Організація транспортно-експедиторського обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків (на прикладі ТОВ "О.С.А.")

Тому, при необхідності відправлення вантажу за кордон, доцільна насамперед встановити тісні контакти з транспортними підприємствами і організаціями, які займаються міжнародними перевезеннями. При цьому важливо вибрати вид транспорту, яким ви хотіли б відправити вантаж за кордон. Тут треба мати на увазі, що в сучасному світі функціонує шість видів транспорту: морський, залізничний, автомобільний, річний, повітряний і трубопровідний.

Плануючи відправлення вантажу і вибір транспорту, треба враховувати ряд обставин.

По-перше, вид вантажу. вантажі, що перевозяться, поділяються на генеральні, масові й особливо режимні.

при виборі засобів транспортування треба мати на увазі, що в деяких випадках можливість вибору відсутня.

По-друге, фактор часу. Відомо, що найшвидший спосіб доставки вантажу це авіатранспортом. Однак він дорого коштує. Тому використовується тільки тоді, коли треба доставити вантаж за мінімальний відрізок часу.

По-третій, вартість перевезень. Звичайно, що кожен покупець хотів би, щоб вартість перевезення складала не великий відсоток від вартості товару. Про те бувають випадки коли вибір відсутній і треба платити за доставку вантажу високу ціну. А коли є вибір, ціна буде нижче.

По-четверте, безпека перевезення. крихке й дорогоцінне обладнання краще перевозити повітряним транспортом. Товари, що мають високий ступень ризику, відносно крадіжки, як правило, доставляються морським транспортом, в основному в контейнерах, хоч це коштує дорожче.

Названі обставини важливо враховувати при виборі виду транспорту. Треба відзначити, що в Україні об'єми міжнародних перевезень постійно зростають. Однак в даний час транспорт ще не забезпечує потреби власників вантажу в перевезеннях. Це пов'язано з нестачею транспортних засобів, неякісною і в значній мірі зношеною матеріально-технічною базою, незадовільною підготовкою вантажів до транспортування, недостатньою відповідальністю транспортних організацій за псування вантажів у дорозі, за їх збереження. Не в повній мірі використовуються потенційні можливості транспортного комплексу по розвитку експорту транспортних послуг.

Розглянемо зміст окремих транспортних операцій при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, Ці операції визначаються характером міжнародних перевезень і класифікуються в залежності від ряду ознак:

-предмету транспортних операцій;

-виду транспорту;

-виду товару;

-періодичності;

-порядку проходження кордону;

-транспортно-технологічної системи;

-виду сполучення.

В часовому розділі виділяють три групи транспортних операцій:

1)що передують зовнішньоторговій угоді;

2)що з*являються в процесі її реалізації;

3)операції після завершення угоди.

До першої відносяться такі дії, як планування зовнішньоторгових перевезень, аналіз кон'юктури ринку транспортних послуг, тарифів та умов перевезення товарів, визначення транспортного фактору в ціні товару транспортні і базисні умови поставки в контракті купівлі-продажу.

Друга група операцій складається з таких дій, як підготовка товару до транспортування, укладання договору перевезення, оформлення відповідних транспортних і товаросупроводжуючих документів, страхування вантажу й оформлення страхового поліса, підготовку й оформлення вантажної митної декларацій з урахуванням товарної номенклатури, розрахунок з перевізниками оформлення митних формальностей прикордонних, санітарних, ветеринарних операцій, оформлення необхідних документів.

До третьої групи відносяться операції, пов'язані з підвищенням суперечок між одержувачем вантажу й покупцем, якщо такі мають місце, пред*явлення претензій до стягнень, вирішення їх в установленому порядку.

Транспортні операції можуть здійснюватися в різних місцях: в пунктах відправлення , по шляху просування вантажу, в пунктах перевалки, на прикордонних пунктах і в одержувача товару. Вони можуть проходити як в середині країни, так і за кордоном.

Економічна ефективність ЗЕД, як уже відзначалося, багато в чому залежить від правильно вибраних транспортних і базисних умов поставки товарів. Основу транспортних умов складають базисні умови поставки. Встановлюючи базисні умови поставки в контракті купівлі-продажу, сторони визначають свої обов'язки, в числі яких є питання транспортного переміщення об'єктів контракту, частково такі.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

Усі заходи що до забезпечення безпеки життєдіяльності населення розробляються завчасно і здійснюються на підставі закону та законодавчих актів держави. Основні заходи що до забезпечення захисту населення здійснюються на підставі основного закону України - Конституції, прийнятої в червні 1996 рік.

Це перша Конституція незалежної України, і від того як вона буде реалізуватись у життя залежить життезабезпечення населення нашої держави. Основний закон держави має найвищу юридичну силу, на ньому ґрунтується вся національна система права. Конституція є єдиним із законів, що регулює прямо або опосередковано, через законодавчу систему, всі сфери життя суспільства і виконує різноманітні функції: політичну, юридичну, економічну, методологічну і навіть прогностичні.

Згідно з основним законом людина, її життя і здоров*я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

Правовий порядок в державі ґрунтується на засадах, відповідно до яких ні хто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19). права і свобода людини згідно Конституції, є невідчужуваними та непорушними. Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах (ст.21). Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушується права і свободи інших людей. З іншої сторони кожна людина має обов'язки перед суспільством (ст.23). Кожна людина має право на захист свого життя і здоров*я, життя та здоров*я інших людей від протиправних посягань відповідно до закону кожна людина має невід*ємне право на життя, на свободу та особисту недоторканість (ст. 29). Основним законом держави гарантується людині право на працю, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується, що дає можливість заробляти собі на життя (ст. 43). держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства.

