Вільні економічні зони

Аналіз історії створення і функціонування спеціальних економічних зон в Україні. Сучасне становище та проблеми розвитку вітчизняних спеціальних економічних зон. Правове регулювання інвестиційної діяльності в спеціальних економічних зонах в Україні.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 07.09.2008
Размер файла 149,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

32

Зміст

Вступ

Розділ 1. Аналіз історії створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні

1.1. Сутність, об`єктивна необхідність створення, загальні риси та класифікація спеціальних (вільних) економічних зон

1.2. Вимоги по розміщенню спеціальних (вільних) економічних зон

1.3. Історія організації і функціонування спеціальних (вільних) економічних

зон в Україні

1.4. Світовий досвід і можливості його використання в Україні19

Розділ 2. Сучасне становище та проблеми розвитку вітчизняних спеціальних (вільних) економічних зон

2.1. Типи спеціальних (вільних) економічних зон, створених в Україні

2.2. Нормативно-правове забезпечення процесів створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон

2.2.1. Порядок створення та ліквідації

2.2.2. Управління спеціальними (вільними) економічними зонами

2.3. Спеціальні (вільні) економічні зони в Україні: сучасне становище

2.3.1. Порівняльний аналіз можливостей для суб`єктів господарювання

2.3.2. Деякі проблеми формування спеціальних (вільних) економічних

зон в Україні

Таблиця 1
Таблиця 2
Розділ 3. Правове регулювання інвестиційної діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах в Україні
3.1. Стратегія розвитку спеціальних (вільних) економічних зон
3.2. Правове регулювання інвестиційної діяльності в окремих спеціальних
(вільних) економічних зонах

Висновок103

Література109

Додаток 1, 2, 3113

Вступ

Вільні економічні зони (ВЕЗ) міцно увійшли у світову господарську практику та діють у різних державах. Зараз у світі, по різним даним, від 400 до 2000 ВЕЗ, але до них не можна віднести ні одну українську, оскільки ті утворення, які в Україні називаються "вільними економічними зонами", не задовольняють міжнародні вимоги, які виставляються до такого роду зонам.

Крім того, не звертаючи уваги на неодноразові спроби створення реально функціонуючих ВЕЗ в Україні, вони остаються у вітчизняній економіці явищем скоріш екзотичним, навколо якого протягом вже 10-ти років йдуть гострі, але далеко не завжди з реальними плодами дискусії. Судячи по гостроті цих дискусій, а також по відсутності значимих практичних результатів діяльності українських ВЕЗ, до сих пір не можна вважати достатньо ясним: доцільне і спроможне взагалі їх широке створення в наших перехідних умовах? В якій мірі ці зони можуть отримати розвиток в Україні, як саме повинна при цьому сказатися її специфіка? Чи являються зони вільного підприємництва своєрідною "природною монополією" лише окремих прикордонних районів України? Наскільки широкими можуть бути їх кордони? На якому рівні повинні прийматися рішення про створення таких зон, які процедури при цьому доцільно примінять? Для відповіді на подібного роду питання потрібно ознайомитися із існуючою світовою та вітчизняною практикою, спробувати проаналізувати накопичений (в тому числі - і негативний) досвід. Це дозволить об`єктивно оцінити можливості та перспективи створення і розвитку вільних економічних зон в українській економіці.

В цивілізованому суспільстві будь-яка діяльність повинна мати чітку законодавчу і нормативну базу, яка адекватно і збалансовано відображає інтереси суспільства в цілому і кожного суб`єкта господарської діяльності зокрема. Повною мірою це стосується ВЕЗ. Спеціальні (вільні) економічні зони розглядаються як один з важливих інструментів, за допомогою якого досягається відкритість економіки нашої держави зовнішньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітництво на основі залучення іноземних інвестицій.

Правове регулювання спеціальних (вільних) економічних зон в Україні здійснюється шляхом прийняття законів і підзаконних актів Верховною Радою України, нормативних актів уряду (декретів, постанов), видання указів президенту тощо, а також вироблення механізмів їх реалізації та контролю. Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об`єкти регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання. Закони здійснюють функцію довгострокового державно-правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, - короткострокового чи оперативного.

Пакет законів, які регулюють СЕЗ в Україні практично вже напрацьований. Однак треба відзначити, що процес розробки наявної нормативно-правової бази відбувався дещо безсистемно. Прийняті закони швидко змінюються, законодавчі акти, постанови і декрети часто суперечать один одному, що затрудняє їх використання. Тому для України створення більш дієздатної законодавчої і нормативної бази регулювання СЕЗ залишається актуальною і відтепер.

Правовий режим ВЕЗ в Україні визначається, в першу чергу, Законом України від 13 жовтня 1992 р. “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” (Відомості Верховної Ради України.-1992.-№ 50). Цей Закон визначає порядок створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб`єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створення ВЕЗ має постанова Кабінету міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 “Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні”, якою зазначена Концепція була схвалена. В ній викладені цілі, правові основи, загальні принципи та передумови створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, подано класифікацію таких зон та їх загальну характеристику. Значна увага приділена визначенню стратегії розвитку спеціальних (вільних) економічних зон в Україні.

На спеціальну (вільну) економічну зону поширюються положення конвенцій Міжнародної організації праці, ратифіковані Україною. Підприємства, що діють у спеціальній (вільній) економічній зоні, повинні дотримувати принципів тристоронньої декларації Міжнародної організації праці про багатонаціональні підприємства і соціальну політику. Законодавчі ати про створення кожної спеціальної (вільної) економічної зони визначають конкретні вимоги, що випливають з положень зазначених конвенцій і принципів згаданої декларації.

Розділ 1. Аналіз історії створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон.

Непропорційність розвитку регіонів, їх особливе геополітичне і кліматичне розташування та інші економічні і соціальні фактори іноді потребують особливого механізму регулювання інвестування і підприємництва. Це проявляється в особливості правового положення суб`єктів підприємницької і іншої діяльності, наявності податкових пільг, особливого митного режиму і ін. В зв`язку з цим створюються спеціальні економічні зони : вільні, торгові, офшорні, митні і ін.

