Проблема реконструкції мови трипільської культури

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

10.02.01 - Українська мова

10.02.15 - загальне мовознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Проблема реконструкції мови трипільської культури

Мосенкіс Юрій Леонідович

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови

Інституту філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант доктор філологічних наук, професор

Мойсієнко Анатолій Кирилович,

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,

завідувач кафедри сучасної української мови

Офіційні опоненти член-кореспондент НАН України,

доктор філологічних наук, професор

Ткаченко Орест Борисович,

Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України,

завідувач відділу загального мовознавства;

доктор філологічних наук, професор

Лучик Василь Вікторович,

Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. К. Винниченка,

завідувач кафедри української мови;

доктор філологічних наук, професор Стоянов Іван Андрійович,

Київський славістичний університет,

завідувач кафедри слов'янських мов

Провідна установа Інститут української мови НАН України

(відділ історії та граматики української мови)

Захист відбудеться “27” червня 2002 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

(м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, ауд. 63).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці

імені М. О. Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 12)

Автореферат розіслано 24 травня 2002 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Л.О.Медведєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

З кінця 1980-х років, а особливо з часу здобуття Україною незалежності помітно посилився інтерес і представників різних наук, і широкої громадськості до джерел і найдавніших етапів розвитку української мови, культури, історії. Особливий інтерес викликає трипільська культура, поширена на території України в V-III тис. до н. е.

Праці, присвячені трипільській культурі, здебільшого стосуються матеріальної культури давніх мешканців України, рідше - їх соціальної організації, ще рідше - духовної культури, зокрема міфології (праці В. М. Даниленка, Б. О. Рибакова) та мистецтва (дослідження О. П. Погожевої). Спеціальних досліджень про мову носіїв культури Трипілля немає зовсім - за винятком окремих більш чи менш обґрунтованих припущень і поодиноких аргументів на їх користь (див. у працях В. В. Хвойки, Е. Р. фон Штерна, В. П. Петрова, Б. О. Рибакова, Д. Я. Телегіна, Ю. В. Павленка, Л. Л. Залізняка та ін.). Певний виняток становлять праці Д. Я. Телегіна, де для визначення мовної належності трипільської культури застосовано лінгвогеографію (ареал трипільської культури співвідноситься з територією поширення палеобалканської ономастики індоєвропейського походження), однак такий підхід не враховує всіх численних аспектів проблеми.

Визнається, що землеробське населення (яким і були носії трипільської культури), як правило, не знає масових переселень і, навіть міняючи мову, здебільшого лишається у своїй основній масі на тій самій території. Трипільські сліди виявлені серед різних проявів української народної творчості (праці Д. Гуменної, А. Кульчицької). Зважаючи на те, що і прабатьківщина слов'янських мов, на думку багатьох дослідників, так чи інакше пов'язана з територією України (див., зокрема, новітні праці Г. П. Півторака), видається можливим пошук слідів мови носіїв трипільської культури у слов'янських мовах і передусім в українській.

З іншого боку, підлягають спеціальному лінгвістичному вивченню ті елементи апелятивної й ономастичної лексики української та інших слов'янських мов і ті типологічні явища, які не знаходять індоєвропейського пояснення й залишаються за походженням невизначеними (допускається можливість субстратного впливу). Наявність значної кількості студій про субстрати давньогрецької мови, так чи інакше пов'язані з давньобалканськими культурами (праці Т. В. Гамкрелідзе, В. Георгієва, Л. О. Гіндіна, Р. В. Гордезіані, М. М. Казанського, П. Кречмера, А. А. Молчанова, В. П. Нерознака, Ю. В. Откупщикова, Е. Фюрне та ін.) становить значний контраст із майже повною відсутністю спеціальних праць про ті мовні субстрати України, які можуть бути співвіднесені з трипільською культурою.

Сказане зумовлює актуальність дослідженння проблеми мови трипільської культури.

Дисертація виконана в межах наукової теми Т3 НДР № 01БФ044-01 Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Актуальні проблеми розвитку української філології” (підрозділ 3 “Проблеми і тенденції розвитку української та інших слов'янських мов”).

Метою дослідження була систематизація джерел лінгвістичної інформації про трипільську культуру, вироблення методичного апарату дослідження й застосування його для системної реконструкції мови трипільської культури.

Відповідно до мети були визначенні завдання:

узагальнити й систематизувати численні припущення про мову (чи мови) трипільської культури й вивчити аргументацію на користь цих припущень;

дослідити зовнішні зв'язки трипільської культури на предмет виявлення її можливої спорідненості з тими культурами, мови яких відомі;

вивчити проблему доіндоєвропейського субстрату України та його зв'язку з мовою трипільської культури;

визначити й систематизувати лексичні елементи й типологічні риси доіндоєвропейського субстрату слов'янських мов та його можливі прояви в лексиці й типології української мови, а також зовнішні зв'язки цього субстрату; трипільський культура слов'янський мова

вивчити проблему мови і типології давньокрітських доалфавітних писемностей, що представляють близько споріднену з трипільською егейську культуру;

дослідити генеалогічну належність і можливі зв'язки з мовою трипільської культури реліктових мов чорноморсько-середземноморського регіону (кімерійської, етруської, хатської, хурито-урартських);

визначити ті елементи українського, східнослов'янського і загальнослов'янського ономастичного матеріалу (гідронімії, оронімії, антропонімії, міфонімії), які можуть пов'язуватися з мовою трипільської культури;

дослідити існуючий комплекс мовознавчих методів на предмет їх застосування для реконструкції мови трипільської культури і, з залученням нових, спеціально розроблених підходів виробити методичний апарат такого дослідження;

реконструювати лексичну систему мови трипільської культури;

визначити головні фонетико-граматичні риси мови трипільської культури;

дослідити особливості функціонування трипільського субстрату в українській мові.

Об'єктом дослідження виступає трипільська культура (археологічний термін - культурна спільність Трипілля-Кукутені), що існувала на території Правобережної України, Молдови й Румунії у V-III тис. до н. е.

Предметом дослідження визначено мову трипільської культури.

