Інвестиційна діяльність ТНК і процеси капіталоутворення та передачі технологій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На рубежі ХХ - XXI століть у світовій економіці спостерігається інтенсивна глобалізація виробничої та інвестиційної діяльності, що призводить до поступового об'єднання історично відособлених національних економік у єдине ринкове господарство. У ході цього процесу відбувається утворення нової економічної системи, у якій бар'єри на шляху міжнародної інвестиційної, виробничої і торговельної діяльності або цілком відсутні, або зведені до мінімуму. На даному етапі розвитку економіки роль транснаціональних корпорацій не можна переоцінити. Вони зайняли домінуючі позиції у світовій економіці, і мають значний вплив на національні економіки країн через свої величезні масштаби діяльності. Кількість таких компаній стрімко зростає, підвищується їх питома вага у світовій торгівлі. Транснаціональні корпорації стали головним суб'єктом руху міжнародних інвестицій, технології та функціонування міжнародного виробництва. Деякі з них (наприклад, „General Electric”, „ExxonMobil Corporation”, „Ford Motor Company”) розпоряджаються коштами, що перевищують розміри національних доходів багатьох держав, а міжнародний характер операцій ставить їх практично поза контролем будь-яких національних органів влади.

ТНК почали відігравати важливу роль і в Україні. Щороку кількість їх збільшується. Однією з таких компаній є Mittal Steel, яка в листопаді 2005 року придбала 93,2% акцій гіганту національної металургії Криворіжсталі. Ця інвестиція залишається найбільшою іноземною інвестицією з усіх колись зроблених в Україні.

^{В останні роки в Україні з'явилась значна кількість літератури з питань інвестиційної діяльності ТНК у глобальному середовищі. Вагомий внесок у розробку цих проблем зробили наступні вітчизняні вчені: О.Білорус, А.Гальчинський, Ю.Макогон, А.Філіпенко}

Найавторитетнішими західними дослідниками в сфері діяльності ТНК є: Р.Кейвз, , М.Міллер, М.Портер, А.Фрідман, К.Шарп, Дж.Сорос.

Визнаючи важливість та практичну значущість робіт цих вчених, між тим, необхідно визнати, що проблема дослідження інвестиційної діяльності ТНК залишається недостатньо вивченою. Слід зважити на те, що інвестиційна діяльність ТНК перебуває у постійному розвитку в умовах глобального економічного середовища, яке швидко змінюється.

Досі не вироблено єдиного підходу щодо оцінки впливу ТНК на національну економіку приймаючої країни, а відповідно і однозначних рекомендацій щодо оптимальної моделі поведінки держави стосовно ТНК і узгодження їх інтересів з державними інтересами.

^{В українській науковій літературі, на мій погляд, недостатньо досліджено вплив специфіки бізнес-середовища України на фінансові стратегії та інвестиційну поведінку ТНК в Україні. Подальші дослідження необхідно здійснювати, передусім, стосовно: пошуку шляхів підвищення інвестиційної привабливості української економіки та розроблення практичних рекомендацій щодо формування відносин стратегічного партнерства між світовими ТНК та українськими компаніями.}

Враховуючи все вище сказане, я вважаю, що актуальним буде дослідити принципи та механізмів діяльності ТНК, що дозволить виробити концепції регулювання їх діяльності на рівні державної економічної політики. Для України, що перебуває на початкових етапах інтеграції у світову економічну систему, вивчення практичної діяльності ТНК в Україні та світі дозволить покращити партнерство між світовими ТНК і українськими компаніями та державними органами. Дослідження процесів розвитку фінансових стратегій ТНК в умовах глобалізації є необхідним етапом у процесі формування ТНК українського походження, оскільки воно дозволяє визначити чинники формування міжнародної конкурентоспроможності ТНК.

Мета магістерської роботи полягає в обґрунтуванні теоретико методологічних концепцій інвестиційної діяльності ТНК, дослідженні зв'язку між припливом прямих інвестицій ТНК і структурними зрушеннями у розвинених країнах та країнах що розвиваються. У рамках дослідження передбачається оцінити ступінь впливу інвестиційної діяльності ТНК на конкурентоспроможність економіки України та країн СНД, виділити галузі, які найбільшою мірою зазнають впливу притоку прямих інвестицій, та обґрунтувати причини виявлених тенденцій

Об'єктом дослідження є діяльність ТНК у сучасній світовій економіці та структурні зрушення під впливом прямих іноземних інвестиції ТНК.

Предметом дослідження специфіка функціонування, особливості діяльності ТНК у міжнародних відносинах, а також сучасні тенденції розвитку і їх вплив на світові економічні процеси.

Методологічною основою дослідження стала сукупність загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, серед яких необхідно виділити системний та ситуаційний аналіз, методи формалізації, спостереження, порівняння, синтезу, індукції та дедукції (при аналізі особливостей функціонування сучасних ТНК), методи маркетингового дослідження (при аналізі особливостей функціонування ТНК в розвинених країнах та країнах, що розвиваються), а також економіко-статистичний (аналіз головних напрямів інвестиційної діяльності ТНК, виявлення впливу світових ТНК на економіку окремих груп країн).

Інформаційну базу дослідження складають офіційні матеріали Державного комітету статистики України, Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Національного банку України, Світового Банку, ЮНКТАД. Під час роботи використовувалась монографічна наукова література, інформація мережі Інтернет; а також матеріали з публікацій у періодичних виданнях.

ГЛАВА 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТНК

Останнi десятилiття характеризуються значним зростанням процесу транснаціоналiзацii свiтовоi економiки. ТНК стали головним суб'єктом економiчної дiяльностi у свiтовому економiчному просторi. Вiдзначаючи цю тецденцiю, багато дослiдникiв пишуть про «настання ери транснацiональної економiки», чи нової «цивiлiзацii транснацiоналъного бiзнесу»

Ядро світового виробництва - ТНК є, з одного боку, наслiдком, а з iншого - причиною зростання мiжнародної концентрації виробництва, а отже, i розгортання процесу iнтернацiоналiзацiї. Виступаючи однiсю з ефективних органiзацiйних форм iнтернацiоналiзацiї господарського життя, вони перебувають у центрi iсторичного процесу iнтегрування глобальної економіки.

1.1 Теоретичні концепції інвестиційної діяльності ТНК

Характерною ознакою ТНК є поєднання централізованого керівництва з визначеним ступенем самостійно належних до неї і розміщених в різних країнах юридичних осіб і структурних підрозділів( філіалів, представництв). ТНК використовує комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає функціонування компанії як в середині країни, так і за її межами. Поява та розвиток транснаціональних корпорацій безпосередньо пов'язані з їхньою зарубіжною інвестиційною діяльністю. Міжнародний рух підприємницького капіталу, зокрема прямі іноземні інвестиції (ПІІ), стали базою для формування всесвітньої системи філіалів та міжнародного виробництва ТНК.