Давня історія створення і існування вільних економічних зон проявила як свої позитивні так і негативні сторони. Нічим не закріплене старання деяких регіонів з досить великими територіями за любу ціну отримати статус вільної економічної зони лише дискредитує вигоди від таких зон. Якщо виходити лише з такого мотиву створення таких зон як зниження податкового тиску на суб'єкти підприємництва, то така зона, як правило, себе не виправдовує і стає тягарем для інших регіонів.

Світова практика виходить з того, що вільні економічні зони створюються з метою інтенсифікації економічного обороту в таких регіонах (територіях). Інше кажучи, в економічному плані в ВЕЗ встановлюється пільговий режим оподаткування , щоб за рахунок збільшення кількості суб'єктів і об'єктів оподаткування в кінцевому результаті мати виграш. Вільні економічні зони створюються в тих регіонах, де є інтенсивні транспортні артерії, транспортна інфраструктура добре розвинута, зона є відносно обмежена, має трудові ресурси і перспективи в спеціалізації на певному виді діяльності при умові дешевизни товару. В Концепції створення і функціонування вільних економічних зон передбачається, що їх основною метою є наступне:

· стимулювання структурних перевтілень в економіці шляхом притягнення іноземних інвестицій;

· збільшення надходжень на внутрішній ринок високоякісних продукції і послуг;

· активізація науково-технічного обміну, притягнення і упровадження нових технологій;

· переймання передового організаційного і управлінського досвіду здійснення ринкових методів господарювання;

· створення сучасної ринкової інфраструктури;

· поліпшення використання природних і трудових ресурсів;

· прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів і держави в цілому, збільшення життєвого рівня населення.

Рішення цих питань здійснюється на правовій основі. Законодавство о вільних економічних зонах має відносну автономію, з одного боку примикає до інституту зовнішньоекономічної діяльності оскільки охвачує собою врегульовані їм правовідносини, а з другого боку до інвестиційного законодавства, яке розраховано на посилення притока іноземних інвестицій в державу. Вказуються припущення що вільні економічні зони - це спеціальний інститут законодавства про підприємництво. Всупереч суперечкам відносно приналежності інституту вільних економічних зон треба підкреслити наступне:

· суб'єкти в ВЕЗ є одночасно суб'єктами підприємницької діяльності або мають управлінські повноваження, в тому числі, і контролюють таку діяльність;

· встановлюється особовий пільговий режим оподаткування здійснення валютно-фінансових, митних і інших операцій суб'єктів підприємництва, який вводиться в особовому порядку згідно закону на певній території з метою притягнення іноземних інвестицій і створення сприятливих умов для іноземних інвесторів, збільшення експортних можливостей, притягнення і запровадження нових технологій, передових ринкових методів господарювання (“ноу-хау” управлінського характеру, покращення і ефективного використання інфраструктури ринку, природних, трудових і інших ресурсів);

· загальна мета створення ВЕЗ - покращення умов життя населення і створення гідних людини умов життя шляхом прискорення соціально-економічного розвитку країни Цього притримується й Україна.. На жаль, в деяких нормативних актах така залежність не проводиться і складається відчуття, що ці процеси розірвані. Але вони залежать від основної мети і мають ряд складових:

o економічна мета: притягнення іноземного і національного капіталу за рахунок стимулювання його активності на певній території, використання переваг міжнародного географічного положення і розподілення труда, ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через усунення перешкод для доступу до них;

o соціальна мета: задоволення потреб населення у високоякісних товарах і насичення внутрішнього ринку , прискорення розвитку відсталих регіонів за рахунок концентрації в них необхідних для цього ресурсів, підвищення рівня кваліфікації працюючих за рахунок упровадження передового досвіду організації і управління фінансами, культури менеджменту;

o науково-технічна мета: підвищення ефективності використання інфраструктури на території ВЕЗ, прискорення інноваційних процесів і упровадження, притягнення передових вітчизняних і іноземних техніки та технологій, вчених і спеціалістів.

Порядок створення, механізм функціонування і ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон на території України визначений Законом України № 2673-12“ Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 року Відомості Верховної Ради, 1992, №50, ст.676. Крім цього кожна така зона встановлюється спеціальним актом законодавства. Тобто, правове регулювання створення і діяльності ВЕЗ здійснюється на загальному і спеціальному рівнях. Правове положення (статус) і територія кожної вільної економічної зони, строк, на який вона створюється, визначається на основі економіки і соціально обумовлених показників Верховною Радою України, яка на основі пропозицій органів місцевого самоврядування приймає окремі закони індивідуального призначення.

1.1. Сутність, об'єктивна необхідність створення, загальні риси та класифікація спеціальних (вільних) економічних зон.

Згідно із документами міжнародної конвенції по спрощенню і гармонізації митних процедур Кіото, 18 травня 1973 р., під вільною економічною зоною (або “зоною-франко”) треба розуміти частину території держави, на якій товари розглядаються як об'єкти, які знаходяться за межами національної митної території (принцип “митної екстериторіальності”) і тому не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню. Інше кажучи, ВЕЗ - це частина території держави з особливим діючим режимом. Спеціальне законодавство, що виражає цей режим, регулює діяльність господарюючих суб'єктів у ВЕЗ, охоплює наступне коло питань: митне регулювання; оподаткування; ліцензування; візове оформлення; банківську діяльність; майнові та заставні відносини (в т.ч. - відносини, що стосуються прав власності на землю); надання концесій; управління вільною зоною. Певну специфіку в ВЕЗ можуть мати також акти трудового і соціального законодавства.

