Функціонування стилістично зниженої лексики в публіцистичних текстах

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Функціонування стилістично зниженої лексики в публіцистичних текстах



ЗМІСТ

РОЗДІЛ І Теоретичні засади стилістично зниженої лексики

1.1 Мова друкованих засобів масової інформації

1.2 Поняття стилістично зниженої лексики

1.3 Мовна норма та відхилення від неї у публіцистичних текстах

1.4 Комунікативна зумовленість використання стилістично зниженої лексики

1.5 Особливості вживання стилістично зниженої лексики

РОЗДІЛ ІІ Практичне втілення стилістично зниженої лексики в публіцистичних текстах

2.1 Організація стилістично зниженої лексики в публіцистичних текстах

2.2 Морфологічна конотація досліджуваних лексем

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Ступінь розвитку мови та зміни ціннісного сприйняття світу мовцями найповніше відображено в публіцистиці та засобах масової інформації (ЗМІ), які здатні забезпечити різноманітні потреби сучасного суспільства у створенні, збереженні й передачі інформації.

Оцінна спрямованість публіцистичних та інформаційних матеріалів вимагає широкого використання всіх стильових можливостей мови. Публіцистичний текст має власні принципи відбору й використання лексичних засобів. Проведений аналіз засвідчив, що в пресі використовується широкий спектр мовних одиниць, серед яких чільне місце посідає стилістично знижена лексика (СЗЛ) [25].

Саме її використання призводить до відхилення від певних канонів створення газетних статей. У свою чергу таке варіювання інформаційної лексики, яка вживається для надання мові газет певної експресивності, створює нашарування дещо неприйнятної для нашого суспільства української мови. Багато мовознавців приділяли неабияку увагу дослідженням у сфері публіцистики, які були спрямовані на виявлення ролі стилістично знижених лексем та їх особливостях.

Тому, на даному етапі розвитку журналістики таке багатогранне поширення СЗЛ-и в мові газет є досить прийнятним явищем, створене для привернення уваги читачів та глядачів. Інтенсивне використання стилістично забарвлених одиниць в аналізованих текстах відображає мовні уподобання суспільства, яке прагне в цих лексемах віднайти засоби адекватної номінації явищ.

Актуальність теми дослідження зумовлена, з одного боку, активізацією в останнє десятиліття уживання стилістично зниженої лексики в мові українських газет, журналів, телепередач, з іншого, недостатньою вивченістю функціонування стилістично знижених лексем сучасної української мови.

Питання функціонування елементів СЗЛ-и в публіцистичних текстах були предметом дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних мовознавців, зокрема, Л. Гуслистої, Б.Коваленка, А.Коваль, Г.Колесник, В.Костомарова, Г. Мінчак, С.Равлюк, Л. Ставицької, О. Тараненка, В.Чабаненка та ін. Дослідження мови публіцистики останніх десятиліть здійснюється в таких напрямках: 1) аналіз лексико-семантичних одиниць, зокрема, запозичень, інновацій і розмовних елементів, які переходять до мовної норми (О.Стишов, О. Сербенська, Д.Мазурик, М. Неклюдова); 2) загальний лексико-семантичний аналіз газетно-публіцистичного дискурсу (О. Зарецький, О. Калиновська, М.Солдатенкова); 3) дослідження словотвірних аспектів у мові публіцистики (О. Стишов, О.Семенюк, Г. Віняр, В. Фурса); 4) аналіз стилістичних особливостей публіцистичного тексту з погляду мовної норми (Л. Струганець, Т. Коць, О. Андреєнко, А. Григораш, М.Скиба, Х.Дацишин, Г.Колесник, Н.Кочукова, С.Равлюк, Б.Черняков)[34, 3]. Не зважаючи на ґрунтовну основу цих досліджень, проблема функціонування СЗЛ-и лексики в мові преси залишається і на сьогоднішній день недостатньо вивченою.

Мета нашого дослідження полягає в здійсненні аналізу стилістично зниженої лексики сучасної української мови та особливостей її вживання в мові періодики.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

1) проаналізувати стилістично забарвлені лексеми, що функціонують в мові публіцистики в останнє десятиліття;

2) виявити джерела формування та поповнення стилістично зниженої лексики;

3) з'ясувати рівень заангажованості публіцистичних текстів з-понад інших засобів масової інформації;

4) розподілити виокремлені із мови газет знижені лексеми на окремі тематичні групи та дослідити їхню морфологічну конотацію;

5) розглянути, у яких публіцистичних текстах і саме якого змісту, найчастіше нівелює стилістично знижена лексика;

6) простежити рівень уживаності стилістично знижених одиниць у пресі під впливом часових коливань.

Об'єктом нашого дослідження обрано мову сучасної української публіцистики.

Предмет дослідження - структурно-семантичні й функціонально-стилістичні особливості СЗЛ-и, чинники її виникнення в мові сучасної публіцистики.

Джерельною базою дослідження послужили інформаційні матеріали українських газет і телепередач («Україна молода», «Урядовий кур'єр»,«Суми і сумчани», «Україна козацька», «Сумщина», «Культура і життя», «Київ», «Нація і держава», «Про те», «Факти. Підсумки дня», «Літературна Україна», «Українське слово») за останні десять років.

Методи дослідження. У бакалаврській роботі було використано описовий метод, який полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць та компонентний метод, який дає можливість описати значення стилістично знижених лексем у публіцистичних текстах,а також лексико-семантичний і комунікативно-функціональний методи.

стилістичний знижений лексика мова періодика



РОЗДІЛ І

1.1 Мова друкованих засобів масової інформації

Мова публіцистики дає багатий матеріал для досліджень у галузі функціональної та практичної стилістики, для з'ясування проблем функціональних стилів, для розроблення теорії газетних жанрів і чітко виділяється як окремий об'єкт вивчення. На газетних шпальтах публіцистичний стиль репрезентований якнайширше, і тому поняття «мова газети» і «публіцистичний стиль» часто ототожнюються.

Досі дослідники найбільшу увагу звертали на газетно-журнальний різновид цього стилю - найпопулярніший вид масової комунікації. До основних рис мови газети належать: економія лексичних засобів, стислість викладу та водночас інформативне його навантаження; вживання зрозумілих слів та висловів; використання суспільно-політичної термінології; помітна наявність мовних кліше, штампів; переосмислення лексики інших функціональних стилів.

