Предмет політичної економії

розширювати асортимент продукції, підвищувати її якість, знижувати витрати і тим самим підтримувати конкурентоспроможність продукції тощо.

Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм забезпечує взаємозв'язок базису і надбудови.

Форми господарювання - це зміст господарського права, їх удосконалення відбувається за допомогою суб'єктивної діяльності за рахунок впливу правових норм, актів на механізм господарювання.

Основні теорії державного регулювання.

В основі регулювання національної економіки лежать різні економічні теорії, покликані до життя практикою господарювання. Можна виділити кілька етапів розвитку теорії регулювання економіки.

Меркантилізм - перша економічна школа (XV--XVII ст.)" яка розглядала золото і срібло (пізніше - надлишок продуктів, що обмінюються на зовнішньому ринку) як джерела багатства і розробляла рекомендації своїм правителям стосовно розвитку міжнародної торгівлі.

Фізіократи - економічна школа (засновником є Ф. Кене, XVIII ст.), представники якої вважали, що джерелом багатства є праця у сільському господарстві, тому рекомендували урядам своїх країн розвивати саме цю галузь.

Класична теорія регулювання (саморегулювання) - найвидатніші представники - англійські економісти А. Сміт і Д. Рікардо (друга половина XVIII - початок XIX ст.). Основним регулятором економічних процесів визнає ринковий механізм, який ефективно регулює розподіл ресурсів, автоматично встановлює економічну рівновагу (між попитом і пропозицією) і заперечує необхідність втручання держави в економіку.

Марксизм - економічна школа, заснована на вченні К. Маркса, яка обґрунтовує необхідність знищення приватної власності та конкуренції, заміни стихійного розвитку свідомим, цілеспрямованим впливом держави на соціально-економічні процеси за допомогою плану на основі суспільної (загальнонародної) власності.

Кейнсіанство - напрямок розвитку економічної теорії, засновником якого вважають видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). Обґрунтовує об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання економіки.

Кейнсіанство виникло у 30-х роках XX ст. як відповідь на потреби Великої депресії. У теоретичному аспекті ідеї Кейнса сприяли зародженню нового розділу економічної теорії - макроекономіки -- та першим спробам застосовування агрегованих економічних величин. Кейнсіанство відкрило "першу сторінку" в економетричному аналізі національного господарства, ввівши у світ найважливіші математичні інструменти і прийоми. У практичному плані економічна політика, що відображала ідеї Кейнса і яку проводила більшість країн після Другої світової війни, багато в чому сприяла виходу їх із кризи і пом'якшенню циклічних коливань.

Заслугою Кейнса є те, що він, виступивши проти традиційної класичної теорії, обґрунтував об'єктивну необхідність і роль державного регулювання ринкової економіки, з'ясував основні засоби та інструменти державного впливу: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності, а значить, зменшення ціни кредиту (рівня облікової ставки), розширення державних закупок; підвищення рівня зайнятості як фактора зростання доходів населення; проведення раціональної фіскальної політики тощо.

Таблиця 14.1

Основні положення кейнсіанства і монетаризму

Теорії неокласичного, неоліберального, неоконсервативного напрямку (монетаризм, теорія раціональних очікувань, теорія "економіки пропозиції" тощо) визнають необхідність державного втручання в економічне життя суспільства, але зводять його до мінімуму і віддають перевагу непрямим (опосередкованим) методам державного впливу.

Монетаризм - економічна школа, яка пропагує відмову від широкого втручання держави в економіку, віддає перевагу непрямим методам, а саме - регулюванню грошового обігу.

Теорія "економіки пропозиції" - неоліберальна економічна теорія, яка, на відміну від кейнсіанства, пропагує необхідність стимулювання пропозиції, а також зростання ефективності виробництва на основі зниження витрат виробництва, скорочення прибуткових податків, стимулювання інноваційного підприємництва, скорочення соціальних витрат тощо.

Теорія раціональних очікувань - неокласична теорія, яка стверджує, що заходи держави зі стабілізації економіки є неефективними. Це обумовлено тим, що суб'єкти господарювання (підприємці, споживачі, наймані робітники), осмислюючи всю інформацію про об'єкти, які представляють для них грошовий інтерес, розуміючи можливі наслідки економічної політики держави, ведуть себе раціонально: приймають оптимальні (найкращі для них) рішення -- рішення, які максимізують їхнє благополуччя.

Заслуговує на увагу теорія суспільного вибору, засновником якої є лауреат Нобелівської премії американський економіст Джеймс Б'юкенен. Її представники виходять з того, що займаючись політичною діяльністю, беручи участь у розробці й реалізації рішень в економічній сфері, людина, що зайняла державну посаду (державний службовець, парламентарій, президент), не обов'язково буде керуватись інтересами суспільного благополуччя. Використовуючи політичні (бюрократичні) інститути, вона намагатиметься реалізувати свої індивідуальні цілі, отримати політичну чи економічну "ренту". Нерідко використовуються лобізм (діяльність, направлена на забезпечення прийняття громадських рішень в інтересах групи людей), логроллінг (взаємна підтримка рішень певними групами: "ти мені -- я тобі"), торгівля голосами (скупка голосів). Мета пошуку "ренти" -- отримання привілеїв, преференцій, державних кредитів, інформації, обмеження конкуренції тощо.

