Освітній туризм: сучасний стан та перспективи розвитку в Україні та світі
Особливості організації освітнього туризму в Україні. Основні напрямки туристських поїздок та екскурсій з метою освіти, задоволення допитливості та пізнавальних інтересів. Характеристика підготовки кадрів для подорожі за кордон з метою навчання.
| Рубрика | Спорт и туризм |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.02.2016 |
| Размер файла | 121,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Виділяють чотири головних елементи туристичної інфраструктури: транспортна база, готельне господарство, пункти харчування та додаткова інфраструктура. Основним елементом є готельне господарство, його величина є головним показником туристичної інфраструктури. Виходячи із зазначеного вище доцільно вирізняти основні групи інвестицій: суто туристичні й пара туристичні інвестиції.
Серед методів, які використовуються для повноцінного дослідження привабливості освітніх туристичних ресурсів для розвитку іноземного туризму слід виділити такі:
1. Методи, які опираються на вторинну інформацію (дані статистики та інформація, представлена на мапах);
2. Методи, які полягають у збиранні первинної інформації (анкетні дослідження, спостереження, інтерв'ю тощо).
Враховуючи специфіку явища - значну індивідуалізацію туристичних потреб і часто відсутність відповідної статистичної інформації - велике значення мають методи, пов'язані з роботою на об'єктах. Це стосується як досліджень, пов'язаних з визначенням туристичних цінностей тих чи інших об'єктів на місцевості, так і в визначенням потреб і пріоритетів туристів.
У порівнянні з іншими частинами суспільно-економічної географії географія оствінього туризму страждає від нестачі статистичної інформації. З метою компенсації браку інформації використовуються запозичені з суспільних наук методи опитування, інтерв'ю та спостережень [34,с.59].
Головним недоліком методів опитування є їх величезна довготривалість. Особливо це стосується досліджень, які полягають у безпосередньому вербальному контакті з респондентом, оскільки часто туристи, поглинуті відвіданням пам'яток, неохоче відповідають на запитання.
Наслідком такого стану речей є те, що анкетними дослідженнями охоплені лише невеликі групи туристів.
Освітній туризм є явищем, яке важко однозначно окреслити. Мотивація, наприклад, туристичних виїздів може бути дуже різноманітною і важкою для окреслення навіть самим туристом. Мотиви можуть бути дуже інтимними, через що під час опитування може даватися фальшива відповідь. Тож слушним є погляд, що інформація, отримана від туристів, повинна інтерпретуватися з урахуванням того факту, що одна й та ж особа в інший час і (або) в іншому місці дала б іншу відповідь. Це, однак, не означає, що не можна використовувати і узагальнювати результати, отримані шляхом опитування, тим самим беручи під сумнів проведення таких досліджень.
Необхідно відзначити, що одним з найважливіших чинників, які впливають на формування і вдосконалення освітнього туристичного продукту, є туристичні ресурси. Їх слід розглядати у всій різноманітності, починаючи з природних умов, через історичні традиції та інтелектуальний доробок держави і закінчуючи описом її сучасних досягнень. Навіть побіжний аналіз освітніх туристичних ресурсів свідчить про їх різноманітність в світі.
Освітній туризм - явище порівняно нове, ще п'ять років тому такий вид відпочинку розглядали деякі особи. Однак у світлі сучасної динаміки розвитку загальносвітової економіки, міжнародних відносин - популярність «корисного відпочинку» істотно зросла. За останні п'ять років загальна кількість студентів, готових поєднати пригоди та відпочинок з користю для власного розвитку, зросла на 40%. В Україні ці показники також зростають, і, ймовірно, дуже скоро зрівняються з загальносвітовими показниками, однак відмінності в розвитку напрямку очевидно присутні.
Тому важливим і пріоритетним напрямом державної політики у сфері освітнього туризму має стати розвиток та популяризація туристичних регіонів України з метою стимулювання іноземного туризму. Для цього необхідно розробити комплексну загальнодержавну маркетингову стратегію розвитку іноземного туризму в регіонах України. На нашу думку, основними напрямами такої стратегії мають бути:
1. Дослідження рекреаційно-туристичного потенціалу регіонів України, визначення ряду найпривабливіших для іноземних відвідувачів туристично-рекреаційних пропозицій, за необхідності проведення їх відновлення та створення відповідних технічних, інформаційних та сервісних умов для їхнього подальшого відвідування.
2. Створення сучасної матеріально-технічної інфраструктури освітнього туристичного бізнесу. Серед першочергових заходів державної туристичної політики у цьому напрямі слід виділити:
· зменшення податкового навантаження;
· створення пільгового оподаткування тих суб'єктів господарювання, що здійснюють модернізацію основних фондів або реконструкцію туристичних об'єктів, на період проведення робіт;
· зменшення відсотка на кредит до 5-7%;
· розробку ряду бізнес-проектів з будівництва та реконструкції існуючих туристичних об'єктів у зонах автомобільних шляхів, міжнародних транспортних коридорів та в місцевостях розташування визначених туристично-рекреаційних пропозицій регіонів країни з метою залучення іноземних та вітчизняних інвестицій;
· спрощення процедури узгодження документів для будівництва нових та реконструкції діючих закладів готельної індустрії;
· розробку мережі цікавих туристичних маршрутів міжнародного значення на території нашої країни з урахуванням потреб та інтересів приїжджаючих гостей, потенціалу туристичних ресурсів із подальшим наданням комерційних пропозицій іноземним туристичним фірмам для їх використання;
· використання можливостей фінансування розвитку індустрії туризму за лінією міжнародної технічної допомоги, Європейського Банку Реконструкції і Розвитку, інших міжнародних фінансових організацій [34,с.56].
Україна має потужний рекреаційний потенціал. Сприятливі природно-кліматичні умови, природні об'єкти лікувально-рекреаційного значення мінеральні води, лікувальні грязі, ропи тощо наявні у більшості регіонів України.
Водночас, незважаючи на економічну доцільність та високу потребу в розвитку рекреаційної сфери, простежується значна територіальна диференціація рівня освоєння та використання рекреаційного потенціалу.
Актуальність забезпечення сталого розвитку рекреаційної сфери України посилюється загальносвітовими тенденціями розвитку сфери послуг, серед яких пріоритетні позиції належать саме туристсько-рекреаційній діяльності. Це також одночасно є актуальним в умовах зростанням потенційного попиту на рекреаційні послуги з боку населення України, пов'язаного зі зниженням рівня здоров'я населення, наявністю депопуляційних тенденцій, підвищенням рівня культурно-пізнавальних потреб населення України тощо.
