Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств

Перший крок - відбір множини величин для невизначених змінних - ґрунтується на вибірковому методі. Більшість програм аналізу ризику застосовують метод Монте Карло (проста випадкова вибірка відповідно до визначеного розподілу ймовірностей) або метод Латинського Ліперкуба (сертифікована вибірка); деякі застосовують обидва методи. Взагалі, Латинський Ліперкуб може точно відтворити визначені розподіли ймовірностей з меншим числом ітерацій, ніж Монте Карло, а отже, є кращим вибором, якщо програма може застосувати лише один метод. Кожен запуск програми робить повну вибірку усіх змінних ризику і перерахунки в автоматизованих таблицях даних. Це називається ітерацією. Вся процедура багатократних ітерацій і є моделюванням. Програма моделює діапазон і ймовірності інвестиційних результатів у реальному житті.

Фактори ризику при реалізації інвестиційного проекту СК «Лавина».

При реалізації проекту завжди існує деяка вірогідність того, що реальний дохід буде відрізнятися від прогнозованого, тобто існують інвестиційні ризики.

Загальний ризик є сумою:

систематичного (недиверсифікованого);

несистематичного (що підлягає диверсифікації). Систематичний ризик виникає через зовнішні події (війна, інфляція, стагнація тощо), його дія не обмежується рамками одного проекту та його неможливо усунути шляхом диверсифікації ризику.

Щодо цього ризику можна зазначити, що він складає від 5% до 7% по будь-яким інвестиційним проектам.

Несистематичний ризик (ризик, який можна усунути або обмежити шляхом диверсифікації), пов'язаний з реалізацією пропонованого проекту, можна поділити на наступні основні групи:

-ризик, пов'язаний зі ступенем доступності матеріальної бази;

-технологічний ризик;

-ризик відсутності або падіння попиту;

-ризик неплатежів;

-екологічний ризик.

Таблиця 2.10.

Аналіз «Монте-Карло»

Невизначені дані
Назва параметру	-%	+%
Інвестиційні витрати	-10,00	10,00
Обсяг збуту	-10,00	10,00
Ціна збуту	-10,00	10,00
Прямі витрати	-10,00	10,00
Загальні витрати	-10,00	10,00
Зарплата персоналу	-10,00	10,00
Ставки податків	-10,00	10,00
Ставки за кредитами	-10,00	10,00
Результати - USD
Показники ефективності	Середнє	Невизначеність
Дисконтова ний період окупності - ОРВ, міс.	30 міс.	0,06
Індекс прибутковості - РІ	4,14	0,50
Чистий приведений прибуток - ИРУ	4 895 133,00	0,13
Внутрішня норма рентабельності - ІЯЯ, %	48,51	0,13
Період окупності - РВ, мес.	28 мес.	0,07
Середня норма рентабельності - АЯЯ, %	45,51	0,08
Модифікована внутрішня норма рентабельності	20,8	0,09
Стійкість проекту - 73,3 %

Як уже зазначалося, аналіз ризиків з використанням методу імітаційного моделювання Монте-Карло є возз'єднання методів аналізу чутливості та аналізу сценаріїв на базі теорії ймовірностей. Результатом такого комплексного аналізу виступає розподіл ймовірностей можливих результатів проекту. Будемо виходити з того, що проект підлягає розгляду і вважається вигідним, тому що NPV=0,13.

В додатку 14 наведений аналіз чутливості за інвестиційним проектом СК «Лавина». В якому досліджено як будуть змінюватися показники ефективності проекту (дисконтований період окупності - ЗО міс, індекс прибутковості - 2,06, чиста приведена вартість - 4 932 791,73 дол., внутрішня норма рентабельності - 48,33%, період окупності - 29 міс, середня норма рентабельності - 45,39%, модифікована внутрішня норма рентабельності -20,37% та мінімальний кеш - 3 380,66 дол.) при зміні (збільшенні та зменшенні) на 10%, 20%, 30% таких показників як: ставки податків, обсяг інвестицій, обсяг збуту, ціна збуту, прямі витрати, зарплата персоналу, ставки за кредитами.

Як бачимо, найбільший вплив на чутливість зміни наведених показників ефективності мають коливання обсягу та ціни збуту продукції.

Величина ризиків по проекту наведена в таблиці 2.11.

Таблиця 2.11.

Вид ризику	Величина ризику1
Ризик, пов'язаний зі ступенем доступності матеріальної бази	2%
Технологічний ризик	3%
Ризик відсутності або падіння попиту	8%
Ризик неплатежів	1%
Екологічний ризик	2%
Всього	16%

для оцінки ризиків прийнята наступна градація:

низький -1-3 %;

середній - 4 - 6 %;

високий - 7 % та більше.

Для покриття несистематичних ризиків частину фінансових ресурсів, що складає 5% від щомісячної потреби, пропонується акумулювати в страховому фонді. За 1 рік сума резервного фонду складе більше 800 тис. доларів США, що уявляється достатнім для погашення непередбачених витрат. Це дозволить звести до мінімуму вказані ризики.

III. ПРОПОЗИЦІЇ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ПОЛІПШЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Проблеми та пропозиції щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні

В умовах переходу господарства країни до ринкової економіки необхідно розвивати й удосконалювати інвестиційні процеси в Україні для забезпечення вимогам СОТ і ЄС відтворювальних процесів, доцільно досліджувати методи регулювання інвестиційних процесів і їхні стратегічні напрямки.

Дієвість інвестиційної діяльності, як на мікро-, так І на макрорівні, визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. У цьому плані вирішальне значення мають результати господарської діяльності галузей, які забезпечують інвестиційний процес. їх технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємницької активності, здатність до освоєння інновацій суттєво впливають на інвестиційні ціни, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів.

Нерозвинута інформаційно-консультативна інфраструктура (в тому числі державні і некомерційні організації, орієнтовані на супроводження закордонного бізнесу) є слабкою ланкою в процесі залучення іноземного капіталу в українську економіку. Найпоширенішим попитом та невід'ємною складовою залучення іноземних інвестицій є попит на якісну інформацію про інвестиційні можливості України, на загальні експертні консультації й організаційно-правове супроводження.

