Бюджетная система та її устрій

Державні прибутки не закріплені за державними витратами, що дозволяє маневрувати коштами. Видатки бюджетів залежать від обсягу бюджетних доходів. Однак і потреби держави в нових витратах ініціюють пошук нових додаткових джерел прибуткових надходжень. Тому витрати знаходяться в органічному взаємозв'язку з прибутками бюджетної системи.

Видатки бюджету виражають економічні відносини, на основі яких відбувається процес використання коштів централізованого фонду грошових ресурсів держави у різних напрямах. Економічна сутність видатків бюджету проявляється в багатьох видах. Кожний вид видатків має якісну і кількісну характеристики. При цьому якісна характеристика, відображаючи економічну природу явища, дозволяє встановити призначення бюджетних витрат, а кількісна - їх величину.

Сукупність конкретних видів державних витрат, тісно взаємопов'язаних між собою, становить систему державних видатків. Організаційна побудова даної системи базується на певних принципах, які встановлюються державою. До числа найважливіших з них відносяться:

плановість;

цільове спрямування коштів;

безповоротність витрачання державних ресурсів;

безоплатність;

дотримання режиму економії;

контроль за їх використанням.

Плановість являє собою визначення оптимального розподілу видатків за окремими групами й галузями згідно з проектом бюджету Оптимальність розподілу видатків визначається ефективністю використання бюджетних коштів з позицій забезпечення економічного зростання та соціальної гармонії у суспільстві.

Цільове спрямування коштів означає, що державні видатки здійснюються суворо за цільовим призначенням відповідно до напрямів витрачання, передбачених у фінансових планах. Основними цільовими напрямами державних витрат в комерційній сфері діяльності є капітальні вкладення і фінансування оборотних коштів, а в некомерційній - заробітна плата, витрати на поточне утримування, капітальні вкладення і т. ін.

Держава встановлює пріоритетність тих або інших потреб, регламентуючи порядок їх задоволення, виходячи з економічної політики і наявних ресурсів. Однак в минулому реальна ефективність використання державних коштів істотно відрізнялась від передбаченої в плані, оскільки жорстка регламентація обмежувала ініціативу, заважала вияву творчої заповзятливості людей, відповідальних за використання державних коштів.

Принцип безповоротності витрачання державних ресурсів означає, що кошти, використані на фінансування народного господарства, соціальні й інші цілі, не потребують обов'язкового їх відшкодування. Цей режим витрачання фінансових ресурсів відрізняється, наприклад, від використання кредитних коштів. Однак дотримання принципу безповоротності не означає, що можна бути байдужим до результату використання державних ресурсів. Порядок і умови їх інвестування в різні види витрат повинні бути такими, щоб сприяти розвитку економіки і культури, підвищенню продуктивності праці і зростанню національного прибутку, а в кінцевому підсумку приводити до загального збільшення державних фінансових ресурсів.

Безоплатність означає, що виділення бюджетних коштів проводиться без сплати державі яких-небудь прибутків у вигляді процентів або інших видів оплати асигнувань.

Досягненню найбільшої результативності в процесі здійснення державних витрат відповідає такий принцип їх організації, як дотримання режиму економії. Він може бути охарактеризований як система форм і методів послідовної мінімізації витрат відносно кінцевого результату. Цей принцип не завжди пов'язаний зі скороченням витрат, але обов'язково передбачає найбільш доцільне їх здійснення.

Контроль направлений на боротьбу з безгосподарністю і марнотратством, на дотримання законності і вимог фінансової дисципліни при витрачанні коштів.

7.2 Методи фінансування державних видатків

Здійснення витрат бюджету досягається за допомогою бюджетного фінансування, під яким розуміється система надання грошових коштів підприємствам, організаціям і установам на проведення заходів, передбачених бюджетом. Бюджетне фінансування [25] базується на певних принципах, характеризується специфічними формами і методами надання коштів.

Складовими елементами системи бюджетного фінансування, які впливають на результативність її функціонування, виступають принципи, форми і методи.

Важливу роль в організації раціональної системи бюджетного фінансування відіграють передусім принципи фінансування, до яких належать:

Отримання максимального ефекту при мінімумі витрат. Бюджетні кошти повинні надаватися лише при умові забезпечення найбільшої результативності від їх використання. Цей ефект може виражатися, з одного боку, в розв'язанні різних задач соціально-економічного розвитку країни, а з іншого - в зворотному надходженні до бюджету грошових коштів за рахунок зростання прибутків одержувачів бюджетних асигнувань.

Цільовий характер використання бюджетних асигнувань. Юридичні особи отримують кошти з бюджету тільки на основі затвердженого бюджету, причому на заздалегідь визначені цілі. Суворе дотримання цього принципу перешкоджає неефективному використанню бюджетних асигнувань.

