Синтактика, семантика, прагматика англомовних приєднувальних конструкцій і складних речень з підрядним зв’язком

Дослідження структурних, семантичних і комунікативно-прагматичних особливостей англомовних конструкцій з частинами, поєднаними приєднувальними сполучниковими засобами, омонімічних підрядних і складнопідрядних речень. Критерії відокремлення мовних одиниць.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 14.10.2013
Размер файла 51,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

УДК (81'367.4+81'374.73):811.111-26

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

СИНТАКТИКА, СЕМАНТИКА, ПРАГМАТИКА АНГЛОМОВНИХ ПРИЄДНУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ І СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНИМ ЗВ'ЯЗКОМ

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

БОГДАН ВАЛЕРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Харків - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі англійської філології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Самохіна (Дмитренко) Вікторія Опанасівна, кандидат філологічних наук, доцент, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, в.о. завідувача кафедри англійської філології.

Офіційні опоненти:

Приходько Анатолій Миколайович, доктор філологічних наук, професор, Запорізький національний університет, завідувач кафедри германської філології;

Павленко Лариса Іванівна, кандидат філологічних наук, старший викладач, Житомирський державний університет імені Івана Франка, кафедра англійської філології.

Провідна установа: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра германського, порівняльного і загального мовознавства, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться "6" червня 2006 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий "5" травня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.П. Мартинюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферовану роботу присвячено триаспектному аналізу приєднувальних конструкцій із приєднувальними сполучниковими засобами, омонімічними підрядним (далі - ПСЗ? ) і складнопідрядних речень: у плані особливостей їхньої побудови, семантико-синтаксичних відношень між частинами й комунікативної організації у текстах сучасної англійської мови як діалогічного, так і монологічного характеру.

Уже з середини ХХ сторіччя лінгвісти відзначали активізацію синтаксичних процесів у мові, породжених проникненням розмовного мовлення в писемне (Н.Ю. Шведова) і часте використання авторами в своїх творах складних синтаксичних одиниць (І.К. Білодід), що й спричинило їхнє активне дослідження (А.М. Приходько). У процесі вивчення приєднувальних відношень учені висловлювали різні погляди на їх природу й функціонування, а з ряду питань дискусія триває й дотепер. Складні речення й приєднувальні конструкції мають схожість у плані форми, семантики й функціонування, внаслідок чого деякі вчені, не визнаючи приєднувальний зв'язок як окремий синтаксичний, ототожнюють його з сурядним і підрядним (Б.М. Кулик), розглядають його як різновид останніх (Н.Я. Дніпровська, М.У. Каранська, С. В. Катченкова, П.В. Кобзев, Е.В. Коток) або як їхню трансформацію (К.Л. Циганова), вважають його особливим смисловим відношенням (А.А. Виноградов) або відносять до внутрішніх засобів зв'язку (К. Габка). Проте переважна більшість лінгвістів розглядає приєднування як окремий вид синтаксичного зв'язку (Е.П. Васильева, В.П. Вомперський, Л.Г. Горбунова, В.О. Дмитренко, Г.А. Коцюбовська, А.Ф. Пріяткіна, Л.Г. Хатіашвілі). Однак, незважаючи на значну кількість робіт, присвячених приєднуванню, учені й дотепер не дійшли єдиної думки стосовно критеріїв виділення приєднувальних конструкцій як одного з його різновидів і продовжують відносити до приєднувальних конструкцій і інші одиниці текстового рівня. Недостатньо також висвітлені особливості функціонування приєднувальних частин в цілому і класифікація таких, які перевершують за обсягом складнопідрядне речення.

Актуальність дослідження визначається загальною спрямованістю сучасних синтаксичних студій на вивчення проблем функціонування різнорівневих одиниць тексту. Відсутність чітких критеріїв розрізнення складних синтаксичних одиниць зумовила необхідність уточнення ролі та функції приєднувального зв'язку, а також комплексного аналізу приєднувальних конструкцій із ПСЗ? і складнопідрядних речень у тексті, в якому найбільш повно реалізується комунікативна функція мови.

Зв'язок роботи з науковими темами. Тема дисертації відповідає профілю досліджень, що проводяться на факультеті іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, у рамках наукової бюджетної теми "Система мовленнєвої діяльності та навчання іншомовної комунікації (германські та романські мови)", номер держреєстрації 0103 U 004255.

Метою роботи є комплексне вивчення способів і засобів реалізації приєднувального зв'язку в приєднувальних конструкціях із ПСЗ? і підрядного зв'язку в складнопідрядних реченнях у діалогічних і монологічних текстах сучасної англійської мови й відмежування приєднувальних конструкцій із ПСЗ? від схожих з нею одиниць реченнєвого й текстового рівнів.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

· розглянути схожі й відмінні, облігаторні й факультативні риси формальної організації приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень, уточнити класифікацію приєднувальних частин у приєднувальних конструкціях із ПСЗ? ;

· запропонувати критерії відмежування приєднувальних конструкцій від інших видів приєднування й парцеляції;

· встановити ступінь спільності семантично симетричних і семантично асиметричних форм приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень і розподіл інформації між їхніми частинами;

· визначити взаємозалежність частин приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень і семантичні класи приєднувальних конструкцій;

· виявити семантико-прагматичні функції приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень і додаткові функції, яких вони набувають тільки в тексті, а також роль слів-модифікаторів у реалізації цих функцій;

· на основі аналізу функціонування приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень у мікротекстових єдностях схарактеризувати особливості лінгвістичних й екстралінгвальних чинників у їхніх частинах при реалізації текстових категорій зв'язності й дискретності;

· дослідити особливості комунікативного членування приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень у мікротекстових єдностях і розглянути різні типи рем у їхніх частинах.

Об'єкт дослідження становлять приєднувальні конструкції із ПСЗ? і складнопідрядні речення в сучасній англійській мові.

