Організаційно-методичні аспекти забезпечення контролю за фізичною підготовкою школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСТИТЕТ

ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін та здоров'я людини

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Теорія і методика фізичного виховання»

Тема: Організаційно-методичні аспекти забезпечення контролю за фізичною підготовкою школярів

Керівник роботи,

К.п.н., доцент

П.В. Хоменко

Виконав (ла)

студент (ка) групи ЗЛ-21

Канівець Олександр

Полтава 2014

Вступ

Останнім часом в Україні активізується робота в галузі охорони здоров'я, формування здорового способу життя, розвитку фізичної культури й спорту. Пріоритетні підходи до збереження й зміцнення здоров'я дітей і молоді, розвитку фізичної культури і спорту визначені у Законах України „Про охорону дитинства", „Про фізичну культуру і спорт", у Державній національній програмі „Діти України", міжгалузевій комплексній програмі „Здоров'я нації на 2002-2011 pp.", Національній доктрині розвитку освіти України XXI століття тощо. Однак зазначені в перелічених державних документах заходи не можуть призвести до радикальних перетворень у справі підвищення загального рівня фізичного здоров'я нації та престижу здорового способу життя без охоплення всієї сукупності суспільних відносин, спрямування на покращення індивідуального й соціального життя, створення єдності на концептуально-методологічному, законодавчому й організаційному рівнях, забезпечення цілісної державної політики.

Реалізація реформи загальноосвітньої школи в галузі фізичного виховання учнів, її характер і масштабність вимагають значного часу. На найближчі роки першорядним завданням є вдосконалення діючих форм шкільної фізкультури, підвищення їх ефективності, організаційного рівня і результативності всіх складових програмних компонентів.

Кінцевим результатом впливу фізичної культури протягом навчання, розвитку й виховання з 1-11 класу повинна бути фізично досконала, гармонійно розвинена особистість.

Відмінне здоров'я, міцне і загартоване тіло, сильна воля, сформовані в процесі занять фізичною культурою і спортом, є базою для інтелектуального і особистісного розвитку людини. Досягти фізичної досконалості, позбутися набутих фізичних недоліків можна лише шляхом правильного і систематичного використання фізичних вправ.

Спостерігаючи протягом ряду років за формуванням організму школярів вчитель звичайно цікавиться станом їхнього здоров'я, фізичного розвитку й фізичної підготовленості, фіксуючи це відповідними показниками. Комплекс цих показників створює повне уявлення про особливості розвитку організму дітей.

Розглядаючи рухову діяльність дітей, вчитель спостерігає її в різних за формою рухах, у яких виявляються тією чи іншою мірою швидкість, сила, спритність, витривалість або сполучення цих якостей. Ступінь розвитку фізичних якостей і визначає якісну сторону рухової діяльності дітей, рівень їхньої загальної фізичної підготовленості.

Поєднуючи заняття фізичною культурою з загальною фізичною підготовкою, вчитель тим самим здійснює процес усебічної фізичної підготовки, що має велике оздоровче значення.

Таким чином, розвиток фізичних якостей, власне кажучи, є основним змістом і метою загальної фізичної підготовки, а, отже, потребує організованого педагогічного контролю.

Контроль за навчальною діяльністю школярів -- складова частина навчального процесу. Він сприяє: виявленню навчальних досягнень учнів, розкриттю причин слабкого засвоєння учнями змісту освіти і вживанню раціональних заходів для ліквідації виявлених у результаті перевірки знань школярів недоліків як у роботі учнів, так і у вчителів.

Таким чином, систематичний контроль -- це умова руху вперед, тому що учень може мати уявлення про те, що він знає, що ним досягнуто, на що варто звернути увагу в подальшій роботі.

З великого кола проблем, що стосується фізичного вдосконалення, ми хочемо більш уважно розглянути питання фізичної підготовленості у процесі вікового розвитку школярів. Знання вікового розвитку основ рухової діяльності, на нашу думку, сприятиме поліпшенню методики роботи зі школярами.

В даний час накопичено об'єктивні даних про віковий розвиток фізичних якостей (Б.Ашмарин, 1979, В.Богословський, 1984; В.Шаулін, 1998; Н.Холодова, 2002; Б.Шиян, 2002; В.Бальсевіч, 2004 та ін.), але ще мало досліджень, присвячених розвитку рухів, насамперед основних, починаючи з 1-го класу і закінчуючи 11, випускним.

В останні роки існує думка, що в нашій країні потрібно оцінювати ефективність роботи з фізичної культури в школі не тільки за "кубками", "грамотами" і різним призам, завойованим у спортивних змаганнях, а оцінювати постановку фізичного виховання в школі за даними фізичної підготовленості всіх учнів, їхнім станом здоров'я і фізичним розвитком.

Особлива увага до фізичної підготовки учнів середньої школи спостерігається в даний час.

Оцінка здоров'я і фізичного розвитку школярів не викликає значних труднощів, тому що лікарі, медичні працівники мають докладні інструкції і вказівки Міністерства охорони здоров'я з цього приводу.

Оцінка ж фізичної підготовленості школярів украй скрутна. Скрутна тому, що немає універсальної апробованої методики її визначення і мало опублікованих даних для порівняння рівня підготовленості учнів (Г.Кукушкін, Н.Лупандіна; Е.І.Рябцева; В.М.Платонов, М.М.Буклатова; В.І.Лях; Т.Ю.Круцевіч; Л.П. Сергієнко). Цим і зумовлена актуальність обраної нами теми дослідження «Педагогічний контроль за фізичною підготовкою школярів».

Мета дослідження - на основі психолого-педагогічної та методичної літератури охарактеризувати організаційно-методичні аспекти забезпечення контролю за фізичною підготовкою школярів.

Об'єкт - особливості фізичної підготовки школярів.

Предмет - шляхи оптимізації розвитку фізичних якостей дітей на уроках фізичної культури в школі.

Для досягнення поставленої мети ми поставили наступні завдання:

1. Проаналізувати теоретичні основи проблеми фізичного виховання школярів.

2. Охарактеризувати організаційно-методичні аспекти забезпечення контролю за фізичною підготовкою школярів.

3. Розробити методичні рекомендації, спрямовані на розвиток фізичних якостей школярів.

У роботі використовуються теоретичні методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури; узагальнення та систематизація результатів передового педагогічного досвіду роботи.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, що містить 34 джерел.

Основний зміст дослідження викладено на сторінках.