Залучається цілий комплекс різноманітних лінгвістичних методів:

порівняльно-історичний;

зіставно-типологічний;

метод “слів і речей” (“лінгвістична палеонтологія”);

метод мовної інтерпретації міфу (застосовувався з античних часів без формулювання назви);

метод мовної інтерпретації мистецтва (вперше запропонований у дисертації);

метод “речей і слів” (уперше розроблений у дисертації).

Частково залучається лінгвогеографія.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше вивчено й систематизовано джерела мовознавчого дослідження трипільської культури, визначено міру застосовності в такому дослідженні існуючих лінгвістичних методів і прийомів і запропоновано нові методичні підходи, зроблено спробу системної реконструкції лексики носііїв мови трипільської культури (як апелятивної, так і ономастичної) й визначено основні фонетичні й морфологічні особливості цієї мови. Уперше здійснено лінгвістичну інтерпретацію доалфавітних писемностей Східного Середземномор'я, визначено мовну належність значної частини українського ономастичного матеріалу невідомого походження.

Теоретичне значення роботи полягає у системній реконструкції мовного середовища трипільської культури й у визначенні трипільських субстратних елементів і рис праслов'янської й української мов. Методичний апарат дослідження може застосовуватися при лінгвістичному вивчені інших археологічних культур.

Практична цінність праці полягає в можливості її широкого використання в різноманітних міждисциплінарних (етноісторичних, лінгвокультурологічних) дослідженнях, присвячених давній історії, культурам і мовам України в передісторичні й ранні історичні часи (з V тис. до н. е. до І тис. н. е.), у студіях, присвячених походженню й розвиткові української та інших слов'янських мов. Дослідження в цілому й окремі його фрагменти можуть використовуватися при читанні у вищих закладах освіти курсів “Історична граматика української мови”, “Вступ до слов'янської філології”, “Вступ до мовознавства”, “Загальне мовознавство”, “Українська та зарубіжна культура”, спецкурсів “Походження української мови”, “Мова Тараса Шевченка”, “Кріто-мікенські написи” тощо.

Публікації окремих результатів дисертаційного дослідження рекомендовані для вивчення у вищих і середніх закладах освіти (Лист Міністерства освіти України № 1/9-268 від 01.07.1998; Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1998. - № 14. - С. 10; Освіта України. - 1998. - 8 липня. - С. 10).

Особистий внесок здобувача. Всі результати дослідження отримані самостійно, всі основні публікації результатів здійснені без співавторів.

Апробація результатів дисертації здійснювалася в 39 наукових доповідях на 12 міжнародних конференціях (“Мова і культура”, Київ, 1995-2001; “Україна в новій Європі”, Київ, 1996; “Переклад на межі ХХІ століття”, Київ, 1997; Міжнародні наукові шевченківські конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2001, 2002; “Наукова спадщина С. В. Семчинського і сучасна філологія”, Київ, 2001; “Україна - Азербайджан”, Київ, 2001), 4 Всеукраїнських конференціях (“Проблеми зіставної семантики”, Київ, 1995, 1997; “З ХХ в ХХІ століття”, присвячена пам'яті А. О. Білецького, Київ, 2001; “Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури”, Київ, 2001), 7 щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1995-2001), науковій конференції “Розвиток сходознавства в Україні” (КНУ ім. Т. Шевченка, 1998), науково-практичній конференції “Рідна мова - безцінна й невичерпна скарбниця народу” (КНУ ім. Т. Шевченка, 2002), Міжнародному науковому симпозіумі “Греція - Україна” (Київ, 1998), науковій доповіді на засіданні Вченої ради філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1999), славістичних читаннях пам'яті Л. А. Булаховського (КНУ ім. Т. Шевченка, 1997, 2000, 2001), науковому семінарі Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України (1999), 7 семінарах Наукової ради з кібернетики НАН України і Фонду ім. В. М. Глушкова (1996-2002), при читанні нормативних лекційних і спеціальних курсів у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Результати дисертаційного дослідження викладені в 36 основних і 35 додаткових публікаціях загальним обсягом 74, 5 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 425 аркушів складається зі вступу, трьох розділів, підсумків і перспектив дослідження, загальних висновків і списку літератури на 909 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі визначається актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв'язок із науковою темою, мета і завдання роботи, об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність, особистий внесок здобувача, апробація дисертації.

Розділ 1 “Джерела мовознавчого дослідження трипільської культури” складається з 7 частин. У першій частині коротко окреслюються територіальні й хронологічні межі трипільської культури, її найголовніші особливості, і здійснюється детальний критичний аналіз відомих наукових концепцій мовної належності трипільської культури. В результаті виділено дві групи поглядів на мову трипільської культури.

Згідно з однією концепцією, це праіндоєвропейська мова чи її певна гілка - протослов'янська (В. В. Хвойка, В. В. Лучик, певною мірою Б. В. Горнунг), фракійська (В. Георгієв, О. М. Трубачов, Д. Я. Телегін), хето-лувійська (В. П. Петров), індоіранська (Б. О. Рибаков) тощо. Проти ототожнення мови трипільської культури з конкретними індоєвропейськими мовами свідчить насамперед хронологічний чинник: виділення груп індоєвропейських мов і тим паче окремих мов із прамовної єдності (хай навіть прамовного континууму) відбулося пізніше за виникнення трипільської культури, початок існування якої за сучасними даними датується V тис. до н. е. У названий період існувала ще праіндоєвропейська мова.

А проти ототожнення мови трипільської культури з праіндоєвропейською свідчить невідповідність матеріальних пам'яток трипільської культури з тими свідченнями про культуру праіндоєвропейців, які отримані на основі реконструкції праіндоєвропейської мови (методом “слів і речей”). Так, для носіїв праіндоєвропейської мови відтворено типову “патріархальну” чи “олімпійську” міфологію з богом-громовержцем (богом “світлого неба”) на чолі. А трипільська культура відзначалася міфологією “матріархального” чи “доолімпійського” типу на чолі з “Великою богинею”. Трипільській культурі властиві середземноморські культи змії й бика, проте невідомий сильно розвинений індоєвропейський культ сонячних коней і колісниці. Перелік різноманітних відмінностей може бути продовжений.

