Удосконалення управління структурою капіталу підприємства

Оптимізація структури капіталу є одним з найбільш важливих і складних завдань, що розв'язуються у процесі фінансового управління ТОВ "ХЗ ПТУ". Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності й коефіцієнтом фінансової стабільності підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства складається з наступних етапів:

- аналіз капіталу підприємства;

- оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу;

- оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності;

- оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків;

- оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості;

- формування показника цільової структури капіталу.

Остаточне рішення, що приймається з цих питань, дозволяє сформувати на майбутній період показник "цільової структури капіталу", відповідно до якого буде здійснюватися наступне його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з відповідних джерел.

Управління власним капіталом зв'язано не тільки із забезпеченням активного використання вже накопиченої його частини, але й з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. У процесі управління формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються по джерелах цього формування. У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно й ріст ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел грають також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використовуваних власних основних коштів і нематеріальних активів; однак суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є коштами його реінвестування. Інші внутрішні джерела не відіграють помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків коштів у статутний фонд) або акціонерного (шляхом додаткової емісії й реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути безоплатно надана їм фінансова допомога (як правило, така допомога виявляється лише окремим державним підприємствам різного рівня). У число інших зовнішніх джерел входять безкоштовно передані підприємству матеріальні й нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.

Основу управління власним капіталом підприємства становить управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління цим процесом на підприємстві розробляється звичайно спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.

Політика формування власних фінансових ресурсів являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що укладається в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Для керівництва ТОВ "ХЗ ПТУ" в ході оцінки рентабельності вельми важливим є виявлення чинників, що вплинули на величину досягнутих фінансових результатів. Ідентифікація цих чинників виконується як відносно прибутку, так і відносно коефіцієнтів рентабельності. Основний апарат - це жорстко детерміновані моделі чинників. Відзначимо, що подібні моделі застосовуються в західній обліково-аналітичній практиці.

Оптимізація рішень по залученню капіталу - це процес дослідження багатьох факторів, що впливають на очікувані результати, упродовж якого на основі встановлених раніше критеріїв оптимізації здійснюється раціональний вибір найбільш ефективного варіанту залучення капіталу. У якості критеріїв оптимізації може виступати приріст узагальнюючих показників рентабельності капіталу, а розроблені на їх основі факторні моделі залежності рентабельності власного та позикового капіталу від інших показників-факторів дозволяють виявити ступінь кількісного впливу кожного з них на зміну (збільшення чи зменшення) результативних показників.

Таким чином, оскільки ефективність використання капіталу характеризується його доходністю (рентабельністю), є доцільним провести факторний аналіз рентабельності власного капіталу ТОВ "ХЗ ПТУ". Такий аналіз дозволить більш детально розглянути зміни прибутковості капіталу підприємства та фактори, що так чи інакше вплинули на дані зміни.

Також можуть бути реалізовані нескладні детерміновані моделі чинників, призначені для виявлення чинників, що впливають на прибуток і коефіцієнти рентабельності: фондовіддача основних засобів, оборотність матеріальних оборотних активів, ціна і собівартість конкретного виду продукції, структура реалізованої продукції і т.д. Відповідні методики описані в курсах галузевого економічного аналізу.

Що стосується аналізу коефіцієнтів рентабельності власного капіталу, то найширше розповсюдження отримала згадувана вище модифікована факторна модель фірми "DuPont". Призначення моделі - ідентифікувати фактори, що визначають ефективність функціонування підприємства, оцінити ступінь їх впливу і тенденції, що складаються, в їх зміні і значущості. Оскільки існує безліч показників ефективності, вибраний один, на думку аналітиків, найбільш значущіший - рентабельність власного капіталу (RОЕ). Достатньо ефективним способом оцінки є використовування жорстко детермінованих моделей чинників; один з варіантів подібного аналізу як раз і виконується за допомогою модифікованої факторної моделі фірми "DuPont", схематичне представлення якої приведено на рис. 3.1.

Рисунок 3.1 - Модифікована схема факторного аналізу рентабельності власного капіталу

В основу приведеної схеми аналізу закладена наступна жорстко детермінована трьох факторна залежність:

(3.1)

де - рентабельність продажу;

Р_ВІД - ресурсовіддача;

К_ЗАЛ - коефіцієнт фінансової залежності.