Але недостатня ефективність державного управління рекреаційним комплексом України тривалий час стримувала розвиток та перешкоджала ефективному функціонуванню рекреаційної сфери як у цілому країни, так і окремих її регіонів. За цей період було накопичено проблеми, які мають негативний вплив на соціальну й економічну доцільність використання наявного рекреаційного потенціалу України [28,с.56].
Серед них найбільш вагомими є:
- слабка інноваційно-інвестиційна активність у формуванні та використанні рекреаційного потенціалу регіонів України;
- дефіцит інвестицій у цілому та обмеження іноземних інвестицій (особливо довгострокових) у розвиток рекреаційної сфери;
- незабезпечення комплексного використання курортно-оздоровчих територій;
- недостатня розвиненість інфраструктури рекреаційної сфери та обслуговуючих галузей; не виваженість цінової політики галузі;
- незадовільні умови подорожування туристів; незадовільний стан матеріально-технічної бази, високий рівень зношеності основних фондів рекреаційної сфери;
- низька комфортність і умови проживання в об'єктах рекреаційної сфери;
- низький рівень та якість послуг, що надаються в туристичній та курортно-оздоровчій сфері, їх невідповідність світовим стандартам;
- сталі тенденції скорочення кількості закладів санаторно-курортної та оздоровчої сфери та кількості в них ліжок;
- недостатня забезпеченість закладів санаторно-курортної та оздоровчої сфери медичним персоналом;
- руйнація системи соціального туризму та надання рекреаційних послуг, практична недоступність до рекреаційних ресурсів малозабезпечених верств населення, зменшення кількості осіб, що оздоровилися;
- значне зменшення центрів дозвілля, аварійний стан значної кількості закладів культури, мистецтва, дозвілля та бібліотек;
- незабезпеченість туристичної галузі деяких регіонів висококваліфікованими фахівцями тощо [72,с.48].
Визначені проблеми мають певну регіональну специфіку, яка потребує
урахування при формуванні державної політики щодо розвитку рекреаційної галузі економіки України, проте притаманні країні в цілому.
Аналіз сучасного готельного господарства вказує на недостатню кількість об'єктів середнього та нижчого рівнів стандартів послуг, тобто дво- і тризіркових готелів. Головною перешкодою, що затримує розвиток туристичної інфраструктури в Україні, є сьогодні недостатність фінансування, спрямованого на розширення готельної бази.
Належне транспортне обслуговування туристичного руху вимагає заміни великої частини значною мірою зношеного парку автотранспорту та рухомого складу. Недостатня транспортна доступність України є однією з перешкод, що обмежують розвиток туризму.
Слід підкреслити, що крім вищезгаданих проблем важливим елементом покращення образу України серед іноземних туристів є створення і утримання на належному рівні так званих малих елементів туристичної інфраструктури, які забезпечують чистоту міст, доріг, а особливо узбіч доріг та придорожніх паркінгів, відповідна кількість дороговказів до головних туристичних центрів (українською та англійською мовами) тощо.
Обсяги туристичного руху іноземців обмежуються передусім стандартом пропонованих послуг, культурою обслуговування та рівнем цін на послуги. Розвиток туристичної інфраструктури, яка забезпечила б створення відповідної пропозиції послуг на рівні сучасних вимог до цих послуг, є чинником зростання туристичного потоку. Наявність як осіб, що прагнуть до індивідуального туризму, так і тих, хто воліє подорожувати в організованих групах, вимагає створення, крім сучасних фондів розміщення та бази харчування, також розвинених систем інформації та бронювання готелів і квитків [28,с.66].
Необхідна державна підтримка розвитку так званого малого підприємництва (наприклад, шляхом зменшення податків), оскільки саме завдяки ініціативі приватних підприємців стане можливим подальший розвиток так званої доповнюючої туристичної інфраструктури.
Поступове збільшення кількості працюючих, забезпечення більш високого доходу на кожного члена сім'ї, підвищення тривалості оплачуваної відпустки та гнучкість робочого часу поступово розширять такі сегменти туристичного ринку, як поїздки з метою відпочинку і в період відпусток, відвідування тематичних парків і культурних заходів, здійснення ділових поїздок, короткочасних подорожей і маршрутів вихідного дня тощо.
Зростання рівня освіти збільшує потяг людини до знань, зацікавленість іншою культурою викликає бажання подорожувати і отримувати нові враження.
Одним із найважливіших чинників, що впливає на розвиток як внутрішнього, так і освітнього туризму, є добробут населення. Існує чіткий зв'язок між тенденцією розвитку туризму, загальним економічним розвитком і особистими доходами громадян. Туристичний ринок дуже відчутний до змін в економіці. За стабільних цін зростання особистого споживання на 2,5 % збільшує витрати на туризм на 4 %, а зростання особистого споживання на 5 % - на 10% [21,с.23].
Щорічне збільшення доходів громадян України приведе до більш інтенсивної освітньої туристичної діяльності і, зокрема, до збільшення кількості споживачів з високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, що має підвищену якість життя. Відпочинок, подорожі, мистецтво, культура стануть основними елементами, які заповнять вільний час людини
Такі оцінки дають змогу зробити загальний висновок про те, що тенденція поступального розвитку освітнього туризму спроможна стати достатньо сприятливою основою для розвитку іноземного в'їзного туризму в Україну. Проте для того, щоб використовувати цю сприятливу тенденцію необхідно вжити енергійних заходів, як державним органам, самоврядним туристським підприємствам, так і фаховим навчальним закладам усіх типів.
Істотну допомогу в розвитку вітчизняного освітнього туризму надає творче використання досвіду підготовки кадрів туризму, який накопичено в країнах із багатою практикою такої роботи. У поєднанні із власним досвідом освіти працівників туристської галузі це, безумовно, надасть динамізму процесам розвитку туризму в Україні.
Водночас подальший розвиток туризму гальмується:
· відсутністю цілісної системи державного управління туризмом у регіонах;
· недосконалістю нормативно-правової бази;
· недостатністю методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки суб'єктів підприємництва туристичної галузі з боку держави;
· повільними темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму;
· невідповідністю переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам;
· незадовільним стан туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних доріг та міжнародних транспортних коридорів;
· незбалансованістю соціальної та економічної ефективності використання рекреаційних ресурсів та необхідністю їх збереження тощо [68,с.55].
