Лісівничі властивості дуба звичайного та особливості відтворення його деревостанів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Структура та обсяг роботи. Випускна магістерська робота складається із вступу, шести розділів, висновків та пропозицій виробництву, списку використаних джерел літератури.

Метою дипломної роботи є вивчення сучасного стану лісокультурної справи y господарстві та оцінюванні її ефективності при відтворенні дуба звичайного на свіжих зрубах господарства.

Для досягнення поставленої мети передбачено виконання наступних завдань:

ь Аналіз лісорослинних умов регіону розташування ДП «Смілянський лісгосп»

ь оцінка сучасного стану лісокультурної справи y господарстві

ь проведення детального аналізування лісокультурних об'єктів дуба звичайного

ь встановлення ефективних напрямів відтворення дуба звичайного y ДП «Смілянський лісгосп»

ВСТУП

Актуальність теми. Підвищення продуктивності лісових насаджень належить до основних проблем, якими опікуються лісівники в усіх лісорослинних зонах України. Особливо актуальна ця проблема для лісодефіцитних районів, де ліси задовольняють не лише потреби у деревині, але й виконують надзвичайно важливі екологічні функції. З огляду на поліфункціональне значення лісів у регіоні досліджень, актуальності набуває потреба, щодо формування біологічно стійких й водночас високопродуктивних насаджень, які дозволяли б отримувати максимальні прибутки із земельних площ, на яких зростають ліси.

До лісових культур, які виконують меліоративні функції варто добирати деревні рослини, яким властивий сприятливий вплив на головні деревні породи. У змішаних за складом насадженнях, взаємодія між деревними рослинами набуває особливої актуальності, оскільки являє собою синтез біологічних, екологічних та ценотичних властивостей, які відбуваються за конкретних умовах зростання. Тому, створення змішаних насаджень, у яких сумісно зростаючі деревні рослини доповнювали б одна одну.

У вирішенні проблем, пов'язаних з підвищенням продуктивності лісів істотна роль належить дубу, а тому фахівці з виробництва та з лісових наукових установ культивуванню цієї деревної рослини приділяють достатньо багато уваги, адже дуб належить до найцінніших лісотвірних порід Лісостепової зони України, а тому впровадження у виробництво лісового садивного матеріалу із закритою кореневою системою, який поліпшує приживлюваність саджанців на лісокультурних площах та опрацювання типів лісових культур, придатних для культивування дуба належать до актуальних проблем сьогодення і саме їх вирішенню в умовах діяльності ДП «Смілянський лісгосп» і присвячено цю магістерську роботу.

Обєкт дослідження - процеси відтворення дуба звичайного у
ДП «Смілянський лісгосп».

Предмет дослідження удосконалення способів створення та вирощування лісових культур дуба звичайного.

Методи дослідження лісокультурні та біометричні ? при дослідженні лісівничо-таксаційних показників, математико-статистичні ? при обробці та аналізуванніотриманих даних досліджень.

Практичне значення одержаних результатів. На основі аналізу результатів оцінювання стану культур дуба звичайного, вказано напрями подальшого удосконалення методів відтворення деревостанів дуба звичайного y ДП «Смілянське лісове господарство».

Особистий внесок. Автор самостійно провів аналіз літератури, визначив тематику і завдання дослідження, зібрав необхідний матеріал та здійснив його обробку. Самостійно сформулював висновки і практичні рекомендації, написав і оформив усі розділи дипломної роботи.

Публікації. Кісіль М.А. Відтворення лісів у Черкаському ОУЛІМГ / М.А. Кісіль, І.Є. Іващенко // Актуальні проблеми лісового і садово-паркового господарства присвячена доктору Миколі Івановичу Сусу : матер. Міжнар. наук.-практ. конф., 23-24 трав. - Умань - С. 120-122.

Метою дипломної роботи є вивчення сучасного стану лісокультурної справи y господарстві та оцінюванні її ефективності при відтворенні дуба звичайного на свіжих зрубах господарства.

Для досягнення поставленої метипередбачено виконаннян наступних завдань:

ь Аналіз лісорослинних умов регіону розташування ДП «Смілянський лісгосп»

ь оцінка сучасного стану лісокультурної справи y господарстві

ь проведення детального аналізування лісокультурних об'єктів дуба звичайного

ь встановлення ефективних напрямів відтворення дуба звичайного y
ДП «Смілянський лісгосп»

РОЗДІЛ 1. ЛІСІВНИЧІ ВЛАСТИВОСТІ ДУБА ЗВИЧАЙНОГО ТА ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕНЕНЯ ЙОГО ДЕРЕВОСТАНІВ

1.1 Дуб звичайний ? основна лісотвірна порода Лісостепової зони

Дуб звичайний (Quercus robur L.) є однодомним деревом з опадаючим на зиму листям. У цього виду дуба листя перисто-лопатеве, з цільнокраїми лопатями, інколи великозубчасте. Чоловіче квітування відбувається у вигляді звисаючих сережок, а жіночі квіти розташовуються y пазухах верхніх листків. Вони сидячі або ж знаходяться на квітоніжках, які розміщуються по одній чи по декілька штук. Зав'язь у них одна, має три гнізда і дві насінні бруньки y кожному з них. Оточена плюскою, яка формується з приквіткових лусочок. Жолуді у нижній частині оточує розросла плюска. Вони однонасінні, дозрівають y рік цвітіння. Опадають з дерев у кінці вересня на початку жовтня.

Дуб належить до дерев першої величини. Здатен досягати висоти 50 м та діаметра стовбура 1,5 м. Вид відноситься до деревних порід довгожителей. Він здатен доживати до 600 років і навіть до 1000 років. У Європі до найстарших відносять дуб, який зростає у місті Стельмуже (Литва). Цьому дубу виповнилось 1500 років. Діаметр стовбура у нього сягає 2,7 м, а площа проекції крони 346 м2. Вікові дуби також трапляються у Тульських засіках та у заповіднику «Ясна Поляна», що знаходиться в Росії [1].

