Предмет політичної економії

д) соціальна рівність між людьми.

8. Головний зміст перехідного періоду - це зміни:

а) у продуктивних силах;

б) в економічних відносинах;

в) в економіці;

г) у політиці та ідеології.

9. Перехідні процеси відбуваються:

а) у розвинутих капіталістичних країнах;

б) у соціалістичних країнах;

в) у країнах, що розвиваються;

г) у постсоціалістичних країнах.

10. Особливий характер суперечностей у перехідній економіці полягає в тому, що це - суперечності між:

а) новим і старим;

б) прогресивним і регресивним;

в) суперечностями функціонування;

г) суперечностями розвитку;

д) усі відповіді правильні.

11. Умовами для формування ринкових відносин у країнах, що розвиваються, є:

а) загальна техніко-економічна відсталість;

б) специфічне місце в міжнародному поділі праці;

в) глибокий поділ праці;

г) існування докапіталістичних укладів.

ІІІ. До кожного терміна доберіть єдиний правильний варіант визначення.

Терміни

1. Традиційна економічна система.

2. Адміністративно-командна економічна система.

3. Ринкова економіка.

4. Змішана економічна система.

5. Соціально-ринкова економіка.

6. Перехідна економіка.

7. Природно-екологічне середовище.

8. Економічне середовище.

9. Соціальне середовище.

10. Духовне середовище.

Визначення

1. Такий тип економічного розвитку, коли свобода ринку і підприємництва тісно поєднується з демократичністю і соціальним захистом усіх членів суспільства.

2. Характеризується тим, що в ній всі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях.

3. Форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

4. Ґрунтується на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками характеризували виробничу та інші види діяльності людей.

5. Характеризується стаціонарними, неперехідними економічними процесами та явищами, в яких функціонування домінує над розвитком.

6. Економіка, у якій ряд рішень по розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами, - а деякі приймаються урядом країни.

7. Характеризується складною системою форм суспільної свідомості (наукова, естетична, етична, моральна, релігійна); типів культур, традицій, генотипів різних народів; інститутів та організацій, що їх обслуговують (творчі спілки, наукові організації, релігійні конфесії, етичні норми та правила, національні звичаї і т.д.).

8. Характеризується багатоманітністю географічних, кліматичних ознак, станом флори і фауни, наявністю покладів корисних копалин тощо.

9. Характеризується багатоманітністю взаємопов'язаних людських верств, прошарків і угруповань, а також інститутів громадянського суспільства за такими ознаками: демографічні, расові, національні, майнові, професійні, релігійні тощо.

10. Економіка, яка якісно трансформується.

ІV. Підготуйте для презентації на семінарському занятті реферат за однією з наведених нижче тем.

1. Формаційні перехідні економічні системи та форми прояву закономірностей від однієї економічної системи до іншої.

2. Риси перехідних економічних систем та причини, що їх зумовлюють.

3. Сутність, етапи та закономірності еволюційного переходу економічної системи до наступного типу. Принципи трансформації.

4. Концепції переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки. Формування інституційних та економічних умов переходу країн до нової системи господарювання.



16. Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин

План

1. Поняття і структура сучасного світового господарства

2. Основні етапи становлення та розвитку світового господарства

3. Сутність і форми міжнародних економічних відносин

16.1 Поняття і структура сучасного світового господарства

Світове господарство - це сукупність внутрішньо суперечливих національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, виробничими, торговельними, фінансовими та науково-технічними зв'язками.

Рисами світового господарства є взаємопов'язаність та взаємо-обумовленість процесу суспільного відтворення капіталу в межах єдиного світового господарства, єдність національних господарств.

Світове господарство має такі ознаки:

- розвинута сфера міжнародного обміну товарами;

- розвинута сфера міжнародного руху чинників виробництва;

- міжнародні форми виробництва на підприємствах, які розміщені в різних країнах, тобто діяльність ТНК і МНК;

- відносно самостійна міжнародна фінансова сфера;

- єдність ринкового саморегулювання і системи національних, міждержавних, недержавних і наднаціональних механізмів регулювання.

Об'єктивними передумовами виникнення світового господарства є:

1) Міжнародний поділ праці - складна, багаторівнева система світогосподарських зв'язків між національними економіками, що перебуває під впливом таких факторів, як природнокліматичні умови, географічне положення країн, наявність природних ресурсів, кваліфікованої робочої сили, особливості історичного розвитку, національні традиції тощо. Міжнародний поділ праці охоплює не тільки матеріальне виробництво країн, а й такі сфери та види діяльності, як наука, інформація.

2) Світовий ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв'язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту товарів і послуг.

3) Інтернаціоналізація господарського життя - являє собою об'єктивний процес виникнення та розвитку зв'язків між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення.

Інтернаціоналізація господарського життя проявляється як процес інтернаціоналізації продуктивних сил, техніко-економічних та виробничих відносин. Вона базується на інтернаціоналізації виробництва та капіталу.