Незважаючи на загальновизначеність величезної ролі і значення ТНК у світі, відсутня єдність у визначенні самого поняття ТНК і критеріїв їх нього виділення. Тут існують різноманітні підходи.

Оскільки з моменту свого виникнення вони діяли як економічні організації, так і більшість підходів і визначень, особливо на ранніх етапах, були чисто економічними. У цих дослідженнях увага в основному приділялася участі цих корпорацій в економічній діяльності інших держав, що, безумовно, є головною умовою виділення ТНК. Але здійснити вимір ступеня цієї участі виявилося не такою легкою і простою справою. Наприклад, деякими дослідниками за основу приймалися такі фактори як загальний обсяг продажів на ринках інших країн, загальний обсяг прибутку, одержуваного в інших країнах або число зайнятих на підприємствах за рубежем, тобто чисто кількісні показники.

Основні ідеї і практика ТНК були виявлені в таких її джерелах як діяльність Ганзейських міст і Ост-Індійських компаній. Безперечно, що багато чого було запозичено в них. Таким чином, ТНК можна розглядати як геніальний винахід, як геніальне досягнення.

Щодо самого поняття ТНК. Одним із перших, якщо не найпершим, є визначення багатонаціональної фірми, даної в 1960 році Лієнталем. Воно не містить характеристики структурних і організаційних сторін ТНК, але визначає ТНК як фірму, що діє більш ніж в одній країні. Проте, із самого початку виникнення ТНК учені не можуть прийти до загальної згоди щодо питання про кількість країн перебування в ТНК, що дозволило б кваліфікувати фірму як транснаціональну. Тому деякі вчені припустили, що для визначення ТНК цілком достатня діяльність фірми більш, ніж в одній країні.

Експерти ООН при аналізі 650 ТНК керувалися наявністю типових ознак ТНК і брали за вихідний критерій річний оборот не менше 300 млн. доларів.

На мою думку, це чисто механічні кількісні підходи, що не можуть задовольнити дослідників. Все ще продовжується робота з глибинного виявлення сутності ТНК. Поряд із чисто кількісними вимірами транснаціональної діяльності стали висуватися й інші критерії визначення ТНК.

Серед інших структурних компонентів, що допомагали б визначити фірму як транснаціональну, стали позначатися такі, як проблема власності, її розподілу, проблема управління, число зайнятих, заробітна плата, склад вищого управлінського апарата і т.д. Ці виміри здійснювалися як на абсолютній, так і відносній основі. Абсолютний вимір означає вимір фінансових і людських ресурсів у зовнішніх операціях. Відносним є те, що фірма повинна зв'язувати частину своєї діяльності з іноземними операціями. Але тут виникають питання. Наприклад, який відсоток діяльності за кордоном варто розглядати як значний? Також ставилося питання про рівень продажів за кордоном, при цьому зверталась увага на складність розмежування експорту і продажів, здійснюваних іноземними філіями ТНК. Виникала і проблема прибутків, одержуваних за кордоном, який він повинен бути, щоб вважати фірму транснаціональною? Не було достатньо чіткої угоди і про те, яке ж повинне бути співвідношення внутрішніх і зовнішніх вкладень, зайнятості і т.п. Пізніше був початий перехід від чисто економічних підходів у визначенні ТНК до інших критеріїв. Наприклад, із позиції теорії міжнародних відносин. Приймалася до уваги орієнтація ТНК на участь у діяльності, що має всесвітній-системний розмах, і орієнтація на діяльність усього світу, що важко висловити якісними або кількісними показниками. Така інтерпретація ТНК зберіглася і дотепер.

Слід зазначити, що, хоча транснаціональний характер діяльності ТНК давно перейшов економічні межі і стосується з рішенням багатьох соціальних і політичних проблем, усе ж переважна частина визначень дотепер носить головним чином економічний характер.

Узагальнюючи чисто економічні критерії, серед факторів їхнього виміру можна виділити такі: число іноземних держав, у яких вони діють; відсоток грошової маси, виплачуваної за кордоном; відсоток іноземних капіталовкладень; число зайнятих за кордрном; відсоток прибутку, одержуваного з інших країн; процентне співвідношення продукції і прибутку, одержуваного в країнах базування і за кордоном; загальний рівень продажів за кордоном.

Таким чином, підводячи підсумок вищевикладеному, слід сказати, що, хоча і зроблена велика робота щодо дослідження визначення ТНК, протее проблема самої дефініції залишається, вона пов'язана з тим, що насамперед необхідно розділити поняття "багатонаціональна" і "транснаціональна" корпорація.

Останнi десятирiччя характеризуються значним зростанням чиселъностi випадкiв злиття окремих ТНК. iнколи це супроводжується обмiном акцiями мiж компанiями, що об'єднуються, або створенням спiльних компанiй, якi виконують функції оперативних холдингiв, та, як правило, доповнюсться «пакетом угод» про спiльне використання виробничих потужностей фiлiй, координацiю наукових розробок та розподiл ринкiв збуту. Транскордоннi злиття виступають сьогоднi, таким чином, одним iз головних шляхiв створення багатонацiональних компанiй. Саме так, наприклад, була створена багатонацiональна автомоблъна корпорацiя DaimlerChrisler, що об'єднала двi вiдомi ТНК США та ФРН.

В умовах глобалiзацiї свiтової економiки дедалi бiльше корпорацiй продають свої акцiї на мiжнародних фондових бiржах (стратегiя так званої глобальної емiсiї). Зростання iнтеграцi мiжнародних фiнансових ринкiв значно посилює цю тенденцiю. Такi міжнароднi корпорацii, як Sony, Тоуоtа Моtоr, Fiat, KLM, British Petroleum, Daimler продають своi акцi на Нью-Йоркськiй фондовiй бiржi. Водночас акцiї американських корпорацiй IВМ, General Motors та iнших входятъ у лiстинг Лондонської, Брюсельскої, Паризької, Франкфуртської фондових бiрж. Транскордонний лiстинг ще бiльше розмиває нацiональну належнiсть корпорацiй. Власниками цих акцiй стають резиденти рiзних кран.