Дуб звичайний здатен зростати на землях з різноманітними ґрунтовими відмінами, які відзначаються розмаїттям кліматичних умов. При цьому він формуєяк чисті так ізмішані насадження.Усі деревні породи, які зростають y межах його ареалу, здатні приймати участь y формуванні складу дубових насаджень. На борових ґрунтах він входить до складу соснових деревостанів, проте, за таких умов зростання він займає лише другий ярус, і лише у разі підвищення родючості ґрунтів може долучатись до першого ярусу. Найчастіше дуб звичайний зростає з кленом гостролистим і липою серцелистою. У лісостеповій зоні зазвичай домінують кленово-липові діброви, а у межах ареалу дуб зростає з вязами, ясенем звичайним та грабом звичайним. Дубово-грабові насадження трапляються у західному Лісостепу та у південно-західній частині зони змішаних лісів. Такі насадження мають розповсюдження на Кавказі, у Карпатах та в Криму. Граб, належачи до тіневитривалих порід, у дубових насадженнях здатен формувати лише другий ярус. У західних регіонах України, а також у Молдові, дуб може формувати насадження з буком європейським, а на Кавказі - з буком східним. З дубом також можуть зростати осика і береза, а із чагарників ? ліщина звичайна [2].

Дуб звичайний надзвичайно вибагливий до світла, а тому під пологом деревостанів підріст дуба звичайного зазвичай відсутній. Зокрема, пояснюючи причини цього явища Коржинський С. И. [3] відмічає, що «дуб не здатен розвиватись у затінку і навіть його паростки зникають під пологом деревних рослин уже через 2-3 роки». При цьому має місце позитивний вплив підвищення освітленості на ріст та розвиток його поновлення. При освітленнні під пологом в 40 % від відкритої місцевості ріст дубків віком 3 роки, такий же, як і за 100 % освітлення, а оптимальною освітленістю для росту сіянців дуба у південному Лісостепу є 78-80 % від освітленості відкритого місця [4]. Вимогливість до світла у саджанців дуба не є постійною і змінюється з віком та в залежності від географічного середовища місцезростаня [5, 6]. У стиглих насадженнях, з оптимальною густотою стояння дерев за умови зрідження у піднаметових ярусах, дерева дуба найкраще забезпечуються елементами мінеральногго живлення та світлом. Зокрема, Турський М. К. [7], досліджуючи 300-річні деревостани дуба спостерігав добре розвинутий середній ярус із липи серцелистої та клена гостролистого, у яких крони не затінялись деревами дуба. У нижньому ярусі таких насаджень дуба сконцентровано близько половини супутніх порід, серед яких 73-86 % належить клену гостролистому. Цим же автором було доведено факт більш високої стійкості затінених дубків у змішаних насадженнях в районах з більш вищою сонячною радіацією, а також, що тіневитривалість саджанців дуба зростає у напрямку з півночі на південь та з поліпшення ґрунтових умов.

Як зазначає Лосицький К. Б. [1], дуб може зростати майже з усіма видами деревних рослин. При цьому, він здатен утворюватизмішані за складом насадження у найрізноманітніших співвідношеннях, за поєднання різних деревних рослин, тому склад дубових насаджень не завжди постійний. Адже деревостани до складу яких входить дуб представляють собою лісові біоценози, які знаходяться у взаємодії та взаємозв'язках з навколишнім середовищем, а це викликає зміни у внутрішній структурі насаджень та призводить до змін у їхньому породному складі. Нині, на стан насаджень з участю дуба суттєво впливає діяльність людини. Проявляється вона у вирубуванні лісів, осушуванні заболочених земель, використанні лісових угідь під сіножаті, випасанні худоби, використанні лісових ділянок для відпочинку тощо. За такого господарювання відбувається заміна дуба на твердолистяні породи такі як - клен, ясен, граб, інколи -на вяз, або ж на м'яколистяні - осику, липу чи березу і значно рідше на хвойні породи (сосну чи ялину), а у разі несвоєчасного проведення рубок догляду на місці дуба зявляється береза та осика. Можливість заміни дуба на супутні породи завжди існує у змішаних насадженнях де для їхнього росту створюються сприятливіші умови, ніж для дуба. Наприклад, заміна дуба на граб можлива у західному Лісостепу на зрубах із паростковимчи насінним поновленням грабу, яке за висотою росте інтенсивніше за підріст головної породи, що викликаєформування грабового насадження з участю дуба звичайного. З 40-річного віку граб переходить до другого ярусу і у підсумку формуються дубово-грабові насадження, які лісівники відносять до стійких лісових комплексів. Заміна дуба на клен гостролистий можлива по всій зоні їх сумісного зростання. Проте, такі заміни недовготривалі (до 20 років) і в майбутньому на таких ділянках формуються дубові насадження з участю клена, який на менш родючих ґрунтах зростає під пологом дуба. На таких ділянках утворюються відносно стійкі лісові комплекси, які отримали назву - дубово-кленові діброви. За наявності сильних заморозків дуб зазнає пошкоджень більших, ніж клен, а також у разі масового розмноження шкідників головної породи, дуб випадає із насаджень і у таких деревостанах домінує клен. У таких насадженнях клен затіняє грунт, а це перешкоджає появі самосіву дуба й негативно позначається на його відновленні. Ймовірна зміна дуба на клен існує для районів Поволжжя Росії, для України та Білорусії. В Україні, на незначних площах спостерігається також заміна дуба на ясен та вязові породи. Такі ж заміни мають місце в Білорусії та Молдові, а також у Центрально-Чорноземному, Північно-Кавказькому та в Поволжському економічних районах Росії. Заміна дуба на ясен довго триваліша і пов'язана із будовою кореневої системи у ясена, яка здатна перехоплювати у дуба поживні речовини, а також негативно впливати на дуб своїми кореневими виділеннями. За спільного зростання він може повністю витіснити дуб із деревостану. І лише в сирих дібровах, ці два види, непогано уживаються разом та створюють відносно стійкі комплекси [8].

Ймовірність заміни дуба вязовими породами незначна і має місце в дібровах України. Зумовлено це ураженням вязових голландською хворобою і досить високою їх чутливістю до низьких температур повітря. Тому, для дуба як лісотвірного виду, для життєдіяльності та формування насаджень з його участю, корисне зростання з іншими твердолистяними породами, заміна на які відбувається достатньо рідко чи має тимчасовий характер [9].

Липа серцелиста на свіжих та вологих ґрунтах належить до супутників дуба звичайного. Зазвичай, найбільшого розповсюдженя набули кленово-липові дубові насадження, які за характером взаємозв'язків між деревними рослинами та іншими їх компонентами ценозів, відносяться до вузлової стадії розвитку дубових деревостанів, адже наявний видовий склад рослину них достатньо добре підігнаний [10, 11].