Питання стилю української періодики привертало увагу дослідників протягом останніх двох століть, і тому має свою історію. Так, появу значної кількості статей спричинювали дискусії з питань культури мови, які так чи інакше торкалися специфіки преси. У середині 70-х років та на початку 80-х років XX століття розгорнулася дискусія з приводу цього питання серед колективу авторів монографій «Мова сучасної масово-політичної інформації» та «Особливості мови і стилю засобів масової інформації» [42, 1].

Отже, культура преси з часом виділилася як самостійний об'єкт вивчення, і сьогодні можна говорити про пресолінгвістику як окрему галузь стилістики, тісно пов'язану з філософією комунікації, соціологією, з наукою про основи публіцистичного письма.

Вивчення української «часописної мови», як і «часописного українського письменства», запровадили ще на початку минулого століття своїми працями І.Франко, Б.Грінченко, І.Нечуй-Левицький, Л.Мартович та інші. Мова української преси (як, до речі, й сама преса), що виходила до 1914року, а також між двома світовими війнами на окремих територіях українських земель, ще не стала об'єктом ґрунтовного дослідження. Є лише окремі зауваження в цьому плані у працях М.Сулими, М.Гладкого та інших мовознавців. Соціологічні вивчення мови газети та її аудиторії в 20-х роках поєднувалися з лінгвістичними спостереженнями, а її опис був, як правило, соціолінгвістичним. Уже в цей період культура преси виділяється як окрема проблема,чітко визначено, що основою її розвитку є народна мова. На думку Ю. Шевельова, «газетна мова» розвивається в тісному зв'язку з мовною практикою насамперед інтелігенції, репрезентуючи вже «вищу мову», й істотно впливає на престиж національної мови[42, 1].

Мова української періодики 50-х років характеризується рядом особливостей, зумовлених, насамперед, тим, що пресу трактовано як частину ідеологічної структури, а мову - як засіб її пропаганди. З 60-х років вивчення цього питання розвивалося в кількох напрямках. Перший із них - нормативно-стилістичний - представлений значною кількістю праць, авторами яких є С. Єрмоленко, К. Ленець, А. Коваль, М. Пилинський, О.Пономарів, В. Русанівський, О. Сербенська, Н.Сологуб. У межах цього напрямку мову періодики вивчають з погляду того, наскільки вона відповідає нормам літературної мови. Зокрема, О. Сербенська, вивчаючи мову преси кінця XX ст., робить спробу системного опису й різнопланового аналізу (лінгвістичного, соціологічного, психологічного) явищ публіцистичного мовлення як певного естетичного стереотипу, що залежить від дії соціальних чинників. Дослідниця довела, що в мові газет віддзеркалюються тенденції розвитку загальнолітературних норм української мови. Другий напрям у вивченні мови преси, який досить активно розвивається в Україні з 70-х років XX століття, пов'язаний з трактуванням мови газети як особливого об'єкта. Це функціонально-стилістичний напрям, репрезентований у працях таких учених, як Д. Баранник, І. Білодід, Г. Колесник, А. Мамалига, М. Пилинський, Г. Сагач, О. Стишов, Л. Шевченко та інших. Функціонально-стилістичний підхід передбачає вивчення закономірностей і тенденцій формування внутрішньостильових форм, з'ясування лінгвістичної природи жанрової форми, пошуки естетичних критеріїв газетної мови. Окремий напрям у дослідженні мови українських газет - історію становлення мови української преси - започаткували М.Жовтобрюх та Ю.Шевельов. Різні аспекти сучасного етапу розвитку мови української періодики (80-х - 90-х років XX століття) знайшли своє висвітлення в працях Н. Бойченко, І. Браги, А. Григораш, Т. Коць, А. Мамалиґи, Н. Озерової О. Стишова та інших [42, 1]. Питання мови преси подовжують досліджувати лінгвісти й у наш час із різних аспектів: І. Онищенко (зробив порівняльний аналіз функціонування СЗЛ-и в публіцистичних та інформаційних текстах), М.Навальна (досліджувала розмовну лексику в мові преси кінця ХХ-початку ХХІ ст.), Т. Стасюк (досліджує відонімні утворення: структурно-семантичні та функціонально-стилістичні аспекти в мові сучасної публіцистики), Б.Коваленко (провів аналіз СЗЛ-и в мові сучасної української публіцистики), І.Соболєва (досліджує знижені мовні засоби в сучасному публіцистичному дискурсі) [25; 20; 34; 12; 32].

На сьогодні всі наукові дослідження мови преси виходять з функціональної своєрідності газетно-публіцистичного стилю, яка полягає в діалектичній єдності двох функцій - впливу та повідомлення. Водночас, хоча в різних жанрах публіцистики логічний та емоційно-експресивний елементи мають бути взаємно зрівноважені, на сучасному етапі газетної комунікації посилюється експресивна функція. У мові газети поряд із розмовно-літературною лексикою дедалі частіше вживається і розмовно-нелітературна: просторічна, в тому числі вульгарна, жаргонна, діалектна, лексика позанормативних запозичень, а також фразеологічні одиниці, що мають яскраво виражений зниженорозмовний, лайливий, грубий, вульгарний характер.

Така лексика та фразеологія характеризуються переважно певною стилістичною маркованістю, додатковими конотаціями. У мові мас-медіа вони виконують роль виразних, дохідливих, влучних засобів, що забезпечують образність висловлювання і спрямовані на досягнення певної мети тощо [12, 3].

Аналізуючи публіцистичний стиль, М. Пилинський передусім наголошував на його антиномії, що є «найважливішим внутрішнім пробудником розвитку стилю» засобів масової інформації [28, 37]. Дослідники мови газет зазначають, що вада текстів проявляється не в слабкій насиченості їх інформацією, а в «поганій» експресії, яка повторюється, стає стандартною та внутрішньо непереконливою. Вони застерігають, що «коли конструктивний контраст складається зі стандарту і такої самої експресії стандартизованої, руйнується основа й сенс газетної мови» [5, 176].

В останні роки в мові української періодики значно посилилася саме експресивна функція, передусім за рахунок широкого вживання розмовної лексики, яка позначає найрізноманітніші сфери життєдіяльності суспільства.

В інформативних текстах на перший план виступає логічний спосіб переконання, а, повертаючись до експресивних мовних засобів, автор одразу виділяється ідіоматичністю, образністю, емоційним забарвленням. «У системі засобів посилення експресії чимала роль належить елементам розмовного мовлення. Серед них бачимо значну кількість експресем - мовних одиниць, здатних створювати виразність» [5, 172]. Ці експресивні засоби і є власне засобами розмовної мови.

