Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

1.1 Сутність та роль інвестицій в економічній системі держави

1.2 Державне регулювання інвестиційної діяльності України

1.3 Розроблення інвестиційної стратегії підприємства

РОЗДІЛ II. МЕТОДОЛОГІЯ ТА АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ РЕАЛЬНИМИ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЕКТАМИ

2.1 Формування стратегії інвестиційного проекту та його реалізація

2.2 Оцінка цінності та ефективності інвестиційного проекту

2.3 Управління фінансовими ризиками

РОЗДІЛ III. ПРОПОЗИЦІЇ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ПОЛІПШЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Проблеми та пропозиції щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні

3.2 Проблеми та перспективи розвитку венчурного інвестування в Україні

3.3 Висновки та пропозиції щодо інвестиційного проекту СК «Лавина»

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

ДОДАТКИ

ВСТУП

Вступ

Актуальність. Проблеми інвестицій в економіку завжди займали одне з центральних місць в економічній науці. Інвестування є базовим процесом розширеного відтворення та вирішення сучасних проблем вітчизняної економіки, що у свою чергу впливає на соціально-політичний стан країни. Активізація інвестиційної діяльності, збільшення обсягів інвестування та їх ефективне використання є головною передумовою економічного зростання України, одним із вирішальних факторів успішного реформування її народного господарства.

Структурно-інноваційна перебудова економіки потребує створення інвестиційного клімату, становлення фондового ринку, удосконалення фінансово-кредитної системи, реформування відносин власності та прискорення процесу приватизації, що безперечно повинно призвести до активізації інвестиційного процесу, особливо в пріоритетних напрямках.

Підготовка та реалізація проектів відноситься до складних видів людської діяльності та вимагає особливих знань та навиків. Світовий та вітчизняний досвід свідчить, що інвестиційні проекти ранжуються від неперспективних (вимушених) до найновітніших. Перші не дають ніякої віддачі, а лише підтримують на плаву підприємства, що потребують глибокої санації або взагалі ліквідації; другі потребують набагато більших витрат, але забезпечують швидкий науково-технічний прорив та примноження капіталу, проте мають великий ступінь ризику.

Інвестор завжди стоїть перед проблемою прийняття інвестиційного рішення, адже суб'єкт господарювання відмовляє собі в споживанні певних благ, але має надію повернути інвестований капітал з певним прибутком, і при цьому, природно, ризикує.

Тим часом, професійним економістам неабияк бракує навичок з підготовки рішень щодо ефективного використання ресурсів.

В останні десятиріччя підготовка та реалізація проектів сформувались в досить спеціалізований вид професійної діяльності. В державному та приватному секторах економіки розвинутих країн нарощується досвід розробки проектів, впроваджується та випробовуються спеціальні методи управління проектною діяльністю.

Метою даної магістерської роботи є розгляд та аналіз особливостей державного регулювання управління реальними інвестиційними проектами на прикладі інвестиційного проекту з модернізації Спортивного комплексу «Лавина».

У зв'язку з поставленою метою завданнями магістерської роботи є наступне:

- розкрити сутність інвестицій та особливості розробки інвестиційної

стратегії підприємства;

- розкрити поняття інвестиційного проекту;

- розкрити механізми державного регулювання інвестиційного

проекту;

- визначити методики оцінки фінансової спроможності інвестиційного

проекту та оцінки ефективності реальних інвестицій;

- розкрити поняття фінансового та інвестиційного ризиків, визначити

методи їх мінімізації;

- розробити інвестиційний проект та провести оцінку його

ефективності.

Аналіз ефективності реалізації інвестиційного проекту на діючому підприємстві повинен здійснюватися з урахуванням наступних вимог:

- пріоритетність прямих інвестицій;

- ефективне використання ресурсів в процесі інвестування (що обумовлено високим рівнем дефіциту матеріальних та фінансових ресурсів);

- облік та зниження ступеню ризику прийняття інвестором правильного рішення про фінансування проекту, що обумовлено високим ступенем ризику господарської діяльності;

Об'єктом дослідження є механізми реалізації інвестиційного проекту з модернізації Спортивного комплексу «Лавина».

Предметом даного дослідження є основні напрямки підвищення ефективності іноземних інвестицій, що визначають умови функціонування механізму державного регулювання інвестиційної діяльності.

Методологія і методика дослідження. Теоретичною основою і методичною базою дослідження є наукові праці вітчизняних і закордонних фахівців із проблем інвестиційної діяльності, укази Президента України, закони України, постанови і цільові програми Уряду, а також інші офіційні документи і матеріали періодичної преси, присвячені дослідженню вказаних питань в їх критичному науковому осмисленні. При цьому використовувалися методи економічного і статистичного аналізу, порівняльний аналіз та інші методи.

I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ.

1.1 Сутність та роль інвестицій в економічній системі держави

Вимоги економічного розвитку початку XXI століття передбачають радикальне оновлення основного капіталу, ріст капітальних вкладень в нові технології, модернізацію основних фондів у виробничій та невиробничій сфері з урахуванням довжини інвестиційного циклу. Нині інвестиційна діяльність держави та інших учасників інвестиційного процесу не відповідає цим вимогам. Інфляція та гіперінфляція, що спостерігалися протягом майже семи років, призвели до згортання інвестиційних процесів. У суб'єктів господарювання збереглися інфляційні очікування, які стримують їх щодо довгострокових вкладень капіталу, незважаючи на появу протягом передостанніх двох років перших позитивних зрушень зростання обсягів інвестицій, це ще зовсім не той рівень інвестиційної діяльності, який би міг стати базою економічного відновлення. За цих умов необхідні кардинальні реформи для стимулювання інвестиційної діяльності в Україні як з боку вітчизняних, так і іноземних інвесторів.