За розрахунками Міжнародної фінансової корпорації, за багатьма показниками стан українського бізнес-клімату є гірший за середній рівень в регіоні центрально- та східноєвропейських держав. Це також стосується відкриття бізнесу, захисту інвесторів, податкового навантаження. В Україні проводиться найбільша кількість процедур, що вимагаються для відкриття бізнесу. Мінімальний для цього стартовий капітал, порівняно із середнім доходом на душу населення, також дуже великий. Є так званий податковий тиск, який підтверджується результатами досліджень щодо скарг з боку українських підприємців. Приклад вищенаведеного: за обсягом часу, який необхідно витратити на підготовку документів та безпосередню сплату податків, Україна має майже рекордсменом. За статистичними даними, гірше українського становища щодо дотримання багатоструктурної ланки з безпосередньої сплати усіх податків для відкриття бізнесу лише в Бразилії.

Індекс захисту прав інвесторів в Україні досяг 2,7 пункту (при максимальному значенні 10). Це один з гірших показників регіону, який свідчить про низький захист інвесторів (зокрема, міноритарних акціонерів). Кількість документів та підписів при експортно-імпортних операціях в Україні нижче середнього у регіоні.

Основними напрямками інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності тепер і в найближчому майбутньому буде поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення частки витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення частки нового будівництва у виробничій сфері. Це забезпечить удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення у їх складі частки устаткування та скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт.

Підприємства України з іноземним капіталом зіштовхуються з низкою економічних проблем, з ризиком інвестиційних вкладень, фактором робочої сили, ресурсним забезпеченням, виявленням потенційних конкурентів тощо.

Щодо стратегій у процесі інвестування, то прийняття рішення про вихід на міжнародний ринок має супроводжуватися проведенням маркетингових досліджень.

Найбільш простим способом входження на ринок є експорт продукції. При цьому виробництво та інвестування може здійснюватися у власній країні. За кордон продукція вивозиться або за допомогою міжнародних маркетингових посередників (непрямий експорт), або шляхом проведення власних експортних операцій , що пов'язано з найменшим ризиком, оскільки не потребує закордонних вкладень у виробництво товарів.

Іншим типом вкладень є спільне підприємство, в результаті якого створюються спільні виробничі потужності з якою-небудь місцевою організацією. Закордонний інвестор може в цьому випадку купити собі частку вже в існуючому підприємстві або за згодою сторін вони можуть створити зовсім нове підприємство.

Так, можна стверджувати, що вкладаючи кошти за кордоном, фірма забезпечує повний контроль над своїми капіталовкладеннями, що дозволяє їй розробити стратегію в області виробництва на довгостроковий період. Багато фірм залучаються до діяльності кількох міжнародних ринків і стають багатонаціональними організаціями. В одній країні вони створюють свою дочірню компанію, в другій - спільні підприємства, в третю експортують продукцію. Ці фірми належать до транснаціональних компаній (ТНК). ТНК повинні мати великий досвід роботи, виходити з оцінки конкретного зарубіжного ринку, економічних та політичних особливостей кожної з країн.

Фактичний стан залучення іноземних інвестицій в економіку України далеко не адекватний її інвестиційним можливостям. Така неадекватність фактичного стану залучення іноземних капіталів можливостям української економіки вимагає більш ґрунтовного вивчення цієї проблеми, з'ясування причин і визначення шляхів її вирішення.

Однією з головних причин цієї невідповідності є відсутність об'єктивної оцінки інвестиційної привабливості економіки, оскільки більшість оцінок щодо інвестиційних можливостей України, котрі висвітлюються в засобах масової інформації та фахової літературі, мають дуже загальний характер. Описуються вигідне геополітичне положення України, достатність і збалансованість природних ресурсів, багаті українські чорноземи, задовільний рівень розвитку інфраструктури, високий рівень кваліфікації і низька вартість робочої сили тощо. Але далі словесних оцінок руху немає.

Зауважимо, що суб'єктивні оцінки є важливими для інвесторів, котрі ризикують своїм капіталом, але покладання тільки на них, без знання об'єктивних характеристик, теж великий ризик. Оскільки в системі знань та інформації про економіку України достатньо відомостей для об'єктивної оцінки її інвестиційної привабливості, які мають слугувати основою для прийняття оптимальних рішень. Важливе значення має оцінка інвестиційної конкурентоспроможності конкретних регіонів, міст і районів у реалізації конкретного інвестиційного проекту.

Таким чином, інвестиційну привабливість з позиції іноземного інвестора слід розглядати як багаторівневу систему, яка включає: країну, галузь, регіон, підприємство, продукцію. Співвідношення цих рівнів для різних інвесторів може мати різне значення і послідовність. У більшості випадків інвесторів цікавлять усі рівні конкурентних переваг у звичному за масштабом розташуванні: від загального до конкретного.

Опитування інвесторів показало: приймаючи рішення про інвестування в ту чи іншу галузь конкретної країни, вони найчастіше виходять з міркувань привабливості інвестування в ту чи іншу країну порівняно зі своєю країною (або сусідніми), добре відомою їм за власним бізнесом. Для забезпечення об'єктивності такого порівняння та обґрунтованості оцінки має бути зроблено на основі відповідної системи показників.

Отже, правило, що пливає на прийняття інвестиційних рішень та стратегії закордонних інвесторів щодо обраного об'єкта інвестування можна сформулювати у трьох аспектах:

специфікація вимог до капіталу, основана на ризику;

обумовленість способів оцінки активів з метою надання звітності;

формулювання вимог до інвестицій.

Для зростання обсягів інвестування в економіку України необхідне належне обслуговування інвестиційних процесів та забезпечення належного захисту прав інвесторів. Необхідність прискорення економічних реформ в Україні, активізації залучення та раціонального розміщення інвестиційних ресурсів на конкурентних засадах, вдосконалення обігу цінних паперів та забезпечення захисту прав інвесторів на фондовому ринку потребує зосередження уваги на таких напрямах розвитку вітчизняного ринку цінних паперів:

удосконалення системи захисту прав інвесторів;

підвищення ролі державного регулювання ринку цінних паперів, розвиток нормативно-правової бази;

розбудова інфраструктури фондового ринку;

розвиток системи організованої торгівлі;

удосконалення інститутів спільного інвестування;

удосконалення механізмів корпоративного управління.

Отже, потрібні спеціальні зусилля з боку держави та її інститутів, спрямовані на формування ринкової економіки в цілому та відповідного соціально-культурного становища. По-перше, необхідно розробити адаптований до умов української ментальності механізм реалізації прийнятих законодавчих актів. По-друге, одночасно з цим формувати позитивну громадську думку, максимально використовуючи засоби масової інформації.