Надання бюджетних коштів в міру виконання виробничих та інших показників і з урахуванням використання раніше здійснених асигнувань. Залежність бюджетного фінансування від виконання показників дозволяє фінансовим органам здійснювати дійовий і ефективний контроль за діяльністю підприємств, організацій і установ.

Безповоротність бюджетних асигнувань. Надання коштів без умови їх обов'язкового повернення до державного бюджету.

Безоплатність бюджетних асигнувань. Виділення бюджетних коштів без сплати державі будь-яких прибутків у вигляді процента або інших видів оплати асигнувань.

У практиці бюджетних асигнувань використовуються дві форми бюджетного фінансування, які мають свої відмітні риси:

фінансування за системою «нетто-бюджет». Ця форма надання грошових коштів характеризується тим, що бюджетні асигнування виділяються на досить обмежене коло витрат, передбачених затвердженим бюджетом;

фінансування за системою «брутто-бюджет» - застосовується для підприємств і організацій, які повністю перебувають на бюджетному фінансуванні. У цьому випадку бюджетні асигнування виділяються на всі види витрат, які пов'язані як з поточним утриманням, так і з розширенням діяльності бюджетних установ.

Важливим елементом бюджетного фінансування є методи надання коштів з бюджету. З їх допомогою фінансові органи забезпечують грошовими коштами передбачені бюджетом заходи, здійснюють перекидання коштів з метою досягнення інших результатів їх використання, регулюють пропорції, які складаються в розподілі фінансових ресурсів.

Виділяють кошторисний метод фінансування бюджетних підприємств і організацій. Цей метод фінансування державних витрат має такі особливості:

кошти на покриття витрат виділяються тільки з одного бюджету, залежно від підпорядкованості підприємства. В даному випадку виняток становить фінансування загальнодержавних заходів (боротьба з епідеміями, ліквідація наслідків катастроф і стихійних лих);

фінансування бюджетних організацій здійснюється на основі встановлених економічних нормативів залежно від сфери діяльності підприємства.

У випадку участі госпрозрахункових підприємств у реалізації великих державних проектів і програм застосовується метод фінансування госпрозрахункових підприємств і організацій.

Бюджетне фінансування видатків, відбиваючи перерозподіл отриманих державою доходів, відображається у формуванні вторинних, а в окремих випадках і первинних доходів юридичних і фізичних осіб. Воно може мати прямий і непрямий (опосередкований) характер. Прямий характер має формування доходів конкретних отримувачів бюджетних асигнувань - розпорядників бюджетних коштів; опосередкований характер споживачів суспільних благ, які забезпечуються за рахунок бюджету.

Бюджетне фінансування може здійснюватись у вигляді бюджетних інвестицій, державних трансфертів, бюджетних кредитів, кошторисного фінансування.

Бюджетні інвестиції можуть здійснюватись у різних формах. Основною формою є фінансування капітальних вкладень. Виділення коштів може здійснюватись окремим підприємствам, міністерствам і відомствам під певні об'єкти, а може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції можуть спрямовуватись також на придбання певної частки акцій акціонерних товариств.

Державні трансферти являють собою цільове, безповоротне та безоплатне (нееквівалентне) виділення коштів з бюджету конкретним суб'єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій. Субсидія [150] може виділятись юридичним і фізичним особам і мають форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів. Наприклад, в Україні надаються житлові субсидії малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг. У країнах з розвиненою ринковою економікою поширеними є субсидії виробникам сільськогосподарської продукції на відшкодування втрат доходів у зв'язку з підтриманням доступного рівня цін на продукти харчування. Субвенції і дотації надаються юридичним особам.

Субвенція [149] - це бюджетні кошти, що надаються бюджету іншого рівня або юридичній особі на безоплатній і безповоротній основах на здійснення певних цільових витрат. Субвенції є різновидом цільових субсидій, які передбачають спільну участь отримувача і бюджету у фінансуванні певних витрат.

Субсидія [150] - це бюджетні кошти, що надаються бюджету іншого рівня, фізичній або юридичній особі на умовах пайового фінансування цільових витрат. Державні дотації видаються на покриття збитків підприємств, але у тому разі, коли вони викликані незалежними від підприємств причинами.

Бюджетні кредити [25]- це надання коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на поворотній основі, що загалом не властиве бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за нижчими процентними ставками.

Кошторисне фінансування [84] означає виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документа - кошторису. Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна сфера, соціальне забезпечення, фундаментальні дослідження, оборона, управління. З погляду бюджетних установ кошторисне фінансування є формою цільового, безповоротного і безоплатного фінансування. Працівники даних установ отримують на цій основі свої первинні доходи. З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній сфері це так звані «безплатні послуги», що характеризують вторинні доходи користувачів даних послуг.