Предметом дослідження є структурні, семантичні та прагматичні особливості приєднувального зв'язку в приєднувальних конструкціях у їх співвіднесенні з підрядним зв'язком у складнопідрядних реченнях, критерії відмежування приєднувальних конструкцій від інших видів приєднування й інших одиниць фразового й надфразового рівнів.

Матеріал дослідження, репрезентований 3000 приєднувальних конструкцій із ПСЗ? і 3000 складнопідрядних речень, відібрано з 80 творів художньої прози 39 англо-американських авторів, публіцистичних і газетних видань другої половини ХХ - початку ХХІ ст. загальним обсягом понад 11 000 сторінок.

Методологічною базою дослідження є комплексний системно-функціональний підхід до вивчення синтаксичних явищ, принципи взаємозв'язку мови та мислення, форми й змісту. Виходячи з поставлених завдань і матеріалу дослідження, у роботі застосовано такі методи: індукції (який був ефективний на емпіричному й теоретичному рівнях наукового аналізу при визначенні напряму дослідження від накопичення мовного матеріалу до його систематизації й встановлення особливостей функціонування приєднувальних конструкцій із ПСЗ? і складнопідрядних речень), дедукції (для підтвердження на матеріалі дослідження висунутих теоретичних гіпотез щодо закономірностей функціонування приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень), описово-аналiтичний (для інвентаризації, зіставлення й пояснення структурно-семантичних і функціональних властивостей приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень); методи порівняння, синтезу та трансформаційний (для встановлення структурно-семантичної й функціонально-синтаксичної варіативності приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень); контекстологічного аналізу (для уточнення структури, семантики та визначення функцій приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень у мікротекстових єдностях), кількісного аналізу (для виявлення ступеню представленості в тексті окремих класів аналізованих одиниць та одержання об'єктивних результатів), а також методи протиставлення, комунікативного членування, опитування інформантів - для більш об'єктивної оцінки якісних і кількісних показників приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень.

Наукова новизна одержаних результатів та висновків полягає в тому, що вперше на матеріалі сучасної англійської мови проведено комплексне дослідження формально-синтаксичних, семантичних і комунікативно-прагматичних особливостей приєднувальних конструкцій із ПСЗ? у співвідношенні з складнопідрядними реченнями, що дозволило:

· уточнити статус приєднувальних конструкцій і запропонувати критерії відокремлення даної одиниці від складнопідрядних речень, різних типів приєднування, парцеляції та надфразових єдностей;

· доповнити та уточнити формально-синтаксичні властивості приєднувальних конструкцій, розширити класифікацію її приєднувальних частин; виявити випадки, коли синтаксичні одиниці з сполучниковим засобом (далі - СЗ) у препозиції не можуть виконувати функції приєднувальних частин;

· встановити, що лексико-граматична зв'язність частин і приєднувальних конструкцій, і складнопідрядних речень визначається одиницями двох типів: з ознаками семантичної симетрії та асиметрії;

· визначити два великі семантичні класи приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень (корелятивні й некорелятивні) і виявити їхні особливості;

· дослідити пропозиціональні значення, у яких конкретизується виконувана приєднувальними частинами інформативна функція (незаплановане додавання нової інформації);

· класифікувати слова-модифікатори як допоміжні засоби визначення пропозиціональних значень у частинах приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень;

· проаналізувати позиційний аспект приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень у мікротекстових єдностях і визначити їхні функції як складових тексту;

· розглянути роль екстралінгвальних засобів у функціонуванні приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень;

· здійснити аналіз закономірностей комунікативного членування в приєднувальних конструкціях і складнопідрядних реченнях і визначити типи рем у їхніх залежних компонентах;

· провести кількісний аналіз ПСЗ?, ужитих у приєднувальних конструкціях, і запропонувати схеми побудови й функціонування приєднувальних конструкцій.

Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена в наступних положеннях, що виносяться на захист:

1. Поверхнева структура приєднувальних конструкцій із ПСЗ? і складнопідрядних речень характеризується схожою, але не тотожною інваріантною основою. Основу їхньої структурної близькості становить наявність двох різнорангових (а)симетричних (не)елементарних частин із (не)передбачуваним зв'язком (базової/головної й приєднувальної/підрядної частин).

2. За інформаційною значущістю приєднувальна частина, яка завжди експліцитно маркована ПСЗ? у препозиції, дорівнює у більшості випадків базовому висловленню або навіть перевершує його. Крім того, регулярну групу становлять корелятивні приєднувальні конструкції, приєднувальні частини яких є не факультативними, а структурно й семантично обов'язковими складовими.

3. Не всі синтаксичні одиниці зі сполучниковими засобами в ініціальній позиції можуть бути приєднувальними частинами. Остання не може бути утворена: складовою питально-відповідної єдності та одиницею, що за формою збігається зі складнопідрядним реченням, але має в препозиції тільки підрядний сполучниковий засіб без ПСЗ?.

4. Приєднувальні конструкції класифікуються як вихідні (елементарні) і вивідні (неелементарні) одиниці. Відношення між базовим висловленням і багатокомпонентними приєднувальними частинами кваліфікуються у відповідності з атестацією складнопідрядних речень з кількома підрядними та складних речень з різними видами синтаксичного зв'язку. Визначальним у відношеннях між базовим висловленням і приєднувальною частиною виступає приєднувальний зв'язок, а всі інші - тільки накладаються на нього.

5. Другі частини приєднувальних конструкцій із ПСЗ? виконують прагматичну функцію інформування, яка конкретизується у виявлених пропозиціональних значеннях додаткової інформації, уточнення, гіпотези, висновку, причини, наслідку, протиставлення й перелічення, які підсилюються словами-модифікаторами.

6. Комунікативне членування приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень має такі особливості: а) на рівні макроструктури, на відміну від складнопідрядних речень, збіг граматичного членування приєднувальних конструкцій із комунікативним неможливий (через жорстку фіксованість її компонентів); б) на рівні мікроструктури приєднувальні конструкції з ПСЗ? виявляють максимальну спільність із складнопідрядними реченнями, що знаходить прояв у різноманітних комплексних кореляціях тема-рематичних елементів як у межах своїх конструкцій, так і в межах контексту при формуванні його когезії та когерентності; в) різні за рівнем актуальності реми приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень (автосемантичні й синсемантичні) мають подібні змістові відтінки (екзистенціональності, модальності, експресивності та ін.).

