Лімітування кредитів - це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позиках конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має право отримати в банку [40].

У практиці роботи колишніх державних банків використовувалися різні види лімітів і їх різновиди, вихідний, внутрішньоквартальний, ліміт видач, контрольна цифра, плановий розмір кредиту. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як кредитна лінія, яка являє собою юридично оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому протягом певного періоду кредити в межах узгодженого ліміту.

Кредитна лінія звичайно відкривається при тривалій і тісній співпраці між банком і позичальником. Вона містить ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримує можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності, скоротити накладні витрати і втрати часу, пов'язані з веденням переговорів і укладанням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди. Крім того, він детально знайомиться з діяльністю позичальника. Відкривши кредитну лінію, банк незалежно від ситуації на ринку позикових капіталів зобов'язується надати кредит відповідно до укладеної угоди [18].

Диверсифікація позик, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл грошових коштів, що позичаються між різними суб'єктами (юридичними і фізичними особами). Чим більшому числу позичальників буде переданий у тимчасове користування позичковий капітал конкретного банку, тим, при інших рівних умовах, меншою буде міра ризику неповернення боргу, оскільки імовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижче за імовірність банкрутства одного або трьох позичальників. Для дотримання комерційними банками принципу диверсифікації кредитів Національний банк України встановив їм такий економічний норматив, як максимальний розмір ризику на одного позичальника. Величина цього ризику не повинна перевищувати 10 % власних коштів банку [53].

Страхування кредитних операцій, як спосіб захисту від кредитного ризику, означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро - так і на макрорівні, а також страхувати окремі високо ризиковані кредитні операції в спеціалізованих страхових організаціях.

Розвиток кредитування підприємств аграрної сфери має спиратися на розбудову кредитної інфраструктури, яка має складатися з комерційних банків, як основного елементу, агропромислово-фінансових об'єднань, банківської кредитної кооперації та гарантійного кредитування тощо.

За рахунок агропромислово-фінансових груп кредитний ризик значно зменшується. Це є наслідком формування раціональних технологічних і кооперативних зв'язків, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, науково-технічного потенціалу учасників групи, підвищення експортного потенціалу та рівня конкурентоспроможності продукції. Агропромислово-фінансові групи нами розглядаються як альтернативна форма організації кредитування аграрних підприємств, оскільки в них оптимально поєднуються інтереси кредитора і позичальника шляхом створення єдиної підприємницької структури [20].

Таблиця 3.4

Ефективність залучення і використання кредитних ресурсів підприємством

За 2006-2008 роки отримання зросло на 910 тис. грн., що у розрахунку на один гектар складає від 70 грн., а у витратах на виробництво продукції рослинництва з 22,67%. За цей період прибуток збільшився з - 145 до 695 тис. грн., а рівень рентабельності - з - 10,31 до 24,06%.

Кореляційно-регресійна модель залежності тренду прибутку від величини вкладених на один гектар кредитів має вигляд:

У₁ = 100,3 х₁ + 248,6

де х₁ - величина кредитів, грн. /га;

у₁ - апроксимована величина прибутку, грн.

Коефіцієнт кореляції R₁ = 0,87; Коефіцієнт детермінації R₁² = 0,75

Вплив вкладених на один гектар кредитних ресурсів на величину часового тренду рентабельності відображає наступна кореляційно-регресійна модель:

У₂ = 2,38 х₂ + 23,76

де х₂ і у₂ - відповідно величини кредиту та рентабельності;

R₂ = 0,89; R₂² = 0,79.

Згідно зі шкалою Чеддока тіснота зв'язку між досліджуваними величинами є високою.

Таким чином, із збільшенням вкладених на гектар кредитних ресурсів, встановлена тенденція зростання як прибутку так і рентабельності виробництва продукції.

Отже на нашу думку важливою проблемою, яка впливає на ефективність кредитування аграрних підприємств і потребує термінового розв'язання, є формування конкурентного середовища на ринку фінансових послуг для аграрного сектору. Нерозвиненість обслуговуючої фінансової інфраструктури, низька питома вага операцій фінансового лізингу, мізерні обсяги кредитування кредитними спілками, відсутність сільськогосподарських кооперативних банків, невизначеність правил поведінки для ефективної діяльності гарантійних установ, страхових та інвестиційних компаній, функціонування малопотужних аграрних бірж, практична відсутність форвардної і ф'ючерсної торгівлі сільськогосподарською продукцією і продовольчими товарами, нерозвиненість ринку цінних паперів - усе це сьогодні унеможливлює запровадження повноцінного фінансового обслуговування учасників аграрного ринку. Більше того, така ситуація формує передумови для монопольного застосування завищеної вартості фінансових послуг, стримує розвиток мікрокредитування в сільській місцевості, сприяє широкому неконтрольованому застосуванню негрошових або готівкових форм розрахунків [48].