Можна виділити ще такий вид державних трансфертів, як Бюджетна позика [123].

Бюджетна позика - це бюджетні кошти, що надаються іншому бюджету на поворотній, безоплатній основі на термін не більш ніж шість місяців в межах фінансового року. Бюджетна позика відрізняється від субвенцій і субсидій тим, що останні використовуються на стадії формування бюджету, а перші - на стадії його виконання.

Найважливішою статтею витрат бюджетів є фінансування бюджетних інвестицій. Витрати на таке фінансування передбачаються відповідним бюджетом при умові включення їх в державну, регіональну цільову програму або за рішенням відповідних органів виконавчої влади.

Бюджетне законодавство передбачає створення у витратній частині бюджетів резервних фондів органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. Одночасно в законодавстві міститься норма, яка забороняє створення резервних фондів законодавчих органів і депутатів законодавчих органів.

7.3 Види видатків Державного бюджету

Різноманітність конкретних видів бюджетних видатків обумовлена низкою чинників: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, різноманітністю зв'язків бюджету з народним господарством, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів і т. ін. Поєднання цих чинників породжує ту або іншу систему видатків бюджету будь-якої держави на певному етапі соціально-економічного розвитку.

В законодавстві України закріплені такі напрями видатків, що здійснюються з Державного бюджету на:

1. Державне управління:

а)законодавчу владу;

б)виконавчу владу;

в)Президента України.

Судову владу.

Міжнародну діяльність.

Фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення.

Національну оборону.

Правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави.

Освіту:

а)загальну середню освіту:

спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б)професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

в)вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

г)післядипломну освіту (крім закладів і заходів, визначених підпунктом «г» п. 2 ст. 90 Бюджетного кодексу);

д)позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

е) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

8. Охорону здоров'я:

а)первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б)спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів ВВВ, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в)санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів ВВВ);

г)санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи щодо боротьби з епідеміями);

д)інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

9.Соціальний захист та соціальне забезпечення:

а)державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей; пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

б)державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи щодо соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримсько-татарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України щорічна разова грошова допомога ветеранам ВВВ; довічна допомога для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

в)державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

г)державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

д)державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

е)державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

10.Культуру і мистецтво:

а)державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

б)державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в)державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

г)державні програми розвитку кінематографії;

д)державну архівну справу.

Державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств.

Фізичну культуру і спорт:

а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; формування національних команд; проведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з традиційних та нетрадиційних видів спорту; підготовка і участь національних збірних команд в Олімпійських та Параолімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);

б)державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр «Інваспорт», участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);

в)державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості.

Державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки.

Програми реставрації пам'яток архітектури державного значення.

Державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики.

Державні інвестиційні проекти.

Державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха.

Створення та поповнення державних запасів і резервів.

Обслуговування державного боргу.

Проведення виборів та референдумів.

Інші програми, які мають виключно державне значення.

Для з'ясування ролі і значення бюджетних видатків в економічному житті суспільства їх класифікують за певними ознаками. У теорії і практиці фінансів існує декілька ознак класифікації витрат бюджету.

1.У най загальнішому вигляді витрати держави можуть бути розділені на дві великі групи:

витрати, обумовлені внутрішніми проблемами;

витрати, пов'язані із зовнішніми функціями держави.

Основну частину витрат складає перша група. Лише у разі війни або зовнішньоекономічної експансії частка другої групи може зрости.

2.Відносно економічних результатів державні видатки поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні - це ті витрати, які або збільшують переважне надбання держави, або зміцнюють економічні засади приватного господарства.

Непродуктивні витрати - це витрати, які не дають жодного з вказаних вище результатів, але не є некорисними. Існують етичні блага, які рано чи пізно перетворюються в блага господарські, і деякі війни зміцнюють енергію народу краще, ніж будь-який промисловий прогрес.

За характером потреб видатки поділяються на звичайні і надзвичайні. Звичайні видатки - відповідають постійним потребам держави і поновлюються з кожним фінансовим роком, а надзвичайні обумовлені випадковими і мінливими потребами.

За цільовим призначенням видатки держави поділяються на три групи: поточні витрати (бюджет поточного споживання), капітальні (бюджет розвитку), видатки, пов'язані з освітою і обслуговуванням страхових і резервних фондів. Кожна група витрат затверджується окремо.

Поточні витрати пов'язані з забезпеченням функціонування бюджетних організацій і включають: поточні витрати на утримання органів державної влади й управління, правоохоронних органів, на оборону, науку, надання соціальних і комунальних послуг, послуг народному господарству; виплату процентів по державному боргу внутрішньому і зовнішньому; бюджетні позики на поточні потреби та ін.

