Оцінка і діагностика фінансового стану підприємства

Власник несе повну відповідальність за створення й підтримування безпечних та нешкідливих умов праці на кожному робочому місці і в кожному структурному підрозділі підприємства. Для виконання цих функцій власник організовує на підприємстві функціонування системи управління охороною праці: створює службу охорони праці, організовує проведення атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці, здійснює заходи щодо поліпшення умов та покращення охорони праці.

Законом передбачений соціальний захист працівників, який полягає у наступному:

* громадяни при укладанні трудового договору мають бути проінформовані власником під розписку про умови праці на підприємстві, про наявність на їх майбутніх робочих місцях небезпечних чи шкідливих виробничих факторів, а також про права на пільги та компенсації за роботу у важких і шкідливих умовах праці;

* працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилась (до початку, під час або в результаті виконання роботи) виробнича ситуація, небезпечна для життя або здоров'я його самого, оточуючих людей або природного середовища, на період простою з цієї причини за ним зберігається середній заробіток;

* працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує вимог законодавства про охорону праці, працівникові у цьому випадку виплачується вихідна допомога;

* власник повинен переводити на легшу роботу працівників за станом

здоров'я (згідно медичного висновку);

* за працівником зберігається місце роботи на час зупинення органом державного нагляду чи службою охорони праці експлуатації підприємства, його підрозділу чи окремого обладнання;

* усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків та професійних захворювань;

* за працівником, що втратив працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період віднов-лення працездатності або визнання його інвалідом;

* власник повністю відшкодовує збитки громадянам, які не працюють на його підприємстві у зв'язку із заподіянням шкоди при порушенні вимог щодо охорони праці;

* у колективному договорі (угоді, трудовому договорі) має передбачатися забезпечення соціальних гарантій працівникам.

Законом передбачено єдині нормативи з охорони праці для всіх підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та видів діяльності. Таким чином, усі громадяни, працюючі або залучені до праці на підприємстві (в тому числі іноземці або особи без громадянства, що працюють на підприємствах, розташованих на території України) мають однакові права на охорону праці.

Під нормативами з охорони праці слід розуміти

* нормативи на умови праці на робочих місцях;

* нормативи з безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, обладнання, пристроїв та інших засобів виробництва;

* норми комплектування робочих місць і працівників засобами індивідуального захисту та ін.

Працюючі або залучені до праці громадяни мають такі права з охорони праці:

* на інформацію про умови праці на підприємстві та робочому місці при укладанні трудового договору з власником;

* на відповідність умов праці й організації та охорони праці на робочому місці, безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, а також стану засобів колективного й індивідуального захисту вимогам нормативних актів про охорону праці;

* на відмову від дорученої роботи або на розрив трудового договору за власним бажанням у випадку порушення або невиконання власником вимог чинного законодавства про охорону праці;

* на обов'язкове соціальне страхування власником від нещасних випадків та професійних захворювань;

* на пільги й компенсації за важкі та шкідливі умови праці;

* на відшкодування власником шкоди у разі погіршення їхнього здоров'я, в тому числі й моральної шкоди.

Додаткові права мають працюючі жінки, неповнолітні та інваліди: згідно Кодексу Законів про працю України - статті- 174 „Робота, на який забороняється застосовувати працю жінок” (із змінами, внесиними згідно із Законами №871-12 від 20.03.91 №3694-12 від 15.12.93.); згідно статті- 190 „Роботи,на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років” ( із змінами згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93.);

Законом передбачені економічні методи управління охороною праці, які передбачають створення фондів охорони праці на підприємствах, у галузях та на державному рівні, які можуть використовуватись тільки на виконання заходів з охорони праці;

* збереження середнього заробітку працюючому за період простою через відмову його від роботи, під час якої створюються умови, що не відповідають вимогам нормативних актів про охорону праці;

* виплату вихідної допомоги працівникові, що розірвав трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконував положень законодавства або умов колективного договору щодо охорони праці;

* обов'язкове соціальне страхування власником усіх працівників від нещасних випадків та професійних захворювань;

* безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням, оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткова оплачувана відпустка, пільгова пенсія, оплата праці у підвищеному розмірі та інші пільги й компенсації для працівників за важкі та шкідливі умови праці; згідно статті -153 „Створення безпечних і нешкідлих умов праці” із змінами, внесиними згідно з Указом ПВР № 8474-10 від 27.02.85. Законом № 3694-12 від 15.12.93; стаття- 158 „ Обв'язок власника або уповноваженного ним органу щодо поліпшення і оздоровлення умов праці працівників” (із змінами, внесиними згідно із Законом №3694-12 від 15.12.93); згідно статті -166 „Видача молока і лікувально-профілактичного харчування”; стаття- 165 „Видача мила та знешкоджуючих засобів”; стаття- 167 „Забезпечення працівників гарячих цехів газовоною солоною водою”; стаття -168 „Перерив в роботі для обігрівання і відпочинку”;

* безплатне забезпечення працівників спеціальним одягом та взуттям, необхідними засобами індивідуального захисту (наприклад, респіраторами чи протигазами для захисту органів дихання, протишумними навушниками та ін. для захисту від шуму, екрануючим одягом для захисту від електромагнітних полів та випромінювань, електрозахисними засобами для виконання робіт в електроустановках тощо.), а також змивальними й знешкоджувальними засобами на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці та на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах: згідно статті - 163 „Видача спеціального одягу та інших засобів індивідуального захисту”( із змінами, внесиними згідно із Законом №3694-12 від 15.12.93);

* відшкодування власником працівникові шкоди, заподіяної каліцтвом, у зв'язку з погіршенням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку, а також сплати потерпілому або членам його сім'ї одноразової допомоги: згідно статті -171 „Обов'язки власника або уповноваженого ним органу щодо розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві” (із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №4617-10 від 24.01.83; Законом №3694-12 від 15.12.93). згідно статті-173 „Відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я” (із змінами, внесиними згідно із Законом №3694-12 від 15.12.93.);

* відшкодування власником шкоди іншим підприємствам, громадянам та державі у зв'язку із заподіянням шкоди при порушенні вимог щодо охорони праці на його підприємстві;

* притягання підприємств, організацій та установ органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу за порушення нормативних актів про охорону праці та невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці;

* сплату штрафу підприємством за кожний нещасний випадок та випадок професійного захворювання.