Таким чином, трипільська культура і культура носіїв праіндоєвропейської мови - це дві відмінні між собою культури. Незважаючи на сказане, носії трипільської культури (особливо пізнього її етапу) тривалий час і подекуди доволі активно взаємодіяли з носіями праіндоєвропейської мови (які перебували на території України) й виділених із неї окремих мовних “гілок” (чи окремих ділянок “континууму”). Найбільш активні контакти трипільці мали, слід припускати, з носіями майбутніх слов'яно-балто-германських і майбутніх палеобалкансько-індо-іранських мов.

Згідно з другою концепцією (В. М. Щербаківський, М. Гімбутас, Ю. В. Павленко, С. В. Конча та ін.), мова трипільської культури - неіндоєвропейська (доіндоєвропейська), близька до давніх неіндоєвропейських мов Балкан, Східного Середземномор'я, Малої Азії, а можливо й далеко ширшого регіону - від Піренейського півострова до Кавказу й близького Сходу. Ця концепція має значно більше аргументів на свою користь, аніж попередня, й підтверджується, серед іншого, зовнішніми зв'язками матеріальних пам'яток трипільської культури, що дозволяє припускати і мовні відповідні зв'язки. У цьому разі мова трипільської культури виступає як доіндоєвропейський субстрат, подібний до доіндоєвропейських субстратів Балканського півострова, Кріту, Малої Азії.

Однак, приймаючи в цілому цю позицію, слід, по-перше, враховувати грекомовність крітських писемностей іще з кінця ІІІ тис. до н. е. (що змушує відсунути час панування доіндоєвропейської субстратної мови на Кріті в більш віддалений у минуле часовий період) і, по-друге, не перебільшувати трипільсько-близькосхідних зв'язків, які виявляються лише в окремих мовно-культурних проявах.

Зважаючи на численні аргументи на користь теорії давнього перебування носіїв праіндоєвропейської мови на території України (про це йдеться у працях різних дослідників від Б. Грозного до С. В. Кончі), маємо всі підстави припускати тривалі контакти саме в Україні праіндоєвропейців із трипільцями.

Друга частина розділу 1 містить вибір і обґрунтування напрямків дослідження мови трипільської культури:

зовнішні зв'язки трипільської матеріальної культури, які можуть корелювати з мовними зв'язками;

специфічні лексичні елементи й типологічні риси слов'янських мов і особливо української, поширеної на території давнього розповсюдження трипільської культури;

давні недешифровані писемності Кріту, що належать до егейської культури, близько спорідненої з трипільською;

реліктові мови чорноморсько-середземноморського регіону (кімерійська, етруська та близькоспоріднені з нею, хатська, хурито-урартські);

українська ономастика невідомого походження, передусім гідронімія, а також оронімія, антропонімія та міфонімія.

Третя частина розділу присвячена дослідженню зовнішніх зв'язків трипільської культури. Показано, що генетично найближчою до неї виступає егейська (кріто-мінойська) культура Східного Середземномор'я. Помітні зв'язки Трипілля з Кавказом. Однак у першому випадку (Трипілля - Егеїда) є підстави припускати спорідненість культур, у другому (Трипілля - Кавказ) - тривалий контакт, передусім у галузі металургії та металевих виробів. Зв'язки трипільської культури з давнім Єгиптом, Месопотамією, Західною Європою помітно слабші, ніж зі Східним Середземномор'ям (куди входить, крім материкової Греції й островів, також Мала Азія).

У четвертій частині розділу розглянуто проблему доіндоєвропейського субстрату слов'янських мов на предмет його зв'язку з трипільською культурою. О. Б. Ткаченко слушно визначає два джерела витворення мови - генетичне й субстратне. Різноманітність індоєвропейських мов виникла, за А. Мейє та ін., передусім унаслідок накладання мови індоєвропейців, що розселялися, на неоднакові доіндоєвропейські субстрати. Докладно вивчено концепцію В. М. Щербаківського щодо накладання в передісторичній Україні прибулих кочових носіїв індоєвропейських племен на давньоземлеробські племена з доіндоєвропейською мовою. Незалежно від В. М. Щербаківського вплив трипільців на індоєвропейців припускають Л. Л. Залізняк, Ю. В. Павленко, С. А. Ромашко та ін.

Окремо досліджуються типологічні свідчення праслов'янської й української мов про доіндоєвропейський субстрат. Основною фонетичною рисою праслов'янської мови вважається так званий закон відкритих складів, для якого припускалося, зокрема, неіндоєвропейське субстратне походження (пор. праці С. Б. Бернштейна, В. М. Чекмонаса та ін.). Закон відкритого складу відрізняє праслов'янську мову від найближчих балтійських і від інших індоєвропейських, і процес відкриття складів разом із іншими фонетичними процесами, що відрізнили слов'янські мови від балтійських, мав початись у праслов'янських діалектах “уже з першого етапу їх розвитку” (Б. В. Горнунг). О. В. Царук підкреслює, що фонологічна систиема мови формується в найраніший (початковий) період її існування. Період виокремлення слов'янських мов традиційно датується межею ІІІ і ІІ тис. до н. е., що збігається з періодом зникнення трипільської культури.

Маємо підстави припускати виникнення праслов'янської мови внаслідок накладання індоєвропейських діалектів (можливо, близьких до балтійських) на трипільський мовний субстрат відкритоскладового типу. Дуже велике значення має той факт, що слов'янські слова субстратного походження (навіть без урахування слів із давніми редукованими голосними) містять рівномірне чергування голосних і приголосних: кобила, могила, Купала, Лада, Марена тощо. Лексико-етимологічний і фонетичний критерії визначення субстрату перевіряють і підтверджують один одного.

