Структура процесу навчання руховим діям у волейболі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунальний заклад Сумської обласної ради

«Лебединський педагогічний коледж ім. А.С. Макаренка»

Циклова комісія викладачів фізичного виховання з методиками навчання

Курсова робота

з волейболу з методикою викладання

СТРУКТУРА ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ РУХОВИМ ДІЯІМ У ВОЛЕЙБОЛІ

студентки IV курсу 441 групи

Бендюг Катерини Володимирівни

Керівник - викладач фізичного виховання, викладач

вищої категорії Степаненко Олександр Миколайович

м. Лебедин 2020



Рецензія на курсову роботу

зі спеціальності 014 Середня освіта (Фізична культура)

з додатковою кваліфікацією «Організатор дитячої технічної творчості»

за темою «Структура процесу навчання руховим діям у волейболі»

студентки 441 групи

Бендюг Катерини Володимирівни

Актуальність обраної теми визначено і обґрунтовано. Вона зумовлена проблемою оволодіння певними духовними і матеріальними цінностями фізичної культури, передбаченими навчальними програмами у спеціально організованому педагогічному процесі.

Курсова робота складається зі змісту, вступу, двох основних розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Перший розділ розкриває теоретико-методичні основи навчання волейболу у загальноосвітній школі, зокрема формування рухових умінь і навичок, структура процесу навчання рухових дій, методи навчання у фізичному вихованні.

У другому розділі студентка проводить аналіз рівня технічної підготовки учнів на уроках волейболу з метою теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити педагогічні умови процесу навчання рухових дій на уроках фізичної культури, та надає практичні рекомендації для вдосконалення техніки передачі волейбольного м'яча двома руками з верху.

Поставлена мета і завдання досягнуті і розкриті на належному рівні. Робота виконана згідно методичних рекомендацій щодо написання курсових робіт студентами.

Дану роботу можна використати студентам третього та четвертого курсів під час підготовки до проведення пробних уроків та проходження переддипломної педагогічної практики.

Курсова робота допускається до захисту.

Рецензент О.СТЕПАНЕНКО

Зміст

волейбол руховий передача м'яч

Вступ

1. Теоретико-методичні основи навчання волейболу у загальноосвітній школі

1.1 Формування рухових умінь і навичок

1.2 Структура процесу навчання рухових дій

1.3 Методи навчання у фізичному вихованні

2. Аналіз рівня технічної підготовки учнів на уроках волейболу

2.1 Діагностика техніки виконання передачі м'яча двома руками зверху

2.2 Удосконалення техніки передачі м'яча двома руками зверху на уроках волейболу

2.3 Практичні рекомендації для вдосконалення техніки виконання передачі м'яча двома руками з верху

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження: Мета системи фізичного виховання - всебічний розвиток здібностей особистості, підготовка до високо продуктивної праці, зміцнення та збереження здоров'я, задоволення різних потреб громадян. Одним із головних завдань фізичного виховання є навчання рухових умінь та навичок, необхідні у житті, та довести їх до необхідного рівня досконалості та навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення (Железняк Ю.Д., Портнов Ю.М.).

Волейбол є найбільш доступним, отже, масовим засобом фізичного розвитку і зміцнення здоров'я широких верств населення, волейболом займаються у всіх регіонах країни. Ця гра користується популярністю у людей різного віку, від дітей до людей похилого віку. Успіх у поєдинку може принести тільки оптимальне рішення тактичного завдання, яке поставив супротивник або ж поставлено завдання йому самому (Железняк Ю.Д., Кунянский В.А., Чачин А.В.).

Аналіз науково-методичної літератури дозволяє констатувати, що сучасний волейбол характеризується збільшенням атакуючих дій, для організації яких необхідна спеціалізація технічної і тактичної підготовки гравців з урахуванням ігрових функцій. При цьому передача м'яча двома руками з верху розглядається як один із основних факторів досягнення успіху в волейбольному матчі (Клещев Ю.Н., Мармор В.К., Перльман М.Р., Филин В.П.).

Під час опрацювання літератури з волейболу ми прийшли до висновку, що питання методики навчання і вдосконалення передачі м'яча двома руками з верху розглянуті достатньо повно. Це в першу чергу дослідження Бабич О. М., 2003, А.В. Бєляєва, 2007; Ю.Д. Железняка та Ю.М. Кліщового, 2002 ;А.В. Суханова; 2002 ; А.Г. Фурманова, 1995, та інших. Але всі ці запропоновані авторами вправи для вдосконалення нападаючого удару розроблені для кваліфікованих спортсменів, і ці вправи багато в чому не підходять юним волейболістам, не відповідають їх технічним та фізичним особливостям.

Об'єкт дослідження: навчально-тренувальний процес у волейболі.

Предмет дослідження: методика навчання передачі м'яча двома руками з верху.

Мета дослідження: визначити ефективну структуру процесу навчання рухових дій з волейболу на уроках фізичної культури.

Завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз літератури що до характеристики рухових умінь і навичок, етапів навчання руховим діям та методів навчання у фізичному вихованні.

2. Науково обґрунтувати і експериментально перевірити рівень технічної підготовки учнів експериментальної групи.

3. Розробити практичні рекомендації для вдосконалення техніки передачі м'яча двома руками з верху.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використовували комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: аналіз, порівняння, узагальнення, спрямованих на вивчення документів із питань організації і методики занять волейболом з учнями школи.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні педагогічного потенціалу шкільного волейболу, розкритті форм і видів організації навчання волейболу.

Практичне значення роботи полягає у дослідженні рівня технічної підготовки учнів експериментальної групи, та виокремленні практичні рекомендації для вдосконалення техніки виконання передачі м'яча двома руками з верху.



1. Теоретико-методичні основи навчання волейболу у загальноосвітній школі

Навчання у фізичному вихованні визначається як організований процес передачі і засвоєння системи спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і психічне удосконалення людини.

У навчанні беруть участь два суб'єкти цього процесу: учень і вчитель. Перший прагне навчитись, другий -- навчити. Успіху у навчанні досягають там, де дії учня керовані усвідомленою метою і спрямовані на засвоєння необхідних знань, умінь, навичок, форм поведінки та видів діяльності. Діяльність учителя полягає в організації процесу навчання, керуванні ним. Без розумного і цілеспрямованого керівництва вчителя й активної, свідомої участі учня позитивного результату у процесі навчання досягнути не можна.

