Правильність проведених розрахунків та реальність пропозицій і рекомендацій перевіряються на спеціальних навчаннях під керівництвом начальника ЦО об'єкта.

Завчасно плануються і проводяться в основному заходи, які потребують значних матеріальних витрат та часу на їх виконання. Економічна ефективність цих заходів може бути досягнута при їх коригуванні із завданнями щодо безаварійної роботи об'єкта, у поліпшення умов праці, удосконалення виробничого процесу, реконструкції виробництва та ін.

Головну небезпеку для наземних об'єктів становлять ударна хвиля, світлове (теплове) випромінювання, вторинні вражаючі фактори і радіоактивне зараження місцевості. Проте іноді доводиться враховувати і вплив проникаючої радіації та електромагнітного імпульсу.

Оцінка стійкості об'єкта включає визначення: видів вражаючих факторів, які можуть впливати на об'єкт, та їх параметрів; впливу ударної хвилі на елементи об'єкта; можливості виникнення пожеж; впливу вторинних вражаючих факторів.

Дослідження стійкості роботи об'єкта господарювання (ОГ) полягає у всебічному вивченні умов, які можуть скластися у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу, та у визначенні їх впливу на виробничу діяльність.

Мета дослідження стійкості об'єкта господарювання полягає в тому, щоб виявити вразливі місця в роботі ОГ у надзвичайних ситуаціях і виробити найефективніші рекомендації, спрямовані на підвищення стійкості.

Критерії стійкості ОГ до впливу вражаючих факторів надзвичайних ситуацій:

1. До впливу повітряної ударної хвилі (ПУХ). За кількісний показник стійкості до ПУХ приймається значення надлишкового тиску, при якому будівлі, споруди, обладнання і комунально-енергетичні мережі (КЕМ) об'єкта зберігаються або зазнають слабких чи середніх руйнувань - це значення надлишкового тиску прийнято вважати межею стійкості об'єкта до ударної хвилі - Р_{ф lim} (мінімальна межа стійкості досліджуваних елементів, які входять до його складу). Об'єкт стійкий, якщо Р_{ф lim} Р_{ф max}.

2. До впливу теплового (світлового) випромінювання. За показник стійкості об'єкта до впливу теплового (світлового) випромінювання береться мінімальне значення теплового (світлового) імпульсу, при якому може статися загоряння матеріалів чи конструкцій будівель і споруд, у результаті чого виникнуть пожежі на об'єкті. Це значення світлового імпульсу прийнято вважати межею стійкості об'єкта до впливу теплового (світлового) імпульсу - U_{св lim} . Об'єкт стійкий, якщо U_{св lim} = U_{св max}.

3. До впливу радіоактивного зараження. За критерій стійкості об'єкта в умовах радіоактивного зараження беруть критичне значення рівня радіації на об'єкті, при якому ще можлива виробнича діяльність у звичайному режимі (двома повними змінами, повний робочий день і при цьому персонал не дістане дозу випромінювання, більшу встановленої) - Р_{1 lim} (Р/год.).

Об'єкт стійкий, якщо Р_{1 lim} Р_{1 max} .

4. До впливу електромагнітного імпульсу ядерного вибуху (ЕМІ). За показник стійкості роботи об'єкта в умовах впливу ЕМІ ядерного вибуху прийнятий коефіцієнт безпеки К, який визначає відношення граничне допустимого наведеного струму або напруги U_д до наведеного, тобто створеного ЕМІ в даних умовах U_е, що вимірюється у децибелах (Дб):

К = 20 lg	Uд	(5.3)
	Uе

Стійкість системи в цілому визначається за мінімальним значенням коефіцієнта безпеки елементів, що входять до її складу [25].

За результатами досліджень розробляється план заходів з підвищення стійкості роботи об'єкта у надзвичайних ситуаціях. Визначаються вартість впровадження заходів, джерела фінансування, сили і засоби, терміни виконання і відповідальні за виконання особи. План заходів, які проводяться силами об'єкта, затверджується керівником підприємства - начальником цивільної оборони.

На кожному підприємстві, виходячи з його призначення, розташування і специфіки виробництва, заходи з підвищення стійкості можуть бути різними.