З представленої моделі видно, що рентабельність власного капіталу залежить від трьох факторів: рентабельності продажів, ресурсовіддачі і структури джерела засобів, авансованих в дане підприємство. Значущість виділених факторів з позиції поточного управління пояснюється тим, що вони в певному значенні узагальнюють всі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства, його статику і динаміку і, зокрема, бухгалтерську звітність: перший фактор узагальнює "Звіт про фінансові результати", другий -актив балансу, третій - пасив балансу.

Цим факторам і по рівню значущості, і тенденціям зміни властива галузева специфіка, про яку необхідно знати аналітику. Так, показник ресурсовіддачі може мати невисоке значення у високотехнологічних галузях, відмінних капіталоємністю, навпаки, показник рентабельності господарської діяльності в них буде відносно високим. Високе значення коефіцієнта фінансової залежності можуть дозволити собі фірми, стабільні, що мають, і прогнозовані надходження грошей за свою продукцію. Це ж відноситься до підприємств, що мають велику частку ліквідних активів (підприємство торгівлі і збуту, банки). Значить, залежно від галузевої специфіки, а також конкретних фінансово-господарських умов, що склалися на даному підприємстві, воно може робити ставку на той або інший фактор підвищення рентабельності власного капіталу.

Аналізуючи рентабельність власного капіталу в просторово-часовому аспекті, необхідно брати до уваги три ключові особливості цього показника, істотні для формулювання обґрунтованих висновків.

Перша пов'язана з тимчасовим аспектом діяльності комерційної організації. Коефіцієнт рентабельності продажів визначається результативністю роботи звітного періоду; вірогідний і планований ефект довгострокових інвестицій він не відображає. Коли комерційна організація робить перехід на нові перспективні технології або види продукції, що вимагають великих інвестицій, показники рентабельності можуть тимчасово знижуватися. Проте, якщо стратегія перебудови була вибрана вірно, понесені втрати надалі окупляться, тобто зниження рентабельності в звітному періоді не можна розглядати як негативну характеристику поточної діяльності.

Друга особливість визначається проблемою ризику. Багато управлінських рішень пов'язано з дилемою: "добре їсти або спокійно спати". Якщо вибирають перший варіант, то ухвалюють рішення, орієнтовані на отримання високого прибутку, хоч би і ціною більшого ризику, при другому варіанті - навпаки. Одним з показників ризиків бізнесу як раз і є коефіцієнт фінансової залежності - чим вище його значення, тим більше ризиковою з позиції акціонерів, інвесторів і кредиторів є комерційна організація.

Третя особливість пов'язана з проблемою оцінки. Чисельник і знаменник показника рентабельності власного капіталу виражені, в деякому розумінні, в грошових одиницях різної купівельної спроможності. Чисельник показника, тобто прибуток, динамічний, він відображає результати діяльності і рівень цін, що склався, на товари і послуги в основному за минулий період. Знаменник показника, тобто власний капітал, складався в перебігу ряду літ. Він виражений в облікової оцінці, яка може вельми істотно відрізнятися від поточної оцінки.

Крім того, облікова оцінка власного капіталу не має ніякого відношення до майбутніх доходів комерційної організації. Дійсно, далеко не все може бути відображено в балансі, наприклад, престиж фірми, торгова марка, суперсучасні технології, класність управлінського персоналу не мають грошової оцінки (йдеться не про продаж фірми в цілому) в звітності. В зв'язку з цим ринкова ціна акції може значно перевищувати облікову вартість. Таким чином, високе значення коефіцієнта рентабельності власного капіталу зовсім не еквівалентно високій віддачі, на що інвестується у фірму капітал; при виборі рішень фінансового характеру необхідно, отже, орієнтуватися не тільки на показник але і брати до уваги ринкову вартість фірми.

Використовуючи цю трьохфакторну залежність коефіцієнта рентабельності власного капіталу від ресурсовіддачі, рентабельності продажу і коефіцієнта фінансової залежності проведемо факторний аналіз рентабельності власного капіталу ТОВ "ХЗ ПТУ". Даними для розрахунку показників знаходяться в балансі і Звіті про фінансові результати (додаток А). Розраховані показники зведемо у табл. 3.1.