Серед лексичних експресивних засобів, що актуалізуються в мові сучасних друкованих ЗМІ, науковці виокремлюють такі групи:

1) експресивні засоби, породжені суспільно-політичними чинниками;

2) експресивні засоби мови сучасної української преси, які постали в результаті деривації (демінутивна лексика, слова-оказіоналізми тощо);

3) експресивні словосполучення як інструмент образного мислення журналіста (метафори, епітети, перифрази, фразеологізми тощо)[20].

Спостереження над мовним матеріалом сучасної української преси переконливо свідчать про те, що на мову ЗМІ і на газетну публіцистику значний вплив має усна мова. Дослідження мовознавців попередніх років спрямовують на думку, що проникнення розмовної лексики до публіцистичного стилю викликане як внутрішньомовними, так і позамовними причинами [20]. Одиниці такого типу становлять доволі помітний шар у лексичній системі сучасної української літературної мови, вони значно активізували своє вживання в публіцистиці на початку ХХІ століття під впливом позамовних чинників. Серед них: зняття політичної цензури, продовження демократичних перетворень у суспільстві, необхідність номінації явищ, нехарактерних для попередніх часів, зміна мовних смаків у бік спрощення, лібералізації, активізація суспільно-політичних процесів, бажання висловити експресію будь-якими засобами тощо. Саме вони сприяють широкому залученню в мову преси розмовних одиниць.

Просторічна лексика надає повідомленню виразності, образності, емоційного забарвлення. Хоч розмовні елементи контрастують із нормами публіцистичного стилю, як і з іншими писемними стилями, але водночас вони збагачують експресивні, а почасти й інформативні їхні засоби. Стильові норми мають характер заборони тільки в разі несвідомого їх порушення. Доцільне використання елементів інших стилів, підпорядковане меті висловлення, сприймається як цілком природне урізноманітнення мови, залежне від основного завдання: краще та переконливіше розкрити певну думку.

Загалом елементи розмовного стилю української літературної мови в сучасній періодиці - доволі поширене явище. Але, як видно з мови газет, в останні роки контраст розмовної лексики з нейтральним стилістичним тлом помітно зріс, що підсилило експресивну функцію української преси[20].

Як вважає О.Тараненко, для мовного портрету сучасності характерні такі ознаки: а) масове насичення тексту зниженими й субстандартними одиницями як вияв мовної розкутості й бравади; б) стилістика пародіювання, іронічного висміювання (із залученням стилістично знижених мовних одиниць) того, про що досі прийнято було говорити якщо не в шанобливому, то принаймні в стилістично нейтральному тоні [28,37].

Отже, найхарактернішим стилістичним явищем, яке спостерігається в мові ЗМІ, є проникнення в неї елементів розмовної мови. Особливо це стосується публіцистичного стилю, який «з самого початку формується як певний конгломерат розмовного, художнього і наукового стилів» [4, 136].

Так, мова засобів масової інформації спрямована на образне мовлення та експресивне її сприйняття з боку читача, слухача та глядача. Вживання СЗЛ-и стало досить розповсюдженим та незамінним у наш час. Такий прийом журналістів активізує увагу читачів, адже, як відомо, мова преси не завжди привертає нашу увагу, бо є телебачення та мережа Інтернету, які вважаються популярнішими, доступнішими та більш захоплюючими, але саме така лексика робить її помітною, оригінальною та цікавою для усього загалу. Із послабленням цензури в мову періодики проникли слова та вислови зниженої конотації, які раніше були доступними лише криміналізованому світу, але в даний момент вони побутують і у спілкуванні еліти та вищого прошарку українського суспільства, що є досить негативним і неприйнятним явищем мовної культури громадян.

1.2 Поняття стилістично зниженої лексики

У процесі поступового надання свободи суспільній думці, відбулося активне звільнення української преси від встановлених канонів, що призвело до проникнення на сторінки газет СЗЛ-и разом із її помітним експресивним вираженням. Лексика такого роду є досить неординарним та розгалуженим явищем, яке має свою структуру та виконує певні функції.

Уся лексика української мови зі стилістичного погляду поділяється на стилістично нейтральну та стилістично забарвлену.

Стилістично нейтральна лексика є основою будь-якого висловлювання. У мові переважна більшість слів такого характеру. Це звичайні назви явищ природи (вода, сніг, вітер, грім), рослин і тварин (верба, явір, кінь,заєць), родинних стосунків (батько, мати), органів людського тіла (голова,око, нога), будівель та їхніх частин (будинок, дах, димар), меблів (стіл, шафа), страв (борщ, каша) тощо.

Стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану («високий» стиль) і слова зниженого плану («низький» стиль).

До слів піднесеного плану належить:

- книжна лексика: доблесть, торжество, вікопомний, благословенний, бентежити, мислити;

- поетизми: небокрай, злото, шати, приваба, плугатар, духмяний, сизокрилий, квітнути, линути;

- офіційно-ділова лексика: вищеназваний, пропозиція, розглянути, постановити;

- наукова лексика (передусім терміни) [17].

Джерелом лексики «високого» стилю є переважно слова, взяті зі старослов'янської, давньої української, грецької, латинської мов та фольклору.

До слів зниженого плану належать:

- розмовна лексика: балакати, вештатися, гультяй, діляга, читалка;

- фамільярна лексика - безцеремонна, розв'язна: варнякати, вшелепатися, цмокнути, директорша, чудило;

- вульгарна лексика: патякати, ляпати, босяцюга, к чорту.

Джерелом лексики «низького» стилю є, як правило, просторіччя, жаргони, мова так званого суспільного дна [17].

