Тактика дій сил спеціальних операцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тактика дій сил спеціальних операцій

До основних завдань, що вирішують підрозділи ССО противника (стосовно авіабаз, об'єктів ППО), належать: розвідка, цілеуказування, зрив виводу авіації з-під удару, самостійний вивід аеродрому, об'єктів ППО з ладу, захоплення аеродрому і його короткочасне утримання, недопущення бойового застосування ЗРК ППО.

Аеродроми й авіація, що базується на них, військові пункти управління, особливо КП Військ протиповітряної оборони, призначені для вирішення тактичних, оперативних і стратегічних завдань і розглядаються противником відповідно як тактичні, оперативні чи стратегічні об'єкти. Відповідно до цього вони будуть мати інтерес для розвідок різного рівня й, як правило, зміст завдань розвідок різного рівня поєднується між собою, створюючи тим самим єдину картину обстановки на театрі воєнних дій. Багаторівневий характер взаємодії, на думку фахівців розвідувальних органів країн НАТО, зображений на рисунку 14.4.1.

Згідно з цим після проведення розвідки, на відповідному рівні можуть бути виділені сили і засоби, призначені для впливу на авіабазу, об'єкти ППО чи їх елементи з визначеною метою.

Сили та засоби, що призначаються для виконання поставлених завдань, можуть бути представлені та використані в найрізноманітніших формах. Це випливає з відповідних структур спецслужб ведучих країн НАТО: США, Великобританії.

Найбільш підготовленими для вирішення завдань розвідки й наступного впливу на об'єкт є сили спеціальних операцій США, Великобританії, а також підрозділи глибинної розвідки Сухопутних військ провідних країн НАТО. Для вирішення завдань тактичного рівня можуть застосовуватися також підрозділи звичайної військової (тактичної) розвідки цих країн, на базі яких можуть бути сформовані розвідувальні диверсійні групи (РДГ).

У загрозливий період пункти військового та державного управління, авіабаза, підрозділи ППО будуть для противника об'єктами розвідки (дорозвідки), а також об'єктами проведення підготовчих заходів, що забезпечують із початком бойових дій вирішення таких завдань як: наведення на них засобів ВТЗ противника, проведення диверсій, захоплення об'єктів.

Альтернативу ССО в рішенні завдань розвідки й дорозвідки, проведених у тактичній, оперативній і стратегічній глибині, можуть скласти тільки засоби повітряно-космічної розвідки.

Однак пріоритет у вирішенні таких завдань розвідки та дорозвідки як: ідентифікація об'єктів; визначення режиму їхньої роботи; проведення координатної розвідки дійсних елементів об'єктів і передача даних у реальному масштабі часу в центри наведення засобів ВТЗ - залишається за РДГ ССО.

Проведення в загрозливий період підготовчих заходів, що забезпечують успіх у початковій фазі бойових дій, під силу тільки спеціально підготовленим РДГ ССО. До них належать: визначення безпосередньо на місцевості оптимальних маршрутів підльоту засобів ВТЗ до елементів об'єкта (включаючи пошук маскувальних ємкостей для крилатих ракет); визначення в районі об'єкта оптимального робочого місця для наведення засобів ВТЗ; підготовка всього необхідного для проведення диверсій (вивчення системи охорони й оборони об'єкта, визначення способів проникнення на об'єкт, закладка в районі об'єкта схованок із засобами, необхідними для проведення диверсій і т.д.).

Перераховані вище завдання стосовно до авіабаз особливого призначення, підрозділів ППО можуть бути вирішені силами агентурної мережі.

Однак значні труднощі, пов'язані з рішенням цих завдань, саме агентурною мережею, із гарантіями по рубежах (об'єктах), за часом не дозволяють визнати за цими силами пріоритет. Крім того, завжди допускається досить висока ймовірність розкриття агентурної мережі й примушення 'її до ведення "подвійної гри”.

У початковий і наступний періоди бойових дій противник відповідно до авіабаз і об'єктів ППО буде вирішувати наступні завдання: знищення, виведення їх з ладу або захоплення.

Найбільш ефективним засобом вирішення завдання по знищенню вказаних об'єктів або виводу їх з ладу є застосування ВТЗ у ході нанесення масованих ракетно-авіаційних ударів (МРАУ).

Значна частина стратегічних об'єктів Іраку, у тому числі авіабаз, у ході операції БНС "Буря в пустелі", в основному, була знищена чи виведена з ладу ВТЗ у ході нанесення масованих ударів крилатими ракетами повітряного та морського базування.

Якщо для РДГ ССО, у складі навіть декількох загонів, знищення такого об'єкта як авіабаза є дуже складним завданням, навіть за умови застосування ядерних фугасів потужністю від 0,01 до 0,1 Кт, то виведення авіабази, підрозділу ППО з ладу для РДГ ССО є цілком посильним завданням і тут РДГ ССО виступають як пріоритетний засіб, якщо діяти за принципом "достатня ефективність при мінімумі витрат".

До вирішення завдань щодо захоплення цих об'єктів можуть бути притягнуті рейдові тактичні групи (як правило, батальйонні), повітрянодесантні чи повітряно-штурмові (аеромобільні) частини й підрозділи, а також підрозділи ССО.

Для введення в рейд батальйонної тактичної групи (бтгр) необхідний прорив лінії фронту силами як мінімум бригади. Ввід бтгр в рейд здійснюється, як правило, у ході масштабного наступу з метою порушення (недопущення) перегрупування військ противника на конкретних напрямках, порушення його комунікацій, системи управління військами, знищення важливих об'єктів, у тому числі аеродромів армійської авіації, об'єктів ППО, а також відволікання сил противника від виконання безпосередніх завдань.



Рис. 14.4.1. Схематичне зображення взаємодії різних розвідок (США і НАТО)

Із врахуванням того, що для вводу в рейд бтгр потрібно організовувати прорив фронту силами, як мінімум, бригади, а також те, що бтгр будь-якого складу (мотопіхотного, танкового чи збалансованого) має слабку ППО і в цьому плані дуже уразлива, - розглядати її, як імовірний засіб захоплення, наприклад аеродрому, недоцільно. Тим більше, що глибина рейду бтгр не перевищує 50 км від лінії фронту, тому гіпотетично рейдова бтгр реально може загрожувати по суті тільки лише аеродромам (площадкам базування) бойових гелікоптерів армійської авіації, об'єктам ППО першого оперативного ешелону (радіолокаційним засобам розвідки, центрам (підрозділам) радіотехнічної розвідки).