Інтернаціоналізація виробництва - це розвиток міжнародних економічних зв'язків і відносин між суб'єктами підприємницької діяльності в процесі переростання продуктивними силами меле національної економіки і формування інтернаціонального процесу безпосереднього виробництва.

Інтернаціоналізація капіталу являє собою процес взаємопереплетіння та об'єднання різних форм національного та інтернаціонального капіталу. Вона проявляється у взаємопереплетінні і об'єднанні основних форм капіталу в різних варіантах. Це може бути приватний капітал двох і більше країн, колективних форм капіталу декількох країн, колективних форм капіталу однієї країни з державним капіталом іншої; поєднання національного капіталу з державним та інші комбінації. Матеріальною основою процесу інтернаціоналізації капіталу виступає інтернаціоналізація виробництва, розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація продуктивних сил.

Процес інтернаціоналізації господарського життя справляє неоднозначний вплив на суспільне виробництво. З одного боку, він раціоналізує та оптимізує умови виробництва, дозволяє за рахунок його спеціалізації та кооперації скоротити витрати на одиницю продукції, покращити задоволення потреб споживачів у різноманітних товарах, підвищити продуктивність праці та загальні обсяги виробництва. З іншого боку, посилюється залежність національної економіки від світового господарства, оскільки умови збуту визначаються не тільки внутрішніми умовами, але й станом попиту на продукцію в інших країнах, на інших ринках.

Таким чином, світове господарство постає як цілісна економічна система сучасного світу у вигляді взаємодіючих, взаємопов'язаних національних господарств технологічними, економічними та соціальними відносинами.

Основними факторами, які об'єктивізують процес утворення світового господарства є:

1. Розгортання науково-технічної революції, що вимагає об'єднання зусиль для використання сучасних досягнень науки і техніки.

2. Прагнення народів до мирного співіснування в умовах загрози ядерної війни.

3. Необхідність об'єднувати зусилля при вирішенні глобальних проблем.

Системний аналіз передбачає виділення основних елементів структури світового господарства. Існує кілька підходів до визначення структурних елементів світового господарства. Міжнародна економічна система може розглядатися як результат взаємодії світогосподарських зв'язків та їх першоносіїв - безпосередніх виробників, власників ресурсів, країн, регіонів. У наслідок такої взаємодії формується наступна структура світового господарства (рис.16.1).

Одним з головних елементів структури світового господарства є міжнародна науково-виробнича сфера, що включає інтернаціональні науково-технічні і виробничо-інвестиційні комплекси і системи. Міжнародна виробнича сфера являє собою сукупність виробничо-інвестиційних і фінансово-кредитних зв'язків, що складаються між окремими особами, державами і регіонами в процесі вивозу капіталу, діяльності ТНК, розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, створення спільних підприємств і вільних економічних зон.

Міжнародні економічні організації - це міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання МЕВ, у тому числі валютно-кредитних і фінансових. До них відносяться: Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, а також регіональні банки розвитку, валютно-кредитні і фінансові організації ЄС.

Рис. 16.1. Структура світового господарства

Відносини між окремими елементами світового господарства складають рівні. Міжнародний рівень складають відносини між державами, він регулюється міжнародними правилами і нормами. Транснаціональний рівень складають відносини потоків, що виходять за межі національних кордонів, це сфера діяльності фірм і груп з їх внутрішніми системами інформації.

У соціально-економічному плані світове господарство неоднорідне. Провідне місце в ньому займають промислово розвинуті західні країни. Особливе місце займають країни, що розвиваються, у економіках яких багато в чому зберігається залежний характер від індустріальних розвинутих країн. Структуру сучасного світового господарства можна представити у вигляді декількох груп країн, що відрізняються одна від одної рівнем економічного розвитку. Критерієм поділу країн світового господарства на певні групи слугує рівень розвитку ринкових відносин. У відповідності з цим виділяють:

1. Країни з розвинутою ринковою економікою (економічно розвинуті країни) складає 25-30 держав. Чільне місце серед них належить так званій "великій сімці" - США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. В цих країнах сконцентровані найсучасніші технології, а їх частка в світовому промисловому виробництві складає приблизно 60%, а в світовій торгівлі - 65%.;

2. Країни з ринковою економікою, яка розвивається:

а) нові індустріальні країни (НІК) включають ряд країн Азії та Америки, що характеризуються високими темпами економічного зростання. НІК виділились з країн, що розвиваються, у 60-х роках ХХ ст. У формуванні НІК можна виділити 4 етапи. На першому чотири країни Південно-Східної Азії (Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея) та три країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика) досить швидко досягли великих соціально-економічних зрушень і практично зрівнялися з державами, які мали стабільно високі темпи економічного зростання. На другому етапі до цих країн додалися ще Малайзія, Таїланд та Індія. На третьому етапі в групу НІК почали включати Кіпр, Туніс, Туреччину та Індонезію, на четвертому - Філіппіни та Китай. З'явились цілі регіони, які можна оголосити індустріальними, стабільно зростаючими;

б) країни - експортери нафти та природного газу представлені державами-членами Організації експортерів нафти ОПЕК (Саудівська Аравія, Венесуела, ОАЕ та інші).

