Сільський туризм в Україні

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

ФАКУЛЬТЕТ ЗЕМЛЕВПОРЯДКУВАННЯ ТА ТУРИЗМУ

КАФЕДРА ТУРИЗМУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Організація туризму»

на тему: Сільський туризм в Україні

Студента групи Тур - 21

Спеціальності 242 «Туризм» Лащо Б.І.

м. Дубляни - 2021

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади організації сільського туризму

1.1 Сутність поняття сільського туризму та його характеристика

1.2 Структура та територіальна організація сільського туризму

1.3 Фактори, що впливають на розвиток сучасного сільського туризму

Розділ 2. Аналіз сучасного стану розвитку сільського туризму в Україні

2.1 Географічна оцінка регіонів розвитку сільського туризму в Україні

2.2 Оцінка факторів розвитку сільського туризму в Україні

Розділ 3. Шляхи вдосконалення організації турів сільського туризму в Україні

3.1 Основні напрями розвитку сільського туризму в Україні

3.2 Ефективність запропонованих напрямів розвитку сільського туризму в Україні

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

На рівні світової туристичної економіки, сільський туризм визначається як туризм, що підтримує розвиток аграрних регіонів, збереження культурної спадщини й екології села, відродження місцевих традицій і продуктів. Подібний вид туризму характеризується в основному регіональною ідентифікацією й задовольняє потреби туристів у розміщенні, харчуванні, дозвіллєвій діяльності й інших послугах, які сприяють стійкому розвитку соціальної сфери села й відповідають вимогам сучасного суспільства до рекреативної сфери з позиції соціального єднання міста й села.

Сільський туризм вже понад п'ятнадцять років формується та розвивається в Україні. Саме його розвиток дає можливість покращити ситуацію шляхом залучення місцевого населення до підприємницької діяльності у сфері послуг. Проте проблема розвитку цього виду туризму є відносно новою і малодослідженою, тому окремі питання щодо системного обґрунтування особливостей його становлення як підприємницької діяльності все ще залишаються не розкритими і потребують більш ґрунтовного вивчення.

З кожним роком сільський туризм набуває все більшого і більшого поширення як серед сільського населення, яке надає послуги гостинності, так і серед міських жителів, які залюбки користуються такою гостинністю. Загалом майже кожен з нас має досвід приймання гостей.

Актуальність теми. Сільський туризм в Європі з'явився набагато раніше, ніж в Україні. Для України ж цей вид відпочинку є відносно новим і для багатьох незвичним, хоча це зовсім не заважає йому динамічно розвиватися, підтримуючи економіку країни.

Розвиток туризму в цілому в нашій країні особливо актуальним, оскільки саме завдяки йому Україна може поліпшити свою соціально-економічну ситуацію. На сьогоднішній день як у світі, так і в Україні спостерігається тенденція до зростання зацікавленості сільським відпочинком у формі проживання і проведення вільного часу. Актуальною на Заході є тема розвитку сільських територій, збереження культурної спадщини села, пошук додаткових джерел доходу, створення нових робочих місць. Розвиток і активне функціонування сільського туризму повинно стати цікавим і для України, оскільки він стимулює не тільки соціально-економічне піднесення сільської місцевості та покращення комунікаційної структури, а й можливість розвитку людської індивідуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Результати досліджень сільського туризму, як одного з важливих напрямків туристичної діяльності, знайшли відображення у працях Л.Г. Агафонова, П.В. Горішевського, М.Й. Рутинського, В.І. Бирковича, А.І. Зінченко та ін. Саме вони присвятили свої праці проблемам становлення сільського туризму у світі, а також окреслили перспективи його активного розвитку в Україні. Але незважаючи на ґрунтовне висвітлення проблем, пов'язаних із особливостями становлення, функціонування та розвитку сільського туризму, однозначного тлумачення сутності й змісту цього поняття на сьогодні не існує.

Мета курсової роботи: визначити теоретичні засади організації сільського туризму, узагальнити знання про туристичні ресурси України, оцінити потенціал для розвитку сільського туризму та визначити проблеми та шляхи їх вирішення, і, на основі вивчення та аналізу формування туристичної пропозиції в сегменті сільського туризму в Україні, окреслити шляхи організації цього виду туризму на державному рівні.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- дослідити розвідані рекреаційно-туристичні ресурси, географічний потенціал України для розвитку сільського туризму;

- проаналізувати динаміку розвитку сільського туризму в останні роки, визначити структуру туристів та інфраструктуру України;

- розглянути проблеми в галузі розвитку сільського туризму України;

- вказати напрямки мінімізації проблем та напрямки подальшого розвитку сільського туризму України.

Предметом дослідження виступає процес активізації розвитку сільського туризму, напрями подолання проблем в даному сегменті туристичного ринку, а також особливості організації турів сільського туризму на території України.

Методологічна основа роботи. При дослідженні теми в курсовій роботі було використано такі загальні наукові методи, як аналіз і синтез, дедукція, конкретизація, а також аргументація і класифікація.

Практичне значення роботи полягає у тому, що проведене дослідження чітко, зрозуміло та ґрунтовно розкриває основний зміст процесу організації турів сегменту сільського туризму туроператором України, та сутність поняття «сільського туризму» в цілому. В роботі містяться рекомендації та перспективні шляхи подальшого розвитку цього виду туризму.

Мета і завдання зумовили формування такої структури курсової роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаної літератури. Робота містить 42 сторінок тексту, 2 таблиці, список використаних джерел включає 23 найменувань літератури.

Ключові слова: сільський туризм, сільська місцевість, екотуризм, тур, туроператор, село.

