3

ДИПЛОМНА РОБОТА

Дослідження діяльності комерційних банків

ВСТУП

Комерційні банки (КБ) відіграють важливу роль в економічних перетвореннях, які відбуваються в нашій країні. Як регулятори грошового обігу і центри акумуляції грошових ресурсів і їх перерозподілу, КБ володіють важливими важелями впливу на фінансову, інвестиційну, виробничу і інші сфери економіки, а також на розвиток економічних і суспільних відносин. Проте, щоб реалізовувати цю роль банків, суспільство не повинно мати будь-яких підстав для сумнівів у їх стій косі і, а партери, вкладники і інвестори повинні мати впевненість у надійності КБ.

Щоб не втратити довіри суспільства, КБ повинні бути максимально відкритими, жорстко контролюватись установами банківського нагляду і постійно зміцнювати свою надійність та стійкість. Останнє досягається банками шляхом підтримки на достатньому рівні власного капіталу, проведення ефективної кредитної та інвестиційної політики, поміркованого управління ліквідністю і дохідністю, орієнтації на оптимальний рівень рентабельності і хороший менеджмент.

Актуальність теми.

В сучасних умовах питання про надійність українських банків набуває особливого значення, їх нестійкий фінансовий стан, з одного боку, і необхідність розширення інвестицій в економіку, з другого, загострюють цю проблему, перетворюють її в одне з актуальних теоретичних і практичних питань національної економіки. Надійність і стійкість КБ - це не тільки запорука сучасної політики їх виживання а і стратегія розвитку кредитних установ. Від того, чи зможуть вітчизняні КБ вийти на стійку, надійну траєкторію розвитку, в значній мірі залежить успішність проведення в Україні економічних реформ, пожвавлення інвестиційної діяльності і, в кінцевому рахунку, економічне зростання.

В останні роки наростала тенденція до зниження надійності вітчизняних КБ і стійкості банківської системи в цілому. Так, якщо станом на 1 липня 1999 року, за даними Національного банку України (НБУ), 59 КБ віднесено до категорії проблемних, або 33,5% від усіх банків, з них 16 перебувало в режимі фінансового оздоровлення, за перше півріччя 1999р. 6 банків вилучено з книги реєстрації КБ, то вже станом на 1.07.2000р. 67 банків віднесено до категорії проблемних, або 34,2 % від усіх банків, з них 28 перебувало у режимі фінансового оздоровлення, на 01.01. 2001р 63 банки віднесено до категорії проблемних. В цих умовах необхідність глибокого і якісного аналізу фінансового стану банків стає дуже важливим завданням. Ми вважаємо, що для зміцнення надійності і стійкості банківського сектору необхідно не тільки посилити державне регулювання банківської діяльності, яке здійснюється НБУ, а й істотно вдосконалити методичну базу оцінки і регулювання фінансового стану банків. Для цього необхідно активізувати розробку і впровадження нових методів і технологій обробки інформації для оцінки і регулювання надійності і стійкості окремого КБ. До цього зобов'язує посилення конкурентної боротьби у банківському бізнесі і тенденція до зниження надійності вітчизняних банків.

Аналізуючи існуючі методичні матеріали КБ, а також публікації українських і зарубіжних вчених, що стосуються оцінки і регулювання надійності і стійкості банків, ми прийшли до висновку, що ця проблема, маючи важливе значення для успішної структурної перебудови і розвитку банківської системи, недостатньо розроблена в теоретичному і методичному планах, а відповідні інструменти поки що залишаються недостатньо розвиненими. Саме це і обумовлено вибір автором теми даної роботи.

