Вивчення та оцінка місцевості за картою командиром роти під час планування здійснення маршу у район виконання службово-бойових завдань

Дубові ліса складається звичайно із декількох ярусів і густоти підліску, грунт у них сухий, але прохідність звичайно погана.

Прохідність луків. Швидкість руху машин по сухим кочковатим лукам, а також по лукам з високою трав'яною рослинністю суттєво знижується. Під час руху луками велику небезпеку надають невеликі мочажини, що зображуються двома - трьома синіми чорт очками на умовному знаку луків. Такі мочажини частіше бувають непрохідними і їх необхідно обходити.

Прохідність болота за картою може бути оцінена дуже приблизно, так як вона суттєво залежить від часу року і стану погоди.

Проходимість мерзлих болот

Тип машини	Максимальна товщина мерзлого верхнього шару болота, см
	Болота з травяною рослинністю	Болота з моховою рослинністю
Вантажні автомобілі	12-15	15-20
Тягачі	16-18	25
Танки	25-28	30-35

Додаток: При температурі повітря вище 5* і при наявності великої кількості кочок на болотах з трав'яною рослинністю товщина криги повинна бути на 2-3см більше.

Залежність характера грунту дна річки від швидкості течії

Імовірний грунт дна	Швидкість течії, м/с
Іллістий	0,1
Пісок мілкий	0,3
Пісок великий	0,8
Глина, суглинок середньої щільності	0,5-0,9
Гравій	1,2
Галька мілка	1,5
Кам'янистий ( булижники )	3,6

Висновки про прохідність місцевості на виконання СБЗ.

В результаті вивчення прохідності місцевості за картою командир підрозділу визначає:

- дороги, найбільш вигідні для руху у заданому напрямку і імовірну швидкість руху по окремим ділянкам;

- дороги і колонні шляхи для обходу зон руйнувань і забруднених ділянок;

- танко доступність місцевості, напрямки, найбільш сприятливі для маневру;

- заходи по покращенню прохідності місцевості у напрямку руху;

- можливі зміни прохідності місцевості у наслідок руйнування гідротехнічних споруд.

1.6 Вивчення умов спостереження і маскувальних властивостей місцевості

Умови спостереження і маскувальні властивості місцевості командири підрозділів вивчають наперед всього за картою. При наявності аерознімків їх використовують головним чином для визначення змін у накресленні кордонів лісових масивів і населених пунктів, які прийшли після видання карти, і виявлення не показаних на ній природних масок. Отримані за картою і аерознімкам дані уточнюють на місцевості з однієї - двох точок, які забезпечують найкращий огляд місцевості.

У результаті вивчення умов спостереження і маскувальних властивостей місцевості встановлюють:

- пункти, з яких відкривається найкращий огляд місцевості;

- проглядаємість ділянок місцевості і різних об'єктів;

- природні маски, які скривають живу силу і техніку від наземного і повітряного спостереження, маскувальну ємність району і окремих її частин.

Природні маски, які дозволяють приховувати розташування і пересування військ від повітряної розвідки, легко можуть бути виявлені за топографічною картою великого масштабу. Визначення видимості окремих об'єктів і кордонів ділянок місцевості, які не проглядаються з наземних спостережних пунктів вимагає спеціальних розрахунків і побудов.

На рівнинній місцевості перешкодами є, як правило, місцеві предмети, а на горбистій місцевості - хребти, горби та інші форми рельєфу у сполученні з місцевими предметами. Визначення за картою

взаємовидимості між точками місцевості виконують співставленням висот точок побудовою трикутника і побудовою вертикального профілю.

Співставлення висот точок - спосіб, що здається простим, але вимагає певних навичок у просторовому сприйнятті карти. У напрямку, за яким необхідно визначити видимість, розглядається за картою рельєф місцевості і встановлюють, які нерівності рельєфу або місцеві предмети можуть заважати видимості.

Потім визначають за допомогою горизонталей абсолютні висоти спостережного пункту (СП), можливого укриття ( перешкоди ) і цілі ( об'єкту ). Якщо висота цілі (Ц), то видимість є, а якщо більша, то видимості нема. Якщо висота перешкоди більша висоти СП, але менша висоти цілі (Ц) або навпаки, видимість може бути визначена побудовою трикутника або вертикального профілю.

Визначення видимості точок побудовою трикутника.

На карті будується трикутник у такій послідовності:

а)поєднуються на карті точки СП і Ц прямою лінією і позначають на ній вірогідну точку перешкоди. На мал. Точкою перешкодою може бути висота П;

б)визначають абсолютні висоти позначених вище трьох точок ( СП, Ц, П ). Висоту найнижчої точки приймають за нуль і відносно неї визначають і підписують на карті перевищення інших точок; у нашому прикладі за нуль приймають висоту цілі; перешкода вища на 10м а СП - на 40м;

в)із точок з перевищеннями над нульовою точкою встановлюють перпендикуляри до прямої лінії СП-Ц на них відкладають одержані перевищення ( 10 і 40) у довільному вертикальному масштабі. На мал. 1см карти відповідає 10м на місцевості по висоті;

г)кінець перпендикуляра, встановленого з точки СП або Ц з'єднують прямою лінією з точкою Ц або СП відповідно, і ця лінія є променем зору. Якщо промінь зору проходить вище перпендикуляра, встановленого з точки перешкоди, то видимість є, а якщо промінь зору перетне його, то видимості нема. В нашому прикладі видимості немає, а щоб з СП було видно Ц, необхідно на СП піднятися на 10м.

Визначення видимості побудовою вертикального профіля.

Вертикальний профіль дозволяє найточніше визначити ділянки місцевості, які не можна продивитися, але цей спосіб більш притаманний оборонним діям і на марші не використовується.

Вивчення маскувальних властивостей.

Вивчення маскувальних властивостей місцевості полягає у визначенні природних масок та їх ємності, яка визначається кількістю умовних батальйонних одиниць, що можуть потайно розміститися на ділянці в 2-3км одна від одної за умов використання всієї площі масок. Так, одна умовна батальйонна одиниця може розміститися в лісі площею 0,16км, в яру - завдовжки 1км, у лісосмузі - до 3км, або в населеному пункті, в якому 75 дворів.

Для вивчення маскувальних властивостей лісу, чагарників, лісосмуг визначають їх площу, висоту дерев (кущів), густоту та зімненність крон. При цьому необхідно враховувати пори року оскільки восени і весною маскувальні властивості листяного лісу мінімальні, а взимку - майже відсутні.

В населених пунктах визначають характер розташування, щільність забудови, наявність споруд, густоту парків тощо. Надійними природними масками є глибокі яри та балки, які поросли чагарником, байрани та інші елементи рельєфу.

