Страхові послуги та особливості їх реалізації в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський Національний університет

імені Тараса Шевченка

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СТРАХУВАННЯ ТА РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ

КВАЛІФІКАЦІЙНА БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

СТРАХОВІ ПОСЛУГИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Студента 4 курсу, напряму підготовки 6.030508

«Фінанси і кредит» денної форми навчання

Герасимчука Петра Васильовича

Науковий керівник:

Кандидат економічних наук, доцент

Волохова Людмила Федорівна

Роботу допущено до захисту в Екзаменаційній комісії

рішенням кафедри страхування та ризик-менеджменту

Київ - 2016 р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади страхових послуг в умовах ринкових відносин

1.1 Економічна сутність ринку страхових послуг та його роль у фінансовій системі

1.2 Характеристика структури страхового ринку

1.3 Зміст та основні завдання інфраструктури страхового ринку

Розділ 2. Сучасний стан та тенденції розвитку системи страхових послуг в Україні

2.1 Організаційно-правові аспекти функціонування та реалізації страхових послуг

2.2 Економіко-статистичний аналіз страхових послуг та основні тенденції їх реалізації на сучасному етапі

2.3 Особливості діяльності страхових посередників на страховому ринку України

Розділ 3. Пріоритетні напрями розвитку страхових послуг та їх реалізації в Україні

3.1 Зарубіжний досвід у визначенні сучасних ефективних шляхів реалізації страхових послуг

3.2 Основні шляхи підвищення ефективності реалізації страхових послуг в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Ринкові трансформації в Україні визначили нову роль страхування у соціально-економічному житті суспільства, обумовили зародження та розвиток національного ринку страхових послуг. Зміни у страховому секторі економіки країни породили проблеми теоретичного, методологічного та прикладного характеру, без розв'язання яких неможливо забезпечити формування в Україні ефективного ринку страхових послуг.

Обґрунтування нових наукових підходів до розкриття сутності ринку страхових послуг дало можливість довести, що вихідними домінантами, котрі обумовлюють сутнісні характеристики й скриті механізми саморозвитку ринку страхових послуг, визначають його фінансову природу, сутність, тенденції та перспективи, є страхування і страхова послуга.

Віддаючи належне доробку учених у цій сфері, слід зауважити, що подальшого поглиблення потребує погляд на страхування як на фінансову категорію зі специфічним суспільним призначенням, особливими функціями, котрі визначають й обумовлюють характер глибинних внутрішніх процесів розвитку ринку страхових послуг. Недостатньо уваги приділяється трактуванню економічного змісту страхової послуги, яка виступає об'єктом купівлі-продажу на ринку, формує його структуру, визначає тенденції розвитку та соціально-економічне значення, обумовлює вимоги до фінансової стійкості страхових компаній. Не обґрунтовано погляд на ринок страхових послуг як окреме економічне явище, відмінне від страхового ринку, що призводить на практиці до відчутних вад у організації ринку страхових послуг та здійсненні його державного регулювання, залишаючи поза увагою такі важливі його елементи, як попит, пропозиція, ціна, конкуренція. Потребує свого подальшого дослідження місце та роль страхового ринку і ринку страхових послуг як складових фінансового сектору економіки країни. Залишаються не до кінця визначеними зміст страхової діяльності як різновиду фінансового посередництва і статус страхових компаній як фінансових посередників. Вимагають перегляду підходи до класифікації страхових послуг з огляду на необхідність забезпечення прозорості та інформаційної відкритості ринку. Важливість дослідження теоретико-методологічних засад формування та функціонування ринку страхових послуг, відсутність системного підходу до висвітлення його сутності, наукова та практична значущість зазначених питань обумовили вибір теми бакалаврської роботи, визначили мету, завдання, логіку та зміст дослідження. ринок страховий транспарентність послуга

Мета і завдання. Метою дослідження теми є оволодіти теоретико-методологічним засадами формування, функціонування і розвитку ринку страхових послуг, здійснити діагностику та обґрунтувати його сутності, опрацювати практичні рекомендації щодо підвищення транспарентності та ефективності ринку страхових послуг України.

Об'єктом дослідження є фінансові відносини, що виникають у процесі функціонування ринку страхових послуг між його суб'єктами з приводу купівлі-продажу послуг зі страхового захисту.

Предметом дослідження є стан та тенденції розвитку ринку страхових послуг в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в опрацюванні теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо формування та функціонування ринку страхових послуг України, підвищення ступеня його транспарентності та ефективності. Отже, використання результатів дослідження дає можливість підвищити дієвість засобів державного регулювання та самоорганізації ринку страхових послуг України, сприяє формуванню прозорого та ефективного ринкового середовища, дає змогу вітчизняним страховикам опрацьовувати більш ефективну стратегію та тактику ринкової поведінки.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади страхових послуг в умовах ринкових відносин

1.1 Економічна сутність ринку страхових послуг та його роль у фінансовій системі

З ускладненням економічних зв'язків та розвитком суспільних відносин зміст страхування ускладнюється. Взаємовідносини між страхувальниками і страховиками набувають досконаліших форм, що забезпечує ефективне використання можливостей ринку страхових послуг. На сьогодні, існуюча система страхування в Україні ще не до кінця сформувалася в страховий ринок, особливо на регіональному рівні, але не зважаючи на це, вона є досить складною системою. Зростання ролі страхування економіці вимагає теоретичного і практичного переосмислення його місця в системі ринкових відносин.

