Дослідження діяльності комерційних банків

Па сучасному етапі, коли конкуренція на банківському ринку починає зростати і банки все активніше звертаються до коштів населення, закисі інтересів вкладників і інших кредиторів став одною з головних функцій капіталу. Наявність значного капіталу здатна сьогодні дати впевненість вкладникам в надійності банку, допомагає заручитись довірою кредиторів і клієнтів, а також добитись лояльного відношення органів нагляду.

Що ж розуміють під достатністю капіталу? Ось яке визначення дають Е.Рід, Р. Коттер: достатність капіталу - це "...здатність банку компенсувати втрати та попереджувати банкрутство..." [83, с.187]. Виходячи з такого визначення, можна зробити висновок, що достатність капіталу це здатність банку продовжувати залишатись банком в незалежності від втрат по активних операціях. Оптимальна банківська політика в галузі капіталізації якраз і проявляється в підтриманні допустимого рівня ризику незмінним за допомогою нарощування власного капіталу.

Відношення власного капіталу до вкладів базується на розгляді капіталу в якості засобу захисту кредиторів. Це співвідношення виявилось найбільш популярним серед усіх індикаторів, запропонованих для виміру рівня достатності капіталу. В США такий показник був офіційно рекомендований Контролером грошового обігу в 1914 році і використовувався як узаконена міра достатності капіталу національних банків аж до 1948 року. Що ж стосується оптимального значення головного з цієї групи коефіцієнтів - відношення капітал \ вклади, то дискусії відносно його конкретної величини ведуться до цього часу. Вважається, що оптимальне значення цього показника повинно коливатись в інтервалі від 0,08 до 0,2.

В другій третині XX століття погляди регулюючих органів на капітальну адекватність змінились. Домінуючою стала думка, що потреба в капіталі залежить не від депозитів, а від активів: достатність капіталу повинна вказувати на те, які збитки може понести банк без шкоди для інтересів вкладників і інших кредиторів. Капітал почали розглядати, в першу чергу, як амортизатор, який повинен допомогти уникнути падіння реальної вартості активів.

Друга група коефіцієнтів достатності капіталу дуже різноманітна, що відображає еволюцію уявлень про знаменник цього виду співвідношень. Це пов'язано з швидким розвитком і ускладненням технологічного і економічного базису, сфери кредитно-грошового обігу і фінансової системи розвинених країн. Появились нові можливості вкладання капіталу, нові фінансові інструменти і відповідно розширилось коло різноманітних ризиків. Все це призвело до переосмислення уявлень про "компліментарну" пару "ризик-дохідність". Суперечки навколо коефіцієнтів цієї групи не стихають, що, на нашу думку, пояснюється, в основному, об'єктивними процесами в кредитно-грошовій і фінансовій сферах.

Загальновизнаною на сьогодні є тільки загальна формула, відповідно до якої власний капітал банку співвідноситься з сумою активів, зважених за рівнем ризику. Вперше операція зважання різних активних статей балансу була запропонована відділом банківських ревізій-федерального резервного банку Нью-Йорка в 1952 році. В тій формулі активи банку були поділені на шість груп, кожній з яких відповідала своя категорія ризику. В 1956 році Рада ФРС доповнила цю формулу і узаконила її в якості базової для аналізу достатності капіталу.

Пропонуються і інші формули і концепції для виміру достатності капіталу. Так, наприклад, цікавий підхід запропоновано концепцією згідно з якою питання про достатність капіталу актуалізується тільки тоді, коли банк несе непередбачені збитки або йому загрожує закриття. В інші періоди поточні доходи повинні бути достатніми, щоб компенсувати операційні збитки, а також забезпечувати розвиток банку і виплату дивідендів акціонерам. Банк вважається достатньо капіталізованим, якщо його чистий прибуток після виплати дивідендів більший або дорівнює подвоєній сумі очікуваних втрат від позичок і цінних паперів, а власний капітал у 40 разів перевищує втрати за останні 5 років.

У вітчизняній практиці використання показників достатності капіталу почалось з 1992 року після запровадження положення НБУ "Про порядок регулювання діяльності комерційних банків", де достатність капіталу визначалась мінімально допустимим рівнем статутного капіталу банку і співвідношенням всього капіталу і суми активів з урахуванням їх ризикованості. Вимірювати достатність капіталу було запропоновано за допомогою співвідношення капіталу банку і сумарного обсягу активів, зважених з урахуванням ризику. В усіх наступних змінах і доповненнях до цього положення, в тому числі і в останній редакції, яка введена в дію в 1998 році, ці нормативи також використовуються для визначення достатності капіталу з уточненнями у визначенні самого капіталу і в методиці розрахунку величини ризикових активів.

Слід зауважити, що достатність капіталу по системі КБ України протягом 1999р. мала тенденцію до зменшення і на 01.01.2000р. вона становила 17,1% при нормі 4% В.Зінченко. Підсумки діяльності комерційних банків України за 1999 рік. // Вісник НБУ. - 2000. - №3. - С.18.

У міжнародній практиці використовуються рекомендації Базельського комітету по банківському нагляду і регулюванню, який постановив щоб до кінця 1992 року відношення капіталу міжнародних банків до зважених за рівнем ризику активів визначалось величиною 8%, з яких 4% повинно припадати на первинний капітал, що складається з статутного капіталу, резервів, які формуються з прибутку, і нерозподіленого прибутку минулих років. Крім того, загальні резерви на можливі втрати по позичках не повинні бути більшими за величину 1,25% зважених за рівнем ризику активів [33, с.222].

Якість активів і пасивів.

