Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

академія педагогічних наук україни

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

ДУХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ:

методологія системного вивчення і регулювання

абрамов Володимир Іванович

Київ 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії оборони України (м. Київ).

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор, академік АПН України, заслужений діяч науки і техніки України Андрущенко Віктор Петрович,

Національний педагогічний університет імені

М.П. Драгоманова, ректор, м. Київ

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Ананьїн Валерій Опанасович,

Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації

Національного технічного університету України “КПІ”,

кафедра військово-гуманітарних дисциплін,

завідувач кафедрою

доктор філософських наук, професор

Крисаченко Валентин Семенович,

Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, відділ етнополітики,

завідувач відділу

доктор філософських наук, професор

Цюрупа Михайло Володимирович,

Київський інститут туризму, економіки і права, кафедра

філософії, професор

Провідна установа: Національний технічний університет України “КПІ”, кафедра філософії, м. Київ

Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “24” лютого 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, зал засідань, 9-ий поверх.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, восьмий поверх.

Автореферат розіслано “24” січня 2005 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент Л.С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

духовний потенціал збройні сили

Актуальність теми дослідження. Початок 1990-х років - унікальний період в історії духовного життя в Україні. Саме в цей час, після проголошення державного суверенітету і здобуття незалежності, в українському суспільстві урізноманітнилося духовне життя, а особливо активізувався процес національного світоглядного і культурного самовизначення. Загальним проявом цього нині, тобто на початку ХХІ-го століття, продовжують залишатися дискусії співвітчизників з питань минулого українського суспільства, його теперішнього стану і перспектив.

Духовна ситуація в сучасній Україні характеризується, отже, складністю, а її розуміння вимагає соціально-філософського аналізу широкого кола проблем соціокультурного забезпечення функціонування держави, серед яких особливо гостро постає проблема політико-ідеологічного забезпечення процесів національної консолідації. Саме в даний час в Україні оформлюються і реалізуються ідеали, зорієнтовані на культурно-політичну ідентичність української нації. Розвиток української державності, потреба вдосконалення її інститутів, осмислення і переосмислення національних інтересів на всіх рівнях соціальної структури суспільства закономірно актуалізують потребу пошуку і визначення ідеологічних і світоглядних орієнтирів духовності українського народу, в тому числі й духовного потенціалу Збройних Сил як органічної соціально-політичної складової державної організації українського суспільства.

Разом з тим світоглядна орієнтація духовних процесів в Збройних Силах України має особливу значущість для функціонування всього суспільства. Адже ця система також активно реформується разом з динамікою державного будівництва. Нині армії різних країн охоплені якісними змінами у характері військової діяльності, котрі включають зростання ролі в ній духовного чинника. Засвідчують це зарубіжні сучасні війни та конфлікти, а також виконання миротворчих завдань військовими контингентами українських Збройних Сил. Останні переконують, що Збройні Сили, як державний інститут, для свого функціонування потребує системи ідеалів, норм, орієнтирів, які відповідали б духовним цінностям українського суспільства, що оновлюються, а це, в свою чергу, посилює вимогливість до духовного потенціалу військ. Поступовий перехід Збройних Сил на контрактну основу комплектування веде до того, що зазнають смислових змін такі звичні поняття, як Батьківщина, патріотизм, обов'язок, честь і гідність, професіоналізм, відповідальність тощо. Отже, як зміни в духовному житті українського суспільства, так і зміни у функціонуванні українських Збройних Сил вимагають створення адекватної соціально-філософської концепції сучасного духовного життя в цілому. Це потребує також аналізу категорії „духовний потенціал Збройних Сил”, котрий становить важливий компонент суспільного життя.

Одночасно в теперішній „ситуації змін” важливо урахувати принцип множинності можливих теоретичних основ методологічного аналізу духовного потенціалу Збройних Сил і зрозуміти, що всяка спроба зведення його до якоїсь „єдиної правильної” бази закриває шлях до його дослідження. Переконливо на це вказала „постмодерністська ситуація” в методології суспільного пізнання. Глибинні деконструктивні процеси в царині філософії, а також революційні зрушення в сучасному науковому дискурсі, виражені у таких нових трансдисциплінарних галузях знання, як когнітивні науки, синергетика, хаосологія, нелінійна динаміка, теорія дисипативних систем, торія катастроф, теорія особливостей і біфуркацій, та інші створюють методологічну культуру вивчення духовних процесів сучасності. Загалом формування й поширення „наук про складність” перетворилося на ключовий концепт сучасної методології гуманітарних наук, котра кардинально відрізняється від тієї, що домінувала у формах соціальної філософії радянських часів. Якраз сучасне осмислення проблеми духовності на базі синтезу різноманітних дослідницьких стратегій стало прикметою і ядром теперішнього соціально-філософського дискурсу.

Але потрібно наголосити на тому, що й проблеми духовного життя суспільства, в тому числі й військової складової частини держави, не існують незалежно від людей. Якою буде та чи інша духовна ситуація багато в чому залежить від кожної людини, тобто від тих цінностей, цілей, інтересів, які кожен зумовлює, або вибирає. Через це соціально-філософський аналіз духовного потенціалу Збройних Сил України - це одночасно і звертання до питань відношень особи й суспільства в межах держави. Так, духовність у військовослужбовців завжди пов'язувалась із вирішенням ними питань відношень „Я і взірець держави” та „Я і взірець патріотизму”. Урахування цього дає можливість дисертанту підкреслити актуальність теми своєї роботи з практичної точки зору.

