Трансформовані фразеологізми у творах М. Стельмаха

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Фразеологізми в системі української мови

1.1 Фразеологізм як окрема мовна одиниця. Основні ознаки фразеологічних одиниць.

1.2 Класифікація фразеологічних одиниць. Джерела їх виникнення.

1.3 Стилістичне вживання стійких та видозмінених фразеологізмів у творах художньої літератури.

Розділ II. Трансформовані фразеологізми у творах М. Стельмаха.

2.1 Особливості творення трансформованих фразеологізмів у творчості М. Стельмаха.

2.2 Використання трансформованих фразеологізмів у творах М. Стельмаха.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Проблема дослідження елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Білодіда, В Ващенко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, В. Русанівського, Н. Сологуба, І. Чередниченко). Більшість науковців зазначало, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, синтаксично-інтонаційну будову речень.

В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у зв'язку з вивченням індивідуальних стилів письменників. Зокрема, ґрунтовно досліджуючи мовотворчість Григора Тютюнника, С. Бибик відзначає народнорозмовність як мовно-стильову естетичну домінанту його прози. Місце розмовних одиниць поряд з іншими стилістично маркованими засобами в мовостилях окремих письменників з'ясовували також Г. Бикова, Л. Бурківська, Т. Должикова, Л. Науменко, О. Переломова, Л. Шевченко та багато інших.

Творчість Михайла Стельмаха репрезентує українську літературу й українську літературну мову 40- років ХХ ст. Різні аспекти індивідуального стилю письменника привертали увагу мовознавців. Зокрема, лексичну синоніміку його творів досліджував А. Бевзенко, фразеологію - Л. Авксентьєв, лексику - М. Миронюк, епітети в образній системі митця - Н. Сидяченко. Мовотворчості Михайла Стельмаха в контексті української народнопісенності присвячене дослідження Л. Козловської.

Слід зауважити, що функціонування трансформованих фразеологізмів у творчості Михайла Стельмаха розглядалося досить поверхово у сучасному мовознавстві, що і зумовило вибір теми нашої курсової роботи.

Актуальність теми зумовлена необхідністю поглибленого теоретичного й практичного дослідження фразеологічних засобів стилізації розмовності в прозових творах Михайла Стельмаха.

Об'єкт дослідження - стійкі та трансформовані фразеологізми в системі української мови.

Предмет дослідження - трансформовані фразеологізми у творах М. Стельмаха.

Мета роботи полягає у визначенні стилістичного потенціалу трансформованих фразеологічних засобів та їх контекстуальних функцій у мові прози Михайла Стельмаха.

Мета передбачає виконання таких завдань:

· проаналізувати стан досліджуваної проблеми на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки;

· розглянути сутність понять: «фразеологічна одиниця», «трансформовані фразеологічні одиниці», «фразема», «фразеологічні зрощення», «фразеологічні єдності», «фразеологічні вислови» та ін.;

· з'ясувати класифікацію фразеологічних одиниць, джерела їх виникнення;

· виявити і дослідити у текстах М. Стельмаха особливості творення трансформованих фразеологічних одиниць;

· простежити стилістичний потенціал трансформованих фразеологічних одиниць розмовного походження у творчості М. Стельмаха.

Мета і завдання зумовили вибір відповідних методів і прийомів дослідження: описовий метод, структурний, метод аналізу і синтезу.

З метою виявлення і опису закономірностей функціонування одиниць художньої мови (трансформованих фразеологічних одиниць), а також їх естетичного спрямування в художньому тексті використовувався метод лінгвоестетичного аналізу.

Джерелознавча база: фразеологічний словник української мови у 2-х томах.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, сформульовано мету, завдання й методи дослідження.

У першому розділі - “Фразеологізми в системі української мови” розглянуто теоретичні засади дослідження фразеологізмів, визначено місце фразеологізмів серед інших одиниць мовної системи, джерела виникнення фразеологізмів та їх класифікацію.

У другому розділі - “Трансформовані фразеологізми у творах Михайла Стельмаха” з'ясовано особливості творення та стилістичне функціонування трансформованих фразеологічних одиниць у художніх текстах Михайла Стельмаха.

У висновках узагальнено матеріал дослідження.

У списку використаної літератури зазначено 26 джерел.

У додатках вміщено ілюстративний матеріал (106 карток).

Розділ І. Фразеологізми в системі української мови

1.1 Фразеологізм як окрема мовна одиниця. Основні ознаки фразеологічних одиниць

Фразеологізми займають особливе місце серед інших одиниць мовної системи. Вони виникають у зв'язку з потребою виражальних засобів комунікації - вербального вираження почуттів, емоційних оцінок, засобів емоційного впливу, влучних характеристик людини, предметів, явищ тощо. Фразеологізм виникає також у зв'язку з потребою конкретизації факту чи явища, яке названо словами. „Однак, характеризуючи вже названий предмет, фразема виділяє у ньому окремі сторони, грані, властивості й через них повторно його називає” [9, с. 240]. Тобто фразеологізм одночасно і називає, і характеризує явище чи факт навколишньої дійсності, дає йому емоційну, морально-естетичну, динамічну та іншу оцінку. Так, наприклад, вживані І. Франком фразеологізми дитя гір, не дрібний на око, слабка сторона, криве слово, справа життя, заяче серце, несповна розуму не тільки називають об'єкт, явище, факт дійсності, але й дають якісну й емоційну характеристику: „людина, близька до природи (гір)”, „малопомітний, мізерний”, „недолік”, „образа”, „головна справа”, „ляклива, боягузлива людина”, „недоумкуватий”. В основі фраземного значення лежить образне (метафоричне) значення, яке виникає на підставі значень складників (мовного матеріалу), з яких утворилась фразеологічна одиниця. Лінгвіст В. Телія, визначаючи знакову специфічність фразеологізмів, указує, що "вони визначають мікротексти, у номінативну основу яких, пов'язану із ситуативним характером означуваного, втягуються при їхній концептуалізації усі типи інформації, характерні для відображення ситуації у тексті, але подані у фразеологізмах у вигляді „конверта”, придатного до вживання як текст у тексті” [20, с. 8].

В українському мовознавстві існують різні визначення фразеологічної одиниці (фразеологізму). „Словник лінгвістичних термінів” Д. Ганича,

І. Олійника подає, зокрема, таке визначення: “фразеологічна одиниця (фразеологізм) - лексико-граматична єдність двох і більше нарізнооформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільна лексично, стійка у своєму складі й структурі, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові” [6, с. 37].