Таким чином, із врахуванням основних стратегічних напрямів розвитку економіки України на сьогодні та за аналізом розвитку інвестиційних процесів в нашій країні досліджено сучасний стан, де суттєвою перешкодою у напрямку залучення іноземних інвестицій є відсутність переорієнтації до шляху вироблення чітких регламентуючих факторів привернення уваги іноземного інвестора з одного боку, і відпрацювання стратегії залучення іноземного капіталу - з іншого.

Викладений аналіз щодо факторів, які сприяють залученню і використанню іноземних інвестицій в аспекті захисту прав інвесторів дає можливість зробити такі висновки щодо стратегії залучення та інвестиційного зростання:

1) найбільш серйозною помилкою економічної політики, зробленою кілька років тому, слід вважати тривале утримання примусового валютного курсу. Цей захід став протидією інфляції, проте він створив умови для відпливу капіталів і розширення «тіньового сектору»;

2) основними напрямками інвестиційної стратегії має бути поліпшення відтворювальної системи капіталовкладень, підвищення частки витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств;

3) переорієнтація зовнішньоекономічної діяльності України тільки на ринки розвинутих держав без урахування ринків збуту СНД не сприяє економічному зростанню та інвестиційній активності внутрішніх і зовнішніх суб'єктів господарської діяльності.

3.2 Проблеми та перспективи розвитку венчурного (ризикового) інвестування в Україні

Ключовою проблемою впровадження інноваційної моделі розвитку економіки України є розрив інноваційної процесу між стадіями наукових досліджень та масовим практичним використанням їх результатів.

Світовою наукою та практикою доведено, що оптимальним шляхом вирішення цієї проблеми є стимулювання розвитку прошарку малого технологічного ризикового (венчурного) підприємництва, спроможного до ефективної трансформації наукових знань у технології та швидкої їх дифузії серед господарських суб'єктів.

Основними чинниками депресивного стану венчурного підприємництва в Україні є:

низький рівень загальної ділової активності в країні, зумовлений несприятливим регуляторним кліматом, у тому числі надмірним податковим навантаженням на підприємницьку діяльність;

тотальний дефіцит ресурсів для розробки інноваційних проектів, зумовлений відсутністю механізмів залучення венчурного підприємництва до потужних ресурсних потоків:

а) великих компаній - внаслідок недостатнього стимулювання до співпраці з малим технологічним бізнесом;

б) держави - внаслідок відсутності схеми залучення малого бізнесу до виконання державних замовлень;

в) економіки взагалі - внаслідок нерозвиненості інфраструктури інноваційного підприємництва, у першу чергу інституту венчурного капіталу як оптимального джерела фінансових та інформаційних ресурсів для малих технологічних форм.

Активізація розвитку венчурного підприємництва в Україні можлива за умов впровадження таких заходів.

З метою подолання несприятливого регулятивного клімату доцільно:

а) проводити подальше вдосконалення нормативної бази за допомогою механізмів перегулювання та фільтрації проектів регуляторних актів, що із часом дасть змогу усунути надмірне регуляторне втручання державних органів в підприємницьку діяльність;

б) розробити та запровадити схеми податкового стимулювання інноваційної діяльності, зокрема дослідити питання щодо можливості впровадження додаткових канікул для венчурного підприємництва.

З метою прямого підключення малих інноваційних фірм до ресурсних потоків державних та підприємницьких структур необхідно:

а) розробити систему стимулів щодо науково-технічної та виробничої кооперації великого, середнього і малого підприємництва у сфері інноваційної діяльності;

б) внести зміни до системи держзамовлень на проведення НДДКР та виробництво інноваційної продукції шляхом законодавчого закріплення частки малого підприємництва у безпосередньому виконанні держзамовлень і встановлення нормативів залучення до виконання держзамовлення великим підприємництвом малих форм на умовах субпідряду;

в) переорієнтувати бюджетні кошти, спрямовані на дискретну фінансово-кредитну підтримку, на забезпечення гарантій за кредитами малого підприємництва;

г) створити механізм державної участі у гарантуванні інвестицій в найбільш перспективні інноваційні проекти венчурних фірм;

д) створити державну компанію зі страхування гарантій кредитів, що надаються ринковими фінансово-кредитними установами малому підприємництву під реалізацію інноваційних проектів.

Поряд з цим об'єктивно необхідно наголосити на першочерговій необхідності розробки та впровадження стандартних схем розподілу дискретних заходів централізованої державної підтримки малого інноваційного підприємництва, а також забезпеченні поширення детальної інформації щодо ходу га результатів цього процесу.

З метою підтримки розвитку інфраструктури інноваційного підприємництва Україні рекомендується впровадження комплексної державної політики, основними напрямками якої мають бути такі.

1. Впровадження механізмів фінансового забезпечення інноваційної діяльності, зокрема:

створення інституту державного «посівного» фінансування інноваційних проектів малого бізнесу;

запровадження схем гарантування кредитів та страхування ризиків інвестування в інноваційну діяльність;

проведення заходів щодо створення сприятливих умов розвитку венчурного капіталу та інституту місцевих інвестиційних компаній тощо.

Важливо також організувати щорічне проведення конкурсу вітчизняних інновацій та венчурних ярмарок, що мають відігравати роль механізмів відбору найбільш перспективних вітчизняних інноваційних проектів для першочергового забезпечення інвестиціями.

2. Стимулювання масового створення об'єктів не фінансової інфраструктури інноваційної діяльності шляхом:

спрощення процедури створення нових технологій парків;

запровадження практики державної участі в акумулюванні початкового капіталу для новостворених технопаркових та інкубаційних структур;

створення мережі регіональних інноваційних центрів та посилення їх інформативної функції з питань специфіки регіональної підтримки та інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності;

запровадження практики державної підтримки процесів створення віртуальних інноваційних бізнес-інкубаторів і баз даних щодо ведення інноваційної підприємницької діяльності на базі мережі Інтернет.

3. Сприяння вирішенню проблем кадрового забезпечення інноваційної діяльності внаслідок:

збільшення держзамовлення на підготовку, перекваліфікацію та підвищення кваліфікації кадрів для інноваційної діяльності закладами освіти;

налагодження схем стажування студентів з інноваційного менеджменту в провідних закладах освіти розвинених країн;

створення сприятливих умов для рееміграції кваліфікованих фахівців з «критичних» економічних і технічних спеціальностей з-за кордону.