Термінологія “вільних економічних зон” (ВЕЗ) знайшла широке розповсюдження у світовій практиці на протязі останньої чверті століття. У сучасному вигляді вони виникли на початку 70-х років у країнах південно-східного азіатського регіону. Незабаром ці країни надбали назву “азіатських тигрів”, завдяки їх економічному стрибку за рахунок досягнення найбільш високих у світі темпів розвитку їх господарств. Ще 1 січня 1970 року, одна з перших у світі, Південна Корея прийняла закон про утворення вільної економічної зони. З ціллю залучення іноземних інвестицій, стимулювання зростання експорту, зростання зайнятості, удосконалення промислових технологій і, у кінцевому рахунку, прискорення економічного розвитку країни, цим законом була створена ВЕЗ в прибережних районах Південної Кореї, котра стала одним з лідерів “азіатського дива”, трохи потьмянілого на грунті світової фінансової кризи останніх років.

У 90-і роки за темпами економічного зростання світовим лідером став Китай, в якому сьогодні успішно працюють 5 особливих економічних регіонів, котрі ще у 1980 р. отримали пільги ВЕЗ. У 1990 р. до них приєднався Пудун у Шанхаї, котрий за обсягами інвестицій 90-х років перевищив сумарні обсяги інвестицій 5 особливих економічних регіонів майже за 20 років (відповідно 25 та 22 млрд. дол.). Окрім цього, 14 міст Китаю отримали статус відкритих приморських територій. Саме фактор приморського узбережжя східних територій Китаю дозволив цим регіонам вийти у лідери економічного розвитку країни навіть в умовах відсутності пільг, притаманних ВЕЗ. Усього на території китайських ВЕЗ на протязі останніх 20 років було введено у дію біля 5700 підприємств з участю іноземного капіталу.

Сьогодні найбільше розповсюдження за кордоном має трактування ВЕЗ як територій, на яких, завдяки введенню безмитного режиму, а також за допомогою інших економічних та організаційних регуляторів стимулюється зовнішньоекономічна діяльність із залученням іноземних інвестицій. Офіційно визнаною є дефініція вільної зони (або зони “порто-франко”), котру дано у VIII доповненні до Кіотської конвенції, прийнятої у 1973 році. У ній під зоною “порто-франко” визначалась частина території, на котрій товари розглядались як об'єкти, які знаходяться поза рискою національної митної системи і тому не підлягають обов'язковому митному контролю та оподаткуванню.

Слід відзначити, що вільні митні зони (ВМЗ) у міжнародних торгово-економічних відносинах використовуються вже кілька століть, а перші “порто-франко” виникли на узбережжі Середземного моря ще наприкінці XVI століття. У 1595 р. в італійському місті Генуї одним з перших було проголошено статус вільного порту. Вже більш 200 років існує місто Одеса, яке з 1817 року в дореволюційній Росії мало пільговий режим “порто-франко”, а сьогодні активно домагається такого ж права в незалежній Україні. Сьогодні таких міст у світі нараховується більш 400. Тільки у Європі існує біля 130 ВМЗ, а в США на основі спеціального закону 1934 р., прийнятого з приходом до влади президента Франкліна Рузвельта, функціонує більше 180 ВМЗ, котрі там мають назву “зовнішньоторгових зон”. Загальна кількість ВЕЗ у США зараз зросла до 300. Найбільш великою серед них є науково-технічна ВЕЗ “Силіконова долина”, де зосереджено 20% світових обсягів виробництва комп'ютерів та іншої обчислювальної техніки.

В сучасних теоретичних роботах, присвячених проблемам вільних зон, їх сутність трактується більш широко: вони визначаються як інструмент вибіркового скорочення масштабів державного втручання в економічні процеси. Це формулювання поняття “вільна зона” охоплює весь спектр явищ, пов'язаних з дією преференціального режиму господарювання. Як в іноземній, так і у вітчизняній науковій літературі розповсюджено визначення ВЕЗ, як частини національної території, економічний потенціал якої зорієнтовано на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач). Це виділяє частину території країни, що розглядається, із загального ряду. В той же час підприємницька діяльність на території ВЕЗ повинна бути спрямована на вирішення проблем оптимального розміщення продуктивних сил у цілому по країні, а також її інтеграції у світове господарство. В прийнятому 13 жовтня 1992 р. Закону України “Про загальні положення створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” було використано термін “спеціальні зони”, котрі мають досить широкий діапазон спеціалізації: “Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб”.

У статті 3 цього закону дана класифікація вільних економічних зон, котрі включають спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.

Необхідно підкреслити дві рішучі особливості ВЕЗ. По-перше, для кожної такої зони характерні специфічні, у порівнянні з усією країною, економічні відносини у сфері виробництва та розподілу необхідного та додаткового продуктів, вироблених на її території. По-друге, здібність ВЕЗ до дифузного розширення та розповсюдження своїх меж на інші, що пов'язані з нею безпосередньо або ж опосередковано, господарчі сфери, галузі та території. Відмічу наступні характерні риси ВЕЗ:

1. Застосування різних видів пільг та стимулів, в такому числі:

· Зовнішньоторговельних (зниження або відміна експортно-імпортних зборів, спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій);

· Фіскальних, пов'язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход, вартість майна і т.ін.), окремі її компоненти (амортизаційні відчислення, витрати на заробітну плату, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;

· Фінансових, які включають різні форми субсидій, що надаються як у прямому виді - за рахунок бюджетних кошт і преференційних державних кредитів, так і опосередковано - у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і тому подібне;

· Адміністративних, що спростовують процедури реєстрації підприємств, режиму в'їзду-виїзду іноземних громадян.

В результаті застосування пільг норма прибутку в ВЕЗ складає 30-50%, а іноді і більше: наприклад, транснаціональні компанії отримують в азіатських ВЕЗ в середньому 40% прибутку в рік. Суттєво скорочуються (в 2-3 рази) строки окупності капітальних вкладень (вважається нормальним для ВЕЗ, коли ці строки не перевищують 3-3,5 роки).

2. Наявність локальної, відносно відокремленої системи управління зоною, наділеною правом приймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.

3. Всебічна підтримка зі сторони центральної державної влади.