У зв'язку з цим в Україні розроблена і впроваджується національна туристична політика. Фундаментом даної національної політики виступає Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 рр. Дана політика та нормативні акти покликані стимулювати ефективне використання наявних рекреаційних ресурсів, підвищити рівень міжгалузевого співробітництва, стимулювати розвиток ринкових відносин у туристичній сфері, визначити перспективи подальшого розвитку туризму на основі аналізу його сучасного стану [25, с. 49].
На сучасному етапі розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізація державної політики у цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду інших країн.
Одним з найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі, зокрема освітнього туризму є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.
З метою підвищення ефективності освітньої туристської галузі України, поліпшення просування національного туристського продукту на світовому ринку, проведення широкомасштабної та комплексної реклами туристського потенціалу, залучення туристів до країни, підвищення іміджу й авторитету нашої держави в туристському співтоваристві, інтеграції нашої країни в європейську спільноту, розвитку національної економіки та культури, ефективного використання туристських ресурсів, залучення до світового інформаційного простору, визначення передового досвіду організації туристської діяльності розроблено заходи щодо розширення міжнародного туристського співробітництва [68,с.45].
Серед них:
- удосконалення договірно-правової бази зовнішніх відносин, укладання угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітництво в галузі туризму. Перевага віддається встановленню договірних відносин з країнами, що є перспективними туристськими ринками для України, вивченню та впровадженню практики створення нормативно-правової бази туризму, організаційних засад функціонування високорентабельної туристської індустрії країн розвиненого туризму, прогресивного досвіду державного регулювання та стимулювання галузі;
- активізація співпраці в складі численних спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, формування в їх складі робочих груп з туризму з метою аналізу та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визначення шляхів збільшення обсягів туристських обмінів;
- вироблення дійового механізму взаємодії з міністерствами, відомствами, іншими органами виконавчої влади України, насамперед з Міністерством закордонних справ і Департаментом зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Мінекономіки, а також обласними та міськими державними адміністраціями щодо оптимізації спільної діяльності з розвитку міжнародного співробітництва України в галузі туризму;
- розвиток інституційного співробітництва, використання організаційно-фінансових механізмів міжнародних і регіональних органів, поглиблення безпосереднього партнерства між туристськими підприємствами та організаціями, насамперед у межах членства України у ВТО та в складі її керівного органу - Виконавчої ради ВТО, Ради по туризму держав СНД, Організації Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів: Організації Об'єднаних Націй (ООН), Ради Європи, Європейського Союзу (ЄС) тощо;
- розвиток інформаційно-рекламної та виставкової діяльності, організація міжнародних і регіональних туристських салонів, ярмарків, бірж в Україні тощо [28,с.169].
Отже, Україна має високий потенціал щодо розвитку міжнародного туризму. Але у зв'язку з кризовим становищем економіки в наприкінці 2009 року і на початку 2010 кількість туристів зменшилась майже вдвічі. І основними причинами повільного розвитку туризму в Україні є невідповідність об'єктів туристичної інфраструктури світовим стандартам, відсутність скоординованої висококваліфікованої та грамотної системи дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок та технологічна відсталість і слабка матеріальна база галузі.
3.3 Підготовка кадрів для освітнього туризму як головний фактор розвитку в Україні
Освіта та підготовка кадрів у майбутньому туризму посядуть більш важливе місце хоча б тому, що туризм є і стає дедалі більш високотехнологічним, дуже контактною сферою, у якій кадри повинні бути добре освіченими, комунікабельними, професійно підготовленими, повинні володіти декількома мовами й добре уявляти собі природу туризму. Застосовувані раніше політика та практика стосовно трудових ресурсів базувалися на підходах управління кадрами, які вже виходять із моди. У туристський сектор проникають ідеї, підходи, пріоритети управлінської діяльності, розроблені в інших секторах економіки, наприклад, такі як регулярна оцінка, ефективні методи комунікації тощо.
Освіта у туризмі традиційно ґрунтувалася на розвитку у тих, хто навчається, аналітичного мислення для розуміння концептуальних проблем. Але, з іншого боку, давалися практичні знання та підвищувалася майстерність. Однак, якщо раніше працівники могли виконувати аналогічні операції в різних секторах туристської індустрії, наприклад продавати квитки, то тепер багато операцій стають більш професійними і вимагають високого рівня підготовки.
Зі стрімким розвитком туризму як в світі, так і в Україні, ринок праці ставить все більші і більші вимоги до фахівців. Сучасність вимагає працівників, що не просто мають спеціальну освіту, а працівників компетентних, здатних приймати професійні рішення, здатних розв'язувати типові і нетипові проблеми, тим самим забезпечуючи високу якість обслуговування та задоволення потреб споживачів [22,с.59].
На даному етапі в Україні, створюючи нові спеціалізації, проводить підготовку фахівців у галузі туризму та сфери обслуговування значна кількість вищих навчальних закладів різних освітніх напрямків. Таким чином, з'являється широкий спектр фахівців туристичної галузі: менеджери з туризму, викладачі географії і туризму, викладачі історії, краєзнавства та туристичної роботи, які по суті, отримали різний рівень підготовки і пройшли різні навчальні плани, що не може не впливати на відсутність системності і єдності в сфері туристичної освіти.
Існує три аспекти підготовки фахівців, що важливі для будь-якої сфери туризму. А саме:
- Фундаментальне навчання (знання), яке відповідає за отримання знань згідно навчальному плану спеціальності;
- Технічне навчання (знання як робити), яке відточує майстерність і розробляє навички, необхідні для даної спеціалізації;
- Особисті здібності (знати як бути і як себе поводити), що відображають особисті якості фахівця.
Кожна країна, що задіяна в туризмі, розробляє свою систему туристичної освіти, яка б відповідала вимогам сучасності та поєднувала всі три вищевказані аспекти.
В 1991 році, на момент отримання Україною незалежності, туристична галузь не визнавалася частиною економіки і розглядалася як прикладна. На той момент існувало лише чотири осередки підготовки фахівців туристичної сфери: Київський та Сімферопольський університети, Інститут туризму профспілок і технікум готельного господарства. За роки своєї незалежності Україна зробила значні кроки в сфері туристичної освіти та створила власну систему. Проте варто зазначити, що система туристичної освіти в Україні знаходиться лише в стадії свого розвитку, і багато ще має бути зроблено задля досягнення високого рівня професійної підготовки кадрів.