Капітальні витрати пов'язані з витратами на нове будівництво і розвиток діючих об'єктів державної і муніципальної власності в плані їх розширення, реконструкції, технічного переозброєння, а отже, з фінансовими вкладеннями в основний капітал і приріст матеріальних оборотних коштів.

З метою попередження і відшкодування матеріального збитку від несприятливих наслідків і непередбачених подій частина валового національного продукту акумулюється в різних страхових і резервних фондах.

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не носять постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

5. За суспільним призначенням видатки держави можуть бути поділені на такі групи:

видатки на соціальні цілі;

зовнішньоекономічні видатки;

економічні видатки (видатки по втручанню в економіку);

видатки на оборону країни (військові видатки);

видатки на управління.

Стисло розглянемо кожну групу.

Видатки на соціальні потреби - це найоб'ємніший вид видатків. До них відносяться видатки на охорону здоров'я, освіту, соціальне забезпечення, соціальне страхування. Основна частина витрат соціального характеру - близько 75% їх загального обсягу - фінансується за рахунок бюджетних і позабюджетних фондів. В останні роки істотно зросла роль місцевих фінансів у покритті витрат по розширенню і вдосконаленню соціально-побутової інфраструктури, утримання установ освіти і охорони здоров'я. Видатки мають тенденцію до постійного зростання в зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу і зростанням ролі профспілок. За рахунок соціальних витрат держави фінансуються заходи, які забезпечують відтворення робочої сили, кваліфікацію працівників, виплачуються допомоги по безробіттю тощо.

Зовнішньоекономічні видатки пов'язані з тим, що держава тим або іншим способом допомагає виробнику пробитися на ринок. Це прямі субсидії компаніям з бюджету (субсидують деякі види товарів, зокрема ті, що мають важливе значення для військово-промислового комплексу (ВПК)), звільнення експортерів від податків, надання кредиту експортеру або імпортеру на пільгових умовах, страхування експорту і г. ін. До цієї групи можна віднести і видатки держави на реалізацію різних міжнародних договорів, культурних, наукових та інших зв'язків.

Економічні видатки мають важливе народногосподарське значення: вони сприяють структурній перебудові суспільного виробництва, нарощуванню науково-технічного потенціалу, модернізації підприємств і технічному переоснащенню всіх галузей народного господарства. Важливе місце належить інвестиціям. Вони витрачаються на фінансування галузей інфраструктури (транспорт, зв'язок, дороги, меліорація), які вимагають величезних капіталовкладень, оскільки вони низькорентабельні; фінансування нових прогресивних галузей, таких, як атомна, космічна і т. ін.; фінансування збиткових галузей - вугільновидобувна, сільськогосподарська, науково-дослідних робіт, особливо фундаментальних досліджень, які вимагають великого зосередження фінансів.

Видатки на оборону країни (військові видатки) належать до найважливіших державних витрат. До їх складу завжди включаються такі основні групи витрат: на утримання особистого складу; на озброєння; на матеріально-технічне оснащення; на будівництво військових об'єктів, на військові дослідження і розробки; на пенсійне забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей; на підготовку кадрів; на створення запасів і ресурсів на випадок війни та ін. Це прямі військові видатки. Існують непрямі військові видатки; видатки на ліквідацію наслідків війни і мілітаризації - пенсії і допомоги учасникам війни, на відновлення зруйнованого господарства, на переведення економіки на мирні рейки. Приховані військові видатки включають в себе дослідницькі видатки, видатки на підготовку до мобілізаційних заходів, на підготовку населення на випадок ведення війни.

Видатки на управління - це видатки на утримання законодавчих органів, уряду, місцевих органів влади і управління, міліції, органів судочинства і прокуратури.

Серед видатків Державного бюджету України особливе місце займають витрати по поточному обслуговуванню державного внутрішнього і зовнішнього боргу, який виникає при використанні державного кредиту для покриття бюджетного дефіциту. Його поява пов'язана з перевищенням бюджетних витрат над прибутками держави, тобто держава стає позичальником фінансових коштів або у населення, банків і підприємств, і в цьому випадку виникає внутрішній державний борг, або в іншої держави чи міжнародних фінансових організацій, тоді виникає зовнішній державний борг. Формами залучення позикових коштів для фінансування витрат бюджету можуть бути випуск і розміщення державних зобов'язань і різні позики (НБУ, комерційних банків, позабюджетних фондів і т. ін.).

Державні видатки за ознакою участі в суспільному відтворенні поділяються на кошти держави, які направляються на фінансування матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Таке розмежування в спрямуванні коштів характеризує сукупну роль держави в регулюванні економічного і соціального розвитку суспільства.

За галузевою ознакою видатки групуються:

в матеріальному виробництві по галузях народного господарства: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт іт. ін.;

в невиробничій сфері виділяються видатки на соціально-культурні заходи: освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення і соціальне страхування, науку, мистецтво, культуру; військові видатки і видатки на утримання органів державної влади та управління.