Лінгвіст Л. Авксентьєв під фразеологізмом розуміє окрему самостійну одиницю мови, що характеризується фразеологічним значенням, компонентним складом, граматичними категоріями, відтворюваністю [1, с. 16]. М. Демський визначає фразеологізм як окрему самостійну одиницю мови, „яка характеризується фраземним значенням, компонентним складом та граматичними категоріями й виконує номінативну функцію, а разом з нею характеризує називаний фраземою предмет чи його динамічні й статистичні ознаки” [9, с. 240].

Отже, термін "фразеологізм" усталився в сучасному мовознавстві як найменування семантично неподільного словосполучення слів, що називає предмет чи явище і дає їм оцінку. Крім того, фразеологізм може становити окреме речення або виконувати функцію окремого члена речення.

Важливим для розуміння фразеологічного значення є відмінність фраземи від лексеми. „Фразема - нарізнооформлена одиниця мови і завжди становить єдність мінімум двох компонентів - генетичних слів, тоді як слово цілісно оформлена одиниця, яка складається з морфем” [9, с. 241].

Однак основною відмінністю вважається їх семантика. „Фраземне значення - це образне уявлення метафоричного, метонімічного чи порівняльного типу, через яке називається денотат і дається його конотативна характеристика в сигніфікаті, тоді як лексичне значення - це насамперед його предметно-речовий зміст. Фраземне значення мотивується образом, що виникає на основі значень складників дериваційної бази, тоді як лексичне значення слова визначається морфемами”, тобто значення фразеологізму завжди має образну основу. Внутрішня форма фраземи - це образне уявлення, яке виникає на основі значень складників [9, с. 242]. Відмінними, як зазначають науковці, є причини виникнення слова і фраземи. „Кожне слово виникає у зв'язку з тим, що людині потрібно номінувати якісь нові "шматочки" дійсності або усвідомлені нею нові грані, сторони вже номінованих. Виникнення нових фразем зумовлено причинами, закладеними в самій суті слова, тобто в його узагальненості”. Отже, фраземи виникають у зв'язку з новими потребами, наприклад, конкретизації детонатів, уже названих словами: зокрема, на позначення певної дії, наприклад, бити існує лексема, а фраземи ребра лічити, наминати боки, гладити по спині не тільки називають дію бити, але й конкретизують її - “бити з нанесенням ударів по корпусу”; ставити синці, розписати спину - “бити до синців, помітних слідів бійки”; годувати потиличниками - “бити по потилиці”; фраземи зранку до вечора, зранку до смерку, зранку до ночі, від зорі до зорі визначають часовий проміжок “весь день”, однак кожна з них позначає трохи більший часовий проміжок. [9, с. 242]

Отже, фразеологічні одиниці характеризуються такими основними ознаками:

1. Усталена (стійка, фіксована) конструкція словосполучення чи речення, що є фразеологізмом: дати драла, витрішки продавати, як кіт наплакав, їж пиріг з грибами, тримай язик за зубами.

2. Слова, які є компонентами фразеологізмів, втрачають своє значення і всі разом виражають одне лексичне значення: по самі вуха (дуже), ні за цапову душу (даром), гав ловити (пропустити), дихати на ладан (слабувати), ні богу свічка, ні чорту кочерга (ніщо).

3. Фразеологізми не створюються у процесі мовлення, а як готові мовні одиниці відтворюються в міру потреби при спілкуванні: Старі люди правду кажуть: «Два хитрих мудрого не переважать» (Л.Глібов); А це колись одного дня, ні сіло ні впало, Параска рип нашими сінешними дверима (І.Нечуй-Левицький).

4. У складі речення фразеологізми виступають основним членом речення (частіше присудком, обставиною), оскільки виражають одне лексичне значення: Од цариці прийшов указ лоби голити (Т.Шевченко); Часом перед очима Тоні, замість овечок, постаєте ви, міські жевжики, ледачі мамині синки, що б'єте байдики по проспектах (О.Гончар); Семен стояв ні в сих ні в тих, тримаючи в руках торбину, не знаючи, чи залишитися тут, чи тікати (М.Коцюбинський) .

5. Характеризуючи позитивно або негативно особу, предмет, дію чи явище, фразеологізми надають тексту певного стилістичного забарвлення: молодиці-цокотухи тут баляндраси понесли (І. Котляревський); Що твої промови, коли ти ні бе ні ме в правилах мови (С.Олійник); Документи мені підготуй, щоб комар коса не підточив (М.Стельмах).

6. Як і окремі слова, фразеологізми можуть формуватися у синонімічні та антонімічні ряди. Так, про ледарювання можна сказати кількома синонімічними фразеологізмами: байдики бити, ханьки м'яти, лежня справляти, собак ганяти, гулі правити, баглаї годувати, гандри бити, посиденьки справляти, ні за холодну воду, боки відлежувати. Дії залицяльника характеризують фразеологізмами-синонімами: підбивати клинці, пускати бісики, стріляти очима, смалити халявки. Втечу можна передати іншими синонімічними фразеологізмами: накивати п'ятами, дати драла, дати ходу, дати дьору, ноги в руки, ноги на плечі, як сірий лозам.

Один із таких синонімічних рядів фразеологізмів знаходимо у повісті Михайла Стельмаха «Щедрий вечір»: Там (у церкві) я мав і покаятись, і набратися розуму, якого усе чомусь не вистачало мені. Та я не дуже цим і журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тільки мені, але й дорослим. І в них теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втулявся аж у п'яти і на в'язах стирчала макітра.

Антонімічні пари фразеологізмів передають протилежні значення та оцінки:

хоч греблю гати (багато) -- на макове зерно (мало)

ляси точити (говорити) -- води в рот набрати (мовчати)

піти вгору -- піти на дно

білий як сніг -- чорний як смола

брати в голову -- викинути з голови

довести до пуття -- поставити хрест.

Частина фразеологізмів уже за будовою є антонімічна, оскільки містить у собі протиставлення: знайко біжить, а незнайко лежить; скажеш -- не вернеш, напишеш -- не зітреш; учення світ, а невчення -- тьма; журись, а за діло берись; чорним по білому; праця чоловіка годує, а лінь марнує; з великої хмари -- малий дощ.