Теоретичною основою дослідження стали теоретичні концепції банківської справи та менеджменту, моделі оцінки і регулювання надійності і стійкості кредитних установ, які викладені в наукових працях вітчизняних та іноземних дослідників цієї проблеми. Під час роботи над дипломною роботою автор спирався на дослідження українських і зарубіжних вчених і спеціалістів в галузі оцінки фінансового стану і аналізу фінансової звітності КБ, банківського аудиту, рейтингових систем оцінки надійності і стійкості банків: Герасимовича А.М., Кромонова В.В., Масленченкова Ю.С., Мороза А.М., Мамонової І.Д., Пересади Л.Л., Савлука М.І., Терешкової Г.Н., Фетісова С.В., Халяви С.П., Ширінської С.Б., Джонсона Ф., Коттера Р., Сінкі Дж.Ф., Доллана Ервіна Дж., Пітера Роуза та інших.

Мета і задачі дослідження.

Метою дослідження є розробка методичних і теоретичних засад та практичних рекомендацій діяльності КБ при оцінці і регулюванні їх надійності і стійкості. Ця мета визначила і конкретні задачі дослідження:

Ш визначити сутність надійності і стійкості КБ і значення їх для ефективного функціонування банківської системи;

Ш виявити, класифікувати і охарактеризувати фактори, які впливають на надійність і стійкість КБ;

Ш охарактеризувати основні елементи діючого механізму забезпечення надійного функціонування КБ;

Ш здійснити постановку задачі і узагальнити методику управління ліквідністю і дохідністю КБ з урахуванням ризику фінансових операцій;

Ш вдосконалити методики: формування фонду грошових коштів для використання у фінансових операціях; розміщення грошових коштів у різні категорії активів; визначення дохідності фінансових операцій: визначення вартості залучених і запозичених коштів: визначення ліквідності і дохідності КБ;

Ш виконати експериментальні розрахунки, проаналізувати отримані результати і розробити рекомендації по ефективному управлінню ліквідністю і дохідністю КБ і зміцненню його надійності і стійкості;

Ш вдосконалити методику оцінки надійності і стійкості КБ.

Об'єктом дослідження є практика роботи українських КБ, методи її аналізу і оцінки.

Предметом дослідження є зміст надійності і стійкості КБ, методи і інструменти їх оцінки і регулювання, а також процес управління ліквідністю і дохідністю КБ з урахуванням банківського ризику фінансових операцій.

Методи дослідження. Основу дипломного дослідження утворюють загальнонаукові прийоми і методи дослідження. На основі діалектичного методу наукового пізнання у роботі здійснено аналіз і синтез проблем вирішення яких пов'язано з с. В процесі дослідження застосовувались: метод пізнання від абстрактного до конкретного, системно-факторний підхід до дослідження надійності і стійкості КБ, методи теорії ймовірності і математичної статистики, математичного програмування і управління складними системами.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

Ш конкретизована сутність надійності і стійкості КБ, як ключових якісних характеристик банків, а також факторів, що їх визначають, розкрита внутрішня єдність та відмінність цих характеристик;

Ш визначені об'єктивні і суб'єктивні причини низької результативності механізму регулювання надійності і стійкості КБ;

Ш здійснена економіко-математична постановка задачі управління ліквідністю і дохідністю КБ, а також вдосконалено методики, які дозволяють визначити: обсяг фонду грошових коштів для використання у фінансових операціях банку; шляхи ефективного розміщення цих коштів у різні категорії активів; стан ліквідності та дохідності банку; дохідність його окремих операцій з урахуванням банківського ризику; вартість залучених коштів;

Ш розроблена комплексна схема грошових потоків КБ та а способи управління ними для забезпечення оптимального співвідношення між ліквідністю і дохідністю банку і підтримки достатнього рівня його надійності і стійкості;

Ш вдосконалена методика оцінки надійності і стійкості КБ на базі застосування економіко-математичних і статистичних методів, а також і сучасних засобів обчислювальної техніки.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що розроблені в дипломній роботі методика управління вхідними і вихідними грошовими потоками для забезпечення оптимальною співвідношення між ліквідністю і дохідністю банку, а також методики оцінки надійності і стійкості КБ можуть використовуватись як окремими банками для комплексного вирішення задач поточного і стратегічного планування своєї діяльності, так і органами нагляду за банками, рейтинговими агентствами для співставлення надійності банків відносно один одного і для визначення перспектив стійкого функціонування банків у майбутньому.