9.За впливом на процес розширеного відтворювання виділяються поточні і капітальні бюджетні витрати.

Поточні витрати пов'язані з наданням бюджетних коштів юридичним особам на їх утримання і покриття поточних потреб. Ці витрати включають витрати на державне споживання (утримання економічної і соціальної інфраструктури, державних галузей народного господарства, закупівлю товарів і послуг цивільного і військового характеру, поточні витрати державних установ), поточні субсидії нижчестоящим органам влади, державним і приватним підприємствам, транспортні платежі, виплату процентів по державному боргу та ін. Як правило, ці витрати в основному відповідають витратам, відображеним у звичайному бюджеті або бюджеті поточних витрат і прибутків.

Капітальні витрати являють собою грошові витрати, пов'язані з вкладенням в основний капітал і приріст запасів. Вони включають в себе капіталовкладення за рахунок бюджету в різні галузі народного господарства, інвестиційні субсидії і довгострокові бюджетні кредити державним і приватним підприємствам і місцевим органам влади. Дана група витрат відбивається в бюджеті капітальних витрат і прибутків держави.

10.Важлива ознака класифікації витрат бюджету - предметна. При цьому всі витрати поділяються на декілька великих груп.

Як правило, виділяють такі групи витрат:

фінансування народного господарства;

фінансування соціально-культурних заходів;

фінансування науки;

фінансування оборони;

утримання правоохоронних органів і органів державної влади та управління;

витрати по зовнішньоекономічній діяльності;

створення резервних фондів;

витрати по обслуговуванню державного боргу;

інші витрати і виплати.

Тут добре помітний вплив держави на стан різних галузей суспільного життя. Додатково до вказаних груп витрат можуть виділятися витрати на виконання пріоритетних загальнодержавних програм. Так, в Україні самостійно у видатках бюджету відбиваються витрати на цільові регіональні програми з розвитку народного господарства, витрати з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та ін.

Кожна з названих груп видатків (за винятком видатків по цільових програмах) ділиться, в свою чергу, за відомчою і цільовою ознаками. Відомча ознака дозволяє виділити в кожній групі витрат відповідне міністерство, іншу державну установу або юридичну особу, яка отримує бюджетні асигнування. Ця ознака класифікації витрат бюджету відображає найбільш мобільні зміни в структурі витрат, що пов'язані зі зміною системи управління.

За цільовою ознакою бюджетні витрати поділяються на конкретні види витрат. Класифікація витрат за цільовим призначенням створює передумови для раціонального використання бюджетних коштів, є необхідною базою для здійснення ефективного і дійового контролю за використанням бюджетних асигнувань. У даний час застосовується класифікація витрат у таких цільових напрямах:

- заробітна плата;

- нарахування на заробітну плату;

- канцелярські та господарські витрати;

- відрядження і службові роз'їзди;

- стипендії;

- витрати на харчування;

- придбання обладнання та інвентарю;

- державні капітальні вкладення;

- капітальний ремонт;

- геологорозвідувальні роботи;

- проектування;

- державна дотація;

- операційні витрати;

- платежі по позиках;

- відшкодування різниці в цінах;

- інші втрати.

11. Важливою проблемою здійснення цільових бюджетних витрат є їх захищеність від знецінення в умовах високих темпів інфляції на сучасному етапі розвитку економіки країни. Принцип захищеності передбачає фінансування ряду статей витрат бюджету в повному обсязі з урахуванням їх інфляційного збільшення. До захищених статей бюджету поточних витрат належать заробітна плата (разом з нарахуваннями на неї), пенсії, стипендії, державні допомоги та інші виплати населенню і деякі інші види витрат.

12. Нарешті, останньою ознакою класифікації витрат є територіальна. Відповідно до рівня державного управління в Україні витрати бюджету поділяються на витрати Державного бюджету України, витрати Республіканського бюджету АР Крим і витрати місцевих бюджетів.

Державні видатки ширше, ніж видатки Державного бюджету, оскільки включають видатки цільових фондів та видатки державних підприємств. Форми і методи фінансування державних видатків визначаються економічною природою і функціями держави.

Таким чином, видатки Державного бюджету це система грошових відносин, що виникають у процесі перерозподілу централізованого фонду грошових коштів держави у заздалегідь передбачених напрямах відповідно до загальнодержавних потреб.

Перехід у даний час до фінансового регулювання дозволить істотно скоротити державні видатки, змінити їх склад і структуру, збільшити децентралізовані видатки. При фінансовому регулюванні створюється принципово новий режим витрачання фінансових ресурсів, відбувається корінна перебудова усього бюджетного механізму, тобто держава в сучасних умовах виступає координатором економічних процесів.