До фразеологізмів належать нероздільні вирази типу байдики бити, а також народні прислів'я, приказки, влучні вислови видатних людей («крилаті слова»), усталені звороти типу порушити питання, брати участь, винести рішення, розглянути заяву тощо [11, с. 74].

Складові компоненти фразеологічної одиниці, втративши своє самостійне значення, виражають у цілому значення фразеологізму, яке для більшості випадків не має нічого спільного із значенням складових компонентів. Отже, основною ознакою фразеологізму є його особливе значення, якого не має вільне сполучення слів. Це цілісне значення фразеологізму утворилося в результаті метафоризації вільного словосполучення.

У структурно-семантичному плані фразеологізми є складнішими утвореннями, ніж слова, оскільки його значення визначається як мінімум двома складниками. “Kомпоненти фразеологічної одиниці, на відміну від слів у словосполученні - це складові її частини, і між ними відсутні ті смислові, формальні відношення і зв'язки, які є між словами у звичайних словосполученнях” [1, с. 16]. Отже, виступаючи як одиниця мови, фразеологізм може виступати з іншими одиницями мови в смислові та граматичні зв'язки, а отже й мати граматичні категорії, а також вступати в системні зв'язки, як і окремі слова (синонімічні, омонімічні, антонімічні тощо). Підсумовуючи вище сказане, зазначимо, що фразеологічне значення кожного фразеологізму виражається такою структурою, у складі якої завжди перебуває не менше двох компонентів. Отже, наявність компонентного складу є наступною диференційною ознакою фразеологічної одиниці.

Ще однією вагомою ознакою є відтворюваність, оскільки фразеологічні одиниці виступають у кожному випадкові як готові одиниці мови, які не треба щоразу конструювати. Вони на відміну від вільних словосполучень не створюються за відомими законами лексичних і граматичних сполучень, а виступають готовими надслівними утвореннями.

Оскільки фразеологічна одиниця, в якій наявна „єдність форми і змісту” і реалізується з усіма особливостями у своїх відношеннях та зв'язках зі словами, а тому має граматичні категорії, виконує в реченні певну синтаксичну роль, науковці відносять їх до певного лексико-граматичного розряду. Отже, приналежність фразеологічних одиниць до певного семантико-граматичного розряду, їх здатність характеризуватися відповідними граматичними властивостями є також однією з диференційних ознак. Про лексико-граматичну співвіднесеність йдеться у працях M. Алефіренка, М. Демського, Г. Удовиченка, М. Шанського, О. Молоткова та ін.

Таким чином, фразеологічні одиниці мають свою форму і зміст. І, розглядаючись як окремі самостійні частини мови, вони функціонують і протиставляються іншим мовним одиницям тільки в діалектичній єдності своєї форми і змісту. Фразеологізмам властиві такі диференційні ознаки: цілісне фразеологічне значення, компонентний склад, граматичні категорії, відтворюваність. Сукупність мовних одиниць, що характеризуються цими ознаками, становить предмет і обсяг фразеології як лінгвістичної дисциплін.

Розглянемо особливості творення фразеологізмів в українській мові.

Утворення фразеологізмів пов'язане з типом матеріалу, на базі якого вони виникають. В українській мові таких типів п'ять: 1) Окремі слова української мови; 2) вільні словосполучення української мови; 3) прислів'я української мови; 4) одиниці фразеологій української мови; 5) іншомовні фразеологізми.

З окремих слів фразеологізми виникають досить часто.

Наприклад: душити розхриставшись, людина у футлярі і т.д.

Найбільше число фразеологізмів утворюється на базі вільних словосполучень. Такі словосполучення набувають нове значення, переносиме на них по схожості явищ або їх зв'язку. Голова, наприклад, порівнюється з казанком, звідси казанок варить - «голова міркує».

Немало фразеологізмів виникло і на базі прислів'їв. Наприклад, старий горобець (Старого горобця на полові не проведеш.)

Особливим видом утворення нових фразеологізмів на базі існуючих є такі, коли змінюється склад і значення фразеології. Це як би розвиток фразеології, наприклад, із словом зелений - «вільний»: зелене світло - «вільний проїзд» - зелена вулиця - зелена війна.

На базі фразеологізмів інших мов утворюються запозичені фразеологізми: лицар печального образу, бути чи не бути [8, с. 35].

Отже, фразеологізми в українській мові утворюються на основі вільних словосполучень, прислів'їв, окремих слів та слів іншомовного походження.

1.2 Класифікація фразеологічних одиниць. Джерела їх виникнення

У сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні й для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеологічні зрощення, б) фразеологічні єдності,

в) фразеологічні сполучення (класифікація В. В. Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М. М. Шанського).

Фразеологічні зрощення -- це сталі словосполучення, зміст яких не можна зрозуміти із значень окремих компонентів, що входять до складу фразеологічної одиниці: піймати облизня; терпець увірвався; ні в сих ні в тих; теревені правити; нині отпущаєши.

Фразеологічні єдності -- стійкі словосполучення, зміст яких певною мірою зумовлений значеннями слів-компонентів: тримати камінь за пазухою; ложка дьогтю в бочці меду; намилити шию; стерти в порошок; замилювати очі; зробити з мухи слона; загрібати жар чужими руками. Це переважно ідіоми, що утворилися з вільних синтаксичних словосполучень унаслідок образного переосмислення: дати перцю; дати гарбуза; обмити руки; море по коліна; не всі дома; не по конях, то по голоблях; розводити руками та ін.

Фразеологічні сполучення -- стійкі вислови, до складу яких увіходять слова з вільним і фразеологічно зв'язаним значенням. У них цілісне значення випливає з семантики окремих слів: здобути перемогу; делікатне питання; насупити брови; згорати з сорому; зачепити за живе; важка вода; бронхіальна астма; брати участь; вжити заходів.

Фразеологічні вислови -- це стійкі звороти мови, які семантично не діляться і складаються зі слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мовні одиниці. До них належать фразеологічні вислови комунікативного типу (речення). Це прислів'я, приказки, крилаті вислови, народні порівняння тощо: дівка не без щастя, козак не без долі; на словах медок, а на серці льодок; величається, як заєць хвостом; бідний, як церковна миша; мовчання -- знак згоди; шукайте -- і знайдете! Фразеологічні вислови номінативного типу -- це мовні кліше, виражені переважно простим словосполученням: пленарне засідання, ринкові відносини, звітно-виборна кампанія, охорона здоров'я, золоті руки, трудові успіхи, чорне золото, ядерна безпека, охорона навколишнього середовища та ін. [19, с. 80].

