Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Науково-методичні та правові засади формування й використання Державного бюджету України

1.1 Сутність Державного бюджету як плану держави

1.2 Структура Державного бюджету України

1.3 Правові засади бюджетного процесу в Україні

Розділ 2. Аналіз особливостей формування й використання Державного бюджету України

2.1 Аналіз факторів впливу на бюджетний процес в Україні

2.2 Аналіз виконання Державного бюджету України за доходами та витратами

2.3 Аналіз бюджетного дефіциту та проблем державного боргу в Україні

Розділ 3. Шляхи удосконалення формування та використання Державного бюджету України

3.1 Світовий досвід організації бюджетного процесу, формування та використання коштів державних бюджетів в умовах фінансово-економічної кризи

3.2 Пріоритетні напрямки оптимізації бюджетної політики в Україні

3.3 Механізм реалізації запропонованих заходів та підвищення ефективності формування й використання Державного бюджету України

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Успішне функціонування економіки будь-якої країни тісно пов'язане з оптимальним забезпеченням формування та виконання бюджету. Від ефективного здійснення бюджетного процесу залежить дієвість бюджетної політики, яка, у свою чергу, впливає на соціально-економічний розвиток держави.

Бюджетний процес не обмежується лише підготовкою закону про асигнування коштів за групами статей видатків бюджетів -- це постійний процес визначення пріоритетів держави, її завдань та функцій на певному етапі, розроблення відповідних цільових програм, визначення управлінських стратегій, оцінки ефективності використання бюджетних коштів, контролю за дотриманням бюджетного законодавства та виконанням бюджетних повноважень.

Формування бюджету як інструменту регулювання економіки ускладнене впливом на діяльність учасників бюджетних відносин багатьох як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників, що визначаються соціально-економічним середовищем в країні та в світі. Складність, виникаючих щодо цього проблем, обумовлюється впливом державних структур на процес задоволення соціальних потреб суспільства, що здійснюється не через ринкові механізми, а через адміністративне управління. Тому організація бюджетного процесу потребує вибору раціональних схем взаємодії його учасників, удосконалення методів складання та виконання бюджету відповідно до визначених пріоритетів.

Формування бюджету за програмно-цільовим методом, що був запроваджений Бюджетним кодексом у 2002 р. принципово змінює підходи до управління бюджетними коштами, зміщуючи акценти учасників бюджетного процесу з управління затратами до управління результатами шляхом підвищення їх відповідальності та самостійності при дотриманні жорстких бюджетних обмежень.

Не дивлячись на проведення певних заходів, направлених на здійснення реформування бюджетного процесу, він залишається інертним, не пристосованим до змін економічного середовища та не відповідає принципам програмно-цільового методу.

Вивченню бюджетного процесу, який є основою функціонування бюджетної системи та інструментом впливу на соціально-економічний розвиток, приділяли увагу у своїх працях Ш. Бланкарт, Б. Болдирєв, Дж. Б'юкенен, А.Вільдавські, Є. Гловінський, Р. Зоді, Дж.М. Кейнс, У. Нордхауз, І. Озеров, П.Самуельсон, Дж. Стігліц та інші. Вагомий внесок до сучасної теорії бюджетного процесу зробили такі вчені як В. Андрущенко, С. Буковинський, О.Василик, П. Вахрін, Г. Волощук, Л. Дробозіна, І. Луніна, Ю. Ляшенко, С.Льовочкін, Ц. Огонь, C. Огороднік, В. Опарін, В. Суторміна, В. Федосов, С.Юрій та інші.

Віддаючи належне напрацюванням вітчизняних та зарубіжних фахівців, здійсненим у галузі теорії та організації бюджетного процесу в Україні, слід зауважити, що до цього часу багато проблем не знайшли свого остаточного вирішення. Існує необхідність підвищення рівня бюджетного планування та удосконалення організації виконання бюджету. Таким чином, оптимізація бюджетного процесу з метою забезпечення найбільш ефективного акумулювання та використання бюджетних коштів, є актуальною, що й обумовило вибір теми дипломної роботи.

Метою дипломної роботи є визначення шляхів удосконалення бюджетного процесу в Україні та розробка науково-практичних рекомендацій щодо підвищення його ефективності.

Досягнення вказаної мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- визначити роль бюджетного процесу у системі фінансових відносин;

- обґрунтувати складові бюджетного процесу в Україні;

- встановити взаємозв'язок і взаємозалежність бюджетного механізму та бюджетного процесу;

- проаналізувати чинну практику правового регулювання бюджетного процесу в Україні;

- оцінити вплив доходів державного бюджету на соціально-економічні процеси;

- здійснити аналіз виконання видаткової частини державного бюджету;

- дослідити зарубіжний досвід організації бюджетного процесу;

- розробити рекомендації щодо напрямів оптимізації бюджетного процесу.

Об'єктом дослідження є бюджетний процес в Україні, його організація та регламентування.

Предметом дослідження виступають фінансові відносини між учасниками бюджетного процесу з приводу складання, розгляду, затвердження, виконання бюджету та формування звіту про його виконання.

У процесі роботі використано загальні методи наукового пізнання: для аналізу доходів та видатків бюджету - порівняльний аналіз та аналіз ретроспективних даних; при дослідженні сутності бюджетного устрою, бюджетного механізму та бюджетного процесу - метод наукової абстракції; в процесі аналізу структури і змісту бюджетного процесу - логічний та історичний методи. Для аналізу бюджетних показників використовувалися динамічні ряди, деталізація, систематизація і узагальнення даних, а також графічні методи дослідження.