Транснацiоналiзацiя являє собою процес посилення свiтової iнтеграцiї в результатi глобальних операцiй ТНК. Це об'єктивний процес, що зумовлений мiжнародним одиничним подiлом працi i породжує транснацiоналънi форми кооперацiї , що дають змогу поліпшити економічне становище господарюючих суб'єктів і країн, які беруть участь у цих процесах. Конкретні причини виникнення ТНК можуть варіюватися. Це існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, сильна монопольна влада виробників, валютний контроль, транспортні витрати, відмінності в податковому законодавстві. Наприклад, поява перших японських ТНК у Західній Європі була спричинена зростанням митних обмежень на експорт японських товарів на ринки країн Західної Європи. Прагнення японців зберегти ринки збуту реалізувалося в експорті капіталу, який здійснювався у формі прямих інвестицій і давав змогу налагодити виробництво товарів у Європі, експорт яких гальмувався митним оподаткуванням. Деякi вченi вважають, що транснацiоналiзацiя - якiсно новий етап iнтернацiоналiзацi господарського життя, який характеризусться рiзким зростанням ролi зовнiшнiх факторiв розвитку всiх держав i створенням транснацiонального капiталу. Iншi трактують транснацiоналiзацiю вужче - як лише одну, хоча й найважливiшу, форму загального процесу iнтернацiоналiзацi господарського життя. [16, с. 49]

Транснацiоналiзацiя веде до небувало високого рiвня взаємозалежностi мiж кранами. Виступаючи центрами координацi i двигунами свiтового виробництва та обмiну, ТНК формують усерединi своїх комплексiв i мiж собою мережу вiдносин, якi виходять за межi нацiональних держав. Розвиваючись з одногалузевих елементiв нацiональних господарських систем, сучаснi ТНК перетворились на мiжгалузевi внутрiшнъо диверсифiкованi комплекси з iнтернацiоналъним масштабом операцiй, дiалектично заперечуючи, таким чином, свою первинну основу.

В економiчнiй лiтературi склалися два протилежнi погляди на роль ТНК як суб'єкта сучасної глобальної економiки.Перший має назву: «ТНК- наднацiональнi актори на свiтовiй економiчнiй аренi». Прихильники цього пiдходу (К. Омае) вважають, що транснацiоналiзацiя свiдчить про фундаментальну трансформацiю сучасної свiтової економiки, а самi мiжнароднi корпорацiї є «символом ефективностi ринкових сил та економiчної раціональності». На їхнiй погляд, нацiональнi держави є анахронiзмом, що тiльки спричиняє полiтичну фрагментацiю глобальної економiки. ТНК розглядаються як могутнiй незалежний актор, що конкурує з нацiональними державами та навiть переважає їх за силою та важливiстю. Прихильники цього погляду вважають, що процес глобалiзації модифiкує природу самих мiжнародних корпорацiй. Кiлька десятилiть тому зарубiжнi операцiї були лише додатком до основної дiяльностi фiрми в країнi її базування. Тому питання щодо нацiональностi таких компанiй не виникало. Величезний розмах мiжнародних операцiй сучасних ТНК, нова стратегiя глобального постачання та виробництва роблять такi фiрми космополiтичними i незалежними вiд країни їх нацiонального походження. Орiєнтиром для таких фiрм є ринок не однiєї країни, а присутнiсть у всiх основних регiонах свiтової економiчної дiяльностi (Пiвнiчна Америка, Захiдна Європа, Тихоокеанський басейн). Значним аргументом на пiдтримку такої позицiї вважаються також стратегiчнi альянси транснацiональних фiрм, що ще бiльше пiдривають значення нацiональних кордонiв держав.

Другий - « ТНК- нацiональнi актори на свiтовiй економiчнiй аренi». Вкрай протилежну позицiю займають деякi iншi економiсти (Р. Селлi, С. Томсон, Р. Гiлпiн), які аргументують, що мiжнароднi корпорації- це нацiональнi компанiї певної країни, що здiйснюють зарубiжнi дiловi операцiї. Цi компанiї є продуктом розвитку конкретної нацiональної економiчної системи, ринок якої для бiльшостi з них все ще вiдiграе переважну роль. Прихильники цього погляду вважають, що ТНК бiльшою мiрою орiєнтуються на полiтику країни свого походження, нiж на полiтику країн, шо приймають. Як аргументи наводяться приклади вiдмiн у поведiнцi американських, європейських та японських мiжнародних фiрм. що є результатом впливу нацiональних особливостей країн iхнього походження, рiзної структури економiки, специфiчних рис корпоративного управлiняя. За цiєю логiкою саме внутрiшня економiчна структура, економiчна iдеологiя, соцiальнi прiоритети та iншi «домашнi» фактори країни базування ТНК справляють основний вплив на формування її стратегiї.

Згiдно з другим поглядом, мiжнароднi компанiї ще дуже суттєво iнтегрованi у своє нацiональне середовище. Серед членів рад директорiв та iнших вищих менеджерiв таких корпорацiй усе ще переважають громадяни кран їхнього базування (хоча ситуацiя в цьому питаннi в останнi роки дещо змiнюється), тобто оперативний контроль, а надто фiнансовий контроль, лишаеться в руках країни походженяя ТНК. Бiльшiстъ країн базування мiжнародних корпорацiй, своєю чергою, прямо чи побiчно захищають iнтереси компанiй. Головний висновок подiбних поглядiв полягає в тому, що не корпорації, а нацiональнi держави є головними суб'єктами глобалiзацiї свiтової економiки. Кожний iз зазначених поглядiв абсолютизує певнi риси та особливостi функцiонування ТНК. Такi компанії є лише одним, хоча i дуже важливим, суб'єктом сучасного глобального економiчного середовища i, звичайно, не можуть замiнити за своми функцiями нацiональну державу. Разом з тим з огляду на iнтенсивний процес транснацiоналiзацiї дедалi менше стає пiдстав уважати сучаснi ТНК категорiею конкретно нацiоналъної належностi. В рамках стратегiї глобалізації крана початкового базування все частiше розглядається ними лише як один iз районів, якi мають переваги розмiщення.

Взаємнi перехреснi інвестиції мiж ТНК, включення їхнiх акцiй у лiстинг одночасно кiлькох фондових бiрж свiту, розмiщення штаб-квартир транснацiональних корпорацiй поза країнами їхнього первiсного походження (базування), мiжнародно-диверсифiкованi джерела постачання - все це посилює наднацiональний характер таких фiрм. З часом деякi ТНК можуть здiйснити дисперсiю акцiонерної власностi так широко, що їх «нацiональнiстъ» визначити стає дуже важко. Це ускладнюється двома тенденцiями:

1) поширенням транскордонних злиттiв та поглинань, що супроводжуються обмiнами значними пакетами акцiй;

2) конгломерованими перехресними володiннями акцiонерним капiталом.

Це вiдрiзняє сучаснi мiжнароднi корпорацiї вiд їхнiх попередникiв з виразними ознаками нацiонального походження, нацiональної лояльностi та нацiональної культури.