Кожній людині гарантується Конституцією права на належні, безпечні і здорові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Кожен має право на охорону здоров*я, медичну допомогу (ст. 49). Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічним, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, створення умов для ефективного та доступного медичного обслуговування.

Держава дбає про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя, про право на безпечне для життя і здоров*я довголіття та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Законом гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. Така інформація ні ким не може бути засекречена (ст. 50).

Кожен громадянин зобов'язаний не заподіювати шкоду навколишньому середовищу, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки, неухильно дотримуватись Конституцію та законів України, не посягати на права та свободу, честь та гідність інших людей (ст. 66-68). Бо незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності.

Закон "Про охорону праці" прийнято 14 жовтня 1992 року. Він поширюється на всі види предметної діяльності і визначає основні принципи державної політики в галузі охорони праці, пріоритет життя і здоров*я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності, повну відповідальність власника за створення безпечних і не шкідливих умов праці, соціальній захист працівників і повне відшкодування шкоди особам, що потерпіли від нещасних випадків чи професійних захворювань на виробництві.

Згідно цього закону державна політика в галузі охорони праці базується на відповідних принципах. Основними з них є пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності, дотримання вимог нормативних актів що до охорони праці, щоб працюючи не отримували травму у них не погіршувався стан здоров'я, не було професійних захворювань або спаду працездатності.

Державна політика передбачає комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм. З цих питань. Якщо проблеми охорони праці та проблеми безпеки життєдіяльності та охорони навколишнього середовища переплітаються, то вони мають вирішуватися комплексно.

Для комплексного розв'язання завдань охорони праці на державному рівні "Кабінет міністрів" розробляє та затверджує національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на п'ятиріччя та на кожний поточний рік.

Головною метою національної програми є створення державної системи управління охороною праці, яка сприяє вирішенню питань правового, організаційного, матеріально-технічного, наукового та економічного забезпечення робіт в галузі охорони праці, пріоритетні напрямки наукових досліджень в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Державна політика в галузі охорони праці передбачає соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, що потерпіли від не щасних випадків на виробництві і професійних захворювань, згідно з законом "Про охорону праці" кожна людина при укладанні трудового договору повинна бути проінформована про умови парці, про наявність на робочих місцях небезпечних та шкідливих виробничих чинників, а також про права та пільги та компенсації за роботу у важких та шкідливих умовах праці. Держава фінансує заходи з охорони праці, здійснює навчання населення, професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці. Кошти виділяються на підготовку фахівців у закладах Міносвіти, школах, технічних училищах та середніх спеціальних заходах. Держава фінансує наукові дослідження з охорони праці, передбачені галузевою та національною програмами, утримує національну науково-дослідний інститут охорони праці та мережу органів державного нагляду за охороною праці.

Закон "Про охорону праці" передбачає можливість міжнародного співробітництва, використання світового досвіду з організації роботи, що до поліпшення умов і підвищення безпеки праці. Таке співробітництво може полягати у вивчені, узагальненні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці, покращення умов та безпеки праці, проведення та участь у наукових розробках, що до цих питань.

Важливими нормативними актами з питань охорони праці є міжнародні договори або міжнародні угоди до яких приєднується Україна. У разі коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачені законодавством України, тоді застосовуються правила міжнародного договору або угоди.

Значне місце серед міжнародних договорів займають конвенції Міжнародної Організації Праці (МОП) - спеціальної установи Організації Об*єднаних Націй щодо міжнародного співробітництва у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їх застосування. основна частина цих конвенцій стосується питань охорони праці.

Крім закону "Про охорону праці" основні положення щодо безпеки діяльності визначаються спеціальними законодавчими актами, що приймаються Кабінетом Міністрів, Державним комітетом по нагляду за охороною праці, Міністерством охорони здоров*я. Міністерством енергетики та іншими відомствами. Крім законодавчих актів, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконним нормативними актами, указами і розпорядженнями Президента, рішеннями Уряду, нормативними актами Міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

Законодавчі та нормативні акти щодо охорони праці є обов*язковими до виконання при всіх видах діяльності, незалежно від форм власності та господарювання. Тому відповідно до цих актів на кожному робочому місці забезпечується безпека технологічних процесів, машин, механізму, а також відповідні санітарно-побутові умови.

Екологічна безпека - це стан навколишнього середовища при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров*я людей.

Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" був прийнятий 25 червня 1991 року. Цей закон забезпечує екологічну безпеку для життєдіяльності нинішнього та майбутніх поколінь, захист життя і здоров*я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства та природи.

Основні принципи охорони навколишнього середовища гарантують: екологічну безпеку середовища для життя та здоров*я людей; екологізацію матеріального виробництва на підставі комплексного вирішення цих питань шляхом впровадження нових технологій; науково-обгрунтованого нормування впливу всіх видів предметної діяльності на природне середовище, а також вирішення питань щодо використання природних ресурсів з урахуванням ступеню антропогенної змінності територій, сукупної дії чинників, що негативно впливають на екологічну обстановку.