Із сукупності сказаного можна зробити загальний висновок, що актуальність дисертації полягає в тому, що в ній розкриваються фактори та механізми формування і функціонування духовності народу, ураховуючи їх прояви та функціонування на рівні конкретних підсистем суспільства, представлених соціальними інститутами. Зокрема, дана робота це реалізує з урахуванням реформ українського суспільства, в контексті яких здійснюється реформа Збройних Сил, котра супроводжується мало вивченими в соціально-філософському аспекті духовними процесами.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з такими планами наукової та науково-технічної роботи Національної академії оборони України, як: „Формування і розвиток основ теорії воєнної безпеки держави” (шифр - „Стяг” 1999-2000 р.); „Розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності виконання бойових завдань військами (силами) Збройних Сил України в умовах воєнних конфліктів” (шифр „Метеорит” 2000-2001р.); „Оцінка морально-психологічного стану особового складу Збройних Сил України” (шифр „Моніторинг” 2001-2002 р.); „Узагальнення досвіду проведення миротворчих операцій” (шифр “Фрейм” 2001-2002 р.); „Методика військово-патріотичного виховання особового складу в умовах переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями за контрактом” (шифр „Патріот” 2003-2004 р.); „Підготовка та ведення інформаційно-психологічних операцій в інтересах Збройних Сил” (шифр „Жнива-03” 2003-2004р.).

Мета і задачі дослідження

Мета дисертації - визначити філософсько-соціальну динаміку поняття „духовний потенціал Збройних Сил”, як складової частини змісту духовного життя сучасного українського суспільства.

Досягнення мети вбачається у вирішенні таких основних завдань, котрі доцільно розділити на чотири групи:

- до першої групи завдань варто віднести: а) узагальнення соціально-філософських підходів до визначення поняття “духовність”; б) виявлення особливостей інтеграції елементів духовних систем в суспільстві та методологічних засад їх дослідження;

- друга група завдань включає: а) розкриття змісту сучасних поглядів на суспільну природу військової могутності держави та роль духовного чинника у забезпеченні воєнної безпеки України; б) визначення відмінностей в структурно-змістових характеристиках духовного потенціалу при застосуванні одномірного та багаторівневого підходів до його вивчення; в) вибір засад систематизації факторів, що визначають сучасний стан духовного потенціалу українських Збройних Сил;

- третя група завдань передбачає: а) обґрунтування методологічних принципів соціально-філософського осмислення та формування ідеології розвитку сучасного українського суспільства, її сутності та соціальної ролі; б) з'ясування специфіки становлення та еволюції української ідеї, як безпосередньої теоретичної передумови формування національної самосвідомості та патріотизму громадян України; в) виявлення особливостей діагностики стану духовного потенціалу Збройних Сил;

- четверта група завдань полягає: а) в соціально-філософському обґрунтуванні теоретико-методологічних засад моделювання системи формування духовного потенціалу Збройних Сил; б) в дослідженні перемін у механізмі реалізації ідеології розвитку сучасного українського суспільства у ході формування духовного потенціалу Збройних Сил; в) в соціально-філософському аналізі ролі держави та суті основних принципів, напрямків, функцій і форм управління системою формування духовного потенціалу Збройних Сил.

Об'єктом дослідження є формування і розвиток духовного потенціалу Збройних Сил України як підсистеми духовного життя суспільства.

Предмет дослідження є еволюція механізмів модернізації духовного потенціалу Збройних Сил України в умовах реформування українського суспільства.

Методи дослідження. Праця ґрунтується на методології комплексного підходу, що включає застосування міждисциплінарних та загальнонаукових методик, властивих синергетиці, трансформації моделей, логіко-історичному аналізові. Все це передбачає опору на принцип відповідності процесу формування державно-патріотичної ідеології актуальним потребам суспільного розвитку, меті й завданням військового будівництва. Такий підхід вимагає використання принципу єдності суб'єктивного та об'єктивного у вивченні й обґрунтуванні змісту державницької ідеології, а також сутнісного, структурно-змістового, функціонального, діяльнісного, системного та соціокультурного принципів. Крім цього дисертант використовує загальнонаукові методи аналізу та синтезу, абстрагування й конкретизації, індукції та дедукції, діагностичного та статистичного порівнянь. Разом взяті, ці методи забезпечують широкі можливості дослідження, ураховуючи ту обставину, що нелінійність, відкритість, незавершеність, нерівномірність, дискретність, циклічність, необхідність переборювати критичні ситуації є складовими і сучасного дослідження, і розуміння суті організації та функціонування духовних підсистем системи духовного життя суспільства.

Суттєвим чинником методологічної організації змісту дисертації стало використання документів законодавчих і виконавчих органів України, праць вітчизняних і зарубіжних авторів, зокрема, із філософських проблем військової сфери, забезпечення духовної та інформаційної безпеки держави в сучасних умовах. Дисертант використав результати соціологічних досліджень, проведених останніми роками у частинах, з'єднаннях та навчальних закладах Міністерства оборони України та представлених в інформаційно-аналітичних бюлетенях, оглядах тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці соціально-філософської концепції динаміки державно-військових доктрин ідеологічної роботи й механізму функціонування духовного потенціалу Збройних Сил України. Внаслідок дослідження отримане нове знання:

1. Про комплексний характер ідеологічної і політичної природи духовного потенціалу Збройних Сил, механізми його формування та самоорганізації, напрямки практичної реалізації у процесі військового будівництва в Україні, коли її Збройні Сили сформувалися внаслідок і на базі виокремлення з складу Радянської Армії.

2. Про систематизацію та оновлення змісту понятійно-категоріального апарату теорії і практики поліпшення духовності та морально-психологічних якостей військовослужбовців, а також про принципи єднання складних духовних систем. Досліджені у зв'язку з цим природа і зміни, тобто динаміка інтегрованої духовної системи: її типи, тенденції флуктуацій, ритмів та темпів. Вперше у вітчизняній соціально-філософській літературі обґрунтована правомірність трансформації поняття самоорганізації духовного потенціалу Збройних Сил, що змістовно охоплює такі етапи побудови духовної організації, як її виникнення, розвиток і руйнування. Тобто весь цикл розвитку цієї організації в аспекті структурного впорядкування, пов'язаного із розумінням нерозривності двох тенденцій, які можуть бути названі як єдність організації та самоорганізації. Одночасно виявлено, що в межах синергетики елементів духовного стану не існує одного, отже, раз і назавжди набутого порядку духовного потенціалу Збройних Сил. Цей порядок існує як процес, що перебуває у становленні, але ніколи остаточно не встановлений. Це дозволило дисертанту з'ясувати закономірності і властивості (атрибути) структурної еволюції духовного потенціалу на різних етапах упорядкованого стану, а значить створити процедуру діагностики цього стану в період зародження та збереження наявного порядку.