Теоретичні і методичні розробки стосовно оцінки надійності і стійкості банків, а також управління вхідними і вихідними грошовими потоками КБ для забезпечення оптимального співвідношення між ліквідністю і дохідністю банку і підтримки достатнього рівня його надійності і стійкості, використовується кафедрою “Фінанси” Європейського університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу (м. Київ) в учбовому процесі при викладанні курсу "Фінансовий аналіз"( №8/518 від 28.11.2000р.), а також Старокиївською філією міста Києва Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" при внутрішньому аналізі фінансовою стану банку (№ 12-57/789 від 01.12.2000р.).

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ФАКТОРИ, ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ НАДІЙНІСТЬ І СТІЙКІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

1.1 Комерційний банк як суб'єкт економічної діяльності

Банківська система - одна з найважливіших складових частий ринкової економіки. Банківська система України складається з двох рівнів: перший - Національний банк України (НБУ), другий - комерційні банки (КБ).

Функції по наданню банківських послуг господарюючим суб'єктам виконують КБ, а НБУ є центральною регулюючою, організаційною та наглядовою структурою за ним процесом. Предмет цієї роботи складають питання, пов'язані з функціонуванням та діяльністю КБ, тому основна увага буде приділятися саме їм. Діяльність та функціонування НБУ, як центрального банку, будуть розглядатися тільки в аспекті їх впливу на КБ.

КБ відносяться до особливої категорії підприємств, які виконують функції фінансового посередництва. Вони залучають капітали, заощадження населення та інші грошові кошти, які вивільняються в процесі фінансово-господарської діяльності, та надають їх у тимчасове користування іншим підприємствам, банкам та приватним особам, які потребують додаткових коштів. Взагалі, процес фінансового посередництва передбачає створення нових зобов'язань та вимог, які і стають товаром на фінансовому ринку. Так, залучаючи, наприклад, депозити, КБ створює нове зобов'язання - депозит, а коли використовує цей депозит, розміщуючи його у позику, створює і нову вимогу - вимогу до позичальника. Ця трансформація дозволяє максимально зменшити складнощі, які пов'язані з прямим контактом власників та отримувачів коштів. Ці складнощі виникають з можливих неспівпадань між розміром запропонованої і необхідної суми, між строками, рівнем прибутковості й т.і.

Слід зауважити, що у дослідженнях вітчизняних і зарубіжних науковців проблеми сутності банку існує багато різноманітних поглядів. Так, Савлук М.І. визначає банк, як: "... фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх у позичку, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами." [42, с.94]. Мочерний С.П. вважає, що банк це "...кредитно-фінансова установа, яка здійснює фінансове посередництво залучаючи і нагромаджуючи вільні грошові кошти підприємств, організацій, населення перерозподіляє їх, надаючи кредити" [51, с.19]. Близьким до думки Мочерного С.В. є твердження Єщенко П.С., який підкреслює, що банки - це "... підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між суб'єктами економічної діяльності" [44, с.151]. Проте в останніх двох визначеннях не підкреслюється головна відмінність банків від інших фінансових посередників небанківського типу, яка потягає в проведенні банком крім інших і розрахункових операцій, що підкреслюється у визначенні Савлука М.І., як одна з базових (основних) функцій банків. Справа в тому, що фінансовим посередництвом займаються не тільки банки, а й кредитні інститути небанківського типу. До них, наприклад, відносяться пенсійні фонди, страхові, інвестиційні, ділінгові, трастові компанії, кремнії союзи, тощо. Головною відзнакою банківських кредитних інститутів від небанківських є те, що банки, крім залучення та розміщення коштів, проводять ще і розрахункові операції. Небанківським кредитним інститутам законодавчо заборонено займатись розрахунковими операціями.

Приведені визначення поняття "банк", підкреслюють два важливих для розуміння суті банку питання це, по-перше, що банк виконує (займається) фінансовим посередництвом і, по-друге, що банк виконує певні (перераховані) операції.