Розділ 1. Теоретичні засади організації сільського туризму

1.1 Сутність поняття сільського туризму та його характеристика

У сучасному світі, який невпинно розвивається, спостерігається зміщення масового туристичного інтересу від звичайних відпочинкових поїздок до змістовніших, більш пізнавальних подорожей. На зміну концепції трьох «S» («Sun-Sea-Sand») -- сонце, море, пісок -- приходить концепція трьох «L» («Landscape-Lose-Leisure») -- пейзажі, традиції, дозвілля. Таким чином, туристична мода піднімає на пік масової популярності подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує своєрідна екзотика: традиційний селянський спосіб життя, аграрні й сільські пейзажі, свійські тварини, екологічно чисті продукти тощо.

Поняття «сільський туризм» у його звичному трактуванні побутує з давніх часів. Ще до X ст. у Римській імперії серед членів патриціанських родин зародилася мода на поїздки з Риму на відпочинок у сільську місцевість. Масовий інтерес до відпочинку на селі у новітню добу відзначається, починаючи з XIX ст. А вже з другої половини XX ст. в урбанізованих країнах Європи саме сільський туризм перетворився на один з основних засобів «порятунку» європейців від стресового впливу розвинутих промислових міст.

Експерти Всесвітньої туристичної організації погоджуються на думці, що сільський туризм -- складна багатоаспектна діяльність, що включає в себе пішохідні прогулянки, гірські походи та альпінізм, кінні прогулянки, спортивні та оздоровчі подорожі, полювання й рибальство, а також інші, менш спеціалізовані форми туризму [1].

Сільський туризм -- відпочинок в сільській місцевості. Туристи протягом певного часу ведуть сільський спосіб життя, знайомляться з місцевою культурою і місцевими звичаями, беруть участь в традиційній сільській праці та просто відпочивають, повністю ізолювавши себе від шуму великого міста.

У широкому сенсі, поняття «сільський туризм» означає відпочинок в приватних сільських господарствах, які можуть зацікавити відпочиваючих цікавими і різноманітними пропозиціями по проведенню дозвілля та своїми туристичними об'єктами, а також відпочинком в приватних господарствах у сільській місцевості, яка приваблює туристів своєю недоторканою природою, пам'ятками історії та старовинної архітектури.

Сільський туризм є досить перспективною і соціально-необхідною галуззю економіки, яка постійно потребує підтримки з боку держави на всіх рівнях, активної участі учбових закладів та співробітництва з вітчизняними і закордонними підприємствами туристичного бізнесу, а також є однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

Як зазначає В.С. Пазенюк, туризм -- це спосіб життя сотні мільйонів людей, привабливе хобі, змістовний спосіб одержання задоволень від мандрівок, екскурсій, ознайомлення з пам'ятками культури та побуту інших народів. Особливо слід зазначити, що в туризмі виразно присутній інститут гостинності, що демонструє його «людський характер» [2].

На сьогоднішній день існує певна невизначеність у застосуванні даного терміну. В одних країнах сільський туризм доповнює певний профілюючий вид рекреаційної діяльності, в других -- виступає як окремий різновид екологічного туризму, в третіх -- є формою приватного підприємництва, а в інших -- має доволі обмежений сезонний характер і виступає лише як допоміжна форма діяльності у веденні родинного селянського чи фермерського господарства.

На думку Н. Кравченко, виділяють кілька форм сільського туризму:

1. Власне сільський туризм як відпочинок на селі, діяльність, що приносить прибуток приймаючій стороні.

2. Агрорекреаційний туризм, що розвивається на базі підсобних господарств сільського населення або землях сільськогосподарських підприємств, передбачає активний відпочинок на природі і добровільну участь відпочиваючих у сільськогосподарських роботах (необхідно розрізняти агрорекреаційний туризм як форму активного відпочинку та роботу на дачних та присадибних ділянках як джерело отримання додаткових грошових надходжень).

3. Зелений сільський туризм (різновид екотуризму), в якому предметом туристичного попиту є екологічно чисті території, природне різноманіття, привабливі ландшафти. Базою для його розвитку є сільські поселення, розташовані переважно у межах поблизу об'єктів природно-заповідного фонду, де передбачено відповідні обмеження щодо господарської та рекреаційної діяльності [3].

На практиці можливе поєднання не лише форм сільського, але й інших форм альтернативного туризму, які розвиваються на базі сільських поселень. Садиба може спеціалізуватись на полюванні та рибалці, кінних прогулянках, катанні на лижах, організації свят та вечірок, дитячому відпочинку тощо.

Основним контингентом та цільовою аудиторією серед любителів відпочинку у сільській місцевості є міські жителі, які прагнуть відпочити у середовищі цілком відмінному від звичних умов життя і праці в місті, котрі шукають можливість контакту із збереженим природним середовищем, а також з традиційною культурою села, ознайомлення з сільським життям, сільськими тваринами та сільськогосподарською працею, здоровою селянською їжею.

Міський житель сподівається під час свого відпочинку отримати затишне і охайне житло, домашнє харчування, а також бажає познайомитись з місцевою природою і пам'ятками культури, зайнятись активними видами відпочинку. Деяких міських жителів може зацікавити участь у рільничих роботах, а також догляд за домашніми тваринами. Це може бути косіння сіна, доїння корів та кіз, квашення капусти та огірків, випікання хліба.

Пізнавальна сторона для жителів міста є дуже важливою під час їх відпочинку у селі. Особливо охоче туристи відвідують місця, де розміщені природно-заповідні території (національні і ландшафтні парки, визначні пам'ятки живої і неживої природи) або архітектурно-археологічні чи історичні місця. При цьому турист прагне побачити цікаві природні явища (печери, скелі, джерела) та мальовничі краєвиди; зрозуміти історію краю, відвідати найвидатніші історико-культурні пам'ятки, побувати у місцевому музеї; набратися особливих культурних вражень, пов'язаних із сільським побутом і звичаями та народними ремеслами; порівняти власну природу і культуру з місцями, які відвідує.

Сільський туризм в Україні пройшов два етапи свого розвитку, а зараз знаходиться уже на третьому.