в) середньо розвинуті країни - Еквадор, Колумбія, Туніс, Йорданія та інші з такими особливостями:

- слабкий розвиток промисловості та сфери послуг;

- низька інформаційна забезпеченість населення;

- несумісність сучасних технологій з традиційними технологіями, стереотипами мислення і поведінки;

г) мало розвинуті країни - Афганістан, Бангладеш, Чад, Непал, Нігер і деякі інші з ВВП на душу населення нижче 770 доларів США на рік.

Вони мають спільні риси:

- перевага традиційних укладів;

- домінування другорядних і допоміжних виробництв зі слабкою матеріально-технічною базою ;

- низька сприятливість до інновацій;

- нездатність вирішувати соціальні проблеми, зокрема край низька тривалість життя велика смертність від стихійних лих.

3. Країни з перехідною до ринку економікою (постсоціалістичні країни) представляють приблизно 30 держав колишнього СРСР, Центральної і Східної Європи та Азії, що трансформуються від командно-адміністративної системи до ринкової економіки. в державному регулюванні господарським життям вирізняються принаймні чотири групи країн:

1) країни, що активно наближаються до ринкової економіки (Угорщина, Чехія, Польща, країни Балтії тощо);

2) країни, що наближаються до ринку, використовуючи інститути командно-адміністративної системи (Китай, В'єтнам);

3) країни, що виникли в результаті розпаду колишнього СРСР і ще не зовсім визначилися в підходах до розвитку ринкових відносин, тому перебувають у початковій стадії хаотичного руху до ринку;

4) країни, що намагаються розвивати окремі елементи ринку під впливом об'єктивної реальності (Куба, Північна Корея тощо).

Між наведеними групами країн немає чітких меж, окремі країни займають проміжну позицію. Наприклад, Монголія займає місце між другою та третьою групами, однак ближче до другої.

Таким чином, світове господарство має складну структуру, до якої входять великі групи країн з різним рівнем економічного розвитку. Світове господарство належить до складної економічної системи, яка сформувалась у процесі тривалого історичного розвитку міжнародних економічних відносин.

16.2 Основні етапи становлення та розвитку світового господарства

Формування світового господарства - процес тривалий і безперервний. Він розпочався відносно давно, триває зараз і буде продовжуватися в неосяжній перспективі. І хоча мета його, визначена об'єктивними тенденціями розвитку людства, залишається незмінною, окремі етапи цього історичного процесу досить суттєво відрізняються один від одного своїм конкретним змістом. З певною мірою умовності на сьогоднішній день можна виділити таких чотири етапи становлення світового господарства (рис. 16.1).

На першому етапі створюються передумови для формування світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна назвати підготовчим. Він охоплює період від виникнення суспільного поділу праці (V-IV тисячоліття до н. е.) до становлення великої машинної індустрії у виробництві (середина XIX ст.). Поява суспільного поділу праці породжує передумови для виникнення місцевого ринку, який з часом трансформується регіональний та регіонально-світовий.

Подальший розвиток суспільного поділу праці в епоху феодалізму дає відчутний поштовх для розвитку товарно-грошових відносин і подальшого формування світового ринку (XV-XVII ст.). Новий імпульс форми світового ринку отримали після утвердження в середині 19 ст. у провідних країнах світу великої фабрично-заводської індустрії, яка вже об'єктивно не могла існувати без світового збуту.

Світовий ринок -- це система стійких торгових відносин між країнами, які засновані на міжнародному поділі праці й інших факторів виробництва. Міжнародний поділ праці є вищою формою суспільного територіального поділу праці, причому в сучасних умовах він існує в різних своїх функціональних формах; загального, приватного, одиничного. Поділ праці пов'язаний з поділом таких факторів виробництва, як природні ресурси капітал, підприємницькі переваги людей, що виявляються продуктом як природного, так і історичного процесу. Становлення світового ринку є лише першим етапом перетворення переважно закритих національних господарських систем під дією могутніх законів товарного виробництва, що зламують національні кордони в пошуках нових факторів економічного росту і реалізації економічних інтересів людей.

На другому етапі (середина XIX - початок XX ст.) світове господарство набуває рис світового капіталістичного господарства, тобто об'єднує країни капіталістичної системи. Проте єдність соціально-економічної системи не означала рівноправності. Світове господарство на даному етапі складалося з двох підсистем: ринкового господарства індустріальне розвинутих країн і малорозвинутого ринкового і доринкового господарства колоніальних і залежних країн. Між ними склалася система нерівноправного міжнародної поділу праці.