Вивчення фізичних вправ на уроках і в позаурочний час передбачає послідовне формування умінь та навичок виконувати окремі рухові дії. При цьому вчитель (та й учні) повинен завжди знати, що саме необхідно сформувати в кожному конкретному випадку і якщо таке формування не відбулося, процес навчання не можна вважати завершеним. [15, 17].

1.1 Формування рухових умінь і навичок

Процес володіння руховою діяльністю починається із формування вміння. Визначити поняття рухове вміння можна як сформовану на основі знань і досвіду функціональну властивість людини не автоматизовано управляти рухами в процесі моторної діяльності. Основними ознаками рухового вміння є:

Рухова діяльність здійснюється під обов'язковим контролем свідомості. При навчанні вправам це вимагає значної концентрації уваги.

Рухова діяльність характеризується відсутністю погодженості між окремими фазами та елементами, існує надмірна м'язова напруженість.

Рухи на рівні формування вміння не стійкі і не надійні. Відбувається пошук найкращих способів вирішення рухового завдання.

Збиваючі фактори (кліматичні умови, втома і т.п.) можуть суттєво негативно впливати на рухову діяльність. Багаторазове систематичне повторення рухової дії призводить до того, що вміння переходить у рухову навичку. Тривалість переходу залежить від наступних факторів:

- рухової обдарованості і попереднього досвіду учня;

- віку учня (діти засвоюють рухи швидше, ніж дорослі); координаційної складності рухових дій;

- методів, які використовуються в навчанні;

- рівня інтелектуального розвитку учня. [19, 20].

Рухова навичка -- це автоматизований спосіб управління рухами в цілісній моторній діяльності.

Основними ознаками рухової навички є:

Автоматизм є основною ознакою навички. При цьому людина, здійснюючи мінімальний контроль за технікою рухів, може концентрувати свою увагу на інших об'єктах. Звільняючись від участі в контролі за виконанням окремого руху в складному руховому акті, свідомість виконує пошукову, контролюючу і регулюючу функції.

Для навички характерна досконала координованість частин тіла в руховому акті, відсутність закріпачення, легкості і погодженості всіх елементів руху. Це дозволяє виконувати рухову дію з максимальним зусиллям і проявом швидкості, оптимальним ритмом і темпом.

Навичка має високу надійність, тобто вплив збиваючих зовнішніх факторів відносно не значний.

Навичка характеризується тривалістю запам'ятовування. Навчившись плавати або їздити на велосипеді, людина зберігає ці навички протягом всього життя.

Володіння технікою рухів досконалої навички формує специфічні психомоторні відчуття: для плавця -- відчуття води, стрибуна -- відчуття висоти, боксера -- відчуття дистанції.

Виконання рухів може відбуватись із значною варіативністю. [19, 21, 23].

В практиці фізичного виховання спостерігається декілька закономірностей формування рухових навичок. Ось деякі з них:

1. Вплив вдалої чи не вдалої спроби на процес навчання. Серед спеціалістів з фізичного виховання існує думка, що в процесі навчання руховим навичкам позитивно впливають лише вдалі спроби.

Було проведено дослідження Л. Сергієнком, Ю. Подоляком та С. Євтушоком (1977), в якому визначався ефект вдалої і невдалої спроби в процесі навчання. Ними було виявлено, що інколи для процесу навчання невдала спроба має більший ефект, ніж вдала спроба. Проте це положення справедливе тільки тоді, коли помилка невдалої спроби була своєчасно відмічена і вказана тому, хто навчається. Іншими словами вчитись можна тільки на тих помилках, які усвідомлені і від яких можна мати корисну інформацію. Невідмічена помилка є небажаною в процесі навчання рухам. До того ж слід підкреслити, що навчаючий ефект невдалої спроби спостерігається лише після серії вдалих спроб. За думкою цих спеціалістів, періодично зустрічаючись, невдала спроба в процесі навчання дозволяє більш точно диференціювати кінестетичні відчуття, які багаторазово удосконалювались шляхом виконання вдалих спроб. Звідси можна рекомендувати інколи виконання рухової навички з помилками, що певним чином позитивно вплине на диференціацію кінестетичних відчуттів.

2. Зміна швидкості в формуванні навички. Навичка формується, як правило, нерівномірно. Нерівномірність має дві тенденції:

- на початку навчання відбувається порівняно швидке оволодіння рухами, а потім якісний приріст навички загальмовується. Подібна закономірність характерна для навчання порівняно легким руховим діям, коли учень швидко схоплює основу дії і тривало засвоює її деталі;

- спочатку навчання спостерігається незначне якісне формування навички, а потім воно різко зростає. Подібна закономірність характерна для навчання відносно складним діям.

3. Затримка («плато») в формуванні навички. Тривалість затримки в формуванні навички може бути різною. Вона обумовлена двома причинами:

- внутрішня -- адаптаційні процеси відбуваються повільно у даної особистості (дія генетичних факторів);

- зовнішня -- викликана невірною методикою навчання або недостатнім розвитком рухових навичок.

Попередній розвиток рухових здібностей. За даними Л.ІІ. Сергієнко, О.В. Петунін, (1973) збільшення вихідного рівня розвитку рухових здібностей, які мають суттєвий вплив на дану діяльність на величину істотної різниці (t>2,5) сприяє збільшенню швидкості засвоєння рухових навичок приблизно на 10-20 %.

Згасання рухової навички. Ця закономірність проявляється тоді, коли тривалий час не повторюється рухова дія. Згасання навички відбувається поступово. Спочатку навичка якісно не змінюється, але учень починає почувати невпевненість, що інколи приводить до зривів у виконанні дій. Потім втрачається здібність до точного диференціювання дій, порушуються складні координаційні відношення між рухами і нарешті учень не може виконувати деякі складні рухи. Тимчасове невиконання навички використовують в ситуації, коли потрібно загасити навичку з метою формування нової техніки рухів.

6. Перенос рухових навичок. У фізичному вихованні і спорті важливим є позитивний і негативний перенос навичок. Ось деякі в цьому відношенні характеристики:

- позитивний перенос -- це така взаємодія навичок, коли раніше сформована навичка сприяє (полегшує, прискорює) формуванню нової навички. Основною умовою позитивного переносу навички є наявність структурної схожості головних фаз рухових дій. Наприклад, метання малого м'яча -- метання списа, їзда на велосипеді -- управління мотоциклом, акробатичні стрибки -- стрибки з жердиною в легкій атлетиці. Позитивний переніс рухових навичок найбільш сильно проявляється на початкових етапах навчання;

- негативний перенос -- це така взаємодія навичок, коли вже сформована навичка ускладнює формування нової рухової навички. Це відбувається при подібній структурі підготовчих фаз рухів і відсутності схожості основних фаз. Така взаємодія навичок відома під назвою «інтерференція» [23, 24].