Повітрянодесантні підрозділи являють собою досить серйозну загрозу аеродромам і в ході наступальної операції можуть виступати як імовірний засіб для захоплення аеродромів, інших об'єктів, у тому числі й протиповітряної оборони.

У серії дослідницьких навчань "Пейд редаут", "Дрегон Тім”, "Редфлег", проведених у свій час у США, відпрацьовувалися питання охорони й оборони авіабаз, де за противника виступали частини та підрозділи повітрянодесантних військ.

Так на навчаннях "Дрегон Тім" відпрацьовувалася висадка десанту в районі авіабази Еглін з метою її захоплення. Десант, у складі 2400 осіб, приземлився на площадку 6500 на 1200м й успішно справився з бойовим завданням.

Час готовності повітрянодесантних підрозділів після викидання до ведення бою на землі складає лічені хвилини. Так у ході одного з навчань "Рефсджер", проведеного у свій час США на території Німеччини, десантувались з 20-ти літаків С-141 1100 осіб зі складу 82-ї повітрянодесантної дивізії і було скинуто 27 вантажних платформ. Від скидання 1-ої платформи до приземлення останнього парашутиста пройшло всього 6 хвилин. Бойова техніка була проведена в повну бойову готовність за 15 хвилин. Незважаючи на все це, викид парашутних десантів є дорогою й ризикованою задачею, що вимагає проведення цілого ряду заходів, таких як: ізоляція району бойових дій, "розчищення" повітряного простору від авіації й придушення засобів ППО противника, а також придушення його наземних сил у районі викидання.

Що стосується вартості, то буде доречним ще раз навести як приклад одне з навчань із серії "Дрегон Тім", на якому відпрацьовувалося завдання захоплення аеродрому з викиданням десанту в складі 2400 осіб і яке обійшлося приблизно в 1 млн. доларів (навчання проводилося без бойового застосування озброєння).

Більш того, з урахуванням необхідності проведення переліку заходів щодо забезпечення десантної операції, деякі з цих заходів мають явні демаскуючі ознаки й значно полегшують завдання розвідки противника, тому провести таку операцію до моменту викиду десанту дуже складно.

Вирішення завдання щодо захоплення авіабази, об'єктів ППО повітрянодесантними підрозділами значно полегшується, якщо їм придається підрозділ ССО, у завдання якого входить: діючи потай на території об'єкта, зірвати організацію й проведення противником протидесантних заходів.

Яскравим прикладом є операція щодо захоплення багатонаціональними силами аеродрому Ель-Кувейт у період конфлікту в районі Перської затоки у 1991 році. Крім цього, можна було б навести ще цілий ряд прикладів такої взаємодії при вирішенні багатонаціональними силами завдань щодо придушення Іракських військ, що чинять опір.

Повітряно-штурмові (аеромобільні) підрозділи, можна розглядати як реальний засіб захоплення об'єктів противника. Однак це завдання є для них не типовим. Тим більше, якщо розглядати можливі варіанти бойового застосування повітряно-штурмових частин підрозділів на прикладі 101 повітряно-штурмової дивізії (ПШД) США.

Так, наприклад, 101 повітряно-штурмова дивізія США, в основному, призначена для вирішення 3-х найбільш важливих оперативних завдань: затримка другого ешелону військ противника; нанесення ураження угрупованням військ, що висуваються; боротьба з оперативними повітряними десантами.

Частини та підрозділи 101-й ПШД у складі повітряно-штурмових тактичних груп можуть залучатися до аеромобільних операцій сухопутних військ. Однак, навіть у наступальній операції, знаходячись у складі 1-го ешелону армійського корпусу, бригадні, батальйонні, ротні тактичні групи, повітряні та наземні рейдові загони, аеромобільні десанти ПШД, з урахуванням обмеженої глибини їхнього бойового застосування, можуть являти серйозну загрозу лише аеродромам армійської авіації противника та об'єктам ППО у тактичній глибині від переднього краю.

У практиці військових навчань і конфліктів останніх десятиліть є приклади, коли захоплення авіабаз забезпечувалося винятково за допомогою ССО, що використовували свою спеціальну тактику.

Так у ході згадуваних вище навчань із серії "Пейд редаут" на авіабазу Волк-Филд (США) з метою її захоплення з військово-транспортних літаків був викинутий десант у складі 325 "зелених беретів" 12-й групи ССО резерву Армії. Авіабазу обороняла 301-а ланка поліцейської охорони. "Зелені берети" успішно вирішили поставлене завдання.

Блискучим бойовим прикладом ефективного застосування ССО є захоплення силами спеціального призначення Великобританії аргентинської авіабази на острові Пебл у період Англо-Аргентинського конфлікту у 1982 році. У захопленні аеродрому брало участь всього 48 осіб (2 загони). Перший загін скував боєм аргентинський гарнізон, другий загін захопив аеродром. Цей приклад яскраво демонструє здатність ССО, використовуючи спеціальну тактику, ефективно вирішувати поставлене завдання мінімальними силами.

Події в районі Перської затоки переконливо підтвердили пріоритет ССО в переліку ймовірних засобів впливу на об'єкти, у тому числі авіабази, об'єкти ППО противника. Особливо відчуємо цей пріоритет стосовно об'єктів, розташованих в оперативній і стратегічній глибині.

Серія дослідницьких тактико-спеціальних навчань, що проводилися за замислом авторів на ряді авіабаз ВПС України, також підтвердили пріоритет ССО в рішенні цілого ряду завдань.

Україна з її геостратегічним положенням викликає цілком конкретний інтерес як у її найближчого оточення, так і у держав, що претендують на першість у європейському і світовому масштабі.

Україна в будівництві власних збройних сил повинна орієнтуватися на сильного гіпотетичного противника, навіть якщо в даний час жодна з держав не загрожує її безпеці і цілісності.

У зв'язку з цим доцільно розглянути бойові можливості відповідних підрозділів ССО США, що мають великий досвід бойового застосування. Глобальний масштаб завдань, розв'язуваних цими силами, видно зі структурної схеми організації командування ССО. Поряд із цим доцільно проаналізувати й бойові можливості сил спеціального призначення Великобританії, підрозділи яких, починаючи з Англо-Аргентинського конфлікту 1982 року, кваліфікуються провідними спеціалістами як найбільш підготовлені серед подібних підрозділів.

