78

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретичні основи оцінки ефективності кредитування сільськогосподарських підприємств
• 1.1 Суть, природа, економічне значення та принципи процесу кредитування
• 1.2 Оцінка кредитоспроможності позичальника, показники що її характеризують
• 1.3 Економічна оцінка ефективності кредитування сільськогосподарських підприємств
• 2. Аналіз ефективності короткострокового кредитування господарства
• 2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства
• 2.2 Оцінка активів та пасивів ліквідності балансу
• 2.3 Аналіз кредитоспроможності підприємства
• 3. Шляхи підвищення ефективності короткострокового кредитування сільськогосподарських підприємств
• 3.1 Оптимізація короткострокового банківського кредитування сільськогосподарських підприємств
• 3.2 Оцінка кредитного ризику та способи його мінімізації
• Висновки і пропозиції
• Список використаних джерел

Вступ

В умовах поглиблення ринкової трансформації і структурної перебудови аграрного сектора економіки України особливого значення набуває подальший розвиток та удосконалення банківського кредитування сільськогосподарських підприємств. Сьогодні, в умовах обмеженості бюджетного фінансування, орієнтованості небанківських фінансових установ, зокрема кредитних спілок, переважно на споживче кредитування, інституціональну недорозвиненість відповідної інфраструктури, кредити комерційних банків є фактично єдиним джерелом фінансових ресурсів для сільськогосподарських підприємств, монополізація якого ставить у нерівні умови сільське господарство поряд з іншими галузями вітчизняної економіки.

Сучасний розвиток банківського кредитування сільськогосподарського виробництва характеризується дією механізму пільгового кредитування, подальше функціонування якого вказує на його тимчасову ефективність та недостатність, особливо в умовах євроінтеграційних процесів та вступу України до Світової організації торгівлі.

Дослідженню теоретичних і практичних питань банківського кредитування сільськогосподарських підприємств приділяло значну увагу багато вітчизняних вчених-дослідників: В. Алексійчук, М. Берков, О. Василик, П. Гайдуцький, О. Ґудзь, М. Дем'яненко, О. Дзюблюк, С. Кручок, П. Лайко, Ю. Лупенко, М. Малик, А. Мороз, С. Мочерний, А. Поддєрьогін, М. Савлук, П. Саблук, О. Шпичак, а також російських вчених: О. Лаврушин, В. Колесников, Г. Панова, М. Пессель, В. Усоскін та інших вчених.

Зважаючи на важливість і практичне значення напрацювань у зазначеній сфері, необхідно відмітити, що багато аспектів цієї проблеми вимагають подальших поглиблених досліджень з метою пошуку шляхів підвищення ефективності взаємодії кредиторів та сільськогосподарських підприємств. Одним з ключових завдань у цьому напрямі є необхідність вирішення ряду питань щодо ринкового зниження процентних ставок за кредитами, встановлення гарантій вчасного отримання позичкового капіталу на взаємовигідних умовах, інституціональний розвиток кредитної інфраструктури. Недостатнє опрацювання окреслених проблемних питань, а також їх методична та практична значущість визначають актуальність теми дослідження, його мету, завдання та структуру дипломної роботи.

Мета і завдання дослідження. Метою дипломної роботи є розвиток теоретико-методологічних засад й обґрунтування практичних пропозицій щодо удосконалення банківського кредитування сільськогосподарських товаровиробників.

Об'єктом дослідження є банківське кредитування сільськогосподарських підприємств. Дослідження проводились на статистичних матеріалах сільськогосподарського підприємства "УкрЛатАгро" Полтавської області.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних питань здійснення банківського кредитування сільськогосподарських підприємств.

Методи дослідження. Для дослідження розвитку та ефективності банківського кредитування сільськогосподарських підприємств використовувались різні методи. Індукція і дедукція, аналіз і синтез застосовувались для оцінки перспектив збільшення кредитних вкладень в сільське господарство та вивчення факторів, що впливають на кредитування підприємств галузі. Аналогія, моделювання, статистичне спостереження, абстрагування та узагальнення були використані для оцінки перспектив застосування строкових фінансових інструментів для кредитування банками сільськогосподарських підприємств, прогнозування їх потреби у короткострокових кредитах, а також виявлення залежності ефективності використання короткострокових кредитів від їх обсягів та частки у структурі матеріальних витрат, а також рівня процентних ставок. Динаміка розвитку банківського кредитування сільськогосподарських підприємств досліджувалась за допомогою інтерпретації, системного і ретроспективного аналізу, спостереження, групування, типізації, порівняння та графічного зображення результатів дослідження.

Інформаційною базою роботи стали нормативно-правові документи щодо банківського кредитування, дані Держкомстату України, Міністерства аграрної політики України, статистичні звіти ТОВ "УКР ЛАТ Агро" підприємств Полтавської області, наукові публікації та інформаційно-аналітичні матеріали з всесвітньої мережі Internet, літературні джерела, а також власні розрахунки.