5.4 Шляхи і способи підвищення стійкості роботи об'єктів

Підвищення стійкості об'єкта досягається: посиленням найбільш слабких (вражаючих) елементів і ділянок об'єкта. Для цього на кожному ОГД завчасно на основі досліджень планують і проводять відповідні організаційні й інженерно-технічні заходи. Досягнення науки і техніки дозволяють реалізувати такі рішення, за яких підприємство буде стійким до впливу дуже значних надлишкових тисків, однак це пов'язано з великими витратами засобів і матеріалів і може бути виправдано лише при захисті особливо важливих елементів об'єкта. Заходи будуть економічно обґрунтовані, якщо вони максимально узгоджені із завданнями, які розв'язуються в мирний час для забезпечення безаварійної роботи, поліпшення умов праці, удосконалення виробничого процесу. Особливо велике значення має розробка інженерно-технічних заходів при новому будівництві, бо у процесі проектування у багатьох випадках можна домогтися логічного поєднання загальних інженерних рішень із захисними заходами цивільної оборони, що знизить витрати на їх реалізацію.

На існуючих об'єктах заходи щодо підвищення стійкості доцільно проводити в процесі реконструкції чи виконання інших ремонтно-будівельних робіт.

Підвищення стійкості роботи промислових об'єктів передбачає: захист робітників та службовців у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу; підвищення міцності і стійкості найважливіших елементів і вдосконалення технологічного процесу; підвищення стійкості матеріально-технічного постачання; підвищення стійкості управління об'єктом; розробку заходів щодо зменшення імовірності виникнення; вторинних факторів ураження і збитків від них; підготовку до відновлення виробництва після ураження об'єкта.

ВИСНОВОК

Дослідження питань, пов'язаних з узагальненням існуючих теоретичних положень, науковим обґрунтуванням та розробленням методичних підходів і практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності використання капіталу підприємством та формування його оптимальної структури, проведене в дипломній роботі, дозволило зробити наступні висновки, що капітал одна з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка з'ясовує протягом кількох століть. В сучасній фінансовій науці найбільш ґрунтовне трактування капіталу наводить І. Бланк, під яким він розуміє нагромаджений шляхом заощаджень запас економічних благ у формі коштів і реальних капітальних товарів, що залучаються його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва, з метою одержання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов'язано з факторами часу, ризику і ліквідності.

Капітал, що залучається підприємством для здійснення господарської діяльності, характеризується не тільки своєю багатоаспектною економічною сутністю, але і різноманіттям виглядів, у яких він виступає. Поліпшити управління капіталом підприємства може науково-обґрунтована класифікація його видів.

Оскільки зміст процесу управління капіталопотоками визначається управлінськими функціями до яких, насамперед, належать прогнозування, планування, організація, координування, регулювання, мотивація, облік і контроль, то їх реалізація передбачає відповідні види фінансового аналізу.

За функціями управління аналіз капіталопотоків розподіляється на перспективний (притаманний етапу попереднього управління, для якого характерними функціями є прогнозування основних показників діяльності підприємства), оперативний (притаманний етапу оперативного управління, на якому здійснюються організація, оперативний контроль, координування, регулювання діяльності підприємства) та ретроспективний (притаманний заключному етапу управління, на якому переважають функції заключного контролю та мотивації).

За умов ринкової економіки, самостійність підприємств, їхня відповідальності за результати діяльності виникає об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства.

Отже, узагальнюючи попередні висновки, можна стверджувати, що структура капіталу підприємства впливає на рівень рентабельності його власного капіталу, рентабельність активів, фінансову стійкість і платоспроможність та рівень фінансових ризиків. Існує безперечний зв'язок цих показників та структури капіталу. Саме оптимізаційна модель дозволила цей зв'язок простежити та зробити відповідні висновки.

Аналіз структури власних та позикових коштів необхідний для оцінки раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства та його ринкової вартості. Це є важливим, по-перше, для зовнішніх споживачів інформації при вивченні ступеня фінансового ризику та, по-друге, для самого підприємства при визначенні перспективного варіанту організації фінансів та розробці фінансової стратегії.

Структура капіталу, що використовується на підприємстві, визначає рівень багатьох кінцевих результатів його діяльності. Так, від неї залежать вартість капіталу і рівень фінансового ризику. Структура капіталу є чинником збільшення віддачі на вкладений власниками капітал, що виражається в перевищенні величини рентабельності власного капіталу над рентабельністю усіх використовуваних активів. Тому задача оптимізації структури капіталу є однією з найважливіших задач, що вирішуються у рамках фінансової діяльності підприємства, а удосконалення методики формування оптимальної структури капіталу є актуальним питанням, що стоїть перед теорією управління фінансами підприємств.

