Економічне районування та розміщення продуктивних сил

Теорії розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів. Територіальний поділ праці та економічне районування України. Демографічна характеристика народонаселення України. Галузева структура народного господарства. Зміст та функції регіональної економіки.

Рубрика География и экономическая география
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 12.01.2012
Размер файла 122,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

14

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка є економічною дисципліною, яка вивчає просторові аспекти прояву дії економічних законів, закономірності й принципи територіальної організації виробництва, ефективність розміщення галузей народного господарства в різних країнах і регіонах, методи впливу держави на розміщення й розвиток продуктивних сил.

Дисципліна " Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка " є однією з загальноосвітніх дисциплін спеціальностей 7.050107 “Економіка підприємства” та 7.050106 „Облік та аудит”. Дана дисципліна відноситься до циклу професійної підготовки економістів та бухгалтерів.

Мета викладання дисципліни є надання знань щодо розміщення і територіальної організації продуктивних сил України, аналізу стану і визначення головних напрямків регіонального розвитку економіки в умовах ринкових відносин.

Завдання: вивчення теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, завдань ефективного використання природних, науково-виробничих та людських ресурсів регіонів країни, територіальної і галузевої структури господарського комплексу, наукових засад державної регіональної економічної політики.

Після опанування даного курсу студент повинен:

- знати:

закономірності, принципи й фактори розміщення продуктивних сил, основи методології економічного обґрунтування розміщення виробництва, форми й регіональні особливості територіальної організації виробництва, особливості розміщення виробничих комплексів України, сучасний стан і тенденції в міжнародному територіальному розподілу праці, сутність, форми й механізми державного регулювання при реалізації економічної політики;

- уміти:

застосовувати на практиці знання щодо розміщення продуктивних сил, формування та розвитку міжгалузевих комплексів, регіональної економіки; використати довідкову літературу; виконувати економічні розрахунки для обґрунтування розміщення продуктивних сил.

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ ТА ЗАВДАННЯ КУРСУ

Предмет, методи та завдання курсу

Розміщення продуктивних сил (РПС) - це наука, що характеризує розподіл продуктивних сил по території відповідно до природних, соціальних та економічних умов окремих регіонів і визначає особливості територіального поділу праці, притаманні тій чи іншій соціально-економічній системі.

Продуктивні сили - це система суб'єктивних і технічних елементів, які виражають активне ставлення людей до природи. У процесі виробництва освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

Продуктивні сили складаються з трудових ресурсів та засобів виробництва. Засоби виробництва включають предмети та засоби праці. Предмети праці - природні ресурси, тобто ті матеріали, які були піддані якійсь обробці; засоби праці - машини, устаткування, інструменти та інші технічні знаряддя, технологічні процеси та енергопостачання, автоматизовані системи управління, комп'ютери тощо.

Головним складовим продуктивних сил є праця. Робоча сила характеризується кількісними та якісними показниками.

Предмет науки - сучасний стан та розвиток народногосподарського комплексу країни, економічних регіонів, галузевої та територіальної структури розміщення продуктивних сил і територіальної організації народного господарства.

Об'єкт вивчення - природно-ресурсний потенціал, людський та трудо-ресурсний потенціал, галузеві та міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання.

Метою науки є оволодіння науковими основами розміщення і територіальної організації продуктивних сил, всебічне (демографічне, економічне та екологічне) обґрунтування перспективного розміщення продуктивних сил, а також оптимізація сучасного характеру підвищення соціально-економічної ефективності суспільних затрат праці.

У межах РПС вирішуються такі завдання:

- структурні зміни в господарстві, формування ринкової економіки;

- формування раціональної територіальної структури господарства;

- вивчення природних ресурсів;

- регіональний аналіз ринкових процесів;

- територіально-екологічні проблеми;

- зовнішньоекономічні зв'язки.

Регіональна економіка (РЕ) - це галузь наукових знань, яка вивчає розвиток і розміщення продуктивних сил, соціально-економічних процесів на території країни та її регіонів із урахуванням природно-екологічних умов.

Предметом вивчення регіональної економіки як галузі науки є особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів, фактори їх розміщення і регіонального розвитку.

Об'єктами дослідження цієї науки є регіони.

Метою регіональної політики є раціональний територіальний поділ праці між регіонами й економічна кооперація, а також усунення різниці між рівнем життя населення окремо взятих регіонів.

У межах регіональної економіки досліджуються такі проблеми:

- регіональна політика держави;

- розробка і реалізація регіональних програм економічного і соціального розвитку;

- ефективність спеціалізації і комплексного розвитку регіону;

- економічне районування;

- розвиток експортних та імпорто-заміщуючих виробництв;

- створення ринкової інфраструктури;

- розвиток підприємництва.

Методологічною основою курсу є вчення про територіальний поділ праці, що формує галузі господарської спеціалізації кожної окремо взятої території на підставі природних, демографічних, історичних, економічних та інших передумов.

Методологічна основа курсу ґрунтується на загальнонаукових (моделюванні, аналізі, синтезі, порівнянні, систематизації, літературному огляді), спеціальних (галузевому, районному, місцевому, картографічному) та розрахункових методах (статистичному, балансовому, економіко-математичному).

Передумови розміщення продуктивних сил

До природних передумов відносять клімат, рельєф, геологічну будову, географічне положення, природні ресурси, сонячні ресурси.

В залежності від розміщення природних ресурсів і природних умов будується галузева структура.

Природні ресурси - це елементи і сили природи, які можуть використовуватися у виробничій діяльності і поділяються на: мінеральні, земельні, водні, біологічні, ресурси світового океану, рекреаційні, кліматичні.

Демографічні передумови.

Для ефективного регулювання економічного розвитку доцільно використовувати економіко-демографічні моделі, зокрема, при розробці програм розвитку освіти, охорони здоров'я, зайнятості, забезпечення житлом тощо. Неврахування демографічних факторів може негативно позначитись на реалізації таких програм.