Вживання СЗЛ в газетних текстах зумовлене різними екстралінгвістичними факторами:

1) зняттям цензури, протестом проти відсталості суспільства та «заштампованості» мови. Цей позамовний фактор зумовив вплив на активне впровадження як розмовно-літературної, так і просторічної лексики, лексики молодіжного, армійського та деяких інших жаргонів у різні газетні жанри, що в попередні роки було неприпустимим: заарканити, остограмитися, жлоб, жлобство, дибанути, кайф, кайфувати, дембель, амбал, бакси, крутий, підстава, наприклад: «Могилевська заарканила одного з найбагатших холостяків Росії» (Україна молода. - 15.05.99. -С.2);«Себто її «дибануло» струмом, підведеним до того ж таки електричного дзвінка, виготовленого з грубим порушенням вимог щодо електроізоляції» (Україна молода. - 27.01.99. - С.8);

2) криміналізацією суспільства. Цей чинник зумовив вплив на проникнення великої кількості елементів арго злодіїв, картярів, наркоманів тощо. Такі слова, як: ботати, вишка, гастролі, забити стрілу, в законі, зона, лажа, лимон, лох, малина, общак, пахан, понт, розколоти, фєня, ходка, ширка, шмон, шпана, - стали звичними для будь-якого газетного жанру. Нерідко така лексика подається з виразними ознаками походження з російської мови. Наприклад: «Саме він проявив себе не по роках винахідливим катюгою, хоча ті ж таки роки змусили суддів замінити йому цілком заслужену «вишку» десятьма роками ув'язнення» (Україна молода. - 20.01.99. - С.9); «Юнак прямо зі службового кабінету «забив стрілу»» (Україна молода. - 10.02.99. -С.9); «Столиця - «в законі»(Україна молода(заголовок). - 29.01.99. - С. 1); «…саме після ломки виникають рецидиви» (Україна молода. - 22.01.99. -С.8);

3) зміною мовних смаків у бік спрощення, лібералізації, наприклад: «Минув час - можна підбити «бабки» (Україна молода. - 26.01.99. - С.7); «Де зняти напругу після екзаменаційної сесії, де відтягнутись на всі сто змученому студенту?» (Україна молода. - 09.02.99. -С.4);

4) необхідністю номінації явищ, що не були характерними (взагалі або в такому масовому вияві, в такій кількості, як тепер) для попередніх років, наприклад: «Нещодавно кременчуцький бомж знайшов труп крихітного хлопчика із залишками пуповини у целофановому пакеті…»(Україна молода. - 06.01.99. - С.10);

5) бажанням висловити експресію будь-якими засобами, наприклад: «Конституційному суду наказано випендритися» (Україна молода. - 21.01.99, С.4); «А вже потім так «запудрили» йому [пенсіонерові] голову, що позбавили пенсії, мабуть, за цілий рік» (Україна молода. - 12.05.99. - С.9); «І хоч смагляві чоловіки справді змахували на представників сонячної Грузії, прикордонний контроль помітив невідповідність фото у паспортах і «фейсів» їх власників» (Україна молода. - 06.02.99. - С.4);

6) ситуацією українсько-російської двомовності. Цей фактор зумовив масову появу на сторінках газет такої форми просторіччя, як «суржик», а також великої кількості жаргонізмів та арготизмів з лексичними та фонетичними ознаками русизмів, наприклад: «А в Україні, блін, лише дев'ята вечора» (Україна молода. - 30.01.99. -С.7); «Недоторканні - власники «корочок» народних депутатів - стоять найвище» (Україна молода. - 06.02.99. - С.1). Такі приклади можуть свідчити про те, що елементи «суржику» вводяться в текст з певною стилістичною метою і є цілком виправданими. Але, на жаль, трапляються випадки, коли журналісти послуговуються ним несвідомо. У цих випадках «суржик» не має в собі ніякої експресивної функції і свідчить лише про низький культурно-освітній рівень автора, наприклад: «…не поспішають ставити на довольство» (Україна молода. - 27.01.99. -С.14).

Крім названих, у мові сучасних друкованих ЗМІ діє й ряд інших досить важливих чинників: а) значне розширення кількісного та якісного складу учасників комунікації; б) відчутне зростання особистісного начала в мовленні; в) помітне збільшення обсягу діалогічного спілкування; г) розширення сфери спонтанного спілкування й ослаблення офіційності.

Джерелом СЗЛ-и є як розмовно-літературна, так і розмовно-нелітературна лексика: просторічна, жаргонна (сленг, арго), діалектна, лексика позанормативних запозичень.

Наприкінці 90-х років ХХ ст. простежується тенденція до вживання в публіцистиці, а особливо на сторінках газет, не просто стилістично знижених лексичних засобів, а й засобів найнижчого в морально-етичному плані шару лексики. Мова цих років характеризується новим стилем висловлювання, більшою свободою вибору мовних прийомів (як правило, лексичних та фразеологічних), відмовою від мовних табу та евфемізмів, бажанням перебороти невиразність [12, 6].

Сьогодні в будь-якому газетному жанрі можемо натрапити на таку лексику:

а) розмовну - гендель, даїшник, засідайлівка, здибанка, збіговисько, базікати, бахнути, вештатися, начхати, розпинатися, розтринькувати, сунути, телепнути, торочити, чкурнути, наприклад: «Останній марафет перед елітарною «засідайлівкою» (про міжнародний форум) (Українамолода. - 29.01.99. -С.1);

б) просторічну - відморозок, житуха, жлоб, жлобство, порнуха, чорнуха, фігня, фінгал, вбахувати, випендрюватися, вмазати, дибанути, передирати, прибарахлитися, прищучити, профукати та ін., наприклад: «…картати позичальника та звинувачувати у «жлобстві» теж, мабуть, недоцільно» (про кредити для України від МВФ) (Україна молода. -28.01.99. -С.5);

в) жаргонну - амбал, бакси, зона, лажа, наїзд, прикид, прикол, розборка, тусовка, фанера, шара, відірватися, відтягнутися, грачувати, кайфувати, наїжджати, діставати, засвітитися, бухбти, тусуватися, шмонати та ін., наприклад: «…коли Лазаренка «шмонали» американські міграційні служби, Генпрокурор заявив, що наша країна докладе всіх зусиль, аби повернути Павла Лазаренка в Україну» (Україна молода. - 23.02.99. - С.3);

г) лайливі та непристойні - дурня, кретин, лайно, придурок та ін.

В окрему групу можна виділити стилістично знижені назви представників деяких народів: жид (про євреїв); кацап, москаль, московій (про росіян); сябри, бульбаш (про білорусів); фріц (про німців); хохол (про українців); янкі (про американців).

Функції СЗЛ-и в мові газети полягають у тому, що вона використовується як: 1) зображувальний засіб; 2) експресивно-оцінний засіб; 3) засіб відтворення мовної характеристики; 4) джерело збагачення газетної лексики.

Оновлення лексичного складу мови сучасних українських газет за рахунок одиниць зі стилістично зниженими конотаціями відбувається як з використанням власне лексичних новотворів, так і шляхом переосмислення наявних лексичних одиниць.