Наприкінці 80-х років в економічну літературу і практику увійшло поняття «інвестиції», яке певний час ототожнювалось з поняттям «капітальні вкладення». Але ж капітальні вкладення реалізуються лише у відтворенні основних фондів і прирості матеріально-виробничих запасів. Поняття ж «інвестиції» окреслює всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої може бути отримано прибуток або досягнуто соціальний ефект.

Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом здійснення інвестицій є отриманий від них прибуток. Залежно від протікання у часі процесів вкладення коштів і отримання прибутку від інвестицій виділяють три можливі форми:

послідовне протікання процесів: прибуток може бути отримано одразу після вкладення інвестицій у повному обсязі;

паралельне протікання процесів: прибуток може бути отриманий вже після ведення першої черги об'єкта;

інтервальне протікання процесів (як у випадку інвестицій у фондові інструменти).

Залежно від виду вкладених інвестиційних ресурсів інвестиції можуть здійснюватися у формі:

грошових коштів та цільових банківських вкладів;

рухомого та нерухомого майна;

ноу-хау;

майнових прав та ін.

За формою одержання доходу інвестиції можна класифікувати на такі, що приносять матеріальні вигоди (грошові доходи, зменшення ризику, вихід на нові ринки збуту) і такі, що забезпечують соціальні вигоди (підвищення престижу підприємства, поліпшення умов праці та стану навколишнього середовища).

Залежно від напряму вкладень виділяють дві основні форми інвестицій: реальні і фінансові (рис. 1.1.) Реальні інвестиції - це вкладення коштів в основні та оборотні виробничі засоби, в тому числі в матеріальні та нематеріальні активи.

Різновидом реальних інвестицій є інноваційна форма інвестицій, за якої кошти вкладаються у нововведення з метою запровадження останніх у науково-технічних розробок та успішної протидії конкурентам на товарних ринках.

Фазами інноваційного процесу є:

патентування ідеї;

обґрунтування доцільності нововведень;

експериментальне освоєння нововведень;

доведення інноваційної ідеї до промислового виробництва;

маркетинг нововведень;

здійснення інноваційного проекту;

реалізація продукції, виробленої в результаті нововведень.

Інноваційні інвестиції є дуже ризиковими. Їх реалізацією займаються спеціалізовані венчурні (ризикові) фірми. Залежно від джерел фінансування можуть застосовуватися різні форми венчуру:

1. Венчурні інноваційні фірми створюються у формі акціонерного
товариства і після широкої реклами інвестиційної ідеї у засобах масової
інформації акумулюють для її реалізації кошти приватних та
інституціональних інвесторів. Такий венчур інакше називається незалежним
або чистим.

Венчурні інноваційні фірми створюються декількома підприємствами на дольових засадах і організаційно оформлюються у вигляді науково-дослідних консорціумів (зовнішній венчур).

Венчурні інноваційні фірми створюються інвестиційними компаніями і фондами, які спеціалізуються на реалізації інноваційних проектів.

4. Створюються внутрішні венчурні інноваційні відділи на великих
підприємствах (науково-дослідні бюро, дослідно-конструкторське бюро,
науково-промислові об'єднання).

Остання організаційна форма інновацій найчастіше застосовується вітчизняними підприємствами. Але вона має низку серйозних недоліків. Так, в періоди спаду виробництва на підприємстві фінансових ресурсів на нововведення не вистачає і інноваційний процес практично призупиняється. Крім того, відсутність конкуренції як стимулу інтенсифікації робіт не завжди забезпечує високу якість інноваційних продуктів.

Фінансові інвестиції - це вкладення активів у різноманітні грошові та фондові інструменти. До грошових інструментів відносять цільові або спеціальні банківські вклади, депозити, паї; а до фондових - цінні папери (акції, облігації, інвестиційні та ощадні сертифікати, векселі тощо) та їх похідні (ф'ючерси, опціони, гаранти).

Залежно від характеру участі у процесі інвестування інвестиції можна

класифікувати так:

прямі;

стратегічні;

- портфельні (опосередковані, непрямі).

При прямих інвестиціях інвестор бере безпосередньо участь у виборі об'єктів інвестування, не звертаючись до послуг посередників. Як правило, при цьому інвестор намагається заволодіти контрольним пакетом акцій підприємства, а вже після цього активно вкладати кошти в його подальший розвиток (стратегічні інвестиції).

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються із залученням посередників - інституціональних інвесторів. В цьому випадку інвестор не має намірів щодо збільшення свого впливу на емітентів, а формує за допомогою посередників портфель цінних паперів, диверсифікований за видами фінансових інструментів.

Непряма форма управління інвестиціями доцільна у випадку, коли інвестор не має достатньої кваліфікації і інформації для вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними.

Залежно від періоду інвестування інвестиції діляться:

- на короткострокові - вкладення коштів на період, що не перевищує 1 рік (в основному, це фінансові інвестиції);

- довгострокові - вкладення капіталу на період більше одного року.

За формами власності інвестиції бувають: державні, приватні, спільні, іноземні.

За регіональною ознакою інвестиції класифікують так: внутрішні (в межах країни) і зовнішні (закордонні).

За величиною ризику інвестиції бувають: неризикові (надійні), середньоризикові, ризикові, високо ризикові (венчурні).

За цілями відтворювального процесу інвестиції поділяють таким чином:

початкові або нетто-інвестиції - розмір вкладень у створення (купівлю) нового підприємства або виробництва;

інвестиції на розширення діючого виробництва - розмір вкладень на введення додаткових складських приміщень, виробничих площ, основного технологічного обладнання;

- реінвестиції - направлення вільних коштів, отриманих від попередньої інвестиційної діяльності, на заміну основних засобів, раціоналізацію, зміну асортименту продукції, диверсифікацію, підготовку кадрів, НІОКР, охорону довкілля тощо;

брутто-інвестиції - сумарні нетто-інвестиції і реінвестиції за весь період.

Класифікацію реальних інвестицій залежно від цілей відтворювального процесу наведено в додатку 1.