Базою для макроекономічних досліджень в демографії є мікроекономічні характеристики населення: стан розвитку сім'ї та окремої людини.

Індикаторами економічної безпеки, що мають демографічне спрямування можуть бути:- коефіцієнт природного приросту населення;- коефіцієнт смертності немовлят;- коефіцієнт міграції;- коефіцієнт відтворення населення;- коефіцієнт економічного навантаження на суспільство.

Економічні передумови розміщення продуктивних сил - це сукупність економічних умов та відношень, які впливають на особливості розміщення продуктивних сил.

Вони ґрунтуються наступним чином:

- історико-економічні передумови;

- особливості суспільної організації виробництва;

- характер прояву територіального поділу праці на регіональному та міжнародному рівнях;

- загальний рівень економічного розвитку регіону.

Історико-економічні передумови - це закономірна послідовність подій у розвитку економіки, які істотно впливають на характер РПС.

Передумови є загальні і регіональні, вони визначаються закономірностями суспільного розвитку.

Форми суспільної організації виробництва виділяють наступні:

- концентрація;

- спеціалізація;

- кооперування;

- комбінування.

Територіальний поділ праці на міжрайонному рівні формує народногосподарський комплекс країни. Спеціалізація країни визначається геополітичним положенням, рівнем економічного розвитку, інтегральними ресурсами, особливостями історико-економічного розвитку та політичною орієнтацією.

загальний рівень економічного розвитку регіону відображають такі показники, як:

· ВНП характеризує кінцеві результати діяльності економіки держави. Він створюється в матеріальній та нематеріальній сферах діяльності.

· ВВП характеризує кінцеві результати внутрішньої економіки без урахування зовнішніх надходжень.

· Валовий суспільний продукт - це сума валової продукції галузей матеріального виробництва, який включає додану вартість та вартість минулої праці.

· Матеріальний доход створюється у сфері матеріального виробництва у невиробничій сфері. Він дуже близький за змістом до ВНП, але відрізняється від нього розміром податків на виробництво та імпорт, сумою амортизаційних відрахувань.

· Національне багатство - це сукупність накопичених матеріальних благ (обсяги основних фондів, обігових коштів, приватного майна тривалого користування).

· Продуктивність суспільної праці - це відношення виробничого національного доходу до чисельності працівників, які його створили.

ТЕМА 2. ТЕОРІЇ ТА КОНЦЕПЦІЇ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ І РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Теорії розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів

Пріоритетним напрямом соціально-економічного розвитку України є регіональна стратегія розвитку, в основу якої покладені сучасні теорії регіоналізму, що функціонують в умовах постіндустріального суспільства.

Розробкою регіональних теорій займалися як економгеографи, так і економісти. Класиками регіональної науки є: німецькі вчені Іоганн Тюнен, Альфред Вебер, Вільгельм Кристаллер, Аугуст Льош; російські вчені Н.Н. Баранський, Н.Н. Колосовський та інші. Найсильніші наукові школи склалися в Німеччині, Швеції, Великобританії, США, Франції.

Виділяють такі напрями і теорії розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів:

географічний детермінізм;

енвайронменталізм;

штандортні теорії розміщення;

регіональна наука;

теорія ринків збуту;

геополітика.

Географічний детермінізм -- форма натуралістичних учень, де провідна роль у розвитку суспільства та нації відводиться географічному положенню та природним ресурсам (Монтеск'є, Е. Реклю).

Енвайронменталізм -- наукове вчення, що пояснює міжнародний поділ праці різницею у природному середовищі (Сміт, Е. Хентингтон). Е. Хентингтон розробив теорію „кліматичних оптимумів", згідно з якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані у помірному поясі.

Штандортні теорії розміщення виникли у XIX ст. і зв'язані з іменами І.Г. фон Тюнена, В. Лаунхардта, А. Вебера. Основними особливостями цих теорій є: розгляд одного, окремо взятого сільськогосподарського чи промислового підприємства; припущення, що дані за всіма факторами розміщення можна зібрати, узагальнити й отримати точну відповідь про оптимальне місце будівництва підприємства (розміщення виробництва).

І. Тюнен вперше обґрунтував наявність об'єктивних закономірностей розміщення товарного виробництва. Перша його праця „Ізольована держава в її ставленні до сільського господарства і національної економіки" з'явилась у 1826р. Вчений відкрив вплив фактора простору на затрати та прибуток сільськогосподарських підприємств і встановив, що таким чином простір впливає на спеціалізацію підприємств. Тюнен запропонував модель розподілу в просторі спеціалізації та способів ведення сільського господарства залежно від відстані до міста, яке водночас є ринком збуту сільськогосподарської продукції і постачальником промислових товарів. Як основний фактор розміщення в моделі є транспортні витрати.

В. Лаунхардт також вважав транспортний фактор вирішальним для розміщення промислових підприємств. Він обґрунтовував мінімізацію транспортних витрат на сировину, допоміжні матеріали і готові вироби правильним вибором місця для їх розміщення.

А. Вебер у праці „Теорія штандорта промисловості" (1909 р.) визначив і проаналізував основні фактори, які впливають на розміщення окремо взятого промислового підприємства та запропонував основний критерій оптимальності розміщення -- мінімізацію сумарних витрат виробництва і збуту. Вебер увів поняття „стандартного фактора" або фактора розміщення і визначив його як чітко виражену перевагу, що виникає в процесі економічної діяльності, коли така діяльність здійснюється в даній місцевості чи у певному типі місцевості". На думку Вебера, на місцезнаходження підприємства найбільший вплив чинять такі фактори: транспортні витрати (основний), витрати на робочу силу, агломерації. Останній визначається технічною і просторовою концентрацією виробництва, можливістю використання спеціалізованої ремонтної бази, інфраструктури.