Перспективи розвитку. Відповідно до логіки реалізації Стратегії соціально-економічного розвитку України до 2011 р., завдання формування прошарку малого інноваційного підприємництва за основними положеннями мають бути виконані протягом початку другого етапу, що має забезпечити умови для високих темпів економічного розвитку на базі розгортання інноваційних процесів у країні. Проте своєчасна реалізація означених завдань можлива лише за умови концентрації на цьому напрямку національних економічних та інтелектуальних ресурсів.

Розвиток подій у цій сфері може відбуватися за такими сценаріями.

Оптимістичний сценарій. За умов формування критичної маси складових інституційного забезпечення інноваційної діяльності до 2007 р., протягом періоду 2006 - 201 1 рр. ймовірними є такі тенденції:

а) запуск механізмів саморозвитку прошарку малого інноваційного підприємництва під впливом таких чинників:

високий науково-технічний потенціал України;

зростання рівня доступності фінансово-кредитних, інформаційно-консультативних, організаційно-технічних послуг;

активність новоствореної генерації фахівців з управління інноваційними проектами;

загальне підвищення ділової активності в країні, зокрема за рахунок усунення надмірного регуляторного навантаження на підприємницьку діяльність та впровадження податкових пільг для високотехнологічного підприємництва;

б) розвиток інфраструктури інноваційної діяльності під впливом таких чинників:

зростаючий платоспроможний попит на послуги;

сприятливі нормативно-правові умови розвитку інфраструктури інноваційної діяльності, що базуються на ринковому капіталі;

формування суспільної думки щодо доцільності авансування ресурсів в інноваційну діяльність.

Характерною ознакою розвитку подій за оптимістичним сценарієм є «проривна» легалізація малих високотехнологічних фірм, орієнтованих, зокрема, на продукування інформаційних технологій, і відповідне бурхливе формування інфраструктури, орієнтованої на забезпечення специфічних вимог цього напряму інноваційного бізнесу. Вважається ймовірним також включення процесів «циркуляції умів» (рееміграції висококваліфікованих фахівців), аналогічних тим, що спостерігаються нині в Китаї.

Такий розвиток подій дасть змогу із часом створити високоефективну інноваційно-орієнтовану економіку, спроможну до продукування та використання радикальних новаторських ідей перспективних технологічних укладів.

Проте, враховуючи інертність, нестабільність і безсистемність державної політики у сфері формування інститутів інноваційної діяльності, низьку виконавчу дисципліну органів влади, що мали місце в минулому, а також ризик відволікання значних обсягів національних ресурсів і політичної уваги на передвиборні кампанії, можливість розгортання оптимістичного сценарію викликає сумніви.

Базовий сценарій. Для базового сценарію характерним є «стрибкоподібний» процес формування інституційного забезпечення інноваційної діяльності, для якого характерні розрізнені локальні «прориви» у створенні сприятливих умов розвитку певних інститутів.

Такий стан буде зумовлений процесами лобіювання власних інтересів коаліціями представників цих інститутів. Так, зокрема, у середньостроковій перспективі ймовірна поява імпульсивних «знизу» «проривів» у створенні умов для розвитку венчурного капіталу, прошарку венчурного підприємництва в ІТ-сфері, спрощення процедури створення технопарків та повернення їх учасникам права на податкові пільги. Ці явища є безумовно позитивними, проте безсистемність появи та розрив у часі в досягненні результатів, що зумовлені відсутністю дієвого програмного керування з боку держави, відіграватимуть негативну роль, стримуючі загальні процеси розгортання інноваційної активності в країні.

Песимістичний сценарій. Песимістичним сценарієм розвитку подій є продовження тенденцій повільного та суперечливого розвитку процесів формування «критичної маси» інститутів інноваційної діяльності, зумовлене відсутністю цілісної довгострокової політики у сфері інноваційної діяльності, низькою виконавчою дисципліною органів влади та обмеженістю бюджетного фінансування розвитку цих процесів.

Необхідність реалізації обраного урядом України орієнтиру на побудову інноваційної моделі розвитку економіки та стимулюючого державного регулювання підприємницької діяльності з часом призведуть до створення сприятливого інституційного середовища для нарощування інноваційної і ділової активності. Проте можливості щодо створення умов для «прориву» в інноваційну економіку на базі накопиченого науково-технічного потенціалу та забезпечення високих темпів економічного зростання буде упущено. У такому випадку ймовірне обмеження вибору моделі національної інноваційної системи лише варіантом, який сприймає інновації.

Характерними для цього типу розвитку подій є подальше розгортання процесів «відпливу умів», розпродаж нереалізованих інноваційних ідей за кордон, переважна орієнтація ринкових інноваційно-активних суб'єктів на модернізацію виробництва внаслідок впровадження удосконалених інновацій.

Аналіз ролі, що її відіграє венчурний капітал у процесі науково-технічного розвитку сучасної ринкової економіки, дозволяє дійти висновку, що механізми венчурного фінансування виступають можливою ланкою інноваційної діяльності малих наукомістких фірм. Тому господарський механізм економіки України мас орієнтуватися на новий науково-технічний рівень з використанням саме венчурного фінансування.

Незаперечним фактом є значний вплив різних форм венчурного підприємництва на прискорення науково-технічного прогресу та динамічність господарського комплексу промислово розвинутих країн світу. Відомо і те, що такі держави приділяють багато уваги розвитку підприємницьких структур венчурного капіталу. Вивчення досвіду зарубіжних країн має нині важливе значення для України, де такий вид діяльності тільки набуває практичного втілення ринкових важелів трансформації вітчизняної економіки.

Разом з тим слід зазначити, що незалежно від організаційної форми венчурні фірми є тимчасовими структурами, які націлені на певний кінцевий результат діяльності, вирішення конкретної проблеми. Адже самі венчурні фірми не здатні налагодити серійний випуск нової продукції. Тому після завершення роботи, заради якої створювались венчурні підприємства, вони або розформовують і призупиняють свою діяльність, або поглинаються великою фірмою. За сприятливої комерційної кон'юнктури й конкурентоспроможності деякі з них функціонують самостійно. Венчурні фірми виходять на ринок, продаючи комерційні розробки. Вони зміцнюють своє фінансове становище і розгортають активну підприємницьку діяльність шляхом створення власного виробництва та організації комерційних операцій на базі доопрацьованих ними нововведень. У такому разі венчурне підприємництво організує виробництво невеликих партій виробів, вигідно їх реалізує, і таким чином виконує свої зобов'язання перед інвесторами. Продаючи ліцензії, воно нагромаджує необхідні кошти для розгортання власного виробництва.