Прихильники теорії суспільного вибору доходять висновку, що існує політична нерівність, можливість прийняття нераціональних з суспільної точки зору рішень. Тому вони, не заперечуючи ролі держави, все-таки бачать вирішення проблеми у вільному розвитку ринкових відносин на цивілізованих правових засадах. Отже, цю теорію можна віднести до неоліберального напрямку.

"Неокласичний синтез" - економічна школа, що поєднала достоїнства неокейнсіанства та неолібералізму і стала теоретичною основою змішаної системи регулювання ринкової економіки.

Соціально-інституціональний напрямок - близький до неокласичного синтезу напрямок, представники якого вважають, що економічні відносини у суспільстві формуються не тільки під дією економічних, але і соціально-психологічних, політичних та інших факторів ("інститутів").

14.3 Основні форми і методи державного регулювання та їхній механізм

Директивне (або імперативне) планування здійснювалось у СРСР і означало централізоване доведення обов'язкових завдань до підприємств (що і скільки виробляли, за якою ціною продавати, а також централізоване забезпечення ресурсами), що сковувало їх ініціативу, призводило до зростання товарно-матеріальних запасів, посилення затратного характеру економіки, зниження ефективності виробництва тощо.

Індикативне (тобто рекомендаційне) планування передбачає встановлення державою основних макроекономічних показників, системи економічних стимулів та прямих і опосередкованих важелів, які орієнтують суб'єктів господарювання на виконання планів, а також забезпечення їх необхідною інформацією. На відміну від директивного, індикативне планування значною мірою зводиться до орієнтації економічної діяльності товаровиробників.

Таке планування, започатковане у Франції і Нідерландах, у 60-ті роки набуло поширення в інших розвинених країнах. Найбільш поширеними є середньострокові індикативні плани. У Франції, наприклад, реалізується 12-й п'ятирічний план.

Стратегічне планування стосується, передусім, стратегії поведінки на ринку і спрямоване на виживання національної економіки за будь-яких умов шляхом управління змінами, проведення найбільш важливих заходів.

Програмування національної економіки означає комплексний аналіз її стану, виявлення найважливіших проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою ринкових важелів, а відтак, розробку та реалізацію окремих стратегічних програм.

Основою програмування є структурне регулювання економіки (або структурне програмування), яке є вищою формою економічного регулювання на національному рівні, має системний (у т. ч. комплексний) характер і базується на виконанні довго- (10-20 років), середньо- (4-5 років) і короткострокових програм. За рівнем охоплення виділяють комплексно-цільові народногосподарські програми, програми соціально-економічного розвитку, науково-технічні та ін.

Планування та програмування економіки тісно пов'язані з її прогнозуванням, тобто науковим передбаченням тенденцій розвитку економіки на перспективу передусім таких макроекономічних показників, як темпи економічного зростання, кон'юнктура ринку, тенденції розвитку науки і техніки, структурні зміни в межах технологічного способу виробництва й економічної власності тощо.

Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктури ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

Класифікація методів ДРЕ.

І. За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання розділяють на дві групи:

1. Методи прямого впливу (адміністративного характеру: державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела дотування, цільового фінансування окремих суб'єктів і сфер діяльності).

2. Методи непрямого (опосередкованого) впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку (податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо).

ІІ. Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють:

- правові;

- адміністративні;

- економічні, в тому числі фінансово-бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання ринку.

Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним - залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової і економічної ситуації в країні.

Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, нормативних актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.

Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання.

Закони здійснюють функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, - короткострокового, або оперативного.

Важливе значення для розвитку ринкових відносин і зокрема обмеження монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимонопольне законодавство.

Особливість економіки України полягає у тому, що за відсутності ефективної конкуренції тут склався надзвичайно своєрідний і небезпечний тип монополізму: збереження деяких принципових рис адміністративно-командної системи, стійкість і масовий дефіцит у народному господарстві, який перетворює виробників дефіциту товарів на монополістів.

Для здійснення державного контролю за розвитком конкуренції і обмеженням монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний комітет.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави і включають застосування системи державних замовлень і контрактів, державне підприємництво, застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встановлення норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

Суть адміністративних методів виявляється багатогранне -- залежно від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Так ліцензування як адміністративний метод державного регулювання здійснюється з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції, впорядкування підприємництва у видах діяльності, які не можуть регулюватися ринком.

Ліцензії - спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів (пошук та експлуатація родовищ, корисних копалин, ремонт мисливської зброї, виготовлення та реалізація медикаментів, хімічних речовин, пива, горілчаних, лікерних, коньячних виробів, виробництво і реалізація тютюнових виробів, здійснення ветеринарної, медичної, юридичної практики, утримання ігрових закладів і ще деякі види діяльності).

Квотування (як метод державного регулювання) - означає пряме встановлення державою для учасників монополістичної діяльності їх частки у виробництві, збуті або експорті продукції. Квота також відображає частку, частину, норму, яка в чомусь допускається (наприклад: імпортна квота).

В Україні квоти застосовуються як кількісна межа товарів певних категорій, дозволених для ввозу в країну.