Інформаційною базою дослідження є наукові публікації з питань бюджету та бюджетного процесу, закони і нормативні документи, звітність органів Державного казначейства України, матеріали науково-практичних конференцій, періодичних видань та офіційних сайтів органів державної влади у мережі Інтернет.

РОЗДІЛ 1. Науково - методичні та правові засади формування й використання державного бюджету України

1.1 Сутність Державного бюджету як плану держави

Бюджет - надзвичайно складна та багатогранна категорія, тому серед науковців відсутній єдиний підхід щодо тлумачення його змісту, ролі та місця у системі фінансових відносин. Проаналізувавши широке коло поглядів стосовно трактування категорії "бюджет" в сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі, ми дійшли висновку, що бюджет як економічну категорію доцільно розглядати з трьох позицій:

- за економічним змістом;

- за матеріальним змістом;

- за формою прояву.

За економічним змістом бюджет можна розглядати як складну систему фінансових відносин, що виникають між державою, з одного боку, та фізичними і юридичними особами - з іншого, з приводу формування й використання централізованого фонду грошових ресурсів, призначеного для забезпечення виконання функцій і завдань загальнодержавного масштабу.

За матеріальним змістом бюджет доцільно розглядати як централізований фінансовий фонд держави, який за кількісними параметрами відповідає сумі фактично мобілізованих і проведених державним казначейством джерел доходів та джерел фінансування.

За формою прояву бюджет - основний фінансовий план держави, в якому відображають надходження й видатки державного апарату та місцевих органів влади.

Що стосується визначення сутності державного бюджету, то вперше (майже 500 років тому) спробу розробити засади державних фінансів зробив середньовічний арабський мислитель Ібн Хальдун Він вважав, що критеріями оподаткування є справедливість, рівність, платоспроможність тощо. Водночас, середньовічний філософ застерігав від заборони державою займатися виробництвом і комерцією приватним особам [3, с.189]. Така оцінка значною мірою збігається зі сформульованими наприкінці XX ст. американськими вченими П. Самуельсоном та Д. Нордхаузом критеріями оцінки основних функцій держави - справедливістю, ефективністю і стабільністю.

Американський економіст Й. Шумпетер бюджет держави ставив в органічну залежність від еволюції економічної системи, соціальної організації суспільства. Надмірні податки вступають у суперечність з економічними потребами суспільства, гальмують продуктивне й ефективне економічне зростання, що, у свою чергу, руйнує фінансову базу правової держави.

Деякі західні вчені (американські економісти Дж. Кларк, Р.Масгрейв та ін.) розглядають державний бюджет як один із найефективніших засобів вирішення економічних проблем, досягнення економічної стабільності. Вони справедливо вбачають у ньому важливий регулятор економіки, інструмент економічного планування.

Ще одним напрямом теоретичного осмислення необхідності значного за величиною державного бюджету є потреба в суспільних або колективних благах: освіта, охорона здоров'я, національна безпека, правопорядок, охорона навколишнього середовища тощо. Так, згідно з поглядами Масгрейва, функціями суспільних фінансів є надання суспільних товарів і послуг, коригування розподілу доходів і майна, підтримання високого рівня зайнятості за достатньої стабільності цін.

Сутність бюджету кожної країни визначається соціально-економічним устроєм суспільства, рівнем розвитку продуктивних сил, природою існуючих форм власності, виконуваних державою функцій та іншими факторами.

На сучасному етапі розвитку сутність бюджету проявляється в таких його функціях:

а) функція створення фонду грошових коштів (державного чи місцевого). У ході реалізації цієї функції відбуваються мобілізація грошових коштів, розпис запланованих доходів і видатків з дотриманням положень бюджетної класифікації;

б) розподільча функція, яка обумовлена тим, що у бюджетних відносинах, які завжди виступають у вигляді правовідносин, беруть участь майже всі учасники суспільного виробництва. Слід зазначити, що жодна з ланок фінансової системи не здійснює такого багатовидового перерозподілу коштів як бюджет, адже саме через бюджет акумулюються кошти, отримані в процесі виробничої та невиробничої діяльності;

в) функція використання зібраних коштів на визначені завдання і мету, тобто відповідно до цільового призначення;

г) контрольна функція за рухом бюджетних ресурсів, яка реалізується безпосередньо на всіх стадіях бюджетного процесу.

Державний бюджет як одна з ланок фінансової системи відображає грошові відносини, які виникають між державою з одного боку і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами - з іншого, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб. Завдяки бюджету, відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного та соціального розвитку.

Централізація коштів має важливе економічне і політичне значення, оскільки доходи, які мобілізуються до державного бюджету, є втіленням у життя державних заходів. Це надає можливість маневрувати коштами, зосереджувати їх у важливих галузях економічного та соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території України.

Більш повно сутність бюджету розкривається через окремі виконувані ним функції - розподільчу і контрольну.