Глобальний розмах операцiй ТНК унеможливлюе орiентацiю тiльки на iнтереси однiєї крани, навiть якщо це країна первiсного походження компанiї. Зростання мiжнародної iнтегрованої системи виробниитва ТНК робить iнколи непростим завданням визначити, звiдки надходить продукцiя компанiї. Джерела постачання компонентiв та продуктiв можуть швидко змiнюватися, якщо змiнюються умови попиту або витрат виробництва. За цих обставин традицiйнi пiдходи до виробництва ТНК (тобто правила походження товарiв), що базуються на чiткому встановленнi нацiонального походження будь-якого виробу, стають також неефективними.

Внаслiдок мiжнародного масштабу дiяльностi транснацiоналънi корпорацiї набагато гнучкiшi, нiж нацiональнi фірми, в розмiщеннi продуктивних ресурсiв i функцiй. Вони здатнi швидко реагувати на вiдмiни в економiчних умовах та полiтицi країн. ТНК вибирають джерела постачання, iнформацiї та персоналу по всьому свiту. Вони можуть приносити мiжнароднi ринковi сили в нацiональну економiку набагато швидше, нiж мiсцевi фiрми.

А проте транснацiональнi корпорацiї дедалi меншою мiрою стають об'єктом нацiональної полiтики окремих країн. Значна частина їхнiх внутрiфiрмових транзакцiй випадають з-пiд нацiонального контролю держав (наприклад, трансфернi цiни на внутрiкорпорацiйний рух товарiв).

ТНК беруть участь у мiжнародному подiлi працi на двох рiвнях -внутрiфiрмовому i мiжфiрмовому. Внутрiкорпорацiйний подiл працi, який визначає характер i способи взаемодiї окремих структурних ланок у процесi мiжнародного виробництва, складаеться пiд впливом стратегiї ТНК. На мiжфiрмовому рiвнi такий подiл працi починає дедалi бiльше складатися не мiж країнами, а мiж дiючими в них ТНК.

Глобальна конкуренцiя мiж фiрмами примушує їх розглядати свiт як величезний цiлiсний ринок. Незважаючи на олiгополiстичний характер структури багатъох сегментiв цього ринку, тут вiдбуваеться постiйна змiна спiввiдношення сил мiж присутнiми агентами економiчної дiяльностi внаслiдок змiн передусiм у перевагах власностi, а також еволюцiї переваг iнтерналiзацiї i розмiщення. В цiй боротъбi за контроль над ринком перетворення нацiональних фiрм у транснацiональнi або пiдвищення ступеня «мiжнародностi» останнiх часто виступає однiєю з найважливiших умов зростанкя фiрм.

ТНК - найдинамiчнiший структурний елемент свiтової економiки. За мобiльнiстю, здатнiстю до трансформацiї зв'язкiв i органiзацiйних структур, швидкiстю реакцiї на iмпульси розвитку технологiї вони набагато перевершують нацiональнi або регiональнi форми господарських утворень. На вiдмiну вiд них ТНК не прив'язанi до тiєї чи iншої територiї, а отже, здатнi з'єднати фактори виробництва різної державної належностi i брати участь в освоєннi ринкiв у будъ-якiй частинi свiту.

Органiзацiйна й управлiнська здатнiсть ТНК iнтегрувати фактори та умови виробництва у всесвiтнъому масштабi й реалiзувати переваги власностi, iнтерналiзацiї та розмiщення роблять їх високоефективним агентом економiчної дiяльностi. З погляду ефективностi поєднання факторiв виробництва сучаснi ТНК очевидно не мають альтернативи у свiтовiй економiцi. Така ефективнiсть звичайно розглядається транснацiональними корпорацiями з точки зору їх iнтересу в одержаннi стабiльних прибуткiв. Стратегiя максимiзацiї загальнокорпорацiйного прибутку і лежить в основi оптимiзацi ТНК форм i напрямiв iхнъої господарської дiялъностi, внутрiфiрмових i мiжфiрмових взасмозв'язкiв. дiялънiсть ТНК суттєвою мiрою визначає не тiлъки конкурентоспроможнiстъ галузей або країн, а й обрис сучасної i майбутньої свiтовоi економiки.

Інтернацiоналiзацiя веде до посилення взасмозв'язкiв усiх складових частин свiтового господарства, що реалiзустъся у глобалiзацii економiчного розвитку. ТНК виступають основною рушiйною силою цього процесу. Вже на початку 90-х рокiв ХХ ст. практично не залишилось жодно крани в свiтi, не охопленої їхнiми виробничо-iнвестицiйними операцiями. Формуючи тiснi кооперацiйнi взасмозв'язки мiж пiдконтрольними пiдприсмствами на базi одиничного подiлу працi, ТНК закладають мiцний фундамент цiлiсностi i взаємозалежностi глобальної економiки.

Характерною рисою сучасного етапу транснацiоналiзацi є величезний масштаб операцiй ТНК. Передусiм це виявлясться в значному зростаннi кiлькостi материнських компанiй ТНК та їхнiх зарубiжних фiлiй. Якшо на початку 80-х рокiв ХХ ст. у свiтi налiчувалося близько 11 тис. ТНК i 104 тис. зарубiжних фiлiй, то на початку ХХI ст. -- близько 65 тис. i 850 тис. вiдповiдно.[36]

Вiдкриття нових ринкiв викликало новий сплеск зростання мiжнародного виробництва та потокiв мiжнародних iнвестицiй. Воно також породило новi можливостi використовувати рiзноманiтнi форми операцiй. Водночас розвиток iнформатики, комунiкацiй та транспорту, а також удосконалення управлiнських та органiзацiйних стратегiй сприяли транснацiоналiзацi багатьох фiрм.

У цьому напрямi можна спостерiгати кiлька тецденцiй:

§ «Традицiйнi» великi транснацiональнi фiрми, якi досягли високого ступеня «мiжнародностi» ще в 60-80-тi роки ХХ ст., пiд впливом цієї ново ситуації дедалi бiльше нарощували глобальнi операцi. Обсяг реалiзацi деяких з них перевищує валовий продукт окремих країн.

§ Багато нових великих компанiй промислово розвинутих країн стали на шлях розвитку мiжнародного виробництва, вiдмовившись вiд колишньої стратегiї орiєнтацiї тiльки на свої «домашнi» країни. Прикладом цъого є телекомунiкацiйнi компанії-оператори, якi в останне десятилiття перетворились на справдi транснацiональнi фiрми.

§ Невеликi та середнi компанiї, використовуючи свої переваги власностi, почали iнтенсивно здiйснювати iнвестицiї за рубiж та створювати транснацiональну мережу фiлiалiв.

§ Процес транснацiоналiзацiї охопив великi та середнi компанiї деяких країн, що розвиваються. Кiлъкiстъ ТНК, що базуються в цих країнах, значно зросла в 90-тi роки ХХ ст., а їхня питома вага в загальнiй чисельностi материнських транснацiональних фiрм неухильно збiльшуеться.