Отже, в мові сучасної публіцистики дедалі більшого поширення набувають експресивні слова, що надають висловленню виразності, образності, емоційної забарвленості. СЗЛ, яка використовується в газетних текстах (це слова з іронічною, жартівливою, фамільярною, зневажливою, грубою і т. ін. конотаціями), є в основному експресивною лексикою негативної оцінки, включаючи вульгарну, лайливу лексику[20].

СЗЛ - це лексика, яка почала розгалужуватися не лише в системі комунікацій, а й у публіцистичних текстах, що говорить про заангажованість сучасної преси. У свою чергу така лексика дозволяє цілком влучно та невимушено передати вислови громадян, ситуацію, про яку йдеться. Таким чином, це найкращий спосіб для надання повної експресії газетному тексту та найкращий спосіб зацікавлення читачів тією чи іншою статтею, але й у той же час таке варіювання знижених лексем негативно відображається на ступені освіченості українців.

1.3 Мовна норма та відхилення від неї у публіцистичних текстах

Проблема мовної норми - одна з найактуальніших і найскладніших проблем сучасної лінгвістичної науки. Не зважаючи на те, що їй присвячено величезну кількість праць, тут є ще багато суперечливого, а то й зовсім недослідженого. Так, тільки в поодиноких роботах, та й то здебільшого принагідно, висловлюються ті чи інші думки, зауваження з приводу мовної (мовленнєвої) інтенсифікованої виразності, яка виникає внаслідок свідомого, стилістично заданого відхилення автора (мовця) від кодифікованої літературної норми [42, 1].

Питанням функціонування мови й мовним нормам, присвячені, зокрема, дослідження Н. Арутюнової, Б.Баєвої, Л. Долинської, М. Жинкіна, Є.Носенко, Г.Сагач. Літературознавці В.Жельвіс, Д.Лихачов, Б.Успенський, психологи А.Бондаренко, І.Кон, В.Леві, Л. Широкорадюк розглядали проблему лихослів'я як соціокультурний феномен [26,80].

Норма в мові - це її узвичаєна, узаконена, загальноприйнята, обов'язкова одиниця - фонетична, морфемна та інші. Нормативність у мовленні виявляється в дотриманні норм мови [30,39].

Оскільки лінгвальна діяльність проявляється в різних формах і на різних рівнях, то й мовні норми бувають різних видів і типів.

По-перше, є норми місцевих (територіальних) та соціальних діалектів і норми літературної мови.

Норми діалектів (діалектні норми) - це також історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, але такі реалізації, які закріплені в територіально або соціально обмеженій мовленнєвій практиці. Носій певного діалекту завжди має конкретні уявлення (здебільшого суб'єктивні) про деякі особливості свого мовлення, що сприймаються ним на літературному або інодіалектному тлі як норми цього мовлення. Діалектні норми - це «природні» норми, вони складаються стихійно й коригуються лише інтуїтивними уявленнями мовців про правильне й неправильне в даному діалекті; вони, на відміну від літературних норм, характеризуються ослабленою імперативністю та недостатньою усвідомленістю, меншою функціональною і стилістичною диференціацією, більшою проникністю і надлишковою варіантністю.

Норми літературної мови (літературні норми) - це «сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усвідомлюваних ним як правильні і зразкові» [9; 24;13].

Літературні норми являють собою історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, такі реалізації, що закріплені в кращих зразках мовотворчості і яким віддає перевагу освічена частина суспільства; вони є ідеалізованим втіленням того загального, що вважається обов'язковим у незліченних конкретних актах мовленнєвої комунікації поміж окремими індивідуумами.

По-друге, є норми різних рівнів мовної системи, тобто норми лексичні, фразеологічні, словотворчі, фонетичні (акцентологічні, орфоепічні) та граматичні (морфологічні й синтаксичні). Ці норми являють собою історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовознавчого базису, що закріплені мовленнєвою практикою в ієрархічних ярусах даної мови.

По-третє, є норми стильові, міжстильові та стилістичні.

Поняття норми - не лише мовної - за своєю природою прагматичне й відносне, проте аж ніяк не довільне й не суб'єктивне. Норми створюються людьми, однак вони формуються на підставі реальних суспільних законів.

Історична залежність норми була завжди врівноважена іншою її властивістю - відносною стабільністю, необхідною для нормального функціонування мови. У нормі відбувається відбір того, що вже або є в системі, або перебуває в ній у вигляді потенції. Вона вибирає те, що прямо чи посередньо є в самій системі (тому, власне кажучи, поняття норми та системи не протиставляються). Хоча норма, за висловленнями Р.Будагова[24, 7], і виявляється у сфері «свідомого розвитку», це не заважає їй бути по-своєму закономірною, спиратися на систему, взаємодіяти з нею. Мовна норма визначається як «певна сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку, які усвідомлюються ним як правильні і зразкові»[24, 8], або як «сукупність найбільш придатних («правильних», «кращих») для обслуговування суспільства засобів мови, яка складається як результат добору мовних елементів з існуючих, наявних, утворюваних знову чи добутих з пасивного запасу минулого у процесі соціальної, в ширшому розумінні, оцінки цих елементів» [24, 9].

Для культури мови - як галузі сучасного мовознавства - поняття мовної норми конкретизується так: «норма - це реальний, історично зумовлений і відносно стабільний мовний факт, який відповідає системі і являє собою єдину можливість чи найкращий для цього конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку з співвіднесених фактів загальнонародної (національної) мови в процесі спілкування. Сукупність літературних норм з цієї точки зору дорівнює поняттю «літературна мова». Ці норми безпосередньо відбивають факти системи мови й належать до найбільш обов'язкових. Порушення їх утруднює спілкування.

Функціонально-стилістичні норми виявляються на всіх рівнях мови, але найочевиднішими вони є на рівні лексики та фразеології, оскільки одиниці такого роду досить чітко закріплюються за окремими стилями (хоча й уживаються за межами цих стилів). Використання їх поза межами стилю може бути стилістично виправданим і ґрунтується саме на тому, що читач відчує і правильно зрозуміє причину відступу від норми (як писав Л.Щерба: «коли чуття норми виховане у людини, саме тоді вона починає відчувати усю чарівність обґрунтованих відступів від неї...»)[16, 4]. У художніх текстах такі відступи від норми - одна з ознак стилю, а для мови газети вони сприймаються як обґрунтовані й доречні лише в тих жанрах, які за всім комплексом своїх мовних параметрів наближаються до художнього мовлення (нарис, фейлетон, політичний памфлет та ін.) [42, 1].