В Україні поступово набуває світових масштабів. 18 листопада 2003 року Верховна Рада України прийняла визначальний документ для подальшого розвитку українського туризму - Закон України «Про внесення Змін до закону України «Про туризм», який буде сприяти зміцненню туристського підприємництва, формуванню пріоритетних напрямів наукових досліджень в галузі туризму та забезпеченні сфери туристичної діяльності професійними кадрами [1].
Чисельність працівників в туристських підприємствах України з урахуванням інших галузей народного господарства (готелі, ресторани, спортивно-культурні установи, транспорт, торгівля, зв'язок тощо) під час сезону в туризмі становить майже 2 млн. осіб. Незважаючи на це, до 2002 року в Україні не було офіційного класифікатора кадрів сфери туризму. Вони знаходились в інших напрямках і спеціальностях: фізична культура і спорт, менеджмент і т.д. Лише в 2002 році Урядом України внесено доповнення до «Переліку напрямів і спеціальностей», введено новий напрям підготовки 0504 «Туризм» зі спеціальностями «Туризм», «Готельне господарство» - (на рівні «бакалавр-магістр») і «Організація обслуговування в готелях і туристичних комплексах» (молодший спеціаліст), а також внесено відповідні зміни, доповнення в Державний класифікатор професій [36,с.48].
В Україні підготовкою кадрів для сфери туризму займались з 70-х років XX ст., але підготовка ця була обмежена як за кількістю спеціалістів, так і за сферою прикладання праці. Спеціалізована середня фахова освіта надавалась Київським технікумом готельного господарства з підготовки спеціалістів середньої ланки для готельного господарства. Методистів-організаторів туристсько-екскурсійної справи готували на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Перепідготовкою кадрів для різних сфер туристичної діяльності опікувалась система профспілок. Різноманітні курси, розраховані на спеціалістів з середньою та вищою освітою, готували екскурсосводів та гідів-перекладачів. В цілому ж кадрова політика в галузі не була систематичною і цілеспрямованою, що позначалось на якості обслуговування туристів.
Розбудова індустрії туризму потребувала кваліфікованих спеціалістів по всьому спектру спеціальностей, що викликало розвиток в країні системи підготовки кадрів для туризму. Ця система охоплює підготовку кадрів всіх управлінських рівнів, в тому числі спеціальна фахова освіта для туристичної галузі здійснюється майже в 60 навчальних закладах різного рівня акредитації, половина з них - вищі навчальні заклади, що надають кваліфікацію бакалавра, спеціаліста і провадять набір магістрів на відповідні спеціальності (Картосхема «Україна. Індустрія туризму»).
Маючи на меті якісну фахову підготовку на основі узгодженої політики в сфері підготовки кадрів більшість навчальних закладів в середені 90-х років XX ст. утворили Асоціацію працівників навчальних закладів України туристичного і готельного профілю, яка ввійшла до складу відповідної структури ВТО. У 2000 р. в Україні чисельність працівників туристичної галузі становила 113,3 тис. осіб, а з урахуванням сезонності та мультиплікаційного ефекту зайнятості в цій сфері було створено 1,86 млн. робочих місць, тобто майже кожне 25 робоче місце в країні пов'язане з туризмом [66,с.49].
Входження України в світовий туристичний процес потребує відповідного кадрового забезпечення, оскільки рівень обслуговування в туризмі великою мірою залежить від рівня підготовки працівників. Це є специфічною рисою галузі, комплексність обслуговування в якій передбачає не тільки значну частку ручної праці, а й значний обсяг міжособових контактів. Комунікаційна складова туристичної послуги забезпечується персоналом практично на всіх стадіях обслуговування і є потужним чинником аквізиції туристів. Динамічність галузі (технологічні, маркетингові, інформаційні та інші інновації) потребує відповідної динамічної системи підготовки кадрів, здатних працювати на рівні світових і європейських стандартів.
Теоретико-методичні розробки покладено в основу формування системи підготовки кадрів для галузі. Співробітництво громадських туристських об'єднань і різноманітних за формами власності туристських підприємств із державними і недержавними навчальними закладами, як принцип становлення системи, дозволив запровадити багаторівневий підхід до підготовки і навчання фахівців туризму з одночасним підключенням систем додаткової освіти. Тобто характер туристської освіти в Україні в поєднанні з додатковою створює принципові позиції освіти фахівців галузі, а саме: неперервність та наступність у навчанні.
Головним навчальним закладом підготовки туристських кадрів в Україні виступає Київський університет туризму, економіки і права, який один із перших реалізує безперервну підготовку кадрів сфери туризму і є базовим методичним центром підготовки таких фахівців в Україні.
На першому рівні формування професійних знань реалізується вже в середній школі на базі 8-11-х класів, де учні в ліцеях (ліцейських класах) паралельно з загальноосвітніми дисциплінами, освоюють основи спеціальності з соціальної анімації, спортивно-оздоровчого й екскурсійного туризму, що викладаються як комплекс дисциплін початкової туристської освіти. Випускники одержують первинні спеціальні знання з туризму.
Другий рівень - придбання професійних кваліфікацій - здійснюється в училищах, технікумах і коледжах, до яких дедалі частіше вступають ліцеїсти з метою продовження своєї фахової освіти й одержання професії за соціальним туристським профілем. Фактично це є система середньої спеціальної освіти з одержанням ступеня і кваліфікації бакалавра туризму [72,с.48].
На третьому рівні реалізуються професійні потреби галузі і особистості, а саме: здобувається вища освіта ІІІ освітньо-кваліфікаційного рівня (підготовка бакалавра), тут є важливим відпрацювання системи діяльності фахівця і розвиток його проектувально-технологічних умінь.
На четвертому ступені - здійснюється підготовка спеціаліста за фахом, формується його індивідуально-авторський професійний рівень, розвивається культура професійного мислення фахівця сфери гостинності.
На п'ятому ступені (підтвердження кваліфікації післядипломній освіті) пріоритетним стає синтез і узагальнення професійного досвіду фахівця, набуття ним науково-педагогічних навичок.
Післядипломне навчання є завершальним рівнем професійної освіти, де роль і значення системи додаткової освіти в професійній мобільності фахівця набувають ще більшого значення і вона продовжується протягом всього життя.