Вивчення захисних властивостей місцевості.

Під час вивчення захисних властивостей рельєфу враховують наявність, напрямок і розміри висот, водо роздільних хребтів, річкових долин і інших великих форм рельєфу, перевищення їх над оточуючою місцевістю і стрімкість схилу. Якщо коливання висот у районі дій підрозділу не перевищують 100м і стрімкість схилів менше 10*, то вплив вертикального розчленування рельєфу на вражаючу дію ядерної зброї незначне. Захисними властивостями на такій місцевості володіють тільки природні укриття, як яри, балки, лощини, обриви і підземні розробки. На пагорб ній місцевості з великими перевищеннями висот, а також у гірській рельєф суттєво впливає на характер розповсюдження і дію ударної хвилі, світлового опромінення і проникаючої радіації, а також на ступінь зараження місцевості.

На схилі підвищення, яке повернуто у бік вибуху, тиск ударної хвилі підвищується. На зворотніх схилах, навпаки тиск зменшується. Про ступінь посилення або послаблення вражаючої дії ударної хвилі на особовий склад і техніку, яка знаходиться на схилах, у порівнянні з рівнинною місцевістю, можна судити по даним таблиці.

Стрімкість схилу, градуси	Коефіцієнт зміни тиску ударної хвилі
	На передніх схилах	На зворотніх схилах
10	1.1-1.2	1
10-15	1.2-1.4	0.9
15-30	2.0	0.7
45	2.5	0.5

Складки місцевості при достатній їх висоті ( глибині ) екранують від проникаючої радіації і створюють зони затінення, у яких світловий імпульс значно послаблюється.

Значення ярів, лощин, промоїн і інших подібних елементів рельєфу як укриттів суттєво залежить від характеру їх профілю: чим більше відношення глибини до ширини, тим більше буде ступінь зменшення тиску ударної хвилі. Так, наприклад, вражаюча дія ударної хвилі на дні яру глибиною 5м при ширині яру 5м зменшується в 2,5 рази, при ширині 10м у 1,5 рази, а при ширині 15м у 1,3 рази у порівнянні з рівною місцевістю. Але утому випадку, коли напрямок розповсюдження ударної хвилі і хмари забрудненого повітря співпадає з напрямком яру або лощини, які мають прямолінійне накреслення, то вони не тільки не послабляють, а і посилюють вражаючу дію ядерного вибуху противника. Таким чином, під час оцінки захисні властивості лощин, ярів, промоїн враховують їх напрямок, ширину, глибину, стрімкість схилу. Необхідно виявити і такі невеликі по розміру укриття, як ями, виямки, кургани, насипи. Вони послабляють уражаючи дії не тільки звичайної зброї, але і ядерної.

У населених пунктах укриттями можуть служити підвальні приміщення з міцними залізобетонними перекриттями, підземні споруди комунального господарства.

Вивчення захисних властивостей лісу і характеру грунтів.

Лісові масиви послабляють дії усіх вражаючих факторів ядерного вибуху і сприяє захисту від зараження отруйними речовинами у випадку застосування їх противником. Під час оцінки захисних властивостей лісу враховують його породу, густоту, висоту і товщину дерев. Найбільшими захисними властивостями від дії ударної хвилі володіють молоді густі ліси. Послаблення швидкісного напору ударної хвилі у лісі спостерігається вже на віддаленні 50-100м від узлісся і в 30-50м від лісових доріг і просік. Послаблюючи тиск ударної хвилі, ліса підвищують захисні властивості ярів, балок, річкових долин, які знаходяться у їх межах. Але у лісі зростає небезпека ураження деревами які будуть падати, а також ускладнювати вихід із нього у випадку створення завалів і пожеж.

У результаті екранізуючої дії лісу і осідання радіаційного пилу на кронах дерев рівні радіації у лісних масивах можуть бути у 2-3 рази менше, чим на відкритій рівній місцевості.

Ступінь зменшення рівнів радіації у лісі залежить від породи дерев. Лісові насадження зменшують також пилостворення, що сприяє зниження ступеня забруднення місцевості.

Вплив лісу і чагарника на вражаючу дію отруйних речовин у випадку застосування їх противником залежить від того, де створено очаг забруднення. Якщо очаг зараження створено на відкритій місцевості і ліс розташований на шляху розповсюдження розповсюдженої хмари, тоді лісові насадження будуть перешкоджати проникненню хмари, концентрація отруйних речовин у лісі буде менше, чим на відкритій місцевості. Якщо очаг забруднення знаходиться у лісі,

тоді хмара забрудненого повітря може тривалий час утримуватися в цьому районі і, повільно розповсюджуючись у боки, збільшуючи площу забруднення.

Щоб оцінити вплив місцевості на дії зброї масового ураження противника, необхідно з'ясувати також характер грунтів. Від хімічного і механічного складу залежить степінь наведеної радіації, особливо при наземних ядерних вибухах, тривалість радіоактивного зараження місцевості, а також процес дезактивації місцевості.

Вважається, що найбільшою наведеною радіацією володіють глинисті, суглинисті і солені грунти, а найменшою - пісчані грунти і чорноземи. Чим рихліше і сухіше грунт, тим сильніше і триваліше зараження ділянки місцевості.

Сухі пильні, лісові і інші мілко зернисті грунти несприятливі і тим, що радіоактивні речовини, які осіли на землю, можуть знов підніматися у повітря з частками грунту під час проходження військ або на вітру. Більш успішно піддаються дезактивації ділянки з глинистими або пісчаними грунтами. Складніше віддалити радіоактивні речовини з кам'яних грунтів.

Висновки про вплив захисних властивостей місцевості на виконання СБЗ.

У результаті вивчення захисних властивостей місцевості командир підрозділу визначає:

- несприятливі ділянки у напрямку дій ( у розумінні ЗМУ );

- природні укриття, які можна використовувати з метою захисту особового складу і техніки;

- заходи по найкращому використанню захисних властивостей місцевості під час обладнання укриттів для особового складу і техніки.

Найбільш повно захисні властивості місцевості проявляються лише тоді коли підрозділи одночасно застосовують розосередження,

маскування, індивідуальні засоби захисту і інженерне обладнання місцевості.

Приклад вивчення і оцінка місцевості за картою командиром взводу, призначеного у ГПЗ.

Противник, поніс втрату у зустрічному бою, під ударами наших військ відходить у західному напрямку, веде стримуючі дії на вигідних рубежах.

1 мб о 12.00 17.05 досяг перехрестя доріг (8880) і був призначений у авангард.