В Законі України "Про банки і банківську діяльність" банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народною господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом. Таких операцій в законі зазначено 16.

З огляду на положення Закону України "Про банки і банківську діяльність" ми вважаємо, що банк, як і будь-яке інше підприємство (фірму, організацію) необхідно визначати відразу по двох напрямках, а саме по економічному і юридичному. Дійсно, якщо в країні існує законодавча заборона займатись одним з видів банківської діяльності (наприклад, заборона проводити валютні спекуляції, заборона проведення операцій контокорентного кредитування), то будь-який перелік операцій, зазначених в умовному визначенні терміну "банк", відразу стає або неповним або виникають деякі виключення.

Слід відмітити, що науковцями та дослідниками цієї проблеми окремо розглядається і сутність поняття "комерційний банк". Так, Савлук М.І розглядає комерційний банк як "... банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку" [42, с.94]. В "Банківській енциклопедії" за редакцією Мороза А.М. надається визначення комерційних банків як кредитних установ, “...що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств усіх галузей господарства, головним чином - за рахунок грошових капіталів і заощаджень, залучених у вигляді внесків” [31, с.21].

На початку формування банківської системи України (1989р.) КБ створювалися переважно як галузеві. Так були створенні : Укрлегбанк, Поштабанк, Енергобанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню переважно внутрішньогалузевих питань, вдосконаленню втілень науково технічного прогресу та збільшенню обсягів виробництва у відповідних галузях. Галузеві міністерства та відомства намагались мобілізувати як можна більші обсяги фінансових ресурсів і, як наслідок, стати незалежними від кредитної та фінансової політики держави. Поступово, особливо після заборони державним підприємствам виступати засновниками комерційних структур (1992р.), КБ почали виходити з галузевих кордонів і стали проводити операції по всіх сегментах фінансової о ринку. В даний час переважна більшість КБ є універсальними (принаймні так записано у їх статутах), а це означає, що вони можуть запропонувати контрагентам широке коло банківських послуг.

Розглянувши, які саме підприємства відносяться до банків, необхідно зупинитись на видах та класифікації банків. Існує багато підходів щодо класифікації банків в залежності від різноманітних факторів.

За формою власності банки поділяються на держані та недержавні. В залежності від діючого в країні законодавства, банки розрізняються по формі організації (наприклад, акціонерні, кооперативні, тощо). В нашій країні переважна більшість банків по формі організації власності - акціонерні. Це пов'язано з тим, що на сьогоднішній день акціонерна форма власності є найбільш прогресивною і зручною для банків. Вона дає можливість збільшувати капітал банку шляхом первинних та додаткових емісій. Крім того, диверсифікація власників дає змогу керівництву банку регулювати його діяльність не підлаштовуючись під інтереси окремих власників.

Переважна більшість банків України є недержавної форми власності. Так, за даними НБУ, станом на 1.07.2002р. з 196 зареєстрованого банку, 194 - недержавні, і тільки 2 держанні (Ощадбанк України, Укрексімбанк). Недержавні банки мають таку структуру: акціонерні товариства загалом - 167, з них відкриті - 118, закриті - 49; товариства з обмеженою відповідальністю - 27.

За видами діяльності банки поділяються на спеціалізовані та універсальні. В Україні, на цей час, практично усі банки універсальні (хоч існують банки, які проголошують свою спеціалізованість, займаючись при цьому і іншими банківськими операціями, наприклад, "Аркада"). Це, на нашу думку, пов'язано з складними економічними умовами в нашій країні, з відсутністю деяких фінансових інструментів та з слабкістю розвитку деяких ринків, наприклад, фондового. Звичайно, переважна більшість банків повинна бути універсальними, але для спеціалізованих банків теж повинно знайтись своє місце. Такий висновок підтверджують і дані по банківській системі ФРН, де з 4481 зареєстрованих банків - 4334 - універсальні, 147 - спеціалізовані.

В залежності від території діяльності банки поділяються на регіональні, республіканські та міжнародні.