Регіональна наука - це напрям зарубіжної теорії розміщення продуктивних сил, що виник у першій половині 50-х років і є синтезом багатьох традиційних наук. Термін „регіональна наука" ввів американський економіст Уолтер Айзард, який вважав, що це поняття є ширшим за регіональну економіку. Регіональна наука має вивчати простір, регіони (райони), локації (місце розташування) та їх системи. Найвидатнішими представниками регіональної науки є: П. Хаггет (Англія), У. Айзард (США), В. Леонтьєв (США), які видали низьку праць із регіонального планування й економічного прогнозування.

П. Хаггетом у працях „Просторовий аналіз" (1965р.), „Моделі в географії" (1971 р.) розроблена теорія просторової організації суспільства, моделювання процесів на основі мінімізації витрат сил і часу під час переміщення на найкоротші відстані. В. Леонтьєв розробив методи вивчення міжгалузевих зв'язків і міжгалузевого балансу за схемою „витрати - випуск" і є автором „Дослідження структури американської економіки" (1958 р.). Основним недоліком моделей типу „затрати - випуск" для пояснення регіонального росту є відсутність можливості повною мірою враховувати господарську динаміку.

У. Айзард та В. Леонтьєв на початку 50-х років розробили перші багатогалузеві моделі міжрайонних зв'язків.

Теорія ринків збуту пов'язана з працями таких видатних вчених, як: Август Льош та Вільгельм Кристаллер. А. Льош розглядав теоретичні проблеми розміщення господарства в цілому, в масштабі всієї країни, а тому багато уваги приділяв економічним районам. Вирішуючи проблеми розміщення виробництва, він сконцентровував увагу на ринках збуту готової продукції. Основними факторами розвитку він вважав: ринок збуту товарів; інтереси національного господарства; максимальний прибуток; транспортний; сировинний. В. Кристаллер створив і обґрунтував теорію „центральних міст", тобто міст, які забезпечують навколишній простір товарами та послугами; визначив роль міст і агломерацій у формуванні ієрархічної територіальної структури країни.

Геополітика - це напрямок, який досліджує політику держави щодо довкілля та розглядає проблеми, які виникають внаслідок просторових відносин. Вперше цей термін увів Р.Челлен (наукова праця „Великі держави" (1910р.), а розвинув Ф.Ратцель (наукові праці „Антропогеографія" у 2т., „Політична географія" (1987р.)).

В останні десятиліття розвивалися концепції територіально-виробничого комплексоутворення і „полюсів зростання". В основу теорії територіально-виробничих комплексів, розроблену в працях Н.Н. Колосовського (1969р.), покладено технологію енерговиробничих циклів. Н.Н. Колосовський ще в 40-х роках досліджував систему територіальних комплексів районного масштабу, створив фундамент для розробки теорії ТВК (територіально-виробничих комплексів). Вчений розробив метод енерговиробничих циклів, який став основним для економіко-географічної характеристики районів і дозволив чіткіше виявити структуру господарства та виробничі зв'язки всередині районів.

На початку 50-х років минулого століття на Заході набула розвитку ідея створення „полюсів зростання", що базувалася на теорії інновацій Йозефа Шумпетера. Автор концепції „полюса зростання" французький учений Фран-суа Перру виокремлював центр генерації та передавання інноваційних імпульсів від одного сектора економіки до іншого. Концепція пізніше стала пріоритетом регіонального планування. Цей підхід рекомендується західними економістами для пострадянських держав у вигляді вільних економічних зон, підприємницьких зон у депресивних районах. Разом з тим, у західних країнах ця концепція використовується за умов розвинутої економіки та соціально-виробничої інфраструктури, якщо запровадження режиму преференції здійснюється без збитків для інших територій.

„Точки економічного зростання" здебільшого створюються на обмежених територіях з метою підтримки малого та середнього бізнесу. При цьому підвищення ділової активності та рівня зайнятості призводить водночас до скорочення витрат на соціальні програми для жителів підприємницької зони й до збільшення бюджетних надходжень за рахунок податків з доходів підприємств та громадян. Але для країн перехідної економіки, де слабо розвинута соціально-виробнича інфраструктура, ця концепція має обмежене застосування.

Вагомий внесок у розробку теоретичних і прикладних проблем регіональної економіки зробили відомі українські вчені-економісти Б.М. Да-нилишин, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцов, І.І. Лукінов, Я.Б. Олійник, В.І. Пав-лов, В.М. Трегобчук, М.І. Фащевський, М.А. Хвесик, Л.Г. Чернюк, Н.Г. Чу-маченко та інші, праці яких є основою для обґрунтування регіональної стратегії розвитку.

Нові парадигми та концепції регіону

У працях основоположників регіональної економіки регіон виступав тільки як зосередження природних ресурсів і населення, виробництва і споживання товарів, сфери обслуговування. Регіон не розглядався як суб'єкт економічних відносин, носій особливих економічних інтересів. Навпаки, у сучасних теоріях регіон досліджується як багатофункціональна і багатоаспектна система. Найбільше поширення одержали чотири парадигми регіону.

Регіон як квазідержава являє собою відносно відокремлену підсистему держави і національної економіки. У багатьох країнах регіони акумулюють все більше функцій і фінансових ресурсів, які раніше належали «центру» (процеси децентралізації і федералізації). Одна з головних функцій регіональної влади - регулювання економіки регіону.

Регіон як квазікорпорація являє собою великий суб'єкт власності регіональної, муніципальної і економічної діяльності. У цій якості регіони стають учасниками конкурентної боротьби на ринках товарів, послуг, капіталу (прикладами можуть служити захист «торгової марки» місцевих продуктів, змагання за більш високий регіональний інвестиційний рейтинг і т.п.). Регіон як економічний суб'єкт взаємодіє з національними і транснаціональними корпораціями.

Підхід до регіону як ринку, що має визначені межі (ареал), акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) і особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг, праці, кредитно-фінансових ресурсів, цінних паперів, інформації, знань і т.д. Дослідження в рамках даного підходу іноді виділяють в особливу дисципліну регіональне ринкознавство.

