, способу дії, умови (суб'єктні обставини). Трохи рідше використовуються суб'єктні слова, які вводять логічний контекст. Стосовно ж модальних суб'єктних слів, які характеризують ступінь об'єктивності науково-технічного висловлення, то їх у досліджених джерелах виявлено поодинокі випадки. Це, очевидно, пояснюється різною пізнавально-комунікативною спроможністю проаналізованих засобів.

У цьому розділі розглянуто явище синтаксичної компресії (конденсації), вивченню якого присвятили свої праці О. Митрофанова, І. Вихованець, О. Лаптєва. Доведено, що компресія - це результат загальної тенденції до скорочення надлишковості в мові. Прагнення до усунення надлишковості, до скорочення тексту без втрати інформації - виразна комунікативна риса науково-технічної мови.

Сконденсовані конструкції мають великий комунікативний потенціал: “З властивості кутів, утворених при перетині паралельних прямих січною, випливає...”; “Перевіривши точність моделювання, визначивши похибки і виправивши їх, можемо приступати до експериментів”; “Не зупиняючись детально на цьому принципі, спробуємо взяти від нього лише те, що дозволило б нам отримати спрощену логічну схему комп'ютера”. Семантико-синтаксичний аналіз таких конструкцій дає змогу зробити висновки про те, що вони відіграють важливу роль і в процесі породження, і в процесі сприймання наукового тексту. Під час створення тексту сконденсовані структури використовуються як засоби зв'язку, які забезпечують єдність думки. Водночас вони полегшують процес сприймання тексту реципієнтом завдяки згортанню вторинної інформації, яка виступає допоміжною щодо інформації, релевантної для усвідомлення змісту повідомлення. Раціональне спілкування можливе лише на оптимальному рівні згортання: при зайвому згортанні повідомлення стає незрозумілим споживачеві інформації, а при зайвому розгортанні - "нудним", тривіальним, у результаті чого ступінь сприйняття інформації знижується. Отже, комунікативне призначення конденсованих структур полягає насамперед в оптимізації процесу передачі інформації від автора до читача.

ВИСНОВКИ, ЗРОБЛЕНІ НА ОСНОВІ УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ПРОВЕДЕНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Односкладні речення є одним із засобів забезпечення комунікативно-пізнавальних потреб спілкування в науковій сфері. Потреба дослідити це синтаксичне явище на матеріалі наукового стилю зумовлена розширенням функцій науки в сучасному суспільстві, тим впливом, що його справляє науковий стиль на інші стилі мови і на сучасну літературну мову в цілому. З'ясування комунікативного потенціалу односкладних речень у наукових текстах сприяє вдосконаленню самого наукового стилю, зокрема його когнітивних можливостей.

2. У сучасному мовознавстві синтаксичні одиниці досліджують з різних аспектів - власне семантичного, семантико-синтаксичного, власне комунікативного. У дисертації доведено, що доцільним є поєднання конструктивного і комунікативного підходів до аналізу односкладних речень. Системне дослідження в межах формально-граматичного підходу дає змогу уявити сукупність аналізованих синтаксичних конструкцій як окремий тип мовних засобів. Опис цих засобів з комунікативних позицій адекватно показує їхню роль у науковій сфері. При цьому важливим видається й урахування семантичного аспекту, адже кожне речення містить у собі певну об'єктивну інформацію, яка зазнає різноманітних модифікацій у реальних комунікативних ситуаціях. Семантичні характеристики особливо важливі для наукового тексту, оскільки інформативність наукового повідомлення (сукупність знань про певний пізнаваний об'єкт чи явище) є однією з основних ознак наукового викладу - ознакою, співвідносною з когнітивною сферою. У свою чергу, когнітивні характеристики наукового мовлення перебувають у тісному зв'язку з комунікативними характеристиками: формування наукового знання відбувається шляхом постійного обміну уявленнями про об'єктивну дійсність, що його здійснюють між собою науковці.

3. У дослідженні проаналізовано функціонування понад 4000 односкладних речень у наукових текстах. На основі методу статистичного аналізу зроблено висновок, що найбільшим комунікативним навантаженням у наукових текстах відзначаються безособові речення (42% від загальної кількості). Частка означено-особових, неозначено-особових та номінативних речень порівняно невелика (відповідно 25%, 15% і 11%). Залучення до комунікативного процесу, здійснюваного через посередництво тексту, інфінітивних конструкцій відбувається в наукових текстах епізодично (7%). За допомогою функціонально-семантичного аналізу з'ясовано, яким чином і коли функції односкладних простих речень пристосовуються до потреб вираження стильових рис наукової мови.

