Бюджетная система та її устрій
Сутність, призначення і роль бюджету у розвитку фінансової діяльності держави. Збалансованість, бюджетне планування і прогнозування. Визначення обсягу видатків держави на соціальну сферу і їх розмежування. Видатки на обслуговування державного боргу.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курс лекций |
| Язык | русский |
| Дата добавления | 12.01.2011 |
| Размер файла | 725,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
- над кошиком доходів бюджетів місцевого самоврядування - для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим та міст обласного підпорядкування;
- над доходами, визначеними частиною другою ст. 66 Бюджетного кодексу, - для районних бюджетів.
Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів згідно із Бюджетним кодексом та Законом "Про Державний бюджет України" між бюджетами міст Києва та Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядкування і районними бюджетами, визначається на основі формули.
Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів, визначених Бюджетним кодексом, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Міські (міст Києва і Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим та міст обласного підпорядкування) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного підпорядкування та їх об'єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:
а) субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;
б) субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;
в) субвенції на виконання інвестиційних проектів;
г) інші субвенції.
Субвенції з Державного бюджету України на виконання інвестиційних проектів надаються з Державного бюджету України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування.
Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів.
Основні засади надання субвенцій визначаються окремим законом, порядок та умови їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України, а обсяг субвенцій на наступний бюджетний період визначається Законом про Державний бюджет України.
Розглянемо порядок надання міжбюджетних трансфертів.
Дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим та міст обласного підпорядкування і районним бюджетам. Перерахування коштів, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва і Севастополя, бюджетів міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим та міст обласного підпорядкування, районних і обласних бюджетів, забезпечується відповідними органами Державного казначейства України.
Порядок перерахування дотацій вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і мають забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.
5.3 Відображення механізму розподілу доходів між видами місцевих бюджетів у Бюджетному Кодексі України
Згідно зі статтею 2 Бюджетного кодексу “міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого”. Для чого потрібні міжбюджетні трансферти за кодексом?
Мета чітко визначена - повноваження (тобто витрати) бюджетів повинні покриватися бюджетними ресурсам (доходами)[64]. Тобто в основі одвічна проблема балансування доходів і витрат. Видатки, що здійснюються бюджетами поділяють на три групи (рис. 5.3.).
Рис. 5.3. Виділення груп видатків за вимогами Бюджетного кодексу України [5].
За бюджетним кодексом: “принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача”. Таким чином формується круг відповідальності місцевого і державного бюджету, але бюджетна установа повинна фінансуватися тільки за рахунок одного бюджету (в рамках бюджетного періоду).
У відповідності з принципом субсидіарності виділено два критерії розмежування видів видатків: повнота надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Таке розмежування теж представлено на рисунку 5.3.
Але все ж і це не повна класифікація видатків за Бюджетним кодексом[6].
Глава 14 конкретизує розподіл видатків між бюджетами. У 87 статті вказані видатки, що здійснюються з Державного бюджету України. Статті з 88 по 90 визначають видатки, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. У 88 статті - видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань. У 89 - видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення. 90 стаття містить видатки, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. І нарешті, 91 стаття розкриває видатки місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Така класифікація теж представлена на рис. 5.3.
Знаком питання “?” виділений той факт, що бюджети міст Києва і Севастополя начебто залишились без виділеної групи витрат. Але з оглядом на наступні норми кодексу можна говорити, що до цих бюджетів відносяться видатки визначені всіма трьома статтями з 88 по 90.
5.4 Формула визначення міжбюджетних трансфертів
В основі будь-якого бюджетного розподілу завжди лежить норматив. Фінансовий норматив [104] за Бюджетним кодексом визначається діленням загальної суми фінансових ресурсів, які пов'язані з певною ціллю, на кількість мешканців чи кількість споживачів такої соціальної послуги. В зв'язку з істотними відмінностями регіонів і міст, Кабінету Міністрів України доручено розробляти ще й коригуючи коефіцієнти.
До цього моменту розглядалися тільки витрати бюджетів. Зрозуміло, що ця категорія і визначає сутність, характер і якість бюджетної системи, але витрат не може бути без доходів чи надходжень. Хоча розподіл доходів - це теж частина міжбюджетних відносин, його було регламентовано не в розділі “Міжбюджетні відносини”, а в розділі “Місцеві бюджети”. Тут також йде річ про вплив на розрахунок міжбюджетних трансфертів (рис.5.3).
Відносно субвенцій варіантів і непорозумінь з розподілом коштів бути не може, оскільки вони пов'язані з цільовим використанням коштів. Що ж стосується дотацій вирівнювання та, в певній мірі, зворотного потоку (кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів), Бюджетним кодексом визначені основні параметри їх обчислення та встановлено, що таке обчислення повинне проводитися за формулою розробленою Кабінетом Міністрів України [6].
Ця формула має дуже складний вигляд. Багато схожих показників обумовлюють підвищену ймовірність помилок. Тому при використанні формули треба бути надто уважним. Для спрощення розуміння цієї формули далі буде дано спробу спростити саму формулу і з певних сторін критично її оцінити.
Зразу ж слід відмітити, що Бюджетним кодексом детально регулюються міжбюджетні трансферти всіх місцевих бюджетів за виключенням бюджетів районів у містах, бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань. Здійсненням трансфертів для таких бюджетів займаються певні міські та районні ради. Правова норма з такою суттю міститься у статті 101. В той же час виглядають нелогічними виділення в статі 88 (рис. 5.3.) і статті 64 (рис.5.4.) переліку витрат і доходів, що враховуються при обчисленні міжбюджетних трансфертів. Якщо рішення остаточно приймає відповідна рада, то всі подібні вимоги будуть тільки декларативними. Так, формула визначення міжбюджетних трансфертів не має розрахунків для бюджетів цього рівня.