Три зазначені парадигми в теорії регіону включають проблему співвідношення ринкового саморегулювання, державного регулювання і соціального контролю. Серед вчених-регіоналістів рідко зустрічаються прихильники крайніх позицій: або цілком ринкова економіка (радикальний лібералізм) або економіка, яка є управляється централізовано. Безліч теоретичних відтінків уміщається в платформі «соціальне ринкове господарство».

Підхід до регіону як до соціуму (спільності людей, які проживають на визначеній території) висуває на перший план відтворення соціального життя (населення і трудових ресурсів, освіти, охорони здоров'я, культури, навколишнього середовища і т.д.) і розвиток системи розселення. Вивчення ведеться в розрізі соціальних груп з їхніми особливими функціями та інтересами.

Даний підхід ширший за економічний. Він включає культурні, освітні, медичні, соціально-психологічні, політичні та інші аспекти життя регіонального соціуму, синтезу яких регіональна наука із самого початку приділяла велику увагу.

Подібність регіону і національної економіки визначає можливості застосування для регіону макроекономічних теорій (неокласичних, неокейнсіанських та ін.), особливо тих, які ставлять в основу виробничі фактори, виробництво, зайнятість, доходи. Теорії регіональної макроекономіки відповідають парадигмі «регіон як квазідержава». Таке застосування більш адекватне для однорідних (гомогенних) регіонів.

ТЕМА 3. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ ТА ФАКТОРИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Закономірності розміщення продуктивних сил

РПС є наслідком впливу об'єктивних законів і закономірностей та суб'єктивної волі людини.

Закон - це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами у природі і суспільстві.

Закономірність - це об'єктивно дійсний, повторюваний зв'язок явищ природи з громадським життям.

Закони і закономірності не залежать від волі людей.

Закономірності РПС виявляються у відношенні між виробничою діяльністю людей і територією, на якій вони діють.

Існують наступні закономірності РПС:

- ефективне розміщення продуктивних сил;

- територіальний поділ праці;

- економічна цілісність регіону;

- регіональна інтеграція господарства;

- територіальна комплексність продуктивних сил;

- територіальна концентрація продуктивних сил;

- зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

- соціальна спрямованість;

- усталеність розвитку;

- національна безпека;

- планомірність;

- керованість;

- комплексність;

- конкурентоспроможність;

- ефективність господарства економічних районів.

Принципи розміщення продуктивних сил

Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території, згідно закономірностей розміщення називаються принципами розміщення продуктивних сил, або принципами регіональної соціально-економічної політики.

Найважливіші принципи РПС:

- принцип раціонального розміщення виробництва;

- принцип оптимальності розміщення виробництва;

- принцип збалансованості і пропорційності;

- принцип комплексного розміщення виробництва;

- принцип розміщення підприємств, згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва;

- принцип урахування міжнародного територіального поділу праці;

- принцип збереження економічної рівноваги;

- принцип обмеженого централізму.

Дотримання принципів РПС є основою регіональної політики. Регіональна політика - це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспектах. Регіональна політика характеризується наступними напрямами:

- співвідношення і взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, коопераційному, приватному та ін. секторах національної економіки;

- співвідношення державних і регіональних аспектів;

- зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

- регіональні аспекти демографічної та економічної політики.

Мета регіональної політики - це забезпечення населенню гідних умов життя.

Її принципи:

- пріоритет інтересів регіону над інтересами галузей, відомств і т.д.;

- всебічне врахування передумов і факторів розміщення продуктивних сил;

- пріоритет ресурсозберігаючого підходу до РПС;

- потреба поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Фактори розміщення продуктивних сил

Фактор розміщення є одним з центральних понять. Слово “фактор” в перекладі з латинського “factor” - той, хто робить, виробник. Фактор - це повне співвідношення між об'єктом розміщення і територією, де вони розміщуються.

Праця, сировина і транспорт є найважливішими факторами виробництва.

Сировинний фактор ще називають фактором матеріаломісткості. Витрати на матеріаломісткість виробництва у більшості галузей промисловості складають понад половини сукупних витрат на весь обсяг виробництва.

Ступінь матеріаломісткості - це відношення витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Ці величини виражають у грошових і натуральних показниках. Якщо кратність перевищує 2, то матеріаломісткість вважається високою. Для матеріаломісткого виробництва характерна висока концентрація.

В світовому виробництві постійно іде процес зниження матеріаломісткості виробництва, внаслідок чого вплив сировинного фактора поступово спадає.

Паливно-енергетичний фактор близький до сировинного за характером впливу на виробництво, тому що паливо теж є мінеральним ресурсом.

Енергомісткі - це виробництва, які зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора. Вони поділяються на електромісткі та паливомісткі.

Енергомісткі виробництва поділяються на високоенергомісткі (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на виробництво продукції), середньо місткі (15-30%) та неенергомісткі (менше 15%).

До паливомістких відносяться виробництва, які поглинають багато тепла. Особливе місце належить ТЕС.

Вплив водного фактора базується на використанні природних ресурсів. Мається на увазі прісна вода, яка використовується у процесі виробництва. Вода річок і озер, яка використовується для водного транспорту, безперечно, є водним ресурсом, але не вважається складовою частиною водного фактора. Споживання прісної води у світі має тенденцію до зростання. Вода використовується у промисловому і сільськогосподарському виробництві, але пропорції споживання у різних країнах різні. Водоспоживання залежить від розвитку зрошування в регіоні.

Водомісткість виробництва є висока (81-500 м/т), середня (20-80 м/т) та низька (менше 20 м/т).

Дефіцит води є лімітуючим фактором для розміщення водомістких виробництв.

Дія фактору робочої сили (трудового) залежить від демографічного потенціалу регіону, чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статевовікової структури.

Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на одиницю продукції. Можна його порахувати шляхом обчислення питомих витрат на зарплату в собівартості продукції, однак даний метод не завжди точний, тому що, якщо вартість вихідної сировини є висока, то в кінцевій собівартості готової продукції її питома вага буде великою, що понизить питому вагу зарплати. На неї істотно впливає рівень механізації праці.

