Предмет політичної економії

- виробництво предметів споживання (II підрозділ)є

2) Невиробнича сфера.

Система балансів - це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

Отже, БНГ обчислює тільки матеріальне виробництво в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва і предметів споживання.

Сучасні форми суспільного продукту. За системою балансу народного господарства обчислюється валовий суспільний продукт (ВСП), який являє собою суму всіх благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазвичай рік). Він також може бути визначений як сума продукції окремих виробників (підприємств, об'єднань) за цей самий проміжок часу.

Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

Виробничий метод або за виробленою продукцією передбачає розрахунок ВВП шляхом підсумовування доданої вартості, яка створена всіма галузями економіки.

Отже, за цим методом:

(12.2)

де ?ДВ - сума доданих вартостей;

Тнч - чисті непрямі податки.

Метод кінцевого використання або за витратами передбачає підсумовування витрат всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

(12.3)

де С - споживчі витрати домогосподарств; І - валові приватні інвестиційні витрати; Д - витрати держави; E - чисті витрати закордону (чистий експорт).

3) Розподільний метод або за доходами передбачає підсумовування всіх видів факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рента), а також амортизаційних відрахувань.

Згідно даного методу ВВП розраховується за формулою:

(12.4)

де ЗП - заробітна плата; P - прибуток підприємств і корпорацій; іч - чистий процент, який дорівнює різниці між отриманим і сплаченим процентом; R - рента; НП - непрямий чистий податок на бізнес; А - амортизація основного капіталу.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП - це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами.

Реальний ВВП - це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.

Близьким до ВВП за змістом є показник валового національного продукту.

Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами.

ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні.

Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Але в країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП.

Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існує також низка інших взаємопов'язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) - це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП - Амортизаційні відрахування. (12.5)

Національний дохід (НД) можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

НД = ЧВП - Непрямі податки на бізнес; (12.6)

НД = ВВП - Амортизаційні відрахування - Непрямі податки на бізнес. (12.7)

Національний дохід - це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід - це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

Національний дохід є дуже важливим показником результативності суспільного виробництва, національної економіки. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш оптимально визначає рівень добробуту населення.

На основі національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо (трансфертні виплати - виплати, які не пов'язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохід - це одержаний дохід, а національний доход - це зароблений дохід.

Якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо дохід в особистому розпорядженні домогосподарств -- кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження.

Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

12.4 Зміст та структура національного багатства

Національне багатство -- це сукупність у грошовій формі матеріальних і духовних благ, нагромаджених за всю історію функціонування національної економіки.

В економічній науці мають місце два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.

Концептуальні підходи до визначення національного багатства
Концепція БНГ	Концепція національних рахунків
Національне багатство постає як сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період розвитку	Національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб'єктів, тобто в нього входять: матеріальні блага і ресурси, невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т. ін.), фінансові активи (без фінансових зобов'язань).

Національне багатство країни можна визначити як сукупність матеріальних і культурних благ, нагромаджених на відповідний момент у даній країні протягом її історичного розвитку.

До складу національного багатства входять:

основні виробничі і невиробничі фонди;

оборотні виробничі фонди і матеріальні запаси та резерви;

природні ресурси, які включені до народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та які можуть бути включені до нього в найближчий час.

Однак такий підхід до трактування складу національного багатства потребує доповнення й уточнення. Він ґрунтується на уявленнях представників класичної школи, породжених реальними потребами виробництва індустріальної епохи в умовах постіндустріальної стадії людської цивілізації, до якої вона переходить та яка характеризується інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту.

Сучасна економічна теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Це пов'язане з тим, що в наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей.

Особливої актуальності в сучасних умовах набувають дослідження, формування і розвиток нематеріальних форм багатства, пов'язаних з людиною.

Нематеріальне багатство суспільства - це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили - науково-технічний, освітній, культурний потенціал.

Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства є:

виробничий капітал (основний і оборотний капітал);

основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об'єкти, житлові будинки);

резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу);

майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання - автомобілі, меблі, побутова техніка тощо);

запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного багатства не входять.

Розрізняють відтворювані і невідтворювані природні ресурси. Так, існують природні ресурси, які не створені працею (наприклад ліс), але можуть бути відтворені. У той самий час деякі види природних ресурсів (природні копалини) у своїй основній частині не відтворювані.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).

Масштаби, структура та якісний рівень національного багатства не залишаються незмінними. У процесі відтворення воно не тільки постійно зростає, а й безперервно оновлюється. Тому для нарощування національного багатства великого значення набуває раціональне використання виробничого потенціалу, від якого залежать темпи зростання валового внутрішнього продукту і відповідно добробуту нації, фізичний і духовний стан людини. Важливу роль у зростанні національного багатства відіграють природні ресурси. Винищення природних багатств України призводить до втрати їх значної частини, якою вже ніколи не скористаються прийдешні покоління.

Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.

ПРАКТИКУМ

І. Вивчити та законспектувати наступні питання:

1. Зміст процесу суспільного відтворення

2. Визначення сутності сукупного суспільного продукту

3. Суспільний продукт і його форми. Методи обчислення суспільного продукту

4. Зміст та структура національного багатства

ІІ. Тести. Знайдіть правильну(і) відповідь(і) на тестові запитання:

1. Для розширення виробничого потенціалу потрібно щоб:

а) ЧНП перевищував НД;

б) чисті інвестиції перевищували величину амортизації;

в) НД перевищував обсяг споживчих витрат населення та держави;

г) ВНП перевищував ЧНП на величину амортизації.

2. Номінальний ВНП визначається за цінами:

а) попереднього року;

б) поточного року;

в) наступного року;

г) базового року.

3. Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт,

а в постійному повторенні та відтворенні, називається:

а) суспільним поновленням;

б) суспільним відновленням;

в) суспільним повторенням;

г) суспільним відтворенням.

4. Відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту - це:

а) просте відтворення;

б) розширене відтворення;

г) складне відтворення.

5. Регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту, товарів і послуг - це:

а) господарська діяльність;

б) економічне зростання;

в) регрес;

г) науково-технічна революція.

6. Назвіть основні стадії відтворення:

а) проектування - досвідчене виготовлення - виробництво - застосування;

б) зародження - розвиток - старіння - умирання;

в) виробництво - розподіл - обмін - споживання;

г) створення - використання - ремонт - відновлення.

7. На який обсяг сукупний суспільний продукт більший, ніж кінцевий продукт:

а) на обсяг амортизації;

б) на обсяг додаткового продукту;

в) на обсяг необхідного продукту;

г) на обсяг проміжного продукту;

д) кінцевий продукт більший, ніж сукупний суспільний продукт.

8. На який обсяг кінцевий продукт перевищує чистий продукт:

а) на обсяг витрат предметів праці;

б) на обсяг фонду відшкодування матеріальних витрат;

в) на обсяг амортизації;

г) на обсяг необхідного продукту;

д) на обсяг додаткового продукту.

9. Частина суспільного продукту, яка йде на відновлення зношених засобів виробництва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці - це:

а) фонд споживання;

б) фонд заміщення.

10. Частина суспільного прибутку, яка йде на задоволення матеріальних потреб людей - це:

а) фонд заміщення;

б) фонд споживання.

ІІІ. До кожного терміна доберіть єдиний правильний варіант визначення.

Терміни

1. Виробництво.

2. Суспільне відтворення.

3. Сукупний суспільний продукт

4. Кінцеві продукти.

5. Проміжні продукти.

6. Система національних рахунків.

7. Баланс народного господарства.

8. Валовий суспільний продукт

9. Валовий внутрішній продукт

10. Валовий національний продукт

11. Чистий внутрішній продукт.

12. Національний дохід.

13. Національне багатство країни.

Визначення

1. Сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту.

2. Сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств.

3. Адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв'язки в національному господарстві.