Стаття 98 містить обмежувальні параметри щодо формули, розроблюваної Кабінетом Міністрів України [6]. Прямо сказано про те, що вона повинна враховувати такі параметри:
1) фінансовий норматив бюджетної забезпеченості [171] та коригуючи коефіцієнти до них;
2) кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;
3) індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;
4) кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування [82] для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, і прогноз доходів, визначених частиною другою статті 66 цього Кодексу, - для районних бюджетів (прогнозний показник) ;
5) коефіцієнт вирівнювання [77].
Рис. 5.4. Розподіл доходів між видами місцевих бюджетів[5].
Однозначно можна сказати, що кількість мешканців територіально-адміністративної одиниці у визначенні кошика доходів не враховується. Вона є у формулі, але із врахуванням індексу відносної податкоспроможності вплив її нівелюється.
,(1)
де ;(2)
D(izak) - прогнозний показник обсягу доходів (кошика доходів), закріплених за місцевим бюджетом, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;
K(i) - індекс відносної податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці (визначається з чотирма знаками після коми);
D(u1), D(u2), D(u3), D(i1), D(i2), D(i3) - обсяг доходів (кошика доходів),закріплених за усіма місцевими бюджетами та бюджетом адміністративно-територіальної одиниці за звітними даними про їх фактичні надходження за відповідні роки базового періоду;
L(u1), L(u2), L(u3), L(i1), L(i2), L(i3) - сума пільг, наданих місцевими органами влади з податків і зборів, що включені до обсягу доходів (кошика доходів), закріплених за усіма місцевими бюджетами та бюджетом адміністративно-територіальної одиниці за відповідні роки базового періоду;
N(u1), N(u2), N(u3), N(i1), N(i2), N(i3) - чисельність наявного населення України та адміністративно-територіальної одиниці на 1 січня відповідного року базового періоду;
D(u4) - прогнозний обсяг доходів (кошика доходів), закріплених за усіма місцевими бюджетами на плановий бюджетний період.
Спрощуємо й отримуємо:
.(3)
Враховуємо, що представляє собою питому вагу кошика доходів місцевого бюджету в загальному обсязі таких кошиків по Україні в цілому. Під виразом “кошик доходів” тут мається на увазі включення до кошика і сум пільг. В той же час математичний вираз говорить про знаходження середнього арифметичного зваженого значення X. Вагами виступає чисельність населення України за відповідний рік.
В цілому виходить, що знаходиться середньозважене значення питомої ваги кошика доходів, яке потім і помножується на загальну прогнозну суму кошику доходів за планований рік. Тобто тут не має прямого впливу чисельності мешканців регіону на значення показника.
Можна зробити висновок, що доходи розподіляються відповідно до попереднього (за останні три роки) співвідношення розподілу доходів між бюджетами з урахуванням загальної кількості мешканців України. Зауважимо, що прямого порушення Бюджетного кодексу тут не має, оскільки в ньому не вказано, яких мешканців мати на увазі - чи по Україні в цілому, чи по аналізованому регіону.
Це тільки доходи. Однак центральною формулою міжбюджетних трансфертів є така формула:
,(4)
де T - обсяг дотації вирівнювання (якщо це значення стає негативним, це означає перерахування коштів до Державного бюджету України); альфа - коефіцієнт вирівнювання; V - розрахунковий показник обсягу видатків; D - прогнозний показник обсягу доходів (кошика доходів); дельта D - розрахунковий обсяг коригування доходів. Індекс і позначає, що розрахунок відбувається для кожного місцевого бюджету.
Розрахунок Di у вигляді Dizak вже розібрано вище. Обсяг коригування доходів, обумовлений депресивністю окремих регіонів, розраховується таким чином:
(5), ,(6)
.(7)
Звертає на себе увагу чисто атрибутивне включення до формули індексу відносної податкоспроможності. Можна припустити, що це або помилка, або результат дії політичних інтересів. Таке навмисне ускладнення формул не може вітатися ні в якому разі. Крім того, середній коефіцієнт росту коефіцієнта відносної податкоспроможності розраховується не за правилами статистики, що в певній мірі викривлює розрахунок.
Після спрощення цих формул одержуємо:
, (8)
або якщо повністю:
,(9)
де Кі - коефіцієнт відносної податкоспроможності за відповідний рік.
Аналіз цієї формули говорить, що, теоретично, значення коефіцієнту, що застосовується до кошика доходів Di може коливатися від -1 до 0. Практично ж десь від -0,3 до 0. Останнє означає, що для депресивних регіонів (регіонів де спостерігається зниження коефіцієнту відносної податкоспроможності) в обсяг дотації вирівнювання (якщо за формулою вона буде мати місце) буде додатково включено близько 30% кошику доходів такого регіону. Це значення є практично максимальним, але теоретично воно може бути і більшим в залежності від динаміки індексу відносної податкоспроможності за останні три роки. Залежність такого проценту збільшення від середнього значення коефіцієнту відносної податкоспроможності зображено на рисунку 3.
Виходячи з ілюстрації, можна говорити про те, що процент додаткового включення кошику доходів в дотацію вирівнювання за переважною масою бюджетів не буде перевищувати 10%.