Підприємство, що було об'єктом дослідження даної дипломної роботи (ТОВ "ХЗ ПТУ") має таку структуру капіталу, при якій позиковий капітал протягом 2004-2007 рр. займав у загальній сумі капіталу від 25 до 53%. Це свідчить про посилення незалежності підприємства від зовнішніх кредиторів, але обумовлюється політикою підприємства та її організаційно-правовим статусом.

Не досить гарний фінансовий стан підприємства, що зберігався упродовж досліджуваного періоду, пов'язаний із наступними причинами:

- значна концентрація коштів підприємства у вигляді запасів, а саме незавершеного виробництва та виробничих запасів. Це пояснюється специфікою виробничого процесу. У залежності від термінів поставок вітчизняними виробниками необхідних комплектуючих для завершення виробничого циклу підприємства; стадії виконання контрактів із замовниками та ін., визначається термін знаходження обладнання на стадії незавершеного виробництва. Хоча не виключено, що зростання цін на комплектуючі та інші необхідні виробничі запаси може збільшити витрати підприємства на їх придбання, а отже і суму статті запасів, що відображається у балансі підприємства;

- наявність у підприємства на кінець 2007 року великої суми дебіторської заборгованості за товари, роботи та послуги, що за три роки зросла. Це свідчить про те, що підприємство розширюється, знаходить нових замовників на телекомунікаційні системи, розробляє гнучку систему сплати боргів для дебіторів та ін. Поступове збільшення суми грошових коштів та їх еквівалентів на рахунках підприємства дозволяє судити про те, що великий розмір дебіторської заборгованості не спричиняє дефіциту коштів, а отже, є керованим;

- наявний у підприємства позиковий капітал представлений переважно кредиторською заборгованістю за товари, роботи та послуги.

На основі проведеного аналізу в роботі викладено ряд рекомендацій спрямованих на удосконалення управління структурою капіталу підприємства. А саме: рекомендації щодо оптимізації структури капіталу підприємств та визначення факторів, що вливають на його рентабельність; рекомендації щодо визначення політики формування власного фінансового капіталу підприємства; рекомендації щодо її організації на підприємстві кредитної роботи.

Застосування вищевикладених рекомендацій допоможе підприємству розробити ефективну стратегію та тактику покращення ефективності діяльності, що буде спрямована на поліпшення системи управління фінансовою діяльністю підприємства.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

1. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 31. С. 15-24.

2. Закон України "Про охорону праці" (в редакції Закону N 229-ІV (229-15) від 21.11.2002.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №391/3684 // www. rada. gov. uа.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати". Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 р. за № 391/3684. // www. rada. gov. uа.

5. Баканов М.И. Теория анализа хозяйственной деятельности. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 421 с.

6. Белых Л.П. Реструктуризация предприятия. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 398 с.

7. Бланк И.А. Концептуальные основы финансового менеджмента. - К.: Ника-Центр, Эльга, 2003. - 590 с.

8. Бланк И.А. Словарь-справочник финансового менеджера. - К.: Ника-центр, 1998. - 480 с.

9. Бланк И.А. Управление формированием капитала. - К.: Ника-Центр, Эльга, 2002. - 512 с.

10. Борщ О.Г. Капітал як економічна та фінансова категорія // Агроінком. - 2006. - № 7. - С. 32-35.

11. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. - К.: Молодь, 1997. - 998 с.

12. Брігхем Є.Ф. Фінансовий менеджмент. Т.1. - К.: Молодь, 2005. - 497 с.

13. Брігхем Є.Ф. Фінансовий менеджмент. Т.2. - К.: Молодь, 2005. - 668 с.

14. Булев И.П. Основные принципы управления предприятием в условиях кризиса // Менеджер. - 2003. - № 3(5). - С.66-73.

15. Булев И.П., Брюховецкая Н.Е. Основные принципы управления предприятием в условиях кризиса // Менеджер. - 2001. - № 3(5). - С. 66-73.

16. Валдайцев С.В. Оценка бизнеса и управление стоимостью предприятия: Учеб. пособ. для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 720 с.

17. Ван Хорн, Джейли К. Основы финансового менеджмента. 11-е изд: Пер. с англ. - М.: Издательский дом "Вильяме", 2001. - 992 с.

18. Воробйов Ю. Модель створення та накопичення фінансового капіталу підприємницькими структурами // Економіст. - 2001. - № 3. - С.50-51.