Основним інвестором українських венчурних фондів є ЄБРР. Так само як і в Росії, наявні регіональні венчурні фонди і фонди прямого інвестування малих підприємств, де ЄБРР є майже 100%-м інвестором.

Другим важливим інвестором венчурних фондів є закордонні державні структури. Відповідно до домовленостей українського й іноземного урядів, більшість іноземних інвестицій у венчурні фонди було орієнтовано на конверсію оборонної промисловості.

Залучення засобів для венчурного інвестування з українських джерел надзвичайно обмежене. Причин цьому декілька:

слабкий розвиток необхідної інфраструктури ;

недостатнє і несприятливе законодавче поле;

відсутність комерційного інтересу на тлі високого ризику та ін.

Як приклад, розглянемо можливість венчурного інвестування таких потенційних інвесторів як українські банки, пенсійні фонди і страхові компанії.

Інвестиційна політика українських банків тривалий час визначалася такими негативними факторами, як висока інфляція, нестабільність курсу національної валюти тощо. У результаті банки виявилися непідготовленими для довгострокових інвестицій. На сьогодні вони пропонують дорогі, короткострокові, мало ризикові позики і поки що не виявляють інтересу до венчурного інвестування.

Що стосується пенсійних фондів, то відповідно до українського законодавства, пенсійні фонди можуть брати участь в інвестуванні дуже обмеженого кола фінансових інструментів:

державні цінні папери;

банківські депозити;

нерухомість;

акції квотованих компаній.

Ринок страхування в Україні почав розвиватися в результаті дій уряду десь на початку 1990-х років. До цього часу існувала державна страхова компанія - Держстрах. На сьогодні в Україні багато страхових компаній, але загальна сума страхових внесків, зібраних за рік, дуже скромна. Сумарний акціонерний капітал всіх українських страхових компаній можна порівняти з акціонерним капіталом однієї великої страхової компанії в розвиненій західній державі. Але ж у країнах із розвиненою економікою страховий бізнес за розмовами можна зіставити із банківським бізнесом.

Як бачимо, на відміну від класичних фондів український венчурний капітал не орієнтується на інноваційні проекти. Для нього більш привабливою є реалізація інвестиційних проектів середнього рівня ризику з використанням операцій з фінансовими активами і нерухомістю. А найбільш розповсюдженою формою венчурного інвестування в Україні стало надання інвестиційного кредиту - від вкладень у спеціально випущені під проект облігації до прямого інвестиційного кредитування через венчурні фонди.

На сьогодні розвиток венчурної індустрії Україні стримується слабкою законодавчою базою, нерозвиненістю фондового ринку, непрозорістю фінансової діяльності компаній, відсутністю гарантій для інвестора. Слід зазначити, що далеко не у всіх країнах є спеціальне законодавство з венчурного бізнесу, представлене окремими законами. Однак у всіх розвинених країнах є інші елементи цивільного, фінансового законодавства, що дозволяють венчурній індустрії успішно розвиватися.

3.3 Висновки та пропозиції щодо інвестиційного проекту СК «Лавина»

Для зменшення ризиків проекту створення СК «Лавина» на кожному етапі його здійснення необхідно:

формуючи цінову політику СК «Лавина» враховувати платоспроможність потенційних покупці, клієнтів, наявність конкурентів та їх цінову політику;

систематично вивчати ринок продукції та послуг в сфері розважальних технологій та спортивних послуг;

- уважно відноситися до вибору партнерів, з якими доведеться безпосередньо працювати в ході розробки нових послуг та продукції та його представництво на території СК «Лавина»;

- проводити продуману рекламну та маркетингову кампанії;

передбачати можливі дії конкурентів та своєчасно приймати заходи щодо улагодження негативних наслідків таких дій;

- прогнозувати сезонні та інші коливання обсягів наданих послуг для прийняття адміністративних рішень по більш раціональному використанню фінансових коштів;

- ретельно припрацьовувати управлінські рішення підчас визначення пріоритетних напрямків діяльності управлінської компанії СК «Лавина»;

- встановити жорсткий контроль за витратами СК «Лавина», документообігом та комерційною таємницею;

- особливу увагу приділяти інформаційній та економічній безпеці СК «Лавина»;

- ретельно проводити відбір менеджерів середньої та вищої ланки, ефективно мотивувати та стимулювати їх діяльність;

- проводити систематичну перепідготовку управлінських кадрів ті персоналу;

- розробити конкретні та соціально-ефективні програми дл* створення сприятливого клімату колективі.

Ключові фактори успіху створення СК «Лавина»:

оптимально побудована бізнес-модель СК «Лавина»;

професійна команда управління;

раціональне інвестування проектів та програм;

коректно побудована організаційна інфраструктура СК «Лавина»;

залучення регіональних державних та комерційних структур до співпраці в межах СК «Лавина»;

наявність технологічних партнерів та реалізації програми стратегічного партнерства;

організована підтримка державних та регіональних органів

законодавчої та виконавчої влади;

досвід команди управління проектів у будуванні міжгалузевих та

міжрегіональних програм.

Раніше викладена стратегія розвитку СК «Лавина» підготована у відповідності з технічним завданням та вихідною інформацією ініціаторів проекту та являє собою узагальнення, систематизуванням їхнього досвіду, знань та напрацювань.

Існують усі організаційні передумови (забезпечення площами та інженерною інфраструктурою), досвід ініціаторів проекту в досліджуваній предметній області розвитку зимових видів спорту, глибокі маркетингові дослідження, фінансове забезпечення для успішної реалізації проекту СК «Лавина».

Аналіз ринку та досвід країн світу зі створення та експлуатації всесезонних спортивних комплексів дозоляє зробити висновок про високий потенціал проекту СК «Лавина» як комерційного заходу з окупністю капіталовкладень до трьох років з моменту вкладення коштів.

Створений проект в силу своєї унікальності та специфічності, комплексності обслуговування клієнтів на теперішній час не має прямих та конкурентних рішень та випереджує всі відомі розробки в регіоні на 5-7 років.