Система санкцій - це заходи, які передбачає держава або законодавство проти порушення або невиконання суб'єктами ринку встановлених умов діяльності (сплату неустойки, штрафу, пені за невиконання певних зобов'язань, вилучення виручки від незаконної діяльності до держбюджету).

Система норм і стандартів (як адміністративний метод ДРЕ) означає пряму регламентацію діяльності суб'єктів господарської та іншої діяльності у сфері праці, якості продукції, охорони навколишнього середовища з боку держави через встановлення міри або вимог щодо їх стану.

Норма - науково обґрунтована міра суспільно необхідних затрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг) заданої якості. Норматив - по елементна складова норми, яка характеризує ступінь використання ресурсу на одиницю виміру (продукції, роботи, поверхні, обсягу і та ін.).

До основних норм, якими держава регулює різні сфери діяльності в Україні, слід віднести норми і нормативи затрат праці, норми і нормативи капітальних вкладень, норми і нормативи витрат і запасів сировини, норми і нормативи охорони навколишнього середовища тощо.

Стандартизація - це встановлення єдиних норм за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробовування, контролю і правилами упаковки, маркування і зберігання продукції, технології виробництва.

Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми і нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення, які мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в науці, техніці, різних галузях н\г, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів ринкової діяльності.

Особливе місце у складі адміністративних методів займає механізм державних замовлень, контрактів та управління майном, що є у загальнодержавній власності.

14.4 Держава як суб'єкт економічних відносин

Як відомо, основними суб'єктами економічних відносин в ринковій економіці є домогосподарства, підприємства та держава.

Держава - це насамперед, політичний орган: законодавча, виконавча та судова влада. Однак вона є й економічним суб'єктом, тобто носієм економічних відносин.

Основні ознаки держави:

1) є власником частини ресурсів суспільства, частини підприємств, а той окремих галузей. Як власник, вона виступає організатором виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, виробленої в державному секторі економіки;

2) держава здійснює регуляторну політику щодо підприємств приватного (недержавного) сектору;

3) держава організує зовнішньоекономічні зв'язки країни з іншими країнами, та світовими економічними організаціями. В умовах, коли частина акцій приватизованих державних підприємств залишається у власності держави, остання володіє корпоративними правами щодо володіння, користування і розпорядження приватизованих підприємств;

4) в частині державного сектору економіки є товаровиробником, тобто товар вироблений на державних підприємствах є власністю держави і тому вона безпосередньо втручається в процес реалізації, а в певній мірі, і використання товарів і послуг, вироблених на державних підприємствах.



14.5 Економічні функції держави

Економічні функції держави - це втілення її економічної ролі у процесі реалізації наявної у неї економічної влади і власності, внаслідок чого виникає цілісна система відносин економічної власності та управління нею у всіх сферах суспільного відтворення.

Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії:

1. Внутрішні функції - це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших сферах.

2. Зовнішні функції - це напрями діяльності щодо інших держав у сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.

Основні економічні функції держави:

1. Забезпечення умов розвитку для недержавних форм капіталістичної власності (приватної та колективної).

2. Створення умов для розширеного відтворення державної власності. У межах цієї функції також доцільно виділити три під функції:

а) розвиток продуктивних сил державного сектору, який є матеріально-речовим змістом державної власності;

б) розширене відтворення на цій основі відносин державної економічної власності;

в) постійне удосконалення державного регулювання економіки в межах державного сектору.

3. Розширене відтворення цілісної економічної системи.

4. Забезпечення поступового входження національної економічної системи в світову економіку, у глобальний економічний простір, що, у свою чергу, вимагає від держави:

а) забезпечення оптимального входження національної системи продуктивних сил у світовий процес їх інтернаціоналізації;

б) забезпечення нею (державою) поступового процесу поєднання відносин економічної власності країни з інтегрованою капіталістичною власністю, яка також набула певного розвитку, передусім, у межах регіональних економічних об'єднань типу ЄС;

в) узгодження національного господарського механізму з наднаціональним.

5. Створення суспільних благ і послуг.

ПРАКТИКУМ

І. Вивчити та законспектувати наступні питання:

1. Сутність і структура господарського механізму

2. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми

3. Основні форми і методи державного регулювання та їхній механізм

4. Держава як суб'єкт економічних відносин

5. Економічні функції держави

ІІ. Тести. Знайдіть правильну(і) відповідь(і) на тестові запитання:

1. Ідею посилення регулюючої ролі держави в економіці підгримувало:

а) кейнсіанство, неокейнсіанство, меркантилізм;

б) неокласичний, монетариський напрямок;

в) класична школа політичної економії, фізіократи.

2. До методів державного регулювання належать:

а) правові, адміністративні, економічні, прямі, непрямі;

б) правові, адміністративні, цільові, прямі, непрямі;

в) державні.

3. Принципами формування і функціонування господарського механізму є:

а) ефективність;

б) відносини виробництва;

в) збалансованість;

г) системність;

д) соціальна справедливість.

4. Підсистемами господарського механізму є:

а) планування;

б) обмін;

в) стимулювання;

г) організація;

д) регулювання.

