Вивчення та оцінка місцевості за картою командиром роти під час планування здійснення маршу у район виконання службово-бойових завдань

6. Указувати, входить чи ні орієнтир до району (мал. 29). Лужки, які вказують положення відносно розмежувальної лінії мостів, невеликих населених пунктів, позначок висот наносяться радіусом _;4-5 мм; великих міст, лісних масивів та інших площинних орієнтирів - до 10 мм.

7. При вказуванні розмежувальних ліній називати поворотні пункти з тилу до фронту. Першою називати розмежувальну лінію праворуч. При відступі пункти вказувати від фронту в сторону відступу; в обороні - на максимальну досяжність засобів ураження штатних або підтримуючих вогневих засобів.

8. Маршрути руху вказувати по населених пунктах або орієнтирах: перший пункт - звідки виступають, останній - у районі зосередження або на рубежі розгортання.

ДІ95

Мал. 29. Нанесення на карту дужок і розмежувальних лінії.

2.8 Нанесення на карту цілей, орієнтирів та елементів бойового порядку

Під час виконання бойового завдання командирам підрозділів (екіпажів, обслуги), які у сучасному бою можуть діяти у відриві від основних сил, необхідно вміти наносити на карту (схему) цілі, орієнтири, елементи бойових порядків та інші об'єкти, які не позначені на ній. Такі об'єкти наносять на.карту наступними способами: окомірно за найближчими орієнтирами, за напрямом і відстанню до об'єкта, за перпендикуляром і створом, прямою засічкою, за прямокутними координатами, прокладкою компасного ходу. Вибір способу залежить від бойової обстановки, місцевості, характеру об'єкта, погодних умов, наявності в машині від далекоміра і кутомірного пристрою.

Окомірно за найближчими орієнтирами. На зорієнтованій карті (схемі) розпізнають найближчі до об'єкта орієнтири, оцінюють відстань до об'єкта і кути на нього від орієнтирів, і відповідно до масштабу карти (схеми) наносять об'єкт на карту. За певних навичок цей спосіб дозволяє наносити об'єкти на карту з необхідною точністю.

За напрямом і відстанню об'єкти наносять на карту з точки стояння, яка точно визначена за картою. На зорієнтованій карті за допомогою лінійки прокреслюють напрями на об'єкти, які необхідно нанести. Потім за

допомогою приладів спостереження або яким-небудь іншим способом визначають відстані до об'єктів, відкладають їх на прокреслених лініях у масштабі карти і отримують місцезнаходження об'єкта на карті.

Якщо за умов обстановки картою користуватися неможливо (дощ, сніг, підвищені вимоги щодо умов маскування), напрями на об'єкти визначають за допомогою баштового кутоміра або компаса відносно віддаленого орієнтира, який є на карті і на місцевості, тобто спочатку визначають полярні координати об'єктів, а потім наносять їх на карту. Полюсом служить точка стояння, а полярною віссю напрям на віддалений орієнтир або напрям магнітного меридіана. Точність нанесення на карту об'єктів цим способом залежить від помилок у визначенні кутів напрямів і відстаней до об'єктів.

За перпендикуляром і створом. Цей спосіб використовується під час руху поздовж якого-небудь лінійного орієнтира. Визначають об'єкт, який необхідно нанести на карту, продовжують рух до тих пір, поки об'єкт не опиниться в напрямку, перпендикулярному до лінійного орієнтира. Потім визначають на карті точку стояння, відстань до об'єкта, яку відкладають у масштабі карти на перпендикулярі, і наносять об'єкт на карту. Під час руху вздовж лінійного орієнтира в бойовій машині перпендикуляр на об'єкт можна легко визначити за допомогою кутомірного пристрою, якщо встановити відлік на його шкалі 15-00 або 45-00.