Через розподільчу функцію бюджету держава зосереджує в своїх руках усі джерела грошових надходжень з метою подальшого їх перерозподілу. Сфера дії цієї функції досить значна, що пояснюється участю в бюджетних відносинах усіх членів суспільства. З огляду на розподільчу функцію бюджету притаманні такі властивості: по-перше, бюджет є особливою формою перерозподільчих відносин, пов'язаних з відокремленням у розпорядження держави частини національного доходу та його використанням для задоволення потреб усього суспільства й окремих його державно-територіальних формувань; по-друге, за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу між сегментами національної економіки, територіями країни, сферами суспільної діяльності, окремими верствами населення; по-третє, пропозиції бюджетного перерозподілу вартості визначаються потребами розширеного відтворення загалом і завданнями, що стоять перед суспільством на кожному етапі його розвитку; по-четверте, галузь бюджетного розподілу посідає чільне місце у складі державних фінансів, що зумовлено провідною роллю бюджету порівняно з іншими сферами й ланками фінансових відносин.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що суспільство контролює та вирівнює бюджетний розподіл. Виконання цієї функції сприяє ефективному руху бюджетних ресурсів як у частині їх формування, так і в частині розподілу та використання. Бюджет як економічна категорія, характеризується певними ознаками (рис. 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 1.1. Ознаки бюджету як економічної категорії.

державний бюджет україна дефіцит

Спробуємо визначити роль та місце бюджету в ринковій економці, його взаємозв'язок із соціально-економічними процесами та напрямами реалізації бюджетної політики.

Сучасний квазіринковнй механізм господарювання спрямований на розвиток економічною аспекту діяльності людини і майже не зачіпає соціального. Він не в змозі забезпечити вирішення таких проблем: фінансування соціальних гарантій населенню, утримання установ і закладів соціально-культурної сфери, розвиток наукомістких технологій, здійснення фундаментальних досліджень у малорентабельних, але суспільно важливих сферах діяльності, підтримання функціонування складних і ризикових програм (океанографічні, космічні дослідження) тощо. Такі питання, які не спроможне вирішити ринкове середовище, бере на себе держава, використовуючи різні методи. Бюджетні питання держава регулює за допомогою бюджетної політики.

Бюджетна політика - це сукупність державних заходів, спрямованих на зміцнення доходної частини державного бюджету, посилення соціальної спрямованості видатків бюджету, створення умов макроекономічної стабілізації. Розробляється та реалізується бюджетна політика органами законодавчої і виконавчої влади відповідного рівня із залученням вітчизняних та зарубіжних практиків і науковців.

На сучасному етапі бюджетну політику доцільно ревізувати за такими напрямами:

- сприяння процесу збалансованості макроекономічної стабілізації, подоланню інфляції та структурній перебудові економіки;

- здійснення податкової політики в напрямі стимулювання вітчизняних товаровиробників та зменшення податкового навантаження на них;

- здійснення структурних реформ за критерієм економічного зростання;

- формування взаємовідносин у бюджетній сфері у напрямі забезпечення самостійності місцевих бюджетів;

- оптимізація рівня бюджетного дефіциту, державного боргу та пошук джерел їх фінансування;

- пошук додаткових джерел доходів бюджету.

Практична реалізація бюджетної політики здійснюється через бюджетний механізм, під яким розуміють сукупність форм, методів, засобів, які застосовує держава з метою організації бюджетних відносин і забезпечення належних умов для економічного й соціального розвитку. Головними елементами бюджетного механізму є: бюджетне планування й регулювання, фінансові показники, нормативи, ліміти, резерви, система управління коштами бюджету (табл. 1.1). Таким чином, бюджет, на основі розробленої бюджетної політики, використовуючи бюджетний механізм, впливає на соціально-економічні процеси в суспільстві.

Таблиця 1.1

Характеристика елементів бюджетного механізму

Елементи бюджетного механізму	Сутність
Бюджетне планування й регулювання	Визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку соціально-економічної сфери.
Фінансові показники	Узагальнюючі: доходи і видатки, державний борг, рівень інфляції. Індивідуальні: рівень витрат бюджету на одного жителя, величина податків, які сплачує один працівник
Нормативи	Характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів
Ліміти	Є певним обмеженням на витрати в інтересах держави, підприємств, населення країни
Резерви	Мають на меті нейтралізувати дію непередбачуваних обставин у майбутньому, тимчасові касові розриви під час виконання бюджету
Система управління коштами бюджету	Держава в особі її законодавчих і виконавчих органів влади встановлює методи розподілу національного доходу, форми грошових заощаджень, регулює види платежів, визначає принципи і напрями використання бюджетних коштів

Бюджетне регулювання соціально-економічних процесів може здійснюватися як прямими, так і непрямими методами. Прямі методи охоплюють законодавчі та інструктивно-нормативні документи, які безпосередньо регулюють правові відносини суб'єктів бюджетних відносин.

Прямим способом регламентуються податкові платежі до бюджету, їх ставки, пільги, механізм сплати, відповідальність за порушення фіскально-економічного законодавства.

До непрямих методів потрібно віднести дії державних фінансово-економічних органів в галузі перерозподілу бюджетних ресурсів, визначення структури формування надходжень до бюджетів усіх рівнів, основних напрямів їх використання, регулювання міжбюджетних відносин шляхом різного роду фінансових трансфертів. Бюджет відіграє важливу роль у сфері реалізації соціальних функцій держави, оскільки через бюджет фінансують такі складники соціальної сфери, як освіта, культура, охорона здоров'я, підготовка кадрів, фізична культура і спорт, соціальний захист населення, виплата окремих видів пенсій.