5. Основними напрямами державного регулювання ринкової економіки є:

а) програмування економіки;

б) фінансова політика;

в) грошово-кредитна політика;

г) вільна конкуренція;

д) регулювання грошової маси;

е) інвестиційна політика.

6. Довгостроковими цілями державного регулювання економіки є:

а) прискорення науково-технічного прогресу;

б) підвищення темпів економічного зростання;

в) розширення витрат на оборону країни;

г) структурна перебудова народного господарства;

д) завоювання нових позицій на світовому ринку;

е) реформа політичного ладу.

7. Позитивними можливостями ринкового механізму саморегулювання є:

а) ефективний розподіл виробничих ресурсів;

б) забезпечення гнучкості і високого ступеня пристосування до умов, що змінюються;

в) збереження ресурсів, що не відтворюються;

г) забезпечення права на працю.

8. Проблемами, які вирішуються державним господарським механізмом, є:

а) збереження ресурсів, що не відтворюються;

б) забезпечення вільної "гри" ринкових сил;

в) формування умов захисту навколишнього середовища;

г) відтворення всіх видів і форм безробіття;

д) забезпечення стабільного економічного розвитку.

9. Зовнішніми формами прояву господарського механізму є:

а) юридичні;

б) економічні відносини власності;

в) політичні;

г) надбудовні.

10. Який з державних діячів уперше у світовій історії запровадив державне регулювання ринкової економіки:

а) Ф. Рузвельт;

б) У. Черчіль;

в) Й. Сталін;

г) Р. Рейган?

ІІІ. До кожного терміна доберіть єдиний правильний варіант визначення.

Терміни

1. Господарський механізм.

2. Директивне (або імперативне) планування.

3. Індикативне (рекомендаційне) планування.

4. Стратегічне планування.

5. Програмування національної економіки.

6. Прогнозуванням.

7. Методи державного регулювання економіки.

8. Адміністративні методи регулювання ринку.

9. Ліцензії.

10. Квотування.

11. Система санкцій.

12. Норма.

13. Норматив.

14. Стандартизація.

15. Держава.

16. Економічні функції держави.

Визначення

1. Встановлення єдиних норм за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробовування, контролю і правилами упаковки, маркування і зберігання продукції, технології виробництва.

2. Втілення економічної ролі держави у процесі реалізації наявної у неї економічної влади і власності, внаслідок чого виникає цілісна система відносин економічної власності та управління нею у всіх сферах суспільного відтворення.

3. Спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів.

4. Пряме управління з боку держави із застосуванням системи державних замовлень і контрактів, державне підприємництво, застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встановлення норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

5. Науково обґрунтована міра суспільно необхідних затрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг) заданої якості.

6. Пряме встановлення державою для учасників монополістичної діяльності їх частки у виробництві, збуті або експорті продукції.

7. Характеризує ступінь використання ресурсу на одиницю виміру (продукції, роботи, поверхні, обсягу та ін.).

8. Комплексний аналіз її стану, виявлення найважливіших проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою ринкових важелів, а відтак, розробку та реалізацію окремих стратегічних програм.

9. Способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктури ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

10. Визначає стратегії поведінки на ринку і спрямоване на виживання національної економіки за будь-яких умов шляхом управління змінами, проведення найбільш важливих заходів.

11. Централізоване доведення обов'язкових завдань до підприємств (що і скільки виробляли, за якою ціною продавати, а також централізоване забезпечення ресурсами), що сковувало їх ініціативу, призводило до зростання товарно-матеріальних запасів, посилення затратного характеру економіки, зниження ефективності виробництва тощо.

12. Система основних форм, методів і важелів використання законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп.

13. Наукове передбачення тенденцій розвитку економіки на перспективу шляхом використання таких макроекономічних показників, як темпи економічного зростання, кон'юнктура ринку, тенденції розвитку науки і техніки, структурні зміни в межах технологічного способу виробництва й економічної власності тощо.

14. Встановлення державою основних макроекономічних показників, системи економічних стимулів та прямих і опосередкованих важелів, які орієнтують суб'єктів господарювання на виконання планів, а також забезпечення їх необхідною інформацією.

15. Заходи, які передбачає держава або законодавство проти порушення або невиконання суб'єктами ринку встановлених умов діяльності.

16. Політичний орган: законодавча, виконавча та судова влада.

ІV. Підготуйте для презентації на семінарському занятті реферат за однією з наведених нижче тем.

1. Сутність і моделі господарського механізму.

2. Господарський механізм і економічні закони.

3. Еволюція і економічне реформування господарського механізму: загальне й особливе у країнах світу.



Розділ 5. Закономірності розвитку економічних систем. Світове господарство і міжнародні економічні відносини

15. Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік

План

1. Типи економічних систем та їх еволюція

2. Перехідна економіка в контексті суспільних і природних процесів

3. Ознаки, головні напрями і моделі перехідних економічних процесів нового типу

4. Основи саморозвитку перехідної економіки нового типу

15.1 Типи економічних систем та їх еволюція

Найбільш поширена класифікація використовується на основі двох ознак: за формою власності на засоби виробництва, за способом управління господарською діяльністю (рис. 15.1).