Перелічені класифікаційні ознаки на цьому не обмежуються. Залежно від цілей аналізу інвестицій як об'єкта управління менеджер повинен враховувати їх специфіку за такими критеріями:

сфера інвестиційної діяльності підприємства (капітальне будівництво, екологічна сфера, інноваційна сфера, сфера обігу фінансового капіталу, сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності);

функціональна спрямованість інвестицій (у розвідку корисних копалин, їх видобуток, виробництво, переробку, транспортування, збут і маркетинг);

галузева спрямованість вкладень (енергетика, транспорт, машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, медицина, сільське господарство тощо);

необхідність здійснення інвестицій (обов'язкові, бажані, необов'язкові);

джерела фінансування інвестицій (за рахунок власних, позикових і залучених коштів);

новизна одержуваних в результаті інвестування продуктів (цілком нові, удосконалені, знайомі ринку);

відношення до ринків збуту (інвестиції на утримання існуючого ринку чи його розширення в цій країні і за кордон);

показник ефективності інвестиції (високоефективні, середньоефективні, малоефективні);

часова структура грошових потоків (з постійним рухом, зі змінним рухом) та ін.

Загальновизнаним положенням є те, що інвестиції - це головний «двигун» економічного розвитку. Тому забезпечення високого рівня інвестування національної економіки слугує стратегічним завданням економічної політики української держави.

Інвестиції є багатогранною категорією. Але для державної інвестиційної політики найбільше значення має визначеність мети, джерел фінансування та об'єктів інвестиційної діяльності. Якщо інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в економічні об'єкти для отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту, то інвестиційна діяльність сукупність практичних дій економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію інвестицій.

Передумовою інвестиційної діяльності є наявність джерел фінансування інвестицій, до яких відносяться заощадження домашніх господарств; нерозподілений прибуток та амортизаційні кошти підприємств; кошти державного бюджету, які залишаються після здійснення випадків на державне споживання; іноземні заощадження. Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути основні фонди, що створюються або модернізуються, оборотні кошти в усіх сферах економіки, науково-технічна продукція, фінансові активи та інші об'єкти власності, а також майнові права на інтелектуальну власність.

Інвестиційна ситуація - цє становище країни з точки зору підприємців, які вкладають свої капітали в її економіку. Вона формується під впливом чисельних факторів, які умовно можна об'єднати на три групи:

1) соціально-політична ситуація в країні та її перспективи;

2) внутрішньо економічна ситуація в країні та перспективи її
розвитку;

3) зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

Існують чинники, які визначають несприятливий інвестиційний клімат в Україні. На макрорівні це довгострокова інфляція, що прямо пливає на зростання вартості будівництва і стримує інвестиційну активність; зрушення сукупного попиту, що породжує невизначеність в оцінках ринкових перспектив; незадовільне фінансування державних інвестиційних програм та нерозвинутий фондовий ринок, зниження платоспроможного попиту. На макрорівні виявляється невміння підприємств працювати на ринок, низька якість оцінок потенційного попиту, нестача відповідної інформації.

Як відомо, економічне зростання визначається попитом і пропозицією. Інвестиції - важлива складова факторів пропозиції. За своєю природою вони зумовлюють прогресивні зміни в економіці країни. Як правило, чим вища частка заощаджуваних коштів, тим вищі темпи росту економіки (за умови, що всі заощаджувані кошти інвестуються).

Для української економіки характерним є зростання цін, що є наслідком інфляції витрат. Ціни на внутрішньому ринку на більшість вітчизняних товарів наближаються до світових, чого не завжди можна сказати про їх якість. Тому з точки зору споживача такий товар дешевше імпортувати, що призводить до згортання ряду галузей промисловості.

Скорочення виробництва та зниження купівельної спроможності населення призвели до різкого падіння попиту. Для виходу із такого становища необхідно забезпечити зростання економіки, чого можна досягти шляхом збільшення ресурсів та їх раціонального і ефективного використання. Реалізація цієї стратегїї вимагає інвестицій.

Водночас інвестиції не повинні спрямовуватись на відновлення дореформеного рівня виробництва як необхідної умови підвищення рівня життя. Адже потужності, сформовані на початок 1991 року, відповідали зовсім іншій економіці. Ось чому необхідна структурна перебудова економіки, яка представляє собою своєрідний рух у двох напрямках. Перший - це виявлення і заповнення ніш, в яких пропозиція товарів явно недостатня, а також виробництво товарів (крім сировинних), на які є попит на світовому ринку.

Другий напрям - ліквідація надлишкових потужностей і скорочення в зв'язку з цим затрат на їх підтримання.

Обидва описаних варіанти претендують в кінцевому рахунку на один і той же ресурс - інвестиції. Банкрутства підприємств тільки частково вирішують друге завдання, оскільки працевлаштування людей, котрі працювали на збанкрутілих підприємствах, на нові робочі місця теж вимагає певних витрат.

Інвестиційний процес в Україні можна звести до двох аспектів, які дуже відрізняються за довгостроковою стратегією.

Перший - організація виробництв, які базуються на вітчизняних розробках світового рівня. Частка таких розробок в загальному обсязі освоюваних технологій, за оцінками експертів, не перевищує 10%. Тут принципово важливо в стислі терміни створити потужності, орієнтовані на попит світового ринку, щоб використати ефект монополії на виробництво, яку вдасться утримувати максимум п'ять років.

Другий - це відмова від стратегії імпортозаміщення, що прикривається лозунгом незалежності. Для конкуренції з імпортом всередині країни ціна на вітчизняний товар повинна бути приблизно в два рази нижчою. Досягнення цієї мети крім здешевлення використовуваних ресурсів потребує якісного нового рівня управління.

Загальна ситуація в Україні для довготермінових інвестицій залишається несприятливою: падіння виробництва супроводжується суттєвими темпами інфляції. За таких умов увагу власників коштів привертають тільки високоприбуткові інвестиційні проекти.