1. Теоретичні основи оцінки ефективності кредитування сільськогосподарських підприємств

1.1 Суть, природа, економічне значення та принципи процесу кредитування

Кредит - це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі такі процеси:

а) акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів;

б) вкладення або розміщення цих коштів.

В умовах розвиненого ринкового господарства кредит є обов'язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб'єктів.

У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства кредит все більше привертав до себе увагу науковців. Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводиться до таких положень [5]:

об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

кредит - це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

короткострокове кредитування сільськогосподарський ризик

позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;

банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;

пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль.

А. Сміт і Д. Рікардо вважали, що об'єктом кредиту є не грошовий капітал, а капітал у його речовій формі. Гроші, які позичаються, - це лише технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу; кредит не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований.

На думку А. Сміта, банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності в суспільстві не збільшенням капіталу, а його перетворенням на активний і продуктивний капітал, чого не було б за відсутності банків.

Погляди на кредит класиків політекономії розвивали і такі відомі економісти, як К. Маркс, Ж. Сей, А. Вагнер, А. Маршалл та інші [4].

Натуралістичний підхід до трактування сутності й ролі кредиту мав не тільки теоретичне значення, а й помітно впливав на банківську і грошову політику тієї доби. Це стосується, зокрема, так званої грошової школи, представники якої об'єдналися навколо акта Р. Піля (1844 р.), котрий обмежував випуск банкнот в Англії вузькими рамками золотого забезпечення. Якщо позичковий капітал - це лише дзеркальне відображення реального капіталу, то випуск банкнот має обмежуватися їх повним золотим забезпеченням.

Проте натуралістичний підхід мав і суттєві недоліки, зумовлені тим, що класики не змогли до кінця з'ясувати різницю між позичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового капіталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Тому вони замінювалися іншими теоріями - експансіоністською, відтворювальною, фондовою, які формувалися в складі так званої капіталотворчої теорії кредиту.

Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається такими основними положеннями:

кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

банки - це не посередники в кредиті, а "фабрики кредиту", творці капіталу;

активні операції банків є первинними щодо пасивних [18].

Необхідність кредитних відносин пов'язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства здійснюється вивільнення коштів, в інших - виникає потреба в них. Зняти таку розбіжність і дозволяє кредит.

Потреба в кредиті виникає через різницю у величині і термінах повернення капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв'язку з необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого процесу. Традиційно виникнення потреби в кредиті пов'язують з сезонністю виробництва. У цьому плані, наприклад, сільське господарство не може не спиратись на використання кредитів.

Поряд з необхідністю кредитних відносин, внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується й можливість кредиту. Розвинуті кредитні відносини пов'язані із створенням відповідного інституціонального середовища - мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на здійсненні кредитних операцій. Кредитні установи організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери народного господарства, де виникає дефіцит коштів [12].

У ринковій економіці роль кредиту проявляється в регуляції, тобто в оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Кредитна форма перерозподілу ВВП та національного доходу є завершальною інстанцією. Вона охоплює, поряд з фінансовою також виробничу й невиробничу сфери, різні галузі виробництва й різні регіони. Отже, кредит певною мірою впливає на структурну перебудову економіки, на формування нових важливих пропорцій в економічній системі співвідношення між фондами відшкодовування, нагромадження і споживання. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає на галузеву структуру економіки, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в ті галузі, де забезпечується отримання високих прибутків [6].

Надзвичайно важлива роль кредиту в забезпеченні науково-технічного прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит є важливим джерелом фінансування капітальних вкладень. Націлене на виробничий процес довгострокове кредитування стає однією з форм інвестицій в економіку країни. Безперервність і достатність таких - обов'язкові для нормального функціонування економіки. Ефективність кредитних важелів перспективного розвитку НТП визначається кредитною політикою. Для реалізації інвестиційної програми необхідно здійснювати пріоритетне кредитування проектів, спрямованих на стимулювання НТП. Однак за умов інфляції можливості кредиту щодо стимулювання НТП значно зменшуються, оскільки нова техніка стає надто дорогою для більшості підприємств, а можливі строки надання кредиту набагато менші, ніж період окупності, капітальних витрат [8].

За умов ринкової економіки дедалі більшої ваги набуває кредит в обслуговуванні інноваційного процесу, розвитку малих і середніх виробничих структур, у підготовці та перепідготовці наукових кадрів.

Кредит сприяє прискоренню концентрації та централізації капіталу через використання акцій та облігацій, корпоративної форми власності, якій нині належать провідні позиції в системі економічних відносин.

Нарешті кредит використовується як один із дійових інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки у світову економічну систему. Процес структурної перебудови та стабілізації вітчизняної економіки практично неможливий без кредитної допомоги світового співтовариства. З допомогою кредиту імпортуються нові технології, передова техніка, навіть за пасивного торгового балансу. При цьому кредит сприяє розвитку експорту традиційних товарів використовувався як засіб регулювання платіжного балансу країни [40].