Створення ВЕЗ - діюче направлення розвитку економіки окремих територій і регіонів, зорієнтоване, як правило, на рішення конкретних приоритетних економічних задач, реалізацію стратегічних програм і проектів. При цьому, як показує практика, система пільг, встановлених в ВЕЗ, у достатній мірі індивідуальна і тісно пов'язана з програмами, що реалізуються на її території. (Втім, як відмічено в [1], згідно світовому господарському досвіду, початкові цілі та задачі, що декларуються при створенні ВЕЗ, частіше не співпадають з тим що діється в результаті фактичного розвитку).

В світовій практиці існує багато різновидностей ВЕЗ. Разом з тим, загальноприйнятої типології вільних економічних зон сьогодні не існує. Їх можлива класифікація приведена у Додатку № 1, а типові розміри, склад пільг та регіони розповсюдження - у Додатку № 2.

За станом на початок 1999 року світовий економічний простір нараховував більше тисячі вільних економічних зон. В них виготовлюється, а також з них вивозиться продукція, вартість якої складає біля 15% світового торгового обороту. ВЕЗ діють за “шлюзовим” принципом, завдяки котрому національні товари та послуги поступають на світовий ринок, а іноземні ресурси вливаються у національні економіки, граючи важливу роль як у розвитку господарства країни - реципієнту, так й світової економіки в цілому.

Особливо привабливим є створення вільних економічних зон в прикордонних регіонах, так як у цьому випадку у межах зони можна також успішно вирішити практично усі специфічні проблеми транскордонних територій. У цьому значенні показовим приклад Росії, де з кількох десятків створених ВЕЗ реально працюють тільки дві - Калінінградська та “Нахідка”, що функціонують в прикордонних регіонах на двох протилежних, західному та східному кордонах величезної країни. У той же час центральна влада РФ поки не виступала з пропозиціями створення ВЕЗ, у тому рахунку міжнародних, на транскордонних з Україною територіях, оскільки не поспішала й з делімітацією спільного з нею кордону, довжина якого досягає 2250 км.

В умовах спаду виробництва, розриву традиційних господарських зв`язків, різкого скорочення обсягів капітальних вкладень при катастрофічному рівні фізичного та морального зносу основних фондів, недопустимого падіння життєвого рівня населення, створення вільних економічних зон багатьма розглядається чи не як єдиний шлях швидкого вирішення усіх проблем, особливо привабливий з огляду на посилення тенденцій регіоналізму та розширення самоврядування. За свідченням фахівців, до Кабінету Міністрів України з регіонів надійшло близько 100 пропозицій про заснування вільних економічних зон. Та чи дійсно ВЕЗ можуть вирішити проблему відродження економіки України?

Очевидно, що в процесі реформування економічної системи України та побудови відкритого суспільства з високим рівнем соціальної орієнтованості, необхідно у найкоротші строки знайти рішення, спроможні принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації і, в подальшому, стимулювати всебічний розвиток регіонів країни, вирівнювання рівнів їх соціально-економічного стану. Перехід до ринкової економіки передбачає підвищення ступеню інтегрованості країни у світовий господарський комплекс. А це, зокрема, потребує масштабної технологічної та структурної перебудови, що у свою чергу потребує притоку іноземних інвестицій. Саме тому один з перспективних та ефективних шляхів досягнення цього пов'язаний з використанням можливостей вільних економічних зон (ВЕЗ), що визначаються як частина національної території, економічний потенціал якої орієнтований на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач), яка вирізняє цю частину території країни із загального ряду, і спрямована на вирішення проблеми оптимального розміщення продуктивних сил в країні в цілому та інтеграції її у світове господарство.

Крім того, обмежений розмір ресурсів в умовах економічної кризи зумовлює розробку пріоритетних інвестиційних програм, для реалізації яких доцільно зробити вибір територій, які мають для цього найбільш сприятливу інфраструктуру та географічні і економічні фактори, що забезпечить прискорений їх розвиток та досягнення потрібних результатів. За рахунок концентрації коштів, матеріальних, кадрових, науково-технічних і, у першу чергу та обов'язково, інноваційних ресурсів, ВЕЗ здатні відігравати роль центрів (точок) зростання, які у подальшому ініціюють активізацію економіки країни в цілому.

Створення вільних економічних зон є також одним із елементів перенесення ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень і являє собою одну із форм забезпечення ефективності територіально-господарської організації економіки, що цілком співпадає з загально державним підходом щодо перебудови економіки України та розширення самостійності регіонів.

Згідно з Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” в Україні залежно від господарської спрямованості та економічно-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

· зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та провадиться без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (“порти-франко”), вільні митні зони (зони франко), митні склади;

· комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, розширення зовнішньоекономічних зв`язків, запозичення нових технологій забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортноорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв;

· науково-технічні зони - це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агро парків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

· туристично-рекреаційні зони - це ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

· банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

· зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють інтеграційні ВЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з поза зональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв`язки із зовнішнім ринком). Залежно від місця розташування ВЕЗ поділяються на зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни) Класифікація, типові розміри, склад пільг та регіони розповсюдження СЕЗ в Україні приведені у Додатку № 3..

1.2. Вимоги по розміщенню спеціальних (вільних) економічних зон.