Точнішим є метод натуральних показників, наприклад витрати людино-години на одиницю продукції. Цей метод використовується в сільському господарстві.

Трудомісткість також можна визначити через розрахунок маси продукції, яка припадає на одного виробника.

Дія споживчого фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. Він посилюється в наступних випадках:

- коли продукт порівняно дешевий і перевезення на великі відстані істотно вплине на його вартість;

- коли масове споживання готової продукції локалізується в певних центрах.

Наприклад, хлібопекарське виробництво обслуговує територію з радіусом до 10 км., транспортування свіжого молока до 25-30 км., радіус подавання тепла від ТЕЦ становить не більше 30 км. і т.д.

Транспортний фактор посилює дію попередніх факторів, його складова в структурі витрат в багатьох випадках є високою. У залежності від розмірів транспортних витрат виробництво розміщують ближче до сировини або до споживача. Дешеві вантажі перевозити на великі відстані невигідно, тому що частка транспортних витрат буде становити в цих випадках 25% і більше. Для порівняння - у вартості дорогих вантажів вона становить 0,1 - 1,5%.

Вплив транспортного фактору дається в ознаки через забезпеченість території транспортними сполученнями (конфігурація транспортної мережі, щільність доріг і т.д.). високий економічний розвиток регіону і розвиненість транспортної мережі є прямо-пропорційними величинами.

Фактор науково-технічного прогресу істотно впливає на РПС. Тобто, на території регіону може виникнути виробництво, яке раніше тут було неефективним.

Наприклад, до 20 ст. підприємства чорної металургії орієнтувались у розміщенні переважно на вугілля, тому що його було потрібно більше, ніж руди на одиницю металу (виник металургійний район Донбас). При зміні технології витрата вугілля значно знизилась і виробництво чорної металургії почало тяжіти у розміщенні до залізорудних басейнів (Кривий Ріг).

Ринкова кон'юнктура враховує конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили. Фактори кон'юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмір виробництва та зайнятості населення.

Кон'юнктура ринку - конкретні умови реалізації суспільного продукту, яка здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою в них. Якщо попит перевищує пропозицію, то створюється стимул для розвитку виробництва, якщо навпаки, то виробництво доцільно скорочувати.

Ринкова кон'юнктура тісно пов'язана з НТП. Товари вищої якості, якщо задовольняють вищі потреби, мають високий попит і на них ростуть ціни. Економіка витримує темп НТП при умові врахування тенденції ринкової кон'юнктури.

Також має вплив фактор економіко-географічного положення.

Економіко-географічне положення об'єкта - це сукупність його відношень до інших економіко-географічних об'єктів, що лежать поза ним. Тобто об'єкт характеризується розташуванням на певній території та системою реальних і потенційних зв'язків з іншими об'єктами. Зміна економічного простору біля об'єкту впливає істотно на економічний потенціал даного об'єкту. Макроположення характеризує економічні відносини об'єкта за відношенням до компактної і відносно невеликої за розміром території його оточення. Мікрорівень характеризує зони впливу міст на навколишню територію та об'єкт відносно невеликого оточення.

Від економіко-географічного положення залежить створення зон спільного підприємництва, які формуються навколо великих портово-промислових комплексів.

Впливи є безпосередні і опосередковані, коротко- і довготривалі, виявляються у вигляді механічних порушень, руйнування, теплового ефекту. Наслідки є оборотні і необоротні, первинні та вторинні.

Екологічний фактор. Екологізація виробництва є складовою економічної політики держави. Основи екологічної політики України визначені “Законом про охорону навколишнього природного середовища”.

Врахування екологічного фактору в РПС виявляється в наступних ситуаціях:

- недопустима концентрація шкідливих видів виробництва;

- треба врахувати рельєф місцевості та мікрокліматичні умови;

- проектування промислових підприємств має врахувати розу вітрів;

- створення санітарних зон навколо шкідливих виробництв, які позбавлені від постійного проживання людей.

ТЕМА 4. ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Територіальний поділ праці

Територіальний поділ праці (ТПП) - це процес виробничої спеціалізації території, який зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

ТПП передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва, між виробництвом та споживанням. В основі ТПП лежить відмінність в природних умовах і наявності ресурсів. У результаті чого виготовлення того самого продукту на одній території вимагає менших витрат чим на іншій.

Виділяються наступні різновиди ТПП:

а) генеральний - між країнами та окремими районами;

б) внутрішньорайонний - між промисловими вузлами і містами;

в) біля економічного центру (міста і т.д.);

г) постадійний, коли стадії виробничого процесу територіально роз'єднані;

д) фазовий - один і той же вид продукції надходить з різних місць;

е) епізодичний - непостійний обмін товарами між країнами та регіонами.

Територіальний поділ праці є однією з форм суспільного поділу праці, яка нерозривно пов'язана з галузевою її формою. Поділ праці диференціює процес виробництва, визначає спеціалізацію, галузеву структуру.

Для визначення спеціалізації регіонів держави використовують наступну систему показників:

- частка виробництва продукції галузей спеціалізації регіону у виробництві держави;

- коефіцієнт локалізації галузі на території регіону;

- коефіцієнт виробництва продукції на душу населення;

- коефіцієнт товарності.

У міжнародному ТПП виділяють:

- загальне (у сфері виробництва (видобувна, обробна промисловість, с/г));

- часткове (на рівні галузей);

- одиничне (спеціалізоване на виготовленні окремих виробів, вузлів, агрегатів).

Сучасному поділу праці властива спеціалізація розвинених країн на експорті промислових товарів, а країн, що розвиваються, - на експорті сировини. Останнім часом у міжнародному ТПП явно проявляються такі тенденції, як поглиблення спеціалізації, посилення міжнародної кооперації, поглиблення інтеграційних процесів, посилення впливу міжнародних корпорацій, перенесення деяких галузей з розвинених країн у країни, що розвиваються.