Бюджет перебуває у тісному взаємозв'язку із зовнішнім середовищем. Він не лише впливає на соціально-економічні процеси, а й сам зазнає впливу конкретних факторів, які, на наш погляд, доцільно розглядати з позицій об'єктивності й суб'єктивності (рис. 1.2), а також за напрямами - економічні, соціальні, політичні (рис.1.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Об'єктивні і суб'єктивні фактори формування і використання бюджету

Бюджет як економічну категорію доцільно розглядати з трьох позицій: за економічним змістом - як систему фінансових відносин між державою та юридичними і фізичними особами з приводу формування і використання централізованого фонду фінансових ресурсів; за матеріальним змістом - як централізований фінансовий фонд; за формою прояву - як основний фінансовий план держави. Більш повно сутність бюджету розкривається через виконувані ним функції - розподільчу і контрольну.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.3. Напрями впливу на формування та використання бюджету держави

В умовах сьогодення бюджет відіграє центральне місце в соціально- економічному житті кожної держави, оскільки сучасний квазіринковий механізм господарювання спрямований на розвиток економічного аспекту діяльності людини і майже не зачіпає соціального. Він не в змозі забезпечити вирішення цілої низки проблем соціально-економічного характеру - фінансування соціальних гарантій населенню, утримання установ і закладів соціально-культурної сфери, розвиток наукомістких технологій, здійснення фундаментальних досліджень малорентабельних, але суспільно важливих сфер діяльності, підтримання функціонування складних і ризикових програм тощо. Вирішення усіх цих проблем вирішується через бюджет за допомогою бюджетної політики.

1.2 Структура Державного бюджету України

Бюджетна система - це сукупність усіх видів бюджетів, які створюються в певній країні відповідно до її бюджетного устрою.

Згідно з Бюджетним Кодексом України бюджетна система України будується на основі бюджетного устрою держави.

Бюджетний устрій - це організація та принципи побудови бюджетної системи, її структура та взаємозв'язок між окремими ланками. Бюджетний устрій України визначається відповідно до державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни.

Основними засадами, на яких ґрунтується бюджетний устрій держави виступають:

1. Виокремлення видів бюджетів, що створюються в певній країні.

2. Встановлення принципів побудови бюджетної системи.

3. Розмежування доходів і видатків між відповідними ланками бюджетної системи.

4. Визначення характеру і форм взаємовідносин між бюджетами.

Бюджетна система складається з певних елементів: структури, принципів побудови та організації функціонування. Розглянемо детальніше кожен з цих елементів.

У залежності від особливостей державного устрою бюджетна система може бути двох ланковою або трьох ланковою. В унітарних країнах бюджетна система об'єднує дві ланки: бюджет центрального уряду та місцеві бюджети; у федеративних країнах - три ланки: державний бюджет, місцеві бюджети та бюджети членів федерації.

В Україні має місце двох ланкова побудова бюджетної системи. Її складовими є:

1. Державний бюджет України.

2. Місцеві бюджети.

Бюджет Автономної Республіки Крим є місцевим бюджетом, який об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим

До місцевих бюджетів також належать обласні бюджети, бюджети міст Києва і Севастополя, міські, районні, районні у містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування. Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

Бюджетним кодексом України визначені основні принципи побудови бюджетної системи України. До них належать:

1. Принцип єдності бюджетної системи України. Цей принцип забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджету за відповідний бюджетний період.

2. Принцип збалансованості означає, що обсяг коштів на здійснення витрат бюджету повинен відповідати обсягу надходжень до бюджету за відповідний бюджетний період.

3. Принцип самостійності передбачає, що державний бюджет України і місцеві бюджети є самостійними, тобто ці бюджети мають наявні власні доходні джерела і наділені правом щодо визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.

4. Принцип повноти означає, що до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до законодавства.

5. Принцип обґрунтованості передбачає формування бюджету на основі реалістичних макропоказників економічного і соціального розвитку держави та розрахунків надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методів і правил.

6. Принцип ефективності означає, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу повинні прагнути досягти заплановані цілі при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного обсягу бюджетних коштів.

7. Принцип субсидіарності передбачає розподіл видів видатків між державним та місцевими бюджетами, а також цей розподіл між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

8. Принцип цільового використання бюджетних коштів означає, що бюджетні кошти повинні використовуватися тільки на цілі, визначені бюджетним призначенням.

9. Принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України має будуватися на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

10. Принцип публічності і прозорості означає, що державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами.

11. Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Організація функціонування бюджетної системи включає: зведений бюджет, законодавчу і нормативну базу, органи управління та комплекс між бюджетних відносин між різними ланками бюджетної системи.

До органів управління, що задіяні у бюджетному процесі, належать:

1. Органи законодавчої та виконавчої влади, які включають: Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві ради; Кабінет Міністрів України, Президента України та державні адміністрації.

2. Органи оперативного управління бюджетним процесом, а саме: Міністерство фінансів України та система його структурних підрозділів, Контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство України, Державна податкова адміністрація України та Рахункова палата України.