Для надійності і стійкості КБ дуже важливе значення має якість активів і ресурсної бази. В зарубіжній банківській практиці питання паралельного розгляду активів і пасивів стало особливо актуальним у зв'язку з появою на початку 70-х років змінюваних процентних ставок, що призвело до певної зміни в управлінні фінансами банку. Разом з цим фінансовим нововведенням і виникла необхідність сумісного управління активами і пасивами. Раніше пронеси вибору активів і управління зобов'язаннями розглядались окремо. Такий підхід спирався на припущення, що банк просто приймає депозити, а не купує кошти. Управління зобов'язаннями зводилось до безперервного розширення пасивної частини балансу банку і аналізу її впливу на вибір активів. В концепції сумісного управління активами і зобов'язаннями першочерговими стають питання вибору оптимальної структури депозитів і зобов'язань, резервів і портфелю позичок.

При оцінці якості активів особлива увага приділяється позичковим операціям банку і інвестиціям в цінні папери, зокрема, складу непогашених та пролонгованих позичок, категорії позичальників, тощо, і портфелю цінних паперів. З цього випливає, що на якість активів впливають такі фактори, як: характер позичкової і інвестиційної політики банку (ліберальна, жорстка, агресивна, поміркована); рівень диверсифікації кредитів і інвестицій; ефективність системи управління проблемними кредитами; обсяг і характер угод з інсайдерами і дочірніми компаніями.

Якість активів банку оцінюється з точки зору їх ліквідності, ризикованості і дохідності. Класична система аналізу виглядає слідуючим чином. Спочатку активи ділять на три основні групи: ліквідні активи, працюючі активи і неліквідні активи (інвестиції в нерухомість, в будинки і устаткування банку, в капітал інших установ, фірм і компаній, якщо вони представлені в формі некотуємих цінних паперів).

Па другому етапі аналізується динаміка структури активів за визначений період часу. Сигналами тривоги є зменшення частки працюючих активів і збільшення частки неліквідів.

На третьому етапі аналізують працюючі активи і перш за все оцінюють їх ризикованість. Такий аналіз необхідний для виявлення достатності створених резервів і для оцінки ефективності управління активними операціями. В зв'язку з цим проводять класифікацію працюючих активів з точки зору їх ризикованості. Головним компонентом працюючих активів є позички (від 1/2 до 2/3 всіх активів), тому аналіз кредитного портфелю стає вирішальною ланкою позичок і розробки програми по оздоровленню і погашенню проблемних кредитів. Взагалі, кредитний портфель, на сьогоднішній день, визначає діяльність українських КБ. Так, за даними НБУ на 1.01.98р. кредитний портфель (7716 млн. грн.) переважав за обсягом інвестиційний портфель майже в 4 рази (2028 млн. грн.), на 1.10.98р. ця перевага була вже майже в сім разів (10706 млн. грн. - кредитний портфель, 1623 млн. грн. - інвестиційний портфель). Така ж ситуація залишалася у 2000 році. Так, на 1.07.2000 року кредитний портфель (19125,2 млн. грн.) майже у 9 разів переважав інвестиційний портфель комерційних банків (2086,5 млн. грн.).

Класифікація кредитного портфелю і виявлення проблемних кредитів будуються виходячи з концепції кредитного ринку. На практиці віднесення кредиту до тієї, чи іншої групи здійснюється в залежності від того, наскільки позичальник виконує строки і умови кредитних угод, який у нього (позичальника) фінансовий стан і т.п. В Україні діє класифікація, яка враховує рівень затримки з виплатою боргу по основній сумі або процентах, а позички розділяються на стандартні, нестандартні, сумнівні, небезпечні, безнадійні. Результати аналізу кредитної о портфелю використовуються для оцінки достатності існуючого резервного фонду на відшкодування втрат по позичках, який виступає як амортизатор кредитного ризику. Слід зауважити, що наведена класифікація у різних банків може суттєво відрізнятися. Для прикладу розглянемо систему розподілу кредитів по групах ризиків, яка застосовується в КБ "Приватбанк" м. Київ, див. табл.1.3.

Таблиця 1.3

Структура кредитного портфелю за групами ризиків у КБ "Приватбанк"

Наведена градація розподілу кредитів застосовується, з незначними змінами, практично в усіх КБ України. Така градація необхідна , перш за все, для точного визначення суми резерву для відшкодування втрат від кредитного ризику та необхідного рівня забезпечення позичок.

Якість банківських активів різними авторами характеризуємо неоднаково. Як правило, критерії якості активів пов'язують: з дохідністю активів; рівнем ризику активів; часткою працюючих активів; диверсифікацією активів; питомою вагою прострочених позичок і ін. Така різноманітність підходів ще раз свідчить про те, що показник обсягу активів не може претендувати на достовірну оцінку надійності і стійкості банку. Скоріше навпаки: використання показника обсягу активів для оцінки надійності і стійкості банку може дати викривлену їх характеристику. Тому необхідно розробити таку систему показників, яка дозволила б банку вірно оцінити свою політику в галузі розміщення як власного, так і залученого капіталу (нами така спроба здійснена у третьому розділі цієї дипломної роботи). У великій мірі це залежить і від оцінки дохідності комерційного банку.

Дохідність комерційного банку.

Дохідність є одним з головних факторів впливу на надійність і стійкість комерційного банку. Вплив цей є багатостороннім і досить відчутним:

Ш зростання доходу сприяє створенню адекватних резервних фондів, необхідних для покриття збитків від кредитних ризиків, для стимулювання персоналу і керівництва до розширення операцій, скорочення втрат і підвищення якості послуг;

Ш зростання дохідності дає можливість підвищувати дивіденди, сприяє зростанню курсу акцій і успішному проведенню нових емісій цінних паперів і, відповідно, росту достатності капіталу;

Ш погоня за прибутками може підштовхнути банки до високо ризикових операцій, до завищення цін на свої продукти і заниження плати ;а залученні кошти, що буде сприяти погіршенню якості банківських активів і пасивів, послабленню ліквідності.

В перших двох випадках зростання доходу і дохідності позитивно впливає на стійкість і надійність банків, а в третьому - негативно. Тому для банків дуже важливо правильно вибрати ті межі зростання доходів, які не суперечать підтриманню їх стійкості і надійності.