2 мв 1мр, рухаючись у колоні батальйону, отримав бойове завдання, із якого командиру взводу з'ясував:

1. В 65км західніше Антонівка (9040) встановлено рух у східному напрямку колони бронетранспортерів і танків противника. Зустріч з підрозділами охорони противника можлива на рубежі Кумір (9446), Дубовий (9046) о 15.00 17.05.

2. 1мб здійснює марш за маршрутом Стрілець (9078), Водяний (9474), Вільний (9466), Калинівка (9064), Пролетарський (9254), Кумір (9446) з завданням забезпечити безперешкодний рух, розгортання і вступ у бій головних сил бригади; до 14.40 повинен вийти на рубіж Калмиков (9442), Адамов (9242).

3. 2 мв з ПТВ, ін.від.- ГПЗ. Завдання: рухатися по вказаному маршруту, забезпечити колону батальйону від раптового нападу противника і проникнення його розвідки; до 14.30 17.05 оволодіти рубежем - стик польової дороги з шосе (9240), західне узлісся лісу (9040), забезпечити розгортання і вступ у бій головних сил мб.

Вихідний пункт - стик ґрунтової дороги з покращеною ґрунтовою дорогою (9080) - пройти о 12.00 17.05.

4. Попереду за маршрутом руху застави веде розвідку РГ бригади.

Оцінка місцевості за маршрутом руху командиром 2 мв.

Місцевість за маршрутом руху середньо пересічена, напівзакрита. Природними масками від повітряного спостереження противника є гаї, побудови у населених пунктах і обсадка вздовж шосейних і ґрунтових доріг. Розвинута мережа доріг дозволяє обходити населені пункти, ділянки забруднення і загородження без суттєвої втрати часу. Основними природними перешкодами є річка Бистра, Леда, Арген і їх заболочені пойми.

Протяжність маршруту 45км. Від вихідного пункту до Калинівка (9064) маршрут проходить по покращеній ґрунтовій дорогі шириною 4 - 5 м, яка допускає швидкість руху 20 - 30 км/год.

З'їзди з дороги і рух поруч з нею можливий. Перешкодою на цьому шляху є річка Бистра, Рубін.

Річка Бистра має ширину 60м, глибину 2,1м; грунт дна, судячи по швидкості течії, пісчаний. Берега пологі, за виключенням двох невеликих обривистих ділянок. Міст на покращеній грунтовій дорозі металевий довжиною 112м, шириною 5м, вантажністю 60т. У випадку його руйнування переправа можлива по мостам 1км північно-східніше Водяний (9474) і 1км північно-західніше Гримучій (9074), а при необхідності і по залізно дорожньому мосту; їх вантажність допускає рух усіх видів бойової техніки.

Ріка Рубін (її ширина менш 10м) має заболочену пойму шириною 500м. При зруйнуванні противником мостів на цій річці заболочену пойму можливо обійти з півночі, і рухатися поза дорогами, вийти до населеного пункту Вольний (9466).

Від Калинівка до Кумир (9446) маршрут проходить по грунтовій дорозі. Порівнюючи цю дорогу з подібними дорогами у районі Стрілець (9078), стан яких відомо, можна сказати, що швидкість руху по ній складає 15-25 км/год. Річка Леда має ширину 20м, глибину 1,1м, пологі берега і в'язкий грунт дна. Даних про міст на карті немає. Можливо

передбачити, що його вантажність розрахована лише для автомобілів. Танки і БМП (БТР) можуть переправитись через річку по мосту в Єрофеєвка (9458). Більш суттєвою перешкодою є широка заболочена почва р.Арген, особливо північніше Власівка, де вона перерізана каналами для осушування, важко прохідна для бойових машин.

Подолати пойму доцільно у місці броду, показано на карті (глибина 0,5м, грунт дна твердий). Міст через р.Арген має вантажність 5т, тому потребує посилення. Природних масок на цієї ділянці маршруту немає, за виключенням лісу Данилівський, а також побудов і саду у населеному пункті Пролетарський. У процесі руху огляд із машин маршруту і місцевості по обидві сторони від нього можливий на дальність 1,5-2км.

Від Кумир до західного узлісся (9040) маршрут проходить по асфальтованій дорозі шириною 8м. Можлива швидкість руху по ньому 40-50 км/год. Дорога з обох боків обсаджена деревами, що сприяє маскуванню колони.

Висновки:

1. Характер дороги за маршрутом забезпечує вихід ГПЗ на призначений рубіж до 14.30 17.05. Для цього швидкість руху з врахуванням затримок, пов'язаних з обходом загороджень і перешкод, повинна бути: на ділянці №1 (вихідний пункт, Калинівка) - 25 км/год, на ділянці №2 (Калинівка, Кумир) - 20 км/год; на ділянці №3 (Кумир, західне узлісся лісу) - 35 км/год.

2. Засади підрозділів противника, що відходять можливі у населених пунктах Малинин (9258), Пролетарський (9254), Кумир і в лісах Данилевський і Високій.

3. Дозорному відділенню бути готовими у випадку руйнування мостів відшукати місця переправ через р. Бистрая, Леда і напрямок подолання заболоченої пойми р. Арген.

4. Характер місцевості у районі сарай (9236), Антонівка (9040), сприятлива виконанню завдання, поставленого ГПЗ. Заболочені пойми річок Курем і Алан стискують маневр противника. Підступи до рубежу, яким повинна оволодіти ГПЗ, добре проглядається прострілюється. Ліс північніше Антонівка забезпечує прихований вихід і розгортання ГПЗ і вибір вигідних вогневих позицій для танків і артилерії. В цьому лісі преобладає сосна; із цього можна зробити висновок, що грунт у ньому пісчаний і проходимість лісу добра.

2. Підготовка до орієнтування і орієнтування в ході здійснення маршу

Впевнене орієнтування і дотримання заданого напрямку руху за картою багато в чому залежить від підготовки, яка полягає у попередньому вивченні умов орієнтування за маршрутом руху і підготовці даних, необхідних для контролю правильності руху. Підготовка до орієнтування складається з вибору карти і підготовки карти до орієнтування; підбору і вивчення маршруту руху; підйому маршруту на карті; визначення довжини маршруту і розподілу його на окремі ділянки; визначення магнітних азимутів напрямів на ділянках, складних для орієнтування за картою; перевірки справності компаса та спідометра.

Вибір карти залежить від характеру маршруту і навколишньої місцевості, а також умов спостереження. Картою масштабу 1:50 000 користуються під час руху за маршрутом у горах і по лісисто-болотистій місцевості, коли марш здійснюється переважно ґрунтовими дорогами і колонними шляхами, де швидкість руху обмежена. Ця карта забезпечує надійне орієнтування в містах великих населених пунктах. Карта масштабу 1:100 000 забезпечує надійне орієнтування на середньо пересіченій місцевості, а також на маршруті, що прокладений дорогами різних класів. У зустрічному бою вона дозволяє здійснювати управління підрозділами та керувати вогнем.