3. Органи не фінансового профілю, до яких належать органи, що пов'язані з бюджетом по лінії формування доходів, тобто органи, які наділені правом нараховувати і стягувати певні, платежі (мито), фінансові санкції (штрафи, пені), а також органи, пов'язані з бюджетом по лінії фінансування видатків. До цієї групи відносяться: Митний комітет України та його підрозділи, органи Міністерства внутрішніх справ України, органи юстиції та нотаріальні контори, природоохоронні органи та інспекції різного роду, органи державної інспекції з контролю за цінами, а також різні управлінські структури такі, як галузеві міністерства і відомства, підприємства, організації, установи, керівники яких наділені функціями розпорядників бюджетних коштів.

Комплекс міжбюджетних відносин характеризується взаємовідносинами між бюджетами різних рівнів у процесі їх виконання, основними з яких є зовнішні бюджетні потоки - вхідні і вихідні. Але також існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи - внутрішні бюджетні потоки, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Існує декілька форм між бюджетних взаємовідносин. Однією з них є бюджетне субсидіювання - це передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги. Є три форми бюджетного субсидіювання: бюджетні субсидії, бюджетні субвенції і бюджетні дотації.

Бюджетна субсидія - це грошова допомога, яка надається бюджетом вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою фінансування конкретного заходу чи установи. Вона не пов'язана безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Бюджетна субсидія може бути цільова, надаватися на конкретні видатки, і знеособлена.

Бюджетна субвенція - це різновид цільової бюджетної субсидії, яка передбачає пайову участь у фінансуванні певних заходів бюджету, що її надає, і бюджету, що її отримує.

Бюджетна дотація - це грошова допомога, яка надається бюджетом вищого рівня до бюджету нижчого рівня при нестачі у нього кількості власних доходів для покриття запланованих видатків, тобто це цільова фінансова допомога для покриття дефіциту відповідного бюджету.

Особливим видом субсидіювання є дотація вирівнювання. Це між бюджетний трансферт на вирівнювання доходної спрямованості бюджету, який її отримує. Її розмір визначається як різниця між обсягом видатків бюджету, визначених на основі встановлених державних стандартів соціальної забезпеченості, та наявними доходами у відповідному бюджеті.

Бюджетні субсидії, субвенції і дотації є між бюджетними трансфертами, тобто коштами, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Іншою формою бюджетних взаємовідносин є вилучення коштів - це явище зворотне дотації, а саме, передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. Це явище має місце, коли існує профіцит бюджетів нижчого підпорядкування..

Наступною формою бюджетних взаємовідносин виступають бюджетні позички - отримання коштів на покриття тимчасового касового розриву. Ця форма бюджетних взаємовідносин має місце у тих випадках, коли не збігаються у часі фінансування видатків і надходження доходів до відповідного бюджету. Згідно з Бюджетним кодексом України бюджетні позички отримуються тепер у комерційних банках, тоді як раніше вони надавалися бюджетом вищого рівня бюджету нижчого рівня. Бюджетні позички безпроцентні. Вони є короткостроковими і можуть надаватися не більше, ніж на один бюджетний рік, та мають бути повернуті до 31 грудня поточного року, тобто до кінця бюджетного року.

Ще однією формою бюджетних взаємовідносин є взаємні розрахунки бюджетів - це передача коштів з одного бюджету до іншого у зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів.

Взаємовідносини між бюджетами за своїм характером можуть бути договірними або обов'язковими. Бюджетне субсидіювання і бюджетні позички здійснюються на договірній основі, вилучення коштів і взаємні розрахунки - в обов'язковому порядку. За напрямами проведення взаємовідносини між бюджетами поділяють на вертикальні і горизонтальні. В Україні існують тільки вертикальні міжбюджетні відносини відповідно до структури бюджетної системи.

Бюджетна класифікація - це обов'язкове групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками з чіткою системою розміщення і присвоєння окремим підрозділам бюджету певних найменувань і порядкових номерів.

Бюджетна класифікація України містить такі розділи:

1. Доходи бюджету.

2. Видатки бюджету.

3. Фінансування бюджету.

4. Державний борг.

Доходи бюджету складаються з п'яти основних груп:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) державні цільові фонди;

5) офіційні трансферти.

Зазначеним групам відповідає перша цифра восьмизначного коду класифікації доходів бюджету. Друга цифра коду відповідає номеру підгрупи бюджетної класифікації; третя та четверта - розділу, п'ята та шоста - параграфу конкретного розділу, який визначає різновид надходжень; сьома і восьма цифри віднесені на кодування виду бюджету (державний, республіканський, обласний, міський і т.д.).

Доходи бюджетів України поділяють на доходи державного бюджету та доходи місцевих бюджетів.

Доходи державного бюджету - це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які регулюються відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету виражають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації коштів:

1) пряме вилучення доходів з державного сектору;

2) отримання доходів від державних угідь, майна і послуг;

3) податковий метод;

4) позичковий метод;

5) емісія грошей.

Надходження від державного сектору зазвичай незначні. Це пояснюється кількома причинами. По-перше, держава, як правило, працює у непривабливих для приватного бізнесу сферах діяльності. По-друге, у більшості випадків діяльність державних підприємств носить неприбутковий характер, вона спрямована на виробництво певних товарів чи послуг, а не на отримання прибутку.

Доходи від державних угідь, майна і послуг формуються на основі прав власності держави. Формами таких доходів виступають платежі за ресурси, лісовий доход, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використання надр. Ці надходження в Україні складають 2 %.

Податковий метод формування доходів бюджету характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб. Цей метод може здійснюватися тільки на підставі законів.