Так, на думку В.В. Шахова, страховий ринок - це «особлива соціально-економічна структура, певне середовище грошових відносин, де об'єктами купівлі-продажу виступає страховий захист й формуються пропозиція і попит на неї». Розглядаючи дане визначення, з урахуванням сучасного стану страхування в Україні, слід зазначити, що існуючий страховий ринок України - це «ринок покупця» [1]. А ситуація, при якій пропозиція визначає попит і продавець шукає покупця, орієнтуючись на його потреби, і з метою його розвитку потребує певних управлінських дій. У даному визначенні зроблено акцент на тому, що страхування - це частина економічних відносин та визначальним чинником існування страхового ринку є наявність страхового захисту [2]. Так, Базилевич В.Д. розглядає страховий ринок як частину фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист й формуються попит та пропозиція на нього [3].

Більш широке визначення страхового ринку надає Шихов А.К.: «Це сфера специфічних економічних відносин, що складаються між страхувальниками (застрахованими особами, вигодонабувачами), що потребують, у разі можливого випадкового настання несприятливих для їхніх матеріальних, нематеріальних цінностей (благ) подій, страхового захисту майнових інтересів, і страховиками, що забезпечують його за рахунок використання ними в таких цілях страхових фондів, які формуються із сплачуваних страхувальниками грошових внесків (страхових премій)» [4].

Так, на думку Вовчак О.Д. та Гвозденко О.А.: «страховий ринок - це сукупність економічних відносин з купівлі-продажу страхової послуги, що виражається в захисті майнових інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні страхових випадків за рахунок внесків страхувальників» [5; 6].

На думку Рейтмана Л.І., страховий ринок - система економічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і перестрахувальників в даній країні, групі країн і в міжнародному масштабі з надання страхових послуг страхувальникам. Залежно від фінансових можливостей страхових організацій з прийому на страхування і перестрахування великих і небезпечних ризиків розрізняють ємність страхового ринку. Страховий ринок - це гнучка система страхових послуг, яка пристосовується до інтересів страхувальників [7].

Таким чином, виходячи з наведених груп визначень в одному випадку об'єктами купівлі-продажу на страховому ринку виступає страховий захист, а в іншому - страхова послуга.

Отже, Рейтман Л.И. визначає страховий захист як «поняття, що має двояке смислове значення : як економічну категорію, що відображає сукупність специфічних перерозподільних відносин, пов'язаних з подоланням або відшкодуванням втрат, які наносяться матеріальному виробництву і життєвому рівню населення стихійними лихами і іншими надзвичайними подіями, і як сукупність перерозподільних відносин з приводу подолання і відшкодування збитків, що наносяться конкретним об'єктам суспільного виробництва або врожаю сільськогосподарських культур, майна, життя, здоров'я і доходів громадян»[7].

Визначення послуги Шаховим В.В. характеризується як «корисні результати діяльності, що задовольняють певні потреби, але не втілюються в матеріально-речовій (матеріальній) формі. Послуги можуть бути матеріальними і нематеріальними, ринковими і неринковими, що надаються суспільству в цілому і окремим його членам. Вартість ринкових послуг визначається величиною стягнутої плати, а вартість неринкових - сумою витрат на їх надання» [1].

Виділимо ряд особливостей, страхової послуги, як товару для продажу на страховому ринку:

по-перше, страхова послуга - це зобов'язання з відшкодування шкоди, обумовлене в договорі безліччю умов і віддалене від виконання на тривалий термін, яке може бути і не виконаним, якщо не відбудеться страхового випадку, при цьому страховик (продавець) на ринку пропонує угоду, в результаті якої страхувальник (покупець); платить негайно (при підписанні договору), а страховий товар отримає тільки при настанні страхової події;

по-друге, невідчутність страхової послуги, виражається в тому, що покупцеві важко оцінити якість пропонованої послуги до її придбання. Угода продажу-купівлі страхової послуги для всіх покупців є непрозорою, що викликає з одного боку нерозуміння, а з іншого - недовіру. Отже, фактор недовіри з боку покупців повинен передбачатися страховиками, що ускладнює управлінську діяльність страховика і припускає спеціальну роботу з ринком;

по-третє, вартість страхової послуги находить своє відображення у страховому тарифі і визначається потенційними можливостями страхової компанії і співвідношенням попиту і пропозиції;

по-четверте, страхова послуга визначається страховим інтересом покупців, їх економічною потребою, можливістю і зацікавленістю брати участь у страхуванні;

по-п'яте, страхова послуга може бути надана лише на підставі договору з добровільних або з обов'язкових видів страхування;

по-шосте, система страхових послуг має бути провідником економічної, соціальної, техніко-технологічної, екологічної та інших аспектів політики безпеки держави, його відповідальності за всі сфери життєдіяльності людини.

За результатами проведення аналізу теоретичних аспектів ми можемо розкрити зміст поняття «ринку страхових послуг», що в свою чергу надає можливість визначити його як сукупність суб'єктів страхування, об'єднаних певною системою економічних відносин для задоволення потреб у страховому захисті, де об'єктом купівлі-продажу виступає не тільки даний страховий захист, але й певні чинники безпеки суспільства, особливо екологічної. З цього можна зробити висновок про те, що у страхування достатньо об'єктивно притаманних йому функцій, які формують цілісну комплексну систему відносин, механізмів, критеріїв і факторів їх розвитку.