Субстратні явища системного характеру яскраво виявляються в українській мові. Субстратна доіндоєвропейська мова носіїв давньоземлеробської культури спершу впливає на праслов'янську, а потім певні залишки субстратного фонетичного типу вкупі з усталеними (до певної міри вродженими?) артикуляційними звичками виявляються в українській мові. Регенерацію фонетичних явищ не раз відзначали на матеріалі французької (гальський субстрат впливає через гало-романський діалект), тосканського діалекту італійської (етруський субстрат впливає через розмовну латину), румунської (палеобалканський субстрат упливає через латину) тощо. Слід особливо підкреслити вірогідний зв'язок дуже поширеного милозвучного чергуваня голосних і приголосних української мови (в / у, і / й, з / зі / із тощо) з праслов'янським домінуванням відкритих складів, що може пояснюватися дією одного й того самого субстрату на праслов'янську і згодом (опосередковано - через праслов'янську у плані лексики й через регенерацію вимовних звичок у плані фонетики) на українську мову. Рівномірне чергування голосних і приголосних спостерігається в доіндоєвропейському субстраті грецької мови, доалфавітних писемностях Кріту й Малої Азії, далі - в дошумерському субстраті Месопотамії. Трипільсько-егейські зв'язки в галузі матеріальної культури підтверджуються аналогічними зв'язками лексики й фонетики доіндоєвропейських субстратів праслов'янської й давньогрецької мов.

П'ята частина розділу 1 присвячена доалфавітним писемностям Кріту як можливому джерелу вивчення мови трипільської культури. Значення цих писемностей для визначення мови трипільської культури підкреслене, зокрема, В. М. Даниленком і С. Б. Бернштейном і спирається на близьку спорідненість трипільської та егейської (кріто-мінойської) культур. Дешифрування крітської ієрогліфіки, Фестського диска та крітського лінійного письма А показує, що всі ці системи письма фіксують грецьку мову, тоді як так званті етеокрітські написи класичного періоду, які не читаються по-грецьки, фіксують палеобалканський діалект, близький до фригійського.

Так, наприклад, на стороні (а) крітської восьмисторонньої ієрогліфічної печатки сполучення складових знаків k'o-no з логограмою GANOS (зображення шакала) передає назву кітської столиці - Кносс, а на стороні (g) тієї самої печатки сполучення складових знаків ta-ru-ma₂ передає відомий грецький культовий вираз teron Ma “мати звірів”.

На Фестському дискові чергування знаків №№ 12 і 35 (qe / te) відображає варіювання форм грецької енклітики (пор. мікенське qe, класичне te). Очевидно, це грецький діалект, в якому зникнення лабіовелярних відбулося раніше, ніж у мікенському. Часте сполучення знаків №№ 13-1 (“кіпарис” і “людина, що йде”) - kyparissos-ion - передає ім'я бога сонця Hyperion, група знаків №№ 24-40 за зразком лінійного В читається e-rjo = Helios; отже, на полях А1-А2 маємо спорлучення “Гіперіон Геліос”, тотожне гомерівському (“Іліада”, VIII, 480; “Одіссея”, І, 8). Сполучення знаків 32-23 (phaps “голуб” і helos “цвях”) передає словосполучення phaos heliojo “світло сонця” (пор. те саме - Гомерівський гімн до Аполлона, І, 71).

У лінійному А позначення суми ku-ro = грецьк. kyrios; зафіксована типово грецька парадигма і-ja-ma “ліки” - і-ja-te “лікар” тощо; в основі знака № 305 ha (зображує ярмо) лежить грецьке harmos “зв'язок, суглоб”, споріднене з ярмо та ін. (низка інших аргументів на користь грекомовності лінійного А - в працях В. Георгієва, Г. Надя).

Етеокрітське сполучення слів isal abret komn (дрерська псевдобілінгва, рядок 1) тотожне новофригійському надмогильному вислову kakon abberetor knoyman “зло принесе похованню” (“зло” виражається іншим коренем - пор. sala, sale, salee “збитки, шкода” в Гесихія, також хетське idalu- “поганий, злий”)”.

Отже, всі ці писемності передають індоєвропейські мови й не мпожуть бути джерелом лінгвістичного вивчення трипільської культури. Однак типологія доалфавітних крітських писемностей (фіксація лише відкрнитих складів) дозволяє говорити про структурну близькість доіндоєвропейських субстратів грецької й праслов'янської мов.

Підрозділ 6 розділу 1 присвячений реліктовим мовам чорноморсько-середземноморського регіону. Мова кімерійців, яких нерідко вважають наадками трипільців, виявляє доіндоєвропейські середземноморські особливості. Так, назва кімерійців пов'язується з хетським gimra “степ, відкрите поле” неіндоєвропейського походження (можлива паралель - хурито-урартське qiura “земля” без індоєвропейських відповідників, також сванське gimдr “землі”). Ім'я кімерійського царя Теушпа виявляє зв'язок із доіндоєвропейською ономастикою хурито-урартських мов (імена богів - хуритське Тешуб, урартське Тейшеба, столиця Урарту - Тушпа, пор. матеріали В. М. Даниленка про давній культ Тешуба в Україні), а ім'я іншого кімерійського царя Тугдамме / Дугдамме / Люгдаміс містить типове середземноморське доіндоєвропейське чергування d / l. Отже, ономастика дає можливість припускати належність кімерійців до середземноморсько-кавказького (доіндоєвропейського) мовного середовища, що узгоджується з уявленнями про мовну карту України V-III тис. до н. е. і доіндоєвропейську мову трипільської культури.

Етруська мова, хоч і містить помітний доіндоєвропейський субстрат східносередземноморської природи, згідно досліджень Б. Грозного, В. Георгієва, О. І. Харсекіна та ін., у т. ч. дисертанта, визначається як індоєвропейська й не може бути джерелом прямих свідчень про мову трипільської культури. Для прикладу - етруські числівники: hevn, venas “1”, zal “2” (: латин. dualis, пор. етруськ. zil - латин. aedilis “едил”), huteri “4”, њas “6”, semph “7”, nurph “9”. Однак слідом за М. Я. Марром вірогідним слід вважати давнє перебування етрускомовних племен на території України (рух із Малої Азії не лише морем, а й суходолом) і навіть участь етруського етноніма у формуванні назви Русі (назва етрусків tars- / tyrs- не лише дала назву тих самих етрусків ras-, а й могла дати форму rus).