3. Знання про місце та роль діагностичного методу у системі, що включає „характер думок - картина світу - спосіб дій”, а також особливості проведення соціальної діагностики духовного потенціалу збройних Сил. Обґрунтовано, що діагностика - це засіб пізнання і підстава перетворення явищ соціальної дійсності, необхідна ланка плину думок і тих дій людей, які разом приводять до адекватної картини світу (соціальної дійсності). Встановлено, що суттєвою особливістю методик в процесі діагностики є їхня здатність забезпечувати адекватне відображення стану соціальної системи. Реалізація пізнавальних можливостей діагностичного методу в межах соціально-філософського вивчення духовного потенціалу Збройних Сил детермінована цілою низкою обставин - умовами, середовищем і самою соціальною системою, яка діагностується.

4. Доведена доцільність використання в соціально-філософському дослідженні поняття „військова могутність держави” для теоретико-методологічної інтерпретації військового вектору розвитку сучасної демократичної держави. Одночасно встановлено, що військова могутність держави хоча і має значні внутрішні варіативні структурні та функціональні відмінності, не тільки спирається, але і обов'язково включає в себе духовний потенціал суспільства, є його специфічним концептуальним виразом і результатом. З'ясовано також, чому роль духовного потенціалу і вимоги до нього неухильно підвищуються, особливо якщо взяти до уваги можливі війни. Соціально-філософське дослідження механізму усвідомлення проблематики військової могутності держави дозволяє актуалізувати нові питання забезпечення ціннісно-орієнтаційної та ідеологічної єдності розвитку сучасного українського суспільства.

5. Спираючись на усталене в історії суспільства розуміння духовного потенціалу Збройних Сил, в дисертації з'ясований сучасний зміст цього поняття. Автор внаслідок цього запропонував модель вірогідної-факторної залежності сукупності елементів, що визначають стан духовного потенціалу Збройних Сил. Доведено, що системоутворюючим елементом моделі формування духовного потенціалу Збройних Сил України є ідеологія розвитку сучасного українського суспільства. Сам же духовний потенціал є особливий стан суспільної свідомості, морального самопочуття і готовності народу та особового складу Збройних Сил стійко терпіти складність і поневіряння у військову годину, не втративши при цьому волі до перемоги. Духовний фактор в умовах війни постає як широкий спектр соціально-ідеологічних та соціально-психологічних явищ, починаючи із розуміння, глибокого усвідомлення її цілей, особистої ролі воїна в безкомпромісній боротьбі і закінчуючи його незламною волею в намаганнях успішно вирішити бойові завдання.

6. Доведено, що духовний потенціал Збройних Сил як систему характеризують ознаки внутрішньої цілісності, поліструктурності, інтегративності, відкритості, динамічності, цілеспрямованості, зовнішньої та внутрішньої детермінованості, нелінійності, які разом визначають якісний стан системи реально функціонуючої духовності разом з її еволюційною структурою. Причому зміни структури системи духовності виступають не лише як перебудова відносно усталених і упорядкованих її елементів, але і як наслідки самоорганізації, де у нелінійному середовищі потенційно існує деяка сукупність прихованих, але вірогідних шляхів розвитку. Розкрита у зв'язку з цим загальна залежність дії системи духовної (інформаційної) безпеки від конкретного об'єкта, мети та завдань даного виду суспільної діяльності, зокрема військової. Специфіка останньої полягає в особливостях самих Збройних Сил, котру утворюють види і форми життєдіяльності військової сфери, які не можна зрозуміти поза структурою cуб'єкт-об'єктних та суб'єкт-суб'єктних відносин.

7. З'ясовано особливості об'єктивних і суб'єктивних факторів впливу на стан духовного потенціалу Збройних Сил і концептуально обґрунтовано тенденції його змін. Специфіка цього впливу вперше в соціально-філософській літературі досліджена на основі методики імплікації теорії іманентних змін, підкріпленої, у відповідних межах і при відповідних умовах - екстерналістською теорією. Сформульовано у зв'язку з цим провідні принципи розвитку духовного потенціалу як соціокультурного феномену, до яких належать: іманентного породження наслідків; іманентного самовизначення системою своєї власної долі; іманентної самозумовленості як синтезу детермінізму і індетермінізму; різних щаблів самодетермінації соціокультурних систем.

8. На підставі соціально-філософського аналізу духовного потенціалу Збройних Сил, визначено сутність, структуру та обґрунтовано соціальну роль ідеології українського державотворення як інтегруючої, консолідованої системи духовних цінностей і чинника логіко-змістової інтеграції усіх, у тому числі військових, національних інтересів України. Розкрито у зв'язку з цим гуманістичний і конструктивний потенціал української національної ідеї, доведено існування історичних та соціальних особливостей її впровадження в конкретних соціальних практиках. З'ясовано, що основними детермінантами та джерелом формування національної самосвідомості та патріотизму громадян України й конституювання ідеології розвитку сучасного українського суспільства є українська ідея, що протягом кількох століть визначає шлях самобутнього національного розвитку України, як специфічного культурно-історичного типу цивілізації.