Усі перелічені економічні методи управління охороною праці сприяють більш відповідальному ставленню власників до вирішення проблем охорони праці на підприємстві, покращенню умов й охорони праці, створенню безпечних та нешкідливих умов праці.

Законом передбачено вивчення основ охорони праці в усіх навчальних закладах, професійна підготовка з охорони праці у вигляді інструктажів під час прийняття на роботу та періодично в процесі роботи, попереднє спеціальне навчання й щорічна перевірка знань з охорони праці працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою, а також на таких роботах, де є необхідність у професійному доборі працівників.

Заборонено допуск до роботи осіб, що не пройшли відповідні інструктажі, навчання та перевірку знань з охорони праці.

Міністерство освіти України та інші відомства організовують курси й факультети для підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням умов праці та особливостей обладнання, технологічного процесу, виробництва для різних галузей народного господарства. Програми такого навчання погоджуються з Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.

Закон передбачає можливість міжнародного співробітництва в галузі охорони праці. Це міжнародне співробітництво може полягати у вивченні, узагальненні і впровадженні світового досвіду з організації охорони праці, поліпшення умов та безпеки праці; у виконанні міжнародних договорів і угод з охорони праці; у проведенні й участі в наукових чи науково-практичних конференціях і семінарах з охорони праці; у можливості придбання і впровадження на підприємствах засобів індивідуального захисту (якщо вони відповідають вимогам вітчизняних нормативних актів з охорони праці) та в інших видах міжнародного співробітництва.

2.5 Права громадянина на охорону праці при укладанні трудового договору

Закон установлює, що умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актами про охорону праці, що діють в Україні. Маються на увазі умови трудового договору, які погіршують становище працівників, порівняно з установленими законодавством. Такі умови, згідно зі ст. 9 КЗпП України, недійсними. Вимоги закону про додержання законодавства щодо охорони праці стосуються укладання трудового договору як за місцем основної роботи, так і за сумісництвом.

Законодавство України забезпечує рівність трудових прав не тільки своїх, а й іноземних громадян і осіб без громадянства. Дозвіл на працевлаштування цих категорій громадян не видається, якщо контрактом з ними передбачені гірші умови праці, ніж для громадян України, які працюють за аналогічним фахом.

Трудовий договір оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Умови праці при укладанні трудового договору можуть бути викладені в самому трудовому договорі, в колективному договорі або в правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства, а також в договорі, укладеному в усній формі. Вказані документи, а також договір, укладений в усній формі, не можуть містити в собі положень, які не відпові-дають статтям Кодексу законів про працю України, що регламентують питання, пов'язані з охороною праці. Це стосується норм тривалості робочого часу, обмеження надурочних робіт, надання необхідних перерв для відпочинку та харчування, вихідних днів і щорічних відпусток.

При наявності на підприємстві певних економічних можливостей нормативні пільги і компенсації можуть перевищуватися і застосовуватися у більш значних розмірах на підставі додаткових зобов'язань згідно з колективним договором (угодою).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону праці» може бути передбачено надання працівникам додаткової відпустки за несприятливі умови праці (понад розміри встановлені законодавством); додаткового" комплекту спецодягу (понад встановлені норми); обладнання додаткових санітарно-побутових приміщень (саун, душових кабін, ванн для миття ніг тощо) у тих випадках, де нормами це не передбачено; встановлення залежно від конкретних умов праці додаткових оплачуваних перерв санітарно-оздоровчого призначення або скороченої тривалості робочого часу.

Протягом дії трудового договору власник або уповноважений ним орган повинен своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором роз'яснити працівникові його права і обов'язки, ознайомити з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці й протипожежної охорони.

Усі працівники, які приймаються на роботу, проходять навчання та інструктаж з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки під час виникнення аварій. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання і перевірки знань з питань охорони праці, забороняється.

Відповідальність за організацію навчання і перевірку знань з охорони праці підприємства покладається на керівника, а в структурних підрозділах (цехах, дільницях, лабораторіях, майстернях тощо) -- на керівників цих підрозділів.

Власнику або уповноваженому ним органу забороняється укладати трудовий договір з працівником, якому за медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я. У зв'язку з цим треба дійти висновку, що незаконним буде і переведення працівника на таку роботу, незалежно від того, за чиєю ініціативою здійснюється переведення - працівника чи власника або уповноваженого ним органу.

Затверджено Положення про медичний огляд працівників певних категорій, в якому викладений порядок проведення попередніх і періо-дичних медичних оглядів.

Попередні медичні огляди під час прийняття на роботу проводяться з метою установлення фізичної і психофізичної придатності осіб до роботи за конкретно визначеною професією, посадою, запобігання захворюванням і нещасним випадкам, виявлення захворювань (інфекційних та ін.), які становлять загрозу зараження працівників, продукції, що випускається, допуску до роботи осіб віком до 21 року.

Цим же Положенням передбачено, що власник зобов'язаний не приймати на роботу осіб з протипоказаннями за станом здоров'я, наведений перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду.

2.6 Економічні проблеми охорони праці: заохочення, планування, фінансування

До працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочення визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором). Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, визначається чинним законодавством про оподаткування.