Заміна дуба березою та осикою може відбуватися у межах усього ареалу дуба за виключенням сухих і дуже сухих дібров. Ця заміна має місце після суцільних рубок, у разі коли після рубок не проводять своєчасних доглядів за підростом та самосівом головної породи. Найбільш ймовірні такі зміни у Білорусі, Волго-Вятському та Центрально-Чорноземному економічних районах Росії. Щоб запобігти таким змінам, важливо своєчасно проводити доглядові рубання у молодняках з наявністю дуба звичайного. Позитивний вплив рубок догляду підтверджує зниження площ м'яколистяних молодняків. Проте, заміна порід відбувається і при несвоєчасному проведенні рубок догляду. У таких насадженнях з віком проявляється погіршенням стану дубових лісів та зниженням їхньої повноти [12].

Отже, перед працівниками лісової галузі України стоїть конкретно окреслена мета - збільшити площу високопродуктивних лісових формацій, а також їх продуктивність (3,1 м3 на 1га) довести до потенціально можливої (5,0 м3 на 1га), адже фактичний середній річний приріст деревини у таких насадженнях України сягає 61 % можливого [13].

культивування дуб звичайний лісокультурний

1.2 Ареал дуба звичайного

Нині, ареал дуба звичайного знаходиться у стадії становлення. Адже,площі його природного поширення скорочуються у зв'язку із зміною породного складу існуючих деревостанів та зростанням його площ за рахунок створення штучних дубових лісів у безлісих районах півдня та південного-сходу, які належать до природних зон Степу і Лісостепу. Територія природного розселення дуба звичайного на півночі Європейської частини колишнього Радянського Союзу обмежується узбережжям Фінського заливу, межує з містом Токсово Санкт-Петербургської губернії й далі проходить до витоків річки Сухони, яка протікає на південний-захід від міста Вологда. Через м. Кіров та Оханськ розповсюджується до верхньої течії річки Уфа, звідки вздовж річки Сакмаре займає території до річки Урал й поблизу м. Орська, вздовж правого берега ріки Урал, направляється на південь й навпроти гирла річки Ілек, вздовж річки Іргиз направляється до річки Волга (навпроти м. Вольск). Вздовж Волги, опускається до міста Червоноармійськ, звідки направляється до села В'язовка, яке знаходиться у Архангельській області. Далі, звертає на захід у напрямку річки Дон і дійшовши до гирла річки Сіверській Донець звертає на Новочеркаськ. Через степи його ареал доходить до колишнього міста Дніпропетровськ, яке розташоване у середній частині річки Дніпро. Далі, через місто Кривий Ріг, розповсюдження дуба відбувається у напрямку Молдови. Загалом, дуб звичайний зростає на території усієї західної Європи. У Норвегії, дуб трапляється до 60-630 північної широти, тобто на широтах у яких розташовані Петрозаводськ та Сиктивкар. На захід, від державного кордону України, ареал дуба охоплює Польщу, Словенію, Чехословаччину, а також Німеччину. Його насадження зустрічаються на південному-заході Франції, у Іспанії, а також на заході Англії та у Ірландії. Північна межа природного ареалу дуба приурочена до заплав річок, де кліматичні умови менш суворі. Як відмічає Калиниченко Н. П. [14], діброви у північних районах зростають у плакорних умовах. Представлені вони, невеликими ділянками дубових насаджень, які розташовані у місці злиття річок Юшута та Ілеті, а також у інших місцях, які на один градус північніше від міста Санкт-Петербург. Північні осередки нагірних дібров, трапляються також у заплаві р. В'ятка, де дуб зростає північніше міста Кіров. Дуб, у вигляді поодинокої домішки до ялиново-ялицево-модринових насаджень трапляється на вододілах великої та Малої Кокшаги, а також на північний-захід від міста Йошкар Ола. Саме ці, згадані дубові масиви, належать до найпівнічніших частин його ареалу. На сході, дуб звичайний, представлений його одиничними деревами, які зустрічаються у Південному Передураллі аж до 57030? східної довготи та зростають на вододілах річок Іргіної та Ірени. Слід також зазначити, що Нижньоіргинські діброви зростають у лісовому масиві, а також у вигляді колок, якітрапляються серед полів.

У межах Пермської області, ареал дуба,розташований південніше міста Оханська. Як зазначають Колесников Б. П. та Шиманюк А. П. [12], деревостани з участю дуба, липи та клена, які зростають у південній частині області, належать до решток широколистяних та хвойно-широколистяних лісів, які тут зростали раніше. Дубові насадження, що збереглись, це переважно невеликі за площею ділянки на яких домінує дуб, порослевого походження.

За Уралом, дуб, у насадженнях природного походження не зростає. Спроби увести дуб звичайний в культури Західного Сибіру, зокрема поблизу міста Новосибірська, позитивних результатів не дали. Стовбури саджанців дуба, кожен рік, вимерзали вище снігового покриву. Після обмерзання, стовбури дуба кущились, унаслідок чого саджанці набували вигляду кущів висотою до 3 метрів. Слід також зазначити, що лісівники Новосибірської області проявляють інтерес щодо акліматизації дуба звичайного в умовах Західного Сибіру з використанням жолудів місцевого збору [2]. З огляду на результати, які було отримано у Ботанічному лісництві, у майбутньому можна буде сподіватись на розширення ареалу дуба звичайного і в цьому регіоні за рахунок акліматизованих різновидів дуба.

Згадуючи про ареал дуба звичайного мають на увазі не лише його поширення як виду, але і його трапляємість та здатність формувати деревостани у певних типах лісорослинних умов. Найбільша насиченість насаджень дубом спостерігається у центральних частинах його ареалу [15]. Було також показано [1], що крайня північна межа ареалу дуба обмежується: середньорічною температурою повітря біля 2° С; середньорічною температурою повітря за вегетаційний період 13,3° С; сумою активних температур (понад +10° С) 1600° С; радіаційним балансом у 92 кДж*см2*рік; тривалістю вегетаційного періоду у 118 днів. При цьому, оптимальні умови для росту дуба звичайного формуються у Західному Лісостепу, який характеризується: середньомісячною температурою повітря за рік у 8° С; середньомісячною температурою за вегетаційний період 17,6° С; сумою активних температур біля 3000° С; радіаційним балансом у 168 кДж*см2*рік; тривалістю вегетаційного періоду понад 170 днів. Необхідно також зауважити, що до чинників, які обмежують розселення дуба на північ, крім нестачі тепла, належать ще й висока кислотність ґрунтів, їх сильна опідзоленість та значна вологість. Розселенню дуба на південь запобігає засоленість ґрунтів та нестача вологи. Низькі та високі температури повітря не показують істотних зв'язків з ареалом дуба. Проте, негативно позначаються на його життєздатності та ослабляють взаємовідносини з більш зимостійкими видами деревних рослин. Дерева дуба, ослаблені морозами та посухами заселяють шкідники, які можуть викликати усихання не лише окремих дерев, але й дубових насаджень.