Карту масштабу 1:200 000 використовують, головним чином, під час руху дорогами з твердим покриттям на відкритій, мало пересіченій місцевості, бідній на орієнтири. Перевага карти полягає в тому, що аркушів цієї карти на ту ж саму площу порівняно з картою більшого масштабу потрібно менше. Крім того, на цій карті вказано відстані між населеними пунктами і перехрестями доріг.

При виборі карти для орієнтування на місцевості під час руху необхідно пам'ятати, що на карті масштабу 1:100 000 деякі грунтові дороги не показано, а на карті масштабу 1:200 000 обов'язковими для нанесення є тільки автодороги з покриттям і без покриття.

2.1 Підготовка карти до роботи

Підготовка карти до роботи складається з ознайомлення з картою, склеювання її аркушів і складання склейки.

Ознайомлення з картою полягає у з'ясуванні її основних характеристик, графічної точності, детальності і сучасності, а також в ознайомленні з додатковими відомостями, які містяться в оформленні поза рамкою. Всі ці відомості наведені в табл. 10.1.

Елемент оцінки	Що встановити?
Масштаб	Величину масштабу, точність визначення за картою відстаней і прямокутних координат, як проведена і оцифрована координатна сітка.
Висота перерізу рельєфу	Висоту перерізу, її стандартність, точність визначення за картою абсолютних та відносних висот, детальність зображення рельєфу.'
Номер і рік видання карти	Номер і рік видання карти, в яких умовних знаках вона видана, чи потрібно вивчати особливості цих знаків.
Рік зйомки (оновлення, рекогносцировки)	Ступінь відповідності карти місцевості в цілому і за топографічними елементами (ступінь застарілості карти).
Поправка напряму	Величину і знак поправки, як переходити від магнітного азимута до дирекційного кута і навпаки.

Оскільки висота перерізу рельєфу, рік видання, поправка напряму для всіх аркушів карти різні і при склеюванні можуть бути обрізані або заклеєні, їх доцільніше записати на зворотній стороні кожного аркуша карти. Крім цього, при використанні карт, які знаходяться на стику координатних зон, необхідно встановити, сіткою якої з зон треба користуватися, і при необхідності нанести її на всі аркуші карт.

Для склеювання карта першочергово складається за номенклатурами аркушів схема склейки. Підібрані аркуші карт розкладаються на столі і гострим ножем або лезом обрізаються чітко по внутрішній рамці східні (праворуч) межі, крім крайніх справа, і південні, крім аркушів нижнього ряду (мал. 14 ).

Перший ряд склейки

	№-3Б-2-А			№-3Б-2-Б			№-3Б-3-А
	Аркуш №1			Аркуш №1			Аркуш №1
		Другий ряд склейки
	№-3Б-2-В			№-3Б-2-Г			№-3Б-3-В
	Аркуш №2			Аркуш №2			Аркуш №2
		Третій ряд склейки
	№-3Б-14-А			№-3Б-14-Б			№-3Б-15-А
	Аркуш №3			Аркуш №3			Аркуш №3
	1:50000			1:50000			1:50000

Мал. 14. Підготовка карт до склеювання

Склеюють аркуші карт за колонами або рядами в тому напрямку, де смуга буде коротшою, а потім склеюють між собою колони або ряди.

Склеювання аркушів у колонах починають знизу, а в рядах - справа, точно з'єднуючи при цьому їх рамки, а також виходи ліній координатної сітки і контури (мал. 15 ).

	№-ЗБ-2-А	друга колонка		№-3Б-2-Б	третя колонка		№-3Б-З-А
	Аркуш №1			Аркуш №1			Аркуш №1
	Аркуш №2			Аркуш №2			Аркуш №2
	Аркуш №3			Аркуш №3			Аркуш №3
	1:50 000			1:50000			1:50000

Мал. 15. Склеювання карти.

Не рекомендується робити склейку більше, ніж з 9 -12 аркушів, тому що нею важко користуватися і вона швидко виходить з ладу.

Складання карт. При роботі в приміщенні карта, як правило, складається за форматом стандартного аркуша паперу або з розміром папки для зберігання карти. При роботі в полі карта першочергово складається із збереженням орієнтування смугою в напрямку дії підрозділу або маршруту руху, а вже смуга складається гармошкою за форматом польової сумки (мал. 16 ).

Мал..16.Складання карти

Командири підрозділів наносять на свої карти тільки ті дані, які необхідні для виконання бойового завдання. Звісно, що зміст робочої карти командира артилерійського підрозділу буде відрізнятися від змісту робочої карти командира розвідувального підрозділу або командира підрозділу зв'язку. Найбільш повно ведуться робочі карти командирами механізованих і танкових підрозділів. Наприклад, командири механізованих і танкових підрозділів при підготовці і в ході бойових дій на свої робочі карти наносять наступні дані.

Це отримання бойового завдання на карті оформляються назва, час початку ведення карти і підпис посадової особи, викреслюються форми таблиць, пояснювальних записок (розподіл сил і засобів, співвідношення сил і засобів, сигнали управління, повідомлення і взаємодії), наносяться лінії розташування своїх військ і військ противника, відомості про метеорологічну обстановку, умовні позначення. Після отримання бойового завдання з бойового наказу на карту наносяться: зміст отриманого бойового завдання; дані про противника; об'єкти (цілі), які знищуються засобами старших командирів (начальників); розташування і завдання сусідів

розмежувальні лінії з ними; розташування і завдання своїх підрозділів, які знаходяться попереду; розташування і завдання підрозділів другого ешелону і резерву. При необхідності на карту наносяться вогневі позиції підтримки, пункти управління старшого командира, стартові та вогневі позиції підрозділів ППО тощо.

Підготовка карти до орієнтування складається з вимог:

Вибір і вивчення маршруту. Маршрут руху вибирають з урахуванням бойової обстановки, умов прохідності, захисних і маскувальних властивостей місцевості. Перевага віддається тому з варіантів маршруту, який проходить дорогами з твердим покриттям, на якому небагато великих населених пунктів, мостів, дамб і гребель; які можуть бути зруйновані або

заміновані. Під час планування руху ґрунтовими дорогами особливу увагу слід звернути на їхній стан за умов поганої погоди.