Прибуток під час реалізації проекту має досить високий рівень, а саме виробництво може забезпечити безпрецедентні темпи капіталізації.

Для завершення модернізації СК «Лавина» необхідно залучити додаткові кошти. Найбільш привабливим уявляється банківський кредит у розмірі 4 203 978,00 доларів США, з процентною ставкою не більше 6,25 відсотків річних, з відстрочкою виплати відсотків. Строк користування кредитними коштами складе 36 місяців.

Проект достатньо життєздатний, щоб протистояти серйозним несприятливим змінам.

ВИСНОВКИ

Кризисна ситуація, що склалася в теперішній час в Україні, фактично паралізувала інвестиційний процес як на мікро- так і на макрорівні. Це виявилося в абсолютному скороченні обсягу капітальних вкладень та деформації джерел їх формування, різкому зниженні реального виробничого накопичення. Тому пошук шляхів стабілізації економіки, в першу чергу, передбачає активізацію інвестиційної діяльності, яка, перш за все, повинна орієнтована на докорінні структурні перетворення.

Світова практика показує, що суттєве підвищення народного добробуту досягається не шляхом зниження норми накопичення, а навпаки, при її достатньо високому рівні та високих темпах росту національного доходу. Але для цього необхідно забезпечувати високий чи постійно зростаючий рівень ефективності виробництва. Тому головною особливістю сучасної інвестиційної стратегії повинно стати підвищення ефективності національної економіки, яка б дозволила розширити межі накопичення, призупинило б зниження, а потім і стабілізувала норму виробничого накопичення.

Важливою умовою розвитку підприємства у відповідності з вибраною економічною та фінансовою стратегією є його висока інвестиційна активність. Економічне зростання та інвестиційна активність є взаємообумовленими процесами, тому підприємство повинно приділяти увагу питанням управління інвестиціями.

Інвестиції являють собою вкладення капіталу в усіх його формах з метою забезпечення його зростання в майбутньому періоді, отримання поточного доходу або вирішення визначених соціальних завдань.

Практичне здійснення інвестицій забезпечується інвестиційною діяльністю підприємства, яка підпорядкована довгостроковим цілям його розвитку та тому повинна здійснюватися у відповідності до розробленої Інвестиційної політики.

Інвестиційна політика як діяльність, що відображує створення системи передумов, можливостей та умов для інвестиційної активності, в рівному ступені торкається не тільки органів державної влади та державного управління всіх рівнів, але й підприємців. Визначаючою є державна політика, що створює сприятливі умови для розвитку інвестиційної діяльності шляхом удосконалення системи оподаткування; захисту Інтересів інвесторів; проведення переоцінки основних засобів у відповідності з темпами інфляції.

На рівні підприємства інвестиційна політика спрямована на забезпечення його фінансової стійкості та платоспроможності.

Прийняття інвестиційного рішення для самого підприємства є достатньо складним завданням. Одним з найбільш загальних критеріїв, що повинні враховуватися при цьому, це критерій підвищення цінності підприємства, факторами якої можуть стати ріст доходів підприємства, зниження виробничого та фінансового ризику, підвищення рівня ефективності його роботи в результаті вірних рішень.

Визначення реальності досягнення саме таких результатів інвестиційних операцій - ключове завдання оцінки ефективності будь-якого інвестиційного проекту. Від того, наскільки об'єктивно та всесторонньо проведена ця оцінка, залежать строки повернення вкладеного капіталу, варіанти альтернативного його використання.

Оцінка ефективності інвестиційних проектів повинна здійснюватися на основі співставлення обсягу інвестиційних витрат, з однієї сторони, та сум і строків повернення інвестиційного капіталу, з іншої. Це загальний принцип формування системи оціночних показників ефективності.

Інвестування у всіх формах пов'язане з різними ризиками, тобто вірогідністю виникнення непередбачених фінансових втрат (зниження прибутку, доходів, втрати капіталу тощо) в ситуації невизначеності умов інвестиційної діяльності. З цього витікає, що з метою визначення вірогідності та розміру втрат, що характеризують величину (або ступінь) ризику необхідно проводити оцінку ризику, використовуючи основні методи: аналіз чутливості, метод експертних оцінок.

Також необхідно мінімізувати ризики шляхом їх локалізації, страхування, диверсифікації.

Реалізація цілей інвестування передбачає формування інвестиційних проектів, які забезпечують інвесторів та інших учасників проектів інформацією для прийняття рішення про інвестування.

В дипломній роботі розглядається процес розробки та реалізації інвестиційного проекту, що передбачає модернізацію спортивного гірськолижного комплексу «Лавина» з льодовим катком.

В процесі аналізу інвестиційного проекту було проведено його економічне обґрунтування, що включає маркетингове дослідження; розрахунок затрат, необхідних для реалізації проекту; розрахунок виробничої програми надання послуг.

Також була проведена оцінка ефективності інвестиційного проекту, вивчена методика аналізу ефективності реалізації інвестиційного проекту. Для зниження ризиків в проекті проведений аналіз чутливості проекту.

Для реалізації проекту з модернізації СК «Лавина» необхідний чималий обсяг ресурсів, що потребує великий обсяг інвестиційних витрат. Для покриття таких витрат доцільно в якості джерел фінансування проекту залучити позикові кошти в загальній сумі 4 203 978,00 доларів США. Згідно наведеним в роботі даним починаючи з 12.2008 р. запланований прибуток буде перевищувати витрати та з 2011 р. підприємство зможе почати розрахуватися по залученому на реалізацію проекту кредиту.

З 05.2008 р. до 11.2008 р. показник чистого прибутку має від'ємне значення і вже з 12.2008 р. чистий прибуток має позитивне значення та починає нарощуватися. Аналізуючи розраховані в дипломній роботі показники ефективності проекту СК «Лавина», ми можемо сказати, що проект достатньо життєздатний та ефективний. Індекс прибутковості РІ більше 1 та дорівнює 2,06, що свідчить про високу прибутковість проекту. Чиста приведена прибутковість NPV також достатньо висока та складає 4 932 792 долари США, що при невеликому для такого проекту строку окупності (29 міс.) робить даний проект привабливим для інвесторів.

Також відображений аналіз проекту за допомогою методу «Монте-Карло», результатом якого є визначення стійкості проекту СК «Лавина», яка складає 73,3%. Як уже зазначалося, аналіз ризиків з використанням методу імітаційного моделювання Монте-Карло є возз'єднання методів аналізу чутливості та аналізу сценаріїв на базі теорії ймовірностей. Результатом такого комплексного аналізу виступає розподіл ймовірностей можливих результатів проекту. Значення NPV=0,13, а це свідчить про те, що проект підлягає розгляду і вважається вигідним.