І етап. Формування сільського туризму (кінець XIX - середина XX століття). Цей період в основному характеризується відпочинком та творчою працею заможних городян у знайомих їм селян, у приватних садибах та маєтках. Це явище ще не розглядалося як туризм і не було організованим.

ІІ етап. Становлення приватних форм сільського туризму (60 рр. - 90 рр. XX ст.). У цей період популярним був відпочинок в орендованих туристами кімнатах на гірських курортах або ж у Криму, що частіше було спричинене відсутністю вільних місць у пансіонатах чи санаторіях. Це не був відпочинок у селі, частіше за все це була курортна місцевість, проте частина туристів все ж зупинялася у сільських оселях. Це була у більшості випадків нелегальна, неоподаткована і стихійна діяльність.

ІІІ етап. Становлення правових форм сільського туризму (з 90 рр. XX ст.). З'явилося поняття «сільський туризм» (1996 р), із заснуванням Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні - громадської неприбуткової організації. Саме організаторами Спілки та деяких інших громадських організацій були зроблені перші кроки у розвитку нового виду діяльності сільського населення та відпочинку міського. За час діяльності Спілки активно вивчався досвід інших країн, за підтримки міжнародних благодійних фондів у різних регіонах проводилися заходи з метою донесення інформації до сільського населення, місцевих органів влади та самоврядування, видавалася освітня та рекламна продукція [4].

Сільський туризм можна визначити як вид рекреації, який забезпечує туристові активний відпочинок у більш екологічно чистих районах, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними, спортивними і культурно-розважальними цілями. Сільський туризм має в своєму складі пішохідні прогулянки, гірські прогулянки та альпінізм, кінні прогулянки, спортивні та оздоровчі подорожі, полювання й рибальство, збирання грибів та ягід, участь у різних традиціях та обрядах. Даний вид туризму дає можливість міським жителям відпочити на природі, відвідати місцеві пам'ятки, познайомитися з побутом сучасних сільських мешканців та народними традиціями, які були збережені дотепер.

На думку B. Смаля, такий відпочинок можна назвати втечею від великого міста з його складною екологічною ситуацією, гіподинамією, емоціональною напругою, що виливається у стреси та поверненням до землі, де знаходиться коріння української нації [5]. Слушною є думка науковців, що привабливість сільського туризму пов'язана з різноманіттям циклів рекреаційних занять, оскільки кожний вид рекреації має свій радіус і свій пробіг обслуговування [6].

При характеристиці сільського туризму визначають складники сільського туристичного продукту, а саме:

- туристичні атракції місцевості (наприклад, природне середовище, пам'ятки, цікаві архітектурні об'єкти, національні парки, ботанічні сади, торгівельні центри, культурні та релігійні атракції, музеї, а також мешканці -- їх культура і звичаї);

- інфраструктура місцевості (нічліжна база, гастрономічна база -- ресторани, бари, кав'ярні, транспорт -- таксі, автобуси, оренда автомобілів, торговельна мережа, заклади обслуговування тощо);

- доступність місцевості (кількість транспорту, а також

інфраструктура -- дороги, аеропорти і порти, залізнична мережа);

- імідж місцевості, що існує у свідомості потенційних клієнтів і суттєво впливає на підсвідоме бажання відвідати саме дану територію;

- ціна, яка залежить від багатьох чинників, а саме: стандарт послуг, пора року, кількість транспорту тощо.

Сільський туризм дуже позитивно впливає на фізичне та моральне здоров'я людини, оскільки він включає у себе чинники, що надають оздоровчий, пізнавальний та естетичні ефекти. Сільський туризм чудовий також тим, що тут немає тієї величезної кількості туристів, яку можна побачити на популярних курортах світу. Такого роду відпочинок особливо необхідний для жителів великих міст.

З кожним роком сільський туризм набуває все більшого і більшого поширення як серед сільського населення, яке надає послуги гостинності, так і серед міських жителів, які залюбки користуються такою гостинністю.

1.2 Структура та територіальна організація сільського туризму

Повноцінне визначення поняття «сільський туризм» має, насамперед, проводитися з урахуванням поняття «сільська місцевість» й узгоджуватися з тим, який зміст ми вкладаємо в агрорекреаційну форму офіційного сільського господарства.

Поняття «сільська місцевість» уже досить довго досліджується географами, соціологами та економістами. Навіть дотепер у різних країнах існують розбіжності суспільно-правового окреслення статусу «сільська територія».

В першу чергу слід розглянути два основні види сільського туризму -- екологічний туризм та сільський зелений.

У світовій практиці поняття «сільський зелений туризм» дуже часто прирівнюють до поняття «агротуризм», але поняття «сільський зелений туризм» набагато ширше й включає в себе агротуризм як різновид. Агротуризм -- це вид відпочинку в сільській місцевості з використанням сільського господарства для рекреації, освіти або залучення до господарської діяльності [7]. В Україні можливо ввести таке поняття аграрного туризму як різновиду сільського зеленого туризму з відпочинком у сільській місцевості при активному залученні до традиційних форм аграрного виробництва.

Сільський зелений туризм за змістом подібний до екологічного туризму, який передбачає пізнавальний вид відпочинку, зосереджений на природних територіях, і заняття різними формами активної рекреації в природних ландшафтах без шкоди навколишньому середовищу [8]. Союз екотуризму в США визначає екотуризм як подорожі, які не порушують цілісності екосистем, з метою отримання уявлень про культурно-етнографічні та природні особливості цієї місцевості. Це створює умови, за яких охорона довкілля стає вигідною місцевому населенню.

Синонімом поняття «екотуризм» є зелений туризм.

Таким чином, сільський зелений туризм, аграрний туризм і екотуризм відрізняються здебільшого основними цілями використання вільного часу. Сільський зелений туризм передбачає стаціонарний відпочинок з можливістю радіальних виїздів, походів та залученням до традиційних видів сільського господарства. Екотуризм -- це безперервний рух, ознайомлення з природою, традиціями та культурою певного середовища, а аграрний туризм являє собою відпочинок із залученням туриста до сільськогосподарської діяльності.