Зниження інфляції буде стимулювати інвестиційну активність в першу чергу за рахунок зменшення відсоткової ставки.

На сьогоднішній день все більшої актуальності набуває питання вибору об'єктів інвестування. Як показує світовий досвід, пріоритетними сферами інвестування є ті, які дозволяють досягти швидкої окупності вкладень та одночасно зумовлюють необхідність розвитку супутніх виробництв. До пріоритетних сфер можна віднести житлове будівництво, підприємства по зберіганню і переробці сільськогосподарської сировини, об'єкти інфраструктури.

В даний час існує декілька варіантів розрахунку потреби української економіки в інвестиціях: максималісти називають цифри від 40 млрд. дол. і вище, а скептики, що відзначають неадекватність національної економіки використанню інвестицій, практично зводять можливі обсяги інвестування до мінімуму. В результаті інвестицій Україна змогла б відновити і стабілізувати економіку та забезпечити задовільні стандарти життя населення. Масштаб потреби в інвестиціях свідчить про необхідність припливу їх зовні.

При всій гостроті сучасної інвестиційної ситуації важливо враховувати, що майбутнє України визначається не просто переходом від спаду інвестування до його росту. Необхідно в першу чергу забезпечити не тільки валове зростання інвестицій, а зростання ефективних інвестицій, що сприятимуть створенню конкурентоспроможного виробництва. Це вимагає змін в традиційному, що перейшов як спадок від минулого, інвестиційному процесі, а також в психології підприємництва.

На нинішній день в Україна існує розрізнений та малорозвинений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, які працюють на ньому, діють не узгоджено та мало ефективно.

Першою передумовою активізації інвестиційного процесу є придушення інфляції. Пріоритетними сферами інвестування є ті, які дозволяють досягти швидкої окупності вкладень та одночасно зумовлюють необхідність розвитку супутніх виробництв.

Досвід багатьох країн показує, що періоди високої інфляції завжди супроводжуються інвестиційним спадом або інвестиційним застоєм. Це зрозуміло, адже інфляція робить невигідним вкладення капіталу в сферу виробництва порівняно з інвестуванням сфери обігу та посередництва, термін обігу та повернення коштів значно коротший.

Залежність обсягів інвестування від окремих макроекономічних процесів та умов описується як прямою, так і обернено пропорційною залежністю (рис 1.2.).

Інфляційні процеси призводять до суттєвого зростання відсоткової ставки по банківських кредитах, що робить їх майже недоступними для багатьох напрямів інвестування. Інфляція створює обстановку економічної та політичної нестабільності, підвищуючи ризики, особливо довготермінових вкладень капіталу. Зниження темпів інфляції - обов'язкова умова створення нормального інвестиційного клімату.

Другою передумовою активізації інвестиційного процесу є зниження банківського відсотка та ставки рефінансування. Зниження відсоткової ставки проходить дуже повільно, хоча це одна із важливих цілей антиінфляційної політики.

Причиною цьому є надто обмежена оцінка банками перспектив стійкого придушення росту цін, а також загальне становище на фінансових ринках.

Третьою передумовою активізації інвестиційного процесу є послаблення жорсткості грошової політики та зростання внутрішнього попиту. Провідне місце при цьому належить зниженню податкового процесу і впорядкування системи податків. Таке зниження потрібне для того, щоб збільшити масу прибутку, котра буде використана на оновлення та розвиток виробництва. Впорядкування системи податків - це не тільки зниження податкових ставок, але й скорочення чисельності сплачуваних податків та зборів, спрощення порядку їх утримання, зупинити безперервні зміни порядку оподаткування, які не дають змоги скласти більш-менш достовірний прогноз на перспективу.

Четвертою передумовою активізації інвестиційного процесу є перетворення заощаджень населення та коштів інших суб'єктів ринку в джерела фінансування інвестицій. Це стає реальністю в разі концентрації вказаних коштів в банківській системі, в страхових та інших фінансових організаціях, в акціях підприємств.

На сучасному етапі розвитку, як засвідчує світовий досвід, інвестиції відіграють центральну роль в економічному розвитку країни, вони визначають загальне зростання її економіки. Наслідком інвестицій в економіку є збільшення обсягів виробництва, зростання національного доходу, розвиток галузей та підприємств, що найбільшою мірою задовольняють попит на певні товари та послуги. Отриманий приріст національного доходу знову частково нагромаджується, відбувається подальше зростання виробництва. Отже, інвестиції, що утворюються за рахунок національного доходу внаслідок його розподілу, самі зумовлюють його зростання та розширене відтворення. Проте зростання національного доходу не можна пов'язувати лише з виробничими інвестиціями, хоча останні безпосередньо визначають збільшення виробничих потужностей та випуск продукції. На національний доход також впливають інвестиції у галузь нематеріального виробництва, причому, як свідчить загальносвітова тенденція, їх значення в подальшому нарощуванні економічного потенціалу зростає.

За умови покращення загального стану національної економіки, що позитивно пливатиме на інвестиційну галузь і сприятиме збільшенню фінансових джерел інвестування, для активізації інвестиційної діяльності необхідно здійснити певні заходи:

науково обґрунтувати пріоритетні напрямки інвестування згідно з державними інтересами, програмними цілями національного відродження України;

сформувати засади активного і в той же час виваженого державного регулювання інвестиційної діяльності з метою планомірного акумулювання інвестиційних ресурсів;

визначити шляхи прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів.

Розв'язання зазначених завдань створить можливість прискорити темпи виходу економіки України із затяжної інвестиційної кризи та досягти відповідного рівня економічного зростання. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу. Тому головним завданням інвестиційної політики є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дає змогу забезпечувати стійкі темпи зростання національного господарства, запроваджувати найновіші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні проекти.