Вивчення маршруту руху здійснюється у такій послідовності: уважно ознайомлюються з маршрутом і встановлюють: характер і стан доріг; можливу швидкість руху за маршрутом і на окремих ділянках; перешкоди на маршруті і шляхи їх об'їзду; захисні і маскувальні властивості місцевості; умови орієнтування; наявність надійних орієнтирів. Особливо ретельно вивчають місця поворотів маршруту, перехрестя і розвилки доріг, в'їзди у населені пункти і виїзди з них. Протягом усього маршруту через 5-10 км вибирають контрольні орієнтири - найбільш стійкі об'єкти місцевості, які легко розпізнати при під'їзді до них та які добре видно з маршруту за наявних умов освітлення.

Підйом маршруту на карті виконується переривчастою лінією коричневого кольору вздовж умовних знаків доріг, яка не повинна затемнювати їх. Довжину маршруту вимірюють через вісь умовного знаку дороги, починаючи від вихідного пункту. До отриманої відстані від орієнтиру до орієнтиру додають поправку за рельєф місцевості і звивистість маршруту. Кінцевий результат записують у знаменнику зростаючим підсумком біля відповідних орієнтирів (мал. 17 ). Перед початком руху на вихідному пункті переводять відстані між орієнтирами в покажчик спідометра і записують їх у числівнику.

Мал. 17. Підготовка на карті маршруту руху

2.2 Орієнтування за картою під час руху

Дії під час руху повинні бути спрямовані на забезпечення безперервного орієнтування для того, щоб постійно знати і чітко уявляти своє місцезнаходження як на карті, так і на місцевості.

У дорозі карту постійно тримають орієнтованою в напрямку руху. З кожним поворотом автомашини повертають і карту на відповідний кут. Під час пересування за межами доріг карту орієнтують за місцевими предметами і формами рельєфу.

Під час руху в танку або в бронетранспортері спостерігати за місцевістю складніше, ніж при пересуванні автомашиною чи пішки. Тому слід частіше звертатися до показань спідометра. Починаючи рух, знімають показання спідометра, а потім уважно проглядають на карті ділянку маршруту до першого контрольного орієнтира і запам'ятовують обриси дороги, основні місцеві предмети і різко виражені форми рельєфа вздовж дороги. Під час руху пильно спостерігають за місцевістю і за місцевими предметами наочно і в уяві фіксують своє просування за маршрутом.

При швидкості більше 20 км/год картина місцевості швидко змінюється, і за короткий проміжок часу спостереження, особливо під час трусу і при поштовхах, важко розпізнати орієнтири на карті.

Крім того, очі швидко втомлюються, що призводить до притуплення уваги. Цим, головним чином, і обумовлена рекомендація завчасно підготувати карту і уважно вивчити маршрут руху, а в дорозі якомога менше звертатися до карти.

Під час руху обов'язково звертаються до карти при підході до перехрестя або роздоріжжя, вчасно (за 200-300 метрів) вказуючи водію орієнтир і напрямок подальшого руху. Біля контрольних орієнтирів порівнюють показання спідометра з розрахунковими даними і при відхиленнях більш ніж на 5% додають необхідну поправку.

Якщо виникли сумніви стосовно правильності руху, потрібно уточнити своє місцезнаходження, ретельно звіривши карту з місцевістю. Якщо зробити це під час руху неможливо, слід зупинитися, відновити орієнтування одним із способів, і намітити шлях виходу на маршрут руху.

2.3 Способи орієнтування картою

Топографічна карта - надійний дороговказ на незнайомій місцевості. Користуючись нею, можна точно визначати своє місцезнаходження і впевнено дотримуватися вказаного або запланованого маршруту руху, швидко орієнтувати підлеглих на місцевості.

Значення карти як засобу орієнтування особливо зросло у сучасному бою, де підрозділи швидко пересуваються на значні віддалі і вдень, і вночі, часто діють розрізнено і самостійно вирішують бойові завдання.

Орієнтування за картою шляхом звірення її з місцевістю на теперішній час є основним способом орієнтування. Обладнання бойових машин навігаційною апаратурою аж ніяк не применшує значення карти: апаратура лише частково автоматизує процес орієнтування за нею на місцевості.

Орієнтувати карту - це означає розвернути її так, щоб лінії місцевості співпадали з лініями карти або ж були паралельними до них. Визначають наступні способи орієнтування карти:

а)по лінії місцевості;

б)за напрямком на орієнтир;

в) за компасом;

г) за небесними світилами.

По лінії місцевості (мал. 18 ). Карту повертають у горизонтальній площині так, щоб лінія умовного знаку місцевого предмета на карті, наприклад, дороги, співпала з напрямком самого предмета на місцевості, а

зображення всіх об'єктів, розміщених праворуч та ліворуч від неї, знаходилися б з того ж боку, що й на місцевості.

Мал. 18. Орієнтування карти по лінії місцевості

За напрямком на орієнтир. Цей спосіб застосовується в тому випадку, коли точка стояння вже відома і з неї видно орієнтир, який позначено на карті. Карту повертають у горизонтальній площині так, щоб напрямок з точки стояння на орієнтир співпав з відповідним напрямком на місцевості. Для точнішого орієнтування карти до цих точок прикладають лінійку і по ній візують на орієнтир (мал. 19 ).

Мал. 19. Орієнтування карти за напрямком на орієнтир.

За компасом. Спосіб застосовують, як правило, на місцевості, складній для орієнтування (ліс, хуртовина, туман, будь-яка невідповідність карти місцевості тощо). Для приблизного орієнтування компасом визначають

напрям на північ, а потім карту повертають таким чином, щоб верхню сторону рамки було також спрямовано на північ.

Більш точно карту орієнтують за величиною магнітного схилення або за величиною поправки напряму. Компас знімають з гальма і встановлюють на бокову рамку карти лінією, що проходить через поділки 0° і 180° (Пн - Пд) так, щоб нуль компасу було направлено на північ (мал. 20 б). Далі компас разом з картою повертають у горизонтальній площині, доки стрілка не вкаже величину магнітного схилення для даного аркуша карти.

Зручніше компас ставити не на істинний меридіан, а на вертикальну лінію координатної сітки. Тоді стрілка компасу повинна показати величину поправки напряму для даного аркуша карти (мал. 20 а). У разі, якщо поправка напряму (магнітне схилення) менша за 3°, тобто дорівнює одній поділці шкали компасу, її під час орієнтування не враховують.



Мал.20. Орієнтування карти за допомогою компаса

За небесними світилами (Сонцем, Полярною зіркою, Місяцем) карту орієнтують приблизно. Спочатку визначають за небесними світилами напрям на північ і намічають у цьому напрямку який-небудь орієнтир. Далі повертають карту так, щоб її верхня (північна) рамка була спрямована на цей орієнтир.