Для здійснення ефективного управління і планування розвитку сільського туризму у регіоні необхідно бути досконало обізнаним з особливостями його територіальної й функціональної організації.

Територіальна організація сільського туризму -- це система просторового взаєморозташування сільських населених пунктів, що надають агро-рекреаційні послуги, по відношенню один до одного, а також щодо міст центрів генерування споживачів агротуристичних послуг, сформованої транспортної інфраструктури території та об'єктів природної й етнокультурної спадщини регіону.

Основна послуга сільського зеленого туризму -- це надання туристам тимчасового проживання. Сільські споруди, облаштовані для прийому відвідувачів, в Україні прийнято називати агрооселями.

Агрооселя -- це житлове приміщення, що знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат, пристосованих для проживання туристів, і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села.

Агроготель (агропансіонат) -- це житлова будівля (група будівель) готельного типу, спеціально призначених для організації надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості [9].

На сьогоднішній день важливо також оцінити систему розміщення екотуристів. До неї відносяться такі місця розміщення, які регулярно чи епізодично пропонуються для їх ночівлі. Об'єкти розміщення туристів діляться на колективні та індивідуальні.

Структурна характеристика об'єктів розміщення туристів сегменту сільського туризму детально подана в таблиці 1.1

Таблиця 1.1 Характеристика засобів розміщення туристів

Види засобів розміщення	Типи засобів розміщення
Колективні засоби розміщення	готелі та аналогічні заклади (готелі, гірські та тематичні мотелі, турбази, будинки мисливця та рибалки);
	спеціальні засоби розміщення (туристичні притулки, альптабори, туристичні стоянки);
	різні колективні засоби розміщення (стаціонарні палаточні табори, базові табори, ночівки);
Індивідуальні засоби розміщення	власні приміщення (дачі та будинки);
	кімнати взяті в оренду в сімейних будинках;
	будинки взяті в оренду в приватних осіб чи агентств;
	розміщення надане безкоштовно родичами чи знайомими;
	інші види розміщення на індивідуальній основі.

1.3 Фактори, що впливають на розвиток сучасного сільського туризму

Розвиток сільського туризму в свою чергу стимулює розвиток малого підприємництва, дає певні підстави для видів підприємницької діяльності в селах і створення нових робочих місць. Він також сприяє покращенню рівня життя мешканців конкретної місцевості, стимулює удосконалення місцевої інфраструктури та підтримки довкілля. Але для того, щоб даний вид туризму стабільно розвивався, необхідно налагодити його господарський механізм -- встановити організаційні, економічні та правові аспекти його діяльності.

Найбільше уваги слід приділяти організації скоординованих стосунків між учасниками (суб'єктами) сільського туризму. Вони постійно потребують вирішення питань з оподаткування, тарифів на житло і послуги, системи маркетингу, гарантій щодо прийому та обслуговування гостей, певних стандартів обслуговування. Також не слід забувати про законодавче та правове оформлення та підтримку «сільського туризму» на державному рівні [10].

Головною рушійною силою доволі бурхливого розвитку сільського туризму є швидко зростаючий попит на рекреацію на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Збільшення попиту на сільський відпочинок в свою чергу зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, а також розвитку транспортної мережі -- залізничної, автодорожньої, повітряної та морського транспорту.

Доповнення визначення «сільський туризм» означенням «зелений» лише підкреслює його екологічну орієнтацію та надає цьому поняттю більшої екологічності. В розвинених країнах світу такий вид відпочинку користується попитом не лише у людей середнього достатку, а й у заможної частини населення [11]. Сільський туризм дає можливість заклопотаним міським жителям відпочити в сільській місцевості на природі, позбутися стресів. Цей вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу, дає можливість міським мешканцям активно відпочивати в приватних сільських господарствах, а сільським господарям поліпшити своє фінансове становище та економічну ситуацію в країні цілому.

Головна мета сільського туризму -- це створення нового агротуристичного продукту -- сукупності послуг з організації перевезення, розміщення, харчування туристів. Створення того унікального продукту, який би виходив за рамки традиційного уявлення про туристичну пропозицію України, і, неодмінно, враховував би природну, історико-культурну специфіку регіонів та гостинність сільського населення.

Сільський туризм є важливим соціально-економічним явищем сучасності. Провідну роль у його розвитку відіграють природно-географічні, історико-політичні, соціально-економічні та демографічні фактори. Розвиток сільського зеленого туризму в Україні відбувається досить спонтанно. Він тісно пов'язаний з розвитком суспільства та напряму підпорядковується його об'єктивним законам.

Умовно фактори розвитку сільського зеленого туризму можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів розвитку сільського туризму можна віднести:

- географічне положення регіону;

- політичні відносини між країнами;

- міжнародний розподіл праці;

- рівень цін на міжнародному ринку та в різних країнах;

- співвідношення валют тощо.

Такі демографічні фактори, як зростання населення, його нерівномірна щільність і концентрація у великих містах (урбанізація) призводять до збільшення туристичного потенціалу і бажання хоча б ненадовго опинитись у менш людному місці. Важливу роль також відіграють такі фактори, як, близькість до транзитних шляхів і країн, з яких приїжджає найбільша кількість туристів, та віддаленість від «гарячих» точок планети (та навіть віддаленість від «гарячих точок» в межах однієї країни).

Визначальними є внутрішні фактори розвитку сільського туризму:

- природно-географічні особливості й кліматичні умови країни;

- наявність та якість природних ресурсів і можливість їх зручного використання;

- економічна ситуація в країні;

- внутрішня політика країни,

- політична стабільність;

- суспільний лад;

- рівень розвитку продуктивних сил;

- структура і рівень добробуту населення.

Саме рівень добробуту населення і економічна підтримка жителів сільської місцевості і є вирішальним серед факторів розвитку сільського туризму.