В Україні позитивні функції кредиту реалізуються далеко не повністю, а в особливості в аграрному секторі. Регулювальна роль кредиту ускладнюється також унаслідок сучасної економічної кризи та інфляційних процесів, політичної невизначеності та лобізму. Криза ліквідності банківської системи, що була спричинена безвідповідальністю та недалекоглядністю керівництва більшості банківських установ в Україні, а також її залежність від іноземних інвестицій спричинила згортання процесу кредитування аграрного сектора, як найбільш ризикової галузі економіки. Високий рівень інфляції орієнтує комерційні структури на інвестиції в торгівлю, посередницьку діяльність та в такі проекти, що гарантують швидкий оборот капіталу і високу норму прибутку, тобто в галузі з невисокою ймовірністю втрати вкладених коштів. За таких умов „переливання” позичкових капіталів на вільній конкурентній основі значною мірою сповільнюється і мало сприяє вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, а в особливості в системі АПК. Крім того, кредитування у великих розмірах дефіциту державного бюджету теж порушує оптимальну пропорцію між фондом нагромадження і фондом споживання [3].

Велику роль відіграє кредит у становленні ринкової інфраструктури: організації і функціонуванні фондових та товарних бірж, бірж нерухомого майна та результатів інтелектуальної праці, посередницьких контор, торгових домів лізингових і факторингових компаній [15].

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дозволяє встановити зв'язок даної категорії з системою економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме зникнення самої цієї економічної категорії.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує 4 основні функції:

1) перерозподільчу;

2) заміщення грошей в обігу;

3) стимулювальну;

4) контрольну.

Ці функції кредиту тісно пов'язані між собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних відносин.

Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платності, строковості, забезпечення та повернення. Особливість кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів (грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок тимчасово вільних коштів одних господарських суб'єктів задовольняються тимчасові потреби в коштах інших суб'єктів [48].

Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практичного механізму її реалізації має ключове значення для підвищення ролі кредиту, для швидкого подолання економічної кризи і забезпечення економічного зростання в Україні.

Що стосується функції кредиту, пов'язаної із забезпеченням потреб обороту в платіжних засобах, то вона не набула однозначного тлумачення в літературі. Одні автори називають її просто емісійною функцією (Б.С. Івасів), другі - функцією утворення в обороті додаткової купівельної спроможності (А.С. Гальчинський), треті - функцією заміщення справжніх грошей в обороті кредитними операціями (О.І. Лаврушин). Такий різнобій взагалі породжує сумнів у тому, чи виконує кредит подібну функцію. Адже функцію емісії грошей насправді виконує банківська система. А той факт, що банківська система здійснює і кредитну діяльність, не дає жодних підстав поширювати її емісійну функцію на кредит як економічну категорію. Те ж саме стосується і сформульованої А.С. Гальчинським функції "утворення додаткової до наявної в економіці купівельної спроможності". Адже це та ж сама емісійна функція, тільки сформульована іншими словами [16].

Істотно відрізняється позиція О.І. Лаврушина щодо цього питання. Цю функцію кредиту він зводить до заміщення справжніх грошей кредитними операціями. У такому формулюванні ця функція теж не сприймається. Адже справжні (золоті) гроші були остаточно замінені неповноцінними грошима давно (70-ті роки), у разовому порядку і вольовими рішеннями держав та міждержавними угодами, а не кредитом. Це була скоріше державна функція, а не кредитна. То чи залишилося "поле" для такої функції кредиту зараз, коли золота давно немає в обороті? Нині підтримку обороту неповноцінних грошей теж забезпечують держави, а не кредит, і використовують при цьому не тільки кредитні операції, а й казначейські зобов'язання (паперові гроші). Тому ця функція кредиту потребує більш глибокого вивчення, а її формулювання - істотного уточнення [20].

На наш погляд, функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах повного задоволення потреб економіки в платіжних засобах і підтримання достатньої для економічного розвитку стабільності грошей [9].

Виконання кредитом певних функцій, які є проявом його сутності, дає змогу йому відігравати надзвичайно велику роль у розвитку економіки і суспільства в цілому. З часом ця роль змінювалась. Ще у період первіснообщинного ладу з появою сім'ї та майнового розшарування суспільства кредит сприяв розпаду цього ладу і зародженню рабовласницького. Адже той, хто не зміг повернути борг за отриманою позичкою, ставав рабом свого кредитора. Кредит розоряв рабовласника і феодала, які отримували кредит на непродуктивні цілі - ведення війн, придбання предметів розкоші тощо, а потім не могли його повернути. Кредит сприяв становленню капіталістичного ладу, допомагаючи створювати нові виробництва, сприяючи концентрації і централізації капіталу. Значною мірою кредит сприяв зміні "обличчя" самого капіталістичного ладу, допомагаючи поліпшити життя широким верствам населення, розбудові суспільства соціальної справедливості [35].

У своїй перерозподільній функції кредит, який характеризується високою мобільністю, активно впливає на всі процеси суспільного відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків - готівкових і безготівкових. Він також допомагає суб'єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції [14].