4. Сукупність матеріальних і культурних благ, нагромаджених на відповідний момент у даній країні протягом її історичного розвитку.

5. Система взаємопов'язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу.

6. ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань

7. Сума всіх благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазвичай рік).

8. Матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для пере продажу.

9. Сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами.

10. Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні

11. Матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.

12. Процес створення матеріальних і нематеріальних благ необхідних для існування і розвитку людини.

13. Виражений у ринкових цінах обсяг товарів і послуг, створених протягом певного часу (як правило, року).

ІV. Розв'язати задачі:

1. Номінальний ВНП України 2008 році склав 168 млрд. грн.. Індекс цін - 140. Вирахувати реальний ВНП.

2. Використовуючи дані таблиці, необхідно вирахувати НД, ЧНП і ВНП по витратам і доходам (цифри умовні).

Млн. грн. економічний капітал прибуток суспільство

1.	Заробітна плата	221
2.	Споживацькі витрати домогосподарству	245
3.	Інвестиційні витрати бізнесу	33
4.	Проценти	13
5.	Трансфертні платежі	12
6.	Український експорт товарів і послуг	14
7.	Державні закупівлі товарів	72
8.	Прибуток	56
9.	Український імпорт товарів і послуг	16
10.	Рентні платежі	10
11.	Амортизація	27
12.	Непрямі податки	18



3. Визначте темп економічного росту по роках використовуючи наступні дані:

Показники	2005	2006	2007	2008
Обсяг ВНП в поточних цінах, млрд. грн.	400	520	850	1060

Як можна охарактеризувати динаміку економіки?

4. Використовуючи дані таблиці, необхідно вирахувати НД, ЧНП і ВНП по витратам і доходам (цифри умовні).

Млн. грн.

1.	Заробітна плата	218
2.	Споживацькі витрати домогосподарству	260
3.	Інвестиційні витрати бізнесу	55
4.	Проценти	12
5.	Трансфертні платежі	23
6.	Український експорт товарів і послуг	9
7.	Державні закупівлі товарів	90
8.	Прибуток	113
9.	Український імпорт товарів і послуг	15
10.	Рентні платежі	20
11.	Амортизація	25
12.	Непрямі податки	22

V. Підготуйте для презентації на семінарському занятті реферат за однією з наведених нижче тем.

1. Суспільне відтворення: сутність, форми і особливості. Відтворення продуктивних сил і виробничих відносин.

2. Суспільний продукт та його структура. Матеріальне підґрунтя і умови безперервності суспільного відтворення.

3. Форми і типи суспільного відтворення: просте й розширене відтворення суспільного продукту; екстенсивне та інтенсивне суспільне відтворення.

4. Виробництво національного доходу. Продуктивна і непродуктивна праця.

5. Розподіл і перерозподіл національного доходу.

6. Зростання ролі державного бюджету у перерозподілі національного доходу.



13. Економічний розвиток. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх регулювання державою

План

1. Економічне зростання та економічний розвиток

2. Циклічність економічного розвитку. Основні характеристики циклів

3. Зайнятість населення і її регулювання в сучасних умовах

4. Неповна зайнятість і безробіття в механізмі відтворення робочої сили

13.1 Економічне зростання та економічний розвиток

Економічне зростання означає процес кількісно-якісних зрушень у межах технологічного способу виробництва, зумовлених відповідними суперечностями та чинниками і виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва.

В політекономінному аспекті економічне зростання означає техніко-економічні відносини між людьми з приводу привласнення предметів природи у процесі праці та надання послуг.

Відмінності між економічним зростанням і економічним розвитком полягають у тому, що остання категорія відображає незворотні, направлені та закономірні зміни технологічного способу виробництва, а економічне зростання позбавлене таких ознак, оскільки може перериватись економічним спадом.

Основними факторами екстенсивного типу економічне зростання є:

1) збільшення обсягу інвестицій за збереження існуючого рівня технології;

2) збільшення кількості працівників;

3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів тощо).