Розділ 1. Теоретичні основи проблеми фізичного виховання школярів

1.1 Значення і завдання фізичного виховання дітей шкільного віку

Перш ніж розкривати значення фізичного виховання школярів, зазначимо, що в динаміці розвитку їхнього організму спеціалістами виділяються три вікові періоди [8]:

8-11 років (дівчатка) друге дитинство;

8-12 років (хлопчики)

12-15 років (дівчата) підлітковий вік;

13-16 років (хлопці)

16-20 років (юнки) юнацький вік.

17-21 років (юнаки)

Приблизно у відповідності із наведеною періодизацією школярів поділяють на три групи: молодшого, середнього і старшого шкільного віку.

Значення фізичного виховання школярів визначається наступними причинами: подоланням інерції спадковості і дуже великим значенням моторики, яка через механізми моторно-вісцеральних рефлексів стимулює і гармонізує розвиток форм і функцій організму. Ще з дошкільного віку, щоб повніше використати дію моторики людини, природа забезпечила функціонування спеціального нейрофізіологічного механізму, який підсвідомо примушує дитину рухатися і який називають кінезофілією [12, с.18].

З початком підліткового віку механізм кінезофілії припиняє свою дію. Виникає питання: чому? Відповідь така: тому, що у підлітків починає інтенсивно розвиватися інтелект. Як свідчить вікова морфологія та фізіологія, на початок підліткового віку мозок дитини уже не відрізняється від мозку дорослої людини. Та все ж таки не зрозуміло, чому з розвитком інтелекту припиняється дія кінезофілії. Було б добре, аби кінезофілія діяла на протязі всього життя людини. Тоді б оптимально рухались і ліниві і проворні, і дисципліновані і недисципліновані, і вольові і не дуже здатні до генерації вольових проявів, і в підсумку зникли б порушення, спричинені гіподинамією, поменшала б кількість патологічних відхилень, викликаних переїданням і взагалі проблема ведення здорового способу життя перестала б бути проблемою. Пояснення такого факту більшість дослідників пов'язують із становленням у людини вольової сфери.

Виходячи із вище викладеного, сформулюємо завдання фізичного виховання дітей шкільного віку [24].

Освітні завдання:

1. Озброювати знаннями, що стосуються закономірностей фізичного вдосконалення людини.

2. Формувати рухові уміння і навики в такому об'ємі, щоб створити надійне підґрунтя фізичної освіти.

3. Формувати інструкторські та суддівські уміння та навики.

4. Ознайомлювати з інформацією стосовно ведення здорового способу життя.

Оздоровчі завдання:

1. Підвищувати опірність організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища.

2. Збільшувати енергетичні можливості організму шляхом розвитку таких фізичних якостей як сила, витривалість, прудкість, гнучкість.

3. Формувати і закріплювати правильну поставу.

Виховні завдання:

1. Розвивати вольові якості.

2. Сприяти формуванню естетичних смаків.

3. Прищеплювати навики поведінки у відповідності з етичними правилами і нормами.

4. Навчати самовихованню.

1.2 Особливості вирішення освітніх і оздоровчих завдань фізичного виховання школярів різного віку

Найбільше місце в рамках освітньої та оздоровчої роботи відводиться розвитку фізичних якостей: сили, прудкості, витривалості, гнучкості. В процесі онтогенезу вони розвиваються нерівномірно, і з приводу цього накопичений уже досить великий експериментальний матеріал, викладений в спеціальній літературі. Так, В.Г.Ареф'єв узагальнив такий матеріал. Отже, щодо школярів чоловічої статі є такі відомості [1, с.93-94]:

1. Найвищі темпи, характерні для розвитку прудкості рухів ніг, спостерігаються у 7-9 років, загальної витривалості - у 8-9 років і 12-13 років, гнучкості хребта - у 9-10, 13-14 і 15-16 років, статичної рівноваги - у 9-10, 14-15 і 16-17 років, силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба -у 11-12 років, статичної витривалості згиначів плеча-у 14-15 і 16-17 років і сила розгиначів тулуба - у 16-17 років.

2. Високі темпи розвитку мають місце у розвитку силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба (у 12-13 і 15-16 років), сили розгиначів тулуба і статичної витривалості згиначів плеча (у 13-14 років), загальної витривалості та швидкісно-силових якостей розгиначів ніг і тулуба (у 14-15 років).

3. Помірно високі темпи розвитку спостерігаються стосовно сили розгиначів тулуба (у 8-9, 10-11 і 14-16 років), прудкості рухів ніг (у 9-10 і 15-16 років) і швидкісно-силових якостей розгиначів ніг (у 10-11 років).

Щодо школярів жіночої статі відомості такі:

1. Найвищі темпи спостерігаються у розвитку прудкості рухів ніг (у 7-9, 10-11 і 13-14 років), статичної рівноваги (у 8-9, 11-12 років), швидкісно-силових якостей розгиначів ніг (у 9-12 років), статичної витривалості згиначів плеча (у 9-10 років), силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба (у 9-12 років), сили розгиначів тулуба (у 10-11 і 16-17 років), загальної витривалості (у 11-12 років) і гнучкості хребта (у 14-15 і 16-17 років).

2. Високі темпи розвитку мають місце у розвитку статичної витривалості згиначів плеча (у 7-8, 10-11 і 14-15 років), статичної рівноваги (у 7-8 і 9-10 років), силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба (у 8-9 і 12-13 років), прудкості рухів ніг (у 9-10 років), загальної витривалості (у 9-10 років), сили розгиначів тулуба (у 11-12 років) і гнучкості хребта (у 11-12 і 13-14 років).

3. Помірно високі темпи розвитку характерні для розвитку сили розгиначів тулуба (у 7-9 років), швидкісно-силових якостей розгиначів ніг (у 7-8 і 14-15 років), силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба (у 7-8 років), гнучкості хребта (у 7-8 і 9-10 років), загальної витривалості (у 8-9 і 16-17 років), статичної рівноваги (у 12-13 років) та прудкості рухів ніг (у 15-16 років).

Відмічається, що наведені періоди розвитку рухових якостей є підставою для планування фізичної підготовки учнів з 1-го по 11-й клас.

Справді, плануючи роботу з фізичної культури із школярами, можна якоюсь мірою покладатися на цю інформацію, але повністю враховувати її дуже важко, а стосовно проведення уроків фізичної культури, де вчителю треба завантажити зразу тридцять а то й більше різних за рівнем фізичної підготовленості і фізичного розвитку учнів, мабуть і просто неможливо. Окрім того, запам'ятати всі ці періоди, покладаючись виключно на механічну пам'ять, теж дуже важко.