У Спільних рекомендаціях державних органів і профспілок щодо змісту розділу „Охорони праці” у колективному договорі відмічається, що економічний механізм управління охороною праці повинен передбачати систему заохочення для тих працівників, які сумлінно виконують законодавчі та інші акти з цих питань, не припускаються порушень вимог особистої та колективної безпеки, беруть активну участь та проявляють ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня охорони праці на підприємстві. І саме колективний договір повинен закріплювати не тільки моральні, а й матеріальні заохочення цих працівників: оплата праці, премії, винагороду за виконану конкретну роботу, винахідництво та раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці все повинно використовуватися для того, щоб належним чином оцінити особистий внесок працівника у вирішення завдань охорони праці.

Джерелом стимулювання діяльності з охорони праці є фонди охорони праці. Відповідно до ст.21 Закону, а також Положення про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 1993 р. № 838 та Інструкція про порядок перерахування, обліку та витрачання коштів державного, галузевих, регіональних фондів охорони праці та фондів охорони праці підприємств, затвердженої наказом Держнаглядохоронпраці і Міністерства фінансів України 25 січня 1994 р. № 4, кошти державного фонду охорони праці спрямовуються не тільки на фінансування заходів щодо комплексного розв'язання завдань з охорони праці, а й на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'язанням проблеми охорони праці.

Кошти фондів охрони праці не підлягають оподаткуванню. Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, визначається діючим законодавством про оподаткуваня.

Крім відшкодування шкоди працівникам власник повністю відшкодовує збитки іншим підприємствам, громадянам і державі на загальних підставах у зв'язку із заподіянням шкоди при порушенні вимог щодо охорони праці.

У разі незабезпечення вимог щодо охорони праці власник відраховує кошти на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за підвищеними тарифами, періодично переглядаються залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України з участю профспілок.

Власник відшкодовує витрати на лікування і професійну реабілітацію потерпілих від нещасних випадків і професійних захворювань, сплачує витрати на проведення робіт щодо рятування потерпілих під час аварії та ліквідації ії наслідків, на ритуальні послуги при похованні загиблих, розслідування і проведення експертизи причин аварії або нещасного випадку, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці тощо.

За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища підприємства, організації, установи можуть притягатись органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати двох процентів місячного фонду заробітної підприємства, організації, установи.

Штрафи накладаються керівниками Державного комітету України з нагляду за охороною праці та його місцевих органів. Підприємство сплачує штраф за кожний нещасний випадок та випадок професійного захворювання, які сталися на виробництві з його вини. Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у десятикратному розмірі.

Конкретні розміри і порядок накладання штрафів визначаються законодавством. Штрафи надходять до фондів охорони праці. Власник має право скаржити в місячний строк рішення про стягнення штрафу у судовому порядку.

Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі двох процентів за кожний день прострочення.

У разі ліквідації підприємства відшкодування шкоди, заподіяної працівниками, іншим підприємствам або державі порушенням вимог щодо охорони праці, аваріями, нещасними на виробництві та професійними захворюваннями, проводиться у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Знання і уміння.

Знання:

- основні поняття у галузі охорони праці;

- розділи курсу „Основи охорони праці” та перелік тем розділів;

- основні законодавчі акти про охорону праці;

- міжгалузеві нормативні акти про охорону праці, їх кодування;

- управління охороною праці на державному і галузевому рівнях;

- органи державного нагляду за охороною праці;

- громадський контроль з охорони праці;

- відповідальність за невиконання вимог з охорони праці;

- відшкодування збитків працівникам у разі ушкодження їх здоров'я та моральних збитків;

- навчання з питань охорони праці при підготовці працівників, при їх прийнятті на роботу та в період роботи;

- порядок розслідування нещасного випадку на виробництві;

Уміння:

- організувати розслідування нещасного випадку на виробництві;

- визначити коефіцієнт частоти травматизму для конкретних умов на основі даних щодо травматизму і кількості працюючих;

- визначити вимоги законодавчих і нормативних актів з охорони праці в межах функціональних обов'язків фахівця кваліфікаційного рівня „бакалавр”;

- визначити вимоги щодо навчання працівників з урахуванням їх функціональних обов'язків.

РОЗДІЛ III. ОЦІНКА І ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА за 2002-2003рр.

3.1 Аналіз фінансової структури балансу ВАТ „Київський ЕВРЗ” на 31.12.2002 р. та на 31.12.2003 р.

В системі економічної інформації, пристосованої до вимог і особливостей ринкового господарювання важливе місце належить бухгалтерському балансу, в якому віддзеркалюються склад і розміщення засобів підприємства і джерела їхнього утворення.

Усі господарські засоби й джерела їхнього утворення відображаються в активі і пасиві балансу за економічними однорідними видами, згрупованими за розділами. У кожному розділі активу й пасиву балансу однорідні за економічними змістом види господарських засобів і джерела їх утворення об'єднані в балансові статті, що відповідають рахункам бухгалтерського обліку. Баланс є складовою бухгалтерської звітності і за будовою має вигляд двосторонньої таблиці.

В умовах ринкової економіки важливе значення надається одержанню достовірної інформації для проведення аналізу і читання балансу в часі, оцінка майна, відображеного в ньому, аналізу фінансового стану підприємства. Основне джерело економічної інформації - бухгалтерська та статистична звітність. ВАТ „Київський ЕВРЗ” складає та подає фінансову звітність у складі, визначеному законодавством України та іншими нормативними актами. За даними інформації, що міститься у бухгалтерському балансі, звітах про фінансові результати, про рух грошових коштів та про власний капітал, порівнянням одержаної інформації проводять аналіз фінансової діяльності товариства за горизонтальним і вертикальним напрямками.