Перекладемо на математичну мову розрахунок коефіцієнту вирівнювання “альфа”:
.(10)
Знову звертає на себе “розгорнутість” формули, яку частково можна пояснити і бажанням підкреслити, якого роду розрахунок проводиться. Від одиниці віднімається середня доля приросту скоригованого на пільги кошика доходів. Чим більший темп росту доходів, тим менший обсяг коштів перерахує регіон в бюджет. Для дотаційних регіонів альфа приймається рівним 1. В цілому отримуємо:
. (11)
Маса умов означає, що коефіцієнт буде дорівнювати 1 для дотаційних бюджетів і бюджетів, де закріплені доходи не змінюються, чи знижуються. Перші три рівняння характеризують не дотаційні бюджети. Якщо темп приросту закріплених доходів більше 10%, коефіцієнт вирівнювання все одно буде дорівнювати 0,9. Тобто зауваження про те, що сума перерахувань до центру більша з тих регіонів, які краще працюють - безпідставні. 10% для регіону, який інтенсивно розвивається - це невелика сума, особливо, коли врахувати, що це 10% не від всього доходу, а тільки від різниці між витратами і доходами. Взагалі, чим більше процент (менше одиниці альфа), тим вигідніше для регіону. Обмеження альфи діапазоном від 0,9 до 1 - це вимога Кабінету Міністрів України. За наведеним же розрахунком альфа міг би відповідати теоретично необмеженому діапазону чисел.
В Бюджетному кодексі України [6] такі обмеження встановлені від 0,6 до 1. При цьому, виходячи зі змісту п. 9 статті 98 Бюджетного кодексу України, коефіцієнт вирівнювання повинен застосовуватися як до дотацій, так і до сум, що перераховуються до центрального бюджету. Тобто тут проявилася еволюція від коефіцієнта вирівнювання до коефіцієнта стимулювання. Тому можна вважати, що назва “коефіцієнт вирівнювання” для даного показника не підходить, оскільки все відбувається навпаки. Краще було б сказати - “коефіцієнт стимулювання“.
З матеріалів розроблених за проектом підтримки економічної і фіскальної реформи (SEFR)[42] за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку можна дізнатися про наміри створення формули, принципи її створення. Тут також приводиться характеристика і оцінка положень формули. Позитивно робочою групою оцінюється стабільність формули. За Бюджетним кодексом це проявляється у тому, що коефіцієнти відносної податкоспроможності визначаються раз на три роки.
Висновок про стимулювання місцевих бюджетів до нарощення доходів теж можна піддати сумніву, оскільки дотаційний бюджет при зниженні відносної податкоспроможності буде покривати свої витрати практично пропорційним зростанням дотації. А нарощення податкових надходжень на душу населення при досягненні темпу 0,9 значно зменшить таку пропорційність. Після досягнення позитивної динаміки не податкоспроможності, а розміру доходів, місцевий бюджет буде отримувати в своє розпорядження не більше 10% суми зворотного трансферту.
Звертає на себе увагу й той факт, що коефіцієнт відносної податкоспроможності має свою, особливу базу доходів, а застосовується до іншої особливої бази доходів - кошика доходів, що враховуються при обчисленні міжбюджетних трансфертів. Певні викривлення і негативні результати обов'язково можуть проявитися. Про ступінь їх негативного впливу можна буде судити провівши окреме дослідження.
Таким чином, визначення кошика доходів місцевого бюджету відбувається за формулою (3), а визначення загального результату трансфертів та різного роду поправок проводиться за формулами (4), (9), (11). Але в цих формулах залишився невизначеним показник V - розрахунковий показник обсягу видатків.
Головними визначальними факторами, що впливають на трансферти є: середня питома вага кошика доходів одного місцевого бюджету в загальній їх сумі за останні три роки; прогнозний обсяг доходів закріплений за усіма місцевими бюджетами; динаміка коефіцієнту відносної податкоспроможності за останні три роки (тільки для дотаційних бюджетів); середньорічна динаміка скоригованого кошику доходів за осанні три роки (тільки для бездефіцитних бюджетів). Тут не має фактору чисельності споживачів соціальних послуг і просто мешканців. Але це не означає, що вона не враховується. Велика кількість факторів криється в показнику витрат. Тільки там і проявляється вплив такої чисельності. Доходи залежать від неї опосередковано, через вплив на динаміку доходів регіону.
Видатки, хоча і входять в центральну формулу однією позначкою, мають складний механізм формування. Більша частина постанови Кабінету Міністрів якраз і визначає механізм обчислення видатків для різних рівнів бюджетів.
Не вдаючись до детального аналізу формул витрат відмітимо складність формул обумовлена великою кількістю показників і не уніфікованим (побудованим за різними принципами) розрахунком обсягів витрат. Практика розробки подібних документів показала, що більшої зрозумілості можна досягти представивши формули у вигляді таблиці. Крім того, про назву і сутність деяких показників в формулах приходиться здогадуватися методом аналогії.
Не слід забувати, що приведені в формулі доходи і витрати - далеко не всі доходи і видатки місцевого бюджету.
В цілому, впровадження формульного порядку розподілу міжбюджетних трансфертів можна вважати прогресивним, але і Бюджетний кодекс і формула Кабінету Міністрів України надто ускладнюють розуміння і можливість вірного застосування формули.
6. СИСТЕМА ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ
6.1 Особливості сучасних бюджетних відносин
бюджет видатки фінансовий держава
При функціонуванні державних фінансів виникають два взаємопов'язані процеси: мобілізація фінансових ресурсів у розпорядження державних структур і використання ресурсів на різні державні потреби. Перший з цих процесів проявляється як поняття «державні доходи», другий - як «державні витрати».
Державні доходи це та частина фінансових відносин, що пов'язана з формуванням фінансових ресурсів в розпорядження держави та. державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси відносяться до розряду централізованих, які залишаються в розпорядженні державних підприємств. Централізовані державні доходи [46] формуються в основному за рахунок податкових надходжень, доходів за рахунок зовнішньоекономічної діяльності, платежів населення.