9. Досліджено специфіку становлення і функціонування в перехідному суспільстві механізму регулювання системою формування духовності та обґрунтовано пріоритетне значення в цьому процесі державного регулювання. Воно об'єктивно обумовлюється трансформацією ідеології розвитку сучасного українського суспільства, зокрема, і в сфері оборони. Запропоновано у зв'язку з цим модель системи формування духовного потенціалу Збройних Сил і модель управління безпекою (захищеністю) духовної системи, її інформаційної підтримки та формування ідеалів, як життєво необхідних засобів розвитку оборонного потенціалу держави.

10. Визначено методологічні засади критеріїв формування духовного потенціалу Збройних Сил, базу яких утворюють системи суспільних відносин типу „Збройні Сили ? суспільство”, „руйнування ? збереження”. Суттєву значущість в цьому випадку має соціально-філософська типологізація протиріч між системою формування духовності суспільства і системою формування духовного потенціалу Збройних Сил, як і аналіз характеру їхньої взаємодії, ступенем самоорганізації і атрактором певної системи.

11. Розкрито соціально-філософський зміст поняття „регулювання” стосовно таких складних духовних систем, які включають одночасно і те функціональне, що притаманне простим системам, і регулювання загальним розвитком системи. Доведено, що концептуальний підхід до змісту регулювання, зрозумілого як складного комплексу взаємодій організації та самоорганізації, здійснюється на основі встановлення певної упорядкованості взаємовідношень суб'єктів управління і визначення вектора його спрямованості. Теоретично обґрунтовано, що кожний рівень у процесі регулювання духовної системи має свій особливий тип внутрішньої рівноваги, яка діалектично сполучає у собі принципи та способи централізованої організації та локальної самоорганізації.

Практичне значення одержаних результатів

Використання розроблених у дисертації показників стану духовного потенціалу Збройних Сил держави складає системне уявлення стосовно одного із ключових аспектів військової могутності України. Матеріали дисертації частково використані при проведенні науково-дослідних робіт на замовлення керівних органів Збройних Сил України. Крім цього, матеріали та висновки дисертації можуть бути використані в подальшій розробці і обґрунтуванні планів та Концепції формування духовності особового складу Збройних Сил України, а також методологічному забезпеченні державної політики військового будівництва, поліпшення військово-патріотичного, військового, правового виховання української молоді, підтримки якісного морально-психологічного стану та військової дисципліни, піднесення престижу військової служби та авторитету Збройних Сил, а також у створенні системи моніторингу соціальних процесів і духовного стану їх особового складу, а також при розробці загальнодержавних та регіональних програм виховання української молоді.

Рекомендації безпосереднього практичного характеру адресуються й організаторам навчального процесу вузів: матеріали дисертації можуть бути використані в розробці і викладанні вузівських курсів та спецкурсів з філософії, культурології та морально-психологічного забезпечення діяльності військ, а також у створенні відповідних підручників і посібників з названих дисциплін.

Теоретичне значення роботи визначається представленою схемою розуміння духовної системи, що поєднує в собі елементи цілеспрямованої організації та самоорганізації. Ця схема узагальнює досвід осмислення духовності, а в методологічному плані орієнтує широке коло військовослужбовців, науковців, працівників державного апарату, усіх, хто цікавиться військово-філософськими проблемами українського державотворення на проведення подальших системних досліджень духовності суспільства, а саме: а) поглибленого вивчення таких актуальних проблем соціальної філософії, як природа і сутність загроз і небезпек, зумовлених руйнацією духовності суспільства; системостворюючі (структурно-функціональні, або атрибутивні), системонароджуючі (генетичні) та системозумовлюючі фактори системи формування духовності; критерії якості системи формування духовного потенціалу Збройних Сил, їх зв'язок з характером діяльності; б) вибору і обґрунтування варіантів побудови моделі систем інформаційної безпеки, визначення компромісних варіантів цих систем, алгоритмів розв'язання задач; в) визначення багатокритеріальної оптимізації систем формування духовного потенціалу частин та з'єднань, особливостей процесів управління ними.

Апробація результатів дисертації

Основні положення дисертації апробовані автором у монографії, навчальних посібниках і розробках тез для директивних органів, наукових статтях, а також у виступах та публікаціях тез на таких Міжнародних науково-методичних та науково-практичних конференціях: „Вища технічна освіта - проблеми магістратури (Київ, 1995); „Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень” (Київ, 1997); „Філософсько-соціологічні проблеми морально-бойової підготовки військ” (Москва, 1998); „Роль Православ'я у духовному відродженні сучасного суспільства” (Москва, 2002); “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2003); „Творчість врятує світ” (Київ, 2003); „Філософія освіти і гуманітарно-технічна еліта” (Треті Кримські педагогічні читання) (Алушта, 2003); „Викладання психолого-педагогічних дисциплін у технічному університеті: методологія, досвід, перспективи” (Київ, 2003); на Міжнародних синергетичних читаннях пам'яті Іллі Пригожина (Київ, 2003); „Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти” (Ірпінь, 2004). Матеріали дисертації проходили апробацію також на Всеукраїнських наукових конференціях: „Людина на межі тисячоліть” (Луцьк, 1999); „Філософськи проблеми синергетики: постнекласична трансформація наукового знання” (Суми, 2003). Концептуальні положення та основні висновки регулярно обговорювались на наукових конференціях та засіданнях кафедри суспільно-гуманітарних наук Київського інституту Військово-Повітряних Сил (Київ, 1995-2000 рр.), а також засіданнях кафедри теорії державного і військово-соціального управління Національної академії оборони України (Київ, 2000-2005 рр.).

Публікації

Результати дисертаційного дослідження опубліковані автором самостійно та у співавторстві в 39 наукових працях. Загальний обсяг опублікованого матеріалу, який належить особисто автору становить 39 друкованих аркушів. У тому числі: 1 монографія, 26 статей у наукових фахових виданнях, 4 навчальних посібника, матеріали і тези 10 доповідей на наукових конференціях.