Сьогодні, ринок страхових послуг представлений на всіх взаємопов'язаних ринках у структурі фінансового ринку та ринку фінансових послуг. В свою чергу, фінансовий ринок відіграє основну роль шляхом трансформації грошових коштів у грошовий капітал, а ринок фінансових послуг забезпечує рух цього капіталу. Таким чином, фінансовий ринок призначений для здійснення угод між покупцем та продавцем фінансових ресурсів, а сутність ринку фінансових послуг виявляється в тому, що він відображає конкретні форми організації руху фінансових ресурсів через фінансово-кредитний механізм [8].

Тому ринок страхових послуг також можна розглядати і як один із сегментів ринку фінансових послуг. При цьому, страхові компанії можуть розглядатися і як виробники страхових послуг, і як фінансові посередники. Фінансові послуги у сфері страхування пов'язані з формуванням колективних страхових фондів і фінансовим відшкодуванням різноманітних втрат і збитків. При цьому, фінансове посередництво має місце при розміщенні фінансових ресурсів на фінансовому ринку [2].

Дослідження категорії «ринок страхових послуг» та функцій страхування, дозволяє визначити його місце в системі ринкових відносин (рис. 1).

Рис. 1.1. Місце ринку страхових послуг в системі ринкових відносин [2].

При цьому роль страхування на конкретному етапі суспільного виробництва, передусім, визначається саме тими завданнями, які вимагає від нього ринок. Крім того, страховий ринок є елементом фінансової системи держави та впливає на її економіку шляхом забезпечення системи захисту майнових прав, інтересів громадян і підприємств. Підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання фінансових ресурсів для їх довготермінового інвестування в реальний сектор економіки (рис. 2).



Рис. 1.2. Вплив ринку страхових послуг на економіку країни [6]

Складна структура державного устрою України та її економіки, що складається з цілого ряду областей, а також економічних регіонів і асоціацій економічної взаємодії, об'єднаних інтеграційними зв'язками, які значно відрізняються один від одного, дозволяє зробити висновок про те, що формування страхового ринку нашої держави базується на становленні, розвитку і функціонуванні системи регіональних страхових ринків, які, відповідають територіальним положенням, особливостям її окремих регіонів та їх взаємозв'язків, економічної залежності, особливо в кооперації праці.

На мою думку, згідно з метою даного дослідження, пов'язаного з регіональними аспектами розвитку страхового ринку необхідно ввести уточнююче поняття «регіонального ринку страхових послуг».

Тобто, регіональний ринок страхових послуг - це сукупність страхувальників, страховиків, органів місцевого самоврядування, об'єднаних певною системою економічних відносин для задоволення потреб у страховому захисті, де об'єктом купівлі-продажу, виступає страхова послуга, не тільки в інтересах окремого суб'єкта, члена суспільства, а й держави в цілому.

Крім того, спираючись на сучасний стан розвитку вітчизняного страхового ринку, одним з основних факторів його подальшого розвитку має стати формування та розвиток його регіональної структури. А регіональні страхові ринки є найважливішою частиною економіки регіону і її необхідним елементом. Саме тому, розвиток регіональних страхових ринків має визначальне значення для формування національного страхового ринку України. Різні особливості регіональних страхових ринків будуть визначати основу вітчизняного страхового ринку в перспективі. Зокрема, досліджуючи можливість впливу страхового ринку на економіку регіону виявляється можливість безпосереднього вкладення збережених за допомогою страхування фінансових коштів у виробництво нових товарів і послуг та активізацію інвестиційного процесу.

На нашу думку, до факторів впливу ринку страхових послуг на регіональну економіку можна віднести:

можливість відшкодування шкоди майновим інтересам юридичних і фізичних осіб різних форм власності, у тому числі муніципальної, і тим самим зняття навантаження з регіонального бюджету;

використання «тимчасово-вільних» страхових фондів страхових організацій для реалізації регіональних інвестиційних проектів;

утримання грошових коштів страхових компаній в межах регіону і використання їх для розвитку економіки і вирішення соціальних питань.

Крім того, велике практичне значення має система стимулювання: інвестицій, у тому числі й іноземних, для регіонального розвитку за рахунок забезпечення безумовного їх повернення (у тому числі і з допомогою страхування ризику); регіональних виробничих і торговельних відносин за рахунок наявності надійного страхового захисту; безпечної діяльності, як визначального принципу.

Застосування діалектичного методу пізнання дало змогу поєднати в дослідженні гносеологічний та онтологічний підходи, зважаючи на те, що розвиток страхування одночасно віддзеркалює і окремі періоди розвитку суспільно-економічного життя людства, і окремі періоди розвитку наукової думки.