1.2 Структура процесу навчання рухових дій

Структура процесу навчання у фізичному вихованні складається з трьох етапів: початкового розучування, закріплення і вдосконалення. На кожному етапі реалізується певна мета та завдання.

Етап початкового розучування. Мета початкового розучування -- навчити основам техніки рухової дії, сформувати рухове вміння.

Завдання етапу:

- створити загальне уявлення про рухову дію і установку на оволодіння нею;

- навчити елементам техніки дії, які не були засвоєні;

- сформувати загальний ритм руху.

- попередити або усунути зайві рухи та грубі помилки, які зустрічаються в руховій дії.

Особливістю реалізації цього етапу є широке використання наочних, словесних і практичних методів. В даному етапі багато чого залежить від віку, рухового досвіду, обдарованості учня.

Передумовою засвоєння кожної вправи є знання учня про вправу, його руховий досвід та фізична і психічна готовність до навчальної діяльності. На цій базі можна оволодівати технікою будь-яких рухових дій. При цьому, навчаючи учнів, вчитель постійно повинен пам'ятати, що кінцевою метою навчання є використання засвоєних фізичних вправ у повсякденному житті для безпосереднього використання в побуті і професійній діяльності та для самовдосконалення і використання набутого фізкультурно-спортивного досвіду в майбутньому при навчанні інших [11, 20, 22].

Спеціальні фізкультурно-спортивні знання, які засвоюють учні у процесі фізичного виховання можна поділити на чотири групи:

- знання, що сприяють організації учнів у процесі фізичного виховання (наприклад, правила безпеки, організації ігор, суддівства тощо);

- знання медико-біологічного спрямування (наприклад, про вплив фізичних вправ на функції організму, про першу медичну допомогу, про втому та відновлення, методи самоконтролю тощо);

- знання, необхідні для практичного засвоєння вправи (наприклад, про техніку виконання вправ);

- знання з організації і методики проведення занять фізичними вправами.

Набуття, уточнення і закріплення знань іде паралельно із засвоєнням техніки фізичних вправ та удосконаленням фізичних якостей. Це особливо стосується третьої і четвертої груп знань, які стають актуальними тільки за умови, коли учень робить спробу виконати фізичну вправу або здійснити певну рухову діяльність. Зміст теоретичних знань, їх обсяг у загальноосвітній школі лімітується навчальними програмами всіх рівнів [24].

Знання сприяють якісному оволодінню руховими навичками, розвитку в дитини потреби у фізичному вдосконаленні, вихованню звички до самостійних занять фізичними вправами.

Ефективність методики формування знань буде вищою, якщо при цьому дотримуватись певних правил. Найважливішими серед них є:

* оволодіння руховою дією повинно починатися з формування знань про сутність рухового завдання і можливі шляхи його вирішення;

* обсяг і зміст знань повинен відповідати вікові учнів, їх попередній теоретичній підготовці та інтелектуальному розвитку;

* учні краще засвоюють теоретичний матеріал програми, якщо при цьому посилатись на знання з математики, фізики, біології тощо. Для цього вчителю фізичної культури необхідно підтримувати тісні контакти з педагогами, що викладають ці предмети, або, інакше кажучи, в повній мірі реалізовувати між предметні зв'язки;

- особливість засвоєння теоретичних відомостей у фізичному вихованні є те, що джерелом знань служить не тільки інформація вчителя та літературні джерела, але й сама рухова діяльність учнів. На основі м'язових відчуттів, аналізу результатів виконання фізичних вправ учень пізнає закономірності рухів, отримує практичні наслідки впливу певних фізичних вправ на розвиток якостей, удосконалення функцій різних систем організму, переконується у власних рухових можливостях і значимості занять особисто для себе;

- ефективність засвоєння теоретичного матеріалу залежить від адекватності вибраних форм і методів його викладання в кожному конкретному випадку;

Після засвоєння знань необхідних для вивчення рухової навички переходять до первинного розучування. На цьому етапі застосовують розчленовані цілісні методи. Як при розчленованому, так і при цілісному методах розучування дії на цьому етапі слід використовувати різноманітні методичні прийоми, які полегшують відчуття рухів, дотримання заданих траєкторій. Серед них:

- виконання підвідних вправ. Підвідна вправа за біомеханічними і біодинамічними характеристиками подібна основній вправі, але виконується в більш спрощеному варіанті. Вона підбирається, як правило, індивідуально для кожного з учнів;

- використання предметних орієнтирів: обмежувачів руху, показників напрямку, фіксаторів уваги і т.п.

О.М. Максименко (2001) рекомендує на цьому етапі виконувати такі методичні правила:

- навчання здійснювати тільки за добрим психофізіологічним станом тих, хто навчається;

- при можливості виключити вплив зовнішніх збиваючих факторів;

- припиняти повторне вивчення рухової дії при наявності ознак втоми, в зв'язку з чим змінені м'язові відчуття будуть сприяти формуванню невірних рухових уявлень;

- припиняти повторення при зниженні якості виконання, а також при збільшенні кількості помилок;

- інтервали відпочинку між повтореннями повинні бути достатніми для відновлення;

- в структурі одного заняття навчання необхідно планувати на початку основної частини, коли учні ще уважні і працездатні;

- в системі занять кращі результати при навчанні досягаються при так званому концентрованому підході, коли учень зберігає зорові і рухові відчуття і уявлення від попереднього заняття [8, 11, 15].

Етап поглибленого розучування. Мета етапу -- завершити формування рухової дії на рівні навички. Завдання етапу:

- поглибити розуміння учнями закономірностей рухової дії, що вивчається;

- уточнити дію за її основними фазами та деталями техніки;

- добитись цілісного виконання рухової дії на основі усвідомленого контролю просторових, часових і динамічних характеристик техніки;

- удосконалити ритм дії, домогтися вільного і плавного виконання рухів;

- створити умови варіативного виконання дії.