Поділ державних доходів на централізовані та децентралізовані мас мету показати співвідношення джерел потреб загальнодержавних і колективних інтересів. Актуальна задача сьогодення полягає в тому, щоб досягти оптимальних пропорцій в розподілі державних доходів з метою забезпечення найбільш повної реалізації різних видів інтересів й активізації впливу державних доходів на ефективність господарювання.
В складі державних доходів головне місце займають доходи бюджету [54], за рахунок яких забезпечується вирішення економічних і соціальних задач розвитку суспільства. Централізація значної частини державних доходів у бюджетах різного рівня дає можливість проводити єдину фінансову політику, забезпечувати перерозподіл засобів на користь прогресивних галузей народного господарства, задовольняти потреби невиробничої сфери.
До централізованих державних доходів, окрім бюджетних, відносяться ресурси державних позабюджетних фондів, наприклад: фонду соціального страхування, Пенсійного фонду, фонду зайнятості населення та ін.
Об'єктом грошових відносин, які складають зміст поняття «державні доходи», виступає вартість суспільного продукту (частково - національного багатства), яка на різних етапах і стадіях розподілу виявляється в різних фінансових формах. Так, об'єктом розподілу на державних підприємствах виступає виручка від реалізації продукції та такі її складові елементи, як прибуток, відрахування на соціальне страхування, амортизаційні відрахування та ін. За об'єкт бюджетних відносин можна розглядати такі форми, як прибуток і заробітна плата, податкові платежі, з яких формуються джерела бюджетних доходів. В свою чергу, об'єктом державних відносин є тимчасово вільні фінансові ресурси підприємств та заощадження населення.
Головним джерелом формування державних доходів є національний дохід. Але інколи, особливо в періоди настання особливих обставин (війна, великі стихійні лиха та ін.), джерелом державних доходів може бути раніше накопичене національне багатство; акумуляція державних доходів у цьому випадку здійснюється через використання перехідних залишків бюджетних засобів, які спрямовуються на покриття видатків, продаж золотого запасу, платну приватизацію державного майна та ін.
Фінансові відносини, які складаються у державі з підприємствами, організаціями і населенням, називаються бюджетними. Специфіка цих відносин як частини фінансових проявляється в тому, що вони, по-перше, виникають у розподільчому процесі, учасником якого є держава; по-друге, пов'язані з формуванням і використанням централізованого грошового фонду грошових коштів, що призначений для задоволення потреб держави. Бюджетні відносини характеризуються в першу чергу тим, що вони відтворюють різні напрямки розподільчого процесу (між секторами економіки, сферами суспільної діяльності, галузями господарства, територіями держави) і охоплюють всі рівні господарювання. На форми бюджетних відносин здійснюють вплив методи ведення господарства і соціально-культурне обслуговування громадян, а також задачі, які держава вирішує на кожному з історичних етапів свого розвитку.
Сукупність бюджетних відносин з формування і використання бюджетного фонду держави складає поняття «державний бюджет[40]».
Функціонування державного бюджету проходить через особливі економічні форми - доходи і видатки, що виражають послідовні етапи перерозподілу вартості суспільного продукту, яка концентрується в державних структурах. Доходи і видатки бюджету - це об'єктивно обумовлені категорії, кожна з яких має своє специфічне суспільне значення: доходи служать фінансовою базою для діяльності держави, видатки - задоволенню потреб держави в цілому.
Доходи бюджету - це частка централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею відповідних функцій. Доходи бюджету виражають економічні відносини, що виникають у держави з підприємствами (об'єднаннями), організаціями і громадянами у процесі формування фондів грошових коштів. Вони надходять у розпорядження державної влади і управління. Формою виявлення цих економічних відносин є різні види платежів підприємств, організацій і населення в державний бюджет, а їх матеріальним втіленням - грошові кошти, які мобілізуються в бюджетний фонд. Бюджетні доходи, з одного боку, є наслідком розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого - виступають об'єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості, оскільки вона використовується для формування бюджетних фондів територіального, галузевого і цільового призначення.
Склад бюджетних доходів, форми мобілізації грошових коштів у бюджет залежать від системи і методів господарювання, а також від економічних задач, що вирішуються суспільством.
Перехід України до ринкових умов господарювання вимагає використання економічних методів управління суспільним виробництвом, а ефективність форм мобілізації частки доходу підприємств до бюджету зумовила докорінну зміну системи дохідних надходжень. Вона стала будуватись на основі податкових надходжень. Взаємовідносини держави та юридичних і фізичних осіб були переведеш на правові засади і регулюються законом.
Економічна сутність податку характеризується грошовими відносинами, які формуються у держави з юридичними і фізичними особами. Ці грошові відносини об'єктивно обумовлені і мають специфічне суспільне призначення - мобілізація грошових коштів у розпорядження держави. Тому податок може розглядатись і як економічна категорія, що виконує дві функції - фіскальну та економічну. За допомогою першої формується бюджетний фонд, а використовуючи другу, держава впливає на відтворення, стимулюючи або стримуючи його розвиток, розширює або звужує платоспроможний попит населення.
Конкретними формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади. З організаційно-правової точки зору податок - це обов'язковий платіж, який надходить до бюджетного фонду у визначених законом розмірах і в означені терміни.
Сукупність різних видів податків, у побудові і методах обчислення яких реалізуються визначені принципи, складають податкову систему країни.
6.2 Доходи Державного бюджету
Доходи бюджету [54] - це система фінансових відносин, яка пов'язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядження державних органів управління і державних підприємств.