Доведено, що страхування виступає специфічною фінансовою категорією. З цією метою уточнено суспільне призначення і функції страхування, розкрито його роль, внутрішні ознаки та риси, котрі дозволяють виокремити страхові відносини із усієї сукупності фінансових відносин, виявити їхню глибинну внутрішню природу та специфіку. Виходячи з того, що функції страхування є об'єктивним вираженням його сутності в дії незалежно від волі й свідомості людей, виокремлено три таких функції: захисна, розподільна, капіталоутворювальна. Специфічне суспільне призначення страхування (включаючи соціальне та комерційне страхування, які мають єдину економічну природу) та його соціально-економічна роль знаходять свій прояв не в існуванні кожної функції окремо, а лише в їхній єдності. Об'єктивний характер страхових відносин обумовлюється потребою людей у страховому захисті від ризиків (реалізується захисна функція). Страхування є унікальним методом утворення грошових фондів для забезпечення такого захисту на основі перерозподілу ресурсів між учасниками створення зазначених фондів у просторі та у часі (реалізується розподільна функція). Ці грошові фонди, оскільки вони потребують відповідного управління, виступають у ринковій економіці як капітал (реалізується капіталоутворювальна функція). Таким чином, об'єктивно проявляються як єдине ціле усі три функції страхування у відповідності із дією законів діалектики. Кожна з функцій є носієм відносно різних сторін страхових відносин, які протистоять одне одному, а разом являють собою єдність і боротьбу протилежностей, що й обумовлює розвиток страхування.

Розкриття суспільного призначення страхування, його внутрішніх якостей та рис, функцій та ролі дало змогу сформулювати таке визначення цієї специфічної фінансової категорії: «Страхування - це сфера фінансових відносин, що виникають між учасниками формування, розподілу та використання цільових грошових фондів, призначених для забезпечення страхового захисту майнових інтересів членів суспільства».

Дослідження категорії страхування дало можливість розкрити соціально-економічні передумови формування в Україні ринку страхових послуг: трансформацію відносин власності та скасування державної страхової монополії. На цій основі виникають принципово нові майнові інтереси, а звідси - і нові страхові інтереси. Страхові інтереси трансформуються у відповідний попит на страхові послуги, попит породжує пропозицію, починають діяти об'єктивні закони ринку, розширюється коло учасників страхових відносин. Зростає кількість страхувальників, кількість страховиків. З'являється потреба в нових суб'єктах ринку: страхових брокерах, перестрахових компаніях, об'єднаннях страховиків, організаціях медичного та технічного асистансу тощо. Розширюється перелік страхових послуг, пропонуються нові їх види, виникає конкуренція, яка впливає на рівень цін. Формується національний ринок страхових послуг.

В умовах світової фінансової кризи є, на жаль, усі підстави очікувати, що страховий ринок України зазнає відчутних потрясінь і може втратити значну кількість страхових компаній. Проте кількісні трансформації призведуть до появи нової якості ринку, в межах якої відбудеться гармонізація функцій страхування, яка забезпечить більш гармонійний, збалансований розвиток страхових відносин в умовах оновленого ринкового простору.

На нашу думку, об'єктом купівлі-продажу на страховому ринку є широкий комплекс страхових послуг. Відповідно до Закону «Про страхування» об'єктами страхування є майнові інтереси юридичних та фізичних осіб, а не «розподільні або перерозподільні» відносини. Тут не можна забувати і про інтереси держави, суспільства, регіонів.

1.2 Характеристика структури страхового ринку

Погляди фахівців на зміст ринку страхових послуг є дискусійними. Поняття «ринок страхових послуг» і «страховий ринок» трактуються багатьма фахівцями як синоніми. Проте розмежування цих понять є дуже важливим не тільки з огляду на упорядкування понятійного апарату теорії страхування, але й для вивчення сутності цих нових для вітчизняної економіки явищ, визначення місця ринку страхових послуг у фінансовому секторі економіки країни, розуміння процесів, які на ньому відбуваються, підвищення ефективності його державного регулювання.

Обґрунтовано, що в основі розкриття сутності ринку страхових послуг та його відмінності від страхового ринку має лежати, передусім, осмислення специфіки страхової послуги, котра, виступаючи фінансовим зобов'язанням, визначає характер та особливості страхової діяльності як виду фінансового посередництва, а страхових компаній - як фінансових посередників. З цієї точки зору в макроекономічному аспекті страховий ринок являє собою замкнений цикл залучення та обертання страхових капіталів. Ринок же страхових послуг є лише початковою ланкою цього замкненого циклу, в межах якої відбувається надання страхових послуг в обмін на отримання від страхувальників страхових премій - джерела утворення залученого страхового капіталу. Страхова організація як фінансовий посередник забезпечує перерозподіл грошових коштів і спрямовує їх з ринку страхових послуг на фінансовий ринок. Така двоїстість страхової діяльності обумовлює й двоїстість страхового ринку: він нібито «розподілений» між ринком фінансових послуг, невід'ємною складовою якого виступає ринок послуг страхових, і фінансовим ринком, включаючи усі його складові (фондовий ринок, кредитний ринок, валютний ринок, ринок золота), за допомогою інструментів якого страховики здійснюють управління своїми капіталами.