§ Деякi компанiї країн з перехiдною економiкою з другої половини 90-х рокiв ХХ ст. почали також здiйснювати вивiз капіталу i розвивати мiжнародне виробництво. Хоча цей процес тiльки набирає обертiв, його динамiка свiдчить про значюш потендiал цiе групи кран.

Усi показники мiжнародного виробництва ТНК (прямi iнвестицi , продаж, експортно-iмпортнi операції, зайнятiстъ iноземних фiлiалiв) в останнi десятирiччя зростали бiльш швидкими темпами, нiж свiтовий валовий продукт, свiтова торгiвля або сукупна величина валових внутрiшнiх iнвестицiй усiх кран. Протягом останнiх двох десятилiть кумулятивний обсяг прямих iноземних iнвестицiй за темпами зростання бiльш ніж удвоє випереджав показник свiтових валових iнвестицiй в основний капiтал. Це свiдчить про те, що мiжнародне виробництво стає дедалi важливiшим елементом свiтової економiки. Iншi показники теж пiдтверджують цю тенденцiю.

Так, питома вага продажу продукції iноземних фiлiалiв у глобальному ВВП досягла 50%. Валовий продукт усiх мереж транснацiональних корпорацiй (батькiвськi фiрми та фiлiали) оцiнюється у 8 трлн дол., що становить приблизно 1/4 свiтового ВВП. Тiльки на закордоннi фiлiали ТНК припадає нинi 10% свiтового валового продукту. Бiльш нiж 55 країн свiту мали на своїй територiї не менш нiж по 1000 iноземних фiлiалiв кожiна. Обсяг продажу фiлiалiв тiльки 100 найбiльших транснацiоналъних фiрм свiту досяг 2 трлн дол., а кiлькiстъ зайнятих - 6 млн.[36]

Ще однiєю важливою характеристикою мiжнародного виробництва є надзвичайно висока роль ТНК у торгiвлi та iнновацiйнiй дiяльностi. ПІІ та мiжнародна торгiвля все бiльш визначаються рiшеннями транснацiональних фiрм як частиною їнiх глобальних стратегiй доступу до ресурсiв, мiжнародного розмiщення виробництва, мереж дистрибуцi. Рацiоналiзацiя та розосередження виробничих потужностей ТНК у мiжнародному масштабi генерує додатковi потоки свiтової торгiвлi. За оцiнками, транснацiональнi фiрми контролюють 2/3 мiжнародної торгiвлi. Приблизно половина обсягу торгiвлi ТНК вiдбувається мiж батъкiвськими компанiями та зарубiжними фiлiями або мiж останнiми. На транснацiональнi компанi припадас 80% свiтових науково-дослiдних робiт. Вiд 3/4 до 9/10 руху технології мiж США, Нiмеччиною, Японiєю набуває форми внутрiкорпорацiйних технологiчних трансферiв.

90% кiлькостi транснацiональних фiрм базується в розвинутих країнах з ринковою економiкою. Однак за останнi роки в процес транснацiоналiзацiї дедалi бiльше залучаються фiрми кран, шо розвиваються, а також країн Схiдної та Централъної Європи. П'ять країн - Нiмеччина, Японiя, США, Велика Британiя, Францiя - районами базування для половини материнських транснацiональних корпорацiй промислово розвинутих країн. На цi країни припадає також 2/3 сукупного вивозу прямих iноземних iнвестицiй. У промислово розвинутих краiнах розмiщено близько 46% усiх фiлiй ТНК, в той час як у країнах, що розвиваються, - 42%.

За останне десятилiття пiдвищився ступiнъ «мiжнародності операцiй ТНК бiлъшостi країн. Про це свiдчитъ так званий iндекс транснацiональностi компанiй (Transnationality Index- скорочено TNI), який вимiрюється як питома вага зарубiжних активiв, продажiв та зайнятих у загальнокорпорацiйних показниках.

Наприклад, питома вага активiв зарубiжних фiлiй ТНК ФРН у загальному обсязi активiв небанкiвських компанiй країни збiльшилася за останнi роки майже вдвоє. В 90-х роках ХХ ст. найбiлъшi ТНК США, ФРН, Японiї зосереджували за кордоном 1/3-- 1/4 активiв.[36]

Ще один показник, що вимiрює транснацiоналънiсть компанiй, має назву iндекс розповсюдження мережi (Network Spread Index -- скорочено). Iндекс показє ступiнь географiчногї диверсифiкацiї дiяльностi ТНК i розраховується як вiдношення кiлькостi країн, де ТНК розмiщують свої фiлiали, до кiлькостi країн, де вони потенцiйно могли бути розташованi. В цю потенцiйну кiлькiстъ країн входятъ усi країни, що мали приплив прямих iноземних iнвестицiй (за винятком крани базування ТНК) у роцi, за який робляться пiдрахунки.

Щодо галузевої належностi, то найбiлъшi значення iндексу NSI спостерiгалися у ТНК у хiмiчнiй, фармацевтичнiй, електроннiй та харчовiй промисловостi. Транснацiоналънi фiрми, що тут функціонують, додержуються стратегiї пошуку ринкiв i тому дуже широко географiчно диверсифiкують мережу своїх фiлiалiв та дочiрнiх фiрм.

Зазначенi тенденцiї є лише одним з виявiв зростання ступеня транснацiоналiзації. Спiввiдношення обсягу вивозу капiталу i макроекономічних показникiв окремих країн теж переконливо свiдчить про наростання цього процесудля оцiнки ступеня залучення країн свiту до процесу транснацiоналiзацii використовують індекс транснацiональностi країн, що приймають (Transnationality Index of Host Countries). Вiн розраховується як середня величина чотирьох показникiв:

§ питома вага прямих iноземних iнвестицiй у валовому капiталоугвореннi краiни;

§ частка кумулятивного обсягу прямих iноземних iнвестицiй у ВНП;

§ зайнятiсть на iноземних фiлiалах у процентному вiдношеннi до загальної зайнятостi в країнi;

§ питома вага доданої вартостi, що створена на iноземних фiлiалах, у ВНП.

Перший та другий показники свiдчатъ про важливiсть для країни припливу прямих iнвестицiй та загального нагромадження обсягу ПІІ. Бiльший обсяг капiталоугворення зумовлює бiльшi виробничi можливостi країни. Третiй та четвертий показники вiдображають важливiсть для країни операцiй фiлiалiв ТНК. Цi два набори показникiв взаємопов'язанi -вищi показники щодо питомої ваги прямих iнвестицiй звичайно зумовлюють i вищу активнiсть фiлiалiв транснацiональних фiрм.

Найбiльшi значення даного iндексу притаманнi Гонконгу (КНР), Малайзiї, Сiнгапуру, Індонезiї, Новiй Зелаядiї, Бельгiї, Люксембургу, Нiдерландам, Швецiї.