Суть горизонтального аналізу полягає в тому, що проводять його порівнянням окремих показників за статтями балансу і звітів підприємства за суміжні звітні періоди і в динаміці за ряд років. Проводячи горизонтальний аналіз, встановлюючи відхилення від базового, попереднього звітного періоду або показників, планів, завдань та даних інших підприємств, виявляють тенденції розвитку підприємства, причини таких відхилень і можливі результати фінансової діяльності.

Форми фінансової звітності ВАТ „Київський ЕВРЗ” за 2002 та 2003 роки наведені у додатках. Горизонтальний аналіз майнового стану, що характеризується балансами за 2002-2003 рр.., можна представити у вигляді наступної таблиці.

За ринкових умов для підприємства збільшення валюти балансу, а також окремих видів активів є позитивною тенденцією. Як видно з таблиці 3.1 ВАТ, „Київський ЕВРЗ” на кінець останнього звітного періоду (31.12.2003) збільшив показник валюти балансу й у порівнянні з початком останнього звітного періоду, й у порівнянні з початком попереднього звітного періоду. За звітний 2002 р. активи зменшилися майже по всіх статтях активу Балансу. Проте за 2003 рік їх рівень зріс. Загальна валюта балансу збільшилася на 4,9% станом на 31.12.2003 від показників на аналогічну дату минулого року за рахунок збільшення таких активів: інші фінансові інвестиції, незавершене виробництво, готова продукція, дебіторська заборгованість за товари роботи послуги, грошові кошти, а також витрати майбутніх періодів.

Частина майнового стану, що характеризується необоротними активами, майже не змінилася, крім природного зменшення реальної вартості на суму амортизації та зменшення цінової оцінки незавершеного будівництва. Проте інша частина, що характеризується оборотними коштами потребує детального аналізу.

Перш за все, істотні зміни зазначаються у дебіторській заборгованості. 96%-ве збільшення дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги від рівня попереднього року має непокоїти керівництво заводу. Так само занепокоєння слід виявляти і щодо збільшеного показника наявності готової продукції. Адже, враховуючи особливості виробничої діяльності та організації господарського процесу, порушення платіжної дисципліни з боку доріг та інших контрагентів призводить до гальмування і навіть блокування діяльності заводу, та як наслідок зменшення показника прибутку.

Статті активу балансу слід нерозривно аналізувати з статтями пасиву балансу. Таблиця 3.1 дає вичерпну інформацію щодо змін за статтями пасиву на вказані звітні дати.

З таблиці бачимо, що Власний капітал заводу змінювався за статтями нерозподіленого прибутку, резервного капіталу та інший додатковий капітал. Показник прибутку за останній звітний період збільшився на 44%. Проте балансовий прибуток не дає загальної характеристики прибутку. З цією метою його слід співставити з сумою чистого прибутку, зазначеною у формі №2 за аналогічний період. Вона становить 1495,8, що на 23 % менше від рівня минулого року. І враховуючи, що обсяг виробництва збільшився майже вдвічі, таке падіння слід розцінювати як не зовсім вдале управління активами. А збільшений показник прибутку, що зазначений у Балансі, утворився за рахунок залишку нерозподіленого прибутку минулого року. Поява резервного капіталу є позитивною тенденцією і говорить про уважність керівництва ВАТ до змін у законодавстві.

Загальне відхилення за розділом Поточні зобов'язання становить 38%. Але враховуючи, що збільшення виробництва призводить до збільшення показників поточної заборгованості, то збільшення заборгованості перед бюджетом, позабюджетними фондами, зі страхування, оплати праці та інші є природним. Негативною є тенденція до збільшення розміру кредитів банку, виданих векселів, а також кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги. Неістотно високе збільшення цих показників вимагає детального аналізу платоспроможності товариства та пошуку причин цих змін.

Інформацію для формування висновків аналізу доповнює вертикальний аналіз балансу.

Вертикальний (або структурний) аналіз балансу і звітів дає змогу проаналізувати структуру активів підприємства, тобто визначити, яку питому вагу в загальній сумі активів (валюті балансу) становлять основний капітал та нематеріальні активи, запаси і витрати, фінансові вкладення, грошові кошти та дебіторська заборгованість, а у пасиві - аналізується структура власного капіталу, короткострокової та довгострокової заборгованості, кредиторської заборгованості. При структурному аналізі звітності всі показники співвідносяться між собою, співставляються показники підприємства зі структурою показників інших господарств. Такий аналіз дає змогу відшукати оптимальну структуру активів та пасивів підприємства для успішного проведення господарської та фінансової діяльності.

Вертикальний аналіз, що представлений таблицею 3.2, засвідчив висновки, зроблені за результатами горизонтального аналізу. Основні статті, за якими слід впроваджувати заходи щодо стабілізації та найефективнішого співвідношення власних та залучених коштів, обігових засобів та необоротних активів, є дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів, поточні зобов'язання, зокрема кредити банків та кредиторська заборгованість. Конкретніші висновки можна сформувати завдяки аналізу відносних показників, що розраховуються на основі наведених у формах фінансової звітності ВАТ „Київський ЕВРЗ” за останні звітні періоди показників і наведені нижче.

3.2 Аналіз фінансової стійкості ВАТ „Київський ЕВРЗ” за 2002-2003рр.

Сутність аналізу фінансової стійкості підприємства полягає у виявленні співвідношення вартості матеріальних оборотних засобів і величини власних та позикових джерел формування.

Для оцінки фінансової стійкості ВАТ „Київський ЕВРЗ” слід розрахувати показники, що охоплюють наявність таких видів джерел: власних оборотних засобів, власних і довгострокових позикових засобів, використаних на формування виробничих запасів, власних і довготермінових позикових засобів та короткотермінових кредитів і позикових засобів.