Таким чином, і в даному разі, як і у випадку формування рухових умінь і навиків, треба володіти розумінням базової інформації, розумінням фундаментальних закономірностей, відштовхуючись від яких можна творчо вирішувати питання фізичної підготовки школярів.

Для отримання базової інформації в даному випадку слід скористатися онтогенетично-енергетичним підходом.

Вікова морфологія, фізіологія, психологія і інші наукові дисципліни дають підставу стверджувати, що дитина - це не зменшена копія дорослої людини. Так, співвідношення різних тканин і органів у дитини і дорослого неоднакове. У новонародженого значно більша відносна вага мозку, печінки, нирок і, навпаки, значно менша відносна вага м'язів. Мозок 7-річної дитини в стані спокою витрачає майже чверть всієї, що виробляється організмом, енергії, а у дорослого доля мозку в енергообміні становить лише 7-8 %. Все це і обумовлює більшу інтенсивність і напруженість енергетичного обміну у дітей в порівнянні з дорослими.

Але оскільки інтенсивність обміну у дитини вища, значить їй потрібно і відносно більше кисню. Значить, у неї повинні бути краще, ніж у дорослого, організовані всі фізіологічні процеси, пов'язані з транспортом кисню всередині організму і його доставкою до місць призначення.

І це дійсно так. У дітей порівняно більший розмір серця як за масою, так і за внутрішнім об'ємом, що дозволяє перекачувати за одиницю часу відносно більшу кількість кисню і краще постачати ним тканини. Різниця в кровообігу між дітьми і дорослими настільки велика, що багато фізіологів вважають його неекономічним. Але природа не помиляється. Для розвитку організму необхідно забезпечувати енергетичне постачання хай і менш економним, зате надійним способом. Дихання у дитини більш часте і поверхневе, зате легені влаштовані так, що газообмін в них полегшений, швидкість переходу газів із крові в повітря і навпаки вища, ніж у дорослих, що також менш економне, зате надійно [4].

До того ж у дітей суттєво вища чутливість дихального центру до СО₂. Це, власне, і обумовлює неекономічність дихання у них. Вони майже вдвічі гірше використовують кожну літру повітря, що циркулює через легені, та в підсумку організм гарантується від окислення, яке негативно відображається на процесах росту.

Іще одна важлива особливість дитячого організму пов'язана із скелетними м'язами. У дітей капілярна сітка в м'язах порівняно густіша і розгалуженіша, що обумовлює краще кровопостачання і краще забезпечення киснем. Склад м'язових волокон у дітей також інший, ніж у дорослих.

Слід відмітити також, що в процесі природного розвитку до 10-11 років досягаються високі аеробні можливості. В цьому віці спостерігаються великі відносні показники максимального поглинання кисню (МПК), найбільш висока відносна потужність, що відповідає анаеробному порогу, серцево-судинна і дихальна системи функціонують збалансовано, що також сприяє підвищенню аеробних можливостей. Цей вік називають "вершиною дитинства" - підсумком важливого етапу розвитку всіх органів і систем, періодом розвитку рухових можливостей дітей. Та це лише один із багатьох етапів в ході індивідуального розвитку [14].

В 12-13 років починається статеве дозрівання, і в організмі дитини начебто щось виходить з ладу. Нижчим стає анаеробний поріг, МПК, відбувається розузгодження між кровообігом і диханням. В м'язах виявляються нові біохімічні властивості, пов'язані з бурхливим розвитком анаеробно-гліколітичного джерела енергопродукції.

До 14-річного віку знову дещо зростає потужність аеробного енергозабезпечення, тоді як анаеробний гліколіз начебто гальмується, призупиняється. Та це тимчасово. Уже в наступному віковому етапі, який починається в самому кінці періоду статевого дозрівання, бурхливо зростають анаеробно-гліколітичні можливості, а потім і потужність креатинфосфатного джерела, так що до 17 років енергозабезпечення м'язової роботи юнака стає приблизно таким же, як і в дорослої нетренованої людини, хоча, як відмічалося, зміни продовжуються ще десь до 20 років [4].

Підсумовуючи сказане, можна виділити декілька важливих для практики фізичного виховання школярів моментів [15, с. 78-79]:

1. Для аеробних можливостей, що лежать в основі прояву витривалості до помірної роботи, оптимальним періодом розвитку є вік від 8 до 10 років і 14 років.

2. Для розвитку анаеробно-гліколітичних механізмів, що лежать в основі проявлення сили і силової витривалості, сенситивними можна вважати вікові проміжки: 11-13 і 16-17 років.

3. Креатинфосфатний енергетичний механізм, що забезпечує проявлення прудкості і швидкісно-силових якостей, найбільш інтенсивно розвивається у віці 16-18 років.

Для осіб жіночої статі аналогічні сенситивні періоди починаються і закінчуються, як правило, на рік раніше.

Окрім цього, якщо відкрити монографію А.А. Гужаловського [6], то можна прочитати, що сила досить інтенсивно розвивається також до 9 років, а прудкість в період від 8 до 10 років, тобто тоді, коли і гліколітичний і креатинфосфатний механізми знаходяться ще в дрімотному стані. Як же пояснити цей феномен? Для цього слід згадати інформацію, що стосується рівнів побудови рухів. Там говорилося, що в період від 7 до 10-11 років йде інтенсивний розвиток просторового рівня, рівня просторово точних, добре скоординованих рухів, покращується нервова регуляція роботи м'язів. А оскільки такі фізичні якості, як сила і особливо прудкість, обумовлюються не тільки енергетичними можливостями, а й якістю нервової регуляції, то, зрозуміло, в цей період вони теж повинні суттєво зростати.

Стосовно ж гнучкості, то тут учителю фізичної культури важливо пам'ятати, що це та якість моторики людини, яка найраніше (якщо над нею не працювати) виявляє ознаки деградації, починаючи приблизно з 15-річного віку [23].

Дану підсумкову інформацію кожному фахівцю з фізичного виховання треба розуміти і пам'ятати. Слід пам'ятати також і те, що вирішення оздоровчих завдань на уроках фізичної культури з дітьми шкільного віку не передбачає максимального розвитку фізичних якостей, їх треба розвивати гармонійно, і в такій мірі, яка б забезпечувала достатній запас здоров'я.