ССО США та сили спеціального призначення Великобританії використовуються для проведення, так званих спеціальних операцій.

Під спеціальними операціями, у відповідності зі зводом законів США (том 10, параграф 167), розуміємо цілий ряд видів діяльності, основними з яких є: рейдові операції; допоміжні заходи щодо забезпечення рейдових операцій, стратегічна розвідка; бойові партизанські операції, диверсійно-підривна діяльність; психологічні операції.

Деякі ключові завдання, що вирішувалися підрозділами ССО США й Великобританії в ході проведення рейдових операцій за час конфлікту в зоні Перської затоки, приведені на рис. 14.4.2.

Рейдові операції - це обмежені за масштабом, часом, завданнями і місцем акції, проведені на території противника (як правило, у глибокому тилу). Вони проводяться з метою захоплення, знищення чи виводу з ладу яких-небудь важливих об'єктів; ліквідації чи захоплення, з наступною доставкою на свою територію, певних посадових осіб, документів, зразків зброї та техніки. Основними способами вирішення завдання у ході рейдових операцій є пошук, засідка, наліт, акції із застосуванням вибухових пристроїв, нанесення вогневих ударів без зіткнення з противником, наведення високоточної ракетної й авіаційної зброї на цілі із використанням радіомаяків і приладів лазерного підсвічування.

Допоміжні заходи щодо забезпечення рейдових операцій мають за мету приховану евакуацію підрозділів ССО з зон, де проводяться операції, після виконання ними поставлених завдань. Вони включають розгортання й обслуговування силами партизан на території, зайнятій противником, мережі конспіративних квартир і інших місць, де особовий склад військ спеціального призначення міг би тимчасово переховуватися, а також каналів їхнього транспортування на свою територію.



Рис. 14.4.2. Ключові завдання, що вирішувалися підрозділами ССО США та Великобританії в ході проведення рейдових операцій за час конфлікту в зоні Перської затоки

Стратегічна розвідка припускає збір даних про можливості, наміри й діяльність реального чи ймовірного противника в заданому географічному районі. Інформація, що добувається, може також включати зведення про геологічні й демографічні особливості цього району.

Особовий склад підрозділів ССО здатний вести розвідку візуально й із використанням технічних засобів як самостійно, так і з залученням місцевої агентури.

Бойові партизанські операції передбачається організовувати й здійснювати у воєнний час в інтересах американських угруповань військ і сил на театрах воєнних дій із метою нанесення збитків військам і об'єктам противника в його оперативному та стратегічному тилу.

Диверсійно-підривна діяльність може вестися як у воєнний, так і в мирний час. Вона являє собою сукупність спланованих за місцем часом і завданнями політичних акцій, спрямованих на дестабілізацію чи скидання нелояльної до Сполучених Штатів влади, а також заходів щодо знищення чи виводу з ладу елементів оборонного потенціалу даної держави.

Під "психологічними операціями" розуміються заходи впливу на визначені групи людей та окремих осіб за допомогою засобів масової інформації, різного роду друкованої, аудіо чи відеопродукції, а також шляхом особистого спілкування. Такі операції проводяться з метою викликати в них такий настрій чи поведінку, що сприяли б досягненню американських політичних і воєнних цілей. Головними об'єктами впливу вважаються лідери політичних і громадських організацій, релігійних громад, найбільш впливові представники ділових кіл, військової еліти й творчої інтелігенції. Заходи можуть також охоплювати особовий склад збройних сил, робітників і селян, технічну інтелігенцію і державних службовців.

Основними видами "психологічних операцій", передбаченими для воєнного часу, є: контрпропаганда, деморалізація особового складу противника та вороже настроєного населення, підбурювання військовослужбовців противника до здачі в полон, дезінформація, заохочення діяльності на території противника дисидентів, формування в місцевого населення дружнього ставлення до американських військ.

"Психологічні операції" можуть проводитися в інтересах вищих ешелонів державного та військового управління, об'єднаних командувань збройних сил США в стратегічних зонах, конкретних об'єднань і з'єднань видів збройних сил на ТВД або ж безпосередньо в інтересах дій ССО.

Деякі "ключові" завдання, що вирішувалися підрозділами ССО США и СпП Великої Британії в ході проведення рейдових операцій за час конфлікту в зоні Перської затоки, показані на рис. 14.2.15. На рис. 14.2.16. приведені деякі завдання, які вирішувалися ССО МНС у ході проведення психологічних операцій у період конфлікту в тому ж районі.

У цілому тактика дій диверсійно-розвідувальних груп Збройних сил США і збройних сил європейських країн НАТО єдина і при організації бойових дій буде включати:

^ перекидання ДРГ у тил противника;

^ проведення розвідки (дорозвідки) і підготовчих заходів;

^ безпосередній вплив на об'єкти й відхід від об'єктів.

Перекидання ДРГ в тил може виконуватися наступними способами:

^ прихованим проникненням сушею або морем через державний кордон у мирний час чи через лінію фронту у воєнний час із наступним пересуванням на різноманітних транспортних засобах під виглядом військовослужбовців або цивільних осіб у райони очікування або бойового застосування;

^ відкритим в'їздом на територію країн у мирний час під виглядом туристів чи членів різноманітних делегацій із наступним "розчиненням" серед громадян і переміщенням в райони очікування чи бойового застосування;

^ залишенням у тилу військ, які просунулися в наступі;

^ відкритим переміщенням в райони бойового застосування законспірованих ("законсервованих") груп, створених або підготовлених у мирний час, що проживають на території країни;

^ повітряним десантуванням, при цьому можливі наступні варіанти: викидання в одному районі всіх ДРГ, призначених для дій у позиційному районі угруповання військ; викидання окремих ДРГ у позиційному районі з'єднання (частини) чи окремо кожної ДРГ безпосередньо в районі об'єкта диверсій.

Проникненню основних сил і засобів ДРГ передує закидання окремих груп з метою проведення рекогносцировки місцевості і розвідки об'єктів.

Найбільш сприятливим для закидання ДРГ і їх розгортання в позиційних районах є умови, що складаються напередодні військових дій (у період кризової ситуації) або в ході війни (воєнного конфлікту) із застосуванням звичайної зброї. Розвідувальні служби враховують, що в цей час значно зростає міграція населення, особливо поблизу кордонів, у зонах бойових дій і районах, що до них прилягають.