Рельєф земної поверхні також суттєво впливає на розповсюдження дуба. Адже, саме рельєф, визначає кількісні показники місцевого клімату й впливає на перерозподіл грунтових і біотичних чинників. Зазвичай, дубові ліси зосереджені на підвищених елементах рельєфу та у заплавах річок.Високопродуктивні діброви масивного типу, зростають у межах Середньоруській Височини. До них належать- тульські, воронезькі, орловські, курські, а також рязанські діброви. Діброви Білорусі та Північно-західної частини України, які зростають у межахПоліської низовини [16].

Отже, дуб звичайний, поселяється у заплавах річок, а також на вершинах балок. Розселення дуба на підвищених елементах рельєфу та у заплавах річок залежить від комплексу причин, серед яких важливе місце належить геологічному минулому землі, кліматичним та грунтовим умовам, віковим змінам рослинності та господарській діяльності людської спільноти.

В історичному минулому, дуб заселяв земельні площі, які звільнялись від льодовиків. До таких осередків належать височини. На деяких з них збереглися широколистяні ліси третинного періоду (пліоценового). Таких центрів налічується 5, це: Бесарабсько-Подольсько-Волинська височина; Південна частина Середньоруської височини; Донецький кряж; Приволжська височина; Південний Урал [16]. Серед згаданих реліктових районів, упродовж льодовикового періоду, збереглись рештки лісів, третинного походження. З огляду на цю обставину Алехин В. В. [15], запропонував розділяти діброви на дві категорії: ті, що збереглись з третинного періоду (південні околиці Середньоруської височини, Донецький кряж, Подільська височина); ті, що сформувались після відступу першого льодовика.

Варто також зазначити, що дуб здатен рости за найрізноманітніших ґрунтових умов, але відзначається поганим ростом на кислих грубогумусованих ґрунтах, на солонцях та солончаках, а тому культивувати його краще на родючих ґрунтах, які містять багато органічних речовин [7, 8]. Дуб, непогано росте на вологих пісках і погано росте на мокрих грунтах [17]. На суглинистих ґрунтах та на розчленованому рельєфіформуються сприятливі умови для росту дуба, а особливості будови його корененів та виражена мікотрофність, забезпечують його живлення елементами мінерального живлення, які важкодоступні для інших деревних рослин [18,19]. Проте, найкращі показники росту спостерігаються у саджанців дуба, які зростають на чорноземах та темно-сірих лісових ґрунтах, а також на дерново-підзолистих ґрунтах, яким властивий легкий чи середній механічний склад. Дуб звичайний, у степовій зоні,здатен переносити сильні посухи, але найкращимростом відрізняється на свіжих ґрунтах. У заплавах, дуб, переносить затоплення до 22 днів. У зоні Лісостепу, високопродуктивні діброви, зростають на землях де середня вологість повітря знаходиться на рівні 52-56 %, а середня річна температура повітря відповідає 8-90 С. Упродовж року випадає 450-525 мм атмосферних опадів, із них 200 мм за вегетаційний період.При культивуванні дуба, волога, виступає в якості чинника, що обмежує його ріст на півдні лісостепу та у степовій зоні. Наявністю чи відсутністю достатньої кількості вологи й визначається південна межа ареалу дуба звичайного. Найбільш сприятливими для росту дуба є умови, що формуються у Лісостеповій зоні та у її центральних і західних регіонах, де для зростання дуба достатньо тепла та вологи [8].

Отже, на підвищених елементах рельєфу формуються кращі умови для росту дуба, а поселення дуба у заплавах річок зумовлене більш сприятливими кліматичними умовами та кращою родючості ґрунтів у цих місцях. Тому, північна межа ареалу дуба, у межах заплав річок, заходить на 2° північніше, ніж на вододілах.

1.3 Діброви рівнинної частини України

Географічне положення, рельєф та клімат України зумовили наявність у межах її території дубових лісів. Розміщені вони по території країни не рівномірно, а їх продуктивність не однакова. У межах Полісся, на діброви більш багата східна частина, до якої входять Київська, Чернігівська та Житомирська області. У згаданих областях площа високостовбурних деревостанів дуба звичайного сягає 11-15 %. Досить значні площі займають діброви у Лісостеповій зоні. Зокрема, у Тернопільській, Вінницькій та Харківській областях [20]. У згаданих областях, на фоні невисокої лісистості, діброви займають понад 50 % вкритих лісом земель. Із них, основна частка, належить до високостовбурних деревостанів. У зоні Степу, діброви займають незначні площі. Тут, переважають насадження поросльового походження, з незначною продуктивністю. Рештки дубових насаджень, які ростуть у Одеській області, розташовані південніше його суцільного ареалу, що свідчить про його зменшення. На південних чорноземах, за вдалого добору супутніх деревних рослин для дуба та при застосуванні належних агротехнічних заходів, культури дуба зростають за ІІ класом бонітету і до 70-річного віку відзначаються добрим станом [21]. Дуб звичайний, також зростає у котловинах видування на Нижньодніпровських пісках, де відслонені суглинисті та супіщані прошарки, а також поховані ґрунти. За таких умов, дуб, у 90-річному віці зростає за ІІІ класом бонітету. За роки радянської влади, середній запас дубових насаджень у межах України зріс на 20 %, що вказує на достатню увагу працівників лісового господарства до цієї деревної рослини.

Описуючи діброви України Ізюмський П. П.та інші [22], виділили такі їх типи: 1. грабові; 2. кленово-липові; 3. берестові; 4. заплавні. Аналізуючи вікову структуру дібров України було відзначено [20], що для дібров, які відносяться до високостовбурних, характерні молодняки першого та другого класів віку. При цьому, їхня питома частка у межах окремих зон неоднакова. У лісостеповій зоні, площа молодняків знаходиться у межах від 15 % (Житомирська обл.) до 52 % (Тернопільська обл.), а у Степовій зоні - від 30 % (Кіровоградська обл.) до 90 % (Херсонська обл.). Наведені дані вказують, що у Степу роботи з вирощування дуба насіннєвого походження набули значних масштабів. Варто також зазначити, що у межах Лісостепової зони зміни запасів стовбурної деревини у деревостанах дуба не залежать від географічного розташування насаджень. Тут проявляються інші, часто випадкові чинники. Подібні явища мають місце і у межах Степової зони. Проте, більш низькі запаси деревини спостерігаються у насадженнях, які зростають у Степу. У Волинський, Рівненській та Житомирській областях кульмінація запасів стовбурної деревини настає у XІ-XІІ класах віку, а у інших областях, у VІІІ-XІ класах віку. У високостовбурних дібровах більшості областей кульмінація приросту спостерігається у четвертому-шостому класах віку, а у низькостовбурних - у третьму-п'ятих класах, що вказує на передчасне старіння дуба у деревостанах.