Обсяг і структура роботи. Структура дисертації складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 389 сторінок. Список використаної літератури містить 640 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, предмет, об'єкт дисертаційного дослідження, а також визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, ступінь їхньої апробації.

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження духовного потенціалу військової могутності держави” проаналізовано ступінь розробки теми дисертації, визначено перспективні напрямки, методологічні і концептуальні засоби її дослідження. Зокрема, соціально-філософське дослідження проблем духовності передбачає конструктивний і компаративний аналіз найважливіших ознак та смислового поля її інтерпретації. Зіставлення духовності з різних світоглядно-пізнавальних позицій дають підстави теоретично моделювати і суттєво реконструювати багатовимірність духовності як феномену суспільного буття людей, виявити різні пояснювальні можливості визначення поняття духовності, простежити генезу і трансформації його смислового обсягу, окреслити концептуальні межі й перспективні напрямки дослідження. До того ж в сучасній науковій думці домінують психологічні або соціологічні теорії, засновані переважно на суперечливих принципах теоретичної реконструкції феномену духовності.

Для виокремлення власне соціально-філософського бачення означеної проблеми автор звернувся до класичної зарубіжної (Аристотель, Платон, Ф. Аквінський, П. Абеляр, Г. Ляйбніц, І. Кант, Г. Гегель) та української філософії (Г. Сковорода, П. Юркевич, М. Драгоманов, О. Потебня, П. Куліш, Д. Донцов, В. Липинський, І. Франко), а також до російської (М. Бердяєв, С. Булгаков, Б. Вишеславцев, І. Ільїн, В. Соловйов, М. Лосський, М. Трубецькой, Л. Шестов, П. Флоренський, С. Франк) і західноєвропейської філософської думки (С. К'єркегор, Ж.-П. Сартр, М. Гайдегер, К. Ясперс та ін.).

Встановлено, що понятійний ряд, котрий виражає духовні феномени, поступово виробляється в ході аналізу соціокультурної динаміки та аналізу змін у великих системах духовності, моралі, права (Й. Гейзінга, Е. Гусерль, П. Сорокін, К. Манхейм, О. Шпенглер). Підкреслено, що аналізу кризи сучасної цивілізації та конфліктів тоталітарного суспільства й духовності присвячені роботи Т. Адорно, М. Маркузе, Е. Тофлера, П. Козловського. Урахований взаємозв'язок між духовністю і соціумом (теорія габітусу П. Бурдьє), а також низка інших робіт (М. Вебера, Е. Дюркгейма, О. Гьоффе, Р. Рорті, Ф. Коркюфа, Н. Єліаса), що підсилює тенденцію соціально-філософського дискурсу до актуалізації проблеми духовності як важливої теми досліджень.

Принципового методологічного сенсу для дисертанта при розробці теми набули праці українських та російських філософів: В. Андрущенка, С. Анісімова, В. Беха, А. Бичко, І. Бичка, І. Бойченка, П. Гайденко, Г. Горак, В. Горського, Л. Губерського, В. Іванова, М. Кагана, Ф. Канака, М.Кисельова, В. Кременя, С. Кримського, В. Крисаченка, В. Ляха, В. Лук'яньця, М. Михальченка, М. Мокляка, І. Надольного, Б. Новікова, В. Пазенка, М. Поповича, В. Шевченка, В. Ярошовця.

У некласичному вимірі проблему духовності досліджено в працях Є. Бистрицького, І. Добронравової, В. Кізіми, В. Козловського, В. Лутая, В. Малахова, С. Пролєєва, Б. Головка, В. Табачковського та інших вчених, котрі вивчають питання духовності в некласичному вимірі.

Дослідження останніх років, що безпосередньо присвячені різним аспектам проблеми формування духовності (В. Баранівського, В. Василькової, О. Князєвої, П. Кравченка, І. Кресіної, В. Ларцева, Ю. Селіванова, І. Степаненко, Ж. Юзвак), а також формування духовності військовослужбовців (В. Ананьїна, Г. Темка, М. Цюрупи) виразили необхідність саме комплексного, цілісного, багатовимірного аналізу цієї філософської проблеми, особливо в контексті притаманних сучасному українському суспільству засадничих змін.

З метою з'ясування соціально-філософського змісту поняття „духовність”, автором в першому розділі був проведений порівняльний аналіз уявлень про духовність в хроноскопах філософської думки та споріднених до нього понять і термінів. Можливість дослідження духовності, мовиться в роботі, ґрунтується на здатності дослідника адекватно підійти до духовності, принаймні означити її „місце" в реальності неподільності, тотожності, безпосередності, можливості, безкінечності та форм абсолютного. Адже запитування є, можливо, єдино в даному разі формою синтезу індивіда та духовності.

Власне соціально-філософський аналіз феномена духовності дозволив авторові висновувати, що у світоглядному відношенні точніше співвідносити природу не зі свідомістю, а з духом. Автор дисертації підтримує думку, що має місце в соціально-філософській літературі, що дух - це поняття, яке визначає інтеграцію всіх соціально-психологічних властивостей людини, тобто її свідомість, мислення, активні можливості, волю тощо. Духовне проявляється в різних сферах і предметних формах, тобто в конкретних об'єктивних властивостях і відношеннях. Йдеться про духовне спілкування, духовне виробництво, духовні потреби, знання, цінності, ідеали тощо. Духовність виступає в різних формах буття: як духовність окремого індивіда (особистий дух), як загальний, колективний дух (об'єктивний дух, наприклад, духовність народу) і як об'єктивований дух (сукупність завершених творінь духу, наприклад, у творах мистецтва).

Дисертант в цьому розділі також зазначає, що в усіх підходах дослідників до духовності центральною є одна проблема, а саме: флуктуація та зміна духовного стану людини, суспільства. Але обґрунтовані наукові висновки можна робити тільки внаслідок дослідження природи та змін, тобто динаміки духовності як системи: її типів, процесів, тенденцій флуктуацій, ритмів та темпів інтегрованого буття.