Резерви росту дохідності знаходяться в підвищенні ефективності використання активів шляхом збільшення частки "працюючих" активів і скорочення активів, які не приносять дохід (каса, кореспондентський рахунок, вклади в основні засоби і т.п.), в підвищенні частки непроцентних доходів, скороченні поточних витрат, в підтриманні на позитивному рівні процентної маржі та ін.

Не випадково концепція "високорентабельної банківської діяльності", яка широко розповсюджена в США, базується на так званих трьох “китах”:

Ш максимізація доходів (головним чином шляхом підтримки гнучкої структури активів, яка пристосована до змін процентної ставки),

Ш мінімізація витрат (шляхом оптимізації структури пасивів, зменшення втрат від безнадійних позичок, жорсткого контролю за операційними витратами);

Ш грамотний і ефективний менеджмент.

Для виміру дохідності комерційних банків використовують декілька підходів, кожний з яких має свої переваги і недоліки. Найрозповсюдженішим з них є визначення дохідності діяльності банку через відношення доходу до сукупних активів. Високе значення нього відношення свідчить про ефективну діяльність банку і високі доходи від активів. Низька норма доходу може бути результатом консервативної кредитної і інвестиційної політики або надмірних операційних витрат.

Ліквідність комерційного банку.

Вимоги достатньої дохідності комерційного банку завжди наштовхуються на обмеження відносно ліквідності і платоспроможності. В зв'язку з цим прийнято говорити про існування протиріччя між вкладниками банку і держателями його акцій. Конфлікт між ліквідністю і дохідністю є ключовим в банківській діяльності, від його вирішення в значній мірі залежить надійність і стійкість кредитної установи. Керівництву банку доводиться постійно балансувати між акціонерами, зацікавленими у високих доходах, які можуть бути одержані шляхом кредитування позичальників і сумнівною кредитоспроможністю і на довгі строки, довгострокового інвестування і скорочення операційних витрат, і клієнтами, які вимагають забезпечення попиту на кредит і безумовного виконання банком своїх зобов'язань, що виникають при відтоці вкладів, тобто підтримання його ліквідності.

Під ліквідністю комерційного банку розуміють здатність в будь-який момент часу виконувати свої зобов'язання перед вкладниками - фізичними та юридичними особами - на першу вимогу та в повній сумі. Ліквідність банку визначається рядом факторів, серед яких вирішальними є збалансованість активів і пасивів по строках розміщення і залучення, структура активів (чим більша частка ліквідних коштів в загальній сумі активів, тим вища ліквідність), рівень ризику, притаманного окремим активним операціям (чим більша частка високо ризикових активів в балансі банку, тим нижча його ліквідність), структура пасивів (традиційно підвищення питомої ваги вкладів до запитання і зниження частки строкових вкладів знижує ліквідність банку).

Банк вважається ліквідним, якщо обсяг грошових коштів, які він має можливість швидко і без значних фінансових втрат мобілізувати з різноманітних джерел, дозволяє своєчасно виконати боргові і інші фінансові зобов'язання.

Показники ліквідності в різних країнах називаються по різному, мають неоднакові методики обчислення і різний ступінь нормативності. Органи банківського нагляду рекомендують підтримувати коефіцієнти ліквідності на визначеному рівні, який називається нормою ліквідності.

При цьому, якщо на протязі ряду років спостерігається понижувальна динаміка коефіцієнтів ліквідності, то перш ніж робити висновок про погіршення ліквідності банку, необхідно проаналізувати і співставити їх з аналогічними характеристиками інших банків з метою визначення, чи не є даним процес загальним для всіх ланок банківської системи. Якщо ж зниження коефіцієнтів ліквідності притаманно виключно одному банку, то це свідчить про недоліки в роботі і невірну політику щодо управління фінансами.

Загальними практично для всіх підходів при оцінці ліквідності є коефіцієнти короткострокової і середньострокової ліквідності.

В нашій країні для забезпечення необхідного рівня ліквідності комерційних банків НБУ своєю інструкцією "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" встановив слідуючі нормативи ліквідності:

Ш норматив миттєвої ліквідності, який розраховується як співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі до його поточних зобов'язань і має бути не менше 20%;

Ш норматив загальної ліквідності, який розраховується як відношення загальних активів до загальних зобов'язань і має бути не менше 100%;

Ш норматив співвідношення високоліквідних активів до робочих активів, який має бути не менше 20%.

Основний принцип підтримки ліквідності КБ - це ув'язка строків і розмірів його активів зі строками і розмірами боргових і інших фінансових зобов'язань. Найбільш популярними засобами підтримки ліквідності банків є продаж кредитних вимог, конверсія кредитів у готівку - одержання платежів по кредитах, строк погашення яких повинен настати в найближчий час, або виданих з умовою оплати за першою вимогою, проведення активної і пасивної політики шляхом випуску обігових депозитних сертифікатів, фінансових векселів, облігацій, позичок у центрального банку, оптимізації розподілу активів з метою підтримки визначених коефіцієнтів ліквідності.

При пошуках шляхів забезпечення високої ліквідності українських банків слід враховувати, що світова практика підтримання банківської ліквідності пройшла тривалий шлях розвитку і виробила декілька концепцій або теорій управління банківською ліквідністю: комерційних позичок; переміщення; очікуваного доходу; управління пасивами.

Теорія комерційних позичок виходить з постулату, що баланс комерційного банку зберігає свою ліквідність, поки його активи розміщені в короткострокові позички, які можуть бути своєчасно погашені при нормальному стані ділової активності. Логічним висновком з цього є те, що банки повинні фінансувати виключно послідовні стадії руху товарів від виробника до споживача, тобто повинні надавати позички тільки під товарні запаси або на поповнення обігового капіталу і не повинні кредитувати купівлю цінних паперів, промисловість і сільське господарство, нерухомість і купівлю споживчих товарів. Основні недоліки цієї теорії слідуючі: вона не враховує кредитних потреб зростаючої економіки індустріального типу; вона ігнорує відносну стабільність банківських вкладів, вона виходить з того, то торгові позички погашаються своєчасно.