Міжнародні банки створюються за участю іноземного капіталу і, як правило, мають відділи (філії) в інших країнах. Поштовхом до створення таких банків став дозвіл НБУ на відкриття в Україні банків з 100% іноземним капіталом. Ці банки ведуть активну політику по "завоюванню" різноманітних секторів ринку банківських послуг. Звичайно, це послаблює позиції вітчизняних банків на ринку банківських послуг, але з іншого боку, посилки конкуренцію, що в решті решт служить інтересам користувачів банківським продуктом. Станом на 1.07.2002 року в Україні налічувалося 30 банків за участю іноземного капіталу, в тому числі 8 з них з 100% іноземним капіталом.

До республіканських банків належать: Промінвестбанк, АПБ Україна, АКБ Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Ощадний банк України, тобто ті банки, які мають розгалужену мережу філій і ведуть операції по всій території України. Більшість КБ є регіональними. Вони обслуговують, як правило, клієнтів, що розташовані в певній місцевості, місті, районі.

В залежності від організаційної структури КБ поділяються на багатофіліальні і безфіліальні. Найбільшу кількість філій має Ощадбанк України. Багатофіліальна чи безфіліальна структура банку залежить, переважним чином, від цілей, інтересів та можливостей банку та його акціонерів.

В залежності від розмірів банки можна умовно поділити на малі, середні та великі НБУ використовує іншу класифікацію: найбільші, великі, середні, малі, порівнюючи їх за обсягом активів. Взагалі, питання щодо віднесення банку до тієї чи іншої групи не має чіткого визначення у вітчизняній літературі. Дослідниками цієї теми використовуються різні показники оцінки розміру банку (статутний фонд, капітал, обсяг активів і т.д.). Але різні показники дають і різну уяву по розмір банку. Порівняємо дані по результатах роботи деяких українських КБ (за даними ІІБУ станом на 1.07.2002р.) та відповідні місця за розміром по цих показниках, які наведені в табл.1.1.

Таблиця 1.1

З цим фактором впливу на надійність і стійкість банків досить щільно пов'язаний інший - розвиненість грошовою ринку. Банки це дуже динамічна комерційна структура, яка постійно знаходиться у пошуку нових напрямків для вкладання коштів. Якщо ж в країні відсутні чи слабо розвинені деякі складові грошового ринку, то банк, звичайно, не буде в змозі працювати на такому сегменті ринку. Відповідно банк не взмозі користуватись усіма можливостями для отримання доходів.

Нормативно-правове забезпечення банківської діяльності має чималу впливову силу на стан надійності і стійкості КБ. Цей фактор впливу багато в чому залежить від названих вже зовнішніх факторів. Він створює межі діяльності банків, а також своєрідні "правила гри", яких повинні дотримуватись усі КБ. Взагалі цей фактор має найбільш прямий вплив на надійність і стійкість банку з перерахованих. Інші зовнішні фактори впливу відіграють своє значення більш опосередковано, впливаючи не стільки на сам банк, як суб'єкт економічної діяльності, скільки на оточуюче банк середовище, а саме на користувачів банківського продукту.

Проблема довіри до банків настільки важлива і складна, що успішно вирішити її можливо лише на державному рівні. На жаль, усвідомлення цього в Україні прийшло з значним запізненням: тривалий час не було створено системи страхування банківських вкладів, банки нерідко примушували кредитувати низькорентабельні державні підприємства та неефективні проекти, чинне законодавство недостатньо захищало інтереси банків у їх взаємовідносинах з позичальниками, представники владних структур та засоби масової інформації часто звинувачували банки без достатніх підстав у розв'язанні платіжної кризи, в небажанні фінансувати розвиток виробництва. Все це підточувало імідж банків, послаблювало довіру до них як юридичних, так і фізичних осіб, підтримувало суспільну уяву про банки як недостатньо надійних партнерів на грошовому ринку. Достатньо сказати, що формування фонду страхування вкладів фізичних осіб розпочалося реально лише в 1998р, проте розмір цього фонду настільки малий, що може гарантувати відшкодування вкладів лише в сумі до 500,0 грн., а депозити юридичних осіб взагалі не страхуються.