4. Дослідження комунікативного потенціалу односкладних речень у сучасних наукових текстах показало, що аналізовані синтаксичні конструкції відіграють значну роль у розгортанні дискурсу відповідно до вимог спілкування в науковій сфері. Виявлено, що означено-особові (в тому числі узагальнено-особові) речення активізують увагу читача, спонукають до спільних (для автора й читача) дій, забезпечують наочність викладу. Неозначено-особові конструкції зосереджують увагу реципієнта на основних моментах змісту, зокрема на дії (усуваючи з викладу суб'єкт цієї дії), описують закономірності, загальноприйняті факти та явища певної науки, мають значення рекомендації для здійснення тієї чи іншої операції. Безособові речення позначають дію людей взагалі або їх невизначеної кількості, спрямовують увагу читача на об'єкт або дію, виражають некатегоричність викладу. Комунікативне призначення предикативних форм на -но, -то полягає в тому, що вони усувають з викладу суб'єкт дії, спрямовують увагу читача на об'єкт або дію, виражають некатегоричність викладу. Інфінітивні речення активізують увагу читача, виражають діалогічність наукової мови, заклик до дії. Специфічну роль відіграють у науковому тексті й номінативні конструкції. Вони організовують процес сприймання тексту реципієнтом, розмежовують інформацію на основну й допоміжну, реалізують діалогічність наукового стилю і зв'язність викладу. Крім того, номінативні речення виконують когнітивно-комунікативну функцію - допомагають реципієнтам сформувати адекватну до реальної дійсності систему наукового знання.

Отже, функціонування односкладних речень (насамперед означено-особових, неозначено-особових і безособових) відображає процес кристалізації стилю наукового викладу, що виявляється в тенденції до якнайповнішого лінгвістичного втілення специфічних стильових ознак наукової мови - узагальнено-абстрагованості, об'єктивності, підкресленої логічності, а також інших важливих її рис - діалогічності, оцінності, некатегоричності викладу, які в поєднанні з першими, основними, і роблять науковий стиль живою функціональною системою.

5. На матеріалі сучасних наукових текстів доведено, що різні види ускладнення (однорідність, відокремлення, вставні й вставлені конструкції) мають значний комунікативний потенціал. З'ясовано, що відокремлені члени речення (обставини) оформляють довідкові, уточнювальні повідомлення; розмежовують основну і другорядну інформацію; підсилюють комунікативне спрямування повідомлення; збільшують інформативність, компресовано відображаючи зміст; організовують процес сприймання тексту реципієнтом. Важливі комунікативні функції виконують однорідні члени речення. Вони забезпечують оптимальне сприймання тексту реципієнтом, лінійно організовуючи мовлення; формують наукову картину світу, передаючи співвідношення між явищами дійсності - одночасність і одноактність дій; протиставлення тощо. Вставні й вставлені конструкції також характеризуються помітним комунікативним навантаженням - надають викладові переконливості; регулюють процес сприймання; акцентують увагу на основних моментах змісту; привертають увагу до повідомлення.

Специфіка комунікативної організації односкладних речень з ускладненнями різних типів полягає в тому, що в них поєднано, з одного боку, оптимальну для сприймання і розуміння синтаксичну структуру (усунення з речення суб'єкта дії спрямовує увагу реципієнта на саму дію і на об'єкт), а з другого боку, однорідні члени речення, відокремлені, а також вставні й вставлені конструкції забезпечують реалізацію когнітивного складника процесу спілкування, а саме - дають змогу передати наукове знання в усіх його деталях і аспектах. Отже, важливу для наукової сфери когнітивну функцію забезпечує належне втілення функції комунікативної, що відповідає сутності наукової сфери, в якій пізнання навколишнього світу відбувається і шляхом індивідуального осмислення явищ, і шляхом постійного обміну інформацією через посередництво текстів.

6. У дисертації з'ясовано комунікативне навантаження логіко-граматичного еліпсиса зі значенням місця, часу, мети, причини, способу дії, умови (суб'єктні обставини). Показано, що логічний контекст вводять суб'єктні слова, однак модальні суб'єктні слова великою частотністю не відзначаються, а отже, їхній комунікативний потенціал невеликий.