Серед фразеологічних висловів М. М. Шанський розрізняє дві групи:

1. фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження.

Наприклад: Людина -- це звучить гордо; Хрін від редьки не солодший;

2. фразеологічні вирази номінативного характеру, що є сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи іншого поняття і, як і слова, виконують у мові номінативну функцію.

Наприклад: трудові успіхи, палії війни, вищий учбовий заклад і т. ін.

Семантична класифікація фразеологічних одиниць у плані діахронії опрацьована Б.О.Ларіним. У становленні переважної більшості фразеологічних одиниць вихідними є вільні звороти мови, повні за лексичним складом, нормальні за граматичною будовою і прямі за значенням.

Класифікація Б. О. Ларіна відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень, вона включає:

а) перемінні словосполучення;

б) стійкі словосполучення, що відзначаються наявністю стереотипності, традиційності і метафоричного переосмислення, відходом від первісного значення;

в) ідіоми, які відзначаються у порівнянні з стійкими метафоричними словосполученнями більш деформованим, скороченим, далеким від первісного лексичним і граматичним складом і помітним послабленням тієї семантичної подільності, яка зумовлює метафоричність, тобто смислову двоплановість” [2, с. 117].

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. Гаврин. Він виділяє шість основних типів:

1. Образно-виразні стійкі сполуки, до яких належать метафоричні одиниці (пустити червоного півня; гора народила мишу), сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш; виїденого яйця не вартий), тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити), сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда -- добре, а щастя -- краще).

Такі експресивно-емоційно забарвлені сполуки відзначаються певною художньою своєрідністю. Вони утворилися не тільки внаслідок звичайного добору слів, але і внаслідок вияву фантазії, гри уяви, що виражається у вдалому переносному вживанні слів, влучності зіставлення, порівняння тощо.

2. Еліптичні сполуки, що об'єднують усічені стійкі сполуки слів: рад не рад; хоч куди; ні пуху ні пера.

3. Термінологічні фразеологізми, що охоплюють складені терміни науки, техніки, мистецтва та ін.: заломлення променів; річ у собі; колінчастий вал; соціалістичний реалізм; культ особи. Заміна в них одного з компонентів синонімом (пор. ланцюгова реакція -- послідовна реакція) руйнує термінологічність.

4. Афористичні фразеологізми, що виражають узагальнюючі умовиводи: друзі пізнаються в біді; буття визначає свідомість.

5. Контекстологічні сполуки, які ототожнюються із стійкими утвореннями, що в класифікації В. В. Виноградова називаються фразеологічними сполученнями.

6. Ідіоми -- всі стійкі словосполуки, що втратили внутрішню форму: собаку з'їсти.

На думку С. Г. Гаврина, такого роду систематизація розкриває природу творення стійких сполук, механізм формування фразеологічного складу мови. Крім того, вона одночасно вказує і на ті функції, які фразеологічний склад мови виконує в мовленні “образно-виразні сполуки виконують образно-виражальну і одночасно емоційно-експресивну функцію; еліптичні лаконізують мову; термінологічні -- забезпечують точність; сполуки з узагальнюючими умовиводами вносять у мовлення перлини народно-авторської думки; контекстологічна фразеологія виконує функцію полегшення конструювання мовлення” [3, с. 37].

Помітне місце в теоретичних дослідженнях посідає граматичний принцип класифікації фразеологічних одиниць.

Морфологічна класифікація передбачає визначення лексико-граматичної природи стрижневого слова, співвіднесення фразеологічних одиниць із певними частинами мови тощо. Послідовне здійснення морфологічної класифікації ускладнюється тим, що в ряді випадків визначити граматичний центр фразеологічного звороту неможливо.

Заслуговує на увагу класифікація фразеологічних одиниць за граматичною формою і семантичними ознаками, опрацьована в ряді праць

В. Л. Архангельським. У ній фразеологічні одиниці поділяються на фраземи і стійкі фрази. Термін фразема охоплює фразеологічні одиниці з структурою словосполучень, а термін стійка фраза охоплює фразеологічні одиниці з структурою речень.

Критерієм синтаксичного принципу класифікації є врахування синтаксичних функцій фразеологічних одиниць. Незважаючи на те, що ті чи інші категорії фразеологічних одиниць виступають саме у певній, типовій для них синтаксичній функції, спостерігаються факти багатофункціональності їх, що теж унеможливлює послідовне проведення цього принципу.

Спроба класифікації фразеологічних одиниць, виходячи не з характеру внутрішньофразеологічної структури, а з особливостей їх природних структурних зв'язків з іншими одиницями у системі мови, належить М. Т. Тагієву. Фразеологічну одиницю він вирізняє “як самостійну одиницю мови за її оточенням, що створюється на основі власне структурного зв'язку цілого і не збігається із поняттям поширення слів-компонентів на основі їх валентних відношень. Оточення -- невід'ємний супутник фразеологічної одиниці. Взята в ізольованому вигляді, фразеологічна одиниця не може бути визначена через саму себе, через лексико-граматичні ознаки своїх компонентів”[3, с. 38]. Вона об'єктивно виділяється із своїм оточенням, разом з яким створює структуру. Так, словосполучення вивести із себе недостатнє без залежного оточення (вивів із себе--кого?), тобто без іменника із семантикою особи у знахідному відмінку.

У контексті “він вивів із себе Сидора вчора на вулиці через дрібницю” слова, що вказують на час (вчора), місце (на вулиці), причину дії (через дрібницю) не є структурно необхідними, вони виражають лише ситуативні зв'язки фразеологічної одиниці.