Третій етап (з 20-х - до 90-х p.p. XX ст.) починається з відокремлення капіталістичної системи світового господарства Радянського Союзу та другої світової війни ряду країн Східної Європи, Азії, Америки. Найважливішою характерною рисою цього етапу є те, що капіталістична система господарювання перестала бути всесвітньою. Поруч з нею виникла нова, соціалістична система світового господарства.

Структура сучасного світового господарства включає дві складові частини по перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується понад 190; по-друге -- міжнародні економічні зв'язки (відносини) між країнами-партнерами. У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.

Отже, світове господарство у своєму розвитку пройшло декілька етапів. Його сучасний етап характеризується тенденцією до економічної інтеграції окремих країн, посиленням взаємозалежності між ними, зростанням цілісності світу.

У відповідності з певними критеріями у розвитку світового господарства економічна наука виділяє декілька етапів.

За функціональними ознаками:

етап світової торгівлі, на якому мала місце абсолютна перевага зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв'язках, були відсутні стійкі зв'язки та панувала нееквівалентність обміну товарами і при наданні послуг;

етап іноземних інвестицій, коли активно розвивалось іноземне інвестування, промислова кооперація, виникали такі нові форми зовнішньоекономічних зв'язків, як торгівля інформацією, об'єктами інтелектуальної власності;

етап економічної інтеграції з притаманним йому активним розвитком виробничої підприємницької діяльності за кордоном та створенням міжнародних економічних організацій, діяльність яких спрямована на регулювання міжнародних економічних відносин.

Формування в тій чи іншій формі регіональних союзів групи країн світу спрямовувалось на стимулювання економічного співробітництв між країнами-учасниками у галузі виробництва, торгівлі, валютних операцій та інших сферах. Економічні процеси, що мають місце на цій основі і які зв'язують та об'єднують господарства цих держав, отримали назву міжнародної економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція - це не тільки регіональні форми економічного співробітництва країн світу, а й об'єктивний, усвідомлюваний та відповідно спрямований процес зближення, взаємо пристосування та зрощення національних господарських систем на основі саморегулювання та розвитку, в основі якого лежить економічний інтерес самостійних господарських суб'єктів та міжнародний поділ праці.

Найважливішими рисами міжнародної економічної інтеграції виступають:

міждержавне регулювання економічних процесів;

поступове формування єдиного регіонального (замість відособлених національних) господарського комплексу із спільною структурою та інфраструктурою відтворення;

усунення адміністративних та економічних бар'єрів, які перешкоджають вільному рухові у межах регіонального формування товарів, капіталів технологій та робочої сили;

зближення внутрішніх економічних умов суспільного відтворення у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

Економічна інтеграція є якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя, оскільки передбачає зближення і взаємопроникнення національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики. Це природний процес, який випливає із об'єктивних потреб розвитку міжнародного поділу праці і науково-технічної революції.

Нині чітко окреслились такі основні види інтеграційих об'єднань:

1) зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі;

2) митний союз, коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угруповання країн доповнює єдиний митний тариф щодо третіх країн;

3) спільний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили і капіталу;

4) економічний союз, який передбачає доповнення до перелічених інтеграційних процесів - проведення державами-учасницями єдиної соціально-економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, які мають місце у регіоні.

Перелічені види міжнародних інтеграційних об'єднань розглядаються також як етапи їх розвитку, коли кожний наступний вид не може бути реалізований без розв'язання проблем та завдань попереднього. В практиці діяльності міжнародних економічних угруповань поєднуються особливості та окремі елементи різних етапів розвитку міжнародної економічної інтеграції. Але рух від простіших до більш складних простежується досить чітко.

16.3 Сутність і форми міжнародних економічних відносин

Економічні взаємозв'язки світового господарства як єдиної системи грунтуються на розвитку міжнародних економічних відносин (МЕВ), які є матеріальною основою мирного співіснування, спілкування і взаємо переплетення інтересів різних держав.

МЕВ - це сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, політичної орієнтації країн та інших чинників.

Міжнародна економіка як наука вивчає рух потоків товарів, послуг та платежів на міжнародному рівні з метою виявлення сталих причинно-наслідкових зв'язків між ними та внутрішньогосподарськими явищами і процесами; економічну політику, яка регламентує вищеназвані потоки та їх вплив на суспільний добробут.

Об'єктами міжнародних економічних відносин є товари, послуги, матеріально-грошові та трудові ресурси, які є предметом міжнародного обміну.

Суб'єкти міжнародних економічних відносин - це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, які здатні самостійно та активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.

Класифікація суб'єктів міжнародних економічних відносин:

1) за рівнем розвитку стосунків:

а) мікрорівень - підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи;

б) мезорівень - регіони, галузі економіки;

в) макрорівень - держави, групи держав, міжнародні організації.