Особливо активну роль у процесi транснацiоналiзацiї вiдiграють найбiльшi ТНК. Експерти ЮНКТАД щорiчно пiдраховують обсяг активiв, продажiв та зайнятих 100 найбiльших ТНК. На рубежi ХХ--ХХІ ст. на компанiї, що входять у «список 100», припадало 12% зарубiжних активiв, 16% продажiв, 15% зайнятих усіх транснацiональних фiрм свiту.

91 iз 100 найкрулнiших ТНК мали штаб-квартири у США, країнах ЄС або Японiї. Найбiльше предстанленi в «групi 100» ТНК США - 28 корпорацiй. За 90-тi роки ХХ ст. компанiї Японii збiльшили сноє представництво з 12 до 18 позицiй. 46 позицiй у «грулi 100» мають ТНК країн ЄС. Основна частина найбiльших у свiтi ТНК належала принаймнi до однiї з чотирьох галузей: електронiка та електротехнiчне обладнання, автомобілебудування, добування та дистрибуція нафти, виробництво харчових продуктів та напоїв.

Тож вцілому , на мою думку, ТНК - це достатньо складне явище,що постійно розвивається у системі мирогосподарських зв'язків , що потребує значної уваги, вивчення та міжнародного контролю. Транснаціональні корпорації все більше стають визначальним фактором для вирішення долі тієї чи іншої країни в міжнародній системі економічних зв'язків. Активна виробнича, інвестиційна,торгівельна діяльність ТНК дозволяє їм виконувати функцію міжнародного регулятора виробництва і розподілу продукції.

Приклад ТНК ще раз підтверджує: виграє той, хто сильніше. Корпорації зменшують витрати на виробництво за рахунок ефекту економії на масштабі. Мережа офісів по всьому світі допомагає переносити головний офіс туди, де зручніше податкове законодавство і інвестиційний клімат.

Величезні обігові кошти дозволяють граючи входити на локальні ринки і завойовувати монопольний статус. Вагомі відрахування на R&D забезпечують ТНК новітніми технологіями. Як результат - всі виробники, що входять у першу двадцятку кращіх компаній Forbes-2000, є транснаціональними корпораціями. А інші - фінансові й консалтінгові структури, що обслуговують грошові потоки тих же ТНК. Аналіз найкрупніших фірм показує, що індустріальна економіка ще міцно тримається за свої позиції у світи. У рейтингу World Investment Report - 2005 всього дві компанії з перших десяти ТНК (Vodafone Group, France Telecom) представляють нову економіку. Інші працюють у типових галузях четвертого укладу - нафтовій та автомобільній.

Причому в останній практично всі гравці - транснаціональні корпорації. В першу двадцятку входять Ford, General Motors, Toyota, Voilkswagen, Honda.

Проте ТНК нового покоління більш «глобалізовані». За індексом транснаціоналізації інформаційна економіка виривається вперед. Дві компанії у трійці лідерив - канадська Thompson Corporation i австрійська News Corporation - представляють медіа галузь. Оскільки вони торгують інформацією - головним товаром нової економіки - таке розміщення сил в повній мірі співпадає з тенденціями розвитку світової економки. А компанії Nokia, Nestle, IBM, Samsung по праву можна вважати символом глобалізації. Згідно індексу інтернаціоналізації на один офіс цих компаній всередині країни припадає по 50 придставництв за її межами. При цьому кожна корпорація - лідер має більше 350 філій у різних державах.

1.2 Основні напрями та соціально-економічні наслідки інвестиційної діяльності ТНК

Маю зазначити, що у теорії економічного розвитку існує не багато проблем, що породжували б стільки суперечливих думок та інтерпретацій, скільки питання про вигоди та збитки від залучення ПІІ. Розбіжності в оцінці ролі і вплив ПІІ засновані не стільки на традиційних економічних показниках, таких, як темпи зростання ВВП, капіталовкладень, заощаджень і виробництва, скільки на визначенні фундаментального поняття соціально-економічного розвитку. Тому, на думку спеціалістів, до питання про з`ясування місця та ролі ПІІ в економічному розвитку і формуванні конкурентоспроможності країн світу слід підходити, враховуючи як кількісні, так і якісні показники.

Зрозуміло, що капітал є вкрай потрібним для економічного зростання: інвестиції у виробництво і людський потенціал є основою успішного розвитку суспільства. ПІІ дають можливість не тільки залучати фінансові ресурси, яких бракує національним економікам, але й спрямовувати їх до сучасних технологій, організації виробництва і створення ринкових інститутів. Таким чином, ПІІ є набагато більшим, ніж просто фінансові потоки для розвитку країн. Вони концентрують у собі інші чинники економічного розвитку: разом із прямими інвестиціями до країни рухаються нові технології, кваліфікований персонал, освітні програми для місцевого населення тощо.

Залежно від того, яка країна залучає прямі іноземні інвестиції (розвинена або та, що розвивається), вони мають різний вплив на її економіку. Розвинені країни, безумовно, більше виграють від активізації потоків ПІІ - значна кількість ТНК, що є глобальними агентами цих інвестицій, належать саме таким країнам і є для них важливим джерелом матеріальних ресурсів. Розвинені країни за допомогою ПІІ багато в чому визначають розвиток більш третини країн світу, діючи переважно у власних інтересах. Разом із тим, надходження ПІІ до розвинених країн стає додатковим стимулом подальшого розвитку і без того вже високоефективної економіки. Якісна нормативно-правова база, високий рівень розвитку банківських інститутів, принадність економіки для реінвестування прибутків, отриманих ТНК, дозволяють цим країнам одержувати максимальну вигоду від залучених ПІІ.

Щодо країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, міркування стосовно того, наскільки прямі іноземні капіталовкладення корисні для економічного розвитку цих країн - різні. З'ясувати потенційний внесок ПІІ в економічний розвиток вищезазначених країн допомагають дві альтернативні концепції.

Перша підкреслює, що іноземні інвестори нарощують капіталовкладення у виробництво, що, за умови конкуренції з боку місцевих фірм, приводить до збільшення продуктивності праці. Друга акцентує увагу на потенційно руйнівному впливі, який певні іноземні інвестори можуть спричинити місцевій економіці за відсутності конкуренції з боку місцевих виробників.