Теоретична значущість роботи. Результати та висновки вивчення приєднувальних конструкцій із ПСЗ? роблять певний внесок у лінгвістику тексту, комунікативну лінгвістику й теорію гіперсинтаксису, сприяючи поглибленню знань про формально-синтаксичні, семантичні й комунікативно-прагматичні особливості складнопідрядних речень і текстових одиниць (приєднувальних конструкцій) у межах мікротекстових єдностей.

Практична цінність дослідження полягає в можливості використання його теоретичних положень та отриманих даних як у суто лінгвістичних лекційних курсах із теоретичної граматики (розділ "Складні речення й текстові одиниці"), стилістики англійської мови (розділ "Стилістичний синтаксис"), спецкурсах ("Текст і його складові", "Лінгвістичні проблеми тексту і його компонентів"), так і в курсах лекцій з риторики (теми "Засоби підвищення експресивності промови", "Культура мовлення"), а також у науковій роботі студентів та аспірантів.

Особистий внесок дисертанта полягає в теоретичному обґрунтуванні варіативності різнорівневих одиниць - приєднувальних конструкцій із ПСЗ? і складнопідрядних речень шляхом комплексного порівняльного аналізу особливостей їхньої формально-синтаксичної організації й функцій, виявленні структурно невід'ємних приєднувальних частин, уточненні класифікації приєднувальних частин, які своїм обсягом виходять за межі речення, описі пропозиціональних значень приєднувальних частин і розширенні класифікації модифікаторів, які уточнюють дані значення та у визначенні особливостей комунікативного членування приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на Міжнародній науковій конференції "Мови й культура народів Приазов'я" (Бердянський державний педагогічний інститут ім. П.Д. Осипенко, Бердянськ, травень 1999), на наукових форумах, проведених у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна: Міжнародній науковій конференції "Іноземна філологія на межі тисячоліть" (Харків, квітень 2000), Всеукраїнських наукових конференціях: Каразінські читання "Актуальні проблеми мови, мовленнєвої діяльності і викладання іноземних мов" (Харків, лютий 2002), "Другі Каразінські читання: Два століття Харківської лінгвістичної школи" (Харків, лютий 2003), Міжнародній науково-методичній конференції "Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика - на шляху до інтеграції" (Харків, жовтень 2003); на Міжнародній науково-практичній конференції "Наука і освіта 2003" (Дніпродзержинський державний технічний університет, Дніпропетровськ - Дніпродзержинськ, січень 2003), на Всеукраїнському міжвузівському лінгвістичному семінарі (жовтень 2004), на IV Міжнародній науково-практичній конференції "Динаміка наукових досліджень - `2005" (Дніпродзержинський державний технічний університет, Дніпропетровськ, червень 2005), Всеукраїнській науковій конференції "Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків, листопад 2005) і щорічних міжвузівських науково-практичних конференціях факультету іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (1999-2005).

Публікації. Основні положення й результати дослідження відображені в п'яти статтях, опублікованих у фахових виданнях України й тезах трьох виступів на Міжнародних наукових конференціях. У статті в співавторстві дисертанту належить обґрунтування неможливості парцелювання висловлення за допомогою ПСЗ?, визначення пропозиціональних значень приєднувальних частин і встановлення ролі модифікаторів при визначенні цих значень.

Структура дисертаційного дослідження складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, списку довідкової літератури, списку джерел ілюстративного матеріалу й додатків. Загальний обсяг дисертації - 242 сторінки (у тому числі обсяг основного тексту - 188 сторінок). У додатках подано 5 таблиць та 12 схем, список використаних джерел містить 393 найменування, список довідкової літератури - 9 найменувань, список джерел ілюстративного матеріалу - 80 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження і його актуальність; визначено мету та завдання, предмет і об'єкт; описано матеріал, методи й наукову новизну дослідження; розкрито теоретичне значення та практичну цінність роботи.

У першому розділі дисертації розглянуто й проаналізовано підходи до класифікації складнопідрядних речень і явища приєднування, встановлено ізоморфізм формальної будови складнопідрядних речень і приєднувальних конструкцій із ПСЗ?, виявлено спільні та дистинктивні ознаки цих складних одиниць і запропоновано критерії відмежування приєднувальних конструкцій від інших видів приєднування й схожих синтаксичних явищ на текстовому й реченнєвому рівнях.

Другий розділ присвячено опису семантичних та прагматичних особливостей приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень: співвідношенню їхніх семантично симетричних і семантично асиметричних форм, взаємозалежності частин, а також аналізу семантико-прагматичних функцій і пропозиціональних відношень між частинами приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень і з'ясуванню ролі модифікаторів у визначенні даних відношень.

У третьому розділі аналізуються комунікативні властивості й функції приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень як складових тексту в межах мікротекстових єдностей з урахуванням ролі екстралінгвальних засобів у їхньому складі, а також особливості даних одиниць з позицій комунікативного членування. Розглянуто рематичні компоненти приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень і визначено їх різновиди.

У загальних висновках підведено підсумки роботи, окреслено перспективи подальших досліджень.

Розділ 1. Формально-синтаксична структура приєднувальних конструкцій і складних речень з підрядним зв'язком. Схожість у плані форми, семантики й виконуваних функцій між складними реченнями (далі - СР) і приєднувальними конструкціями (далі - ПК) призвела до їх ототожнення деякими дослідниками. Складнопідрядне речення (далі - СПР) у своїх типових виявах визначається в дисертації як "... комунікативна одиниця, що називає два (і більше) положення речей і складається з лінійно зв'язаних комунікативно несамостійних речень неоднакового синтаксичного рангу" (О.О. Прокопчук). Під ПК ми розуміємо двокомпонентну текстову одиницю, поділену зовнішнім розділовим знаком на дві частини - автосемантичне базове висловлення (далі - БВ) і синсемантичну приєднувальну частину (далі - ПЧ). При цьому ПЧ, яка оформлена окремим реченням, з'єднується з першою за допомогою ПСЗ?, який і обумовлює легкість її синтаксичного виділення. Наприклад:

БВ ПЧ

1. "After that car business today," she said, "this had to be said. Whatever it means" (H. Calin).