Сукупність всіх видів державних доходів, які формуються різними методами, взаємозв'язок їх використання складають систему державних доходів. Система державних доходів призначена вирішувати не тільки фіскальні, але й економічні завдання - стимулювати зростання виробництва і його ефективність, впливати на розміщення виробничих сил на території держави, допомагати прискоренню науково-технічного прогресу. Виконуючи фіскальну функцію, система державних доходів не повинна підривати фінансову стійкість основного ланцюга господарювання - підприємств (об'єднань, організацій).
Склад доходів Державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та Законом про Державний бюджет на відповідний рік. Починаючи з 2000 р. Державний бюджет поділяється на дві складові частини: загальний фонд і спеціальний фонд.
До доходів загального фонду Державного бюджету України належать ті з них, які призначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і не спрямовуються на конкретну мету
Доходи спеціального фонду Державного бюджету призначені лише для фінансування конкретних цілей або заходів.
Відповідно до Бюджетного кодексу України державні доходи класифікуються за рядом ознак.
1. За джерелами утворення доходи поділяються на:
доходи, які отримані від розподілу новоствореної вартості (НД);
доходи, які входять до складу фонду відшкодування, тобто частина амортизаційного фонду;
доходи від реалізації національного багатства держави.
2. За соціально-економічними ознаками державні доходи поділяються на:
доходи від господарської діяльності;
доходи від використання природних ресурсів;
доходи від зовнішньоекономічної діяльності;
доходи від банківської діяльності;
доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;
державне мито;
митні платежі;
збори та інші неподаткові доходи;
доходи від приватизації державного майна;
доходи від громадян тощо.
Щодо юридичного та економічного аспектів розподілу доходів бюджету між ланками бюджетної системи країни, то всі вони поділяються на закріплені і регулюючі.
Отже, закріплені доходи [60]- це ті, які, виходячи з постійно діючих нормативів, віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі термін, у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативні). Саме закріплені доходи створюють основу дохідної частини кожного бюджету, що складається на території держави.
Регулюючі доходи [134] - це доходи, які передбачені в Законі про Державний бюджет на відповідний поточний рік. Регулюючі доходи не розподіляються між ланками бюджетної системи.
3. За ознакою залучення коштів державні доходи поділяються на податкові і неподаткові надходження.
До податкових надходжень слід віднести:
податок на доходи, податок на прибуток, податок на збільшення ринкової вартості;
збори за використання природних ресурсів країни;
внутрішні податки на товари та послуги;
податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції.
Неподаткові надходження включають:
доходи від власності і підприємницької діяльності;
адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного продажу;
надходження від фінансових санкцій та штрафів;
інші неподаткові надходження.
Склад державних цільових доходів у Державному бюджеті є змінним і визначається на бюджетний рік [28].
До державних цільових фондів згідно з Бюджетним кодексом України відносять:
збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду обов'язкового державного страхування України на випадок безробіття;
платежі до Фонду соціального захисту інвалідів;
збір за забруднення навколишнього природного середовища;
надходження відрахувань та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт й утримання автомобільних доріг загального користування;
інші фонди.
4. За окремою ознакою класифікують доходи від операцій з капіталом. Відповідно до Бюджетного кодексу України ця група доходів охоплює:
надходження від продажу основного капіталу; до них слід відносити надходження від продажу споруд, обладнання, кораблів, літаків безгосподарського майна, скарбів, дорогоцінних металів і каміння;
надходження від продажу з державних запасів товарів, таких, як стратегічні матеріали, зерно, надзвичайні і стратегічні запаси;
надходження від продажу землі і нематеріальних активів;
податки на фінансові операції та операції з капіталом.
Щодо офіційних трансфертів, то ця група доходів включає в себе безоплатні, безповоротні платежі, отримані від інших органів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій, а саме: дотації (поточні платежі), субвенції (капітальні платежі), надходження.
Слід зазначити, що постійні зміни законодавчої бази можуть привести до уточнення в класифікації доходів і видатків Державного бюджету, тому слід постійно слідкувати за цим.
5. Ознакою формування державних доходів можуть бути безповоротні і поворотні доходи.
Безповоротні доходи - це власні доходи держави і доходи, які надходять від інших суб'єктів бюджетних відносин.
Поворотні доходи - це державні позики, за користування якими необхідно платити і які мають бути повернені у визначений термін.
З точки зору централізації державні доходи поділяються на: централізовані і децентралізовані.
Централізовані державні доходи - це доходи, які концентруються в Державному бюджеті та інших цільових фондах державних грошових коштів.
Децентралізовані державні доходи - це кошти, які використовуються за місцем їх утворення на державних підприємствах і в бюджетних організаціях. До їх складу слід віднести прибуток та амортизаційні відрахування.
Найвагомішим джерелом формування Державного бюджету України є податок на додану вартість (ПДВ). Його надходження до бюджету визначалось і визначається ставкою. До 1996 р. вона становила 28%, що сприяло зменшенню частки його в бюджеті. Перехід до 20% ставки оподаткування надав змогу підвищити частку ПДВ в доходах Державного бюджету України.
Значне місце в доходах Державного бюджету займає податок на прибуток (доходи) підприємств.
Слід зазначити, що статистичні дані по цьому податку свідчать, що до 2000 р. частка його в доходах становила 7,8% (1999 р.). Така низька питома ваш пояснюється тим, що до 1999 р. сума податку повністю зараховувалась до місцевих бюджетів. З 1999 р. цей податок знову став розподілятись міждержавним і місцевими бюджетами, що й сприяло зростанню сум його надходжень і частки у Державному бюджеті.
Акцизний збір - третє за значенням джерело формування доходів Державного бюджету України. Його питома вага поступово зростає і склала в 2002 р. 9,3% проти 6,0% у 2000 р.
Доходи від зовнішньоекономічної діяльності також є джерелом формування доходів Державного бюджету. Основна питома вага припадає на ввізне мито.