Виходячи із задач, поставлених при формуванні той чи іншої зони, пред`являються відповідні вимоги і до її розміщення. До найбільш загальних з них відносять:

· сприятливе транспортно-географічне положення по відношенню до зовнішнього і внутрішнього ринкам та наявність розвинутих транспортних комунікацій і телекомунікаційних можливостей;

· розвинутий виробничий потенціал, наявність виробничої і соціальної інфраструктури а також ділової (банківське і страхове обслуговування, експедиторські, інформаційні і інші служби, біржі і тому подібне);

· суттєвий по запасам і цінностям природно-ресурсний потенціал (в першу чергу - запаси вуглеводневої сировини, кольорових металів, лісних ресурсів і т. ін.);

· певний рівень розвитку промисловості в регіоні, який дозволяє встановлювати субпідрядні відносини, використовувати кваліфікований потенціал;

· забезпеченість робочою силою і наявність жилого фонду;

· забезпеченість надрами спеціалістів в області практичного здійснення зовнішньоторговельних зв`язків, інвестиційного і інших форм співробітництва із закордонними державами. Тому, території, найбільш сприятливі для розміщення ВЕЗ, мають, як правило, прикордонне положення по відношенню до закордонних держав, (а в Україні, у тому числі, - і до колишніх союзних республік), а також мають морські торгові порти і магістральну транспортну мережу (залізничну, автодорожню, аеропорти), сформованими промисловими науковими і культурними центрами, районами концентрації найбільш цінних природних ресурсів. Також метою встановлення зони особливого режиму є забезпечення захисту недоторканості території держави, безпеки її громадян, охорони громадського порядку в прикордонних районах, запобігання проникненню через територію держави озброєних угрупувань, інших порушників державного і митного кордону (в Україні у 1992 році була створена така зона в районі державного кордону України з Республікою Молдова) П О С Т А Н О В А від 20 березня 1992 р. N 144 Київ “Про затвердження Положення про зону особливого режиму в районі державного кордону України з Республікою Молдова”.

В окремих випадках створення ВЕЗ виявляється доцільним і у районах нового господарського освоєння, які не мають розвинуту промисловість, виробничу і соціальну інфраструктуру, але дозволяють вирішувати важливі довгострокові загальнодержавні програми (закріплення паливно-енергетичної і мінерально-сировинної бази держави і ін.).

1.3. Історія організації і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні.

Для найбільш повного і чіткого поняття суті ВЕЗ доцільно прослідкувати основні етапи становлення і розвитку даного інституту і виділити його особливості і специфіку.

По різним даним на сьогоднішній день в світі нараховується від 700 до 3000 тисяч ВЕЗ у 80 країнах. Момент виникнення практики створення і функціонування ВЕЗ встановити тяжко, хоча їх прообрази зустрічаються ще у фінікійців, які в країні, будучи зацікавленими у розширенні міжнародної торгівлі стали огороджувати території, вільні від традиційних податків. Аналогічні заходи по деяким даним, вводив і цар Хаммурапі. Привілеї надавались як певним територіям, так і тим особам, під опікою яких вони находились. Такі пільги надавались монархами своїм підданим або за їх видатні заслуги, або через особливу значущість територій або їх окремих частин, що знаходяться під їх протекторатом.

Як самостійний правовий інститут в сучасному вигляді ВЕЗ стали формуватися лише в 60-70 роках ХХ століття. Сучасні вітчизняні і іноземні дослідники більше уваги приділяють практичній стороні ВЕЗ. Американські вчені Фразьє і Рей виділять 3 основні стадії в еволюції ВЕЗ: складські і транзитні зони; експортно-виробничі і комплексні зони (вільні порти, зони обробки інформації) Семенов Г. Развитие СЭЗ и оффшорных зон.// Российский экономический журнал - 1993.№11.

Інша точка зору, розроблена російськими вченими, передбачає наступний варіант розвитку ВЕЗ: торгові зони - виробничі - промислово-виробничі - технічно-впроваджуючі - сервісні зони - комплексні зони Бабинцев В.Г. Особая экономическая зона.// Российский экономический журнал.-1992.№9. Ця схема більш повна і детальна і може бути використана як орієнтир в процесі вивчення світової практики створення і функціонування ВЕЗ. В ній враховується не тільки специфіка розвитку ВЕЗ, але й відображається процес становлення світової економіки. Це дозволяє виділити основні пріоритети того чи іншого етапу еволюції світової системи господарювання, показати яким чином створення ВЕЗ може сприяти розвитку економіки держави або її окремому регіону

Треба зазначити, що процес створення вільних економічних зон, почався в кінці 80-х років. Пов`язано це з упровадженням в СРСР нових методів господарювання. При цьому на основі досліду приклада Шанхая і інших територій в СРСР, який в той час зазнавав гострішої структурної і економічної кризи, почали розмову про необхідність створення ВЕЗ. Цей процес можна поділити, як відмічено в [2], на декілька етапів.

На першому етапі (кінець 80-х - 1990 р.) відбувається зародження самої ідеї. По ініціативі уряду СРСР була розроблена так звана єдина державна концепція вільних зон. Вільні зони розглядались як елемент державної зовнішньоекономічної політики і спосіб стимулювання міждержавних відносин СРСР з зарубіжними партнерами. По формі вони повинні були бути зонами спільного підприємництва, точніше, компактними територіями з високою концентрацією підприємств за іноземною участю. Припускалось, що такі зони будуть створюватись в регіонах з розвинутим науково-технічним потенціалом з метою виробництва продукції на базі поєднання радянських технологій і іноземного капіталу. Господарсько-правові пільги на території зон передбачались тільки по відношенню до підприємств за іноземною участю і в межах, встановлених діючими в СРСР нормами регулювання іноземних інвестицій.

К початку 90-х років державна концепція вільних зон доповнилась багатьма регіональних ініціатив. Ці ініціативи отримали свій розвиток, як тільки підчас суверенізації союзних республік розгляд питання про створення зон було офіційно перенесено на республіканський рівень: в липні-вересні 1990 р. ВР РСФСР прийняла пропозиції 11-ти регіональних рада народних депутатів про оголошення їх територій зонами вільного підприємництва. Зони засновувались в містах Ленінграді, Виборзі, Нахідці, Калінінградській, Сахалінській и Читинській областях, в Алтайськім краю, Кемеровській і Новгородській областях, м. Зеленограді, Єврейскій автономній області [3,4]. В 1990-91 рр. Рада Міністрів або Верховна Рада РСФСР утвердили по кожній зоні окреме положення, що закріпляло її господарсько-правовий статус (наприклад, [5,6]. (Треба замітити при цьому, що в положеннях зони іменувались "вільними економічними зонами", а не "зонами вільного підприємництва", як в вищезгаданих постановах про їх заснування.) Набір наданих зонам пільг був практично однаковим, а самі зони розглядались вже не тільки як зовнішньо-, а, скоріш, як внутрішньо-економічний феномен, покликаний створити противаги централізованій системі господарювання.