Особливості реалізації етапу визначаються завданнями. На етапі в подальшому широко використовуються словесні методи, особливо суттєвим є самоаналіз. Частка класичних наочних методів до кінця етапу поступово знижується, за виключенням, мабуть, методів термінової інформації. Із практичних методів провідним стає цілісний метод. Доцільно включати на заняттях змагальний метод відповідно з акцентом не на результат, а на якість техніки виконання. На етапі необхідно дотримуватись наступних методичних принципів:

- навчання слід, як і раніше, проводити за доброго почуття та високої уваги учнів;

- число повторень можна поступово збільшувати, проте при зниженні якості виконання навчання потрібно припиняти;

- інтервали відпочинку між повтореннями поступово скорочуються за умови, що вони достатні для відповідного психофізичного настрою чергової спроби. Якщо дії структурно не складні і виконуються короткочасно, тоді відпочинок на протязі 2 - 5 хвилин достатній;

- у рамках одного заняття навчання на даному етапі слід планувати в першій половині основної частини уроку, коли ще не настала значна втома.

Етап закріплення і вдосконалення. Мета етапу -- рухове вміння перевести в навичку з наступним переходом в цілісне виконання в різних умовах.

Завдання етапу:

- добитись стабільності і автоматизму виконання рухової дії;

- завершити індивідуалізацію техніки дії відповідно до досягнутого ступеня розвитку індивідуальних здібностей;

- добитись виконання рухової дії у відповідності до вимог його практичного використання (максимального зусилля і швидкості, раціонального ритму і т.п.);

- забезпечити варіативне виконання навички в залежності від конкретних практичних обставин.

Особливості реалізації цього етапу при використанні методу слова в тому, що робиться поглиблений аналіз та самоаналіз техніки дій, пропонується самостійна робота з книгою. Роль наочних методів поступово знижується, проте значну роль відіграють методи термінової інформації, спостереження за технікою виконання аналогічних дій більш кваліфікованими виконавцями. Із практичних методів ведучим залишається цілісне повторення з додатковими варіантами. Починається все ширше використання методу сумісної взаємодії. Змагальний метод використовується не тільки з метою удосконалення техніки, а і для досягнення певного результату

На даному етапі не виключається необхідність перебудови техніки рухової дії. Це може статись у двох випадках:

- коли засвоєні форми рухів не зовсім відповідають новим функціональним можливостям організму;

- коли сформована неправильна навичка в результаті недостатньо кваліфікованого навчання [20].

Попередження та виправлення рухових помилок. При правильній методиці навчання процес оволодіння руховими навичками не завжди супроводжується помилками. Помилками називають неправильні або малоефективні рухи.

Причинами виникнення різноманітних помилок можуть бути:

невірне розуміння учнями запропонованого рухового завдання;

невміння учнями розумово проаналізувати дану вправу;

невідповідність розумового проекту виконання рухової дії м'язовим відчуттям;

недостатня загальна фізична підготовленість;

відсутність гармонії в розвитку фізичних якостей;

невпевненість у своїх силах, відсутність рішучості;

при втомі учнів;

через невідповідність технічних засобів.

Н. М. Терентьева виділяє наступну класифікацію рухових помилок:

- помилки в окремих рухових діях і помилки загальні;

- локальні та комплексні;

- типові та нетипові;

- автоматизовані та неавтоматизовані;

- значні та незначні.

Попередження помилок значно полегшує навчання. Тому вигідніше попередити, аніж виправляти помилки.

Завдання попередження помилок:

1) домогтися, щоб учні правильно зрозуміли загальну мету вправи;

2) правильно зрозуміли техніку вправи;

3) учням треба пропонувати лише доступний навчальний матеріал;

4) наполягати на ретельному виконанні вправи;

5) додержуватися співвідношення між швидкістю виконання та правильністю виконання вправи.

Причина та характер помилки повинні бути зрозумілими для учнів. Важливо при виправленні помилок не виправляти їх усі за раз, а по черзі, починаючи з головних [19, 20].

За допомогою цієї структури процесу навчання, вивчають такі технологічні елементи:

- пересування;

- вихідне положення;

- передача м'яча;

- прийоми подачі;

- прийом передачі;

- подачі;

- атакуючі удари;

- блокування.

1.3 Методи навчання у фізичному вихованні

Методи - це способи взаємної діяльності учня і вчителя, спрямованої на вирішення навчально-виховних завдань.

Методичні прийоми - це шляхи реалізації методів у конкретних випадках і умовах процесу фізичного виховання.

У процесі фізичного виховання використовують три групи методів:

1. Методи використання слова.

2. Методи демонстрації

3. Практичні методи.

1. Методи використання слова

У процесі фізичного виховання використовуються загально-педагогічні прийоми методу слова:

- Розповідь - застосовується при ознайомленні з вправою, організації ігрової діяльності, повідомленні завдань.

- Опис - використовується для ознайомлення з технікою вправ.

- Пояснення - це прийом передачі інформації про техніку виконання вправи.

- Інструкції і вказівки - використовується для передачі інформації про допущені помилки, правила техніки безпеки та ін.

- Бесіда - використовується з метою поглиблення і розширення знань, виявлення інтересів і бажань, оцінки виконаної роботи.

- Словесні оцінки - відіграють роль мовного схвалення або осуду діяльності.

- Команда - служить сигналом для спільних дій, використовується для швидкого виконання дій або зміни характеру діяльності.

- Підрахунок - допомагає визначити необхідний темп і ритм дій.

2. Методи демонстрації

Розрізняють дві основні форми показу:

1.Демонстрація поз і рухів (безпосередній показ або пряма наочність).

При використанні безпосереднього показу вправ можна рекомендувати:

- показувати тільки тоді, коли людина за поясненням не може уявити рухову дію і правильно її виконати;

- використовувати повільний показ, який дає можливість краще сприйняти структуру вправи, що виконується;

- показувати одну дію варто не більше двох трьох разів;

- доцільно максимально скоротити паузу між демонстрацією і виконанням;

- показ повинен служити точним взірцем того, що потрібно відтворити.

2. Використання ілюстративних матеріалів (опосередкована наочність).

До використання ілюстративних матеріалів висувають такі вимоги:

- корисно поєднувати демонстрацію “сповільненою” із звичайною кінострічкою за схемою: звичайна - “сповільнена” - звичайна;

- викладачу необхідно завчасно вивчити матеріали демонстрації, визначити сторони і деталі, на які потрібно звернути особливу увагу учнів;

- до аналізу і пояснення ілюстративних матеріалів необхідно залучати учня. [24].

3. Практичні методи:

До методів навчання руховим діям належать такі методи:

- метод навчання вправ загалом;

- метод навчання вправ по частинах;

- метод підвідних вправ;

- метод імітаційних вправ.



2. Аналіз рівня технічної підготовки учнів на уроках волейболу

Експериментальна база дослідження. Педагогічне дослідження проводилось на базі Спеціалізованій школі I - III ступенів № 7 м. Лебедин, Сумської області. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 32 учнів 9-го класу даної школи.