Наявність власних оборотних засобів слід розрахувати шляхом вирахуванням із величини власних засобів (І розділ пасиву балансу) величини основних засобів і вкладень (І розділ активу балансу). Цей розрахунок за 2002 та 2003 роки виглядає наступним чином (використовуємо середньорічні дані за балансом):

2002 р. = 58027,55 - 43893,9 = +14133,65 (тис.грн.)

2003 р. = 58377,5 - 42617,3 = +15760,2 (тис.грн.)

Одержаний позитивний результат (+) свідчить про наявність власних оборотних засобів.

У процесі дослідження фінансової стійкості аналізують відповідність показників забезпеченості запасів джерелами їхнього формування, тобто визначають якими джерелами покривають запаси. Для їх визначення із одержаної суми наявних власних оборотних засобів вираховують суми виробничих запасів.

2002 р. = +14133,65 - 9564,95 = +4 568,7 (тис.грн.)

2003 р. = +15760,25 - 9305,25 = +6 455 (тис.грн.)

Різниця (+) свідчить, що запаси покриваються власними оборотними засобами, а (-) свідчив би про їхню нестачу, або про те, що покриті вони за рахунок зобов'язань перед кредитними установами.

Крім того, для визначення джерел покриття запасів і витрат до лишку (нестачі) власних оборотних засобів додають довготермінові позики, а для загальної величини джерел ще короткотермінові кредити й позикові кошти.

2002 р. = +4 568,7 + 987,6 + 501 = +6 057,3 (тис.грн.)

2003 р. = +6 455 + 1397,6 + 436 = +8 288,6 (тис.грн.)

Одержані дані у результаті проведених розрахунків дають змогу визначити, до якого типу фінансової стійкості віднести стан підприємства. Такий розрахунок характеризує ВАТ „Київський ЕВРЗ” як підприємство з нормальним фінансовим станом, який настає за умови фінансування виробничого процесу за рахунок власних оборотних коштів.

Наступним етапом аналізу фінансової стійкості підприємства є проведення її розрахунків за показниками, наведеними у балансі (ф№1). Щоб повністю оцінити фінансову стійкість, її слід охарактеризувати у розрізі різних статей балансу, таких, як наявність грошових коштів, дебіторська заборгованість, кредиторська заборгованість, власний капітал, необоротні активи, запаси, кредити та інше. Для цього використовують розрахункові показники фінансової стійкості, серед яких коефіцієнт автономії, коефіцієнт позикових засобів, коефіцієнт довготемінового залучення позикових коштів, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт забезпечення підприємства власними засобами, коефіцієнт маневрування та інші.

Аналізуючи фінансову стійкість ВАТ „КЕВРЗ” використовуємо баланси, які складені на дати 31.12.2002 та 31.12.2003, що представлені у додатках. Оцінювання стійкості фінансового стану будемо проводити у наступному порядку.

Розрахунок розпочинаємо з коефіцієнту автономії, що має показати залежність ВАТ „КЕВРЗ” від позикових засобів і розраховується за формулою:

, (3.1)

Розраховуємо цей показник за даними двох останніх років:

, , .

Порівнюючи одержані коефіцієнти із нормативним значенням, яке становить 0,6, бачимо, що на звітні дати коефіцієнт перевищує нормативний показник, а це свідчить, що залежність заводу від позикових засобів незначна і на початок 2003 року була меншою, ніж на початок 2002 року і на кінець 2003 року.

Далі доцільно розрахувати показник, зворотній до коефіцієнта автономії, коефіцієнт власності, який показує, чи покривається за рахунок власних засобів зобов'язання підприємства. Він розраховується за формулою:

,

і на звітні дати становить: (3.2)

, , .

Бачимо, що частина зобов'язань у валюті балансу на кінець 2002 року зменшилася, проте на кінець 2003 року знов зросла до рівня, що встановився на початок 2002 року.

Для визначення фінансової незалежності розраховуємо коефіцієнт фінансової стійкості, який характеризує співвідношення власних та позикових коштів, і розраховується за формулою:

, (3.3)

Розрахунок має вигляд:

, ,

.

Норматив за цим коефіцієнтом становить 1. Тобто підприємство знаходиться у відносній фінансовій незалежності і позикові кошти суттєво менші, від розміру власних коштів. Завод навіть не використовує (не залучає) довготермінові позики для фінансування активів.

Важливим при аналізі фінансової стійкості є коефіцієнт забезпечення підприємства власними засобами. Цей коефіцієнт розраховується як відношення різниці між обсягом джерел власних та прирівняних до них коштів (розділ І пасиву балансу) і фактичної вартості основних засобів та інших позаоборотних активів (розділ І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних коштів (розділ ІІ і розділ ІІІ активу балансу)

, (3.4)

, ,

Нормативне значення К _ЗК= 0,1. У порівнянні з нормативом коефіцієнт забезпечення власними коштами підприємства свідчить про те, що оборотні активи завод фінансує за рахунок власних засобів.

Фінансову стійкість підприємства характеризує питома вага дебіторської заборгованості у вартості майна. Дебіторська заборгованість ВАТ „КЕВРЗ” складає:

, (3.5)

, , .

Частка дебіторської заборгованості зменшилася несуттєво і є дуже нестійкою щодо збільшення. Для заводу дуже важливим є підтримувати її на низькому рівні, бо порушення платіжної дисципліни з боку замовників може призвести до утримання коштів у процесі виробництва і блокування цього процесу з причини відсутності вільних оборотних коштів.

Важливою характеристикою стійкості фінансового стану є коефіцієнт маневрування власних коштів підприємства, який свідчить про їхню мобільність і розраховується як відношення оборотних засобів (запаси і грошові кошти, розрахунки та інші активи) підприємства до загальної величини власних засобів (розділ І пасиву балансу або „Статутного капіталу”). Розрахунок його виглядає наступним чином:

, (3.6)

, , .