Газета як складна єдність різноманітних жанрів демонструє розмаїття стильових різновидів літературної мови, оскільки відображає зміни, які відбуваються в мові. Саме мова газети, а не мова художньої літератури, з дивовижною оперативністю відбиває ті семантичні зсуви, незвичні у своїй новизні сполучення слів, які щодня з'являються у мові.

У культурі преси активно виявляють себе всі визначальні тенденції розвитку норм. Останні іноді вступають у виразні суперечності: з одного боку, це нормативна диференціація мови за стилями та прагнення до збереження стабільності норми, з іншого, - діахронічні зміни й тенденція до переходу норми з одного стилю до іншого (норми наукового стилю починають діяти в публіцистичному стилі; у свою чергу, публіцистичний стиль помітно впливає в наш час на мову художньої літератури та ін.).

У мові газет виявляється тенденція до зближення норм усної та писемної мови: по-перше, оскільки варіанти писемної мови сприймаються як найбільш очевидно нормативні, то вони починають діяти й в усному мовленні, по-друге - навіть у діловому стилі відбувається процес поступової відмови від застарілих, книжно-писемних форм і конструкцій, що закріплюється мовною практикою газет. На мову публіцистики помітно впливає і така тенденція розвитку норми сучасної української літературної мови, як орієнтація не лише на художнє мовлення, а й на інші стилі при визначенні й кодифікації норм (це, насамперед, орієнтація на науковий і діловий стилі) [42, 1].

При оцінці придатності лексичних одиниць для потреб газети звичайно орієнтуються на належність слова до книжно-писемних стилів, оскільки, як відомо, основу лексики періодичної преси складають слова нейтральні та книжні; розмовні та просторічні елементи використовуються з метою надання текстові виразності або створення яскравої оціненості.

Проте газета - продукт колективної творчості, тому вона повинна прагнути до оптимальної лексичної та фразеологічної повноти. Мовна помилка - завжди й скрізь риса індивідуального мовлення: адже в мові, як системі, помилок бути не може. Навіть найбільш «закоренілі» канцеляризми й штампи як явище мови є результатом потреб читача в постійно відтворюваних засобах вислову з точним, локальним і звичайно вузьким змістом. Тому можна погодитися з дослідниками (М. Пилинський, А.Коваль, О. Сербенська, Ю. Шевельов), які твердять, що в мові немає шаблону, проте у мовленні він є: ми натрапляємо на нього в текстах, автори яких пишуть шаблонно (адже саме кількаразове повторення в тексті певного мовного засобу створює враження шаблону, якщо цей мовний засіб аж надто високопарний, недоречно вишуканий або загалом не властивий повсякденному мовленню). Газета не має права на помилку. Навіть орфографічні помилки в газеті завдають шкоди грамотності читачів. Будь-яка помилка - орфографічна, стилістична, фактична - підриває довіру до друкованого видання, засвідчуючи недбалість у збиранні та повідомленні інформації.

Буквально протягом останніх кількох років у філології, крім понять інформаційної екології та зниження культури мови, з'явилися інші: демократизація мови ЗМІ, комунікативні варіанти мови, різні типи мовної культури. Газетна мова стала розкутішою, гнучкішою, демократичнішою [42, 1].

Порушення стилістичних норм як прийом створення експресії в газеті не належить до дуже поширених, тому при оцінці мовної практики наших газет звичайно говорять про помилку як про результат мовної невправності авторів статей, неуважності й поспішливості, незнання стилістичних норм.

Серед помилок у доборі слова частина не може бути віднесена до стилістичних; це скоріше помилки, які виникають внаслідок недостатньо повного знання і тонкого відчуття семантики слова, незнання позамовного об'єкта, що описується, невміння користуватися переносним значенням слова тощо [42, 1].

Досить часто автори газетних текстів не дотримуються мовних норм, тому виникає засмічення таких видань СЗЛ-ю, що негативно впливає на рівень культури читачів. Тому, розглянемо деякі з порушень нормативності газет та способи їх уникнення.

Іменний характер газетної мови - тобто переважання іменників, звичайно поєднаних у «блоки», - явище не лише встановлене статистично, але й очевидне навіть при побіжному знайомстві з газетним текстом, при ближчому, уважнішому розгляді розкриває досить своєрідну й знаменну рису - самодостатність їх. «Блоки» з кількох іменників, з'єднувані ніби прошарком напівповнозначними дієсловами-зв'язками, здатні виражати предикацію і створювати предикативну цілість.

Саме тому іменники в газетному тексті потребують до себе особливо пильної уваги. Переважна більшість вживаних іменників - іменники абстрактні. Це сконденсовані й узагальнені уявлення про предмети; їх відношення до дійсності не пряме, а опосередковане (через ті ознаки і риси, на підставі яких утворювалася абстрактна назва). Саме тому зловживання абстрактними назвами, чужими повсякденному побутовому мовленню, зменшує дохідливість газетного тексту. До того ж ці абстрактні іменникові «блоки» газетної мови вміщаються переважно в громіздкі, багатослівні речення.

Цілком очевидно, що пересічна довжина речення публіцистичного стилю більша, ніж художнього (у публіцистиці - в середньому 14 повнозначних одиниць, у художньому - від 9 до 11), проте довжиною речення газетного тексту, як правило, зловживають, - на шкоду останньому (нагадаємо, що за свідченням психологічних досліджень швидкість сприймання залежить від довжини ряду елементів і від наявності виразних емоційних, експресивних елементів, які в газеті мають умовний характер). Більше того, в деяких газетних жанрах навіть поділ тексту на речення має умовний характер, що вкрай утруднює сприймання значень «потоку» абстрактних іменників [6, 1].

Образність тексту також значною мірою залежить від кількості конкретних й абстрактних іменників, а саме: чим конкретніші іменники тексту, тим більша його образна сила (звичайно в розмовній мові переважають конкретні назви, а саме розмовна мова й відзначається яскравою, свіжою, інколи грубуватою і забарвленою народним гумором та образністю). Це саме можна сказати й про оцінні іменники, які побутують у розмовній, діалогічній мові, і повинні знаходити своє місце в окремих жанрах газети [6, 1].