Теорія переміщення спирається на твердження, що банк може бути ліквідним, якщо його активи можна перемістити або продати третім особам або кредиторам за готівку. Іншими словами, умовою покриття потреб окремого комерційного банку в ліквідних ресурсах є постійна наявність активів, які можуть бути без особливого ризику продані. Критики теорії переміщення вказують на негативний досвід 30-х років, коли збанкрутували банки, які дотримувались в управлінні ліквідності цієї теорії.

Прибічники теорії очікуваного доходу стверджують, що банківську ліквідність можна планувати, якщо в основі графіка погашення кредитів покласти майбутні доходи позичальника. Крім того, згідно цієї теорії на банківську ліквідність можна впливати змінюючи структуру строків погашення кредитів. Кредитний портфель, значну частку якого складають позички, які передбачають щомісячні платежі в рахунок погашення основного боргу і процентів, ліквідний, тому що регулярні потоки готівкових коштів легко планувати. Теорія очікуваного доходу послужила розвиткові банківської справи. Вона призвела до створення в 50-х роках амортизаційних кредитів і диверсифікованих по строках інвестиційних портфелів. Проте, використовуючи такий підхід і обмежуючись природнім очікуванням потоку вхідних коштів, банки можуть пробувані прискорити цей потік, продавати або позичати свої активи до настання строків їх погашення. Основний ризик такого переміщення активів - це можливість втрат капіталу в зв'язку з негативною зміною процентних ставок.

Основний позитивний внесок теорії управління пасивами заключається в тому, що вона стимулювала у банків більшу гнучкість в управлінні, тому що запропонувала розглядати обидві строки балансу як потенційні інструменти управління ліквідністю. Такий підхід надає змогу управляти рівнем ліквідності на всьому протязі входу в банк та виходу з нього фінансових ресурсів.

РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ РЕГУЛЮВАННЯ НАДІЙНОСТІ І СТІЙКОСТІ КОМЕРЦІЙНИX БАНКІВ

2.1. Грошові потоки в меланізмі функціонування комерційної о банку

Основу діяльності КБ складають операції, які пов'язанні з купівлею і наступною перепродажою фінансових ресурсів з метою одержання прибутку. Як сукупність усіх надходжень і розміщень грошових коштів в процесі функціонування банку, ці операції можуть бути представлені у вигляді потоків фінансових (грошових) ресурсів, які повинні бути диференційовані по вартості, структурі і економічному змісту, а також обмежені за обсягом та строками.

Грошові потоки, які рухаються з макросередовища в комерційний банк, є вхідними, а ті, які рухаються від комерційного банку в макросередовище -вихідними.

Вхідні грошові потоки КБ створюють пасивну частину банківського балансу. Саме вони формують ресурсну базу банківської діяльності. Прикладом вхідних грошових потоків с грошові надходження на кореспондентські рахунки банку, в тому числі кошти, які надходять на поточні рахунки клієнтів, залучені депозити та міжбанківські кредити в момент надходження, інші пасиви. До вхідних відносяться також потоки повернення розміщених активів і процентного доходу за користування ними в момент повернення.

Вихідні грошові потоки КЬ знаходять своє відображення в актиній частині банківського балансу. Саме вони формують його кредитний і інвестиційний портфелі. До вихідних потоків необхідно віднести всі грошові платежі, які здійснюються і кореспондентських рахунків банку - платежі за дорученням клієнтів, операції по розміщенню залучених в тимчасове користування фінансових ресурсів і власних коштів, оплата основних засобів, платежі, пов'язанні з забезпеченням поточної діяльності банку. Залучені платні пасиви в момент повернення і процент за їх використання також відносяться до вихідних грошових потоків.

У зв'язку з тим, то грошовий потік є безперервним у часі, доцільно кожний потік розглядати в конкретному інтервалі часу. Після закінчення цього інтервалу грошовий потік не зникає, а переходить з однієї категорії в іншу, міняє напрямок руху, розпадаючись при цьому на окремі складові частини.

Для злагодженої і безперебійної роботи КБ необхідно створити модель, яка дозволила б оптимізувати і синхронізувати в часі вхідні і вихідні грошові потоки. В економічні літературі виділяють дві модифікації такої моделі для будь-якого підприємства: брутто - фінансовий потік і нетто - фінансовий потік. Так, Семенкова О.В. визначає брутто і нетто фінансові потоки з допомогою формули:

де Ф_бп - брутто фінансовий потік,

ФР - середній залишок фінансових ресурсів за визначений період,

ВФП - вхідні фінансові потоки,

ІФП - вихідні фінансові потоки.

де Ф_нп - нетто фінансовий потік,

ФР - зміна середнього залишок фінансових ресурсів за визначений період [ 88, с.8].

Приведені моделі характеризують кругообіг всіх фінансових ресурсів підприємства (банку) за окремо виділений часовий інтервал, тобто сукупність, як правило розрізнених у часі, надходжень і платежів з урахуванням загальної величини фінансових ресурсів кожного конкретного суб'єкта господарювання. Отже, потік платежів можна ідентифікувати як результат фінансової операції будь-якого господарського суб'єкта. В той же час, фінансовий потік є узагальнюючою характеристикою і кінцевим результатом господарсько-фінансової діяльності будь-якого економічного суб'єкта.

Грошові потоки КБ мають різноманітну природу, тому для розуміння економічної суті їх необхідно класифікувати. Ми вважаємо, що грошові потоки комерційного банку можуть бути класифіковані по таких напрямках:

Ё економічний зміст: активні і пасивні операції, надходження і платежі клієнтів, доходи і видатки, резерви, податки, капітал;

Ё напрямок руху: прямі, зворотні;

Ё форма надходження: готівкові, безготівкові;

Ё сфера обігу: зовнішні, внутрішні;

Ё час існування: короткострокові, середньострокові, довгострокові;

Ё валютна складова: гривні, зарубіжна валюта; по вартості: платні, відносно безплатні.