Територіальна організація виробництва

Територіальна організація виробництва - це розміщення взаємозалежних виробництв, підприємств сфери обслуговування населення й інфраструктури. Територіальна організація припускає досягнення економічного й соціального ефекту внаслідок раціонального використання території й ресурсів.

У розміщенні виробництва умовно можна виділити три стадії:

1. підприємства розміщаються незалежно одне від іншого.

2. підприємства розміщаються групами на компактній території. Характерна риса, загальна для всіх підприємств на цій стадії - наявність виробничої інфраструктури (транспортні мережі, будівельна індустрія, енергомережі) і невиробничої інфраструктури (комунальне господарство, підприємства сфери обслуговування, наука, утворення);

3. підприємства встановлюють виробничі зв'язки між собою на основі кооперації й промислового сервісу. Це створює передумови стадійності виробничого процесу для даної сукупності виробництв.

Розміщення об'єктів на території може бути рівномірним, розсіяним, ареальним, зональним і т.д. Ядрами концентрації діяльності людей є населені пункти, біля яких формуються елементи територіальної структури, тобто в процесі РПС формується сітка розселення людей.

У теорії РПС особливе місце займають проблеми комплексного розвитку господарства окремих країн і регіонів і дослідження процесів комплексоутворення.

Виробничим комплексом називають таке об'єднання підприємств в одному місті або районі, що забезпечує економічну ефективність завдяки вдалому підбиранню підприємств у відповідності із природними й економічними умовами регіону, транспортним і географічним положенням.

Територіально-виробничий комплекс (ТВК)- це об'єднання підприємств, для яких територіальна спільність є додатковим фактором ефективності за рахунок тривалості взаємозв'язків виробництва, скорочення транспортних витрат, раціонального використання ресурсів.

Існують три типи ТВК: монопродуктові, субпродуктові та поліпродуктові.

у границях економічного району ТВК розглядається як певна господарська єдність, що сформувалася на основі використання ресурсів даної території, трудових навичок населення й закінчених технологічних циклів.

Створення територіально-виробничих комплексів пов'язане з реалізацією довготермінових цільових регіональних проблем. Доцільність створення районних ТВК полягає в спеціалізації в масштабах держави.

Відповідно до прийнятої термінології виробничі цикли називаються енерговиробничими циклами.

Енерговиробничі цикли (ЕВЦ) - це сукупність виробничих процесів, які виникають співпорядковано, взаємообумовлено довкола основного процесу для даного різновиду енергії і сировини.

ЕВЦ мають такі властивості, як територіальна стійкість сукупності, типовість для схожих за природними і економічними передумовами розвитку районів.

Існуюча сучасна система ЕВЦ включає:

- пірометалургійний цикл чорних металів;

- пірометалургійний цикл кольорових металів;

- хіміко-металургійний цикл рідкісних металів;

- нафтоенерго-хімічний цикл;

- газоенерго-хімічний цикл;

- вуглеенерго-хімічний цикл;

- сланцеенерго-хімічний цикл;

- гірничо-хімічний цикл;

- лісоенерго-хімічний цикл;

- теплоенерго-промисловий цикл;

- атомоенерго-промичловий цикл;

- гідроенерго-промисловий цикл;

- машинобудівний цикл;

- текстильно-промисловий цикл;

- рибопромисловий цикл;

- індустріально-аграрний цикл;

- гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл;

- індустріально-будівельний цикл.

У границях регіональних промислових комплексів, що охоплюють більшу територію можна виділити ряд локальних промислових утворень, представлених промисловими центрами й вузлами. Їхня система створює каркас промисловості району, його територіальну структуру.

Локальний комплекс - об'єднання промислових підприємств на малій території. На Україні локальні комплекси широко представлені у формі виробничих об'єднань (ВО).

Принципи об'єднання виробництв у ВО:

технологічна спільність виробничих процесів й однорідність продукції, що виробляється;

кооперація між головним підприємством і філіями;

послідовна переробка сировини на основі комбінування;

спільність призначення продукції.

Системний підхід і використання міжгалузевих балансів вимагають вивчення міжгалузевих комплексів:

Міжгалузеві комплекси (МК) - реально існуючі явища, звичайно їх називають підсистемами мікрорайонів. Дуже складно виявити характер взаємодіючих елементів таких систем. У деяких випадках виділяють взаємодію галузей і груп підприємств, в інших взаємодію окремих підприємств.

Виділяють родові, видові й підвидові МК.

Родові системи як компоненти мають великі сфери людської діяльності. Наприклад: науково-виробничі МК.

Видові системи утворює сукупність галузей однієї сфери господарства, але різних її секторів. Наприклад: АПК (виробництво с/г продукції, промислова переробка й реалізація).

Підвиди: представлені декількома галузями певного сектора економіки. Наприклад: виноградарсько-виноробний, цукробуряковий.

Економічне районування України

Економічне районування країни - це відокремлення, відмежування на її території самостійних регіонів, які представляють економічні райони.

Економічний район - це територіально цілісна частина народного господарства країни, що має такі ознаки, як спеціалізацію, комплексність, керованість (Е. Алаєв).

Економічний район - це територіальна частина народного господарства країни, якій характерні географічна цілісність та економічна спільність (В. Поповкін).

Об'єктивною основою економічного району є ТВК. Економічні райони поділяються на галузеві та інтегральні.

Галузеві райони - це райони, які зосереджені на території підприємств окремих галузей.

Інтегральні райони - це економічні райони, для яких характерні внутрішні економічні зв'язки, територіальна та адміністративна цілісність.

виділяють наступні типи районів:

Мікрорайони (група адміністративних районів);

Мезорайони (2-3 області);

Макрорайони (велика частина території, яка може налічувати 10 і більше областей).