На мою думку, обидва ці уявлення мають право на існування, але при цьому передбачають абсолютно протилежні результати. Тому постає питання, яка ж з цих двох моделей краще відображає вплив ПІІ на економіку країн, що розвиваються, і яким чином можна зменшити негативний вплив від їх надходжень? Основною перевагою першої концепції є те, що вона оцінює, як ПІІ можуть розірвати порочне коло бідності, що не дозволяє багатьом країнам, які розвиваються, вирватися вперед. Низька продуктивність праці, характерна для зазначених країн, визначає низький рівень конкурентоспроможності національних товарів на світовому ринку, а це призводить до недоотримання прибутків національними виробниками. А якщо немає додаткових прибутків - нічого інвестувати в модернізацію виробництва і відновлення основних фондів, яке вкрай необхідне

Обсяги світових потоків прямих іноземних інвестицій (ПІІ) продовжують щорічно збільшуватися, іноді випереджаючи за темпами зростання інші економічні агрегати: світове виробництво, капіталоутворення, торгівлю.

Головною рушійною силою глобального збільшення інвестиційних потоків є більш 60 тис. транснаціональних корпорацій (ТНК), що мають понад 800 тис. афілійованих підприємств за кордоном, на частку яких припадає близько 99% світових потоків ПІІ. Не є виключенням й Україна, ринок якої сьогодні успішно освоюють ТНК таких індустріально розвинених країн, як США, Німеччина, Великобританія, Франція, вкладаючи в нашу економіку сотні мільйонів доларів. Отже, такий розмах у всесвітньому масштабі не може не викликати запитання, що ж отримають країни, які втягуються до цього процесу?

У сучасних умовах країни, що приймають капітал, незалежно від того, чи йде мова про розвинуті країни або країни, що розвиваються, як правило, схвалюють діяльність багатонаціональних компаній на своїй території. Більш того, у світі існує конкуренція між країнами по притягненню прямих закордонних інвестицій, у процесі якої багатонаціональним компаніям даються податкові знижки й інші пільги.

Головна вигода для країни, що приймає прямі іноземні інвестиції складається в одержанні у своє розпорядження додаткових ресурсів, включаючи капітал, технології, управлінський досвід і кваліфіковану працю. Прямі іноземні інвестиції стимулюють розвиток національної економіки, збільшують обсяг виробленого продукту і прибутку, прискорюють економічний ріст і розвиток.

Опрацьовуючи за кордоном нові види продукції, упроваджуючи нові технології багатонаціональні фірми нерідко налаштовують частину обсягу виробництва на експорт. Отже, багатонаціональні фірми в такому випадку сприяють поліпшенню експлуатаційних можливостей країни, що приймає інвестиції.

Водночас опоненти особливо в країнах, що розвиваються, підтверджують, що трансферт технологій, здійснюваний багатонаціональними фірмами, далеко не завжди придатний для економік країн, що їх приймають. Нерідко можна почути скарги на те, що представників країни, що приймає інвестиції, не допускають до участі в проведенні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Тобто використовується в основному проста і дешева праця. Багатонаціональні фірми обвинувачують також у маніпуляціях із цінами при здійсненні внутрішніх фірмових угод із метою применшення прибутків і ухилення від податків.

У прямих закордонних інвестиціях важливу роль грають особливі переваги фірми, її контроль над ринком як наслідок недосконалої конкуренції.

Що ж стосується країн, що вивозять капітал у формі прямих іноземних інвестицій, то вони як і країни, що приймають, зацікавлені в цьому.

Головна вигода від прямих закордонних інвестицій для цих країн складається в тому, що вони забезпечують набагато більш високу віддачу в порівнянні з аналогічними внутрішніми інвестиціями.

Що ж стосується податків, одержуваних із закордонного прибутку багатонаціональних фірм, то їх у першу чергу одержує приймаюча країна, хоча визначена частина дістається країні, що вивозить капітал. Розподіл податків залежить від різниці в ставках оподатковування.

У сучасних умовах, як уже відзначалося, багатонаціональні корпорації, що здійснюють ПІІ, мають вибір. Вони оцінюють умови інвестування за рубежем по ряду критеріїв і тільки на підставі всебічної оцінки інвестиційного клімату в країні приймають рішення.

Найважливішими критеріями є: оцінка місцевого ринку з погляду його ємкості, наявності ресурсів, місця розташування і т.д., політична стабільність у країні, правові умови іноземних інвестицій, система оподатковування, характер торгової політики, ступінь розвитку інфраструктури, захист інтелектуальної власності, державне регулювання економіки, дешевина робочої сили і рівень її кваліфікації, стабільність національної валюти, можливість репатріації прибутків.

Україна зацікавлена зараз у притоці саме підприємницького, а не позичкового капіталу. Це пояснюється тим, що в такому випадку, по-перше, зовнішній борг країни не росте, по-друге, співробітництво з іноземними фірмами дає вітчизняним підприємствам нові технології, методи організації виробництва, забезпечує прямий вихід на світові ринки з конкурентноспроможною продукцією, по-третє, реальні інвестиції є тим поштовхом, що спроможний вивести економіку з депресивного стана і забезпечити здоровий економічний ріст.

У щорічному виданні Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) "Звіт про іноземні інвестиції" (UNCTAD,World Investment Report) за 2005 рік знаходимо посилання: „ В Україні новий уряд, що отримав владу в кінці 2004 року, здається відкриває свої двері ширше для іноземних інвесторів. В лютому 2005 року влада вирішила переглянути приватизації, що були здійснені раніше, признала неправомірними внутрішньодержавні угоди та розмістила акції компаній на продаж вдруге. Список фірм, що можуть бути реприватизовані в такий спосіб складають ключові компанії, такі як виробник сталі Криворіжсталь, металургійний конгломерат Укррудпром, Петровський сталевий завод, Нікопольський феросплавний завод, Дзержинський металургійний завод, хімічна фабрика Азов Северодонецьк та Миколаївський алюмінієвий завод.” [33, с.78]

А вже в наступному звіті знаходимо: „В Україні приватизація Криворіжсталі призвела до її покупки Mittal Steel'ом (Netherlands/United Kingdom) вартістю 4.8 мільярдів доларів - це стало найбільшої угодою в країні серед всіх раніше зроблених.Mittal Steel придбала 93,02% акцій Криворіжсталі.”[34, с.79]

Значний прогрес був зроблений ТНК Mittal Steel в інтеграції Mittal Steel Kriviy Rih, придбаній в листопаді 2005 року. Компанія інвестувала більше 200 мільйонів доларів на кінець 2006 року на модернізацію заводу в Кривому Розі. Зміни в паливній структурі призвели до зменшення використання природного газу вдвічі. Деякі капітальні проекти були незакінчені на час придбання. Вони включали будівництво двох нових батарей коксової печі (одна з яких зараз закінчена), відновлення доменної печі №8 та прогресивної модернізації всіх дробильних фабрик [31]. Загальна вартість проекту приблизно 500 мільйонів доларів США. Зараз ведеться активне будівництво, яке має на меті в найкоротші строки закінчити цей проект. Основні інвестиції заплановано вкласти в залізні рудники на розширення виробництва. Прогнозується завдяки цим інвестиціям збільшити до 2010 року видобуток залізної руди на 54% та коксу на 14% порівняно з 2004.