1.4 Природне відновлення у дібровах

Відтворення лісів у дібровах відбувається природним та штучним шляхом. При цьому, варто зазначити, що насінне поновлення можливе за двома варіантами - попереднім і наступним [20]. Природне поновлення, за певних лісорослинних умов відбувається задовільно, але у Тульських засіках, найкращі результати спостерігаються у дубняках зеленчукових, де кількість самосіву дуба сягає 5400 шт на 1 га [23].

Вирубування густого ліщинового підліску, поліпшує освітленість у дубових деревостанах майже у 1,8 рази, а у разі одночасного вирубування підліску й деревних рослин, що знаходяться у другому ярусі з доведенням зімкнутості крон до 0,6 одиниці, поліпшує освітленість під наметом лісу у 3 рази. Проте, необхідно зауважити, що збільшення світлового потоку, який надходить через деревно-чагарниковий намет, викликає розростання трав'яного покриву, який здатен заглушати поновлення дуба звичайного. Індикатором, який свідчить про небезпечне зниження повноти слугує снить, а її квітування вказує на утворення рідколісь з повнотою меншою за 0,4 одиниці і навіть галявин [8]. Ефект, від збільшення освітленості під наметом деревостанів, не однаково проявляється у різних географічних умовах. У північно-східному Лісостепу, зниження повноти у насадженнях здатне негативно позначатись на схожості жолудів, адже сходи, що з'являються ранньої весни, зазнають негативного впливу пізньовесняних заморозків, а у північно-західному лісостепу, де випадає достатня кількість опадів, має місце позитивний ефект, але й у цьому регіоні, у разі зменшення повноти до 0,4 одиниці і менше, кількість сходів дуба зменшується. У південному Лісостепу, у сухих і свіжих гігротопах, зміна як структури насаджень так і зниження їхньої повноти, не дають позитивних результатів й водночас проявляють негативний вплив у зв'язку із пересиханням верхніх горизонтів ґрунту. До кінця першої декади липня, має місце збільшення числа сходів дуба, а у подальші терміни, на ділянках з низькою повнотою, спостерігається зменшення їхньої кількості. У таких умовах, до обмежуючих чинників, зазвичай, відносять нестачу вологи. У сухих кленово-липових дібровах Центрального Лісостепу, поява самосіву найкраще відбувається у разі зімкнутості пологу у межах 0,6-0,7 одиниць [24]. Ймовірність перетворення самосіву дуба у «торчки» зростає у разі відхилення повноти від 0,6 одиниць у менший чи більший бік. Загалом, під пологом материнських насаджень загибель самосіву дуба неминуча, а різниця полягає лише у часі коли це відбудеться.

Дуб проявляє чутливість до заморозків, особливо до пізньовесняних. Гранична мінімальна температура, яку витримують саджанці дуба сягає -40° С, а його морозостійкість зростає з півдня на північ. Дуб, здатен переносити морози краще за ясен, граб, ліщину, але поступається клену, липі та вяовим [25]. Сходи дуба звичайного, у молодому віці, надзвичайно чутливі до низьких температур повітря і ґрунту. Ступінь морозостійкості у 1-3-річних саджанців, залежить від ступеня їхнього підготування до зими. Коренева система молодих дубів, які пройшли нормальний цикл розвитку, вимерзає при температурі на поверхні ґрунту -13 - -14° С, слаборозвинутих - за температури
-8° С. Надземна частина у слаборозвинутих сходів дуба, вимерзає за температури -13° С, а у нормальних - -35° С [8]. Варто також відмітити, що молоді весняні пагони на самосіві дуба, за температури на поверхні ґрунту
-40° С гинуть, упродовж 6- 8 годин [12].

Дослідження, які провів Колесниченко М. В. [11] у показали, що у зріджених насадженнях збільшується кількість тепла під наметом лісу упродовж весняно-літнього періоду, а температура ґрунту під впливом зрідження насадження змінюється істотніше, ніж температура повітря. При цьому, підвищення температури ґрунту на 5-сантиметровій глибині, у разі зріджування деревостанів, викликає у рослин більш ранній початок вегетації. За недостатнього зволоження, рослини починають рости раніше при підвищених температурах ґрунту. Тобто деревні рослини використовують оптимальніші умови для свого росту та розвитку. Але цей позитивний ефект від високих температур у весняний період, перетворюється на негативний влітку, коли за обезводнення ґрунту відбувається пригнічення росту у самосіву дуба. Втрата приросту, у зв'язку з нестачею вологи у літні місяці, не завжди компенсується збільшенням приросту за рахунок більш інтенсивного перебігу процесів фотосинтезу. У зимовий період, у насадженнях з повнотою до 0,4 одиниці, мінімальні температури ґрунту, наближаються до температур, які спостерігаються на відкритих місцях, а тому ймовірність ушкодження самосіву дуба морозом, на таких ділянках зростає [25].

Важливим елементом відновлення дуба є насіннєношення, яке у нього розпочинається залежно від географічного місця зростання. Так, у північній та східній частинах Лісостепової зони, дуб вступає у насіннєношення у віці 70-80 років, а у південній частині Лісостепу та у Степовій зоні, дуб, розпочинає плодоносити з 20-річого віку, а в окремих насадженнях і з 8-річного віку. Встановлено закономірність [8], що у насадженнях, де тривалість життя дуба довша, репродуктивна здатність у рослин настає пізніше. Дуб плодоносить до 300 років, але кращі за якістю жолуді збирають із дерев, що належать до молодих. Дубу властива періодичність у насіннєношенні, але незначні урожаї жолудів, спостерігаються щорічно. Навіть у неурожайні роки опадає від 10 до 100 тисяч жолудів на 1 га. Цієї кількості жолудів достатньо для засівання земельних площ, зайнятих материнськими деревами. За кращих умов зростання, рясні урожаї жолудів дуба спостерігаються через 2-4 роки, у гірших - через 6-10 років. Здорові жолуді опадають у вересні - жовтні упродовж 20-30 днів.