Згідно до цього закону кожна людина має відповідні екологічні права то обов*язки. Екологічні права забезпечують безпечні умови проживання, участь у обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення об"єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища та отримання достовірної інформації про стан середовища та його вплив на здоров*є населення. В разі заподієнні шкоди здоров*ю та майну негативним впливом середовища людина має право подати до суду позову щодо відшкодування заподіяних збитків. Порушені екологічні права мають бути поновленні, а їх захист здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства України (ст. 9-11).

Щодо екологічних обов*язків, то населення держави має берегти природу, та раціонально використовувати її багатство, не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб*єктів, вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні право порушення, компенсувати шкоду, заподіяну забрудненнями та іншим негативним впливом на навколишню природне середовище (ст. 12)

Державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами народних депутатів та їх виконавчими та розпорядними органами. Міністерством охорони навколишнього природного середовища. Його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Контроль у галузі охорони навколишнього середовища здійснюють також громадські інспектори. Нагляд за додержанням законодавства щодо охорони навколишнього середовища здійснює Генеральний прокурор та підпорядковані йому органи прокуратури (ст. 35-37).

Підприємства забов*язані забезпечувати здійснювати заходи щодо запобігання та ліквідації наслідків негативного впливу шкідливих чинників на навколишнє природне середовище та здоров*є населення. Вміст природних та штучних домішок, що можуть в процесі виробництва негативно впливати на природу та людину не повинен перевищувати граничне допустимі рівні встановлені законодавством (ст. 52-53).

Місцеві Ради народних депутатів, підприємства та населення забов*язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров*я людей в населених пунктах, рекреаційних і заповідних зона, а також у місцях масового скупчення і розмножування диких тварин.

Території, де виникли незворотні негативні зміни, де неможливо вживати та здійснювати господарську діяльність в наслідок змін і навколишнього природному середовищі через діяльність людей або руйнівного процесу стихійних сил природи оголошуються зонами надзвичайної екологічної ситуації. Зонами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівних стихійних сил природи відбулися тривалі негативні зміни у навколишньому природному середовищі, що ставлять під загрозу здоров*я людини, збереження природних об*єктів і обмежують проведення господарської діяльності.

Порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність.

Відповідальність несуть особи, що порушили екологічне законодавство, екологічні права на безпечне навколишнє середовище, норму екологічної безпеки, не виконали вимоги державної екологічної експертизи щодо проектування, розміщення, будівництво екологічно-небезпечних об*ектів, а також ті, що допустили наднормативну аварійні і залпові викиди і скидання забруднюючих речовин, не вжили заходів щодо ліквідації їх негативних наслідків. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність не звільняє винних осіб від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища.

Шкода заподіяна в наслідок порушення законодавства про охорону природного середовища, підлягає компенсації, як правило, у повному обсязі. Особи, яким завдано такої шкоди мають право на відшкодування прибутків за час, необхідних на відновлення здоров*я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного до використання за цільовим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, забов8язані компенсувати заподіяну шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла в наслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Законодавство про пожежну безпеку.

Для вдосконалення роботи щодо забезпечення пожежної безпеки створено законодавчо-правова база. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон "Про пожежну безпеку", Постанова Верховної Ради, укази і розпорядження Президента, декрети, постанови та розпорядження Кабміна, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування , прийняті в межах їх компетенції. Пожежна безпека забезпечується стандартами , будівельними нормами, правилами улаштування електроустановок, нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи з сфери їх дії.

Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної політики щодо охорони життя та здоров*я населення, національного багатства і навколишнього природного середовища.

Закон "Про пожежну безпеку" визначає загально правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої діяльності підприємств, посадових осіб та працівників. Згідно чинного законодавства, забезпечення пожежної безпеки підприємств складається на керівників та уповноважених осіб.

На кожному підприємстві з урахуванням його пожежної безпеки встановлюється відповідний протипожежний рижим, порядок проведення пожежо-небезпечних робіт, дії працівників у разі виникнення пожежі. пожежна безпека забезпечується шляхом проведення організаційних, технічних заходів та інших, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки населення, зниження матеріальних втрат і зменшення негативних екологічних наслідків, а у разі їх виникнення створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.

Дія координації та вдосконалення роботи пов*язаної з забезпеченням пожежної безпеки та контролем за її проведенням, в апаратах міністерств, та інших органів виконавчої влади створюються служби пожежної безпеки, а на підприємствах пожежно-технічні комісії.

З метою захисту життя і здоров*я населення, приватної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об*ктах і в населених пунктах створюється пожежна охорона, яка поділяється на державну, відомчу та добровільну.

Фінансова та матеріально-технічне забезпечення пожежної охорони, будівництво її об*ектів і споруд здійснюється за рахунок державного бюджету, а також місцевих бюджетів і коштів від підприємств, що охороняються. Гасіння пожеж здійснюється безкоштовно. При гасінні пожеж основним бойовим завданням особового складу Державної пожежної охорони є рятування людей у разі загрози їх життю і ліквідація пожеж у такому обсязі, якого вона набула до моменту прибуття підрозділів Державної пожежної охорони.

Під час гасіння пожеж пожежна охорона має право доступу в усі жилі, виробничі та інші приміщення, а також вживати будь-які заходи спрямовані на рятування людей, запобігання поширення вогню та на ліквідацію пожежі. Всі підрозділи і служби що залучаються до ліквідації пожеж підпорядковуються керівникові гасіння пожеж. На кожну пожежу після її ліквідації комісія складає акт. порядок та організація ведення державного обліку пожеж та їх наслідки визначають "Правила обліку пожеж", затвердженні Кабінетом Міністрів 24 липня 1994 рік.