Спосіб прямої засічки полягає у візуванні і кресленні напряму з двох-трьох точок стояння, позначених на карті, на потрібну ціль або орієнтир (мал. 30 ). Для цього в кожній точці стояння орієнтують карту способом за напрямом на орієнтир. Потім під час прямого візування креслять напрям на ціль. Перетин двох напрямів і буде місцем знаходження цілі. Вірність засічки завжди необхідно перевіряти проведенням третього напряму. Якщо трикутник помилок має сторони, не більші за 2 мм, то ціль, яку шукають, буде в центрі. Якщо сторони трикутника більші, ніж 2 мм, необхідно

провести напрям і з четвертої точки стояння. Найточніше визначити ціль можна, якщо на точці, з якої її визначають, будуть кути від 30° до 150°. Необхідні напрями можна визначити за допомогою компасу. За умов поганої погоди на точках стояння визначають магнітні азимути напрямів на об'єкт, переводять їх у дирекціоні кути і наносять за ними на карту (прокреслюють на карті напрями) об'єкт. Така засічка називається компасною засічкою.

Мал. 30. Нанесення цілі на карту прямою засічкою.

За прямокутними координатами. Цей спосіб застосовується під час роботи з навігаційною апаратурою, яка має координатор цілі. Кутомірним пристроєм визначають кут візування на ціль, а від далеміром - віддаль до неї . Визначені дані (полярні координати) встановлюють на шкалах координатора, який автоматично перераховує полярні координати в прямокутні, які зчитують зі шкал X та У координатора і наносять ціль на карту.

Прокладання компасного ходу. Цей спосіб застосовується на закритій місцевості або за умов обмеженої видимості. Вихідною точкою ходу повинен бути місцевий предмет (перехрестя доріг, просік тощо), який впевнено впізнається на місцевості і на карті.

На вихідній точці визначають за компасом азимут напряму руху, переводять його у дирекційний кут і прокреслюють на карті лінію напрямку руху. Рухаючись у цьому напрямку до першої поворотної точки, визначають відстань, рахуючи пари кроків, і відкладають її в масштабі карти на прокресленій лінії. Такі ж самі дії виконують під час руху до наступного повороту.

Якщо за погодних умов (дощ, сніговій, сильний вітер) картою користуватися неможливо, визначені магнітні азимути і відстані записують у блокнот. Потім за цими даними переводять магнітні азимути в дирекційні кути, наносять хід на карту і визначають на ній місцезнаходження об'єктів.

Цей спосіб застосовується також, якщо ціль виявлена в лісі або за інших умов, коли визначити своє місцезнаходження одразу неможливо. В цих випадках компасний хід прокладають у зворотній послідовності (мал. 31

Мал. 31. Нанесення на карту (схему) цілей прокладенням компасного ходу.

Спочатку з точки спостереження N1 визначають азимут і відстань до об'єкта (цілі), а потім від точки N1 прокладають хід до точки N4, яку можна впевнено визначити на карті. В цьому випадку азимути на поворотних точках ходу переводять на зворотні, а зворотні азимути - у дирекційні кути і за ними викреслюють на карті компасний хід від точки N4 на карті до об'єкта (цілі).

Середня помилка нанесення на карту об'єкта (цілі) цим способом складає приблизно 5% довжини компасного ходу.

Спосіб компасного ходу часто застосовують для нанесення на карту (схему) позицій свого підрозділу і переднього краю оборони противника. Хід прокладають від об'єкта, який надійно розпізнаний на карті і на місцевості, рухаючись поздовж переднього краю. Правильність ходу контролюють за контурними точками місцевості і зворотними засічками. Під час прокладання ходу елементи бойових порядків свого підрозділу і військ противника наносять на карту (схему) також і способами, розглянутими вище.

2.9 Цілеуказання за картою і орієнтування

Цілеуказання за картою проводиться з метою визначення за картою і передачі засобами зв'язку (або іншим способом) даних про місцезнаходження визначених цілей (об'єктів) на місцевості. Цілеуказання повинно бути коротким, зрозумілим і достатньо точним. Залежно від обстановки і способу визначення місцезнаходження цілі (об'єкту), цілеуказання виконується за квадратами координатної (кілометрової) сітки, прямокутними координатами, географічними координатами, від орієнтира та іншими способами.

Цілеуказання за квадратами координатної сітки. Указується приблизне місцезнаходження цілі (об'єкта), коли достатньо знати лише, в якому квадраті координатної сітки карти знаходиться ціль.