19. ГОСТ 12.1.003-83 ССБТ. Шум. Общие требования безопасности. - Введ. 01.01.1980.

20. Грачов В.І., Косарева І.П., Прохорова В.В. Управління фінансовою санацією: Навчальний посібник. - X.: ВД "ІНЖЕК", 2005. - 208 с.

21. Гридчина М.В. Финансовый менеджмент: Курс лекций. - 2-е изд. - Киев: МАУП, 2002. - 158 с.

22. Давыдова Г.В. Методика количественной оценки банкротства предприятий // Управление риском. - 2005. - № 3. - С. 13-20.

23. Дем'яненко І.В. Фінансова стабілізація підприємств і механізми її забезпечення. - К.: Інститут аграрної політики, 2001. - 72 с.

24. Дем'яненко М.Я. Фінансовий словник-довідник / За ред. М.Я. Дем'яненка. - К.: ІАЕ УААН, 2003. - 555 с.

25. Депутат О.П. Цивільна оборона. - Львів: Афіша, 2000. - 236 с.

26. Довгань Л.П. Визначення оптимальної вартісної структури та мінімізація ризиків залучення позикових коштів // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 12(30). - С. 26-33.

27. Ефимова О.В. Анализ собственного капитала // Бухгалтерский учет. - 1999. - № 1. - С. 95-101.

28. 3абродский В.А. Анализ и предупреждение дестабилизации функционирования предприятия. - К.: Северо-Восточный научный центр Академии наук Украины, 1999. - 76 с.

29. 3абродский В.А. Диагностика финансовой устойчивости функционирования производственно-экономических систем. - X.: Бизнес Информ, 2005. - 108с.

30. 3ятьковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: Кондор, 2003. - 364 с.

31. Иваниенко В.В., Яценко Л.С. Финансовый анализ. Учебное пособие. Харьков: Изд. ХГЭУ, 2001. - 192 с.

32. Іванієнко В.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. - 2-е вид. - X.: Видавничий Дім "ІНЖЕК", 2003. - 168 с.

33. Івахненко В.М., Горбаток М.І. Економічний аналіз: Навч. посіб. -К.: КНЕУ, 2000. - 176 с.

34. Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. / за ред. Г.Г. Кірейцева. - К.: ЦУЛ, 2002. - 496 с.

35. Клебанова Т.С., Бондар О.М. та ін. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління. - X.: Видавничий Дім "ІНЖЕК", 2003. - 272с.

36. Ковалев А.И., Привалов В.П. Методика проведения работ по финансовому оздоровлению предприятия // Управление изменением. - 2000. - №2.- С.55 - 66.

37. Ковалев А.П. Диагностика банкротства. - М.: Финстат-информ, 1995. - 92 с.

38. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 768 с.

39. Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. - М.: Финансы и статистика, 2002. - 490 с.

40. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - М.: 1997. - 432 с.

41. Ковалев В.В. Финансовый учет и анализ. - М.: Финансы и статистика, 2005. - 719 с.

42. Ковалев В.В., Волкова О.Н. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учебник. - М.: ТК Велби, изд-во Проспект, 2005. - 424 с.

43. Козлова Р.О. Економічна сутність категорії капіталу // Вісник Сумського національного університету: Серія "Фінанси і кредит", 2002. - № 2. - С. 218-221.

44. Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятий. - М.: Финансы и статистика, 2006. - 436 с.

45. Коробко М.В. Оптимізаідія структури капіталу // Вісник технологічного університету Поділля, 2003. - № 1/4.2. - С.110-115

46. Котов А.С. Оценка стоимости предприятия. - X.: Бизнес Информ, 2000. - 56 с.

47. Крыжатювский В.Г., Лапепков В.И. Антикризисное управление. - М: ПРИОР, 1998. - 432 с.

48. Куліш Г. С. Управление заемным капиталом коммерческих предприятий // Дистрибуция и логистика, 2005. - № 1. - С.28-34.

49. Куліш Г. С. Формування структури капіталу підприємств // Ринок цінних паперів України. - 2002. - № 3-4. - С. 9-21.

50. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Т.1., кн. 1. Процесс производства капитала. - М.: Политиздат, 1978. - 907 с.

51. Марченко А. Формування власного фінансового капіталу підприємств // Фінанси України, 2002. - № 6. - С. 36 - 41.