Сказане уможливлює тезу, що існує принаймні чотири типи інтеграції великих духовних систем: просторова, зовнішня, функціональна та логічна.

Теоретично всі духовні інтеграції (цілісності) можуть бути впорядковані по ранжиру, а характер їхніх змін відрізняється від методу (принципу) інтеграції. Точніше - від переважання того чи іншого методу інтеграції. Крім того, будь-якій системі притаманні деяка автономія та саморегуляція, певний ступінь свободи. Це означає, що функціонування в суспільстві духовних систем пов'язане із можливістю суб'єкта вибирати або створювати відповідь на дії множини факторів, що можуть впливати на системи зовні. Отже, автономія духовної системи визначається переважно природою, тобто відносинами між її елементами. Це відношення координації та субординації, зв'язки яких утворюють програму функціонування системи, котра має форми свідомо поставлені мети дій конституюючого її суб'єкта.

Соціально-філософське вивчення кожного типу інтеграції духовних систем вимагає особливого підходу до кожного з них. Конкретно це стосується синтетичного характеру духовності українського суспільства, підсистемою якого постає духовний потенціал Збройних Сил. Дослідження останнього, твердиться в дисертації, передбачає використання комплексу методів, особливо таких, як логіко-гносеологічний, аксіологічний, праксеологічний, причинно-функціональний, логіко-змістовний (предметний) та інших.

Одночасно в першому розділі дисертації показано, що в соціально-філософському дослідженні духовності суспільства в цілому і духовного потенціалу Збройних Сил, зокрема, велику роль відіграє діагностичний метод. Дисертант у зв'язку з цим розглядає особливості діагностичного методу, розкриває ступені, рівні та види його застосування. Зазначається, що суттєве значення в цьому процесі має поєднання діагностичного методу з характером, стилем мислення і способом дій людей, із розумінням його змісту і можливостей у вивченні соціальних явищ. Загалом дисертант показує, що діагностичний метод інтегрує в собі пізнавальні можливості різних підходів і прийомів вивчення духовності, що логічно з'єднані між собою і функціонують задля визначення стану й тенденцій соціальних явищ та процесів.

У другому розділі „Духовний потенціал Збройних Сил України: сутність, стан і тенденції розвитку” розглядається основа (сутність) змісту духовного потенціалу, принципи змін та фактори, які визначають сучасний стан духовного потенціалу Збройних Сил України.

Дисертант на основі аналізу наукових праць вчених доби СРСР показує, що тоді активно використовувалася однолінійна інтерпретація сутності та змісту військової могутності держави. Автор дисертації не заперечує дозованої наукової продуктивності однолінійного аналізу суті духовного потенціалу. Відповідно до такої методології, військова могутність держави визначалась як сукупність всіх матеріальних і духовних сил держави, а також здатності держави мобілізувати ці сили з метою досягнення воєнних цілей. При цьому духовний потенціал не мав самостійного статусу і розглядався як „перша похідна”, насамперед, від економічного базису суспільства, який і визначав природу та спрямованість розвитку військової могутності держави.

Дисертація показує обмеженість такого судження про військовий духовний потенціал держави, спираючись на синергізм багатолінійного і багаторівневого аналізу змін у духовній сфері сучасних Збройних Сил України. В цьому аспекті духовний потенціал розглядається, перш за все, як система, що має власну логіку функціонування і змін, свою особисту долю, котрі є результатом не тільки (і як, правило, не стільки) зовнішніх умов, але і власної природи. Автор підкреслює, що в даному випадку не ставиться питання про заміну поняття „духовний потенціал” (що усталилось у соціально-філософській літературі з військової проблематики), а мова йде тільки про сутність його онтологічного обґрунтування.

Дослідження духовного потенціалу Збройних Сил, як системи, свідчить, що він створюється не довільно, а багатозначними причинно-функціональними і логіко-змістовними методами інтеграції духовності військовослужбовців. Основою, що надає зміст і значення кожному з компонентів системи духовного потенціалу Збройних Сил, виступає ідеологія розвитку сучасного українського суспільства. При такій постановці питання необхідно замість абстрактно-кількісних показників, які начебто характеризують перехід можливості в дійсний чинник, вести мову про діагностику стану великої духовної системи, і на цій основі - про організацію управління нею.

Робота у зв'язку з цим включає розгляд зв'язків між формами флуктуації духовного потенціалу, принципами його зміни і структурного упорядкування. Обґрунтовується, що флуктуації духовно-культурних систем, до яких, без сумніву, належить духовний потенціал Збройних Сил, мають характер процесу, що повторюється. Проте ця періодичність варіантна або творчо повторювана, тобто в ній відсутня лінійність, а зміни в напрямку процесу обумовлені не стільки втручанням зовнішніх сил, скільки внутрішніми силами самого існування духовної системи.

Духовний потенціал Збройних Сил як цілісна, складно організована система, мовиться в дисертації, належить до систем, які самоорганізуються. В циклічних взаємних переходах протилежних режимів духовного потенціалу ми можемо побачити контури нової холістики, коли цілісна еволюція системи здійснюється за рахунок взаємної згоди і кореляції всіх її підсистем. Духовний потенціал Збройних Сил являє собою сукупність структур, різних за віком та на різних стадіях розвитку. Ці структури мають різні темпи еволюції і існують у відмінних темпорально світах. Об'єднання, синтез таких простих структур в єдину складну структуру можливі через встановлення загального темпу їхніх еволюцій (когерентність).