За останні роки намітилась тенденція до зростання доходів у Державний бюджет від рентної плати за газ, різниці в цінах за природний газ, від приватизації державного майна.
6.3 Доходи місцевих бюджетів
Потенційні можливості економічного розвитку кожного регіону здебільшого залежать від його ресурсного потенціалу: природних багатств, виробничих потужностей, кваліфікованого персоналу тощо. Важливою складовою цього потенціалу є забезпечення фінансовими ресурсами.
Формування фінансових ресурсів значною мірою залежить від масштабів та ефективності економічного комплексу країни, її регіонів. Серед головних чинників, які безпосередньо визначають обсяги фінансових ресурсів, утворених на рівні регіонів, слід виділити такі:
галузева структура регіональних комплексів та їх дохідність що визначає обсяг податкової бази;
відмінності між регіонами у рівнях соціально-економічного розвитку;
ефективність використання місцевих ресурсів багатоцільового призначення (трудових, земельних, водних);
рівень розвитку соціальної та виробничої інфраструктури сільської місцевості;
рівень забезпечення навколишнього природного середовища, що приводить до диференціації обсягів витрат у сфері надання державних і громадських послуг та цін на ці послуги.
Під регіональними фінансовими ресурсами розуміють сукупність доходів, створених господарським комплексом регіону, заощадження громадян, а також кошти, що надійшли в результаті їх територіального перерозподілу.
Особливості структури фінансових ресурсів з точки зору їх територіального розподілу і способів розміщення й використання залежать від економічної політики держави, а саме від розподілу функцій між центром, регіоном і місцевими органами самоврядування. Загальне правило в розподілі функцій і ресурсів полягає в тому, що проблеми необхідно вирішувати на рівні їх виконання. У цьому зв'язку постає питання достатності фінансових ресурсів, переданих до органів місцевого самоврядування, та їх самостійності у вирішенні питань, пов'язаних з соціально-економічним розвитком території.
Фінансові ресурси місцевих органів влади (муніципальні ресурси) - лише частка регіональних фінансових ресурсів, оскільки останні містять у собі кошти підприємств і населення, якими не можуть розпоряджатися місцеві органи. Вони становлять вагому частку в регіональних фінансових ресурсах, які поряд з політичними, природними, демографічними, майновими та інтелектуальними забезпечують функціонування й розвиток будь-якого регіону.
Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування - право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Фінансові основи інституту місцевого самоврядування визначені:
Конституцією України (статті 7, 140 - 146);
Бюджетним кодексом України від 21.06.2001 р.;
Законом України «Про місцеве самоврядування» від 27.05.1997 р.;
Законом України «Про систему оподаткування» від 02.02.1994 р.
Відповідно до вказаних документів місцеві фінанси [99] - це система формування й використання доходів територіальними громадами та місцевими органами влади з метою виконання делегованих та закріплених за ними функцій і завдань.
Структура місцевих фінансів України складається з самостійних місцевих бюджетів, кількість яких в Україні в 2000 р. склала 11 785, та фінансів комунальних підприємств.
Система місцевих бюджетів складається з бюджету АР Крим, обласних, районних бюджетів, бюджетів районів у містах та бюджетів місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування - це бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються згідно з Бюджетним кодексом України, виходячи з нормативів бюджетної забезпеченості на одного мешканця. При цьому враховуються економічні, соціальні фактори, природний стан відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.
Місцеві бюджети в сучасних умовах складаються із загального і спеціального фондів.
Спеціальний фонд має формуватися з коштів конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей. Тобто спеціальний фонд - це класичний випадок закріплення джерела доходів за статтею видатків, за якою певні види доходів призначаються на фінансування певних видів видатків.
Уведення спеціальних фондів має на меті поліпшення звітності за державні кошти, які раніше спрямовувалися до численних позабюджетних фондів, тобто для підвищення прозорості у використанні державних коштів.
Відповідно до діючого порядку місцевий бюджет поділяється поточний бюджет і бюджет розвитку.
Бюджетний кодекс України встановив, що поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень. Кошти цього бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.
Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, тобто на здійснення інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням.
Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел та закріплених загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади (рис. 6.1).
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис. 6.1. Структура доходів місцевих бюджетів
Власними доходами Республіканського бюджету АР Крим та бюджетів органів місцевого самоврядування є доходи, які визначаються законодавством, формуються і збираються на відповідній території. До них включаються місцеві податки і збори, доходи від майна і підприємств, що належать до комунальної власності, та інші доходи, передбачені діючим законодавством.
Закріплені доходи місцевих бюджетів - це доходи, що повністю частково (в %) зараховуються в певні види бюджетів безстроково на довгостроковій основі і для включення яких не потрібне рішення органів влади вищої ради.
Міжбюджетні трансферти [92]- кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого згідно з Бюджетним кодексом. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів є: дотація вирівнювання[52] та субвенція [149].
Дотація вирівнювання [52]- це міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету.
Субвенція [149] - цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету, в порядку, визначеному тим органом, який його надав.
Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджується Верховною Радою України шляхом прийняття Закону про Державний бюджет на відповідний рік.
Згідно з Бюджетним кодексом України встановлюється і таке джерело формування місцевих бюджетів, як місцеві позики.
Місцеві запозичення [98]- операції, пов'язані з отриманням коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з'являються зобов'язання перед бюджетом, та операції, пов'язані з поверненням цих коштів до бюджету.
Такі позики до місцевих бюджетів можуть здійснюватись лише до бюджету розвитку або для покриття тимчасових касових розривів під час виконання загального фонду місцевого бюджету.