У роки з рясними урожаями, у самосів перетворюється 23 % опавших жолудів, а в неурожайні - 1,5 % [25]. При ґрунтовій схожості понад 50 %, значна кількість жолудів гине від шкідників та збудників хвороб, поїдається чи розтаскується лісовими гризунами та дикими кабанами. Жолуді пошкоджують довгоносик і плодожерка (до 54 %), а до 52 % можуть знищуватись мишевидними гризунами. Попереднє поновлення дуба, властиве насадженням і Лівобережного Лісостепу України [22, 26], де на 1 га може налічуватись від 10 до 100 тисяч самосіву дуба.

У дібровах Литви, найбільша кількість сходів та підросту дуба, спостерігається під наметом ялиново-яглицевих дубняків (11 тис. шт на 1 га), а найменша - у ялиново-соснових (2 тис. шт на 1 га) [20]. На зрубах, підросту менше, аніж під наметом лісу, тому що на зрубах його пригнічують паростки ліщини та супутні породи, а також їх знищують тварини. На 7-8 рік після появи сходів дуба, під наметом насаджень лишається лише 7-13 % від їх початкового числа. Дослідження, проведені у насадженнях Тростянецької лісової дослідної станції [22], свідчать, що тривалість існування самосіву під пологом зімкнутих насаджень сягає 2-4 років. При цьому, у перший рік відмирає - 78 % самосіву, на другий - 84 %, на третій - 98 %. При зріджуванні намету, проведенням поступових рубок у два прийоми, упродовж 4 років відмирає 58 % самосіву дуба. При цьому, варто відмітити, що у північних та північно-східних районах, загибель підросту дуба під наметом відбувається відносно повільно й до 8-річного віку збереженість підросту становить лише до 15 %.

В Україні зменшити загибель самосіву дуба вдається шляхом зрідження насаджень до повноти 0,6-0,7 одиниць, а у районах, які розташовані північніше, зріджування насаджень мусить бути менш інтенсивним. У районах з промивним типом зволоження, зрідження намету насаджень необхідно проводити за 1-3 роки до рясного урожаю жолудів дуба. У районах з випотним типом зволоження, зрідження намету повинне здійснюватись у рік опадання жолудів, але не пізніше як через 2 роки після появи сходів, тому, що більш тривале перебування самосіву під зімкнутим наметом закінчується його загибеллю.

На збереженість насінного поновлення дуба позитивно впливають двохприйомні поступові рубки, виконані методом вузьких стрічок [20]. Загалом, насіннєношення дуба, достатнє для забезпечення природного відтворення дубових насаджень, але без застосування заходів із сприяння зробити це вкрай важко, чи навіть неможливо. До заходів сприяння природному поновленню дуба під наметом насаджень в Україні відносять: заборону випасання худоби упродовж 5-10 років до рубки; проведення заходів, які передбачають захист урожаю жолудів; розпушування ґрунту у рік опадання жолудів; видалення із насадження підліску у рік опадання жолудів (у Поліссі підлісок слід вирубувати за 3-5 років до проведення головної рубки); вирубування другого ярусу на 2 рік після появи сходів; залишення узлісь зі сторони полів; заборона полювання на лисиць та створення умов для сприяння гніздуванню сов.

Крім того, при відтворенні дібров природним насінним шляхом необхідно дотримуватись наступних вимог: застосовувати добрива та інші стимулятори, які б сприяли квітуванню та насіннєношенню дуба; впроваджувати заходи з охорони урожаю жолудів за рахунок боротьби із шкідниками та збудниками хвороб; знищувати мишевидних гризунів; розпушувати ґрунт з метою сприяння проростанню жолудів; проводити обгороджування ділянок; зберігати сходи й підріст за рахунок їх освітлення [20].

Вегетативне відновлення дуба, вважають додатковим до насінного, адже при порушенні процесів життєдіяльності, дуб здатен давати проростки із сплячих бруньок і саме завдячуючи цій здатності дуб періодично поновлюватись у насадженнях. При цьому, варто зазначити, що уражені морозами, шкідниками і збудниками хвороб стовбурці самосіву дуба, заміняються навесні наступного року паростками, які поновлюються із резервних сплячих бруньок. Неодноразове відновлення, дозволяє дубу розвивати кореневу систему, яка здатна сформувати із самосіву підріст. Енергія росту у висоту зростає з кожним наступним всиханням стовбурців. Пагоноутворювальна здатність у дуба розпочинається з перших років життя й зберігається до 200-річного віку, а паросткова здатність у дуба залежить від родючості ґрунтів. У насінних насадженнях І-ІІ класів бонітету паросткова здатність лишається ефективною до 70 років. У насадженнях ІІІ-ІV класу бонітету до 90 років. Для насаджень І-ІІ класів бонітету паросткового походження до 50 років, а для насаджень ІІІ-ІV класу бонітетів - до 60 років. У Шиповому лісі, після вирубування 100-річного деревостану, понад 90 % пнів дуба дають життєздатні паростки. Вік насінної стиглості у дуба співпадає із віком, коли у дуба спостерігається пониження пагоноутворюючої здатності. Паросткоутворююча здатність у дуба, який зростає у змішаних лісах та у Північному Лісостепу послаблюється з 50-річного віку, тобто, з початком насіннєношення дуба у насадженнях. Дубу властивий повільний ріст у молодому віці. Сповільнений ріст у Лісостепу триває 10 років, а у Степу - 3-5 років. Упродовж цього терміну гинуть «торчки», сформовані у результаті сповільненого росту, якщо вони лишаються затіненими материнськими насадженнями [19]. Дуб паросткового походження, у перші роки життя, росте інтенсивніше за насінний. Їхня висота вирівнюється лише у 30-40-річному віці.

Вегетативне відновлення дібров, відбувається за рахунок сплячих бруньок, які розташовані біля кореневої шийки та у нижній частині пня й після вирубки дерев дуба розпочинають рости. При цьому, на одному пні може утворюватись до десяти паростків, а їх кількість та потужність розвитку залежать від комплексу чинників. Серед яких варто згадати лісорослинні умови, діаметр пня та спосіб рубання.