З точки зору впливу на туристичну діяльність усі фактори поділяються на фактори залучення, що спонукають до подорожі чи відпочинку та фактори розподілу, або диференціації попиту, що впливають на вибір місця подорожі чи відпочинку [12].

Родзинкою сільського туризму може і має стати яскрава анімація, тобто пожвавлення програм обслуговування, відпочинку і дозвілля туристів ігровими елементами та шоу-програмами на базі історико-етнографічної та культурної спадщини регіону.

Пріоритетність розвитку сільського туризму в Україні зумовлюється нагальною необхідністю невідкладного розв'язання соціально-економічних проблем сучасного села. За роки незалежності України в сільській місцевості спостерігається значне зменшення населення, зростання безробіття, а також масова заробітчанська міграція.

Отже, українське село має дуже багату і абсолютно унікальну історико архітектурну спадщину, культуру, володіє самобутнім побутом, дарованими природою мальовничими ландшафтами, а також воно наділене багатими лікувально-рекреаційними ресурсами. Але попри це сільський туризм недостатньо активно розвивається в Україні. Хоча на світовому ринку туристичних послуг подорожі в сільську місцевість є надзвичайно популярними.

Етап формування сільського туризму в Україні почався ще в кінці ХІХ століття, і лише в 90-х роках ХХ століття з'явилося поняття «сільський туризм» і цей вид туризму вийшов на державний рівень, ставши одним із пріоритетних напрямків розвитку внутрішнього туризму.

сільський туризм географічний

Розділ 2. Аналіз сучасного стану розвитку сільського туризму в Україні

2.1 Географічна оцінка регіонів розвитку сільського туризму в Україні

Сільський туризм є доволі популярним видом туризму серед подорожуючих з усього світу вже тривалий час. В Україні ж цей вид відпочинку сьогодні є не дуже затребуваним, проте щороку він стає дедалі популярнішим.

Події, що відбувалися в Україні протягом п'яти останніх років, значно змінили туристичну картину країни. Економічні проблеми і падіння доходів українців сприяли розвитку внутрішнього туризму, а також підвищили попит відпочивальників на мандрівки до регіонів, що раніше не були популярними. Всього за даними Міністерства аграрної політики та продовольства України на території нашої країни є 1590 сільських садиб, готових приймати гостей і надавати різні послуги в галузі сільського туризму [13].

З початку XXI ст. сільський туризм, за визнанням експертів Всесвітньої туристичної організації, є одним з секторів туристичної індустрії, що динамічно зростають. Ідеї охорони навколишнього середовища, що стали надзвичайно популярними серед західної цивілізації, охопили й індустрію туризму. Внаслідок цього серед масових туристів виник попит на види туризму, альтернативні масовому, -- так звані зелені подорожі. Згідно з офіційними статистичними даними ВТО, «зелені» подорожі нині займають від 7 до 20 % у загальному обсязі турпоїздок.

Темпи росту сільського туризму оцінюються від 10% до 30% щорічно, а його частка в доходах від міжнародного туризму сягає 10-15% [14].

Сільський зелений туризм на початку XXI ст. -- один із найперспективніших видів відпочинку в Україні. Для сільських мешканців України цей вид туризму є найкращим стимулом для започаткування й розвитку підприємницької діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Крім цього, діяльність сільських громад з організації агрорекреаційного сервісу стимулює облаштування сільських осель та благоустрій сільської місцевості, створює додаткові шляхи наповнення місцевих бюджетів, перетворюється на вагомий чинник перспективного розвитку сільських територій.

На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку України функціонування сільського зеленого туризму наявне майже по всій території країни, але з різним рівнем інтенсивності розвитку. На формування попиту і пропозиції у сфері сільського зеленого туризму впливає сукупність зовнішніх та внутрішніх факторів.

Зважаючи на те, що в сучасних умовах в Україні сільський зелений туризм розвивається здебільшого на національному, а не міжнародному рівні, на формування попиту на такий вид послуг як найсуттєвіше впливають внутрішні фактори, такі як природне середовище, природні ресурси і можливість їхнього використання, клімат, внутрішня політика, економіка країни, рівень розвитку продуктивних сил, рівень добробуту населення.

Сьогодні для ефективного просування національного туристичного продукту на зовнішньому ринку потрібна не лише організаційна, а й фінансова підтримка з боку держави, а створення позитивного образу нашої країни та її туристичних об'єктів має стати частиною загальної стратегії розвитку туризму в Україні.

Безперечно, для задоволення все більшого попиту на сільський зелений туризм в Україні необхідно мати якісну матеріальну базу. Тому спершу слід розглянути матеріальну базу, що формує наявну та потенційну пропозицію послуг сільського зеленого туризму. На сьогодні вона складається з такого:

1) майже 15 % території країни - це великі туристсько-рекреаційні можливості, втілені у приморських та гірських ландшафтах, зонах відпочинку, чистому повітрі, ріках, озерах;

2) 15 виняткових природних заповідників;

3) 30 охоронюваних державою національних та регіональних парків, садиб видатних українських діячів;

4) придатний клімат, що позитивно відрізняється від клімату багатьох країн світу;

5) понад 400 джерел мінеральних вод та більше 100 родовищ цілющих вод;

6) велика історична та культурна спадщина;

7) самобутність етнічної спадщини;

8) 4 млн незайнятого або частково зайнятого населення в сільському господарстві;

9) 6,4 млн житлових будинків, які можливо використовувати для сільського туризму;

10) надлишок, отже, і необхідність збуту, сільськогосподарської продукції в особистих селянських господарствах.

Досягнення збалансованості на ринку сільського зеленого туризму можливе за умови ефективного державного регулювання, а стан та доцільність ще належить досліджувати.

Сільський зелений туризм визнано одним із пріоритетів Стратегії розвитку сільського господарства на період до 2020 р. та розробленої Мінагрополітики нової редакції закону про державну підтримку фермерських господарств [13].