Принципи багаторівневої і безперервної освіти конкретизуються у програмах стаціонарного і післядипломного навчання: школа - ліцей - училище - коледж - вуз - перепідготовка, підвищення кваліфікації, здобуття другого фаху, вітчизняні та зарубіжні стажування і робота по найму, зокрема за кордоном.
Досвід Київського університету туризму, економіки і права в співробітництві соціально-туристського комплексу й закладів освіти дозволяє подолати складну проблему фінансового забезпечення державних і регіональних проектів підготовки кадрів, оскільки система вищої та післявузівської освіти, заснована на ресурсах і майні підприємств соціальних громадських туристських організацій, рухів і освітніх закладів, зменшує витрати держави на освіту при збереженні процедур державного ліцензування й акредитації.
У цьому разі національна школа підготовки фахівців до професійної соціальної і туристської діяльності формується не лише за рахунок цільового фінансування з держбюджету або регіональних бюджетних відрахувань, а в рамках міжвідомчої і міжрегіональної спільної і змішаної участі різних структур: соціальних туристських об'єднань, туристських підприємств і закладів освіти; недержавної мережі базового і додаткового професійного навчання (академії, інститути, філії, відділення, навчальні центри).
У наш час в Україні має місце переважно державне фінансування діяльності освітніх закладів соціального профілю. Проте, за нашим переконанням, підтвердженим практикою Київського університету туризму, економіки і права, методичною й організаційною основою національної системи підготовки кадрів повинні стати об'єднані зусилля навчальних закладів різних рівнів підготовки, що діють на основі принципу єдності та відповідності компонентам освіти, в основі яких - спеціальні й загальнопрофесійні програми підготовки кадрів туристського профілю [72,с.59].
Багаторівнева і безперервна підготовка і перепідготовка дозволить швидше вирішити завдання прискореного насичення соціальних туристських рухів, туристських підприємств і комплексу, що їх обслуговує, кваліфікованим персоналом, фахівцями і працівниками, наприклад, для конкретизації профілю професійної підготовки кадрів введено спеціалізації із визначенням кваліфікації і термінів навчання: молодший спеціаліст (організації готельного господарства і туризму, торгівлі, технології комп'ютерного забезпечення), бакалавр (інформації, інформаційних систем, міжнародних послуг, туризму, торгівлі, комерції, інформатики, гостинності); спеціаліст (оператор, програміст, менеджер туристської фірми, менеджер з постачання і збуту, бухгалтер, економіст, методист), магістр (науковий працівник, викладач вищої школи).
Сьогодні підготовкою кадрів для туризму займаються більше 25 вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації, а також технікуми, коледжі, професійно-технічні училища. 70 навчальних закладів об'єднались для спільної праці в Асоціацію працівників навчальних закладів України туристського і готельного профілю, яка була зареєстрована Міністерством Юстиції України в квітні 1998 року. Головним навчальним закладом Асоціації є Навчально-науково-виробничий комплекс «Туризм, готельне господарство, економіка і право», який було створено наказом Міністерства освіти України № 244 від 11 серпня 1995 року. До його складу ввійшли: Київський університет туризму, економіки і права, Київський технікум готельного господарства, Економіко-юридичне училище, готельні комплекси «Братислава-Десна», «Дніпро», готель-кемпінг «Пролісок», Центральне територіальне митне управління, Бориспільська митниця, Управління юстиції м. Києва, прокуратура м. Києва. Пізніше додатково введено до складу комплексу Державну Льотну академію України, готельний комплекс «Київська Русь», Державну судноплавну компанію «Чорноморське морське пароплавство», Українську нотаріальну палату [55.с.49].
Запроваджено низку радикальних педагогічних інновацій. Відкрито факультети довузівської та курсової підготовки, післядипломної освіти, розширена заочна форма навчання, працюють 7 відокремлених структурних підрозділів університету в регіонах України: Карпати, Поділля, Донбас, Крим тощо. Започаткована підготовка викладачів спеціальних дисциплін для навчальних закладів туристського профілю.
Нові економічні умови розвитку України спричинили пошук новаційних, організаційних та методичних можливостей становлення і розвитку системи безперервної професійної туристської освіти, яка характеризується:
· змішаною участю державних і недержавних освітніх закладів;
· єдиними принципами оцінки якості підготовки з боку державних органів через механізми ліцензування, атестації й акредитації, готовності освітніх закладів до формування професійних навичок, вмінь і кваліфікацій у працівників управлінського профілю і різних посадових груп фахівців соціальної анімації, туризму й обмінів;
· послідовним впровадженням мережі додаткового навчання в систему соціального туристського руху, що забезпечується широтою надання інформаційних і освітніх послуг;
· формуванням організаційно-методичних структур, покликаних забезпечити доступність соціальної освіти працівникам сфери туризму за програмами довгострокового і короткострокового навчання з одержанням державних сертифікатів і дипломів, що забезпечують професійну мобільність кадрових ресурсів туризму.
У рамках Угод про співробітництво України з іноземними партнерами підтримується зв'язок між навчальними закладами туристичного профілю різних держав, у тому числі:
· обмін учнівськими та студентськими групами, а також викладачами цих навчальних установ;
· участь представників туристичних навчальних закладів у конференціях, семінарах, сесіях з туристичної освіти;
· обмін інформацією про туристсько-рекреаційні заходи (курси підвищення кваліфікації, конкурси, фестивалі тощо).
Згідно з положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 р. № 132, Державна служба туризму і курортів (далі - Держтуризмкурортів) є урядовим органом державного управління, який діє у складі МКТ України і йому підпорядковується.
Держтуризмкурортів у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, вищезазначеним положенням і наказами МКТ України і забезпечує розв'язання таких завдань:
· участь у реалізації державної політики в туристичній та курортній галузі;
· здійснення в установленому порядку управління в туристичній галузі, зокрема в межах, визначених МКТ України, управління майном підприємств, установ та організацій, що здійснюють діяльність у туристичній галузі і належать до сфери управління МКТ України;
· узагальнення практики застосування законодавства у туристичній і курортній галузі, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та здійснення регулярних і дозвільно-реєстраційних функцій у туристичній і курортній галузі щодо фізичних та юридичних осіб [64,с.59].