Аварії на транспорті.

Необхідність транспорту в наш час не викликає жодного сумніву. Транспортні засоби мають великий позитивний вплив на економіку України, створюють зручність і комфорт для людей. Розвиток транспорту, підвищення його роли у житті людей супроводжується не тільки позитивним ефектом, а й негативними наслідками, зокрема, високим рівнем аварійності транспортних засобів та дорожньо-транспортних пригод (ДТП).

Будь-який транспортирний засіб - це джерело підвищеної небезпеки. Людина, що скористалась послугами транспортного засобу, знаходиться в зоні підвищеної небезпеки. Це зумовлюється можливістю ДТП, катастрофами та аваріями потягів, літаків, морських та річкових транспортних засобів, травмами при посадці чи виході з транспортних засобів або під час їх руху.

Автомобільний транспорт.

У світі щорічно в наслідок ДТП гине 250 тисяч людей і приблизно в 30 раз більша кількість отримує травми. Закон України "Про дорожні рухи" визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров*я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Велике значення при аваріях має психологічний чинник, зокрема емоційний стрес. Для пасажирів зокрема не підготовлених та необізнаних з обставинами можливих аварій, цей чинник відіграє негативну роль. Люди, які підготовлені, знають про можливі аварійні ситуації, а також про те, що робити при їх виникненні, скоять менше помилок під час дійсної аварійної ситуації, що може врятувати їм життя. Тому необхідно, щоб кожний пасажир з метою підвищення особистої дорожньо-транспортної безпеки знав потенційно аварійні ситуації, характерні для того чи іншого виду транспортних засобів, послугами якого він скористався, крім того, був добре обізнаний із засобами індивідуального та колективного засобу, що знаходяться на транспортному засобі, та знав способи їх використання.

Повітряний транспорт.

З моменту виникнення авіації виникла проблема забезпечення безпеки авіапольотів. На відміну від інших видів транспорту, відмова двигунів у польотах практично завжди призводять до неминучих катастрофічних наслідків. У середньому щорічно в світи стається близько 60 авіаційних катастроф, в 35 з яких гинуть сі пасажири та екіпаж близько 2 тисяч людських життів щорічно забирають авіаційні катастрофи, а на дорогах світу щорічно гине понад 250 тисяч чоловік. Отже, ризик потрапити під колеса машин в 10-15 разів вище від ризику загинути в авіакатастрофі.

Аналіз авіаційних катастроф у світовому масштабі показує, що загальний шанс на спасіння в авіакатастрофах при польотах на великих реактивних авіалайнерах значно вище, порівняно з невеликими літаками.

Наслідки при авіакатастрофах для пасажирів можуть бути: від слабкого невротичного шоку до тяжких чисельних травм. Це можуть бути: ушкодження тазових органів, органів черевної порожнини, грудної клітки, поранення голови, шиї, опіки, переломи, особливі нижніх кінцівок, асфікція, яка настає внаслідок дихання парами синильної кислоти, що виділяється при горінні пластикових матеріалів корпусу літака. При катастрофах деяких травм можна уникнути, якщо дотримуватись певних рекомендацій. ці рекомендації збільшують шанси пасажирів на спасіння в будь-якій ситуації.

Залізничний транспорт.

Пасажири залізничного транспорту також знаходяться в зоні підвищеної небезпеки. Зонами підвищеної небезпеки на залізничному транспорті є: залізничні колії, переїзди, посадочні платформи та вагони, в яких пасажири здійснюють переїзди. Постійну небезпеку становить система електропостачання, можливість аварій, зіткнення, отримання травм під час посадки або висадки. Крім цього, залізничними коліями перевозять небезпечні вантажі: від палива та нафтопродуктів до радіоактивних відходів та вибухових речовин.

Найбільшу небезпеку для пасажирів становлять пожежі у вагонах. зумовлюється це тим, що у вагонах завжди перебуває велика кількість людей. Температура в осередку пожежі дуже швидко підвищується з утворенням токсичних продуктів горіння. Особливо небезпечними є пожежі в нічний час на великих перегонах, коли пасажири сплять.

Заходи безпеки при погрузці розвантаження переміщення вантажів.

При виникненні завантажувально-розвантажувальних робіт треба загострювати увагу на справність механізмів для переміщення вантажів, освітленість робочих місць, характер вантажів, їх вага, стадкування та маркування. Маркування вказує на порядок з вантажами при розвантажувально-завантажувальних операціях. В залежності від маси та ступеня вантажів, діляться на категорії та групи. До 1-ої категорії відносяться вантажі вагою до 80 кг які переміщюються за допомогою простих застосувань. На відстані до25 метрів, а для сипучих- 15 метрів. ці вантажі дозволяється переносити вручну. Вантажі 2-ої категорії (від 80 до 500 кг) візками, а для переміщення вантажів 3-ої категорії (від 500 кг та більше) необхідні лебідки, талі та під*ємні крани.

За ступенем небезпечності вантажі діляться на 7 груп:

- продовольчі, промислові товари, будівельні матеріали;

- горючі вантажі, медикаменти;

- пилящі та інщі;

- опалюючі рідини;

- балони зі стиснутим повітрям;

- величезні грузи;вибухові рідини, отруйні гази та ін.