Кредит сприяє розширенню виробництва та реструктуризації економіки, спрямованої на зменшення частки підприємств військово-промислового комплексу і розвиток виробництва товарів народного споживання. В умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. За рахунок кредиту організовується виробництво нової продукції, багато з якої раніше не випускалось в Україні, створюються підприємства сфери послуг населенню. Особливо велику роль кредит відіграє у насиченні споживчого ринку товарами, у тому числі імпортними.

Кредит сприяє розвитку реформованого сільського господарства України, сприяючи цим не тільки забезпеченню її населення високоякісними продуктами харчування, а промисловості сировиною, а й перетворенню нашої країни з її багатющими чорноземами і сприятливим для ведення сільського господарства кліматом у крупного експортера сільськогосподарської продукції [21].

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість платність та цільова направленість [11].

Система банківського кредитування представляє собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних субєктів. Вона охоплює принципи, обєкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль в процесі кредитування.

Сучасна система кредитування побудована на ліберальній основі, договірній основі, комерційній основі [19].

Важлива умова кредитування це пріоритетність надання кредитів, яка повинна зумовлюватися виключно ефективністю проектів (заходів) кредитування, рівнем кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку [36].

У процесі кредитування рекомендується надавати перевагу позичальникам, які забезпечують вчасне та повне виконання договірних зобовязань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.

Обовязковою умовою кредитування повинна бути участь власних коштів позичальника у фінансуванні комерційного контракту (цільової програми, технічного проекту) [22].

Принципи кредитування основні положення, що визначають процес кредитування. До основних принципів кредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори так і позичальники, належать: цільовий характер, повернення, строковість, платність та забезпеченість кредиту.

Цільовий характер означає, що виданий кредит повинен використовуватися на досягнення цілей, окреслених у кредитному договорі. Цілі визначаються на підставі поданих позичальником господарських договорів (контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, надаючи кредит клієнту, банк повинен переконатися, що цілі використання позики передбачені Статутом Позичальника.

Принцип повернення кредиту. Особливість кредитного методу інвестування полягає у тому, що він не тільки передбачає повернення одержаної позики, але і сплати позичкового процента. Тому повернення кредиту зумовлене як кредитоспроможністю позичальника, так і наявністю в нього документально підтверджених (перевіряється на етапі надання заяви на отримання позики) і фактично існуючих (що зясовується протягом кредитного періоду) джерел надходження грошових доходів, які залишаються після покриття поточних витрат і можуть використовуватись для погашення заборгованості та виплати відсотків за користування кредитом. Окрім прибутку, кредити можуть погашатися за рахунок інших джерел: виручки від реалізації майна, взятого банком у заставу, гарантії або поручительства третьої особи, страхових відшкодувань [42].

Строковість. Кредит надається на певний термін, обумовлений в кредитному договорі. Умова надання позики на певний термін може бути сформульована в кредитному договорі у вигляді:

1) встановлення терміну повного повернення позики;

2) встановлення графіку повернення позики;

3) встановлення тривалості періоду користування позикою.

Термін кредиту залежить від багатьох факторів:

цільового призначення кредиту;

співвідношення попиту і пропозиції на кредити;

суми кредиту;

національного законодавства;

традиційної практики кредитування;

кредитної політики банку;

характеру виробничої діяльності позичальника, та швидкості обігу оборотного капіталу. Кредити на технічне переозброєння і розширення діючих підприємств та їх реконструкцію надаються в межах нормативних строків будівництва, опанування і окупності обєкта [38].

Принципи повернення строковості та платності означають, що кредит має бути повернуто позичальником у визначений у договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

В умовах ринкових відносин позичковий процент є обєктивним атрибутом кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція це акт комерційного продажу на певний термін грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток.

Визначаючи загальну суму витрат на обслуговування кредиту, необхідно розрахувати його повну вартість. Вартість кредиту складається з таких основних елементів: суми, які виплачуються безпосередньо кредитору, відсотки, витрати на оформлення застави, комісії.

У світовій банківській практиці винагорода банку за кредит складається з двох головних елементів: відсотку за користування позикою та комісії за відкриття кредитної лінії (commitment fee), яка враховує витрати, повязані з оформленням позики, перевіркою її забезпечення, аналізом кредитоспроможності та індексацією платежів.

Вартість кредиту це сума, яку позичальник платить кредитору за користування кредитом. Вартість кредиту можна розрахувати за формулою:

де К_лім ліміт (сума) кредиту; Т_сер середній термін кредиту; r₀ загальна річна ставка відсотку, тобто основна ставка по кредиту плюс комісії (у відсотках річних), а також інші витрати, повязані з отриманням кредиту, наприклад, страхові внески, плата за правничі та інші послуги [2].

Принцип забезпеченості. Комерційні банки переважну більшість кредитів надають під забезпечення. Це означає, що у формі носія гарантії повернення позики виступає застава майна або майнових прав.