Віднесення грошового потоку до однієї з наведених груп може бути правомірним лише на конкретному інтервалі часу, тому що, як сам потік, так і його окремі елементи, на протязі часу можуть переходити з однієї групи в іншу. Наприклад, депозит, внесений клієнтом в банк в іноземній валюті в готівковій формі строком на 1 місяць (вхідний потік), може бути повернений разом з нарахованими відсотками в національній валюті і переведений у безготівковій формі за розпорядженням клієнта (вихідний потік). Більш того, кожний грошовий потік має ряд ознак, які дозволяють віднести його по декількох вищезгаданих класифікаційних груп в конкретний момент часу.

Для забезпечення успішного функціонування КБ необхідно максимально ефективно використовувати весь час знаходження грошових потоків в КБ і оптимізувати їх рух, що зумовлює необхідність створення цілісної системи управління грошовими потоками.

Основною метою функціонування такої системи повинна стати мінімізація банківських ризиків з забезпеченням необхідного рівня ліквідності банківських операцій і одночасним забезпеченням достатньою рівня прибутковості діяльності банку, що в кінцевому рахунку повинно забезпечиш надійність і стійкість не тільки окремого комерційного банку, а її всієї банківської системи країни.

Для досягнення такої мети необхідно аналізувати стан грошових потоків від моменту їх входження в банк до моменту виходу і керувати рухом не тільки окремих груп грошових потоків, а й окремими потоками і їх елементами.

Будь-який грошовий потік, який потрапляє в банк з макросередовища на початковому етапі є вхідним. В процесі управління грошовими потоками особливу увагу необхідно приділити саме таким потокам, тому що вони формують банківські ресурси, як базу для всієї послідуючої діяльності банку. Організація ефективного управління грошовими потоками не можлива без аналізу їх структури в розрізі складових частин. Структура вхідних грошових потоків, представлена на рис. 2.1., де виділені всі основні групи грошових потоків:

Ш формування власних коштів;

Ш залучення і запозичення коштів;

Ш надходження грошей за строковими і простроченими вимогами банку;

Ш формування доходів банку.

Власні кошти мають дуже велике значення для діяльності КБ і є його резервом, який дозволяє уникнути неплатоспроможності, або, інакше кажучи, виступають джерелом фінансування у випадку виникнення фінансових труднощів По своїй економічної суті власні коїш й банку включають:

Ш статутний фонд, який є основним забезпеченням зобов'язань банку і формується з внесків акціонерів;

Ш резервний фонд, який формується з прибутку банку шляхом щорічних відрахувань і використовується на покриття непередбачуваних витрат і збитків;

Ш нерозподілений прибуток (минулих і поточного років);

Ш інші фонди спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку і використовуються для виробничої о і соціальної о розвитку банку.

Рис. 2.1. Структура вхідних грошових потоків КБ,

де РБ - ресурсна база, СФ - статутний фонд, СпФ - спеціальні фонди,

ЦП - цінні папери, МБ - міжбанківські кредити, ВК - власні кошти.

Власні кошти банку майже не потребують покриття ліквідними активами і можуть використовуватись для вкладення в будинки, споруди, землю, надання довгострокових кредитів, придбання цінних паперів (ЦП), тобто використовуватись для збільшення прибутків банку.

Для оцінки власних коштів банку використовуються кількісні і якісні показники. Якісні показники грошового потоку, який забезпечує формування банківського капіталу, розраховуються шляхом співставлення між собою окремих компонентів діяльності банку і всього капіталу. В результаті такого аналізу з'являється можливість оцінити ефективність управління КБ і його стійкість на основі аналізу змін величини якісних показників досліджуваною грошового потоку.

Велике значення в банківській практиці і в теорії банківської справи мають і кількісні показники (достатність капіталу, мінімальний розмір статутного фонду, дохідність капіталу та ін), які характеризують досліджуваний грошовий потік.

Відносне значення власного капіталу представляє собою співвідношення абсолютної величини капіталу банку до сукупних активів банку, які зважуються з урахуванням ризику. З допомогою цього показника, який у світовій практиці має назву коефіцієнт Кука, а в українській - рівень достатності капіталу, забезпечується контроль за якістю управління банком і його фінансовою стійкістю.

Другим системоутворюючим вхідним грошовим потоком є - потік залучених та запозичених коштів. Цей макропотік має дуже складну структуру і включає двохрівневу ієрархію грошових потоків. На першому рівні залучені кошти формуються такими грошовими потоками, як строкові депозити і депозити до запитання. Грошовий потік строкових депозити складається з таких грошових потоків другого рівня як: строкові депозит юридичних осіб, фізичних осіб, міжбанківські депозити, кошти залучені шляхом емісії банківських векселів, облігацій і депозитних сертифікатів. Грошовий потік депозитів до запитання складається з таких потоків другого рівня як: надходження на поточні рахунки, на кореспондентські рахунки інших банків, строкових вимог з терміном виконання, що пройшов.

Вхідний потік запозичених коштів переважно складається з потоків кредитів НБУ та міжбанківського кредиту. Особливості цього потоку полягають у тому, що саме завдяки цим потокам банки намагаються вирішувати проблеми з ліквідністю, або будь-які інші, котрі виникають під час функціонування банку. Зокрема, використовуючи ультрокороткострокові кредит від інших банків, можна тимчасово поліпшити своє фінансове становище або звільнитись від загрози виникнення червоного (красного) сальдо на кореспондентському рахунку.

Особливе місце в системі вхідних потоків займають надходження за вимогами банку. Вони формуються за рахунок повернення раніше наданих банком позичок, одержання виручки від продажу частки портфелю цінних паперів, валютних цінностей, кредитних вимог та інших активів. Особливість цих потоків полягає в тому, що вони формуються внаслідок роботи банку з своїми активами, а не пасивами. Чим краще в банку організовано управління активами, тим регулярнішим буде цей потік і тим легше банку забезпечити свою стійкість.