Таким чином, ми приходимо до дуже важливого для практики шкільного фізичного виховання висновку про те, що працюючи над вирішенням завдань фізичної підготовки школярів, не слід впливати відносно ізольовано на розвиток окремих фізичних якостей, а завжди застосовувати різні засоби з метою комплексного впливу на всі різновиди фізичних здібностей, покладаючись на ефект позитивного переносу між ними, який має місце лише у випадку, коли не ставиться ціль їх максимального розвитку, як, наприклад, в спорті. В останньому ж випадку (при орієнтації на максимум) спостерігається ефект негативного переносу, завдяки якому не можна, наприклад, одночасно бути і відмінним стаєром, і відмінним важкоатлетом.

Сказане, звичайно, не виключає деякої зміни акцентів у фізичній підготовці школярів залежно від сенситивних періодів розвитку різних сторін моторики, на що неодноразово зверталась увага, але між зміною акцентів і спеціальною фізичною підготовкою відстань дуже велика.

Тепер, коли ясно, що розвиток фізичних якостей дітей шкільного віку повинен проводитись комплексно, виходячи із наявності ефекту позитивного переносу між ними, то треба спробувати знайти аргументи для обґрунтування такого режиму роботи на уроках фізичної культури в школі, при якому означений перенос був би найбільшим. Звернемо в зв'язку з цим увагу на характер залежності між потужністю м'язової роботи і частотою серцевих скорочень (див. рис. 1) [12].

Рисунок 1. Взаємозв'язок між потужністю роботи (N) і частотою серцевих скорочень (ЧСС). 1, 2, 3, 4 - характеристичні точки

Як видно із рис. 1, спочатку між перемінними (N і ЧСС) спостерігається прямолінійний зв'язок. Це означає, що організм людини успішно долає роботу. Починаючи з характеристичної точки "3", прямолінійний зв'язок порушується і ЧСС починає наростати швидше ніж потужність, що свідчить про те, що організм долає надто великі труднощі і починає функціонувати все з меншою ефективністю. Зрозуміло, що ЧСС не може зростати безкінечно, через деякий час вона стабілізується при дуже високих значеннях (більше 200 уд/хв), а згодом людина взагалі змушена відмовитися від роботи (характеристична точка "4").

Цілком зрозуміло, що при вирішенні оздоровчих завдань в роботі із школярами слід використовувати навантаження такої інтенсивності, коли ЧСС не виходить за межі характеристичної точки "3". Цей момент, починаючи із старших школярів і закінчуючи молодшими, коливається в межах 170-190 уд/хв.

Тепер звернемо увагу на характеристичну точку "1". Вона відповідає такому рівню функціонування організму, при якому починають активно підключатися механізми аеробного забезпечення, а тому її ще називають в спеціальній літературі порогом аеробного обміну. Якщо інтенсивність функціонування нижче порогової, то це означає, що адаптивні можливості практично не збільшуються і оздоровчий та розвиваючий ефекти близькі до нуля. Стосовно дітей шкільного віку, починаючи від старших і закінчуючи молодшими, кількісні значення ЧСС в даній характеристичній точці коливаються в межах 120-130 уд/хв.

Отже, підсумовуючи сказане, робочі величини ЧСС в роботі з дітьми шкільного віку коливаються від 120-130 уд/хв до 170-190 уд/хв.

Але на даному частотному діапазоні є одна ділянка (характеристична точка "2"), яка повинна цікавити нас найбільше, бо саме при функціонуванні організму з ЧСС, що відповідає характеристичній точці "2", відбувається найбільший позитивний перенос між фізичними якостями. У спеціальній літературі її ще називають порогом анаеробного обміну (ПАНО). Рівень ЧСС складає тут в середньому для всіх школярів 160 уд/хв.

Ефект найбільшого переносу між фізичними якостями на рівні ПАНО пояснюється тим, що тут виявляються задіяними в достатній мірі всі механізми біоенергетики: і аеробного фосфорилювання, і анаеробного гліколізу, і відновлення АТФ за рахунок креатинфосфату. Отже, таким чином, розвиваються всі види витривалості, і силові здатності, і прудкість.

Та вихід на рівень ПАНО ще не означає досягнення запланованого ефекту. Треба певний час попрацювати на цьому рівні, інакше потрібні адаптаційні перебудови не будуть простимульовані. Даний пороговий часовий проміжок для школярів різного віку (від молодших до старших) коливається в межах приблизно від 2,5-3 хв до 7-8 хв. Але, підкреслимо, що це лише порогові часові значення. З підвищенням функціонального потенціалу діти зможуть довше працювати на рівні ПАНО. Так, практика свідчить, що добре підготовлені старшокласники можуть працювати на означеному рівні 15 хв і більше, особливо, коли навантаження розподіляється на різні групи м'язів, як, наприклад, при коловому тренуванні [12].

При зменшенні інтенсивності функціонування організму тривалість роботи повинна, зрозуміло, збільшуватись. Так, при пульсі 140 уд/хв порогова тривалість роботи зростає вже до 20 хв, а при пульсі 130 уд/хв для досягнення оздоровчого і розвиваючого ефектів треба попрацювати ще довше - не менше 45 хв.

Окрім цього, при переході від молодших до старших школярів треба враховувати сенситивні періоди розвитку рухових якостей. Так, оскільки в молодшому шкільному віці йде інтенсивний природний розвиток механізмів аеробного енергозабезпечення і окислення організму дітей цього віку продуктами анаеробного обміну небажане, то тривалі навантаження для них повинні бути такими, щоб ЧСС була дещо нижчою порогу анаеробного обміну, в межах 145-155 уд/хв. Для школярів середнього віку, оскільки у них починається нарощування можливостей анаеробного гліколізу, тривалі навантаження можуть виконуватися на пульсі, що відповідає ПАНО, а для старшокласників таку роботу можна планувати і на пульсі, трохи вищому ПАНО [12].

Формування умінь і навиків, загартування, формування правильної постави, розвиток фізичних якостей здійснюється тоді, коли людина переконана в необхідності і корисності такої роботи. Переконання ж, як відомо, народжується із знання, а тому в процесі фізичного вдосконалення школярів вони повинні оволодівати і відповідними знаннями, починаючи із елементарних і закінчуючи більш складними. Сюди відносяться: знання правил особистої гігієни; правил безпеки на заняттях фізичною культурою; знання рухового режиму учня; впливу фізичних вправ на розвиток фізичних якостей; знання здорового способу життя; основних правил змагань з вивчених видів спорту; технічних і тактичних дій у різних видах спорту; методичні знання фізичного вдосконалення людини в зв'язку з впливом занять фізичним вправами на системи організму; інструкторські і суддівські знання; знання про методику самостійних занять фізичними вправами; знання про фізичну культуру як складову частину загальної культури людини[9].