На матеріалі дієслівних фразеологічних одиниць у цій класифікації виділяються:

а) фразеологічні одиниці з однопозиційним оточенням, яке може бути виражене й окремим словом у певній граматичній формі (лізти на стіну вимагає оточення, вираженого іменником у називному відмінку з семантикою особи), синтаксичними конструкціями (у фразеологічній одиниці комар носа не підточить у функції оточення виступає головна частина складного синтаксичного цілого), і варіативними засобами: над нами не капає і на нас не капає;

б) фразеологічні одиниці з двопозиційним оточенням, у яких структурно необхідними елементами є суб'єктивне і залежне оточення:

хто + взяв слово + з кого; що + червоною ниткою проходить + через що;

в) фразеологічні одиниці з трипозиційним оточенням-- суб'єктним і двома залежними:

хто + коле очі + кому + чим

Ці основні групи в свою чергу розмежовуються на підгрупи -- з однорідним, неоднорідним і варіантним оточеннями, вираженими різними граматичними формами слів і синтаксичними конструкціями.

Метод аналізу фразеологічних одиниць за оточенням загострює увагу на дослідженні структурних зв'язків фразеологічних одиниць, що допомагає вирізнити фразеологічні одиниці на фоні інших лінгвістичних одиниць, сприяє визначенню їх семантики (значення фразеологічних одиниць часто безпосередньо пов'язується з оточенням) тощо, але класифікація усього фразеологічного фонду за цією схемою занадто деталізована і складна.

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в дослідженнях Л. А. Булаховського, який визначає такі групи:

1) прислів'я і приказки;

2) професіоналізми, що набули метафоричного вжитку;

3) усталені вислови з анекдотів, жартів і под.;

4) цитати й образи з „Старого" і „Нового" завітів;

5) численні ремінісценції античної старовини;

6) переклади поширених іншомовних висловів;

7) крилаті слова українських та іноземних письменників;

8) влучні фрази видатних людей".

Генетична класифікація, надзвичайно корисна з погляду історичного вивчення фразеології кожної національної мови, на жаль, не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди можна навіть при спеціальних дослідженнях точно встановити джерело виникнення того чи іншого вислову.

Лінгвостилістичний аспект дослідження фразеології викликає потребу вироблення стилістичної класифікації фразеологічних одиниць, яка визначає приналежність фразеологічних одиниць до того чи іншого різновиду загальномовного стилю, характеризує їх експресивні особливості тощо. Розглянуті класифікаційні схеми кожна по-своєму допомагають з'ясувати природу фразеологічних одиниць, схарактеризувати особливості їх функціонування і еволюцію їх у мовній системі. [11, 76]

Джерела виникнення фразеологізмів:

Фразеологія української мови сформувалася протягом багатовікового історичного розвитку мовної творчості українського народу, його контактів з іншими народами і їх культурами. Тому розрізняють кілька джерел виникнення фразеологізмів:

1. Основним джерелом витворення і поповнення фразеологізмів є жива народна мова, з якої надходять у літературну влучні вирази, прислів'я, приказки, дотепи, жарти. Такі вислови пов'язані з обрядами, звичаями, побутом і характером народу: дати гарбуза, піймати облизня, вусом не моргнути, теревені правити, крутиться на язиці, свиню підкласти, передати куті меду, витрішки продавати, без задніх ніг, розбити глека, позичити в сірка очей, купувати кота в мішку тощо.

2. Значна частина фразеологізмів української мови за походженням є виразами професійно-виробничого мовлення: де тонко, там і рветься, розмотати клубок (з мови ткачів); куди голка, туди й нитка, вушко голки, білими нитками шите, на живу нитку (з мови кравців); брати в лещата, між молотом і ковадлом, куй залізо, поки гаряче, гайки підкрутити (з мови ковалів); брати бика за роги; прокласти першу борозну, повертати голоблі (з мови господарів); змотувати вудки, клювати на живця (з мови рибалок); увіходити в роль, як по нотах, коронний номер, у своєму репертуарі, попасти в тон (з мови артистів); схрещувати мечі, не нюхати пороху, здавати позиції, брати рубіж (з мови військових) та ін.

3. Є в українській мові й фразеологізми античного походження: дамоклів меч, авгієві стайні, муки Тантала, прокрустове ложе, езопівська мова, гордіїв вузол, нитка Аріадни, яблуко незгоди, золоте руно, канути в Лету, царство Аіда, ахіллесова п'ята, гомеричний сміх, діогенова бочка, олімпійський спокій, мов фенікс з попелу, між Сціллою і Харібдою, Сади Семіраміди.

4. Фразеологізми біблійного походження: Адам і Єва, блудний син, брат піднявся на брата, вавилонське стовпотворіння, вигнання з раю, випити гірку чашу, глас вопіющого в пустині, дерево пізнання добра і зла, до сьомого коліна, долина печалі, земля обітована, змій-спокусник, іти на Голгофу, Іуда Іскаріот, іудині срібники, книга за сімома печатями, каїнова печать, нести свій хрест, Ноїв ковчег, поцілунок Іуди, розіпни його, сад гетсиманський, сім смертних гріхів, тайна вечеря, терновий вінок, умивати руки, у поті чола, фіговий листок, манна небесна та ін.

5. Крилаті слова -- це образні вислови, цитації, афоризми, що вийшли з відомих літературних чи публіцистичних джерел і зажили своїм окремим життям, стали акумульованим, стислим вираженням важливої ідеї, думки, сентенції: Викинути ідола в Дніпро (літопис); О часи! О звичаї! (Марк Туллій Ціцерон); лицар печального образу (Мігель Сервантес де Сааведра); бути чи не бути

(У. Шекспір); О мить прекрасна, зупинись! (Йоган-Вольфган Гете); герой нашого часу (М. Лермонтов); Апостол правди і свободи, караюсь, мучусь, але не каюсь (Т.Шевченко); чуття єдиної родини, сталь і ніжність, перемагать і жить, сонячні кларнети (П.Тичина); Нове життя нового прагне слова (М.Рильський); Найбільший скарб усього людства є сама людина, Дитинство дивується, молодість обурюється, тільки літа дають нам рівновагу. Всяка справа має свою нудьгу (О.Довженко) [11, 75].

6. Прислів'я -- це усталений вислів повчального характеру, що виражає переважно морально-етичну ідею: Хто знання має, той і мур ламає; Добрі діти -- дому вінець, погані діти -- дому кінець; Життя -- це не те, що ти прожив, а те, що ти зробив; Ворона й за море літала, та все чорна вертала; Не бери придане -- бери дівчину кохану; З горілкою кохаєшся -- розуму лишаєшся; Біда -- не вода, не спливе без сліди.