На кришці та на одній з бічних сторін кожного місця з з небезпечним вантажом повинен бути приклеєний спеціальний ярлик про небезпечні вантажі. Ярлики друкуються чорною фарбою на білому папері з кольоровою стрічкою по діагоналі.

Механізований спосіб завантажувально-розвантажувальних робіт є обов'язковим при вазі вантажів більш ніж 50 кг та підіймання їх вище ніж 3м.

Гранична норма перенесення вантажів по горизонтальній поверхні не повинна перевищувати: 10 кг- для підлітків жіночої статі у віці від 16 до 18 років; 16 кг- для підлітків чоловічої статі у віці від 16 до 18 років; 20 кг- для жінок віком від 18 років. Їм дозволяється переносити вдвох вантажі вагою до 50 кг. Для чоловіків котрим за 18 років максимальна вага підйомного вантажа не повинен перевищувати 50 кг. вантажникам дозволяється переносити на спині вантаж вагою до 80 кг на відстань не більше ніж 60 м при умові, що вантаж будуть підіймати і знімуть інші люди. Підлітки молодші 16 років до праці по перенесенню вантажів не допускаються. Підлітки від 16 до 18 років можуть переносити вантажі при умові, якщо ці операції пов'язані з виконанням головних робіт по професії і займають не більше 1 робочого дня.

Для забезпечення вантажно-розвантажувальних операцій на складах повинні бути естакади чи рампи, розташовані на одному рівні з полом вагону або кузовом автомобіля. Місце при розміщенні автомобілів на завантажувально-розвантажувальних площах один за одним повинні бути не менше 1 м, між автомобілями, які стоять по фронту - не менше 1,5 м.

Завширшки робочі проходи в складних приміщеннях повинні бути не менше 1,5м, а при руху візків- 3,2 м.

Для попередження травм при застосуванні ручних візків потрібно слідкувати за тим, щоб вантаж стійко лежав ні її платформі і не виходив за габарити візка. Візки не повинні завантажуватись вище рівня очей вантажника, швидкість переміщення ручних візків не повинні перевищувати 4 км/г. При перевезенні кислот, рідинних хімікатів у скляних тарах візка необхідно устаткувати гніздами, обшитими м*яким матеріалом.

Праці з завантаження, розвантаження та переміщенню вантажів виконується з допомогою ручного інструмента та й прості пристосування, а також складні підіймальних машин. До ручного інструменту відносяться ломи прості, ролікові та ломи-аншпуги. Роликові ломи використовують ля переміщення по горизонталі важких вантажів та підіймання їх на невеличку висоту. Лом-аншпуг використовують для переміщення залізнодорожних вагонів або платформ руками.

Найпростіші пристосування для підіймання та переміщення вантажів вмикають: покати для переміщення бочок, рулонів; для завантаження на автомобілі бочок та вантажів циліндрічної форми вагою до 500 кг; урівнювальні містки.

Слегі і покати повині бути міцними, довжиною 4-6 метрів, Для скріпленя з бортом автомобілем та дверним рельсом вагона верхні кінці покатов оснащюють крюками, а ніжні кінці покатов злегку роблять скосими. Щоб не було нещасного випадку при падінні вантажа, покати повинні мати тормозні колодки та тормозні канати.

Під час завантаження на автомобіль вантажі рівномірно розподіляються по всій території кузова і не повинні перевищувати бортів. Штучні вантажі можуть перевищувати висоту бортів (не більш ніж 3,5 м), але вони обов'язково кріпляться до кузова міцними мотузками; перев'язка вантажів проволокой не дозволяється.

Заходи безпеки необхідно притримуватись при складанні вантажів. Для формування штабелю потрібно вибрати рівні горизонтальні площадки. Штабель повинен бути стійким, відповідати нормам висоти, забезпечити вільний доступ, швидкість і зручність перевірки знаходження товару.

Відповідно до правил техніки безпеки та вимогами охорони праці при відсутності механізмів не дозволяється вкладання вантажів вагою вище 50 кг на висоту штабеля. Нестійкий штабель може розвалитися і бути причиною нещасного випадку. Стійкість штабеля досягається індивідуальним способом укладки ( зворотною, перехрестям). Забезпечення стійкості вантажів в шабелі використовують дерев'янні прокладки між рядами.

Усі завантажувально-розвантажувальні роботи з ящиками, бочками, необхідно виконувати у рукавицях.

Техніка безпеки при використанні під*ємно-транспортних машин.

У різних напрямках народного господарства при виконанні завантажувальнно-розвантажувальних робіт використовуються такі під'ємно-транспортних машини, як крани, тельфери, та ліфти.

До управління та обслуговування вантажно-під*ьомних машин допускаються чоловіки які досягли 18 років, які вивчені по программі, підтверджену органами професіонально-технічної освіти. Перед початком роботи цим людям видають під підпис інструкція, яка вказує на їх права, і порядок праці. У інструкції є вимоги техніки безпеки, вказівки щодо сигналів, правила управління автомобілем.

Усі вантажно-підіймальні машини та пристосування до них мають бути справними. Необхідно мати дозвіл на запуск їх у роботу, котрі видають органи Госгортехнадзора ( на техніку, ) або людиною яка у цій організації веде за цим нагляд. Основою для видання дозволу виявляється документи заводу-виробника та результатом технічного свідоцтва.