Хоча прийняті рішення сприяли притоку в зони іноземного капіталу (росло число спільних підприємств в Нахідки, Калінінграді, на Сахаліні), вони не були до кінця продумані ні з точки зору їх реалізації, ні по своїм наслідкам.

По-перше, передбачені масштаби зон, коли вони охоплювали не тільки невеликі території, але й великі області і цілі краї, були явно нереальними із-за потребуючих колосальних капіталовкладень і проблем додержання на великих територіях особових митних процедур.

По-друге, масова роздача зональних преференцій окремим територіальним утворенням без чітких на те критеріїв спровокувала хвилю самостійного виникнення нових зональних структур, коли та чи інша територія (місто, область, морський порт, центр науки) об`являла про прийняття відповідного статусу. Як вказано в [7], керівництво Росії опинилось під масивним тиском: в 1991 році біля 150 регіонів добивались утворення на своїх територіях вільних зон. Така активність місцевих властей відображала їх потяг хоч якось боротися з кризовими процесами, відгородитися за допомогою статусу зони від маси різних проблем, що навалилися, як їм представлялось, із центра.

В кінці 1991-напочатку 1992 рр., коли російське керівництво прийняло курс на широке відкриття економіки в цілях її стабілізації [8,9], вибіркова лібералізація підприємницького клімату на рівні окремих зональних територій лишалась свого смислу. Прийняті в цей період в Російській Федерації нормативно-правові акти по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності не передбачали належних виявлень відповідно до зональних територій. І хоча діючі в зонах статусні положення формально ніхто не відміняв, податкові служби тлумачили їх як утративши силу, що фактично скасовувало значну частину пільг, що раніше представлялись законами.

Така невизначеність в законодавчо-правовому положенні ВЕЗ викликало тривогу іноземних інвесторів, які розцінювали цю ситуацію як принциповий відхід уряду від лінії на створення зон. Це, а також прохання керівництва зональних адміністрацій (офіційне звернення в федеральні органи влади весною 1992 р.) гарантувати дію раніше введеної в зонах системи пільг сприяли виходу в червні 1992 р. указу президента [10], в якому було підтверджено дію колишніх зональних преференцій для іноземних підприємств і підприємств з іноземними інвестиціями, збережені окремі пільги в області зовнішньоекономічної діяльності для російських підприємств і навіть передбачені деякі загальні додаткові пільги, націлені на полегшення фінансування об`єктів інфраструктури в зонах (надання для цих цілей бюджетних кредитів, направлення в спеціальні зональні фонди частини коштів від приватизації федеральної власності і ін.). Прийняття указу сприяло тому, що в окремих, найбільш розвинутих зонах (Нахідка, Калінінград) почалась практична розробка стратегії розвитку території і конкретних інвестиційних проектів по її поліпшенню.

Історія СЕЗ (ВЕЗ) в українському законодавстві нараховує майже десятиліття. Зокрема, "зелене світло" СЕЗ було вперше дано ще у Ст. 24 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" № 960-XII від 16 квітня 1991 р. Так, у законі зазначалося, що "на території України можуть запроваджуватись спеціальні економічні зони різного типу. Статус та територія зазначених зон встановлюються Верховною Радою України згідно з законами України про спеціальні економічні зони шляхом прийняття окремого закону України для кожної з таких зон". Наступним значним кроком у законодавстві щодо створення та діяльності СЕЗ став Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон". До речі, дуже показовим виявився й той факт, що з моменту ухвалення цього важливого економічного закону в парламенті, тобто з 1992 року, до нього не було внесено жодних доповнень та змін, хоча експерти вже тривалий час стверджують, що він потребує вдосконалення.

Згідно із законом, СЕЗ могли створюватися Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевих державних адміністрацій. Законом регламентувався порядок створення і ліквідації СЕЗ, механізм їх функціонування на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими Радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами. Закон визначав і мету створення СЕЗ - "залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України". З цієї точки зору СЕЗ виправдали своє існування далеко не стовідсотково. Зокрема, за інформацією Кабінету міністрів України, яка прозвучала 12 вересня 2000 р. на дні уряду у Верховній Раді, сума інвестицій, залучених у СЕЗ, становить 305 млн. доларів США - 23% від необхідної суми за затвердженими проектами. На ці кошти планувалося створити понад 25 тисяч і зберегти 37 тисяч існуючих робочих місць, однак, вдалося створити і зберегти лише 30 тисяч робочих місць - тобто менше половини від наміченого. Загалом в Україні щодо СЕЗ було прийнято майже 100 законів, урядових постанов, розпоряджень, указів Президента. Серед них можна виокремити законодавчі акти "Про внесення змін до законодавства щодо оподаткування (стосовно спеціальних економічних зон)", "Про деякі питання функціонування спеціальних економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності (щодо курортополісу "Трускавець" та в Житомирській області)", "Про внесення доповнень до деяких законів України з питань оподаткування (стосовно справляння податків на період запровадження спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків)", "Про стимулювання економічного розвитку виробництва і територій" тощо.

В 1996 р. в Україні створена перша ВЕЗ “Сиваш”, а вже в 1998 р. Створені СЕЗ “Донецьк”, “Азов”, “Славутич”, “Яворів” і інші. Створенню кожної зони передували розробка техніко-економічних даних, проекту закону і прийняття його Верховною Радою України.

Органи місцевого самоврядування зацікавлені в створенні ВЕЗ навіть і без наявності в них достатніх для цього умов. Складається враження, що деякі ВЕЗ створюються лише заради здобуття такого статусу. В зв`язку з цим збільшується навантаження на державний бюджет і податківців в інших регіонах країни.

1.4. Світовий досвід і можливості його використання в Україні.