Традиційна економічна система ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками характеризували виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що окремлює поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слаборозвинутим країнам.

Характерними рисами традиційних економічних систем є:

1) панування натурально-общинних форм господарювання, багатоукладність економіки, виробництво, розподіл та обмін здійснюються на основі звичаїв, традицій і культових обрядів;

2) виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та при наявності слабо розвинутої інфраструктури;

3) соціально-економічний застій, бідність і зубожіння основної частини населення;

4) високий рівень безробіття та низька продуктивність праці.

Адміністративно-командна економічна система характеризується тим, що в ній всі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях.

Особливості адміністративно-командної економічної системи:

1) планування процесу виробництва, тобто визначається перелік і обсяги вироблюваних матеріальних і нематеріальних благ та як, ким і за допомогою яких ресурсів вони будуть вироблятись;

2) централізація ресурсів, їх розподіл не на основі попиту і пропозиції шляхом прикріплення виробників до споживачів, залежність останніх від перших;

3) обмежена сфера товарно-грошових відносин, тобто неповністю задовольняються суспільні потреби внаслідок наявності хронічного дефіциту товарів і послуг;

4) не враховуються економічні інтереси учасників виробництва, тому, як наслідок, їх незацікавленість в інтенсивній праці та низька її ефективність;

5) централізоване планування та централізоване ціноутворення, відсутність конкуренції.

Головні елементи цієї системи: жорстке директивне планування, контроль держави над економікою, пріоритет адміністративних стимулів виробництва над економічними, монополізм виробників і їх панування над споживачами, переваження державного сектору в народному господарстві.

Переваги адміністративно-командної економічної системи:

- можливість нагромадження значних за обсягом виробничих ресурсів, для вирішення тактичних і стратегічних завдань шляхом їх перерозподілу у ті галузі і сфери, які визначені пріоритетними;

забезпечується повна, хоча не завжди раціональна та ефективна зайнятість населення, що дозволяє уникнути масового і хронічного безробіття, зубожіння людей;

враховуються такі основні суспільні потреби, як освіта, охорона здоров'я тощо, які задовольняються за рахунок централізованих коштів на певному рівні усім членам суспільства.

Ринкова економіка вільної конкуренції.

Ринкова економіка, за теорією А. Сміта, - це лад, заснований на приватній власності, в якому здійснюється вільна гра ринкових сил.

Ринкова економіка - форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю. Ринкова модель господарювання дозволяє без примусу спрямовувати ресурси туди, де вони необхідні, і перерозподіляти їх у разі зміни попиту. В ринковій системі ці процеси забезпечуються пріоритетом економічних методів управління, рівноправним існуванням різних форм власності, домінуванням споживача над виробником, децентралізацією управління, конкуренцією.

Основними ознаками ринкової економіки вільної конкуренції є такі:

приватна власність на виробничі й трудові ресурси;

необмежена чисельність суб'єктів ринку, абсолютно вільний доступ на ринок і вихід з нього;

вільна конкуренція;

доступність всебічної інформації про ринок для кожного суб'єкта;

свобода учасників господарської діяльності;

самостійне встановлення цін на товари та послуги;

стихійне ринкове регулювання економічних процесів;

відсутність у кожного із суб'єктів ринкових відносин можливості безпосередньо впливати на рішення, які приймаються іншими суб'єктами.

Таким чином, ринкова економіка - це економічна система, господарська діяльність якої базується на рівноправності різних форм і масштабів власності та економічної ініціативи, свободі учасників підприємницької діяльності, вільному ціноутворенні та вільній конкуренції.

Змішана економічна система - економіка, у якій ряд рішень по розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами, - а деякі приймаються урядом країни.

Особливості змішаної економічної системи:

створено умови для розвитку вільної конкуренції та підприємницької діяльності;

сформовано розвинуту ринкову інфраструктуру;

соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення;

суттєво посилилась роль держави в регулюванні фінансової, кредитної та цінової політики та ін.

Ознаки змішаної економічної системи:

колективна приватна та державна власність;

взаємодія і взаємозв'язок її форм господарювання;

державне регулювання національної економіки з метою стимулювання сукупної пропозиції та сукупного попиту;

маркетингова система управління національним виробництвом;

чітка соціальна спрямованість національного господарства на основі економічного зростання.

Змішаною економікою є сучасні національні господарства розвинутих країн, бо вони однорідні за своєю соціально-економічною структурою.

Для змішаної економіки сучасних розвинутих країн світу характерне поєднання принципів самостійності та певної централізації в управлінні національним виробництвом. Це стосується не лише відносин між державою і корпораціями, а й організації економічної діяльності самих корпорацій. Будучи певною мірою централізованою системою, велика корпорація всіляко стимулює розвиток підприємницької діяльності у власних межах, надає великої самостійності її складовим ланкам. Отже, в змішаній економічній системі поєднується регулююча роль ринкових механізмів з державним управлінням національною економікою.

Існує ряд національних і регіональних моделей змішаної економіки, а саме:

1) американська, або ліберальна модель;

2) неоліберальні моделі Західної Європи (німецька, шведська та ін.);

3) японські моделі нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.).

Кожна з цих моделей має свої специфічні особливості, спрямованість, але досить ефективно функціонує у відповідній країні чи на континенті.