1.2 Державне регулювання інвестиційної діяльності України

Державне регулювання будь-якої господарської діяльності здійснюється в двох формах: в формі законодавства та у формі програм. Зміст державного регулювання інвестиційної діяльності, яка безпосередньо стосується реалізації проектів, розкривається через його функції, засоби та об'єкти (див.: додаток 2).

Загальна схема класифікації засобів державного регулювання інвестиційної діяльності, що існують в Україні, орієнтована на створення правових основ функціонування ринку капіталу, формулювання стратегічних і тактичних цілей і пріоритетів, додержання соціальних цінностей, дотримання спрямованості інвестицій на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції, частковий перерозподіл доходів галузей і виробництв, регулювання зовнішніх інвестицій і валютного ринку, спрямування інвестицій на розвиток економіки і повну зайнятість.

В ринковому (товарному) господарстві обсяг спрямованих в економіку інвестицій залежить від рівня доходності реальних та фінансових активів. Норма доходу, а через неї й ціна (курс) цих активів визначаються попитом і пропозицією на інвестиційні товари.

Держава через фінансову та грошово-кредитну політику може вплинути на зміну співвідношення між інвестиційним попитом і пропозицією, а значить, на величину норми доходу від інвестування. Принципи регулювання інвестування в Україні визначаються різними законодавчими актами - Законами України, Указами Президента, Декретами Кабінету Міністрів, інструктивними матеріалами Фонду Держмайна та Мінфіну України. За час незалежності нашої держави прийнято більше ста нормативних та законодавчих актів, які стосуються інвестиційної діяльності.

Формування ефективної державної інвестиційної політики в першу чергу залежить від правильного визначення її суті. В сучасній економічній літературі не існує єдиного погляду на державну інвестиційну політику. Вона визначається як частина державної економічної політики, спрямованої на забезпечення ефективної інвестиційної діяльності економічних агентів, або -як комплекс правових, адміністративних та економічних заходів, спрямованих на поширення й активізацію інвестиційних процесів. Перше визначення носить надто загальну форму; інше - зводить інвестиційну політику держави лише до її заходів. Доцільно розглядати державну інвестиційну політику як діяльність держави щодо визначення мети, основних завдань і пріоритетних напрямів розвитку інвестиційного процесу в країні та комплекс заходів, спрямованих на реалізацію поставлених завдань.

Мета інвестиційної політики не є постійною, а може змінюватись залежно від умов економічного розвитку країни. Так, метою інвестиційної політики держави, яка сформульована в Програмі, затвердженої Кабінетом Міністрів України щодо розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, є створення привабливого інвестиційного клімату і розвиток інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення.

Серед головних завдань, поставлених в урядовій Програмі, найбільш актуальними є такі: завершення формування стабільної нормативно-правової бази інвестиційної діяльності; забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження; підвищення інвестиційної привабливості об'єктів приватизації; зміцнення банківської системи України; пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку; створення додаткових стимулів для збільшення інвестицій у пріоритетні галузі економіки; стимулювання залучення інвестицій у науково-технічну та інноваційну діяльність.

В умовах дефіциту інвестиційних ресурсів складною проблемою державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних напрямів інвестування. В основі її вирішення мають лежати, з одного боку, раціональне співвідношення між короткостроковими та довгостроковими завданнями інвестиційної політики держави, з іншого - орієнтація на першочергове інвестування таких сфер економіки, розвиток яких може слугувати передумовою для забезпечення загального економічного розвитку.

Завдання, передбачені державною інвестиційною політикою, повинні спиратися на комплекс заходів, які здатні забезпечити їх вирішення. Заходи -це способи застосування відповідних інструментів, за допомогою яких держава спрямовує поведінку економічних агентів на вирішення завдань щодо інвестиційного розвитку. Тому ефективність інвестиційно спрямованих заходів залежить від того, якою мірою вони здатні корелювати із завданнями, передбаченими інвестиційною політикою держави.

Отже, державна інвестиційна політика визначає не лише мету, завдання і пріоритети державної діяльності в інвестиційній сфері, а й заходи, які мають забезпечити необхідні передумови для втілення цієї політики в життя. Останній елемент державної інвестиційної політики в життя. Останній елемент державної інвестиційної політики є лише іншим виразом інвестиційно спрямованого державного регулювання. Від ефективності державного регулювання інвестиційної діяльності залежить дієвість інвестиційної політики держави. Адже, державне регулювання - це метод реалізації інвестиційної політики держави в умовах ринкових відносин, в основі якого лежить застосування правових, економічних та адміністративних інструментів, спрямованих на вирішення завдань державної інвестиційної політики.

Держава здійснює регулювання інвестиційної діяльності в різних формах:

1. Створення сприятливих економічних умов для розвитку
інвестування.

Податкова політика (податкові пільги).

Амортизаційна політика (застосування методів прискореної амортизації).

Розширення використання коштів населення та інших позабюджетних джерел.

Розвиток можливостей використання застави при кредитуванні інвесторів.

Розвиток фінансового лізингу.

Створення умов суб'єктам інвестиційної діяльності для формування власних грошових фондів розвитку.

2. Пряма участь держави в інвестиційній діяльності, здійснюваній у
формі капітальних вкладень.

Розробка, затвердження і фінансування інвестиційних проектів, здійснюваних за рахунок коштів республіканського бюджету, місцевих бюджетів.

Надання на конкурсних засадах державних гарантій по проектах, які здійснюються за кошти республіканського та місцевих бюджетів.

Випуск облігаційних позик для фінансування конкретних інвестиційних проектів.

3. Непрямі форми державного регулювання інвестиційної діяльності.

Регулювання бюджетної політики.

Регулювання грошово-кредитної політики. Регулювання фондового ринку.

4. Інші форми державного регулювання інвестиційної діяіьності. Експертиза інвестиційних проектів.

Захист законних прав та інтересів суб'єктів інвестиційної діяльності.