Об'єкт дослідження: навчально-тренувальний процес учнів спеціалізованої школи.

Предмет дослідження: методика навчання передачі м'яча двома руками з верху.

Мета дослідження - визначити ефективну структуру процесу навчання рухових дій з волейболу на уроках фізичної культури.

Зважаючи на це були визначені такі завдання:

1. Науково обґрунтувати і експериментально перевірити рівень технічної підготовки учнів експериментальної групи.

2. Розробити практичні рекомендації для вдосконалення техніки передачі м'яча двома руками з верху.

2.1 Діагностика техніки виконання передачі м'яча двома руками зверху

Мета: визначити рівень компетентності учнів, передачі волейбольного м'яча двома руками з верху.

Завдання: за допомогою навчальних нормативів визначити рівень учнів технічної підготовки з волейболу.

На переддипломній педагогічній практиці мені довелося працювати з учнями 9-го класу.

При вивченні рівня компетентності учнів, передачі волейбольного м'яча двома руками з верху використовували начальний норматив [див. додаток А].

При оцінювані вправи дотримувались таких вимог:

визначена мета його застосування;

обрана система оцінок;

розминка перед тестуванням повинна бути стандартною (за тривалістю, підбором вправ, послідовністю їх виконання);

оцінювання мусять проводити одні й ті самі люди, які вміють це робити;

мотивація спрямована на максимально можливий результат.

Потрібну інформацію про технічну підготовленість отримали скориставшись оцінюванням технічної підготовки. Аналіз і узагальнення результатів оцінювання якості рівня технічної підготовки учнів з волейболу, які були проведині, дозволили зібрати конкретні дані про учнів, і на основі цього скорегувати свою роботу.

При обробці результатів оцінювання якості рівня технічної підготовки учнів виявилося (Рисунок 2.1.), що високий рівень технічної підготовки, мають 17% учнів; достатній рівень - мають 37% учнів; середній рівень - мають 20% учнів; початковий рівень - мають 26% учнів.

Рисунок 2.1 Результат оцінювання якості рівня технічної підготовки учнів

Висновок: отже, проаналізувавши результати оцінювання, ми виявили рівень компетентності технічної підготовленості учнів з волейболу. Необхідно працювати над удосконаленням рівня компетентності передачі волейбольного мяча двома руками з верху.

2.2 Удосконалення техніки передачі м'яча двома руками зверху на уроках волейболу

Мета: вдосконалення техніки виконання передачі м'яча двома руками з верху.

Завдання: за допомогою засобів фізичного виховання вдосконалити техніку передачі мяча двома руками зверху.

На основі даних, отриманих під час проведення діагностики рівня компетентності учнів з волейболу, організовуємо роботу по вдосконаленню технічної підготовки з боку вчителя. На уроках фізичної культури розглядаючи модуль з волейболу, я використовувала такі підготовчі вправи:

ь Згинання та розгинання пальців рук в положенні руки вперед, в сторони, вгору.

ь Стискування тенісного м'яча.

ь Стоячи біля стіни, одночасне та перемінне відштовхування пальцями рук.

ь В упорі лежачи згинання та розгинання рук.

ь Переміщення на руках вправо, вліво по кругу, носки ніг на місці.

ь Згинання та випрямлення рук в парах з опорою на партнера.

ь Переміщення на руках, ноги тримає партнер.

ь Ведення баскетбольного м'яча, кидки м'яча в стінку двома руками від грудей.

ь Опора лежачи. Одночасне відштовхування руками і ногами. Те ж, з плесканням в долоні.

ь Кидки набивного м'яча з різних вихідних положень.

ь Штовхання набивного м'яча вперед - вгору з вихідного положення - м'яч над головою.

ь Звернути увагу на поступливий рух рук і згинання ніг в колінах.

ь Те ж, але збільшуючи відстані, змінюючи траєкторію польоту. Завдання партнера своєчасно зміститись до м'яча.

ь Те ж, але за сигналом партнера (ліва рука-поштовх вліво, права - вправо).

ь Те ж, але в трійках. Середній виконує поштовх за голову.

ь Штовхання м'яча вперед - вгору в стрибку.

ь Передачі набивного м'яча біля стінки, над собою.

ь Передачі баскетбольного м'яча в парах чи біля стінки.

Також використовували підвідні вправи:

v Імітація передачі м'яча двома руками зверху. Вправа розпочинається з основної стійки.

v Імітація пересування до м'яча та передачі м'яча двома руками з верху.

v Імітація передачі м'яча двома руками з верху по сигналу (свистку або хлопку) при пересуванні по спортивній залі приставними кроками лівою (правою) стороною.

Звернути увагу на:

v Наближається м'яч - випрямитись, підняти руки вгору; зменшити швидкість польоту м'яча - зігнути руки і ноги;

v Передача м'яча - потягнутись вперед-вгору, випрямити руки і ноги; прийняти вихідне положення.

v Навчити правильно розміщати пальці на м'ячі. М'яч на підлозі. Кисті рук розміщуються таким чином, щоб великі пальці були спрямовані один на одного, вказівні - під кутом один до одного, а всі останні охоплюють м'яч збоку - знизу.

М'яч піднімається з підлоги в вихідне положення і тримається біля лоба.

v Передачі підвішеного м'яча вперед - вгору.

v Передачі м'яча вперед-вгору після власного підкидання.

v Те ж саме, але м'яч підкидає партнер.

Особливо важливе значення приділяли зустрічному руху кистей рук до м'яча, завдяки чому відбувається амортизація удару при прийомі навіть дуже сильного польоту м'яча. Приймаємо кінчиками пальців. Максимальне навантаження при прийомі несе великий палець, потім вказівний і т. д. Якщо м'яч вимазати сажею або чорнилом і дати пограти, то за забрудненим частинами долонь гравців можна наочно показати правильний і неправильний прийом м'яча. На рисунку 2.2. показано забруднені пальці гравців, які виконували прийом м'яча правильно і неправильно.

Рисунок 2.2 Зображення відбитку чорнил на долонях при правильному і неправильному прийомі м'яча

Грубою помилкою при прийомі м'яча є, коли м'яч стикається з поверхнею долонь, у цих випадках суддя завжди фіксує помилку (подвійний удар). Відбувається вона часто тому, що гравець боїться прийняти сильний м'яч на кінчики пальців і тому підставляє всю долоню. Такі побоювання марні! Навіть самий сильний м'яч можна прийняти на пальці, тільки при цьому відстань між великими пальцями обох рук треба зменшити аж до їхнього зіткнення. У початківців гравців великі пальці грають другорядну роль при прийомі та майже не стикаються з м'ячем. Це є великим недоліком, впевнений прийом і точність передачі в чому залежать від активної ролі великих пальців.