Основними критеріями, на базі яких визначається специфіка різних моделей господарювання, є:

цільове спрямування економіки;

форми і структура власності (зокрема, питома вага державної власності);

важелі і форми втручання держави в економіку, які розрізняються співвідношенням державного і приватного секторів, їх структурою і значенням, а також методами і комбінаціями взаємодії при регулюванні економічних процесів на різних рівнях.

Таким чином, сутність різноманітних моделей розвитку національних ринкових економік полягає в тому, що в них поєднується регулююча роль ринкових механізмів з державним управлінням на макроекономічному рівні, що дає змогу підвищити темпи економічного зростання і на цій підставі ефективніше розв'язувати соціальні питання, захищати інтереси всього народу.

На сучасному етапі багато розвинутих країн перейшли до соціально-ринкової економіки.

Соціально-ринкова економіка - це такий тип економічного розвитку, коли свобода ринку і підприємництва тісно поєднується з демократичністю і соціальним захистом усіх членів суспільства.

Найважливішими критеріями цієї моделі є оптимальне поєднання ринкового і планового господарства, тобто регульована економіка з відповідною системою соціального захисту населення.

В Україні нині розбудовується соціально орієнтована ринкова економіка, де головним завданням є утвердження демократичного, соціально відповідального, солідарного суспільства, що ґрунтуватиметься на історичних традиціях та менталітеті українського народу, органічно поєднуватиме в собі працю, талант та капітал суспільства, яке забезпечуватиме права і свободи кожної особи.

Формування та розвиток в Україні сучасних цивілізованих ранкових відносин є вирішальним засобом для швидкого економічного зростання національного виробництва та піднесення добробуту народу.

15.2 Перехідна економіка в контексті суспільних і природних процесів

У процесі еволюції будь-яка економічна система проходить декілька стадій:

зародження і становлення;

зрілість і розвиток на власній основі;

регрес і вмирання.

Регрес старої економічної системи супроводжується становленням нової. Взаємодія зазначених процесів становлення і регресу утворює перехідні (трансформаційні) економічні процеси. Вони не є процесами виключно становлення або регресу, а являють собою синергетичний результат їх взаємодії, а також мають власну сутність, зміст і основи руху.

Перехідна економіка - це не стаціонарна економіка, що якісно змінюється, в якій процеси відмирання старих і становлення принципово нових відносин домінують над процесами їх функціонування. Це економіка суспільства, що здійснює перехід з однієї історичної епохи в іншу, від попереднього ступеня свого руху до наступного. Отже, перехідна економіка - це економіка, яка якісно трансформується.

Одним з перших, хто вказав на необхідність виокремлення перехідного стану суспільства, був французький економіст Сен-Сімон. Він розрізняв два типи епох: органічну (нормально функціонуючу систему) і критичну (перехідну).

Важливо зазначити, що матеріальною основою перехідних станів (а отже, і критеріями їх визначення) є, з одного боку, зміна домінуючого фактора виробництва, з іншого - зміна характеру відносин між людьми. Так, за умов переходу від аграрного до індустріального суспільства змінюється, відповідно, і домінуючий фактор: від землі він переходить до капіталу. У свою чергу особисті, засновані на звичаях (традиціях) відносини аграрного суспільства трансформуються у ринкові, речові відносини, адекватні індустріальному суспільству.

У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства, спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу.

Головний зміст перехідного періоду - це зміни в економіці. Економіка, таким чином, набуває за умов перехідного періоду особливої якості, вона характеризує своєрідний "проміжний" стан суспільства. Звідси випливає і особливий характер перехідної економіки, який відрізняє її від "звичайних" економік.

Риси перехідної економіки:

1) особливий характер неврівноваженості перехідної економіки;

2) альтернативний характер перехідної економіки, тобто перехідна економіка повинна обов'язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки;

3) особливий характер суперечностей у перехідній економіці, а саме суперечності між новим (прогресивним) і старим (регресивним), при цьому виступають як суперечності розвитку;

4) наявність у перехідній економіці особливих - перехідних економічних форм (поєднання в собі елементів як старого, так і нового);

5) історичність перехідної економіки.

Середовище її існування визначають головні сфери (складові) людської життєдіяльності - економічна, політична, соціальна, духовна, природно-екологічна, які суттєво впливають на її зміст, характер, напрямки руху (рис. 15.2).

Природно-екологічне середовище характеризується багатоманітністю географічних, кліматичних ознак, станом флори і фауни, наявністю покладів корисних копалин тощо.

Економічне середовище представлене стаціонарними, неперехідними економічними процесами та явищами, в яких функціонування домінує над розвитком.

Політичне середовище охоплює такі найважливіші складові, як:

незалежні держави з притаманними їм формами правління, політичними режимами, формами устрою;

різноманітні міждержавні та наддержавні утворення (наприклад: СНД, ЄС тощо);

політичні партії і політичний процес.

Соціальне середовище характеризується багатоманітністю взаємо пов'язаних людських верств, прошарків і угруповань, а також інститутів громадянського суспільства за такими ознаками: демографічні, расові, національні, майнові, професійні, релігійні тощо.