1.2 Оцінка кредитоспроможності позичальника, показники що її характеризують

Для одержання кредиту позичальник звертається до установ банку з обґрунтованим клопотанням (заявкою) до якого додається пакет документів підготовлений відповідно до "Порядку супроводження кредитних проектів".

Аналіз кредитоспроможності позичальника здійснюється відповідно до існуючих внутрішньобанківських документів щодо оцінки кредитоспроможності позичальників.

Початковий етап кредитних досліджень повинен полягати в отриманні достатньо повної та наближеної до дійсності картини можливостей позичальника, його фінансового становища. Для досягнення цього повинна використовуватися інформація з різноманітних джерел [29].

Довідки, що надаються самим клієнтом

В багатьох країнах при відкритті кредитного рахунку банк пропонує клієнту повідомити назву його банку та декількох постійних ділових партнерів, суму яку очікує отримати клієнт та прийнятний для нього відсоток за користування кредитом. Ці дані а також реквізити клієнта заносяться в анкету яка є первинним документом для встановлення кредитних відносин.

Банківські довідки

Для отримання більш розширеної інформації про рівень надійності клієнта кредитні менеджери вдаються в першу чергу до послуг інших банків. В багатьох банках розроблена власна концепція градації підприємств за ступенем надійності [7].

Нижче наводиться універсальна схема яка використовується в більшості банківських та небанківських установах.

Перша категорія “А”. Незначний ризик

До цієї групи відносяться урядові організації, організації що фінансуються повністю за рахунок державних коштів, націоналізовані промислові підприємства, вищі навчальні заклади, що фінансуються державою, комерційні компанії національного рівня. Але треба зауважити, що відбір компаній в дану категорію повинен провадитися на основі повної інформації про їх реальне фінансове положення. Солідна назва та авторитет компанії в минулому не є гарантією вічної кредитоспроможності. Тому будь-який клієнт, що потрапив до даної групи повинен періодично проходити ретельну перевірку фінансового становища

Категорія “Б” Звичайний комерційний ризик

До цієї групи відносяться стабільні компанії, фінансове положення яких на протязі достатньо довгого періоду часу є стійким. Для цих компаній характерна відсутність проблем з оплати рахунків. Дебіторська і кредиторська заборгованість не перевищують середнього рівня по галузі і добре диверсифіковані.

Попадають в цю групу як правило після певного періоду успішного функціонування на ринку.

Категорія “В” Клієнти схильні не сплачувати рахунки

В цю групу потрапляють відносно стабільні організації але за якими спостерігалися проблеми зі сплатою рахунків чи певні затримки в вирішенні цих питань.

Іноді вважається, що клієнти даної категорії так само стабільні як і клієнти попередньої категорії. Однак додатковий ризик в даному випадку буде пов'язаний з вірогідними відстрочками у повернені клієнтом кредиту та сплати за користування ним

Категорія “Г” Значний ризик

Причиною занесення фірми до даної категорії ризику є їх наявна або прогнозована фінансова слабкість.

Це область, що здатна стати джерелом значних фінансових втрат, тому вона потребує підвищеної уваги. В той же час нерідко трапляються випадки коли операції з даною групою клієнтів більш прибуткові ніж операції з менш ризикованішими фірмами. Тому необхідно якомога раніше виявляти клієнтів, що належать до даної групи для розробки ефективних заходів постійного контролю над їх фінансовим становищем.

Категорія Д Неприйнятний ризик

В цю категорію потрапляють масив клієнтів настільки слабких у фінансовому аспекті та настільки нестабільних в питаннях платежів, що банку залишається або відмовити у наданні послуг, або запропонувати найжорсткіші умови контролю за діяльністю в період здійснення кредитної угоди [17].

Треба зауважити також, що більшість фірм зтикаються з тимчасовими фінансовими труднощами тому в більшості випадків переведення на цій підставі їх до нижчої категорії є недоцільним. Вирішенням цієї проблеми є додавання до літери, що визначає групу ризику літери “Х”. Ця літера означатиме, що для даної компанії тимчасово припинено кредитування на умовах даної групи [39].

Збереження основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінювання якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою [13].

Одним з елементів оцінювання кредитоспроможності є з'ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов'язань перед іншими кредиторами в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою [31].

Оскільки банк як кредитор може мати різних клієнтів - підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки - оцінювання їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно, його внутрішніми положеннями щодо проведення активних (кредитних) операцій та методикою оцінювання фінансового стану позичальника з урахуванням результатів аналізу їх балансів, звітів про фінансові результати тощо.

Фінансовий стан позичальника банк оцінює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше одного разу на три місяці, а якщо позичальником є банк - не рідше ніж один раз на місяць [46].

Згідно з положенням НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" від 6 липня 2000 р. вимоги щодо оцінювання фінансового стану позичальника, рекомендовані НБУ, є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії такої оцінки, що підвищують вимоги до позичальників з метою адекватного оцінювання кредитних ризиків та належного контролю за ними [24].