Крім грошових потоків власного капіталу і залучених коштів у формуванні ресурсної бази приймає участь потік доходів, який разом з вихідним потоком витрат утворює прибуток банку. Кількісну характеристику прибутку банку можна представити як різницю між вхідним грошовим потоком доходів і вихідним грошовим потоком витрат. Одержання прибутку є головною метою банківської діяльності. Відмітимо, що цей потік має певні особливості, зокрема дублюється з підпотоком власного капіталу - нерозподіленим прибутком.

В процесі управління вхідними потоками, задля досягнення певного рівня надійності і стійкості, банки повинні орієнтуватися на збільшення кількісної характеристики грошового потоку власного капіталу. Цього можна досягти двома способами : шляхом додаткової емісії або шляхом збільшення капіталу за рахунок вхідного потоку доходів. Збільшення темпів інфляції і зменшення дохідності фінансових активів протидіє обом цим шляхам, тому що дуже складно знайти інвестора, який хотів би на довгий строк відмовитись від своїх грошей і стати акціонером банку, сподіваючись на дивіденди у майбутньому. В той же час засновники банку не зацікавлені в його розвитку і розширенні спектру пою операцій, тому що через відсутність вільних ресурсів вони не можуть брати участі в чергових емісіях, ігнорування яких, як правило, призводить до втрати впливу на банк Рухатись іншим шляхом банкам заважає все теж зниження дохідності і жорсткі регулюючі норми НБУ. Тому значна частина малих і середніх банків України з великими труднощами зводять кінці з кінцями, а потік доходів або взагалі відсутній, або дуже малий.

В процесі управління банківською діяльністю необхідно так організувати рух вхідних грошових потоків, оптимізувати їх структуру, щоб вони відповідали по вартості і економічному змісту відповідним вихідним потокам. В зв'язку з тим, що основу банківських пасивів складають вхідні потоки залучених їй запозичених коштів, ми вважаємо можливим ідентифікувати управління пасивами саме на базі грошових потоків другого рівня ієрархії і об'єднати схожі за економічним змістом потоки в групи. Тоді будемо мати три групи грошових потоків: строкові депозити, міжбанківські кредити, залишки на розрахункових і поточних рахунках. Управління пасивами банку головним чином зосереджено на управлінні саме ними потоками.

В умовах зниження темпів інфляції у банку нема іншого шляху підвищення ефективності пасивних операцій, ніж поступове збільшення частки строкових депозитів і термінів запозичення. При цьому вхідний потік строкових депозитів повинен корелювати по строках з відповідним вихідним потокам малоризикованих інвестицій. Залучати строкові депозит доцільно тільки при наявності відповідного по вартості, терміну і надійності активною інструменту. Залучати ж міжбанківський кредит має сенс або при проведенні ділінгових операцій, тобто для паралельної перепродажі з метою отримання доходу на різниці процентних ставок, або для підтримки ліквідності балансу банку. Банк також зобов'язаний максимально повно використовувати часовий лаг, який існує між моментом фактичного надходження коштів на кореспондентський рахунок банку і моментом зарахування цих коштів на особистий рахунок клієнта. Цей строк невпинно зменшується, але на момент нашого дослідження 1-2 дні у банків були і якщо розмістити ці абсолютно безплатні для банку кошти в міжбанківські кредити, то можливо отримані прибуток. Хоча, слід зазначити, що з введенням в дію системи електронних платежів (СЕП), часовий лаг зводиться до мінімуму.

Важливе значення для підвищення ефективності управління пасивами мають недійові методи залучення клієнтів. Якщо говорити про зобов'язання до запитання, то стимулювати появу нових клієнтів можна шляхом підвищення якості, культури і швидкості обслуговування, надання клієнту широкого спектру додаткових послуг, консалтингу і т.п. Велике майбутнє за електронними засобами зв'язку, з допомогою яких клієнт може давати доручення банку на роботу з своїми коштами як на українському, так і на міжнародних фінансових ринках з метою максимальної диверсифікації сфери інвестування своїх коштів і одержання максимального прибутку при мінімальному рівні ризику. Нецінові методи залучення клієнтів у сфері строкових депозитів - це урізноманітнення вкладів з диференціацією дохідності за строками, сумами, способами нарахування доходу, способами оподаткування і т. ін. Необхідно пропонувати клієнтам розміщення своїх коштів шляхом купівлі депозитних сертифікатів, векселів банку з метою мінімізації податкових витрат, проводити різні розиграші, лотереї і т.ін. Для широкого втілення в банківський бізнес нецінових методів необхідно створити на державному рівні систему гарантування внесків вкладників у банк. В цьому напрямку йде певна робота, хоча переважно тільки на нормативному рівні [12].

Управління пасивами повинно здійснюватися паралельно з управлінням активами. Так, вхідний грошовий потік залученого строком на три місяці депозиту не повинен трансформуватись у названому інтервалі часу у вихідний грошовий потік високо ризикових корпоративних цінних паперів, а вхідний потік залишків на поточних рахунках клієнтів не може бути направлений на придбання будинку. Тільки чітка відповідність між структурою і строками вхідних і вихідних грошових потоків може забезпечити безперебійну і ефективну роботу банку в сучасних умовах. Досягти цього можливо лише при наявності чітких уявлень про структуру і методи управління вихідними грошовими потоками, які формують банківські активи.

В економічній літературі найбільш розповсюдженим с розподіл активних операцій на чотири основні групи: кредитні операції, в результат яких формується кредитний портфель банку; операції з цінними паперами, які формують інвестиційний портфель; операції з готівкою і розрахункові операції; інші активні операції. Кожну з них груп активів формує відповідний вихідний грошовий макропотік, який складається з менших за обсягом вихідних грошових потоків. Тому вихідні фінансові макропотоки мають ієрархічну структуру. Структура активів комерційного банку в розрізі вихідних грошових потоків представлена на рис. 2.2.

Серед сукупності вихідних грошових потоків необхідно виділиш два - це грошові потоки, які формують кредитний і інвестиційний портфелі банку.