Особливостями організації навчально-виховного процесу в навчально-науково-виробничому комплексі є: нормативне забезпечення проектування змісту туристської освіти; цілісний підхід до змісту освіти й професійного навчання, врахування органічної єдності загальноосвітньої і професійної підготовки, міцного зв'язку теорії й практики; забезпечення партнерських відносин між сферою освіти і сферою праці в туризмі; реалізація принципу наступності в змісті й організаційних формах професійної підготовки фахівців для сфери туризму на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях; кадрове забезпечення; впровадження педагогічних технологій особистісно орієнтованої професійної підготовки фахівців для сфери туризму; регулярне коригування процесу проектування змісту туристської освіти.
Обґрунтовано основні напрями розвитку соціального партнерства в туризмі на загальнодержавному рівні, що надає туристській освіті системного характеру та передбачає:
· впровадження системи двохетапної вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура);
· впровадження системи кредитних одиниць як засобу підвищення мобільності випускників;
· стимулювання мобільності й створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, науковців, що займаються проблемами туризму.
Розроблений і впроваджений навчально-методичний комплекс для підготовки фахівців для сфери туризму в Україні містить: Державні стандарти; навчальні плани і програми; навчальні й навчально-методичні посібники; методичні розробки. Науково-методичний комплекс характеризується підвищеним рівнем універсальності, можливістю використання для різних моделей навчання, технологічністю, діагностичністю, узгодженістю з вимогами професійно-кваліфікаційних характеристик, визначенням рівнів засвоєння навчального матеріалу. Розроблено методику проектування навчальних програм з предметів, що вивчаються на різних етапах ступеневої підготовки у навчально-науково-виробничому комплексі. Створено модель навчального плану для освітніх структур, які реалізують неперервну туристську освіту [72,с.59].
В Україні центри туристської освіти все більше переміщуються на рівень регіонів, туристська спрямованість яких на даному етапі розвитку постійно розширюється. Важливим напрямом регіонального співробітництва у неперервній туристській освіті є створення умов для гармонійного розвитку, збалансованого з точки зору міжнародних стандартів якості.
Розвиток галузі залежить від системи туристської освіти, що розвивається з урахуванням міжнародних тенденцій та регіональних особливостей. В умовах підвищення якості освіти вітчизняна туристська освіта диверсифікує свій зміст і методи, орієнтується на поширення універсальних цінностей. Завдяки соціальному партнерству навчально-науково-виробничий комплекс зорієнтовано: на гнучку та швидку перебудову навчального процесу; орієнтацію на більш високий рівень загальнокультурної, гуманітарної та професійної підготовки випускників; створення умов для професійної самореалізації, відповідальності за своє професійне майбутнє; формування потреби навчатися протягом усього життя.
На нашу думку, розв'язанням існуючих проблем освіти в галузі туризму і сфери обслуговування може стати використання закордонного досвіду організації системи туристичної освіти, що зможе призвести до адаптації існуючої системи в Україні до рівня освіти в інших країнах та до вимог сучасності, що в свою чергу призведе до конкурентоспроможності нашої туристичної освіти на світовому ринку.
ВИСНОВКИ
Таким чином в сучасних умовах туризм являє собою одну з найбільш розвинених галузей світового господарства, форм зовнішньоекономічної діяльності. В деяких зарубіжних країнах туризм являється одною з пріоритетних галузей, внесок у валовий національний дохід яких складає 15-35%. До них відносяться Угорщина, Чехія, Австрія, Швейцарія, Італія, Франція, Іспанія, Португалія та ін.
Міжнародний туризм сьогодні істотно впливає на розвиток світогосподарських зв'язків, економіку окремих країн. Розвиток туризму, ріст об'єму туристичних послуг збільшує кількість робочих місць. Міжнародний туризм являється активним джерелом надходжень іноземної валюти.
Туризм як соціально-економічне явище все більше набирає всіх ознак самостійної галузі національної економіки. По-перше, його суб'єктами є досить однорідні за призначенням і технологією виробництва товарів і послуг підприємства (туристичні бази, готелі, фірми, транспорт, зв'язок тощо). По-друге, поступово вдосконалюється система управління туризмом, логічним завершенням якої сьогодні є Державна туристична адміністрація України. І, по-третє, незважаючи на значну диверсифікацію, у туристичній індустрії створюється однорідна за цільовим призначенням продукція.
Освітній туризм досить новий вид туризму, який набирає популярність з кожним роком. Останнім часом кількість людей бажаючим сполучати відпочинок і вивчення іноземної мови зрослася більш ніж у два рази. Освітні тури для дітей допомагають сполучити "приємне з корисним", що особливо актуально для дітей і їхніх батьків. Діти, що відправляються в освітній тур можуть бути впевнені, що крім занять по іноземній мові, вони відвідають визначні пам'ятки, познайомляться з національною кухнею, візьмуть участі в спортивних і культурних заходах. І все це не тільки не відволікає від вивчення мови, а навпаки, допомагає краще опанувати ім. До того ж, у язикових школах відмінно вміють організовувати дозвілля як для самих маленьких, так і для тінейджерів. Дітям пропонуємося безліч цікавих занять, від звичних екскурсій і походів у музеї, до занять верховою їздою, картингу й підводного плавання.
Виходячи з результатів аналізу, DEC education міцно утримує свої позиції на міжнародному туристичному ринку освітніх послуг як солідний туроператор. Її стійка репутація визначає і коло постійних клієнтів, серед яких - великі фірми, банки, що підписали з DEC education угоди на абонементне обслуговування, а також рядові клієнти.
На долю агентств-партнерів DEC education припадає близько 45% реалізацій, тому оператор ставиться до них з повагою. Агентствам пропонуються навчальні семінари та ознайомлювальні тури, які вже стали традиційними, а також прогресивна система комісійних. І що особливо важливо - якісна рекламна та інформаційна підтримка.
У цілому, розглядаючи результативність діяльності підприємства протягом останніх 3-х років можна зробити висновок про нестійку динаміку більшості з показників.
Серед стратегій, що дозволяють керувати попитом туристичного підприємства можна виділити наступні:
· диференціація цін, що дозволяє знизити попит у період пікових навантажень;
· стимулювання попиту в періоди низького завантаження;
· надання додаткових послуг клієнтам у години, що очікують своєї черги;
· застосування системи попередніх замовлень і резервування часу обслуговування;
· проводження рекламної кампанії.
Аналіз діяльності на підприємстві призвів до висновку про необхідність інтенсифікації напрямку маркетингової діяльності на підприємстві, зокрема, за рахунок розробки та реалізації рекламної кампанії в друкованих виданнях та шляхом проведення інтернет-реклами.