Отже аналіз фінансової стійкості за відносними показними дає змогу оцінити, чи забезпечене підприємство власними коштами для здійснення своєї господарської діяльності, чи воно вимушене постійно звертатися за позиковими коштами до установ банку та інших кредиторів.

Для розрахунку відносних показників оцінки фінансової стійкості використовувалися дані балансів „Київського електровагоноремонтного заводу” на 31.12.2002 року та на 31.12.2003 року. Розрахунок вказаних показників можна представити у вигляді таблиці 3.3. та графічно на рис. 3.1., також показникі наведені у Додатку 2.

Таблиця 3.3

Коефіцієнти фінансової стійкості ВАТ „КЕВРЗ” за 2001-2003 рр.

Розрахункові коефіцієнти	на кінець
	2001	2002	2003
1. Коефіцієнт автономії	0,79	0,84	0,79
2. Коефіцієнт позикових засобів	0,2	0,15	0,2
3. Коефіцієнт фінансової стійкості	9,7	17,1	7,5
4. Коефіцієнт забезпечення власними засобами	0,47	0,59	0,52
5. Питома вага дебіторської заборгованості	0,19	0,15	0,16
6. Коефіцієнт маневрування	0,22	0,26	0,28

Рис. 3.1 - Діаграма показників фінансової стійкості ВАТ „КЕВРЗ” за 2001-2003 рр.

На основі наведених даних можна зробити наступні висновки.

Київський електровагоноремонтний завод здійснює виробничо-господарську діяльність за рахунок фінансування її власними оборотними коштами. Несуттєві короткострокові кредити банків залучаються при зв'язуванні коштів замовниками, тобто дебіторська заборгованість з боку доріг є основною причиною збільшення кредиторської заборгованості заводу та використання банківських кредитів.

Світовий досвід ведення господарської діяльності в умовах ринкового середовища стверджує, що існування та функціонування за рахунок власних коштів підприємствами не є найвигіднішим методом управління активами. Тим паче не виведе підприємство на рівень абсолютної фінансової стійкості і використання головним чином позикових коштів для здійснення планових завдань. Головним завданням для підприємств є пошук оптимального співвідношення власних та залучених коштів, яке не зробить господарюючий суб'єкт повністю фінансово залежним від кредитних установ, та дозволить не блокувати виробничий процес у зв'язку із виникненням непередбачених обставин, таких наприклад, як збільшення заборгованості замовників.

3.3 Аналіз платоспроможності та ліквідності підприємства

Аналіз фінансового стану ВАТ „КЕВРЗ” неможливий без аналізу платоспроможності та ліквідності. Розмежовуючи ці поняття, слід зазначити, що платоспроможність заводу - це його фінансовий стан, при якому є реальна можливість виконати без затримки першочергові зобов'язань за рахунок наявних коштів та поточних надходжень від господарської діяльності. Завод можна вважати платоспроможним, якщо сума грошових коштів, запасів, дебіторської заборгованості та інших активів більші та рівні його зовнішній заборгованості. Аналіз платоспроможності заводу проводиться на основі балансу розрахунком коефіцієнту платоспроможності - відношення платіжних засобів до першочергових зобов'язань.

До платіжних засобів підприємства належать активи, що легко реалізуються: грошові кошти в касі, на розрахунковому рахунку та інших рахунках в банку; страхові платежі заготівельних організацій, інших покупців; товарна, сільськогосподарська та інша продукція; продукція допоміжних та інших виробництв, підготовлена до реалізації; реальна дебіторська заборгованість, тобто ті цінності, що перебувають у грошовій формі, або без затримки можуть перейти в гроші.

До зобов'язань з розрахунків належать короткострокові кредити та інші позикові кошти, розрахунки з кредиторами (постачальниками, бюджетом, органами соціального страхування, працівниками з оплати праці) та інші пасиви.

Ліквідність заводу - це здатність підприємства погасити свої фінансові зобов'язання, тобто виконувати платіжні зобов'язання перед кредиторами, перетворювати матеріальні цінності і цінні папери у гроші. При аналізі ліквідності використовують поняття ліквідні активи й ліквідні засоби.

Як бачимо, економічні категорій - платоспроможність і ліквідність, мають єдину суть і тому вимірюються за допомогою одних і тих самих показників (коефіцієнтів). До таких відносяться коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності, загальний коефіцієнт ліквідності.

Сукупність цих коефіцієнтів дає змогу оцінити фінансовий стан заводу, його платоспроможність і ліквідність, зробити об'єктивні висновки і намітити конкретні заходи щодо поліпшення. Користувачами інформації, яка розкривається шляхом розрахунку вказаних показників, є представники банків, постачальники, інвестори, власники та засновники. Тому неможливо переоцінити важливість аналітичних даних щодо платоспроможності і ліквідності.

Розрахунок показників ліквідності Київського електровагоноремонтного заводу за даними, вказаними у звітності 2002 та 2003 років виглядає так.

1) Коефіцієнт абсолютної ліквідності:

, (3.7)

, ,

Теоретично достатнім для коефіцієнта є співвідношення (0,2-0,25) : 1.

2) Коефіцієнт поточної ліквідності:

, (3.8)

, ,

Достатнім для цього коефіцієнта вважається 1.

3) Коефіцієнт загальної ліквідності свідчить, яка частка поточних активів покриває короткотермінові зобов'язання:

, (3.9)

, ,

Існує теоретичний рівень, встановлений для даної величини у розмірі 2 - 2,5.