7.4 Видатки місцевих бюджетів

Згідно з Бюджетним Кодексом України видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, передбачених відповідними бюджетами, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надлишку сплачених до бюджету сум.

Видатки місцевих бюджетів відображають ті ж самі видатки, що й видатки Державного бюджету України, але на місцевому рівні й з урахуванням регіональних особливостей.

Видатки місцевих бюджетів безпосередньо пов'язані з інтересами широких верств населення й мають суттєвий вплив на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень добробуту населення, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок непередбачених обставин.

Слід відзначити, що видатки місцевих бюджетів базуються на тих самих законодавчих актах, що і доходи місцевих бюджетів. Так ст. 64 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” передбачає поділ видатків місцевих бюджетів на дві відокремлені частини. До першої з них віднесені видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень органами місцевого самоврядування. До другої частини видатків місцевих бюджетів віднесені видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень місцевим органам виконавчої влади.

Починаючи з 2000 року у видатковій частині місцевих бюджетів передбачено два фонди - загальний та спеціальний фонди.

Спеціальний фонд має формуватися з коштів конкретно визначених джерел надходжень і використовуватись на фінансування конкретно визначених цілей. Тобто спеціальний фонд - це класичний випадок закріплення джерел доходів за статтею видатків і призначаються для фінансування певних видів видатків.

Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації згідно з цілями і обсягах, що затверджуються відповідними радами. Сільські, селищні, міські, районні ради у містах (в разі їх створення) та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначаючи самостійно напрямки їх використання.

Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад; видатки, пов'язані зі здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад - відповідно районними та обласними бюджетами.

Склад видатків місцевих бюджетів встановлений ст. 70 Бюджетного Кодексу України. Вони включають бюджетні призначення, установлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією відповідних програм.

Перелік програм, які фінансуються із місцевих бюджетів, залежить від рівня місцевого бюджету.

Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного підпорядкування та їх об'єднань, та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, здійснюються на утримання органів місцевого самоврядування, на освіту. З цих же бюджетів здійснюються видатки на первинну медико-санітарну допомогу, на утримання сільських, селищних та міських палаців культур, клубів та бібліотек.

Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст АРК і міст обласного підпорядкування та враховуються при визначенні обсягу між бюджетних трансфертів включають до себе більш широкий їх перелік в порівнянні з попереднім рівнем бюджетів.

За рахунок бюджетів цього рівня фінансуються видатки на державне управління, на дошкульну освіту, на загальну середню освіту. За рахунок останніх здійснюється фінансування потреб шкіл, дитячих садків (для міст республіканського значення АР Крим), спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів, вечірніх (змінних) шкіл.

За рахунок цих бюджетів фінансуються потреби закладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки та інші заклади соціального характеру.

Значне місце в видатках бюджетів цього рівня займають видатки на фінансування охорони здоров'я та програми медико-санітарної освіти.

Перелік видатків, які здійснюються з бюджетів цього рівня враховуються при визначенні обсягу між бюджетних трансфертів містить в собі також видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 % кількості дітей, які перебувають в цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї.

З цих же бюджетів фінансуються також витрати на:

а) державні культурно-освітні та територіально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);

б) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського значення АР Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

Згідно зі статтею 70 Бюджетного кодексу перелік видатків, які здійснюються з бюджету АР Крим і обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу між бюджетних трансфертів містить в собі наступні видатки:

1. На освіту:

а) загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крім загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків, визначених у підпункті „в” п. 2 ст. 89 Бюджетного кодексу, та дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей);

б) заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності АР Крим і виконують державне замовлення;

в) вищу освіту (вищі навчальні заклади освіти І, ІІ, ІІІ та іУ рівнів акредитації, що перебувають у власності АР Крим та спеціальній власності територіальних громад);

г) післядипломну освіту (інститути післядипломної освіти вчителів та центри і заходи з підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, постійно діючі курси (центри) підвищення кваліфікації працівників соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що знаходяться у комунальній власності);

д) інші державні освітні програми.

2. На охорону здоров'я:

а) первинну методико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського (АР Крим) та обласного значення);

б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів ВВВ, будинки дитини, станції переливання крові);

в) санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи).

3. На соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: допомога по догляду за інвалідами І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; надання та трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і інвалідів; будинки-інтернати для дітей інвалідів; центри по нарахуванню пенсій; притулки для неповнолітніх (крім притулків, визначених у підпункті „а” п. 4 ст. 89 Бюджетного кодексу);

б) республіканські АР Крим і обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

в) інші державні соціальні програми.

4. На культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (республіканські АР Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки);

б) державні театрально-видавничі програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського (АР Крим) і обласного значення, інші заклади та заходи у галузі мистецтва);

в) інші державні культурно-мистецькі програми.