Основними факторами інтенсивного типу економічного зростання є:

1) впровадження нової техніки і технології на основі передових досягнень науково-технічного прогресу, основою яких є процес інвестування виробництва;

2) підвищення загальноосвітнього і професійного рівня працівників;

3) розвиток підприємницьких здібностей;

4) випереджаючий розвиток інформаційної сфери, інформатизація господарської діяльності.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних чинників економічного зростання Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання.

Важливе значення для характеристики економічного зростання має ефективність та якість такого зростання. Таке зростання в концентрованому вигляді виражається у зростанні ефективності сукупної праці, передусім, у зростанні продуктивності живої праці. Конкретнішими показниками економічного зростання є покращення якості наявних товарів і послуг, підвищення конкурентоспроможності останніх на світових ринках, освоєння нової техніки і технології та ін.

Якість економічного зростання виражається у покращенні життєвого рівня більшості населення, умов праці, зростанні загальноосвітнього, професійного та культурного рівнів зайнятого населення, збільшенні вільного часу тощо.

Процес економічного розвитку і зростання не можливий без постійного нагромадження. Цей процес за умов капіталізму набув форми нагромадження капіталу.

Нагромадження капіталу - процес перетворення додаткової вартості на капітал, у т. ч. на різні типи та форми капіталу (капіталістичної власності). Цей процес іще називають капіталізацією.

Процес нагромадження капіталу відбувається у двох основних формах:

1) концентрації капіталу - зосередження, нарощування капіталу завдяки об'єднанню капіталів різних власників, а також за рахунок перетворення прибутку на капітал (джерело майбутніх доходів);

2) централізація капіталу - це збільшення розмірів капіталу, внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Наприклад: утворення акціонерних компаній.

Нагромадження капіталу розпадається на нагромадження продуктивного капіталу і грошового капіталу. У свою чергу, в процесі нагромадження продуктивного капіталу слід виділити валові та реальні інвестиції.

Валові інвестиції включають всю суму витрат, що йдуть на заміщення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень у поточному році (в т. ч. товарно-матеріальні запаси, житлове будівництво).

Реальні інвестиції - це вкладення в засоби виробництва, розвиток науки, інформації та інших елементів продуктивних сил.

Якщо від валових інвестицій відрахувати суму амортизації основного капіталу, то отримаємо чисті інвестиції, які йдуть лише на розширення основного капіталу.

Інвестиції не слід ототожнювати із капіталовкладеннями, тобто вкладеннями в основний капітал або у виробничі фонди. Це означає ототожнення цілого з окремим елементом.

Інвестиції на мікрорівні - вкладення у розвиток продуктивних сил і відносин економічної власності; інвестиції на макрорівні - вкладення у розвиток економічної системи.

Рівень та інтенсивність нагромадження капіталу показує норма нагромадження, яка визначається відношенням фонду нагромадження до національного доходу або валового національного продукту (ВНП).

(13.1)

або

(13.2)

У процесі нагромадження капіталу діє закон нагромадження капіталу, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між збільшенням та якісним вдосконаленням структури нагромадженого капіталу, зростанням на цій основі суспільної продуктивної праці з одного боку, і зростанням національного багатства, привласненням все більшої його частини класом капіталістів і певним підвищенням життєвого рівня інших версти населення, з другого боку.

13.2 Циклічність економічного розвитку. Основні характеристики циклів

Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. Запровадження досягнень НТП у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання починає спадати. Відбуваються злети і спади в економіці.

Проблеми виявлення періодичності коливань в економіці та причин, що їх зумовлюють, не залишали байдужим жодного з провідних економістів XIX--XX ст. Розглянемо деякі з теорії циклів.

Монетаристська теорія (Н. Хоутрі та ін.) пояснює цикли розширенням (експансією) і згортанням банківського кредиту.

Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та ін.) пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень.

Теорія недоспоживання вбачає причину криз у надмірному заощадженні доходів.

Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк та ін.) вважають причиною криз надмірне інвестування.

Психологічні теорії (А. Пігу, Дж. Кейнс) виходять з того, що песимістичні і оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли. Їх ще називають циклами Елемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8-10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу.

До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15-20 років.

Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.

Розглянемо детальніше середні цикли, які ще називають промисловими.

Промисловий (економічний) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх.

Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.

Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійcнювалось з періодичністю 10-11 років. Такою була і періодичність середніх (промислових) циклів.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) - це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає їі зниження, яке знову змінюється зростанням.

Економічний цикл складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Сучасна економічна теорія виділяє дві фази економічного циклу:

1) рецесію - включає кризу та депресію;

2) піднесення - пожвавлення і бум.

Рецесія - фаза економічного циклу між найвищою та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва. Розширення виробництва (піднесення) - фаза між найнижчою і найвищою точками циклу.



Таблиця 13.1

Характеристика фаз ділового циклу

Назва	Особливості
Криза (спад)	Завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.
Депресія	Фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення - просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.
Пожвавлення	Спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит - спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найбільш яскравою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.
Піднесення (зростання)	Фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.

Антициклічна політика - це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.

Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.

Політика стримування - це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.

Політика експансії - це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.

3. Зайнятість населення і її регулювання в сучасних умовах

Робоча сила має дві характеристики:

кількісну (кількість носіїв здатності до праці);

якісну (стан фізичного розвитку і здоров'я людини, рівень освіти і кваліфікації, співвідношення цих показників для різних професійних груп населення).

До якісної характеристики робочої сили належить також:

здатність приводити в дію засоби виробництва, виконувати норми, виробляти конкурентоспроможні матеріальні блага і послуги високої якості;

здатність у процесі праці вдосконалювати свої професійні навики, підвищувати рівень освіти і кваліфікації;

здатність удосконалювати знаряддя і предмети праці. Робоча сила, таким чином, є потенційним станом здатності до праці, її реалізації у самій праці.

Поняття "зайнятість" означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили - робочої сили чи підприємницького хисту, включений до складу продуктивних сил суспільства на певній ділянці виробничого процесу товарів і послуг.

Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі.

Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування та саморозвитку. Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішніми та зовнішніми виробничими відносинами.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері.

Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати.

Економіка суспільства повинна забезпечити роботою всіх, хто хоче і здатний працювати ефективно. Якщо економіка має недостатньо робочих місць для бажаючих працювати, тому формується неповна зайнятість: певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи.

Економічно активне населення (згідно з концепцією робочої сили і підприємливості) - це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропонування робочої сили для виробництва товарів і послуг. До економічно активних належать особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні.

Раціональність зайнятості визначають суспільно корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура національної економіки, що забезпечує суспільний поділ праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат праці у певний час і за конкретних умов.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему, а саме:

- наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною;

- особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником;

- особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником;

- робота на орендованих засобах виробництва; робота в спільному підприємстві;

- надомна праця; громадські роботи тощо.

13.4 Неповна зайнятість і безробіття в механізмі відтворення робочої сили

В умовах ринкової економіки повна зайнятість не означає відсутності безробіття. Західні економісти доводять, що повна зайнятість досягається тоді, коли рівень безробіття не перевищує її природного рівня.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні братися до неї.

Основними його видами є природне і циклічне безробіття.

Природне безробіття (англ. Natural rate of unemployment (NRU) - це частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП. Даний рівень безробіття не пов'язаний з динамікою економічного зростання. Він залежить від природних причин, таких як: плинність кадрів, міграція, демографічних факторів. Вважається, що природній рівень безробіття складає 4-5 % від загальної кількості робочої сили.

Природне безробіття є:

1. Добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою.

2. Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу.

3. Cтруктурне безробіття - виникає в результаті зміни структури економіки, наприклад, внаслідок технологічної революції.

Циклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. В фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.