На практиці для аналізу ліквідності заводу користуються таким показником як оборотний (робочий) капітал (розраховується як різниця поточних активів і короткострокових зобов'язань). Якщо поточні активи перевищують короткотермінові зобов'язання, завод має достатній оборотний (робочій) капітал. Для того, щоб підтвердити дані по цьому показнику розраховують, яка частина власних джерел вкладена у найбільш маневрені активи. Для цього розраховують коефіцієнт маневреності, як відношення оборотного (робочого) капіталу до джерел власних засобів (статутного фонду).

Отже за останні звітні періоди завод мав такі показники робочого капіталу (РК):

(тис.грн),

(тис.грн),

(тис.грн).

Ці дані доповнюються розрахунком коефіцієнту маневреності робочого капіталу (К_МРК,) який за 2002-2003 роки склав:

, , .

Отже, як видно з розрахунку, Київський ЕВРЗ згідно аналізу фінансової звітності на звітні дати 01.01.2002 р, 01.01.2003 р. і 31.12.2003 р., найбільш маневрені кошти займали у власних джерелах 30, 36 та 38% відповідно.

Дані аналізу платоспроможності та ліквідності заводу, одержані шляхом розрахунку коефіцієнтів, заносимо в аналітичну таблицю, що дасть змогу оцінити стан платоспроможності заводу.

Аналіз платоспроможності та ліквідності, зведений у таблиці 3.4 та представлений рис. 3.2, дає можливість спеціалісту, що володіє достатніми економічними знаннями, оцінити фінансовий стан заводу та розробити заходи щодо його поліпшення.

Як бачимо, ліквідні кошти заводу у складі джерел покриття (фінансування) становлять на 40% більше. Хоча за наявними даними спостерігається хронологічне зростання цієї частки, що можна назвати тенденцією позитивного характеру. Проте завод здійснюючи господарську діяльність має такі особливості виробничого процесу, які вимагають підтримання великої кількості основних засобів. Технологічне забезпечення основного виду діяльності - здійснення ремонту рухомого складу залізниць - передбачає великі за квадратурою приміщення, ангари та велику кількість приладів, верстатів, кранів, не кажучи про електротехнічне та електрообчислювальне обладнання. Тому значну долю в складі джерел фінансування займають необоротні фонди, доля, яка припадає на маневрені кошти є достатньою і збільшення її на 8% за 2 останні роки слід розцінювати, як позитивну тенденцію.

Проте, ліквідність заводу є нормальною лише за показником загальної ліквідності за 2003 р. Показники абсолютної ліквідності залишилися далеко поза нормою за даними на всі звітні дати, що розглядалися. А показники проміжної ліквідності на початок 2002 р. та на початок 2003 р. хоч і наблизилися максимально до теоретично встановленого нормального значення, проте залишилися менше нього, а на кінець 2003 р. взагалі зменшився на 0,16 од., що менше показника на початок 2003 р. на 16%.

Крім того, спостерігається підвищення показників на початок 2003 р. від рівні початку року 2002 р., а на кінець 2003 р. їх поступове зниження, крім показника абсолютної ліквідності. Абсолютна ліквідність безпосередньо залежить від наявних грошових коштів, а завод не має у розпорядженні суму грошових коштів, яка б покривала його короткострокові зобов'язання. Одна з причин цього - підтримання рівня дебіторської заборгованості. Тому випливає висновок, щоб збільшити ліквідність заводу, слід розробити та застосувати заходи щодо зменшення розмірів дебіторської заборгованості. Враховуючи, що сума зобов'язань за даними балансу на вказані звітні дати знаходиться в межах дебіторської заборгованості, то зменшення цієї заборгованості призведе до сплати першочергових платежів, що в свою чергу збільшить показник абсолютної ліквідності.

3.4 Аналіз прибутку і рентабельності ВАТ „Київський ЕВРЗ” за 2002-2003 рр.

Київський електровагоноремонтний завод, як і будь-яке інше підприємство, що діє на засадах госпрозрахунку, формулює свою основну мету діяльності як одержання прибутку від своєї діяльності. Чистий прибуток, що залишається у розпорядженні заводу після сплати всіх передбачених законодавством податків, використовується ним для фінансування розширеного розвитку виробництва, утримання невиробничої сфери й соціального розвитку, матеріального заохочення, виплати дивідендів та покриття інших витрат.

Тому фінансовий стан заводу слід проаналізувати за результатами одержаного прибутку порівнянням відповідних показників з показниками попередніх періодів як за абсолютними величинами, так і за відносними, виявити зміну показників і тенденцію цієї зміни. У процесі аналізу виявляють залежність маси прибутку від впливу різних факторів, серед яких можуть бути зміни цін і собівартості реалізованої продукції, робіт і послуг, зміни обсягів структури та асортименту реалізованої продукції, робіт і послуг.

Для того, щоб мати повне уявлення, про ефективність використання основного і оборотного капіталу розраховують коефіцієнти (показники) рентабельності реалізованої продукції, продажу, оборотних активів, всього капіталу, основних і оборотних фондів, перманентного капіталу та інші.

Важливим показником при аналізі фінансового стану заводу є коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції, що характеризує ефективність вкладень живої та уречевленої праці у виробництво і реалізацію продукції. Його визначають як відношення прибутку від реалізації продукції до витрат на виробництво та реалізацію продукції:

, (3.10)

, .

Тобто розрахунок коефіцієнту рентабельності реалізації показує, що на кожну гривню, вкладену у виробничий процес та процес реалізації продукції отримали у 2003 р. 1,19 грн., а у 2003 р. - 1,16 грн. Бачимо, що віддача виробництва зменшилася. Це результат збільшення витрат і не тільки за рахунок збільшення обсягів виробництва, а також незаплановані витрати, що збільшили питому вагу у сумі доходу від реалізації продукції на 2% (за 2002 р. - 84%, за 2003 р. - 86%).

Серед показників рентабельності заводу виділяють рентабельність продажу, що розраховується діленням прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) на суми виручки від реалізації:

, (3.11)

, .