Синхронізація темпів розвитку структур духовного потенціалу Збройних Сил здійснюється завдяки хаосу як процеси розсіювання. Отже, умовою його упорядкованого існування є об'єднання у внутрішньо узгоджену систему різновікових (різнотемпоральних) структур духовності: усвідомлення поточного світу, темпосвіту психіки, що спалахує та згасає, консервативного світу віри тощо. Відновлення зв'язку з минулим в режимі з загостренням пов'язане з проникненням у пласти соціальної пам'яті, що часто пов'язане з моментом натхнення, „осяяння” свідомості, дозрівання невільного імпульсу підсвідомості. Але синхронізація цих та багатьох інших процесів, і лише в певних моментах, може спричинити виникнення нового стану духовного потенціалу. В духовному стані не існує єдиного, раз і назавжди набутого образу порядку духовного потенціалу Збройних Сил. Порядок постає як процес, що розвивається, перебуває у становленні, але не встановлений. Це, зазначається в дисертації, дозволяє говорити про різні закономірності й атрибути структурної еволюції духовного потенціалу на різних етапах впорядкованого існування, а значить - про діагностику його стану в період зародження порядку та в період збереження цього порядку.

Аналізується в другому розділі дисертації і соціально-філософське питання про значення в змінах духовного потенціалу Збройних Сил оточуючого середовища, яке загалом складається із систем, що іманентно змінюються. Для росту позитивного впливу на духовний потенціал необхідна науково вивірена державна програма вирішення комплексу найважливіших соціальних проблем Збройних Сил України.

Дисертант доводить, що діагностика розвитку духовного потенціалу Збройних Сил полягає у розкритті його іманентних можливостей, а саме це розкриття визначене станом духовного потенціалу. Але ця визначеність стосується тільки головного напрямку розвитку і його основних стадій; решта, в тому числі і велика частина несуттєвих характеристик, - справа випадку, оточуючого середовища і вільного вибору системи. Одночасно в роботі наголошено, що чим вищою є питома вага самоконтролю духовного потенціалу, тим вищий і рівень його інтеграції та, відповідно, якість. Вищим виразом інтеграції виступає логіко-змістова форма.

Урахування цього є важливою передумовою створення надійної і ефективної системи формування духовного потенціалу українських Збройних Сил, де ідеологія розвитку сучасного українського суспільства має виконувати консолідуючу роль щодо духовних цінностей військовослужбовців та забезпечити єдність суспільства і Збройних Сил. Зрештою реалізація методологічних можливостей діагностичного методу обумовлена низкою обставин - умовами, середовищем і власне соціальною системою, яку діагностують. Другий розділ містить соціально-філософський аналіз особливостей діагностики духовного потенціалу Збройних Сил.

Зміст третього розділу „Ідеологія розвитку сучасного українського суспільства: основні виміри і соціальні функції в підтриманні військової могутності країни” висвітлює генезу, сутність, еволюцію, соціальну й ціннісно-орієнтуючу роль ідеології розвитку сучасного українського суспільства у формуванні духовного потенціалу Збройних Сил України.

Особлива увага в даному розділі приділена розгляду ролі ідеології розвитку сучасного українського суспільства. Будучи сформованою, вона синтезуватиме основні духовні цінності особистості та суспільства, Збройних Сил і держави. Завдяки цьому ідеологія постає фактором інтеграції духовних систем, зокрема, і духовного потенціалу Збройних Сил України. Обумовлено це наступними чинниками.

По-перше, ідеологія розвитку сучасного українського суспільства здатна ефективно впливати на всю систему виховної роботи в Збройних Силах, на всі її види - політичне, правове, військове, моральне, естетичне, екологічне виховання тощо, торкаючись передусім „верхніх щаблів” свідомості військовослужбовців. Завдяки своєму патріотичному осердю, ідеологія може глибоко впливати і на емоційно-психологічну сферу духовного життя воїнів. А це дозволяє розглядати її як важливий чинник формування багатьох духовних якостей військовослужбовців, необхідних для виконання професійних обов'язків - насамперед морально-бойових і морально-психологічних.

По-друге, важливою особливістю ідеології розвитку сучасного українського суспільства, з погляду її соціального призначення, є те, що вона покликана включити до свого змісту найважливіші конституційні цінності, що належать до сфери духовного, морального, патріотичного. Причому конституційні цінності є законом для всіх громадян, зокрема для військовослужбовців, безвідносно до їхніх партійно-політичних позицій. Тож вона може виконувати завдання формування загальної політичної та правової культури військовослужбовців, поваги до конституційних норм і цінностей, військового обов'язку, утвердження здорового морально-психологічного клімату в частинах і на кораблях, у військово-навчальних закладах.

По-третє, ідеологія розвитку сучасного українського суспільства має багату історію свого виникнення й існування, її моральний потенціал найяскравіше виявився в роки найважчих випробувань для українського народу та його війська. Тому прогресивні вітчизняні традиції матимуть важливе значення для формування морально-психологічної здатності та готовності військовослужбовців до виконання навчально-бойових і спеціальних задач в сучасних умовах.

По-четверте, ідеологія розвитку сучасного українського суспільства дозволить консолідувати на загальній платформі сильної державності, високої духовності та патріотизму широкий спектр соціальних груп, національно-етнічних спільнот, представників різних релігійних конфесій. А якщо врахувати, що Збройні Сили - своєрідна „проекція” соціальної структури суспільства і особлива соціальна група людей, то ця ідеологія буде здатна вирішувати і завдання згуртовування військових колективів, укріплення військової дисципліни та правопорядку, інтеграції Збройних Сил в громадянське суспільство.

Аналіз цих процесів вимагає уточнення питання про те, що слід розуміти під терміном „принцип логічної інтеграції”. Автор показує, що процеси, які час від часу повторюються в соціальному та духовному житті суспільства, присутні також в структурі духовного потенціалу Збройних Сил. Отже, при вивченні духовного життя суспільства утворюється логічна інтеграція, під якою розуміється системне осягання руху, модифікацій, перетворень, перебудов чи „еволюцій” даного духовного суб'єкта в часі, просторі, кількісних і якісних змінах. Якщо серед елементів духовного потенціалу логічна єдність існує і якщо це встановлено достовірно, то це має важливе значення для вивчення даної системи в цілому. Адже знаючи одну перемінну інтегрованості духовної системи, наприклад, ідеологію розвитку сучасного українського суспільства для духовного потенціалу Збройних Сил, ми можемо виявити її зв'язки з іншими перемінними і тим самим теоретично і практично звести розмаїття її рис, якостей, кількісних характеристик у єдину систему.