Оскільки переважання абстрактних іменників над конкретними в газетних жанрах є їх постійною властивістю, то говорити тут про порушення стилістичних норм можна лише в тому випадку, коли порушуються або пропорції в їх вживанні, або точність значення цих слів, або співвідношення слова й контексту. Як відомо, для газети надзвичайної ваги набуває чергування стандарту, часто забезпечуваного абстрактними іменниками, й експресії, тому саме тут, при зіткненні цих контрастних способів мовлення, і виникає багато порушень стилістичних норм. Це, перш за все, непередбачений (і часто комічний) ефект від зіткнення експресії зі стандартом, бо в загалом беземоційному, суто логічному тексті створюється своєрідна тенденція все сприймати в плані логічному, а не образному. Так сприймається підкреслений фразеологізм у реченні:«Витримавши надлюдське напруження чотирьох років війни, недоїдаючи, недосипаючи, залізничники робили все можливе, щоб без затримки доставити величезну масу війська за тридев'ять земель на точно призначений час». Зіткнення словосполучення ділового стилю «на точно призначений час» і фольклорного, казкового «за тридев'ять земель» створює підтекст, прямо протилежний задумові автора (враження неорганізованості, непередбаченості, неточності) [6, 1].

Помилки у використанні засобів емоційності, як бачимо, можуть звести нанівець авторський задум, змінивши або навіть викрививши загальний колорит висловлювання.

Явище синонімії дає невичерпні можливості уникнення стилістичних недоречностей у доборі лексики, проте може створювати й додаткові стилістичні недоречності. Так, часто в газетах механічно чергують вживання таких пар, як бавовна - біле золото, газ - голубе паливо, картопля - другий хліб, цукрові буряки - солодкі корені та ін. Недоречно, у незлагоді з загальнолітературними нормами мови звучить «відвантажено 50 тонн солодких коренів» або «створюється запас другого хліба» та інше. Краще вже одноманітне повторення, ніж таке «урізноманітнення» викладу[6, 1].

Іноді синоніми подаються у тексті так, наче автор бачить помітну різницю між ними (вона ще й підкреслюється сполучником «і»): «відзначалися недоліки і прорахунки», «зупинився на мінусах і дефектах у роботі», «ініціатива і творчий почин» та безлічіншихпар. Таке дублювання семантики лише захаращує текст зайвими словами, утруднює та уповільнює його сприймання, не додаючи свіжої інформації читачеві. Дуже часто це своєрідний «переклад» іншомовного слова (ініціатива і почин, дефекти і вади), непотрібний читачеві.

Крім прямих запозичень, у мові газети є й приховані запозичення - кальки. Мається на увазі лише ті кальки, які знижують рівень викладу, псують стиль. Це відтворення іншомовних словосполучень засобами української мови як результат нерозрізнення структури словосполучень двох мов. Наприклад: «Журнал «Україна» не тільки добре читається, а й добре дивиться» (рос. «хорошо смотрится»); «...Він має право вибирати в наречені найкращу дівчину» (рос. «выбрать в невесты»); «Принагідно завважити, що серед багатства і краси...» (рос. «кстати сказать») та інше. Залишаючись не поміченими і не усуненими своєчасно, такі кальки знижують мовну культуру газети [6, 1].

Журналісти з дебільшого уникають творення нових слів, проте вони часто пускають щойно створені фахові неологізми в обіг, роблять їх повсякденним мовним засобом, оскільки пишуть про нові речі. Саме журналістові часом доводиться вирішувати, чи назва, яка виникла в певному середовищі стихійно, заслуговує на популяризацію, а також визначати, яка з нових назв найкраща, якщо їх є декілька. Тому журналіст повинен знати механізм виникнення нових слів, щоб точно й безпомилково визначити якості нового слова та не знижувати невдалими неологізмами рівня викладу в публіцистичному тексті [6, 1].

Тому, для мови газет властивий деякий відступ від встановлених мовленнєвих правил, штампів. Мовна норма для публіцистичних стилів - це своєрідна норма, яку встановлюють автори друкованих статей самостійно, за прийнятими ними законами, за якими «живе» мова преси. У наш час відхилення від мовної норми - досить нормальне явище для друкованих текстів, але це, у свою чергу, значно погіршує ситуацію з мовною компетенцією народу. Таке потрапляння до газетних текстів різноманітних відхилень призводить до деградації суспільства, яке розвивається в умовах побутування мовних аномалій.

1.4 Комунікативна зумовленість використання стилістично зниженої лексики

Стилістично знижені елементи є одним із найефективніших засобів досягнення експресії в публіцистиці, і саме тому газетна мова завжди їх використовувала. Отож, будь-яке розмовне слово в мові преси експресивне, має певний потенціал виразності. Інша причина широкого використання розмовних елементів полягає в тому, що вони є регулярним засобом подолання газетних штампів.

Використання СЗЛ-и (розмовної, просторічної, жаргонної, діалектної, вульгарної, лайливої) в мові публіцистики кінця ХХ-початку ХХІ століття є одним із важливих її компонентів. Така лексика виконує, по-перше, оцінну та експресивну функції. По-друге, СЗЛ, функціонуючи в мові публіцистики, сприяє реалізації принципу діалогічного мовлення, тобто контактов становлення з читачем, тому що вживання такої лексики є засобом стилізації неофіційного, невимушеного, фамільярного спілкування. По-третє, використання СЗЛ-и в мові газет є засобом привернення уваги читача. Потрапляючи в текст типової газетної мови, зокрема в оточення суспільно-політичної лексики, вона виразно виділяється на загальному фоні. Уживаючи нестандартну лексику, автор газетної статті розраховує на те, що вона приверне до себе увагу читача незалежно від того, цікавить його дане повідомлення чи ні[20].

Повернемося до експресивних засобів, які досить активно побутують у мові сучасної публіцистики. Як уже зазначалось, саме експресивність надає газетним текстам більшої виразності та урізноманітнення. Проблеми, пов'язані з категорією експресивності, в останні роки набули особливої актуальності.