2) за правовим статусом:

а) фізичні особи - право та дієздатні особи, які y міжнародних відносинах виступають як окремі індивідууми, тобто діють від власного імені й не представляють ніяких фірм (комерсанти-індивідуали, наймані працівники (трудові мігранти), туристи);

б) юридичні особи - це організації, фірми, корпорації, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю й відповідають наступним ознакам: постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які входять до їхнього складу та можуть змінюватися; наявність власного майна, відокремленого від майна його учасників; наявність права купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися об'єктами власності; наявність права від свого імені бути позивачем і відповідачем y суді та арбітражі; самостійна майнова відповідальність.

Держава - це особливий суб'єкт міжнародних економічних відносин. Відносини і зв'язки між державами знаходяться в основі створення цілісної світогосподарської системи. Більшість міжнародних організацій є міждержавними. Саме держави створюють поле діяльності для суб'єктів мезо- і макрорівня, укладаючи між собою договори про двостороннє та багатостороннє співробітництво.

Залежно від ступеня розвитку стосунків та тривалості дії угод між суб'єктами світогосподарської взаємодії розрізняють рівні розвитку міжнародних економічних відносин:

1) міжнародні економічні контакти - це найпростіші, одиничні, випадкові економічні зв'язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами. Зв'язки даного рівня притаманні юридичним і фізичним особам;

2) міжнародна економічна взаємодія - це добре відпрацьовані, стійкі економічні зв'язки між суб'єктами міжнародних економічних відносин, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, укладених на досить тривалий період часу;

3) міжнародне економічне співробітництво, тобто міцні й тривалі зв'язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені та узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах.;

4) міжнародна економічна інтеграція - вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики, як y взаємних економічних відносинах, так і y відносинах з третіми країнами.

Основними формами міжнародних економічних відносин, через які проявляється функціонування світової системи господарства, є: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародний обмін технологіями, міжнародні валютні та кредитні відносини.

Міжнародна торгівля -- це форма відносин між товаровиробниками і споживачами різних країн, що виникла на базі міжнародного поділу праці. Міжнародна торгівля передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, її можна трактувати як відносини країн з метою вивезення та ввезення товарів та послуг.

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавче встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними вона намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Таким чином, держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин. Залежно від масштабів втручання у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики держави:

- політика вільної торгівлі;

- політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі - це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю. Вона базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, коли місцеві підприємці мають змогу витримувати конкуренцію.

Міжнародна торгівля здійснюється та розвивається не стихійно, а регулюється міжнародними угодами, національним законодавством за допомогою економічних та адміністративних методів, що застосовуються окремими країнами на власній території. Мається на увазі застосування заборонного мита та квот на імпорт.

Торгове мито являє собою своєрідний податок, який застосовується при імпорті певної групи товарів з метою поповнення доходів бюджету. Інколи мито застосовується для обмеження імпорту для захисту національного товаровиробника.

Імпортні квоти визначають максимальний обсяг товарів, які можуть бути імпортовані в країну за певний відрізок часу. Вони також застосовуються з метою обмеження імпорту певних товарів на внутрішній ринок і таким чином захисту національного товаровиробника.

Крім цих методів регулювання міжнародної торгівлі застосовуються різноманітні адміністративні, технічні та інші види торговельних обмежень, кількість яких вимірюється декількома сотнями назв. До них належить національні стандарти якості, екологічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до маркування і пакування товарів, внутрішні податки і збори, вимоги до вмісту місцевих компонентів і т. ін. Деякі з них застосовують центральні органи державної влади, інші - регіональні.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту. Проводячи політику протекціонізму, держава, з одного боку, захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, в свою чергу, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формах веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов'язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати і отримувати міжнародні позики. Приплив капіталу з-за кордону є одним із основних джерел фінансування імпорту.

Державний капітал - це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать: державні позики, гранти та piзні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Недержавний (приватний) капітал - це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. А саме: інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

Підприємницький капітал - це засоби, які вкладаються у виробництво для отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни. Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції.

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контролю, прийнята у розмірі 25%, за американською статистикою - 10%, а за австралійською та канадською - 50%.

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Портфельні інвестиції характерніші для приватного підприємницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку.

Позиковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на короткий чи довгий термін для отримання відсотка.

Державні капітали вивозяться, як правило, на умовах, що відрізняються від звичайного ринкового стандарту, вини містять більш або менш суттєвий елемент субсидії. На вивезений позиковий капітал іноземний кредитор отримує відсотки. Одержувач позики може самостійно використовувати її для вирішення своїх проблем. Водночас кредити можуть видаватись і під конкретні потреби чи програми.

Експорт позикового капіталу набуває все більших масштабів і став і основою сучасної системи міжнародного кредиту. У міжнародних масштабах як позиковий використовується здебільшого державний капітал, меншою мірою - приватний.