1.3 Загальна характеристика обліку роботи з фізичного виховання

Одним з невід'ємних компонентів навчально-виховного процесу є його планування.

Педагогічний процес, як і більшість явищ універсуму має стохастичну (ймовірнісну) природу. Від грецького stochasis - здогад. Результати педагогічних впливів визначаються багатьма перемінними, точну дію яких неможливо передбачити. Більше того, неможливо знати і кінцеву кількість самих перемінних [31].

Отже, як би скрупульозно не складався план, в ньому завжди затаюється можливість меншої чи більшої похибки. Звідси випливає, що поряд із складанням планів треба передбачати і процедури, за допомогою яких можна було б отримувати зворотну інформацію про хід їх виконання. Здійснення таких процедур прийнято називати обліком.

Таким чином, облік - це процес отримання і осмислення зворотної інформації про хід педагогічного процесу з метою внесення, якщо треба, відповідних корективів у плани роботи. Розрізняють три види обліку: попередній, поточний і підсумковий [34].

Попередній облік. Здійснюється для виявлення готовності до опанування навчальним матеріалом. Враховуються: об'єм і складність раніше вивчених рухових дій, рівень загальної фізичної підготовки, рівень знань. Дані такого обліку дозволяють уточнити плани, а згодом, порівнюючи їх з результатами підсумкової і поточної перевірки, об'єктивніше судити про зміни в знаннях, уміннях і навиках, в рівні розвитку фізичних якостей.

Поточний облік. Є основним видом перевірки і оцінки. Здійснюється він в різних формах.

1. Поурочний облік. Учні можуть попереджуватись чи не попереджуватись про те, що їх дії будуть оцінюватись. Але в будь-якому випадку оцінка повинна бути об'явлена і прокоментована.

2. Спостереження за одним або декількома учнями протягом всього уроку з оцінкою будь-яких дій, в тому числі і таких, що не відносяться до завдань уроку. В кінці виставляється так звана поурочна оцінка. Вона має важливе мобілізуюче значення для недосить організованих учнів і для тих, що не мають реальних можливостей для суттєвого підвищення результатів в рухових діях що вивчаються.

3. Усне опитування. Застосовується для перевірки засвоєння теоретичних відомостей, знань правил гри, термінології, розуміння суті рухів і т.д. Воно може практикуватися в будь-якій частині уроку, у вигляді окремих питань, бесіди чи так званого побіжного опитування.

4. Спеціально організований виклик для виконання вправи на оцінку.

Досвід показує, що найбільшу користь приносить негайна оцінка, за виключенням тих випадків, коли потрібний час для зменшення сильного збудження чи втоми.

Підсумковий облік. Полягає у виставленні оцінок за чверть на основі даних поточного обліку і за рік на основі четвертних оцінок. Вирішальне значення мають оцінки, отримані в кінці, а не на початку навчання руховим діям і теоретичним відомостям.

І попередній, і поточний і підсумковий обліки є ефективним знаряддям управління педагогічним процесом тоді коли відповідають таким вимогам[34]:

1. Систематичність.

2. Об'єктивність.

Об'єктивність обліку забезпечується дотриманням таких умов: визначення критеріїв оцінки на кожному етапі навчання, диференційований підхід до учнів, врахування ступеню позитивних зрушень в підготовленості учнів, які є значною мірою результатом їх старанності і відповідальності.

Результати обліку фіксуються в класному журналі, документах, що відбивають проведення фізкультурно-масових і спортивних заходів, документах, що містять перелік громадських інструкторів та суддів, а також тих, що займаються в гуртках, секціях та групах загальної фізичної підготовки, в книзі рекордів школи, в журналі обліку травм, в медичних картках учнів.

1.4 Керівна роль педагога на занятті

Її можна розглядати в трьох аспектах [12, с.221-23]:

1. Спрямовуюча роль. Вона реалізується в таких операціях:

- Дохідливе розкриття завдань, що будуть вирішуватися на занятті.

- Попереджувальні роз'яснення найважливіших особливостей майбутньої роботи. Вони необхідні тоді, коли намічається більш чи менш самостійне її виконання. Учні повинні бути інформовані про порядок і умови виконання завдань, про використання навчального інвентарю, про контроль за своїми діями і їх результатами, про можливі помилки і, особливо, про небезпеки, які можуть виникнути в процесі роботи. Буває також доцільним визначити критерії повноцінності засвоєння рухів, а також характер зусиль, число повторень, міру кількісних досягнень і ін.

Звичайно, об'єм подібної інформації залежить від підготовленості і стану учнів, від змісту завдань роботи, від умов роботи, від загальної психо-емоційної атмосфери і від інших перемінних, врахування яких диктується інтуїцією педагога.

- Послідовне формування уявлень і понять про техніку рухів, по можливості глибоке розкриття її закономірностей, роз'яснення прикладної ролі навчального матеріалу, що опрацьовується на занятті, забезпечення міжпредметних зв'язків у відповідності із змістом виконуваної роботи і підготовленістю учнів.

2. Спонукаюча роль. Сюди входить:

- Використання різних шляхів і прийомів активізації діяльності учнів Детальніше про це йдеться в другій частині підручника, де розкриваються особливості проведення уроків фізичної культури зі школярами.

- Надання учням своєчасної допомоги в роботі. Вона може бути вибірковою (наприклад, тільки на початку заняття) чи наскрізною (на протязі всього заняття), стосуватися лише інтелектуальної, чи лише фізичної діяльності, чи обох разом.

- Своєчасний розбір дій і поведінки учнів з метою визначення результатів їх діяльності. Предметом розбору можуть бути окремі рухові дії і у_х елементи, цілісна рухова діяльність, наприклад, в процесі гри, а також поведінка учнів, яка може обумовлюватися різними причинами, а в цілому проявлятися в етичних відхиленнях.

- Оцінка діяльності учнів. Об'являючи оцінку, педагог обов'язково повинен її обґрунтовувати, виключення можна зробити лише у випадку відмінної оцінки. Окрім цього, він повинен враховувати темперамент, характер, особливості сприйняття учнів. Одним і задовільну оцінку треба об'явити на фоні похвали, а другим і відмінну можна виставити, підкреслюючи, що вона не виявляє істинних потенцій, що треба привчати себе працювати з максимальною віддачею.