52. Мержа Н.В. Формування оптимальної структури капіталу підприємницьких структур // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, 2006. - № 1. - С. 105 - 109

53. Методические указания к созданию благоприятных условий труда пользователей ПЭВМ, работающих с дисплеями на информационно-вычислительных центрах. - Харьков: Минздрав УССР, 1986.

54. Мних Є.В., Бутко А.Д. Аналіз і контроль в системі управління капіталом підприємства / за ред. проф. Є.В. Мниха. - К.: КНЕУ, 2006. - 232 с.

55. Негашев Е.В. Анализ финансов предприятия в условиях рынка. - М.: Высшая школа, 1997. - 192 с.

56. Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення // Вісник НБУ. - 2003. - № 5. - С. 26-31.

57. Пястолов С. М. Экономический анализ деятельности предприятий: Учебное пособие для студентов экономических специальностей высших заведений, экономистов и преподавателей. - М.: Академический Проект, 2002.-573 с.

58. Раевнева Е.В. Антикризисное управление: сущность и основные инструменты // Сборник трудов международной научно-технической конференции. - 2000. - С. 142-147.

59. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - Мн.: Новое знание, 2003. - 696 с.

60. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. -М.: Экоперспектива, 1997. - 498 с.

61. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд., перераб. и доп. - Минск: ООО "Новое знание", 2000. - 688 с.

62. Савицкая Г.В. Экономический анализ. - М.: Экоперспектива, 2005. - 640 с.

63. Славюк Р.А. Структурування власного капіталу підприємств України // Фінанси України. - 2006. - № 8. - С. 123-131.

64. СНиП 11-4-79. Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования. - М: Стройиздат,1980. - 110 с.

65. СНиП 2.04.05.91. Нормы проектирования. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха. - М: Стройиздат,1991.

66. Созанська Н.С. Методологічні аспекти структури і класифікації залученого капіталу підприємства // Вісник Донбас, держ. акад. будівництва та архітектури, 2003. - № 3. - Т. 1. - С. 218-224.

67. Соколенке В.А. Санационная оценка рыночной стоимости предприятия. -X.: Основа, 2001. - 250 с.

68. Стоянов Е.А. Экспертная диагностика и аудит финансово-хозяйственного положения предприятия. - М.: НКЦ Перспектива, 2002. - 90 с.

69. Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник. - 4-е изд., перераб. и доп. - М.: Перспектива, 2002. - 656 с.

70. Стражаев В.Н. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности. - М: Высшая школа, 1999. - 398 с.

71. Суторміна В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій. Навч. посіб. - К.: Либідь, 1993. - 247 с.

72. Тарасенко Н. В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. - Львів: ЛБІ НБУ, 2000. - 485 с.

73. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємства: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 430 с.

74. Ткаченко Н.М. Формування і облік залученого капіталу // Регіональні перспективи. - 2001. - № 2/9. - С. 28-32.

75. Трохина С.Д. Управление финансовым состоянием предприятия // Финансовый менеджмент, 2005. - № 1. - С. 3-11.

76. Унковская Т.Е. Финансовое равновесие предприятия: Монография. - К.: Генеза, 1997. - 328с.

77. Федоренко В.Г. Классификация факторов, влияющих на финансовую устойчивость предприятий // Экономика и управление, 2000. -№2/3. - С. 65-66.

78. Финансовое управление компанией / Под ред. Е.В. Кузнецовой. - М.: Правовая культура, 2001. - 383 с.

79. Финансовое управление фирмой / Под ред. В.И. Терехина. - М.: Экономика, 2005. - 350 с.

80. Финансовый менеджмент: теория и практика; Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. - 2-е изд., перераб и доп. - М.: Перспектива, 2000. - 576 с.

81. Черная О.Е. Организационно-экономический механизм управления капиталом предприятия // Економика предпринимательство. - 2003. - №2. - С. 40-45.

82. Черная О.Е. Состояние и перспективы политики формирования собственного капитала предприятий // Економика и предпринимательство. - 2005. - № 2. - С. 43-48.

83. Шеремет А.Д. Методика финансового анализа. - 3-е изд. - М.: Инфра-М, 2001.- 208 с.

84. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С., Негашев Е.В. Методика финансового анализа предприятия. - М.: Юни-Глоб, 1995. - 196 с.

85. Шохин Е.И. Финансовый менеджмент. - М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2002. - 408 с.

86. Ярощук О.В. Теоретичні аспекти формування та обігу капіталу підприємства // Вісник Донецького державного університету економіки і торгівлі, 2005. - № 3. - С. 51-60.

Размещено на Allbest.ru