Створення великої машинної індустрії викликало розвиток такої форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна міграція робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення за національні межі, що викликається різними причинами переважно економічного характеру. Ці причини можна розділити на дві групи:

1) загальні, які визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин (інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, спричинені НТР, які обумовлюють витіснення робочої сили із одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудомісткі виробництва в одних країнах і наукомісткі в інших; політична й економічна нестабільність в окремих державах);

2) специфічні, що пов'язані тільки з міграцією (відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення; нестачу робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій; відносний надлишок робочої сили в багатьох державах особливо в країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання).

Міграція висококваліфікованих спеціалістів набула величезного розмаху. Виїжджаючих спеціалістів приваблює передусім вищий рівень заробітної плати і побутових умов у розвинутих країнах, а також більші можливості для професійного зростання. Особливо гостро проблема відпливу умів постала перед постсоціалістичними країнами і перед Україною зокрема.

Міжнародний обмін технологіями - це сукупність економічних відносин, які складаються між підприємствами різних країн у галузі використання науково-технічних досягнень.

Міжнародну передачу технології можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні - це передача власне технології або технології "в чистому вигляді", а в широкому - передача матеріалізованої технології.

Технологія в чистому вигляді - це методи і техніка виробництва товарів і надання послуг.

Матеріалізована технологія -- це машини і обладнання. Передача технології об'єднує обидва поняття.

До способів некомерційної передачі технології належать:

- надання науково-технічної інформації, тобто поширення відомостей про технології через літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти тощо;

- проведення виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів;

- стажування спеціалістів;

- спільні фундаментальні науково-технічні розробки.

Всі вищеназвані способи спрямовані на широкомасштабний пошук місць впровадження технології. Некомерційні способи, як правило, передують комерційним способам передачі технології.

Способи комерційної передачі технології залежно від складності реалізації поділяються на:

- власне передачу технології;

- спільну розробку і використання технології;

- промислове кооперування та спільне підприємництво.

Основою міжнародної передачі технології є проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. На їх виконання передові промислове розвинені країни витрачають значні кошти, зосереджуючи у себе результати передових наукових досліджень. Країни, які не мають змоги витрачати кошти на НДДКР, змушені купувати їх результати для підвищення свого економічного потенціалу.

Міжнародна передача технології може здійснюватись у таких формах:

а) патентна угода - міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;

б) ліцензійна угода - міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання в певних межах;

в) ноу-хау - передача технічного досвіду і секретів виробництва, використання яких забезпечує переваги в досягненні його кінцевої мети;

г) угода на інжиніринг - це угода на інженерно-консультаційні послуги покупцю для реалізації технічного проекту. Вони охоплюють широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, проведення науково-дослідних робіт, здійснення консультацій, нагляду, випробовування тощо;

д) франчайзинг - це надання великою "батьківською" фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.

Світова валютна система включає сукупність національних валютних систем і міжнародних валютних відносин, у тому числі й обслуговуючих ці відносини наднаціональних валютних інститутів і організацій. Міжнародні валютні відносини є складовою частиною міжнародних економічних відносин що виникають у процесі функціонування грошей у сфері економічного обороту між країнами.

Валюта, в широкому розумінні - це грошова одиниця країни (гривня, рубль, долар і т. ін.); у вузькому розумінні - це грошові одиниці іноземних держав.

Національна валютна система - форма організації валютних відносин країни, що визначається національним законодавством.

Курс валюти - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Котирування - визначення офіційними державними органами (центральним банком) ціни іноземної валюти.

Фактори, які зумовлюють коливання курсів валют:

- співвідношення купівельної спроможності валют на внутрішніх ринках;

- співвідношення попиту і пропозиції національних валют на міжнародних ринках.

Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції.

На світовому валютному ринку здійснюються розрахункові і кредитні операції, що обслуговують товарні угоди, валютно обмінні операції, операції з обслуговування руху капіталів між країнами, операції з цінними паперами.

Основними функціями світового валютного ринку є: здійснення зовнішньо-торговельних операцій, регулювання валютних курсів, валютний кліринг, страхування валютних ризиків, отримання прибутків на різниці валютних курсів.

Платіжний баланс - це виражене у валюті кожної окремої країни співвідношення між сумою платежів, отриманих з-за кордону, й сумою платежів, переведених за кордон за певний період часу, як правило, за рік. Стан платіжного балансу залежить від багатьох факторів. Серед них: стан зовнішньоторговельного балансу, міжнародного балансу послуг і руху інвестиційних доходів, балансу міжнародного руху довготермінового й короткотермінового кредиту тощо.

На основі руху позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин виникає міжнародний кредит - надання в масштабі світового господарства валютних і товарних відносин на умові повернення, терміновості й платності. Суб'єктами цих відносин є держави та державні органи, кредитні організації, а також інші юридичні та фізичні особи.

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність внаслідок сплати величезних відсотків за кредит.