Особливістю прислів'їв є те, що вони мають здебільшого римовану форму, складаються з двох частин. Змістом другої частини є протиставлення першій або висновок: Ранні пташки росу п'ють, а пізні слізки ллють; Здобудеш освіту -- побачиш більше світу; Слово не горобець, вилетить -- не спіймаєш.

7. Приказка -- усталений вислів узагальненого змісту, який часто має пряме значення (прикладання) до конкретної життєвої ситуації: Купив хрону до лимону; У кожної свашки свої замашки; Кожна травинка на своєму корені росте; Кожна квітка по-своєму пахне; До цих дівчат треба сім раз умиться; На чужому горі зі своїм зустрінешся; Не трать ходу до поганого броду.

Від прислів'їв приказки відрізняються тим, що в них немає висновків, повчань (другої частини вислову). Вони ніби натякають на результат.

Відома дослідниця крилатих слів А. П. Коваль вважає, що слова, щоб стати крилатими, повинні випурхнути з-під обкладинки книжки, відірватись, від неї, навіть переосмислити і розширити значення [11, 77].

Отже, більшість українських фразеологізмів виникли з приказок, прислів'їв, крилатих висловів, а також фразеологізмів біблійного і античного походження.

1.3 Стилістичне використання стійких і видозмінених фразеологізмів у творах художньої літератури

Сама природа фразеологізмів, які характеризуються образністю, стильовим забарвленням, створює передумови для їх використання в експресивній і перш за все в художній і публіцистичній мові. При цьому нічого принципово нового у вживання фразеологізмів письменник не вносить, він черпає експресію з готового національного джерела.

Естетична роль засобів фразеології визначена закладеними в них образністю і емоційністю, а також умінням автора відібрати потрібний матеріал і ввести його в текст. Таке вживання фразеологізмів значно збагачує мову.

Проте можливості застосування фразеологізмів значно ширші, ніж просте відтворення їх в мові.

Фразеологізми оживають під пером талановитих письменників, публіцистів і стають джерелом нових художніх образів, жартів, несподіваних каламбурів.

У результаті новаторства письменників, публіцистів виникають оригінальні словесні образи, в основі яких ''обіграні'' стійкі вирази. Творча обробка фразеологізмів додає їм нове експресивне забарвлення, посилюючи їх виразність. Частіше за все письменники перебудовують фразеологізми, які мають високий ступінь стійкості лексичного складу і виконують в мові експресивну функцію. При цьому змінені фразеологізми зберігають художні якості загальнонародних - образність, афористичність, ритміко - мелодійну впорядкованість.

В індивідуальному вживанні словосполучення фразеологій можуть піддаватися різним перетворенням. Один із звичайних способів обігравання фразеологізмів полягає в тому, що слово, що входить в словосполучення фразеології, можна зрозуміти як би буквально, в його основному значенні. Тоді відбувається руйнування нерозкладного по значенню словосполучення або його несподіване переосмислення, наприклад: ''Олена: а Ви хіба не знаєте, що потрібно платити добром за зло?''.

Не рідко в ''гру'' вступають не тільки вільні значення слів, що входять в стійке словосполучення фразеології, але і ті ж слова, які включені до інших фразеологізмів. Як правило, значення цих зіставних словосполучень фразеологій ніяк не пов'язані один з одним. Саме на несподіванці подібного зближення і розрахований комічний ефект: '' Спритні видавці Північної бжоли'' вже вірно не стануть, як мовитися, класти йому пальці в рот, хоча б цей палець був знаменитий, вищезгаданий мізинчик '' .

Іноді пряме вільне значення слова не протиставляється його фразеологічному зв'язаному значенню, а служить основним для перебудови ідіоматичного виразу, наприклад: те, що в мові існує вираз ''махнути рукою'', наприклад: '' На свою неволю він давно вже махнув рукою ''. Пряме основне значення ''рука'' робить можливою цю заміну, але значення фразеології всього виразу не руйнується, а, навпаки, аналогічно переноситися на вільне словосполучення.

Точно так введення в ідіоматичний вираз різного роду уточнюючих слів засновано на одночасному сприйнятті загального значення ідіоматичного цілого і прямого значення створюючого його слів.

Пряме значення, що входить до складу фразеологізму, часто є тільки приводом для створення розгорненого образу, який сприймається на фоні загальновживаного стійкого словосполучення, причому переносно образне значення залишається семантичним стрижнем, і нової, і індивідуальної побудови, наприклад: ''Дивлячись на нього, я пригадав клопів, Зіночку, свою діагностику, і не мороз, а цілий Льодовий океан пробіг по моїй спині''.

Шляхи і способи застосування та творення фразеологічних одиниць мови в художній літературі надзвичайно багатоманітні. Їх експресивні можливості можуть бути по-різному використані залежно від образної структури тексту, від тематичного завдання, нарешті, від конкретних художніх і загальних стилістичних намірів письменника.

Письменники звертаються до багатої на фразеологізми рідної мови як до невичерпного джерела мовної експресії. В художній і публіцистичній мові фразеологізми часто вживаються в їх звичайній формі з властивим їм значенням. Введення в текст фразеологізмів обумовлено прагненням авторів усилити експресивне забарвлення мови. Наприклад: ''Волга'' разом з її відважними водіями немов крізь землю провалилася . Властива фразеологізмам образність пожвавила оповідання, додала йому жартівливе, іронічне забарвлення.

Особливо люблять використовувати фразеологізми гумористи, сатирики; вони цінують розмовну, стилістично понижену фразеологію, вдаючись нерідко до змішення стилів для створення комічного ефекту: '' Влаштувався і давай у всяку щілину свій ніс сунути. Ох, і майстер він будувати підступи ''. Яскравий стилістичний ефект створює пародійне використовування книжкових фразеологізмів, що вживаються нерідко в поєднанні із стильовими лексико-фразеологічними засобами: ''закликала дати по руках здобувачам чорного золота, розперезалися здобувачі зеленого'' .

Отже, важливо підкреслити, що у всіх цих випадках фразеологізми вживаються в їх традиційній мовній формі з властивим їм, добре всім відомим значенням.

Розділ II. Трансформовані фразеологізми у творах М. Стельмаха

2.1 Особливості творення трансформованих фразеологізмів у творчості М. Стельмаха

Значне місце в художній системі прози Михайла Стельмаха посідає народнорозмовна фразеологія.