Зорієнтувавши карту, впізнають орієнтири. Це - найбільш відповідальний етап орієнтування за картою, оскільки точку стояння можна визначити тільки за орієнтирами, загальними для карти і місцевості. Розпізнавання орієнтирів необхідно починати з найбільш помітних об'єктів місцевості та таких, які на даній місцевості зустрічаються рідко.

Під час пошуку на карті об'єктів місцевості враховують їх взаємне розташування відносно сторін горизонту. Правильність розпізнання орієнтирів перевіряють за навколишніми елементами місцевості; при цьому слід пам'ятати, що найбільш стабільними елементами місцевості є рельєф та гідрографія.

У тих випадках, коли неможливо встановити загальні для карти і місцевості орієнтири, необхідно переміститися так, щоб відкрився вид на інші орієнтири, і спробувати розпізнати їх на карті.

2.4 Способи визначення точки стояння

Спосіб визначення точки стояння підбирають залежно від характеру місцевості, умов видимості, наявності часу, а також точності, з якою необхідно визначити цю точку.

Точку стояння можна визначити:

а)окомірно за найближчими орієнтирами;

б)за виміряною відстанню;

в) способом перпендикуляра;

г)способом створів;

д)зворотньою засічкою;

є) способом Болотова;

ж) за прямокутними координатами (при використанні координатора і курсопрокладника).

Окомірно за найближчими орієнтирами точку стояння необхідно визначати на середньо пересіченій місцевості, коли точка стояння знаходиться поблизу від об'єкта місцевості, який зображено на карті. Для цього орієнтують карту, намічають 2-3 найближчих орієнтири і визначають окомірно віддаль до них. За визначеними віддалями, враховуючи напрямки, наносять точку стояння на карту (мал. 21 ).

Точність визначення точки стояння цим способом залежить від відстані до орієнтирів і окоміру спостерігача. При цьому необхідно керуватися правилом - орієнтуйся за віддаленими орієнтирами, визначайся за найближчими.



Мал.21. Визначення точки стояння за найближчими орієнтирами.

За виміряною відстанню. Спосіб застосовується під час руху вздовж доріг і лінійних орієнтирів, переважно на закритій місцевості або за умов обмеженої видимості. Відстань вимірюють за спідометром або будь-яким іншим способом; потім цю відстань відкладають у масштабі карти. Точність визначення точки стояння залежить, головним чином, від величини похибки виміру відстані.

Спосіб перпендикуляра застосовується при знаходженні на будь-якому лінійному орієнтирі (дорозі, лінії зв'язку тощо). Помічають на карті будь-який орієнтир, який можна спостерігати з точки стояння під прямим кутом до лінійного орієнтира, і опускають від зображення цього предмета на лінійний орієнтир перпендикуляр (мал. 22 ).



Мал. 22. Визначення точки стояння способом перпендикуляра

Спосіб створів застосовується на місцевості, насиченій орієнтирами. Створом називається пряма лінія, яка проходить через точку стояння і два орієнтири. Цей спосіб має три різновиди визначення точки стояння :

за створом і лінійним орієнтиром;

за створом і боковим орієнтиром;

за створом і відстанню, яку виміряно.

За створом і лінійним орієнтиром. Знаходячись на лінійному орієнтирі та в створі з двома орієнтирами, проводять на карті пряму через умовні знаки цих орієнтирів до перетину з лінійним орієнтиром. Точка перетину лінії створу і лінійного орієнтира і буде точкою стояння (мал. 23 ).

Мал. 23. Визначення точки стояння за створом і лінійним орієнтиром.

За створом і боковим орієнтиром. Карту орієнтують за лінією створу прикладають лінійку до умовного знаку бокового орієнтира (окремого дерева), візують на нього і креслять за допомогою лінійки ці щетину з лінією створу. На перетині цієї прямої з лінією створу і буде точка стояння (мал. 24 )

Мал.24. Визначення точки стояння за створом і боковим орієнтиром.

За створом і виміряною відстанню. На карті креслять лінію створу. Далі одним із найпростіших способів визначають відстань до найближчого орієнтира, що знаходиться на лінії створу, відкладають цю відстань на щойно накресленій прямій. Отримана на прямій точка і буде точкою стояння.

Зворотня засічка за двома - трьома орієнтирами. Спосіб застосовується переважно на відкритій місцевості, бідній на орієнтири, коли визначено три (принаймні два) орієнтири. За можливості, варто використовувати орієнтири, найближчі до точки стояння. Карту ретельно орієнтують за компасом, прикладають лінійку до умовного знака одного з орієнтирів на карті і направляють її в бік того ж орієнтира, а потім креслять лінію від орієнтира на себе (мал. 25 ). Не порушуючи орієнтацію карти, так само креслять напрями від другого і третього орієнтирів. Перетин напрямів трьох орієнтирів, як правило, утворює трикутник помилок, центр якого і буде точкою стояння. Якщо сторона трикутника помилок більша за 2 мм тоді засічку повторюють.

Мал. 25. Визначення точки стояння зворотньою засічкою.

За умов, коли ускладнено роботу з картою (під час дощу, в межах видимості противника тощо) застосовують зворотню компасну засічку. На три орієнтири визначають магнітні азимути напрямів. Потім їх переводять

у дирекційні кути, які перетворюють на зворотні, і відкладають їх від кожного орієнтира (мал. 26 ). Точка перетину цих напрямів і буде точкою стояння.

Мал. 26. Визначення точки стояння зворотньою компасною засічкою.

При визначенні точки стояння будь-яким способом за зворотньою засічкою вибирають напрями так, щоб вони перетинались під кутом, не менше 30° і не більше 150°.

Спосіб Болотова є різновидом зворотньої засічки і застосовується за обставин, коли карту неможливо орієнтувати за компасом (у машині, в районі магнітних аномалій тощо).

Аркуш прозорого паперу кладуть на тверду основу (планшет, польова сумка, картон) і закріплюють його. У центрі аркуша намічають точку і від неї візують на три орієнтири, прокреслюючи напрями від себе. Потім накладають кальку на карту так, щоб кожен накреслений на ній напрям проходив через умовний знак того орієнтира, на який він прокреслений, і, сполучивши всі напрямки з відповідними умовними знаками орієнтирів, переносять на карту точку стояння (мал. 27 ).

Точність визначення точки стояння така ж сама, які в попередньому способі. Рекомендується користуватися цим способом на відкритій місцевості, де орієнтирів небагато, проте їх помітно здалеку.