Позичковий метод означає формування доходів бюджету на поворотній основі.

Емісія грошей означає формування доходів бюджету за рахунок спеціально випущених додаткових грошових коштів.

За нормальних умов основу доходів бюджету складають податки - 95 - 98 % і позички - 2 - 5%.

Крім цього держава має використовувати емісійний доход - доход, що забезпечує фінансування поточних видатків.

Існує дві основні групи джерел формування доходів бюджету: внутрішні і зовнішні джерела.

До внутрішніх джерел формування доходів бюджету належать: створений валовий внутрішній продукт, який є основним джерелом формування доходної частини бюджету, і національне багатство, яке використовується тоді, коли не вистачає обсягів створеного валового внутрішнього продукту або є певний надлишок природних ресурсів у державі.

Зовнішні джерела формування доходної частини бюджету характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів і можуть створюватися на основі таких методів: прямий перерозподіл (репарація), міжнародний кредит фінансових організацій або іноземних держав, оподаткування експортно-імпортної діяльності, валютне регулювання, яке базується на відхиленні встановленого курсу валют від реального їх співвідношення, та ціновий механізм.

Детальніше зупинимося на бюджетній класифікації доходів і розглянемо кожну групу доходів бюджету окремо.

Першою й основною групою доходів бюджету є податкові надходження, які складають 55 - 60 % у загальній структурі доходів бюджету.

Податкові надходження включають:

1. Прямі податки, до яких належать: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата за землю.

2. Непрямі податки включають: податок на додану вартість, акциз і мито.

3. Ресурсні платежі містять: збір за спеціальне використання водних ресурсів, лісовий доход, збір за спеціальне користування надр для видобутку корисних копалин.

4. Платежі за державні послуги, рентні та компенсаційні платежі включають: державне мито, рентні платежі за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, різниця в цінах на природний газ, відрахування на дорожні роботи тощо.

5. Місцеві податки і збори, до яких належать: податок з реклами, комунальний податок, ринковий збір, курортний збір, збір за паркування автотранспорту, збір за дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір за здійснення закордонного туризму, збір за видачу ордера на квартиру, збір за право використання місцевої символіки, збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збір з власників собак тощо.

Наступною групою доходів бюджету є неподаткові надходження, які становлять у структурі бюджетних надходжень близько 20 %.. До них належать:

1. Доходи від власності та підприємницької діяльності.

2. Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу.

3. Доходи від штрафів та фінансових санкцій.

4. Доходи від реалізації дорогоцінних металів та коштовного каміння.

5. Інші неподаткові надходження.

Третя група бюджетних надходжень - доходи від операцій з капіталом включає:

1. Надходження від продажу основного капіталу.

2. Надходження від продажу державних матеріальних резервів.

3. Надходження від продажу землі і нематеріальних активів.

4. Податки та фінансові санкції щодо операцій з капіталом.

Ще одним способом перерозподілу національного доходу є цільові державні фонди, які відображають грошові відносини з розподілу та перерозподілу вартості сукупного суспільного продукту та частини національного багатства, пов'язані з формуванням фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання державних коштів для витрат на розширене виробництво, задоволення соціально-культурних потреб суспільства, матеріальне стимулювання членів суспільства щодо пенсійного, соціального захисту та розвитку науково-технічного потенціалу країни.

До державних цільових фондів належать:

1. Пенсійний фонд.

2. Фонд соціального страхування.

3. Фонд соціального страхування на випадок безробіття.

4. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

5. Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

6. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Внески до цільових фондів складають 10 - 15 % усіх доходів бюджету.

І останньою групою бюджетних надходжень є офіційні трансферти - кошти, одержані від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших державних або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Вони можуть надаватися у вигляді дотацій, субсидій або субвенцій.

Доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов'язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону.

Нині структура місцевих бюджетів виглядає наступним чином: 60 % усіх доходів складають податкові надходження, 30 - 55 % - бюджетні трансферти, 6 % - відрахування до державних цільових фондів, біля 3 % - неподаткові надходження.

Аналогічно до розподілу доходів бюджету на доходи державного і місцевих бюджетів, видатки також поділяються на видатки державного і місцевих бюджетів.

Видатки державного бюджету - це витрати країни на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати визначають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законодавством України.

Основними факторами, які обумовлюють використання бюджетних коштів, є:

1) необхідність утримання державних установ;

2) рівень розвитку регіонів держави;

3) зв'язок видатків державного бюджету з видатками місцевих бюджетів;

4) форми бюджетного фінансування.

Система бюджетного фінансування включає принципи, форми та методи надання бюджетних коштів суб'єктам господарської діяльності.

Основними принципами бюджетного фінансування є:

1. Принцип плановості означає, що витрати з державного бюджету визначаються законом про державний бюджет України на кожен рік, а обсяг витрат з місцевих бюджетів ухвалюється рішенням сесії відповідної місцевої ради.

2. Принцип цільового спрямування коштів передбачає, що кошти плануються, виділяються та використовуються на суворо визначені цілі та заходи відповідно до затверджених фінансових планів.

3. Принцип безповоротності фінансування державних витрат полягає в тому, що надані кошти з бюджету відповідним бюджетним підприємствам, організаціям та установам, не повертаються ними до бюджету.

4. Принцип безоплатності бюджетного асигнування означає, що за користування бюджетними коштами відповідне підприємство, організація чи установа не сплачує ніяких відсотків.