Квадрат, в якому знаходиться ціль (об'єкт), указується цифровими підписами кілометрових ліній, перетином яких утворений його південно-західний (нижній ліворуч) кут. Для вказання квадрата карти необхідно обов'язково додержуватися правила: спочатку назвати дві цифри, які підписані на горизонтальній лінії за внутрішньою (західною чи східною) рамкою карти, тобто координату X, а потім - дві цифри, які підписані біля вертикальних ліній за внутрішньою рамкою карти (північною чи південною), тобто координату У. При цьому цифри карти пишуться і вимовляються вкупі, тобто без поділу на X і У. Крім того, у письмовому документі квадрат указується в дужках після найменування об'єкта, наприклад, «Висота 213.8 (5808)» (мал. 32 ), а під час усної доповіді спочатку вказується квадрат, а потім - найменування об'єкта: «Квадрат 5808, висота з позначкою 2.

Мал. 32. Цілеуказання за квадратами координатної (кілометрової) сітки.

Якщо необхідно уточнити місцезнаходження цілі в квадраті, його уявно поділяють на 4 або на 9 частин, кожна з яких позначається у першому випадку буквами , а в другому - цифрами. У цьому випадку називають квадрат, в якому знаходиться ціль, і додають букву або цифру, яка уточнює місцезнаходження цілі в квадраті, наприклад: «Ціль - міномет (5806-А)» або «Ціль - гармата (5408-9).»

Цілеуказання прямокутними координатами - найбільш точний і найпоширеніший спосіб указання місцезнаходження цілі. Визначені за картою координати цілі вказують, як правило, скороченими.

Цілеуказання географічними координатами застосовується рідко і виконується за дрібномасштабними картами, на яких кілометрова сітка не проведена. Місцезнаходження цілей указують широтою і довготою рекогносцирувальною групою для прийняття або уточнення прийнятого рішення. Вона проводиться при організації бойових дій і пересування військ, виборі районів розташування підрозділів, розміщенні пунктів управління та вирішенні інших завдань.

Рекогносцировка проводиться з метою визначення умов прохідності місцевості, районів, ділянок і рубежів, найбільш вигідних для розташування своїх підрозділів у вичікувальних районах і на позиціях. Залежно від поставленого завдання під час рекогносцировки уточнюють дані про противника, виявляють танконебезпечні напрямки, природні перешкоди, а також відмічають на карті зміни місцевості, які можуть суттєво вплинути на виконання бойового завдання.

Командир підрозділу або начальник рекогносцирувальної групи з'ясовує отримане завдання, вивчає за картою місцевість в районі рекогносцировки, намічає маршрут руху, пункти зупинок і складає план рекогносцировки. Планом передбачаються мета і завдання рекогносцировки, пункти зупинок для роботи (робочі точки), завдання, які необхідно вирішити на кожному пункті, розрахунок часу і матеріальне забезпечення.

Рекогносцировка проводиться з намічених пунктів і під час пересування на танках, бойових машинах піхоти, бронетранспортерах або з вертольотів.

Найбільш характерними видами рекогносцировки є рекогносцировка маршруту і рекогносцировка району оборони (опорного пункту).

Рекогносцировка маршруту проводиться з метою визначення умов руху по ньому та визначення заходів щодо подолання перешкод, оцінки маскувальних і захисних властивостей місцевості на марші, у районах привалів і відпочинку, а також умов розгортання і розосереджування.

При підготовці маршруту визначають відомості, які необхідно отримати, ретельно вивчають за картою маршрут руху і ділянки, на яких місцевість необхідно обстежити більш детально (місця переправ, шляхи обходу перешкод, рубежі можливого розгортання тощо. Під час руху за маршрутом обстежують стан всіх доріг, якими прокладено маршрут (ширину, матеріал покриття, його якість), а на ґрунтових дорогах - якість полотна (профіль дороги, наявність колії, вибоїн). На дорогах визначають наявність дорожніх споруд (мостів, насипів, виїмок) і їх характеристики. Рухаючись за маршрутом, визначають і намічають на карті орієнтири, визначають стрімкість підйомів і спусків, їх довжину, наявність можливих перешкод, які можуть виникнути в результаті дій противника (засади, завали, пожежі), а також намічають шляхи їх обходу. Якщо маршрут прокладено поза дорогами, визначають його прохідність. Повздовж маршруту визначають захисні і маскувальні властивості місцевості.