Наведені розрахунки показують, що проект є привабливим для інвестора, отже проект можна приймати до реалізації.

Таким чином, на підставі вищезазначеного можна зробити висновок, що інвестиції необхідні як для економічного зростання підприємств, так і для розвитку економіки взагалі. Вони є основою для вдосконалення науково-технічного прогресу, збалансованості розвитку всіх галузей економіки, покращення якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції підприємств.

Розробка та реалізація інвестиційних проектів допомагає реалізувати цілі інвестування, які сформульовані на основі інвестиційної політики підприємства.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.03.1991 р.// Відомості Верховної Ради.- № 47.

Про держану програму заохочення іноземних інвестицій: Закон України від 17 грудня 1993 р. № 3744-ХІІ // Відомості Верховної Ради. -1994. - № 6. - ст.28.

Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії: Указ Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94 // Укази Президента України. - К., 1997. - Т.І. - С .149-162.

Александрова М.М., Бардаш С.В., Бородкін О.С., Бутинець Т.А., Виговська Н.Г. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Г.Г. Кірейцев (ред..). - 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: ЦУЛ, 2002. -495 с.

Аналіз вигід і витрат: Практичний посібник / Секретаріат Ради скарбниці Канади / Світлана Соколик (пер.). - 2. вид. - К.: Основи, 2000. -176 с.

Бабець Є.К., Гузенко О.П. Теорія капітального інвестування: Навч. посібник. - Донецьк: Наука і освіта, 2003. - 209 с.

Бардиш Г.О. Проектний аналіз: Підручник для студ. вищих навч. закл./ Національний Банк України; Львівський банківський ін.-т. - Львів: ЛБІ НБУ, 2004.

- 416 с.

Батенко Л.П., Загородніх О. А., Ліщинська В.В. Управління проектами: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. -К,:КНЕУ, 2003.-231 с.

Батура О.В., Комарова К.В. Іноземні інвестиції в системі становлення ринкової економіки України. - Донецьк: Наука і освіта, 2002. - 180 с.

Білорус О.Г., Лук'яненко Д.Г. та ін. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. - К.: В1ПОЛ, 1998.- 416 с.

Бирман И., Шмидт С, Экономический анализ инвестиционных проектов. - М, 1997.

Бланк И.А. Инестиционый менеджмент: Учеб. курс. - К.: Ника-Центр, 2002.

Боардмен Ентоні Е., Грінберг Девід X., Вайнінг Ейдан Р., Веймер Девід Л., Аналіз вигід і витрат: концепція і практика / Олексій Мороз (пер. з англ.), Тетяна Мороз (пер. з англ..). - 2-ге вид. - К.: АртЕк, 2003. - 547 с.

Боди 3., Кейн А., Маркус А.Дж. Принципу инвестиций. - 4-е узд. - М., 2002.

Борщ Л.М. Інвестування: теорія і практика: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005.- 470 с.

16. Бугрова О. Методологічні основи оцінки ризику при прийнятті інвестиційних рішень // Економіка України. - 2002. - № 10. - с.29-32.

Верба В.А., Гребешкова О.М., Востряков О.В. Проектний аналіз: Навч. - метод. посіб. для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т - К.: КНЕУ, 2002. - 298 с.

Верба В.А., Загородніх О.А. Проектний аналіз: Підручник / Київський національний економічний ун-т. - К.: КНЕУ, 2000. - 322с.

19. Вінник О.М. Інвестиційне право: Навч. посіб. - К.: Атіка, 2000. - 264 с.

Вовкодав В.В. Роль західноєвропейських прямих іноземних інвестицій у прискоренні ринкових змін та інтеграції України до Європейського Союзу // Економіка АПК. - 2002. - № 7. - с. 111 - 114.

Гайдис Н.М. Інвестування: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. - Львів, 2002, -271 с.

Гайдуцький П.І., Баліцька В.В., Суярко С.М. Іноземні інвестиції в Україні. - К.: Ред.-вид. відділення УкрІНТЕІ, 2004, - 248 с.

Гарнер Д., Оуен Р., Конвей Р. Пособие Эрнст Энд Янг. Привлечение капитала: Пер. с англ. - М.: Джон Уайли Энд Сайз, 1995. - 464 с.

Геєць В.М. Нестабільність та економічне зростання. - К.: Ін-т економічного прогнозування НАНУ, 2000. - 344 с.

Геєць В.М. Шляхи активізації Інвестиційної діяльності в Україні // Банківська система України: теорія і практика становлення. - Суми, 1999. -- Т.1.-С.18-30.

Гіл, Чарльз В.Л. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку / Пер. з англ. А.Олійник. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2005.-856 с.

Гитман Л.Джю, Джонк М.Д. Основы инвестирования: Пер. с англ. - М.: Дело, 1999.- 1008 с.

Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2000.-148 с.

Горбунов А.Р. Управление финансовыми потоками и организация финансовых служб предприятий, региональных администраций и банков. -М.: Изд. фирма «Анкил», 2000. - 224 с.

Губанова Л.І. Оцінка інвестиційних проектів // Фінанси України. - 2002. -№10.-с. 126-131.

Губський Б. Інвестиційні процеси у глобальному середовищі. - К.: Наук. думка, 1998.

Гуткевич С.О. Інвестування: теорія і практика: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Європейський ун-т. - К.: Вид-во Європейського університету, 2006. - 234 с.

Донець Л.І. Економічні ризики та методи їх вимірювання: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 312 с.

Дребот Н.П. Методичні аспекти вибору напрямів інвестування на підприємстві / Інститут регіональних досліджень НАН України; Національний банк України. - Львів, 1998. - 28 с.

Єрмошенко М.М., Плужников І.О. Аналіз і оцінка інвестиційних проектів: Навч. посібник / Національна академія управління. - К., 2004. -155 с.

Завлин П.Н., Васильєв А.В., Кноль А.И. Оценка экономической эффективности инвестиционных проектов (современные подходы). - СПб.: Наука, 1995.- 167 с.

Загвойська Л.Д., Маселко Т.Є., Якуба М.М. Економічний аналіз інвестиційних проектів: Навч. посібник. - Львів: Афіша, 2006. -317с.