Вантажно-підйомні машини, а також з*ємні вантажнозахватувальні пристосування, не реєструються у органах Госгортенадзору, мають індивідуальний номер, під яким він записується у журналі обліку кооперативної організації або підприємства.

Дозвіл на допуск в працю вантажно-підйомних машин, підлеглих реєстрації у органах Госгортехнадзора, повинно бути отримано: перед запуском у працю знову зареєстрований вантажно-підйомної машини; після монтажу, викликаного переносом вантажно-підйомної машини на нове місце; після реконструювання або капремонта машин. Дільниковий інспектор Госгортенадзору видає дозвіл на основі аналізу технічного свідоцтва вантажно-підйомної машини та контрольної перевірки її стану.

Вантажно-підйомна машина, які знаходяться у роботі, повинні підлягати періодичному технічному свідоцтву не частіше 1 раза на рік спеціалізованою людиною. Результат технічного огляду заносять у паспорт вантажно-підйомної машини з вказівками часу наступного свідоцтва. У паспорті машини повинні бути вказані номер і дата приказу призначення відповідного лиця за справний стан, а також його підлеглість, фамілія, ім'я по батькові, номер та дата видання посвідчення.

При використані вантажно-підйомних машин необхідно притримуватись найважніших правил техніки безпеки.

Перед початком праці вантажно-підйомних кранів треба виробити контрольний рух механізмів та тормозу. Підйом та спуск вантажів краном виконуються по встановленим сигналам. Вантаж повинен переноситися без ривків, грузи які коливаються зупиняють за допомогою шистів або багрів. Не дозволяється переносити вантаж над приміщеннями. Висота на якій знаходиться вантаж при перенесені, повинна бути не меньш 1-го м від предметів які ідуть на зустріч, 2 м від тимчасових будинків. Забороняється поправляти мотузки коли вантаж знаходиться у висячому стані. Не дозволяється перебувати під грузом.

Шахти ліфта повинні мати огороду з усіх сторін та на всю висоту. Для попередження можливості відкривання дверей ліфта при русі роблять блокуючі контакти. За технічним станом усіх попереджувальних та блокуючих пристроїв (кінцевих вимикачів) ліфтів повинен бути суворий нагляд.

Кожен ліфт має бути облаштований правилами експлуатації з вказівками щодо ваги, про порядок використання, та відповідного за експлуатацію. Підйом або спуск людей в вантажних ліфтах категорично забороняється. Управління вантажно-підйомними ліфтами повинно бути наружним.

Забороняється: працювати в ліфті з відчиненими дверцятами; якщо помітні несправності (шум, неточність зупинки біля етажних площадок) та інше.

У випадку виявлення несправності при огляді і перевірки роботи ліфта потрібно вимкнути його від електропостачання, повісити об*яву "Ліфт не працює - не вмикати" та повідомити адміністрації.

При використанні для перевезення вантажів самохідних візків, електрокар, слід урахувати, що цей транспорт може бути причиною травм. Усе самохідне обладнання повинне бути оснащено звуковою сигналізацією та гальмами, справність діяння котрих перевіряється перед початком рабочого дня.

Швидкість переміщення самохідних механізмів на складах повинна бути не більше ніж 6км/г при переміщені головним проходом 3км/г при пересуванні по допоміжним проходам. Оскільки електрокари приводять до руху від акумуляторів, заправлених сірчаною кислотою, треба приймати мери безпеки від можливості подразнення електричним струмом та опіків сірчаною кислотою.

Перед початком праці на у конвеєрах перевіряють правильність їх установки та стійкість. Установку транспортерів роблять так, щоб були передбачені проходи вздовж транспортера завширшки не менше 1 метра. Тягові органи у цих машин зазвичай відкриті, тому при роботі на транспортері потрібно бути уважним. Необхідно перевірити стан електропроводки, електрострум та заземлення. Стартери повинні бути розташовані на транспортері або на щіті неподалік від нього. На випадок необхідності екстреної зупинки транспортер оснащується декількома вимикачами з обох сторін.

Під час праці транспортер пластичний настил повинні завантажуватись рівномірно. Вага одного місця, а також вага вантажу, не повинні перевищувати показників. не можна підправляти на ходу не стійко встановлений а також застрягший вантаж. Вимикання електродвигуна треба проводити тільки після того , як переміщений груз повністю зійде з стрічки.

Перед початком праці талей, блоків або лебідок ці механізми перевіряють. Прикріплювати стропи до вантажу слід дуже обережно. Стояти під вантажем категорично забороняється. Перед підйомом вантажу лебідкою необхідно належно закріпити механізм, щоб виключити зсування його з міста або відрив від землі в момент підіймання вантажу.

Не дозволяється перевантаження механізмів, бо це може призвести до аварії, а також забороняється залишати вантаж у рухомому стані. При експлуатації електроталей необхідно постійно перевіряти стан електрообладнання.

Розрахунок штучного освітлення в планово-економічному відділі.

Штучне освітлення передбачається в усіх приміщеннях, де недостатньо природного освітлення, а також для освітлення приміщень у ночі. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для здорової роботи й одночасно зараховувати економічні показники.

З цією метою необхідно провести розрахунок кількості світильників для забезпечення приємних умов праці робітників.

Вихідні дані взяті на прикладі приміщення планово-економічного відділу.