3. Контролююча роль. Нею передбачається:

- Систематичний контроль за роботою і поведінкою учнів в поєднанні із самоконтролем. Дуже важливо добиватися своєчасного, а ще краще негайного, осмислення причин відхилення ходу навчального процесу від запланованого щоб своєчасно внести необхідні корективи.

- Регулювання робочих навантажень. Оптимальна величина і динаміка їх впливає на створення благоприємного психологічного клімату, сприяє виникненню відчуття радісного переживання успішного результату від прояву своїх фізичних і вольових зусиль.

Регулюючи навантаження, педагог повинен орієнтуватися як на його зовнішні так і внутрішні параметри. Перші, як відомо, характеризують навантаження в мірах об'єму і інтенсивності безвідносно до реакції організму на них, а другі - саме реакцію організму, що виявляється в рівні функціонування різних систем і органів [12].

Розділ 2. Організаційно-методичні аспекти забезпечення контролю за фізичною підготовкою школярів

2.1 Особливості організації та аналізу перевірки фізичної підготовленості школярів

Перевірка фізичної підготовленості школярів може відбуватись за допомогою чотирьох основних методів [31]:

1. На основі аналізу шкільної документації (в даному випадку це класний журнал, картка успішності учня), в якій зазначено основні досягнення дитини за певний період і зазначена конкретна оцінка цих досягнень.

2. За допомогою бесіди.

3. Використовуючи педагогічні спостереження за учнями під час занять фізичною культурою.

4. Шляхом тестування та використання контрольних вправ з фізичної підготовленості.

В програмі з фізичної культури, затвердженій в 1998 році, в пояснювальній записці говориться: "Програма не встановлює певну кількість годин для проходження тих чи інших розділів, але під час планування зобов'язує вчителя найбільше часу приділити для навчання і засвоєння пріоритетного матеріалу, враховуючи місцеві умови проведення уроків та найбільш сприятливі періоди розвитку фізичних якостей учнів. При цьому вчитель повинен домагатися виконання учнями навчальних контрольних нормативів, вимог і показників комплексного тесту" [24, с.6].

У даній програмі зазначені відповідні учбові нормативи, що відображають означений рівень відносно учнів різного шкільного віку. Кількісні значення їх стосуються силових можливостей, гнучкості, витривалості, прудкості.

Перевірка знань, рухових умінь і навичок - важлива складова частина процесу навчання. Вона допомагає учителю вчасно (на даному етапі занять) з'ясувати ступінь засвоєння школярами вивченого навчального матеріалу, визначити, наскільки навчання було успішним, а учням - зрозуміти, усвідомити і виправити допущені ними помилки, краще і швидше опанувати окремими видами рухів і програмою в цілому. Разом з тим перевірка є особливо активною формою повторення і закріплення пройденого.

Учителю необхідно приділяти постійну увагу регулярній перевірці знань, рухових умінь і навичок, передбачати для неї досить часу і місця в поурочних планах і у своїй навчальній роботі.

Основними об'єктами перевірки й оцінки успішності на уроках фізичної культури є:

1. Теоретичні відомості по фізичній культурі.

2. Рухові уміння і навички, якими учні оволодівають на уроці фізичної культури.

Перевіряють і оцінюють також рівень розвитку рухових якостей учнів.

Основний критерій перевірки й оцінки успішності - ступінь оволодіння руховими уміннями і навичками учнів. При цьому по кожному основному виду руху спочатку перевіряється якість засвоєння окремих елементів досліджуваного руху, а надалі - рухи в цілому.

По видах рухів, що мають кількісні показники (стрибки, метання й ін.), спочатку перевіряється й оцінюється якість засвоєння окремих елементів; коли вправа виконується в цілому, наприклад стрибок у висоту, перевірка й оцінка техніки руху здійснюється при висоті стрибка, що підвищується поступово. Потім якість виконання (техніка) руху перевіряється при визначених кількісних показниках, що наближаються поступово до навчального нормативу. Оволодіння технікою руху, якісне виконання його і досягнення визначених кількісних результатів (виконання навчальних норм) повинні бути взаємозалежні.

Перевіряється й оцінюється не тільки навчальний матеріал, що вивчався на уроках, але і виконання домашніх завдань, а також правильність постави, особливо при стройових вправах, гімнастичних шикуваннях, загальнорозвиваючих вправах, при ходьбі і бігу.

Від учнів вимагають виконання навчальних норм при відмінній або гарній техніці руху і визначеного росту результатів у контрольних вправах, що характеризують розвиток основних рухових якостей.

Перевірка успішності на уроках фізичної культури може бути поточною і спеціальною.

Поточна перевірка має особливо важливе значення. Основні вимоги до поточної перевірки: регулярність і об'єктивність. Перевірка здійснюється майже на кожнім уроці. Об'єктивність перевірки полягає в тому, що в процесі її проведення виявляються справжні знання, уміння і навички по досліджуваному навчальному матеріалі при однакових для всіх умовах, але з урахуванням індивідуальних особливостей дітей. Ставлення учнів до занять (відвідування, поведінка, наявність спортивного костюма й ін.) не повинне впливати на поточну перевірку й оцінку успішності.

Методами поточної перевірки є: спостереження, опитування (виклик), перевірочна бесіда.

Метод спостережень. На початку уроку вчитель називає прізвища 3-4 учнів, що піддаються перевірці, і по ходу уроку спостерігає за виконанням цими учнями ряду вправ, роблячи при цьому необхідні записи і зауваження у своєму зошиті. По закінченні перевірки вчитель коротко аналізує роботу учнів і виставляє оцінки.

Метод опитування (виклику). Учитель викликає учня із строю і пропонує йому виконати (продемонструвати) вивчений раніше рух або окремі його елементи. При цьому учню пропонуються питання для з'ясування розуміння ним суті й характерних рис даного руху. Метод опитування (виклику) дозволяє більш повно і ретельно установити ступінь засвоєння навчального матеріалу. У процесі такої перевірки вчитель поправляє учня, дає необхідні пояснення, указує на допущені помилки. Методом опитування (виклику) перевіряється якість виконання будь-якого руху чи окремих його елементів на кожному етапі навчання.