Крім уведення в текст фразеологічних одиниць без зміни семантики і структури, сильний стилістичний ефект художники слова досягають шляхом видозміни і перетворення фразеологізму. Така трансформація (від лат. transformatio -- зміна, перетворення) необхідна для того, щоб оновити семантику і структуру фразеологізмів, аби не стерся фразеологічний образ. Автори часто вдаються до індивідуально-авторського перетворення фразеологізмів, яке відбувається під впливом актуалізації. Від автора вона вимагає такої перебудови семантики і структури, за якої зберігається співвіднесеність з номінативним, вихідним фразеологізмом.

Всі фразеологізми у творах Михайла Стельмаха можна поділити на дві групи: трансформовані і фразеологізми, які зазначені у словниках без змін.

Існує ряд прийомів перетворення фразеологічних одиниць. Семантичні перетворення містять у собі два різновиди -- з навмисним обігруванням прямого лексичного значення окремих компонентів фразеологізмів та зіткнення чи протиставлення вільного і фразеологічного значень у словосполученні або реченні. В такому разі створюється фразеологічний каламбур як один із виразних засобів комічного. Під фразеологічним каламбуром розуміється така фігура мовлення, при якій з метою гумору чи сатири використовується фразеологічна одиниця як семантично цілісне, нерозкладне і як вільне словосполучення. Сюди ж зараховуються й ті, в яких тільки одне слово як компонент фразеологічної одиниці сприймається в прямому значенні.

Часткове перетворення семантики фразеологічної одиниці полягає в тому, що залежно від контексту на перший план виступає то пряме, то переносне значення, причому переважає одне з них у конкретному контексті: "Чогось допроситися [з землі] можна, але не сьомий, а двадцять сьомий піт зійде з тебе"; "Інший до сивого волосу доживе, а косарем не годен стати, а ти ще й на вулицю вечорами не заглядував, а на лузі отамана вів. Отака моя всюди метрика була, аж поки тобі й лоба не забрили"; "Вона давненько накидала на Ярину оком, та й Богдан ніби тягнувся до неї, все придивлявся оком".

Повне семантичне перетворення фразеологічної одиниці можливе за умов, коли в мові існує вільне словосполучення, від якого утворився фразеологізм. Несподіване їх зіткнення при відповідній ситуації дає комічний ефект. Таке зіткнення відбувається у вузькому чи широкому контексті авторської мови або мови персонажа. Іноді цей прийом використовується одночасно і в мові персонажа, і в авторській, що дає можливість реалізувати словосполучення в двох планах -- фразеологічному і вільному. Напр.: "Розсерджений піп, забувши про свій духовний сан, вигукнув: "Потрібна богові твоя молитва, як возу п'яте колесо!" Так само говорить про молитви й інший персонаж роману: "Поможуть, як бабі кадило, коли бабу згубило"; " - Образ Василини Вакуленко - це моя святиня: вона ж врятувала мене, - почав довго просторікувати Поцілуйко, не надіючись на сухе"; " - Говори, Галино, що маєш, - попередив її. І тоді дружина почервоніла, відвела від нього зір: - Даниле, хтось із нас має піти до Григорія: або ти, або я…" [14, с. 87].

Сатиричне відображення дійсності вимагає створення комічного ефекту, який оголював би внутрішні суперечності явищ, подій. Сама суть комізму полягає в тому, що ці суперечності виражають невідповідність між явищами, котрі існують у дійсності, й тими, на що вони претендують, за що себе хочуть видати. Саме вони й створюють у мові невідповідність прямого й переносного значень фразеологічної одиниці при каламбурі, допомагають глибше розкрити суть фактів і явищ, виявити їхні потаємні зв'язки, часто приховані й несподівані. Цьому сприяє зміна не тільки семантики, а й структури фразеологізмів, яка полягає в заміні або випущенні компонентів, поширенні лексичного складу, контамінації чи руйнуванні структури фразеологічної одиниці.

Найчастіше майстри пера вдаються до з а м і н и компонентів фразеологічної одиниці, зберігаючи її внутрішню форму: Селянин злиться на перевізника: "Розпустив язик, мов халяву". Мирошниченко, на думку Сизоненка, "крутить селом, як циган сонцем";" Хто ж міг підпалити пана? Напевне лісовики. Залив їм пан за шкуру сала, не пожаліють і вони його";" - Та що ти, Левку, згадав чорти-що проти ночі, - безневинно приступив ближче до нього Роман. - Усе село гомонить про тебе, а ти сам ні пари з уст";" Оце привезли талалая! Цей навіки заб'єбаки людині, - озвався позаду Роман Волошин"; " Життя треба не тільки розуміти, а й брати за роги";" Гадав [Левко], що нема в світі вреднішого зілля, аніж баби. З ними сам біс ногу вломить". Ефект несподіваності створюється при заміні компонента фразеологічної одиниці антонімом: "Крива боротьби з цим лихом низько впала. Бо торік аж троє сіло в калошу, а в нинішньому тільки один (поки що)... Думаєте, хтось репетував: "Миколо, отямся, май клепку в голові!" Аби не так! ". Іноді компонент замінюється паронімом і викликає своєю несподіваністю комічний ефект: "Гріхом не спасенним було б твердження, що про все це ніхто не знає і не знав. Навпаки! Виявляється, тут не сиділи, склавши руки. Точніше -- склавши ручки. Народжувалися постанови, розпорядження, рішення".

Відоме ще поширення компонентного складу фразеологічної одиниці як один із проявів формальної збитковості. При експлікації, тобто розгортанні, у фразеологізмі значення його, як правило, залишається тим самим, додаткові компоненти лише підсилюють експресивність сполучення. Внаслідок поширення компонентів відбувається їхнє уточнення, підсилення експресії фразеологічної одиниці, актуалізується її внутрішня форма. Серед різних видів такої трансформації частіше вживається атрибутивний, тобто один з компонентів фразеологізму поширюється за рахунок конкретного означення, яке додається до іменника: "Але досить було прокинутись чоловікові, як Галина, закусивши уста, задушила свій плач і так пролежала до самого досвіту, аж поки біля зірок не з'явилися злотистотуманні гніздечко" " Таке там твориться, що чорт не розбере"; " Такий любий отой Роман, хоч до рани його прикладай" [14, с. 88].