Вихідні данні для розрахунку штучного освітлення

Таблиця 4.1 Дані для розрахунків

№	№ Вихідні данні	Величина
1.	Характеристика приміщення a; b; S; H; m;	5; 7; 34; 4
2.	Мінімальне освітлення Е, лк	300
3.	Тип лампи	ЛД-400
4.	Світловий потік однієї лампи F, лм	1960
5.	Тип світильників	ШОД 2x40
6.	Кількість ламп в світильнику, n	4

Розрахунок штучного освітлення проводиться по методу коефіцієнта використання світлового потоку. Цей метод дозволяє визначити світловий потік, утворений лампами і розрахувати скільки в приміщенні необхідно світильників. В основу методу входить:

де F- світловий потік одноі лампи, лм;

Е- мінімальне нормоване висвітлення, лк;

S- площа приміщення, кв.м;

k- коефіцієнт запасу, що зараховує старіння лампи.

z- поправочний коефіцієнт, що характеризує нерівномірність висвітлення , приймається z=1.1... 1.2;

І- коефіцієнт використання світлового потоку.

Для визначення коефіцієнта використання світлового потоку освітлюваної установки необхідно знайти індекс приміщення:

де а,Ь- відповідно ширина і довжина приміщення, м;

Н- висота світильників, що підвищуються, над робочою поверхнею, м.

При коефіцієнті відображення стелі Рстелі= 30% стін Рстін= 10% а також при використанні світильників денного світла типу ШОД 2x40 коефіцієнт використання світлового потоку І дорівнює 44%.

Коефіцієнт запасу вибираємо рівним 1,5; поправочний коефіцієнт z вибираємо рівним 1,15.

З формули 1 виходить, що:

На закінчення можна зробити наступні висновки:

зроблено аналіз потенційних, небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

виконано розрахунок штучного освітлення виробничого приміщення, у результаті якого визначена кількість світильників необхідних для забезпечення необхідної нормативної освітленості на підприємстві відповідно до вимог СНІП "Природне і штучне висвітлення".

РОЗДІЛ 5. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

Кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварії, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

Держава, як гарант цього права, створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації та забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій.

Завданням та діяльністю цивільної оборони та заходами щодо їх реалізації згідно з Положенням "Про Цивільну оборону України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №299 від 10 травня 1994 року є запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і забезпечення зменшення збитків і витрат у разі стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів і великих пожеж.

Надзвичайною ситуацією вважається порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемію, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат [3].

Якщо конкретизувати, то можна розподілити надзвичайні ситуації на:

ті, що виникають у мирний час, тобто природні стихії - повінь, пожежа, ураган. Для їх попередження повинні бути розроблені плани пожежегасіння, евакуації, заходів з можливої локалізації та мінімізації впливу наслідків на виробництво, забезпечення наявності потрібних технічних засобів (вогнегасники, шланги, пісок та інший інвентар);

ситуації, які виникають в умовах військового стану. При таких ситуаціях обласний штаб цивільної оборони розроблює комплекс заходів таких як перелік дій персоналу при обставинах, пов'язаних із цим станом (план евакуації, забезпечення укриття персоналу, наявність засобів особистого захисту).

Визначають наступні критерії надзвичайних ситуацій:

непередбачуваність, раптовість появи;

неможливість контролювати та керувати протіканням подій або явища;

значимість негативних наслідків надзвичайних ситуацій як для людей, так і для навколишнього середовища.

Зрозуміло, що попередження надзвичайних ситуацій або, принаймні, достатня підготовка до їх появи (якщо не можна їм запобігти) потребує значно менших коштів, ніж ліквідація наслідків. Наступна класифікація дозволить визначити напрями розробки попереджувальних заходів щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій або, принаймні, зменшення їх наслідків до припустимого рівня.

Пропонується такий перелік попереджувальних заходів:

впровадження на підстав розробленої класифікації паспортизації всіх потенційно небезпечних об'єктів (як природних так і технічних);

створення мап розміщення потенційно небезпечних об'єктів;

зонування території України в залежності від розміщення потенційно небезпечних об'єктів з урахуванням їхнього взаємного впливу;

розробка багаторівневої моніторингової системи спостереження за станом усіх потенційно небезпечних об'єктів;

розробка науково-теоретичної бази виявлення, спостереження, запобігання та керування надзвичайними ситуаціями;

розробка нормативно-правової бази забезпечення безпеки території України.

Систему цивільної оборони складають [4]:

ограни виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування;

сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони;

фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної охорони;

курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівців та населення з питань цивільної оборони;

служби цивільної оборони.

Завданнями цивільної оборони України насамперед є:

Попередження надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ліквідація їх наслідків.

Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку.

Захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження.

Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час.

Створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування при надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів.

Підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Керівництво установи забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакуаційних заходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з цивільної оборони і несе пов'язані з цим матеріальних та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством.

Однією з важливих задач цивільної оборони є своєчасність оповіщення населення про погрозу екстремальної ситуації. Від того, наскільки оперативно і повно інформовані люди про обстановку, що створилася, у значній мірі залежить успіх справи.

Оповіщення населення і постійне його інформування про обстановку досягається:

створенням і підтримкою у постійній готовності автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;

організаційно-технічним сполученням територіальних систем оповіщення;

централізованим використанням загальнодержавних і відомчих систем зв'язку, радіотелевізійного мовлення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передачі інформації.