Проведення розвідки і підготовчих заходів

Проникнувши на територію країни, ДРГ зосереджуються в районі операційних баз, де здійснюється збирання й уточнення розвідувальних даних і завершується безпосередня підготовка до диверсій, визначаються способи впливу на конкретні об'єкти.

Операційна база розраховується на обслуговування 8-12 ДРГ і розташовується в місцях, що забезпечують найкращі умови для маскування, прихованого розміщення ДРГ і їх застосування.

Крім операційних баз готуються опорні пункти. Вони поділяються на основні й допоміжні та вибираються на відстані 30-40 км від операційної бази й один від одного.

Основні опорні пункти призначені для збору групи, відпочинку та поповнення запасів ДРГ після проведення диверсій, допоміжні - для прийому і приховування озброєння й майна ДРГ. Опорні пункти займають не більше ніж на одну добу.

Місця викидання особового складу ДРГ вибираються на відстані 40-50 км від операційної бази.

Розвідувальні завдання виконуються засобами спостереження, підслуховування, опитування місцевого населення, використання даних мережі агентурної розвідки, проникнення в розміщення частин і на об'єкти під виглядом військовослужбовців із достовірними документами.

При вирішенні розвідувальних завдань планується широке використання засобів технічної розвідки, включаючи автономні автоматичні засоби радіо- і радіотехнічної розвідки, що обладнуються на певний термін поблизу об'єктів, що розвідують, а також засоби, що забезпечують підслуховування переговорів, що ведуться по дротових каналах зв'язку без підключення до них, і розмов в приміщеннях без проникання в них.

Враховуючи, що стаціонарні об'єкти бойових порядків частин і з'єднань будуть виявлені космічними системами розвідки уже в мирний час, завдання щодо виявлення заданого об'єкта диверсії для кожного ДРГ буде складатися з чіткого орієнтування на місці й прихованого підходу до об'єкта диверсії.

Пошук рухомих об'єктів буде здійснюватися з використанням технічних засобів розвідки як пішим порядком, так і на транспортних засобах. Дорозвідка об'єктів проводиться з ближчих підступів до них різноманітними засобами з метою уточнення сил і способів охорони та оборони, вибору напрямків нальоту, визначення можливих маршрутів підходу підрозділів підсилення охорони об'єктів.

Вирішення розвідувальних завдань і виконання підготовчих заходів здійснюється за 3-5 діб до початку дій основних сил диверсійних формувань.

У число завдань із підготовки до безпосереднього впливу на об'єкти можуть також входити:

^ встановлення систем датчиків для сигналізації про пересування військової техніки й розгортання інших засобів цілевказування;

^ встановлення дистанційно керованих мінно-вибухових пристроїв (фугасів) поблизу або на самих об'єктах, що підлягають руйнуванню;

^ зосередження й підготовка до застосування засобів мінування та руйнування кабельних ліній зв'язку й бойового управління, ЛЕП, підстанцій, доріг, мостів;

^ виконання заходів щодо підготовки до блокування рухомих засобів шляхом організації транспортних "пробок", створення осередків пожеж, зон затоплення.

Рішення планується виконувати в першу й другу добу після висадки основних диверсійно-розвідувальних формувань.

З урахуванням прагнення до реалізації принципу раптовості не виключається можливість застосування ДРГ без проведення (або з обмеженнями) підготовчих заходів.

Способи безпосереднього впливу ДРГ на об'єкти

Тактика дій ДРГ визначається високим рівнем підготовки й оснащенням їх спеціальним озброєнням і технічними засобами.

Основу тактики ДРГ будуть складати приховані й відкриті дії.

До прихованих дій належать: проведення розвідки й шпигунство, розповсюдження ворожої пропаганди та слухів, викривлення й затримка наказів і доповідей, застосування біологічних і хімічних речовин, викрадення окремих осіб, шантаж і т. ін.

Відкриті дії можуть носити наступальний або оборонний характер. Оборонні дії ДРГ можуть вестися лише при крайній необхідності, зважаючи на малочисельність групи та відсутність важкого озброєння. Проведення таких дій можливо:

^ для виграшу часу й створення умов головним силам для виконання основного бойового завдання;

^ в оточенні, як вимушеної форми бойових дій.

До наступальних дій належать: налети, засади, диверсії й терористичні акти, озброєний грабіж, підпали.

Характерними рисами наступальних дій будуть раптові короткочасні удари з використанням маневру й швидким виходом із бою.

Наступальні дії планується проводити, як правило, у нічний час або в умовах обмеженої видимості. Проте не виключені дії ДРГ і в світлий час доби.

Види наступальних дій ДРГ Наліт - найбільш розповсюджений спосіб бойових дій диверсійно- розвідувальних підрозділів. Наліт передбачає раптовий напад на об'єкт з метою руйнування споруд, знищення особового складу та техніки. Такий напад включає прихований вихід у намічений район, стрімке нанесення удару, швидкий вихід із бою й відхід.

Для здійснення нальоту із складу диверсійно-розвідувальних підрозділів формуються, як правило, три групи: штурмова, вогневої підтримки та бойового забезпечення (заборона підходу підкріплення). Може виділятися група розгородження в кількості 3-5 осіб. Завданнями груп є:

^ штурмової групи - проникнення на об'єкт і його знищення з використанням підривних приладів, ПТКР, гранатометів і стрілецької зброї;

^ групи вогневої підтримки - знищення вогневих засобів і особового складу, що охороняє об'єкт, встановлення мінно-вибухових загороджень на шляхах відходу ДРГ;

^ групи бойового забезпечення - влаштування засад на ймовірних шляхах висунення (прибуття) сил підсилення охорони об'єкта з метою їх знищення чи зв'язування вогнем на час проведення нальоту й відходу інших груп;

^ групи розгородження - розробка проходів у системі охоронних загороджень і знищення часових.

Під час нальотів диверсійно-розвідувальних підрозділів може проводитися:

а) дистанційний підрив мінно-вибухових приладів;

б) прицільний вогонь із різноманітних видів зброї.

У доповнення до цих способів дії можуть застосовуватися удари у взаємодії з тактичною авіацією:

^ удар авіаційними боєприпасами по цілевказівках ДРГ;

^ удар силами і засобами диверсійно-розвідувальних підрозділів після дій авіації.