Зараз в світі, як вже зазначалось, функціонує по різним даним, від 400 до 2000 вільних економічних зон. Вперше ВЕЗ були створені в США по акту 1934 р. У вигляді зон зовнішньої торгівлі. Їх метою була активізація зовнішньоторговельної діяльності завдяки використання ефективних механізмів зниження митних витрат.

При цьому головних чином припускало скорочення імпортних тарифів на деталі і компоненти для виробництва автомобілів. В зони зовнішньої торгівлі були перетворені склади, доки, аеропорти. Підприємства, діючі у вказаних зонах, виводились із-під митного контролю в США, якщо товари, що імпортуються в зону потім направлялись у третю державу. Митні витрати знижувались і тоді, коли у зоні здійснювалась “доводка” продукції фірм США для подальшого експорту. Якщо ж товари із зони йшли в США, вони в обов`язковому порядку проходили всі митні процедури, передбачені законодавством держави.

Успішним варіантом вільної економічної зони стало створення зони сприятливості в Ірландії в 1957 р. З Центром в аеропорті “Шенон”. Територія зони складала всього 15 га. Метою її створення було відкриття 300 додаткових робочих місць. А через п`ятнадцять років у “Шеноні” нараховувалось вже 2300 службовців. Це як раз випадок, коли результати значно перевищили сподівання. Ще один вдалий приклад вільної економічної зони, центром якої був аеропорт “Дог-Айленд” (Англія, 1982 р.). Площа цієї ВЕЗ становила 2000 га. Під реалізацію назначеної програми було залучено 1 млрд. фунтів стерлінгів інвестицій і дала змогу відкрити додатково 2500 робочих місць.

Та для України, мабуть, найбільш цікавим є досвід Бразилії, в якій у 1967 р. Була створена вільна економічна зона іншого типу - “промисловий округ вільної зони Манаус” (Амазоніт). Цю зону називають “величезним полюсом росту бразильської економіки”. Виділена для цієї ВЕЗ площа - 3,6 млн. кв. м.; мета - стимулювання розвитку промислового виробництва; основний засіб досягнення мети - податкові пільги. Ця зона одержала швидкий розвиток, що в значній мірі вплинуло на оздоровлення економіки всієї Бразилії. Ядро ВЕЗ склали приблизно 30 сировинних і паливно-енергетичних галузей, продукція яких споживалась в самій Бразилії. Експорт зони досягав тільки 3-5% виробництва. У зону було вкладено $ 13 млрд., у галузях виробництва створено 600 промислових виробництв.

В 1978 р. У Китаї були створені вільні економічні зони в 14 прибережних містах. Мета - розвиток зовнішньої торгівлі. Основний інструмент - податкові і митні пільги. На кожний гектар зони в період її становлення щорічно вкладалось приблизно $ 15 - 17 млн. Скрізь них проходило 2/3 зовнішнього товарообігу держави. В 1990 р. Експорт тільки однієї зони Шеньчжень становив $ 3 млрд.

А такі країни, як Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг обирали так звані «точкові зони» і здійснюють через них 90 % експорту товарів країн третього світу. У багатьох зонах відбувається процес інтеграції, коли поступово вся країна перетворюється на ВЕЗ з її пільговим податковим режимом.

Відбувається прискорений розвиток науково-технічних зон. Так, у 1973 р. В США існувало 84 науково-технічні зони; тут було зайнято 142 тис. робітників і 45 тис. вчених. Найбільш велика з них - “Силікон - Веллс” (“Силіконова долина”). Зараз вона виробляє 20% загальних світових обсягів виробництва засобів обчислювано техніки та комп`ютерів. Найближчим часом у США планується створити до 1000 спеціальних зон. А обсяг інвестицій американські ВЕЗ має сягнути 3 млрд., число додаткових робочих місць - 100 тисяч.

У 1995 р. В Голландії та ФРН було відповідно 45 та 50 технопарків, причому планувалось створити ще по 100 в кожній державі. Навіть Японія використовувала ВЕЗ для підвищення економічного рівня окремих регіонів. Свого часу на базі провідних наукових закладів там було створено 18 технополісів у 14 районах. Найбільший технополіс “Цікуба” забезпечує роботою 145 тисяч людей. Японці вважають, що саме технополіси є втіленням технологій наступного століття. В Англії існує більш як 25 зон і технопарків, за рахунок чого взагалі створено 18,4 тис. робочих місць.

Загалом же у світі нараховується більш ніж 800 спеціальних економічних зон, частка яких у світовому торговельному обсягу сягає 8 %. А експортно-виробничих зон у світі є близько 500. Їхній загальний обсяг експорту становить $ 20 млрд. За останні десять років середній річний приріст обсягів продукції у цих зонах складав 7-10 %.

При цьому 300 експортно-виробничих зон розташовано в країнах, що розвиваються. А їхні загальні експортні доходи становлять близько $ 15 млрд. Однак найбільшого ефекту від створення ВЕЗ було досягнуто в Китаї.

Нарешті, можна виділити ще одну різновидність вільних зон, яка розповсюджена у світі, - офшорні зони, які служать свого роду “податковими оазисами”, які обслуговують міжнародні фінансові операції. Прикладами офшорних центрів є, перш за все, Бермудські, Віргінські, Кайманові, Барбадос, Гернсі і Західне Самоа, Ірландія, Ліберія, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Сінгапур і рад інших.

Офшорні зони дають господарюючим агентам, що їх використовують наступні переваги: податкові пільги, значну свободу, практичну відсутність валютного контролю, можливість проведення операцій з резидентами у любій іноземній валюті, списання затрат на місці, анонімність, таємниця фінансових операцій (головним чином діє лише вимога інформувати владу о сумнівних операціях, пов`язаних з нарко- бізнесом). При цьому внутрішній ринок позичених капіталів зони ізолюється від рахунків резидентів. Діло в тому, що класичний варіант офшорну припускає господарську і фінансову діяльність в офшорній зоні тільки нерезидентів.