Всі інструменти державної інвестиційної політики поділяються на інструменти прямого та непрямого регулювання. Інструменти прямого регулювання забезпечують безпосередній вплив держави на суб'єкти інвестиційної діяльності. Серед них в першу чергу можна виділити нормативно-правові акти, програми, норми амортизаційних відрахувань, бюджетне фінансування, державні закупівлі тощо. Інструменти непрямого регулювання впливають на суб'єкти інвестиційної діяльності опосередковано через їх економічні інтереси. До них належать інструменти податкової, грошово-кредитної та зовнішньоекономічної політики держави.

Для регулювання грошових потоків в інвестиційній сфері доцільно поєднувати методи грошово-кредитної і фінансової політики. Грошово-кредитна політика може бути розроблена на довгострокову перспективу і через те вона є пріоритетною. Фінансова політика визначається фінансовими можливостями держави формувати в достатньому обсязі бюджет розвитку.

В умовах появи в українській економіці ознак стабілізації та зростання виробництва, регулююча роль держави має бути зорієнтована на закріплення позитивних тенденцій та створення інвестиційного потенціалу для сталого економічного зростання. Головною передумовою для цього повинно стати забезпечення випереджаючого зростання інвестицій в основний капітал порівняно із зростанням валового внутрішнього продукту.

Велике значення має організаційно-економічний механізм планування залучення інвестицій. Він є системою заходів, поетапне виконання яких на практиці забезпечує його успішну реалізацію з урахуванням відповідного ряду умов і факторів. Цей механізм містить у собі: визначення цілей, оцінку інвестиційного потенціалу, розробку моделей розвитку інвестиційної діяльності і планування заходів щодо залучення інвестицій, визначення завдання інвестиційної діяльності, а також планування заходів щодо розробки і впровадження методів державного регулювання залучення інвестицій.

Оцінка інвестиційного потенціалу здійснюється на підставі даних, отриманих при вивченні науково-технічного та інноваційного, кадрового і підприємницького, а також природо-ресурсного потенціалів. Оцінка інвестиційного потенціалу містить у собі також вивчення й аналіз інвестиційних потенціалів регіонів, галузей та економіки в цілому.

Етап розробки моделей розвитку інвестиційної діяльності і планування заходів щодо залучення інвестицій є важливим при детальному прогнозуванні варіантів і їх альтернатив можливого розвитку подій та здійснюється з використанням низки економічних показників таких, як інвестиції в основний капітал, прямі іноземні інвестиції, оборотні кошти по галузях економіки тощо.

Активізація іноземного інвестування є наслідком пожвавлення національної економіки та появи позитивних тенденцій у відродженні виробництва, а це означає, що зростання рівня капіталоутворення в Україні має відбуватися насамперед за рахунок національних заощаджень, завдяки активізації процесу їх конвертації в інвестиції. Іноземні ж кошти, незважаючи на їх важливу роль в інвестиційному процесі, мають другорядне значення, бо надходитимуть у вітчизняну економіку лише за умов досягнення останньою певної макроекономічної стабільності та зростання виробництва.

При визначенні завдань інвестиційної діяльності звертається увага на такі складові, як забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії (фірми), підприємства, максимізацію прибутку (доходу) від інвестиційної діяльності, мінімізацію інвестиційних ризиків, забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності компанії (фірми), підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності, а також на визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних проектів і програм.

Реалізація проектів залучення інвестицій відбувається найефективніше за умови активізації чинника державного регулювання цього процесу. У зв'язку з цим організаційно-економічний механізм планування залучення інвестицій містить етап планування заходів щодо розробки і провадження методів державного регулювання, що містить у собі розробку стратегії програм і планів, норм і нормативів, квот, митних і інших тарифів, субсидій і пільг, стандартів і сертифікатів, податків і кредитів, цін і гарантій, а також розробку інституціональних і організаційних структур і законодавчих актів по цінних паперах.

Організаційно-економічний механізм державного регулювання залучення інвестицій є сукупністю принципів, форм і методів з відповідними інституційними й організаційними структурами, які виконують функції адекватні сучасному стану економіки з активізації інвестиційного потенціалу для забезпечення сталого економічного зростання.

Реалізація організаційно-економічного механізму державного регулювання залучення інвестицій здійснюється на підставі використання принципів державного регулювання інвестиційної діяльності. До них належать: принцип паритетності, територіально-галузевий і правовий, протиріччя в соціально-економічних процесах, нормативний принцип регулювання, а також адаптивний регулювання економічних систем принцип структурованості. Реалізація вказаного механізму має на увазі визначення, аналіз і розробку напрямків, умов і методів регулювання.

Напрямок регулювання залежить від сфер економіко-правового впливу на процес інвестування і містить в собі регулювання фондового ринку, регулювання участі інвесторів у приватизації, податкове, бюджетне і кредитне регулювання, а також проведення гнучкої амортизаційної політики. Різноманітність методів регулювання зумовлена широким спектром чинників, які впливають на динаміку та організацію інвестиційних процесів і містять у собі програми і плани, стандарти і сертифікати, норми і нормативи,

тарифи, ціни, акції, квоти і митні тарифи, цінні папери,субсидії і пільги, а також гарантії, податки і кредити.

Процес державного регулювання інвестиційної діяльності забезпечує наявність низки умов регулювання, що містять умови ринкового механізму, макроекономічні, екологічні, фінансові і політичні мотивації, нормативно-правові, соціальні та етнографічні умови, а також умови інформаційного забезпечення і державного регулювання.