Дистанційний підрив мінно-вибухових приладів може виконуватися: ^ шляхом вогнепровідних, електропровідних, радіо- і лазерних каналів управління;

^ із застосуванням програмно-часових приладів;

^ ініціюванням вибуху різноманітними діями військ, що обороняють об'єкти (вібрації, випромінювання й таке інше).

Усі ці варіанти допускають завчасне встановлення й ретельне маскування засобів підриву.

Засоби підриву планується влаштовувати з розрахунком на неможливість їх знешкодження, що приведе до зв'язування дій протидивер- сійних сил. Досягнення цієї мети може здійснюватися встановленням облудних засобів чи грубого імітування маскування засобів підриву.

Проведення прицільного вогню з різноманітних видів зброї здійснюється із заздалегідь підготовлених позицій, у тому числі й закритих. При проведенні вогню із закритих позицій із застосуванням мінометів у межах візуальної видимості об'єктів можуть розміщуватися корегувальники вогню з технічними засобами спостереження.

По об'єктах планується також застосування боєприпасів типу ПТКР, що керуються по дротах чи з допомогою головок самонаведення (ІЧ, лазерних та ін.).

Можливості зброї, що застосовується, дозволяють вести прицільний вогонь на відстані до 6 км.

Таким чином, враховуючи те, що наліт передбачає раптовість, успіх його відбиття великою мірою залежить від своєчасного виявлення підходу ДРГ до об'єкта охорони. Отже, в основу підготовки охорони слід покласти отримання навичок своєчасного виявлення диверсантів, маневру й активності дій із їх знищення.

Рейд - це швидке пересування по певному маршруту, яке поєднується з одним чи кількома нальотами на важливі військові об'єкти з метою їх знищення або виведення з ладу.

Для проведення рейду із складу ДРГ, як правило, формуються дві групи: штурмова й прикриття. Для забезпечення швидкого пересування можуть використовуватися вкрадені транспортні засоби.

Засади організуються на маршрутах висування в райони виконання бойових завдань із метою знищення сил і засобів противника, які виводяться.

Спеціальні засади організуються для ураження заздалегідь наміченого об'єкта, періодичні - коли об'єкт заздалегідь не вибирається й рішення про напад приймається на місці з появою об'єкта.

Для засади вибираються місця, де транспортні засоби вимушені знижувати швидкість або робити зупинку (круті підйоми, повороти, ділянки з поганим станом доріг, залізничні роз'їзди, вузькі проходи в гористій і лісовій місцевості, заболочені місця та ін.).

При організації засад на маршрутах руху із складу ДРГ виділяються спеціальні команди для знищення охорони, знищення (пошкодження) об'єкта диверсії, унеможливлення відходу військ і підходу резервів.

У разі неможливості повного знищення противника бій за сигналом припиняється й ДРГ здійснює відхід в пункти збирання. Для відриву від переслідування треба очікувати широке використання оманного маневру. Різновидом дії з засади є заманювання в пастку.

Диверсії. Терористичні акти. Диверсії проводяться з метою знищення окремих особливо важливих об'єктів, засобів бойового управління й зв'язку. Сутність диверсії полягає в знищенні всього об'єкта чи найбільш важливої його частини, без якої він не може функціонувати.

Диверсійні операції проводяться шляхом безпосереднього проникнення на об'єкт або шляхом знищення цього об'єкта з певної відстані, для чого можуть бути використані мінно-вибухові прилади й інші вогневі засоби.

Широке застосування мають міни-сюрпризи, що маскуються під різноманітні предмети: валізи, портфелі, авторучки, консервні банки й таке інше.

Для виводу із ладу ракетної техніки можуть використовуватися беззвучні гвинтівки та пістолети.

За допомогою портативних приладів радіоперешкод, що закидаються диверсантами або літаками, можуть бути створені серйозні перешкоди в роботі засобів зв'язку.

Запобігти диверсії може постійний контроль підступів до об'єкта, аналіз демаскуючих ознак, ретельний контроль транспортних засобів і вантажів, що прямують на об'єкт, організація суворого пропускного режиму, надійна робота технічних засобів попереджувальної сигналізації й інженерних загороджень і висока пильність особового складу.

Погляди американського командування на застосування повітряних і аеромобільних десантів

Залежно від складу, глибини викидання (висадки) і характеру завдань, що виконуються, повітряні десанти поділяються на тактичні, стратегічні й спеціальні.

Тактичні повітряні десанти плануються закидати в оперативно- військовий тил на глибину 50 км і більше.

Стратегічні повітряні десанти застосовуються з метою недопущення використання ядерних боєприпасів, захоплення плацдармів у тилу й важливих стратегічних об'єктів (у тому числі ракетних військ, арсеналів).

Найбільш зручним для десантування вважається темний час доби.

При підході до зони викидання літаки знижують швидкість і з малих висот (250-600 м) починають десантування. Мінімально припустима висота для викидання парашутистів у денний час 120 м, вночі 150 м. Підрозділи штурмового ешелону можна викидати до об'єктів, що підлягають захопленню (знищенню), поблизу або на певному віддаленні від них. Безпосередньо на об'єкти підрозділи штурмового ешелону викидаються тоді, коли вони займають порівняно невелику площу і мають недостатньо міцну оборону.

Викидання поблизу об'єктів (на віддаленні 15 км) зазвичай практикується при захопленні аеродромів, мостів. При цьому парашутно- десантні підрозділи приземлюються в декількох районах із метою проведення атаки з різних напрямків.

Парашутно-десантному батальйону на проведення перегрупування відводиться 40 хвилин, а повітрянодесантна бригада через 60-80 хвилин після відділення від літаків перших парашутистів може почати організовані бойові дії в повному складі.

Висування до намічених рубежів здійснюється на автотранспорті чи в пішому порядку. Якщо зони викидання віддалені на чималу відстань від об'єктів, що атакуються (знищуються), то особовий склад висувається на автотранспорті.

Із підходом до намічених рубежів особовий склад спішується й після проведення вогневого нальоту атакує противника.

У разі викидання поблизу об'єкта парашутно-десантні підрозділи висуваються в пішому порядку, а артилерія, органи управління та тилу - на бойовій техніці й автотранспорті. При організації протидесантної боротьби важливо знати сильні і слабкі сторони штурмового ешелону. До сильних сторін можна віднести використання значних сил і засобів, у тому числі ядерної зброї, проведення різноманітних заходів із забезпечення висадки десанту і проведення бойових дій на землі, а також десантування штурмового ешелону з малих висот.