Давня мова Малої Азії - хатська, всупереч недостатньо обґрунтованованим твердженням В. В. Іванова, визначається як індоєвропейська. Пор. хатське Estan “бог сонця” - латинське aestus, хатське Taru “бог грому” - германське Thor, кельтське Taranis (те саме), хатське the “будувати” - грецьке tekton “будівельник”, хатське zil “земля”, zilat “місце” - латинське tellus “земля”, хатське zuh “одяг” - латинське toga “тога - вид одягу”, хатське sterah “укривало” - латинське stratum (те саме), хатське sak “гора” - латинське saxum “скеля”, хатське iah “небо” - давньоінд. dyauh “небо”, латин. Jovis (<Diovis) “Юпітер” (первісно - бог неба) та ін., причому всі наведені паралелі хатських слів - індоєвропейського походження. Хатське tuh-kante “царевич” (дослівно “бога-царя син”) точно відповідає грецьким theo-gennes і dio-genes, кельтським Divo-gen(a), Devo-gnatae, фракійським Dias-centus, Diu-centus. Деякі інші хатсько-індоєвропейські паралелі відзначені Т. В. Гамкрелідзе і В. В. Івановим.

Хурито-урартські мови слідом за Г. Б. Джаукяном так само розглядаються як індоєвропейські, незважаючи на потужний шар у них доіндоєвропейського субстрату. Отже, названі мови так само не можуть виступати джерелом відомостей про мову трипільської культури.

Підрозділ 7 розділу 1 містить розгляд української ономастики невідомого походження. Найбільша увага зосереджена на гідронімах як визнаних мовних реліктах, особливо тих, які в працях І. М. Желєзняк, О. С. Стрижака, Л. Т. Масенко, О. М. Трубачова та ін. визначаються як назви без твердо встановленої етимології. Виявлені субстратні гідроніми:

із середземноморськими паралелями (Буг Південний - грецьке byge “джерело” доіндоєвропейського походження; Лета - річка Lete в Беотії й у грецькій міфології, річка Lethaios у Фесалії, на Кріті, в Карії; Ібр - із паралелями на Балканах, Піренейському півострові (найдетальніше досліджено І. М. Желєзняк), Ірпінь із варіантами Пірна, Pierna - румунське piriu, албанське perrua “ручай” із автохтонного балканського субстрату, грецьке Peirene - ім'я дочки річкового бога, що перетворилася на джерело тощо);

з південнокавказькими (картвельськими) паралелями (Скаронинка, Скоропинка - грузинське c'q'aro “джерело”, мегрело-чанське c'q'ari, c'q'ori “вода, річка”; Інгул / Інгуль - Inguri / Enguri - назва річки в Грузії при частому чергуванні суфіксальних r / l в картвельських мовах; Хорол / Хороль - Q'orolisc'q'ali - річка в Грузії, буквально “Хорольська річка, Хорольська вода” як точна паралель до форми Хорол-річка; Ворскла - грузинське varskvlavi “зірка” при наявності гідронімів типу Іскряна, Звіздаль, Tiber “Тібр” від етруського tivr “Місяць” тощо; Мгар - грузинське mgvari “потік” та ін.);

з північнокавказькими (абхазо-адигськими і нахсько-дагестанськими) відповідниками (Псел, Псло - західнокавказькі назви річок Псиж, Псоу, Псекупс, Психуаба тощо, а особливо Пслух - притока Мзимти; Псинка - адигське псынэ “джерело”, пор. Псындахэ “красиве джерело”, Псынэкъопс “річка із джерельної долини”, Псынакъо “джерельна балка” тощо; Пшонка - західнокавказькі гідроніми Пшиш, Пшеха, Пша, а особливо Пшенахо, також грузинське psa “джерело”, psani “джерела” західнокавказького походження; Обіз'янка - етнонім абазин, абаза, давньоукраїнське обез, обежанин “абхаз чи абазин”; Снов, Снивода, Свинь - дагестанські назви води xan, xin, sin, із якими, очевидно, пов'язані й досліджені О. П. Карпенко гідроніми на -гань; Десна, Дохна - пор. варіанти тих самих дагестанських назв води та префіксоїд “великий”: Снов, Снопоть, Снежеть - притоки Де-сни, пор. грузинське di-di “великий”, абхазьке d(e)u, хатське te-te, хурито-урартське te- - зокрема, як в імені хуритського бога Те-шуб “великий бог”, зображення якого знайдене в Україні; Мерло - пралезгинське *марлъв “дощ”, рутульське мыри “джерело” тощо).

Досліджені ороніми з середземноморськими відповідниками (Бескид, Карпати, Одрит), антропоніми й, зокрема, етноніми, що знаходять відповідники в середземноморському субстраті й кавказьких мовах (козак, велет, анти, Русь), міфоніми субстратного походження (Дажбог, Купала, Лада, Марена тощо).

Отже, комплексне дослідження зовнішніх зв'язків трипільської культури, доіндоєвропейського субстрату праслов'янської мови та його слідів в українській мові, крітських доалфавітних писемностей, реліктових мов чорноморсько-середземноморського регіону, української ономастики дозволяє визначити систему джерел вивчення мови трипільської культури. Визначення системи джерел мовних свідчень про трипільську культуру дозволяє спростувати поширену думку про неможливість визначення мови трипільської культури за відсутності писемної фіксації цієї мови.

Розділ 2 присвячений аналізові методів і прийомів мовознавчого дослідження трипільської культури. Порівняльно-історичний і типологічний методи, хоч і знаходять помітне застосування в такому дослідженні, все ж виявляються недостатніми інструментами для розв'язання поставлених задач. Метод слів і речей (лінгвістична палеонтологія) визначається як 1) вивчення історії слів разом із історією позначуваних ними речей і 2) реконструкція матеріальної й духовної культури внаслідок інтерпретації системи реконструйованих слів. Цей метод в обох названих модифікаціях знаходить певне, хоч і обмежене, застосування при дослідженні мови трипільської культури.

Сформульовані методи мовної інтерпретації позамовної дійсності - 1) етимологічної інтерпретації міфології (без визначення застосовувався з античних часів) й 2) етимологічної інтерпретації мистецтва (вперше запропонований дисертантом). Так, помічений і задовільно не пояснений Б. Л. Богаєвським факт трипільського зображення коня за шаблонами зображення собак знаходить пояснення в суголоссі субстратних назв обох тварин (праслов'янське *kobyla, грецьке kaballes “кінь” і осетинське kebyla “щеня”, російське кобель “пес” без етимології).