Згідно з визначенням фахівців, найбільш пріоритетними регіонами для розвитку сільського туризму в Україні є:

- Західний регіон: Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Хмельницька області;

- Південний регіон: Запорізька, Миколаївська, Херсонська області;

- Центральний і Північний регіони: Київська, Полтавська, Чернігівська області.

Вивчаючи попит на ринку туристичних послуг у зеленому туризмі, компанія GFK Ukrainе провела дослідження, результати якого показали, що відпочинку в садибах Західної України надає перевагу 41% туристів [15].

Надзвичайно перспективною для розвитку сільського туризму є саме Закарпатська область.

Найважливішою її особливістю та перевагою є економіко-географічне положення. Це найзахідніша область України та єдина, яка межує одразу з чотирма країнами Центральної Європи: Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Польщею. Хороші добросусідські відносини та високий попит на туристичні послуги серед міського урбанізованого населення сусідніх країн роблять реальним перетворення нашого краю на центр сільського туризму серед країн Центрально-Східної Європи.

Західні регіони України мають надзвичайно багату природно- й етнокультурно-ресурсну базу, що створює передумови для його широкого використання у відпочинкових цілях. М'який клімат, мальовничі ландшафти, цікава історико-культурна спадщина є запорукою організації різнобічного відпочинку й туризму в сільських місцевостях нашої країни[16].

Пріоритетність розвитку сільського туризму в Україні зокрема зумовлена такими обставинами:

- більшість регіонів України володіють значним, досі ще малоосвоєним, рекреаційним потенціалом, що потребує пошуку альтернативних ефективних стимулів для його раціонального використання у відпочинково-туристичних цілях;

- збережена етнокультурна самобутність історичних країв нашої держави, що й виступає ексклюзивною міжнародно-туристичною конкурентною перевагою, що дозволить нашій країні бути серед основних осередків розвитку сільського туризму на Європейському континенті;

- розвиток сільського зеленого туризму стимулює мале підприємництво, важливе для відродження традиційного господарського укладу й оздоровлення економіки аграрних районів нашої держави;

- поширення в Україні практики організації агрорекреаційного сервісу вирішує низку напружених соціальних проблем регіонів, зокрема, масового безробіття, закордонного заробітчанства, складного соціального клімату тощо;

- екологічна чистота сільської місцевості;

- відносно вільний сільський житловий фонд для прийому туристів;

- традиційна гостинність господарів та доступна ціна за відпочинок;

- можливість надання комплексу додаткових послуг з екскурсій, риболовлі, збирання ягід і грибів, катання на конях тощо.

У всьому світі сільський зелений туризм розглядається як альтернатива сільському господарству за розмірами отриманих прибутків. Розвиток інфраструктури сільського туризму не вимагає таких значних капіталовкладень, як інші види туризму і може здійснюватися за рахунок коштів самих селян без додаткових інвестицій [17].

2.2 Оцінка факторів розвитку сільського туризму в Україні

За даними офіційної статистики, нині в Україні залишилося близько 28600 сіл. Переважну частину населення цих сіл складають особи пенсійного або працездатного передпенсійного віку, при цьому, у 8,5 тис. сіл упродовж останніх трьох років не народилася жодна дитина. Такі поселення приречені на зникнення, а це спричинює втрату сільських традицій, які є колискою національної культури.

Майже 60% мешканців сільської місцевості перебувають за межею бідності [18]. За таких умов селянин змушений шукати інші сфери діяльності, які забезпечували б йому хоча б прожитковий мінімум. Розвиток сільського зеленого туризму міг би зупинити таку сумну тенденцію в українських селах, підвищити матеріальний добробут та частково вирішити проблеми зайнятості сільського населення. Отже, розглянута сфера туристичних послуг потребує державного регулювання і підтримки, в тому числі, і на регіональному рівні [19].

Розвитку сільського зеленого туризму в Україні сприяють такі фактори:

· зростаючий попит мешканців українських міст та іноземців на відпочинок у сільській місцевості;

· унікальна історико-етнографічна спадщина українських сіл;

· багаті рекреаційні ресурси;

· екологічна чистота сільської місцевості;

· вільний сільський житловий фонд для прийому туристів,

· наявність трудових ресурсів для обслуговування туристів;

· традиційна гостинність господарів та доступна ціна за відпочинок;

· можливість надання комплексу додаткових послуг з екскурсій, риболовлі, збирання ягід і грибів, катання на конях тощо.

Розвиток сільського зеленого туризму зможе забезпечити збільшення реальних доходів селян за рахунок:

· надання послуг з прийому на проживання туристів;

· облаштування туристичних маршрутів та надання екскурсійних послуг;

· транспортного обслуговування туристів;

· єгерської діяльності (полювання, аматорське та спортивне рибальство);

· надання послуг з прокату туристичного спорядження;

· виробництва та реалізації туристам екологічно чистих продуктів харчування, надання кулінарних послуг;

· проведення культурно-розважальних заходів з урахуванням історико-етнографічної спадщини (анімації).

Найбільш сприятливі передумови для розвитку сільського зеленого туризму складаються на територіях національних і ландшафтних парків, де існує можливість поєднати в повноцінному відпочинку пізнання природничого, історико-етнографічного та культурного потенціалу регіону. На кшталт уславленого у світі заповідного музейно-анімаційного середовища козацької доби на острові Хортиця, де з перших кроків турист потрапляє у світ запорізького козацтва і, за бажання, може спробувати зварити козацький куліш, опанувати козацькі ремесла, взяти участь у козацьких кінних іграх, набути навиків ратного мистецтва тощо.

Аналогічно з анімаційною спрямованістю розвивається музейний комплекс Трипільської культури у м. Ржищеві й с. Трипілля, що на Київщині, де турист поринає у атмосферу трипільської доби.

З елементами обрядово-побутової анімаційності реалізується на території національного природного парку «Гуцульщина» проект музею гуцульської культури під відкритим небом. Цей музей уможливлює туристам відчути органічне поєднання народної архітектури та живого гуцульського побуту, побачити відроджені гуцульські ремесла і промисли (різьбярство, кушнірство, писанкарство, мосяжництво, гончарство, килимарство, вишивка, бондарство).