Використовуючи ініціативу у виборі об'єктів нападу, парашутно- десантні підрозділи в момент викидання й протягом деякого часу після нього можуть мати перевагу в силах і засобах.

Слабкими сторонами є: уразливість військово-транспортної авіації й повітряного десанту від ударів ракетної зброї та авіації у вихідних районах і на маршрутах польоту, необхідність завоювання панування в повітрі та придушення засобів ППО; залежність посадково-десантних засобів від аеродромів і метеоумов в районі десантування; труднощі в нарощуванні сил і засобів в районі проведення бойових дій; можливість втрат особового складу десанту під час приземлення від наземних вогневих засобів; зниження боєготовності підрозділів під час перегрупування.

Крім того, завчасна розвідка, викидання авіанавідників, бойові дії та дії військ спецпризначення в можливих районах висадки є однією із демаскуючих сторін застосування десанту, що послаблює елемент раптовості.

Таким чином, вважається, що в сучасній війні дії диверсійно- розвідувальних формувань і десантів знайдуть широке застосування. Основу тактики їх дій будуть складати нальоти, засади, диверсії, що проводяться здебільшого вночі або в умовах обмеженої видимості. При цьому противник буде прагнути здійснити раптовий напад.

Застосування повітряного десанту незалежно від його складу й призначення за термінологією, яка прийнята в НАТО, являє собою повітрянодесантну операцію.

Під сучасною повітрянодесантною операцією розуміється перекидання силами транспортної авіації ВПС у тил противника військ і матеріально-технічних засобів для виконання ними за лінією фронту бойових завдань. До зазначених операцій притягуються, як правило, повітрянодесантні війська, які викидаються повітрям у тил противника й негайно вступають у бій, а також мотопіхотні (піхотні) підрозділи на гелікоптерах, закидання в тил яких передбачається посадочним способом.

Згідно статуту МН-100 (1982 р.) повітрянодесантні операції в залежності від обстановки й завдань поділяються на два види:

1) тривалі - (за участю оперативних і стратегічних повітряних десантів) тривалістю 5 діб і більше;

2) короткочасні - (за участю тактичних і оперативних повітряних десантів) тривалістю до 2 діб.

Метою тривалої повітрянодесантної операції є захоплення й утримання важливого району в глибокому тилу противника, з якого надалі можна розвинути наступальні дії, захопити державні та військово- економічні об'єкти, знищити великі ракетні та авіаційні бази, дезорганізувати управління й постачання головного угруповання військ противника на ТВД. Глибина викидання десантів може досягати кілька сот кілометрів. Склад від одного до кількох з'єднань.

Для проведення короткочасної (нетривалої) повітрянодесантної операції передбачається використовувати, як правило, частини одного роду військ, літаки тактичної авіації або гелікоптери.

Метою такої операції може бути захоплення й утримання тактич- новажливих районів і рубежів у тилу противника, сприяння висадці морського десанту, знищення засобів ядерного нападу, ракетних установок, пунктів управління, засобів ППО, складів та інших об'єктів, порушення управління військами й роботою тилу, заборона підходів резерву з глибини.

У рамках короткочасної (нетривалої) повітрянодесантної операції можуть застосовуватись оперативні й тактичні десанти. Оперативні повітряні десанти висаджуються у складі мотопіхотної або повітрянодесантної бригади на глибину до 60-80 км. Тактичні повітряні десанти у складі від мотопіхотної роти до мотопіхотного батальйону можуть висаджуватись на глибину до 30 км від лінії бойового зіткнення сторін.

Десантування оперативних десантів передбачається здійснювати або посадочним способом (мотопіхотні й піхотні частини), або парашутним способом (повітрянодесантні частини); тактичних повітряних десантів - тільки посадочним способом.

Застосування тактичних повітряних десантів з метою захоплення і утримання об'єкта - важлива форма бойових дій у тилу противника.

Другою формою дій військ у тилу противника, характерною для оперативних десантів, є рейдові дії.

Рейд здійснюється обмеженими силами (рота-бригада). У ході його передбачається порушити управління військами, захопити важливі рубежі, висоти, об'єкти, нанести удари по активних підрозділах противника, знищити КП і ракетно-ядерні засоби, захопити нові зразки бойової техніки й важливі документи.

Тому об'єкти ППО можуть бути цілями дій десантів або опинитись в зоні дій їх рейдових груп у тилу наших військ. В останньому випадку напад на об'єкти ППО буде здійснюватись в ході виконання десантом основного завдання.

Десантна операція включає в себе три етапи: підготовчий, десантний й бойові дії.

Підготовчий етап застосування оперативно-тактичного повітряного десанту (прийняття рішення, планування, підготовка) складає від кількох годин до однієї доби. Вихідний район для десантування, де здійснюється посадка особового складу десанту в літаки (гелікоптери), призначається на відстані 15-60 км від лінії бойового зіткнення сторін.

Для уникнення втрат у повітрі передбачається надійне придушення вогневих засобів противника ударами авіації й вогнем артилерії по всій смузі прольоту. Ширина прольоту десанту може складати 4-6 км і більше. Політ у район висадки рекомендується здійснювати на гранично малих висотах, чим забезпечується раптовість виходу на об'єкт захоплення. Гелікоптери прикриваються групами винищувачів до 12 літаків. ППО противника, здатна діяти по десанту вздовж маршруту польоту його засобів доставки чи знищувати його під час десантування.

Висадку десанту рекомендується здійснювати в районах, які погано підготовлені в оборонному плані або там, де відсутні засоби ППО й польові війська противника, особливо його танкові частини.

Висадка десанту може здійснюватись безпосередньо на об'єкт. Але такий спосіб через складності дій по об'єктах, які добре прикриті військами ППО і обороняються наземними силами, очевидно буде застосовуватись рідко. Другий спосіб - висадка поблизу об'єкта, на віддалені 10-15 км від нього. У цьому випадку відразу після висадки буде здійснюватися висування до об'єкта удару й наступу на нього з метою нанесення ураження підрозділам охорони і виконанню завдань із знищення або захоплення об'єкта.

Бойові дії десанту починаються після приземлення, збору й приведення в бойову готовність підрозділу та тривають до виконання поставленого завдання. Зазвичай на приведення десанту в готовність до бою планується 20-30 хвилин.