Таблиця 3.1 - Вихідні дані для проведення факторного аналізу

Дізнаємося про зміну рентабельності власного капіталу за рахунок зміни окремих факторів:

1) за рахунок зміни рентабельності продажу:

= 0,191 1,0929 1,6535 - 0,0078 1,0929 1,6535 = 0,0203

= 0,0414 1,277 1,9597 - 0,0191 1,277 1,9597 = 0,0559

Тобто за рахунок зміни рентабельності продажу рентабельність власного капіталу збільшилася у 2006 році на 0,0203 (або 2,03%), а у 2007 році на 0,559 (або на 5,59).

2) за рахунок зміни за рахунок ресурсовіддачі:

= 0,191 1,2770 1,6535 - 0,0191 1,0929 1,6535 = 0,0058

= 0,0414 1,8535 1,9597 - 0,0414 1,277 1,9597 = 0,0468

Таким чином, на збільшення рентабельності власного капіталу у 2006 та 2007 роках зміна ресурсовіддачі вилинула позитивно.

3) за рахунок зміни за рахунок коефіцієнту фінансової залежності:

= 0,191 1,2770 1,9597-0,0191 1,2770 1,6535 = 0,0074

= 0,0414 1,8535 2,1295 - 0,0414 1,8535 1,9597 = 0,0130

Як видно з розрахунків, на зміну рентабельності власного капіталу у 2006 та 2007 роках зміна коефіцієнту фінансової залежності вилинула позитивно.

Незважаючи на наявність позитивних змін у рентабельності власного капіталу підприємства, необхідно розробити організаційно-економічні заходи, що спрямовані на подальше зростання даного показника у абсолютному значенні. Така ситуація вимагає від керівництва впровадження ряду заходів, застосування нових систем та методів, які спрямовані на максимізацію прибутку та оптимізацію структури капіталу.

Формування структури джерел фінансування - це складний процес, що залежить від потужності кожного джерела в різні періоди часу, фінансового стану й перспектив розвитку підприємства, а також кон'юнктури ринку й актуальності інвестиційного проекту в перспективі.

Під час передінвестиційних досліджень перед суб'єктами господарювання виникає проблема визначення обсягу й структури капіталу для фінансування проектів, а саме:

- яким повинне бути співвідношення постійних і змінних видатків на виробництво;

- яким чином у перспективі буде формуватися основний та оборотний капітал;

- яким повинне бути співвідношення власного, акціонерного й позичкового капіталу;

- при якому співвідношенні фінансових ресурсів, які направляються на фінансування інвестиційного проекту, доходи від його реалізації будуть найбільшими.

Найчастіше для вирішення цих проблем використовується ефект фінансового важеля.

Структура інвестиційного капіталу пов'язана зі співвідношенням позикового й власного капіталу. Чим більшу заборгованість порівняно із власним капіталом має підприємство, тим вищий його фінансовий важіль.

Крім того, у тих випадках, коли ставка щорічних фінансових вигід від інвестицій, які здійснюються із залученням позичкових коштів, перевищує відсоток за кредит, фінансовий важіль є позитивним. Якщо прибутковість від інвестицій не перевищує відсоток по позичковим коштам, фінансовий важіль є негативним. У випадках, коли інвестиції приносять дохід, що дорівнює відсотку за кредит, фінансовий важіль є нейтральним.

Інакше кажучи, позичаючи, інвестор одержує більші доходи, до тих пір поки віддача від позичених коштів більша за відсоток, який необхідно сплатити за ці кошти. Таке зростання чистих доходів називають ефектом фінансового важеля.

Властивість фінансового важеля полягає в тому, що виникає можливість використовувати інвестиційний капітал, який отриманий у борг під фіксований відсоток, який приносить прибуток більший, чим відсоток за кредит.

Ідею фінансового важеля формально можна представити, використовуючи такі умовні позначки:

Пr - прибуток після виплати податків;

Е - власний капітал;

У - довгострокова заборгованість;

і - відсотки з довгострокової заборгованості;

R - ставка прибутковості власного капіталу;

r - ставка прибутковості інвестованого капіталу (власний капітал + довгострокова заборгованість).