Місцеві позики можуть бути здійснені з бюджетів вищого рівня або комерційними банками. Вони можуть існувати в формі бюджетної гарантії під позики комерційних структур, у тому числі на потребу бюджетної сфери, для випуску муніципальних позик під конкретні заходи, в яких зацікавлена територіальна громада.
Слід наголосити, що держава не несе відповідальності по зобов'язаннях за позиками до місцевих бюджетів. Видатки по обслуговуванню боргу місцевих бюджетів здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету в межах 10% його обсягів протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування.
Якщо при погашенні основної суми боргу та платежів по його обслуговуванню має місце порушення договору між кредитором і позичальником з вини останнього, відповідна рада не має права надавати нові позики протягом п'яти наступних років.
До власних доходів місцевих бюджетів належать доходи, які визначені ст. 69 Бюджетного кодексу України. Формуються і збираються вони на відповідній території і включають 17 видів надходжень. До них належать податки місцеві [115] і збори, податок на власників транспортних засобів, плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету, та інші збори.
Верховною Радою України 18 лютого 1997 р. був прийнятий у новій редакції Закон України «Про систему оподаткування». У ст. 15 цього Закону визначені місцеві податки та збори, які мають право встановлювати сільські, селищні та міські ради згідно з переліком і в межах граничних розмірів, встановлених Декретом Кабінету Міністрів України № 56-93 від 20.05.1993 р. «Про місцеві податки та збори».
Місцеві податки та збори є головним атрибутом місцевого самоврядування і в розвинених країнах. Наприклад, у США за рахунок місцевих податків забезпечується 65% доходів місцевих податків і зборів. В Україні їх питома вага у податкових надходженнях місцевих бюджетів незначна. Вони складають близько 1 % доходів місцевих бюджетів України.
Згідно зі ст. 140 Конституції, статтями 64 - 66 Бюджетного кодексу встановлено порядок і перелік закріплення загальнодержавних податків, зборів і платежів, що надходять до бюджету АР Крим та обласних бюджетів і районних бюджетів, бюджетів місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Всі закріплені доходи місцевих бюджетів розподіляються між їх ланками на підставі встановлених Бюджетним кодексом відсотків.
У випадку, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає з місцевого бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законодавством.
Згідно даних статистичних щорічників України питома вага доходів місцевих бюджетів в Зведеному бюджеті України постійно змінюється. Зменшення почалося з 1996 р. Якщо в 1996 р. вона становила 47,6 %, то в 2002 р. 31,4 % в 2003 р. - 30%. В 2004 р. питома вага доходів місцевих бюджетів в зведеному бюджеті України впала до 25,1%, а в 2005 -ще знизилась до 22,6%.
Тенденція, що склалася в Україні, суперечить необхідності зростання ролі місцевих бюджетів в економічному й соціальному розвитку країни і не відповідає потребам зміцнення місцевого самоврядування. Тим самим звужується бюджетна автономія регіональної влади та існує значна залежність доходів частини регіональних і місцевих бюджетів від центру.
7. СИСТЕМА ВИДАТКІВ БЮДЖЕТУ
7.1 Поняття і принципи організації видатків Державного бюджету
При виникненні фінансової науки увагу вчених було зосереджено переважно на дохідних фінансових інститутах. Однак одним з найактуальніших ключових економічних питань сучасної теорії й практики державних фінансів є вибір оптимального рівня державних видатків. Так, наприклад, за період 1870 - 1994 рр. видатки бюджетів промислово розвинутих країн збільшились в 5 - 10 разів. Тому проблема формування системи державних видатків є важливою і її вирішення потребує глибокого наукового дослідження.
Зараз у світі існує багато підходів до визначення фінансової моделі функціонування економіки залежно від ступеня державної централізації ВВП - від так званої «американської» до «скандинавської». Можна виділити декілька факторів, які впливають на визначення рівня державних витрат, а саме:
етап суспільного розвитку;
зовнішня та внутрішня політика держави;
рівень добробуту населення;
розмір державного сектора в економіці;
історичні тенденції зміни витрат держави;
ставлення країни до перерозподілу доходів;
рівень багатства держави;
процедури прийняття бюджетних рішень.
Крім того, в різних країнах існує різне уявлення про те, що є суспільним благом, і відповідно про те, які витрати треба фінансувати з бюджету.
Якщо говорити про Україну, то на формування видатків бюджету держави в сучасних умовах впливають:
Економічна криза, яка спричиняє зростання видатків на соціальний захист населення; зростання видатків на фінансову підтримку підприємств державного сектора від банкрутства, а не на інноваційну діяльність; зростання видатків на підтримку соціальної сфери.
Зростання монетизованого державного боргу, який зумовлює зростання видатків на покриття державного боргу; витіснення інвестицій зі сфери виробництва.
Зростання немонетизованого державного боргу спричиняє виділення коштів на покриття заборгованостей, що виникли у попередні роки по заробітній платі працівників бюджетних установ, стипендіях та інших соціальних виплатах.
Дефіцит бюджетів усіх рівнів, який передбачає жорсткий режим економії коштів, скорочення видатків за всіма статтями кошторисів на утримання апарату управління.
Залучення зовнішніх ресурсів для покриття бюджетного дефіциту призводить до зростання платежів по відсотках.
Таким чином, на обсяг та структуру державних витрат України впливають не тільки діючий фінансовий механізм та фінансова політика, яка проводиться урядом, а також існування великої суми державної заборгованості. Як наслідок в Україні існує розмежування понять «видатки бюджету» і «витрати бюджету».
Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки бюджету [33] - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надлишок сплачених до бюджету сум.
Витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу
Державні видатки як економічна категорія - це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави та їх використання по галузевому, цільовому і територіальному призначенню з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.