Характер бойових дій десанту буде залежати від поставленого завдання й протидії противника. Але раптовості дії надається рішуче значення.

Для ведення розвідки висилаються розвідувальні групи.

Безпосередня охорона з флангів і тилу здійснюється виділеними для цієї мети підрозділами.

Парашутно-десантні роти першого ешелону, досягнувши вихідного рубежу, атакують об'єкт з ходу. Вогнева підтримка здійснюється штатними мінометними підрозділами й ударами тактичної авіації й гелікоптерів. Тактична авіація й гелікоптери вогневої підтримки доповнюють дії гаубичної артилерії, зенітних і протитанкових засобів десанту, особливо в початковий період його дій.

Досвід навчань і бойових дій США показує, що парашутно- десантний батальйон, як повітряний десант, здатний самостійно діяти в тилу противника 3-5 годин, а бригада - добу й більше.

Аеромобільна операція, на думку закордонних військових спеціалістів, являє собою приховане швидке перекидання на гелікоптерах армійської авіації в тил противника частин і підрозділів аеромобіль- них військ, нанесення ними ударів по об'єктах, що обороняються, із суші й повітря та швидкий маневр у новий район.

Найбільш типовими завданнями, які вирішуються військами в ае- ромобільній операції, можуть бути: захоплення й утримання окремих районів місцевості, знищення важливих об'єктів у тилу, захоплення плацдармів на великих водних перешкодах, порушення організованого відходу противника, участь у висадці морських десантів та т. ін.

Із досвіду навчань і агресивної війни США у В'єтнамі, глибина ае- ромобільної операції може досягати від 40 до 100 км, тривалість - від кількох годин до кількох діб. Відповідальним етапом операції вважається перекидання аеромобільної групи з району завантаження в район висадження, у ході якого вимагається забезпечити високу ступінь безпеки.

Завдання придушення й знищення засобів ППО в смузі прольоту покладається на бойові гелікоптери (із рахунку одна рота гелікоптерів вогневої підтримки на батальйонну аеромобільну тактичну групу) й літаки тактичної авіації, швидше за усе - штурмовики А-10А. Польова артилерія у цей час може вести запланований вогонь по засобах ППО противника та іншим об'єктах, що перешкоджають польоту аеромобільної групи. Аеромобільна група починає наступ двома способами: приземлення й негайна атака; збір, зосередження, перегрупування й атака.

Захопивши намічений об'єкт (об'єкти), аеромобільна група, як правило, закріплюється на ньому, широко застосовуючи на підступах до нього засідки і мінно-підривні загородження, а після перегрупування продовжує розвивати наступ.

Відмінні риси аеромобільної операції: раптовість дій військ, швидке подолання значних відстаней, у тому числі зон руйнування і ураження, маневреність і гнучкість при виконанні бойових завдань і переходу від одного виду бойових дій до іншого.

Отже, аналіз характеру дій військ у сучасних повітряно-наземних операціях (боях) зобов'язує нас бути в постійній бойовій готовності щодо активних, рішучих дій з розгрому противника, який здійснив десантування; бути готовими до ведення оборони об'єкта при чисельній перевазі противника в силах і засобах; заздалегідь організовувати оборону об'єкта на далеких підступах у напрямку можливих дій повітряних десантів противника; виявляти високу пильність до відбиття ударів противника; своєчасно організовувати розвідку наземного повітряного транспорту, інженерне обладнання позицій і знищення противника.

Підготовка особового складу сил спеціальних операцій

Комплектування сил спеціальних операцій здійснюється шляхом індивідуального відбору добровольців-найманців. Найманці повинні бути сильними, витривалими, спритними.

Командний склад у війська спеціального призначення відбирається, як правило, із кадрових офіцерів розвідки.

Солдати військ спеціального призначення протягом тривалого часу (таблиця 14.2.6.) проходять підготовку із основ диверсійно- розвідувальної діяльності в складі оперативних загонів. Офіцери й сержанти оволодівають командирськими навичками й тактикою ведення розвідки.

Крім того, із метою забезпечення диверсійно-розвідувальних операцій у тилу противника на випадок, якщо група понесе втрати чи буде розсіяна, кожний її учасник набуває навичок у наданні медичної допомоги та самодопомоги, у передачі радіограм, у підривній справі та ін.

Особлива увага приділяється навчанню способам проведення терористичних актів із використанням звичайної й спеціальної (беззвучної чи закамуфльованої) вогнепальної зброї. Солдат навчають убивати людей без допомоги зброї, із застосуванням різноманітних прийомів і підручних засобів (задушення дротом, шпагатом, отруєння й таке інше).

Солдати цих військ тренуються в проведенні раптових нападів на командні пункти, об'єкти ракетних військ, аеродроми, склади боєприпасів й озброєння та інші об'єкти, які добре охороняються.

Особовий склад диверсійно-розвідувальних груп вдосконалюється в стрибках із парашутом із висоти 120-150 м, пристосовується діяти у важких умовах, жити на "підніжному кормі”.

У ході бойової підготовки солдати й сержанти військ спеціального призначення відпрацьовують прийоми та способи дій на важкодо- ступній місцевості, у повному відриві від своїх військ, навчаються застосуванню "партизанської" тактики й інших форм боротьби в тилу противника.

Велика увага приділяється індивідуальній (фізичній, парашутно- десантній) підготовці особового складу. Заняття проводяться при різних погодних умовах, вдень і вночі.

Таблиця 14.4.1 Терміни підготовки особового складу сил спеціальних операцій США

№ з/п	Категорії особового складу сил спеціальних операцій	Термін підготовки
1	Сили спеціального призначення СВ ("Зелені берети", загін "Дельта")	17 тижнів
2	Сили спеціального призначення СВ (полк рейнджерів)	1 рік
3	Групи спеціальних човнових ескадронів сил спеціальних операцій ВМС	23 тижнів
4	Команди SEAL "морські котики" ("тюлені")	16 тижнів

Особовий склад військ спеціального призначення всіх видів збройних сил США постійно бере участь у всіх навчаннях як самостійно, так і у взаємодії з іншими військами. Крім того, проводяться навчання з аналогічними підрозділами інших країн.

Особливе місце займає підготовка спеціальних підрозділів із метою забезпечення їх боєздатності, уміння без відпочинку проводити кілька нападів підряд, домагаючись роздрібнення сил противника. Для цього набуваються навички в здійсненні форсованих маршів у пішому порядку з темпом до 60 км на добу, у тому числі в умовах гірської й лісистої місцевості.