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати за різними принципами:

За призначенням розрізняють кредити зв'язані - ті, які мають цільовий характер, закріплений в кредитних угодах, і фінансові - ті, що не мають цільового призначення.

За джерелами: зовнішнє кредитування і внутрішнє кредитування

За формою надання: товарні і валютні.

За термінами: нетермінові, короткотермінові, середньотермінові,

довготермінові.

За валютою позики: у валюті країни-позичальника, країни-кредитора,

третьої країни, у міжнародній грошовій одиниці.

За забезпеченістю: забезпечені та бланкові.

За формою надання: готівкові, акцептні, депозитні сертифікати,

облігаційні позики.

Розвиток економічного співробітництва, валютних і фінансових відносин між окремими державами обумовив появу міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Міжнародні валютно-фінансові організації - це інститути, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання міжнародних економічних відносин.

Провідними міжнародними валютно-фінансовими організаціями є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) був заснований у 1945 р. на основі рішень Бреттон-Вудської конференції і має статус спеціалізованого закладу ООН. МВФ є міжурядовою валютно-кредитною організацією, діяльність якої спрямована на сприяння розвитку міжнародних економічних відносин, особливо фінансово-кредитних і торговельних.

Основними функціями МВФ є:

вироблення правил регулювання валютних курсів і контролю за їх

виконанням;

надання державам кредитів для вирівнювання платіжних балансів,

підтримки національних валют.

Світовий банк - це міжнародний інвестиційний інститут, заснований одночасно з МВФ. Позики, що надаються Світовим банком, надзвичайно вигідні для країн, які їх отримують. Як правило, вони надаються під низький процент на 15-20 років і мають п'ятирічний період. Позики одержують країни, що розвиваються, які продемонстрували певні можливості щодо економічного зростання і соціального прогресу. Статутом Світового банку передбачено, що його кредитні ресурси спрямовуються винятково на розвиток виробництва, приватного сектору економіки, малого бізнесу, а також на підтримку міжнародних зусиль з охорони довкілля.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) -- це спеціалізований заклад ООН, міждержавний інвестиційний інститут, головною метою якого є сприяння країнам-членам у розвитку їх економіки шляхом надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. Членами банку можуть бути тільки члени МВФ. Вплив країни на розподіл кредитів МБРР (голос) визначається її квотою країни в капіталі МБ (85,2 млрд. дол.). Хоча членами МБРР є 181 країна, лідерами у цій організації є США, Японія, Великобританія, Німеччина. Франція, Канада та Італія.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) створений у травні 1990 р. з метою сприяння реформам у країнах Центральної і Східної Європи, спрямованим на перехід цього регіону до ринкової економіки. Засновниками, банку є 40 країн, а також дві міжнародні організації --Європейське економічне співтовариство та Європейський інвестиційний банк.

Мета ЄБРР -- стимулювати залучення капіталу в галузі інфраструктури країн Центральної і Східної Європи. Надаючи кредити, банк допомагає західним промисловцям йти на необхідний ризик з метою завоювання ринків на Сході.

ПРАКТИКУМ

І. Вивчити та законспектувати наступні питання:

1. Сутність і структура сучасного світового господарства. Особливості дії економічних законів

2. Світове господарство як зростаюча суперечлива цілісність

3. Сутність міжнародних економічних відносин, трансформація їх

4. Характеристика основних форм міжнародних економічних відносин

5. Регулювання світових господарських зв'язків

ІІ. Тести. Знайдіть правильну(і) відповідь(і) на тестові запитання:

1. На валютних ринках обмін валют здійснюється за валютним

курсом:

а) офіційним;

б) що відхиляється від паритету залежно від попиту і пропозицію на певну валюту;

в) встановленим національним банком;

г) встановленим МВФ.

2. Зовнішньоторговельний оборот складається з:

а) експорту;

б) експорту та імпорту;

в) імпорту;

г) прямих та портфельних інвестицій.

3. При введенні в країну інвестицій для іноземних інвесторів

важливо:

а) інвестиційний клімат в ній;

б) інвестиційний клімат в країнах інвестора;

в) рівень безробіття;

г) розмір економії суспільної праці.

4. Світове господарство - це:

а) сукупність галузей та сфер виробництва;

б) сукупність національних економік, пов'язаних між собою системою міжнародних економічних відносин;

в) економічна єдність світу;

г) територіальний розподіл світу між окремими державами.

5. Основними суб'єктами світового господарства є:

а) ТНК;

б) національні господарства;

в) міжнародні організації;

г) галузі національних економік;

д) малі підприємства.

6. Міжнародний поділ праці - це:

а) економічний фундамент, на якому заснована система світогосподарських зв'язків;

б) форма поділу суспільної праці, що переросла межі національних економік і веде до спеціалізації окремих країн;

в) складна багаторівнева система світогосподарських зв'язків;

г) ефективне використання природних ресурсів;

д) високий рівень розвитку продуктивних сил країни;

е) спрямованість на забезпечення зростання суспільної продуктивності праці та економії робочої сили;

є) рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства;

ж) наявність міждержавної торгівлі.