Духовне середовище представлене складною системою форм суспільної свідомості (наукова, естетична, етична, моральна, релігійна); типів культур, традицій, генотипів різних народів; інститутів та організацій, що їх обслуговують (творчі спілки, наукові організації, релігійні конфесії, етичні норми та правила, національні звичаї і т.д.).

Таблиця 15.1

Типи перехідної економіки

Тип	Його сутність
Локальна перехідна економіка	дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі - в окремій країні чи певному регіоні та є вихідним типом перехідної економіки
Глобальна перехідна економіка	характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства чи у межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальною, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої
Природно-еволюційний тип перехідної економіки	відображає природну ходу еволюції економічних систем. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів
Реформаторсько-еволюційний тип	характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства, тобто свідоме використання об'єктивних факторів економічного прогресу. Даний тип характерний для локального типу перехідної економіки

15.3 Ознаки, головні напрями і моделі перехідних економічних процесів нового типу

До загальних ознак перехідних економічних процесів відносять:

а) визначене поєднання спадкоємності, наступності по відношенню до минулого і його формально-логічного заперечення;

б) ефект "сумісності, що зникає" старих економічних відносин, що з тією чи іншою швидкістю відмирають, та нових економічних відносин, що прогресують, "змішаність" старих та нових форм;

в) несталість, швидкоплинність, різко виражена нестаціонарність та динамічність;

г) біфуркаційний характер, варіантність розвитку. Перехідна економіка перебуває в точці біфуркації, своєрідній точці "відліку", від якої, в залежності від обставин, можливий рух у будь-якому з альтернативних напрямів;

д) нецілісність і фрагментарність відтворювальних процесів;

є) конкретно-історичний характер, тобто залежність від особливостей взаємодії складових середовища перехідної економіки в історичних умовах.

В перехідній економіці поєднуються прогресивні та регресивні процеси.

Головними прогресивними процесами є:

а) суверенізація національної економіки, тобто вихід економіки на передові цивілізаційні рубежі, в тактичному - оформлення її кордонів, визначення їх реального стану і складу;

б) роздержавлення і приватизація, формування багатоукладної економіки, в якій оптимально взаємодіють різноманітні форми власності, підприємництва та господарювання;

в) структурна перебудова економіки з метою досягнення домінування виробництв, опанування постіндустріального, інноваційного типу економічного розвитку;

г) становлення конкурентоспроможного національного товарного виробництва і на цій основі - цивілізованих ринкових відносин та механізмів аллокації (розподілу) ресурсів;

д) перехід до соціально-інтенсивного типу розширеного суспільного відтворення, досягнення та підтримання сталої та динамічної рівноваги національної економіки;

є) гуманізація та соціалізація економічних процесів, яка в загальному плані пов'язана з формуванням людини-особистості, пріоритетним розвитком соціальної сфери у порівнянні з матеріальною;

ж) інституціоналізація як процес формування необхідних для економічних перетворень інститутів (формальних і неформальних норм, традицій, настанов, правил тощо), перш за все, громадянського суспільства;

з) лібералізація і демократизація економічного життя з метою створення, перш за все, сприятливих умов для ефективного вільного підприємництва і праці;

и) регіоналізація та муніципалізація, як формування системи регіональних і муніципальних економічних утворень, що само фінансуються і являють собою невід'ємні складові національної економіки;

і) поступове відкриття національної економіки, її органічне включення в світові процеси глобалізації, інтеграції та диференціації, розширення ефективних зовнішньоекономічних зв'язків;

ї) становлення сучасного типу триєдиного економічного регулювання (ринкового, державного, громадянського).

Зазначені напрями і складові перехідної економіки нового типу тією притаманні всім її рівням: мікро- (підприємства і домашні господарства); мезо- (галузі та регіони); макро- (економіка в цілому та її сфери), що інтенсивно взаємодіють і переплітаються. їх більш докладну характеристику подано в наступних главах.

Перехідні процеси в економіці представлені такими моделями:

1) "шокової терапії", в межах якої домінує жорсткий і стислий за термінами монетаристський варіант неоліберальної економічної політики. Він, зокрема, передбачає:

проведення впродовж 1-2 років радикальних антиінфляційних стабілізаційних заходів та приватизації;

моментальна лібералізація цін;

максимальне усунення держави від втручання в економічні процеси;

ліквідація переважної більшості субсидій;

запровадження повної фінансової самостійності підприємств, "жорстких" бюджетних обмежень тощо.

2) градуалістська або інкрементальна, яка наголошує на необхідності поступових і відносно повільних ринкових перетворень в міру створення відповідних інституціональних передумов. Її прихильники виступають за:

встановлення рівноваги на споживчому ринку шляхом легалізації та розвитку приватного сектора;

поширення ринкових механізмів спочатку на виробництво та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції;

лібералізацію цін зі збереженням певного державного контролю у споживчих галузях економіки;

формування двосекторної моделі економіки.

3) інтегративна модель економічних перетворень полягає у визначенні власного шляху реформ на основі переважно власних сил і ресурсів з огляду на складні суспільні перетворення в цілому.