Закон Оукена стверджує, що на кожен 1 % зростання безро-біття, коли рівень безробіття перевищує природне безробіття, знижується ВВП на 2,5 %.

Отже, люди, що мають роботу, - зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, - безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її, - незайняті.

Рівень безробіття вимірюється за формулою:

(13.3)

Якщо рівень безробіття перевищує норму природного безробіття, то в країні існує неповна зайнятість.

Особливим видом безробіття є вимушена неповна зайнятість.

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і характеризується своєю тривалістю. До цього виду безробіття відносять тих працівників, які в поточному році перебували в адміністративних відпустках без збереження заробітної плати та ті зайняті, що працювали в режимі неповного робочого дня чи тижня. Фактично вимушена неповна зайнятість є так званим прихованим безробіттям, яке у нас є масовим.

ПРАКТИКУМ

І. Вивчити та законспектувати наступні питання:

1. Економічне зростання та економічний розвиток

2. Циклічність економічного розвитку. Основні характеристики циклів

3. Зайнятість населення і її регулювання в сучасних умовах

4. Неповна зайнятість і безробіття в механізмі відтворення робочої сили

5. Фактори та показники розширеного відтворення робочої сили

6. Теорії зайнятості і відтворення суб'єктивного фактора виробництва

ІІ. Тести. Знайдіть правильну(і) відповідь(і) на тестові запитання:

1. Найбільший вплив на циклічні коливання в економіці має динаміка:

а) інвестицій, спрямованих на приріст товарно-матеріальних запасів;

б) інвестицій, спрямованих на виробництво товарів тривалого користування;

в) споживчих витрат;

г) державних витрат.

2. Процес суспільного відтворення потребує відновлення:

а) лише продуктивних сил;

б) всіх факторів виробництва;

в) лише особистого фактору виробництва;

г) лише матеріально-речовинного фактору виробництва.

3. Економічний цикл має:

а) дві фази;

б) три фази;

в) чотири фази.

4. В якій послідовності проходять фази економічного циклу:

а) криза, депресія, пожвавлення, піднесення;

б) криза, депресія, піднесення, пожвавлення;

в) депресія, криза, пожвавлення, піднесення.

5. Які з перерахованих факторів можуть спричинити цикли?

а) порушення пов'язані із споживанням та нагромадженням;

б) зменшення податків на прибуток,

в) коливання сукупних чистих інвестицій;

г) зростання доходів.

6. При якому типі економічне зростання досягається шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил?

а) інтенсивному;

б) екстенсивному.

7. Економічними чинниками зростання суспільного виробництва є:

а) збільшення обсягу використовуваних виробничих ресурсів;

б) підвищення якості використовуваних ресурсів;

в) піднесення культурно-духовного рівня населення;

г) поліпшення способів використання ресурсів.

8. Норма нагромадження - це:

а) виражена у відсотках частка виробничого і невиробничого нагромадження в національному доході;

б) відношення валових інвестицій до національного доходу, виражене у відсотках;

в) відношення валових заощаджень до валового внутрішнього продукту, виражене у відсотках;

г) частка національного доходу, що направляється на нагромадження, виражена у відсотках до національного доходу.

9. Зайнятість - це:

а) цілеспрямована діяльність людини;

б) форма організації, за якої певна кількість людей спільно бере участь у виробничому процесі;

в) населення працездатного віку, зайняте в економіці країни;

г) спільна праця людей;

д) діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі.

10. Неповна зайнятість - це ситуація, коли:

а) певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи;

б) певна кількість робочої сили добровільно не працює;

в) певна кількість робочої сили самозайнята у неформальному секторі.

11. Повна зайнятість - це зайнятість:

а) усіх тих, хто бажає і здатен займатися діяльністю, яка дає дохід;

б) осіб, які відпрацювали протягом тижня не менше 4-х годин;

в) осіб, які в підсобному господарстві відпрацювали протягом тижня не менше 30-ти годин;

г) осіб, частково зайнятих;

д) усі відповіді правильні.