Кредитування сільського господарства в сучасних умовах є одним із ключових компонентів його стабільного розвитку. Особливо посилюється його роль у період значних структурних перетворень, які відбуваються в галузі, у становленні нових типів господарств ринкового спрямування, їх адаптації до конкурентного середовища. Тому запровадження випробуваних світовим досвідом прогресивних моделей банківського обслуговування повинно стати одним із основних пріоритетів державної аграрної політики [26].

Характеристики джерел кредитного ризику

1. Ризик, пов'язаний із позичальником, гарантом, страховиком

1.1 Об'єктивний (фінансових можливостей) - характеризує нездатність позичальника (гаранта, страховика) виконати свої зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень чи від продажу активів.

1.2 Суб'єктивний (репутації) - Репутація позичальника (гаранта, страховика) в діловому світі, його відповідальність і готовність виконати взяті зобов'язання.

1.3 Юридичний - характеризує недоліки в складанні і оформленні кредитного договору, гарантійного листа, договору страхування.

2. Ризик, пов'язаний із предметом застави

2.1 Ліквідності - характеризує неможливість реалізації предмета застави.

2.2 Кон'юнктурний - можливе знецінення предмета застави за період дії кредитної угоди.

2.3 Загибелі - . загибель предмета застави.

2.4 Юридичний - недоліки в складанні і оформленні договору застави.

3. Системний ризик - зміни в економічній системі, які можуть здійснити вплив на фінансовий стан позичальника (наприклад, зміна податкового законодавства).

4. Форс-мажорний ризик - землетруси, повені, катастрофи, смерчі, страйки, військові дії [11].

Крім того в теорії кредитного ризику науковці виділяють такі його види:

кредитний ризик за конкретною угодою - імовірність понесення банком збитків від невиконання позичальником конкретної угоди;

кредитний ризик за всім портфелем - це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

В залежності від стратегічних цілей діяльності банку, він постійно здійснює збалансування відношення ризик-доходність з перевагою одного із критеріїв. При цьому банк може опинитись в одній із трьох “зон”:

Зона недостатньої доходності - банк відмовляється від надання ризикових кредитів але при цьому не забезпечує мінімального доходу.

Зона невиправданого ризику - банк приймає завідомо неприйнятний ризик, у зв`язку з чим імовірність отримання запланованих високих доходів значно знижується.

Зона безпечного функціонування - банк забезпечує себе мінімальним необхідним доходом і приймає на себе доцільний ризик.

Задачею керівництва банка є зробити все можливе (за допомогою свого персоналу), щоб уникнути тривалого перебування у перших двох зонах, яке призводить до погіршення фінансового стану банку [22].

Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду директорів банку. Рада директорів делегує функції по практичному наданню позик на більш низькі рівні управління і формулює загальні принципи і обмеження кредитної політики. У великих банках розробляється письмовий меморандум про кредитну політику, яким керуються всі працівники даного банку. Зміст і структура меморандуму різна для різних банків, але основні моменти, як правило, присутні в документах такого роду.

Передусім формулюється загальна мета політики, наприклад надання надійних і рентабельних кредитів. Міра ризику повинна відповідати звичайній нормі прибутковості по позиках з урахуванням вартості кредитних ресурсів і адміністративних витрат банку.

Крім цього в меморандумі дається розшифровка яким чином банк має намір досягнути заявленої мети. Для цього визначаються:

прийнятні для банку види позик;

позики, від яких банк рекомендує стримуватися;

переважне коло позичальників;

небажані для банку позичальники по різних категоріях;

географія роботи банку по кредитуванню;

політика в області видачі кредитів працівникам банку;

обмеження розмірів позик по різних категоріях позичальників;

політику банку в області управління кредитним ризиком, ревізій і контролю [48].

Отже, ми можемо констатувати, що ціль діяльності банку зводиться до отримання максимального прибутку при мінімально можливому ризику.

Висновки і пропозиції