5. Принцип ефективного використання коштів передбачає одержання суспільно необхідного результату за мінімальних витрат фінансових ресурсів.

6. Принцип поєднання власних та бюджетних джерел фінансування полягає в тому, що при визначенні обсягу фінансування держава та органи вищого рівня влади враховують наявність власних коштів, можливість одержання банківського кредиту, і тільки тоді, коли неможливо покрити витрати з зазначених джерел, використовують бюджетне або відомче фінансування.

7. Принцип здійснення постійного контролю - це контроль за всіма виробничими, господарськими і фінансовими операціями при фінансуванні державних витрат.

Щодо форм бюджетного фінансування, то використовують такі форми: кошторисне фінансування, державне фінансування інвестицій, позики з державного бюджету підприємствам, державні дотації.

Кошторисне фінансування - це забезпечення державними грошовими коштами установ і організацій соціально-культурної сфери, оборони, органів державної влади, які одержують кошти на своє утримання з бюджету на підставі фінансових документів - кошторисів. Так здійснюється фінансування майже всієї бюджетної сфери, до якої належать соціально-культурні установи і заходи, фундаментальні дослідження, національна оборона, правоохоронна діяльність і органи безпеки, судова система й органи прокуратури України, утримання законодавчої і виконавчої влади держави.

Державне фінансування інвестицій передбачає фінансування відповідно до бюджетної класифікації видатків будівництва й архітектури, а також державне інвестування основних об'єктів економічного і соціального розвитку України.

Позики з державного бюджету підприємствам - це фінансова підтримка державних та інших підприємств, в яких понад 50 % майна належить державі. . Ця допомога здійснюється з бюджетних асигнувань, в основному, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються державою.

Державні дотації - це форма бюджетного фінансування, яка застосовується при фінансуванні планово-збиткових підприємств, організацій і установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищує ціну продажу.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, в яких перебуває держава. Зміна цих умов спричиняє зміну форм бюджетного фінансування та застосування бюджетних коштів.

Щодо методів бюджетного фінансування, то нині в Україні застосовується два методи бюджетного фінансування:

1. Метод єдиного казначейського рахунку, який використовується для фінансування заходів з державного бюджету України. Це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків на відповідних балансових рахунках, з яких органи Державного казначейства здійснюють платежі безпосередньо суб'єктам господарської діяльності.

2. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів передбачає, що відповідно до бюджетного розпису фінансові органи перераховують кошти з бюджету головним розпорядникам коштів на їх рахунки відповідно до кошторису.

Детальніше на формах та методах фінансування зупинимося у шостому розділі

Видатки місцевих бюджетів відображають ті самі соціально-економічні відносини, що й видатки державного бюджету, але на місцевому рівні і з урахуванням регіональних особливостей.

Специфічність напрямів видатків залежить від таких факторів:

- рівня місцевого бюджету;

- особливостей інфраструктури;

- фінансових можливостей адміністративно-територіальних одиниць;

- участі адміністративно-територіальних одиниць у загальнодержавних та регіональних програмах;

- необхідності розв'язання актуальних місцевих проблем.

За найзагальнішими напрямами відповідно до Закону України “ Про бюджетну систему України ” склад видатків місцевих бюджетів визначається таким чином:

1) фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення та соціального захисту населення, що знаходяться у підпорядкуванні відповідних місцевих органів виконавчої влади; а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

2) утримання місцевих органів державної влади та самоврядування;

3) фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

4) інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України з місцевих бюджетів.

Місцеві бюджети виконуються відповідними місцевими органами влади згідно з цілями й обсягами, що затверджені відповідними радами. Місцеві ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів та визначають напрями їх використання.

У цілому класифікація видатків бюджету має деякі особливості, а саме: існує три ознаки класифікації видатків бюджету: функціональна, економічна і відомча.

Функціональна структура складається відповідно до основних функцій держави. Функції, що виконує держава, можна поділити на три категорії:

1. Державні послуги державного призначення - це діяльність державних органів, непов'язана з наданням послуг окремим особам чи господарським формуванням. Фінансування таких послуг здійснюється видатками 1 - 6 розділів бюджетної класифікації.

2. Суспільні та соціальні послуги, які фінансуються видатками 7 - 13 розділів бюджетної класифікації.

3. Державні послуги, пов'язані з економічною діяльністю , які фінансуються видатками 14 - 22 розділів бюджетної класифікації.

Економічна класифікація видатків бюджету пов'язана з економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються дані видатки.

За економічною класифікацією видатки поділяють на поточні та капітальні. До поточних видатків належать видатки на товари і послуги, а саме: оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання предметів і матеріалів, видатки на відродження, оплата послуг з утримання бюджетних установ, оплата комунальних послуг та електроенергії, дослідження та розробка державних програм, виплата відсотків, субсидії та поточні трансфертні виплати.

До капітальних видатків належать: платежі щодо придбання капітальних активів, стратегічні і надзвичайні запаси товарів, землі, нематеріальних активів, або невідкладні платежі, що передають отримувачам з метою придбання ними схожих активів, компенсації витрат, пов'язаних з руйнуванням чи ушкодженням основних фондів. До них відносяться: придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, придбання землі і нематеріальних активів, капітальні трансферти.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів, на основі якого Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Розпорядниками бюджетних коштів називаються керівники установ та організацій, які одержують у своє розпорядження бюджетні асигнування.