Існує багато підходів до виділення мезо- та макро- районів. Згідно одному з підходів виділяють наступні економічні мезорайони (продуктивні сили яких будуть розглянуті далі):

1. Донецький (Донецька, Луганська області);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька області);

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);

4. Центральний (Київська, Кіровоградська, Черкаська області);

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

7. Карпатський (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області);

8. Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим)

ТЕМА 5. НАУКОВІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ І РІВНІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил

Розміщення галузевих комплексів, соціальної інфраструктури, а також господарства економічних районів характеризує систему територіальної організації народного господарства. Розміщення продуктивних сил є об'єктом територіального планування, яке передбачає розробку схем розвитку і розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей та економічних районів. На основі галузевих і територіальних схем складають генеральну схему розміщення продуктивних сил країни. Складання схем є частиною перед планових територіальних досліджень. Для вирішення найважливіших проблем розвитку господарства розробляють цільові комплексні програми, у тому числі й територіальні. Проекти будівництва підприємств, схеми і проекти районних планів розробляють на проектній стадії обґрунтування розміщення виробництва і його територіального розвитку.

У наукових дослідженнях територіальної організації народного господарства використовується широкий спектр методів: програмно-цільовий, системного аналізу, балансовий, картографічний, соціально-економіко-математичного моделювання та техніко-економічні розрахунки.

Програмно-цільовий метод у сучасних умовах формування ринкових економічних відносин має важливе значення для комплексної реалізації невідкладних і загальнозначущих регіональних соціальних завдань, що передбачають максимальну ефективність використання задіяних засобів і таких, що характеризуються конкретними (за можливістю вираженими кількісно) кінцевими показниками, досягнення яких вистачає для вирішення поставленою програмою проблеми. Кожна програма повинна розроблятися з обліком адресності та обмеження у часі, містити завдання для конкретних виконавців і детально розроблену систему управління. Фінансування даних програм здійснюється з місцевого бюджетів (або федерального).

Класифікація регіональних соціальних програм здійснюється за їхнім статусом, функціональній спрямованості і термінам реалізації. До найбільш значущих та актуальних для більшості регіонів соціальних завдань відносяться: адресна допомога громадянам і групам населення з низькими доходами, що знаходяться за межею бідності, обумовленими об'єктивними, що не залежать від них обставинами (непрацездатність, наявність великого числа утриманців і т.п.); поліпшення здоров'я населення; збереження досягнутого рівня і якості виховання підростаючого покоління та його підвищення на основі нових освітніх технологій; підтримка культурного потенціалу, заощадження культурної спадщини тощо.

Метод системного аналізу ґрунтується на принципі поетапності, включає визначення цілей, завдань, постановку наукової гіпотези для всебічного вивчення кожної з територіальних систем, особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил (головним критерієм оптимального розміщення є ефективність виробництва, найбільш повне задоволення потреб населення). Метод системного аналізу розглядає цілісність системи, її внутрішні і зовнішні зв'язки, погоджує складні галузеві і територіальні проблеми, що особливо важливо в умовах суверенізації регіонів при становленні ринкових відносин.

Балансовий метод - один з основних методів дослідження проблем в економічній географії і регіональній економіці. Він дозволяє вибрати найбільш раціональні співвідношення між галузями, що визначають профіль господарства економічного району і галузями, що доповнюють даний територіальний комплекс. Баланси необхідні при розробці варіантів розміщення виробництв, їхнього економічного обґрунтування, внутрірегіональних і міжрегіональних зв'язків. Використовуючи балансовий метод, можна визначити потреби регіонів у ресурсах і товарах, у робочій силі, оцінити ступінь задоволення регіону в продукції за рахунок власного виробництва, обсяги ввозу і вивозу необхідної продукції, а також виявити диспропорції в розвитку господарського комплексу регіону і намітити шляхи їх усунення. Баланси дозволяють оцінити доцільність розміщення нового господарського об'єкта на конкретній території, визначити його потужність і вартість. Найважливішою складовою частиною балансу є зведений розрахунок обсягу необхідних капіталовкладень для забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку регіону.

Картографічний метод є специфічним методом в економіко-географічних і регіональних дослідженнях. Карта - це джерело знань і об'єкт вивчення. Завдяки карті забезпечується якісне засвоєння великого фактичного матеріалу, яким володіють географія і регіональна економіка. Територіальні економіко-географічні процеси та особливості розміщення продуктивних сил у розрізі країни і окремих регіонів найбільш наочно відбиваються тільки на географічній карті.

Метод соціально-економіко-математичного моделювання використовується в процесі досліджень у зв'язку з проблемами розміщення продуктивних сил і розвитку господарства регіонів, що стають більш складними, а галузеві і територіальні зв'язки - більш важкоуправляємими. Виділяють такі напрямки соціально-економіко-математичного моделювання територіальних економічних процесів, як:

· розробка моделей територіальних пропорцій розвитку регіонів;

· розробка математичних моделей по розміщенню різних галузей господарства і регіонів;

· моделювання процесів розміщення продуктивних сил у розрізі країни та окремих регіонів;

моделювання формування господарських комплексів регіонів. Розробляючи математичні моделі, можна відпрацювати десятки і сотні варіантів територіальних сполучень продуктивних сил, що дає оптимальне рішення проблем їхньої територіальної організації.

Застосування перерахованих вище методів дозволяє забезпечити найбільш раціональне розміщення продуктивних сил, створити більш раціональну територіальну структуру господарства, впроваджувати цілеспрямовану регіональну політику.

Техніко-економічні розрахунки в основному застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення підприємств і територіального розвитку виробництва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення підприємств і комплексів визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) і порівняння одноразових (капітальних) витрат. При виборі місць розміщення враховують показники матеріало-, енерго-, фондо- та трудомісткості продукції. Особливу роль відіграють показники водомісткості й транспортабельності продукції.

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації народного господарства розраховують визначенням розмірів відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначити у вартісному або натуральному обчисленні.

При визначенні ефективності функціонування господарства підприємства використовують систему вартісних показників: валову і товарну продукцію, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів, матеріальні витрати і капітальні вкладення.