У даній роботі ПК із ПСЗ? і СПР розглядаються як варіативні одиниці різних рівнів, відповідно, текстового й реченнєвого. При цьому, ми широко розуміємо поняття "варіативність" як здатність мовних одиниць "видозмінюватися, але не обов'язково з тотожним значенням (Т.В. Бєляєва).

Розглядаючи граматичні засади ПК і СПР, мовознавці відзначають певний зовнішній ізоморфізм синтаксичної будови їх моделей, до якого відносять: 1) наявність двох частин у їхньому складі (БВ і ПЧ у ПК та головної й підрядної частини в СПР), які можуть характеризуватися контактною репрезентацією, прямим або інверсованим порядком слів; 2) визначальну функцію однієї з частин (БВ і головної) по відношенню до іншої, залежної (ПЧ і підрядного речення; 3) існування непередбачуваного/передбачуваного зв'язку в СПР і співвідносних з ним двох класів ПК - "здвинутих", частини яких несумісні за змістом і не можуть утворити СПР, і таких, у яких ПЧ "укладається" у змістову площину БВ і утворення СПР можливе; 4) простоту ідентифікації ПЧ і підрядної частини в тексті завдяки присутності сполучникового засобу (далі - СЗ) в їхній ініціальній позиції; 5) функціонування в обох одиницях як вихідних (елементарних), так і вивідних (неелементарних) конструкцій.

Розбіжності між ПК і СПР вбачаються в: 1) різних синтаксичних відношеннях між частинами ПК і СПР (відповідно, приєднувальних і підрядних). Уживання ПЧ після значної паузи акцентує на ній увагу й тим самим значно підвищує як роль самої паузи, так і прагматичний ефект ПЧ, результатом чого є: а) набуття ПЧ нових значень й експресивності, не властивих для підрядних частин; б) яскравість інтонації та уривчастість ПЧ; 2) неможливості для СПР мати синтаксично домінуючі або залежні слова по відношенню до іншого СПР, у той час як такі синтаксичні відношення існують між складовими ПК, оформленими як окремі речення; 3) наявності як вільного, так і фіксованого порядку частин у СПР і завжди суворо фіксованого в ПК (БВ + ПЧ), що однак не заперечує (на відміну від СПР) можливості дистантних граматичних і семантичних зв'язків між частинами ПК; 4) неможливості входження ПК до складу СПР і, навпаки, можливість входження одиниці, подібної до СПР, у структуру ПК; 5) пунктуації між їх частинами: кома, тире, двокрапка, крапка з комою або розділовий знак відсутній - у СПР і крапка, знаки питання та оклику й ремарка - у ПК. Спільним для обох одиниць є три крапки. На нашу думку, цей засіб паузації виконує різні прагматичні функції в ПК і СПР. У СПР, яке цілком сформоване до акту комунікації, три крапки вживаються навмисно, з метою уповільнити дію й привернути увагу адресата до частини, що йде після них, тобто - це засіб реалізації комунікативної стратегії. У ПК цей розділовий знак (як і сама ПЧ) виникає незаплановано, коли далі виникає несподівана думка.

ПСЗ?, маючи сильні конекторні й анафоричні властивості, допомагають відокремити ПК від приєднування на рівні речення й від інших одиниць на рівні тексту. Ми поділяємо думку дослідників (див. наприклад, В.О. Дмитренко), які вважають, що ПК є тільки одним із видів приєднування, тобто поняттям більш вузьким, а між тим до приєднування зараховують широке коло структур: вставні/вставлені конструкції та речення, прикладки, парантези, відокремлення (рівень речення) й ПК, безсполучникові структури, (текстовий рівень) (Л.І. Бурак, Н.С. Валгіна, В.Л. Рінберг).

У процесі порівняльного аналізу стройових основ ПК і СПР не підтвердилась існуюча думка про наявність членувальних властивостей у ПСЗ?. При розрізненні ПЧ і парцелята головним критерієм часто вважають можливість їхнього вкладання або невкладання в зміст попередньої автосемантичної частини. Парцеляція вважається явищем оборотним: достатньо усунути паузу (замінити розділовий знак перед парцелятом на "нульовий" або кому) - і відособлений компонент відновлюється як член речення або предикативна одиниця (далі - ПО). ПК традиційно відмовляли в праві злиття її складових на тій підставі, що ПЧ не може бути ні членом речення, ні ПО, оскільки ПЧ семантично (на відміну від парцелята) має не вкладатися в попереднє висловлення. На нашу думку, це дуже суб'єктивний критерій, який базується на багатстві уяви. Такі ПК можна умовно прирівняти до СПР з непередбачуваним, зв'язком. Але існують і такі СПР, у яких поєднання частин передбачуване (обов'язкове або факультативне). Тому услід І.А. Поповій мовознавці визнали можливість існування не тільки вільного (непередбачуваного) приєднування, але й передбачуваного і двох відповідних класів ПК (В.В. Виноградов, М.Т. Гаїбова, Ю.Р. Гепнер, В.І. Рінберг).

Парцеляція розуміється в роботі тільки як безсполучникове формальне та семантичне членування висловлення, а в ПК розділення на частини тільки формальне, а семантично ми маємо приєднування. Застосування принципу вкладання/невкладання в зміст попереднього висловлення, а також інших семантично-(психо)логічних критеріїв у зв'язку з їх малою надійністю можливе тільки разом з формальним (наявністю СЗ), який і виступає головним (див. також Л.І. Конюхова, В.О. Дмитренко, І.А. Попова).