Подібні музеї «живої етнографії» можна організувати у будь-якій сільській місцевості, де обирається стратегічний довготривалий орієнтир на розвиток масового сільського зеленого туризму.

Анімаційним наповненням програм сільського зеленого туризму можуть бути фольклорні фестивалі, народні гуляння, народні танцювальні вечори, карнавали, вечорниці, ворожіння тощо за безпосередньої участі туристів.

Розвиток сільського зеленого туризму змусить сільські громади приділяти більше уваги благоустрою сіл, реформуванню транспортної інфраструктури, відновленню роботи місцевих закладів культури, забезпеченню екологічної чистоти довкілля і вирішенню нагальних соціально-економічних проблем села за рахунок додаткових надходжень до бюджетів місцевих органів влади.

Сьогодні, розвиток сільського зеленого туризму в Україні обмежують і гальмують такі фактори:

· політико-економічна нестабільність у державі;

· відсутність належного правового забезпечення розвитку сільського зеленого туризму;

· відсутність механізму раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історико-культурного потенціалу для по-треб туризму;

· низький рівень інфраструктури та комунікацій;

· недостатній рівень кадрового та рекламно-інформаційного забезпечення;

Ці негативні фактори можна подолати за рахунок проведення виваженої політики державного регулювання розвитку сільського зеленого туризму, зокрема і на регіональному рівні, з використанням наявних важелів прямого і непрямого впливу [20].

Таблиця 2.2 Фактори впливу на розвиток індустрії туризму

Розділ 3. Шляхи вдосконалення організації турів сільського туризму в Україні

3.1 Основні напрями розвитку сільського туризму в Україні

На даний момент в Україні існують всі передумови для повноцінного розвитку відпочинку в сільській місцевості, який можна розглядати як специфічну форму підсобної господарської діяльності у сільському середовищі з використанням природного та культурного потенціалу регіону, або як форму малого підприємництва, що дає можливість певною мірою вирішити проблему зайнятості сільського населення, покращити його добробут, повніше використати природний та історико-культурний потенціал сільської місцевості. Справа розвитку сільського відпочинку має реальну державну перспективу й сприяє поліпшенню соціально-економічної ситуації в сільській місцевості.

Українське село має багаті рекреаційні ресурси, що належним чином досі ще ніколи не використовувалися. Найцінніший туристичний ресурс села -- мальовнича українська природа, дефіцит спілкування з якою має більшість мешканців великих міст. Сільський зелений туризм у різних регіонах України дозволяє використовувати різні фактори лікувального впливу природи: ландшафтотерапевтичний, кліматотерапевтичний, бальнеологічний тощо [21].

Крім цього, українське село має багатий пізнавальний потенціал, пов'язаний з історико-етнографічною спадщиною, сільською культурою та побутом, маловідомими для сільського жителя видами туристичної діяльності та народними промислами. Мешканець великого українського міста сприймає сільський побут та культуру села як захоплюючу екзотику, особливо якщо це села гуцульські, молдовські, болгарські, грецькі тощо. Ще більшою екзотикою це видається іноземному туристові, котрий приїжджає в Україну за новими емоціями.

На сьогоднішній день туристична галузь в Україні є лише п'ятою за значенням складовою поповнення бюджету і її питома вага має значно збільшитися з огляду на такі об'єктивні передумови, як вигідне геополітичне розташування України в центрі Європи, наявність значного туристично-рекреаційного потенціалу, сприятливий клімат, багаті флора й фауна, чисельні культурно-історичні пам'ятки світового рівня. Сільський туризм виступає як важливий чинник стабільного динамічного збільшення надходжень до бюджету, активізації розвитку багатьох галузей економіки (транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство тощо) [22].

Сільський відпочинок в Україні за рахунок збереження етнографічної самобутності повинен якнайшвидше набути національного значення. По-перше, він дає потужний поштовх для відродження й активного розвитку традиційної культури: народної архітектури, мистецтва, промислів -- всього, що складає місцевий колорит, і що, поряд із природно-рекреаційними чинниками, є не менш привабливим для туристів. По-друге, завдяки сільському туризму мешканці урбанізованих територій з масовою культурою мають можливість пізнати справжні українські традиції та звичаї. По-третє, етнічна культура села представляє Україну цілому світові й також приваблює іноземних туристів. Тому, як передумову успішного розвитку відпочинку в сільських етнографічних районах треба розглядати формування ідеології відродження й розвитку всього спектру традиційної культури, починаючи від форм господарських занять до надбань духовної сфери, що діятимуть як сприятливі чинники для індивідуального відпочинку в етнографічних районах України.

Сільське населення України здатне отримувати реальні доходи у сфері сільського туризму від таких видів діяльності, як:

- облаштування туристичних маршрутів;

- облаштування й експлуатація стоянок для туристів;

- робота гідом чи екскурсоводом;

- транспортне обслуговування туристів;

- єгерська діяльність (полювання, аматорське та спортивне рибальство);

- прокат туристичного спорядження;

- послуги приймання туристів;

- кулінарні послуги;

- підготовка культурних програм;

- народні промисли;

- виробництво та реалізація туристам екологічно чистих продуктів харчування;

- реалізація туристам ягід та грибів.

Крім того, у створенні цікавої відпочинкової пропозиції власник агрооселі повинен дбати про якість двох ключових аспектів агротуристичного продукту:

1. матеріально-технічної якості (наприклад, розміри та умеблювання кімнати, оснащення їх побутовою технікою, оснащення гігієнічного вузла);

2. емоційно-абстракційної якості (рівень сервісного обслуговування відпочиваючих).