Внутрішні фактори надійності дуже різноманітні і багаточисельні, пов'язані з усіма видами діяльності банків та з якісно цієї діяльності. Це і кадровий потенціал банку, внутрішня організація банку, рівень управління, вибір стратегії і тактики поведінки на ринку, тощо. За характером дії всі їх можна розділити на три груп: організаційні фактори, технологічні фактори, економічні фактори.(рис. 1.2.)

Рис. 1.2. Внутрішні фактори впливу на надійність і стійкість банків

До організаційних факторів відносяться: стан банківського менеджменту, здатність до інновацій, змін (перебудови), внутрішня структура управління банками.

Проте менеджмент можна оцінювати за широким спектром як об'єктивних (достатній капітал, висока якість активів і т.д.), так і суб'єктивних критеріїв. Зокрема, важливо також оцінити професійну компетентність і здатність до адміністративної роботи складу головної і середньої ланки управління. Об'єктом вивчення при цьому стає кваліфікація і досвід адміністрації, здатність управлінців більш низького рангу в критичних ситуаціях взяти на себе відповідальність за прийняття рішень, які входять в компетенцію їх керівництва, якість нагляду з боку керівництва, адекватність системи навчання і перекваліфікації кадрів, структура, склад і ефективність роботи правління банку, наявність і адекватність кваліфікованого штату аудиторів і аудиторських програм. Одночасно оцінюється діюча система контролю, здатність прогнозувати, планувати і оперативно реагувати на зміну обстановки, система бухгалтерського обліку, кадрова політика і відповідність оперативної діяльності затвердженим положенням про позичкову і інвестиційну політику, вибрані моделі управління активами і пасивами.

Після визнання "поганого" банківського управління як однієї з головних причин банківських криз, основного джерела збитків і економічних перекосів, фактор банківського менеджменту став об'єктом поглибленого вивчення. Зокрема, про це свідчить увага науковців і практиків до проблем управління банком як певної економічної системи. Сучасні досягнення в цій галузі дозволяють згрупувати всі типи "поганого" управління по слідуючих категоріях: технічні (професійні) помилки управління (технічний менеджмент); прикрашування ситуації (косметичні помилки управління); безнадійне управління, шахрайство.

"Технічний" менеджмент охоплює цілий спектр помилкових концептуальних і практичних рішень. Найбільш характерні з них наступні: надмірне розширення і швидкий ріст; погано поставлений менеджмент з кредитування, який характеризується концентрацією ризиків; недотримання пропорцій по відношенню до депозитів; неефективне стягнення боргу; занадто оптимістична оцінка перспектив позичальника; недоліки внутрішнього контролю; погане планування.

"Косметичне управління" представляє собою приховування минулих і поточних збитків з метою виграти час і зберегти контроль, знаходячись у пошуку або очікуючи рішення. Існує дуже багато способів приховати реальне положення справ у конкретному КБ. Серед них техніка "перевернутого звіту про прибутки і збитки", маніпуляції з чистим прибутком шляхом зниження резерву нижче допустимого рівня, переоцінка активів, прискорене накопичення доходів і відкладання накопичення витрат.

"Безнадійне управління" відтворює ситуацію, коли банкіри бояться заявити про свої збитки. На цьому етапі адміністрація старається здійснити вигідні угоди, які, можливо, дозволять їй виграти час і, у випадку удачі, вона зможе вирішити всі проблеми банку. Як правило, для зміцнення фінансового положення такого банку використовують такі заходи як спекуляція, виплата більш високих, порівняно з ринковим рівнем, процентів по депозитах і збільшення процентної ставки по позичках.