Бюджетні асигнування - це планові суми бюджетних коштів, в межах яких можуть проводитися видатки з бюджету

Існує три рівні розпорядників бюджетних коштів для державного бюджету - головні другорядні і розпорядники коштів третього рівня; і два рівні розпорядників бюджетних коштів для місцевих бюджетів - головні і розпорядники коштів третього рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів по державному бюджету є міністри та керівники інших центральних відомств, а по місцевих бюджетах - керівники управлінь, відділів обласних, міських і районних рад або голови відповідних рад.

До другорядних розпорядників бюджетних коштів відносяться керівники підвідомчих міністерствам, відомствам органів управління, яким підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.

Розпорядниками коштів третього рівня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним або другорядним розпорядникам коштів.

Загалом, відповідно до прийнятої структури бюджетної класифікації складу видатків бюджету України має такий вигляд:

1. Державне управління.

2. Судова влада.

3. Міжнародна діяльність.

4. Фундаментальні дослідження і сприяння НТП.

5. Національна оборона.

6. Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави.

7. Освіта.

8. Охорона здоров'я.

9. Соціальний захист і соціальне забезпечення.

10. Житлово-комунальне господарство.

11. Культура і мистецтво.

12. Засоби масової інформації.

13. Фізична культура і спорт.

14. Промисловість і енергетика.

15. Будівництво.

16. Сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство.

17. Транспорт, шляхове господарство, зв'язок, телекомунікації та інформатика.

18. Інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю.

19. Заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення.

20. Охорона навколишнього природного середовища й ядерна безпека.

21. Попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного лиха.

22. Поповнення державних запасів і резервів.

23. Обслуговування державного боргу.

24. Державні цільові фонди.

25. Видатки, не віднесені до основних груп.

В останні роки видатки на економічну діяльність складають 15 - 20 %, науку - до 2 %, соціальний захист населення - близько 15 %, соціально-культурну сферу - приблизно 25 %, національну оборону - до 5 %, державне управління, правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави - до 10 %, видатки цільових фондів - 10 - 15 %, обслуговування державного боргу - до 10 %, інші видатки - до 5 %.

Класифікація фінансування бюджету визначає джерела одержання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту, а також демонструє використання коштів профіциту бюджету.

Класифікація фінансування бюджету складається з двох розділів:

1. Фінансування за типом кредитора, тобто за категоріями кредиторів або власниками боргових зобов'язань.

2. Фінансування за типом боргових зобов'язань, що відображає заходи, які використовуються ля фінансування дефіциту або розподілу фінансових ресурсів, що утворені внаслідок бюджетного профіциту.

Класифікація боргу систематизує інформацію за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання з розподілом на внутрішній та зовнішній борги.

1.3 Правові засади бюджетного процесу в Україні

Бюджетне регулювання загалом не варто розглядати лише як процес у межах бюджетної системи країни, пов'язаний з перерозподілом бюджетних ресурсів. Воно має значно ширший зміст, оскільки впливає на загальнодержавні процеси та вирішує важливі завдання стосовно забезпечення економічного зростання, піднесення рівня добробуту населення, вирівнювання можливостей розвитку територій країни, фінансового забезпечення місцевого самоврядування. Саме це надає бюджетному регулюванню ексклюзивного характеру в системі державного управління фінансовими ресурсами.

На думку Міжнародного валютного фонду, бюджетне регулювання повинно обов'язково співвідноситись із політикою державних фінансів. З цим можна погодитись, оскільки від якості та своєчасності прийняття рішень у цій сфері залежить забезпечення не тільки нормальної життєдіяльності суспільства, а і його подальшого розвитку. Це також сприяє вчасному та належному виконанню функцій держави.

На даний час питання стосовно історичної еволюції бюджетного регулювання в Україні є мало дослідженим. Зокрема, висвітлення даного питання практично відсутнє у вітчизняній та іноземній літературі. Наявні дослідження стосуються виключно питання становлення і розвитку бюджетної системи (із виокремленням етапів). Так, дослідженням етапів становлення та розвитку бюджетної системи займались такі вчені: Л. В. Фещенко, П. В. Проноза, Н. В. Кузьминчук, І. Я. Чугунов та ін. Разом з тим, вивченню особливостей бюджету та процесу бюджетного регулювання присвячені наукові роботи таких вітчизняних вчених: О. Д. Василик, В. М. Федосов, В. М. Опарін, О. П. Кириленко, І. В. Запатріна та ін. Вагомий внесок у вивчення процесу бюджетного регулювання зробили також деякі зарубіжні економісти: Дж. М. Кейнс, А. Вагнер, П. Самуельсон, У. Хеллер, О. Богачова та ін.

Необхідно відмітити значну наукову цінність проведених ученими-економістами досліджень, однак вони в основному присвячені питанням історичної еволюції бюджетної системи та окремих питань бюджетного регулювання загалом. У той самий час авторами не приділено належної уваги становленню і розвитку самого бюджетного регулювання. Водночас слід зважати на те, що бюджетне регулювання не можна розглядати окремо від бюджетної системи, оскільки між ними існує певний взаємозв'язок. Однак не слід і 'їх ототожнювати, адже отримаємо в результаті неповний аналіз.