Отже, поняття «ринок страхових послуг» і «страховий ринок» не є тотожними. Ринок страхових послуг охоплює лише ту сукупність фінансових відносин на страховому ринку, які опосередковують купівлю-продаж послуг зі страхового захисту. Він виступає особливою формою організації фінансових відносин, що виникають у процесі його функціонування між суб'єктами ринку з приводу купівлі-продажу послуг зі страхового захисту і тим механізмом, який поєднує інтереси носіїв попиту (страхувальників) і пропозиції (страховиків). З цих позицій ринок страхових послуг слід розглядати як основу страхового ринку, оскільки саме тут відбувається акумуляція коштів страхувальників з подальшим перетворенням їх на інвестиційний капітал унаслідок діяльності страхових компаній на фінансовому ринку.

Перехід до ринкової економіки об'єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті всіх суб'єктів ринку, а таку потребу, своєю чергою, може забезпечити ефективне функціонування страхового ринку.

Об'єктивними умовами існування страхового ринку є суспільна потреба у страхових послугах та наявність страховика, здатного її задовольнити. На ринку відбувається суспільне визнання страхової послуги, а його головною функцією є акумуляція та розподіл страхового фонду. А тому страховий ринок ще визначають як інструмент розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту фізичних та юридичних осіб.

На особливу увагу заслуговує характеристика суб'єктів страхового ринку, яка визначає його елементну структуру.

До головних суб'єктів страхового ринку відносять страховиків, страхувальників, страхових посередників та інших учасників. Головне місце серед них займають страховики та страхувальники. Іншими учасниками страховихвідносин є: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, органи державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (андерайтери, сюрвеєри), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери).

Загальну структуру страхового ринку України можна зобразити таким чином (рис. 3):



Рис. 3.Структура страхового ринку [10]

Суб'єкти страхового ринку є самостійними у своїх рішеннях, між ними існує рівноправне партнерство, розвинена система горизонтальних і вертикальних зв'язків. На ринку забезпечується органічний зв'язок між цими суб'єктами шляхом спільного визнання потреби у страхових послугах, які пропонуються на ньому.

Відповідно до норм Закону України "Про страхування" страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей страхового законодавства, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. В окремих випадках страховиками визнаються державні організації, які створені та діють відповідно до чинного страхового законодавства, а також товариства взаємного страхування (ТВС).

З метою координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю. В Україні вже створені й провадять свою діяльність такі об'єднання, як: Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Національний ядерний страховий пул та ін.

Важливим суб'єктом страхового ринку є страхувальники. Ними визнають юридичних осіб та дієздатних громадян, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники мають певні права та обов'язки під час дії договору страхування, які потрібно з'ясувати. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахувальні брокери, страхові агенти.

Об'єктом страхового ринку є страхові продукти - специфічні послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (пропонуються на страховому ринку). Ціна на них формується на основі конкуренції і відображається у страховому тарифі. Купівля-продаж оформляється страховим договором (страховим свідоцтвом або полісом).

Особливості страхової послуги:

носить нематеріальний характер і пропонується покупцям на ринку як обіцянка, зумовлена великою кількістю застережень;

віддалена від виконання тривалим строком;

може бути невиконаною, якщо при ризиковому страхуванні не відбудеться подія, від якої покупець страхувався, внісши платіж.

Законодавство визначає об'єкти страхування як майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю, володінням, користуванням, розпорядженням майном, а також з відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником третій особі.

Специфіку взаємовідносин суб'єктів на страховому ринку визначає рівень розвитку його інфраструктури, яка забезпечує можливість реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, посилює захищеність усіх сфер економічного життя суспільства, допомагає інтегруватися у світовий економічний простір, сприяє координації всіх суб'єктів страхового ринку; активізує страхову діяльність. її основними елементами є:

фінансово-кредитна система;

аудиторські служби;

страхова експертиза;

правове та нормативне забезпечення;

розвинена система підготовки кадрів;

наукові дослідження;

інформаційні технології тощо.

Крім елементної класифікації, страховий ринок структуризують за інституціональною, територіальною та галузевою ознаками.

Основу інституціональної та територіальної структури страхового ринку складають страхові компанії, в основу класифікації яких покладено: характер власності страховиків; їх спеціалізацію; розмір статутного капіталу; територію обслуговування та ін.

Інституціональна структура базується на розмежуванні приватної, публічної і комбінованої форм власності. Відповідно до такого підходу розрізняють ринки акціонерних, корпоративних, взаємних та державних страхових компаній.

За територіальною ознакою страхові ринки поділяють на:

національний;

регіональний;

міжнародний.

За галузевою ознакою страховий ринок поділяють на:

ринок страхування життя;

ринок загальних видів страхування.

В основі упорядкування страхових послуг, які характеризуються розмаїттям, має лежати чітка та обґрунтована класифікація. Доведено, що законодавчо унормована вітчизняна класифікація страхування за формами проведення (з виділенням обов'язкового та добровільного страхування) та за об'єктами (предметами) страхування з виділенням трьох галузей (майнове, особисте страхування та страхування відповідальності) не відповідає сучасному рівню розвитку ринку страхових послуг України і ступеню його інтеграції у світовий ринок. Тому необхідно перейти на європейську систему класифікації страхових послуг, виокремлюючи в межах послуг із страхування життя та послуг із загального страхування конкретні класи страхування (7 - у секторі страхування життя; 18 - у секторі загального страхування), подібно до практики країн Євросоюзу. Ліцензування здійснювати виключно за переліком цих класів, не беручи до уваги форму проведення страхування. Відповідним чином формувати спеціалізовану звітність страховиків. Такий підхід, окрім іншого, дозволить забезпечити якісно нову макроекономічну статистику вітчизняного ринку страхових послуг. Для досягнення інформаційної прозорості та співставності ринку дисертант вважає за необхідне не тільки запровадити ліцензування страхової діяльності за тими ж класами страхування, котрі підлягають ліцензуванню в країнах Євросоюзу, але й застосовувати при цьому стандартизовані правила страхування, опрацьовані та затверджені органом державного нагляду.