Спеціально для потреб мовознавчого вивчення трипільської культури вироблено метод речей і слів, який полягає в оперті лексичних паралелей субстратного походження на археологічні паралелі (при бажаному контролі за допомогою лінгвотипологічних критеріїв). Так, суголосність праслов'янського *volъ “віл” і давньогрецького bol-inth-os “бик” (без індоєвропейської етимології в обох випадках) спирається на близькість трипільського й егейського культів бика, а суголосність східнослов'янського імені богині Купала малоазійсько-крітського імені богині Kybela спирається на близькість відповідних культів богині-матері.

Застосування такого методу до конкретного матеріалу (у проведеному дослідженні - до матеріалу української, ширше - східнослов'янських і, далі, праслов'янської мов) проводилось у декілька послідовних етапів.

Перший етап. Шляхом фронтального аналізу авторитетних етимологічних джерел (передусім “Етимологічного словника української мови” за ред. О. С. Мельничука, “Этимологического словаря русского языка” М. Фасмера, “Этимологического словаря славянских языков” за ред. О. М. Трубачова) були визначені слова лише української, лише східнослов'янських і всіх слов'янських (а відтак і праслов'янської) мов, що не мають достатньо надійних відповідників в інших індоєвропейських мовах (або мають такі відповідники, зв'язок із якими не описується звуковими відповідностями, властивими для індоєвропейських мов) і можуть із великою вірогідністю вважатися доіндоєвропейськими субстратними.

Другий етап. Були визначені позаіндоєвропейські паралелі субстратної лексики слов'янських мов, серед яких найбільшу кількість становили східносередземноморські (доіндоєвропейська лексика давньогрецької мови), на другому місці виявилася кавказькі, а всі інші (доіндоєвропейська субстратна лексика германських, кельтських мов, дошумерська субстратна лексика шумерської мови, лексика давньоєгипетської мови тощо) навіть усі разом утворили незначну частину паралелей.

Третій етап. Досліджувалися відповідники (позамовні кореляти, денотати) субстратної дослов'янської лексики серед археологічних реалій трипільської культури. Виявлено, що переважна більшість елементів субстратної лексики має такі відповідники.

Четвертий етап. Було досліджено співвідношення зовнішніх зв'язків трипільської культури й зовнішніх зв'язків дослов'янського субстрату і встановлена їх значна близькість. Найтісніші зв'язки трипільської культури з егейською (східносередземноморською) підтверджуються найтіснішими зв'язками дослов'янського субстрату з догрецьким, а кавказькі зв'язки трипільської металургії підтверджуються відповідно кавказьким походженням субстратних назв металів (і деяких виробів із них, як меч) у слов'янських мовах.

П'ятий етап. На основі дослідження субстратної лексики слов'янських мов було визначено найголовніші фонетичні й граматичні риси цього субстрату, які були зіставлені з основними рисами догрецького субстрату (неіндоєвропейського компоненту) й кавказьких мов. Виявилася значна тотожність типологічної характеристики доіндоєвропейського шару слов'янських мов із східносередземноморським і частково кавказьким мовним матеріалом.

Розроблений метод (при необхідності з модифікаціями) може застосовуватися при мовознавчому дослідженні інших археологічних культур.

Розділ 3 “Мова трипільської культури як об'єкт системної реконструкції” складається з трьох частин. У першій частині визначено словник субстратної лексикип, щодо якої з тією чи іншою вірогідністю припускається трипільське походження. Майже всі досліджені елементи субстратної лексики слов'янських мов (баран, батько, борвій, вирій, віл, голос / галас, горіх, горох, кобила, колиба, ліс, меч, мідь, могила, мухомор, піяти, лаврик, тиква тощо) знаходять відповідники в доіндоєвропейському субстраті грецької мови, культура носіїв якого (егейська) була близько споріднена з трипільською. Виявлено окремі паралелі з баскійською, шумерською, давньоєгипетською мовами, доіндоєвропейським субстратом германських і кельтських мов.

Основні результати відтворення (моделювання) системи субстратної лексики (загальних назв - апелятивів) можуть бути представлені нижченаведеною таблицею.

Укр. та ін. слов'ян. < субстрат	Балт.	Герм. < суб-страт	Кельт < суб-страт	Грецьк < субстр	Пд.-кавк.	Пн.-кавк.	Інші
1	2	3	4	5	6	7	8
баран				+			баск., італ. д-ти < субстр.
батько				+	+		єгип.
борвій				+	+		румун., албан. < субстр.
вирій				+			єгип.
віл		+		+
голос / галас				+	+
голуб							латин.
горіх	+			+		+	баск.
горобець	+			+
горох				+
жито				+	+		баск., хат., хурит. та ін.
залізо	+			+			хат.
іскра				+	+		баск.,шум. < субстр.
кермо				+
кібець		+		+			латин. < етрус.; єгип. ?
кінь		+	+	+	+	+	етрус.
кобила			+	+			латин.
колиба				+			копт.; різні балкан.
колобок				+
крісло	+				+		шум., хурит., хат. < субстр.
кукулюх, коколюс “слимак”				+			австронез., япон.
ліс		+		+
магалава “дрюк”		+		+	+	+	баск.
марга “худоба” < “*кінь”		+	+		+		кит.-тибет., алтайськ.
меч				+	+	+
мідь				+	+
могила				+			румун., албан. < субстр.
мурманька “мурашка”		+		+			латин. < субстр.
мухомор, мухаїр				+
олово	< слов'ян.			+
онук				+			австронез.
піяти, співати				+
равлик, лаврик				+		+
свинець				+	+	+	хат.
срібло	+	+					баск., шум.
теля	+			+			хурит., урарт.
тиква				+			латин., романськ. < субстр.
хліб		+		+	+
цап							румун., албан. < субстр.; етрус., латин., італ. д-ти

Основні семантичні групи трипільсько-балканської (трипільсько-егейської) субстратної лексики такі:

назви рослин (горіх, горох, тиква);

назви великих тварин, нерідко культових (баран, віл, кінь, кобила, цап);

назви деяких дрібних тварин, очевидно культових (мурманька, равлик / лаврик);

назви будівель (колиба, халабуда);

назви металів (залізо “*мідь”, мідь, олово, свинець, срібло) та виробів із них (меч);

імена божеств (Купала, Лада);

назви культових предметів, об'єктів (крісло, могила);

назви природних об'єктів і явищ, очевидно пов'язаних із культом (борвій, ліс);

назви птахів, переважно культових (голуб, горобець, кібець, раріг);

назви культових дій (купатися, піяти / співати);

назви деяких родинних стосунків (батько, онук).