По податковим пільгам, в свою чергу, можливі варіанти. В офшорних зонах Ірландії, Ліберії податки не збираються. В Швейцарії збираються, але явно низькі. В офшорних зонах Ліхтенштейну, Антильських островів і Панами під час реєстрації фірм в якості податку виплачується єдина сума (паушальний податок). В таких зонах звичайно також стягуються щорічні реєстраційні внески компаній, збирання за надання банківських і стартових ліцензій, ліцензій на трастову діяльність. Можна також добавити, що якщо в Ірландії, Швейцарії від офшорних компаній вимагається лише мінімальний бухгалтерський облік, то на Антильських островах, в Ліберії, Панамі, Ліхтенштейні відсутня навіть така вимога. В Західному Самоа форма і порядок бухгалтерського обліку не регламентовані і вибираються власником компанії.

Цікавий досвід Венгрії. В цій державі був реалізований режим класичного офшорна. Офшорні компанії отримують знижку н податок на прибуток в розмірі 85%, що дозволяє скоротити реальну ставку податку до 5,4%. Офшорній компанії надається право вести операції з іноземною валютою; одержувати іноземні позики і кредити без спеціального дозволу влади, регулюючих операції з іноземною валютою; мати рахунки в іноземних банках при умові, що певна доля рахунків приходиться на Венгерський банк. Посередницька діяльність таких компаній у Венгрії обмежена зовнішньою торгівлею з Росією, а також посередництвом між російськими компаніями. Принцип такого обмеження простий - орієнтувати офшорні пільги на основні, переважні у зовнішній торгівлі товарні потоки і широке коло добре відомих ділових партнерів.

Аналогічна ідея може бути використана і при створенні офшорних зон в Україні. Так, для офшорних компаній пільги можуть бути цілеспрямовано орієнтовані на основних торгових партнерів (Польща, Румунія, Терція, Росія, Білорусія); приведена рекомендація, розуміється, небезспірна і підлягає обробці.

По спостереженням спеціалістів, більшість ВЕЗ пройшли свій "шлях", трансформуючись спочатку із складських і транзитних зон в експортно-виробничі, а потім - і в комплексні. Світовий досвід свідкує, що при відсутності експортних зон зростання вивозу із країни товарів і послуг збільшується в середньому в рік на 7%, при наявності ж їх - на 20%.

Як ми бачимо, ВЕЗ в світовій практиці створюються з якимись певними цілями, які направлені на зростання благоустрою як в самих зонах, так і на території цілої держави. До таких цілям, як правило, відносяться: активізація зовнішньоторговельної діяльності, збільшення об`ємів експорту, створення додаткових робочих місць, стимулювання промислового виробництва, притягнення в країну іноземних інвестицій, підйом депресивних територій, вирівнювання міжрегіональних різниць. Способи досягнення цих цілей частіш за все однакові - це податкові і митні пільги, різні преференції.


Подобные документы

  • Суть та причини виникнення вільних економічних зон. Еволюційний розвиток спеціальних економічних зон. Різновиди вільних економічних зон і їх основні характеристики. Види ВЕЗ в Україні. ВЕЗ Донецької області. ВЕЗ "Сиваш". Сучасний проблемний стан ВЕЗ.

    курсовая работа [1,4 M], добавлен 20.04.2007

  • Вільні економічні зони: поняття, види, порядок створення. Функціонування вільних економічних зон в Україні. Поняття та види офшорних компаній. Організація та ведення обліку зовнішньоекономічних операцій з підприємствами, зареєстрованими в офшорних зонах.

    контрольная работа [327,6 K], добавлен 12.08.2010

  • Перші вільні економічні зони (вільні порти), створені з метою інтенсивного розвитку місцевого ринку та для прискореного розвитку міжнародної торгівлі. Поняття та існуючі різновиди вільних економічних зон у світовій практиці, їхнє формальне визначення.

    реферат [16,6 K], добавлен 07.06.2009

  • Теоретичні аспекти формування системи міжнародних економічних зв'язків України. Методологічні основи формування міжнародних економічних відноси в Україні. Інформатизація. Можливості розширення зовнішньоекономічної діяльності України.

    курсовая работа [46,5 K], добавлен 21.03.2007

  • Аналіз проблем і перспектив застосування краудфандінга як інструменту залучення приватних іноземних інвестицій на реалізацію вітчизняних бізнес-проектів. Краудфандінг в системі зовнішньо-економічних зв'язків. Проблеми використання краудфандінга в Україні.

    реферат [761,1 K], добавлен 14.01.2016

  • Сутність світової економіки і міжнародних економічних відносин, їх форми, фактори і показники розвитку. Головні економічні закони розвитку світового господарства і міжнародних економічних відносин. Місце України в міжнародному розвитку світової економіки.

    курс лекций [92,5 K], добавлен 07.09.2008

  • Cпеціальні місії як першооснова сучасної дипломатичної структури. Привілеї й імунітети спеціальних місій і їхнього персоналу. Зовнішні зносини за участю міжнародних організацій. Держави-учасниці Конвенції про спеціальні місії. Правила щодо старшинства.

    дипломная работа [35,9 K], добавлен 25.01.2009

  • Суть та основні принципи функціонування ринкової економічної системи. Ознайомлення з основними моделями нових економічних відносин на прикладах окремих країн. Розгляд етапу становлення, проблеми та перспективи розвитку ринкових перетворень в Україні.

    курсовая работа [57,9 K], добавлен 12.03.2014

  • Сутність і інфраструктура міжнародних економічних відносин. Процеси інтеграції та глобалізації як головні напрямки розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі. Негативні зовнішньоекономічні чинники, що впливають на національну економіку.

    курсовая работа [40,2 K], добавлен 03.08.2011

  • Характерні риси науково-технічної революції. Форми реалізації науково-технічних зв’язків на світовому ринку. Іноземне інвестування в системі міжнародних економічних відносин (МЕВ). Види та характерні особливості сучасних МЕВ та їх розвиток в Україні.

    контрольная работа [32,7 K], добавлен 13.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.