Характерною ознакою порослевого поновлення у дуба є його куртинне розташування на площі. Адже, кожен пень виступає в якості осередку паросткового гнізда, що дозволяє паросткам дубу конкурувати з паростками його супутників. Слід також зауважити, що більша частина сучасних дубових лісів являють собою змішані насадження, які мають насінне та порослеве походження. У разі коли ведення господарства базується на паростковому поновленні, великого значення набуває вік рубки. Адже коли насадження зрубати раніше, відбувається втрата у прирості деревини, а коли пізніше - можна не отримати поновлення паростків. Загалом, дуб здатен зберігати паросткове поновлення до 60-річного віку. Проте, поодинокі випадки росту паростків, можуть спостерігатись до 150-річного віку. Як вказує Юркевич И. Д. [27], ефективне використання паросткової здатності у пнів дуба, обмежується віком деревостанів для другого класу бонітету у 40 років, а для третього і четвертого класів бонітету - 60-річним віком.

На якість паросткового поновлення у дуба впливає також сезон рубки насаджень. Так, Жуков А. Б. [28], на підставі досліджень поновлення дуба у Тростянецькому дослідному лісництві, з'ясував, що більш життєздатне поновлення з'являється на пнях дерев, які зрубувались у квітні мысяцы (89 % поновлення). Тобто, на пнях дерев, які було зрубано у період найбільшого сокоруху. Загалом, як вважає Харитонович Ф. М. [29], для отримання надійного паросткового поновлення, рубання насаджень дуба, необхідно здійснювати у період з жовтня по квітень.

Дослідження з пагоноутворювальної здатності у дуба, в залежності від діаметра та висоти пнів, від класу росту материнських дерев та інших дендрометричних показників показало [20], що на ріст паростків дуба істотно впливають корені материнських дерев. Упродовж перших 2-3 років, паростки ростуть за рахунок запасів поживних речовин у материнських пнях. І саме завдячуючи цьому, паросткам властивий швидкій ріст у цей період. Після використання запасів поживних речовин, наявниху пнях, приріст паростків зменшується, а після їх укорінення, знову зростає. Проте, коренева система материнських дерев, відіграє значну роль у формуванні паростків упродовж тривалого часу. Про це свідчать досліди з відокремлення 10-річних паростків від материнських коренів, що призводило до загибелі пневих паростків. У дібровах паросткового походження (першого та другого покоління) кваліфіковане проведення рубок догляду дозволяє формувати достатньо продуктивні насадження дуба.

Отже, біологічні властивості, характерні дубу, зумовлюють його ріст на відкритих просторах. Під наметом материнських насаджень дуба, періодично формується його рясний самосів, який внаслідок затінення гине. Володіючи достатньо високою репродуктивною здатністю, дуб, не в змозі формувати різновікові деревостани, а тому поступається місцем тіневитривалим деревним породам.

Біологічні властивості, щодо природного поновлення, дуб зберігає й на зрубах. Вивчаючи природне насінне поновлення на зрубах Тульських засік, Попов В. В. [23], спостерігав поновлення дуба лише на 10 % площ. На 32 % площ поновлення відбувалось широколистяними породами, а на 21 % - липою, осикою та березою. На зрубах, з попереднім рясним самосівом, успішне поновлення дуба залежить від географічного положення лісокультурних площ. Так, у західній частині Лісостепу успішно поновлюється 6 % зрубів, у центральній - 7-10 %, у східній - 12-13 %. Оперуючи цими даними Калініченко Н. П. [14] дійшов висновку, що розраховувати на природне насінне поновлення на зрубах за рахунок самосіву дуба можна лише на обмежених площах, навіть коли проводять заходи із сприяння цим процесам.

Отже, площа дібров, уЛісостепу постійно змінюється. Дуб, заселяє відкриті простори, після чого його місце займають супутні породи. Загалом, у Лісостепу дуб виконує середовищеперетворюючі функції. Природне поновлення дуба звичайного під наметом материнських насаджень у Лісостепу не можна вважати задовільним без залучення комплексу лісівничих заходів. У залежності від складу та повноти дубових насаджень до обмежуючих чинників можуть відноситись - світло, вологість повітря та ґрунту, низькі та високі температури, а також увесь комплекс чинників, включаючи як збудників хвороб та шкідників, так і конкурентні взаємовідносини у змішаних насадженнях.

1.5 Штучне відтворення у дібровах

Штучне створення культур дуба звичайного на теренах нинішньої України здійснюється упродовж останніх 200 років. Адже, ще у першій половині XІX століття насадження дуба звичайного захисного призначення вирощувались у Полтавській, Харківській та Херсонcькій губерніях. До пошуку раціональних шляхів лісорозведення у посушливих умовах півдня України залучались знані на теренах України лісівники такі, як Графф В. Е. ,
Висоцький Г. М. , Тихонов Ф. Ф. , Дахнов Н. Я. та інші. Основні осередки, де розроблялись та удосконалювались способи з відтворення дубових лісів, наприкінці XІX століття, знаходились у Тульських засіках, у Тростянецькому лісництві, що на Сумщині та у Чорному лісі, що на Кіровоградщині [16, 30].

Лісівники, у процесі штучного відновлення та лісорозведення дібров, навчились вирощувати дубові насадження, які за продуктивністю переважають діброви, що мають природне походження. Такі насадження, зростають у Тульських засіках, зокрема у кв. 43 Крапивенського лісництва, де культури дуба у 80-90-річному віці мають запас стовбурної деревини у межах400 м3 на 1 га, а також у Моховському лісгоспі (урочище Колоки), де запас стовбурної деревини дуба досягає 459 м3 на 1 га [20].

Лісові культури дуба звичайного, зазвичай, створюють висівом жолудів та висаджуванням сіянців під намет лісу чи на зрубах. Попередньому штучному лісовідновленню властиві деякі переваги, проте за сучасних умов ведення лісового господарства цей спосіб застосовується рідко. Нині з'ясовано, що у Лісостепових та Степових умовах культури дуба, які створені висівом жолудів, за продуктивністю та якістю деревини не поступаються культурам дуба, створеним садінням сіянців, а за поєднання певних умов можуть і переважати їх. Проте, культури дуба потребують своєчасного проведення агротехнічних та лісівничих доглядів [2]. Як свідчить Жуков А. Б. [28], при штучному розведенні дуба виокремились певні методи створення його культур та догляду за ними. При цьому, загального визнання набули такі методи та типи культур: коридорний; культур густими місцями; степовий деревно-тіньовий; степовий деревно-кущовий; дубово-модринові культури на розкорчованих зрубах; метод висіву жолудів до плужних борозен.