Переважання культових термінів видається цілком закономірним: саме їхній зв'язок із сакральною сферою життя став причиною надання їм особливого значення у свідомості й культурі, що мало наслідком тривале збереження цих лексичних елементів і їх відкладення в субстратному шарі української та інших слов'янських мов. Субстратна лексика становить систему культурних термінів різних семантичних груп і різних сфер уживання, має надійну позамовну інтерпретацію в археологічних пам'ятках трипільської та інших пов'язаних із нею культур, передусім егейської.

Другий підрозділ розділу 3 присвячений фонетико-граматичним особливостям мови трипільської культури.

На фонетичному рівні основною структурною рисою виявляється рівномірне чергування голосних і приголосних. У субстратній лексиці доіндоєвропейського (вужче - трипільсько-егейського) мовного шару виявлено також консонантні чергування:

[k] / [g] (українське діалектне багамел “палиця”, готське bagms “дерево” - латинське baculum “палиця”; праслов'янське *golobъ “голуб” - латинське columba “голуб”), властиве також давньокрітським складовим писемностям (лінійному А і лінійному В), етруській мові (що зазнавала впливу егейського субстрату ще до переселення етрусків із Малої Азії до Італії). Коливання дзвінких / глухих відзначені також у таких палеобалканських мовах, як фракійська, ілірійська, месапська (і є, очевидно, також результатом упливу доіндоєвропейського субстрату Балкан);

[l] / [r] (праслов'янське *mogyla “могила” - грецьке megaron “мегарон, священний центр храму”, megara “печери (як найдавніше місце жертвоприношень)”), властиве також крітським складовим писемностям, єгипетській ієрогліфіці (що впливала на крітські писемності);

[b] / [m] (українське діалектне магалава “дрюк, чабанська палиця”, баскійське magil “палиця”, сванське megem “дерево” - українське діалектне багамел “палиця”, готське bagms “дерево”, латинське baculum “палиця”, грецьке phakel(l)os), наявне й у різних доіндоєвропейських словах грецької мови (див. праці В. П. Нерознака, Ю. В. Откупщикова, Е. Фурне та ін.), і в баскійській мові, і в діалектах картвельських мов.

Серед морфологічних особливостей доіндоєвропейського чорноморсько-східносередземноморського (трипільсько-егейського) субстрату виділено ряд суфіксальних елементів.

Суфікс -Vl- (-al-, -el- тощо) виділений на матеріалі 1) праслов'янського *kobyla “кобила”, грецького kaballes “робочий кінь” у зіставленні з латинським cabo, род. відм. cabonis “кінь” (той самий корінь із іншим суфіксом), також, можливо, з грузинським q'abaxi “вид перегонів на конях”, 2) праслов'янськочо (можливо, лише східнослов'янського) *Kopala “Купала”, малоазійського імені Kybele “Кібела” в зіставленні з іншими формами імені малоазійської богині-матері - Kombe (носовий, очевидно, відповідає носовому призвуку голосного праслов'янської форми), Kybebe, Kybeke тощо. Цей суфікс виділяється в хето-лувійських мовах (зокрема, хетській та лідійській), також в етруській, лемноській, хатській, латинський, рідко в грецькій, і вважається доіндоєвропейським субстратним; дуже часто використовується цей суфікс у південнокавказьких (картвельських) і східнокавказьких (дагестанських) мовах.

Суфікс -an- виділяється, зокрема, при порівняні праслов'янського *baranъ із неслов'янськими формами без цього суфікса (албанське berr “вівця”, вигук для підкликання овець barr(a) в багатьох мовах Середземномор'я і Кавказу). Той самий суфікс наявний в етруській (імена божеств із хето-лувійськими паралелями, але без індоєвропейської етимології Culs-an, Sethl-an-s), зокрема в тих етруських словах неіндоєвропейського походження, які запозичені в латинську (Silv-an-us “бог-лісовик”), і в імені, що стало основою назви представника етносу (етнофороніма) етрусків і згодом троянців: Dard-an-оs - Tyrs-an-os - Troj-an-us. Розглядуваний суфікс яскраво представлений у грецьких словах субстратного походження: sil-an-os “силен - демон дикої природи” (пор. латинське silva “ліс” доіндоєвропейського походження, звідки silv-an-us “лісовий, бог лісу”). Слова з цим суфіксом відомі серед крітської лексики: velk-os “півень” - Velkh-an-os “Вельхан (крітський Зевс, атрибутом якого був півень)”. Особливо цікавим видається той факт, що латинська парадигма з суфіксом -an- знаходить точну відповідність у такій кавказькій мові, як грузинська: латинське Quint-us (“п'ятий”, також власне ім'я) - Quint-il-is - Quint-il-і-an-us : грузинське orb-і (“орел”) - Orb-el-і - Orb-el-і-an-і. Пор. грецькі слова типу xyle, xylon “дерево”, що містять суфікс -yl-, який вважається доіндоєвропейським (за Г. Нойманом) і корінь x-, який з іншим суфіксом представлений у грецькому xo-an-on “тесане з дерева” (xeo “обтесувати”, xyo “полірувати”). Аналогічні утворення відомі в грузинській мові, пор. xe “дерево” - x-і-an-і “дерев'яний”, tq'e “ліс” - tq'-і-an-і “лісистий”, kva “камінь” - kv-і-an-і “кам'янистий”.

Суфікс -as- / -os- виділяється при співіднесенні слов'янських форм голос / галас і грецьких (за походженням доіндоєвропейських егейських) glossa / glassa (зв'язок слов'янських форм із іншими індоєвропейськими типу англійського call “кликати”, вірогідно, вторинний) з грузинським gal-oba “церковний спів”. Суфікс добре відомий у субстратних загальних і власних назвах грецької мови.