Завершальним етапом дослідження і прогнозування територіальної організації господарства є визначення можливого економічного ефекту від нового розміщення продуктивних сил. Є ряд способів оцінки ефекту від економії витрат при раціоналізації розміщення продуктивних сил. Найпоширеніші - це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей та елементів. Спочатку визначають економію від розміщення кожної галузі виробництва, на основі порівняння сумарних витрат на виробництво і транспортування продукції для споживача при різних варіантах розміщення. Проте при цьому не враховується економія від впровадження елементів технічного прогресу, концентрації і спеціалізації виробництва, не пов'язаних із розміщенням. Слід уникати повторного обчислення. Водночас необхідно враховувати міжгалузевий ефект від комплексного розвитку в кожному районі різних галузей, а також ефект від групового розміщення підприємств у безпосередній близькості одне від одного на компактній території в межах промислового вузла.

Методи аналізу рівнів економічного розвитку регіонів

Для характеристики рівня розвитку економіки регіону застосовуються узагальнюючі показники РПС, які визначають ступінь використання економічного потенціалу господарського комплексу, відображають якісну характеристику економічної діяльності регіону, включаючи невиробничу сферу:

- виробництво національного доходу на душу населення;

- продуктивність суспільної праці (валовий національний доход поділений на кількість працюючих у сфері матеріального виробництва);

- сукупний фонд споживання населенням регіону матеріальних благ та послуг на душу населення;

- виробництво національного прибутку на 1 грн. поточних витрат.

Перерозподіл національного доходу - це об'єктивний економічний процес, який відбиває всебічні зв'язки всередині та між різними сферами народного господарства, галузями та регіонами держави. Фінансові ресурси регіону складаються із засобів місцевих бюджетів та засобів підприємств, які виділені на регіональний розвиток.

Баланси - це система взаємопов'язаних показників, які характеризують наявність і використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів.

Збалансованість розглядається як взаємовідповідність ресурсів і потреб суспільного виробництва, відображає умови нормального функціонування економіки.

Звітні та планові баланси національної економіки потрібні для розробки комплексної системи показників оцінки економічного потенціалу України. Територіальні пропорції поділяються на загальноекономічні, міжрегіональні та регіональні. Комплексний розвиток регіонів забезпечується укладенням матеріальних, територіальних балансів. Провідним у збалансованості економіки регіонів є метод міжгалузевих балансів, результати яких дозволяють визначити співвідношення виготовленої, розподіленої та використаної чистої продукції, пропорції поділу чистої продукції кожної галузі на засоби виробництва та предмети споживання.

Дані міжгалузевих регіональних балансів характеризують спеціалізацію регіону, виявляють потенційні зв'язки між різними регіонами, виражають їх кількісно через показники завезення сировини та вивезення готової продукції.

ТЕМА 6. НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВІ РЕСУРСИ

Демографічна характеристика народонаселення.

Роль народонаселення як основи суспільного виробництва полягає у тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ. Крім того, це природна основа формування трудових ресурсів.

Основними показниками демографічного потенціалу є наступні:

· чисельність населення;

· динаміка чисельності населення;

· віково-статева структура;

· природний приріст населення.

Поліпшення якісного складу формує прогресивну структуру трудових ресурсів (особи віком до 40 років). Це найважливіший фактор трудозабезпечення галузей економіки.


Подобные документы

  • Місце курсу "Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка" в системі економічних дисциплін. Об'єкт дослідження розміщення продуктивних сил та регіональної економіки. Економічне районування України. Проблеми й перспективи економічного районування.

    контрольная работа [29,8 K], добавлен 15.07.2009

  • Основні принципи економічного районування. Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів, їх типи. Сучасна мережа економічних регіонів в Україні. Удосконалення територіальної організації та структури народного господарства.

    курсовая работа [75,1 K], добавлен 08.12.2013

  • Роль народонаселення у розвитку продуктивних сил, територіальній організації народного господарства. Динаміка чисельності, складу населення, особливості розміщення. Демографічна ситуація та її регіональні особливості. Трудові ресурси та їх структура.

    контрольная работа [28,7 K], добавлен 15.07.2009

  • Передумови розвитку та розміщення продуктивних сил Волинської області. Сучасна галузева структура та рівень розвитку господарського комплексу області. Особливість розміщення, територіальна структура та перспективи розвитку провідних галузей господарства.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 06.04.2013

  • Сутність та методологія економічного районування. Характеристика економічних районів України. Основні принципи розміщення підприємств теплової електроенергетики. Дослідження зовнішньої торгівлі: структури і розвитку в цілому та по окремих групах країн.

    контрольная работа [31,6 K], добавлен 29.03.2010

  • Передумови та особливості розвитку та розміщення продуктивних сил Івано-Франківської області. Сучасна галузева структура і рівень розвитку господарства. Аналіз участі області у внутрідержавному територіальному поділі праці та економічних зв'язках.

    курсовая работа [553,1 K], добавлен 07.04.2013

  • Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил, їх практичне значення. Ієрархія, типи, принципи і критерії виділення економічних районів, особливості їх формування. Загальна характеристика економічних адміністративних районів України.

    реферат [22,9 K], добавлен 20.04.2010

  • Роль та значення продуктивних сил у розвитку господарського комплексу Румунії. Головні особливості розміщення і територіальна структура провідних галузей господарства країни. Участь Румунії у територіальному поділі праці та економічних зв’язках.

    курсовая работа [5,9 M], добавлен 28.11.2011

  • Передумови розвитку і розміщення продуктивних сил Київської області. Структура і рівень розвитку господарського комплексу, характеристика промисловості, сільського господарства, транспорту та сфери послуг. Територіальна структура господарства області.

    курсовая работа [79,0 K], добавлен 03.04.2013

  • Фактор ринкової кон’юнктури, робочої сили та науково-технічного прогресу. Сировинний, паливно-енергетичний, водний, споживчий, транспортний фактори розміщення продуктивних сил та їх економічна оцінка. Розміщення продуктивних сил і людський фактор.

    реферат [93,2 K], добавлен 17.02.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.