Загалом соціально-філософський аналіз генези, еволюції ідеології сучасного українського суспільства приводить до висновку щодо можливості її використання у якості теоретичного підґрунтя національних інтересів України. Сучасна українська ідея має можливість здійснитися в соціокультурному світовому процесі. Нині, не зважаючи на економічну, політичну та соціальну нестабільність, духовні хитання в країні, саме ідеологія розвитку сучасного українського суспільства може стати теоретичною основою загальної системи національних духовних цінностей, основою логіко-змістовної інтеграції духовного потенціалу Збройних Сил.

В роботі зазначається, що між українською ідеєю державотворення і ідеологією розвитку сучасного українського суспільства існує прямий зв'язок. Українська ідея не конституюється державою і не зводиться в ранг державної політики. З погляду соціальної філософії, вона народжується від національних традицій, історії і поширюється знизу вгору, формується в середовищі національної інтелігенції, виражається і підтримується більшістю народу. Ідеологія розвитку сучасного українського суспільства, як система розгорнутих поглядів, ідей, концепцій, традицій, виникає і формується у відповідності до корінних інтересів більшості населення на духовній платформі української ідеї державності. Основними передумовами духовного збігу української ідеї державності та ідеології розвитку сучасного українського суспільства є високий ступінь легітимності держави, її народно-демократичний характер.

Процес реалізації української ідеї державності в теперішній час, відзначається в дисертації, ускладнюється наявністю серйозних суперечностей в житті української держави, включаючи й духовне життя. Традиційний патріотизм населення України, зокрема, вимагає розвою духовності. Водночас духовність українського суспільства дещо розмита, невизначена. На цьому тлі помітно, що новий соціально-економічний устрій все далі відводить духовність народу і військовослужбовців від декларативно-романтичного патріотизму до патріотизму прагматично-національного. Адже патріотизм вимагає відповідного соціально-економічного підкріплення. Роль ідеології розвитку сучасного українського суспільства, яка ціннісно орієнтує, полягає в тому, що вона виступає підставою логіко-змістовної інтеграції духовного потенціалу українських Збройних Сил, визначає зміст і спрямованість життєдіяльності воїна.

У четвертому розділі „Система формування духовного потенціалу Збройних Сил України” аналізується формування духовного потенціалу Збройних Сил і досліджується механізм реалізації ідеології розвитку сучасного українського суспільства у цьому процесі, пропонуються теоретичні моделі його формування та регулювання.

Даний розділ дисертації змістовно включає: по-перше, спробу створення моделі формування духовного потенціалу Збройних Сил і, по-друге, проблемно-орієнтовану модель управління безпекою (захищеністю) системи цього потенціалу, її інформаційної підтримки та утвердження ідеалів, необхідних для її функціонування. Системна модель духовного потенціалу Збройних Сил має у своєму змісті основні підсистеми (компоненти) його формування, включаючи його суб'єкти, об'єкти, механізм взаємодії суб'єктів і об'єктів, внутрішні та зовнішні умови функціонування. Автор показує, що в цілому система формування духовного потенціалу Збройних Сил є цілісна структура, що відповідає основним характерним ознакам систем узагалі та системи формування духовного потенціалу, зокрема. Такими ознаками є: цілісність системи; дроблення системи; стан системи; стійкість системи; ієрархія системи (підпорядкованість рівнів); керування системою; основні принципи військового дослідження та проектування.

Детально розглядаючи ці ознаки, дисертант виділяє і вивчає також такі підсистеми: а) підсистема професійної підготовки особового складу; б)підсистема виховання особового складу; в) підсистема морально-психологічного забезпечення діяльності Збройних Сил. Проводиться думка, що функціонування системи духовного потенціалу відбувається через формування взаємозв'язку її складових елементів, а розвиток - через їх кількісні та якісні зрушення. Знаючи структуру, механізми функціонування і розвитку, можна через формування і зміни відповідних інститутів та елементів інституціонального забезпечення керувати системою, впливати на її структуру і змінювати умови, в яких перебуває система та її елементи.

Основне функціональне призначення системи формування духовного потенціалу Збройних Сил України - це консолідація духовного чинника оборонної здатності держави, як умови її військової безпеки в мирний і немирний час. Механізм цієї консолідації фактично ще не має наукового опису, але про його основні складові можна говорити, що це усвідомлення (знання, світогляд, переконання, цінності); мотивація (потреби, інтереси, мета, мотиви, воля) та діяльність (дії, вчинки, поведінка). Перехід духовності військовослужбовця в духовний потенціал Збройних Сил, в практичну, „об'єктивну” площину, у високодуховний професійний захист інтересів держави - головна мета функціонування системи формування духовного потенціалу. Але регулювання формуванням духовного потенціалу Збройних Сил має ряд особливостей.

По-перше, регулювання не лише безпосередньо впливає на характер функціонування підсистем формування духовного потенціалу (через цілеспрямованість прийняття рішень та їх виконання). Цей вплив багато в чому має опосередкований характер. По-друге, специфіка регулювання формуванням духовного потенціалу Збройних Сил полягає в тому, що об'єктом впливу є духовність військовослужбовців з різним типом світобачення, широким спектром духовних орієнтирів. По-третє, підсистема управління формуванням духовного потенціалу, з одного боку, організовує дію інших його підсистем, визначаючи цілі, завдання і засоби їх досягнення, а з другого, - вона забезпечує тісний зв'язок із системами більшого ступеня складності: державою, органами державного управління, об'єднаних єдиною метою - формування системи якостей військовослужбовців.