Таким чином, страховий ринок є складною, багатофакторною, динамічною, відповідним чином структурованою, відкритою, мобільною, залежною від загальної економічної ситуації в країні та активності страховика системою.

1.3 Зміст та основні завдання інфраструктури страхового ринку

Страховий ринок є на сьогодні головним сектором ринків небанківських фінансових послуг України, який забезпечує близько 80% їх обсягу. Страховий посередник - одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони.

На сьогодні можна з упевненістю зазначити, що з кожним роком зростає довіра населення до страхування як інституту реального захисту майнових та соціальних інтересів громадян. Свідченням цього є постійне збільшення активів страхових компаній, кількість страхових відшкодувань та підписаних угод. Проте потенціальні можливості вітчизняного страхування значно більші і вимагають свого розвитку. Страхові посередники все ще грають другорядну роль на вітчизняному ринку страхування. Проте, зростаюча роль класичного страхування, а також прихід до України іноземних страховиків разом з їх стандартами роботи може в недалекому майбутньому зробити професію страхового агента і страхового брокера однієї з найбільш поширених на ринку.

Особливу роль на ринку страхових послуг відіграють страхові посередники, які є інфраструктурою страхового ринку.

Страхові посередники виступають важливою сполучною ланкою між страховими компаніями, які прагнуть забезпечити страхове покриття.

Страховий посередник - це одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком [21, c.63].

Посередників при реалізації страхових послуг можна поділити на дві групи: страхові (спеціалізовані) та не страхові (неспеціалізовані) (рис.1.5).



Рис.1.5. Види посередників

Джерело: складено автором на основі [4, c.57]

До прямих страхових посередників відносяться:

страховий брокер;

страховий агент.

Страхові брокери - це фізичні або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Також законодавство України виділяє перестрахових брокерів. Перестрахові брокери - юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник [58, с.35].

Мета страхового брокера - запропонувати вигідні умови для страхувальника, надати об'єктивну інформацію про страхові компанії, гарантує страховий захист в разі настання страхової події. Має власний страховий портфель, діяльність страхового брокера обов'язково ліцензується.

Страховий агент - це юридична особо, яка діє від свого імені та за дорученням страховика, виконуючи функції страхової компанії, - оформляє і підписує договори страхування, інкасує страхову премію, обслуговує договори страхування і питання врегулювання збитку [62, с.90].

Страхові агенти бувають двох видів:

мономондатні (залежні від страхової компанії);

мультимандатні (незалежні страхові агенти).

Мета страхового агента - продати страховий продукт «своєї компанії».

Страховий агент надає інформацію, що є найбільш вигідна для страхової компанії, він не пропонує дії щодо зменшення витрат страхувальника, на відміну від страхового брокера.

Основна відмінність страхового агента від страхового брокера полягає у том, що страховий агент діє в інтересах страховика, а страховий брокер навпаки, в інтересах страхувальника.

Непрямі страхові посередники - ті, що професійно оцінюють страхові ризики, та ті, що оцінюють страхові збитки [59, c.35].

До професійних оцінювачів збитків належать:

аварійний комісар - особа, яка з'ясовує причини настання страхового випадку та визначає розмір збитків [65];

аджастер - особа, яка діє від імені страховика при вирішенні та врегулюванні заявлених претензій страхувальника [56];

диспашер - спеціаліст з розрахунків збитків за наслідками аварій та розподілу загальних збитків від аварії між її учасниками. Диспашер - спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляє збитки між судном, вантажем та фрахтом [33, c.122].

До професійних оцінювачів ризику належать:

сюрвеєр - експерт, інспектор чи агент страховика, який здійснює огляд майна, що приймається на оцінку, застрахованого майна і робить висновок щодо його стану, ступеня пошкодження, розміру завданих збитків унаслідок настання страхового випадку, визначає ймовірність настання реалізації страхового ризику [51, c.126];

актуарій - спеціаліст з оцінки ризиків [11, c.312];

андерайтер - особа, яка діє від імені страховика та має право брати страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договорів страхування на основі норм страхового права [37, c.341].

Згідно Закону України «Про страхування» страхові посередники виконують такі функції:

консультування;

експертно - інформаційні послуги;

підготовка, укладення та супровід договорів страхування (перестрахування);

інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим уповноваженим органом.

Спеціалізовані страхові посередники або нестрахові посередники - надають консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно - банківські, аудиторські, нотаріальні, біржові та інші послуги. До них належать: банки, туристичні фірми, автосалони, магазини та інші [28, c.53].

Видається правильним визнати дійсними посередниками на страховому ринку лише прямих посередників, тобто страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Інституційне пристрій страхового ринку неможливо без розвиненого інституту страхових посередників і немислимо без сильного інституту страхових брокерів, як найбільш важливою його складовою.