До другої групи внутрішніх факторів, які забезпечують стійкість і надійність банку, ми відносимо технологічні фактори, що включають в себе його орієнтацію на розвиток сучасних банківських технологій, потреби ринку в нових банківських продуктах. Відомо, що за останні 10-15 років світове банківське співтовариство зробило значний крок в модернізації технологій своїх операцій. Замість паперових носіїв інформації широкий розвиток одержали комп'ютерні, пластикові картки стали помітним явищем в сучасній банківській практиці. Банки, як універсальні, так і спеціалізовані, пропонують клієнтам не тільки традиційні послуги, а й інші операції, які приносять побічні доходи. Управління майном клієнта, його грошовими коштами, консалтингові і інші види діяльності займають значне місце в переліку послуг сучасного банку. Вивчення ринку, його потреб, розробка політики банку в окремих регіонах стають невід'ємними компонентами його професійної діяльності. Банківський маркетинг, про який 15-20 років назад писали як про новацію в банківській практиці, в зарубіжних банках став повсякденним явищем. На жаль, в Україні він ще не став об'єктом посиленої уваги банків. Українські банки, які сповідують тактику виживання, більше уваги звертають на поточний стан і значно менше на перспективу своєї діяльності. На слабкість розвитку банківського маркетингу впливає і практично повна відсутність конкуренції, особливо за малого та середнього клієнта.

При всій важливості розглянутих нами двох груп внутрішніх факторів, які впливають на стійкість і надійність банків, вирішальний вплив належить групі економічних факторів. Відомо, що фінансовий стан банку, як і будь-якого іншого економічного інституту, залежить від таких складових, як доста шість капіталу, якість активів і пасивів, дохідність і ліквідність.

Проте загальний розмір кожного окремого з цих показників не може бути взятий за основу оцінки кредитної установи, тому що, виражаючи специфічні сторони діяльності банків, вони мають різні відтінки і мають сенс тільки у взаємодії один з одним, відносно один одного, в комплексі. Тим більше недопустимо оцінювати стійкість банків по абсолютних обсягах цих показників.

Сам по собі обсяг капіталу є недостатньою характеристикою стійкості банку. Так, наприклад, за даними НБУ станом на 1.07.2000р. обсяг капіталу банку "Україна" складав 239 459 тис. грн. По цьому показнику цей банк входить до найбільших банків України, але усім "банківським фахівцям відоме фінансове становище цього банку, яке змусило НБУ переводити його на режим фінансового оздоровлення (про що вже згадувалося у параграфі 1.1.) і розробляти спеціальну стабілізаційну програму.

Обсяг активів, так же як і обсяг капіталу, характеризуючи масштаби банківської діяльності, теж не дає вичерпної і точної характеристики надійності і стійкості банку. В якості прикладу знову таки банк "Україна": за даними НБУ станом на 1.07.2000р. сумарні активи його склали 2 148 804 тис. грн., і були четвертими за розміром серед всіх українських банків, що зовсім не відображало реальної стійкості цього банку. Не випадково в міжнародній і вітчизняній практиці закріпилось поняття "якість активів", яке відображає рівень ризику і проблемності банківських активів. Не можна не погодитись з рядом дослідників, які вважають, що обсяг активів, взятий сам по собі, без належної ув'язки з іншими параметрами банківської діяльності, не може претендувати на роль об'єктивної оцінки. Це відноситься і до обсягу кредитних операцій. Ріст обсягу активів і кредитів може свідчити і про неуміння банку вірно розміщувати ресурси та про ненадійність кредитного портфелю.

Кількісну характеристику діяльності банку дає і обсяг прибутку. Проте цей показник, хоч і є синтетичним і результуючим, ще не дає повної картини розвитку банку, рівня його надійності і стійкості. Високий прибуток може бути одержаний різними способами, за рахунок різних джерел і факторів. Прибуток з позиції ефективності використання повинен розглядатись в ув'язці з його достатністю для росту капіталу, він не повинен витрачатись виключно на споживчі цілі, його необхідно зберігати від проїдання.