Захарін С.В. Перспективні інтеграції України у міжнародний інвестиційний ринок // Фінанси України. - 2003. - № 9. - с.102-112.

Інвестиційний клімат в Україні / За ред. П.І. Гайдуцького. - К. : Нора-друк, 2002.-246 с.

Инвестиции в Украине / Под ред. С.И. Вакарина. - К.: Конкорд, 1996.

Інвестування: Навч. посіб. / Петро Пилипович Омельяненко (уклад.). -Суми: Довкілля, 2003. -118 с.

Інституційна інвестологія: Навч. посіб. / За ред. проф. С.К. Реверчука. - К.: Атіка, 2004. - 208 с.

Інфраструктура інвестиційного розвитку / За ред. П.І. Гайдуцького. - К.: Міленіум, 2003.-218 с.

Игошин Н.В. Инвестиции. Организация управления и финансирования: Учеб. пособ. для вузов. - М.: Финансы: ЮНИТИ, 2000. - 413 с.

Кваснюк Ю.Є., Киреєв С.І., Мар'нко А.В. Національне заощадження та економічне зростання / НАН України; Інститут економічного прогнозування / Ред. Б.Є. Кваснюк. - К.: МП «Леся», 2000. - 304 с.

Кобиляцький Л.С. Управління проектами: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП). - К.: МАУП, 2002.- 198 с.

Ковалев В.В. Методы оценки инвестиционных проектов. - М., 1995.

Коваленко Ю.М., Пересада А.А., Онікієнко С.В. Інвестиційний аналіз: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003. - 485 с.

49. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. -3-тє вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2008. - 483 с.

50. Ковшун Н.Е. Аналіз та планування проектів: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 344 с.

51. Кныш М.И., Перекатов Б.А., Тютиков Ю.П. Стратегическое планирование инвестиционной деятельности: Учеб. пособие. - СПб.: Издат.дом «Бизнес-Пресса», 1998. - 315 с.

52. Крупка Я.Д. Прогресивні методи оцінки та обліку інвестиційних ресурсів. - Т.: Екон. думка, 2000. - 353 с.

53. Дудченко Я.О. Оцінка економічної ефективності інвестиційних проектів: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: Ельга, 2004. - 208 с.

54. Мартенс А. Инвестиции. - К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997.

55. Матюшенко І.Ю., Божко В.П. Іноземні інвестиції: Навч. посіб. - К.: ВД «Професіонал», 2005. - 336 с.

56. Медвенчук С. Фінансово-господарські відносини держава-підприємство (етапи становлення і перспективи розвитку). - Л.: Ін-т регіон. Досліджень НАН України, 2000. - 371 с.

57. Мелкумов Я.С. Организация и финансирование инвестиций: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 248 с.

58. Мельник В.В., Козюк В.В. Міжнародна інвестиційна діяльність: Навч. посіб.- Т.: Карт-бланш, 2003. - 249 с.

59. Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручник / За ред. Д.Г. Лук'яненко. - К.: КНЕУ, 2003. - 387 с.

60. Миркин Я. Ценные бумаги и фондовый рынок. - М.: Перспектива, 1995.

61. Митин Б.М. Ценные бумаги: налоги, учет, правовое регулирование. - 2-е узд., перераб. и доп. - М.: Современная экономика и право, 2001. - 480 с.

62. Михайленко О.П. Інвестування і реформування форм власності. - X.: Основа, 2000. - 249 с.

63. Михайлова Б.А., Рожков Ю.В. Финансово-кредитные методы
регулирования инвестиционных рьнков. - М.: Перспектива, 1995.

Мойсеєнко І.П. Інвестування: Навч. посібник. - К.: Знання, 2006. - 490.

Музиченко А.С. Державне регулювання інвестиційної діяльності / Наук.-дослід, екон. ін.-т Мін. економіки України. - К.: Наук, світ, 2001 р. -345 с.

Науменкова С.В. та ін. Фінансовий ринок та інвестиції. - К.: Знання, 2000.- 213 с.

Онікієнко С. Облікові методи оцінки інвестиційної привабливості // Вісник НБУ. - 2001. - Липень. - с.49-51.

68. Павличенко Р. Регулирование прямих иностранных инвестиций: тенденции и проблемы // Мировая экономика и международные отношения. -2001.-№4.-с.30-35.

69. Пахомов Ю.М., Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. - К: Україна, 1997. - 237 с.

70. Пашута М.Т., Калина А.В. Прогнозирование и макроэкономическое планирование - К., 1998.- 152 с.

71. Пересада А.А., Шевченко О.Г., Коваленко Ю.М., Урванцева С.В. Портфельне інвестування: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. - К.: КНЕУ, 2004. - 405 с.

72. Пересада А.А., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування: Навч. посіб. -К.: КНЕУ, 2002. - 271 с.

73. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2002. -472 с.

74. Петруня Ю.Є. Непрофесійні суб'єкти ринку акцій України. - К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. - 262 с.

75. Поручник А.М., Антонюк Л.Л. Венчурний капітал: зарубіжний досвід та проблеми становлення в Україні. - К.: КНЕУ, 2000. - 171 с.

76. Правик Ю.М. Визначення засад активності інвестиційної діяльності в Україні // Фондовий ринок. - 2006. - № 39. - с.22-26.

77. Правик Ю.М. Дослідження динаміки розвитку міжнародних інвестиційних процесів // Фондовий ринок. - 2006. - № 36. - с.32-36.

78. Правик Ю.М. Інвестиційний менеджмент: Навч. посібник. - К.: Знання, 2007.- 431 с.

79. Правик Ю.М. Регулювання інвестиційних потоків як необхідна складова формування бізнес-стратегії для іноземних капіталовкладень// Економіка та держава. - 2006. - № 10. - с. 26-31.

80. Правик Ю.М. Стратегічні напрямки залучення і використання іноземних інвестицій // Інвестиції: практика та досвід. - 2006. - № 18(23). - с. 26-31.

81. Правик Ю.М., Шкода Т.Н. Дослідження факторів впливу та розвитку міжнародного інвестиційного середовища: позиціювання українського ринку в міжнародному інвестиційному рейтингу // Формування ринкової економіки: 36. наук. Праць. - Вип. 15.-2006.-с. 192-201.

82. Проектний аналіз / Сергій Олександрович Москвін - К.: Лібра, 1998. - 366 с.