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значущості) серед інших показників, які можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов'язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Для оцінювання фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

* платоспроможність;

* фінансова стійкість;

* рентабельність (у динаміці);

* оборот за рахунками;

* склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Платоспроможність позичальника визначається за показниками (коефіцієнтами) ліквідності:

миттєвої - КЛ1; поточної - КЛ2; загальної - КЛЗ.

Фінансова стійкість позичальника визначається за допомогою коефіцієнтів:

маневреності власних коштів (KM);

незалежності (КН).

Оптимальне теоретичне значення показника KM не менше 0,5. Він характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.

Оптимальне теоретичне значення показника КН не більше, ніж 1,0. Він характеризує ступінь фінансового ризику.

Рентабельність позичальника визначається за двома показниками:

рентабельність активів (Ра);

рентабельність продажу (Рп).

Обороти за рахунками. Розраховується відношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та процентами за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів). Оптимальне теоретичне значення показника не менше 1,5 [10].

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці загалом та в промисловості зокрема;

наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

ефективність управління позичальника;

професіоналізм керівництва та його ділова репутація. Крім наведених показників, можуть застосовуватися й інші, які можна об'єднати в певні групи показників:

погашення боргу;

ділової активності;

прибутковості;

використання основного капіталу.

У групу показників погашення боргу входять коефіцієнти:

грошового потоку (К1);

процентних виплат (К2).

Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта спрямовується на покриття основного боргу і процентів за позичками, строком повернення до одного року. Чим нижчий коефіцієнт грошового потоку, тим менший резерв міцності для погашення боргів. При значенні коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова стабільність клієнта.

Коефіцієнт процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток клієнта перевищує процентні платежі за позичками. Він не може бути меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути позичку опиниться під загрозою.

Показники ділової активності складаються з трьох коефіцієнтів оборотності:

дебіторської заборгованості (КЗ);

запасів і витрат (К4);

кредиторської заборгованості (К5).

Абсолютне значення цього показника важливе тільки для порівняння з аналогічним показником інших підприємств-родичів або показників попередніх періодів даного підприємства. Він дає можливість оцінити швидкість оплати рахунків позичальника. Збільшення значення показника оборотності дебіторської заборгованості вказує на уповільнення швидкості платежів на користь позичальника, а зменшення - на прискорення такої швидкості.

Як і попередній показник, він використовується тільки для порівняння. Висока оборотність свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником виснаження запасів і незадоволеного попиту споживачів.

І цей показник використовується для порівняння, він дає змогу оцінити швидкість оплати клієнтом рахунків постачальників. Підвищення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості може вказувати на проблеми з притоком готівки, а зниження - на дострокову сплату рахунків.

Показники прибутковості включають:

рентабельність підприємства (Р1);

рентабельність акціонерного капіталу (Р2);

рентабельність витрат (РЗ).

Наведені показники рентабельності не мають певних стандартів, їх використовують у динаміці і для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств даної галузі господарювання [45].

Оцінювання фінансового стану позичальника - комерційного банку здійснюється на підставі:

аналізу дотримання ним економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами Національного банку України;

аналізу прибутків та збитків;

аналізу якості активів та пасивів;

створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;

якості банківського менеджменту [30].

При оцінюванні фінансового стану позичальника - фізичної особи мають бути враховані:

соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

сімейний стан клієнта;

вік та здоров'я клієнта;

доходи і витрати клієнта;

інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

зв'язки клієнта у діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо [28].

Розмір кредиту залежить від кредитоспроможності позичальника, вартості та якості забезпечення його зобов'язань.

Терміни користування кредитом, умови та періодичність його погашення визначаються в залежності від термінів окупності проекту, об'єкту кредитування, розміру кредиту, кредитоспроможності позичальника

Розмір процентної ставки та інших платежів по кредиту. Умови кредитування визначаються у кредитному договорі. Кредитний договір між банком і позичальником укладається тільки в письмовій формі. В кредитному договорі передбачається повне найменування сторін, їх поштові, банківські та інші реквізити; мета та сума кредитування; умови надання та погашення кредиту і сплати відсотків; черговість сплати платежів, відповідальність позичальника у разі невиконання умов договору; вид забезпечення зобов'язань перед банком (договори застави, поруки) тощо [51].

За користування кредитом Позичальник сплачує банку проценти та здійснює інші платежі згідно з "Тарифами комісійної винагороди комерційного банку України", що затверджені Правлінням конкретного банку. Розмір процентної ставки за користування кредитом встановлюється залежно від вартості кредитних ресурсів за рахунок яких надано кредит, строку кредиту, виду та ліквідності забезпечення, попиту та пропозицій на кредитні ресурси на кредитному ринку в конкретному регіоні, а також інших факторів з таким розрахунком, щоб сума одержаних доходів повністю покривала витрати банку по залученню коштів, на ведення банківських справ і забезпечувала одержання доходу. Проценти за користування кредитом нараховуються банком щомісяця та сплачуються у строки, передбачені кредитним договором. При встановлені термінів сплати процентів беруться до уваги терміни окупності кредитного проекту, платоспроможність позичальника та фінансовий стан установи банку. Протягом терміну дії кредитного договору банк має право змінювати розмір процентної ставки за кредит залежно від зміни монетарної політики Національного банку України, процентної політики банку, попиту та пропозицій на кредитні ресурси. Такі зміни оформлюються додатковою угодою до кредитного договору. Кредити на пільгових умовах надаються виключно за рішенням Кредитного комітету банку за умови покриття витрат, пов'язаних із застосуванням знижених процентних ставок за рахунок інших платежів за кредитом та інших видів послуг конкретному позичальнику [23].