З метою сприяння розвитку посередницької діяльності на страховому ринку України, була створена Федерація Страхових Посередників України [26, c.26].

Розділ 2. Сучасний стан та тенденції розвитку системи страхових послуг в Україні

2.1 Організаційно-правові аспекти функціонування та реалізації страхових послуг

Страховий ринок як частина фінансової сфери є об'єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання спрямоване на забезпечення формування і розвитку ринку страхових послуг, який ефективно функціонує, створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм, недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників, та дотримання вимог законодавства України про страхування.

Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання страхової діяльності, пов'язані по-перше, з захистом страхувальника; по-друге, економічною політикою, що проводиться державою.

Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.

Державне регулювання розвитку страхового бізнесу здійснюється у таких напрямах:

пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;

законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів);

здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів страхувальників та загальнодержавних потреб.

До ринкових, тобто непрямих методів державного регулювання відносяться проведення державою спеціальної податкової (фіскальної) політики, а також тарифної, цінової, кредитної, грошової та інвестиційної політики.

Пряме державне втручання в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою:

законодавчої бази;

нагляду за страховою діяльністю.

Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні страхові відносини між страховиком і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності. Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності складається з:

загального законодавства;

спеціалізованого страхового законодавства;

підзаконних актів.

Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені в Конституції України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю.

Основою системи законодавчого регулювання страхового ринку є Конституція України та Закон України "Про страхування" в редакції від 4 жовтня 2001 р. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України, який введений у дію з 2004р.

Закон визначає обов'язки та права суб'єктів страхового ринку, договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат, страхового відшкодування, форми страхування, перелік добровільних та обов'язкових видів страхування, систему державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, умови ліцензування страхової діяльності, вимоги до правил страхування, умови забезпечення платоспроможності страховика, вимоги до його статутного капіталу, формування страхових резервів, правила і напрями розміщення коштів страхових резервів тощо.

Загальні аспекти державного регулювання страхового ринку характеризують такі основні законодавчі акти:

1. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р.

2. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" від 12 липня 2001 р.

3. Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року" та ін.

Нормативні акти міністерств та відомств деталізують ті чи інші законодавчі норми.

Так, склад податків, які сплачуються страховиками, та порядок їх сплати визначається Податковим кодексом України, наказами, інструкціями Міністерства фінансів України, Державної фіскальної служби України.

Нормативні документи міністерств та відомств регулюють діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості функціонування товариств взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів тощо.

Система заходів прямого державного регулювання включає:

реєстрацію страхових компаній;

видачу ліцензій на проведення певних видів страхування;

здійснення контролю за діяльністю страховиків.

Порядок реєстрації страховиків визначений "Положенням про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України".

Єдиний державний реєстр страховиків України -- це система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності та нагляду за страховою діяльністю страховиків. У Реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов'язковою. Вона видається на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Порядок реєстрації, ліцензування та контролю за діяльністю страховиків визначений у Законі України "Про страхування" та в іншій нормативно-законодавчій базі зі страхування.

Від організації державного страхового нагляду, його функціонування залежить напрям розвитку страхової діяльності, її спрямованість на вирішення економічних проблем у державі, адже страхові компанії, збираючи та накопичуючи значні грошові кошти, живлять своїми вкладеннями банківську систему, надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, мають можливість широкого та довготривалого використання страхових коштів, тим самим вирішуючи інвестиційні потреби суб'єктів господарювання.

Державне регулювання також важливе для проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі.

Взаємовідносини страховика й держави будуються на таких принципах:

страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава -- за зобов'язаннями страховика;

не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України;

держава гарантує дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності;

утручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язано з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

Формування, подальший розвиток і вдосконалення державної політики в галузі страхування мають здійснюватися відповідно до сучасних потреб, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних угод та міжнародних організацій, до яких приєдналася й Україна. Держава має сприяти цивілізованим методам інтеграції страхового бізнесу у глобальний ринок страхових послуг.

З метою реалізації державної політики у сфері страхування через упровадження в Україні перевірених світовою практикою форм, видів страхування та здійснення відповідних заходів, в Україні було прийнято Програму розвитку страхового ринку України на 2001--2004 pp. № 98 від 2 лютого 2001 p., затверджену Постановою Кабінету Міністрів України, а пізніше Концепцію розвитку страхового ринку України до 2010 року, схвалену Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 369-р від 23 серпня 2005 р.

У нормативних документах враховано законодавче розмежування сфер діяльності страхування й загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачено шляхи реформування ринку страхування, визначено можливі напрями взаємодії та участі страховиків в обслуговуванні загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Концепцією встановлено стратегічні підходи, які повинні бути покладені в основу державної політики у сфері страхування, створення законодавчих та економічних умов для стимулювання розвитку страхового ринку, окреслено основну мету, завдання і напрями його розвитку на період до 2010 р. відповідно до головних стратегічних цілей розвитку країни, визначених у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України "Назустріч людям", а саме:

створення привабливого й доступного для страхувальників ринку страхових послуг, перетворення страхування в ефективну складову частину соціального захисту населення;

усунення адміністративних бар'єрів для здійснення окремих видів страхування та створення однакових умов для всіх страховиків;

забезпечення через страхування реальної компенсації збитків, завданих стихійним лихом, катастрофами та аваріями природного й техногенного характеру, що дасть змогу зменшити навантаження на державний та місцеві бюджети;

збільшення інвестиційних можливостей страховиків, упровадження системи мотивацій їх інвестиційної діяльності, перетворення накопичувальних страхових резервів у надійне джерело інвестування національної економіки;

досягнення високої конкурентоспроможності українських страховиків, приведення вітчизняного страхового ринку у відповідність до світових стандартів.