Такі грошові відносини виникають на останній стадії розподільчого процесу; їх мета - забезпечення основних витрат розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб.
Об'єктом державних видатків виступають грошові фонди, сформовані в процесі розподілу й перерозподілу ВВП.
Держава виконує свої функції або безпосередньо через систему органів управління, або через організації, установи та підприємства, які їй належать.
Державні витрати [44] здійснюються як з централізованих фондів (бюджети різних рівнів, а також державні позабюджетні фонди), так і децентралізованих (фонди державних підприємств).
У сучасний період в країнах зі змішаною економікою основними залишаються централізовані державні виграти, а державний бюджет є формою утворення і витрачання грошових коштів для забезпечення функцій органів державної влади. Як було сказано вище, видатки бюджету [33] являють собою фінансування витрат, необхідних для здійснення державою своїх конституційних функцій. Через державний бюджет мобілізуються фінансові ресурси, необхідні для подальшого їх перерозподілу і використання для цілей державного регулювання економічного розвитку країни і реалізації соціальної політики на всій її території.
Основна частина видатків місцевих бюджетів припадає на соціальні заходи і управління місцевим господарством - фінансування муніципального будівництва, дорожнього господарства, побутових установ, громадського транспорту, видатків на освіту, охорону здоров'я.
Фінансова ланка спеціальних (позабюджетних) фондів здійснює витрати, обумовлені призначенням цих фондів. Сюди відносяться витрати по соціальному забезпеченню і соціальному страхуванню громадян країни, обов'язковому медичному страхуванню, зайнятості населення, здійсненню різних економічних заходів та ін.
Витрати, які відносяться до фінансів державних підприємств, поділяються на поточні витрати - витрати, які пов'язані із забезпеченням функціонування цих підприємств і капітальні - це інвестиції, які спрямовані на оновлення і розширення основного капіталу.
Видатки бюджету [33], будучи компонентом загальної фінансової категорії - бюджету, являють собою витрати, які формуються у зв'язку з виконанням державою та органами місцевого самоврядування своїх конституційних та статутних функцій.
Видатки бюджетів усіх рівнів бюджетної системи формуються з урахуванням:
мінімальних державних соціальних стандартів;
норматив мінімальної бюджетної забезпеченості [104]
єдиних методологічних основ розрахунку мінімальної бюджетної забезпеченості.
Державні мінімальні соціальні стандарти [47] - це державні послуги, надання яких громадянам на безоплатній і безповоротній основі за рахунок фінансування з бюджетів всіх рівнів бюджетної системи і бюджетів державних позабюджетних фондів гарантується державою на певному мінімально допустимому рівні.
Норматив мінімальної бюджетної забезпеченості [104]- це мінімально допустима вартість державних або муніципальних послуг в грошовому вираженні, які надаються органами державної влади або органами місцевого самоврядування у розрахунку на душу населення за рахунок коштів бюджетів.
Подобные документы
Соціально-економічні та правові гарантії демократичної держави громадянам. Сутність та цілі соціальної політики уряду. Склад видатків на соціальний захист та забезпечення населення. Бюджетне фінансування освіти, охорони здоров'я, культури і мистецтва.
презентация [470,7 K], добавлен 10.02.2014Сутність державного бюджету та його призначення. Класифікація доходів та видатків Державного бюджету України. Вплив головного кошторису на соціально-економічний розвиток держави. Напрями розвитку формування доходів і видатків Державного бюджету України.
курсовая работа [988,6 K], добавлен 08.10.2013Джерела формування доходів державного бюджету, їх загальна характеристика. Видатки державного бюджету, їх класифікація та роль в розвитку країни. Критерії ефективності витрачання бюджетних коштів. Організація касового обслуговування державного бюджету.
реферат [298,5 K], добавлен 30.01.2015Динаміка державного боргу країни за останні 5 років. Відношення державного та гарантованого державою боргу України до валового внутрішнього продукту. Особливості державного кредиту. Казначейське зобов’язання та вексель. Класифікація державного боргу.
презентация [7,0 M], добавлен 10.02.2014Державні видатки як ресурсна база бюджетної політики уряду і економічних реформ. Зміст і характер бюджетних видатків. Використання централізованих і децентралізованих доходів держави. Розподіл і перерозподіл централізованого грошового фонду держави.
реферат [491,8 K], добавлен 11.12.2011Склад видатків бюджету на оборону, особливості її фінансування. Поточні, капітальні, побічні та приховані оборонні видатки. Показники Державного бюджету України за 2010-2011 рр. Витрати бюджету на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави.
лекция [700,4 K], добавлен 10.02.2014Загальне поняття та види видатків бюджету. Фінансування державних видатків, суб'єкти фінансування та їх класифікація. Розподіл витрат за економічною характеристикою. Програмна класифікація видатків. Формування та планування витрат державного бюджету.
презентация [17,1 K], добавлен 30.06.2015Сутність та порядок фінансування видатків Державного бюджету. Методи бюджетного планування його видаткової частини. Проблеми фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування. Особливості казначейської системи обслуговування бюджету за видатками.
контрольная работа [79,8 K], добавлен 21.06.2015Економічний зміст, сутність та роль державного бюджету в ринковій економіці. Принципи планування Державного бюджету. Аналіз структури та динаміки Державного бюджету за 2010-2013 рр. Нормативно-правова база формування бюджету та його ефективність.
курсовая работа [252,2 K], добавлен 18.04.2015Сутність та основні причини виникнення бюджетного дефіциту. Класифікація бюджетного дефіциту. Ефективність економічної політики держави. Джерела фінансування дефіциту Державного бюджету. Витрати бюджету на погашення та обслуговування державного боргу.
курсовая работа [636,1 K], добавлен 24.11.2014