Підготовка бойових плавців

На кожні півмільйона населення США припадає приблизно один бойовий плавець. "Морські котики" ("тюлені"), "ластоногі", "люди- жаби" - під такими екзотичними назвами публікуються матеріали на дану тему для широкої публіки.

Вузькому колу фахівців ці підрозділи відомі під назвою "Сілз", що є вимовою абревіатури Seal або в розшифрованому вигляді "команда- море-повітря-земля". Надалі називатися вони будуть більш звично - бойовими плавцями.

При підготовці бойових плавців потрібно головне - фанатичне бажання стати саме бойовим плавцем. Тому вся система попереднього відбору та підготовки збудована таким чином, щоб провокувати кандидата в бойові плавці якимсь чином виявити незадоволення чи незгоду з способами навчання і перевірок, з наказами (інколи навмисно дурними й нелогічними), що зразу ж фіксується інструкторами. Спочатку за це просто карають яким-небудь принизливим (отже, ще й провокуючим до незадоволення й непокори) способом. Наприклад, віджатися сто разів (можна в три підходи) посередині калюжі. Або перенести з однієї ділянки моря в іншу значну кількість води, причому туди і сюди не із пустими відрами, а із повними: несеш туди, неси й назад, до того ж спиною наперед. Тих, хто так нічого і не зрозумів (або не зміг підкоритися), надалі за незадоволення просто відраховують.

Серед бойових плавців не потрібні люди, які не виконують накази, як і ті, що схильні задуматися над їх доцільністю. Різниці в цьому немає ні для офіцера, ні для рядового, ні для кандидата. Група бойових плавців, що виконує бойове завдання, повинна діяти точно й злагоджено, як єдиний, добре змащений механізм. Часу на розмірковування в ході виконання бойового завдання не буде. Усе вирішують секунди, причому від кожного залежить життя і успіх всіх, і від всіх - життя і успіх кожного.

Бойових плавців ВМС США готують в Літл-Крик (штат Вірджинія) для Атлантичного флоту, і в Колорадо (штат Каліфорнія) - для Тихоокеанського. Базовий курс підготовки займає 16 тижнів.

Кандидат в бойові плавці повинен бути не молодшим 19 і не старшим 25 років і мати за спиною не менше 28 місяців служби в ВМС. Стан його здоров'я повинен дозволяти витримувати великі фізичні навантаження. Він не повинен боятися води, замкнутого простору, темряви, вибухових речовин, повинен бути емоційно врівноваженим, спроможним зберігати спокій в екстремальних ситуаціях і, на додачу, достатньо агресивним, спритним, кмітливим, мати швидку реакцію. Кожна заява від кандидата, написана в довільній формі, докладно вивчається приймальною комісією так само як і обов'язкова рекомендація командира того підрозділу, де він служив. Після цього за допомогою різноманітних тестів виявляють, в якій мірі розвинуті у кандидата зазначені вище (й інші) якості. Усі отримані результати фіксуються, їх враховують у подальшій підготовці.

Базова підготовка ділиться на 3 етапи, кожен з яких у свою чергу ще на декілька циклів. Перші три тижня - це, так сказати, перевірка на "злам". Навчальний день починається о 6 годині ранку й триває 15 годин, із короткими перервами на прийом їжі. Протягом першого тижня перевіряється вміння плавати (мається на увазі не спроможність триматися на воді, а виконання нормативів), бігати, долати спеціально обладнані ділянки перешкод, переносити підвищений тиск в барокамері, дихати під тиском чистим киснем. Ці перевірки супроводжуються короткими лекціями із способів надання першої медичної допомоги й елементів зі способів виживання.

Із кожним днем вимоги стають усе важчими. Якщо, наприклад, спочатку вимагалося просто пропливти 300 м, то тепер цю відстань слід пропливти в одязі і зі зброєю, буксуючи вантаж. Після цього те ж саме, але проти течії, причому відстань збільшується, а час не повинен зростати набагато.

Ділянки перешкод, крім міцного тіла, вимагають ще спритності та сміливості. Наприклад, така, не найскладніша перешкода: на висоті півметра від землі на дві паралельних товстих колоди кинуто півтора десятка круглих, відшліфованих колод діаметром 25-30 см. Потрібно не пробігти по них, а проповзти. Проте, якщо пробувати просто повзти звичайним способом, нічого з цього не вийде. Слід із розбігу кинутися на них животом, придавши собі і колодам рух, а доїхавши до середини (якщо повезе, тоді і далі), починати додавати зусиль, щоб добратися по колодах, що роз'їжджаються до кінця. Бойові плавці називають цю вправу "гумове пузо”. До речі, під час його виконання поряд підривають невеликі (порядку 200 г.) заряди вибухівки, діючи на нервову систему.

Витримувати все це, тягати вантажі, бігати, плавати, віджиматися, підтягуватися (і у вигляді покарань, і просто так) з кожним днем стає все важче. Тим більше, весь час вводяться нові "атракціони". Наприклад, "навчальна колода", коли курсанти повзводно, взявшись за важку колоду, повинні підіймати 'її все вище і переносити все далі, імітуючи дії із перенесення важкої шлюпки.

Таким чином, зміст першого тижня іспитів і тренувань полягає в тому, щоб не тільки визначити фізичні можливості кандидатів, але й перевірити їх бажання служити в підрозділах бойових плавців.

Другий тиждень мало відрізняється від першого, але вимоги й навантаження зростають ще більше. За найменшу затримку або незадоволення винні відразу караються. Як уже відомо, характер цих покарань досить своєрідний. Причіпки від інструктора слідують із будь- яком приводу, що відразу налаштовує курсантів проти них і провокує менш стійких на психологічні зриви. У кінці другого тижня приймальна комісія відраховує непридатних як по фізичній нездатності витримувати навантаження, так і по психологічній нестійкості.

Кандидатам, які залишилися, урочисто вручають червоні шоломи, на яких чорними літерами написані їх імена.

Третій етап тритижневого "марафону" називається "пекельним тижнем". Він починається приблизно о 1 годині ночі після сигналу тривоги: прямо в казармі і навкруг неї починають підриватися спеціальні заряди. І поки частина інструкторів подає команди і шикує свої підрозділи, інша частина "наводить паніку".