Перевірочна бесіда з матеріалу теоретичних відомостей. У п'яти -, шестихвилинній перевірочній бесіді вчитель ставить питання 5-6 учням (без виклику їх і строю). Учитель виявляє, наскільки учні уважно його слухали, що вони зрозуміли і засвоїли з матеріалу минулої бесіди. При неповних чи неправильних відповідях учитель робить необхідні роз'яснення.

Спеціальна перевірка включає попередню перевірку досягнень учнів, контрольну перевірку і перевірку виконання навчальних норм. Вона може проводитися в будь-якій чверті навчального року.

Попередня перевірка досягнень учнів проводиться на початку навчального року в основному з тим видам легкої атлетики, з яких передбачені навчальні нормативи (на швидкість, стрибки у висоту, довжину, метання). Оцінки за результати, показані в попередній перевірці, не ставляться. Учитель повинен лише відзначити в класному журналі (у графі відвідування), що учень пройшов попередню перевірку рухів, а в себе в робочій записній книжці відзначити результати, показані кожним учнем з усіх видів цієї перевірки, а також умови, при яких вона проводилася.

Результати попередньої перевірки використовуються для порівняння з результатами учнів при здачі навчальних нормативів. Дані попередньої перевірки допомагають учителю розподілити учнів відповідно до їхньої фізичної підготовленості.

Контрольна перевірка з гімнастики проводиться по акробатичних вправах, рівновазі на колоді, вправам на брусах і на поперечині. З інших видів гімнастики проводиться тільки поточна перевірка.

Контрольні перевірки не практикуються по легкій атлетиці, лижній підготовці й іншим розділам програми, по яких передбачені навчальні нормативи.

Як контрольні вправи з гімнастики рекомендується використовувати зразкові поєднання гімнастичних вправ, що приведені в додатку до програми загальноосвітньої школи.

Контрольні вправи для перевірки з баскетболу вчитель підбирає сам, використовуючи матеріал "Поєднання прийомів" із програми по баскетболу для даного класу.

Про контрольну перевірку клас попереджається за кілька занять. На контрольному уроці (перед початком перевірки) учитель робить ряд необхідних попередніх пояснень і вказівок. Контрольну вправу кожен учені виконують по черзі. По закінченні контрольної перевірки вчитель робить ряд загальних зауважень, роз'яснень і повідомляє оцінки.

Перевірка виконання навчальних норм. Одним з важливих показників успішного засвоєння програми є здача навчальних нормативів. Перевірка навчальних нормативів виконується наприкінці навчання даному виду рухів.

Попередня перевірка досягнень і прийом навчальних нормативів проводяться в однакових умовах відповідно до правил змагань з бігу, стрибків і метань.

Оцінка на уроках фізичної культури повинна відображати дійсний рівень знань, рухових умінь і навичок учнів в обсязі вимог шкільної програми. Перевіряється й оцінюється весь навчальний матеріал, що проходився на уроках.

Одна з найважливіших вимог до оцінки - її об'єктивність, справедливість. Тільки при цій умові оцінка має педагогічну цінність.

У зв'язку зі специфікою предмета останні оцінки, отримані учнями, характеризують собою ступінь засвоєння попереднього навчального матеріалу, всі старання учня по оволодінню окремими елементами руху, вправою або видом руху в цілому. Тому останні поточні оцінки при підсумуванні оцінок за весь період навчання є вирішальними і на їх основі виводиться кінцева оцінка по даному рухові.

Разом з тим, наприклад, з гімнастики, де вивчаються різні види рухів, успішність учнів може бути виявлена шляхом обліку кінцевих оцінок з окремих видів рухів. Тому вчитель повинен визначити знання й уміння кожного учня кілька разів (по лазінню, акробатичним вправам, рівновазі, опорним стрибкам і т.д.). Тільки при такій різнобічній перевірці й оцінці учнів по усіх видах рухів знання, уміння і навички кожного учня по гімнастиці будуть перевірені й оцінені по всьому програмному матеріалу.

Загальна оцінка успішності по кожному розділі програми виводиться окремо: з гімнастики, баскетболу і волейболу - шляхом додавання кінцевих оцінок, отриманих учнем по усіх видах рухів, і оцінок за виконання контрольних вправ; з легкої атлетиці - з урахуванням кінцевих оцінок по окремих видах рухів на основі поточних оцінок по техніці рухів і оцінки за виконання навчальних нормативів; з лижної підготовки - з урахуванням поточних оцінок за оволодіння технікою окремих способів пересування на лижах, спусків с гір, гальмувань і оцінок за виконання навчальних нормативів.

Оцінка успішності за навчальну чверть виводиться шляхом підсумування оцінок з матеріалів розділів програми, пройдених у даній чверті. При цьому в І чверті вирішальною буде оцінка з легкої атлетики, в ІІ - з гімнастики, в ІІІ - з лижної підготовки і волейболу, в ІV - з легкої атлетики і баскетболу.

Оцінка успішності за навчальний рік виводиться на підставі оцінок за навчальні чверті з урахуванням загальних оцінок по окремих розділах програми.

При оцінюванні необхідно дотримуватись наступних вимог: індивідуальний підхід (для кожного учня створюється можливість виявити себе в умовах, що найбільше відповідають особливостям його фізичного розвитку, фізичної підготовленості, стану здоров'я), конкретність (поточна оцінка повинна співвідноситися з чітко сформульованою задачею, поставленої перед учнем; оцінка ставиться за виконання конкретної вимоги, обумовленої змістом даного уроку), інформативною (своєчасна інформація учня про оцінку його роботи з коротким аналізом).

Існує думка, що шкільні нормативи в більшому ступені характеризують володіння даним видом рухів і в меншій відображають загальний рівень рухової підготовленості. У меншій, тому що навчальні нормативи не диференційовані з урахуванням фізичного розвитку школярів. Тим часом наукові дослідження показали (Н.О. Лупандіна, 1987) [17], що рухова підготовленість залежить від фізичного розвитку. Дослідження В.М. Платонова та М.М. Булатової (1984) [21] показали, що дітям з високими і вище середнього рівнями фізичного розвитку частіше властиві високі показники рухової підготовленості. У школярів же з низьким і нижче середнього рівнем фізичного розвитку частіше, крім середніх, зустрічаються невисокі показники рухової підготовленості. З цього слідує, що від дітей, у яких низький і нижче середній рівень фізичного розвитку, не можна вимагати високих і вище середніх показників рухової підготовленості. А до школярів з високим і вище середнім рівнем фізичного розвитку треба висувати більш високі вимоги.