Зіткнення пальців з м'ячем повинно відбуватися на рівні верхньої частини обличчя гравця і на відстані 15 -- 20 см від нього.

Рисунок 2.3 Положення кистей в момент передачі м'яча двома руками з верху

З рисунку 2.3. видно, що відповідні кінчики пальців знаходяться на одному рівні, кут між кистями злегка відкритий донизу. Якщо пальці випрямити і максимально напружити, а потім розслабити їх, то це і буде стан долонь в момент прийому. Напруга пальців залежить від сили нападаючого удару. При прийомі несильних м'ячів пальці повинні бути майже розслабленими, при сильних м'ячах напругу пальців треба збільшити.

А саме, отримавши дані оцінювання, зробили висновок, що учні потребують допомоги, щодо удосконалення технічної підготовки, з боку вчителя.

Для формування компетентності учнів з волейболу використовуємо спеціальні вправи, рухливі ігри на уроках фізичної культури, змагання з волейболу, а також вносимо зміни в руховий режим дня учня.

Розвиток рухових (фізичних) якостей забезпечуюємо у системі уроків, розвиваємо в учнів швидкість, силу, спритність, витривалість, гнучкість. Цей процес тісно пов'язаний з формуванням рухових навичок і зумовлений обсягом і характером рухової активності учня. Від рівня розвитку рухових якостей залежать результати виконання таких природних рухів, як біг, стрибки, метання тощо.

З метою розвитку фізичних якостей учнів на уроках волейболу використовуюємо такі елементи новітніх педагогічних технологій: групові технології; ігрові технології (змагання); технології індивідуального навчання; колективний спосіб навчання; технології формування творчої особистості, а також такі ефективні і перевірені практикою методи, як фронтальний, позмінний, потоковий, коловий, що дає можливість набагато ефективніше проводити уроки. На уроках, в підготовчій частині, обов'язково проводемо розминку для ефективної підготовки учнів до основної частини уроку і досягнення мети уроку. Розминки розподіляємо на двотижневі цикли. Так учням класу легше запам'ятовувати вправи, які підбираються для розвитку фізичних якостей. Особливу увагу приділяємо емоційному настрою учнів, намагаємось тактовно виправляти допущені помилки, створювати ситуацію успіху для кожної дитини, заохочуючи її до особистісного зростання. Ускладнюємо завдання поступово, щоб викликати в учнів бажання долати труднощі і досягти успіхів у виконанні фізичних вправ та завдань. Прагнємо, щоб кожен урок був логічним продовженням попереднього і, водночас, підготовкою до наступного, змістовним, цікавим для учнів і таким, що спонукає їх до фізичної активності та занять спортом в урочний та позаурочний час.

Під час експерименту на уроках фізичної культури були використані підвідні, підготовчі вправи які сприяли засвоєння техніки передачі м'яча двома руками з верху. Також були використані спеціальні вправи які сприяли засвоєнню на уроках фізичної культури [див. додаток Б], рухливі ігри на уроках фізичної культури [див. додаток В], внесені зміни в руховий режим дня (рекомендовано комплекс ранкової гімнастики) [див. додаток Г], проводили з учнями естафети з елементами волейболу [див. додаток Д]. Здіснювали індивідуальний підхід до учнів із початковим рівнем технічної підготовки, розробили практичні рекомендації для вдосконалення техніки виконання передачі м'яча двома руками з верху.



2.3 Практичні рекомендації для вдосконалення техніки виконання передачі м'яча двома руками з верху

При вдосконаленні техніки виконання передачі м'яча двома руками зверху слід дотримуватись принципів послідовності, від простого до складного: на місці, після переміщення, в структурі взаємодії, у грі.

Навчання зустрічному руху рук, правильному розміщенню рук, кистей, тулуба, ніг:

1. Показ передачі в цілому.

2. Пояснити механізми рухів, розміщення пальців на м'ячі.

3. Волейболісту, який стоїть у вихідному положенні, партнер точно в руки підкидає м'яч. Він повертає його виконавши передачу зверху двома руками.

4. Передача біля стінки на відстані 2-2,5 м.

5. Передача на тренажері “ Нападаючий м'яч ”.

6. Передача в парах без переміщення.

7. Передача в парах, змінюючи відстань між гравцями.

8. Передача в ціль.

9. Передача тренеру, який виконує передачі то одному, то іншому.

Методичні вказівки. Звернути увагу і своєчасно виправити помилки у положенні пальців, кистей, рук, тулуба, ніг.

Навчання техніці передачі м'яча зверху двома руками після переміщення:

Демонстрація та пояснення техніки виконання передачі м'яча двома руками зверху після переміщення різними способами.

1. Виконання імітаційних і спеціальних вправ.

2. Передача м'яча двома руками зверху після переміщення вперед. Вправа виконується в парах.

3. Передача м'яча двома руками зверху після переміщення в сторону.

4. Передача м'яча двома руками зверху при переміщенні вперед і назад.

5. Передача м'яча двома руками зверху при переміщенні звичайним та приставним кроком.

Методичні вказівки. Спочатку виконуються вправи, які сприяють оволодінню техніки постановки рук на м'ячі, стоячи на місці, а потім вправи з переміщенням.

Навчання техніці передачі м'яча за голову:

1. Пояснення та показ передачі м'яча за голову двома руками зверху.

2. Виконання вправи в спрощених умовах з вказівками тренера.

3. Передача м'яча двома руками за голову в трійках: №1 виконує передачу №2, той виконує передачу над собою, а потім передачу за голову №3, №3 виконує довгу передачу №1. Після 25-30 спроб гравці міняються місцями.

4. Те ж, але гравець всередині повертається то до одного, то до другого партнера.

Навчання техніці передачі м'яча двома руками зверху, який летить з швидкістю більше 12 м в секунду:

1. Показати і пояснити вихідне положення і механізм рухів при амортизації і наданню м'ячу нового поступального руху.

2. Передача м'яча двома руками зверху, після власного удару у стінку з відстані 3-4 м.

3. Те ж саме, але після точного несильного удару партнера.

4. Те ж саме, після удару партнера в зону 4, з зони 5.

5. Те ж саме, з зони 3 в зону 6.

6. Те ж саме, з зони 2 в зону 1.