5. На фізичну культуру і спорт:

а) державні програми з розвитку фізичної культури і спорту (навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів республіканського (АР Крим) та обласного значення, заходи з фізичної культури і спорту республіканського (АР Крим) та обласного значення);

б) державні програми з інвалідного спорту і реабілітації (республіканський АР Крим та обласні центри з інвалідного спорту і дитячо-юнацькі спортивні школи інвалідів та спеціалізовані спортивні школи параолімпійського резерву; проведення навчально-тренувальних змагань з інвалідного спорту республіканського (АР Крим) та обласного значення.

До видатків, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) програми місцевого значення, які стосуються дітей, молоді, жінок, сім'і;

4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

5) заходи з організації рятування на водах;

6) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

7) транспорт, дорожнє господарство;

8) інші програми.

Передання видатків на здійснення повноважень передбачено ст. 93 Бюджетного кодексу.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів. Бюджет розвитку за видатками включає:

1) погашення основної суми боргу;

2) капітальні вкладення;

3) внески органі влади у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Для непередбачуваних видатків може бути сформований резервний фонд, який не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету. У разі його створення і використання Рада міністрів АРК та виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісячно звітують перед відповідними радами про витрачені кошти відповідного бюджету.

Специфічність окремих напрямів видатків місцевих бюджетів залежить від таких чинників:

- рівня місцевого бюджету;

- особливостей інфраструктури;

- фінансових можливостей адміністративно-територіальної одиниці;

- участі адміністративно-територіальної одиниці в загальнодержавних, регіональних програмах;

- необхідності вирішення актуальних місцевих проблем;

- інші (природоохоронні, зайнятість населення тощо).

8. ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА ЕКОНОМІЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ І НАУКУ

8.1 Видатки держави на розвиток економіки

Згідно Бюджетного Кодексу України видатки бюджету [33] - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Видатки на розвиток економіки України посідають важливе місце серед бюджетних видатків.

Відмітимо, що державна фінансова підтримка окремих галузей економіки є доцільною і виправданою. Необхідність державної підтримки розвитку економіки в ринкових умовах зумовлена наявністю нерентабельних або малорентабельних галузей, які є стратегічно важливими для країни. Так, без підтримки сільськогосподарського виробництва, енергетичного і паливного комплексу неможливо забезпечити стабільне економічне зростання.

В Україні існує необхідність підтримки економічного розвитку, оскільки після проголошення державної незалежності постало питання про створення власної економіки, яка б мала замкнуте виробництво і була орієнтована на потреби внутрішніх споживачів і країни в цілому. Вирішення цього завдання було ускладнене порушенням виробничих і торговельних зв'язків з країнами колишнього СРСР і відсутністю на території держави всіх необхідних сировинних, паливно-енергетичних, фінансових ресурсів.

Таким чином, потреба в державному фінансуванні розвитку економіки існує в будь-яких умовах, але обсяги такого фінансування повинні бути оптимальними і обґрунтованими на кожний конкретний момент часу.

З досвіду, наприклад США, відомо, що обсяги видатків на розвиток економіки незначні і їх частка становитиме не більше 20%.

До складу видатків на розвиток економіки належать бюджетні кошти, які надаються міністерствам, відомствам і підприємствам на здійснення видатків з розширення виробництва, на забезпечення простого відтворення та інші. При цьому частина бюджетних коштів виділяється пріоритетним галузям економіки, до яких відносяться паливна промисловість, енергетика, сільське господарство, транспорт.

Відповідно до бюджетної класифікації витрати на розвиток економіки включають наступні види витрат:

1) промисловість і енергетика;

2) будівництво;

3) сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство;

4) транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації і інформатика;

5) інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю.

Вагоме значення для розвитку економіки мають видатки на фінансування капітальних вкладень. Бюджетне фінансування поширюється на капітальні вкладення, що здійснюються в державному секторі економіки.

Видатки на фінансування капітальних вкладень здійснюються з бюджету розвитку відповідних бюджетів у межах затверджених сум через розпорядників коштів у міру надходження доходів. За умов невиконання дохідної частини відповідного бюджету видатки на капітальні вкладення фінансуються за залишковим принципом.

Приватні інвестиції спрямовуються в ті галузі виробництва, які мають високий прибуток, або є гарантія, що впровадження новітніх технологій дасть змогу одержати високі прибутки. Державні інвестиції направляються, як правило, на пріоритетні напрями розвитку виробництва через бюджет чи довгострокові кредити.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної політики. Сутність державного регулювання інвестиційної діяльності полягає в:

* управлінні державними інвестиціями;

* регулюванні умов інвестиційної діяльності;

* контролі за її здійсненням інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Крім того, особливе місце серед видатків на розвиток економіки займають виплати різних видів дотацій підприємствам, здебільшого, державної форми власності.