Слід зазначити, що сільськогосподарські підприємства з метою здійснення процесу відтворення виробництва змушені у зв'язку із характером їх виробництва отримувати короткострокові - сезонні кредити. Ці кредити призначені для фірм, що відчувають короткотермінові пікові потреби у додатковому капіталі. В більшості випадків даний вид кредиту є комерційним і надається постачальником продукції її покупцю. Але у випадках коли існує суттєвий розрив між моментом кредитування та отриманням виручки від реалізації продукції постачальники відмовляються надавати кредит, тоді фірмі може знадобитися кредит банку [33].

1.3 Економічна оцінка ефективності кредитування сільськогосподарських підприємств

Виходячи з економічної природи кредиту, виділено функції, які є зовнішнім проявом його властивостей в системі економічних відносин: перерозподільна; відтворювальна; економія часу і витрат обігу капіталу; стимулююча; контрольна. Це дозволяє економічним суб'єктам і суспільству в цілому в ринкових умовах розвитку домагатися ефективності виробництва, прискорення обігу та зростання доходів [25].

Управління ефективністю процесу кредитування залежить від чіткої систематизації форм і видів кредиту. У роботі основні ознаки класифікації форм пов'язані із сутнісними характеристиками кредитних відносин (об'єкт, суб'єкт, поверненість, терміновість, платність, цільове використання, забезпеченість) (рис.1). Другим рівнем деталізації кредиту є розподіл його форм на види та підвиди. При цьому форма є проявом тієї чи іншої сутнісної характеристики кредитування, а види та підвиди характеризують порядок, практику використання тієї чи іншої форми. Ця класифікація дозволяє підвищити обґрунтованість господарських рішень відносно вибору форм і видів кредиту, виходячи із цілей розвитку і потреб підприємства [27].

На основі принципу раціональності процесу господарювання та визначення інтересів суб'єктів кредитного процесу обґрунтовано сутність ефективності кредитування з боку позичальника, що розглядається як ситуація, коли вибраний варіант кредитування повинен забезпечувати оптимальне досягнення цілей розвитку підприємства. З цього випливає, що ефективність процесу кредитування пов'язана: з альтернативними можливостями вибору умов кредитування, які визначають витрати щодо залучення коштів; з визначеними цільовими результатами, реалізація яких здійснюється в процесі використання кредитних ресурсів [49].

Схематично основні етапи прийняття рішень щодо забезпечення ефективності кредитування підприємств торгівлі подані на рис.1.

Рис.1. Основні етапи прийняття рішень щодо забезпечення ефективності кредитування підприємств.

Здійснення позичальником ефективного управління кредитуванням ґрунтується на оцінці ефективності залучення та використання кредитних коштів, яка розкриваються через визначення критеріїв (вартість кредитних ресурсів, оборотність, доходність, ризик). Відповідно до критеріїв систематизовані показники оцінки процесу кредитування, які дозволяють визначити ступінь ефективності на кожному етапі залучення та використання кредитів [44].

Систему загальновідомих показників доповнено коефіцієнтом покриття періоду оборотності кредиторської заборгованості періодом оборотності дебіторської та коефіцієнтом достатності, який визначає співвідношення періоду оборотності оборотного капіталу до періоду оборотності поточної кредиторської заборгованості. Розрахунок зазначених показників здійснюється згідно з формулами:

[1],

де К_п - коефіцієнт покриття періоду оборотності кредиторської заборгованості періодом оборотності дебіторської;

ПО_дз - період оборотності дебіторської заборгованості товарного характеру підприємства торгівлі, дні;

ПО_ткз - період оборотності кредиторської заборгованості товарного характеру підприємства торгівлі, дні.

[2],

де К_д - коефіцієнт достатності;

ПО_ок - період оборотності оборотного капіталу підприємства торгівлі, дні;

ПО_кз - період оборотності поточної кредиторської заборгованості підприємства торгівлі, дні;

Для визначення ефективності кредиту в першу чергу розраховують періоди окупності, а саме його повний та середній терміни.

Повний термін кредиту розраховується за формулою:

Тп = Пвик. + Ппіл. + Ппог [3],

де Тп повний термін кредиту, Пвик. період використання, Ппіл. пільговий (граційний) період, Ппог. період погашення.

Повний термін рахують від початку використання кредиту до його погашення. Під пільговим періодом розуміють відкладення погашення позики.