У разі створення культур висівом жолудів під наметом лісу, передсадивний обробіток ґрунту не проводять. У разі створення часткових культур дуба у Лісовій та Лісостеповій зонах, обмежуються передсадивним обробітком ґрунту смугами за допомогою плугів чи фрез, або ж обробляють грунт плужними борознами чи площадками із залученням корчувачів чи бульдозерів. При застосуванні коридорного способу, грунт, розпушують за допомогою фрези чи нарізають плужні борозни. На свіжих зрубах, за умови нерозвинутого трав'яного покриву можливий висів жолудів без передпосівного обробітку ґрунту [1].

Садивний матеріал основних лісотвірних деревних рослин зазвичай вирощують у відкритому грунті, а сіянці дуба звичайного у окремих господарствах вирощують із закритою кореневою системою. При цьому зовсім мало для його вирощування застосовують контейнерні лісові розсадники у яких сіянці вирощуються поза межами грунтового субстрату [33]. Використання такого садивного матеріалу належить до найефективніших засобів усунення або ж послаблення впливу негативних чинників навколишнього середовища на садивний матеріал. Адже за тепличних умов формується формується необхідний режим температури та вологи, що забезпечує одержання більшої кількості стандартного садивного матеріалу з одиниці площі. До того ж садивному матеріалу, вирощеному у закритому грунті властиві більші біометричні показники [34, 35, 36, 37, 38].

Використання для відтворення лісів садивного матеріалу із закритою кореневою системою належить до вельми перспективних напрямів лісокультурного виробництва. Про що свідчить зростання обсягів його виробництва у Швеції, Фінляндії та інших країнаї світу [39, 40]. При цьому, як зазначають Буш М. К. [41] та Жигунов А. В. [42] вирощування сіянців із закритою кореневою системою дозволяє прискорити процес отримання кондиційного садивного матеріалу. Адже, сіянці дуба звичайного за традиційних технологій вирощують у відкритому грунті упродовж року, із закритою кореневою системою у відкритому грунті 3 місяці, а із закритою кореневою системою у закритому грунті лише 2 місяці. Відпад сіянців дуба у процесі вирощування їх із відкритою кореневою системою смяга. 55 %, в із закритою системою 3-5 % [43-45].

У Степовій зоні, з метою поліпшення якісних показників середовища, застосовують глибокий передсадивний обробіток ґрунту із наступним застосуванням системи чорного пару. Ретельного обробітку ґрунту потребують також ділянки, на яких втрачено лісове середовище, а також ділянки, на яких раніше ліс не вирощувався. На свіжих зрубах, які знаходяться у південних районах, у разі відсутності небезпек з побиванням молодих пагонів весняними заморозками, культури дуба варто створювати коридорним способом. При цьому, вирощують суцільні чи часткові культури. Типи лісових культур та взаємне поєднання деревних рослин у насадженнях узгоджують із типами лісорослинних умов, які характерні лісокультурним площам. Чим родючіші ґрунти, тим різноманітніший видовий склад насаджень, що створюються. У разі створення часткових культур, передбачають введення до складу природного поновлення головної породи, а за нестачі й супутніх деревних рослин [20].

Суцільні культури дуба створюють як чистими так і змішаними. У разі створення суцільних культур, дуб, вирощують з тіневитривалими чагарниками, або ж у поєднанні із супутніми, переважно тіньовитривалими деревними рослинами, або ж у відносно густих насадженнях, створених груповим способом [16]. Культури дуба у поєднанні із чагарниками виявились стійкими y Степу, адже дуб, у таких насадженнях, переростає за висотою кущі й відпадає потреба у проведенні освітлень. У разі змішування дуба з тіневитривалими супутніми рослинами, з них необхідно формувати другий ярус. До таких порід належать липа серцелиста, груша лісова, клен гостролистий, польовий та татарський, а також яблуня лісова.

У центрально-чорноземних областях, при створенні культур дуба на пустирях, прогалинах та галявинах, широкого застосування набув спосіб, який було запропоновано у Шипівській лісовій дослідній станції (Воронежська обл.) і за яким передбачався стрічковий трирядний висів жолудів дуба у лунки (25х25 см, по 2 жолудя в лунку), з одночасним садінням інших листяних порід. Схема змішування рослин - дуб, супутня порода (липа, клен, ясен), які чергуються з деревними та кущовими породами.У змішаних дубових насадженнях, у молодому віці супутні породи ростуть швидше за дуб, а тому пригнічують його і виникає потреба у проведенні своєчасних освітлень. В умовах сухої діброви Правобережного лісостепу України, зазвичай, рекомендують створювати змішані дубово-грабові культури, з введенням у міжряддя дуба через 4 роки після їхнього створення граба 2-річними сіянцями. У 25-річному віці (граб 23-річний) склад таких насадження 5Дз1Ясз4Грз, у 60-річному віці (граб в 55 років) склад першого ярусу 10Дз, другого - 10 Грз+Дз. За результатами співставлення дубово-грабових культур різного віку було встановлено, що частка грабу y складі насаджень залежить від терміну його введення у культури. Граб введений до насаджень дуба через 4 роки зростає за Iа класом бонітету і знаходиться у першому ярусі насадження, а уведений через 5 і більше років, увійти до першого ярусу не здатен. Загалом, домішка граба у культурах дуба підвищує загальну продуктивність насаджень на темно-сірих лісових ґрунтах на 58-83 м3 на 1 га, а на опідзолених чорноземах - на 72-92 м3 на 1 га, порівняно із чистими насадженнями дуба. Крім того, стовбури дуба, що зростає у змішаних насадженнях, добре виповнені й краще очищаються від сучків [2, 31].

Вакулюк П. Г. [10, 32] відмічає, що при створенні культур дуба у межах України трапляються випадки невдалого добору деревних рослин до дуба звичайного. Він пропонує у свіжих та вологих суборах змішувати
4-5 рядів сосни з 1 рядом дуба звичайного суборевого екотипу. У дібровах рекомендує застосовувати схему змішування: 1 ряд дуба 1 ряд супутніх і кущових порід, які змішуються у рядах через одне садивне місце або ж ланками. При цьому, частка садивних місць дуба повинно бути не меншою за 50 %. У дібровах Полісся, доречне введення у ряди дуба ялини та модрини у кількості 70-100 шт на один га. Тобто, у кожне 20-25 садивне місце. У дібровах, за наявності природного поновлення другорядних порід, висаджують лише дуб чистими рядами.У перші 6 років, як зазначають літературні джерела [19], краще ростуть культури дуба звичайного, створені висівом жолудів у 3 ряди з рівномірним розміщенням лунок y смугах (50х50 см) y варіантах, де до лунок висівалось по 2 жолуді.