У роботі уточнено лінгвістичний статус складних одиниць, які починаються підрядним сполучниковим засобом (далі - ПСЗ)/ПСЗ? і встановлено, що не всі синтаксичні одиниці із СЗ у препозиції можуть бути ПЧ у ПК із ПСЗ?. Висловлення, подібне за формою до СПР із ПСЗ? в препозиції, по відношенню до попередньої одиниці може бути ПЧ тільки при наявності двох СЗ: першого - ПСЗ?, який безпосередньо здійснює приєднування до БВ і другого - ПСЗ? , що поєднує складові ПЧ, яка за своєю будовою збігається з СПР. У цьому випадку складові такої ПЧ можуть міняти свої місця, по черзі контактуючи з ПСЗ?, залишаючись у той же час у цілому приєднаними ним до БВ.

Підтримуючи думку про те, що комунікативно важлива інформація може передаватися як підрядною частиною СПР (К.Ф. Шульжук), так і ПЧ у ПК (В.О. Дмитренко, Г.А. Коцюбовська), що прирівнює їх у значущості до головної частини/БВ, ми вперше виділили такі ПЧ, які за своєю значимістю дорівнюють БВ не тільки семантично, але й формально, тобто є конструктивно невід'ємними елементами ПК. Наприклад:

2. "We have vowed eternal war against the abominations you mention and their dark masters."

"As have my own people. We have our witch-hunts and our laws" (W. King).

Спроба усунення ПЧ із ПК веде до семантичної нестиковки з БВ наступного висловлення. Однакові займенники we в обох частинах означають різних референтів (оскільки репліки належать різним комунікантам; це - уявна тотожність моносуб'єктів).

Розвиваючи думку про можливість приєднування після БВ будь-якого за обсягом відрізку аж до складного синтаксичного цілого (І.К. Баталова, П.С. Дудик, П.В. Кобзев), ми пропонуємо більш детальну класифікацію ПК із багатокомпонентними ПЧ і виділяємо ПК вихідні (елементарні) і вивідні (неелементарні). Відношення між БВ і багатокомпонентними ПЧ останніх ми визначаємо на зразок класифікації СПР з кількома підрядними - як приєднування, подібне до: 1) послідовної (ступеневої) підрядності, 2) супідрядності (однорідної, неоднорідної та мішаної), 3) відношень між частинами СР з різними видами синтаксичного зв'язку. При цьому визначальним у відношеннях між БВ і ПЧ виступає приєднувальний зв'язок, а всі інші тільки накладаються на нього. Наприклад:

3. En famille; where children reign. For bonny sweet Robin is all my joy. Which time she chanted snatches of old tunes (J. Fowles).

4. Had it been possible, I would have marched on, and left it to its loneliness and gloom. For I felt I was haunted, tragic and evil. However I had no choice (P.C. Wren).

Розділ 2. Семантико-прагматична характеристика приєднувальних конструкцій і складних речень з підрядним зв'язком. Аналіз ПК і СПР, проведений крізь призму їхніх семантичних особливостей, дозволив встановити, що ступінь спільності лексико-граматичних форм даних одиниць може значно варіювати, тому ПК і СПР розподілені нами на дві групи: з ознаками семантичної симетрії й асиметрії в лексико-граматичних формах. Одиниці першого типу характеризуються як повним дублюванням своїх синтаксичних центрів (односуб'єктні та однопредикатні одиниці) або їхньою синонімією, так і частковим - дублюванням тільки окремих другорядних членів, або їхніх форм в експлікованому чи імплікованому вигляді, з морфолого-синтаксичними змінами й без них.

Одиниці з ознаками розбіжності лексико-граматичних форм представлені різносуб'єктними підметами; лексемами, протиставленими в плані істота/не істота або такими, які знаходяться в антонімічних відношеннях, а також опозицією загального/часткового в частинах ПК і СПР та ін.

Ми вважаємо ПК із ПСЗ? і СПР варіативними в семантичному плані. З урахуванням кореляційного аспекту вони поділяються на два великі класи - корелятивні й некорелятивні одиниці. При визначенні корелятивності/некорелятивності певної одиниці як головна використовувалась семантична ознака вкладання/невкладання в зміст попередньої частини, яка базується на формальному показнику, - можливості обернення/необернення компонентів цих складних одиниць із урахуванням таких їхніх особливостей: а) на відміну від корелятивних СПР, корелятивні ПК нами тлумачаться ширше, і до них ми відносимо одиниці, в основі яких лежать структурні частини як корелятивних, так і прислівних необернених СПР; б) при трансформаційних перетвореннях зміна місць залежних компонентів ПК із ПСЗ? і СПР відбувається разом із приналежним їм СЗ; в) серед залежних частин СПР не може бути таких, які семантично не вкладаються в зміст головної. У ПК із ПСЗ? невкладальні ПЧ зафіксовані, хоча й у значно меншій, ніж укладальні, кількості.

Некорелятивні ПК складають найбільшу групу. Серед СПР їм відповідає також чисельно домінуюча група з детермінантним зв'язком, непередбачуваність і необов'язковість якого є ознакою вільного порядку частин і відсутності тісного формально-змістового зв'язку між ними. Характерною рисою даних ПК і СПР є обов'язкове семантичне вкладання їхніх складових у зміст одна одної, що підкріплюється формальною ознакою - вільною зміною ними місць при збереженні граматичної та семантичної відміченості трансформів. англомовна конструкція приєднувальна семантична

Диференційною ознакою чисельно значно менших корелятивних одиниць є міцний анафорично-катафоричний зв'язок частин, який акцентує їхню взаємозалежність і протидіє винесенню залежних компонентів у препозицію через наявність опорних та лексично неповноцінних займенникових співвідносних слів, граматикалізованих елементів, слів-модифікаторів, а також логічної послідовності подій, співвідношення в часі та ін. При цьому частини ПК можуть як укладатися, так і не вкладатися в зміст одна одної. Встановлено, що саме в корелятивних ПК і СПР, завдяки тісній спаяності їхніх частин, залежні частини часто дорівнюють головним/БВ як у семантичному, так і в конструктивному плані, а їхнє вилучення приводить до семантичної нестиковки з наступним висловленням.