Капіталовкладення ТНК Mittal Steel досягли нового піку - 1,2 мільярди доларів в 2005 році.

Треба зазначити, що кошти (200млн. доларів на модернізацію) компанії Mittal Steel на 9 років надав в позику Європейський Банк Реконструкції та Розвитку (European Bank for Reconstruction and Development).[29] Взявши участь у цьому проекті, банк продемонстрував свою підтримку першій широкомасштабній прозорій та вдалій приватизації в Україні. Позика також допоможе посилити місцеву економіку, поліпшити конкурентоспроможність та стандарти в межах сталевого сектору країни та значно збільшити збереження енергії. Останнє є особливо важливим, так як Україна залишається однією з найбільш енергоємних країн в індустріалізованому світі та її стальний сектор потребує значних інвестицій, щоб відповідати сучасним вимогам ефективності використання енергії.

Отже, можна зробити висновок, що ТНК Mittal Steel (а з 2006 року Arcelor Mittal), з десятками заводів в усьому світі, придбавши в листопаді 2005 року ще один в Україні (Mittal Steel - Kryvorizstal) значно розширила сферу свого світового впливу.

Але ж незважаючи на певні природні переваги, Україна має один із найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД. Прямі іноземні інвестиції за тринадцять років незалежності становили лише 5,3 млрд. дол. Наприклад, Чехія за такий час отримала понад 20 млрд. дол. Щорічні інвестиції в Польщу становлять 4-5 млрд. дол., тоді як в Україну - 0,5 млрд. За обсягами іноземних інвестицій на душу населення Україна поступається навіть Албанії та Казахстану.

Серед компаній, які вклали прямі закордонні інвестиції в українську економіку, провідне положення займають американські корпорації. За останні 10 років їх прямі капіталовкладення досягли 898 млн. дол. (16,8% від загального обсягу ПЗІ залучених до України). За компаніями США йдуть інвестори з Кіпру - 603 млн. дол. (11,3%), Великої Британії - 511 млн. дол. (9,6%), Нідерландів - 399 млн. дол. (7,5%), Британських Віргінських островів 337 млн. (6,3%), Російської Федерації - 323 млн. (6,0%), Німеччини - 312 млн. (5,8%), Швейцарії - 312 млн. (5,1%), Австрії - 273 млн. (3,9%), Республіки Корея - 171 млн. (3,2%). [39]

Україна як промислова держава транснаціональним корпораціям нецікава. Такий висновок можна зробити проглянувши список глобальних корпорацій, представлених на вітчизняному ринку: Coca-Cola, Samsung, Toyota, Nestle, Nokia, Metro Cash&Carry, Hewlett-Packard, British American Tobacco та деякі інші ТНК. Великі промислові концерни, такі як, наприклад, Westinghouse, ExxonMobil або General Electric, на українському ринку відсутні. Виняток -- Mittal Steel, для якої її український актив -- Криворіжсталь -- проміжна, а не кінцева ланка виробничого ланцюга.

Серед закордонних інвесторів найбільш інвестиційно-привабливими в Україні є такі галузі економіки: харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів - 15,7% від загального обсягу ПЗІ, залучених до України; торгівля - 15,6%; фінансова сфера - 8,5%; машинобудування - 8,0%; транспорт - 7,6%; металургія та обробка металу - 5,4%; операції з нерухомістю - 4,6%; хімічна та нафтохімічна промисловість 4,1%. [36]

При цьому для ТНК із країн Європейського Союзу та США найбільш привабливими є українська харчова промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтика. Саме в цих галузях обіг капіталу є швидким, а комерційні ризики - мінімальні. Привабливим для ТНК із промислово розвинутих країн є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями. ЄС зберігає найбільшу частку у зальному обсязі прямих іноземних інвестицій (ПІІ), які Україна отримала, як незалежна держава, починаючи з 1991 р., згідно з даними Державного комітету статистики України.

Окремо треба виділити функціонування транснаціональних корпорацій в нафтогазовій сфері України. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) в економіці України має виняткове значення, оскільки визначається істотною бюджетоформуючою роллю нафтогазової сфери та великою потребою в енергоносіях через значну концентрацію енергоємних виробництв. Разом з тим вітчизняна нафтогазова галузь є досить проблемною внаслідок обмеженості власних запасів газу та нафти, дестабілізації роботи нафтопереробних підприємств після розпаду СРСР та нерозвиненості внутрішнього ринку нафтопродуктів. Приватизаційні процеси у ПЕК призвели до приходу на український ринок великих, передусім російських, ТНК. Домінування російських нафтогазових компаній зумовлено традиційною роллю Росії як основного експортера вуглеводнів в Україну, геополітичним розташуванням України як транзитера російських енергоносіїв до країн Європи, а також активною експансіоністською політикою російських ТНК щодо придбання потужностей, зокрема нафтопереробних, у країнах СНД та Східної Європи.

Найбільшими компаніями, що нині працюють в Україні, є: у сфері нафтопереробки - російські «ЛУКОЙЛ», «ТНК», «Татнефть», «Славнефть», «Группа Альянс», «ЮКОС» та казахстанська «Казахойл» («КазМунайГаз»); в сфері транспортування нафти - російські «Сургутнефтегаз», «Роснефть», «Транснефть», «Сибнефть»; у сфері поставок та транспортування газу - російські «Газпром» та «Ітера».

Поряд з названими, у нафтопереробній сфері України з'явилися нові російськігравці - «Сиданко», «Уралнефть», «Арчнефтегеология», «Удмуртская ННК», «Ритек», «Полярное сияние», «Чишманефть»та ін., що використовують переробні потужності «Укртатнафти», «Галичини» та «Нафтохіміка Прикарпаття».

2006 р. ознаменувався значним приростом прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну, ставши другим найкращим за всі часи.

Згідно з даними, наведеними в “Експрес-доповіді” Держкомстату України № 39, опублікованій 19 лютого 2007р., в Україну вкладено інвестицій на суму понад 4,58 млрд.дол. Це набагато менше 7,87млрд.дол. - рекорду встановленого в 2005р., але ж тоді відбувся резонансний продаж Криворіжсталі, який один вніс до рекордної цифри 4,8 мільярда.

Вивіз капіталу з України нерезидентами у 2006р. також зріс: 552,6млн.дол. проти 375 мільйонів у 2005р.

Наростаючим підсумком ПІІ за звітний рік збільшилися на чверть, перевищивши 21млрд.дол. станом на 1 січня 2007р. (рис 1.1). За відсутності зростання чисельності населення не могли не збільшитися й ПІІ на душу населення- з 349дол. до 456,6дол.