Отже, моделі "шокової терапії" та градуалістську (інкрементальну) можна вважати послідовно-паралельними етапами та необхідними передумовами формування інтегративної моделі економічних перетворень (рис. 15.2).

Рис. 15.2. Моделі перехідних економічних процесів

15.4 Основи саморозвитку перехідної економіки нового типу

Інтегративна модель передбачає опору на джерела і основи саморозвитку перехідної економіки нового типу, які представлено переважно її внутрішніми класичними (двосторонніми) і некласичними (багатосторонніми) суперечностями технологічних, соціальних та соціально-економічних укладів.

Технологічний (техніко-економічний) уклад - це комплекс технологічних процесів, які являють собою цілісність, що відтворюється, і охоплюють різні галузі та сполучені виробництва.

Технологічний уклад - цілісне, стале утворення, в межах якого здійснюється замкнений виробничий цикл, що включає видобування і отримання первинних ресурсів, всі стадії їх переробки і випуск кінцевої продукції, відповідної типу суспільного споживання, що склався. Розвиток будь-якого технологічного укладу починається з виробничого впровадження базисної інновації, яка згодом супроводжується доповнюючими інноваціями.

Автори концепції технологічних укладів -- російські економісти Львов Д.С. і Глазьєв С. Ю.

Вони вважають, що історія міжнародної економіки останніх трьох століть демонструє становлення та заміщення п'яти технологічних укладів і 1 гіпотетичний, який має змінити існуючий з розвитком науки і техніки (рис. 15.3).

Соціальний уклад представлений історично визначеною системою відтворення людини як особистості. Ця система включає дві головні складові:

а) активну - професійно-кваліфікаційний та інтелектуально-освітній потенціал суспільства (ПКІОПС);

б) інерційну - сукупність національних, культурних та інших традицій, норм і принципів, що утворюють домінуючий менталітет суспільства.

Соціально-економічний (економічний) уклад характеризується історично визначеною формою привласнення процесу, умов і результатів виробництва продукту і людини.

Притаманна йому система протиріч включає протиріччя між різними соціально-економічними укладами (наприклад, між приватнопідприємницьким і державним); між процесами привласнення та відчуження в межах кожного укладу.

Враховуючи технологічну, соціальну та соціально-економічну багатоукладність перехідної економіки нового типу, що взаємо відповідні одна одній, стає зрозумілою складність системи її протиріч. Це певною мірою необхідно враховувати при формуванні організаційно-економічного механізму, який являє собою суперечливу єдність трьох рівноцінних та самоцінних сторін - ринкового саморегулювання, державного та громадянського економічного регулювання.

З технологічної точки зору ядром саморозвитку перехідної економіки є група машинобудівних і будівельних галузей; із соціальної - таким ядром можна визнати ту складову ПКІОПС, що само відтворюється, нарешті, із соціально-економічної - характер привласнення. Інтеграційний підхід до проблеми передбачає визначення в якості ядра саморозвитку інтеграційно-інноваційного сплаву найактивніших складових всіх трьох типів укладів одного історичного рівня з чітко визначеною постіндустріальною спрямованістю. Ця проблема стоїть на порядку денному і держави, і бізнесу, і громадянського суспільства.

ПРАКТИКУМ

І. Вивчити та законспектувати наступні питання:

1. Типи економічних систем та їх еволюція

2. Перехідна економіка в контексті суспільних і природних процесів

3. Ознаки, головні напрями і моделі перехідних економічних процесів нового типу

4. Основи саморозвитку перехідної економіки нового типу

ІІ. Тести. Знайдіть правильну(і) відповідь(і) на тестові запитання:

1. До ознак перехідності не відноситься:

а) циклічність;

б) стійкість;

в) альтернативність;

г) історичність.

2. У якій країні на початку 90-х відбувався перехід від командно-адміністративної до ринкової системи господарювання:

а) Франції;

б) Бельгії;

в) Україні;

г) Польщі.

3. У результаті переходу в Україні від централізовано-планових методів керування економікою до ринкових механізмів саморегуляції господарських зв'язків:

а) відбулося погіршення сформованої структури національної економіки;

б) з'явилися прогресивні зрушення в галузевій структурі суспільного виробництва;

в) структура національної економіки не перетерпіла змін;

г) істотно покращилася структура експорту України.

4. Під структурними зрушеннями в суспільному виробництві розуміється все перераховане нижче, крім зміни:

а) галузевої структури виробництва;

б) територіального розміщення продуктивних сил;

в) співвідношення між прямими і непрямими методами державного регулювання;

г) співвідношення між сферами національної економіки.

5. Концепція радикальних змін - це:

а) політика "шокової терапії";

б) градуалістська політика економічної трансформації;

в) політика протекціонізму;

г) політика поступових інституціональних перетворень.

6. Ринок у змішаній економіці є:

а) стихійним регулятором пропорцій та розподілу доходів;

б) системою недосконалої конкуренції;

в) системою недосконалої конкуренції, що перебуває під регулюючим впливом монополій, олігополій та держави;

г) системою недосконалої конкуренції, що перебуває під регулюючим впливом держави.

7. Економічною основою соціалізму є:

а) суспільна власність на засоби виробництва;

б) ринкова система;

в) планова система;

г) суспільне управління економічними процесами;