У видатках бюджету є ряд видатків, які дуже важко класифікувати за відповідними галузями економіки, оскільки вони мають загальний характер і кілька джерел фінансування. Передусім, це витрати на охорону навколишнього природного середовища. Вони фінансуються як з бюджету, так і за рахунок коштів підприємницьких структур. З бюджету фінансуються заходи загальнодержавного характеру: видатки на створення державної системи екологічного моніторингу, утримання природоохоронних органів, видання законодавчих та інших нормативних документів.

Все більше уваги приділяється розвитку сільськогосподарських підприємств і об'єднань в державі. Особливу роль відіграє фінансування сільськогосподарського виробництва, поліпшення земельних ресурсів, закупівлі сільськогосподарської продукції і техніки, проведення досліджень і практичних розробок у галузі сільського господарства тощо.

Джерела фінансової підтримки економічних суб'єктів з боку держави зображені на рисунку 8.2.

Фінансова підтримка надається під затверджені проекти використання коштів, бізнес-плани і проекти санації підприємств.

Державна підтримка економічних суб'єктів може здійснюватися у формах:

1) безпосередньої фінансової підтримки;

2) опосередкованої фінансової підтримки.

Безпосередня фінансова підтримка має дві форми прояву:

· прямого фінансування;

· непрямого фінансування.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 8.2. Джерела фінансової підтримки суб'єктів господарювання

Пряме фінансування [131] - передбачає виділення коштів з різних фінансових джерел бюджету у вигляді субсидій, дотацій, трансфертів, позик тощо.

При непрямому фінансуванні надається фінансова допомога у різного роду пільг.

Державні органи визначають підприємства і установи (переважно державного сектору), які потребують фінансової підтримки. Основні критерії відбору підприємств для надання фінансової підтримки такі:

потенційна прибутковість;

кваліфікованість управлінського персоналу;

наявність ринків збуту на продукцію підприємства в Україні та за її межами;

конкурентоспроможність продукції підприємства;

фінансовий стан підприємства у поточному періоді та на перспективу;

відповідність продукції, що випускається підприємством, державним пріоритетам.

Надання фінансової підтримки на безповоротній основі передбачається виключно у таких випадках:

коли збитки, що завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, які передбачені чинним законодавством про обов'язкове страхування;

для відшкодування збитків конкретним підприємствам, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за якими не забезпечується відшкодування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг), що може призвести до їх банкрутства;

для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана із надзвичайними суспільними інтересами.

Поряд з безоплатним бюджетним фінансуванням сьогодні почало розвиватись кредитування підприємств через видачу бюджетних позик.

Фінансову підтримку у вигляді бюджетної позики надає Міністерство фінансів України на договірній основі.

Умовами договору щодо отримання бюджетної позики мають передбачатись зобов'язання сторін стосовно обсягів, термінів надання позики, її цільового використання, заходи щодо забезпечення її своєчасного повернення, відповідальність сторін за порушення умов договору, а також розміри і порядок сплати процентів за використання бюджетних позик.

Джерелами фінансової підтримки можуть бути кредити Національного банку та кредитні ресурси, самостійно залучені комерційними банками.

Кредитування підприємств і організацій здійснюється через уповноважені комерційні банки, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

Надання фінансової підтримки не поширюється на ті підприємства, яким згідно з програмою економічного і соціального розвитку і Державним бюджетом України на відповідний рік передбачені асигнування на фінансування капітальних вкладень, заходів, що пов'язані з конверсією та ін.

Однією з поширених форм фінансової підтримки з боку держави є надання різного роду податкових пільг:

- звільнення від податків галузей економіки або окремих підприємств;

- надання відстрочок і розстрочок зі сплати податків і обов'язкових платежів до бюджету;

- списання і реструктуризація податкової заборгованості;

- використання спеціальних режимів оподаткування.

За своєю економічною сутністю податкові пільги - це система внутрішнього перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами оподаткування. Надання пільг є формою державного регулювання економічного і соціального розвитку, стимулювання пріоритетних галузей економіки і зменшення обсягів шкідливих виробництв.

Податкові пільги присутні в кожній країні світу і є об'єктивно необхідними. Але держава повинна обґрунтовувати і встановлювати законодавчо такі розміри пільг, які б дозволили підприємствам розвиватись більш швидкими темпами без зменшення дохідної бази бюджету.

В економічному житті держави трапляються випадки, коли для підтримки окремих виробництв доцільніше знизити розмір сплачуваних податків, ніж покривати збитки і здійснювати виплати з бюджету на соціальні цілі. Можна стверджувати, що виплати дотацій збитковим підприємствам можуть бути значно більшими, ніж втрати бюджету у зв'язку з наданням пільг за податками.