Оскільки державне регулювання залучення інвестицій це процес, що припускає безліч складових, його активізація неможлива без раціонального використання факторів інформаційного, правового, організаційного і економічного забезпечення. До інформаційного забезпечення належать: стан капіталу галузей економіки, залучення і здійснення інвестиційної діяльності, стан інвестиційного потенціалу, а також діяльність суб'єктів та об'єктів інвестування. Правове забезпечення полягає у формуванні системи законодавчих і нормативних актів держаного регулювання і захисту прав інвесторів, методичному забезпеченні державного регулювання інвестування. Організаційне забезпечення містить у собі: систематизацію державних органів регулювання в інвестиційній сфері, організацію і технологію розробки та реалізації державних програм інвестування, забезпечення страхуванням інвестицій. Економічне забезпечення полягає у створенні джерел інвестицій і формуванні умов здійснення інвестування.

Зважаючи на те, що пріоритети держави, інвестора та об'єкта інвестування не цілком збігаються з причинами, що зумовлено розбіжностями у підходах власників фінансових ресурсів і власників об'єктів інвестування до очікуваного ефекту, завданням України є зближення зазначених пріоритетів використання ресурсів з національною концепцією розвитку.

1.3 Розроблення інвестиційної стратегії підприємства

Щоб визначити оптимальні напрями вкладень капіталу і виявити найбільш ефективні способи його використання протягом досить тривалого періоду зі стабільною віддачею, необхідна розробка стратегії інвестування й успішна ЇЇ реалізація.

Стратегією (від гр. strategia - обраний на період війни керівник сухопутних чи морських сил) фінансового управління називають систему рішень і намічених напрямів діяльності, розрахованих на довгострокову перспективу і встановлення цілей, що передбачають досягнення фінансових завдань із забезпечення оптимальної і стабільної роботи господарської структури виходячи зі сформованої дійсності запланованих результатів. Стратегія - це мистецтво планування управління, засноване на правильних довгострокових прогнозах. При цьому виділяються пріоритетні завдання і напрями розвитку різних форм діяльності та розробки механізму їхнього здійснення.

Для успішної реалізації стратегії необхідне стратегічне управління. Стратегічне управління - це вид діяльності з керування, що складається з реалізації найбільш важливих якісно визначених напрямів розвитку через здійснення змін в організації; забезпечення оптимальної взаємодії організації з її оточенням.

Виявлення і обґрунтування рішень, вибір альтернатив для визначення й оцінювання стратегії проводять на основі стратегічного аналізу інвестиційної діяльності.

Стратегічний аналіз - напрям аналізу, заснований на реалізації системного і ситуаційного підходів при вивченні різних факторів, що впливають на процес стратегічного управління.

Ситуаційний підхід в управлінні - це миттєве, разове прийняття рішень, викликане виникаючими потребами, змінами внутрішніх чи зовнішніх умов, що вимагають адекватного реагування з боку керівництва.

На відміну від ситуаційного системний підхід припускає управління організацією як єдиною сукупністю взаємозалежних взаємодіючих елементів.

Головна особливість стратегії - якісна послідовність дій і станів, що використовуються для досягнення цілей організації. Стратегічні рішення, як рішення, пов'язані зі зміною потенціалу підприємства, мають істотні наслідки.

Завдання інвестиційної стратегії (стратегічні завдання інвестування):

обґрунтування доцільності інвестиційного проекту;

вибір оптимального проекту з можливих альтернатив;

оцінка ефективності і забезпечення прибутковості проекту через визначений період;

- пошук способів, засобів і резервів максимального підвищення ефективності інвестиції на основі інвестиційного аналізу тощо.

Завдання стратегічного аналізу полягають у змістовному і формальному описі об'єкта дослідження; виявленні особливостей, закономірностей і тенденцій його розвитку; визначенні способів керування об'єктом інвестування з метою виконання стратегічних завдань інвестування.

Стратегічне управління інвестиційною діяльністю має цільовий характер, тобто передбачає постановку і досягнення певної мети.

Стратегічні цілі інвестиційної діяльності (інвестиційні цілі) - це описані у формалізованому вигляді бажані параметри стратегічної інвестиційної позиції підприємства, що дають змогу спрямовувати цю діяльність у довгостроковій перспективі й оцінювати її результати.

Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності має відповідати певним вимогам:

Підлеглість головній меті інвестиційного менеджменту.

Орієнтація на високий результат інвестиційної діяльності.

Реальність (досяжність).

Вимірність.

Однозначність трактування.

Наукова обґрунтованість.

Підтримка.

Гнучкість.

Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності вимагає попередньої їх класифікації за певними ознаками.

За видами очікуваного ефекту стратегічні цілі інвестиційної діяльності підприємства поділяються па економічні і позаекономічні.

Економічні цілі інвестиційної стратегії прямо пов'язані з формуванням інвестиційного доходу або досягненням інших економічних результатів інвестиційної діяльності вданій перспективі.

Позаекономічні цілі інвестиційної стратегії пов'язані з рішенням соціальних завдань, забезпеченням екологічної безпеки, підвищенням статусу і репутації підприємства і т. ін. Хоча реалізація цих стратегічних цілей не пов'язана прямо з очікуванням інвестиційного прибутку, їх непрямий вплив на формування нього прибутку може бути досить відчутним.

За функціональними напрямами інвестиційної діяльності цілі інвестиційної стратегії підприємства поділяються так.

Стратегічні цілі реального інвестування. Такі цілі визначаються за галузевою і регіональною спрямованістю реальних інвестицій, основними їх формами, найважливішими кінцевими результатами. Система цих цілей має бути взаємопов'язана зі стратегічною метою розвитку операційної діяльності підприємства.

Стратегічні цілі фінансового інвестування. У системі цих цілей визначаються перспективи придбання контрольного пакета акцій інших підприємств, основні цільові параметри формування портфеля фінансових інвестицій.

Стратегічні цілі формування інвестиційних ресурсів. У системі цих цілей звичайно визначаються темпи формування власних інвестиційних ресурсів, цільові параметри структури сформованих ресурсів, а також їх середньозваженої вартості.

3. За об 'єктами стратегічного управління виділяють такі групи цілей
інвестиційної стратегії.