Законодавче забезпечення страхової діяльності визначає правила й механізми функціонування та розвитку страхового ринку в Україні та потребує істотного вдосконалення щодо:

приведення Закону України "Про страхування" у відповідність до законодавства Європейського Союзу й національних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, забезпечення максимального захисту страхових резервів через упровадження спеціальних державних інвестиційних програм;

розроблення проекту Закону України "Про договір страхування" з метою уніфікації форм страхових договорів;

передбачення участі страховиків, які отримали ліцензію на здійснення страхування життя, у системі недержавного пенсійного забезпечення;

розроблення та впровадження спеціалізованих програм страхування майнових та фінансових ризиків, відповідальності суб'єктів малого підприємництва та суб'єктів господарювання, які здійснюють експортно-імпортні операції.

2.2 Економіко-статистичний аналіз страхових послуг та основні тенденції їх реалізації на сучасному етапі

Ключовим елементом національної економіки будь-якої країни є страховий ринок. Страхування займає центральне місце в системі господарювання країн, що базуються на ринкових засадах, забезпечуючи надійний страховий захист від ризиків суб'єктів ринкових відносин, страховому захисті майнових інтересів членів суспільства та потреби економіки в інвестиційних ресурсах. Тому страхування є основою суспільного розвитку, його збалансованості та стабільності. Воно є стратегічно важливим та перспективним сегментом економіки, що дає змогу забезпечити соціально-економічну стабільність в суспільстві, забезпечує компенсацію збитків у результаті настання несприятливих подій, знижує витратну частину бюджетів різних рівнів та є джерелом внутрішніх довгострокових інвестицій в економіку країни.

Сучасний страховий ринок в Україні формується в умовах поступового підвищення макроекономічних показників (зростання ВВП, помірний рівень інфляції, стабільність національної валюти), що створює передумови розвитку національного страхового ринку. За роки незалежності створено законодавчу та нормативну базу страхування, що дало змогу будувати страховий ринок на засадах конкуренції та постійному підвищенні якості надання страхових послуг.

Тенденція зміни показників, що характеризують діяльність страхових компаній за 2013-2015рр., свідчить про наявність хоча і не значних, але якісних зрушень на страховому ринку. Страховий ринок України перебуває на етапі становлення і не дивлячись на стрімкий розвиток окремих його сегментів, рівень страхового покриття залишається досить низьким близько 10%, в той час коли у розвинутих країнах Європи даний показник становить понад 94 %.

Структура страхових премій за видами страхування станом на 4квартал 2015р. свідчить про розвиток в Україні лише класичних видів страхування. Так, в структурі страхових премій найбільшу питому вагу займає авто страхування (КАСКО, ОСЦПВ, «Зелена карта») - 5 947,5млн.грн. (або 32%) та страхування майна - 2 045,1млн. грн. (або 11 %), тоді як медичне страхування знаходиться на етапі зародження. Загальною тенденцією в ризиковому страхуванні є збільшення частки роздрібного сегменту в розрізі платежів з одночасним зростанням частки виплат корпоративному сегменту в структурі виплат. Тобто премії активніше притягають від громадян, а відшкодування виплачують переважно юридичним особам.

Позитивними змінами на ринку страхування є зростання страхових премій по страхуванню життя, сума яких склала 2159,7млн. грн. У структурі чистих страхових премій станом на 4квартал 2015 р. даний вид страхування склав 11,6%, в той час, коли за аналогічний період 2012 р. даний показник становив лише 4% (або 368,8 млн. грн.). Проте, доцільно зазначити, що в структурі страхового ринку країн-членів ЄС зі збору страхових премій страхування життя складає близько 50-60 %. Низький рівень освоєння ринку страхування життя в Україні можна пояснити в першу чергу низькою капіталізацією страхових компаній, неготовністю працювати із незначними сумами страхових премій індивідуального страхувальника, орієнтуючись в основному на фінансово-промисловому бізнесі [12, c.125].

Ринок страхових послуг залишається найбільш капіталізованим серед інших небанківських фінансових ринків. Загальна кількість страхових компаній станом на 31.12.2014 становила 382, у тому числі СК "life"1 - 57 компаній, СК "non-life" - 325 компаній, (станом на 31.12.2013 - 407 компаній, у тому числі СК "life" - 62 компанії, СК "non-life" - 345 компаній). За 2014 рік частка валових страхових премій у відношенні до ВВП становила 1,7%, що на 0,3 в.п. менше в порівнянні з 2014 роком; частка чистих страхових премій у відношенні до ВВП за 2015 рік становила 1,2%, що на 0,3 в.п. менше в порівнянні з відповідним показником 2014 року. У порівнянні з 2014 роком на 1 894,6 млн. грн. (6,6%) зменшився обсяг надходжень валових страхових премій, обсяг чистих страхових премій зменшився на 2958,6млн.грн. (13,7%).