Звірення карти з місцевістю - заключний етап топографічного орієнтування. На цьому етапі вивчають місцевість, виявляють ступінь відповідності карти цій місцевості та уточнюють розташування об'єктів, які показані на карті.

Щоб знайти на карті об'єкт, видимий на місцевості, уявно або ж за допомогою лінійки проводять лінію з точки стояння на цей об'єкт і за напрямом цієї лінії знаходять умовний знак об'єкта, який шукають, або ж переконуються, що об'єкт на карті не зображений. Для точнішого визначення напрямів можна визначити магнітний азимут, розрахувати дирекційний кут і за його значенням прокреслити напрям на карті.



Мал. 27. Визначення точки стояння способом Болотова.

Для того, щоб вирішити зворотню задачу, тобто визначити на місцевості об'єкт, указаний на карті, уявно або ж за допомогою лінійки візують по лінії, що з'єднує точку стояння і умовний знак об'єкта, і в цьому напрямку, врахувавши віддаль, знаходять об'єкт на місцевості.

2.5 Особливості орієнтування за різних умов місцевості

Вночі орієнтування найбільш ускладнене через обмежену видимість. Тому для орієнтування вночі необхідна ретельна попередня підготовка. Маршрут обирається дорогами або вздовж будь-яких лінійних орієнтирів. Контрольні орієнтири помічають через 3-6 км, а поворотними точками служать місцеві предмети, які легко розпізнати вночі (озера, водоймища, дзеркальну поверхню яких добре помітно на темному фоні навколишньої місцевості, а також заводські труби, башти, окремі горби, які виділяються на фоні нічного неба).

Напрямку руху вночі можна дотримуватися і за небесними світилами, але при цьому необхідно пам'ятати, що всі вони, за винятком Полярної зірки, переміщуються на небосхилі за одну годину на 15° за годинниковою стрілкою.

На карті маршрут пересування відтіняють яскравіше, ніж для руху вдень, щоб його було помітно за умов недостатнього освітлення. Карта в дорозі освітлюється ліхтариком з синім світлофільтром. Зір вночі сильно напружується, зростає стомленість, погіршується здатність розпізнавати місцеві предмети за маршрутом, тому для спостереження за орієнтирами потрібно залучати водія і членів екіпажу.

За умов обмеженої видимості (дощ, туман, снігопад, хуртовина тощо). Ці умови часто ототожнюють з нічною темрявою, хоча насправді між ними існує велика різниця. Вночі для орієнтування можна застосувати прилади нічного бачення, радіозв'язок. Проте сніг, дощ, курява, дим із жевріючих згарищ різко знижують ефективність застосування цих приладів.

Прогнозуючи виникнення обмеженої видимості, маршрут готують подібно до нічного маршруту, якщо марш буде здійснено дорогами з твердим покриттям. Маршрут поза дорогами здійснюється за азимутами, заздалегідь знятими з карти. Маршрут уважно вивчають і запам'ятовують.

Під час руху карту орієнтують у напрямку просування і постійно графічно поперечними штрихами або крапками фіксують своє місцезнаходження.

У горах орієнтування ускладнюється через малу кількість орієнтирів, а також завдяки значній розчленованості рельєфу. Вершини, що виконують роль орієнтирів, різко змінюють свої обриси при їх спостереженні з різних сторін.

Маршрут руху в горах прокладають лощинами, вздовж річок і струмків у глибоких низинах, а також дорогами і стежками у гірських проходах. Перед початком руху обирають орієнтири вздовж запланованого маршруту (піки, обриви, скелі, населені пункти, окремі будівлі, залишки стародавніх фортець, пам'ятники, могили тощо). Крім основних, на маршруті позначають допоміжні орієнтири, помітні у багатьох точок маршруту, такі як найвищий пік, виступ хребта або ж небесне світило.

Крім того, на визначеному на карті маршруті руху слід вказати стрілками підйоми та спуски на кожному проміжку із зазначенням їх стрімкості. Це допоможе витримати намічений маршрут, оскільки підйоми і спуски добре відчуваються під час руху машини.

Напрями на сторони горизонту, визначені в горах компасом, потрібно контролювати за небесними світилами і прикметами місцевих предметів, оскільки в горах зустрічаються локальні аномалії, які на карті можуть бути не вказані.

У лісі орієнтування ускладнене через обмеженість огляду і малу кількість орієнтирів. Маршрути проходять просіками і ґрунтовими дорогами. Найчастіше такі дороги малонаїжджені, а деякі з них можуть бути не вказані на карті через те, що є тимчасовими. Саме тому під час підготовки маршруту потрібно виписати азимути кожної ділянки дороги, що дозволить перевірити за компасом напрям руху на будь-якому проміжку маршруту.

Рух контролюють за пройденою відстанню, яку зчитують зі спідометра. Необхідно також завчасно вивчити характер рельєфу і гідрографії на маршруті руху. Взаємне розташування висот, річок, струмків, озер, позначених розтушовкою на карті, полегшить визначення свого місцезнаходження.

Допоміжними орієнтирами для дотримання загального напрямку в лісі служить вдень Сонце, а вночі - Місяць або будь-яке сузір'я.

У великому населеному пункті орієнтування ускладнюється через обмежену видимість, перенасичення дрібними орієнтирами, які не вказані на карті. Маршрути накреслюють уздовж річки, каналу, головними проїздами або вулицями з мінімальною кількістю поворотів, які вибирають біля мостів, шляхопроводів, залізничних станцій, площ, пам'ятників тощо.

Перед в'їздом у населений пункт точно визначають своє місцезнаходження, а, пересуваючись по місту, графічно фіксують на карті просування за маршрутом. При цьому карту орієнтують у напрямку вулиці, по якій пролягає маршрут.

При виїзді з населеного пункту, якщо виявлено розбіжність у кількості доріг на карті і на місцевості (виникли проблеми з визначенням потрібної дороги), напрямок подальшого руху визначають компасом за магнітним азимутом, який визначають за картою.

Взимку багато ґрунтових доріг не використовують, форми рельєфу під сніговим покривом зрівнюються. Такі орієнтири, як яри, лощини, ями, озера, струмки майже не проглядаються і в цій якості бути використаними не можуть. Часто взимку прокладають нові дороги (зимники), які проходять за найкоротшими відстанями і на картах не вказуються.

Маршрути взимку прокладають накатаними дорогами або колонними шляхами.

Надійними орієнтирами взимку, особливо вночі, є населені пункти, залізниці, дороги з твердим покриттям, узлісся, окремі лісосмуги, мости та інші лінійні та площинні орієнтири.

Серед руїн орієнтування на карті різко погіршується через їх невідповідність місцевості. Найбільш стійкими орієнтирами на такій місцевості є дороги з твердим покриттям, залізниці, горби, лощини тощо.