Використовуючи наведені позначення, ставку прибутковості власного капіталу можна представити так:

(3.2)

Представимо чистий прибуток через її складові:

П_r = (Е + В) r - В i, (3.3)

де (Е + В) r - прибуток на всю суму інвестованого капіталу;

В i - процентні платежі за непогашені частки довгострокового боргу з урахуванням податку.

Використовуючи наведене визначення чистого прибутку, ставка прибутковості власного капіталу має такий вид:

(3.4)

Дане вираження відображає ефект фінансового важеля, що представлений позитивною величиною, тобто відношенням позичкового капіталу й власного капіталу, помноженого на різницю між прибутком від чистих активів і вартістю оплачених відсотків по кредитах з урахуванням податку. Таким чином, завдяки притягнутим коштам (В), прибутковість власного капіталу зросте за умови, якщо r > і.

З огляду на інтереси власників, підприємствам необхідно мати реальну можливість оптимізації структури інвестиційного капіталу за рахунок вибору такого її варіанта, при якому досягається максимальний рівень ефективності використання власних коштів і мінімізується фінансовий ризик.

У зв'язку із цим, потрібно вміти визначати оптимальну структуру джерел фінансування інвестиційних проектів, тобто визначати, якою має бути частка позикових коштів з урахуванням ризику. Для цього як критерій оптимізації структури капіталу використовується співвідношення "рентабельність-фінансовий ризик" (). Для визначення використовується формула:

(3.5)

де Р - річна величина прибутку від проекту до оподатковування й виплати відсотків;

БК - величина боргового капіталу, спрямованого на фінансування інвестицій;

ВК - величина власного капіталу, спрямованого на фінансування інвестицій;

r - середня ставка відсотку по позиковим коштам, коефіцієнт;

r_f - безризикова ставка рентабельності на фінансовому ринку, коефіцієнт;

t - ставка податку й інших відрахувань із прибутку (коефіцієнт).

Вважається оптимальним варіант структури капіталу, у якому показник буде мати найбільше значення ( > mах).

Також при оцінці оптимального варіанта структури інвестиційного капіталу, рекомендується використовувати показник строку окупності (РР), що визначається по формулі:

(3.6)

де І - потреба в капіталі із всіх джерел фінансування.

При визначенні оптимальної структури капіталу необхідно дотримуватися наступних етапів аналізу:

- оцінюється загальна потреба в капіталі незалежно від можливих джерел фінансування;

- визначається максимально можлива частка власного капіталу в загальній сумі коштів, спрямованих на фінансування довгострокових інвестицій;

- розраховується показник "рентабельність - фінансовий ризик" для всіх варіантів структури інвестиційного капіталу;

- розраховується швидкість повернення інвестованого капіталу;

- у межах між найбільшою часткою власного капіталу і його нульовим рівнем у загальному обсязі коштів фінансування з використанням критеріїв: максимуму показника , мінімуму показника РР;

- визначається оптимальна комбінація коштів, які надходять на фінансування довгострокових інвестицій з різних джерел.

Розглянемо визначення оптимальної структури капіталу для ТОВ "ХЗ ПТУ" за умови, що для реалізації часткового оновлення устаткування йому необхідно 8750 тис. грн., при цьому прогнозований приріст прибутку до оподаткування складе 6400 тис. грн.

Результати розрахунків у табл. 3.2.

Таблиця 3.2 - Оцінка оптимальної структури інвестиційного капіталу ТОВ "ХЗ ПТУ"

Таким чином, з даних табл. 3.2 видно, що найкраща структура джерел фінансування інвестиційного проекту ТОВ "ХЗ ПТУ": 20% позикового капіталу, 80% власного капіталу. При такій структурі рівень фінансового ризику (0,04) і строк окупності (2,4 року) найменший, а отже показник має найбільше значення - 13.

Таким чином, використання описаного методу оптимізації структури капіталу, створює теоретико-методичне підґрунтя для отримування такої структури інвестиційного капіталу підприємства, яка б забезпечила мінімальний рівень фінансового ризику.

3.2 Теоретико-прикладні рекомендації щодо визначення політики формування власного фінансового капіталу підприємства