У «Лінгвістичному енциклопедичному словнику» експресивність визначено як сукупність семантико-стилістичних ознак мови, які забезпечують її здатність бути в комунікативному акті засобом суб'єктивного вираження ставлення мовця до змісту та до адресата мовлення. Експресивність тлумачать як особливу виразність мовних засобів, здатних відобразити емоційний стан. За визначенням В. Чабаненка, експресія - це підсилення виразності (процес), а експресивність - підсилена виразність (результат), така властивість мовного знака, яка деавтоматизує його сприйняття, підтримує загострену увагу, активізує мислення, викликає почуттєву напругу читача. Через експресивність виражальних засобів мовець передає своє ставлення до повідомлення та до адресата. Журналіст вибирає з-поміж мовних одиниць ті, які, на його думку, сприяють розв'язанню комунікативного завдання, адекватно впливають на сприймача [20].

Як бачимо, використання журналістами СЗЛ-и є досить прийнятним та неодноманітним. За допомогою таких засобів експресії вони намагаються підкреслити, наголосити на важливості друкованого матеріалу, але одностайності в цих думках немає, тому що такі знижені слова активізують та готують читача до сприйняття інформації. Щоб зробити свою статтю цікавішою, епатажнішою, журналісти й уживають стилістично знижені лексеми. СЗЛ - це лексика відволікання та звертання уваги читача, яка давно вже відмовилася від маркованості та штампів.

1.5 Особливості вживання стилістично зниженої лексики

Наше дослідження головним чином зосереджене на з'ясування специфіки вживання СЗЛ-и в публіцистичних текстах. Оскільки вони стосуються засобів масової інформації, тому звернемося до деяких їх різновидів, порівняємо їх специфіку. Найголовніше - виокремимо, у якому із цих видів найкраще виявляє свої можливості СЗЛ та яку вона відіграє в них роль.

Звернемося до самого поняття засобів масової інформації (ЗМІ). Отже, ЗМІ - це своєрідна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіо-, теле-, відеопрограми, кінохронікальні програми, інші форми періодичного поширення масової інформації.

Згідно із законодавством України, друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо й разові видання з визначеним тиражем; аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

В епоху інформаційного споживання відбувається бурхливий розвиток системи ЗМІ. При цьому її ядро складають газетні та журнальні редакції, видавництва, студії радіо й телебачення з їх різноманітною продукцією. Але до ЗМІ по праву належать вже й інформаційні служби (телеграфні агентства, агентства преси, рекламні бюро, прес-служби, агентства паблік рілейшнз, професійні журналістські клуби й асоціації) [10].

За основу свого порівняльного аналізу візьмемо в обіг інформаційні та публіцистичні тексти. Вони є яскравим виявом та функціонуванням СЗЛ-и.

Публіцистичне мовлення - це мовлення переконувального призначення, де на передній план виступають оцінні моменти; інформаційне мовлення - це мовлення повідомного призначення, завдання якого - інформувати про актуальні події сьогодення.

Публіцистичні тексти призначені впливати на свідомість читача, переконувати його, виявляти авторське ставлення до подій та явищ навколишньої дійсності, що зумовлює наявність великої кількості оцінних засобів. Для текстів інформаційного стилю - продукту колективної творчості - притаманний аналітико-узагальнюючий тип викладу інформації, що зумовлює перевагу мовних засобів без індивідуального забарвлення з імплікованою оцінною або інтелектуальною експресивністю.

Отже, найхарактернішим стилістичним явищем, яке спостерігається в мові ЗМІ, є проникнення в неї елементів розмовної лексики. Особливо це стосується публіцистичного стилю, який «з самого початку формується як певний конгломерат розмовного, художнього і наукового стилів»[13, 136].

Уживання розмовних елементів у публіцистичному мовленні зумовлено наміром дати оцінку певним подіям, явищам, висловити емоції, створити експресію з метою впливу на аудиторію. Наприклад: «Мабуть, саме тому маємо те, що маємо: розбрат, нетерпимість, хулу, брехню, крадійство, корупцію, бедлам всуціль аж до найвищих ешелонів влади» (Київ. - 2001. - №7-8. - С. 3) (бедлам- «розм. Хаос, безладдя»[3, 40]); «…народ в злиднях, а мільярдні багатства держави розтринькує купка бандитів, що опинилися при владі»(Нація і держава. - 2.12.2003. - №8. - С. 5) (розтринькувати- «розм. Легковажно, марно витрачати гроші, майно і т. ін.»[3, 1078]).

Широко представлена розмовна лексика й в текстах інформаційного стилю. Проте вона не складає їх базовий лексичний шар. Безперечно, його основою слугують слова з нейтральним стилістичним забарвленням, без яких не може обійтися жодна галузь масової комунікації. Основним призначенням розмовних елементів в інформаційних текстах є пожвавлення викладу, оновлення образності, надання зображуваному негативної оцінки: «Ціна цьому нехлюйству - це сотні загублених людських життів, сотні покалічених людських доль»(Факти. Підсумки дня. - 2.12.2003) (нехлюйство - «розм. Незібраність, недбалість у діях, учинках і т. ін.» [3,620]); «Навіть високі урядові особи просторікують російською»(Проте. - 18.02.2004) (просторікувати - «розм. Багато, часто беззмістовно говорити»[3, 988]).

В аналізованих текстах значне місце посідає просторічна лексика, до якої належать слова, що «вживаються здебільшого в усному побутовому мовленні, а також у літературній мові з метою надання зневажливої, іронічної, грубуватої, фамільярної оцінки характеризованим предметам, явищам» [7, 227]. Провідною рисою всіх лексем зниженого характеру є їх яскраво виражена експресивність. Живучість названих слів пояснюється постійною потребою в засобах мовної виразності. Вони мають значний комунікативно-стилістичний потенціал - емоційність, образність, характеристичність. Прагнення мовця висловитися в певних ситуаціях якомога експресивніше виявляється сильнішим, ніж суспільні настанови про дотримання мовно-етичних норм. У публіцистичних текстах цей стилістично знижений елемент використовується як засіб надання мові таких емоційно-оцінних відтінків: а) зневажливого: «Ми давно забули про найбільше благо, яке тільки може мати людина, - спілкування, а разом із ним і нагоду, раптом що, підставити іншому плече допомоги, якщо ти не погруз і не скурився у хмільній і пустоокій користі…»(Київ. - 2001. - №9-10. - С. 116); б) іронічного: «А тут іще Ю.Бедзик, який все життя ошивався, хай і в другорядному, але - партначальстві»(Літературна Україна. - 11.03.2004. - С.2); в) сатиричного: «Вони зайнялися своїм улюбленим заняттям - плюндрувати. Перекидали, розбивали і нищили все, чого досягли…»(Нація і держава. - 2.12.2003. - №8. - С.7).