До експлікації належить контамінація фразеологічної одиниці. Вона широко використовується в художніх творах, особливо в сатирі. Найчастіше при ній поєднуються сталі словосполучення, які починаються з того самого слова: " - Чи ти не догадуєшся, з ким шуткуєш? - Догадуюсь, Іване, - випростався всім тілом [Горицвіт], і Січкар якось одразу поменшав проти нього. - Чи ти думаєш, зі мною одним? - жмакує гроші в кишені, що аж тріщить вона. - Чи ти мене страхаєш тими, хто за твоєю гендлярською спиною стоїть"; "А ти від мене не біжи. - А як же? - Все до мене. - А ти… - І раптом мовкне сміх, мов обдало їх жаром". Можуть зв'язуватися два фразеологізми в один послідовно: останній компонент першого збігатися з початковим другого: «А як же гроші? -- запитаєте ви. Оті тисячі... їх просто викинули на вітер, що гуляє в голові витязя. І якби тільки в голові витязя...».

У сатиричних творах такі фразеологічні одиниці вживаються еліпсованими. Імпліцитність, тобто нерозгорненість, приводить до узагальнення змісту, немотивованості фразеологічного образу і мовної економії: « - Ось, тату, ні сіло, ні пало, маємо собі нового читальника, прошу любити і жалувати, - каже батькові син, і вони обоє починають сміятися».

Іноді спостерігається поєднання кількох прийомів зміни структури фразеологічної одиниці, від чого, природно, змінюється її значення. Трансформоване прислів'я ложка дьогтю псує бочку меду змінило структуру і семантику. В контексті воно конкретизувалося, пристосовуючись до нього, і змінило значення: «Вимальовуючи портрет переконаного хапуги, який на очах широкої публіки натоптує кишені державною готівкою, він замішував фарби за перевіреним рецептом: до чайної ложечки правди додавав відро брехні, припущену, вигадок».

Таке поєднання різних стилістичних прийомів звичайно наявне в творах досвідчених майстрів слова. Воно допомагає донести свої ідеї до читачів чи слухачів, вплинути на їхні емоції [14, с. 89].

2.2 Використання трансформованих фразеологізмів у творчості М. Стельмаха

На основі дослідженого матеріалу розмежовуються два шляхи використання стилістичних властивостей розмовних фразеологічних сполук: 1) узуальне використання, тобто вживання стійкого звороту в традиційній формі та значенні, які фіксуються у фразеологічних словниках; 2) оказіональне використання - цілеспрямована заміна, трансформація семантики, форми, сполучуваності, структури фразеологічної одиниці.

Узуальна варіантність фразеологічних одиниць, притаманна їм у живій розмовній мові, є одним із стилістичних прийомів, за допомогою якого письменник досягає розмовного колориту в художніх текстах. У стилістичній системі прози Михайла Стельмаха виявлено, зокрема, такі узуальні фразеологічні варіанти, зафіксовані фразеологічним словником української мови [22-23]:

- втерти маку (часнику) - суворо покарати, побити кого-небудь; добре провчити: [батько - Михайликові:] Дома я тобі утру маку! (Щедрий вечір); [парубок - Михайликові:] Я зараз як втру тобі часника, то надовго забудеш про театри (Гуси-лебеді летять...);

- сорока на хвості (на крилі) принесла - кому-небудь стало відомо про щось [дядько Володимир:] - ... Оце сорока на хвості принесла, що ви збираєтесь переселятись (Щедрий вечір); [Михайлик:] - Дядьку Себастіяне, у вас під шинелею стеєр? - А ти звідки знаєш? - дивується чоловік. - Сорока на крилі принесла (Гуси-лебеді летять...).

Значно посилює експресивність художньої мови заміна стилістично нейтрального компонента фразеологічної одиниці його стилістично зниженим синонімом: просторічним чи жаргонним: [Магазаник:] Головне в житті - мати казанок на плечах, а не те багатство, що робить біднішим тебе (Дума про тебе) (пор.: мати голову на плечах). Серед варіантних фраземних сполук зафіксовано й оказіональні, такі, в яких один із компонентів є індивідуально-авторським, проте не змінює загального лексичного значення фразеологічної одиниці. Зокрема, у діалогах вони індивідуалізують мову персонажів, створюючи враження невимушеного побутового спілкування: «О, ти ще зараз почнеш квасити кислиці, - набурмосився старшенький на меншенького…»(Чотири броди) (пор.: розводити (розсипати) кислиці).

Одним із авторських прийомів використання трансформованих розмовних фразеологічних сполук зі стилістичною настановою є розвиток на їх основі художнього діалогу. При цьому обігруються один або декілька компонентів фразеологізму, що є своєрідним центром діалогічного мовлення. Цей стилістичний прийом не тільки сприяє образності, експресивності мовної ситуації, а й створює виразний гумористичний ефект: [Марущак - Туровцю:] - Він [Хворостенко] давно мені хоче прищемити хвіст. - Аби тільки хвостом обійшлося. Хвоста йому можна віддати - хай бавиться (Дума про тебе).

Майстерність письменника виявляється не тільки у відборі ним фразеологічних одиниць, оновленні й розширенні фразеологічних контекстів і зв'язків, у тонкому відчутті семантико-стилістичних нюансів загальновідомих сталих словосполучень, а й у створенні нових авторських образних висловів, афоризмів, порівнянь, які становлять примітну рису його ідіостилю й поповнюють фразеологічний склад загальнолітературної мови.

Наприклад, у контексті «Оксана бридливо скинула руку і з серцем відказала: - Дядьку, ваша губа як на коловороті літає, то хоч руку ув'яжіть» (Чотири броди) індивідуально-авторський фразеологізм, очевидно, утворений на основі загальновживаного й зафіксованого у словнику язик як помело і реалізує тотожне значення. Структурні видозміни і виникнення нових фразем засвідчують своєрідність індивідуально-авторської манери й уміння письменника трансформувати фразеологічні одиниці з урахуванням особливостей макро- і мікроконтекстів художніх творів. [18, 201-205]

Народна мова, як сама природа, яскрава й різноманітна. Влучні фразеологічні звороти, дотепні порівняння, приказки й прислів'я -- це барви її палітри, численні тони її величезного регістру. Серед образних засобів народної мови чи не найперше місце займають приказки й прислів'я, в яких з найбільшою силою виявляється розум народу, кристалічно відкладається його національна історія, суспільний лад, побут і світогляд.