Проте повний термін не відображає, протягом якого часу в розпорядженні позичальника була вся сума позики. Виходячи з цього, з метою порівняння ефективності кредитів з різними умовами застосовується поняття середнього терміну, що показує, на який період у середньому припадає вся сума позики [41].

Середній термін кредиту при рівномірному використанні чи погашенні розраховується за формулою:

Стер = 1/2 Пвик + Ппіл + 1/2 Ппог [4].

Середній термін кредиту при нерівномірному використанні чи погашенні розраховується за формулою:

[5],

де НЗ непогашена заборгованість (на певну дату).

Середній термін кредиту, як правило, менший за повний. Вони співпадають, якщо кредит надається відразу в повному обємі і погашається одноразово. Якщо використання і погашення кредиту відбувається нерівномірно, то визначити середній термін за вказаною формулою можна лише приблизно [43].

Фактична тривалість періоду користування позикою встановлюється від дати її видання включно до дати повного повернення.

Дослідження стану і динаміки сучасного кредитного ринку України дозволило виявити такі тенденції: нерівномірність пропозиції та використання різних форм кредитування; домінування комерційного кредитування, з великою часткою товарної кредиторської заборгованості, яка значною мірою є простроченою; підвищення конкуренції на ринку банківських кредитів, що призвело до зниження кількості банків, поліпшило якість кредитних послуг і знизило вартість кредитів; домінування в структурі кредитного портфеля банків частки короткострокових кредитів суб'єктів господарювання; підвищення темпів зростання довгострокового банківського кредитування; активізація діяльності кредитних спілок; недостатній розвиток ринку лізингових послуг і корпоративних облігацій у загальному обсязі кредитного ринку України, що обумовлено недосконалою законодавчою базою. У цілому загальна тенденція розвитку складових кредитного ринку України характеризується нерівномірністю можливостей одержання, надання та використання кредитних коштів за регіонами, що негативно впливає на якість та інтенсивність розвиток суб'єктів господарювання [37].

Оцінка умов залучення кредитних ресурсів дозволяє визначити низький рівень ефективності прийняття рішень, щодо вибору умов кредитування підприємствами роздрібної торгівлі, який негативно впливає на вартість позикового капіталу, що перевищує рівень економічної рентабельності. Незбалансованість процесу кредитування підприємств АПК відбивається на відсутності залежності середньої розрахункової ставки відсотка по банківському кредиту від частки позикового капіталу, що оцінено на основі кореляційного аналізу (коефіцієнти кореляції не перевищують 0,21) [47].

Про низький рівень ефективності управління процесом кредитування в підприємствах АПК свідчить відсутність залежності між ефектом фінансового важеля та рентабельністю продажу й оборотністю капіталу. Аналіз фінансової рентабельності, дозволив визначити, що її зниження зумовлене, в основному, зменшенням чистого прибутку та вартості власного капіталу, меншою мірою на цей показник вплинула зміна товарообігу та суми активів в підприємствах АПК [32].

На думку Мельник Л. О та Власової Н.О. визначення нормативного (1/3 або 1/2) співвідношення між ефектом фінансового важеля та економічною рентабельністю дозволило перегрупувати формулу ефекту фінансового важеля відносно структури капіталу, що дає можливість визначити оптимальний об'єм позикового капіталу згідно з заданими показниками:

[6],

де ПК - позиковий капітал підприємства, тис грн.;

ВК - власний капітал підприємства, тис грн.;

ЕР - економічна рентабельність підприємства, %;

СПК - середньозважена вартість позикового капіталу підприємства, %.

Залучення позикових коштів дозволяє суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування цільового фінансування, однак без виваженої адекватної оцінки ефективності здійснюваних кредитних вкладень економічна сутність кредитування втрачає сенс.

Власне у самій суті кредиту міститься об'єктивна необхідність ефективного використання позичених коштів, оскільки вони мають бути не лише збережені позичальником, але й повернуті з приростом, який утворює частина загального приросту усієї авансованої у виробництво вартості [54].

В ефективному використанні кредитних вкладень зацікавлені обидві сторони кредитного процесу. Рушійним моментом існування кредитних відносин є отримання додаткового доходу кожним із суб'єктів кредитування. Тому у процесі оцінки ефективності кредитних відносин необхідним є правильне визначення результату, що отримується від їх залучення і використання [55].

Банківський кредит разом з власними й іншими фінансовими ресурсами підприємства бере участь у створенні на підприємстві продукції, а отже, доданої вартості і прибутку. Тому ми вважаємо за доцільне при визначені ефективності залучення банківських короткострокових кредитів виділення частки прибутку від реалізації продукції, яка одержана підприємством за рахунок банківського кредиту.

А прибуток, одержаний від використання кредиту, пропонуємо розраховувати як загальний прибуток від реалізації продукції, помножений на питому вагу кредиту у сумі оборотного капіталу, і він є тим вищим, чим вище оборотність кредитів у порівнянні з оборотністю усіх оборотних активів.