Організація займає лідируюче положення на туристичному ринку серед своїх конкурентів. Це можна пояснити тим, що в ній працюють високі професіонали у галузі туристичного бізнесу, які мають спеціальну освіту. Робота в організації налагоджена таким чином, що кожен її працівник несе персональну відповідальність за свою ділянку роботи. Контроль за виконанням роботи здійснює генеральний менеджер, діяльність якого пов'язана з дослідженням потенційних ринків, підтриманням і закріпленням контактів з крупними клієнтами і власними посередниками. Керівництво організації приділяє значну увагу маркетинговим дослідженням, оскільки вважає, що необхідною умовою успішної роботи компанії є знання ринку.
Впровадження нових технологій у систему управління, а саме у відділ взаємодії із засобами масової інформації та рекламної діяльності дасть змогу привернути увагу до себе більшу кількість клієнтів, а прокладання нових сучасних мереж зв'язку дасть змогу проводити відео-конференції та бізнес семінари між головним офісом та регіональними філіалами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України “Про туризм” // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 31, ст.241
2. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. № 1001 // Офіційний вісник України. - 2006. - № 30. - Ст. 2132.
3. Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні: Указ Президента України від 21 лютого 2007 р. №136/2007.
4. Про схвалення Концепції Державної цільової програми розбудови придорожньої та туристичної інфраструктури за основними напрямками руху учасників і гостей фінанльної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу: Розпорядження КМУ від 20 травн. 2009 р. №580-р // Урядовий кур'єр. - 2009. - № 115.
5. Про затвердження Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на період до 2011 р.: Постанова Кабінету Міністрів України № 554 від 3 червня 2009 р. // Урядовий кур'єр. - 2009. - № 115.
6. Александрова А.Ю. Международный туризм: Учебное пособие для вузов. - М.: Аспект Пресс, 2005. - 464с.
7. Александрова А. Ю. Международный туризм: Учебник. -- М.:. Аспект Пресс, 2004. -- 470 с.
8. Агеева О. Туристические фирмы и гостиницы. -- М.: Совр. єкон. и право, 2007. - 251 с.
9. Айгистова О. В., Забаев Ю. В., Сеселкин А. И. Введение в турбизнес туроперейтинга. -- М.: РМАТ, 2006. - 203 с.
10. Акишина В. Н., Гончарова А. И., Кибанова А. И., Малахаткина Н. Д. Организационно-правовые основы туристского и гостиничного бизнеса: Нормативно-правовые документы / Под ред. В. Н. Акишиной. -- М.: Финстатинформ, 2008. - 251 с.
11. Бережна О. О. Стан і проблеми розвитку рекреаційно-оздоровчого комплексу України в період переходу до ринкових відносин / О. О. Бережна // Економіка України - 2008. - № 4. - С.15-23
12. Балабанов И. Т., Балабанов А. И. Экономика туризма: Учеб. пособ. для студ. вузов, обуч. по экон. спец. и направлениям.- М.: Финансы и статистика, 2007.- 176 с.
13. Белоус Г. Развитие малого предпринимательства в Украине [Текст] // Экономика Украины.- 2006. - №2. - с.35-40
14. Волков Ю. Ф. Введение в гостиничный и туристический бизнес.- Ростов н/Д.: Феникс, 2007.- 348 с.
15. Вергун В.А, Філіпенко А.С. Економіка зарубіжних країн: Підручник. - К.: Либідь, 2006. - 264 с.
16. Вавилова Е.В. Основы международного туризма: Учебное пособие. - М.: Гардарики, 2005. - 160с.
17. Вацеба В.Я. Туристичне країнознавство. Конспект лекцій. - Чернівці, 2007. - 32 с.
18. Герасименко В. Г. Основы туристского бизнеса: Учеб. пособ.- О.: Черноморье, 2007.- 160 с.
19. Гуляев В. Г. Туризм: экономика и социальное развитие.- М.: Финансы и статистика, 2007.- 303 с.
20. Дурович А.П. Реклама в туризме: Учеб. пособие./ -- М.:Новое знание, 2003. -- 254 с.
21. Дєгтяр, О. А. Напрями вдосконалення організаційно-правового механізму державногорегулювання розвитку малого підприємництва / О. А. Дєгтяр. - // Економіка та держава. - Київ, 2008. - N2. - С. 81-83.
22. Данильчук В. Ф. Мировой рынок услуг турбизнеса: Учеб. пособ. / Донец. ин-т туристического бизнеса.- Донецк, 2008.- 146 с.
23. Загальне краєзнавство і туризм. Навч. програма. (Укл. О.В.Тимець). - К., 2007. - 21 с.
24. Заблоцька Р.О. Світовий ринок послуг - К.: Знання України, 2005. - 280 с.
25. Ильина Е.В. Туроперейтинг: организация деятельности. Навч.посібник - М.: Финансы и статистика, 2008. - 256 с.
26. Козак Ю.І., Ковалевський В.В., Ржепівський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури , 2007. - 676 с.
27. Козик В.В., Панкова Л.А. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник.. - К.: Знання-Прес, 2007. - 277 с.
28. Козловський Є. Шляхи формування еліти в туристичній галузі (вітчизняний та іноземний досвід) / Є. Козловський // Формування й оновлення політико-управлінської еліти в сучасній Україні : зб.наук. пр. - К. : Вид-во НАДУ, 2009. - С. 169-188.
29. Конкуренция наций в туризме // Гостиничный и ресторанный бизнес. - 2009. - № 1. - С. 8.
30. Кифяк В. Ф. Організація туризму: Навч. посіб.? Чернівці: Книги ? ХХІ, 2008.? 344 с.
31. Культура на зламі тисячоліть (філософія, туризм, освіта). 36. наук, праць. - К., 2006. - 103 с.
32. Кузнєцова І.С. Фінансова підтримка малого підприємництва [Текст] // Фінанси України. - №6. - 2007. - с.45-47
33. Краеведение и туризм (сост. Д.Смирнов). - М., 2008. - 140 с;
34. Квартальнов В. А. Иностранный туризм / Российская международная академия туризма.- М.: Финансы и статистика, 2006.- 228 с.
35. Ліманський А., Ружковський Я. Міжнародний туризм в епоху глобалізації // Журнал європейської економіки. - 2008. - №3. - С.295-306
36. Луцишин Н. П., Луцишин П. В. Економіка й організація міжнародного туризму: Навч. посіб.? Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007.? С. 136?137.
37. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти).? К., 2008.? 436 с.
38. Львівщини / М. Лозинська // Регіональна економіка. - 2007. - Вип. 3. - С. 224-231.
39. Лихоманова О.В. Стан і перспективи регіонального розвитку туризму в Україні / О.В. Лихоманкова // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - Вип. 6.- С. 149-155.
40. Лозинська М. Проблеми та перспективи розвитку малих підприємств турис тичної інфраструктури. Путеводитель. - К., 2008. - 64 с.
41. Луцишин Н. П., Луцишин П. В. Економіка й організація міжнародного туризму: Навч. посіб.? Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003.? С. 136?137.
42. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти).? К., 2004.? 436 с.
43. Мальська М. П., Худо В. В. Туристичний бізнес: теорія та практика. Навч. посіб.? К.: Центр учбової л-ри, 2007.? 424 с
44. Методичні рекомендації щодо створення туристсько-екскурсійних маршрутів "Чумацькими шляхами". (Упор. С.В.Грибанова). - К., 2008. - 19 с.
45. Мальська М. П., Худо В. В. Туристичний бізнес: теорія та практика. Навч. посіб.? К.: Центр учбової л-ри, 2009.? 424 с.
46. Міщенко А. Г. Міжнародне співробітництво в сфері туризму / А. Г. Міщенко // Науковий вісник Київського гуманітарного інституту. Серія: економічні науки. - 2008. - № 1. - С.18-24.
47. Немоляева М.Э., Хадорков Л.Ф. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра. - М.: Международные отношения, 2009. - 351 с.
48. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України. - К.: КНЕУ, 2006. - 352 с.
49. Обозний В.В. Туристсько-краєзнавча практика у педагогічному вузі. Навч. пос. - К., 2009. - 226 с.
50. Основні тематичні напрями національної системи туристсько-екскурсійних маршрутів "Намисто Славутича". (Г.Г.Науменко, С.В.Грибанова, О.П.Дорошко та ін.). - К., 2007. -100 с.
51. Образовательные проекты ЮНЕСКО в области культуры, спорта и туризма. Сб. докладов Международной научной конференции в г.Красноярске. 14-19 апреля 2008 г. Между народная кафедра ЮНЕСКО по культурному туризму в целях мира и развития. - М., 2009. - 297 с.
52. Солодухина О. И., Гаранина Е. Н., Здоров А. Б., Локтев А. А., Соболева Е. А. Финансы и бухгалтерский учет в туризме: Учеб. для студ. вузов туристского профиля.- М.: Финансы и статистика, 2008.- 326 с.
53. Панкратов Ф. Г., Баженов Ю. К., Середина Т. К. Рекламная деятельность: Учебник. -- М.: Дашков и Ко, 2005. --526 с.
54. Папирян Г.А. Международные экономические отношения: маркетинг в туризме. -М.: Финансы и статистика, 2004. - 160 с.
55. Передній О.С. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 274 с.
56. Панирян Г.А. Международные экономические отношения: экономика туризма. - М.: Финансы и статистика, 2006. - 166 с.
57. Патійчук В. О. Україна в системі міжнародного релігійно-паломницького туризму // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки.?2008.? № 1.? С. 223?227.
Подобные документы
Аналіз стану розвитку замкового туризму, його ролі та значення для розвитку туризму в Україні. Європейський досвід організації замкового туризму, основні напрями його розвитку в Україні. Головні об'єкти замкового туризму та особливості їх збереження.
статья [22,0 K], добавлен 06.09.2017Сучасний стан та перспективи розвитку археологічного туризму в Україні, світі та зокрема в Закарпатській області. Зарубіжний досвід з організації археологічного туризму. Пам’ятки археологічного туризму та регіональні особливості його розвитку в Україні.
презентация [2,9 M], добавлен 02.04.2011Мандрівництво в Україні як прообраз туризму. Початок організованого туризму. Характеристики і особливості видів туризму. Сучасний стан туристичної галузі. Структура туристсько-рекреаційного комплексу. Місце туризму і краєзнавства в системі освіти.
дипломная работа [134,9 K], добавлен 28.10.2011Сутність спортивного туризму, його класифікація, особливості та характеристики різновидів. Категоріювання туристських маршрутів. Сучасний стан спортивного туризму в Україні, його специфічні риси, сучасні тенденції і оцінка перспектив подальшого розвитку.
курсовая работа [98,8 K], добавлен 20.12.2013Стан, перспективи, головна мета та основні завдання розвитку туризму. Фінансове забезпечення основних напрямів, очікувані результати. Проблеми національного ринку туризму. Моделі державної участі у галузі. Туристичні потоки України у 2000-2009 роках.
курсовая работа [52,6 K], добавлен 30.01.2014Історія розвитку туризму в Україні. Екскурсія як вид активного відпочинку з пізнавальною діяльністю. Перспективи розвитку екскурсійного туризму в Дрогобичі. Технологія підготовки і проведення екскурсій. Розробка проектів піших екскурсій містом Дрогобичем.
курсовая работа [2,2 M], добавлен 11.10.2010Суть міжнародного туризму, його різновиди та значення. Аналіз тенденцій його розвитку в Україні. Динаміка турпотоку за метою подорожі та за країнами походження. Проблеми та перспективи розвитку туристичної галузі в зовнішньоекономічній діяльності країни.
курсовая работа [165,5 K], добавлен 12.05.2013Сутність, історія зародження та етапи розвитку ділового туризму. Світовий досвід організації ділових подорожей. Ресурсна база та особливості організації туру ділового характеру в Україні. Узагальнення основних проблем і перспектив розвитку цього напряму.
курсовая работа [89,3 K], добавлен 26.03.2014Передумови та напрями туризму в Україні. Перспективи туризму як засобу розвитку здоров'я та безпеки суспільства, сучасні підходи до нього. Стан та перспективи ділового та яхтового туризму. Сільський туризм як перспективний напрямок розвитку індустрії.
курсовая работа [46,4 K], добавлен 10.04.2011Теорія та сутність іноземного туризму та його забезпечення. Основні світові тенденції розвитку міжнародного туризму. Аналіз розвитку іноземного туризму в Україні, особливості розвитку туристичного ринку в нашій країні. Інвестиційна політика в цій галузі.
реферат [29,3 K], добавлен 27.03.2012