Суфікс -Vb- (-ab-, -eb-) може бути виділений у праслов'янському *korabъ / *korabjь, співвідносному з грецьким (субстратним) kar-ab-os “краб; вид легкого судна” (де -ab- виступає, напевно, як суфікс множини, що приєднується до кореня kar- “нога”, пор. крітську глосу Гесихія a-kar-a “ноги”), у праслов'янському *xlebъ (із германськими паралелями, невідомого походження), співвідносному з грузинським x'al-і “смажене зерно” (припускається множина *xl-eb-і “смажені зерна”, у грузинській слово має низку споріднених) тощо.

Третя частина розділу 3 присвячена дослідженню системного функціонування трипільського субстрату в українській мові.

Зв'язок між походженням лексики й особливостями її функціонування в мові підтверджується працями М. О. Максимовича, Б. Петрічейку-Хашдеу, М. Сводеша, А. В. Десницької та ін. Аналіз творів Тараса Шевченка, що стали народними піснями, в порівнянні з фольклорними творами дає можливість твердити, що поширеність і популярність творів (наприклад, народних пісень) прямо пропорційна ступеневі вживаності їх лексики, величині території поширення цієї лексики й, отже, давності цієї лексики.

Вже в ранніх творах Т. Шевченка слова гай, голуб / голубка, кінь, ліс, могила, співати, котрі визначаються як субстратні, мають особливе образно-символічне навантаження. Можна припускати успадкування цієї образності від міфологічної системи носіїв трипільської культури через слов'янське язичництво. Показово, що в Шевченковому мовленні для деяких із наведених слюв дуже помітно переважає саме образне вживання: так, за свідченням “Словника мови Шевченка” слово голуб як назва пташа вживається 4 рази, як пестливе звертання до хлопця, чоловіка - 42 рази.

Має значні перспективи дослідження символічного навантаження субстратної лексики в українських фольклорних текстах, і передусім у тих, які виступають реліктами язичницької культури.

Образно-символічне сприйняття відзначене і для такої важливої риси української мови, як милозвучність. Якщо носії баскійської мови підкреслюють складність її і фонетичних, і граматичних особливостей, носії абхазької - складну фонетику, носії ірландської - складну граматику, носії давньогрецької - гармонійність мови (на противагу мовам “варварів”), носії давніх слов'янських діалектів - зрозумілість свого мовлення (на противагу незрозумілому для слов'ян мовленню “німців”), то носії української мови звертають першорядну увагу на милозвучність своєї мови. Як підкреслюють Б. Якубський, І. Качуровський, М. А. Жовтобрюх, Н. І. Тоцька та ін., формальне вираження милозвучності полягає передусім у тяжінні української мови до рівномірного чергування голосних і приголосних. Ця риса, як зазначалося вище, через праслов'янську відкритоскладову мову може сягати трипільсько-егейського субстрату з аналогічною типологічною характеристикою.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки.

Існуючі погляди на мову трипільської культури можуть бути об'єднані в дві групи - індоєвропейська концепція та неіндоєвропейська (зокрема, доіндоєвропейська) концепція, причому перша суперечить науковим свідченням про хронологію, культурну специфіку та зовнішні зв'язки носіїв праіндоєвропейської мови та її нащадків.

Найбільш помітні зв'язки трипільська культура виявляє з культурою Східного Середземномор'я (Балканського півострова й островів Егейського моря, передусім Кріту).

Слов'янські мови містять потужний шар доіндоєвропейської лексики, яка знаходить виразні паралелі передусім у доіндоєвропейській лексиці давньогрецької мови.

Відкритоскладовий тип праслов'янської мови й поширене в українській мові чергування голосних і приголосних можуть розглядатись як сліди того самого доіндоєвропейського субстрату, який спричинив відкритоскладовість давніх крітських писемностей, малоазійської ієрогліфіки. В українській мові може йтися про певну регенерацію вимовних звичок (пор. сліди дороманських субстратів, зокрема у фонетиці, які через народну латину пробиваються у французьких, італійських, румунських діалектах).

Мова всіх давньокрітських писемностей (не тільки лінійного В, а й лінійного А, крітської ієрогліфіки й Фестського диска) виявляється грецькою, тоді як мова етеокрітських написів класичного періоду (грецьким письмом, але не грецькою мовою) виявляється індоєвропейською палеобалканською, близькою до фригійської; ці писемності не можуть бути джерелом вивчення мови трипільської культури.

Реліктові мови середземноморського регіону (етруська, лемноська, хурито-урартські, хатська) виявляються індоєвропейськими й не можуть бути джерелом інформації про мову трипільців, а мова кімерійців визначається як доіндоєвропейська середземноморсько-кавказька й може свідчити про генеалогічну належність мовного світу передісторичної України.

Українська і частково східнослов'янська та праслов'янська ономастика (передусім гідронімія, а також оронімія, антропонімія й міфонімія) виявляє яскраві паралелі в доіндоєвропейському Східному Середземномор'ї й на Кавказі.

Порівняльно-історичний, зіставно-типологічний методи, метод “слів і речей” (лінгвістична палеонтологія), лінгвістична інтерпретація міфології й мистецтва не можуть дозволити розв'язати проблему мови трипільської культури. Основним методом дослідження мови трипільської культури, системної реконструкції трипільської субстратної мови виступає спеціально розроблений у дисертації метод “речей і слів”, який передбачає встановлення зовнішніх паралелей дослов'янського субстрату в кореспонденції з зовнішніми паралелями трипільської культури, а саме накладання дослов'янсько-догрецьких субстратних лексичних паралелей на трипільсько-егейські паралелі пам'яток матеріальної культури.

Комплексне залучення перелічених джерел і методів дозволяє здійснити системну реконструкцію трипільської субстратної мови - визначити основні групи її апелятивної лексики, слов'янські (передусім українські) власні назви (перш за все гідронімію), які сягають трипільського субстрату (найвірогідніше трипільське субстратне походження припускається для українських гідронімів без індоєвропейської етимології з середземноморськими паралелями), виділити головні риси фонетики й основні елементи морфології трипільської мови-субстрату.