Розвиток сільського зеленого туризму в нашій країні відбувається поки ще досить спонтанно. Однак Спілка сільського зеленого туризму України, створена в Україні у 1996 році, до цього часу проводить активну інформаційну роботу, і надає всіляку підтримку в просуванні сільського зеленого туризму в Україні на ринок туристичних послуг.

Піднесення сільського зеленого туризму в Україні підтримується спеціальними програмами Міжнародного фонду «Відродження», фонду «Євразія», Європейської федерації сільського зеленого туризму «Єврожітс» та іншими. Але цього недостатньо, щоб сільський зелений туризм в країні відіграв роль потужного каталізатора розвитку багатьох галузей економіки, таких як сільське господарство, транспорт, зв'язок, торгівля, будівництво тощо. Також ця галузь поки що є недостатньо розвинутою, щоб стати провідним чинником стабільного і динамічного збільшення надходжень до бюджету. Передусім необхідно здійснити законодавчо-нормативне врегулювання основ його функціонування [23].

У законодавстві України сільський зелений туризм розглядається як одна із багатьох послуг, які можуть надаватися в рамках господарської діяльності особистих селянських господарств. На мою думку, вирішення комплексу організаційно-правових питань щодо розвитку сільського зеленого туризму необхідно розглядати через призму правового становища особистих селянських господарств, правовий режим землі та майна цих господарств, основних засад господарської діяльності особистих селянських господарств тощо [24].

Основними проблемами забезпечення відповідних умов для розвитку в селах «сільського зеленого туризму» є:

- доволі низький рівень якості та комфорту, які є невід'ємною частиною якісного задоволення потреб як вітчизняних, так і іноземних туристів;

- погане транспортне сполучення (дороги в сільській місцевості знаходяться у надзвичайно занедбаному стані);

- низький рівень надання послуг;

- недостатня кількість комплексних туристичних пропозицій, що містять продукти, орієнтовані на новий тип туриста;

- низький рівень маркетингу та неефективна реклама, а також недостатнє методичне забезпечення та відсутність цілеспрямованої діяльності;

- існування досить сильної конкуренції з боку сусідніх країн, які пропонують більш якісну інфраструктуру та транспортне сполучення, менш суворі візові вимоги та більш прогресивну систему оподаткування, яка сприяє розвитку даного виду туризму.

Розвиток сільського туризму у будь-яких регіонах України ускладнюється кількома обставинами, головною серед яких є недостатній рівень популяризації сільського туризму в Україні як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. Інформація про існуючі садиби найчастіше не доходить до споживача через недостачу грошових коштів у самих власників.

Друга проблема - недосконала законодавчо-нормативна база та недостатність методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки сільського населення з боку держави. Нині тільки окремі аспекти діяльності сільського туризму регулюються Законами України «Про туризм», «Про особисте селянське господарство» та «Про підприємництво».

Третьою проблемою є відсутність інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку найбільш перспективних видів туризму. Становлення і розвиток інноваційної діяльності та наукове забезпечення сільського туризму сприятиме створенню нових оригінальних туристичних продуктів, комплексному використанню та збереженню навколишнього природного середовища та культурної спадщини, патріотичному вихованню, пропаганді здорового способу життя, зміцненню міжнародного авторитету України як туристичної держави.

3.2 Ефективність запропонованих напрямів розвитку сільського туризму в Україні

Конче необхідним для розвитку сільського туризму на теренах нашої держави є розроблення загальнодержавної програми розвитку туризму і курортів на період до 2026 року, зокрема, щодо підтримки розвитку сільського туризму як одного з пріоритетних напрямів туристичної галузі [25].

Сьогодні також важливим є питання просування в Україні самої ідеї сільського туризму в цілому. Метою розробки цієї широкомасштабної програми повинно стати підвищення поінформованості населення і створення позитивного ставлення до цього виду відпочинку. Насамперед, повинні бути задіяні такі види маркетингових комунікацій, як PR-статті, прес-конференції, семінари із залученням іноземних і вітчизняних організацій для вивчення та популяризації новітніх технологій у сфері туризму, телепередачі, що викликають довіру та позитивну реакцію населення.

Реклама і пропаганда сільського туризму головним чином покладається на Спілку сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні та заснований нею науково-популярний журнал «Туризм сільський зелений». Ця всеукраїнська неприбуткова організація кожного року навесні проводить виставки-ярмарки із сільського туризму «Українське село запрошує». Разом з тим, агрооселі також презентуються на туристичних та сільськогосподарських виставках і ярмарках. Поруч із всеукраїнським каталогом виходять розрізнені і часто нескоординовані каталоги за регіонами. Потребує удосконалення реклама сільського туризму в Інтернеті [26].

Варто також активізувати значення місцевої влади у підтримці цілей сільського туризму. Адже відомо, що сільський туризм -- це додаткові грошові надходження й поліпшення інфраструктури району та добробуту населення, а також створення нових робочих місць. Саме органи місцевої влади можуть надавати клопотання про забезпечення податкових пільг при одержанні державних дотацій особам, які беруть участь у наданні туристичних послуг.

Для становлення науково-практичного підґрунтя розвитку сільського туризму на просторах України пропонується запровадити безкоштовне навчання сільських господарів основам ведення туристичної діяльності, видання методичних посібників, навчальних фільмів. Враховуючи те, що важливим аспектом організації сільського туризму є також особисті якості господарів агроосель (адже вони повинні бути навченими основам сервісу й культури гостинності, бути щирими, усміхненими та мати хоча б мінімальні організаторські здібності). Професійні вміння та навички власників агроосель потрібно вивчити на базі фахових навчальних закладів, де і запровадити відповідний напрямок підготовки.

Крім цього, важливим напрямом науково-практичного підґрунтя розвитку сільського туризму повинно стати відтворення соціокультурного середовища історичного поселення -- «історичного села», «національного села» або відтворення соціокультурного середовища різних історичних об'єктів (садиби, замки, монастирі тощо). Даний підхід вимагає значних інвестицій, розробки спеціальних комплексних проектів та великої науково-дослідної роботи.