Викривлену картину надійності і стійкості банку можуть дати не тільки кількісні індикатори, а і дані, які характеризують його діяльність за станом на визначену дату, тому що більш пінну інформацію дає не показник стану, а показник розвитку банку в динаміці, який можна розглядати як фактор впливу на надійність і стійкість банку. Можна сказати, що в зарубіжній практиці такий підхід до аналізу став загальновизнаним. Українські банки все в більшій мірі використовують міжнародний досвід і пробують адаптувати деякі оцінки діяльності до національних умов перехідної економіки. В результаті картина індикаторів, за допомогою яких оцінюється рівень надійності і стійкості банків, має досить строкатий вигляд, більш детальніше ця проблема буде розглядатись у третьому розділі цього дослідження.

Розглянемо більш детально кожний з внутрішніх економічних факторів забезпечення надійності і стійкості КБ.

Достатність капіталу.

Достатність капіталу, або капітальна адекватність масштабу і характеру здійснюваних банком операцій, є дуже важливим показником надійності і стійкості банку. Достатній капітал створює своєрідну "подушку", яка дозволяє банку залишатись платоспроможним і продовжувати операції, не зважаючи на погіршення умов діяльності.

Це зумовлено тим, що власні ресурси банку не потрібно повертати за першою вимогою клієнта. Тому вони не піддаються впливу такого загрозливого для стійкості банку фактору як паніка, їх можна спрямувати у більш довготривалі, більш ризикові і більш дохідні вкладання, що сприяє покращенню прибутковості банку. При покращенні умов ліквідності це сприяє посиленню стійкості та надійності банку.

Недокапіталізований банк, навпаки, піддається більш високому ризику банкрутства у випадку погіршення макроекономічних або інших умов господарювання. Підвищена можливість нерегульованого відтоку банківських ресурсів ускладнює підтримання ліквідності банку та погіршує умови забезпечення його дохідності. В той же час з високим рівнем капіталізації Як правило, це характерно для банків, які тільки створені банк, як правило, є слабо маневреним і недостатньо конкурентним на ринках капіталу і кредитних ресурсів, піддається більш жорсткому тиску з боку акціонерів щодо вибору тактики і стратегії.

Капіталізація сьогодні - дуже актуальна задача українського банківського співтовариства. До прискореного вирішення цієї проблеми підштовхують не стільки вимоги НБУ відносно мінімально необхідних розмірів власного капіталу, скільки необхідність ефективної інтеграції в міжнародний банківський розподіл праці, а також падіння промислового виробництва, яке стимулює ріст частки "поганих" активів в сукупних активах банків і вимагає збільшення частки довгострокових коштів у ресурсах банків. Зауважимо, що певні зрушення з вирішенням проблеми капіталізації українських КБ є. Загальна сума капіталу (балансова) по банківській системі на 01.01.2002р. становила 5 877,6 млн. грн., що на 1034,9 млн. грн. (або на 21.4%) більше, ніж за станом на 01.01.1999р. Динаміка капіталу українських КБ, за даними НБУ, наведена у табл. 1.2. В.Зінченко. Підсумки діяльності комерційних банків України за 1999 рік. // Вісник НБУ. - 2000. - №3. - С.18

Як видно з табл. 1.2. в 1999р. склалася досить чітка тенденція до зростання статутних капіталів банків (138,7 % за 1999р.). Значно нижчими були темпи зростання всього власного капіталу банків - 102,6%. Така ж ситуація збереглась у 2000 році, так на 1.07.2000р. балансовий капітал по банківській системі України склав 6293,3 млн. грн., що на 6,2 % більше, ніж було на 01.01.2000 року, станом на 01.01.2001р. статутний капітал КБ України склав 3666 млн. грн.

Таблиця 1.2.

Динаміка капіталу комерційних банків України за 1999р. (млн. грн.)

При перерахунку капіталу банків у валютний еквівалент темпи його зростання матимуть від'ємне значення. Це дає підстави стверджувати, що достатність капіталу по системі комерційних банків у цілому протягом 1999 року мала тенденцію до зменшення, що погіршує стан надійності і стійкості КБ України. Це є наслідком недостатньо високих темпів зростання власного капіталу банків в умовах високої девальвації гривні.