7. Те ж саме, з зони 4 в зону 1.

8. Те ж саме, з зони 2 в зону 5.

9. Виконання передачі м'яча двома руками зверху після точного удару з 7-8м.

10. Те ж саме, але з відстані 10-12м.

11. Те ж саме, але після удару з другої половини майданчика через сітку.

12. Те ж саме, але після подачі.

13. Виконання передачі м'яча двома руками зверху після ударів двох партнерів з відстані 8-9м.

Навчання умінню групуватись при перекатах на спину:

1. Пояснити та показати вправи в цілому.

2. Те ж саме, але з різних положень і з різними швидкостями.

3. Виконання перекату на спині з вихідного положення упор присівши на гімнастичному маті.

4. Те ж саме, але на підлозі.

5. Те ж саме, але з положення присівши.

6. Те ж саме, з положення низької стійки волейболіста.

7. Те ж саме, але після переміщення в середньому темпі з імітацією передачі м'яча.

8. Те ж саме, з викиданням м'яча двома руками.

9. Те ж саме, але з виконанням передачі м'яча.

Навчання перекату з стегна на таз-спину при переміщеннях в сторону:

1. Пояснення та демонстрація перекату з стегна на таз - спину.

2. Виконання групування та перекату з положення випаду вправо та вліво на гімнастичних матах.

3. Те ж саме, на підлозі.

4. Виконання перекату після переміщення по майданчику в середньому темпі з імітацією передачі м'яча.

5. Те ж саме, але після переміщення вправо, вліво в швидкому темпі, без фіксованого вихідного положення у випаді.

6. Те ж саме, але в швидкому темпі.

7. Передача м'яча з подальшим перекатом на стегно - таз - спину після точного підкидання м'яча партнером.

Методичні вказівки. Прийом м'яча виконується не в момент випаду, а після виходу тулуба за опору і відштовхування від неї.

Навчання техніці виконання передачі м'яча двома руками зверху з подальшим перекатом на спину і стегно - таз - спину:

1. Акробатичні вправи - перекиди вперед, перекати на спині, в групуванні.

2. З середньої стійки зробити широкий крок в сторону, опустити тулуб якомога нижче на опорну ногу, імітувати передачу м'яча, опуститись на підлогу з стегна на круглу спину згрупувавшись.

3. Те ж саме, в другу сторону.

4. Те ж саме, виконуючи передачу м'яча після накидання м'яча партнерам з відстані 3-4 м.

5. Те ж саме, але м'яч накидається на відстань 2-3 кроки від приймаючого.

6. Те ж саме, але після несильного, але точного удару.

Передачі пов'язані з умінням вести спостереження: передача над собою у русі по лініях майданчика; передача партнеру, який переміщується; передачі за знаком партнера.

Рекомендовані вправи:

1. Передачі назад за голову. Вправи виконуються у трійках - №1 передає №2, який стоїть в середині і виконує передачу за голову №3. №3 виконує довгу передачу №1.

2. Передача в стрибку. Відстань між гравцями 3 м. Те ж, але через сітку.

3. Передачі в трійках з переміщенням.

Рекомендовані вправи в парах:

1. У парах. Передачі на відстані 3 м з середньою траєкторією.

2. Передачі над собою - передача партнеру. Висота передач над собою 1,5м.

3. Передачі через сітку. Відстань між партнерами 3 м.

4. Передачі зі зміною відстані, траєкторії і напрямку.

На урок з волейболу для вдосконалення техніки передачі м'яча двома руками зверху, ми запропонували учням підготовчі та підвідні вправи:

Підготовчі вправи:

1. Згинання та розгинання пальців рук в положенні руки вперед, в сторони, вгору.

3. Стискування тенісного м'яча.

4. Стоячи біля стіни, одночасне та перемінне відштовхування пальцями рук.

5. В упорі лежачи згинання та розгинання рук.

6. Переміщення на руках вправо, вліво по кругу, носки ніг на місці.

7. Згинання та випрямлення рук в парах з опорою на партнера.

8. Переміщення на руках, ноги тримає партнер.

9. Ведення баскетбольного м'яча, кидки м'яча в стінку двома руками від грудей.

10. Опора лежачи. Одночасне відштовхування руками і ногами. Те ж, з плесканням в долоні.

11. Кидки набивного м'яча з різних вихідних положень.

12. Штовхання набивного м'яча вперед - вгору з вихідного положення - м'яч над головою.

13. Звернути увагу на поступливий рух рук і згинання ніг в колінах.

14. Те ж, але збільшуючи відстані, змінюючи траєкторію польоту. Завдання партнера своєчасно зміститись до м'яча.

15. Те ж, але за сигналом партнера (ліва рука-поштовх вліво, права - вправо).

16. Те ж, але в трійках. Середній виконує поштовх за голову.

17. Штовхання м'яча вперед - вгору в стрибку.

18. Передачі набивного м'яча біля стінки, над собою.

19. Передачі баскетбольного м'яча в парах чи біля стінки.

Підвідні вправи:

1. Імітація передачі м'яча двома руками зверху. Вправа розпочинається з основної стійки.

2. Імітація пересування до м'яча та передачі м'яча двома руками з верху.

3. Імітація передачі м'яча двома руками з верху по сигналу (свистку або хлопку) при пересуванні по спортивній залі приставними кроками лівою (правою) стороною.

Звернути увагу на:

1. Наближається м'яч - випрямитись, підняти руки вгору; зменшити швидкість польоту м'яча - зігнути руки і ноги;

2. Передача м'яча - потягнутись вперед-вгору, випрямити руки і ноги; прийняти вихідне положення.

3. Навчити правильно розміщати пальці на м'ячі. М'яч на підлозі. Кисті рук розміщуються таким чином, щоб великі пальці були спрямовані один на одного, вказівні - під кутом один до одного, а всі останні охоплюють м'яч збоку - знизу.

М'яч піднімається з підлоги в вихідне положення і тримається біля лоба.

1. Передачі підвішеного м'яча вперед - вгору.

2. Передачі м'яча вперед-вгору після власного підкидання.

3. Те ж саме, але м'яч підкидає партнер.

В удосконаленні техніки важливу роль відіграє стійка та переміщення гравця під час передачі м'яча:

Ігрова стійка - це не якесь стандартне положення гравця, а навпаки, вона відзначається раціональною варіативністю, що зумовлює своєчасне переміщення гравця по майданчику й вихід його у вихідне положення для виконання конкретного прийому техніки (Рисунок 2.4.).