Рентабельність продажу за розрахованими даними вказує на те, що в кожній гривні, одержаній в якості доходу від реалізації було закладено лише 8 коп. у 2002 р. і 3 коп. у 2003 р. прибутку, який завод отримує від своєї основної діяльності. Причиною зменшення показника є ті самі збільшення витрат. Тому слід окремо проаналізувати доречність цих витрат та ефективність управління активами.

Показник рівня прибутковості (рентабельності) формується під впливом активів. Тому в умовах ринку, кожна гривня, вкладена у запаси, дебіторську заборгованість та інші активи має приносити прибуток. Для цього розраховується коефіцієнт оборотності активів, який визначається відношенням виручки від реалізованої продукції і прибутку до суми активів. Для розрахунку зазначеного коефіцієнта використовують обсяги реалізованої продукції за вирахуванням податку на додану вартість і акцизного збору та сума поточних активів (розділ ІІ і балансу) в середньому за рік.

Оборотність поточних активів визначають за формулою:

, (3.12)

,

Розрахунки за цим коефіцієнтом показують, скільки разів активи обернулися в ході реалізації. Чим вищий обсяг реалізованої продукції, тим ефективніше використання активів і швидкість обігу. Як видно із розрахунку, кількість обертів поточних активів в ході реалізації складає за 2002 р. 1,5 , а за 2003 р. - 2,5 обертів. Тобто кожна гривня, вкладена у обігові кошти, приносить 1,5 грн. за 2002 р. і 2,5 грн. за 2003 р.

Показником, що має важливе значення для оцінки діяльності заводу є його рентабельність, яка розраховується відношенням чистого прибутку до суми активів:

, (3.13)

,

Вкладені заводом кошти у майно за вказаний період приносять 2 коп. прибутку з кожної гривни активів товариства. А також має місце тенденція до зниження.

Узагальнюючим показником рентабельності є коефіцієнт рентабельності всього власного капіталу:

, (3.14)

,

Отже за показником рентабельності власного капіталу спостерігається така сама картина, як за іншими показниками рентабельності. За останні періоди рентабельність невисока (3 і 2 коп. прибутку з кожної гривні власних коштів за 2002 і 2003 роки відповідно) і є тенденція до зниження значення показника 2003 року по відношенню до попереднього.

Для поглибленого аналізу прибутковості виробництва також розраховують показник рентабельності виробничих фондів. Він характеризує ефективність господарської діяльності і розраховується відношенням суми балансового або чистого прибутку до вартості основних виробничих засобів і матеріальних оборотних засобів. При розрахунку використовують середню вартість основних і оборотних засобів.

, (3.15)

,

З розрахунку можна зробити висновок, що така стаття активів, як витрати майбутніх періодів, несуттєво впливає на показники прибутковості.

Далі доцільно буде провести табличний аналіз показників прибутковості „Київського електровагоноремонтного заводу”, а також представити їх у графічній формі , також показники наведені у Додатку 3.

Таблиця 3.6

Аналіз показників рентабельності ВАТ „КЕВРЗ” за 2002-2003 рр.

Найменування	2002	2003	Абсолютне відхилення	Темп росту, %
1. Чистий прибуток, тис.грн.	1960,4	1495,8	-464,6	76,3
2. Чистий дохід від реалізації, тис.грн.	39914	711606	31192,4	178,1
3. Виручка від реалізації, тис.грн.	47896,7	85328,2	37431,5	178,2
4. Собівартість продукції, тис.грн.	33352,1	61351,7	27999,6	184,0
5. Прибуток від операційної діяльності, тис.грн.	3651,9	2906,6	-745,3	79,6
6. Середньорічна вартість активів, тис.грн.	70616,45	71191,2	574,75	100,8
7. Середньорічна вартість оборотних активів, тис.грн.	26719,3	28566,1	1846,8	106,9
8. Середньорічна вартість капіталу, тис. грн.	58027,55	58377,5	349,95	100,6
9. Коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції, од.	1,19	1,16	-0,03	97,5
10. Коефіцієнт рентабельності продажу, од.	0,08	0,03	-0,05	37,5
11. Коефіцієнт оборотності обігових коштів, од.	1,49	2,49	1	167,1
12. Коефіцієнт рентабельнності власного капіталу, од.	0,033	0,025	-0,008	75,8
13. Рентабельність заводу, %	2,8	2,1	-0,7	75,0

Табличний аналіз підсумовує висновки, що створювалися під час поступового аналізу рентабельності, наведеного вище. За цим аналізом КЕВРЗ за звітні 2002, 2003 періоду покращив лише обіговість оборотних коштів, що безсумнівно є застосуванням ефективнішої політики щодо здійснення виробництва. При зростанні обсягів виробництва і реалізації майже вдвічі, показник прибутку зменшився на 23%, а за показниками рентабельності спостерігається тенденція до зниження. Таку картину наглядно представляє наступна діаграма.



Рис. 3.3 - Графічне представлення рентабельності ВАТ „КЕВРЗ” за 2002 - 2003 рр.

Отже, керівництво заводу, використовуючи інформацію одержану за результатами аналізу прибутку, слід використати для розробки конкретних заходів щодо збільшення прибутковості. А саме переглянути політику формування витрат виробництва, а також простежити їх доцільність, заохочувати раціоналізаторські розробки та інше.

Проте слід зазначити, що можна бути прибутковим за даними бухгалтерського обліку, і водночас відчувати значні труднощі в оборотних засобах, які, в кінцевому підсумку, здатні викликати не тільки соціально-економічну напругу у взаємовідносинах з контрагентами, фінансовими органами, працівниками, а й привести до банкрутства. У період, коли загострюються економічні проблеми, висока прибутковість підприємства не завжди забезпечує йому фінансову стабільність.