Однією з головних умов максимального скорочення втрат серед населення при надзвичайних ситуаціях є його своєчасне оповіщення засобами радіо і телебачення. Для того, щоб населення вчасно ввімкнуло ці засоби оповіщення, використовують сигнали транспортних засобів та переривчасті гудки підприємств. Завивання сирен, переривчасті гудки підприємств означають попереджувальний сигнал "Увага всім!". Подальші дії визначаються вказівками штабу цивільної оборони.

Стихійні лиха (землетруси, повені, селеві потоки, зсуви, снігові замети, пожежі) - явища природи, що виникають, як правило, раптово; вони носять надзвичайний характер та призводять до порушення нормального життя людини, іноді загибелі людей, знищенню матеріальних цінностей.

За даними щорічних аналізів, які проводить Міністерство Внутрішніх Справ України, основними причинами пожеж на підприємствах є: порушення пожежних норм і правил у технологічних процесах виробництва; неправильне обладнання систем опалення, вентиляції, електроустаткування; порушення норм і правил зберігання пожеженебезпечних та несумісних матеріалів; порушення правил користування електрообладнанням; не виконання протипожежних заходів щодо обладнання пожежного водозабезпечення, влаштування пожежної сигналізації, забезпечення первинними засобами пожежегасіння; використання відкритого вогню, паяльних ламп, паління у заборонених місцях; недотримання персоналом вимог та правил пожежної безпеки.

На ТОВ "Укрспецтранс" розроблений та затверджений в установленому порядку план дій під час ліквідації аварії. В ньому розглядається можливі аварійні ситуації, дії посадових осіб і персоналу підприємства, обов'язки працівників інших підприємств, установ та організацій, що залучаються до ліквідації аварії. План складається за такими основними принципами:

забезпечення безпеки персоналу на місці аварії;

гарантія безпеки інших людей на місці аварії та навколо неї;

захист майна.

Для виклику пожежних команд використовується пожежна сигналізація. До основних елементів пожежної сигналізації належать: повідомлювачі (подають сигнал тривоги при пожежі), які встановлюються всередині споруди або поза її межами; приймальні апарати або установки для приймання і фіксації сигналів від повідомлювачів; повітряні або кабельні мережі, які з'єднують повідомлювачів із пожежною службою (найчастіше це телефонний зв'язок за номером 01). На випадок пошкодження така система підключення має заземлення і знаходиться під контролем струму лінійної батареї. Заземлення дає змогу подати сигнал "Тривога!". Повідомлювачі спрацьовують від тепла, диму, іскри, полум'я. Повідомлювачі можуть бути й автоматичного типу. Автоматичний повідомлювач являє собою прилад сповіщення, який реагує на супутні фактори пожежі. Ручний пожежний повідомлювач - це пожежний повідомлювач з ручним способом приведення в дію.

У випадку аварії евакуаційні шляхи повинні забезпечити безпечну евакуацію всіх людей, що знаходяться у приміщенні. Виходи є евакуаційними, якщо вони ведуть таким чином:

назовні з першого поверху безпосередньо або через коридор, вестибуль, сходову клітку;

з будь-якого поверху (крім першого) до коридору, що веде до пожежної дробини;

до сусіднього приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене евакуаційними виходами.

Щоб перетнути палаюче приміщення, треба накритися з головою мокрою ковдрою, щільною тканиною чи верхнім одягом. Сильно задимлене приміщення краще перетинати повзком чи нахилившись.

Двері на шляху евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу із будівлі. Зовнішні евакуаційні двері будівель не повинні мати засовів, які можуть бути відчинені ззовні без ключа.

Захисні спорудження цивільної оборони є найбільш надійними засобами захисту. В залежності від захисних властивостей вони поділяються на сховища та протирадіаційні укриття.

Протирадіаційні укриття забезпечують захист людей від іонізуючих випромінювань при радіоактивному зараженні місцевості. Крім того, вони захищають від світлового випромінювання, частково від ударної хвилі, а також від безпосереднього потрапляння на шкіру і одяг людей отруйних речовин і бактеріальних засобів.

Засоби індивідуального захисту призначені для захисту від потрапляння всередину організму, на шкірні покрови і одяг радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів. До них відносяться засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, проти пилові тканинні маски, ватно-марлеві пов'язки), засоби захисту шкіри (захисний одяг, підручні засоби захисту шкіри), а також медичні засоби захисту.

Для захисту органів дихання від отруйних речовин на підприємстві ТОВ "О.С.А." використовуються фільтруючі протигази ГП-5. Принцип їхньої захисної дії заснований на фільтрації повітря, що вдихає людина, від шкідливих домішок.

При ушкодженні протигаза в умовах зараженого повітря доводиться деякий час користуватись ним. Якщо шолом-маска чи одна з тасьм кріплення маски незначно порвана, її щільно притискають долонею до обличчя. При великому прориві маски, ушкодженні вузлів стекол, клапанів затримують подих, закривають очі, знімають маску, відгвинчують сполучну трубку від фільтрувально-поглинаючої коробки, беруть горловину коробки до роту, затискають пальцями ніс і дихають через коробку (не відкриваючи очей). Пошкодження (прориви) маски можна замазати глиною, землею, м'якушкою хліба.

До медичних засобів індивідуального захисту відноситься індивідуальна аптечка (АІ-2), яка призначена для надання самодопомоги та взаємодопомоги при аваріях, а також для попередження й ослаблення інфекційних захворювань. АІ-2 містить задля цього різні засоби профілактики і першої медичної допомоги.