12. Що належить до валових інвестицій у натуральному вираженні:

а) купівля засобів праці, будівництво та зміна запасів;

б) придбання цінних паперів;

в) тільки придбання активних засобів праці;

г) лише витрати на створення пасивних засобів праці;

д) тільки зміна товарно-матеріальних запасів.

13. На який обсяг валові приватні внутрішні інвестиції більші, ніж чисті приватні внутрішні інвестиції:

а) на обсяг державних капіталовкладень;

б) на обсяг іноземних капіталовкладень;

в) на обсяг амортизації;

г) на обсяг непрямих податків;

д) на обсяг митних тарифів.

ІІІ. До кожного терміна доберіть єдиний правильний варіант визначення.

Терміни

1. Економічне зростання.

2. Концентрації капіталу.

3. Централізація капіталу.

4. Валові інвестиції.

5. Реальні інвестиції.

6. Закон нагромадження капіталу.

7. Економічний цикл.

8. Антициклічна політика.

9. Зайнятість.

10. Повна зайнятість.

11. Економічно активне населення

12. Безробітні.

13. Природне безробіття.

14. Добровільне безробіття.

15. Фрикційне безробіття.

16. Cтруктурне безробіття.

17. Закон Оукена.

Визначення

1. Виникає в результаті зміни структури економіки, наприклад, внаслідок технологічної революції.

2. Частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП. Даний рівень безробіття не пов'язаний з динамікою

3. Працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні братися до неї.

4. На кожен 1 % зростання безробіття, коли рівень безробіття перевищує природне безробіття, знижується ВВП на 2,5 %.

5. Діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі.

6. Населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропонування робочої сили для виробництва товарів і послуг.

7. Регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає їі зниження, яке знову змінюється зростанням.

8. Використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати.

9. Виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу.

10. Виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою.

11. Вкладення в засоби виробництва, розвиток науки, інформації та інших елементів продуктивних сил.

12. Політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.

13. Виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між збільшенням та якісним вдосконаленням структури нагромадженого капіталу, зростанням на цій основі суспільної продуктивної праці з одного боку, і зростанням національного багатства, привласненням все більшої його частини класом капіталістів і певним підвищенням життєвого рівня інших версти населення, з другого боку.

14. Зосередження, нарощування капіталу завдяки об'єднанню капіталів різних власників, а також за рахунок перетворення прибутку на капітал (джерело майбутніх доходів).

15. Всі витрати, що йдуть на заміщення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень у поточному році (в т. ч. товарно-матеріальні запаси, житлове будівництво).

16. Збільшення розмірів капіталу, внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Наприклад: утворення акціонерних компаній.

17. Процес кількісно-якісних зрушень у межах технологічного способу виробництва, зумовлених відповідними суперечностями та чинниками і виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва.

ІV. Розв'язати задачі:

1. Припустимо, що природний рівень безробіття складає 5%, а фактичний - 16%. Користуючись законом Оукена, визначте величину відставання ВНП у процентах. Якщо номінальне ВНП дорівнює 300 млрд. грн., який обсяг продукції втрачається через безробіття?

2. Економічно активне населення України становить 36 млн. чол. Зайняте - 33 млн. чол.. Підрахуйте рівень безробіття.

3. Все населення складає 500 тис. чол., з них 120 тис. чол. - діти до 16 років і люди, які знаходяться у психіатричних лікарнях і у виправних установах. 150 тис. чол. вибули із складу робочої сили. 23 чол. безробітні, 10 чол. - робітники, зайняті неповний робочий день і шукають роботу. Використовуючи ці дані розрахуйте:

а) трудовий потенціал регіону;

б) офіційний рівень безробіття.

4. У звітному році чисельність безробітних становила 1003 тис. осіб. Чисельність економічно активного населення 22803 тис. осіб. Відомо, що чисельність економічно активного населення зросла порівняно з базовим періодом на 1,5%, а рівень безробіття зріс на 0,9%. Визначити чисельність безробітних у базовому році.