Формальна відокремленість від БВ зовнішніми розділовими знаками вплинула на тривалість паузи (у бік її збільшення порівняно з СПР), обумовила уривчастість ПК і підсилила її експресивне навантаження, тому вважається, що саме наявність синтаксичної перерви від приєднуючого до приєднуваного речення утворює приєднування, а не семантичний характер доданого зауваження (М.Я. Блох). Відповідно, якісно змінюється й синтаксичний зв'язок між частинами (підрядний перетворюється на приєднувальний).

На відміну від ПСЗ, ПСЗ? при виконанні нової функції (формально-синтаксичного й семантико-синтаксичного поєднання складових тексту) реалізує також інформативну функцію з домінантним значенням приєднування незапланованої інформації, яка конкретизується в таких пропозиціональних значеннях: додаткової інформації, уточнення, гіпотези, висновку, причини, наслідку, протиставлення й перелічення. При цьому, функція, виконувана словами-модифікаторами, визначена як така, що допомагає повніше розкрити дані значення між складовими ПК і СПР. Класифікацію слів-модифікаторів здійснено з урахуванням: а) місця їх розміщення у формальному каркасі ПК і СПР (препозитивні, постпозитивні й препозитивно-постпозитивні); б) квантитативного аспекту (одно-, та багатомодификаторні одиниці; в) семантичного наповнення (верифікатори, медітатори та слова прийняття/неприйняття змісту повідомлення).

Розділ 3. Комунікативні властивості приєднувальних конструкцій і складних речень з підрядним зв'язком. ПК із ПСЗ? і СПР відіграють помітну роль у реалізації текстових категорій інтегративності й дискретності. Спільні та дистинктивні риси даних структур виявляють себе особливо контрастно на тлі мікротекстових єдностей (далі - МТЄ), у межах якої й відбувалося дане дослідження. Під МТЄ розуміється синтаксична одиниця текстового рівня, тематична й структурна цілісність та комунікативна спрямованість якої забезпечується цілим комплексом мовних засобів, серед яких важливу роль відіграють ПК і СПР, які можуть розташовуватися компактно, дифузно або компактно-дифузно в МТЄ. Позиційний аспект функціонального аналізу ПК із ПСЗ? і СПР дав такі результати:

а) ПК, розташовані на початку МТЄ, становлять найменш чисельну групу й можуть реалізовувати практично будь-які значення, зафіксовані для їхніх ПЧ, окрім висновку, при спорадичній реалізації значень причини та наслідку. Як ПК, так і СПР, що відкривають МТЄ та більш об'ємні текстові фрагменти, відіграють у них роль своєрідного синтаксичного центру, оскільки мають найбільшу граматичну свободу й закладають основи подальшої побудови цієї МТЄ - усі наступні висловлення не тільки змістовно, але й граматично співвідносяться з ними.

Функціонально-прагматична спрямованість ПК і СПР в ініціальній позиції знаходить своє відбиття й у кількості лексичного наповнення цих одиниць (особливо ПК) - вони в переважній більшості тяжіють до стислості. Отже, експліцитна організуюча роль, а також певні пропозиціональні значення сприяють розгортанню МТЄ в катафоричному напрямку й визначають, таким чином, її подальші структурні, семантичні й комунікативні особливості;

б) ПК і СПР у медіальній позиції складають другу за ступенем поширеності групу. Їхню специфічну прикмету становлять розповідні відрізки з низьким рівнем категоричності й питальні речення, які прямо вказують на незавершеність акту комунікації. Цілісність МТЄ зберігається, у даному випадку, за рахунок дії не тільки катафоричних, але й анафоричних сил;

в) ПК у (перед)фінальній позиції, становлять найбільш регулярну групу й переважно мають функціональне навантаження висновку (а також часто причини та наслідку), що обумовлює виникнення анафоричної сили, яка цементує МТЄ. Дана позиція ПК, а також характерні пропозиціональні значення, дозволяють віднести її до досить надійних індикаторів нижньої межі МТЄ й крупніших текстових одиниць.

Розташування кількох ПК із ПСЗ? і СПР у складі одної МТЄ може бути контактним, дистантним або контактно-дистантним і має виражений характер на реалізацію макротеми МТЄ. При контактному розташуванні ПК і СПР їхнє функціональне навантаження маніфестується найбільш прозоро, часто підсилюючись, уточнюючись шляхом свого поширення на посттекст. При цьому, виконувана ПСЗ? текстотвірна функція просліджується найбільш виразно, коли складові ПК висловлюються різними комунікантами або знаходяться в різних МТЄ. При дистантному розташуванні ПК і СПР (і навіть частин ПК) зберігається змістово-формальна цілісність і прагматичне спрямування МТЄ, що підтверджується як можливістю злиття рознесених у тексті дистантних частин ПК, так і трансформації ПК у СПР. Така можливість легкого злиття дистантних частин ПК (які можуть належати різним учасникам мовленнєвого акту) у структурну, змістову й комунікативну єдність є вагомим аргументом на користь тези про саме приєднування, а не парцелювання ПСЗ? частин ПК, оскільки мовець може розчленувати тільки своє повідомлення.

Отже, у ході аналізу ПК і СПР досліджена їхня невід'ємна, проте експліцитно не виражена при вивченні ізольовано від контексту функція - текстотвірна, яка породжується, головним чином, ПСЗ?, спрямовується на збереження когезії й когерентності тексту й знаходить свій прояв у: дії анафорично-катафоричних сил, які сприяють зв'язності МТЄ; кореляції (взаємному впливі) ПК і СПР та контексту, що реалізується в можливості поширення пропозиціональних значень, притаманних ПК і СПР, на посттекст або перенесення цих значень з предтексту на ПК і СПР; набутті ПСЗ?, а разом з ним і ПЧ значень, які для них не регламентовані мовною системою; можливості утворення однорідними підрядними/приєднаними частинами окремої додаткової змістової єдності в рамках МТЄ.