Особливу увагу звертають при обстеженні водних перешкод, через які пролягає маршрут, на наявність переправ, бродів і підходів до них, а при обстеженні гідротехнічних споруд визначають характеристики і можливі-зони затоплення у випадку їх зруйнування.

Якщо рекогносцировка проводиться взимку, необхідно визначити товщину снігу, а також льоду на ріках, озерах і болотах, через які прокладено маршрут. Особливо ретельно обстежується поглиблення рельєфу (невеликі долини, лощини), які занесені снігом, а також незамерзаючі ділянки боліт і дороги на підйомах і спусках, вкритих ожеледицею.

В результаті рекогносцировки на карту наносять: маршрут руху, дорожні споруди та їх характеристики, а також можливі шляхи обходу у випадку їх зруйнування; можливі перешкоди повздовж маршруту; показують райони, придатні для маскування підрозділів від наземного та повітряного спостереження. Відомості, які неможливо позначити умовними знаками, записують у вигляді легенди.

Заключна частина

Основні тенденції розвитку сучасного бою й операції - зростання просторового розмаху, динамічності і рішучості бойових дій - викликають необхідність збору та обробки все зростаючого обсягу інформації, що характеризує обстановку і необхідні командиру для прийняття обґрунтованого рішення. При цьому швидкоплинність подій веде до безперервної зміни елементів обстановки, у тому числі і характеристик місцевості, на якій виконується СБЗ. Тому для успішного їх виконання командири поряд з іншою інформацією про обстановку повинні в простій і наочній формі одержувати повну інформацію про місцевість.

Найбільш універсальним документом, що містить основні дані про місцевість, є топографічна карта. Однак через стати стичність картографічного зображення топографічна карта старіє і з часом її відповідність сучасному стану місцевості знижується.

З початком бойових дій, особливо, в умовах застосування ядерної зброї, багато елементів місцевості перетримають значні зміни і невідповідність карти даної місцевості виявляються особливо різко. У цьому випадку основним і найбільш достовірним джерелом одержання відомостей про зміни місцевості, що пройшли в ході виконання СБЗ є аерознімками. При неможливості повітряного фотографування за умовами погоди або з інших причин дані про зміни місцевості в розташуванні противника, що відбувалися в результаті впливу наших військ, визначаються методом прогнозування.

Якщо на потрібну територію наявні топографічні до початку виконання СБЗ значно застаріли, виготовлення фотодокументів про місцевість ( фото схем, фото планів, фото карт ) на основні матеріали повітряної розвідки і своєчасне доведення їх до військ іноді можуть з'явитися єдиним способом забезпечення військ найбільш свіжою і достовірною інформацією про стан місцевості на період виконання СБЗ.

У процесі розвідки місцевості, під час вивчення та оцінки її за топографічними картами і аерознімками, а також під час прогнозування змін обов'язково враховуються всі описані вище фізико-географічні особливості і тактичні властивості місцевості, що сприяють виконанню СБЗ або ускладнюють їх.

Чим складніші географічні умови ( місцевість, клімат, пора року, час доби ), тим більший обсяг інформації про них необхідний командирам для успішного виконання СБЗ.

Головними тактичними властивостями місцевості, що впливають на організацію і виконання СБЗ є умови прохідності, орієнтування, спостереження, ведення вогню, маскування та захисту від ядерної та звичайної зброї особового складу і техніки. Правильна і своєчасна оцінка і використання підрозділами тактичних властивостей місцевості сприяють успішному рішенню ними СБЗ; недооцінка ж ролі місцевості в бою або операції може ускладнити, а в окремих випадках і привести до зриву виконання поставленого завдання.

Література

1. Статут бойової служби спеціальних частин ВВ та КО. НМВС №050 від 25.11.1994р.

2. БССВ ч. II,III, видавництво «Варта» 1995.

3. С.Г.Шмаль «Військова топографія» - Київ, вид. Паливода.2003р.

4. В.В.Бурков «Місцевість і її вплив на бойові дії військ» - Харків, АВВ,2007.

5. Д.Д.Псарьов, А.Н.Коваленко «Топографічна підготовка командира» - Москва. 1989р.

6. Б.Е.Бизов, А.Н.Коваленко «Військова топографія» - Москва, 1990р.

7. І.Д.Помбрик, Н.А.Шевченко «Карта офіцера» - Москва, 1985р.

Размещено на allbest.ru