Така градація потових потоків не випадкова, адже саме кредитний інвестиційний портфелі є активами, які приносять найбільший дохід, для одержання всебічного уявлення про управління активами доцільно провести короткий аналіз основних вихідних грошових потоків. Вихідний грошовий потік, який формує кредитний портфель, складається з таких потоків, як потік комерційного кредитування і потік міжбанківського кредитування, кожний з яких складається і відповідних елементів потоку. Вихідний потік комерційного кредитування, в свою чергу, розподіляється на потоки кредитів фізичним особам (індивідуальні позичальники) і юридичним особам (корпоративні позичальники).

Рис.2.2. Структура вихідних грошових потоків

Операції банків по кредитуванню підприємств потенційно є найбільш прибутковими, але вони пов'язані з високим рівнем кредитного ризику. Керівники КБ добре розуміють, що кредитувати промисловість, населення можливо і навіть необхідно. Але, одержавши дуже великі збитки при наданні кредитів на першому етапі розвитку вітчизняної банківської системи, коли при галопуючій інфляції і астрономічних процентах кредит видавились без належного забезпечення і гарантій повернення, банки почати дуже обережно відноситися до цього виду своєї діяльності.

Складовим елементом потоку, який формує кредитний портфель, є грошовий потік міжбанківського кредитування. Ринок міжбанківських кредитів досить розгалужений і має високий рівень попиту тому що під час кризи неплатежів або стійкого зниження курсу національної валюти, ліквідність банків суттєво знижується. Внаслідок зниження ліквідності відбувається підвищення ринкових котировок, хоч ставки залежать від терміну кредиту, суми, надійності позичальника, ситуації на суміжних сегментах фінансового ринку і багатьох інших причин Саме ринок міжбанківських кредитів, пропускаючи через себе великі обсяги грошових потоків, є досить популярною сферою застосування тимчасово вільних грошових коштів.

Другим вихідним грошовим потоком є потік інвестиційні вкладання банку. На другому рівні ієрархії він складається з вихідних грошових потоків вкладень в державні цінні папери, корпоративні цінні папери і вкладень у фінансові підприємства.

Вихідний потік вкладень у державні цінні папери складається з витрат на придбання ОВДП та інших державних ЦП. ЦІ папери обертаються на широкому сегменті вторинного ринку, мають регламентовані правила обігу, їх ліквідність піддається виміру. Разом з тим, зниження номінальної прибутковості державних ЦП, а також збільшення терміну їх обігу, примушують банки надавати більшого значення фактору ринкового ризику, який пов'язаний з цим інструментом. Для українських КБ, які спеціалізуються на операціях з державними ЦП, зниження їх прибутковості з наближенням її до межі, яка може бути співставлена з темпами девальвації національної валюти, може спричинити падіння депозитного проценту і викликати суттєвий відтік депозитних вкладів. Посилюються сумніви і щодо надійності державних ЦП, тому що вони є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту. Про слабку надійність державних ЦП свідчить й криза з ОВДП у 2002р., яка проявилася у односторонній примусовій реструктуризації державою своїх зобов'язань перед банками і ледве не призвела до системної кризи в вітчизняній банківській системі. Вона завдала чималі економічні та соціальні збитки не тільки банківським інститутам, а всій економіці країни, відкинувши український фінансовий ринок у його розвитку на декілька років назад.

Другим вихідним грошовим потоком, який формує інвестиційний портфель банку, є грошовий потік вкладень в корпоративні ЦП. Ці вкладання представляють значний інтерес для КБ, поскільки потенційно можуть приносити високі доходи. Разом з тим це надзвичайно ризикові вкладання у зв'язку з низькою ліквідністю корпоративних ЦП Низька ліквідність властива не тільки для ЦП українських корпорацій, а й інших країн. У зв'язку з цим уряд США законодавчо заборонив КБ інвестувати кошти й ЦП американських корпорацій. Цей грошовий потік розпадається на грошові потоки внесків в емітуємі деякими банками векселі, акції, облігації, корпоративні папери підприємств енергетики, зв'язку деревообробної і ряду інших галузей і підприємств, продукція яких користується попитом за кордоном.

Грошовий потік посередницьких операцій складається з потоків вкладів у факторингові, трастові і лізингові операції. Факторингові операції представляють собою переуступку банку не оплачених позичкових зобов'язань, які виникають між контрагентами в процесі реалізації продукції. Трастові операції можна визначити як один з методів короткострокового або середньострокового розміщення тимчасово вільних фінансових ресурсів, коли банк вважає можливим передати їх в управління агенту В Україні відсутні такі агенти, що пояснюється слабкістю розвитку грошового ринку взагалі і фондового зокрема, який спеціалізується на портфельних операціях з відповідним фінансовим інструментом. Лізингові операції можна визначити як такі, що направлені на інвестування тимчасово вільних фінансових ресурсів, коли по договору лізингу банк бере на себе зобов'язання придбати у власність обумовлене майно у конкретного продавця і передати це майно своєму клієнтові за адекватну винагороду в тимчасове користування для підприємницької діяльності На рис. 2.2. потік посередницьких операцій не позначений тому що переважна більшість посередницьких операцій є формами кредитування, а значить відноситься до вихідного потоку комерційного кредитування Однак, існує думка, що посередницькі операцій належать до банківських послуг, а значить мають іншу економічну природу, тому ми зупинилися на них..

Слід наголосити на тому, що цей потік ще не приносить банкам великої частки доходів. Це відбувається тому, що ринок цих фінансових операцій не достатньо розвинений в нашій країні, і крім того, існують певні законодавчі обмеження, які стосуються цієї сфери.

Четверту групу активних операцій складають грошові потоки, які пов'язані з готівкою та розрахунковими операціями. Особливий інтерес в цій групі представляють грошові потоки, які пов'язані з касовими і конверсійними операціями. Потік касових операцій - це платежі в готівковій грошовій формі. Ці платежі не тільки не приносять доходу банку (вони не беруть участі в обороті коштів), а і бувають інколи збитковими, тому що зберігання готівки, інкасація та інші подібні операції досить дорогі для банку. Саме тому керівництво банку намагається зменшити до мінімуму величину цих найбільш ліквідних і в той же час неприбуткових (збиткових) активів.