За даними Е.С.Рабунського (1987) [26] виявлена пряма залежність рухової підготовленості від ступеня статевого дозрівання і перенесених захворювань. Стає очевидним, наскільки неправильно висувають однакові вимоги до різних учнів.

З огляду на це, стає очевидним розробки програми, спрямованої на розвиток фізичної підготовленості учнів.

2.2 Особливості розробки програми фізичної підготовленості учнів

Контрольні вправи допомагають виявити рівень розвитку різних рухових якостей, порівняти підготовленість як окремих учнів, так і цілих класів. Іспити проводяться для визначення стану або здібностей окремих учнів, що займаються фізкультурою за тестами, причому враховується стабільність тесту, тобто відтворюваність результатів при його повторенні через визначений час в однакових умовах. Тоді можна бачити динаміку фізичної підготовки.

Інформативність тесту - це ступінь точності, з який він вимірює властивість (якість, здатність) для оцінки якого використовується [11].

Для того, щоб досягти високої результативності навчально-виховного процесу на уроках фізичної культури, необхідно акцентувати увагу на забезпечення ряду конкретних умов і дотримання основних організаційних і методичних вимог.

Щоб забезпечити процес фізичної підготовленості учнів, кожен учитель повинен мати чітку програму спрямованої фізичної підготовки. При розробці цієї програми вчитель має ясно уявляти собі кінцеву мету процесу фізичного виховання на встановлений їм період часу. У даному випадку такою метою є підготовка учнів до здачі нормативів програми з фізичної культури.

Перш ніж розробляти програму спрямованої фізичної підготовки, потрібно знати фізичні й антропометричні дані кожного учня. Учитель за допомогою тестів і контрольних іспитів повинен встановити вихідний стан керованої системи, потім зробити розрахунок часу і послідовності проходження програми.

Щоб правильно спланувати програму спрямованої фізичної підготовки учнів, необхідно враховувати навчальні задачі, кліматичні умови, підготовленість учнів, оснащеність навчально-матеріальної бази.

В умовах визначеної роботи програмою спрямованої фізичної підготовки є річний план проходження матеріалу програми і поурочне планування. Структура поурочного планування передбачає наступні пункти: конкретні навчальні задачі уроку, що відповідає матеріалу по теоретичних відомостях, руховим навичкам і умінням, умінню самостійно займатися, дозування, домашні завдання, методичні вказівки, а також міжпредметні зв'язки, що сприяють у даному уроці кращому освоєнню вправ [34].

Важлива умова при розробці програми - дотримання наступності між попереднім і наступним матеріалом. Варто враховувати також ряд важливих умов і принципів: обсяг часу, що необхідний на проходження того чи іншого виду матеріалу в залежності від його складності, поступовість ускладнення досліджуваних вправ у серії уроків, закріплення навичок шляхом повторення через певні проміжки часу. Наприклад, основні вправи легкої атлетики, розучені в 1 чверті, повторити в 4 навчальній чверті.

При визначенні кількості уроків, на яких розучується і закріплюється дана рухова дія, варто дотримуватись правила: закріплення навички руху вимагає приблизно половини того часу, що знадобився для освоєння рухової дії.

Однією з істотних сторін річного планування є конкретизація мети, для досягнення якої підбирається відповідний матеріал. Наприклад: учитель поставив за мету підготувати учнів до оволодіння нормативами по стрибках у довжину з розбігу. Для цього вчитель на серію уроків, що передують здачі даного нормативу, планує вправи на розвиток стрибучості, оволодіння технікою стрибка, поглиблення знань з використанням міжпредметних зв'язків, ряд вправ на розвиток фізичних якостей у вигляді домашніх завдань.

При плануванні навчального матеріалу (у річному і поурочному планах) варто передбачити перевірку рівня фізичної підготовки учнів (тести), для регулювання процесу фізичної підготовки і вироблення коригуючих дій за допомогою додаткової програми [33].

Маючі на меті постійне вдосконалення навчального процесу, вчителю доцільно після закінчення кожного навчального року проаналізувати планування з позиції його результативності, виявлення недоліків і прорахунків для того, щоб внести в плани на наступний рік відповідні корективи.

2.3 Методичні рекомендації, спрямовані на розвиток рухових фізичних якостей школярів

Для кожного вікового періоду властиві анатомо-фізіологічні особливості. З цих особливостей виходять педагоги, психологи, лікарі, фахівці з фізичної культури при складанні шкільної програми з фізкультури, визначаються задачі, зміст, форми, навантаження на уроках фізичної культури й інші питання. Виходячи з особливостей дитячого і юнацького віку, їхнього фізичного розвитку і фізичної підготовки встановлюються навчальні нормативи. Ці особливості дітей не є постійними і незмінними. У результаті цілого ряду факторів зовнішнього середовища, сукупності умов життя, включаючи й організований процес фізичного виховання, типові для шкільного віку ознаки їх можливостей змінюються.

Як пише Л.П.Матвєєв (1984) «приймаючи до уваги вікові особливості, дуже важливо виходити з того, що задачею вчителя аж ніяк не є пасивне пристосування до них. Навпаки, він повинен сприяти прогресивній їх зміні, вдумливо використовуючи умови і закономірності об'єктивного процесу розвитку людини. Треба активно підкріплювати і поправляти, навіть навмисно викликати бажані зміни у функціональних проявах організму. Тим більше необхідно виявляти і дуже суворо враховувати в процесі навчання і виховання всі індивідуальні прояви вікових особливостей, щоб планувати навчально-виховну роботу на основі реальних можливостей дітей» [20].

Для досягнення цього потрібно знати конкретний стан у даний період усіх систем і органів, продумано відбирати і застосовувати вправи, розраховувати обсяг, інтенсивність і розподіл у часі відповідних навантажень, з великою відповідальністю забезпечувати оптимальні гігієнічні умови занять, а також технічну справність снарядів, достатню страховку і т.д.

Так, А.А.Шевченко (1980) [32] вказує, що з огляду на особливості опорно-рухового апарата, необхідно наполегливо уникати неправильних поз, високих навантажень на хребет, однобічної напруги м'язів тулуба, сильних поштовхів і струсів тіла, перенапруги суглобово-зв'язкового апарата і м'язів при тривалих м'язових зусиллях, особливо статичного характеру і т.п. У той же час варто постійно активізувати діяльність м'язової системи, вирівнюючи рівень розвитку окремих м'язових груп і узгоджувати цю роботу з розвитком постави.