5. Чисельність населення країни складає 220 млн. чол., із них 48 млн. - діти у віці до 16 років, а також особи, що знаходяться у спеціальних закладах (психіатричних лікарнях, виправних колоніях тощо), 60 млн. чоловік з тих чи інших причин вибули із складу робочої сили, 9 млн. 200 тис. чоловік - безробітні, 2 млн. чоловік зайняті неповний робочий день. Розрахуйте рівень безробіття в цій країні.

V. Підготуйте для презентації на семінарському занятті реферат за однією з наведених нижче тем.

1. Діалектика взаємозв'язку між економічним зростанням і економічною кризою.

2. Значення теорії довгих хвиль соціально-економічної практики.

3. Проблеми формування оптимальної норми нагромадження в Україні.

4. Зайнятість робочої сили у системі суспільного відтворення.

5. Приховане безробіття в Україні: сутність і соціальні наслідки.

6. Шляхи формування раціональної і ефективної зайнятості в Україні.



14. Господарський механізм у системі суспільного відтворення. Держава та її економічні функції

План

1. Сутність і структура господарського механізму

2. Державне регулювання суспільного відтворення. Основні теорії ДРЕ

3. Основні форми і методи державного регулювання та їхній механізм

4. Держава як суб'єкт економічних відносин

5. Економічні функції держави

14.1 Сутність і структура господарського механізму

У найзагальнішому значенні господарський механізм можна визначити як сукупність основних форм, методів і важелів управління народ ним господарством, а отже, використання економічних законів, розв'язання суперечностей економічної системи, реалізації відносин власності, а також розвитку людини та узгодження найважливіших типів інтересів.

При цьому формується система управління, яка означає свідомо організований, цілеспрямований і активний вплив різних суб'єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу виробництва, економічної системи, їх окремих ланок та елементів.

Господарський механізм у політекономічному контексті виражає сукупність виробничих відносин між державою з одного боку, та суб'єктами господарюванню з другого, а також між суб'єктами ринкової економіки з приводу використання різних форм і методів управління народним господарством та саморегулювання, насамперед економічної власності.

Функції господарського механізму:

1) використання економічних законів;

2) розв'язання соціально-економічних суперечностей;

3) реалізація відносин економічної власності;

4) всебічний розвиток людини, її потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів.

Ринкове саморегулювання або механізм ринкової економіки здійснюється через механізм вільної конкуренції, вільного ціноутворення (ціни встановлюються лише на ринку під впливом стихійного переливу капіталу на галузевому і міжгалузевому рівнях), та ін.

Державне регулювання економіки полягає у функціонуванні та розвитку домінуючої підсистеми виробничих відносин між державою та суб'єктами господарювання з приводу виконання державою своїх економічних функцій, використання різних форм і методів впливу на процес розширеною відтворення економіки.

Наднаціональне регулювання макроекономічних процесів відбувається на різних рівнях функціонування світового господарства і найповніше втілюється в межах ЄС.

Підсистема планування включає прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й індикативне планування тощо; підсистема стимулювання - економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему; підсистема організації - форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав і обов'язків економічних суб'єктів.

Отже, можемо дати повне визначення господарського механізму.

Господарський механізм - це система основних форм, методів і важелів використання законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп.



14.2 Державне регулювання суспільного відтворення. Основні теорії ДРЕ

Ринковий механізм саморегулювання дає можливість:

ефективно розподіляти ресурси для виробництва необхідних суспільству товарів;

успішно функціонувати за наявності навіть обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати на його виробництво);

забезпечувати гнучкість і високий ступінь пристосування до умов, що змінюються;

оптимально використовувати результати НТП;

вільно вибирати і діяти споживачам і підприємцям (вони незалежні в прийнятті рішень, укладанні угод і т. ін.);

задовольняти різноманітні потреби, підвищувати якість товарів і послуг, швидше досягати ринкової рівноваги;