Під час орієнтування доцільно користуватися свіжими аерознімками зі змінами місцевості, порівнюючи їх з картою. При цьому дуже важливо вміти побіжно читати топографічну карту і, володіючи гострою спостережливістю, розпізнавати за залишками зруйнованих об'єктів своє місцезнаходження на карті.

Таким чином, топографічна карта була і буде надійним дороговказом командира на незнайомій місцевості. Вміння швидко і точно орієнтуватися на місцевості за будь-яких обставин є одним з найважливіших елементів польової виучки військ. Закріплені досвідом знання і навички в орієнтуванні за картою допоможуть більш успішно і впевнено виконувати бойові завдання в різноманітних умовах бойової обстановки.

З одержанням завдання на марш на карту наносяться вихідні дані для прийняття рішення:

1. Район знаходження батальйону до початку маршу.

2. Відомості про війська, що рухаються попереду.

3. Задача батальйону на марш.

4. Маршрут руху, початковий пункт, пункти регулювання, місце та час привалів.

5. Відомості про противника, рубежі та час вірогідної зустрічі з ним.

6. Задачі сил та засобів старшого командира (начальника) по організації маршу.

7. Завдання сусідів.

8. Місця пунктів управління і елементів тилу старшого начальника до початку в ході маршу.

В ході прийняття рішення на марш на карту наносяться:

1. Задум командира батальйону.

2. Час проходження початкового пункту, пункту регулювання розвідкою, схороненням, головою та хвостом колони, а також розрахунок на витягування підрозділів батальйону до початкового пункту.
3. Рубежі, займання схороненням в ході маршу.

4. Місця підрозділів в новому районі.

В текстовій формі на карті відображається основні заходи по забезпеченню маршу, сигнали управління та оповіщення. Під час нанесення на карту рішення на марш дуже важливо вірно нанести маршрут руху, вихідний пункт, пункти регулювання та рубежі розгортання. Маршрут руху краще за все наносити південніше або східніше дороги на віддалені не більше від 3мм від дороги. Під час нанесення на карту вихідного пункту і пункту регулювання , правильно розташувати знак біля місцевих предмета. Біля пункту регулювання достатньо вказувати знизу чи зверху знака його номер. Сам пункт наноситься у тієї частині місцевого предмета, яка вказує сторону руху з обов'язковим пересіченням маршруту ( під час руху на захід з західної сторони, під час руху на південь з південної і тп.). Час проходження підрозділів вихідного пункту і пунктів регулювання показуються в таблиці, яка розташована поруч з умовним знаком на вільному місці карти. Якщо марш здійснюється на протязі доби, до дату можна вказувати тільки для першої колони, тобто тільки один раз у першій строчці, в якій вказується проходу вихідного пункту. У тих випадках коли здійснення маршу приходиться на стику двох діб, друга дата вказується один раз для тої колони, яка буде першою проходити той чи інший пункт після доби. В деяких випадках колонка в якій вказується час проходження, складається з

двох частин, де вказується час проходження голови і хвоста колони. У рішенні на марш в передбаченні вступу в бій ( виконання СБЗ ) командир підрозділу повинен визначити рубежі імовірної зустрічі з противником і час зустрічі, яка наноситься на карту над знаком у вигляді дробі, у числівнику номер, у знаменнику час і дата. Таких рубежів може бути декілька. Нумерація рубежів здійснюється від противника у бік своїх військ.

2.6 Піднімання карти

При оцінці обстановки і нанесенні рішення на карту для наочності здійснюється піднімання карти.

Піднімання карти виконується для більш наочного виділення окремих елементів місцевості, які можуть суттєво вплинути на бойові ції підрозділу. Елементи місцевості розмальовують кольоровими олівцями, збільшують умовні знаки, підкреслюють назви або збільшують надписи назв. Підписи ліній сітки координат (на кожному аркуші карти в дев'яти місцях) піднімають жовтим кольором легким тушуванням.

Рельєф піднімають розтушовуванням вершин світло--коричневим кольором, а також збільшенням підписів і потовщенням деяких горизонталей(мал. 28 ).



Мал. 28. Піднімання рельєфу на карті.

Населені пункти обводять чорним олівцем по зовнішньому контуру і підкреслюють їх назви або збільшують підпис. Дороги піднімають проведенням біля умовного знаку (знизу і; праворуч від нього) потовщеною лінією коричневого кольору.

Мости, переправи, броди, гаті піднімають збільшення умовного знаку олівцем чорного кольору. Місцеві предмети, які використовуються при орієнтуванні на місцевості і зображуються поза масштабними умовними знаками, обводять колом чорного кольору діаметром 0,5 -1 см.

Річки, струмки, канали піднімають потовщенням ліній і; тушуванням синього кольору. Болота заштриховують лініями синього кольору, паралельними до нижньої (верхньої) сторони рамки карти.;

Ліси, чагарники і сади обводять потовщеною лінією зеленого-кольору.

Місцеві предмети і рельєф піднімають на карті тільки після нанесення на неї обстановки.

Приладдям для ведення робочої карти є набір кольорових олівців типу «Тактика», командирська лінійка, лінійка довжиною 40 см, складний ніж, циркуль-вимірник, курвіметр, гумка. Фломастери для ведення робочих карт використовують тільки для оформлення підписів, розграфлення і заповнення таблиць. Наносити ними обстановку не рекомендується, тому що вилучити застарілі або помилково нанесені дані дуже важко.

2.7 Основні правила користування картою і орієнтування на ній

З метою економії часу і забезпечення кращого взаєморозуміння, при доповідях, формулюванні завдань і складанні бойових документів необхідно керуватися єдиними правилами користування картою.

1. На місцевості карту завжди тримати зорієнтованою.

2. Цілевказання проводити за квадратами координатної сітки,від орієнтира (наближене орієнтування) або координатами.

3. Власні назви вказувати точно за картою і не відмінювати їх.

Наприклад, в н.п. Вугринівка, вздовж н.п. Вугринівка.через н.п.Вугринівка.

4. Береги річок, узлісся, околиці населених пунктів,

боліт називати за сторонами горизонту. Береги річок можна називати правим і лівим.

5. Рубежі позначати не менше, ніж двома, райони - не менше, ніж трьома, смуги і ділянки - не менше, ніж чотирма пунктами. Для своїх військ перерахування пунктів (орієнтирів) здійснювати проти ходу годинникової стрілки, починаючи з його правого флангу, для противника - за ходом годинникової стрілки, починаючи з його лівого флангу. Напрямок наступу вказувати кількома пунктами від переднього краю на всю глибину бойового завдання.