Як вербальні, так і різні невербальні засоби в межах ПК і СПР відіграють важливу роль у відтворенні авторської модальності, підсилюючи, уточнюючи, відтінюючи лексично слабко виражені функції ПК і СПР у тексті й створюючи тим самим необхідні умови й конситуацію для правильного (з точки зору адресанта) сприйняття повідомлення адресатом. Аналіз показав не тільки активне використання ремарок як факультативних компонентів ПК із ПСЗ?, але й зворотній процес, - уживання ПК у межах самих ремарок. У цьому випадку особливістю структурної будови ПК є завжди контактне розташування БВ і ПЧ, а серед функцій ПК домінує компресія змісту.

Комунікативну організацію ПК і СПР розглянуто на двох рівнях: макроструктури (усієї структури в цілому) і мікроструктури (коли кожна частина ПК/СПР має свою окрему тему й рему). На рівні мікроструктури ПК із ПСЗ? виявляють максимальну спільність із СПР. Варіативність між цими одиницями прослідковується в: а) наявності різних за рівнем актуальності рем (авто-й синсемантичних) і, відповідно, у слабких і міцних зв'язках як між частинами ПК і СПР, так і контекстом і різній їх участі в механізмі текстотворення: автосемантичі реми є переважно проспективними, а синсемантичні - ретроспективно-проспективними; б) різноманітності комплексних кореляцій тема-рематичних елементів (взаємодії експліцитно/імпліцитно виражених спільних тем і рем) як у межах ПК і СПР, так і в межах контексту при формуванні його когезії та когерентності; в) подібності змістових відтінків, які можуть бути виражені ремами ПК і СПР, серед яких були розглянуті екзистенціональність, модальність, експресивність.

На рівні макроструктури встановлена неможливість збігу граматичного членування ПК із комунікативним членуванням (через жорстку фіксованість її компонентів), що суттєво відрізняє її від СПР, де такий збіг є можливим.

ВИСНОВКИ

Формальна організація ПК із ПСЗ? і СПР є подібною, але не тотожною. Їхня структурна близькість експлікується у двох різнорангових (а)симетричних (не)елементарних частинах (базовій/головній та приєднувальній/підрядній), поєднаних (не)передбачуваним зв'язком.

Неідентичність формально-синтаксичної будови ПК виявляється у відмінних синтаксичних відношеннях між її частинами (односпрямованому приєднувальному зв'язку), фіксованому розташуванні БВ і ПЧ, які оформлені як окремі речення, різні розділові знаки між ними й експресивність ПЧ.

Інформаційна значущість ПЧ, які завжди експліцитно марковані ПСЗ?, як і підрядних частин СПР, часто дорівнює або навіть перевершує БВ. При цьому, інформаційна значущість складових ПК вимірюється контекстом. Дана властивість ПЧ особливо яскраво прослідковується в корелятивних ПЧ, які в більшості випадків є не факультативними, а структурно й семантично обов'язковими елементами ПК, при спробі усунення яких наступні висловлення семантично не корелюють з БВ, стають незрозумілими, через що зв'язок із посттекстом розривається.

ПЧ може бути утворена будь-якою за обсягом синтаксичною одиницею з СЗ в ініціальній позиції, але нею не може бути: 1) складова питально-відповідної єдності (оскільки зникає непередбачуваність приєднування, і вона не може утворити СПР з попереднім питанням) і 2) одиниця, що за формою збігається із СПР, але має в препозиції тільки ПСЗ? без ПСЗ?.

На основі аналогії між будовою неелементарних СПР і ПК із багатокомпонентними ПЧ останні класифіковано як вихідні (елементарні) й вивідні (неелементарні). Відношення між БВ і багатокомпонентними ПЧ ми кваліфікуємо на зразок атестації СПР з кількома підрядними - як приєднування подібне до: 1) послідовної (ступеневої) підрядності; 2) супідрядності (однорідної, неоднорідної та мішаної); 3) відношень між частинами СР з різними видами синтаксичного зв'язку. При цьому, визначальним у відношеннях між БВ і ПЧ виступає приєднувальний зв'язок, а всі інші - тільки накладаються на нього.

На відміну від ПСЗ, ПСЗ? при виконанні нової функції (формально-синтаксичного й семантико-синтаксичного поєднання складових тексту) реалізує інформативну функцію з домінантним значенням додавання незапланованої інформації, яка конкретизується в таких пропозиціональних значеннях: додаткової інформації, уточнення, гіпотези, висновку, причини, наслідку, протиставлення й перелічення.

У плані комунікативної організації на рівні мікроструктури ПК із ПСЗ? виявляють максимальну спільність із СПР, що знаходить прояв у різноманітних комплексних кореляціях тема-рематичних елементів як у межах своїх конструкцій, так і в межах контексту при формуванні його когезії та когерентності. На рівні макроструктури жорстка фіксованість компонентів ПК, на відміну від СПР, робить збіг її граматичного членування з комунікативним неможливим. Виділені різні за рівнем актуальності реми ПК і СПР (автосемантичні й синсемантичні) мають подібні змістові відтінки (екзистенціональності, модальності, експресивності та ін.).

Проведений комплексний триаспектний аналіз і встановлені вище особливості ПК із ПСЗ? і СПР дають підстави розглядати дані складні різнорівневі сполучникові одиниці як варіативні.

Перспективи подальших досліджень вбачаються в детальному аналізі функціонування ПК з точки зору теорії мовленнєвих актів та у різних типах дискурсу.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Дмитренко В.А., Богдан В.В. Проблема присоединения в английском языке // Вісник Харківськ. держ. ун-ту. Серія романо-германська філологія. - 1999. - № 424. - С. 22-26.

Богдан В.В. До питання про співвідношення парцеляції та приєднання // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. Романо-германська філологія. - 2000. - № 500. - С. 192-197.