7. Найбільш складною формою економічної інтеграції є:

а) митний союз;

б) економічний союз;

в) валютний союз;

г) спільний ринок;

д) торговельна інтеграція.

8. Зосередження виробництва певної продукції в окремих країнах означає:

а) міжнародну кооперацію;

б) економічну інтеграцію;

в) міжнародну спеціалізацію;

г) глобалізацію господарського життя.

9. Термін "інтернаціоналізація господарського життя" означає:

а) участь країн у світовому господарстві;

б) зближення економік країн, що виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, міжнародного товарообороту, русі капіталів та робочої сили;

в) поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва і капіталу;

г) утворення ТНК та ТНБ;

д) усі відповіді правильні.

10. Транснаціональна компанія - це:

а) підприємство, що домінує в певній галузі національної економіки;

б) група підприємств, національних за капіталом, але міжнародних за сферою діяльності;

в) група підприємств, інтернаціональних як за капіталом, так і за сферою діяльності;

г) підприємство, що здійснює зовнішньоекономічну діяльність.

11. Доповніть перелік основних форм економічної інтеграції та розмістіть їх у логічній послідовності:

а) економічний союз;

б) …;

в) зона вільної торгівлі;

г) …

12. Сучасний етап розвитку світового господарства перебуває під впливом:

а) науково-технічної революції;

б) зростаючої взаємозалежності національних господарств;

в) поглиблення суперечностей між країнами світової спільності;

г) радикальної перебудови в постсоціалістичних країнах.

13. Провідними міжнародними валютно-фінансовими організаціями є:

а) Міжнародний Валютний Фонд;

б) Світовий Банк;

в) Європейський Банк Реконструкції та Розвитку;

г) Європейський Союз.

14. Основними видами міжнародної торгівлі є:

а) традиційна;

б) у рамках кооперації;

в) зустрічна;

г) політика вільної торгівлі;

д) протекціонізм.

15. Рисами міжнародної міграції капіталів є:

а) підвищення ролі держави у вивозі капіталу;

б) посилення міграції приватного капіталу між промислово розвинутими країнами;

в) збільшення частки прямих інвестицій;

г) активна участь країн у світовій торгівлі.

ІІІ. До кожного терміна доберіть єдиний правильний варіант визначення.

Терміни

1. Світове господарство.

2. Міжнародний поділ праці.

3. Світовий ринок.

4. Інтернаціоналізація господарського життя.

5. Інтернаціоналізація виробництва.

6. Інтернаціоналізація капіталу.

7. Міжнародні економічні організації.

8. Світовий ринок.

9. Зона вільної торгівлі.

10. Митний союз.

11. Спільний ринок.

12. Економічний союз.

13. Міжнародні економічні відносини.

14. Міжнародні економічні контакти.

15. Міжнародна економічна взаємодія.

16. Міжнародне економічне співробітництво.

17. Міжнародна економічна інтеграція.

18. Міжнародна торгівля.

19. Торгове мито.

20. Імпортні квоти.

21. Протекціонізм.

22. Державний капітал.

23. Недержавний (приватний) капітал.

24. Прямі інвестиції.

25. Портфельні інвестиції.

26. Міжнародна міграція робочої сили.

27. Міжнародний обмін технологіями.

28. Патентна угода.

29. Ліцензійна угода.

30. Ноу-хау.

31. Угода на інжиніринг.

32. Франчайзинг.

33. Національна валютна система.

34. Світова валютна система.

35. Курс валюти.

36. Котирування.

37. Валютні ринки.

38. Платіжний баланс.

39. Міжнародні валютно-фінансові організації.

Визначення

1. Виражене у валюті кожної окремої країни співвідношення між сумою платежів, отриманих з-за кордону, й сумою платежів, переведених за кордон за певний період часу, як правило, за рік.

2. Сукупність національних валютних систем і міжнародних валютних відносин, у тому числі й обслуговуючих ці відносини наднаціональних валютних інститутів і організацій.

3. Передача технічного досвіду і секретів виробництва, використання яких забезпечує переваги в досягненні його кінцевої мети.

4. Надання великою "батьківською" фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.

5. Засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів.

6. Сукупність економічних відносин, які складаються між підприємствами різних країн у галузі використання науково-технічних досягнень.

7. Утворюються вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними.

8. Своєрідний податок, який застосовується при імпорті певної групи товарів з метою поповнення доходів бюджету.

9. Вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики, як y взаємних економічних відносинах, так і y відносинах з третіми країнами.

10. Міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві.

11. Форма організації валютних відносин країни, що визначається національним законодавством.

12. Сукупність внутрішньо суперечливих національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, виробничими, торговельними, фінансовими та науково-технічними зв'язками.