Стратегічні цілі підприємства в цілому. У загальній системі стратегічних цілей інвестиційної діяльності вони відіграють визначальну роль і займають, як правило, основне місце (рис. 1.3.).

Стратегічні цілі окремих стратегічних зон господарювання. Інвестиційні цілі цієї групи пов'язані з формуванням, розвитком і забезпеченням ефективної діяльності, виділяються у структурі підприємства стратегічних об'єктів певного типу.

Стратегічні цілі окремих стратегічних господарських центрів. Такі цілі пов'язані з інвестиційною підтримкою формування і розвитку «центрів відповідальності» різних типів, в першу чергу, «центрів інвестицій».

За спрямованістю результатів інвестиційної діяльності цілі інвестиційної стратегії поділяються на такі дві групи.

Внутрішні стратегічні цілі. Вони визначають напрями розвитку внутрішніх інвестицій підприємства, що забезпечують, я правило, різні цілі операційної діяльності підприємства, рішення найважливіших проблем соціального розвитку персоналу і г.ін.

Зовнішні стратегічні цілі. Система цих цілей визначає напрями і очікувані результати розвитку зовнішніх інвестицій підприємства, як вітчизняних, так і зарубіжних.

За пріоритетним значенням стратегічні цілі інвестиційної діяльності поділяються так.

Головна стратегічна мета інвестиційної діяльності. Як правило, вона тотожна головній меті інвестиційного менеджменту. Разом з тим, її формулювання може мати більш розгорнутий характер з урахуванням особливостей інвестиційної діяльності конкретного підприємства.

Основні стратегічні цілі інвестиційної діяльності. До цієї групи входять найважливіші стратегічні цілі, безпосередньо спрямовані на реалізацію головної мети інвестиційної діяльності в розрізі основних її аспектів.

Допоміжні стратегічні цілі інвестиційної діяльності. До складу цієї групи входять всі інші економічні і позаекономічні цілі інвестиційної діяльності підприємства.

6. За характером впливу на очікуваний результат виділяють такі цілі інвестиційної стратегії.

Прямі стратегічні гцлі. Вони прямо пов'язані з кінцевими результатами інвестиційної діяльності. До них належать головна стратегічна мета і найважливіші з основних стратегічних цілей

Підтримуючі стратегічні цілі. Ця група стратегічних цілей направлена на забезпечення реалізації прямих стратегічних цілей на забезпечення реалізації прямих стратегічних цілей в процесі інвестиційної діяльності. До цілей цієї групи може бути віднесено використання нових інвестиційних технологій, перехід до нової організаційної структури управління інвестиційною діяльністю, формування інвестиційної культури тощо.

7. За спрямованістю відтворювального процесу, забезпечуваного інвестиційною діяльністю стратегічні цілі поділяють на такі дві групи.

Стратегічні цілі розвитку. До їх числа відносять такі цілі інвестиційної діяльності, які спрямовані на забезпечення приросту активів або власного капіталу підприємства (тобто пов'язані з процесом «чистого капіталоутворення»).

Реноваційні стратегічні цілі. Цілі цієї групи забезпечують своєчасну заміну основних засобів і нематеріальних активів, що амортизуються, в рамках простого їх відтворювання.

З урахуванням розглянутих принципів класифікації організовується процес формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності підприємства. Цей процес здійснюється за такими основними етапами:

1. Ретроспективний аналіз тенденцій розвитку основних результативних показників інвестиційної діяльності разом з динамікою факторів зовнішнього інвестиційного середовища і параметрами внутрішнього інвестиційного потенціалу підприємства.

2. Формулювання головної стратегічної мети інвестиційної діяльності підприємства.

3. Визначення бажаних і можливих тенденцій розвитку окремих показників інвестиційної діяльності, що забезпечують досягнення її головної мети.

Визначення небажаних, але можливих тенденцій розвитку окремих результатів інвестиційної діяльності, що перешкоджають досягненню її головної мети.

Облік об'єктивних обмежень в досягненні бажаних параметрів стратегічної інвестиційної позиції підприємства.

Формування системи основних стратегічних цілей інвестиційної діяльності, що забезпечують досягнення її головної мети.

Формування системи допоміжних підтримуючих цілей, що включаються в інвестиційну стратегію підприємства.

Взаємопов'язаність всіх стратегічних цілей і побудова «дерева цілей» Інвестиційної стратегії підприємства.

Остаточна індивідуалізація всіх стратегічних цілей інвестиційної діяльності підприємства з урахуванням вимог їх можливості реалізації.

Інвестиційна стратегія с системою довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, що визначаються загальними завданнями його розвитку і інвестиційною ідеологією, а також вибором найефективніших шляхів їх досягнення.

Інвестиційна стратегія як формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності і вибір найефективніших шляхів її досягнення за можливістю має врахувати інтереси всіх учасників інвестиційного процесу:

власників капіталу (зберегти капітал + одержати дохід);

кредиторів (повернути капітал + одержати дохід);

менеджерів (досягти успіху підприємством);

найнятих робітників (скоротити роботу + взяти участь в розподілі прибутку);

суспільства (доходи бюджету, забезпечення економічного зростання, зниження безробіття).

Процес розробки інвестиційної стратегії пов'язаний з попереднім виділенням об'єктів стратегічного управління підприємства. Виділяють три основні групи об'єктів стратегічного управління: інвестиційна діяльність підприємства в цілому; інвестиційна діяльність стратегічної зони господарювання; інвестиційна діяльність стратегічного інвестиційного центру.

Стратегічна зона господарювання є самостійним господарським сегментом в рамках підприємства (організації), що здійснює свою діяльність у ряді суміжних галузей, об'єднаних спільністю попиту, сировини або виробничої технології, що використовується. Інвестиційна стратегія стратегічної зони господарювання виступає звичайно як самостійний (відносно автономний) блок у загальній системі стратегічного інвестиційного управління підприємством.