Рисунок 2.4 Стійка волейболіста

Дійсно, стійка, яка передує нападаючому удару, значно відрізняється від стійки, що застосовується при виборі місця для прийому м'яча після удару нападаючого. Стійка характеризується динамічністю і рухливістю опорно-рухового апарату гравця, що досягається у результаті переносу ваги на передню частину стопи, згинання ніг у суглобах і незначного нахилу тулуба вперед. При цьому передпліччя, зігнуті у ліктьових суглобах рук, знаходяться на рівні поясу. Увага гравця зосереджена на м'ячі, діях своїх партнерів і гравців команди супротивника. Знаходячись у ігровій стійці, волейболіст інколи трохи переміщається з сторони у сторону або переносить вагу тіла з однієї ноги на іншу. Це сприяє більш швидкому включенню м'язового апарату у роботу при пересуванні спортсмена по майданчику.

Висота стійки визначається ступенем згинання ніг у колінних суглобах. В залежності від кута згинання ніг розрізняються висока, середня і низька стійки. Окрім того, існує ще багато стійок, що можна віднести до тієї або іншої різновидності.

Переміщення.

Характер переміщень у грі відповідає розв'язанню технічних і тактичних завдань у ситуаціях, які виникають постійно й раптово. У зв'язку з цим волейболістові доводиться вибірково застосовувати різні переміщення - кроком, стрибком, бігом; стрибати для удару по м'ячу або блокування; падати, щоб прийняти м'яч. Зрозуміло, у грі часто зустрічаються різноманітні сполучення способів переміщення. Вони можуть бути заздалегідь передбачені гравцем (зайняття вихідних положень, розгін для нападаючого удару).

Особливості переміщення зумовлені характером виконання попередніх дій. Однак всі види переміщення об'єднує плавність і «м'якість» їхнього виконання, що досягається завдяки неповному випрямленню ніг у колінних суглобах і відсутності махових рухів руками.

Переміщення буває як при передачі м'яча двома руками з верху в перед так і назад (Рисунок 2.5.), (Рисунок 2.6.).

Рисунок 2.5 Переміщення гравця при передачі м'яча двома руками з верху в перед



Рисунок 2.5 Переміщення гравця при передачі м'яча двома руками з верху назад

Техніка переміщень

Спочатку ізольовано вивчається кожний прийом. Після цього засвоєні способи переміщення поєднуються між собою з іншими різноманітними прийомами.

Уява про той або інший технічний прийом створюється шляхом показу і пояснення.

Перші вправи повинні сприяти засвоєнню техніки бігового кроку. Для цього застосовуються:

1. Біг на місці, біг по прямій.

2. Біг, який переходить у звичайний.

3. Біг по дистанції.

Навчити правильному відштовхуванню можна за допомогою таких вправ:

а) пружинистий біг з високим підніманням стегон;

б)стрибки з ноги на ногу з невеликим просуванням вперед; акцентувати увагу на повне розгинання ноги, поступово збільшення кроків і перехід на біг по прямій;

в) стрибки з високим підніманням стегон;

г) стрибки з ноги на ногу по позначках, переходячи в біг;

д) біг із стрибками, високо піднімаючи стегно з високим злітанням.

е) біг із стрибками, високо піднімаючи стегно з далеким польотом.

Важливу роль в волейболі відіграє фізична підготовка. Вона складається із загальної та спеціальної підготовки. Між ними існує тісний взаємозв'язок.

Загальна фізична підготовка направлена на розвиток основних рухливих якостей - сили, швидкості, витримки, гнучкості, спритності, а також на збагачення волейболістів різноманітними рухливими навичками.

Спеціальна фізична підготовка направлена на розвиток фізичних якостей та здібностей, специфічних для гри у волейбол. Задачі її безпосередньо зв'язані з навчанням учнів техніці та тактиці гри. Основним засобом спеціальної фізичної підготовки є спеціальні (підготовчі вправи).

Одні вправи розвивають якості, необхідні для оволодіння технікою (укріплення кисті, збільшення рухливості, швидкості скорочення м'язів, розвиток м'язів ніг і т.ін.), інші направлені на формування тактичних вмінь (розвиток швидкості реакції та орієнтування, швидкості переміщення в діях у відповідь на сигнали і т.ін.).

Систематичне застосування підготовчих вправ прискорює процес навчання технічним прийомам волейболу та створює передумови для формування найбільш міцних рухливих навиків.

Послідовність підготовчих вправ на заняттях наступна: вправи на швидкість реакції, спостережливість, координацію, швидкість дій у відповідь, швидкість переміщення, для розвитку сили та швидкісно-силових якостей, ігри та естафети з перешкодами.

Підготовчі вправи зазвичай проводяться у підготовчий частині заняття, однак вони можуть застосовуватись і в основній частині перед виконанням вправ по техніці і тактиці. Наприклад, перед тим, як виконати складну вправу з волейбольним м'ячем, учень вивчає вправу з набивним м'ячем. Систематично треба включати у заняття ігри та естафети з перешкодами (у невеликій кількості - від 5 до 10 мин.). Це створює в учнів емоційний підйом і дає можливість підтримувати відповідний рівень навантаження впродовж всього заняття.



Висновок

В результаті роботи, проаналізувавши ряд літературних джерел з теорії і методики фізичного виховання слід сказати, що навчання у фізичному вихованні визначається як організований процес передачі і засвоєння системи спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і технічне удосконалення учня.

Розрізняють два рівні рухового уміння: уміння виконувати окрему рухову дію (наприклад, подачу у волейболі, штрафний кидок у баскетболі чи гандболі тощо). В літературі його інколи називають умінням нижчого порядку; уміння вищого порядку (наприклад, уміння грати у волейбол, боротись, фехтувати тощо) або, як його часто називають, уміння виконувати цілісну рухову діяльність. Уміння вищого порядку представляє собою комплекс рухових навичок, що взаємодіють у процесі вирішення учнями певних рухових завдань. До уміння вищого порядку відносяться й уміння здійснювати процес фізичного виховання з метою самовдосконалення.

Структура процесу навчання у фізичному вихованні складається з трьох етапів: початкового розучування, закріплення і вдосконалення. На кожному етапі реалізується певна мета та завдання. За допомогою них відбувається формування умінь виконувати фізичні вправи, їх трансформація в навички. Об'єднання навичок в уміння вищого порядку - це тривалий, складний процес, успіх якого залежить від багатьох чинників. Першим серед них є правильне педагогічне керівництво цим процесом, яке полягає у його чіткому структуруванні.