Богдан В.В. Співвідношення лексико-граматичних форм підрядних приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень у сучасній англійській мові // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. Романо-германська філологія. - 2002. - № 567. - С. 101-108.

Богдан В.В. Тематично-рематичні кореляції в частинах приєднувальних конструкцій з підрядним приєднувальним зв'язком і складнопідрядних речень // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. Романо-германська філологія. - 2003. - № 611. - С. 155-159.

Богдан В.В. Рематичні компоненти приєднувальних конструкцій із підрядним приєднувальним зв'язком і складнопідрядних речень та їхні різновиди // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. Романо-германська філологія. - 2005. - № 649. - С. 116-119.

Богдан В.В. Пропозиціональні відношення в рамках приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень // Другі Каразінські читання: Два століття Харківської лінгвістичної школи: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (5 лютого 2003 р.). - Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2003. - С. 23-24.

Богдан В.В. Роль екстралінгвістичних чинників у складі приєднувальних конструкцій з підрядним зв'язком і складнопідрядних речень у прагматичній орієнтації тексту // Наука і освіта `2003': Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (20-24 січня 2003 р.). - Том 13. Філологія/ За заг. ред. Шепеля Ю.О. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 100-102.

Богдан В.В. Варіативність приєднувальних конструкцій і складних речень з підрядним зв'язком у сучасній англійській мові // Динаміка наукових досліджень - `2005': Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції (20-30 червня 2005 р.). - Том 59. Філологічні науки - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 6-8.

АНОТАЦІЇ
Богдан В.В. Синтактика, семантика, прагматика англомовних приєднувальних конструкцій і складних речень з підрядним зв'язком. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2006.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню структурних, семантичних і комунікативно-прагматичних особливостей приєднувальних конструкцій з частинами, поєднаними приєднувальними сполучниковими засобами (базове висловлення і приєднувальна частина), омонімічними підрядним і складнопідрядних речень. На матеріалі сучасної англійської мови уточнено статус приєднувальних конструкцій і запропоновано критерії їх відокремлення від різних типів приєднування, парцеляції й складнопідрядних речень; доповнено й уточнено формально-синтаксичні властивості приєднувальних конструкцій; розширено класифікацію їх приєднувальних частин; визначено семантичні класи аналізованих одиниць і виявлено їхні особливості; встановлено пропозиціональні значення, у яких конкретизується виконувана приєднувальною частиною інформативна функція; здійснено класифікацію слів-модифікаторів, які допомагають визначити дані значення; розкрито функції приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень як складових тексту та роль екстралінгвальних засобів у реалізації даних функцій; проаналізовано закономірності комунікативного членування і визначено типи рем у залежних компонентах приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень; вперше проведено кількісний аналіз приєднувальних сполучникових засобів; запропоновано схеми побудови й функціонування приєднувальних конструкцій.

Ключові слова: приєднування, приєднувальні сполучникові засоби, приєднувальна конструкція, базове висловлення, приєднувальна частина, складнопідрядне речення, пропозиціональні значення, екзистенціональна, модальна та експресивна реми.

Богдан В.В. Синтактика, семантика, прагматика англоязычных присоединительных конструкций и сложных предложений с подчинительной связью. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. - Харьков, 2006.

Диссертация посвящена комплексному исследованию структурных, семантических и прагматических особенностей присоединительных конструкций (ПК) с частями, объединенными присоединительными союзными средствами, омонимичными подчинительным (ПСС?) и сложноподчиненных предложений (СПП). Под ПК мы понимаем двухкомпонентную структуру текстового уровня, части которой - базовое высказывание (БВ) и присоединенная часть (ПЧ) формально разделены внешним знаком препинания, но объединены ПСС? в структурно-смысловое и коммуникативное единство.

В работе на материале современного английского языка определены сходные и отличительные, обязательные и факультативные черты данных вариативных разноуровневых синтаксических единиц, внешний изоморфизм которых состоит в: наличии двух разноранговых (а)симметричных частей с (не)предсказуемой связью (при этом зависимая часть всегда эксплицитно маркирована союзным средством в инициальной позиции) и возможности функционирования (не)элементарных конструкций в их составе. Эксплицитными отличительными особенностями являются: присоединительная связь между частями ПК (vs. подчинительной в СПП); существование синтаксической зависимости в ПК между частями, которые организованны как отдельные предложения и могут принадлежать разным коммуникантам (против замкнутости связей внутри СПП); всегда правая контактная/дистантная позиция ПЧ (в отличие от придаточной в СПП), а также различные знаки препинания между частями ПК и СПП.

В исследовании уточнен статус ПК (установлено, что высказывание, конструктивно похожее на СПП, образует ПЧ только при наличии в препозиции двух союзных средств: первого - ПСС?, которое осуществляет присоединение ПЧ к БВ и второго - подчинительного союзного средства (ПСС), соединяющего части ПЧ. Кроме того, обосновано, что компонент вопросно-ответного единства не может быть ПЧ (поскольку исчезает непредсказуемость присоединения, и этот компонент (ответ) не сможет образовать СПП с предыдущим вопросом). Главным критерием отмежевания ПК от СПП, разных типов присоединения, парцелляции и сверхфразовых единств является ПСС', обладающее сильными коннекторными и анафорическими свойствами.

Дополнены и уточнены формально-синтаксические свойства ПК (в связи с часто большой информационной значимостью ПЧ впервые выявлены случаи ее функционирования как структурно обязательного, а не факультативного компонента ПК); расширена классификация ПЧ (отношения между БВ и многокомпонентными ПЧ квалифицируются по аналогии с аттестацией СПП с несколькими придаточными - как присоединение подобное: 1) последовательному подчинению; 2) соподчинению (однородному, неоднородному и смешанного типа); 3) отношениям между частями сложного предложения с разными видами синтаксической связи. При этом, определяющей в отношениях между БВ и ПЧ выступает присоединительная связь, а все другие только накладываются на нее.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.