В економічній літературі виділяють три основні методи управління вихідними потоками та активами банку: загальний фонд коштів, безперервний розподіл або конверсія активів і математичні методи. Управління вихідними грошовими потоками за методом загального фонду коштів полягає в тому, що в один розподільчий центр стікаються всі фінансові ресурси, які поступили в банк за макросередовища. В залежності від пріоритетів керівництва КБ ці потоки трансформуються у вихідні шляхом розподілу між тими активами, які є найбільш надійними, дохідними і ліквідними. Основним позитивом цього методу є можливість керувати активами банку на основі широкого вибору можливих комбінацій. Основним негативом є відсутність чітких критеріїв у розподілі залучених і власних коштів між окремими вихідними потоками і суб'єктивізм при прийнятті рішень відносно напрямків вкладання.

Управління активами за методом безперервного розподілу або конверсії полягає в тому, що розподіл активів відбувається в залежності від економічної природи відповідних вхідних грошових потоків. Так, кошти, які залучені у вигляді вхідного грошового потоку строкових депозитів повинні бути розміщенні у строковий кредит, залишки на розрахункових і поточних рахунках клієнтів повинні бути розміщенні у вихідний грошовий потік одноденного міжбанківського кредиту, або залишені на кореспондентському рахунку банку.

Позитивною стороною цього методу є скорочення питомої ваги високоліквідних фінансових ресурсів, в результаті чого з'являється можливість мобілізувати додаткові кошти для збільшення обсягів кредитного і інвестиційного портфелів. Негативною стороною методу є необхідність постійного розподілу вхідних грошових потоків по групах і наступний адекватний розподіл відповідних вихідних потоків.

Позитивною стороною застосування математичних методів для управління активами є можливість одночасно використовувати інформацію про рух активів і пасивів банку з підтримкою необхідного рівня ліквідності, дохідності операцій і ряду інших показників. Негативною стороною цього методу є те, що лише частина банківських менеджерів середньої і вищої ланок спроможні чітко визначити задачі, які повинні вирішуватись з допомогою математичних методів. Лише одиниці з них володіють відповідною освітою і досвідом практичної роботи достатніми для того, щоб професійно і чітко вникнути в результати обчислень, в фінансове і економічне значення компонентів математичних методів та моделей. Крім того, в умовах нестабільної фінансової і політичної ситуації в країні навіть вірні з математичної точки зору прогнози не можуть бути застосовані в повній мірі.

Слід наголосити на тому, що точне визначення всіх видів вхідних і вихідних грошових потоків відкриває добрі можливості для розробки кожним КБ такого фінансового документа як платіжний баланс (платіжний календар) банку. Цей документ може надати банку великі переваги при оцінці свого фінансового становища та потенційних можливостей для вкладання коштів.

На закінчення, в зв'язку з величезною кількістю платежів, які надходять в банк та виходять з нього, побудувати платіжний баланс банку можна тільки використовуючи математичні методи в управлінні руху грошових потоків, зокрема формалізацію і математичне моделювання, детальніше про це мова піде у третьому розділі цієї роботи.

2.2. Методи оцінки і мінімізації банківських ризиків

Будь-яка операція в процесі функціонування КБ пов'язана з ризиком, який представляє собою ймовірність негативного результату, що зумовлюється невизначеністю інформації відносно поведінки грошових потоків. Сутність банківського ризику в тому, що вартість активів і зобов'язань може змінюватись під впливом дії економічних, політичних, соціальних і інших факторів. Напрямок і рівень такого роду невизначеності дозволяє розглядати банківський ризик як сукупність різних ризиків.

Кожний КБ намагається уникнути ризиків або звести значення цього фактору до мінімуму і може використовувати для цього такі методи:

1. Відмова від проведення конкретної банківської операції. Це дуже дієвий метод і зводить ризик від проведення операції до нуля, але разом з тим він забезпечує і нульовий дохід.

2. Трансформація ризику, або перетворення одного ризику в інший, менш небезпечний в даний момент часу з точки зору пріоритетів банку. Трансформація передбачає також розподіл одного великого ризику на декілька менших.

3. Адаптація ризику, що передбачає можливість управління ним за допомогою заходів, які перешкоджають його розширенню.

4. Фіксація ризику, що включає комплекс міроприємств по недопущенню подальшого росту негативних процесів.

5. Страхування ризику, що передбачає набір превентивних дій, направлених на розподіл всього сукупного ризику між суб'єктами банківських операцій, або перенесення ризику на третю особу.

Для того, щоб реалізувати запропоновані методи вирішення проблеми ризиків, зокрема звести значення ризиків до мінімуму, необхідно проаналізувати ті з них, яким можна дати кількісну оцінку, а також ті, які піддаються прогнозуванню і мінімізації. Цій умові, на нашу думку, відповідають такі види ризиків, як: процентний, кредитний, ризик ліквідності, валютний ризик, ризик достатності власного капіталу Під час функціонування банки стикаються з ризиками, які не відповідають зазначеній умові, наприклад, різноманітні ризики, які виникають під час проведення банком операцій на позабалансових рахунках, ризик недоотримання прибутку тощо.

.

Ризик достатності власного капіталу вже розглядався нами в параграфі 1.3, тому зупинимось на інших відокремлених нами видах ризиків.

Процентний ризик -- ризик зниження вартості власного капіталу. викликаний зміною ринкових процентних ставок. Процентний ризик може проявлятись у двох видах: 1) зниження чистої процентної маржі внаслідок більш швидкого зростання процентних витрат в порівнянні з процентними доходами; 2) зниження дохідності активів банку при зростанні ринкової процентної ставки по пасивах.

При оцінці і управлінні процентним ризиком можна застосувати методики ГЕП-аналізу та ДРТ-аналізу Duration аналіз - аналіз тривалості..